Сутність процесів, які лежать в основі формування фондового ринку

Роль фондового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні, гадзвичайно велика. Банківський кредит завдяки високим відсоткам, є недосяжним для переважної більшості підприємств, тому використання важелів фондового ринку для залучення “дешевих” коштів є найбільш раціональним вирішенням цієї проблеми. Фондовий ринок, як спосіб залучення інвестицій перебуває в центрі уваги законодавчих і виконавчих органів влади країни.

Нині фондовий ринок перебуває у стані досить динамічного розвитку. Про це свідчать такі дані: в 1994 році в Україні було випущено цінних паперів на суму 286 млн. гривень, а вже на 01.07.2000 року - на 59,7 млрд. гривень. Отже за шість років випуск цінних паперів збільшився у 208 разів!

Аналіз обсягів випуску акцій у галузях господарського комплексу свідчить про щорічне, починаючи з 1994 року зменшення питомої ваги акцій комеркційних банків та одночасне збільшення її на промислових підприємствах. Це пояснюється тим, що у 1995-1999 роках стрімко зростала кількість підприємств, які приватизувались або корпоратизувались шляхом перетворення колишніх державних підприємств у акціонерні товариства. Одночасно зі зростанням кількості акціонерних товариств ними здійснювалися додаткові випуски акцій з метою збільшення статутних фондів у зв'язку з індексацією основних фондів. З іншого боку, реєстрація емісій акцій акціонерних товариств свідчить лише про появу фінансових інструментів, які передбачаються продавати на ринку цінних паперів. За акціями комерційних банків стоять реальні кошти, за рахунок яких сформовані статутні фонди (капітали).

Випуск в обіг великої кількості корпоративних цінних паперівпризвів до того, що вже зараз ринок цінних паперів Україниза показниками відношення капіталізації ринку до валового внутрішнього продукту (ВВП) наближаєть до рівня фондових ринків Чехії, Словаччини, Польщі. Показник капіталізації може завищувати вагомість ринку цінних паперів у зв'язку з тим, що акції переважної більшості українських емітентів не продаються на ринку або продаються дуже рідко. Так на кінець 1999 року в лістингу Української фондової біржі /УФБ/ знаходилися акції 390 ВАТ, створених в процесі приватизації, з якими у 1999 році було укладено 1170 утод з продажу на суму 14,1 млн.грн., тобто на одне товариство припадає три угоди на рік. Станом на 01.10.2000 року на фондових біржах укладено угод на операції з цінними паперами уже на суму в мільярд гривень. У структурі укладених угод з цінних паперівнайбільшу частку займали операції з облігаціями державних і місцевих позик - 54,9%, а по акціях - 40,8%. Значний попит на інвестиційні ресурси в Україні поки що не забезпечуються відповідною пропозицієюякісних фінансових інструментів навіть з одночасною інтенсифікацією емісійної діяльності. В цьому - одне з протирічь українського фондового ринку.

Важливим показником розвитку ринку цінних паперів є співвідношення між первинним і вторинним, біржовим та позабіржовим ринками цінних паперів. Співвідношення між первинним і вторинним ринками на ринках розвинутих країн коливається в межах 5-15 % вторинного ринку. Характерною особливістю українського ринку цінних паперів є переважання первинного ринку. Так, у 1999 році загальний обсяг угод на біржовому ринку з продажу акцій склав менше одного відсотка загального обсягу емісії акцій в Україні. Цей показник значно поступається відповідному показнику у країнах “далекого зарубіжжя”.

Існує декілька причин такого становища. Зокрема, небажання інвесторів продавати цінні папери, які вони придбали підчас випуску, а ті інвестори, які хотіли б продати свої цінні папери, не можуть зробити цього за своїм бажанням тому, що на цінні папери важко знайти покупця - вклади в цінні папери абсолютної більшості емітентів не приносять очікуваних дивідендів. Крупні інвестори, в першу чергу, інституційні, як правило, купують акції для того, щоб взяти участь в управлінні емітентом або користуватися пільгами, які емітент може надавати своїм акціонерам. Іноді шляхом акціонерних взаємовідносин такі інвестори намагаються закріпити господарські зв'язки з емітентом.

Відсутність достатньої кількості високоліквідних акцій в обігу пояснюється тим, що з кількох сотень акціонерних товариств, акції яких обертаються на вторинному ринку, тільки одиниці мають загальнодержавне значення, тобто інвестиційно привабливі. Це не дозволяє сформувати національний індекс цінних паперів, який є важливим показником української економіки і від рівня якого в значній мірі належить надходження іноземних інвестицій.

Як відомо у світовій практиці біржовий ринок - це ринок акцій та похідних цінних паперів. Що стосується позабіржового ринку, то на ньому, як правило, здійснюється первинне розміщення цінних паперів, вторинний обіг облігацій та інших біржових зобов'язань та акції підприємств, які не відповідають умовам біржового лістингу.

Протягом 1995-1999 років активно розвивався ринок державних цінних паперів, які є надійною сферою розміщення фінансових вкладів фізичних та юридичних осіб і які водночас дають державі змогу залучати значні кошти для покриття дефіциту державного бюджету беземісійним шляхом. Державним бюджетом на 1999 рік було передбачено фінансування дефіциту держбюджету за рахунок внутрішніх державних позик у розмірі 32,5 % від дефіциту бюджету. Зниження інфляції та ставок на міжбанківські кредити, стабілізація курсу національної валюти поряд з високою прибутковістю державних цінних паперів сприяють зростанню привабливості державних облігацій на ринку. Активна емісійна діяльність держави не може не позначитись на на конкурентній перевазі державних цінних паперів над корпоративними, що в свою чергу, веде до зменшення інвестиційних потоків у виробничі галузі народного господарства, які складають основу економіки.

Важливе значення для становлення та розвитку ринку цінних паперів має діяльність його професійних учасників. Ядром ринку є емітенти. Нині, за даними Держкомстату, в Україні є 22071 акціонерних товариства, з яких 10432 - відкриті. Вони розділяютьия досить нерівномірно. Кількість акціонерних товариств визначається інвестиційною привабливістю регіонів, про що, в свою чергу, можна судити по кількості іноземних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції в Україні за 9 місяців 2000 року складали 588,4 млн.доларів, що на 18,4 % більше ніж за той самий період 1999 року. Усього ж на 01.01.2000 року в Україну надійшли прямі іноземні інвестиції на суму 3716,3 млн.доларів з 109 країн світу. Основними факторами залучення інвестицій були грошові внески, які склали 334,1 млн.дол. (56,8% вкладеного обсягу) від рухомого і нерухомого майна становлять 182 млн.дол. (30,9%) та цінних паперів 47,6 млн.дол. (8,1%)

За порівняно короткий строк створена інфраструктура фондового ринку. Зараз в країні функціонує чотири фондових біржі, позабіржова фондова торгівельна система з потужною телекомунікаційною мережею. 1997 рік став роком становлення в нашій країні Позабіржової фондової торгівельної системи /ПФТС/. За рік обсяг тижневих торгів у системі виріс у кілька десятків разів. Число акціонерних компаній, які пройшли випробування (лістинг) в системі досягло 160, що зробило можливим формування двох рівнів лістингу ПФТС. В перший рівень у жовтні 1997 року були включені 7 українських компаній: чотири енергогенеруючі компанії, а також Укрнафта, Харцизький та Нижньодніпрівський трубопрокатні заводи.

Що стосується другого рівня - торгівлі цінними паперами на фондовому ринку України, то тут динаміка її розвитку викликає найбільший оптимізм. На 1 січня 2000 року на фондовому ринку України здійснювали свою діяльність 161 інвестиційний фонд, 153 інвестиційні компанії, 813 торговців цінними паперами, з них 21 комерційний банк. При цьому процес створення компаній, працюючих на ринку, характерний не тільки для Києва і Київської області, де розташовано близько 36% учасників ринку від їх загальної кількості, але й для регіонів. На долю Луганської, Донецької, Дніпропетрівської, Запорізької, Львівської областей та м. Севастополь припадає до 5-10 % учасників ринку від їх загальної кількості.

Реєстраторська діяльність в Україні з 1997 року також зробила значний крок уперед. На це вплинули наступні причини:

· інтенсифікація процесу приватизації та поява нових відкритих акціонерних товариств;

· збільшення кількості угод за широким колом акцій і як наслідок - збільшення кількості перереєстрації прав власності;

· активізація процесів передачі реєстрів акціонерів незалежним реєстраторам у регіонах;

· відсутність необхідності значного первинного капіталу для організації фірми-реєстратора.

На кінець 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку видала 378 дозволів незалежним реєстраторам.

Головне завдання ринку цінних паперів полягає у створенні ефективних механізмів акумуляції тимчасово вільних коштів інвесторів і в забезпеченні підприємствам доступу до інвестиційних ресурсів. Нині можна стверджувати, що ця функція виконується слабо, тому що, крім обслуговування процесу приватизації, професійні учасники ринку беруть участь у перерозподілі власності на постприватизаційному етапі або у спекулятивних ризикованих вкладеннях у цінні папери.

Сучасний фондовий ринок України - це переважно ринок великих пакетів акцій і крупних інвесторів. Це перший етап розвитку ринку цінних паперів. На слідуючому етапі розвитку, очевидно, буде домінувати тенденція до подальшого розсередження акціонерної власності, яка складається в процесі приватизації з одночасною концентрацією прав власності та управління в руках інституційних інвесторів на основі масового. Прозорого, ліквідного ринку.

На шляху до такого ринку необхідно вирішити ряд проблем, пов'язаних з забезпеченням розкриття інформації емітентами і професійними учасниками ринку та доступом до цієї інформації інвесторів, зі створенням депозитарної та розрахунково-клірингової системи, підвищенням рівня організаційного оформлення ринку, розвитком інвестиційних інститутів.

Про сформовану модель українського ринку цінних паперів говорити зараз ще передчасно. Нині діюча модель - це скоріше проміжна модель, яка складається з суміші європейської моделі, в якій комерційний банк володіє великими пакетами акцій нефінансових підприємств, і моделі півничноамериканській, яка зорієнтована на операції з цінними паперами за участю, насамперед, небанківських установ. Сьогодні українські комерційні банки мають переваги перед небанківськими фінансовими установами щодо здійснення операцій з цінними паперами. Більше того, існує небезпека охоплення банками всієї діяльності на ринку цінних паперів, що може призвести до монополізму у фінансовій сфері та накладання фінансових ризиків банків на інвестиційні ризики, що може зашкодити ефективному становленню ринку цінних паперів в Україні. Так, з більш як 850 дозволів на здійснення посередницької діяльності по випуску та обігу цінних паперів, виданих суб'єктам підприємницької діяльності, 121 (15%) видано комерційним банкам.

Активність комерційних банків зумовлюється необхідністю створення установ, які за статусом належать до інфраструктури ринку цінних паперів. Це депозитарії та реєстратори іменних цінних паперів, юридично незалежні від емітентів. Створення цих установ є одним з першочергових заходів щодо забезпечення права власності на цінні папери, як основи для переходу до ринкової економіки.

На результати конкурентної боротьби між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами, безумовно, впливають заходи з формування українського ринку цінних паперів, що застосовуються державою.

Про теперішню слабкість відтворювальної функції корпоративного сектору свідчить те, що лише 18% акціонерних товариств України здійснили дві та більше емісій цінних паперів. З іншого боку, розширення участі комерційних банків у діяльності ринку цінних паперів не підкріплюється зацікавленістю у фінансуванні корпоративного сектора економіки - довгострокові кредити банків складають лише 10 % від загального обсягу кредитування підприємницької діяльності.

Коли ж мова йде про загальні потреби розвитку фондового ринку, то неможливо окреслити локальне коло проблем. Економічні та політичні процеси, що відбуваються в країні, завжди накладають свій відбиток на динаміку процесів на фондовому ринку. Так, президентські видори у жовтні 1999 року стали суттєвим фактором падіння активності учасників ринку, оскільки навіть найбільш ліквідні цінні папери не обертаються при відсутності у країні політичної стабільності.

Одним з напрямків економічних реформ в Україні, а також важливим джерелом надходження коштів до бюджету є подальше здійснення приватизації, що потребує вдосконаленого розвитку ринку цінних паперів.

В числі причин, що гальмують розвиток вторинного ринку. Є система оподаткування, яка робить невигідною працю на вторинному ринку, особливо на біржовому, який є найбільш організованим і прозорим з точки зору повноти відображення доходів, сплати податків і гарантій клієнтам повної безпеки в розрахунках. При таких обставинах, аналогічні угоди, що укладаються на організованому вторинному ринку України, можуть бути збитковими, в той же час як на досконалих світових ринках - прибутковими. Такі розбіжності пояснюються, головним чином, відсутністю державного мита на розвинути з фінансових ринках, втім, це пропонується взяти в українську практику. Скорочення операцій як на ринку корпоративних цінних паперів, так і на вторинному ринку призведе до великих втрат бюджету.

Урівноважена податкова політика покращує ділову активність учасників ринку цінних паперів. А якщо головні діючі особи фондового ринку - емітенти та інвестори перебувають під значним податковим тиском, то вони не зацікавлені в активізації своєї діяльності. Треба сказати, що це суттєво впливає на випуск облігацій підприємств. Такий спосіб залучення “дешевих” коштів став неможливим внаслідок надмірного оподаткування. То як же роз'яснити власникам, чому дивіденди стали для них недосяжними, чому професійні учасники ринку не можуть активно розвивати свою діяльність, що так необхідно для формування інфраструктури фондового ринку? Для вирішення цієї проблеми Комісія з цінних паперів іфондового ринку підготувала проект Закону України “Про внесення змін до “Закону України про оподаткування підприємств”. Прийняття цих змін до закону дасть можливість фондовому ринку активніше розвиватись і виконувати важливу функцію по залученню інвестицій, що сприятиме пожвавленню економіки. Одним з факторів створення ринку є інформаційна відкритість та прозорість (створено Центр громадської інформації, де можна отримати інформацію, яка надходить від емітентів). Про те не всі емітенти оперативно подають інформацію.

Якщо ці питання вирішити, то це прискорить розвиток організованого фондового ринку в Україні, що в свою чергу, позитивно вплине на масовий вияв довіри до українських цінних паперів, на їх ліквідність, капіталізацію ринку, сприятиме збільшенню доходів до бюджету, прискоренню приватизаційних процесів, виведенню з кризи економіки України.

2.2 Організація і удосконалення позабіржового ринку

Торгівля цінними паперами на фондових біржах є досить ефективною, що зумовлюється підвищеною надійністю вкладення капіталу завдяки жорсткому контролю за угодами і глибокій перевірці стану емітента. Поряд з біржовим ринком існує позабіржовий. Суть позабіржового фондового ринку виражено його назвою - це та частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж. Існування двох відокремлених частин фондового ринку пояснюється тим, що кожна з них пристосовується до тих чи інших умов економіки конкретних країн та етапів розвитку ринку. Незважаючи на те, що біржовий і позабіржовий ринок конкурують між собою, їх слід розглядати не як такі, що взаємовиключають, а як такі, що взаємодоповнюють одне одного. Це твердження є особливо справедливим для країн у перехідному періоді.

Питома вага позабіржового фондового ринку різна в різних країн: в Японії вона становить лише 1%, у США - 25, Чехії - 60, Словакії - 80, Росії - 90, в Україні - 98%.

Безперечно, існують об'єктивні фактори, які сприяють переважному розвиткові в Україні саме позабіржового, а не біржового ринку. Роль позабіржового ринку полягає у тім, що він:

· збільшує обсяг інвестицій, оскільки завдяки своїй розгалуженості, масовості та оперативності наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;

· оперативно знаходить для інвесторів найвигідніші об'єкти вкладення капіталу, а для реципієнтів - найсприятливіші умови фінансування;

· сприяє розвитку фондових ринків на рівні регіонів (областей, районів, міст), виявляючись корисним економічним інструментом для місцевих органів влади;

· створює передумови для прискореного розвитку інфраструктури фондового ринку в країні, зокрема для створення електронних інформаційних каналів і мереж, що забезпечують відкритість процесів випуску й обігу цінних паперів і обґрунтування рішень, що приймаються щодо їх продажу і купівлі;

· є сприятливим середовищем розвитку послуг для учасників фондового ринку: інвестиційного консультування, управління портфелями цінних паперів, інших видів діяльності фондових посередників;

· сприяє зростанню професіоналізму учасників фондового ринку, є резервом кадрів для створення фондових бірж.

Крім того, позабіржова торгівля цінними паперами змушує фондові біржі безперервно поліпшувати рівень своєї роботи, забезпечуючи надійність фондових угод, гарантії для інвесторів, виконання клірингових операцій, тобто постійно вдосконалюватися для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі з позабіржовим ринком.

Найбільшу “загрозу” для фондових бірж становить запровадження в діяльність позабіржового ринку електронних систем передачі і обробки інформації, а також наполеглива робота “позабіржовиків” щодо підвищення рівня організації торгівлі за межами фондових бірж.

У зв'язку з намаганням зробити позабіржовий ринок організованішим слід сказати, що позабіржовий ринок є неоднорідним саме через різний ступінь його організованості, хоча це поняття є надто умовним. Якщо, наприклад, до організованих учасників позабіржових угод віднести тих, хто є членом тої чи іншої саморегульованої організації, тоді в США, наприклад, весь позабіржовий ринок слід визнати організованим. У межах неорганізованого позабіржового ринку звичайно відокремлюють так званий “телефонний” ринок, що базується на взаємній довірі і тривалих зв'язках контрагентів, та “вуличний” ринок, де переважають випадкові операції з купівлі-продажу цінних паперів, в основному акцій приватизованих підприємств. Досвід розвинутих країн (особливо США) свідчить, що позабіржовий ринок цілком піддається організації і здатний набути всіх ознак цивілізованої торгівлі.

Так, одним із заходів для виходу з економічної кризи у США було створення (1934) Комісії з цінних паперів і бірж (КЦПБ) з функціями нагляду за виконанням федеральних законів про цінні папери. Значну частину своїх повноважень ця комісія незабаром передала кільком неурядовим структурам, відомим як “саморегульовані організації” (СРО). З них найбільшою і тепер є Національна асоціація дилерів цінних паперів (НАСД). Кожний дилер і брокер має не лише зареєструватися в НАСД, а й стати її членом

НАСД виконує багато функцій, а саме: регулювання діяльності своїх членів у питаннях емісії облігацій, у тім числі муніципальних; створення взаємних фондів і товариств з обмеженою відповідальністю, а також контроль за їхньою діяльністю; визначення розміру плаваючої ренти; проведення іспитів на право займатися професіональною діяльністю та реєстрація професіоналів; інспектування фірм, що спеціалізуються на торгівлі цінними паперами; розслідування випадків порушення законів і здійснення арбітражу; регулювання рекламної та видавничої діяльності.

Кожна з цих основних функцій НАСД складається із досить значної кількості складових. Наприклад, контроль реєстраційних заяв має на меті упевнитися в тім, що емітенти отримують справедливу частку доходів від розміщення нового або чергового випуску цінних паперів і що ціна цих паперів встановлюється ринковим способом.

Крім НАСД, в США є ще кілька великих СРО, зокрема АМЕКС. Для допомоги СРО в обміні інформацією створюються спеціалізовані служби, які зобов'язані, наприклад, запобігати злочинним маніпуляціям з цінними паперами.

Для виконання цих і багатьох інших завдань НАСД створює свою програму і плани роботи. Під час планових перевірок аналізується стан бухгалтерських записів і звітності. Вибірково перевіряються окремі договори на купівлю-продаж цінних паперів, ціни і збори за послуги. Перевірці підлягають як відкриті рахунки індивідуальних інвесторів, так і власні, конфіденційні рахунки фірм. Вивчаються первісні і зведені документи, щоб визначити, чи справді добре виконуються замовлення клієнтів, чи справедливі надбавки і знижки до ціни, чи справді вірогідною є надана інформація. До планової перевірки включено також фінансову та операційну перевірку, яка має показати, чи достатньо стійкий фінансовий стан члена НАСД для дальшої роботи клієнтів із ним. У зв'язку з цим перевіряються фінансові звіти брокерів-дилерів для того, щоб упевнитися в наявності достатньої кількості ліквідних активів. Так само уважно з'ясовується наявність і стан обліку цінних паперів клієнта, а також облік грошових коштів самого брокера або дилера.

Тоді як НАСД контролює позабіржовий ринок, держава контролює саму асоціацію. Усі зміни у внутрішньому розпорядку та інструкціях НАСД підлягають обов'язковому в державному органі - КЦПБ. За винятком незначних змін, що стосуються членських внесків, адміністративних питань і трактування правил, усі інші пропозиції НАСД набирають чинності тільки після розгляду і схвалення керівництвом КЦПБ, яке перевіряє, чи не суперечать пропозиції чинному законодавству. Це стосується не тільки НАСД, а й інших СРО. КЦПБ може (після відповідного повідомлення і обговорення) змінити правила будь-якої СРО, навіть без її згоди. Більше того, КЦПБ як державний орган має право зупинити або відкликати реєстрацію СРО, накласти обмеження на її діяльність, зняти з посади керівника і будь-якого працівника СРО, якщо той навмисне порушив Закон про біржі або зловживав службовим становищем.

У Росії американська НАСД стала зразком для створення позабіржових неурядових інститутів. Ідеться передовсім про Російську торговельну систему (АТС).

Підвищення рівня організованості і ліквідності на російському позабіржовому ринку пояснюється запровадженням деяких обов'язкових заходів, зокрема стандартних умов договорів, уведення твердих котирувань акцій і меж коливання цін продавця і покупця в розмірі 10 відсотків від ліпшої пропозиції в торговельній системі. Досить корисним виявилося створення інституту маркет-мейкерів, які зобов'язані підтримувати тверді двосторонні котирування як мінімум для акцій трьох емітентів. Учасники РТС регулярно подають звіти про результати своєї роботи на фондовому ринку.

Україна також користується досвідом зарубіжних країн, ураховуючи місцеві умови й можливості. Донедавна позабіржовий ринок України саморегулювався через три асоціативні громадські об'єднання Українську асоціацію торгівців цінними паперами. Українську асоціацію інвестиційного бізнесу та Українську асоціацію довірчих товариств. У діяльності торговців цінними паперами на позабіржовому ринку брали участь інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. На початку 1996 р. Було створено нову організацію Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС).Її основною метою стало сприяння розвитку відкритого позабіржового ринку цінних паперів в Україні. Для цього розроблено правила, стандарти й вимоги, обов'язкові для всіх професіональних учасників обігу цінних паперів у країні. Зрозуміло, що йдеться не про розділ фондового ринку на сфери впливу, а тим більше не про втручання в господарську діяльність членів ПФТС. Хоч функції та повноваження цієї асоціації досить широкі. Вони, зокрема, передбачають:

- участь у підготовці законопроектів і підзаконних актів, що стосуються обігу цінних паперів, у тім числі випущених місцевими органами влади;

- опрацювання єдиних норм, стандартів і правил діяльності на позабіржовому фондовому ринку, у тім числі норм професіональної й етичної поведінки членів ПФТС;

- методичну, інформаційну, юридичну й технічну допомогу членам ПФТС через консультації, експертизи, дослідження кон'юнктури фондового ринку України та інших країн;

- організацію роботи з підвищення професійного рівня спеціалістів фондового ринку;

- розроблення системи інформаційного обміну між учасниками ринку цінних паперів;

- вирішення суперечок між членами ПФТС.

ПФТС підтримує розвиток клірингової, розрахунково-депозитарної, реєстраційної та інших систем інфраструктури фондового ринку. У розроблених ПФТС “Торговельних правилах” подано терміни фондового ринку, визначено порядок доступу в ПФТС, вимоги до зареєстрованого торговця цінними паперами. Процедуру котирування. Зобов'язання сторін фондових операцій, систему звітності і т. п.

Таким чином, значне вдосконалення організаційних форм позабіржового ринку можна розглядати як крок на шляху поступового зближення з фондовим ринком і створення єдиної системи фондового ринку.

Висновки

Таким чином ми накреслили схему ринку цінних паперів, детальніше розглянули її частини, визначили пріорітети розвитку. Фондовий ринок або ринок цінних паперів є структурною частиною загального ринку, одним з найкращих інструментів регулювання ринкової економіки. Незважаючи на те, що ринок цінних паперів є доволі небезпечним для економіки його наявність та правильне, збалансоване функціонування в країні є нагальною потребою і однією з важливих запорук нормального розвитку. Цінні папери, що обертаються на ринку мають надзвичайно широкий діапазон властивостей, форм та призначень. Та скориговані відповідними державними та недержавними органами відносини купівлі-продажу цінних паперів на фондовому ринку дає можливість залучати у сферу виробництва тимчасово вільні кошти у надзвичайно великих обсягах та саме у потрібний час.

В перехідний період економіки в Україні розвиток ринку цінних паперів має неабияке значення. Його нормальне, ефективне функціонування може дати поштовх для прискореного розвитку галузей народного господарства. Звичайно, для цього мають бути прикладені чималі зусилля перш за все з боку державної влади всіх рівнів. Повинна бути розроблена діюча програма розвитку фондового ринку, створені сприятливі для пожвавлення фондової торгівлі умови, усунені всі перешкоди на шляху удосконалення ринкової системи країни. І все це аж ніяк не може бути невирішуваною проблемою.

Размещено на Allbest.ru