Страхування від нещасних випадків в Україні та перспективи його розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади становлення та розвиток особистого страхування

1.1 Історія розвитку і виникнення і виникнення страхування від нещасних випадків

1.2 Сутність та об'єктивна необхідність страхування від нещасних випадків

1.3 Форми проведення страхування від нещасних випадків

Розділ 2. Аналіз фінансових показників діяльності страхового ринку України по страхуванню від нещасних випадків

2.1 Характеристика страхового ринку України по страхуванню від нещасних випадків

2.2 Аналіз фінансових показників по страхуванню від нещасних випадків за 2007-2009 роки

Розділ3. Проблеми, шляхи вдосконалення страхування від нещасних випадків на страховому ринку України

3.1 Проблеми страхування від нещасних випадків

3.2 Шляхи вдосконалення з урахуванням зарубіжного досвіду

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

У сучасних економічних умовах страхування - чи не єдина галузь економіки України, яка протягом останніх років має стабільний значний щорічний приріст обсягів наданих послуг. Водночас, незважаючи на номінальне зростання обсягів страхового ринку, ця галузь забезпечує сьогодні перерозподіл незначної частини внутрішнього валового продукту. Українські страхові компанії ще не акумулювали вагомий обсяг інвестиційних ресурсів, тому їх частина у вітчизняній економіці ще доволі мала.

Актуальність теми дослідження. Страхування виникло і розвивалося з метою задоволення різноманітних потреб людини через систему страхового захисту від випадкових небезпек. У страхуванні реалізуються визначені економічні відносини, що складаються між людьми в процесі відтворення, звертання, обміну і положення матеріальних благ. Воно надає всім суб'єктам господарювання і членам суспільства гарантії щодо відшкодування збитків. Сутність економічної категорії страхового захисту складають в нагромадженні і перерозподілі ресурсів для захисту від впливу ризиків і відшкодуванні витрат, зв'язаних з ними. У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а іншого боку, видом діяльності що приносить дохід. Сьогодні страхова справа розвивається високими темпами. У найзагальнішому плані особисте страхування можна визначити як галузь страхової діяльності, яка забезпечує страховий захист громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для розуміння особливостей функціонування системи страхування від нещасних випадків, важливе значення мають роботи науковців України, зокрема - Я.П. Шумелди, Т.А. Ротової, С.С. Осадця, В.Д. Базилевич, С. Гуцуляк, О.О. Охріменко та ін.. Ці роботи присвячені теоретичному обґрунтуванню та уточненню визначення поняття «страхування від нещасних випадків», його суті та значення в сучасних економічних відносинах, удосконаленню нормативної бази, підвищенню платоспроможності страхових організацій, удосконаленню порядку оподаткування страховиків, вимогам до створення і діяльності страхових організацій.

Разом із тим багато проблем, пов'язаних з формуванням і розвитком ринку, страхування від нещасних випадків, до кінця не вирішені. Це потребує пошуку ефективних рішень страхового захисту різних груп суб'єктів.

Предметом дослідження даної курсової роботи є теоретичні та практичні аспекти функціонування системи страхування від нещасних випадків в Україні.

Об'єктом виступає страхування від нещасних випадків на страховому ринку України.

Метою роботи є аналіз організаційно-економічних аспектів функціонування страхування від нещасних випадків в України та світі, визначення проблем його ефективної діяльності і, на цій основі, пріоритетних напрямків підвищення ефективності страхового захисту.

Для досягнення цієї мети було встановлено ряд завдань:

1) визначити поняття «страхування від нещасних випадків» та його роль на фінансовому ринку;

2) проаналізувати динаміку та структуру розвитку страхування від нещасних випадків;

3) розглянути сучасний стан інституту страхування в Україні та окреслити поле його діяльності;

4) висвітлити основні засади розвитку страхового ринку від нещасних випадків в зарубіжних країнах;

5) визначити перспективи розвитку діяльності страхування від нещасних випадків на страховому ринку України.

Курсова робота складається зі вступу, висвітлення питань основної частини, висновків, списку використаних джерел та додатків. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми роботи, визначено об'єкт, предмет, мета завдання. У праці розкрито теоретичні засади, історичні аспекти, сучасний стан. У висновках наведено теоретичне узагальнення матеріалу, представленого в дослідженні.



Розділ 1. Теоретичні засади становлення та розвиток особистого страхування

страхування нещасний випадок фінансовий

1.1 Історія розвитку і виникнення страхування від нещасних випадків

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи можливості запобігти їх виникненню та впливу, воно намагалося обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що початкові форми страхування винили у далекому минулому. Зокрема, в законах вавилонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів внаслідок розбійного пограбування тощо.[8,с.9-11]

На території Стародавньої Греції практикувалися угоди купців-піратів щодо розподілу доходів від торговельно-розбійницьких операцій, а також розподілу втрат внаслідок різноманітних морських не передбачувальних подій.

Специфічна форма страхування існувала в Україні між чумаками. Зміст її полягав у тому, щоб спільно відшкодовувати збитки потерпілому в дорозі від падежу і т. ін.

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпорацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, встановлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромадження страхового фонду, але зобов'язували відшкодовувати збитки спільно у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що дозволяло акумулювати грошові засоби та створювати страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільові призначення, їх не можна було використати, скажімо, на погашення боргу. Їх міг отримати тільки спадкоємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламентувало незалежність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.

Середньовічне, або гільдійно - цехове страхування, спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попереднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними. У міру розвитку гільдійно - цехове страхування запровадило регулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ на майнове та особисте.

Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникли в наслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від причини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було Зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихійними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодування.

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відособлення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки членів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різноманітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.[8,с.9-11]

Історія виникнення страхування від нещасних випадків походить від далекого минулого. Ще в другому тисячоріччі до нашої ери у законах вавилонського царя Хаммурапі передбачалось укладання угоди між учасниками торгового каравану про спільне відшкодування шкоди,отриманої ким-небудь з них у шляху. За часів середньовіччя ідея страхування від нещасних випадків була втілена в морському праві Висби1541 році за яким вимагалось, щоб власник корабля страхував свого капітана від нещасних випадків. У Голландії вже в 1665 році існував табель винагороди за втрату солдатами найманого війська різних частин тіла. У XVIII столітті в Німеччині створювання союзи взаємодопомоги на випадок перелому кінцівок, а вже у 1848 році в Англії у зв'язку з розвитком залізничного транспорту з'явилися перші поліси страхування від нещасних випадків. Насамперед, застрахованими були пасажири залізничних потягів. У 1849 році в Англії була заснована перша страхова компанія страхування від нещасних випадків на залізницях -Railway Death Passengers Company, яке страхувало від будь-яких тілесних пошкоджень у разі нещасного випадку.[26,с.48-50]

В останній чверті XIX століття в розвинутих на той час європейських країнах було започатковано обов'язкове страхування робітників, зокрема: з 1871 року в Німеччині від хвороби, нещасного випадку з 1887 року, в Італії, Угорщині, Норвегії і Швеції від нещасних випадків, в Франції від інвалідності з 1907 року.

Зародження в Україні страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які спричинили втрату працездатності припадає на 90-ті роки XIX століття. У цей час було засновано Львівське товариство убезпечення (Дністер) у 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників.

Особове значення в становленні системи обов'язкового страхування мав в Росії у 1903 році Закон «Про компенсації Громадянам, які потерпіли внаслідок нещасного випадку, робітникам та службовцям, а також Членам їх сімей на підприємствах фабричнозаводської, гірничозаводської промисловості». За цим законом роботодавець ніс відповідальність за шкоду, нанесену здоров'ю його працівникам при нещасних випадках на виробництві, а також передбачався обов'язок підприємця і держави виплачувати винагороди потерпілим або членам їхніх родин у вигляді допомоги або пенсій. Через рік на теренах Російської імперії діяло вже біля 500 страхових компаній, товариств взаємного страхування від нещасного випадку. Державною Думою Російської імперії було зроблено чи мало зусиль для соціального забезпечення населення, у тому числі 23 червня 1912 року був прийнятий Закон «Про страхування робітників на випадок хвороби І нещасних випадків», який передбачав, що допомога лікаря за рахунок підприємця надавалася застрахованій особі у чотирьох видах:

а)Невідкладна медична допомога при раптових захворюваннях нещасних випадках.

б)Амбулаторне лікування.

в)Допомога при пологах.

г)Лікарняне (стаціонарне) лікування з повним забезпеченням хворого.

У грудні того ж року була заснована Рада із справ страхування, а вже з січня 1914 року почались засновуватись страхові товариства із страхування працівників від нещасних випадків.

У 1917 році, у зв'язку із зміною державного устрою та громадянською війною, цей вид страхування припинив існування і був відновлений лише у 1921 році. Зокрема Декретом Ради Народних Комісарів від 15 листопада 1921 року знову запроваджувалося соціальне страхування від нещасного випадку, що поширювалося на всі випадки тимчасової та стійкої втрати працездатності. Не маючи чіткої концепції щодо розвитку особистого страхування, уряд більшовиків вже з березня 1929 року запровадив колективне страхування, а з 1933 року соціальне страхування почало перетворюватись у соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності. Та вже на початок 1940 року показник рівня охоплення страхуванням від нещасних випадків працівників знизився до 30%, і цей вид страхування став збитковим. Незабаром його відмінили, ввівши паралельно індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, а також страхування від нещасних випадків. З набуттям незалежності в Україні почали діяти недержавні страхові компанії, які подавали послуги із страхування від нещасного випадку. Незабаром на початку березня 1993 року Кабінет Міністрів України видає Постанову №155 «Про обов'язкове особисте страхування на повітряному, залізничному морському, внутрішньому водному і автомобільному транспорті».[1] Цією постановою була запроваджена система обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків. Під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, присталі підлягали страхуванню пасажири повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту, а також водії всіх підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності,а також машиністи, провідники поїздів (у тому числі приміських, метрополітену), члени команди літаків та суден.[9,с.656-671]

В той же рік 10 травня Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» було запроваджено добровільне страхування від нещасних випадків, в наслідок чого ціла низка страховиків отримала відповідну ліцензію і почала укладати договори страхування.[2]

Зокрема, пере ліцензування страховиків у 1996-97 роках, викликане запровадженням в Україні Закону «Про страхування вимагало підвищити вимоги до страховиків та їхніх страхових продуктів. В цьому органі страховики повинні були погоджувати правила добровільного страхування від нещасних випадків. Ще у свою чергу сприяло удосконаленню механізму надання страхового захисту та посилення відповідальності страхового захисту та посилення відповідальності страховиків за взяті зобов'язання.[7,с.208]

Оскільки механізми системи соціального захисту за часів Радянської влади вичерпали себе і обумовили негативні тенденції, що у грудні 1993 року Верховною Радою України була розроблена і схвалена Концепція соціального забезпечення населення України , яка врахувала перехід держави до ринкової економіки. При цьому метою реформи соціально забезпечення населення України стало :

- створення стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

- створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства;

- удосконалення системи виплат;

- встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

У зв'язку з цим, за останні роки Верховною Радою України було прийнято Закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (23вересня1999року№1105-XIV),[3] «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2березня 2000 року №1533-III),[4] «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, зумовленими народженням та похованням» (від 18 січня 2001 року№2240-III).[5]

Таким чином, на початку III тисячоліття в Україні було створено законодавчі умови для встановлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці №67 (1944 року)



1.2 Сутність та об'єктивна необхідність страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків відноситься до ризикових видів особистого страхування, метою якого є страховий захист громадян на випадок втрати здоров'я або смерті внаслідок нещасного випадку. Ужитті тієї чи іншої людини часто трапляються нещасні випадки, які, як правило, неможливо передбачити, а отже, запобігати їм. Гарантією фінансового і соціального захисту від збитків, завданих ними, є страхування від нещасних випадків.

Нещасний випадок - раптова, короткочасна, непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що призвела до травматичного ушкодження,каліцтва або іншого розладу здоров'я людини.

Страхування від нещасних випадків, це ризиковий вид страхування. По-перше, це означає, що настання страхового випадку можна передбачити з певною мірою вірогідності, а по-друге, якщо ймовірна подія настає, то застрахований одержує страхову суму, а якщо - ні, то виплата не здійснюється. Надання послуг страхування від нещасних випадків здійснюється відповідно до розроблених страховиком правил страхування.

Об'єктивна необхідність за цим видом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані із життям, здоров'ям і працездатністю страхувальника (застрахованої особи). Страхувальником за цим видом страхування можуть бути юридичні особи або дієздатні громадяни, які уклали зі страховиком довір страхування. Договір страхування не укладається з онкологічної хворими, хворими на важкі форми захворювання серцево-судинної системи, СНІД, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних, туберкульозних, шкіряно-венерологічних диспансерах.

Страхування від нещасних випадків доповнює, але не замінює соціального страхування, основами якого є законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Закон України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація проведення Фондом соціального страхування від нещасних випадків - некомерційною самоврядуванню організацією, що діє на підставі статуту та має статус юридичної особи. Страхування від нещасних випадків як послуга комерційних страхових компаній за формою проведення може бути обов'язковим та добровільним. А останнє - індивідуальним та колективним.

Компанії, які мають ліцензії на здійснення страхування від нещасних випадків, при укладанні договорів страхування враховують ряд факторів:

1) Професія та умови роботи;

2) Вік та стан здоров'я;

3) Заняття спортом, хобі, керування автомобілем (мотоциклом), інші заняття застрахованого. Договори страхування від нещасних випадків можуть укладатися як з юридичними так і з фізичними, особами на строк від 7 днів до 1 року.

Найважливішим критерієм відбору ризику й становлення страхових тарифів є професія. Різні професії по-різному небезпечні щодо ймовірності настання нещасних випадків. Тому при укладенні договору страхувальник повинен детально описати свою професію та її особливості, оскільки професії, з однаковою назвою можуть мати різний ступінь ризику. Якщо особа працює за декількома спеціальностями, то ступінь її ризикованості береться дещо вищим, ніж указано в тарифі.

У правилах страхування від нещасних випадків страхові компанії виділяють,як правила, чотири групи ризику професій:

1 група - офісні працівники та персонал, що не залучений до промислового виробництва;

2 група - особи, що зайняті в процесі виробництва (машинобудівельна, деревообробна, легка промисловість), будівельники, залізничний, річковий транспорт, водії;

3 група - працівники металургійної, нафтової та газової промисловості, морського та океанського транспорту, мотоциклісти;

4 група - робітники галузей з підвищеним ступенем небезпеки (підривники, працівники хімічного виробництва, водолази, електрики високовольтних ліній, пожежники тощо).[9,с.656-671]

Страховими випадками, при настанні яких страховик повинен виконати взяті при укладанні договору страхування від нещасних відпадків зобов'язання, є:

1-тимчасова втрата застрахованою особою загальної працездатності (не менше ніж на сім днів);

2-постійна втрата загальної працездатності (встановлення групи інвалідності);

3-смерть застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

Крім цього, страхова компанія при укладанні договору страхування може взяти на себе і додаткову відповідальність перед страхувальником.

Важливим критерієм відбору ризику є здоров'я. Попередній медичний огляд застосовують у спірних і неясних випадках. Страхова компанія бере до уваги ті захворювання та фізичні дефекти, які:

1) Зумовлюють настання нещасного випадку;

2) Подовжують період видужування;

3) Збільшують витрати на лікування;

4) Ускладнюють визначення факту настання нещасного випадку.

Ризик нещасного випадку збільшується разом із віком, оскільки людина поступово втрачає рухливість та окремі рефлексні рухи, що може призвести до настання нещасного випадку, хоча літнім людям притаманна більша обережність і менша схильність до ризику. Крайній вік страхування майже всі страхові компанії схильні не вище 65 років, пом'якшуючи цей пункт умовами, що у випадку, коли фізична особа вже була застрахована раніше, то страхування може подовжити до 70-75 років.[10,с.21-22]

Страхові компанії не схильні підписувати договори з особами, які вимагають укласти їх на дуже високі страхові суми, із такими, які мають несприятливе матеріальне становище або з якими траплялися нещасні випадки кілька разів за невеликий період часу.

Наслідком нещасних випадків можуть бути:

1)тимчасова непрацездатність;

2)інвалідність;

3)смерть.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють неможливість продовжувати професійну діяльність або виконувати звичні обов'язки протягом певного часу. Непрацездатність минає під впливом лікування. Експертиза тимчасової непрацездатності здійснюється у лікувально-профілактичних установах і засвідчується лікарняним листом або відповідною довідкою. Якщо термін перебування на лікарняному за непрацездатністю перевищує 4 місяці, то постраждалий проходить медико-соціальну експертну комісією (МСЕК), яка може визнати стійку втрату непрацездатності і встановити певну групу інвалідності.[11,с.26-30]

Інвалідність може бути встановлена на строк від - 3 року або безстроково. Безстрокова інвалідність означає постійну інвалідність, під якою розуміють фізичні або функціональні втрати, які наносять застрахованому непоправної шкоди. Постійна інвалідність може бути двох видів: загальна або часткова.

До першої відносять невиліковну розумову неповноцінність, повну сліпоту, повний параліч, втрату чи неможливість дії обома руками, обома ногами, будь-якого виду робіт.

Якщо інвалідність не відповідає попередньому визначенню, то вона відноситься до часткової.

Ступінь втрати здоров'я впливає на величину страхової суми, що виплачується застрахованій особі за наслідками нещасного випадку.

Максимальна страхова сума виплачується у випадку смерті страхувальника.

Існують такі види страхування від нещасних випадків:

1) індивідуальний вид страхування від нещасних випадків (оплата внесків за рахунок коштів страхувальників);

2) колективні види страхування від нещасних випадків, які здійснюються за рахунок коштів підприємств і організацій, де є працівники, пов'язані з небезпечними для здоров'я і життя умовами праці пожежники, пілоти, рятувальники того, які застраховані на випадок смерті чи втрати здоров'я при виконанні службових обов'язків, і з якими застраховані перебувають у трудових або інших, передбачених законом, відносинах. Основною метою страхування від нещасних випадків є забезпечення страхового захисту на випадок втрати здоров'я або смерті застрахованої особи. Виплата страхових сум здійснюється у вигляді відповідних грошових компенсацій за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю застрахованої особи, а також захист майнових інтересів, пов'язаних зі зниженням доходу в результаті настання страхового випадку. [12,с.101]

1.3 Форми проведення страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків поділяється на дві форми: добровільне й обов'язкове. Добровільне страхування від нещасних випадків передбачає більш широкі можливості для страхувальника щодо вибору видів страхування.

Основною метою добровільного страхування від нещасних випадків є відшкодування збитків, нанесених життю і здоров'ю застрахованого внаслідок нещасного випадку, що не може бути відшкодовано за обов'язковими видами особистого страхування від нещасних випадків.

Добровільне страхування громадян від нещасних випадків здійснюється на підставі умов та правил, що враховують особливості як індивідуального страхування громадян, так і колективного страхування працівників від нещасних випадків за рахунок коштів підприємств. Особливі умови можуть застосовуватися в разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціалізованих навчальних закладів на випадок травми внаслідок нещасного випадку, а також військовослужбовців. Вони відбивають особливості ризику цих категорій застрахованих.[13, с.208]

Страхувальниками можуть бути як юридичні особи, так і дієздатні громадяни, котрі уклали зі страховиками договори страхування. Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування від нещасних випадків третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав та обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Одночасно страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Важливими умовами страхування громадян від нещасних випадків є:

§ обмеження терміну страхування;

§ обмеження віку страхувальників;

§ обмеження обсягу страхової відповідальності, обумовленої наслідками нещасних випадків, які сталися із застрахованим у період дії договору;

¦ настання нещасного випадку в період дії договору страхування, зміст якого обумовлений діючими правилами страхування (виплати здійснюються за його наслідки, а не за фактом нещасного випадку);

¦ пропорційний розмір виплати страхової суми залежно від ступеня втрати здоров'я, працездатності або часу лікування;

¦ обумовлений перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку;

¦ обумовлений термін виплати страхової суми;

¦ визначення трирічного строку давності з дня прийняття страховиком рішення про страхову виплату або відмову у виплаті для звернення страхувальника з приводу виплати страхової суми за втрату здоров'я внаслідок нещасного випадку.

До страхових випадків відносяться: смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку, травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку.

При цьому нещасний випадок тлумачиться як несподівана непередбачувана подія, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження або внаслідок якої настав розлад здоров'я або смерть застрахованого і яка підтверджена медичним закладом. Кожна страхова компанія визначає свій перелік страхових подій. В одних він може бути ширшим, в інших навпаки - порівняно обмеженим. За умовами HACK «Оранта» це такі події:

¦ травма;

¦ утеплення;

¦ опіки, ураження блискавкою або електричним струмом;

¦ обмороження, переохолодження;

¦ випадкове гостре отруєння хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками;

¦ укуси тварин, отруйних комах, змій.

¦ Не можуть бути застрахованими особи, що визнані в установленому порядку недієздатними, інваліди І та непрацюючі інваліди II групи, а також хворі на тяжкі нервові та психічні захворювання і СНІД. Застосовуються вікові обмеження.[14,с.21-42]

Правила страхування також обумовлюють випадки, що не належать до страхових. Це, зокрема, стосується травмування застрахованого у зв'язку із вчиненням ним дій, у яких слідчими органами або судом установлені ознаки умисного злочину, або травмування застрахованого причиною якого стали його дії, пов'язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; травми або смерть, пов'язані з умисним заподіянням собі тілесних пошкоджень, та інші.

Професія, при визначенні групи ризику, є вирішальною. Залежно від ступеня ризику за тією чи іншою професією може бути обумовлено кілька груп ризику, на які поділяються застраховані. У випадку, що розглядається, таких груп, наприклад, три.

Перша група - службовці, інженерно-технічні працівники та інші категорії громадян, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов'язані з підвищеним ризиком щодо одержання травми; артисти драматичних та музичних театрів, артисти естради, балету та танцювальних ансамблів; працівники банків (крім осіб, які зайняті інкасуванням та перевезенням грошей); працівники побутового та комунального господарства; педагогічний персонал позашкільних дитячих закладів, викладачі та студенти ВНЗ, коледжів; домогосподарки; медичні працівники; працівники торговельної мережі та харчування; працівники пошти та телеграфу; службовці бібліотек; персонал готелів; двірники; кіоскери; працівники преси.

Друга група - решта категорій працюючих (робітники, службовці, працівники сільського господарства та інші), безпосередньо зайнятих у процесі виробництва; особовий склад аеродромного обслуговування; інкасатори та касири; працівники ветеринарних лікарень; газоелектрозварники; слюсарі; робітники обробної промисловості; кустарі; робітники харчової промисловості; поліграфічних підприємств; пожежна охорона; військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ (крім працівників карного розшуку, ДАІ, водіїв); робітники будівельної, машинобудівної, скляної промисловості; працівники сільського господарства; робітники транспорту (крім повітряного); робітники електростанцій та експедицій.

Третя група - особи, праця яких пов'язана з особливим ризиком, щодо настання нещасного випадку: працівники карного розшуку, ДАІ, цивільної авіації; випробувачі автомашин і літаків; артисти цирку, які виконують трюки на канатах, трапеціях, акробати, гімнасти, авто-мотогонщики, дресирувальники диких звірів, наїзники коней, каскадери; водії транспортних засобів; у гірничодобувній промисловості - особи, які виконують роботи в підземних умовах, бурильники нафтових і газових свердловин; ті, чиїм місцем роботи є гірнича і газорятувальна служба; працівники, пов'язані з виробництвом, зберіганням, випробуванням вибухових, отруйних речовин; водолази; особи, чия робота пов'язана з мисливством, рибальством у морях і океанах, верхолазними, покрівельними роботами; монтажники бетонних, залізобетонних конструкцій; кранівники; рятувальники гірничих і водно рятувальних станцій.

Тарифи при страхуванні громадян від нещасних випадків, що сталися як під час виконання застрахованим своїх службових обов'язків, так і поза роботою, застосовуються залежно від групи ризику, до якої належить застрахований та виду страхування (повний страховий захист, чи захист лише на виробництві). Тарифи встановлюються на підставі актуарних розрахунків і коливаються в основному від 0,5 до 2,0%.

При страхуванні від нещасних випадків працівників страхувальника - юридичної особи - може надаватися групова знижка обчисленого страхового платежу залежно від кількості застрахованих.

У разі страхування дітей віком до 16 років може застосовуватися спеціальний тариф. Коли йдеться про страхування туристів і осіб, котрі їх супроводжують, а також спортсменів, договори можуть укладатись на термін до 1 року з відповідними коригуваннями тарифу. Залежно від ступеня ризику застосовуються як підвищувальні, так і знижувальні коефіцієнти.

Факт укладення договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування і видається після сплати страхувальником страхового платежу шляхом безготівкових розрахунків - через бухгалтерію підприємства чи організації, з рахунку в установі банку або готівкою-до каси страховика або страховому агентові.

Якщо страхувальник - юридична особа, то оформлюється договір страхування відповідної форми у двох примірниках. До кожного договору додається список осіб, які приймаються на страхування, із зазначенням розміру страхової суми для кожної особи. Список засвідчується підписом керівника та печаткою. Один примірник договору зберігається у страхувальника, другий - у страховика. За згодою між страхувальником і страховиком страховий поліс може видаватись кожному застрахованому. Якщо страхувальник - фізична особа, то на підставі заяви про страхування після сплати страхового платежу страхувальникові видається страховий поліс, копія якого зберігається у страховика.

Договір страхування укладається на обумовлений термін, в основному це - один рік, але термін може бути більшим або меншим.

Страхувальникам, яким протягом дії договору страхування, укладеного на термін один рік, не проводилися виплати за страховими випадками, при укладанні нового договору на такий самий термін страховий платіж може зменшуватись. Така пільга стимулює безперервний страховий захист.

Договір страхування набирає чинності з 0.00 годин дня, зазначеного як початок дії договору страхування, але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика або не раніше наступного дня після сплати платежу готівкою страховому агентові (інспекторові), і закінчується о 24.00 годині дня, зазначеного в договорі страхування (страховому полісі) - як закінчення дії договору страхування.

Крім закінчення терміну дії договору його дія припиняється також у разі:

· виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

· несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

· виїзду застрахованого на постійне місце проживання за межі України;

· смерті застрахованого;

· ліквідації страховика-юридичної особи в порядку, установленому законодавством України;

· прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

· інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

При достроковому припиненні дії договору страхування за вимогою страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактичних страхових виплат, що були здійснені за договором страхування.

Про настання страхового випадку страхувальник, застрахований або вигодонабувач письмово повідомляє страховика, як тільки це стане можливим, але не пізніше одного року від дня настання страхового випадку.

Для одержання страхової виплати у зв'язку зі страховим випадком подаються такі документи:

· заява встановленої форми;

· страхове свідоцтво (договір чи поліс);

· свідоцтво (або копія) про смерть застрахованого в разі його смерті;

· довідка лікувального закладу, в якій встановлено характер розладу здоров'я застрахованої особи;

· акт про нещасний випадок або документ від компетентних органів, який підтверджує факт нещасного випадку;

· паспорт утримувача (або документ, що посвідчує особу);

· для спадкоємців - також свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріальною конторою.

Термін виплати страхової суми обумовлюється правилами (умовами) страхування. В більшості це - шестиденний або семиденний строк.

Страхова виплата в разі смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку здійснюється в розмірі 100% страхової суми.

У разі травмування застрахованої особи внаслідок нещасного випадку виплата проводиться у відсотковому відношенні відповідно до таблиці розмірів страхових виплат у зв'язку із страховими випадками. Страхова виплата в розмірі 100%, відповідно до зазначеної таблиці, проводиться у деяких випадках при ушкодженні нервової системи, спинного мозку, очей, органів травлення, що призвело до тяжких наслідків та при ампутації верхньої кінцівки чи кисті або єдиної нижньої кінцівки.

Страховик може відмовити у виплаті страхової суми у випадках навмисних дій страхувальника або застрахованого, спрямованих на настання страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей, необхідних для укладення договору страхування; повідомлення страхувальником про настання страхового випадку після того, як минув один рік від дня настання страхового випадку без поважних на те причин або створення страхувальником перешкод у визначенні обставин, характеру нещасного випадку.

На таких же умовах здійснюється добровільне страхування від нещасних випадків дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів і військовослужбовців, але з урахуванням певних особливостей, які полягають у такому.

У разі страхування дітей шкільного віку та учнів спеціальних навчальних закладів, застрахованими можуть бути діти віком від 6 до 17 років, а страхувальниками є як батьки, так і родичі дитини, з якими вона проживає, або» опікуни (піклувальники). Можуть укладатися й договори колективного страхування учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, професійно-технічних училищ, середніх спеціальних навчальних закладів.

Розмір тарифної ставки для страхування дітей залежить від строку страхування. Може надаватись також знижка розміру страхового тарифу.

У разі страхування військовослужбовців застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа, котру призвано на строкову службу до Збройних сил України, інших військових формувань, що передбачені чинним законодавством України, а також фізична особа, яка навчається у військовому навчальному закладі системи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України або у вищому навчальному закладі, який має військовий підрозділ. Також може бути застрахованою інша особа, яка входить до офіцерського складу Збройних сил України або інших військових формувань і проходить строкову службу чи понадстрокову або за контрактом. Розмір страхової ставки залежить від програми страхового захисту.

Останнім часом широкого застосування набуло добровільне страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або на випадок раптового захворювання («асистанс»), чи надання іншої допомоги.

Особливістю цього страхування є те, що укладені договори страхування можуть бути комплексними і діють за межами України та не розповсюджуються на країну постійного проживання застрахованого або країну, громадянином якої він є.

Найважливішим елементом страхування громадян, що виїжджають за межі України, є страхування невідкладної допомоги, де мова йде не просто про відшкодування збитку, а про надання послуги в формі негайної допомоги. Останнім часом до цього може залучатись і технічна допомога на дорогах при поломці автомобіля.

Таким чином страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, може здійснюватись у двох формах: компенсаційній та сервісній.

У першому випадку йдеться про те, що страхувальник самостійно оплачує медичні послуги, а при поверненні до своєї країни на підставі поданих документів отримує від страховика відшкодування витрат, включених до страхового покриття, що не завжди влаштовує страхувальника.

Саме тому більшого поширення набуло страхування громадян, котрі виїжджають за кордон, у сервісній формі. Гарантом цієї форми страхового захисту громадян є можливість цілодобового зв'язку з оперативним центром і наявність у розпорядженні оперативного центру розгалуженої мережі постачальників послуг, які можуть забезпечити страхувальників повним комплексом послуг-від невідкладної допомоги та госпіталізації до повернення у свою країну. Звичайно, оперативні центри і постачальники послуг утримуються не кожною страховою компанією, а обмеженою кількістю вузькоспеціалізованих організацій-страхових або сервісних компаній.

Стосунки, у тому числі й розподіл витрат між страховиком і компанією організатором надання послуг, визначається на договірних умовах, де передбачається як оплата за надані послуги організатору, так і порядок оплати медичних послуг.

Розмір страхової суми встановлюється в твердій валюті за згодою між страхувальником і страховиком.

Розмір страхового внеску визначається за тарифними ставками страховика, які залежать від строку страхування, набору страхових випадків, географічної зони та страхової суми.

При страхуванні туристів можуть застосовуватись знижені тарифні ставки. Це обумовлюється меншим обсягом гарантій, що їм надаються.

Особливістю страхування власників кредитних карток є те, що застрахованою особою може бути будь-яка фізична особа - власник пластикової банківської картки, незалежно від громадянства та віку, а розмір страхової суми та платежу залежить від типу картки. При цьому для власника кожної картки обумовлений певний набір страхових подій.

Різновидом добровільного страхування громадян від нещасних випадків, що виїжджають за кордон, є страхування на умовах «Річний поліс». Договір страхування укладається на один рік на необмежену кількість поїздок за кордон, але за умови, що кожна з поїздок триватиме не більш як один місяць, з визначенням певного розміру страхової суми на кожну поїздку.

Існує багато інших особливостей страхування громадян від нещасних випадків, але вони мають здебільшого місцевий (регіональний) характер і не набули широкого застосування.[9,с.656-671]

Метою обов'язкової форми страхування, яку встановлює держава, є захист інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому. Законодавчими актами визначається перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування, страхові організації, які здійснюють обов 'язкове страхування.

Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків охоплює такі види страхування (стаття 7 Закону України «Про страхування»)[6]:

· обов'язкове страхування від нещасних випадків на транспорті;

· працівників відомчої та сільської пожежної охоронні членів добро - вільних пожежних дружин (команд);

· страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини.

· Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків

на транспорті здійснюється відповідно до Постанови КМ України. Дія обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті поширюється на:

· пасажирів залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

· працівників транспортних підприємств, незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях, а саме:

· водії автомобілів, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів;

· машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники поїздів;

· електромонтери поїздів;

· кондуктори;

· працівники вагонів-ресторанів та одиниць рухомого складу;

· механіки рефрижераторних секцій;

· працівники бригад медичної допомоги.

Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки в той чи інший вид транспорту до моменту завершення поїздки, а водії-тільки на час обслуговування поїздки.

Страхувальниками виступають самі пасажири, які сплачують страховий платіж додатково при оплаті проїзного квитка, а для водіїв - юридичні особи або дієздатні громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності - власники транспортних засобів, які уклали із страховиком договори страхування і страхують водіїв на час обслуговування поїздок.

Дія обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті не поширюється на пасажирів:

· морського і внутрішнього водного транспорту на прогулянкових лініях;

· внутрішнього водного транспорту внутрішньоміського сполучення і переправ;

· автомобільного й електротранспорту на міських маршрутах.

· За цим видом страхування страховими випадками вважаються:

· загибель або смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті;

· одержання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності;

· тимчасова втрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті.

Страховий платіж з цього виду страхування утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком, на лініях залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного та електротранспорту на міжобласних і міжміських маршрутах у межах однієї області, Автономної Республіки Крим у розмірі до 2% вартості проїзду, на маршрутах приміського сполучення - до 5% вартості проїзду, та враховується у вартості квитка. Страхові платежі перераховуються транспортними організаціями страховикам, які отримали ліцензію на здійснення обов'язкового особистого страхування та уклали агентську угоду з ними. Страховий платіж з обов'язкового особистого страхування водіїв на залізничному, автомобільному та електротранспорті визначається у розмірі до 1% страхової суми за кожного застрахованого.

Транспортна організація кожному застрахованому видає страховий поліс, який міститься на зворотному боці квитка, або видається на окремому бланку. В страховому полісі зазначається: вид обов'язкового страхування; найменування, адреса, телефон страховика; розміри страхового платежу та страхової суми.[31]

Якщо квиток на проїзд повністю купується за валюту іншої держави, то страховий платіж включається у вартість квитка і утримується з пасажира у цій же валюті.

Вітчизняним законодавством передбачено, що пасажирам, які мають право на безплатний проїзд, обов'язкове особисте страхування проводиться без сплати страхового платежу і без отримання ними страхового полісу.

Страхові суми виплачуються страховиками у таких випадках:

· загибелі або смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку на транспорті сім'ї загиблого або його спадкоємцю - у розмірі 100 % страхової суми;

· отримання застрахованим травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності: 1 групи -90 % страхової суми; II групи - 75 % страхової суми; III групи - 50 % страхової суми;

· тимчасової втрати застрахованим працездатності за кожну добу -0,2 % страхової суми, але не більше 50 % страхової суми. Транспортна організація на кожний нещасний випадок, що стався

· із застрахованим на транспорті, повинна:

· скласти акт про нещасний випадок із застрахованим водієм (форма Н-1, передбачена Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993р. № 623);

· скласти акт про нещасний випадок із пасажирами галузевого зразка;

· видати довідку потерпілому (що мав право на безплатний проїзд відповідно до чинного законодавства) із зазначенням відомостей про страховика (найменування, адреса, телефон).

Виплата страхової суми застрахованому здійснюється страховиком на підставі заяви застрахованого (його сім'ї або спадкоємця) про її виплату, акта про нещасний випадок, листа непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності, у разі загибелі чи смерті застрахованого внаслідок страхового випадку-копії свідоцтва про смерть і документа про правонаступництво для спадкоємців, а також страхового поліса або документа, що його замінює (дія пільгових категорій пасажирів - документа, що підтверджує право на пільги).

Страхова сума виплачується не пізніше як через 10 діб з дня отримання необхідних документів. Згідно зі ст. 10 Закону страхові виплати здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.[15,с.400-409]

Метою страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) є захист їхнього життя та здоров'я під час виконання своїх обов'язків за рахунок коштів, передбачених у кошторисах на їх утримання підприємств, установ та організацій, де вони створені, а працівників сільської пожежної охорони - за рахунок юридичних осіб, які утримують підрозділи цієї охорони, або за рахунок місцевого бюджету. Страховими випадками за цим видом страхування є:

· загибель або смерть застрахованого під час виконання своїх обов'язків;

· поранення, контузії, травми, каліцтва або захворювання, отримані під час ліквідації пожежі або наслідків аварії застрахованим, який виконував свої обов'язки згідно з наказом або дорученням. Законодавство України передбачає, що страховиком є акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» або інша страхова організація, яка отримала відповідну ліцензію в Уповноваженому органі, а застрахованим - працівник відомчої та сільської пожежної охорони, член добровільної пожежної дружини (команди), який виконує згідно із чинним законодавством функції з гасіння пожеж і ліквідації наслідків аварії. Максимальний обсяг відповідальності страховика встановлюється у розмірі десятирічної заробітної плати застрахованого за його посадою на день страхування. Максимальний страховий тариф становить 2 % страхової суми за кожного застрахованого. Договір страхування укладається, як правило, на один рік.[31]

Якщо застрахованому внаслідок виконання ним обов'язків щодо гасіння пожеж або ліквідації наслідків аварії встановлено І групу інвалідності (або має місце загибель чи смерть застрахованого), то страховик зобов'язаний виплатити 100 %страхової суми, II групу інвалідності - 90 % страхової суми, III групу інвалідності - 70 % страхової суми, а при тимчасовій втраті працездатності внаслідок страхового випадку застрахованому виплачується 0,2 % страхової суми за кожну добу, але не більше 50 % страхової суми.[9,с.656-671]

Якщо має місце тимчасова втрата працездатності внаслідок страхового випадку, то застрахований або його спадкоємець для виплати страхового відшкодування подають страховику заяву за встановленою формою і пред'являють документ, що засвідчує особу, а у випадку загибелі або смерті застрахованого подається копія свідоцтва про смерть застрахованого і свідоцтво про право на спадщину, при втраті застрахованим працездатності - копія довідки медико-соціальної експертної комісії про ступінь втрати працездатності, посвідчена нотаріально.

З вимогою про виплату страхової суми застрахований або його спадкоємці можуть звернутися до страховика не пізніше трьох років з дня настання страхового випадку.