Банківські резерви та проблеми їх формування

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Банківські резерви та проблеми їх формування»

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Резервування як метод страхування банківських ризиків

1.1 Поняття резервів комерційних банків та їх види

1.2 Дослідження загального порядку формування банківських резервів

1.3 Зарубіжний досвід формування банківських резервів

РОЗДІЛ 2. Дослідження особливостей формування резервів у комерційних банках

2.1 Роль резервів у діяльності комерційних банків

2.2 Порядок особливостей формування банківських резерві у комерційного банку

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення формування банківських резервів

3.1 Сучасна динаміка формування резервів комерційних банків

3.2 Основні напрямки вдосконалення банківських резервів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Формування ринкової інфраструктури в Україні зумовили появу відповідних ризиків для тих суб'єктів господарювання, які проводять фінансову та господарську діяльність. До цих ризиків насамперед відносяться ризики неповернення кредиту, втрат в інвестиційній діяльності, недоотримання прибутку, непередбачувані зміни цін (звичайно, не на користь підприємця) на товарних біржах і курсів валют на валютних. Найбільш ризиковою в сучасних умовах вважають банківську діяльність, тому застосування основних методів протидії та мінімізації ризику є цілком природним для банківського менеджменту. Одним із головних антиризикових інструментів є резервування.

Формування банківських резервів - не просто засіб боротьби з ризиком конкретного банку, а й важливий інструмент регулювання грошової пропозиції в країні. Політика обов'язкових резервних вимог використовується центральними банками як засіб антициклічної та антиінфляційної політики. Резервні вимоги, звичайно, насамперед пов'язані з показниками грошової маси, і їх взаємодія з іншими макроекономічними показниками відбувається через трансмісійний механізм впливу змін грошової пропозиції на реальний сектор економіки - на ринок інвестицій, рівень цін тощо. Ураховуючи такі властивості резервних вимог, центральний банк із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов'язкового резервування за певних умов спричиняє зниження інфляційного тиску.

Зміна нормативів обов'язкового резервування справляє на пропозицію грошей потужний вплив. Проте застосування цього інструмента викликає певні труднощі в роботі комерційних банків і зменшує їхню прибутковість. За цих обставин нормативи обов'язкового резервування, як правило, не використовуються для вирішення поточних проблем грошового ринку, а є інструментом досягнення довгострокових цілей монетарної політики. Тому дослідження особливостей формування банківських резервів є особливо актуальною проблемою.

Отже, головною метою даної роботи є дослідження особливостей формування банківських резервів в Україні.

Предмет дослідження - банківські резерви.

Об'єкт дослідження - система формування банківських резервів в Україні.

Завданнями роботи є:

- висвітлення сутності банківських резервів, їх різновидів та особливостей формування;

- дослідження порядку формування окремих видів банківських резервів в цілому та на прикладі конкретного банку в Україні;

- пошук шляхів вдосконалення формування банківських резервів.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. Резервування як метод страхування банківських ризиків

1.1 Поняття резервів комерційних банків та їх види

Як уже відмічалося, у процесі своєї діяльності комерційні банки несуть певні ризики у зв'язку з проведенням активних операцій. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони формують резерви для покриття можливих втрат.

У банківській справі розрізняють обов'язкові, загальні та спеціальні резерви. Обов'язкові резерви -- це акумульовані комерційним банком кошти, які зберігаються на резервному рахунку у центральному банку з метою забезпечення ліквідності депозитної заборгованості чи інших пасивних операцій банків. Загальні резерви -- це кошти, мобілізовані банком за рахунок прибутку банку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків. Для покриття збитків від банківської діяльності в цілому за результатами фінансового року комерційні банки створюють резервний фонд, який, по суті, є загальним резервом, тобто резервом коштів для покриття збитків від статутної діяльності. Спеціальні резерви -- це кошти, мобілізовані комерційним банком, на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється за рахунок витрат банку.

Отже, і обов'язкові, і спеціальні, і загальні резерви створюються для страхування ризиків: обов'язкові -- для страхування ризику невиконання зобов'язань комерційних банків за депозитами та іншими пасивними операціями, спеціальні -- для страхування певних ризиків невиконання зобов'язань клієнтів, контрагентів перед банком за кредитами та іншими активними операціями. Загальні резерви -- для страхування невизначених ризиків, що притаманні діяльності банків.

Згідно з вимогами НБУ вітчизняні банки сьогодні з метою страхування ризиків від активних операцій повинні створювати такі спеціальні резерви за активними операціями:

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Резерв за коштами, розміщеними на депозитних рахунках у банках, які визнані банкрутами або ліквідуються чи зареєстровані в офшорних зонах.

Резерв на відшкодування можливих збитків за простроченими понад 30 днів та сумнівними щодо їх отримання нарахованими доходами за активними операціями.

Резерв на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами.

Резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості.

Усі зазначені резерви формуються банками шляхом віднесення на витрати. Кожен з них має свій власний напрям використання акумульованих коштів -- це покриття збитків від конкретної активної операції, тобто резерв за одним видом активних операцій не може використовуватись банком для покриття збитків за іншими видами активних операцій. Саме тому резерви за активними операціями часто називають відповідними резервами. Фактично створені резерви за активними операціями не використовуються на покриття збитків від банківської діяльності в цілому. Перерахування коштів до резервів проводяться до встановленого строку подання щомісячного балансу.

комерційний банк резерв кредитний

1.2 Дослідження загального порядку формування банківських резервів

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.

Резерви для покриття можливого фінансового ризику, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Розрахунок резервів за безнадійними активами комерційних банків здійснюється відповідно до порядку бухгалтерського обліку формування і використання резервів, списання та повернення раніше списаних безнадійних активів у комерційних банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 16.12.1998 р. № 520, та змін до нього.

Порядок розрахунку резервів за можливими втратами із кредитними операціями комерційних банків здійснюється відповідно до положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 27.03.1998 р. № 122, та змін до нього.

Розрахунок резервів під знецінення цінних паперів комерційних банків здійснюється відповідно до інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами комерційних банків України, затвердженої постановою Правління НБУ від 30.12.1997 р. № 466, та змін до неї.

Залежно від джерел покриття резерви поділяють на:

- спеціальні;

- загальні.

Спеціальні резерви створюються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами. Загальні резерви є необхідним доповненням до спеціальних. Загальні резерви формуються за рішенням загальних зборів банку на різні види ризику за рахунок прибутку комерційних банків, який залишився після сплати дивідендів, а спеціальні резерви - відносяться на витрати комерційних банків. Загальні резерви збільшують розмір власних коштів комерційних банків, а спеціальні - зменшують. Створення загального резерву - це перерозподіл статей капіталу.

Загальні резерви створюються для відшкодування можливого непередбаченого ризику. Це дуже суттєво, оскільки обсяг капіталу може не зменшуватися в разі сформованого загального резерву в сумі, яка достатня для покриття збитків. Враховуючи цю обставину, керівництво банку та збори акціонерів повинні обрати правильну стратегію щодо напрямів розподілу прибутку. Формуючи спеціальні та загальні резерви, банк не лише застраховує свою діяльність від ризику втрат, а й забезпечує успішне вирішення проблемних питань банківського менеджменту в майбутньому.

З огляду на якість активів обсяги сформованих резервів (насамперед, спеціальних) відіграють роль індикатора якості банківських кредитних портфелів, портфелів цінних паперів, дебіторської заборгованості.

Створення резервів - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку із урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості його операцій.

Спеціальні резерви створюються за всіма видами активів у необхідних сумах. Види спеціальних резервів:

- під знецінення боргових цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України;

- під заборгованість інших банків;

- під дебіторську заборгованість за операціями банку;

- під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам;

- під дебіторську заборгованість за операціями з клієнтами банку;

- під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж;

- під знецінення цінних паперів у портфелі банку на інвестиції;

- на можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю.

Найбільш ризикованим видом операцій комерційного банку є кредитні операції, тому дослідимо особливості формування цього виду резервів.

Комерційні банки формують резерв для покриття можливих збитків, що можуть бути завдані в результаті його кредитної діяльності.

Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи депозити, кредити іншим банкам, суб'єктам господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданні гарантій та поручительства. Не створюється резерву за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного комерційного банку.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку. Розмір резерву визначається відповідно до загальної суми всіх кредитів, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнтів ризику.

Резерв поділяється на резерв під стандартну та нестандартну кредитну заборгованість.

Нестандартна кредитна заборгованість включає в себе кредити під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні кредити.

Комерційний банк зобов'язаний щоквартально уточнювати загальний обсяг резерву відповідно до сум фактичної кредитної і депозитної заборгованості за станом за останній робочий день звітного кварталу за групами ризику. Бухгалтерські проводки у зв'язку зі зміною розміру резерву за попередній період комерційний банк зобов'язаний здійснювати до кінця кварталу, наступного за звітним.

Кошти резерву під стандартну кредитну заборгованість враховуються комерційним банком при розрахунку розміру капіталу та відповідних економічних нормативів, установлених Національним банком України.

Визначаючи розмір резерву, комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів і депозитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких чинників:

-- фінансового стану позичальника;

-- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею.

Критерії оцінки фінансового стану клієнтів-позичальників установлюються кожним комерційним банком самостійно з урахуванням вимог Положення про резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та рекомендацій Національного банку України. Ці критерії мають бути ґрунтовними і технічно виваженими і здійснюватися на основі аналізу балансів у часі та звітів про фінансові результати діяльності клієнтів-позичальників.

Методика здійснення оцінки фінансового стану позичальника регламентується окремим положенням, затвердженим правлінням комерційного банку.

Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану позичальника і перспективи повернення кредитів та депозитів перед наданням йому кредиту чи депозиту, а в подальшому -- щоквартально.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника --- юридичної особи комерційний банк має враховувати такі економічні показники його діяльності:

-- обсяг реалізації;

-- прибутки та збитки;

-- рентабельність;

-- ліквідність;

-- грошові потоки (рух коштів на рахунках позичальника);

-- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

-- собівартість продукції.

Також мають бути враховані чинники суб'єктивного характеру:

-- ефективність управління позичальника;

-- ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

-- наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

-- погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

-- професіоналізм керівництва.

Комерційний банк використовує для оцінки фінансового стану позичальника -- юридичної особи коефіцієнти (теоретичні значення їх є орієнтовними) загальної ліквідності, абсолютної (термінової) ліквідності, автономності, маневреності власних коштів. Детально про ці показники, а також про оцінку фінансового стану позичальників ідеться у розділі 4.3.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити класифікують за такими категоріями:

-- клас «А» -- фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту та відсотків за нею у встановлені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому самому високому рівні;

-- клас «Б» -- фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

-- клас «В» -- фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

-- клас «Г» -- фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;

-- клас «Д» -- фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та процентів за нею є: -- добрим -- якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

-- слабким -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-- недостатнім -- якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

-- гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій іноземних банків, що мають високий рейтинг надійності);

-- застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

Вартість майна та майнових прав позичальника, оформлених під заставу, визначається комерційним банком при кредитуванні за реальною (ринковою) вартістю з урахуванням практичної складності при реалізації майна у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України «Про заставу».

У резерв за кредитами, класифікованими як «стандартні», вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. У резерві за кредитами, що належать до груп «під контролем», «субстандартні», «сумнівні», вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника з 1 квітня 2000 р. не враховується.

До розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, комерційний банк зобов'язаний щоквартально, а також при кожній пролонгації кредитного договору переглядати вартість заставленого майна, визначеної договором застави.

Якщо комерційні банки не переглядають вартість заставленого майна відповідно до встановлених строків, резерв формується на всю суму основного боргу за кредитами, незалежно від наявності застави.

Відповідно до перелічених вище критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами:

Таблиця 1.1. Класифікація кредитів комерційних банків

Фінансовий стан	Погашення заборгованості
	Добре	Слабке	Недостатнє
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартний
Б	Під контролем	Субстандартний	Сумнівний
В	Субстандартний	Сумнівний	Безнадійний
Г	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний
Д	Безнадійний	Безнадійний	Безнадійний

При класифікації кредитного портфеля за ступенями ризику і віднесенні до груп, за якими обчислюється резерв за врахованими векселями, факторингом, гарантіями, враховується тільки строк погашення позичальником простроченої заборгованості, а саме:

стандартна -- заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами, ще не настав;

сумнівна -- заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки не більше 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем ) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банком становить не більше 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами;

безнадійна -- заборгованість за опротестованими векселями з терміном прострочки понад 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями, виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань зі строком понад 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву.

Таблиця 1.2. Рівень резервів за групами кредитів

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику)
Стандартні	2%
Під контролем	5%
Субстандартні	20 %
Сумнівні	50%
Безнадійні	100%

Комерційні банки формують резерв під заборгованість за стандартними кредитами у повному розмірі щоквартально за рахунок прибутку минулого року.

Резерв формується як головним банком, так і його філіями. Резерв під стандартну заборгованість обліковується на балансі головного банку, резерв під нестандартну заборгованість -- на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Комерційні банки використовують резерви на погашення безнадійної кредитної заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна заборгованість.

Безнадійна кредитна заборгованість відшкодовується комерційними банками за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за умови виконання вимог статті 12 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Безнадійна заборгованість позичальника, визнаного банкрутом у встановленому законодавством порядку, списується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість комерційного банку після прийняття Арбітражним судом рішення про визнання позичальника банкрутом.

Надалі розглянемо особливості формування фондів та резервів за окремими видами резервів в цілому по Україні та конкретного комерційного банку.

1.3 Зарубіжний досвід формування банківських резервів

Сучасна практика розвинутих країн щодо використання резервних вимог полягає у короткостроковому управлінні ліквідністю фінансового сектора. Резервні зобов'язання, які визначаються за схемою усереднення за певний період (скажімо, місяць) можуть негативно впливати на стабільність ринкових ставок. Усереднення резервів дозволяє банкам автоматично одержувати доступ до коштів на рахунках у центральному банку щоденно, поки рівень резервів за звітний період щонайменше дорівнює резервним вимогам. Це суттєво скорочує денні коливання ліквідності міжбанківського ринку. Такого стабілізуючого ефекту можна досягти на будь-якому рівні, включаючи нульову норму резервування, незалежно від того, чи нараховуються відсотки на резерви. В деяких країнах (США, Франція, Німеччина) банкам дозволено знижувати обсяг резервів на рахунках у центральному банку до нуля (але не нижче) у певні дні. В інших країнах (наприклад, у Мексиці) резервні вимоги характеризуються більшою гнучкістю: банки мають усереднювати резерви щодо нуля. При цьому від'ємний залишок на рахунках в центральному банку забезпечується цінними паперами.

Отже, резервні вимоги є суттєвим обмеженням функціонування банківської системи. З метою мінімізації викривлення, які вони вносять до фінансового сектора економіки, центральний банк має дотримуватися певних правил.

1. Норматив обов'язкових резервів має знаходитися на мінімальному рівні, необхідному для ефективної реалізації грошово-кредитної системи.

2. Резервні вимоги не застосовуються до міжбанківських депозитів, щоб усунути їх подвійне оподаткування та не створювати перепон для розвитку міжбанківського грошового ринку.

3. Обов'язкові резерви рівномірно розподіляються між усіма видами кредитних установ та зобов'язань, щоб не примушувати банки вдаватися до арбітражних операцій.

4. Державні цінні папери не розглядаються як частина резервів, щоб не знижувати ефективність на відкритому ринку.

Центральні банки багатьох країн протягом 1990-х років знижували або цілком відмовлялися від резервних вимог. ФРС Сполучених Штатів відмінила обов'язкове резервування за терміновими вкладами в грудні 1990 року, а в квітні 1992-го знизила норму резервування за чековими депозитами з 12% до 10%. Канада пішла ще далі. Закон про фінансові ринки, який набув чинності у 1992 році, відмінив резервні вимоги на два роки за всіма видами вкладів. Експеримент виявився вдалим, і Канада остаточно відмовилася від резервних вимог. Центральні банки Швейцарії, Нової Зеландії, Бельгії, Данії, Великої Британії та Мексики наслідували Банк Канади. У багатьох країнах, зокрема Франції та Фінляндії, резервні вимоги знижені до мінімуму.

Зниження резервних вимог пояснюється об'єктивними причинами. Як уже зазначалося, обов'язкові резерви є для банку аналогом податку. Центральні банки зазвичай не нараховують відсотки на суму обов'язкових резервів. Отже, банки втрачають частину свого доходу у вигляді відсотків, які вони могли б одержати, спрямовуючи ці кошти на кредитування. Таким чином, вартість залучених ресурсів для банків стає об'єктивно вищою, ніж для інших фінансових посередників, на яких резервні вимоги не розповсюджуються. Результат - нерівні конкурентні умови для банків і небанківських фінансових установ. Такий стан речей змушує банки вдаватися до хитрощів: передавати депозити на баланс небанківських фінансових посередників, які входять разом з банком у фінансові конгломерати, тощо. Досить часто такі компанії "спеціального призначення" реєструються в офшорних зонах, що робить їх взагалі недосяжними для нагляду та регулювання. Саме щоб уникнути арбітражу та деструктивної поведінки в межах фінансового сектора, центральні банки й відмовляються від резервних вимог.

Тим не менше, практика ненульових резервних вимог залишається досить поширеною. Центральні банки країн, що використовують резервні вимоги (це, зокрема, і Україна) вважають, що в такий спосіб забезпечується більша стабільність грошового мультиплікатора і, відповідно, вищий контроль над пропозицією грошей. Однак, повноцінних емпіричних даних, які підтверджували б чи, навпаки, спростовували доцільність резервних вимог, немає.

Комерційні банки формують резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи. НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків та кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютного, відсоткового та інших видів фінансового ризику банків.

Під час створення комерційного банку та здійснення ним діяльності формується цілий ряд фондів. Порядок створення комерційними банками фінансових фондів регулюється ст. 22 Закону України «Про банки та банківську діяльність». До фондів банку належать наступні: статутний (капітал); резервний; страховий; інші фонди. Резервний фонд комерційного банку утворюється за рахунок відрахувань від прибутку і використовується для покриття втрат від операційної діяльності, поповнення статутного фонду (капіталу) і виплат дивідендів при умові, що поточного прибутку виявляється для цього недостатньо. Страховий фонд, що створюється за рахунок розподіленого прибутку, також є цільовим резервом грошових коштів, що призначаються для фінансування витрат щодо усунення наслідків стихійного лиха й неочікуваних для банку обставин. Комерційні банки утворюють також інші фонди, які призначаються для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань.

РОЗДІЛ 2. Дослідження особливостей формування банківських резервів у комерційних банках

2.1 Роль резервів у діяльності комерційних банків

Функції резервних вимог. Резервні вимоги виконують цілий комплекс функцій, головними з яких є наступні.

Грошовий буфер. У разі гострого дефіциту ліквідності на міжбанківському ринку короткострокова відсоткова ставка різко підстрибує. Щоб стабілізувати її коливання, центральний банк знижує резервний коефіцієнт і забезпечує в такий спосіб приток грошових коштів у банки. Саме так вчинив Національний банк України в період кризи ліквідності наприкінці листопада - на початку грудня 2003 року. Маніпулювання резервами дозволяє створити своєрідну амортизаційну подушку, яка пом'якшує кон'юнктуру грошового ринку. Найбільш активно функцію резервів як грошового буферу використовують у промислово розвинутих країнах.

Управління ліквідністю. Резервні зобов'язання виступають однією з головних детермінант грошової позиції комерційних банків і попиту на позикові кошти центрального банку. Зміна резервного коефіцієнту дозволяє регулювати ліквідність банківської системи у короткострокових періодах. Більше половини країн, що розвиваються, та деякі розвинуті країни використовують резервні вимоги з метою управління ліквідністю банківської системи.

Регулювання грошової пропозиції. Обов'язкові резерви відіграють роль обмеження кредитної емісії банків. Зниження норми резервування розширює кредитну активність банків, а підвищення резервного коефіцієнта, відповідно, її знижує. В такий спосіб через резервні вимоги центральний банк може впливати на пропозицію грошей в економіці. Промислово розвинуті країни, як правило, не використовують цю функцію резервних вимог, але країни, що розвиваються, активно її експлуатують.

Оподаткування. Резервні вимоги (ніде правди діти!) виступають певним податком на банки. Примусове залучення центральним банком дешевих ресурсів дозволяє йому одержувати дохід монопольного характеру. Інакше кажучи, резервні вимоги є джерелом сеньйоражу держави. Другорядні регулятивні функції. Резервні вимоги іноді відіграють не характерну для них роль. Наприклад, вони можуть бути засобом пруденційного нагляду, використовуватись як спосіб страхування депозитів або регулювання міжнародних потоків капіталу.

2.2 Порядок формування банківських резерві у комерційному банку

Найменування банку: Товариство з обмеженою відповідальністю „Комерційний банк „ Даніель”.

Місцезнаходження: Україна, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд.3, літ.А.

Організаційно - правова форма: товариство з обмеженою відповідальністю.

Станом на 31 грудня 2008 року банк має 10 функціонуючих відділень: шість відділень у м. Києві та Київській області, Регіональне управління ТОВ “Комерційний банк “Даніель” і відділення у м. Хмельницький, відділення “Регіональне управління ТОВ “Комерційний банк “Даніель” у м. Дніпропетровську, відділення “Регіональне управління ТОВ “Комерційний банк “Даніель” у м. Ялта (АР Крим).

З метою розширення присутності банку на ринку України у наступному році планується відкриття відділень у м. Києві, м. Одесі, м. Дніпропетровську, м. Харкові, Автономній республіці Крим та інших областях України.

Банк проводить банківські операції, передбачені Статутом банку, на підставі банківської ліцензії №210 від 26 грудня 2003 року, наданої Національним банком України, письмовий дозвіл від 10.12.2004року №210-2.

Банківські операції та угоди, які має право здійснювати банк на підставі банківської ліцензії без отримання письмового дозволу:

1. Приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

2. Відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них.

3. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

4. Надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі.

5. Придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг).

6. Лізинг.

7. Послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів.

8. Випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів.

9. Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток.

10. Надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

Стратегічна мета Банку - побудова сучасної кредитно-фінансової установи, сфокусованої на потребах клієнтів, спрямованої на розвиток найбільш дохідних банківських бізнесів з врахуванням ризикованості операцій, діяльність якої забезпечує стабільність та надійність.

Банк «Даніель» є активним учасником міжбанківського ринку України, міжбанківського валютного ринку України, учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, членом Асоціації українських банків.

З 2004 року Банк є Учасником саморегулівної організації та є брокерською конторою Київської міжнародної фондової біржі.

Також Банк має ліцензію ДКЦПФР на право здійснювати професійну діяльність по випуску та обігу цінних паперів АА № 770084 від 09.04.2004 р.

Станом на 01.01.2009 р. в Банку відкрито 3456 поточних рахунки, в тому числі:

- юридичним особам - 1687 рахунків;

- фізичним особам - 1769 рахунків.

Кошти клієнтів «до запитання» становили на 01.01.2009 р. 187151 тис. грн.

Дослідимо особливості формування резервного та інших фондів банку. Розглянемо дані за останні три квартали (таблиця 2.2.).

Таблиця 2.2. Формування резервних та інших фондів банку в 4-му кварталі 2008 року та 1-2 кварталах 2009 року, тис.грн.

Квартал	4 кв. 2008 року	1 кв. 2009 року	2 кв. 2009 року
Резерви, капіталізовані дивіденди та інші фонди банку	290	290	9648

Як бачимо, за два розглядувані квартали обсяг резервів даного комерційного банку не змінювався і становив 290 тис.грн. Натомість, в другому кварталі поточного року обсяг фондів та резервів різко зріс за рахунок чистого прибутку і склав 9648 тис.грн. Таким чином, ці фонди комерційного банку зросли на 9619 тис. грн. або у 33,27 рази.

Розглянемо інші резерви у складі пасивів (таблиця 2.3.).

Таблиця 2.3. Формування інших резервів у складі пасивів банку в 4-му кварталі 2008 року та 1-2 кварталах 2009 року, тис.грн.

Квартал	4 кв. 2008 року	1 кв. 2009 року	2 кв. 2009 року
Резерви переоцінки нерухомості	51544	51549	51549
Резерви переоцінки нематеріальних активів	0	0	0
Резерви переоцінки цінних паперів	-120	-172	-273

Як бачимо, в цілому резерви переоцінки нерухомості зросли за весь вказаний період на 5 тис.грн. Що стосується резервів переоцінки цінних паперів, то їх значення було від'ємним і з 120 тис.грн. в четвертому кварталі 2008 року зменшились до від'ємного значення в 172 тис.грн. в першому кварталі 2009 року та до 273 тис.грн. в другому кварталі поточного року.

Відповідно до вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України для покриття можливих втрат та непередбачених збитків, враховуючи принцип обачливості, Банк створює загальні та спеціальні резерви. Бухгалтерський облік створення та використання резервів здійснюється банком у відповідності з Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою Постановою Правління НБУ від 15.09.04. № 435 та інших нормативних актів НБУ. Порядок розподілу прибутку за звітний рік, створення та використання загальних резервів визначається рішенням загальних зборів учасників.

Розмір відрахувань до резервного фонду згідно статуту створюється у розмірі 5 відсотків від прибутку банку до досягнення 25 відсотків розміру регулятивного капіталу банку (рахунок 5021 -Резервні фонди).

Протягом року банком створювались резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та заборгованістю з банками. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями формується щомісячно, виходячи із якісного стану кредитного портфеля банку за останній робочий день звітного місяця. Станом на кінець дня 31 грудня 2008 року розмір таких резервів складає 890 тис. грн., крім того, банком сформовано резерв за позабалансовими зобов'язаннями в сумі 298 тис. грн., який обліковується на рахунку 3690 (таблиця 2.4.).

Таблиця 2.4. Рух резервів під заборгованість за кредитами (тис. грн.)

Рядок	Рух резервів	Звітний рік (2008)	Попередній рік (2007)
1	Залишок на 1 січня	4517	890
2	Відрахування до резервів під:	8642	7461
2.1	Нестандартну заборгованість	7296	6920
2.2	Стандартну заборгованість	1346	541
3	Списання активів за рахунок резервів (зазначити яких саме)	0	0
4	Зменшення резерву під :	-6583	-3834
4.1	Нестандартну заборгованість (у разі поліпшення кредитного портфеля)	-5717	-3375
4.2	Стандартну заборгованість ( у разі погіршення кредитного портфеля або її погашення)	-866	-459
5	Залишок за станом на кінець 31 грудня	6576	4517

Протягом 2008 року списання кредитів за рахунок резервів не проводилось.

За необхідністю банк створює інші спеціальні резерви:

- резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості формується Банком щомісячно після проведення інвентаризації дебіторської заборгованості, але не пізніше останнього числа звітного місяця . Банк здійснює класифікацію дебіторської заборгованості в залежності від строку обліку на балансі та з урахуванням кількості днів прострочення. Під час класифікації дебіторської заборгованості день її виникнення не враховується. Банк здійснює формування резерву під дебіторську заборгованість в повному обсязі незалежно від розміру доходів відповідно до розрахункової суми резерву станом на 1-ше число місяця наступного за звітним. Дебіторська заборгованість, що визнана банком безнадійною списується за рахунок резерву на підставі Рішення Правління банку;

- резерв для відшкодування можливих втрат за нарахованими доходами банку, що створюються щомісячно за доходами що прострочені більше 31 дня у розмірі 100% від нарахованих доходів у останній день місяця виникнення 31 дня прострочення;

- резерв під знецінення цінних паперів на продаж створюється Банком на звітну дату балансу, виходячи з якісного стану портфеля банку та затверджується на засіданні Кредитного комітету.

Відомості про чисті витрати на формування резервів комерційного банку містяться в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Чисті витрати на формування резервів (тис. грн.)

Рядок	Найменування статті	Звітний рік (2008)	Попередній рік (2007)
1	Кошти в інших банках (примітки 3,11)
1.1	Відрахування до резерву	(40)	(6)
1.2	Повернення списаних активів	0	0
	Усього	(40)	(6)
2	Кредити та заборгованість клієнтів (примітка 6)
2.1	Відрахування до резерву	(2030)	(3625)
2.2	Повернення списаних активів	0	0
	Усього	(2030)	(3625)
3	Цінні папери в портфелі банку на продаж (примітки 2,5)
3.1	Відрахування до резерву під знецінення	(54)	0
3.2	Повернення списаних активів	0	0
	Усього	(54)	0
4	Цінні папери в портфелі банку до погашення (примітки 2, 7)
4.1	Відрахування до резерву під знецінення	0	0
4.2	Повернення списаних активів	0	0
	Усього	0	0
5	Дебіторська заборгованість за операціями банку (примітка 11)
5.1	Відрахування до резерву	(11)	0
5.2	Повернення списаних активів	0	0
	Усього	(11)	0
6	Нараховані доходи (примітка 10)
6.1	Відрахування до резерву	(67)	(74)
6.2	Повернення списаної заборгованості	0	0
	Усього	(67)	(74)
7	Резерви під інші активи (зазначити, які саме)	(15) *	(280)
8	Повернення списаних інших активів	0	0
	Усього	(15)	(280)
	Усього витрат	(2217)	(3985)

* Резерви створені за позабалансовими зобов'язаннями.

Переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк здійснює коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми та проводить міни резерву в обліку в грудні попереднього року.

Банк формує резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента Заборгованість за операціями з цінними паперами вважається нестандартною, якщо ринкова вартість цих цінних паперів, є меншою, ніж їх балансова вартість. У разі віднесення цінних паперів до портфеля на інвестиції і відсутності активного ринку щодо них, банк здійснює визначення їх ринкової вартості без урахування фактора ризику емітента.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж - 15 і більше календарних днів, на інвестиції - за станом на 1 січня, наступного за звітним періодом. За групою цінних паперів, що зараховані до портфеля на інвестиції протягом грудня звітного року, банк може деформувати резерв до дати подання річного балансу.

За векселями, якими здійснено заміну кредитної заборгованості, резерв створюється на повну балансу вартість цих векселів.

В цілому ж інформацію про резерви банк використовує наступним чином (Додаток А).

Створені резерви мають суворо цільові напрямки використання та мають використовуватися на покриття заборгованості (втрат) за рішенням Кредитного комітету затвердженого Правлінням банку та погодженням Спостережної Ради банку.

В розділі досліджено особливості створення резервів комерційного банку «Daniel». Статутний капітал повністю формується із коштів засновників. Засновниками банку є чотири юридичні особи. Статутний капітал на 31 грудня 2008 року становить 49 310 000 гривень. За четвертий квартал 2008 року та перший квартал 2009 року обсяг резервів даного комерційного банку не змінювався і становив 290 тис.грн. Натомість, в другому кварталі поточного року обсяг фондів та резервів різко зріс за рахунок чистого прибутку і склав 9648 тис.грн. Таким чином, ці фонди комерційного банку зросли на 9619 тис. грн. або у 33,27 рази.

Протягом року банком створювались резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями та заборгованістю з банками. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями формується щомісячно, виходячи із якісного стану кредитного портфеля банку за останній робочий день звітного місяця. Станом на кінець дня 31 грудня 2008 року розмір таких резервів складає 890 тис. грн., крім того, банком сформовано резерв за позабалансовими зобов'язаннями в сумі 298 тис. грн.

РОЗДІЛ 3. Шляхи вдосконалення формування банківських резервів

3.1 Сучасна динаміка формування резервів комерційних банків

Політика обов'язкових резервних вимог є одним із таких інструментів, що активно використовувався протягом майже всього періоду монетарного регулювання НБУ. Більше того, політика обов'язкових резервних вимог є найстарішим непрямим інструментом вітчизняної грошово-кредитної політики, оскільки застосувати її почали ще з кінця 80-х років за вказівкою Держбанку СРСР, коли була встановлена норма обов'язкових резервів у розмірі 5% від залучених банками коштів [11,c.428]. В 1991-1995 роках НБУ активно використовує цей інструмент, здійснюючи періодичний перегляд норм обов'язкових резервів та умов їх формування. Справа в тому, що в перший період грошово-кредитної політики НБУ були майже відсутні інституційні умови для використання інших непрямих інструментів.

Рання практика застосування НБУ політики обов'язкових резервних вимог в поєднанні з прямим кредитуванням Уряду ще раз довела тезу про виняткову обережність застосування даного інструменту в практиці грошово-кредитного регулювання, тим більше - в умовах перехідної економіки. Наведу приклади.

Так, в 1991-1993 роках норма резервних вимог для банків України була встановлена на рівні 10--15 % від суми залучених коштів у національній валюті. Бажаючи підвищити якість пасивів комерційних банків, НБУ встановив диференціацію норми обов'язкових резервних вимог [12,c.431]:

за депозитами до запитання -- 15 %;

за депозитами, залученими строком до одного року, -- 12 %;

за депозитами, залученими на строк від одного до трьох років, - 10 %;

за депозитами, строком, вищим від трьох років, норма не встановлювалася взагалі.

Вважалося, що подібний захід приведе до більш широкого залучення банками коштів на тривалі терміни. Натомість, в ці роки в Україні була гіперінфляція (індекс споживчих цін 1992 року - 2100%, а 1993 року - 10256%) і ніякої мови про довгострокове залучення коштів просто не могло бути й мови.

Надалі НБУ вирішує використати даний інструмент для боротьби із інфляцією і підвищує у грудні 1993 року рівень обов'язкових резервних вимог до 20-60%, що веде до різкого скорочення резервів комерційних банків, погіршення їх ліквідності, в кінцевому підсумку - до блокування міжбанківських розрахунків.

Бажаючи виправити становище з ліквідністю комерційних банків, НБУ вже на початку 1994 року знову застосував перегляд норм резервних вимог і знизив їх до 15% від залучених банками коштів, розширив перелік активів для задоволення резервних вимог (включивши до них готівку в касах комерційних банків) і перевів обов'язкові резерви з окремих рахунків на їх кореспондентські рахунки, що привело в сукупності до підвищення ліквідності комерційних банків.

І хоча 1994 рік позначився значним інфляційним сплеском, Національний банк України вже не так покладається на політику обов'язкових резервних вимог. В цьому році норми обов'язкових резервних вимог в цілому залишалися на попередньому рівні, до того ж, бажаючи поліпшити якість кредитного портфелю комерційних банків, НБУ зобов'язує їх сформувати додаткові обов'язкові резерви у розмірі 20% від суми пролонгованих та прострочених позичок.

Період 1995-1999 роки характеризується виваженим застосуванням НБУ політики обов'язкових резервних вимог. Самі норми переглядаються рідко, НБУ використовує інші складові механізму обов'язкових резервних вимог для вирішення певних завдань.

Так, в 1995 році НБУ стимулював розвиток ринку облігацій внутрішньої державної позики за допомогою дозволу скорочувати суму обов'язкових резервів на суму придбаних облігацій. В той же рік НБУ дозволяє скорочувати суму обов'язкових резервів на суму довгострокових інвестиційних кредитів, стимулюючи таким чином інвестиційну активність банків. В 1996 році НБУ вводить обов'язкове резервування депозитів, залучених в іноземній валюті з метою підтримання національної валюти. В 1997 році норма обов'язкових резервних вимог зменшується до 11%, встановлюється вимога формувати резерви лише в національній валюті, збільшено нормативний період дотримання норми резервних вимог з 10 до 15 днів.

Розглянуті приклади застосування політики обов'язкових резервних вимог в Україні в 1991-1997 роках дозволяють зробити наступні висновки:

- від політики «проб та помилок» у відношенні обов'язкових резервних вимог НБУ поступово перейшов до більш професійного та виваженого застосування даного інструменту: від простого регулювання розміру обов'язкових резервних вимог до використання інших складових цього механізму;

- відбувається розширення переліку активів для задоволення обов'язкових резервних вимог для досягнення цілей регулювання ліквідності комерційних банків;

- широко починає застосовуватися диференціація норм обов'язкового резервування для досягнення цілей стимулювання різних напрямків банківської активності.

Наступні заходи НБУ з підтримки нововведеної національної валюти - української гривні в 1997 році включають і певні кроки щодо обов'язкових резервних вимог.

Розглянемо наступну динаміку нормативів обов'язкових резервних вимог (таблиця 2.1), складено за даними Річних Звітів НБУ [21].

Таблиця 2.1 Динаміка інфляції, процентних ставок банківської системи, нормативу обов'язкового резервування в Україні у 1998 - 2008 рр.

Період	Рівень інфляції, %	Ставка НБУ	Процентні ставки комерційних банків за	Норматив обов'язкового резервування коштів банків у НБУ, %**
		Облікова **	Рефінансування*	Депозитами (в нац. валюті) ***	Кредитами (в нац. валюті) ****
1998	10,1	35,0	25,2	18,2	49,1	15,0
1999	20,0	60,0	52,7	22,3	54,5	17,0
2000	19,2	45,0	44,0	20,7	53,4	17,0
2001	25,8	27,0	29,6	13,6	40,3	15,0
2002	6,1	12,5	20,2	11,2	31,9	6,0 - 14,0
2003	- 0,6	7,0	9,2	7,8	24,8	0 - 12,0
2004	8,2	7,0	8.0	7,1	20,2	0 - 12,0
2005	12,3	9,0	16,1	7,8	17,9	6,0 - 7,0
2006	10,3	9,5	14,7	8,5	16,4	6,0 - 8,0
2007	11,6	8,5	11,5	7,6	15,4	0,5 - 5,0
2008	16,6	8,0	10,1	8,2	14,4	0,5 - 5,0

* - середньозважена річна за всіма інструментами

** - на кінець періоду

*** - дані наводяться за останній місяць періоду

**** - середньозважені в річному обчисленні

Фінансова криза 1998 року змусила НБУ вдатися до рішучих кроків. Серед цілого комплексу інструментів НБУ застосовував і політику обов'язкових резервних вимог, яка була направлена на зменшення грошової маси (підвищення норми обов'язкового резервування з 15 до 17%, вимога щоденної підтримки обов'язкових резервів, заборона зараховувати на покриття обов'язкових резервних вимог готівку в касі та облігації внутрішньої державної позики).

Фінансування НБУ дефіциту бюджету в 1999 році шляхом купівлі ОВДП привело до різкого збільшення грошової маси, яке НБУ намагався знівелювати в тому числі й підвищенням норми обов'язкових резервів до 17%.

В 2002 році намітилися позитивні зміни в економіці країни, реальний ВВП підвищився на 5,9%. Стимулюючи економічне зростання НБУ знизив норму обов'язкових резервів до 15%, пом'якшали й інші умови обов'язкового резервування.

Події 1999-2000 років довели спроможність Національного банку України застосовувати політику обов'язкових резервних вимог для ліквідації негативних зовнішніх впливів, пов'язаних із локальною фінансовою кризою 1998 року.

Розглянемо динаміку обов'язкових резервних вимог в 2001-2007 роках. З огляду на дані цієї таблиці, можна зробити висновок, що в 2001-2007 роках політика обов'язкових резервних вимог Національного банку України була спрямована на стимулювання економічної активності через розширення пропозиції грошей. В 2003, 2004, 2007 та 2008 роках відбулося зниження середнього нормативу обов'язкового резервування. Динаміка обов'язкових резервних вимог, темпів приросту грошової маси та грошової бази зображена на рис. 2.1.

Окрім цього, були застосовані й інші заходи із арсеналу політики обов'язкових резервних вимог.

Так, у 2002 р. з метою посилення стимулювальної спрямованості політики обов'язкових резервних вимог НБУ ввів диференціацію норми резервування. Упродовж 2002--2004 рр. НБУ з метою розширення ресурсної бази банків та активізації їх кредитної діяльності проводив політику, спрямовану на лібералізацію механізму обов'язкових резервних вимог:

постійно знижувалися диференційовані нормативи обов'язкового резервування. Так, на кінець 2002 р. норма обов'язкового резервування для банків становила 6--14 %, а на кінець 2004 р. -- 0--12 %;

від банків не вимагалося формування резервів за довгостроковими коштами і депозитами, залученими в національній валюті від юридичних і фізичних осіб;

банкам дозволялося зараховувати в покриття норми обов'язкового резервування частину готівки в касі банку;

установлено місячний розрахунковий період дотримання норми резервування.

Рис. 2.1. Динаміка середніх нормативів резервування, темпів приросту грошової маси та грошової бази в 2001 - 2007 роках

З метою визначення оптимальних розмірів грошової маси в обігу Національним банком України з 1 липня 2004 року було запроваджено порядок дотримання банками обсягу обов'язкових резервів, який щоденно на початок операційного дня зберігався на кореспондентському рахунку банку в Національному банку, розмір якого на 01.01.2005 р. встановлений на рівні не менш як 60% від суми визначеного та сформованого рівня обов'язкових резервів за попередній звітний період.

Із 1 жовтня 2004 року уніфіковано нормативи формування банками обов'язкових резервів залежно від строку залучення коштів, які на 01.01.2005 р. становили:

- за строковими коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті - 6%;

- за коштами і вкладами (депозитами) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті на вимогу та коштами на поточних рахунках - 7%.