Фінансовий аналіз діяльності банку

Щоб скласти фінансову звітність, відповідний відділ формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку у такий спосіб, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності та забезпечити спів ставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, якою банк повинен керуватися постійно під час складання фінансових звітів, про будь-які зміни у цій політиці та вплив таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зі ставності фінансових звітів. Адже користувачі дістають можливість визначити відмітні риси різних підходів до бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим самим банком протягом певних звітних періодів.

Існують певні операції, такі як погашення сумнівної заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, характеризуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Під час складання фінансових звітів застосовується принцип обачності, яким передбачається, що активи або дохід не повинні бути завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, банк може передати актив іншій стороні у такий спосіб, що подальше використання майбутніх економічних вигід цього активу залишається за даним банком. Тому відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її сутності. Відтак керівництво має надавати перевагу економічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірювача передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій у фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці. Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати всі перелічені принципи у такий спосіб, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

Висока роль фінансової інформації в підготовці і прийнятті ефективних управлінських рішень зумовлює високі вимоги до її якості у процесі формування інформаційної системи. Л.Д. Буряк, В.З. Потій виділяють наступні вимоги до фінансової інформації: значимість, повнота, своєчасність, достовірність, простота побудови, зіставність, ефективність [10, с. 49]:

Значимість, яка показує, наскільки залучена інформація впливає на результати фінансових рішень, насамперед у процесі формування фінансової стратегії, розроблення цілеспрямованої політики з окремих аспектів фінансової діяльності, підготовки поточних і оперативних фінансових планів.

Повнота, яка характеризує завершеність кола інформативних показників, необхідних для проведення аналізу, планування і прийняття оперативних управлінських рішень з усіх питань фінансової діяльності.

Своєчасність, яка характеризує відповідність в її потребі за період використання. Окремі види інформативних показників використовуються в незмінному якісному виразі лише один день (наприклад, курс іноземних валют, окремих фондових і грошових інструментів на фінансовому ринку), інші - місяць, квартал.

Достовірність, яка показує, наскільки інформація, що формується адекватно відображає реальний стан і результати фінансової діяльності, правдиво характеризує зовнішнє фінансове середовище, нейтральна відносно всіх категорій потенційних користувачів та як її можна перевірити.

Простота побудови, відповідність певним стандартам та доступність для розуміння тими категоріями користувачів, для яких вона призначена.

Зіставність, яка визначає можливість порівняльної оцінки вартості окремих активів і результатів фінансової діяльності у часі, можливість проведення порівняльного фінансового аналізу з аналогічними суб'єктами господарювання. Така зіставність забезпечується ідентифікацією визначення окремих інформативних відповідних національних і міжнародних стандартів фінансової звітності, послідовністю і стабільністю методів обліку фінансових показників на підприємстві.

Ефективність, яка означає, що витрати на залучення окремих інформативних показників не повинні перевищувати ефект, який буде отриманий у результаті їх використання під час підготовки і реалізації відповідних управлінських рішень.

Дещо по-іншому визначає вимоги до інформації, яка використовується при аналізі діяльності банку, І.М. Парасій-Вергуненко [1, с. 28]:

Доступність - передбачає, що інформація, яка виходить у фінансові звіти, має бути зрозумілою для користувача з певним рівнем знання бізнесу, економіки і бухгалтерського обліку. Складну інформацію, яка необхідна для повного розкриття ситуації, слід надавати найбільш зрозумілим способом.

Під значущістю розуміють те, що інформація у фінансовій звітності повинна бути корисною для прийняття рішень економічного характеру.

Для того щоб інформація була значущою, вона має бути матеріальною. Інформація є матеріальною, якщо її ненадання або неправильне подання може вплинути на рішення економічного характеру.

Надійність інформації забезпечується в тому разі, коли вона не містить матеріальних помилок. Надійність інформації передбачає:

1. Правдиве уявлення, тобто позиція фінансової звітності забезпечує правдиве її подання, якщо вона може бути оцінена з достатньою точністю, щоб бути корисною.

2. Перевагу змісту над формою. Іншими словами інформація повинна надаватися відповідно до її економічної користі, а не просто за її юридичною формою.

3. Нейтральність - інформація має бути вільною від упередженості, її подання у фінансовій звітності не повинно бути вибірковим для досягнення попередньо встановленого результату.

4. Для того щоб відповідати таким вимогам як надійність і значущість, фінансова звітність повинна містити інформацію, яка базується на певних розрахунках. З метою уникнення матеріальної недооцінки або переоцінки позицій фінансової звітності при розрахунках необхідно керуватися принципом „обережності”.

Порівнянність фінансової звітності забезпечується у тих випадках, коли:

1. є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльного оцінювання їх фінансового стану і результатів їхньої діяльності;

2. можна порівняти фінансову звітність комерційного банку потягом певного періоду для визначення тенденцій у фінансовому стані і результатах діяльності банку.

Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків перевіряється в процесі перевірки її достовірності. Перевірка звітності може бути:

- Формальна;

- Логічна;

- Обліково-контрольна.

- Формальна перевірка звітності банків передбачає перевірку повноти складу наданих документів відповідно до їх складу. Крім того, за формальної перевірки звітності перевіряється правильність її оформлення відповідно до вимог НБУ.

Логічна перевірка передбачає перевірку взаємоув'язки ідентичних показників у різних формах звітності.

Обліково-контрольна - перевірка правильності розрахунку окремих показників комерційних банків.

Склад системи інформаційного забезпечення, її широта і глибина визначаються галузевими особливостями діяльності банків, обсягом та ступенем диверсифікації фінансової інформації.

2.3 Етапи проведення фінансового аналізу

Методичне управління організацією аналітичної роботи на рівні комерційних банків за умови централізованої форми здійснюється відділом економічного аналізу або відділом аналізу банківських ризиків.

На рівні НБУ керівництво аналітичною роботою здійснюється управлінням аналізу діяльності банків та контролю економічних нормативів департаменту банківського нагляду.

Щодо етапів проведення аналізу, то І.М. Парасій-Вергуненко розглядає наступні [1, с. 30]:

Етапи аналітичної роботи розрізняються за трудомісткістю роботи, обсягом інформації, що обробляється, та часом проведення.

Відповідно до цього змінюються кваліфікаційні вимоги до службовців банку, які зайняті на окремих етапах аналітичної роботи.

Класифікація основних етапів аналізу банківської діяльності за І.М. Парасій-Вергуненко наведена на Рис. 2.3

Згідно з описаною схемою аналіз діяльності банку здійснюється в три етапи.

Докладніше доцільно зупинитися на першому етапі, в рамках якого проходить так зване „читання” балансу. Під „читанням” балансу розуміють попереднє загальне ознайомлення з підсумками роботи банку та його фінансовим станом. „Читання балансу” починається зі встановлення змін у розмірі валюти балансу за звітний період. Для цього підсумок балансу на кінець звітного періоду. Ще дає змогу визначити загальний напрямок руху балансу. В умовах стабільної економіки збільшення валюти балансу оцінюється позитивно, а зменшення - негативно. В умовах інфляційних процесів необхідно проводити коригування валюти балансу на рівень інфляції у звітному періоді.

У процесі „читання” балансу проводиться візуальна та найпростіша перевірка показників балансового звіту за формальними та якісними ознаками. З цією метою здійснюється структурування окремих його статей, групування рахунків пасиву й активу за різними критеріями.

Етапи аналізу діяльності банку
І попередній (читання балансу і підготовка його для подальшого аналізу)		ІІ аналітичний		ІІІ Підсумковий
1. Попередній огляд і оцінювання статей балансу		1. Аналіз, тобто опис одержаних розрахункових показників і динаміки даних, що аналізуються		1. Експертна оцінка підсумків аналізу
2. Попереднє групування статей активу й пасиву балансу		2. Підготовка заключення за підсумками аналітичної роботи		2. Розроблення пропозицій стосовно удосконалення роботи банку
3. Перевірка відповідності окремих груп активу і пасиву балансу за різними критеріями(строками, видами витрат, їх джерелами, контрагентами
4. Розрахунок оцінних нормативних, абсолютних і відносних показників
5. Визначення видів та кількості таблиць, їх реквізитів та порядок групування
6. Вибір ілюстрованих масивів, динаміки та структури досліджуваних показників, визначення форми наочного зображення

Рис.2.3 Основні етапи аналізу банківської діяльності

У процесі „читання балансу” перевіряється:

- відповідність окремих груп активу і пасиву балансу за строками, видами витрат, їх джерелами, категоріями контрагентів;

- дотримання нормативних вимог Національного банку України;

- дотримання внутрішніх правил комерційного банку.

Крім того перевіряється:

- правильність заповнення балансу, звітних форм, тобто наявність усіх підписів, підсумків балансу, його розділів, статей;

- взаємоув'язка показників різних форм звітності.

Особливу увагу у процесі „читання” балансу звертають на так звані „хворі” статті балансу. „Читання” „хворих” статей балансу дає змогу зробити деякі висновки про фінансовий стан банку.

Лише виконавши зазначену роботу, можна розрахувати показники, необхідні для аналізу, які будуть відображатися в зведених таблицях.

Дещо загальний підхід досліджується науковцем П.Я. Поповичем [14, с. 47]

Він вважає, що організація аналізу складається з таких етапів, як проектування, формування і підтримання системи аналізу в стійкому стані. Організація потребує поділу головної мети системи аналізу на цілі і завдання, виконання яких покладається на певний відділ, а потім налагодити високоефективну взаємодію цих осіб для досягнення спільної мети.

Мета аналізу полягає у підготовці аналітичної інформації, необхідної і достатньої для прийняття управлінських рішень. Виділення із загальної мети цілей і завдань здійснюють за ознаками, які характеризують, по-перше, різновиди управлінських рішень, що підлягають забезпеченню аналітичною інформацією, по-друге, види (функції) аналізу і, по-третє властивості об'єкта управління. На стадії організації аналізу рішення класифікують, насамперед враховуючи співвідношення періодів часу перебігу процесу діяльності та управління. За цією ознакою розрізняють наступні види керування: попереднє (до початку певних процесів) і подальше (після їхнього завершення). Серед цих видів також виділяють різновиди управлінських рішень за ступенем перебігу процесу діяльності: перспективні, оперативні, поточні. (Описана класифікація за П.Я. Поповичем). Кожен з цих різновидів рішень має забезпечувати інформацією відповідний вид аналізу.

Дослідження показують, що найскладнішим елементом процесу аналізу є аналітична процедура. При аналізі конкретного показника, тобто в ході вирішення будь-якого аналітичного завдання використовують три основних процедури:

- попереднє оцінювання,

- поглиблене аналітичне вивчення,

- підсумкове оцінювання.

П.Я. Попович досліджує технологічну будову аналітичного процесу так:

Рис.2.4 Схема технологічної будови аналітичного процесу

Кожна процедура поєднує безліч різних операцій (вони утворюють комплекс), необхідних для отримання вихідної інформації. Серед операцій виділяють розрахункові та інформаційно-логічні, що можуть бути автоматизовані, а також творчі, які автоматизації не підлягають.

Результати розрахункових операцій виражаються за допомогою аналітичних показників виконання плану, коефіцієнтів і т.д. Інфорамаційно-логічні операції пов'язані з пошуком інформації та використанням логіко-економічних прийомів аналізу. Творчі операції полягають в якісній інтерпретації результатів обчислень.

У будь-якій аналітичній процедурі можна виділити кроки, що розкривають порядок отримання вихідної інформації. Кожен крок процедури відображає перехід від однієї операції комплексу однорідних операцій до іншої. Всього у процедурі є чотири кроки: методичний, інформаційний, обчислювальний і синтез. Взаємозв'язок кроків процедури й операцій помітний при розгляді змісту процедури попереднього оцінювання.

Рис.2.5 Схема процедури попереднього оцінювання за окремим показником.

Поділ аналітичних завдань на процедури, кроки й операції дає змогу визначити потреби в ресурсах, скоординувати роботу виконавців різної кваліфікації. У результаті з'являється можливість регламентувати зміст процесу аналізу за наймасовішими завданнями періодичного аналізу, встановити періодичність і терміни їхнього виконання, виділити осіб, відповідальних за вирішення завдань взагалі і за окремими елементами зокрема.

Дещо інакше аналітичні етапи здійснення аналізу розглядають Бурчевський В.З., Болюх М.А., Горбаток М.І. [15, с. 87]

Значне місце в організації аналітичної роботи належить визначенню змісту і послідовності окремих її етапів.

Перелік етапів проведення аналізу у різних авторів підручників і навчальних посібників коливається в межах від трьох до восьми.

Наявність у економічних одиниць різноманітних як технічних, так і економічних засобів досягнення цілей здійснення діяльності впливає, у свою чергу, на особливості планування аналітичної роботи, кількість та послідовність етапів.

Визначення методу аналізу дає змогу сформулювати ті головні елементи, які характеризують етапи аналітичної роботи:

вивчення і попередня оцінка досягнутого рівня (проти запланованого);

вимірювання взаємозв'язку показників і факторів та визначення на цій основі причин розбіжностей планових і фактичних показників;

підсумкова оцінка, підрахунок резервів підвищення ефективності ведення діяльності.

Ці головні елементи майже повністю збігаються з найбільш практично поширеною організацією аналітичної роботи за трьома етапами: підготовчим, основним, завершальним.

Підготовчий етап:

- розробка плату та програми аналітичної роботи;

- вибір і визначення загального стану об'єкта аналізу;

- формування цілей та завдань аналізу і напрямків використання його результатів;

- розробка системи синтетичних та аналітичних показників за допомогою яких характеризується об'єкт аналізу;

- розподіл роботи між аналітиками;

- розробка макетів і форм аналітичних таблиць, графіків, схем;

- перевірка достовірності джерел інформації та вивчення матеріалів попередніх обстежень;

- визначення конкретних виконавців та розподіл обов'язків між ними, а також інші організаційні питання.

Основний етап:

- збирання та опрацювання необхідної інформації;

- перевірка повноти й вірогідності звітних даних, проведення арифметичного, логічного і балансового зведення показників;

- визначення загальних відхилень величини показників виконання завдань від базових величин;

- виявлення взаємодіючих факторів і обчислення їхнього впливу на зміну величини показників;

- виявлення зайвих витрат і невикористаних можливостей (перспективних резервів) підвищення ефективності проведення діяльності.

Завершальний етап:

- проведення підсумкової оцінки діяльності і узагальнення результатів аналізу;

- розробка висновків і пропозицій щодо прийняття належних управлінських рішень за результатами аналізу, відповідно до його цілей і завдань. Ці висновки та пропозиції оформлюються у вигляді пояснювальної записки до звіту чи доповідної записки на ім'я керівника або особи, з доручення якої проводився аналіз;

- підготовка розпорядчих актів, призначення осіб, відповідальних за виконання прийнятих рішень;

- контроль за впровадженням пропозицій, що їх було висунуто за результатами аналізу.

У процесі аналітичної роботи окремі складові названих етапів можуть повторюватися. Така ситуація стає можливою, наприклад, тоді, коли на якомусь із етапів дослідження виникає необхідність розширити факторне поле аналізу, що потребує нової допоміжної роботи.

Зрозуміло, що межі етапів мають певною мірою умовний характер і є дуже рухливими: за рахунок інтенсифікації робіт на одному з етапів відбувається скорочення на якомусь іншому і т.п. Отже, головним завдання такої поетапної регламентації аналізу є забезпечення дійового поточного контролю за дотриманням якості аналітичної роботи і термінів її виконання.

Висновки до Розділу 2

Питання, пов'язані з фінансовим аналізом активно досліджуються як українськими так і зарубіжними вченими. Так, з метою подолання недоліків, які характерні для рейтингового аналізу економістами О. Кармінським

та А. Петровим розроблена методика рейтингу динамічної фінансової стабільності банків. З метою більш точної оцінки ефективності банківської системи доцільно застосовувати методику маржинального аналізу.

Пріоритетним напрямом досліджень є аналіз банківської діяльності з урахуванням динамічної компоненти, оскільки наявні методики аналізу фінансового стану банківських установ є модифікаціями рейтингових систем оцінювання.

Щодо інформаційного забезпечення фінансового аналізу, то розрізняють внутрішні джерела інформації (тобто безпосередньо внутрішня інформація певного банку) та зовнішні джерела, відповідно користувачі отриманої інформації поділяються на внутрішніх та зовнішніх.

Розділ 3. Практичні аспекти фінансового аналізу

З метою поглибленого вивчення практичних аспектів здійснення фінансового аналізу було проведено аналітичні дослідження діяльності АБ „Діамант”.

Фінансовий аналіз за результатами діяльності в АБ „Діамант” здійснює управління бюджетного планування, економічного аналізу та звітності (підрозділ бек-офісу). При здійсненні фінансового аналізу діяльності банку підрозділ використовує коефіцієнтний метод аналізу.

Загальна структура АБ „Діамант” наведена у додатку Б.

У своїй діяльності Управління керується Конституцією й законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Національного банку України, Статутом Банку, рішеннями Загальних зборів акціонерів, Спостережної Ради та Правління Банку, наказами, розпорядженнями та іншими нормативними документами Банку, а також цим Положенням.

Управління є самостійним структурним підрозділом бек-офісу.

Організаційна структура, кількісний склад, система оплати праці та матеріального заохочення працівників Управління затверджуються в порядку, передбаченому Статутом Банку.

До складу Управління входять:

- відділ бюджетування;

- відділ аналізу;

- відділ стимулювання персоналу;

- відділ методології;

- сектор корпоративної звітності.

Діяльність працівників Управління регламентується посадовими інструкціями, які затверджує начальник Управління.

Основними завданнями та функціями Управління є:

- Підтримка органів управління Банком в частині визначення перспектив розвитку, постановці стратегічних цілей та визначенні стратегічних завдань розвитку Банку.

- Забезпечення управління процесами формування, розподілу і використання фінансових ресурсів Банку та оптимізація їх обороту.

- Розробка та вдосконалення системи бюджетування Банку.

- Складання бюджетів активів та пасивів, доходів та витрат, бюджету розвитку Банку в розрізі регіональних філій, контроль за їх виконанням.

- Загальна оцінка результатів фінансово - економічної діяльності Банку, філій та бізнес-напрямків.

- Забезпечення прив'язки системи мотивації персоналу до результатів виконання поставлених перед Банком стратегічних та поточних задач.

- Аналіз ефективності роботи підрозділів Банку, а також інвестиційних та інших проектів, пов'язаних з розвитком Банку.

- Побудова концепції запровадження та використання управлінського обліку.

Основним завданнями та функціями по відділу аналізу є наступні:

- аналіз позиції Банку на ринку банківських послуг, аналіз діяльності банків-конкурентів, в т.ч. по регіонах.

- загальна оцінка результатів діяльності Банку та надання пропозицій щодо їх поліпшення.

- аналіз діяльності філій та бізнес - напрямків Банку.

- аналіз структури доходів і витрат, активів та пасивів, встановлених процентних ставок.

- підготовка аналітичних матеріалів стосовно результатів діяльності Банку та перспектив його розвитку та основних показників діяльності Банку для керівництва Банку та філій.

- підготовка матеріалів для проведення Загальних зборів акціонерів, засідань Спостережної Ради та Правління з питань фінансово - економічного аналізу діяльності Банку.

- питання взаємовідносин АБ “Діамант” з Національним банком України в межах компетенції Управління.

- участь у складанні річного фінансового звіту Банку.

Управління працює у безпосередньому контакті з іншими структурними підрозділами Банку з питань, що входять до компетенції Управління, на підставі відповідних організаційно-розпорядчих документів Банку, що носять регламентний і інструктивний характер.

Управління здійснює координовану взаємодію з іншими структурними підрозділами Банку з питань, що входять у його компетенцію, відповідно до встановленого в Банку порядку організації взаємодії структурних підрозділів.

Розглянемо практичний аспект здійснення фінансового аналізу в АБ „Діамант” із застосуванням коефіцієнтного методу за І.М. Парасій-Вергуненко.

3.1 Аналіз фінансової стійкості

Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану організації в ринковій економіці виступає його стійкість. Багато факторів здійснюють вплив на стійкість організації. Від того, які саме фактори здійснюють вплив розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до економічної одиниці як суб'єкта, що здійснює діяльність

Л.А. Лахтіонова класифікує стійкість так [2 c.221]:

- внутрішня стійкість;

- фінансова стійкість;

- загальна стійкість.

Внутрішня стійкість - такий фінансовий стан економічної одиниці, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес діяльності, а також затрати на розширення й оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (затратами). Умовою загальної стійкості є здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ. Для цього необхідна наявність гнучкої структури фінансових ресурсів.

Головною складовою загальної стійкості є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї діяльності економічної одиниці.

Отже, фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, при якому організація, вільно маневруючи грошовими коштами, здатна шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес діяльності, а також затрати на розширення.

До числа найважливіших економічних проблем в умовах переходу до ринку є визначення меж фінансової стійкості. Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності і відсутності коштів для подальшої діяльності.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на діяльність, оскільки виступає гальмом розвитку, збільшуючи затрати надлишковими активами та резервами.

Отже фінансова стійкість повинна характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який би відповідав вимогам ринку і водночас задовольняв потреби розвитку.

Метою оцінки фінансового стану банку є його аналіз в ретроспективній динаміці для виявлення реальної стійкості банку.

І.М. Парасій-Вергуненко виокремлює наступні групи показників, які характеризують фінансовий стан банку [1, с.185]

- показники фінансової стійкості банку;

- показники, що характеризують ділову активність банку;

- показники ліквідності;

- показники ефективності управління.

Головною умовою існування банку та активної діяльності є фінансова стійкість. Вона формується під впливом об'єктивних та суб'єктивних факторів і оцінюється за допомогою як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Фінансова стійкість банку залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів. До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять:

- стійкість національної валюти;

- упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом;

- низький рівень інфляції;

- довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни;

- незначні обсяги відпливу капіталу за кордон;

- сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування.

До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов'язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банк, ефективним банківським маркетингом, дотриманнями існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка визначає якісний склад балансового капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

- показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

- показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

- показники, що базуються на якості активів банку;

- показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву.

Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості, а відтак і стійкості банку, засновану на достатності банківського капіталу.

Оцінка незалежності, а відтак і стійкості щодо кон'юнктурних змін на ринку здійснюється за допомогою аналізу відношення власного капіталу до зобов'язань - коефіцієнт надійності:

Кнад = Капітал / Зобов'язання

Якщо в чисельник береться балансовий капітал (капітал брутто), то передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати зобов'язання. Якщо до складу чисельника входить чистий капітал (регулятивний), то значення цього коефіцієнта має бути більше 5%. Його динаміка свідчить про фінансовий стан банку: у разі зростання показника, стійкість підвищується і знижується, якщо падає його значення. Аритмія показника свідчить про ризик втрат по формуванню стійкої ресурсної бази. Аритмія може бути також свідченням можливих проблем з поточною ліквідністю.

Отримані показники значно вищі за нормативні, що є свідченням надійності. Але за результатами діяльності 2005 року показник є дещо меншим у порівнянні з 2004 тобто стійкість банку понизилась.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим показником до коефіцієнта надійності і розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Він розраховується як співвідношення зобов'язань до капіталу за такою формою:

Кфв = Зобов'язання / Капітал

Збільшення цього показника свідчить про підвищення ділової активності банку, але про зниження його фінансової стабільності. Значення коефіцієнта повинно бути близько 20: 1.

Розрахуємо коефіцієнт фінансового важеля за даними фінансової звітності

АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 558 363 / 100 000 = 5,58

2004 рік: 238 071 / 100 000 = 2,38

Отримані значення є дещо меншими за нормативні. У 2005 році показник збільшився у порівнянні з 2004 - свідчення зниження фінансової стабільності банку.

Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів:

Кнад = капітал / загальні активи

Цей коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу, тобто скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн. Активів. Значення цього коефіцієнта має бути не менше 4%.

Розрахуємо коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів за даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 121 603 / 679 966 = 0,18 (18%)

2004 рік: 111 417 / 349 488 = 0,32 (32%)

Розраховані показники значно перевищують нормативні. Існує тенденція до зниження, тобто у 2005 році рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу понизився.

Коефіцієнт маневрування - відношення власного капіталу-нетто до загального балансового капіталу (брутто):

Кман = Капітал-нетто / Капітал-брутто

Коефіцієнт маневрування дає змогу зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як відвернені (іммобілізовані) власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використати для кредитування. Даний коефіцієнт обов'язково повинен бути більшим нуля. Його нульове значення - свідчення немобільності дій банку в разі виникнення будь-якого банківського ризику: кредитного, процентного, ринкового. Поряд зі структурою власних коштів на загальну мобільність банку впливає розміщення залучених та запозичених коштів, яке створює можливість маневрування на випадок непередбачених ситуацій. Якщо значення коефіцієнта маневрування від'ємне, це свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а й про використання депозитів на за призначенням, оскільки останні покривають власні витрати банку. Оптимальне значення коефіцієнта маневрування - 50%.

Розрахуємо коефіцієнт фінансового важеля за даними фінансової звітності

АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 100 000 / 121 603 = 0,82 (82%)

2004 рік: 100 000 / 111 417 = 0,9 (90%)

Отримане значення показника перевищує нормативне, тобто у разі існування банківського ризику банк вважається мобільним.

Відношення статутного капіталу до балансового (капіталу-брутто):

Кск = Статутний капітал / Капітал-брутто

Цей коефіцієнт характеризує залежність банку від його засновників. Сума коштів, які інвестуються в розвиток банківської установи, повинна вдвічі перевищувати внески засновників. Мінімальне значення цього показника - 15%, максимальне - 50% (за методикою В.С. Кромонова оптимальне його значення 30%).

За даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 100 000 / 121 603 = 0,82 (82%)

2004 рік: 100 000 / 111 417 = 0,9 (90%)

Банк є незалежним від засновників.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як відношення капіталізованих активів до власного капіталу:

Цей коефіцієнт показує, наскільки банк ураховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності, обладнання.

Розрахуємо захищеності власного капіталу за даними фінансової звітності

АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 85785 / 121 603 = 0,71 (71%)

2004 рік: 19 746 / 111 417 = 0,18 (18%)

Згідно з розрахунками існує позитивна тенденція щодо врахування інфляційних процесів банком. Так у 2005 році розмір капіталу, що вкладений у нерухомість, цінності, обладнання збільшився на 53%.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу:

Кконц. в.к. = Капітал-брутто / Пасиви, всього

Цей коефіцієнт визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані значення - 15 - 20%. З іншого боку, надмірне зростання зазначеного коефіцієнта свідчить про неділову активність (пасивність) банку щодо залучення ресурсів та розвитку клієнтської бази.

Розрахуємо коефіцієнт концентрації власного капіталу за даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 121 603 / 679 966 = 0,18 (18%)

2004 рік: 111 417 / 349 488 = 0,32 (32%)

У 2004 році спостерігалося перевищення розрахованого показника над нормативним значенням, але у 2005 році пасивність банку значно зменшилась, значення показника знаходиться в межах допустимих значень.

Окремі банки використовують для аналізу фінансової стійкості коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей коефіцієнт розраховується як співвідношення активів до статутного капіталу:

Кмк = Активи / Акціонерний капітал

Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає ступінь покриття активів акціонерним капіталом. Чим вище його значення, тим менш стабільний банк, але зростання цього коефіцієнта є фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У зростанні даного коефіцієнта заінтересовані акціонери, оскільки прибуток заробляється всім капіталом, включаючи і залучений, а дивіденди отримують лише акціонери.

Розрахуємо коефіцієнт мультиплікатора капіталу за даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 679 966 / 100 000 = 6,8

2004 рік: 349 488 / 100 000 = 3,5

Значення показника зросло у 2005 році майже вдвічі порівняно з 2004 роком, отже банк є прибутковим, але, водночас, менш стабільним.

Друга група факторів фінансової стійкості банку заснована на аналізі структури зобов'язань (залучених коштів). До них відносять такі.

Коефіцієнт розвитку клієнтської бази:

К кл.б. =

= Кошти на пот. рах. клієнтів та на коррахунках / Сумарні зобов'язання

Коефіцієнт показує рівень розвитку клієнтської бази і її частку у залучених та запозичених коштах. З метою збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижче 15%. Проте занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що відповідно негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею цього коефіцієнта буде 30-40%. Для кінцевого висновку про рівень клієнтської бази в загальних зобов'язаннях необхідно проаналізувати окремі показники стабільності депозитів до запитання.

Розрахуємо коефіцієнт розвитку клієнтської бази за даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: (249 181 + 298 647) / 558 363 = 0,98

2004 рік: (66 471 + 166 345) / 238 071 = 0,97

Отримане значення значно перевищує нормативне, що свідчить про негативний вплив на ліквідність банку.

Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання:

Кд. строк./д. до з. = депозити строкові / депозити до запитання

Ресурсна база вважається більш стабільною, коли строкові депозит перевищують депозити до запитання, тобто цей коефіцієнт має бути більшим 1. Такий підхід властивий зарубіжним банкам, де розрив у відносній вартості цих двох ресурсів не такий значний, як в Україні. Тому вітчизняні банки часто за наявних можливостей розширення клієнтської бази та обмеженої кількості строкових коштів (керованих ресурсів) нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.

Розрахуємо співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання за даними фінансової звітності АБ „Діамант” (Додатки В - Є):

2005 рік: 110 050 / 85 400 = 1,3

2004 рік: 101 600 / 78 140 = 0,9

Отримані значення знаходяться в межах нормативного, у 2005 році показник збільшився - позитивна тенденція, тобто ресурсна база у 2005 році більш стабільна ніж у 2004.

Коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів:

Кмбк = (МБКзалуч - МБКрозм) / Зобов'язання

Значення цього показника не повинно перевищувати 20%. За методикою

В.С. Кромонова критичною межею є 30% МБК у структурі зобов'язань. Занадто високе значення зазначеного коефіцієнта свідчить про фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Враховуючи дорожнечу цього ресурсу висока питома вага МБК може негативно вплинути на середню вартість ресурсної бази, а відповідно і на прибуток банку. Проте, зважаючи на доступність цього ресурсу, його мобільність та дефіцит кредитних ресурсів у вигляді строкових депозитів, багато банків не враховують цього співвідношення, іноді частка міжбанківських кредитів досягає 40-50% у структурі зобов'язань.

Розрахуємо коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів за даними фінансової звітності АБ „Діамант”:

2005 рік: (249 181 - 148 686) / 558 363 = 0,18 (18%)

2004 рік: (66 471 - 28 380) / 238 071 = 0,16 (16%)

Значення коефіцієнта не перевищує нормативне. Банк вважається незалежним від зовнішніх джерел фінансування.

Третя група показників, що характеризують фінансову стабільність заснована на аналізі якості та структурі активів.

Частка прострочених кредитів у кредитному портфелі:

Кпростр = Прострочені кредити / кредитний портфель

Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля не повинна перевищувати 10%. За більш детального аналізу необхідно проаналізувати середній термін прострочення платежів та структуру прострочених кредитів за термінами.

Розрахуємо частку прострочених кредитів у кредитному портфелі АБ „Діамант”:

2005 рік: 22 890 / 286 196 = 0,08

2004 рік: 24 675 / 224 397 = 0,11

У 2004 році частка прострочених кредитів перевищила нормативне значення, але на незначну суму. У 2005 році нормативне значення не перевищено, що свідчить про позитивну тенденцію.

Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі:

Кпрол = Пролонговані кредити / Кредитний портфель

Значення даного показника не повинно перевищувати 10-15%. За детальнішого аналізу необхідно проаналізувати склад пролонгованих кредитів за кількістю пролонгацій та за термінами пролонгації.

Розрахуємо частку пролонгованих кредитів у кредитному портфелі

АБ „Діамант”:

2005 рік: 34 350 / 286 196 = 0,12

2004 рік: 20 185 / 224 397 = 0,09

Отже, частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі банку не перевищує нормативне значення.

Частка проблемних кредитів у чистих активах:

Кпроб= (Прострочені кердити+50%пролонгованих кредитів) / Чисті активи

Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 7-10%.

Розрахуємо частку проблемних кредитів у чистих активах

АБ „Діамант”:

2005 рік: 9 920 / 110 186 = 0,09

2004 рік: 10 460 / 104 684 = 0,1

Частка проблемних кредитів у чистих активах не перевищує допустимого значення.

Покриття проблемної заборгованості власним капіталом:

Кпокр =

(Прострочена заборгованість+50% пролонгованої заборгованості) / Капітал

Цей коефіцієнт характеризує, наскільки ризик за проблемними кредитами покривається розміром власного капіталу. Для обчислення цього показника в знаменник беруть суму регулятивного капіталу (капіталу-нетто). Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 50%.

Розрахуємо коефіцієнт покриття проблемної заборгованості власним капіталом АБ „Діамант”:

2005 рік: 55 920 / 121 603 = 0,46

2004 рік: 59 150 / 111 417 = 0,53

За розрахунками ризик за проблемними кредитами достатньо покривається власним капіталом, оскільки отримані значення суттєво не перевищують нормативне.

Коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами:

Кпокр. рез. = Резервний фонд / (Прострочена заборгованість + 50% пролонгованих кредитів)

Орієнтовне значення цього коефіцієнта має бути більше 70%.

Розрахуємо коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами

АБ „Діамант”:

2005 рік: 11 417 / 16 780 = 0,68

2004 рік: 6 733 / 10 360 = 0,65

Проблемні кредити достатньо покриваються створеними резервами, однак розраховані значення є дещо нижчими за нормативне, існує тенденція до збільшення.

Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність банку, базується на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів зростання окремих показників. До них належать:

Коефіцієнт приросту активів:

Кприр. а. = (Активи на кінець періоду - активи на початок періоду) / Активи на початок періоду.

Обчислюючи цей показник, необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації інфляційного фактора необхідно базисне значення (залишки на початок періоду) помножити на індекс інфляції за цей період. Зростання коефіцієнта є позитивним явищем і свідчить про збільшення масштабів діяльності банку.

Розрахуємо коефіцієнт приросту активів АБ „Діамант”:

2005 рік: (679 966 - 349 488) / 349 488 = 0,95

2004 рік: (349 488 - 454 413) / 454 413 = -0,24

Розрахований показник значно зріс у 2005 році порівняно з 2004, що є позитивною тенденцією.

Коефіцієнт показує на те, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи фінансування відбувається за рахунок інших джерел таких як борг чи запозичення. Позитивною є тенденція випередження темпів приросту капіталу над темпам приросту активів.

Розрахуємо коефіцієнт приросту капіталу АБ „Діамант”:

2005 рік: (121 603 - 111 417) / 111 417 = 0,09

2004 рік: (111 417 - 106 733) / 106 733 = 0,04

Темп приросту капіталу значно відстає від темпу приросту активів, тобто фінансування відбувається не за рахунок власного капіталу, а за рахунок додаткових джерел.

Коефіцієнт приросту позик:

Кприр. поз. = (Позики на кінець періоду-Позики на початок періоду) / Позики на початок періоду

Коефіцієнт показує приріст чи зменшення активності у традиційній сфері банківської діяльності. Приріст за іншими видами діяльності може бути більш ризикованим або менш надійним. Зміни, що відбулися за різними категоріями позики, показують на рівень ризики та потребу у фінансуванні за рахунок кредитів.

Розрахуємо коефіцієнт приросту позик АБ „Діамант”:

2005 рік: (227 175 - 61 435) / 61 435 = 2,7

2004 рік: (61 435 - 177 572) / 177 572 = -0,7

Отже, згідно з отриманими даними активність банку у традиційній сфері значно зросла у 2005 році порівняно з 2004.

3.2 Аналіз ліквідності

Одною з узагальнюючих якісних характеристик діяльності банку є ліквідність. Правильна оцінка ліквідності та ефективне управління нею є однією з найважливіших передумов успішної діяльності банку.

Під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко перетворювати свої активи в грошові кошти з мінімальною втратою їх вартості з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань.

Причиною надзвичайної важливості підтримання належної ліквідності комерційного банку є сама специфіка його діяльності: він оперує великою масою чужих грошей, які в будь-який момент можуть бути вилучені їх власниками.

Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку. А також строками та сумами інших джерел та напрямів використання, зокрема таких, як видача кредитів та здійснення витрат.

Поняття ліквідності тісно пов'язане з поняттям „платоспроможності”. Ліквідність банку лежить в основі його платоспроможності. І.М. Парасій-Вергуненко визначає поняття платоспроможності, як спроможність банку в належні терміни, а також повною мірою відповідати за своїми зобов'язаннями. [1 с. 154]

У разі відсутності ліквідності, банк навряд чи може бути платоспроможним. Як показує практика, втрата банком ліквідності призводить до його неплатоспроможності, після чого, як наслідок настає банкрутство.

Отже, в забезпеченні діяльності комерційного банку високого рівня стабільності, тривалості і надійності ліквідність первинна, платоспроможність - вторинна.

Ліквідність банку ґрунтується на постійному підтриманні об'єктивно необхідного співвідношення між трьома її складовими - власним капіталом, залученими та розміщеними ним коштами через оперативне управління їх структурними елементами. Ураховуючи це в банківській теорії та практиці ліквідність розглядають як „запас” та як „потік”, тобто в статиці та динаміці. При цьому ліквідність як „запас” включає в себе визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої зобов'язання перед клієнтами в певний конкретний момент часу через змін структури активі на користь їх високоліквідних статей за рахунок наявних невикористаних резервів. Отже, ліквідність як „резерв” являє собою миттєву ліквідність банку на певний момент часу. Ця ліквідність вимірюється та оцінюється за допомогою коефіцієнтів - показників ліквідності балансу.

Ліквідність як „потік” характеризується з позиції динаміки, що передбачає оцінку здатності комерційного банк протягом певного періоду поліпшувати недостатній рівень ліквідності або не допускати погіршення досягнутого, об'єктивно необхідного рівня ліквідності (зберігати його) за рахунок ефективного управління відповідними статтями активів та пасивів, залучення додаткових коштів, підвищення фінансової стійкості банку завдяки зростанню доходів.

Отже, кожний комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримання своєї ліквідності на певному (оптимальному) рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди, так і прогнозування результатів діяльності та проведення в майбутньому науково обґрунтованої політики у сфері формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення та резервів, залучення коштів юридичних і фізичних осіб, здійснення активних кредитних операцій. Тобто ліквідність як „потік” являє собою ліквідність банку протягом певного періоду в динаміці, тобто відбиває її зміни, напрями цих змін, тенденції подальших коливань. Про достатню ліквідність комерційного банку можна говорити лише тоді, коли є достатньою його ліквідність в динаміці, яка, у свою чергу, передбачає належний рівень статичної ліквідності в кожний момент часу.

Механізмом забезпечення ліквідності комерційних банків є встановлені державою вимоги до ліквідності, платоспроможності, структури капіталу. Кожен показник окремо не достатній для того, щоб однозначно стверджувати, що стан конкретного банку ліквідний.

З метою контролю за станом ліквідності банків НБУ установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Н4 = (Кошти в касі+Кошти на коррахунку в НБУ+Кошти на коррахунках в інших банках) / Зобов'язання за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншими ніж 20%.

Розрахуємо норматив миттєвої ліквідності (Н4) АБ „Діамант”:

2005 рік: (56 916 +227 175) / 547 828 =0,52

2004 рік: (24492+61435) / 232 816 = 0,37

Банк здатний виконати зобов'язання за рахунок високоліквідних активів.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

Н5 = Активи первинної та вторинної ліквідності терміном погашення до 30 днів / Зобов'язання терміном погашення до 30 днів

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж 40%.

Розрахуємо норматив поточної ліквідності (Н5) АБ „Діамант”:

2005 рік: 92 500 / 215 145= 0,43

2004 рік: 41 090 / 105 350= 0,39

Строки та суми ліквідних активів та зобов'язань збалансовані.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Н6 = Ліквідні активи терміном погашення до одного року / Короткострокові зобов'язання з терміном погашення до одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20%.

Розрахуємо норматив короткострокової ліквідності (Н6) АБ „Діамант”:

2005 рік: 21 900 / 115 460= 0,19

2004 рік: 19 950 / 90 650= 0,22

Банк спроможний виконати прийняті короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Нормативи ліквідності розраховуються комерційними банками на підставі щоденних балансів.

Контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів комерційних банків здійснюється НБУ щоденно та щомісячно. Такий контроль дає змогу обмежити ризиковані активні операції банків, підтримувати їх ліквідність на достатньому рівні, допомогти банкам в управлінні ліквідністю встановленням певних орієнтирів, яких банки зобов'язані дотримуватися.

Додатково для оцінювання ліквідності комерційного банку доцільно використовувати такі допоміжні показники:

Коефіцієнт загальної ліквідності:

Кз.л. = Активи / Зобов'язання * 100%

Оптимальне значення не менше 100%, тобто всі зобов'язання банку повинні повністю покриватися наявними активами.

Розрахуємо коефіцієнт загальної ліквідності АБ „Діамант”:

2005 рік: 679 966 / 558 363 = 1,21

2004 рік: 349 488/ 238 071= 1,47

Всі зобов'язання банку повністю покриваються наявними активами.

Коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку:

Квл. а./р.а. =Авл /Ар *100%

Показник характеризує питому вагу високоліквідних активів у робочих активах.

Цей показник дає змогу оцінити частку високоліквідної частини активів, чим він більший - тим більший запас ліквідності банку, але з іншого боку, високоліквідні активи майже не приносять доходу, тому підтримання високого значення вказаного коефіцієнту неодмінно позначається на прибутковості банку. Доцільним є підтримання цього показника на рівні 20-25%, щоб, підтримуючи достатню ліквідність, не знижувати прибутковості.

Розрахуємо коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів до робочих активів АБ „Діамант”:

2005 рік: 86 350 / 375 450 = 0,23

2004 рік: 47 600 / 250 440 = 0,19

Банк має достатній запас ліквідності. Значення показника знаходиться в межах нормативного.

комерційний банк фінансовий аналіз

3.3 Аналіз показників прибутковості