Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації (на прикладі ПАТ КБ "Хрещатик")

Размещено на http://www.allbest.ru/

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ, ФІНАНСІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ім. СВЯТОЇ ВЕЛИКОЇ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

Кафедра банківської та страхової справи

Дипломна робота

на тему:

Кредитний ризик комерційного банку та способи його мінімізації (на прикладі ПАТ КБ «Хрещатик»)

Київ 2010

ВСТУП

Кредитні операції - левова частка активів банку й найдохідніша стаття банківського бізнесу. У результаті кредитної діяльності утворюється основна частка чистого прибутку, з якого формуються фонди банку. Водночас із структурою і якістю кредитного портфеля пов'язаний основний з ризиків, на які може наражатися банк у процесі операційної діяльності, - кредитний ризик. Мінімізація кредитного ризику дає змогу не лише запобігти можливим втратам банку від кредитної діяльності, а й не допустити виникнення серйозних проблем із ліквідністю та платоспроможністю.

Кредитний ризик - основний вид фінансових ризиків, з якими стикаються банки у процесі своєї діяльності. Його поява спричинена, перш за все, допущеними помилками при оцінці кредитоспроможності позичальників, несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під них резервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках.

Підвищення інтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитних та інвестиційних операцій банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукає банки приймати на себе високі кредитні ризики.

Усе це обумовлює актуальність проблеми управління кредитними ризиками в сфері банківського бізнесу, оскільки ефективний менеджмент кредитних ризиків окремих банків сприятиме стабілізації банківської системи країни в цілому.

Метою роботи є з'ясування сутності управління кредитним ризиком, виявлення взаємозв'язку між ним та кредитною політикою банку, визначення складових системи управління кредитним ризиком та розгляд методів управлінського впливу на кредитні ризики в контексті їх оптимізації.

Для досягнення мети в дипломній роботі вирішені наступні завдання:

У першому розділі:

· визначена сутність та особливості прояву кредитного ризику;

· описані критерії та методи оцінки кредитного ризику;

· систематизовані характеристики сучасних способів мінімізації кредитного ризику в банку.

У другому розділі:

· проаналізований сучасний стан кредитного ринку в Україні;

· проаналізований фінансовий стан, а зокрема якість кредитних операцій дослідженого банку;

· висвітлені методи, які використовує досліджуваний банк для мінімізації кредитного ризику.

У третьому розділі:

· досліджено досвід іноземних банків щодо управління кредитним ризиком;

· запропоновані можливі шляхи вдосконалення процесу управління кредитними ризиками.

Методами дипломного дослідження були - історичний аналіз, структурний аналіз, первинні статистичні спостереження, групування та статистичний аналіз хронологічних рядів параметрів.

Дипломна робота виконана на матеріалах звітів про діяльність ПАТ КБ "Хрещатик" за 2007-2009 роки, а також з використанням статистичних матеріалів по показникам діяльності банківської системи України з офіційних Інтернет-сайтів Національного банку України та Асоціації комерційних банків України за 2007-2009 роки.

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.

Практична цінність отриманих результатів дипломного дослідження полягає в тому, що практика діяльності окремих банків у 2008 - 2009 роках підтверджує дієвість та ефективність запропонованих у дипломному проекті шляхів мінімізації кредитного ризику при одночасному підвищенні прибутковості діяльності банку за рахунок:

1. Зовнішнього страхування кредитних ризиків позичальниками в страхових компаніях як заходу зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики;

2. Сек'юритизації активів кредитної застави як заходу еквівалентного зменшення внутрішніх резервів банків на кредитні ризики.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ КРЕДИТНОГО РИЗИКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Поняття та сутність кредитного ризику

Кредитний ризик - це одна з найбільш складних проблем, з якими стикається будь-який банк, оскільки головна його небезпека полягає в тому, що він автоматично породжує інші види банківських ризиків, що призводить до усвідомленого розуміння того, що проблема управління кредитним ризиком, має виключно першочергове значення.

Ризик - це невпевненість; небезпека виникнення непередбачуваних втрат очікуваного прибутку, майна, грошових коштів, здоров'я або самого життя у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами.

Кредитний ризик - це ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним.

Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:

· кредитний ризик щодо кредитної угоди - ймовірність того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору і при цьому банку не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат;

· портфельний кредитний ризик - середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами є частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля. [22, с. 44]

Більшість сучасних тлумачень терміну «кредитний ризик» зводяться до того, що його пропонується розглядати як сукупність імовірних небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдається скористатися наявними засобами захисту [17, с. 208].

Однак, існують інші бачення щодо визначення категорії «кредитний ризик». Зокрема, деякі науковці характеризують кредитний ризик як ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним [52]. Інші визначають кредитний ризик як можливість того, що в певний момент часу вартість кредитної частини банківського портфеля активів зменшиться у зв'язку з неповерненням, неповним або несвоєчасним поверненням кредитів, наданих банком [37]. Як бачимо, існують різноманітні підходи щодо визначення поняття «кредитний ризик»: одні автори включають в поняття “кредитний ризик” загрозу несплати позичальником основного боргу і процентів, інші - пов'язують ризик із прибутком, який отримує банк (наприклад, кредитний ризик - це можливе падіння прибутку банку і навіть втрата частини акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника гасити і обслуговувати борг [25]). Такий підхід відображає лише одну сторону дії кредитного ризику на прибуток банку - негативну, пов'язану з негативними наслідками кредитування.

В той же час наслідки кредитної угоди можуть бути і позитивними, не виключаючи при цьому наявності певного рівня ризику протягом дії кредитного договору. В основі іншого визначення кредитного ризику лежить невпевненість кредитора в тому, що боржник буде в змозі виконати свої зобов'язання згідно із строками і умовами кредитного договору. Це може бути викликано неспроможністю боржника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв'язку з непередбачуваними змінами в діловому, економічному або політичному оточенні, в якому оперує позичальник.

Кредитний ризик присутній в усіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.

В нормативно-правових актах України ми можемо знайти наступні визначення кредитного ризику.

Кредитний ризик - це:

· ризик несплати позичальником суми основного боргу за кредитом і відсотків за ним [8].

· ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов`язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься) [7].

· ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов'язань. За визначенням НБУ кредитний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання [9].

НБУ визначає кредитний ризик як ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать кредитору. Більш повно цей ризик визначається як ризик невиконання позичальником його зобов'язань щодо кредитора, можливість відмови позичальника від сплати процентів за кредит і (або) повернення самого кредиту [14, с. 45]. Є інші трактування цього поняття, але у більшості випадків виникнення кредитного ризику пов'язують із правовідносинами між кредитором і позичальником, що стосується фінансової форми кредиту. Правовідносини між кредитором і позичальником є початковими й майже кінцевими у кредитних стосунках, але реалізація кредиту породжує певні правовідносини, що провокують кредитний ризик.

Найчастіше виділяють такі складові кредитного ризику [22, с 173]:

· ризик кредиторів і дебіторів - потенційний позичальник отримує кредит і хоче повністю розрахуватись за нього, але наявних грошей у нього не має, він очікує, що з ним розрахуються його боржники для того щоб погасити заборгованість;

· ризик недостатнього забезпечення та ризик неліквідного забезпечення - в разі, коли борг не погашається в строк, перед банком постає питання щодо погашення боргу за рахунок забезпечення, сума якого може виявитися недостатньою або ж застава може бути важко реалізованою за ціною, яка визначалась на стадії видачі позики, або ж заставу просто неможливо реалізувати із-за відсутності покупців, або ж за інших причин;

· ризик неправильного оформлення застави - в цьому випадку позичальник може перешкоджати реалізації застави і погашенню кредиту вирученими коштами або можуть виявитися інші претенденти на заставу;

· курсовий ризик-позичальник бере кредит в одній валюті, а бізнес здійснює в іншій валюті, існує ризик втрати для позичальника і як наслідок - позичальник не виконує свої зобов'язання перед банком.

Тому, в процесі аналізу ризиків банкам в обов'язковому порядку слід враховують можливість виникнення екстремальних обставин (стрес-сценарій) та розробляти відповідні нагальні заходи у формі плану дій на випадок кризових обставин, які регулярно оновлюються та тестуються. Такі плани дій, передбачені повинні бути передбачені у внутрішніх документах та бути невід'ємною складовою частиною механізмів контролю ризиків.

1.2 Оцінка кредитного ризику

Процес управління ризиками складається з таких етапів:

· ідентифікація - усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

· квантифікація - вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

· мінімізація - зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

· моніторинг - здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

· статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт бета);

· непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

· аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Під час оцінки кредитного ризику розрізняють індивідуальний та портфельний кредитний ризик [26, с. 105].

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий, конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів.

Оцінка індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за взятими зобов'язаннями.

Портфельний кредитний ризик виявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, аніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик, - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

· оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

· стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

· рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

· платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

· фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

· обсяг реалізації;

· обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

· склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

· собівартість продукції (у динаміці);

· прибутки та збитки (у динаміці);

· рентабельність (у динаміці);

· кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банки повинні визначати значення показників платоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуванням статистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результати його діяльності.

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану та оцінки стану обслуговування (погашення) кредитного боргу розподіленням на стадії підготовки до видачі кредиту на 5 класів - "А", "Б", "В", "Г", "Д" (Додаток А).

На стадії дії кредитної угоди банками щомісячно здійснюється визначення поточної групи кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними (Додаток Б), класифікуючи їх стан як "добрий", "слабкий", "незадовільний".

Відповідно до перелічених критеріїв банками здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції - позичальник зараховується до відповідного класу (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація кредитних операцій банку за рівнем кредитного ризику

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	"добре"	"слабке"	"незадовільне"
"А"	"стандартна"	"під контролем"	"субстандартна"
"Б"	"під контролем"	"субстандартна"	"субстандартна"
"В"	"субстандартна"	"субстандартна"	"сумнівна"
"Г"	"сумнівна"	"сумнівна"	"безнадійна"
"Д"	"сумнівна"	"безнадійна"	"безнадійна"

Використовуючи вищенаведені методи оцінки кредитного ризику, банкам також слід зважувати поради Національного банку України, який рекомендує враховувати наступні фактори:

1) існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог;

2) склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі:

· продукти;

· види економічної діяльності;

· класифікація/рейтинги ризику;

· походження заборгованості;

· клієнти;

· розмір кредитів;

· географічні регіони;

· непов'язані/споріднені контрагенти;

· джерела погашення;

· застава;

3) рівень забезпечення кредитного ризику заставою. Під час оцінки застави мають аналізуватися вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації;

4) обсяг умовних зобов'язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов'язкових та не обов'язкових до надання тощо);

5) тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій;

6) достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації;

7) ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави;

8) адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем;

9) рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку;

10) чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів;

11) наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

1.3 Мінімізація кредитного ризику

Управління кредитним ризиком можна визначити як сукупність управлінських заходів, спрямованих на запобігання втратам банку від його кредитної діяльності.

Основною передумовою системи управління кредитним ризиком є кредитна політика банку. Кредитна політика - це сукупність заходів, спрямованих на створення умов для ефективного розміщення наявних коштів з метою забезпечення стабільного зростання прибутку банку. Кожен банк розробляє власну кредитну політику, в якій враховуються економічні, політичні, географічні, організаційно-правові й інші чинники, які впливають на його діяльність.

Кредитна політика формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, кошти та методі їх реалізації, а також принципи і порядок організації кредитного процесу. Метою кредитної політики банку є створення високоякісних активів, які забезпечують постійний плановий рівень прибутковості; вкладання кредитних коштів у економічно перспективні, рентабельні проекти; розробка й активне впровадження нових кредитних технологій, кредитних продуктів і послуг; зміцнення і підвищення конкурентоспроможності на ринку; підвищення якості наданих послуг. Основними задачами кредитної політики банку є: забезпечення високоприбуткового розміщення коштів банку в гривнях та іноземній валюті; постійний контроль над структурою кредитного портфеля і їхнім якісним складом; надання надійних і рентабельних кредитів; мінімізація і диверсифікованість кредитних ризиків. [28]

Відповідно до кредитної політики банку будується система управління кредитним ризиком. До основних елементів системи управління кредитним ризиком слід віднести:

· організаційне забезпечення кредитної діяльності;

· система лімітів і нормативів;

· оцінка заявок на кредит і кредитоспроможності позичальника;

· встановлення кредитного рейтингу (ранжирування кредитів за ступенем ризику);

· визначення відсоткової ставки з урахуванням кредитного ризику;

· авторизація кредиту - розподіл повноважень при прийнятті рішень про видачу кредиту;

· кредитний моніторинг;

· управління кредитним портфелем;

· відновлення проблемних кредитів.

Процес управління кредитним ризиком відбувається послідовно, тому відзначимо основні його стадії:

1) оцінка ризику - визначення ймовірності негативної події, тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, і обсягу збитків, що можуть виникнути за відповідними активами;

2) реалізація заходів для мінімізації ризику. Заходи для мінімізації ризику представляють собою методи управління кредитним ризиком.

Найважливішими інструментами в управлінні кредитним ризиком виступають методи лімітування, диверсифікації та створення резервів під кредитні операції комерційних банків, а також страхування кредитів.

Стратегія управління банківськими ризиками має на меті забезпечити в кінцевому результаті прийняття рішень про доцільність чи недоцільність укладення угод з врахуванням оцінки виявлених ризиків та можливості їх мінімізації. [21, с. 72]

Вивчення сутності кожної із функцій управління банківськими ризиками вимагає дотримання законодавчих вимог, а також визначення найбільш сприятливої системи управління банківськими ризиками.

Діяльність ризик-менеджменту направлена на пошук альтернатив, розробку дієвого механізму управління кредитним ризиком та визначення достатності розроблених процедур. Адже саме від цього залежить якість кредитного портфелю банку.

Суттєвим є визначення основних методів управління кредитним ризиком та використання їх в практичній діяльності. До них належать:

· на рівні кредитного портфелю -

а) диверсифікація;

б) лімітування;

в) створення резервів;

· на рівні окремого позичальника -

а) аналіз кредитоспроможності;

б) аналіз та оцінка кредитного проекту;

в) визначення оптимальних умов кредитування;

г) документування кредитних операцій;

д) контроль за джерелами погашення боргу.

Банки повинні дотримуватись вимог щодо обмеження концентрації кредитних вкладень при спрямуванні коштів в ризикові проекти.

Концентрація - процес протилежний до диверсифікації. Він являє собою зосередження значної частини кредитних ресурсів в одному кредитному проекті (галузі, регіоні). Банк наражається на небезпеку, якщо зосереджує велику частину коштів в певному кредитному проекті і тим самим прямо залежить від нього.

Класифікація та управління концентрацією кредитних вкладень здійснюється по наступних напрямах:

· галузева (рівень ризику галузі враховується при здійсненні оцінки класу позичальника);

· географічна (може включати в себе обмеження кредитування нерезидентів та спрямування значних обсягів коштів за кордон);

· на одного позичальника;

· по споріднених позичальниках (повинен здійснюватись жорсткий контроль;

· по спільному економічному ризику);

· по інсайдерах.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. [41, с. 50]

Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля. [32]

Перш ніж визначати ліміти кредитування, потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Для різних банків, окремих країн і регіонів ключові сфери ризику відрізнятимуться. З огляду на виявлені особливості керівництво банку встановлює ліміти кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах.

Створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями надає комерційним банкам можливість компенсувати неповернені кредити за рахунок коштів, що акумулюються відповідно до встановлених вимог, що носять обов'язковий характер.

Резервування - один із напрямів мінімізації кредитних ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача комерційного банку полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості банківських операцій [49, с. 28]. Ключове завдання кожного банку пов'язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості кредитних операцій [32, с. 85].

Процес формування резерву починається з оцінки якості кредитного портфеля банку - класифікації кредитів [10].

В період фінансової кризи у зв'язку з незадовільним обслуговуванням боргу та пониженням класу позичальників банки змушені формувати значні обсяги резервів, що негативно впливає на фінансовий стан банку[48] (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2. Динаміка обсягів сформованих резервів під активні операції комерційними банками.

Назва показника	Роки (станом на 31.12)
	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Кількість зареєстрованих банків (од.)	182	179	181	186	193	198	198
Загальні активи (млн.грн.)	67774	105539	141497	223024	353086	619004	973332
Резерви за активними операціями банків (млн.грн.)	3509	5355	7250	9370	13289	20188	48409
в т.ч. резерв на відшкодування можливих втрат за кредитними операціями	3575	4631	6367	8328	12246	18477	44502
Відсоток виконання формування резервів (%)	93,3	98,2	99,7	100,1	100,1	100	100,1

За сукупними даними комерційних банків України щодо обсягу активних операцій та сформованих резервів видно, що частка резервів в загальних активах станом на 01.01.2009 р. складає 4,97 %, що на 1,71 % більше в порівнянні з 2008 р., але на 0,79 % менше порівняно з 2003 р. Отже, спостерігається тенденція до збільшення частки резервів в загальних активах банків. Обсяг резервів порівняно з 2003 р. зріс майже в 12,5 разів. При цьому обсяг активів зріс майже в 14,5 разів [17].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють суттєву роль у процесі формування кредитного портфеля.

Так, Національним банком України встановлено вимоги щодо порядку надання кредитів та обов'язкові нормативи кредитного ризику.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) визначається як відношення суми всіх вимог банку (за мінусом фактично сформованих резервів) та всіх позабалансових зобов'язань щодо цього контрагента, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення не має перевищувати 25 % (наведені нормативні значення стосуються універсальних банків, для спеціалізованих банків нормативні значення встановлюються диференційовано).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) визначається як відношення суми всіх великих кредитів (за мінусом фактично сформованих резервів) до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку, то автоматично підвищуються вимоги до адекватності регулятивного капіталу. Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог і позабалансових зобов'язань щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів) становить 10 % і більше від величини регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань щодо цього інсайдера перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н9 не має перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення суми сукупних зобов'язань усіх інсайдерів перед банком (за мінусом фактично сформованих резервів) і 100 % суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і регулятивного капіталу банку. Нормативне значення Н10 не має перевищувати 30 %.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на обсяг кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується для встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків, адже всі встановлені Національним банком України нормативи з кредитування розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля.

Для досягнення оптимальних нормативних значень представлених Національним банком України, деякі банки використовують ще один із способів мінімізації кредитного ризику - це кредитне страхування. До нього відносять страхування кредитів і страхування відповідальності за непогашення кредиту. Визначення теоретичної сутності страхування кредитів та страхування відповідальності досі є дискусійним питанням, про що свідчить навіть використання такої форми визначення видів добровільного страхування у Законі, як “страхування кредитів, у тому числі відповідальності за непогашення кредитів”. Хоча в цьому самому Законі визнано три об'єкти страхування: майно, відповідальність та життя, здоров'я, працездатність фізичної особи. Це твердження наводить на думку, що страхування кредитів має у своєму складі страхування відповідальності.

Страхування кредитів - це вид страхування, в якому об'єктом страхування виступають майнові права на кредитні ресурси. У разі страхування кредитів його учасниками виступають дві сторони: страховик та банк. Причому останній є страхувальником та застрахованим одночасно. Страхові відносини, що виникають між ними, обмежуються цими двома сторонами, де банк захищає власні інтереси з метою зменшення кредитного ризику, що виникає при кредитних операціях. Суть цієї форми полягає в тому, що при настанні страхового випадку страховик виплачує страхове відшкодування, яке встановлюється договором страхування. Причому на страхування приймається не вся сума заборгованості за кредитом, а лише визначений відсоток (50-90% суми непогашеного позичальником кредиту і відсотків за ним) [26, с. 9], тобто частина відповідальності лежить на банку.

Страхування відповідальності за непогашення кредитів характеризується тим, що страхувальником у цьому виді страхування виступає позичальник, який сплачує страхову премію страховикові. В цьому випадку страхується виконання фінансових зобов'язань, даних боржником на покриття збитку, завданого своєму кредитору. Договір страхування відповідальності позичальника укладається на основі письмової заяви страхувальника. Одночасно із заявою страхувальник надає копію кредитного договору й довідку про строк погашення кредиту. На основі наданих документів страховик розраховує страхові платежі і встановлює тарифні ставки. Відповідальність страхової компанії виникає, якщо страхувальник не повернув банку-кредитору обумовлену кредитним договором суму впродовж визначеного часу. Страхуванню підлягає не вся відповідальність, а лише її частина. Страхову суму встановлюють пропорційно визначеній в договорі відсотковій відповідальності страховика, виходячи з усієї суми заборгованості, яку потрібно повернути. Цей вид страхування використовується переважно при споживчому кредитуванні фізичних осіб, адже при середньо- та довгостроковому кредитуванні він суттєво збільшує вартість кредитних ресурсів.

Як свідчить аналіз, ці два види страхування є дуже схожими між собою, особливо щодо мети здійснення такого виду страхування - надання страхового відшкодування кредиторові, який зазнав збитків у результаті невиконання зобов'язань позичальника. Водночас суттєвою відмінністю при укладанні таких договорів страхування є те, що страхувальниками виступають суб'єкти господарювання, які перебувають на протилежних позиціях кредитних відносин, - позичальник і кредитор. Це зумовлює різницю в страхових відносинах, що виникають при цьому. Тому страхування кредитів належить до майнового страхування, а страхування відповідальності за непогашення кредитів належить до галузі страхування відповідальності, а отже, має бути відокремлене не лише в структурі кредитного страхування, але й у нормативних документах.

Ще одним видом страхування, який захищає інтереси кредитора, є страхування ризику заставодержателя у зв'язку з неможливістю реалізації ним своїх прав, пов'язане із майновими інтересами страхувальника, що не може скористатися своїми правами як заставодержатель. Страхове відшкодування в цьому виді страхування виплачується в разі таких страхових випадків: страхувальник не зміг реалізувати свої права, пов'язані з вилученням майна в разі смерті заставодавця - фізичної особи або ліквідації заставодавця - юридичної особи; клієнт не зміг реалізувати заставлене майно по заставній вартості та зазнав збитків. Розмір страхової суми, страхових тарифів, франшизи визначається окремо за кожною угодою. Страхова сума не може перевищувати заставної вартості майна. Споживачами такої послуги є комерційні банки та інші установи, що надають кредити.

Отже, кредитне страхування не може бути вузьким поняттям, адже й сама класифікація страхування за родом небезпек передбачає виділення видів страхування, які спрямовані на подолання кредитних ризиків. Тому під кредитним страхуванням слід розуміти сукупність видів страхування, які мають на меті знизити кредитний ризик як на рівні позичальника, так і на рівні комерційного банку.

Управління кредитними ризиками з позицій комерційного банку можна представити як процес, що послідовно проходить наступні етапи:

1) вироблення стратегії управління кредитними ризиками;

2) ідентифікація (розпізнавання) ризику;

3) оцінка наслідків настання ризиків;

4) вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);

5) контроль і корегування управління кредитними ризиками.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені задачі і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу.

Рішення методологічних (стратегічних) задач можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками - аналітичний апарат дослідження. Застосування методів управління ризиком створює об'єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу.

Виходячи з приведеної етапізації, стратегічному управлінню належить основна, домінуюча роль як першому етапові процесу управління кредитними ризиками, на якому вирішується питання прийняття ризикових стратегій у секторі дії кредитних ризиків.

З метою підвищення конкурентоздатності кредитні підрозділи банків розробляють методики оцінки кредитного ризику одного або групи позичальників, описують індивідуальні умови кредитування для кожного клієнта.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ В ПАТ КБ „ХРЕЩАТИК”

2.1 Аналіз кредитного ринку України

Протягом останніх років в Україні продовжувалося формування правової бази, необхідної для розвитку кредитного ринку України. Протягом останнього десятиріччя прийняті Цивільний та Господарський кодекси, Закони України "Про Національний банк України", “Про кредитні спілки”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про банки і банківську діяльність”. Верховною Радою України затверджено у першому читанні, внесений Кабінетом Міністрів України, законопроект “Про ломбарди і ломбардну діяльність”.

Основними установами, що надають кредити в Україні, є комерційні банки (Комерційні банки в Україні здійснюють свою діяльність у відповідності до Законів України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року, “Про Національний банк України”, інших законодавчих та нормативних актів, що регулюють банківську діяльність у цілому чи діяльність банків щодо здійснення окремих банківських операцій.). За даними Національного банку України, станом на 01.07.2010 в Україні ліцензію на здійснення банківських операцій має 176 комерційних банків.

Незважаючи на суттєве зростання загальних обсягів кредитування протягом 2000-2007 років, частка проблемних (пролонгованих, прострочених та сумнівних) кредитів у кредитних портфелях банків за цей період скоротилась із 17,4% (2,7 млрд. грн.) до 3,4% (2,5 млрд. грн.). Ці дані свідчили про суттєве покращення якості кредитного портфеля українських банків в період до світової фінансової кризи.

У січні 2009 року на грошово-кредитному ринку спостерігалася тенденція до відпливу коштів з банківської системи. Несприятливий розвиток процесів як в світовій економіці, так і, безпосередньо, в Україні, відобразився на довірі до банківської системи.

Загальний обсяг депозитів в національній валюті у січні зменшився на 7,4% до 185,4 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 2,8% до 105,0 млрд. грн., юридичних осіб - на 12,9% до 80,4 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у січні зменшився на 2,2% до 20,0 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 4,5% до 13,3 млрд. дол. США, юридичних осіб зросли на 2,9% до 6,7 млрд. дол. США.

Попри відплив коштів з банків, обсяг готівки поза банками у січні також зменшився - на 3,0% до 150,2 млрд. грн. Це відображає збільшення попиту на іноземну валюту на готівковому сегменті ринку. Водночас, питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж січня збільшилася до 30,5% порівняно із 30,0% на початок місяця, оскільки грошова маса у січні знижувалася більшими темпами, ніж готівка поза банками.

Обсяг грошової маси у січні зменшився на 4,6% до 491,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси знизилися до 25,7% порівняно із 30,2% на початок року.

Монетарна база у січні зменшилася на 3,6% до 180 млрд. грн. Втім, у річному вимірі темпи приросту монетарної бази у січні 2009 р. збільшилися до 32,1% порівняно із 31,6% на початок року.

Відплив коштів з банківської системи поруч із здійсненням Національним банком операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи. При цьому слід також враховувати, що з січня 2009 року були посилені вимоги до формування банками обов'язкових резервів, які, втім, мали на меті не стільки обмеження вільної ліквідності банків, скільки поглиблення диференціації нормативів обов'язкового резервування в залежності від валюти залучених коштів для стимулювання укладення депозитно-кредитних угод насамперед в національній валюті. Із зазначеної дати нормативи обов'язкового резервування за строковими коштами в іноземній валюті було збільшено з 3% до 4%, а за коштами в іноземній валюті на вимогу з 5% до 7%. Нормативи формування обов'язкових резервів за коштами в національній валюті лишилися на нульовому рівні. Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками у січні 2009 року, становив 16,5 млрд. грн.

Не дивлячись на зниження ліквідності банків, обсяги їх підтримки через механізми рефінансування у січні були незначними.

Відповідно до норм статті 86 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», рефінансування банків здійснювалося у порядку, затвердженому Національним банком України разом із Кабінетом міністрів України. На виконання зазначеної статті Закону було прийнято спільну постанову Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 29.01.2009 №44 «Про порядок рефінансування банків у період фінансово-економічної кризи».

З огляду на це, у січні 2009 року Національний банк України надавав кредити рефінансування за зобов'язаннями, взятими на себе до 1 січня 2009 року, і лише з 30 січня було відновлено проведення операцій з підтримання ліквідності банків з використанням постійно-діючих механізмів.

Загальний обсяг операцій з рефінансування банків у січні становив 4,7 млрд. грн., з них: кредити овернайт - 2,2 млрд. грн., інші короткострокові кредити - 2,5 млрд. гр.

Відновлення проведення операцій овернайт дозволило припинити тенденцію до зменшення обсягів коррахунків банків, яка тривала упродовж другої половини місяця. В цілому за підсумками січня обсяг коррахунків банків знизився на 2,2% до 18,2 млрд. грн.

Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування за січень становила 17,0% річних, у т.ч. за кредитами овернайт - 16,8%, за іншими короткостроковими кредитами - 17,1%.

З метою регулювання ліквідності банків Національний банк у січні здійснив операції з мобілізації коштів банків на загальну суму 1,4 млрд. грн.

Кошти Уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку України у січні збільшилися на 3% до 8 млрд. грн. і їх зміна суттєвого впливу на динаміку коррахунків банків не чинила.

Стан ліквідності банківської системи у січні знайшов своє відображення і в динаміці відсоткових ставок. Так, середньозважена вартість кредитів в національній валюті у цьому місяці збільшилася з 21,6% до 26,5%, в той час як в іноземній валюті вона зменшилася з 12,6% до 10.4%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 19,4% до 21,9%.

Середньозважена вартість депозитів в національній валюті у січні збільшилася з 13,0% до 15,9%, в іноземній - з 8,2% до 8,6%. Інтегральна ставка за депозитами збільшилася з 11,2% до 12,7%.

Обсяг кредитних вкладень у січні зменшився на 1,6% до 722,6 млрд. грн. При цьому обсяг кредитів наданих юридичним особам зменшився на 1,4% до 453,7 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8%до 268,9 млрд. грн.

У січні 2009 року процентні ставки за кредитами, наданими протягом місяця нефінансовим корпораціям, в гривнях зросли до 25.60%, в доларах США знизилися до 10.04%, в євро знизилися до 9.32%. Процентні ставки за кредитами, наданими протягом січня домашнім господарствам, в гривнях зросли до 25.45%, в доларах США зросли до 15.78%, в євро зросли до 16.89%. Процентні ставки за депозитами, залученими протягом січня від нефінансових корпорацій, в гривнях зросли до 18.34%, в доларах США знизилися до 7.61%, в євро зросли до 7.33%.

Несприятливий розвиток подій як у світовій, так і у вітчизняній економіці, зумовлювали збереження напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку України в лютому 2009 року та продовження відпливу коштів з рахунків клієнтів.

Загальний обсяг депозитів у національній валюті в лютому зменшився на 4,7% (з початку року - на 11,8%) до 176,6 млрд. грн., у т.ч. фізичних осіб - на 4,9% (з початку року - на 7,5%) до 99,9 млрд. грн., юридичних осіб - на 4,5% (з початку року - на 16,8%) до 76,7 млрд. грн.

Одночасно загальний обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) у лютому зменшився на 6,7% (з початку року - на 8,7%) до 18,7 млрд. дол. США, у т.ч. фізичних осіб - на 6,2% (з початку року - на 10,4%) до 12,5 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 7,6% (з початку року - на 5,0%) до 6,2 млрд. дол. США.

Слід відзначити, що зменшення обсягів депозитів, що триває (особливо - фізичних осіб), пов'язано вже не тільки із зниженням довіри до банків, а й і зі зменшенням доходів населення внаслідок погіршення ситуації в економіці. За таких умов населення значну частку заощаджень починає витрачати на поточне споживання, а також на виконання взятих раніше зобов'язань (у т.ч. за кредитами).

Частково цим, а частково переведенням коштів у готівкову іноземну валюту пояснюється продовження в лютому низхідної тенденції в русі готівки поза банками, обсяг якої в цьому місяці зменшився на 1,8% (з початку року - на 4,7%) до 147,5 млрд. грн. Водночас питома вага готівки в структурі грошової маси упродовж лютого збільшилася до 31,3% порівняно із 30,5% на початок місяця, оскільки обсяг грошової маси в лютому зменшувався більшими темпами, ніж обсяг готівки поза банками.

Зменшення ресурсної бази банків відобразилося на їх кредитній активності. Обсяг кредитних вкладень у лютому зменшився на 0,6% (з початку року - на 2,2%) до 717,9 млрд. грн. Обсяг кредитів наданих юридичним особам збільшився на 0,1% (зменшення з початку року на 1,4%) до 453,9 млрд. грн., наданих фізичним особам - зменшився на 1,8% (з початку року - на 3,5%) до 264,1 млрд. грн.

Обсяг грошової маси в лютому зменшився на 4,5% (з початку року - на 8,7%) до 470,8 млрд. грн. У річному вимірі (у розрахунку до відповідного місяця минулого року) темпи приросту грошової маси зменшилися до 18,3% порівняно із 30,2% на початок року.

Монетарна база в лютому зменшилася на 3,7% (з початку року - на 7,1%) до 173,4 млрд. грн. У річному вимірі темпи приросту монетарної бази у лютому 2009 р. зменшилися до 29,1% порівняно із 31,6% на початок року.

Відплив коштів з банківської системи разом із здійсненням Національним банком України операцій з продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку відповідним чином позначився на ліквідності банківської системи. Обсяг коррахунків банків у лютому зменшився на 17,3% (з початку року - на 19,2%) до 15,1 млрд. грн.

Певним чином зменшення ліквідності банків стримувалося за рахунок зменшення коштів Уряду в національній валюті на рахунках в Національному банку на 24,6% до 6 млрд. грн.

З метою підтримки ліквідності банків Національний банк у лютому здійснив рефінансування банків на загальну суму 15,2 млрд. гр. (з початку року - майже на 20 млрд. грн.).

Водночас з метою поліпшення перерозподілу тимчасово вільних коштів між банками Національний банк у лютому не припиняв проведення операцій з мобілізації коштів банків. Протягом місяця обсяг мобілізованих операцій становив 1,95 млрд. грн., з початку року - 3,4 млрд. грн.

Середньозважена процентна ставка за операціями рефінансування за лютий становила 17,2% річних, у т.ч. за кредитами овернайт - 18,0%, за кредитами, наданими на тендерах з підтримання ліквідності банків, - 22,6%, за операціями прямого репо з державними облігаціями України та облігаціями Державної іпотечної установи - 22,1%, за іншими короткостроковими кредитами - 15,9%.

Процентна політика Національного банку в лютому продовжувала спрямовуватися на збільшення вартості грошей з метою створення стимулів для повернення вкладів населення в банківську систему. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 13.02.2009 № 72 у якості базових ставок, які визначають спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку, використовуються ставки за кредитами рефінансування та операціями з мобілізації коштів на термін 14 днів, які визначаються за підсумками проведення щотижневих тендерів.

Якщо в грудні 2008 р. середньозважена ставка за цими операціями становила 18,7%, то у лютому 2009 р. - 22,6% (у січні тендери рефінансування не проводилися через відсутність затвердженого відповідно до ст. 86 Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” порядку здійснення операцій рефінансування).

Після відновлення 30 січня операцій з рефінансування банків, ставки за кредитами овернайт були встановлені на рівні 16% (під забезпечення державними цінними паперами) та 17% (без забезпечення). Такий рівень ставок був встановлений виходячи з прогнозованого місією МВФ рівня інфляції на 2009 рік 16%. З 17 лютого 2009 року вони були підвищені до 18% та 20% річних відповідно.

Відповідно до спрямованості процентної політики, середньозважена вартість кредитів у національній валюті в лютому збільшилася з 26,5% до 27,9%, в іноземній валюті - з 10,4% до 10,7%. Інтегральна ставка за кредитами збільшилася з 21,9% до 23,2%.

Середньозважена вартість депозитів у національній валюті в лютому збільшилася з 15,9% до 16,4%, в іноземній - залишилась без змін - 8,6%. Інтегральна ставка за депозитами збільшилася з 12,7% до 13,3%.

Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками у лютому 2009 року, становив 12,5 млрд. грн. З метою полегшення банкам умов залучення коштів на зовнішньому ринку в умовах зниження ліквідності та необхідності виконання зовнішніх зобов'язань Національний банк з 1 лютого 2009 року знизив норматив резервування за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів, встановивши його в розмірі 2%. Раніше на ці кошти поширювалися ті ж нормативи формування обов'язкових резервів, що за коштами юридичних осіб відповідної валюти та строковості.

Протягом лютого 2009 р. Міністерство фінансів України здійснювало розміщення облігацій внутрішніх державних позик (далі - ОВДП), завдяки чому до Державного бюджету України надійшло коштів у сумі 1403,89 млн. грн. Середньозважена дохідність за ОВДП під час первинного розміщення в лютому 2009 року становила 15,6% (у січні - 9,9%). Погашення та сплата доходу за ОВДП здійснювалися своєчасно та у повному обсязі, який з початку 2009 року становив 865,04 млн. грн., у т.ч. основний борг - 616,32 млн. грн., сплата доходу - 248,73 млн. грн.