Формування і використання фонду соціального захисту населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи системи соціального страхування в Україні

Необхідність і сутність соціального страхування в Україні

Соціально-економічна сфера діяльності системи соціального страхування

Нормативно-правове регулювання системи соціального страхування

2. Аналіз стану функціонування системи соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві

2.1 Організаційно-правовий статус та принципи діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві

2.2 Формування доходів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві у 2007-2009 р.

2.3 Видатки соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві у 2007-2009р.

3. Тенденції розвитку системи соціального страхування

3.1 Проблеми реалізації фонду соціального страхування

3.2 Зарубіжний досвід функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві на прикладі розвинутих країн

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність проблеми. Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані оскільки розміри тих виплат, які здійснюються державою громадянам є досить малими і не дають змоги громадянам задовольнити всі свої мінімальні потреби виходячи з цільового призначення таких виплат.

Невдоволені пенсіонери та громадяни України, які потребують соціального захисту з боку держави, на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Нещодавно Верховна Рада України затвердила зміни до Закону України «Про державний бюджет України» як зазначив уряд це соціальний бюджет. Дійсно багато змін на краще задекларовано в бюджеті, наприклад, встановлено новий розмір допомоги по народженню дитини, який є досить великим і надасть змогу забезпечити дитину бодай самим необхідним, але багато питань все ж таки ще не вирішено. Проте уряд також не вдоволений, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов`язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов`язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Об'єктом дослідження є система соціального захисту населення, суть, її структура, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Предметом є особливості соціального захисту населення в Україні.

Метою даної курсової роботи є дослідження питання формування і використання фонду соціального захисту населення.

Завданнями курсової роботи, що забезпечують досягнення вищевказаної мети, є дослідження:

- загально-обов'язковового державного соціального страхування громадян в Україні;

- фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, його формування і використання;

- фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його формування і використання;

- фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його формування і використання.

Методологія дослідження. Серед методів обробки і аналізу економічної інформації основними були такі: історико-хронологічний та системний аналіз, порівняльний економічний аналіз тощо. А також використання історико-парадигмального підходу до періодизації еволюції системи соціального захисту.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Джерельна база. Нормативною базою для написання дипломної роботи стали наступні нормативні акти: Конституція України, Закони України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), та інші нормативні акти згідно списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи системи соціального страхування в Україні

1.1 Необхідність і сутність соціального страхування в Україні

Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Проголошення України соціальною державою - великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

Державу, що забезпечує своїм громадянам і особам, що знаходяться на її території на законних підставах, достойний рівень життя і вільний розвиток, називають соціальною. Така держава створює систему соціального захисту, що охоплює систему соціального страхування, соціальні гарантії, соціальну допомогу, систему фінансування пенсій, допомог, компенсацій, медичних і інших соціальних послуг. Окремі функції держава в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо[1].

Основним законом нашої країни визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов'язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом; право на достатній життєвий рівень, тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію.

Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в Основному Законі України Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, - це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу РСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб'єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

Універсальним методом фінансування соціального захисту визнається соціальне страхування робітників. Побудоване на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі засобів від працездатних - непрацездатним, соціальне страхування є матеріальною основою реалізації права громадян на соціальний захист. Воно нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини в різних сферах народного господарства[13, с. 101].

Справедливою є думка, що людство, на будь-якому етапі свого розвитку не могло б нормально існувати не тільки без праці - головної умови людського життя, а й без врахування потреб непрацездатних в засобах існування.

Що ж до поняття “соціальне забезпечення”, то слід зазначити, що воно відноситься до числа найбільш багатогранних категорій. В правовій і економічній літературі це поняття вживається в різних значеннях, серед яких, на думку правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення осіб, що мають соціально-правові підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; важливе соціально-економічне право громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу Р. І. Іванова, не можна не помітити, що при всій різноманітності проявів, в кожному з них так чи інакше відображаються загальні риси вихідного розуміння соціального забезпечення, що надається суспільством особливому контингенту осіб в особливих випадках особливими способами.

Особливістю соціального забезпечення є поєднання двох аспектів - економічного і правового. Під кутом зору економіки соціальне забезпечення - це організаційні заходи держави зі створення соціальних фондів і використання їх за цільовим призначенням. З погляду права відносини із соціального забезпечення є об'єктом впливу правових норм, що означає, що в державно організованому суспільстві соціальне забезпечення здійснюється в межах правових форм на тих умовах і в порядку, які закріплені в правових нормах.

Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України у ст.46 і ст.92. Під видами соціального забезпечення слід розуміти соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування[1].

Конституція України розшифровує зміст права громадян України на соціальне забезпечення і визначає мету його здійснення: “пенсії, інші види соціальних виплат мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.”

Борецька Н.П. у своїй монографії наводить оцінку існуючих понять «соціальний захист населення».

Таблиця 1.1. Оцінка деяких існуючих понять «соціальний захист населення»

Поняття	Зміст даного поняття	Автор поняття, рік	Системоутворюючий фактор соціального захисту
Соціальний захист	Комплекс правових, економічних та соціальних гарантій, що забезпечують кожному працюючому право на безпечну працю, збереження здоров'я у процесі праці, економічний захист і підтримку працівників та їх сімей у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві, медичну, соціальну і професійну реабілітацію	Абакумова Н.Н., 1998	Право на безпечну працю, збереження здоров'я у процесі праці, економічний захист і підтримку робітників та їх сімей
Соціальний захист населення	Сукупність соціально-економічних відносин, що включає комплекс соціальних гарантій, законодавче закріплених прав і забезпечуючих підсистем	Антипов А.Г., 1981	Визначення не містить системо-утворюючого фактора соціального захисту
Соціальний Захист	Процес (дія) по досягненню соціальної безпеки	Новікова О.Ф., 1997	Системоутворюючим фактором є соціальна безпека
Соціальний захист населення	Комплекс заходів із виявлення чинників, що обумовлюють соціальний ризик, оцінки і реалізації можливостей впливу на ці чинники на різних етапах їх виникнення і розвитку та забезпечення соціальних гарантій на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку	Новікова О.Ф., 1995	Соціальні гарантії на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку
Соціальний захист населення	Захист людей, їх життя, здоров'я тощо у ситуаціях, які мають різне походження	Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, 1997	Життя та здоров'я людей у різних ситуаціях. Не визначений вид захисту, не дається розшифровка ситуацій та їх сутність
Соціальний захист	Сукупність усіх форм, які застосовує суспільство для забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, для гарантування у випадку зменшення або втрати доходу	Шклярський Ю., 1998	Забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, а також у випадку зменшення або втрати доходу
Соціальний захист	Система та механізм реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства	Новікова О.Ф., 1993	Суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства
Соціальний захист	Діяльність щодо попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику	Новікова О.Ф., 2001	Попередження, пом'якшення та скасування факторів соціального ризику
Соціальний захист	У широкому значенні - це діяльність держави по втіленню у життя мети та пріоритетних завдань соціальної політики, реалізації сукупності законодавче закріплених економічних, правових і соціальних гарантій, які забезпечують коленому члену суспільства додержання найважливіших соціальних прав, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Перехід до ринкових відносин потребує кардинальної зміни діючого механізму соціального захисту. У вузькому значенні - це комплекс цілеспрямованих конкретних заходів економічного, правового та організаційного характеру для підтримки найбільш не захищених верств населення, у тому числі і перш за все від негативних проявів (наслідків) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку	Валовий Д.В. та співавтори, 1999	Соціальні права, у тому числі на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості. Негативні прояви (наслідки) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку
Соціальний захист населення	Системне поняття, що передбачає використання різних форм та методів соціального захисту з дотриманням диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи	Борецька Н.П., 1999	Різноманітні форми та методи соціального захисту, що побудовані на основі диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи
Система соціального захисту населення	Сукупність заходів, що здійснюються в суспільстві для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя всіх членів суспільства, насамперед тих, хто не здатний самостійно забезпечити собі такі умови	Лагутін В.Д., 1996	Суспільно нормальні умови матеріального і духовного життя всіх членів суспільства

Отже, хоча термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

1.2 Соціально-економічна сфера діяльності системи соціального страхування

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави.

Система соціального захисту -- підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення.

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику[14, с. 37].

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

- це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

Рис.1.1. Об'єкти соціальної політики

Державне регулювання соціальних процесів -- вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

- регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

- вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

- розподіл і перерозподіл доходів населення;

- формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

- створення системи соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.).

Рис. 1.2. Завдання та принципи соціальної політики

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах[13, с. 101].

Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту. Їх призначення:

- нівелювання дестабілізуючих наслідків ринкової економіки;

- пом'якшення соціальної напруги;

- забезпечення м'якої адаптації суспільних структур.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

- системної, соціально-економічної трансформації;

- структурної перебудови;

- виходу на новий щабель економічного розвитку;

- переходу до нового рівня цивілізації.

Рис. 1.3. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

- наповнення реформ соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

- активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

- забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

- створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

- забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

- гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності[13, с. 115].

1.3 Нормативно-правове регулювання системи соціального страхування

Як уже зазначалось, відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Закон України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень.

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення.

З 12 січня 2005 року, згідно із внесеними змінами до статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, забезпечено виплату мінімальної пенсії за віком, за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок - 20 років страхового стажу, у розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом для осіб, які втратили працездатність (332 грн.). А згідно Закону України «Про внесення змін до закону України «Про державний Бюджет України на 2007р» від 15 березня 2007 № 749-V становить 410,06 грн.

За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам, пенсія за віком збільшена на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленого відповідно до базового пенсійного Закону, але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. З зазначеної дати до певної міри відновлено диференціацію пенсії в залежності від страхового стажу і від статусу особи, оскільки з цієї дати надбавки та підвищення до пенсії встановлюються понад прожитковий мінімум.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV.

Але законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне стахування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо.

Аналізуючи питання соціальної політики, варто приділити увагу основним нормативно-правовим актам, що регулюють це питання.

Доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики. Національна децентралізації надання соціальних послуг." Це перший стратегічний документ, в якому піднімалося питання реформи системи соціального обслуговування. Доповідь Президента Л. Кучми, затверджена постановою Верховної Ради України № 216/94-ВР 10 жовтня 1994 р. В документі, присвяченому соціальному захисту населення, сформульовано думку про необхідність проведення реформ таким чином, щоби створити умови для зростання добробуту кожного працівника, В основу такої стратегії соціального захисту покладено підвищення рівня доходів громадян та запровадження адресних програм соціального забезпечення, що передбачають грошові виплати, допомогу натурою та соціальні послуги сім'ям з низьким рівнем доходів, пенсіонерам та інвалідам. Стратегія декларує надання адресній соціальній допомозі і соціальним послугам статусу головного пріоритету і передачу повноважень надання послуг місцевим органам самоврядування. До таких послуг, зокрема, віднесено медичне обслуговування, комунальні та побутові послуги, догляд вдома та грошову допомогу. Стратегія містить зобов'язання створити фінансові стимули для заохочення діяльності місцевих фондів соціального обслуговування І розвитку благодійних організацій,

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 2002-2010 роки". Наступний стратегічний документ, розроблений Кабінетом Міністрів та оформлений указом Президента України № 1166/97 від 18 жовтня 1997 р. Декларує розвиток недержавних форм соціального захисту як ключову передумову забезпечення реформи соціальної політики, успадкованої від часів соціалістичного ладу.

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 2002-2010 роки". Підкреслено необхідність реформи сектору соціального захисту і розробки відповідної соціальної інфраструктури. У сфері демографічно- та сімейно-орієнтованих заходів передбачено розвиток як державних, так і недержавних сімейно-орієнтованих соціальних послуг. Підкреслено також необхідність розвивати державні та недержавні дитячі заклади для залучення до реабілітації дітей з малозабезпечених сімей. У сфері реформи системи соціального обслуговування наголошено на необхідності впроваджувати альтернативу домінуючим інтернатним формам соціальних закладів та розвивати соціальну допомогу в громаді. Звертає на себе увагу підкреслення значення державних масових громадських організацій, за часів соціалістичного ладу державних утворень і надання їм особливих юридичних та фінансових привілеїв.

Розділ 2 Аналіз стану функціонування системи соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві

2.1 Організаційно-правовий статус та принципи діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві

Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству[6].

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України, використовуються виключно за їх прямим призначенням і зараховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів Державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитний рахунок приймає правління Фонду. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду. Прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку, використовується в порядку, визначеному правлінням Фонду.

Страхові тарифи, диференційовані по групах галузей економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом[6].

Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:

- фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань соціального забезпечення Фондом соціального страхування від нещасних випадків;

- створення резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

- покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

- для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

- для добровільно застрахованих осіб - у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).

Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхувальник здійснює страховий внесок у Фонд соціального страхування від нещасних випадків у порядку і строки, які визначаються страховиком[6].

Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використовуються для коригування (зменшення) суми внесків страхувальників.

Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу.

Суми надбавок до страхових тарифів і штрафів сплачуються страхувальником із суми прибутку, а при відсутності прибутку відносяться на валові витрати виробництва; для бюджетних установ та організацій - із коштів на утримання страхувальника.

У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.

Органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України, планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків[6].

Щорічні та позапланові аудиторські перевірки щодо сплати та цільового використання збору загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків, що проводяться за рішенням наглядової ради, здійснюють незалежні аудиторські організації. До перевірки можуть бути залучені державні податкові адміністрації.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з коштами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зобов'язані представляти контролюючим органам необхідні документи та відомості, що належать до сфери їх діяльності.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків з додержанням вимог законодавства за погодженням з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади та Національним банком України розробляє інструкцію про порядок перерахування, обліку та витрачання страхових коштів, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності та іншої документації, що стосується його діяльності.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків у встановленому порядку складає звіт про свою страхову діяльність, стан охорони праці в народному господарстві, соціальний захист потерпілих на виробництві, використання страхових коштів і щорічно до 1 березня подає його відповідним спеціально уповноваженим центральним органам виконавчої влади та публікує у пресі[6].

Установи банків відкривають поточні рахунки платникам страхових зборів за умови пред'явлення документа, що підтверджує реєстрацію платника соціальних страхових внесків, а вкладні (депозитні) рахунки, при пред'явленні ними документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки.

Платники страхових внесків одночасно із запитом коштів на оплату праці надають установі банку платіжні доручення на перерахування страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, без яких кошти на оплату праці не видаються.

У разі несвоєчасного зарахування або перерахування на рахунки Фонду з вини установ банків страхових зборів, пені, штрафів та інших фінансових санкцій ними сплачується пеня за кожний день прострочення платежу у розмірі подвійної річної облікової ставки Національного банку України.

2.2 Формування доходів бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві у 2007-2009 р.

соціальне страхування нещасний випадок

Станом на 1 січня 2010 року в реєстрі платників страхових внесків обліковувалось 1 286112 страхувальників, що у порівнянні з 2008 роком більше на 57 873 або на 4,7 відсотка. В тому числі: юридичних осіб - 877 091, фізичних осіб, які використовують найману працю, - 408 790, добровільних - 231 особа.

Сума сплачених страхових внесків до Фонду, враховуючи зараховані страхувальниками в їх рахунок витрати по соціальному страхуванню, досягла 3 137,1 млн. гривень.

У 2009 році страхові внески до Фонду сплачували 768 902 страхувальники, або 95,9% від кількості страхувальників, які ведуть господарську діяльність та використовують найману працю, що на 0,1% більше у порівнянні з 2008 роком.

З метою забезпечення надходження доходів, передбачених бюджетом Фонду, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи протягом 2009 року вживали всі необхідні заходи, передбачені чинним законодавством.

Станом на 1 січня 2009 року у реєстрі платників страхових внесків обліковувалось 1228 239 страхувальників, що у порівнянні з початком року більше на 84 445 або на 7,4 відсотка. В тому числі юридичних осіб - 834 734, фізичних осіб, які використовують найману працю, - 393 299, добровільних - 206 осіб[16].

Страхувальниками за 2008 рік нараховано страхових внесків до Фонду на суму 4040140,7 тис. гривень. Сума сплачених страхових внесків до Фонду, враховуючи зараховані страхувальниками в їх рахунок витрати по соціальному страхуванню, досягла 3926 899,9 тис. грн., що у порівнянні з 2007 роком більше на 30,7 відсотка.

Планом на 2008 рік суму страхових внесків роботодавців передбачено у розмірі 3858185,0 тис. гривень. Понад планову суму надійшло 68714,9 тис. грн., рівень виконання плану надходження страхових внесків склав 101,8 відсотка.

Станом на 1 січня 2009 року сума боргу зі сплати страхових внесків по економічно-активним страхувальникам становила 107,3 млн. гривень. У тому числі через порушення термінів сплати страхових внесків підприємствами вугільної промисловості, на яких поширюються вимоги Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005 року №2711-IV в частині призупинення виконавчого провадження та заходів стягнення до боржників паливно-енергетичного комплексу, сума боргу зі сплати страхових внесків становила 90,2 млн. грн., або 84,1% від суми боргу зі сплати страхових внесків по економічно-активним підприємствам; через порушення термінів сплати страхових внесків підприємствами, підпорядкованими установам виконання покарань, - 4,4 млн. грн. (4,1%).

Станом на 1 січня 2008 року у реєстрі платників страхових внесків обліковувалось 1 143 794 страхувальників, що порівняно з 2006 роком більше на 105 324 або на 10,1 відсотка.

Страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються законом диференційовано за видами економічної діяльності залежно від класу професійного ризику виробництва.

У 2007 році страхувальники сплачували страхові внески до Фонду за страховими тарифами, встановленими за 67 класами професійного ризику виробництва в розмірі від 0,66% (1 клас) до 13,6% (67 клас). Середній розмір страхового тарифу за класами професійного ризику виробництва - 1,51 відсотка[16].

Сума надходження страхових коштів до Фонду, порівняно з 2006 роком, враховуючи зараховані в рахунок страхових внесків витрати по соціальному страхуванню, збільшилась на 27,6 відсотка. Бюджет Фонду, затверджений постановою правління Фонду від 22.12.2006 року №59 „Про бюджет Фонду на 2007 рік” (із змінами) за доходами виконано на 103,2%, плановий показник - 3 018,1 млн. грн., фактичний - 3 113,1 млн. грн. При цьому акумульовано надходження коштів до Фонду в сумі 3 020,0 млн. грн.

Бюджетом Фонду на 2007 року було визначено плановий показник страхових внесків роботодавців у розмірі 2 916,7 млн. грн., що становить 96,6% доходної частини бюджету Фонду, фактично надійшло 3 005,2 млн. грн., що більше у порівнянні з 2006 роком на 26,7 відсотка.

У 2007 році страхові внески до Фонду сплачувало 745 209 страхувальників, що становить 96% від кількості зареєстрованих страхувальників, які ведуть господарську діяльність та використовують найману працю, що на 6% більше порівняно з 2006 роком.

2.3 Видатки соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві у 2007-2009р.

Станом на 1 квітня 2010 року Фонд проводить страхові виплати 315,8 тисячам потерпілих (членам їх сімей), які постраждали на виробництві, ця кількість на 2,8 тис. осіб, або на 0,9% менша, ніж за І квартал 2009 року. Найбільша кількість потерпілих (членів їх сімей), які отримують страхові виплати від Фонду є мешканцями Донецької (109,6 тис. осіб або 34,7%), Луганської (59,6 тис. осіб, або 18,9%), Дніпропетровської (36,3 тис. або 11,5% ), Львівської (14,4 тис. або 4,6%) областей[16].

За І квартал 2010 року з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 564,1 млн. грн., що на 174,2 млн. грн., або на 23,6% менше ніж у І кварталі 2009 року. Середньомісячний розмір страхової виплати, що призначається на одного потерпілого (члена його сім'ї), має тенденцію до зростання, за І квартал 2010 року він склав 825,11 грн., що на 52,84 грн., або на 6,8% більше в порівнянні з середньомісячним розміром виплати за І квартал минулого року.

Протягом І кварталу 2010 року переважно відшкодовували щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей), що склало 499,5 млн. грн., або 88,5% загальної суми виплачених коштів. Сума коштів на одноразові виплати потерпілим (членам їх сімей) склала 38 млн. грн. або 6,7%.

Левова частина загальної суми страхових виплат по Україні за І квартал 2010 року, що складає 74%, припадає на шахтарські регіони, а саме: у Донецькій області - 41,4%, у Луганській - 12,9%, у Дніпропетровській - 12,5%, у Львівській - 7,2%. Також для цих регіонів притаманний найвищий середньомісячний розмір призначеної страхової виплати, який за І квартал 2010 року склав у Львівській області - 1140,8 грн., Дніпропетровській - 1124,4 грн., Донецькій - 950,4 грн. та Волинській - 856,2 грн., що більше ніж по Україні на 38,3%, 36,3%, 15,2% та 3,8% відповідно.

Щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого за І квартал 2010 року склала 465,3 млн. грн., що на 45,2 млн. грн., або на 8,8% менше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Середній розмір виплати склав 639,8 грн., що на 69,4 грн., або на 12,2% вище порівняно з І кварталом 2009 року. Одночасно з цим, чисельність потерпілих, які отримують даний вид виплати в порівнянні з аналогічним періодом минулого року зменшилась на 0,7% і становить 296,1 тис. осіб[16].

Сума щомісячної страхової виплати особам, які мають на це право в разі втрати годувальника, за І квартал 2010 року склала 34,2 млн. грн., що на 1,9 млн. грн., або 5,2% менше порівняно з І кварталом 2009 року. Середній розмір даної виплати за звітний період склав 651,1 грн., що на 61,1 грн. (10,4%) більше порівняно з відповідним періодом минулого року. Чисельність утриманців, які отримують щомісячні виплати, в порівнянні з І кварталом 2009 року зменшилась на 3,2% і становить 19,7 тис. осіб.

За І квартал 2010 року виплачено 25,6 млн. грн. одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілому, що на 78,5% менше у порівнянні з відповідним періодом минулого року, ця сума склала майже 24% від призначеної суми даної виплати за звітний період. Ця допомога протягом поточного кварталу була призначена 2864 потерпілим, що в порівнянні з І кварталом 2009 року менше на 725 осіб або 20,2%. Розмір одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності в середньому на одного потерпілого за І квартал 2010 року склав 37,7 тис. грн., що на 4,6 тис. грн., або 13,8% більше в порівнянні з відповідним періодом минулого року. Найвищий середній розмір одноразової допомоги потерпілому склав в Одеській (41,5 тис. грн.), Львівській (40,9 тис. грн.), Дніпропетровській (40,1 тис. грн.),Кіровоградській (39,8 тис. грн.), Волинській (39,4 тис. грн.), Запорізькій (38,9 тис. грн.), Донецькій (38,4 тис. грн.), Луганській (38,3 тис. грн.) областях.

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого (утриманцям) за І квартал 2010 року склала 2,1 млн. грн., в порівнянні з І кварталом 2009 року вона зменшилась на 69,2%, що становить 31,6% від призначеної суми до виплати. Ця виплата була призначена 219 утриманцям, що менше в порівнянні з І кварталом 2009 року на 79 осіб, або на 26,5%. Середній розмір виплати, призначеної на одного утриманця, збільшився на 7,4 тис. грн., або 32,7% та в І кварталі 2010 року склав 30,2 тис. грн[16].

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого на сім'ю, виплаченої за І квартал 2010 року, склала 10,2 млн. грн., що на 72,8% менше ніж у І кварталі 2009 року - ця сума становить 30,5% призначеної протягом звітного кварталу виплати 263 сім'ям. Їх кількість в порівнянні з І кварталом 2009 року зменшилась на 88 сімей або на 25,1%. Одноразова допомога в разі смерті потерпілого на одну сім`ю в І кварталі 2010 року в середньому призначалась у розмірі 127,7 тис. грн., що на 20,4 тис. грн., або на 19,1% більше в порівнянні з І кварталом 2009 року.

Найвищий середній розмір виплати за І квартал 2010 року на одну сім`ю склався в Донецькій (167,5 тис. грн.), Запорізькій (142,9 тис. грн.), Луганській (137,4 тис. грн.), Дніпропетровській (130,3 тис. грн.) областях, та АР Крим (129 тис. грн.).

Відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 протягом І кварталу 2010 року Фондом проводилась індексація щомісячних страхових виплат потерпілих (членів їх сімей), сума якої склала 12,1 млн. грн., що на 0,7 млн. грн., або 5,9% більше, ніж за І квартал 2009 року[16].

Одним із завдань страхування від нещасного випадку є відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати (відповідної її частини) під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей. Починаючи з 01.04.2001 р. Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд) виплачено потерпілим (членам їх сімей) майже 15 млрд. гривень.

Станом на 1січня 2010 р. Фонд проводить страхові виплати 317,6 тисячам потерпілих (членам їх сімей), які постраждали на виробництві. За 2009 рік з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 2931,4 млн. грн., що на 69,1 млн. грн., або на 2,4% більше, ніж за відповідний період минулого року.

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має тенденцію до зростання. Так, за 2009 р. він склав 812,8 грн., що на 8,7% більше порівняно з2008роком.

В структурі страхових виплат основна частина припадає на щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) - 2246,7 млн. грн. (76,6%) та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей) - 570,2 млн. грн. (19,5%).

Найбільша частина загальної суми страхових виплат в Україні за 2009 рік, тобто більше 78,4%, припадає на шахтарські регіони, а саме: у Донецькій області - 39,2%, у Луганській - 17,1%, у Дніпропетровській - 16,1%, у Львівській - 6,0%. Для цих регіонів притаманний також найвищий середньомісячний розмір страхової виплати, який у 2009 році у Львівській області склав - 1103,6 грн., Дніпропетровській - 1098,1 грн., Донецькій - 922,7 грн., та в Кіровоградській - 820,9 грн., що більше, ніж по Україні на 35,8%, 35,1%, 13,5% та 1,0% відповідно.

Сума витрат на щомісячні страхові виплати потерпілим за звітний період склала2095,9 млн. грн., що на 173,7 млн. грн., або на 9% більше в порівнянні з минулим роком. Середній розмір виплати, яку отримують 297,6 тис. потерпілих, склав 609,9 грн., що на 73,2 грн., або вище на 13,6%, ніж у 2008 році.

Сума щомісячної страхової виплати особам, що мають на це право,у разі втрати годувальника склала 150,9 млн. грн., що на 12,5 млн. грн., або 9% більше порівняно з минулим роком. Середній розмір даної виплати, яку отримують 20 тис. осіб, за звітний період склав 628,8 грн., що більше на 66,8 грн. або 11,9%, ніж у 2008 році[16].

Однією з причин зростання середньомісячного розміру виплат потерпілим (членам їх сімей) є проведений робочими органами виконавчої дирекції Фонду перерахунок сум щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) на коефіцієнт зростання середньомісячної заробітної плати відповідно до частини другої статті 29 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 27.04.2007 року №24, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007 р. за №715/13982. За рахунок цього зазначені страхові виплати з березня 2009 року збільшились на 6,3%, або додаткові витрати Фонду склали 100,8 млн. грн.

За 2009 рік виплачено 415,6 млн. грн. одноразової допомоги потерпілим, що на 13,9% менше у порівнянні з минулим роком. Ця допомога протягом звітного періоду була призначена 13 982 потерпілим, що на 2015 осіб, або 12,6% менше порівняно з 2008 роком. Розмір одноразової допомоги в середньому на одного потерпілого за цей період склав 34,1 тис. грн., що більше на 12,9% в порівнянні з 2008 роком.

Сума одноразової допомоги утриманцям в разі смерті потерпілого склала24,2 млн. грн., в порівнянні з 2008 роком вона зменшилась на 9,1 млн. грн., або 27,3 відсотків. Ця виплата була призначена 1057 утриманцям, їх кількість зменшилась на 429 осіб, або 28,9 відсотків. Середній розмір виплати на одного утриманця збільшився на 19,4% та склав 26,7 тис. грн.

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого на сім'ю склала130,5 млн. грн., що на 39,3 млн. грн., або 23,1% менше, ніж за минулий рік. Ця виплата була призначена 1208 сім'ям, їх кількість зменшилась на 434 сімей або на 26,4 відсотка. Одноразова допомога на одну сім`ю в середньому виплачувалась у розмірі 124 тис. грн., що вище на 19,9% порівняно з 2008 роком.

Найвищий середній розмір виплат на одну сім`ю склався в Донецькій (171,1 тис. грн.), Рівненській (141,3 тис. грн.), Одеській (132,6 тис. грн.) областях та м. Києві (167,3 тис. грн.) [16].

Окрім того, відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, протягом 2009 року було проведено індексацію грошових доходів на суму 45,3 млн. грн., що на 12,9 млн. грн. або 40% більше порівняно з 2008 роком.