Формування і використання фонду соціального захисту населення

Виконавча дирекція Фонду прикладає максимум зусиль, щоб забезпечити гарантії потерпілим (членам їх сімей), як це передбачено законодавством.

Станом на 1 січня 2009 р. Фонд проводить страхові виплати 318 985 потерпілим (членам їх сімей), які постраждали на виробництві.

За 2008 р. з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 2862,3 млн. грн., що на 426,1 млн. грн., або на 17,5% більше, ніж в попередньому році.

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має стабільну тенденцію до зростання. Так, за 2008 р. він склав 747,8 грн., що на 17,4% більше порівняно з 2007 роком.

В структурі страхових виплат основна частина припадає на щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) - 2060,6 млн. грн. (72%) та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей) - 685,7 млн. грн. (24%).

Найбільша частина загальної суми страхових виплат по Україні за звітний період припадає на шахтарські регіони (76,9%), а саме: у Донецькій області - 39,8%, у Дніпропетровській - 14,8%, у Луганській - 16,3%, у Львівській - 6% .

Також у цих регіонах склався найвищий середньомісячний розмір страхової виплати: у Львівській - 1013,7 грн., Дніпропетровській - 981,3 грн., Донецькій - 852,2 грн. областях, а також в АР Крим - 932,6 грн. та м. Києві - 763,1 грн., що більше ніж по Україні на 35,6%, 31,2%, 14,0%, 24,7% та 2 відсотки відповідно.

Сума витрат на щомісячні страхові виплати потерпілим за звітний період склала 1922,2 млн. грн., що на 306,3 млн. грн., або на 19% більше в порівнянні з минулим роком. Середній розмір виплати, яку отримують 298,5 тис. потерпілих, за 2008 рік склав 536,7 грн., що на 85 грн., або на 18,8% вище, ніж за 2007 рік.

Сума щомісячної страхової виплати особам, що мають на це право в разі втрати годувальника склала 138,4 млн. грн., що на 22,9 млн. грн. або 19,8% більше порівняно з минулим роком. Середній розмір даної виплати, яку отримують 20,5 тис. осіб, за звітний період склав 562 грн., що на 96 грн. або 20,6% більше, ніж за 2007 рік.

Однією з причин зростання середньомісячного розміру виплат потерпілим (членам їх сімей) є проведений робочими органами виконавчої дирекції Фонду перерахунок сум щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) на коефіцієнт зростання середньомісячної заробітної плати відповідно до частини другої статті 29 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду від 27.04.2007 року №24, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22 червня 2007р. за №715/13982. За рахунок цього зазначені страхові виплати з березня 2008 року збільшились на 12,5% або додаткові витрати Фонду склали 18,7 млн. грн. на місяць.

За 2008 рік виплачено 482,7 млн. грн. одноразової допомоги потерпілим, що на 24,8% більше у порівнянні з минулим роком. Цю допомогу на протязі звітного періоду отримали 15 997 потерпілих. Розмір одноразової допомоги в середньому на одного потерпілого за цей період відповідно склав 30,2 тис. грн., що більше на 25% в порівнянні з 2007 роком.

Сума одноразової допомоги утриманцям в разі смерті потерпілого склала 33,3 млн. грн., в порівнянні з 2007 роком вона зросла на 3,3 млн. грн. або 11,2 відсотків. Ця сума була виплачена 1 486 утриманцям. Середній розмір виплати на одного утриманця збільшився на 25,4% та склав 22,4тис. грн.

Сума одноразової допомоги в разі смерті потерпілого на сім'ю склала 169,7 млн. грн., що на 22,9 млн. грн., або 14,1% більше, ніж за минулий рік. Ця сума була виплачена 1642 сім'ям. Одноразова допомога на одну сім`ю в середньому виплачувалась у розмірі 103,4 тис .грн., що вище на 28% порівняно з 2007 роком.

Найвищий середній розмір виплат на одну сім`ю склався в АР Крим (189,3 тис. грн.), а також в Закарпатській (166,5 тис. грн.), Донецькій (129,2 тис. грн.), Запорізькій (126,8 тис. грн.), Івано-Франківській (110,5 тис. грн.) областях та м. Києві (117,0 тис. грн.) [16].

Протягом 2008 року Фонд проводив виплату щомісячних страхових сум 3140 потерпілим (членам їх сімей), що проживають за межами України, в країнах з якими укладено міжнародну угоду України та передбачено здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг. Потерпілим (членам їх сімей) за цей період було виплачено 20,6 млн. грн. або щомісячно в середньому на одного потерпілого по 549,9 грн. та на утриманця щомісячно по 517 грн. Найбільша кількість потерпілих (членів їх сімей) 2748 осіб, або 87,5% від загальної кількості осіб, які виїхали за межі України, проживають в Російській Федерації, в Республіці Білорусь відповідно 276 осіб або 8,8%, в Республіці Молдова - 39 осіб або 1,2%.

Виконавча дирекція Фонду прикладає максимум зусиль, щоб забезпечити гарантії потерпілим (членам їх сімей), як це передбачено законодавством.

Відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, протягом 2008 року Фондом виплачено 32,4 млн. грн. суми індексації щомісячних страхових виплат потерпілих (членів їх сімей), що на 17,4 млн. грн. або в 2,2 рази більше, ніж за 2007 рік.

Розділ 3 Тенденції розвитку системи соціального страхування

3.1 Проблеми реалізації фонду соціального страхування

Сьогодні комплекс проблем соціального захисту населення України розглядається крізь призму стану суспільства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя замінюють старі та відживші. Для цього періоду характерне відставання розвитку нормативів та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І хоча, Україна вже визнана країною з ринковою економікою, нажаль в питаннях соціального захисту населення ми ще відстаємо від розвинутих країн світу.

Суспільство та його правова система не завжди демонструють готовність до скорішого запровадження та ефективного регулювання нових процесів, у тому числі в галузі соціального захисту населення. Але прагнуть до підвищення якості процесів. В умовах відсутності адекватного правового регулювання практики реформ вони, навіть у найкращому випадку, здійснювались повільно, формально та безсистемно. Звідси виникають і відповідні соціальні, економічні та соціально-психологічні наслідки реформування, комплекс питань, пов'язаних із забезпеченням правового та соціального захисту населення в умовах здійснюваних перетворень. Тому не дивно, що завдання ефективного розвитку галузей економіки та соціальної сфери не завжди узгоджуються з проблемами соціальної гармонії, адаптації населення, перш за все його вразливих прошарків, до швидких змін у житті, забезпечення гарантій непрацездатній частині населення (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім'ї тощо) [15, с. 123].

У контексті основних проблем соціального захисту населення на різних інституціональних рівнях недостатньо уваги приділяється розробці «компенсаційних» захисних механізмів для суспільства, які б допомагали його громадянам адаптуватися до специфічних умов формування нових інститутів та інституціонального середовища.

Тому нова економічна політика держави має передбачати максимальну мобілізацію всіх ресурсів країни, сприяння розвитку господарської ініціативи і самодіяльності населення, насамперед у формі малого та середнього бізнесу, посилення соціальної орієнтації в розвитку підприємств, регіонів і економіки країни загалом. Ця довгострокова соціальне орієнтована політика повинна бути спрямована на зниження реального рівня безробіття, посилення економічної активності і мобільності населення, підвищення його доходів, рівня добробуту, тобто покращення соціального захисту населення. На базі соціально орієнтованої економіки сучасного типу передбачається наближення рівня життя населення до середніх європейських стандартів його якості та показників людського розвитку.

Першочерговою проблемою у контексті соціального захисту населення є проведення повномасштабної реформи пенсійної системи, яка повинна здійснюватися за трьома рівнями: солідарної системи пенсійних виплат (перший рівень), системи накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (другий рівень) та системи недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій складає біля 40 відсотків прожиткового мінімуму, а розмір максимальної пенсії в 19 разів перевищує контрольну цифру.

Для удосконалення системи і вирішення проблем і завдань соціального захисту інвалідів важливим стає прийняття нової редакції Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову базу соціального захисту інвалідів, сформує ефективний організаційно-фінансовий механізм його забезпечення.

Важливою проблемою у контексті соціального захисту населення є розвиток гуманітарної сфери, зокрема освіти, науки, охорони здоров'я, культури, фізичної культури і спорту, відпочинку і туризму.

Забезпечення соціальної злагоди в країні безпосередньо пов'язано з вирішенням державою найгостріших проблем суспільства -- зайнятості населення й підвищення рівня його життя.

Серйозною соціально-економічною проблемою, від вирішення якої залежить стан соціального захисту населення, є рівень безробіття, який наближається до критичної межі і загрожує несприятливими соціальними наслідками. Подовження термінів безробіття є дуже небезпечним соціально-економічним процесом, який свідчить про тенденцію його переходу у застійну форму. Звісно, це негативно впливає на потенційний професійно-кваліфікаційний рівень безробітних, тому що допустимий термін пошуку роботи, коли ще не почалася втрата кваліфікації, навичок та звичок працювати, становить 3 місяці. Дуже гострою є проблема прихованого безробіття, показники якого мають критичні рівні і загрожують економічній безпеці держави[12, с. 12] .

Аналіз сучасного етапу дає підстави для висновку про недостатню увагу з боку міністерств та установ з підготовки кадрів усіх рівнів відповідно до існуючих і перспективних потреб ринкової економіки. Вказане полягає в невисокому рівні керованості цими процесами. Майже відсутній механізм випереджаючої професійної підготовки й перепідготовки працівників, що знаходяться під ризиком скорочення. Цей важливий важіль може значно пом'якшити проблеми зайнятості, скорочення безробіття.

Перехід до ринкової економіки висунув на перше місце проблему формування «середнього класу» як наймобільнішої і найбільшої соціальної категорії, що є опорою сучасного цивілізованого суспільства. Але сьогодні в Україні ще не створено критичну масу економіки для формування і розвитку середнього класу. Має місце значне падіння рівня життя сімей, які раніше мали середній достаток. Вважається, що за сприятливих умов і у розвинутому економіці суспільство можна представити у вигляді ромба. А згідно досліджень в країні, наше суспільство має вигляд трикутника [Див. рис. 3.1.].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвинута країна Україна

Рис. 3.1. Поділ суспільства на класи

Відбувається виділення середнього класу і виведення його за межу прожиткового мінімуму. Разом з тим почалося формування «приватнопідприємницького» прошарку, який має високі та занадто високі доходи. Отже, сьогодні економічні та соціально-психологічні наслідки поляризації доходів і споживання різних категорій населення виявляються в посиленні егалітарних настроїв у суспільстві.

Важливою проблемою соціального захисту населення на всіх рівнях державного управління є недосконалість існуючої системи соціального страхування, що обумовлена, насамперед, відсутністю законодавче встановленої прямої залежності між страховими внесками та виплатами з них, функціонуванням переважно державної системи соціального страхування. Згідно з Основами законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» має бути здійснений перерозподіл відповідальності за соціальне забезпечення громадян між державою, роботодавцями та працівниками. В цьому напрямі першочерговим завданням у сфері соціального страхування є прийняття нових законів України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення сучасної нормативно-правової бази, яка б визначала їх правові, економічні та організаційні засади, та відповідної системи управління соціальним страхуванням[13, с. 173].

Для зміцнення правової і фінансової основ усієї системи охорони здоров'я населення дуже важливим кроком до підвищення ефективності соціального захисту найбільш уразливих верств могло б стати прийняття закону, що б стосувалося соціально-медичного страхування.

Важливою проблемою регіональної соціальної політики є розробка і запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів.

З посиленням відповідальності регіонів за стан соціального розвитку необхідним стає удосконалення фінансового забезпечення здійснення регіональних соціальних заходів (стимулювання інвестиційної діяльності, формування регіонального соціального бюджету, підтримка підприємництва тощо).

Однією з першочергових проблем соціального захисту є реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення. Воно має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту, вдосконалення механізму фінансування надання державної соціальної допомоги, що забезпечить гарантований рівень соціального захисту малозабезпечених прошарків населення.

Виходячи з цілої низки сучасних проблем соціального захисту, головною мстою соціальної політики є забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення. Вона може бути реалізована шляхом забезпечення максимального позитивного впливу національної системи соціального захисту та попередження її негативних наслідків. Основою управління цими процесами є наявність прогнозних розрахунків соціальних витрат у відповідності із встановленими державою пільгами та гарантіями, збалансованими з їх фінансовим забезпеченням.

У цьому зв'язку дуже важливою проблемою соціального захисту населення є прогнозування соціальних витрат, яке передбачає визначення на перспективу тенденцій створення сприятливих умов для поліпшення добробуту громадян, які у відповідності з чинним законодавством мають потребу у державній підтримці. Це дає можливість здійснювати загальний аналіз зворотних зв'язків між соціальним сектором та економікою, враховувати зміни у законодавчо-правовому полі, розглядати вплив різних сценаріїв розвитку економіки, характеризувати потребу у коштах, призначених для компенсації соціальних витрат, виходячи з економічних перспектив та життєвих реалій, як тенденцію розвитку соціального захисту населення у даний період. На цій основі можна створити сценарій майбутнього розвитку соціальної сфери та мати ключову інформацію для планування соціальної політики, враховувати їх при розробці консолідованого бюджету України та окремих регіонів[13, с. 184].

3.2 Зарубіжний досвід функціонування Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві на прикладі розвинутих країн

Слід зазначити, що результативність моделей соціального захисту населення визначається, перш за все, здійснюваною державою соціальною політикою. На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда, соціальна політика -- це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів. В умовах соціальної орієнтації ринку -- це посилення державного регулювання всіх сфер суспільства, і перш за все його економічної основи. Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при такій моделі підсилюється вплив держави на механізм функціонування ринку шляхом різнобокої та взаємопов'язаної соціально-економічної, валютно-фінансової, науково-технічної, інвестиційної та екологічної політики, що забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем суспільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так званому індикативному плануванню, що передбачає встановлення замість директивних показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми базується на проектах фінансового, матеріального, організаційного, кадрового забезпечення.

Німецький варіант соціального захисту, який отримав назву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інтерес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка заснована на певних принципах. Основним з них є надання економічної свободи, що служить стимулом високої продуктивності праці. Сам принцип складається з таких елементів: свобода споживання, відповідно до якої споживачі можуть вибирати будь-які товари чи послуги на свій розсуд; свобода виробництва і торгівлі (підприємства можуть виробляти ті товари і послуги, які потрібні споживачам); свобода вибору робочого місця; володіння і розпорядження приватною власністю. На принципі економічної свободи засноване децентралізоване економічне планування діяльності виробничих підприємств. Координація децентралізованого економічного планування в ринковій економіці виконується за допомогою ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції. Саме в цьому і полягає основна ідея ринкової економіки, а економічна свобода є руйнівною силою цієї економічної системи. Забезпечення дійсної конкуренції стало одним з важливих завдань держави. Якщо результати дії ринкового механізму стають неприйнятними з соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. За цих умов принцип економічної свободи доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави[14, с. 69].

Цінним у німецькій моделі є те, що тут передбачені заходи з охорони праці, зокрема:

- захист від незаконних звільнень з роботи;

- охорона праці жінок (заборона жіночої праці в гірничо-видобувній і будівельній галузях, охорона праці матерів і вагітних жінок);

- охорона праці молоді (заборона праці до 15 років, диференціація робочого часу і часу відпусток у залежності від пільг на отримання професійної освіти);

- захист працівників від виробничих і професійних небезпек (травм, надмірного шуму, отруєнь тощо);

- регулювання робочого часу, заборона працювати у вихідні і святкові дні.

Німецька модель заснована на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем, де відповідальність окремого підприємця замінена системою «обов'язкової» колективної відповідальності під контролем держави.

Стосовно застосування окремих положень німецької моделі в системі соціального захисту населення України могли б бути втілені принципи активної державної політики повної зайнятості. Досягненню цього сприяє і високий рівень професійної підготовки молоді, 75 % якої у віці від 16 до 19 років здійснює професійну підготовку у професійно-навчальних закладах.

Соціальний захист у Швеції забезпечується у відповідності з соціальним стандартом. Це значить, що при будь-яких життєвих негараздах кожна сім'я може розраховувати на життєвий рівень, який був у цій сім'ї до появи цих негараздів. Ця модель передбачає:

- високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, які займаються соціальним захистом населення;

- високий рівень ефективності національної економіки;

- високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення певної зайнятості і стабілізації цін.

Фундаментальною ознакою соціальної політики в Польщі та Чехії є принципова спрямованість на допомогу суспільства тільки в тих випадках, коли особа чи родина, які на неї претендують, не мають власних можливостей подолати економічну й фінансову скруту[14, с. 102].

У Чехії діють три взаємодоповнюючі системи соціального захисту населення:

- система соціального страхування (охоплює практично все населення країни і становить 10 % ВВП);

- система державної соціальної допомоги (60 % населення і 2 % ВВП), що спрямована на попередження зниження доходів, у першу чергу сімей із дітьми;

- система соціальної підтримки (4 % населення і 4 % ВВП), за якої держава гарантує мінімальний рівень підтримки соціальне вразливим прошаркам населення.

Приблизно 0,5 % населення цієї країни належать до маргінальних груп (безпритульні, біженці, бродяги тощо), які випали з суспільного життя. Таким категоріям надається відповідна допомога як державними, так і недержавними установами й організаціями.

Для США характерна ліберальна модель соціального захисту населення, яка відокремлює соціальний захист від вільного ринку та обмежується захистом лише тих, хто позбавлений інших доходів. Згідно цієї моделі проблема соціального захисту розв'язується переважно на рівні підприємств і найманих робітників в особі профспілок. Разом з тим держава також направляє значну частину коштів на забезпечення соціального захисту населення.

Висновки

Соціально-економічний розвиток українського суспільства на засадах ринкової економіки передбачає не лише подальше зміцнення продуктивних сил, зростання обсягу виробництва матеріальних і духовних благ, підвищення фінансової результативності функціонування національної економіки, а й докорінне поліпшення умов праці, забезпечення її безпечності, мінімізацію нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві, створення дієвої системи соціального страхування працівників. Проведене дослідження дозволило виявити основні напрямки подальшого розвитку організаційно-правового та фінансово-економічного механізмів діяльності Фонду та внести відповідні пропозиції котрі полягають у наступному:

1. Посилити профілактичну діяльність Фонду у попередженні нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві. Зокрема пропонується: - розробити комплекс заходів щодо зниження рівня професійної захворюваності і травматизму в усіх галузях промисловості та сільському господарстві, виділити на їх реалізацію необхідні кошти та відслідковувати ефективність їх цільового використання; - науково обґрунтувати, розробити та здійснити на промислових підприємствах заходи медичної, психофізіологічної та психогігієнічної реабілітації професійної дієздатності працівників; - забезпечити координацію роботи органів виконавчої влади, громадських організацій щодо впровадження системи безпечної праці та взяти на себе контрольні та інспекторські функції нагляду за станом справ у цій сфері у роботодавців.

2. Сприяти (ініціювати, забезпечити) розробці Національної програми комплексного розв'язання проблеми безпечності праці, включаючи організаційні, техніко-технологічні, кадрові, фінансові та інші чинники.

3. Вдосконалити систему реабілітації та адресності соціальної допомоги потерпілим від нещасних випадків та професійного захворювання на виробництві, посилити рівень соціальної відповідальності бізнесу. Реалізації цих та інших заходів буде сприяти подальшій соціалізації національної економіки та соціального розвитку суспільства.

Конституційне право громадян на працю нерозривно пов`язане із правом на його безпеку. Державна політика в галузі промислової безпеки та охорони праці будь-якої країни світу ґрунтується за принципом пріоритетності життя людини над результатами виробничої діяльності. На жаль, сьогодні виробництво ще не настільки досконале, аби трудівник не платив йому найціннішим, що у нього є, - життям. За даними Міжнародної організації праці, щорічно у світі нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання забирають життя понад 2 мільйонів працездатних осіб та 270 мільйонів працівників зазнають травм.

Виробничий травматизм і профзахворюванність, ставши зворотним боком досягнень цивілізації, може бути зрівняно з епідеміями. Смертність від нещасних випадків посідає третє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань. При цьому, як правило, гине працездатна частина населення віком до 40 років. Однак останнім часом в країні намітилася позитивна тенденція зниження виробничого травматизму. Сказати, що цьому сприяла саме реорганізація системи, було б зарано. Філософія державного нагляду та її фундамент закладалися впродовж тривалих років. Свого часу Україна, дослідивши досвід багатьох країн у сфері технічного нагляду, практично з “чистого аркуша” утворила унікальну систему, що об'єднала державний нагляд, управління охороною праці та систему експертної оцінки, адаптувавши світову практику до вітчизняних вимог й створивши низку принципових особливостей.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1998 р. // ВВРУ. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Основи законодавства про страхування. 14 січня 1998 року N 16/98-ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, N 23, ст.121.

3. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Закон України із змінами та доповненнями від 2 березня 2000 року N 1533-III// Відомості Верховної Ради , 2000, N 22, ст.171

4. Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закон України від11 січня 2001 року N 2213-III із змінами та доповненнями// Відомості Верховної Ради , 2001, N 11, ст.47 ).

5. Про оплату праці. Закон України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV із змінами та доповненнями// Відомості Верховної Ради , 1999, N 46-47, ст.403 ).

6. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Закон України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV// Відомості Верховної Ради, 1999, N 46-47, ст.403 ).

7. Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Закон України від 18 січня 2001 року N 2240-III // Відомості Верховної Ради, 2001, N 14, ст.71 )

8. Про державний бюджет України на 2009 рік. Закон України із змінами та доповненнями.

9. Про зайнятість населення. Закон України від 1.03.91 року № 803-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1991.- №14.

10. Про пенсійне забезпечення. Закон України від 5.11.91 року № 1788-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1992.- №2.

11. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах - К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. - 45с.

12. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки - К.: Знання-Прес, 2002. - 11 - 214с.

13. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. - К.: Фелікс, 2000.-96 - 400с.

14. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 34 - 107с.

15. Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. - К.: Знання, 1994.- 3 - 358с.

16. http://www.social.org.ua

Размещено на Allbest.ru