Функціонування та подальший розвиток КБ "Приватбанк"

В кінці дня по кожному окремому клієнту формується реєстр прийнятих документів по системі "Клієнт - банк", друкується та підшивається в документи дня.

Міжбанківські розрахунки

Якщо суб'єкти господарювання обслуговуються в різних банках, виникає необхідність міжбанківських розрахунків. Для зручності організація міжбанківських розрахунків проводиться за допомогою електронної пошти. За допомогою електронної пошти можуть пересилатись всі розрахункові документи.

Після вводу документа в комп'ютер провідний економіст здійснює перевірку документа, тобто здійснюється внутрішньобанківський контроль. Якщо в комп'ютер вводиться номер особового рахунку клієнта з помилкою, функцію перевіряючого виконує машина автоматично, шляхом знаходження помилки за допомогою ключа в номері особового рахунку.

Бухгалтерські проводки складаються автоматично машиною, після вводу документа в комп'ютер.

Розрахунки акредитивами

По акредитивам в гривні операція регламентується інструкцією №135.

Операції по таким акредитивам не централізовані і проводяться самостійно філіалами і відділеннями Приватбанк.

Відкриття акредитива супроводжується поданням заяви в 4-х екземплярах

А також ведеться реєстр документів за акредитивом в 4-х екземплярах.

Виконується при цьому проводка Дт рахунок клієнта - Кт рахунок покриття.

3.2 Організація касових операцій банківською установою

Прийом грошей в касу банку

Приймання готівки в касу комерційного банку здійснюється на підставі первинних документів, які мають відповідати встановленим формам. Бланки касових документів виготовляються згідно з їх зразками друкарським способом або з використанням комп'ютерної техніки з відображенням обов'язкових реквізитів. До обов'язкових реквізитів прибуткових касових документів належать: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, сума касової операції, номер рахунку отримувача та назва банку отримувача, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Крім обов'язкових касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Виправлення первинних касових документів не допускаються. Суми записуються з великої літери, обов'язково з початку рядка, а також чітко, без скорочень, вільне місце прокреслюється. При зазначенні суми словами перше слово починається з великої літери, назва грошової одиниці зазначається у скороченій формі, а сума копійок - цифрами.

Приймання готівки здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами:

а) за заявою на переказ готівки - для зарахування на власні поточні рахунки, а також на інші рахунки, які відкритті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку;

б) за рахунками на сплату платежів - від фізичних осіб на користь юридичних осіб;

в) за прибутковим касовим ордером - від працівників банку за внутрішньобанківськими операціями;

г) за документами, установленими відповідною платіжною системою, від фізичних і юридичних осіб - для відправлення переказу та виплати його отримувачеві готівкою в національній валюті.

Клієнт заповнює прибуткові касові документи і передає їх операційному працівнику, для перевірки правильності заповнення всіх реквізитів.

При прийманні готівки без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, з метою ідентифікації осіб в прибутковому касовому документі обов'язково мають зазначатися такі реквізити:

- для юридичних осіб: найменування, місце знаходження, ідентифікаційний код, реквізити банку, в якому відкрито поточний рахунок (із зазначенням його номера), прізвище, ім'я, по-батькові особи - представника цієї юридичної особи, яка безпосередньо вносить або переказує готівку, дата народження, серія та номер паспорта, дата видання та орган, що його видав. Реквізити для ідентифікації осіб обов'язково мають бути зазначені в касових документах за допомоги технічних засобів або від руки на підставі пред'явлених клієнтом відповідних документів.

Після перевірки прибуткових касових документів операційний працівник підписує їх та записує внесену суму в прибутковому касовому журналі. Після цього прибуткові касові документи внутрішнім шляхом передаються до каси.

Касир, що одержав прибуткові касові документи, зобов'язаний:

перевірити наявність і тотожність підписів операційних працівників наявним у нього зразкам;

звірити відповідність указаних у них сум цифрами і літерами;

викликати особу, яка вносить гроші, та прийняти їх поаркушним перерахуванням.

Якщо клієнт здає гроші до каси банку за кількома прибутковими документами для зарахування на різні рахунки, то касир повинен приймати гроші за кожним документом окремо. На столі касира не повинно бути ніяких інших грошей, крім тих, що приймаються від особи, яка вносить гроші.

Після приймання грошей клієнтові видається квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки. Квитанція має містити дату здійснення касової операції, підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (САБ).

Якщо прибутковий документ заповнено з порушенням вимог або якщо сума наявних коштів менша, ніж сума платежу, то клієнт додає потрібну суму готівки або операція не виконується, а документ і готівка повертаються платникові. Порядок анулювання операції та повернення платежу визначаються залежно від внутрішнього порядку банку.

Наприкінці операційного дня на підставі прийнятих документів касир складає Довідку касира прибуткової каси про суму прийнятих грошей та кількість документів, що надійшли до каси, і звіряє суму за довідкою з сумою прийнятих ним грошей. Довідка підписується касиром, а вказані в ній касові обороти звіряються ним із записами в касових журналах операційних працівників. Звірення оформляється підписами касира в касовому журналі, а операційного працівника - в довідці касира.

У разі постійних надходжень платежів від фізичних осіб (квартплата, комунальні платежі, плата за газ, електроенергію, телефонний зв'язок) між установами банків та юридичними особами, на користь яких приймаються платежі, можуть укладатися договори про порядок здійснення операцій у спільно створених системах із приймання та обліку платежів. У цих системах можуть застосовуватися документи на електронних носіях (магнітна картка з умонтованою мікросхемою), на яких міститься потрібна інформація про реквізити платника, одержувача коштів і суми, що сплачуються.

Для ведення обліку операцій і формування потрібних облікових документів застосовуються комп'ютерні системи автоматизованої касової роботи (САКР), які функціонують у складі програмно-апаратного комплексу «Операційний день банку».

Усі операції, що їх виконує касир, фіксуються у протоколі роботи САКР у формі, що не допускає зміни його змісту.

Після закінчення вводу інформації касир друкує квитанцію з такими реквізитами:

1 найменування установи банку;

2 дата;

3 час виконання операції;

4 призначення платежу;

5 сплачена сума;

6 дані про платника та одержувача коштів.

Квитанція має містити електронний підпис касира та бути засвідченою електронним підписом САКЕ За відсутності в САКР функції формування електронних підписів квитанцію підписує касир і засвідчує відбитком печатки.

На кінець операційного дня виконані касиром прибуткові документи мають формуватися засобами САКР автоматично. Операції за прийнятими платежами від фізичних осіб мають бути передані в систему автоматизації банку безпосередньо або через проміжні носії інформації того самого дня. Додатково в САКР може формуватися реєстр платежів щодо кожної юридичної особи - одержувача коштів, який надсилається їй в узгодженій у договорі формі. На підставі здійснених операцій в САКР формується зведений касовий ордер платежів. Суми платежів, прийняті через САКР, зараховуються на відповідні рахунки, звичайно в день їх приймання, або в строки, обумовлені договором.

Установа банку приймає від юридичних і фізичних осіб готівку для здійснення переказу у внутрішньобанківській або внутрішньодержавній платіжних системах юридичній або фізичній особі. Платник і отримувач можуть бути як різними особами, так і однією.

Плата за послуги з переказу готівки встановлюється установою банку залежно від застосовуваної платіжної системи. Для здійснення переказу платник подає до установи банку-члена платіжної системи заповнену та засвідчену особистим підписом заяву про переказ. Форма заяви про переказ визначається платіжною системою. Після прийняття заяви працівник установи банку, який здійснює операції з приймання переказів, перевіряє повноту заповнення заяви, звіряє відповідність зазначених у заяві сум цифрами і словами, нараховує плату за здійснення операції, приймає готівку з поаркушним перерахуванням. Якщо банк використовує внутрішньобанківську платіжну систему, то працівник установи банку вносить дані, зазначені в заяві, до форми заяви в електронному вигляді та надсилає запит щодо отримання реєстраційного номера до головного банку. Після отримання реєстраційного номера переказу працівник установи банку роздруковує один примірник заяви, проставляє на ньому особистий підпис і відбиток печатки та надає його платникові. Працівник банку попереджає платника про потребу повідомлення ним отримувача про здійснення переказу (якщо інформацію про це не передбачено заявою) та про реєстраційний номер переказу. У разі використання внутрішньодержавної платіжної системи реєстрація переказів і присвоєння реєстраційного номера проводиться установою банку, що здійснює переказ. Після закінчення операційного дня працівник установи банку, який здійснював перекази, формує і друкує зведений реєстр прийнятих переказів і звіряє його з даними фактичного залишку готівки в касі. На загальну суму прийнятої готівки відповідно до зведеного реєстру складається прибутковий касовий ордер, який разом із реєстром і заявами додається до касових документів дня. Вся готівка, яка надійшла до закінчення операційного дня, повинна бути оприбуткована в операційній касі та відображена за дебетом рахунка 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або 1002 «Банкноти та монети в касі відділень банку» і кредитом відповідних рахунків за балансом установи банку, на які зараховується готівка.

Видача грошей з кас банку

Видача грошей з кас установ банку проводиться за такими документами:

а) за грошовими чеками - юридичним особам, їхнім відокремленим підрозділам, а також підприємцям;

б) за заявою на видання готівки - фізичним особам із поточних депозитних рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунка;

в) за документом на отримання переказу готівкою, установленим відповідною платіжною системою-фізичним і юридичним особам;

г) за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями.

Для одержання грошової чекової книжки клієнт заповнює заяву про видання чекової книжки в одному примірнику, на якій після відповідної перевірки проставляється дозвільний напис уповноваженого працівника банку.

До видання клієнтові грошової чекової книжки на кожному чеку працівник банку заповнює реквізити (найменування банку, код банку, номер його поточного рахунка, найменування юридичної особи) та реєструє їхні номери в картках зразків підписів клієнта. Для здійснення видаткових касових операцій завідувач каси видає під звіт касирам необхідну суму грошей під розписку в книзі обліку прийнятих і виданих грошей.

Бланки первинних касових документів, на підставі яких здійснюється видання готівки та інших цінностей, мають відповідати встановленим формам. Виправлення у видаткових документах не допускаються.

Грошові чеки заповнюються тільки від руки кульковою ручкою.

У грошових чеках, заявах на видання готівки, на підставі яких видається клієнтам готівка, незалежно від суми мають зазначатися дані паспорта особи - отримувача або документа, що його замінює, найменування документа, серія, номер і дата його видання, найменування установи, що його видала.

Грошові чеки дійсні протягом десяти календарних днів від дня їх виписки, не враховуючи дня виписки.

Видаткові касові документи на одержання готівки клієнт пред'являє операційному працівникові, який перевіряє наявність необхідної суми коштів на рахунку клієнта, для здійснення операції, правильність заповнення всіх реквізитів, достовірність касового документа, зіставляє номер чека, підпис і печатку з наявними у нього зразками.

Операційний працівник підписує видаткові касові документи і видає особі, яка одержує гроші, для пред'явлення в касу контрольну марку від грошового чека.

В обов'язковому порядку видаткові касові документи передаються контролерові для повторної перевірки і запису вказаної суми у видатковий касовий журнал. Після цього видаткові касові документи внутрішнім шляхом передаються до каси.

Одержавши видатковий касовий документ, касир зобов'язаний:

1 перевірити наявність підписів службових осіб банку, які мають право дозволяти видання грошей і тотожність цих підписів із зразками, що є в нього;

2 порівняти суму, проставлену на документі цифрами, з сумою, що зазначена літерами;

3 перевірити, чи є розписка в одержанні грошей на документі;

4 перевірити наявність даних про пред'явлення паспорта або іншого документа, який засвідчує особу одержувача грошей;

5 викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і запитати про суму грошей, що одержується;

6 звірити номер контрольної марки з номером на чеку;

7 підготувати суму грошей, зіставити суму видачі з сумою, яка вказана на видатковому документі, видати їх одержувачеві та під писати касовий документ.

Якщо клієнт отримує готівку за кількома видатковими документами з різних рахунків, то готівка видається за кожним документом окремо.

Наприкінці операційного дня касир звіряє суму прийнятих під звіт грошей з сумою видаткових документів і залишком грошей та складає Довідку касира видаткової каси, підписує довідку, а наведені в ній касові обороти звіряє з записами в касовому журналі контролера. Звірка підтверджується підписом касира в касовому журналі і контролера - на довідці касира.

Залишок грошей, сформований в установленому порядку, і видаткові касові документи за день разом із довідкою касира видаткової каси касир здає під розписку в Книзі обліку прийнятих і виданих грошей завідувачеві каси, який, перевіривши довідку, підписує її та підшиває в документи дня.

В установі банку, де видаткові операції здійснюються завідувачем каси, довідка касира видаткової каси не складається, а видаткові обороти каси долучаються до зведеної довідки про касові обороти.

Установа банку може видавати готівку юридичним і фізичним особам за переказами без відкриття рахунків. За згодою сторін отримувачеві переказу може бути надіслане повідомлення про надходження на його ім'я переказу в порядку, встановленому банком отримувача. У разі звернення до установи банку отримувача переказу з вимогою про виплату суми переказу працівник установи банку, який має видати готівку отримувачеві, перевіряє наявність інформації про надходження переказу.

У разі підтвердження інформації про надходження переказу працівник установи банку отримує заповнене повідомлення про одержання переказу, перевіряє повноту його заповнення і відповідність даних, наведених у ньому, даним отримувача, зазначеним в електронному документі або в розрахункових документах. Для отримувача - фізичної особи працівник установи банку перевіряє паспорт або документ, що його замінює. Для отримувача - юридичної особи працівник установи банку перевіряє паспорт або документ, що його замінює, керівника або уповноваженої ним особи. Якщо переказ на ім'я юридичної особи отримує уповноважена керівником особа, то ця особа подає ще й належним чином оформлену довіреність.

На підставі повідомлення працівник установи банку вносить інформацію про виплату переказу до системи грошового переказу. Працівник установи банку роздруковує один примірник повідомлення, проставляє на ньому особистий підпис і відбиток печатки та надає його отримувачеві коштів разом із готівкою за переказом. Часткова виплата переказів не допускається.

Після закінчення операційного дня працівник установи банку, який здійснював виплату готівки за переказами отримувачам, формує і друкує зведений реєстр виплачених переказів і звіряє його з даними фактичного залишку готівки. На загальну суму виплачених переказів відповідно до зведеного реєстру складається видатковий касовий ордер, який разом із реєстром, повідомленнями та засвідченими довіреностями на уповноважених осіб додається до касових документів дня (якщо виплата готівки здійснюється за генеральною довіреністю, то до касових документів дня додається її копія, засвідчена уповноваженим працівником банку).

Якщо установа банку не може здійснити виплату отримувачеві переказу готівкою через те, що він протягом тридцяти робочих днів від дня надходження цієї суми не з'явився до банку, то установа банку отримувача зобов'язана протягом трьох робочих днів повернути відповідну суму установі банку платника.

Виплата повернутих коштів готівкою здійснюється фізичним особам та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності як виплата переказу без відкриття рахунку, а юридичним особам - зарахуванням на їх поточні рахунки. Готівка, видана з каси установи банку, повинна бути відображена за дебетом відповідних рахунків за балансом установи банку, з яких вона списується, і кредитом рахунка 1001 «Банкноти та монети в касі банку» або 1002 «Банкноти та монети в касі відділень банку».

3.3 Кредитування підприємств банківською установою

банк кредит депозитний платіжна картка

Умови та порядок отримання банківського кредиту

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути погашений у визначений термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному окремому підприємству можливості для отримання нових банківських кредитів, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо підприємство порушує строки погашення, то банк застосовує до нього штрафні санкції і може відмовити в повторній видачі кредиту.

Принцип повернення якнайтісніше пов'язаний із принципом терміновості. Кредит має бути погашений у термін, визначений кредитною угодою. Розрізняють: строкові, пролонговані і прострочені кредити.

Строкові кредити підприємства повертають своєчасно у визначений термін.

Пролонговані кредити з'являються в підприємства за тимчасового браку коштів з причин, що не залежать від результатів його діяльності, і за згоди банку відстрочити термін погашення.

Прострочені кредити виникають тоді, коли в підприємства нема коштів для їх погашення. Наявність таких кредитів свідчить про скрутний фінансовий стан підприємства. Джерелом сплати відсотків за простроченими кредитами є прибуток підприємства після сплати податків.

Кредит надається підприємству на строго визначені цілі. Залежно від цілей розрізняють:

1) кредит для фінансування оборотного капіталу;

2) кредит для фінансування основного капіталу;

3) кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій.

Принцип забезпечення кредиту означає наявність у підприємства юридичне оформлених документів, що гарантують своєчасне повернення кредиту:

* заставне зобов'язання;

* договір-гарантія;

* договір-поручительство.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставодержателем і на яке може бути звернене стягнення.

Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств. передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників. Заміна предмета застави відбувається за погодженням із заставодержателем.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.

Державне підприємство, за яким закріплено право державного володіння, самостійно здійснює заставу майна за винятком суцільного майнового комплексу підприємства та його структурних підрозділів, будинків та споруд, застава яких відбувається з дозволу та на умовах, узгоджених з органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном.

У договорі застави має бути позначене найменування, місцезнаходження сторін, суть забезпеченої заставою вимоги, розмір та строк виконання зобов'язання, опис, оцінка та місцезнаходження майна, а також інші умови. Договір застави укладається в письмовій формі. Коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, договір застави нотаріально засвідчується. Нотаріальне засвідчення здійснюється: договору застави нерухомого майна за місцезнаходженням нерухомого майна; договору застави транспортних засобів - за місцем реєстрації цих засобів; договору застави товарів у обороті - за місцем знаходження підприємства.

Звернення стягнення на закладене майно підприємства може статися з рішення суду, арбітражного суду, третейського суду, а також у безспірному порядку на основі виконавчого напису нотаріусів.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавець повинно передати банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування та страхове свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє майном, на укладання договору, а також докази, що органи приватизації та трудовий колектив було повідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені зразки підписів своїх службових осіб.

Принцип платності означає, що підприємство має внести в банк визначену плату за користування кредитом.

Відсотки, які сплачує підприємство за користування короткостроковими банківськими кредитами, відносять на собівартість продукції. Відсотки за кредит, узятий на капітальне будівництво чи реконструкцію, підприємства сплачують за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Витрати підприємств на оплату відсотків за кредит відносять до складу валових витрат виробництва і обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку.

Відсоткові ставки за кредит встановлюються комерційними банками на договірних засадах з підприємствами-позичальниками. Їх рівень залежить від загальної економічної кон'юнктури і факторів, які формують попит і пропозицію на ринку позикових коштів, а також регулюючих дій держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за кредитні ресурси, які встановлює Національний банк.

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від виду та об'єкта кредиту, строку кредитування, фінансового стану позичальника, міри кредитного ризику, наявності або браку гарантій своєчасного повернення боргу.

Виникнення кредитних відносин між підприємствами й банками можливе за таких умов.

1. Учасники кредитної угоди мають бути юридичними особами і функціонувати на принципах комерційного розрахунку.

2. Підприємство (позичальник) або має бути власником майна, або володіти правом на користування та розпорядження ним.

3. Необхідна наявність економічних і юридичних гарантій повернення кредиту після певного строку.

4. Кредитор має бути так само заінтересований у видачі кредиту, як підприємство - в його отриманні, тобто повинні збігатися економічні інтереси суб'єктів господарювання.

Процедуру отримання кредиту підприємством показано на рис. 1.

Рис. 1. - Структурно-логічна схема оформлення кредитної угоди

На першому етапі підприємство і банк ведуть переговори на предмет можливого укладення кредитної угоди. За позитивних наслідків переговорів банк готовий прийняти документи підприємства для розгляду.

На другому етапі підприємство звертається в банк і подає йому такі документи:

1. Заяву про надання кредиту.

2. Статут підприємства (нотаріально засвідчений).

3. Установчий договір (нотаріально засвідчений).

4. Реєстраційне посвідчення (свідоцтво) або патент (нотаріально засвідчені).

5. Договір оренди або інші документи щодо права власності на землю або права тимчасового користування земельною ділянкою, (нотаріально засвідчені).

6. Контракти (договори) між продавцем і покупцем, замовником і підрядчиком на виконання будівельно-монтажних робіт.

7. Довідку з банку про розмір сплаченого статутного фонду, а також витяги з поточного і валютного рахунків підприємства (позичальника).

8. Фінансову звітність: форму №1 «Баланс підприємства»; форму №2 «Звіт про фінансові результати і їх використання»; форму №5 «Звіт про стан майна підприємства».

9. Висновок аудиторської фірми щодо фінансового стану підприємства.

10. Бізнес-план.

11. Ліцензію на проект, який кредитується (якщо така потрібна).

12. Підтвердження Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України про наявність квоти.

13. Підтвердження наявності складських приміщень.

14. Підтвердження наявності виробничих площ і потужностей.

15. Підтвердження наявності застави або поручительство чи гарантію (один із цих документів).

16. Клопотання місцевих і державних органів влади й управління про надання підприємству кредиту.

17. Документи, що підтверджують право власності на заставлене майно.

Погоджуючись на видачу довгострокового кредиту на будівництво нових об'єктів, розширення діючих потужностей, їх реконструкцію або технічне переоснащення, банк вимагає від підприємства вкладення його власних коштів, як правило, в розмірі від 10 до 30% вартості проекту.

При цьому підприємство подає до установи банку документи згідно зі стандартним переліком документів для довгострокового кредитування, а також додатково:

ь зведений кошторис будівництва;

ь відомості про договірну ціну;

ь контракти та договори на виконання робіт з будівництва, постачання обладнання та його монтажу;

ь документ про відведення земельної ділянки під будівництво даного об'єкта;

ь дозвіл органів виконавчої влади (держархбудконтролю) на проведення будівельних робіт;

ь висновки експертизи - відомчої, екологічної, охорони праці, енергетичної.

Банк має право вимагати від підприємства подання проектно-кошторисної документації для здійснення експертизи проектних рішень щодо будівництва. Для підприємств, які є надійними і постійними клієнтами банку, перелік документів може бути й меншим.

Кредитування витрат з будівництва, реконструкції або технічного переоснащення здійснюється відкриттям підприємству невідновлюваної кредитної лінії. Кредитування розпочинається лише після використання підприємством-позичальником власних коштів, передбачених на ці заходи.

На третьому етапі банк:

вивчає формальну й неформальну інформацію про підприємство;

оцінює його ділову репутацію та імідж;

аналізує кредитоспроможність підприємства, проводить поглиблене обстеження його фінансового стану і визначає міру ризику;

визначає перспективи розвитку підприємства;

перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту.

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі системи показників, які відображають розміщення і джерела обігових коштів, результати фінансової діяльності. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності, галузевої специфіки та інших факторів.

Під час аналізу кредитоспроможності враховується також наявність чи відсутність у минулому кредитних відносин підприємства з банком, розмір і строки надання позики. Комерційний банк здійснює оцінку фінансового стану підприємства перед наданням йому позики, а далі - щоквартально. В Україні критерії оцінки фінансового стану підприємства-позичальника визначаються кожним комерційним банком самостійно.

Для оцінки фінансового стану підприємства - юридичної особи враховуються такі об'єктивні показники його діяльності:

* обсяг реалізації;

* прибутки і збитки;

* рентабельність;

* ліквідність;

* грошові потоки (рух коштів на рахунках клієнтів);

* склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Ураховуються також інші фактори:

* ефективність управління підприємством;

* ринкова позиція підприємства і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі;

* наявність державних замовлень і державної підтримки підприємства.

Комерційні банки розробляють показники додаткової оцінки підприємств-позичальників залежно від основного виду діяльності та форм власності.



Рис. 2. - Напрямки аналізу підприємства-позичальника з метою оцінки

його кредитоспроможності

На основі проведеного аналізу системи основних показників діяльності комерційним банком визначається клас надійності підприємства-позичальника.

Для підприємства, що отримує кредит, важливо знати, на які аспекти його діяльності банк звертатиме особливу увагу (рис. 2).

А. Фінансові коефіцієнти. До фінансових коефіцієнтів належать:

* коефіцієнт заборгованості;

* коефіцієнт ліквідності;

* коефіцієнти оборотності;

* коефіцієнти прибутковості.

Коефіцієнт заборгованості показує, наскільки діяльність підприємства фінансується за рахунок позичених коштів. Цей коефіцієнт розраховують діленням загальної заборгованості на власний капітал. Частка позичених коштів дає уявлення про кредитоспроможність підприємства та рівень фінансового ризику, якого можуть чекати кредитори: що нижчий коефіцієнт, то ліпше вони захищені і втрат у разі, коли підприємство різко скоротить обсяг активів зазнає збитків.

Коефіцієнт ліквідності свідчить про здатність підприємства виконати короткострокові зобов'язання. Розраховують цей коефіцієнт діленням ліквідних активів на короткострокову заборгованість.

Коефіцієнти обіговості свідчать, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи. «Обіговість дебіторської заборгованості у днях» показує середню кількість днів, необхідних для погашення дебіторської заборгованості. «Обіговість товарно-матеріальних запасів у днях» показує середню кількість днів, необхідних для того, щоб перетворити товарно-матеріальні запаси на гроші за допомогою реалізації продукції.

Коефіцієнти прибутковості показують загальну ефективність (результативність) діяльності підприємства.

Коефіцієнт витрат показує прибутковість підприємства щодо обсягів реалізації продукції. Для його розрахунку чисту виручку від реалізації після відрахування витрат на основну діяльність ділять на чисту виручку від реалізації. Зниження коефіцієнта витрат може показувати на зниження цін на продукцію або на меншу ефективність виробництва.

Окупність інвестицій або активів свідчить про ефективність отримання прибутку за допомогою активів. Для розрахунку показника прибуток після сплати податків ділять на загальні активи.

Окупність власного капіталу показує загальну ефективність отримання прибутку за допомогою капіталу, вкладеного акціонерами у дане підприємство (дохідність акціонерного капіталу, відображеного в балансі). Для розрахунку коефіцієнта прибуток після сплати податків ділять на акціонерний капітал. Якщо підприємство має великий обсяг позичених коштів, високий показник окупності власного капіталу, це свідчить про надмірний фінансовий ризик, який воно взяло на себе.

Аналізуючи стан і ділову активність підприємств, ці коефіцієнти порівнюють із показниками конкурентів і визначають зміни, що сталися протягом визначених періодів (динаміку змін).

Б. Рух грошових коштів. Звіт про рух грошових коштів відображає приплив і відтік коштів підприємства за певний період.

Приплив й відтік коштів можна поділити на три категорії, залежно від видів діяльності підприємства:

· виробнича діяльність;

· інвестиційна діяльність;

· фінансова діяльність.

Такі звіти мають велике значення та допомагають фінансовому менеджеру планувати фінансування підприємства на середній та тривалий термін.

Дані про рух грошових коштів допомагають:

- оцінити спроможність підприємства нагромадити в майбутньому кошти для виплати основного боргу за кредитом, відсотків і дивідендів;

- визначити потребу підприємства в зовнішньому фінансуванні.

Дані про рух коштів допомагають зрозуміти сутність фінансових операцій підприємства, виявити дисбаланс у використанні ресурсів і вжити відповідних заходів.

Аналіз руху грошових коштів показує, як формувались грошові потоки у минулому. Але можливість погасити заборгованість залежить від майбутніх грошових потоків. Тому необхідною є система, що дає змогу прогнозувати рух грошових коштів і визначити обсяг необхідного фінансування наступного року.

Негативний рух грошових коштів означає, що підприємству необхідний кредит у межах отриманого негативного значення.

Позитивний рух грошових коштів означає, що підприємство потенційно матиме змогу зменшити існуючу заборгованість.

Рішення про надання або відмову у наданні кредиту залежить від того, наскільки банк довіряє підприємству та наскільки він задоволений прогнозом.

В. Оцінка ділового середовища підприємства. У процесі кредитування банк проводить аналіз ділового середовища, що в ньому працює підприємство, та пов'язаного з цим ризику. Деякі підприємства працюють у нестійких секторах економіки і, можливо, в результаті цього перебувають на межі банкрутства. Інші підприємства працюють у стабільних секторах економіки.

Аналіз інформації про ділове середовище підприємства-позичальника здійснюється з урахуванням таких показників: форма власності; вид діяльності; ринки та клієнти позичальника; конкуренція; постачальники; виробничі потужності; керівництво й організація; сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника.

1. Форма власності. Форма власності вказує на міру ризику у разі втрати платоспроможності чи банкрутства підприємства, а також нате, хто при цьому нестиме фінансову відповідальність (наприклад у вигляді гарантії).

2. Вид діяльності. Вивчаються перспективи розвитку галузі, в якій працює підприємство-позичальник. Тривалий успіх певного роду діяльності залежить від терміну випуску продукції, використання нових технологій або розширення ринку збуту.

3. Ринки та клієнти позичальника. Визначаються сильні та слабкі сторони позиції підприємства на ринку порівнянням результатів кількох минулих років і оцінкою перспектив розвитку в майбутньому.

Товари та послуги, що виробляються підприємством-позичальником, реалізуються на певних ринках відповідним клієнтам. Від них залежить майбутній рух грошових коштів підприємства-позичальника.

4. Конкуренція. Підприємство-позичальник повинно мати уявлення про свою конкурентоспроможність.

Діяльність конкурентів справлятиме вплив на майбутнє становище на ринку, на розмір власної частки ринку та прибутковість діяльності підприємства-позичальника.

Підприємство-позичальник повинно мати таку інформацію:

o назви основних вітчизняних і закордонних конкурентів;

o сильні і слабкі сторони їхньої продукції, цін, їхньої позиції на ринку;

o сильні сторони підприємств-конкурентів (наприклад нові технології, організація збуту);

o порівняльна позиція підприємства-позичальника та його конкурентів на ринку: сильна - середня - слабка;

o зміни продукції чи технологій, що очікуються на підприємстві-позичальнику;

o злиття чи концентрація підприємств на ринку, де працює позичальник

5. Постачальники. Для виробництва товарів і послуг підприємству необхідна сировина й комплектуючі, які купують у постачальників. Банки звертають увагу на надійність постачальників і наявність у підприємства сировини.

6. Виробничі потужності. Виробничі потужності - це основні засоби, необхідні підприємству для ведення основної діяльності. Банк може вимагати дані про виробничі потужності позичальника з метою оцінки їхньої якості.

7. Керівництво та організація. Банк може вимагати від підприємства таку інформацію:

Керівництво: основні обов'язки керівників підприємств; кваліфікація та професійний досвід; наявність вакансій серед керівних посад підприємства; застосування сучасних методів управління, наприклад, наявність бізнес-плану й маркетингової концепції, налагодженої системи ведення бухгалтерського обліку та методів контролю, порядок прийняття рішень і звітності.

Організація: організаційна структура нині і в майбутньому; кадрове планування; організація збуту: кількість торгових представництв, агентів, магазинів та інших торгових точок, співпраця у сфері збуту.

8. Сильні та слабкі сторони підприємства-позичальника. Сильні сторони: добре відоме на ринку, має високий імідж і власну торговельну марку; продукція та послуги користуються стійким попитом, мають добрі перспективи на майбутнє; сучасне обладнання й технології тощо. Слабкі сторони: неконкурентоспроможні ціни; традиційно невисока якість продукції; продукція та послуги користуються невеликим попитом і мають не дуже добрі перспективи на майбутнє; дуже сильна конкуренція; труднощі в отриманні сировини або велика залежність від одного постачальника тощо.

На підставі оцінки кредитоспроможності позичальника й ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту й укладає з ним кредитний договір.

Неодмінною умовою укладання банком кредитного договору є надання підприємством застави. Перевага віддається заставі рухомого і нерухомого майна. Угода про заставу укладається між підприємством-заставодавцем і банком-заставодержателем у письмовій формі і передбачає деталізацію заставних вимог: їх розмір, строки виконання зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за нього, склад (опис) та вартість заставленого майна, вид застави (заставлене майно залишається в заставодавця або передається у володіння заставодержателя), місце знаходження предмета застави, зобов'язання зі страхування заставленого майна тощо.

Такі форми забезпечення, як поручительство або гарантії юридичних осіб, використовуються лише за надання кредиту надійним підприємствам або в разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, надійних банків тощо. Документи, що свідчать про забезпечення, підприємство подає в банк до отримання кредиту.

Зміст кредитного договору визначається підприємством і банком самостійно. У ньому вказується мета кредитування, умови, порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту, відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші умови.

Відповідно до договору банк бере на себе зобов'язання надати підприємству визначену суму грошових коштів у обумовлений термін. Підприємство зобов'язується: використати отримані кошти на зазначені в договорі цілі; своєчасно погасити позику; сплатити відсотки й надати можливість банку контролювати цільове використання кредиту, а також його забезпечення.

Кредитний договір, як правило, містить такі розділи:

І. Загальні положення.

II. Права та обов'язки позичальника.

III. Права та обов'язки банку.

IV. Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI. Термін дії договору.

VII. Юридичні адреси сторін.

Порядок погашення банківського кредиту

Умови погашення кредитів суттєво впливають на фінансовий стан суб'єктів господарювання. Порядок погашення кредиту - це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків. Кредит погашають повністю після закінчення терміну кредитної угоди або поступово, частинами. Відсоток нараховується на суму непогашеного кредиту.

За способом погашення позики можуть бути: до запитання, з погашенням у відповідний термін, з довгостроковим погашенням.

За позиками до запитання строк повного повернення конкретно не визначається і погашення відбувається на вимогу банку. Позика може погашатися підприємством не тільки відповідно до кредитного договору, а й достроково (на вимогу кредитора або на бажання підприємства).

За характером погашення кредити поділяються на такі види:

1) дисконтні;

2) позики, які погашаються поступово - щомісячно, щоквартально, раз на півроку, щорічно;

3) позики, які погашаються одноразовим платежем після закінчення терміну позики, тобто підприємство одночасно сплачує банку суму основного боргу та нарахованих відсотків;

4) амортизаційні (здійснюється поступова виплата основного боргу та відсотків рівномірними внесками).

Можуть бути й інші способи погашення, які зазначаються у кредитному договорі (наприклад надання підприємству пільгового періоду кредитування, тобто відстрочки погашення кредиту).

На відміну від звичайних надання дисконтних позик передбачає утримання позикового відсотка (дисконту) під час видачі кредиту. Законодавством України видачу дисконтних позик заборонено.

За погашення періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За «амортизаційного» погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж менший за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються.

Інші способи погашення кредиту:

- порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

- внески для погашення основної суми кредиту здійснюються нерегулярно й неоднаковими сумами.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

v виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

v виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

v інші надходження від господарської діяльності. Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

v цільового спрямування кредиту;

v обсягів та терміну позики;

v порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

v сезонності та циклічності виробництва;

v рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк може зважити на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позики. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік зміни термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. За відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. У разі систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство. Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, яка встановлюється під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

3.4 Надання депозитних послуг банківською установою

Операції з депозитами юридичних осіб

КБ "Приватбанк" приймає тимчасово вільні кошти в національній валюті від юридичних осіб.

Відкриття і ведення депозитних рахунків юридичних осіб здійснюється згідно Інструкції про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті, затвердженої Постановою НБУ від 18.12.1998 року №527 із змінами та доповненнями, внесеними Постановою НБУ від 22.07.1999 року №364 та внутрішнього положення "Про депозити та вклади".

Документи, необхідні для відкриття депозитного рахунку повинні подавати в банк особи, що мають право першого і другого підписів. Повноваження цих осіб перевіряються уповноваженим працівником банку. Якщо депозитний рахунок відкривається підприємству, про його відкриття банк зобов'язаний повідомити податкові органи.

Юридична особа для відкриття депозитного рахунку повинна представити банку пакет необхідних документів.

Депозитні рахунки юридичними особами відкриваються на підставі депозитного договору, що укладається між банком та клієнтом на певний термін. Якщо термін складає менше 1 року, то такий депозит є короткостроковим; якщо термін депозиту більше року, то такий депозит вважається довгостроковим.

Після підписання депозитного договору кошти на депозитний рахунок перераховуються з поточного рахунку підприємства.

Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку не дозволяється.

Мінімальна сума депозиту для юридичних осіб становить 10000 гривень.

Власник депозитного рахунку отримує дохід у вигляді відсотків, які можуть перераховуватись або на поточний рахунок, або на поновлення депозиту. Відсоткова ставка по депозитах складає від 14% до 17% в залежності від суми депозиту та строку. Банк може коригувати процентну ставку за депозитами в залежності від змін облікової ставки НБУ та ситуації на зовнішньому ринку кредитних ресурсів. В такому разі банк надсилає повідомлення клієнту про зміну процентної ставки. В разі, коли повідомлення банку залишається без відповіді, банк самостійно змінює процентну ставку за депозитом.

У разі дострокового повернення частини або повної суми депозитного вкладу за ініціативою клієнта, відсотки за фактичне знаходження коштів на депозитному рахунку не сплачуються.

Операції з депозитами фізичних осіб

Основна мета КБ "Приватбанк" щодо операцій з депозитами та вкладами - забезпечення ресурсами активних операцій банку і надання клієнтам можливості розмістити тимчасово вільні кошти. Здійснення таких операцій покладено на відділ по роботі з фізичними особами.

Вкладні рахунки відкриваються резидентам та нерезидентам.

Зарахування кошти на депозитний рахунок можливий шляхом: внесення готівки через касу, перераховані з поточного рахунка, який відкритий в установі банку або в іншому банку

Депозитний рахунок відкривається на підставі депозитного договору.

Можуть відкриватися рахунки:

- на своє ім'я;

- іншим особам за нотаріально засвідченою довіреністю;

- на ім'я неповнолітньої особи без надання довіреності;

Розрізняють: короткострокові депозити (строк дії договору 1 рік), а також довгострокові (більше 1 року).

Порядок відкриття депозитного рахунку:

1. Заява на відкриття депозитного рахунку.

2. Ознайомлення фізичної особи з умовами залучення грошових коштів на депозит.

3. Наявність у особи, що бажає розмістити кошти на депозит:

- документу, що засвідчує особу (паспорт);

- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;

- нотаріально завірена довіреність на відкриття рахунка.

Для нерезидентів (додатково): візи.

4. Укладання депозитного договору

5. Відкриття депозитного рахунку реєструється у Книзі реєстрації відкритих депозитних рахунків, де вказується номер рахунку, назва контрагента, тип договору, дата залучення коштів, сума та валюта депозиту, процентна ставка, дата нарахування процентів, умова сплати процентів, дата погашення депозиту.

6. Видача вкладної книжки (за бажанням клієнта).

Нарахування відсотків здійснюється щомісячно в останній робочий день місяця, а сплата - відповідно до умов договору, який в обов'язковому порядку відкривається при відкритті депозитного рахунку. Сума відсотків може бути видана готівкою, перерахована на власний поточний рахунок або зарахована на поповнення вкладу.

Кошти на депозитний рахунок вносяться за приходним касовим ордером. Мінімальна сума депозиту складає 500 гривень.

Відсотки можуть сплачуватися щомісячно, щоквартально. Також, якщо відсотки сплачуються клієнту по закінченні строку депозитного договору, тоді нараховані проценти накопичуються на рахунку нарахованих витрат та виплачуються по закінченні строку згідно умов договору.

Сплата відсотків та повернення грошових коштів клієнту здійснюється на підставі відомості або відповідного розпорядження відділу по роботі з фізичними особами.

3.5 Організація розрахунків платіжними картками

Корпоративні платіжні картки

Порядок відкриття рахунків регулюється Інструкцією №527. Так, згідно з цією Інструкцією, карткові рахунки клієнтам відкриваються на умовах договору про відкриття картрахунку і здійснення операцій з використанням платіжних карток. Відповідно до Інструкції №527, картрахунки належать до категорії поточних рахунків і для їх відкриття підприємству потрібно подати в банк такі документи (такі ж, як і для відкриття поточного рахунка):

1) Заява на відкриття рахунку;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства, завірену нотаріально або органом, який видав довідку (крім бюджетних установ і організацій);

3) копію зареєстрованого статуту, завірену нотаріально або органом, який зареєстрував статут. Підприємства, які діють на підставі лише засновницького договору, замість статуту подають нотаріально завірену копію засновницького договору;

4) копію довідки про взяття підприємства на податковий облік, завірену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

5) нотаріально завірену картку із зразками підписів осіб, яким дано право розпоряджатися картковим рахунком і підписувати платіжні документи. До картки додається також зразок відбитку печатки підприємства;

6) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України;

7) копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, завірену нотаріально або органом, який видав довідку;

8) документ, який підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, завірену нотаріально або органом, який видав документ, або уповноваженим працівником банку.

Крім вищезазначеного переліку документів, банки можуть вимагати додаткові документи, наприклад, лист підприємства з вказанням П.І.Б. співробітників, на ім'я яких повинні бути виготовлені картки (у разі якщо підприємство отримує кілька платіжних карток для різних працівників, з різними лімітами, на суму, що є на одному коррахунку в банку); копії загальногромадянського і закордонного (якщо є) паспортів керівника і головного бухгалтера підприємства, а також співробітників, на чиє ім'я повинні бути виготовлені картки; заяви-анкети співробітників; баланс; звіт про фінансові результати тощо.