Проблеми капіталізації банків України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Достатність капіталу банку. Проблеми капіталізації банків України

1.1 Особливості впливу ринкового середовища на рівень капіталізації банків України

1.2 Дослідження узагальнюючих показників рівня капіталізації банків України

1.3 Проблеми та шляхи вдосконалення підходів до підвищення рівня капіталізації банків

2. Інвестиційне консорціум не банківське кредитування

2.1 Принципи банківського інвестиційного кредитування

2.2 Види банківського інвестиційного кредитування

3. Кредитне обслуговування банками зовнішньоекономічною діяльністю підприємств

4. Тести

5. Задача

Висновок

Література

Вступ

У цій курсовій роботі я розглянув 3 питання:

1) Достатність капіталу банку. Проблеми капіталізації банків України

2) Інвестиційне консорціум не банківське кредитування

3) Кредитне обслуговування банками зовнішньоекономічною діяльністю підприємств

Банки - одне з центральних ланок системи ринкових структур. Розвиток їх діяльності - необхідна умова реального створення ринкового механізму. Процес економічних перетворень розпочався з реформування банківської системи. Ця сфера динамічно розвивається і сьогодні.

Тривалий час банки були державними органами і виступали однією з «несучих конструкції» адміністративно-командної системи управління економікою. В результаті організація банківської справи в країні втратила традиції і досвід російських банків. Сьогодні, будуючи ринкову економіку, ми змушені надолужувати згаяне. Необхідно в короткі терміни вийти на рівень сучасного світового рівня організації банківської справи.

З урахуванням цього в курсовій дається не тільки характеристика існуючої практики діяльності комерційних банків у Україні, Але і значна увага приділяється банківському досвіду країн з розвиненою ринковою економікою та перспективам його використання в наших умовах

Банки виконують різноманітні функції і виступають у складні взаємини між собою та іншими суб'єктами господарської життя. У зв'язку з цим необхідно застосування системного підходу до розгляду питань курсу «Банківська справа». Відповідно такому підходу грошово-кредитні функції банків розкриваються як такі, що прямий і зворотний зв'язку з процесом суспільного відтворення, дається аналіз взаємодії структурних елементів банківської діяльності та системи банків.

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації, здатної відігравати важливу роль у посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в економіці в цілому. Цьому сприяли економічне зростання та фінансова стабілізація.

Стимулюючими чинниками розвитку банківської системи також були створення сучасного банківського законодавства із орієнтацією на законодавство Європейського Союзу та сучасну міжнародну практику; перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності; запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб; створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій; створення та постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

За період 2000 - 2002 років капітал банківської системи зріс в 2,3 рази, з 4,5 млрд. грн. до 10,1 млрд. гривень. Кошти суб'єктів господарювання в банках за цей період зросли в 2,5 рази та досягли 20 млрд. гривень. Кошти населення в банківській системі збільшилися в 4,4 рази з 4,3 млрд. грн. до 19,1 млрд. гривень. Кредити суб'єктам господарської діяльності за зазначений період зросли в 3,4 рази, в тому числі довгострокові в 4,5 рази [2].

Разом з тим банківська система України має певні недоліки.

Більшість проблем, які негативно позначаються на розвитку банківської системи, лежать власне поза площиною банківської системи. Серед них слід, насамперед, виділити:

* Повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

* Прояви адміністративного впливу з боку органів державної влади на діяльність окремих банків, відмови від виконання ними своїх зобов'язань перед банками, примушування банків до виконання невластивих та фінансово невиправданих для них операцій;

* Слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб'єктів господарювання, низька платіжна дисципліна;

* Надмірний податковий тиск та існування численних податкових пільг;

* Слабкий розвиток інфраструктури ринку землі та нерухомості і законодавчі обмеження операцій на цьому ринку;

* Слабкість законодавчого захисту прав кредиторів, включаючи серйозні недоліки правозастосування.

Саме таким проблемам присвячене дане дослідження і вони мають знайти своє рішення в наступних підрозділах.

1. Достатність капіталу банку. Проблеми капіталізації банків України

Протягом останніх років в Україні було досягнуто певних елементів стабілізації банківської системи із збереженням її ринкової орієнтації, здатної відігравати важливу роль у посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в економіці в цілому. Цьому сприяли економічне зростання та фінансова стабілізація.

Стимулюючими чинниками розвитку банківської системи також були створення сучасного банківського законодавства із орієнтацією на законодавство Європейського Союзу та сучасну міжнародну практику; перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності; запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб; створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій; створення та постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

За період 2000 - 2002 років капітал банківської системи зріс в 2,3 рази, з 4,5 млрд. грн. до 10,1 млрд. гривень. Кошти суб'єктів господарювання в банках за цей період зросли в 2,5 рази та досягли 20 млрд. гривень. Кошти населення в банківській системі збільшилися в 4,4 рази з 4,3 млрд. грн. до 19,1 млрд. гривень. Кредити суб'єктам господарської діяльності за зазначений період зросли в 3,4 рази, в тому числі довгострокові в 4,5 рази .

Разом з тим банківська система України має певні недоліки.

Більшість проблем, які негативно позначаються на розвитку банківської системи, лежать власне поза площиною банківської системи. Серед них слід, насамперед, виділити:

* Повільні темпи ринкової трансформації та реструктуризації реального сектору економіки;

* Прояви адміністративного впливу з боку органів державної влади на діяльність окремих банків, відмови від виконання ними своїх зобов'язань перед банками, примушування банків до виконання невластивих та фінансово невиправданих для них операцій;

* Слабкий та недостатньо прозорий фінансовий стан значної частини суб'єктів господарювання, низька платіжна дисципліна;

* Надмірний податковий тиск та існування численних податкових пільг;

* Слабкий розвиток інфраструктури ринку землі та нерухомості і законодавчі обмеження операцій на цьому ринку;

* Слабкість законодавчого захисту прав кредиторів, включаючи серйозні недоліки правозастосування.

Саме таким проблемам присвячене дане дослідження і вони мають знайти своє рішення в наступних підрозділах.

1.1 Особливості впливу ринкового середовища на рівень капіталізації банків України

Фінансовий сектор національної економіки й кредитні інститути як його складова частина в умовах ринку відіграють важливу роль у динамічному розвитку реального сектору. Але свою позитивну функцію кредит виконує лише у тому випадку, якщо він має адекватні цільові орієнтири розвитку й оптимальну інституціональну структуру.

Це визначається потребою реального сектору економіки в капіталовкладеннях для подолання кризового спаду, виходу на траєкторію сталого економічного зростання й реструктуризації всієї економіки на сучасній технологічній основі.

Сучасний стан кредитних відносин свідчить про те, що вони поки не забезпечують поступового подолання хронічної інвестиційної кризи в реальному секторі економіки, не стимулюють внутрішні виробничі інвестиції.

Дослідження кількісних й якісних характеристик кредиту з погляду впливу на нього стану реального сектора української економіки й зворотного впливу кредитних відносин на його динаміку й перспективи розвитку, визначення основних напрямків активізації такого впливу представляється актуальним як у теоретичному, так й у практичних аспектах .

Із цих позицій дане дослідження було б неможливим без урахування теоретичних розробок визнаних світових авторитетів у галузі економічної науки. Проблеми кредиту, капіталізації, відсотку й грошей, заощаджень й інвестицій викладені в працях К. Маркса, Д. М. Кейнса, И. Шумпетера, Н. Г. Мэнкью, М. Фридмена, Л. Харриса, Э. Дж. Долана, Д. Полфремана, Ф. Форда, К. Дж. Балтрона, Д. Дж. Карлсона. Розвиток банківської системи в Україні в умовах переходу до ринку широко обговорюється у вітчизняній літературі.

Вивчення стану банківської системи України та аналіз тенденцій її розвитку дають підстави стверджувати, що за 14 років вона сформувалась як дворівнева, і в цілому відповідає вимогам перехідного періоду, ввібрала в себе досвід банківських систем країн із розвинутою ринковою економікою та враховує рекомендації Базельського комітету з регулювання банківської діяльності і нагляду за банками.

Незважаючи на складності, обумовлені специфікою перебудови економіки України на шляху до ринкової, банківська система на протязі 2001-2005рр. залишилася найбільшим сегментом фінансового ринку України. На протязі 5 років позитивна тенденція зростання обсягів активно-пасивних операцій загалом сприяла підвищенню функціональної ролі банків у розвитку економіки, про що свідчить співвідношення основних показників розвитку банківського сектору та ВВП .

Рівень капіталізації - один із визначальних факторів, що впливають на фінансовий стан банків та перспективи їх розвитку. За останні роки рівень капіталізації зріс в умовах на посилення рівня банківського нагляду за рівнем капіталізації. Уперше, починаючи з другої половини 2004р. капітал зростав вищими темпами, ніж обсяги активно-пасивних операцій.

Рівень капіталізації є основою для досягнення достатнього рівня конкурентоспроможності банків на внутрішньому і міжнародному рівнях, тому банкам потрібно:

1) розробляти та просувати на ринок нові банківські продукти;

2) проводити нові емісії акцій, реінвестувати дивіденди;

3) збільшувати обсяги іноземного капіталу;

4) зміцнювати фінансову стійкість і надійність фінансової системи шляхом більш інтенсивного застосовування процедури реорганізації банків шляхом приєднання, злиття.

За підсумками першого півріччя минулого року банківська система збільшила чисті активи на 25% , приростивши їх на 16 млрд. гривень з 64 млрд. до 80 млрд. грн. Причому, кредитний портфель в активах системи складає майже 70%. А 80% всіх кредитів - це кредити в економіку .

Темпи зростання чистих активів банківської системи

Для того, щоб такими темпами нарощувати активні операції, в т.ч. і кредити, банки змушені відповідним чином формувати свої пасиви. Оскільки в країні створено несприятливі адміністративні, податкові і економічні умови для інвестицій в банківську систему, то темпи росту капіталу (9,3%) є нижчими за темпи росту активів, хоча і вище темпів росту ВВП (7,5%) за згаданий період.

Щоб перекрити відставання цієї складової пасивів, банки випереджаючими темпами (28.1%) формують залучення коштів фізичних і юридичних осіб.

У зв'язку з такими тенденціями основних показників активів і пасивів банків складається якісно нова ситуація з адекватністю капіталу банківської системи. Ще рік тому говорилось про відсутність цієї проблеми. При нормативі адекватності капіталу в 8% в 2001 р. в середньому по системі він складав приблизно 16,9%, у 2002 р. - 15,6%. Тобто при наявному тоді капіталі системи банки могли подвоїти свої активи, про що і говорили працівники АУБ, підкреслюючи саме адміністративний, а не економічний характер вимог до збільшення капіталів. Сьогодні ситуація інша .

Банки активніше почали кредитувати фізичних осіб (приріст за півроку - 63%) і суттєво збільшили операції з цінними паперами (28,5%). Ця тенденція швидкого збільшення активів банків виявила проблему відставання темпів капіталізації банківської системи в порівнянні з темпами росту їх активів. Варто звернути увагу, що ця проблема стосується в рівній мірі і малих, і середніх, і великих банків, і всіх разом. Саме такі проблеми носять назву системних. Якщо під проблемою розуміти тенденцію, яка на часі, то стає ясним системне завдання - адекватне нарощення капіталу банківської системи і кожного, підкреслюю, кожного банку. Причому для держави, суспільства і економіки важливо, щоб з цим завданням в першу чергу впоралися великі банки, бо саме їх капітал визначає капітал системи. Ті банки, що не впораються з завданням, опиняться на узбіччі поступу. Якщо банк хоче розвиватися і нарощувати активні операції - нехай думає як наростити і збільшити свій капітал .

Подивимося якими є темпи росту капіталу, зобов'язань і активів, починаючи з 2002 року (табл. 1.1).

Капітал банківської системи України, 2002-2008 рр.2
Рік	Капітал	Статутний капітал*
	Млн. грн.	млн. дол. США	Млн. грн.	млн. дол. США
2002	9981	1872	6003	1126
2003	12882	2416	8116	1522
2004	18420	3472	11605	2187
2005	25445	5039	16111	3190
2006	42526	8421	26372	5222
2007	69530	13768	43133	8541
10 міс. 2008	95672	16610	63295	10988

1.2 Дослідження узагальнюючих показників рівня капіталізації банків України

Головною метою банківського нагляду в Україні є забезпечення надійності та стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. За останні роки в Україні здійснено значні кроки щодо вдосконалення системи банківського нагляду і регулювання та наближення її до міжнародних стандартів і практики.

Завдяки вжитим НБУ та банками заходам, спрямованим на нарощування капіталу та поліпшення його якості, недостатній рівень капіталу на сьогодні є одним із стримуючих чинників подальшого стабільного розвитку та ефективного функціонування банків, їх активної участі в забезпеченні структурної перебудови економіки .

Показники рівня капіталізації банків України за 2001-2005рр.

Більш глибокій інтеграції банківської системи України в світову фінансову систему заважає недостатньо високий рівень суверенного рейтингу держави, що відштовхує серйозних іноземних інвесторів.

На тлі глобалізації світових економічних процесів викликає занепокоєння відносно невисока конкурентоздатність банківської системи України порівняно із банківськими системами інших країни та міждержавних утворень.

Дедалі більш актуальною проблемою глобалізації світового фінансового ринку є боротьба з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму. Українська банківська система не може залишатися осторонь цих процесів, і тому проблема виконання вимог FATF та Базельського комітету з банківського нагляду щодо ідентифікації клієнтів та запобігання використання банків для здійснення недобросовісної фінансової практики набуває особливого значення.

Як свідчать показники достатності капітулу банків України, національна банківська система вже зазнала своєї самостійності та займає впевнену позицію в світовому банківському середовищі. Однак існує певна недосконалість в її існуванні, що потребує урядового втручання.

1.3 Проблеми та шляхи вдосконалення підходів до підвищення рівня капіталізації банків

Структура банківської системи України та універсальні функціональні можливості банків, що визначені чинним законодавством, відповідають основним потребам економіки і забезпечують сприятливі передумови для розвитку банківської системи. В рамках універсального статусу банків можлива їх спеціалізація на окремих видах діяльності, географічних регіонах, операціях чи послугах. Шляхи розвитку банків в напрямі універсалізації або спеціалізації, пошуку оптимальної організаційно-правової форми власності та господарювання визначаються основними рушійними силами ринку - попитом та пропозицією на банківські продукти і послуги та перетоком капіталу в пошуках оптимальних сфер застосування. Державне регулювання цих процесів відбувається виключно опосередкованими, ринковими методами.

Разом з цим існують певні диспропорції в темпах розвитку між фінансовим та реальним секторами національної економіки. Великі стратегічно важливі підприємства України потребують значних за розміром продуктів та послуг, що можуть забезпечити лише великі банки, кількість яких в Україні недостатня. Поряд з цим важливим сегментом національної економіки є малі та середні підприємства, які є не досить привабливими для великих банків і звертаються за продуктами та послугами до менших за розмірами банків, які не завжди повністю можуть задовольнити їх потреби .

Оптимізація структури банківської системи може бути досягнута шляхом:

1. Створення умов та сприяння організації і функціонуванню життєздатної системи універсальних та спеціалізованих банків;

2. Впровадження ефективної системи управління та функціонування державних банків;

3. Консолідації банківського сектору через процеси реорганізації банків, створення банківських об'єднань;

4. Створення передумов для відкриття філій іноземних банків із запровадженням відповідної системи ліцензування їх діяльності;

5. Забезпечення гармонійного співіснування великих банків з малими і середніми банками на основі рівності вимог щодо дотримання ними норм пруденційного нагляду, а також банків та небанківських фінансових установ.

6. Створення "Українського банку сприяння розвитку".

7. Запобігання використанню банківської системи для здійснення протиправних та сумнівних операцій, включаючи шахрайство, легалізацію коштів, отриманих злочинним шляхом, та фінансування тероризму.

Вище було розглянуто шляхи вирішення проблем загальної банківської системи України. Однак, існують інші підходи для вирішення негативних моментів в процесі підвищення саме рівня капіталізації банків.

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

розширити мережу комерційних банків в інших регіонах країни;

звузити процентну маржу комерційних банків;

розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

удосконалити податкову систему країни;

ввести єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна;

ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

розвивати та стимулювати приватну власність;

оптимізувати ризик-менеджмент;

розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансового ринку;

швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

впроваджувати нові банківські продукти;

запровадити цілодобове надання банківських послуг у комерційних банках;

розвивати кредитування малого бізнесу;

розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

сформувати та підтримувати режим справедливої конкуренції як у банківському, так і в реальному секторах економіки;

зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

розвивати методологію прогнозування попиту на кредити, ризиків інвестиційно-кредитної діяльності в умовах невизначеності;

розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей Ё специфічних характеристик кожного банку;

розвивати інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

розвивати і надалі удосконалювати законодавство і нормативну базу;

підвищити рівень інформаційного забезпечення у діяльності комерційних банків;

удосконалити державний контроль і нагляд, зокрема за проблемними банками;

сформувати нову, ринкову психологію людей та довіри в них до банківської системи.

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентоздатність.

Зокрема, розширення мережі комерційних банків в інших регіонах вирішить проблему концентрації банків та їх активів переважно в Київській області та відповідно низького рівня конкурентоздатності банків інших областей.

Дуже важливим для підвищення капіталізації банків установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими організаціями (будь-які обмеження іноземних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супроводжуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції, зокрема спробам територіального поділу ринків.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

2. Інвестиційне консорціум не банківське кредитування

Особливості консорціумного кредитування

З метою акумуляції кредитних ресурсів як у національній, так і в іноземній валюті для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися в консорціуми.

Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди і засновані банками на паритетних засадах. Консорціуми на постійній основі можуть створюватися для проведення операцій на валютних ринках. При подальшому розвитку ринкових відносин банківські консорціуми можуть стати стабільними об'єднаннями банків для спільного виконання не тільки кредитних операцій, але й операцій із цінними паперами на фондовому ринку.

Банки об'єднуються для надання консорціумного кредиту на взаємовигідних договірних умовах. Банківські консорціуми для надання кредитів можуть створюватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, підтримання ліквідності балансу банку.

Створення консорціуму банків оформляється шляхом укладання відповідного договору. Кількість учасників консорціуму не обмежується.

Координує дії учасників консорціуму головний банк, який представляє інтереси консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати.

Банком-координатором, як правило, виступає банк, що обслуговує клієнта. Кожний член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту.

Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками.

Основою правових взаємовідносин членів консорціуму є зобов'язання, що виникають на підставі укладеного консорціумного договору.

У договорі констатується факт створення консорціуму, визначаються його учасники, мета, обов'язки, фінансові умови консорціумної угоди, зобов'язання членів консорціуму щодо головного банку.

У договорі обов'язково передбачаються умови припинення дії консорціумної угоди. У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників. Консорціумні кредити ґрунтуються на тих самих принципах, що й інші види банківських кредитів.

Позичальник, який бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначати банк. Як правило, головним банком визначається один із великих банків з достатніми пасивами, що має досвід проведення кредитних операцій.

Головний банк виконує такі функції посередника між позичальником та банками-учасниками:

- ведення переговорів про умови кредитної угоди як з позичальником, так і з банками-учасниками;

- розробка та узгодження кредитної угоди;

- контроль за виконанням умов кредитної угоди між кредиторами і позичальником, а також за розподілом прибутку та збитків;

- вивчення запропонованого до кредитування проекту та пов'язаного з проведенням цієї операції ризиком;

- отримання від банків-учасників коштів у розмірі частки їх участі та надання їх позичальнику;

- отримання від позичальника коштів на сплату основного боргу та відсотків, комісійних, розподіл їх між банками-учасниками;

- узгодження умов кредитної операції між членами консорціуму та позичальником;

- розповсюдження між банками-учасниками фінансових звітів інформації позичальника.

Банківські консорціуми для запобігання ризику неповернення кредитів можуть не тільки удосконалювати механізм кредитування, але й вимагати від позичальника надання гарантійних зобов'язань інших банків.

Після повного погашення кредиту, відсотків та інших платежів, що належать консорціуму, він складає свої повноваження. У разі потреби, в подальшому спільна діяльність банків-учасників може бути відмовлена.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальниками.

Кожний банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

Формами консорціумного кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов'язаннями оплатити борг. При цьому оформляється угода як кредит із стягненням плати в залежності від виду вимоги, строку та суми кредиту.

2.1 Принципи банківського інвестиційного кредитування

Банківський інвестиційний кредит можуть надавати як спеціалізовані - інвестиційні, інноваційні та іпотечні, так і універсальні - комерційні банки.

Проте специфіка завдань, що постають перед ними при інвестиційному кредитуванні, однакова:

1) розробка і здійснення комплексу заходів щодо кредитування інвестиційних проекті:

а) залучення коштів для інвестиційного кредитування на фінансових ринках капіталів іноземних і вітчизняних банків, міжнародних фінансових організацій, суб'єктів підприємницької діяльності та приватних осіб;

б) експертна оцінка інвестиційних проектів, розробка методів і критеріїв відбору об'єктів кредитування;

в) розробка разом із позичальником та інвестором фінансових умов здійснення проектів і вибір оптимальних форм кредитування;

г) розробка механізмів контролю та самостійне здійснення контрольних функцій щодо раціонального та цільового використання позичок;

2) співробітництво з міжнародними організаціями, урядовими та неурядовими організаціями іноземних держав, іноземними інвесторами з питань організації інвестиційного кредитування;

3) розробка і здійснення комплексу заходів з організації та реалізації схем кредитування, в яких банк є основним менеджером (агентом) або кредитором.

Організація процесу банківського кредитування інвестиційних проектів базується на загальних принципах кредитування, до яких належать: строковість, цільовий характер, платність і забезпеченість. Проте вони мають свої особливості, які відрізняють банківський інвестиційний кредит від інших видів банківського кредиту.

Наприклад, принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Економічною основою строковості інвестиційного кредиту, наданого позичальнику з метою основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу основних та обігових виробничих фондів. Специфікою є те, що кредити на технічне переозброєння та розширення діючих підприємств надаються в межах нормативних строків будівництва, опанування та окупності об'єкта. Конкретний строк повернення інвестиційної позички залежить від форми кредитування, окупності витрат, платоспроможності та фінансового стану позичальника, кредитного та проектного ризику тощо.

Сьогодні в Україні строк інвестиційного кредиту залежить від ряду факторів:

- цільове призначення кредиту;

- “довжини ” кредитних ресурсів;

- співвідношення попиту та пропонування аналогічних кредитів;

- розміру інвестиційного проекту;

- рівня інфляції;

- національного законодавства та традиційної практики інвестиційного кредитування. Проте, в будь-якому випадку він не може бути коротшим, ніж строк окупності інвестицій.

У процесі кредитування підприємств банк вимагає не тільки своєчасно повернути позичку, а й сплатити відповідний відсоток за користування нею. Таким чином, обов'язковим є принцип платності.

Рівень ставок за інвестиційними кредитами, що встановлюється комерційними банками, залежить від відсотка за депозит, терміну користування позичкою і від ступеня ризику, що виникає у зв'язку з кредитною операцією. Чим більший термін, на який надаються позички, і вищий ступінь ризику, тим більша відсоткова ставка за інвестиційний кредит. У свою чергу вона може бути як фіксованою так і регульованою (плаваючою) за умови щорічного перегляду в бік зростання (зниження) залежно від умов ринку, зміни відсотків за депозити, офіційно оголошеного індексу інфляції та інших факторів.

Сума відсотків, яку належить виплатити за період користування таким кредитом, може бути утримана одночасно або частинами, а також виплачена боржником у міру їх нарахування в строки, передбачені кредитним договором.

Наступним принципом є цільовий характер кредитування. Хоча в сучасних умовах комерційні банки переходять від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, цільовий характер інвестиційних кредитів залишається. Основними об'єктами при інвестиційному кредитуванні є капітальні витрати на відтворення основних та оборотних фондів підприємства. Перевага надається заходам щодо створення, освоєння і впровадження принципово нових видів техніки, устаткування, товарів народного споживання, що користуються попитом.

Зокрема, промислові об'єкти з технічного переобладнання, реконструкції та розширення діючих підприємств повинні забезпечувати прискорення НТП, випуск нової продукції, суттєве підвищення продуктивності праці, якості продукції тощо. Крім того, видача інвестиційного кредиту здійснюється лише за умови окупності заходу, що кредитується, з розрахунку забезпечення максимальної рентабельності для даної галузі, а також у разі наявності умов повернення кредиту за рахунок загальних результатів діяльності того підприємства, організації чи установи, що бере кредит. Інвестиційний кредит може видаватися як під конкретний об'єкт (інвестиційний проект), так і підприємству, організації чи установі загалом як суб'єктові кредитування.

І останній принцип - це принцип забезпеченості, який має на меті захист інтересів банку від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Специфікою інвестиційного кредиту є те, що, по-перше, він не може бути бланковим (незабезпеченим); і по-друге, банки вимагають від фірм, компаній або організацій забезпечення інвестиційного кредиту реальними активами проекту, до яких можуть належати лише: застава на нерухоме майно (земля, механізми, будови) та застава на рухоме майно (обладнання та інші виробничі активи). Усі інші види забезпечення можуть бути прийняті банком лише як додаткові.

Крім основних принципів організації банківського інвестиційного кредитування вирізняють і особливі принципи, які визначають специфіку інвестиційного кредитування:

* обґрунтування життєдіяльності об'єкта кредитування;

* участь у реалізації інвестиційного проекту кваліфікованих та надійних партнерів;

* облік і розподіл усіх ризиків проекту (мати на увазі, що кредитний ризик вище інвестиційного ризику);

* урегулювання правових аспектів і розробка конкретних скоригованих дій реалізації інвестиційного кредитування.

Дотримання цих принципів - необхідна умова успішної реалізації банківського інвестиційного кредитування.

Особливі принципи банківського інвестиційного кредитування не є незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів інвестиційного кредитування, які стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

2.2 Види банківського інвестиційного кредитування

Інвестиційні кредити, які надаються банками, можна класифікувати за різними ознаками. Лише комплексний підхід до виділення видів банківського інвестиційного кредиту дозволяє найповніше охарактеризувати їх. На думку автора, така класифікація є загальною для всіх кредитів, тому більш детально зупинимося на тих видах, що найкраще характеризують інвестиційний кредит. Так, основними різновидами інвестиційного кредиту є строкові кредити підприємцям, револьверні кредити, довгострокові проектні кредити та андерайтинг. Далі коротко зупинимось на кожному з них.

Строкові кредити підприємцям призначаються для фінансування довго- та середньострокових інвестицій, таких як купівля обладнання або будівництво споруд строком більше одного року. Як правило, боржник звертається за великим кредитом, виходячи з кошторису на проект, а потім зобов'язується його погасити серіями платежів.

Таким чином, строкові кредити базуються на потоці майбутніх платежів підприємців, за допомогою яких здійснюватиметься поступове погашення кредиту. Графік поступового погашення складається на основі нормального циклу припливу та відпливу готівки боржника. Забезпеченням строкових кредитів є основний капітал (споруди, обладнання), який належить боржнику, і по ньому встановлюється або фіксована, або плаваюча відсоткова ставка. Така ставка перевищує ставку за короткостроковими кредитами внаслідок більшого ризику, який притаманний подібним кредитам.

Класифікація банківських інвестиційних кредитів
За формою * Лізинговий * Іпотечний * Бланковий * Консорціумний	За строком погашення * Короткострокові * Середньострокові * Довгострокові * Прострочені * Відстрочені * Пролонговані * Онкольні
За ступенем ризику * Стандартні *Під контролем * Субстандартні * Сумнівні * Безнадійні	За характером забезпечення * Забезпечені заставою * З гарантійним забезпеченням * З іншим забезпеченням * Бланкові
За характером виплати відсотків * Фіксований відсоток * Плаваючий відсоток * Змішаний відсоток	За методом надання * Разові * Кредитна лінія * Гарантовані (зарезервовані)

Рис. 2.1. Класифікація банківських інвестиційних кредитів

Револьверне кредитування, або револьверна кредитна лінія, дозволяє фірмі-боржнику запозичити кошти в межах визначеного ліміту, погашати всю суму запозичень або її частину та проводити у разі необхідності повторне запозичення в межах строку дії кредитної лінії. Як одна з найбільш гнучких форм інвестиційного кредитування вона часто надається без спеціального забезпечення і може бути короткостроковою або надаватися на 3-5 років.

Така форма кредитування особливо часто використовується у випадках, коли клієнт не може досить точно визначити майбутні надходження готівки або розмір майбутніх потреб у кредитуванні. Револьверне кредитування дозволяє вирівняти коливання в рамках інвестиційного циклу проекту, надаючи можливість запозичувати додаткові суми в період скорочення обсягів продажів та виплачувати їх протягом періоду, коли надходження готівки є значним.

Основні види кредитних ліній:

а) поновлювана (револьверна) (клієнт, використавши та погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею);

б) не поновлювана (після видачі та погашення позички в межах кредитної лінії відносини між позичальником і банком припиняються);

в) рамкова (відкривається банком для оплати ряду поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або іншого періоду, наприклад, фінансування поставки обладнання при здійсненні інвестиційного проекту);

г) з повідомленням (клієнта повідомляють про верхню межу кредитування, перевищення межі, що неприпустимо або за перевищення стягуються більші відсотки);

д) підтверджена (клієнт щоразу узгоджує умови конкретної суми позички в межах кредитної лінії).

Довгострокові проектні кредити є найбільш ризикованими кредитами або кредитами на фінансування поповнення основного капіталу, яке в майбутньому забезпечить надходження готівки. Проектні кредити нерідко надаються кількома компаніями, які спільно реалізують проект, або кількома кредиторами, якщо проекти значні за розміром і мають чимало ризиків. Проектні кредити можуть надаватися:

* без права регресу на позичальника;

* з частковим регресом на позичальника;

* з повним регресом на позичальника;

* на консорціальних засадах.

Регрес - це право кредитора пред'являти фінансові вимоги до позичальника. Воно робить неможливим припинення інвестиційного проекту, а також регламентує відносини суб'єктів інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить До погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позики.

Кредитування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності. Така модель кредитування є надто дорогою і тому рідко зустрічається на практиці.

Кредитування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники - за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів;

підрядники - за вчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю, за дотримання кошторису; постачальники обладнання - за своєчасність, якість та комплектність поставок;

кредитори - за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Комерційні зобов'язання, які сторони беруть на себе, підтверджуються відповідними договорами та контрактами. Вартість цього типу фінансування є відносно невеликою, чим можна пояснити його широке розповсюдження. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.

Кредитування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найбільш короткі строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під його гарантію або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо.

Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід зазначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Тому міжнародні фінансово-кредитні організації сьогодні віддають перевагу саме цьому виду кредитування.

Кредитування на консорційних засадах здійснюється за схемою: “створюй - володій - експлуатуй ”. Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо утворення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власником на пайових умовах.

Звичайно на умовах консорціуму банк або кілька банків конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії тощо.

Для реалізації великих проектів можуть створюватися промислово-фінансові групи та консорціуми, учасники яких, у тому числі банки, стають інвесторами, здійснюють безпосереднє кредитування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики.

Банківський консорціум надає інвестиційний кредит позичальнику в такі способи: шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності; шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків, при цьому кредитування здійснюється залежно від потреби у кредиті; шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції (див. Положення НБУ “Про порядок здійснення консорціумного кредитування ” від 21 лютого 1996 р.№ 37).

Банківські консорціуми створюються з метою акумуляції кредитних ресурсів як в національній, так і в іноземній валюті, здійснення кредитування господарських інвестиційних програм із значними обсягами фінансування, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит: в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами умов кредитування.

На основі багатосторонніх банківських кредитів з'являється можливість здійснювати великі довгострокові кредитні проекти для задоволення потреб інвестиційної сфери.

Новою формою кредитування капітальних вкладень, що впроваджується в комерційних банках, є надання коштів клієнтам для реалізації ними довгострокових широкомасштабних проектів шляхом повного викупу випусків промислових облігацій, які емітуються цими клієнтами. У міжнародній практиці така операція називається андерайтинг. Вона має широке розповсюдження в діяльності спеціалізованих інвестиційних банків за кордоном. Упровадження андерайтингу в комерційних банках сприяє розширенню інвестиційних операцій, розвитку ринку цінних паперів в Україні, просуванню цінних паперів українських підприємств на світовий фінансовий ринок.

Найчастіше банками надається право здійснювати операції андерайтингу тільки для провідних підприємств пріоритетних галузей України (літакобудування, суднобудування, хімічна промисловість і т. ін.), продукція яких користується попитом на світовому ринку. Кожна операція андерайтингу узгоджується з департаментом інвестицій, координаційною радою банку з інвестиційної діяльності й отримує спеціальний дозвіл кредитного комітету, затверджений правлінням комерційного банку.

Сума ліміту андерайтингу для одного підприємства не повинна перевищувати 10 % власного капіталу банку і має відповідати вимогам Закону України “Про цінні папери і фондову біржу ”, згідно з яким акціонерне товариство може випускати облігації на суму не більше 5 % від розміру свого статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Андерайтинг надається, як правило, тільки підприємствам, які не мають перед банком зобов'язань по раніше отриманих позичках, і тільки для єдиного виду цінних паперів - іменних промислових облігацій з плаваючою відсотковою ставкою, номінал яких ув'язаний із динамікою ринкової вартості монетарного металу (наприклад золота), забезпечених договором застави майна позичальника, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), і для яких умовами випуску передбачена можливість конвертації облігацій у звичайні акції підприємства. Такі облігації вважаються у світовій практиці найбільш привабливими для інвестора і надійно захищають права останнього з урахуванням інфляційних процесів.

Особливі умови андерайтингу:

а) іменні облігації реєструються на ім'я власника. У зазначений умовами випуску строк підприємство має перерахувати обумовлені відсотки на рахунок, указаний власником облігації;

б) плаваюча відсоткова ставка витрат по облігації має бути ув'язана з динамікою базової ставки грошового ринку України, наприклад, облікової відсоткової ставки Національного банку України;

в) номінал облігації має бути виражений двояко: у грошовій формі та у відповідній кількості дорогоцінного металу на момент випуску облігації. Умови випуску повинні передбачати право інвестора при погашенні облігації отримати суму, яка дорівнює ринковій вартості зазначеної в облігації кількості дорогоцінного металу на момент її викупу;

г) гарантією облігацій є договір застави на все майно підприємства, яке не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), причому враховується не тільки те майно, яким володіє підприємство на момент випуску облігацій, а й все те майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;

д) конвертованість облігацій означає право їх власника через визначений термін обміняти облігацію (за його бажанням) на фіксовану кількість простих акцій підприємства, що випустило облігації. Це дає власнику облігацій потенційну можливість отримання додаткового прибутку при зростанні ринкової ціни зазначених вище акцій.

Для визначення можливості надання андерайтингу клієнт подає до установи банку на додаток до документа для аналізу фінансового стану і платоспроможності згідно зі стандартним переліком і документами з довгострокового проекту, для реалізації якого залучаються кошти, такі документи:

* проект проспекту емісії облігацій, складений згідно з вимогами інструкції Міністерства фінансів “Правила випуску і реєстрації цінних паперів на території України;

* розрахунок строку дії облігації;

* розрахунок відсоткової ставки по облігації;

* пропозиції щодо графіка і розміру внесків до фонду погашення заборгованості (фонду випуску облігацій);

* пропозиції щодо винагороди банку за андерайтинг окрім відсоткових виплат по облігаціях (вона повинна бути в межах до 20 % загальної вартості облігацій, виходячи з їх номінальної вартості, тобто облігації викуповуються банком за ціною, обов'язково нижчою від номінальної вартості облігацій);

* проект договору застави на майно, яке є власністю підприємства, і не є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), а також на все майно, яке підприємство може придбати в майбутньому;

* інші документи за узгодженням з установою банку.

Банк на основі вивчення перелічених документів проводить оцінку надійності облігацій підприємства і можливості їх пере розміщення серед невеликої кількості великих установ-інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних і пенсійних фондів) або великої кількості дрібних інвесторів через установи банку або серед дилерів, що спеціалізуються на проведенні операцій з цінними паперами, чи продажу облігацій на Фондовій біржі.

Враховуючи нерозвиненість фондового ринку (особливо ринку промислових облігацій) в Україні, однією з головних причин надання підприємствам кредиту у вигляді андерайтингу сьогодні є зацікавленість самого банку у придбанні таких облігацій для власного портфеля цінних паперів.

У разі прийняття позитивного рішення про надання кредиту у вигляді андерайтингу установою банку розробляється проект угоди про андерайтинг, особливе значення в якій необхідно приділити чіткому юридичному формулюванню умов випуску облігацій і спеціальних зобов'язань підприємства перед банком по наданню останньому можливості здійснення необхідного контролю за дотриманням умов випуску.

Вибір об'єктів для банківського інвестиційного кредитування

Об'єкти для інвестиційного кредитування банки відбирають серед довгострокових кредитних проектів клієнтури на конкурсній основі. Зокрема, установи банку приймають до розгляду заявки на кредитування будівництва нових підприємств лише за умови, якщо проект, що кредитується:

* відповідає вимогам науково-технічного прогресу, що підтверджується висновком відповідних органів експертизи;

* має позитивний висновок державної екологічної експертизи;

* забезпечує:

а) ефективність використання вкладених коштів;

б) окупність капітальних вкладень у межах п'яти років;

в) дотримання нормативних термінів будівництва;

г) сприяння рішенню економічних і соціальних проблем;

д) розширення експортних можливостей.

До кредитування витрат з технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих підприємств приймаються тільки високоефективні заходи, що забезпечують:

* прискорення науково-технічного прогресу;

* розвиток наукомістких галузей;

* випуск нової високоефективної продукції;

* суттєве підвищення якості продукції;

* підвищення продуктивності праці і скорочення чисельності працюючих;

* розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.