Проблеми капіталізації банків України

При цьому в обов'язковому порядку повинні дотримуватися такі вимоги:

* тривалість здійснення витрат не повинна перевищувати нормативну, а за відсутності норм не повинна перевищувати 2 роки;

* продукція, що передбачена до випуску в результаті здійснення заходів, які кредитуються, повинна відповідати світовому рівню або перевершувати його, бути конкурентоспроможною на світовому ринку і відповідати всім вимогам для реалізації за вільноконвертовану валюту.

Установи банку України приймають на розгляд також заявки на кредитування інноваційних (пов'язаних з підвищеним господарським і фінансовим ризиком) заходів підприємств, але лише за умови, якщо проект, що кредитується, спрямований на:

впровадження у виробництво новітніх високоефективних наукових розробок (у тому числі по повному циклу), які відповідають світовому рівню, вперше освоюються в серійному та масовому виробництві й орієнтовані на виробництво продукції на експорт, а також суттєво підвищують результативність праці і знижують матеріаломісткість продукції;

придбання науково-технічної продукції, що призначена для інтенсифікації і технологічного оновлення виробництва;

реалізацію винаходів і високоефективних раціоналізаторських пропозицій;

прискорення впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, які сприяють виробництву товарів світового рівня.

При кредитуванні витрат на організацію випуску нової продукції по повному циклу витрат (від науково-технічних розробок і створення дослідних взірців до серійного випуску продукції) довгострокові кредити надаються установами банку на здійснення планових витрат і витрат, необхідність в яких виникає в ході виконання плану.

Об'єктами кредитування є витрати на:

* придбання науково-технічної продукції з усього комплексу робіт чи окремих її видів;

* проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і дослідно-технологічних робіт, виготовлення і випробування дослідних взірців нової техніки і продукції;

* підготовку серійного виробництва, виготовлення установочної партії, підготовку і проведення державної атестації продукції.

При цьому треба мати на увазі, що інвестиційний кредит надається тільки на ті витрати, які не списуються на собівартість продукції (останні мають кредитуватися за рахунок короткострокових позичок).

3. Кредитне обслуговування банками зовнішньоекономічною діяльністю підприємств

Відкриття уповноваженими банками України рахунків в іноземній валюті

А) Характеристика та режим використання рахунків в іноземній

валюті Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються:

* на поточні;

* депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у безготівковій і готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

Фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок відкривається за режимом, що визначений для юридичних осіб (резидентів).

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі розрахунки:

* між юридичними особами (резидентами) і юридичними особами (нерезидентами) при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

* між юридичними особами (резидентами) на території України, за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;

* між юридичними особами (нерезидентами) та юридичними особами (резидентами) через юридичних осіб (резидентів) посередників відповідно до договорів (контрактів, угод), укладених згідно з чинним законодавством України;

* інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

* операції на міжбанківському валютному ринку України;

* оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків і пластикових карток.

Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:

* виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями;

* здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;

* виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам);

* купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами);

* виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

* перерахування коштів для проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

* оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;

* перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

* платежі, пов'язані з відшкодуванням витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;

* виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

* переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);

* інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.

Відокремленим підрозділам підприємств поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються за згодою головного підприємства, що має право використовувати іноземну валюту відповідно до чинного законодавства України.

На поточний рахунок відокремленого підрозділу можуть зараховуватися валютні кошти за реалізовані товари та надані послуги у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також перераховані головним підприємством чи придбані на міжбанківському валютному ринку України.

Виручка, одержана за товари (роботи, послуги) в іноземній валюті після зарахування на поточний рахунок відокремленого підрозділу протягом п'яти робочих днів (включаючи день зарахування виручки на поточний рахунок відокремленого підрозділу), перераховується в повному обсязі на поточний рахунок юридичної особи (резидента) через розподільчий рахунок, відкритий уповноваженим банком для цієї юридичної особи.

Кошти з поточного рахунка відокремленого підрозділу (в межах перерахованих головним підприємством чи придбаних на міжбанківському валютному ринку України) можуть бути використані відокремленими підрозділами для здійснення таких операцій (згідно із затвердженим кошторисом):

* оплати витрат на службові відрядження за кордон своїх працівників, а також для забезпечення експлуатаційних потреб власних (орендованих, зафрахтованих) транспортних засобів під час їх перебування за межами України;

* оплати праці працівників (нерезидентів), які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють у зазначених підрозділах і здійснення оплати праці яких передбачено в іноземній валюті;

* придбання для власних потреб підрозділу обладнання, меблів тощо за контрактами (договорами, угодами) з нерезидентами.

Депозитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) і нерезидентам (юридичним особам інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та банком на встановлений термін під визначений відсоток відповідно до умов договору.

Установи банків відкривають депозитні рахунки в іноземній валюті підприємствам, що використовують найману працю, за умови подання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки.

Б) Порядок відкриття рахунків

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємства (резиденти) та їх відокремленні підрозділи подають у банк такі самі документи, як і в разі відкриття рахунка в національній валюті.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то надаються тільки заяви про відкриття рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки. Окрім цих документів, для відокремлених підрозділів підприємств необхідно додати клопотання юридичної особи про відкриття поточного рахунка.

Поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються також:

* фізичним особам (резидентам):

а) громадянам України (без підтвердження джерел походження коштів у іноземній валюті);

б) іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні (без підтвердження джерел походження коштів у іноземній валюті);

* фізичним особам (нерезидентам):

а) іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до візи, відкритої терміном до одного року або документів, що підтверджують законність їх перебування на території України відповідно до вимог чинного законодавства (за наявності підтвердження джерел походження іноземної валюти);

б) громадянам України, які постійно проживають за кордоном (за наявності відкритої візи терміном до одного року або документів, що підтверджують законність їхнього перебування на території України відповідно до вимог чинного законодавства та підтвердження джерел походження іноземної валюти).

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, і подання до уповноваженого банку:

а) заяви встановленої форми;

б) копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідченої нотаріально чи органом, що видав свідоцтво;

в) картки зі зразками підписів, що надаються у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, і засвідчуються цим працівником або нотаріально.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, додатково подають копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену в установленому законодавством порядку.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі (резиденту) відкривається на підставі заяви, документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, який замінює його), договору на відкриття та обслуговування рахунка між установою банку та громадянином, картки зі зразками підписів, які надаються в присутності працівника банку, що відкриває рахунок, і засвідчуються цим працівником.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі (нерезиденту) відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, і подання до уповноваженого банку:

а) заяви встановленої форми;

б) картки зі зразками підписів, що надаються в присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником;

в) засвідченої нотаріально копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунка в разі, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті представництву юридичної особи (нерезидента) до уповноваженого банку подаються:

а) заява про відкриття рахунка;

б) копія свідоцтва про реєстрацію представництва в уповноважених органах України, засвідчена нотаріально або органом, що видав свідоцтво;

в) копія легалізованого витягу з торговельного, банківського чи судового реєстру або реєстраційне посвідчення місцевого органу влади іноземної держави про реєстрацію юридичної особи (нерезидента), засвідчена нотаріально;

г) копія легалізованої довіреності юридичної особи (нерезидента) її офіційному представнику на ведення справ в Україні, засвідчена нотаріально;

ґ) картка зі зразками підписів та відбитком печатки, засвідчена нотаріально.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті розташованим на території України дипломатичним, консульським, торговельним та іншим офіційним представництвам іноземних держав до уповноваженого банку подаються:

а) заява про відкриття рахунка;

б) копія посвідчення Міністерства закордонних справ України про акредитацію посольства (представництва) на території України, засвідчена нотаріально або органом, що видав посвідчення;

в) картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена Міністерством закордонних справ України або нотаріально.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті представництву іноземного банку до уповноваженого банку подаються такі документи:

* заява представництва про відкриття рахунка;

* копія легалізованого положення про представництво іноземного банку, засвідчена нотаріально;

* копія легалізованої довіреності на виконання представницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, засвідчена нотаріально;

* картка зі зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті для впровадження програм і проектів міжнародної технічної допомоги організацією чи установою (групою управління) до уповноваженого банку подається заява про відкриття рахунка, картка зі зразками підписів уповноважених осіб і відбитком печатки, засвідчена нотаріально, і засвідчені уповноваженим органом виконавчої влади України такі документи:

* копія реєстраційної картки програми або проекту;

* копія свідоцтва про акредитацію організації чи установи (групи управління) - виконавця програми або проекту, що підтверджує статус виконавця програми або проекту;

* копія легалізованої довіреності на виконання представницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, засвідчена нотаріально.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті для впровадження програм і проектів міжнародної допомоги організацією чи установою (групою управління) на виконання міжнародних угод між Україною та іноземними державами про надання допомоги Україні до уповноваженого банку подається заява про відкриття рахунка, картка зі зразками підписів уповноважених осіб і відбитком печатки, засвідчена нотаріально, лист-клопотання відповідного органу, який уповноважений на виконання від України міжнародної угоди, і засвідчені визначеним в угоді органом такі документи:

* копія документа про акредитацію організації чи установи (групи управління) - виконавця програми або проекту, що підтверджує їхній статус як виконавця програми або проекту;

* копія легалізованої довіреності на виконання представницьких функцій тією чи іншою особою в Україні, засвідчена нотаріально.

Для відкриття поточного рахунка в іноземній валюті нерезиденту-інвестору до уповноваженого банку подаються такі самі документи, які передбачено умовами відкриття рахунків у гривнях.

Міжнародні розрахунки

Значну увагу в процесі створення реальних ринкових умов господарювання в Україні приділяють питанням удосконалення механізму проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, що вироблені міжнародною практикою, є своєрідними захисними засобами від валютних ризиків і різняться між собою за механізмом, ступенем гарантованості й форми участі в розрахунках банків.

Цивільно-правове регулювання цих розрахунків ґрунтується на правових нормах як національного законодавства (Указ Президента України “Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності ” № 556/94 від 04.10.94 Інструкція НБУ “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України), так і міжнародного, до яких належать Уніфіковані норми, створювані в порядку міжнародно-договірної уніфікації права або шляхом розробки і кодифікації міжнародних порядків. Це видання Міжнародної Торговельної Палати, а саме: “Уніфіковані правила по інкасо ” і “Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів ”. Ці правила досить поширені в діловій практиці завдяки уніфікації банківських і договірних стандартів, що сприяють полегшенню світової торгівлі.

Основними формами міжнародних розрахунків є банківський переказ, акредитив, інкасо.

Банківський переказ

Найбільш поширеною й дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання й за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).

Розрізняють два види банківського переказу:

* авансовий платіж;

* за фактом відвантаження товару.

Вибір валюти й форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Авансовий платіж для оплати імпорту рекомендується використовувати тільки в тому разі, якщо клієнт абсолютно впевнений в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачання (90 днів).

Платежі для оплати імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки - лоро і ностро, що ведуться в головному банку. Усі платіжні доручення на перерахування через лоро-рахунки оформлюються російською (українською) мовою, через ностро-рахунки - тільки іноземною мовою.

Комісії і SWIРT-витрати стягуються відповідно до тарифів банку, суми комісій зазначаються у платіжному дорученні.

Акредитив

Акредитив є універсальним і дієвим інструментом забезпечення платежів.

Акредитив визначається як угода, за якою банк-емітент (що відкриває акредитив) за дорученням свого клієнта має сплатити певну суму коштів експортеру (бенефіціару), на користь якого відкрито акредитив, чи акцептувати виписаний бенефіціаром переказний вексель за умови, що експортер надасть відповідно до вимог акредитива документи у встановлений термін.

Розрахунки з застосуванням акредитива передбачають домовленість між імпортером і його банком про те, що банк імпортера відкриває акредитивний рахунок і надсилає експортеру (бенефіціару) лист, в якому гарантує платіж за умови, що документи, які виставляються проти відвантаженого товару, відповідають вимогам.

При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

* виконати платіж третій особі (бенефіціанту) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

* надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти:

* платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;

* банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

* бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);

* виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Розрізняють такі основні види акредитивів: відкличні і безвідкличні, підтверджені і непідтверджені, трансферабельні, револьверні, покриті і непокриті, акредитиви з “червоним застереженням ”, резервні. Цей перелік видів акредитива не є вичерпним. У банківській практиці застосовуються й інші види акредитивів, але більшість з них є модифікацією зазначених вище видів.

Відкличний акредитив, може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідкличний акредитив, може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Підтвердженим безвідкличним є акредитив, за яким банк-емітент доручає іншому банку (часто - авізуючому банку) взяти безпосередню участь в акредитивній операції шляхом надання власного зобов'язання до безвідкличного зобов'язання банку-емітента.

Перевагою підтвердженого безвідкличного акредитива для експортера є те, що перед ним відповідає не тільки банк-емітент, а й банк, який підтвердив акредитив. Експортер отримує додаткові гарантії від деяких ризиків, яким не може запобігти банк-емітент (наприклад, ризиків, пов'язаних із забороною в країні імпортера виплати іноземної валюти за торговельним зобов'язанням).

Непідтвердженим безвідкличним є акредитив - акредитив, за якого авізуючий банк обмежується тільки авізуванням експортера щодо відкриття акредитива та платить лише в тому разі, коли банк-емітент перерахує йому відповідну суму.

За валютою платежу акредитиви поділяють на такі, що сплачуються:

* у національній валюті бенефіціара (експортера);

* у національній валюті імпортера;

* у третій валюті.

Якщо за акредитивом платіж передбачено в іншій валюті, ніж та, в якій відкрито акредитив, у його умовах має чітко зазначатися курс перерахунку з валюти акредитива у валюту платежу, який необхідно використовувати при здійсненні виплат з акредитива.

За характером платежу (можливістю здійснювати часткові поставки продукції) акредитиви бувають подільні та неподільні.

Подільним є акредитив, яким передбачається виплата експортерові відповідно до контракту певної суми після кожної часткової поставки.

Такий акредитив є досить гнучкою формою розрахунків. Вигідний передусім експортерові.

Неподільним є акредитив, яким передбачається, що вся сума, яка належить експортерові, буде сплачена після завершення поставок або після останньої часткової поставки.

Такий акредитив використовується здебільшого при постачанні окремими партіями обладнання, технологічно тісно пов'язаного, тобто коли не поставка однієї або кількох партій унеможливлює використання обладнання, яке надійшло раніше. Отже, неподільний акредитив захищає інтереси імпортера.

За місцем і суб'єктом виконання акредитиви поділяють на такі, що виконуються:

* банком-емітентом у країні імпортера;

* авізуючим або підтверджуючим банком у країні бенефіціара;

* за участю третьої сторони.

У тих випадках, коли виконуючим банком є банк-емітент, термін дії акредитива закінчується у країні банку-емітента і він оплачується тільки після отримання та перевірки документів, необхідних для розкриття акредитива.

Якщо виконуючим банком є авізуючий банк, можливі кілька видів оплати документів залежно від способу оплати, зазначеного в умовах контракту.

За видом зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарської діяльності (експорту чи імпорту товарів і послуг) акредитиви поділяють на акредитиви на імпорт та акредитиви на експорт.

Акредитив на імпорт використовується для розрахунків за імпортовані іноземними фірмами товари та надані послуги.

Він відкривається українськими банками за дорученням українських фірм-імпортерів. При розрахунках за імпорт доцільно використовувати акредитиви, якими передбачено платіж в українському банку-емітенті проти документів, що надходять від іноземного експортера. Це дає змогу запобігти можливому заморожуванню валютних коштів суб'єктів господарської діяльності України та банків на рахунках в іноземних банках для наступних платежів за акредитивами. Останніми роками НБУ не рекомендує використовувати такі акредитиви.

Одним із видів акредитивів на імпорт є транзитні акредитиви. Вони можуть авізуватися, підтверджуватися та виконуватися уповноваженими банками за дорученням іноземних банків-кореспондентів, які відкривають ці акредитиви в інших країнах. Як правило, транзитні акредитиви авізуються за рахунок іноземного банку-емітента.

Акредитив на експорт використовується для розрахунків за експортовані іноземними фірмами товари та надані послуги і відкривається іноземними банками за дорученням іноземних фірм імпортерів.

У розрахунках за український експорт акредитиви відкривають здебільшого іноземні банки з авізуванням їх через українські банки. Найвигіднішим у цьому разі є призначення виконуючим банком уповноваженого українського банку.

Крім зазначених, у міжнародній банківській практиці використовують специфічні види акредитивів.

Переказний (трансферабельний) акредитив. Експортер може виявити ініціативу повністю чи частково передати свої права за акредитивом іншій стороні, якщо він є не постачальником товару, а посередником між постачальником та імпортером.

Переказний акредитив дає змогу бенефіціарові (експортерові) передати повністю чи частково свої права за акредитивом іншій стороні (індосатові), яка мусить дотримуватися термінів та умов акредитива для отримання платежу.

Щоб зробити акредитив переказним, експортер має домовитися з імпортером про те, що при відкритті акредитива це буде обов'язково застережене. Такі терміни, як “подільний ”, “подрібнюваний ” для цього не застосовуються. Перш ніж здійснювати передачу, експортер має надіслати до банку, що переказує, письмовий запит. Проте цей банк, незалежно від того, чи підтвердив він акредитив, не зобов'язаний впливати на переказ, за винятком випадків, на які він погодився, і доки не буде здійснено банківські комісійні платежі.

Уніфіковані правила та звичаї документарних акредитивів (ІГСР) визначають умови їх переказу і встановлюють права та обов'язки сторін. Зокрема, передача акредитива можлива тільки один раз. Отже, акредитив не може бути переданий за запитом другого бенефіціара третьому бенефіціарові.

Компенсаційний акредитив. Як і в ситуації з переказним акредитивом, експортер може бути посередником між постачальником та імпортером. Він може доручити авізуючому чи третьому банку випустити другий акредитив на користь постачальника як альтернативу переказного акредитива, використовуючи для забезпечення акредитив, випущений імпортером на користь експортера.

Компенсаційний акредитив використовують як гарантію випуску другого акредитива для покриття тієї самої угоди.

Більшість банків неохоче беруть участь в угодах з використанням компенсаційного акредитива через наявний ризик. Очікуване виконання умов та остаточний платіж за першим акредитивом мають забезпечувати певну гарантію платежу за другим, однак виконання умов першого унеможливлюється через дії сторін, втручання уряду чи з інших причин. Наприклад, фактичний постачальник (бенефіціар другого акредитива) може діяти за своїм акредитивом, що регулює рух товарів у його країні, а отже, володіти правом на платіж. Однак вантажовідправник (експортер чи бенефіціар першого акредитива) може бути неспроможний виконати умови свого акредитива, наприклад, через страйк екіпажа судна, що може зашкодити переміщенню товарів через кордон до закінчення терміну першого акредитива. Це лише один із багатьох можливих випадків, коли вантажовідправник (посередник) може виявитися нездатним виконати умови акредитива.

Банк-посередник, що відкрив другий акредитив, усе ще буде зобов'язаний сплатити бенефіціарові акредитив, якщо всі документи оформлено правильно, і сподіватиметься на компенсацію від вантажовідправника (посередника). Якщо він не може відвантажити товар кінцевому імпортерові, то не отримає платежу за першим акредитивом і, можливо, не зможе розрахуватися зі своїм банком. З цієї причини, якщо банк погодиться випустити другий акредитив, використовуючи перший як забезпечення, він прагнутиме отримати гарантію того, що в разі потреби експортер зможе компенсувати витрати зі своїх основних фінансових джерел.

З метою подальшого захисту своїх інтересів банк, що випускає другий акредитив, може поставити вимогу, щоб перший акредитив було підтверджено до розгляду питання про випуск другого. З цих та інших причин більшість банків воліє, щоб їхні клієнти використовували домовленості про переказування чи передавання надходжень, а не компенсаційні акредитиви.

Акредитив з червоним застереженням. Бенефіціар може потребувати фінансування для завершення виробництва товару чи продажу виробів на конкретне замовлення. Досягти цієї мети допомагає акредитив з червоним застереженням. Назва ця виникла зі звичаю робити записи в цьому акредитиві червоним чорнилом, аби відрізнити його від інших.

Використовуючи акредитив з червоним застереженням, банкемітент за дорученням імпортера уповноважує авізуючий чи підтверджуючий банк надати бенефіціарові грошовий аванс проти його письмового зобов'язання надати документи, що підтверджують факт відвантаження відповідно до умов акредитива.

Цей акредитив дає експортерові змогу одержати аванс у розмірі частини суми кредиту. Після одержання акредитива банк-платник чи негоціюючий банк утримує суму авансу та відсоток зі свого платежу бенефіціарові. Якщо бенефіціар відмовиться відправити товар чи виконати умови акредитива, банк-платник чи негоціюючий банк простежить, щоб банк-емітент отримав компенсацію за всю суму авансу, а також відсотки. Потім банк-емітент стягує цю суму з рахунка імпортера. Перш ніж погоджуватися з проханням експортера використовувати акредитив з червоним застереженням, імпортер має порадитися зі своїм банком, щоб усвідомити ступінь ризику.

Револьверний акредитив відкривається на частину суми платежів і автоматично поновлюється після оплати чергової партії товару.

Такий акредитив:

* використовується для регулювання запланованих відвантажень товару протягом тривалого періоду без випуску нового акредитива чи внесення поправок до існуючого;

* обмежує суму поставок товару;

* регулює частоту відвантажень і допустиму суму поставки товару.

Автоматично відновлювані акредитиви бувають кумулятивними і не кумулятивними. Ця класифікація стосується регулювання отримуваних сум. Наприклад, акредитив дає змогу відправляти товари на суму до 100000 дол. щомісяця протягом одного року. Це може означати один з двох випадків.

Кумулятивний акредитив. Якщо у процесі одного зі щомісячних відвантажень відправлено товарів на суму менше ніж 100000 дол., то дефіцит, який виник, можна додати до суми за наступний місяць. Наприклад, якщо бенефіціар відправить товар тільки на суму 80000 дол., наступного місяця сума відвантажених товарів становитиме 120000 дол.

Не кумулятивний акредитив. Згідно з ним товари, не використані в певному місяці, не можуть бути доданими до наступного. Отже, якщо в певному місяці відвантажено товарів на суму 80000 дол., бенефіціар не може наступного місяця відправити товарів на суму, що перевищуватиме 100000 дол.

Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізуванням та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив використовується для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Для відкриття акредитива підприємство-покупець подає банку емітенту заяву, де має зазначити: номер договору, за яким відкривається акредитив; термін дії акредитива (число і місяць закриття акредитива); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива.

У разі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на рахунок у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку “Акредитиви до оплати ”.

Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та про зміни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні необхідно чітко зазначити повноваження виконуючого банку щодо виду акредитивної операції.

Платежі за акредитивом здійснюється так:

1) після відвантаження продукції, виконання робіт або надання послуг бенефіціар подає виконуючому банку необхідні документи, передбачені умовам акредитива;

2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту, щоб отримати згоду на виконання акредитива;

3) здійснюються виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку;

4) кошти з цього рахунка виконуючий банк списує на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива:

5) при використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;

6) банк бенефіціара, у свою чергу, після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.

Акредитив закривається:

а) за заявою постачальника про припинення дії відкличного акредитива до закінчення його терміну. Банку-емітенту надсилає повідомлення виконуючий банк. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти;

б) після закінчення обумовленого терміну акредитива. Про закриття акредитива банк-емітент повідомляє виконуючий банк;

в) за заявою покупця за відкличним акредитивом про відмову акредитива повністю чи частково акредитив закривається або зменшується в день одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банку-емітенту.

Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.

Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; з іншого боку, вона сповільнює обіг (рух) коштів, тому що потребує депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як відбувся акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами в наших умовах є засобом адаптації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.

Інкасо

Ще однією, нині менш використовуваною, формою міжнародних розрахунків є інкасо, тобто “одержання, передавання і пред'явлення до оплати векселя, чека або іншого документа банком, що інкасує, для клієнта з наступним переказуванням коштів на його рахунок ”. Інкасо - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта, на підставі розрахункових документів одержує належні клієнту від платника кошти за відвантажені на його адресу товарно-матеріальні цінності або надані послуги й зараховує ці кошти на рахунок свого клієнта в банку, тобто інкасо це доручення експортера (кредитора) своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк зазначену суму або підтвердження того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

В основі інкасової форми розрахунку лежить домовленість експортера зі своїм банком, що передбачає його зобов'язання передати товарно-супровідну документацію імпортеру тільки за умов виплати останнім вартості відвантаженого товару або домовитися про це з банком, розташованим у країні імпортера.

Розрізняють два види інкасо: чисте та документарне.

Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, що не супроводжуються комерційними документами, тобто банки обробляють тільки вексель (простий або переказний), чек чи інші фінансові документи і не обробляють рахунок-фактуру, коносамент, транспортну накладну тощо.

Документарне інкасо - інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами; являє собою своєрідний компроміс між авансовим платежем (коли покупець розраховує на експортера, який має відправити товар відповідно до замовлення й оплати) і торгівлею за відкритим рахунком (коли експортер розраховує на покупця, який має оплатити відправлений йому товар).

Важливою ознакою документарного інкасо є те, що якщо банку дано вказівку обробляти комерційні документи, до яких входить і коносамент, експортер має змогу зберегти контроль над своїм товаром, поки імпортер (покупець) не заплатить за них або не акцептує переказний вексель. Це зумовлено тим, що коносамент є документом на право власності, й тому банк контролює це право на поставлені товари і має право їх передавати покупцю після того, як він виконає всі умови експортера, зазначені в інкасовому дорученні.

Існує кілька видів операцій з використанням документарного інкасо. Це так звані “документи проти платежу ”, “документи проти акцепту ” і “акцепт із платежем проти документів ”.

Завдяки значно меншим формальним вимогам ця банківська послуга дешевша і гнучкіша порівняно з документарним акредитивом. Розрахунок за інкасову форму вигідніший імпортеру, оскільки зберігає його право власності на товар до моменту оплати розрахункових документів. Водночас при розрахунках документарним інкасо експортер, який відвантажує товар, не може бути упевнений у тому, що покупець вчасно оплатить відвантажений товар.

Отже, інкасова форма розрахунків застосовується в тому разі, коли експортер не сумнівається у своєму контрагенті за договором, оскільки між двома сторонами діють перевірені часом відносини; політичні, економічні й правові умови у країні імпортера стабільні; у країні покупця немає імпортних обмежень, якщо такі є, останній завчасно отримав усі необхідні дозволи на здійснення угоди; у країні експортера немає твердих обмежень щодо термінів здійснення розрахунків за отриманий товар.

4. Тести

кредитування акредитив інкасо капіталізація

1. Статутний фонд банну формується шляхом перерозподілу усіх акцій серед засновників відповідно до розміру їх частки в статутному фонді, якщо банк створено в формі:

а) відкритого акціонерного товариства,

б) закритого акціонерного товариства,

в) товариства з обмеженою відповідальністю.

2. Цінні папери, що дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від отриманого прибутку, але не дають права брати участь в управлінні комерційним банком:

а) прості акції,

б) облігації,

в) векселі,

г) привілейовані акції.

3. Найменш сталими ресурсами с:

а) строкові депозити,

б) депозити до запитання,

в) строкові депозити з повідомленням про вилучення.

4. Активно - пасивний рахунок, на якому відображаються усі операції банку з клієнтом (тобто надання кредитів та здійснення платежів):

а)поточний рахунок і овердрафтом,

б) депозитний рахунок,

в) контокорентний рахунок,

г) позичковий рахунок.

5. Активно пасивний рахунок, що допускає тимчасове дебетове сальдо, тобто перевитрату клієнтом власних коштів за рахунок банку:

а) поточний рахунок з овердрафтом,

б) депозитний рахунок,

в) контокорентний рахунок, г) позичковий рахунок.

6. Сукупність визначених законодавством платіжних інструментів, норм, правил, механізмів та процедур їх застосування усіма суб'єктами грошового обороту:

а) валютна система,

б) грошова система,

в) платіжна система,

г)фінансова система.

7. Тільки в національній валюті можуть відкриватися рахунки:

а) депозитні,

б) бюджетні,

в) поточні.

8. Письмовий документ, що оформлюється за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на переказ вказаної суми коштів з його рахунку на рахунок одержувача:

а) платіжна вимога-доручення,

б) чек,

в), платіжне доручення,

г) акредитив.

9. Комбінований документ, що складається з вимоги продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи за відвантажені товари та доручення покупця (платника) своєму банку оплатити вказані документи і перерахувати кошти продавцю:

а)платіжна вимога-доручення,

б) чек,

в) платіжне доручення,

г) акредитив.

10. Письмове розпорядження власника поточного рахунку банку, в якому рахунок відкрито (банку-емітенту), виплатити вказану суму грошей пред'явнику цього документа, найчастіше застосовується у внутрішньо міських розрахунках:

а) платіжна вимога-доручення,

б) чек,

в) платіжне доручення,

г) акредитив.

5. Задача

Облігації вартістю 100 тис. грн. випущені на 5 років при номінальній ставці 50%.

Визначити:

1. нарощену вартість облігації в кінці строку займу, якщо нарощення відсотків відбувається раз на рік, на півріччя, на квартал. Проаналізуйте дохідність варіантів нарощення з позиції держателя та емітента облігації.

2. ефективні відсоткові ставки за варіантами нарахування;

3. нарощені вартості облігації за ефективними відсотковими ставками за варіантами нарахування.

1) Розрахуємо нарощенні вартові облігації з відсоткової ставки за варіантами дорівнюють

За допомогою формули

,

Де S - нарощена вартість за простими відсотковими ставками

P - номінальна вартість

- проста відсоткова ставка

m - кількість періодів нарахування відсотків

· при щорічному нарахуванні відсотків.

тис грн.

· при піврічному нарахуванні відсотків

тис грн..

· при квартальному нарахуванні відсотків

тис грн..

2) Розрахуємо ефективні відсоткові ставки за варіантами нарахування

За допомогою формули :

,

Де - нарощена вартість

- регулятивно-відсоткова ставка

m - кількість періодів нарахування відсотків

· При щорічному нарахуванні відсотків

річних

· При піврічному нарахуванні відсотків

або 56,25% річних

· При квартальному нарахуванні відсотків

або 60,18% річних

3)Розрахуємо нарощені вартості облігації за ефективними відсотковими ставками за варіантами нарахування.

За допомогою формули

,

Де S - нарощена вартість за простими відсотковими ставками

P - номінальна вартість

- проста відсоткова ставка

m - кількість періодів нарахування відсотків

· при щорічному нарахуванні відсотків.

тис грн.

· при піврічному нарахуванні відсотків

тис грн..

· при квартальному нарахуванні відсотків

тис грн..

Висновок : Для держателів облігацій тобто кредиторів більш привабливе нарощення вартості за відсотковою ставкою з квартальним нарахуванням відсотків, а для позичальника (емітента облігацій) більш привабливе за річною відсотковою ставкою.

Висновки

Міжнародний досвід переконливо засвідчив, що економічне зростання і забезпечення ефективних умов для розвитку приватного сектору, покращання соціального захисту та добробуту населення можливі лише за умов ефективного розвитку банківської системи як одного з головних елементів ринкової економіки.

Розбудова банківського сектору і зростанні рівня капіталізації банків носить комплексний та системний характер і потребує координації зусиль всіх учасників процесу - банків, Національного банку, органів законодавчої та виконавчої влади.

Національний банк України виступає із ініціативою переходу до якісно нових, більш цілеспрямованих підходів до розбудови такої банківської системи, яка стимулюватиме розвиток економіки, викликатиме довіру населення та буде конкурентоспроможною на зовнішніх ринках.

На перше місце повинно вийти забезпечення системної стабільності, зменшення вразливості банківської системи до зовнішніх та внутрішніх факторів дестабілізації, підвищення якості та ефективності її діяльності.

Розвиток банківської системи має бути спрямований на збільшення обсягів обслуговування підприємств та населення в усіх регіонах країни. Кредити повинні стати доступними та привабливими, банківські послуги - різноманітними за видами та умовами. Банкам слід стати активними учасниками розвитку фінансового та страхового ринків.

Банківська діяльність повинна базуватися на засадах відкритості, прозорості, рівності та неупередженості, дотримання ділової етики, відповідальності перед клієнтом, суспільством та державою.

На сьогодні рівень капіталізації банків України не задовольняє потреб держави в повному обсязі. Можна сказати, що при певній виробничій, інвестиційній, кредитній, споживацькій потужності держави, темпи приросту національної економіки відстають від можливих за відсутності належного капіталу, який може надати банківська сфера. Тому запропоновані в роботі шляхи вдосконалення рівня капіталізації банків мають вирішити проблему його недостатності. За прогнозами, втілення цих завдань український банківський сектор має набути належного рівня наявності капіталу

Література

1. Батковський В.Проблеми кредитування малого підприємництва// Вісник НБУ, 2005.- №4. - с.28-33.

2. Бюлетень НБУ. - 2005.- №1. - С.72

3. Бюлетень НБУ . - 2005 . - № 10.

4. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. К.: Основи, 1998. 415 с.

5. Грудзевич Я., Грудзевич У. Розвиток і функціонування малих та середніх банків Україні у контексті глобалізацій них і євро інтеграційних процесів//Вісник НБУ, 2005.- №6. - с.35-37

6. Дзюблюк О. Проблеми забезпечення ефективного функціонування банківської системи в перехідній економіці// Вісник НБУ, 2005.- №3. - с.30-35.

7. Кэмпбелл Р. Макконел, Стэнли Л. Брю Экономикс:принципы, проблемы и политика. Пер. с англ. 11-го изд. К., ХаГар, 2000. 785 с.

8. Офіційний сайт національного банку України: http:/www.bank.gov.ua

9. Основні показники діяльності банків України на 1 травня 2005// Вісник НБУ, 2005.- №6. - с.68.

10. Стельмах В., Петрик О. Модель монетарного устрою “currency board” : “за” чи “проти” ?//Вісник НБУ.-2000.- №3.-с.2-8

11. Стельмах В. Стратегічна ціль стабільність гривні//Вісник НБУ.-2000. - №12-с.2-6

12. Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. К.:Скарби,1998.-288 с.

13. Ющенко В. Ключові проблеми монетарної та валютно-курсової політики в Україні//Вісник НБУ.-2000.-№2.-с.3-5

14. Унковська Т. Взаємозв'язок процентних ставок у контексті монетарної трансмісії та оптимізації політики рефінансування// Вісник НБУ, 2005.- №4. - с.35-38.

15. Фабер С., Карчева Г. Фінансовий стан та основні проблеми у діяльності банків у 2004р.// Вісник НБУ, 2005.- №3. - с.9-18.

Размещено на Allbest.ru