Формування та розвиток ринку цінних паперів в Україні

55

Курсова робота

На тему: «Формування та розвиток ринку цінних паперів в Україні»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади формування ринку цінних паперів

1.1 Цінні папери як інструменти фондового ринку, їх види та особливості

1.2 Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів

1.3 Сутність і особливість функціонування фондових бірж

Розділ 2. Ринок цінних паперів в Україні: загальна характеристика

2.1 Принципи функціонування фондового ринку

2.2 Етапи формування фондового ринку України

2.3 Сучасний стан фондового ринку в Україні

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Сьогодні в Україні ринок цінних паперів лише почав розвиватися. Впровадження ринкових відносин, створення в країні нових механізмів регулювання та управління економікою, здійснення приватизації - ці та інші фактори по-різному впливають на створення загального, високоліквідного та ефективного, регульованого державою і інтегрованого у світові фондові ринки, ринку цінних паперів України.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхідність забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та «переливу» коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ, його формування означає високий ступінь економічного розвитку. Тому актуальність даної теми очевидна.

Метою моєї роботи є дослідження процесів формування та розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування ринку цінних паперів, а також використання законодавчих та нормативних актів України з питань регулювання фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

Основними завданнями дослідження даної теми були:

ь вивчити етапи формування фондового ринку України;

ь розглянути сутність та особливості функціонування фондових бірж;

ь дослідити принципи функціонування фондового ринку;

ь охарактеризувати види цінних паперів;

ь дати оцінку біржовому та позабіржовому ринкам цінних паперів;

ь виявити сучасний стан фондового ринку України;

ь визначити проблеми розвитку ринку цінних паперів;

ь розглянути можливі шляхи поліпшення функціонування ринку цінних паперів в Україні;

ь визначити перспективи розвитку українського фондового ринку.

Розділ 1. Теоретичні засади формування ринку цінних паперів

1.1 Цінні папери як інструменти фондового ринку, їх види та

особливості

В економічній теорії особливе місце займає питання виробничих відносин, як суспільної форми розвитку продуктивних сил. Вони являють собою відносини з приводу привласнення засобів виробництва та продуктів праці (таким чином виступають, як відносини власності, засоби виробництва та продукти праці), вони включають в себе і відносини, які виникають з приводу емісії та купівлі - продажу цінних паперів. Емісія акцій та частково облігацій опосередковує привласнення засобів виробництва, виплати дивідендів та процентів відбивають розподіл додаткової вартості, а купівля - продаж цінних паперів - її перерозподіл.

Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.

Сутність ринку цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з зв'язку з його обмеженим об'єктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони - дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, пов'язаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.

Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.

Основним складовим ринку цінних паперів є саме поняття “цінний папір”. “Цінний папір являє собою документ, який відображає пов'язані з ним майнові права, може самостійно бути в обігу ринку цінних паперів і бути об'єктом купівлі-продажу та інших операцій, є джерелом регуляторного або разового доходу, виступає різновидом грошового капіталу”.

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ-ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємних робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з'явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу то формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях - від хаотичності й роздрібненості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:

Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забезпечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.

Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забезпечується спеціально створеними державними органами.

Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок.

Введення системи електронного обігу цінних паперів - їх дематеріалізованого обігу у формі комп'ютерних записів на рахунках через систему “національна фондова біржа - центральний депозитарій - кліринговий банк”.

Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забезпечує високі гарантії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки.

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій “Групи Тридцяти” - міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків.

Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями “Групи Тридцяти” передбачає необхідність:

Широкого використання стандартних кодів (код ISIN) для торгів і доставки цінних паперів.

Запровадження вимог суворого лістингу.

Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію.

Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів.

Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції.

Надійності біржового ринку: забезпечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди.

Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті інвестиційні фонди ЮКІТС (Undertakings for Collective Investment in Transferable Securities), які створюються для того, щоб надати можливість фонду, який базується в одній із країн - членів ЄС, продавати свої акції в інших країнах союзу. [4. c. 128]

Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об'єднані за назвою “Інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди).

Об'єктом ринку цінних паперів є цінні папери різних видів. Цінні папери - це ще й інструмент залучення коштів, об'єкт вкладання фінансових ресурсів. Обіг цінних паперів - сфера таких видів діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова і консультаційна.

Цінні папери як об'єкт цивільних прав мають вільний характер переходу від одного власника до іншого у порядку універсального правонаступництва і не обмежені в обігу. Вони можуть бути документарні та бездокументарні. Цінні папери виступають як економічна і юридична категорії. Вони поділяються на два великих класи - основні і похідні.

Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (зазвичай на товар, гроші, капітал, майно, різного роду ресурси та ін.).

Похідні цінні папери - це бездокументарні форми вираження майнового права (зобов'язання), яке виникає у зв'язку зі зміною ціни базового активу, тобто активу, який становить основу даного цінного папера.

Як базові активи можуть розглядатися товари (зерно, м'ясо, нафта, золото і т. ін.), основні цінні папери (акції й облігації). До похідних цінних паперів належать ф'ючерсні контракти (товарні, валютні, відсоткові, індексні тощо) і опціони, які мають вільний обіг. [10, c. 56]

Класифікація цінних паперів - це поділ їх на види за певними ознаками. Під видом цінних паперів слід розуміти сукупність, для якої всі суттєві ознаки є спільними, однаковими. Класифікація видів цінних паперів - це поділ видів цінних паперів на підвиди, які, у свою чергу, можуть поділятися на дрібніші підвиди.

За основними характеристиками (ознаками) цінні папери можна класифікувати таким чином (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Класифікація цінних паперів



Цінні папери можна класифікувати також за такими ознаками:

1) за емітентами (державні, приватні та змішані);

2)за ступенем захисту (висококласні та низькокласні);

3) за обсягом наданих прав (з правом власності, з правом управління та з правом кредитування);

4) за територією обігу (муніципальні, державні, іноземні);

5) за формою отримання доходу (з постійним доходом та з точковим доходом);

6) за можливістю обміну (конвертовані та неконвертовані).

Відповідно за індивідуальним характеристик виділяють:

1) цінні папери, звільнені від реєстрації в державному органі, що регулює ринок цінних паперів (як правило, це державні цінні папери);

2) цінні папери високої якості, тобто випущені та гарантовані урядом або такі, що відповідають найвищим рейтинговим рівням;

3) цінні папери, вільні від ризику (в Україні - це цінні папери, випущені державними установами, наприклад Міністерством фінансів);

4) цінні папери, що містяться в лістингу, тобто допущені до обігу на фондовій біржі;

5) цінні папери, доходи за якими звільнені від оподаткування;

6) цінні папери без зазначеної номінальної вартості;

7) іменні цінні папери та цінні папери на пред'явника. Найпоширенішими вважаються такі типи цінних паперів:

· цінні папери, які засвідчують участь в емітенті (акції, пайові свідоцтва, інвестиційні сертифікати), тобто власники яких є співвласниками майна і коштів емітента;

· цінні папери, які засвідчують наявність боргових взаємовідносин між: власниками цінного папера й емітентом, тобто боргові цінні папери (облігації, векселі, комерційні папери, ощадні сертифікати);

· похідні цінні папери, тобто документи, які засвідчують наявність у їхнього власника певних спеціальних прав на цінні папери.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові та комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі - для опосередкування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обігу (на фондовому; на грошовому ринках). Як правило, фондові цінні папери безстрокові або діють понад рік, а комерційні переважно короткострокові. Усі комерційні цінні папери є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави).

Використовується класифікація цінних паперів за старшинством: акції акціонерних товариств, як класичний вид цінних паперів, - на першому місці. Друге місце посідають державні облігації, а облігації місцевих органів влади і корпорацій - на третьому. На четвертому місці знаходяться похідні фінансові інструменти. Незважаючи на різноманітність цінних паперів та чисельність їхніх типів і видів, будь-який цінний папір характеризується трьома універсальними ознаками:

· по-перше, цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов'язання перед інвестором;

· по-друге, інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами своїх прав, що випливають із самого факту володіння цінним папером;

· по-третє, для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарію.

Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

Отже, основними видами цінних паперів є:

· акція;

· облігація;

· вексель;

· чек;

· ощадна книжка на пред'явника;

· депозитний сертифікат;

· опціон;

· ф'ючерс.

Акція - цінний папір, що випускається акціонерним товариством (емітентом), свідчить про пайову участь у статутному фонді даного товариства і підтверджує право участі в управлінні ним. [23, c. 73] Власники акцій мають право на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у поділі майна у випадку ліквідації акціонерного товариства. Є предметом купівлі-продажу на фондовій біржі. Згідно з правовими нормами в Україні акції випускаються тільки акціонерними товариствами. Найпоширенішими випадками, коли акціонерні товариства випускають акції, є такі:

1) створення товариства;

2) зміна номінальної вартості акцій при зміні статутного фонду;

3) збільшення статутного фонду шляхом додаткового випуску акцій при незмінній номінальній вартості останніх;

4) поділ або консолідація акцій при незмінному статутному фонді;

5) окремі випадки реорганізації акціонерного товариства.

Класифікація акцій здійснюється за багатьма різноманітними ознаками (Рис. 1.1)

Рис. 1.1 - Класифікація акцій

Згідно із Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" в Україні можуть випускатися такі види акцій: іменні прості, іменні привілейовані; на пред'явника прості; на пред'явника привілейовані.

У іменній акції зазначається ім'я власника - тільки він є акціонером і має відповідні права. Перехід такої акції до іншого власника фіксується в реєстрі акціонерів товариства. Акції на пред'явника мають вільний обіг і не потребують спеціальної реєстрації.

Прості акції:

· не гарантують власникам дивідендів - останні виплачуються, виходячи з розміру прибутку, що залишається після сплати податків;

· дають право голосу.

Привілейовані акції:

· гарантують власникам фіксований дивіденд незалежно від результатів діяльності акціонерного товариства;

· дають пріоритетне право (у порівнянні з власниками простих акцій) на участь у розподілі майна акціонерного товариства при його ліквідації;

· не дають власникові права голосу.

Привілейовані акції можуть бути таких видів:

· кумулятивні - дивіденди на них накопичуються та сплачуються власникам акцій до оголошення про виплату дивідендів на прості акції;

· некумулятивні - власники втрачають дивіденди за той період, коли не було оголошено про їх виплату;

· привілейовані акції з часткою участі - дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад оголошену суму, якщо дивіденди на прості акції перевищують цю суму;

· конвертовані - можуть бути обмінені на певну кількість простих акцій;

· привілейовані акції із коригованою ставкою дивідендів - дивіденди на ці акції не є фіксованими, а коригуються з урахуванням дохідності інших цінних паперів;

· привілейовані акції, що можуть бути викуплені емітентом, - акціонерне товариство лишає за собою право викупити акції з надбавкою до номінальної вартості. Для цього створюється викупний фонд; але якщо його розмір виявляється недостатнім для викупу акцій, їх погашення не відбувається;

· ретрективні - власник такої акції може змусити товариство погасити її;

· підпорядковані привілейовані акції - деякі акціонерні товариства випускають привілейовані акції різних класів з різними правами стосовно активів і дивідендів. Підпорядкована акція нижчого класу дає власникам менше прав, ніж привілейована акція цього ж товариства вищого класу.

Крім того, акції можуть бути номінальними та безномінальними, платними і преміальними, з вільним обігом та з обмеженим обігом, вітчизняними й іноземними, глобальними, народними, трудового колективу та ін.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого відсотка. [15 c. 92]

Облігація засвідчує:

· факт надання власником папера коштів емітенту;

· зобов'язання емітента повернути борг через визначений час;

· право інвестора отримувати у вигляді винагороди за надані кошти певний відсоток від номінальної вартості облігації.

Для облігацій характерним є такий цикл існування:

1. Емісія - 2. Розміщення - 3. Обіг - 4. Погашення.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх державних і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника; процентними і безпроцентними (цільовими); такими, що мають вільний обіг, або з обмеженим колом обігу. Класифікація облігацій може здійснюватися за різними ознаками (рис. 1.2).



Рис. 1.2 - Класифікація облігацій

Вексель - цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

В Україні використовуються два види векселів:

1. простий;

2. переказний (тратта).

Простий вексель являє собою борговий цінний папір, який містить просту, нічим не обумовлену обіцянку векселедавця виплатити певну суму грошей при настанні певного терміну.

Переказний вексель - це борговий цінний папір, який містить нічим не обумовлене письмове розпорядження кредитора, адресоване боржнику, про те, щоб останній виплатив за пред'явленням або в день, указаний у векселі, певну суму грошей певній особі, або за наказом останньої, або пред'явнику векселя.

На ринку перебувають три види векселів: комерційні, фінансові та фіктивні.

Комерційні векселі мають товарний характер і завжди пов'язані з оплатою реальних товарів чи послуг, коли у покупця тимчасово відсутні кошти для оплати. На відміну від комерційних, фінансові та фіктивні векселі не мають під собою реальної поставки товарів. Фінансові векселі застосовуються комерційними банками для тимчасового залучення коштів на ринку, фіктивні - для обслуговування протизаконних угод.

Акцепт векселя - напис, яким підтверджується згода акцептанта на оплату векселя. Якщо акцептантом виступає банк, ліквідність акцептованого векселя значно підвищується. Для вільного обігу векселя на фондовому ринку його акцептування є необхідним. Векселі, акцептовані банками, часто називають банківськими акцептами. Такі векселі є інструментами грошового ринку і використовуються в ході здійснення міжнародної торгівлі вже багато років. Схему розрахунку за векселем показано в (додатку 1).

Ощадний сертифікат - це вид цінних паперів, який є письмовим свідоцтвом банку про депонування коштів, що засвідчує право власника сертифіката на одержання суми депозиту і процентів за ним після закінчення встановленого терміну.

Ощадні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Відповідно до чинного законодавства України у вільному обігу можуть перебувати лише ощадні сертифікати на пред'явника. Будь-які угоди відчуження іменних ощадних сертифікатів є такими, що не мають юридичної сили для емітентів.

Ощадні сертифікати також можуть бути деноміновані в національній валюті або у вільно конвертованій валюті.

Депозитний сертифікат - це письмовий цінний папір банку-емітента про внесення коштів, який засвідчує право власника або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого терміну суми депозиту і відсотків за ним.

В Україні найпоширенішим є депозитний сертифікат НБУ.

У Положенні "Про депозитний сертифікат НБУ" чітко й вичерпно визначено поняття і сутність депозитного сертифіката НБУ.

За положенням депозитний сертифікат НБУ - це один із монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку України у бездокументарній формі, який засвідчує розміщення в НБУ коштів комерційних банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого терміну. Положення визначає порядок проведення операцій із сертифікатами. Види сертифікатів показано в (додатку 2).

Похідні цінні папери - особлива група цінних паперів, які мають встановлені законодавством реквізити і засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Обіг похідних цінних паперів здійснюється відповідно до законів України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" та прийнятих відповідно до них актів законодавства України.

У практиці фінансового ринку найчастіше використовують такі похідні фінансові інструменти:

1. Опціони

2. Ф'ючерси

3. Депозитарні розписки.

Опціон - похідний цінний папір, що засвідчує право однієї особи придбати в іншої особи чи продати іншій особі базовий актив у визначений термін із фіксацією ціни під час укладення угоди.

В Україні можуть випускатися опціони:

· на купівлю - опціони, що засвідчують право власника на купівлю базового активу у продавця опціону;

· на продаж - опціони, що засвідчують право власника на продаж: базового активу продавцю опціону;

· з поставкою базового активу;

· без поставки базового активу;

Опціон може бути:

а) з виконанням протягом терміну його дії - опціон, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну його обігу;

б) з виконанням в обумовлену дату - опціон, який виконується в день, визначений у ньому.

Ф'ючерс - похідний цінний папір, що засвідчує взаємні зобов'язання покупця, продавця та організатора торгівлі щодо купівлі (продажу) базового активу або проведення грошових розрахунків відповідно до специфікації ф'ючерса.

Це один із новітніх фінансових інструментів. Існують товарні і фінансові ф'ючерси. Товарні ф'ючерси - це ф'ючерсні контракти на сільгосппродукцію, енергоресурси, метали й ін. Фінансові ф'ючерси - це ф'ючерсні контракти, в основі яких лежать фінансові інструменти - державні й інші цінні папери, біржові індекси, відсотки за банківськими ставками, а також конвертована валюта і золото. Це стандартний біржовий терміновий контракт, відповідно до якого сторони, що його уклали, зобов'язуються поставити й одержати необхідну кількість біржового товару або фінансових інструментів у визначений термін у майбутньому за фіксованою ціною.

Ще одним видом похідних фінансових інструментів є депозитарні розписки.

Депозитарна розписка (свідоцтво) - похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на певну кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії яких обліковується в іноземній валюті.

Емітент депозитарної розписки (свідоцтва) забезпечує ЇЇ власнику реалізацію його прав, що випливають із права власності на іноземні цінні папери, під які були випущені депозитарні розписки (свідоцтва).

Варант - це похідний цінний папір, що надає власнику право на купівлю цінних паперів за певною ціною й у встановлений термін, а також додаткове свідоцтво, що видається разом із цінним папером. Надає його власнику право на додаткові пільги після закінчення визначеного терміну.

Варант випускається емітентом одночасно з акцією або облігацією. У цьому разі цей похідний цінний папір надає право власникам цінних паперів обміняти їх у встановлений час за визначеним курсом на відповідну кількість інших паперів (найчастіше простих акцій). Варант - це різновид конвертованого цінного папера. Він може бути поєднаний з основним цінним папером, а може бути випущений окремо від нього. В останньому випадку він називається відділеним і може мати обіг на фондовому ринку як самостійний цінний папір. [13 c. 31]

1.2 Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів

Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави, приватних осіб, що спрямовуються на виробничі та невиробничі цілі. Цей ринок об'єднує частину кредитного ринку у вигляді ринку інструментів позики або боргових зобов'язань (облігації, векселі, сертифікати) та ринок інструментів власності (акції, конвертовані облігації, варанти, опціони).

Первинний ринок - ринок цінних паперів, на якому емітент здійснює первинне розміщення безпосередньо через інвесторів або через інвестиційних посередників.

До завдань первинного ринку цінних паперів відносять:

1) залучення тимчасово вільних ресурсів;

2) активізацію фінансового ринку;

3) зниження темпів інфляції.

Первинний ринок виконує такі функції:

· організацію випуску цінних паперів;

· розміщення цінних паперів;

· облік цінних паперів;

· підтримання балансу попиту і пропозиції на фінансові інструменти.

Структуру ринку цінних паперів подано на (рис 1.3).

Рис. 1.3 - Структура ринку цінних паперів

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого - відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон'юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Так формується вторинний ринок цінних паперів, який безпосередньо характеризується операціями перепродажу цінних паперів.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий ринок нерозривно пов'язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під ними розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об'єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. [7 c. 211]

1.3 Сутність і особливість функціонування фондових бірж

За своїм покликанням та багатовіковою історією біржа була і є одним із світових стовпів, на яких базується цивілізоване ринкове господарство. У багатьох країнах біржа зайняла провідне місце серед інших економічних інститутів, довівши свою суспільну значущість.

Біржа з самого початку свого зародження є організованою торгівлею, її створювала особлива організація, яка отримала назву «біржа». Головна причина виникнення бірж - розвиток масового виробництва, для якого потрібен ринок, здатний реалізувати значні партії товару на регулярній основі, виходячи із реального співвідношення попиту та пропозиції. Отже біржа - це постійно діючий ринок масових замінних цінностей, який функціонує за визначеними правилами, у конкретному місці та призначений час. Це є великий ринок для обороту капіталів, для правильного встановлення цін на товари, цінні папери та валюту. Біржі виступають посередником між тими, хто шукає куди вкласти капітал і тими, хто потребує його, тобто регулює кредитні, грошові, платіжні відносини як в країні розміщення, так і між державами.

Щодо фондової біржі, то вона є особливим посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як посередники, угоди купівлі-продажу, які регламентуються правилами і нормами. Як товар на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації тощо, а як ціни цих товарів - курси цих паперів.

Коло паперів, з якими проводяться угоди, обмежений. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятою до котирування), компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержаного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності тощо. Члени біржі чи державний орган, що контролює їхню діяльність, установлює правила ведення біржових операцій.

Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові ресурси, доступ до яких, як ми бачимо, досить не простий. Саме тому, тільки найбільш потужні, надійні і стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати. Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту і пропозиції на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності.

Особливість функціонування фондових бірж полягає у виконанні ними трьох основних функцій:

1) посередницьку;

2) індикативну;

3) регулятивну.

Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні та всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отриманні від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу, їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча і не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це є важливим чинником стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а відтак і попиту на них, що веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладання і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.

Біржі також здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Відповідно біржі можуть знімати з котировки окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники. Мета контрольної діяльності біржі - забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.

Щодо економічної сутності фондових бірж, то вона полягає у наступному:

· є ринком замінних цінностей;

· має властиву лише для неї організацію;

· на ній відбувається реалізація власної вигоди учасниками біржової торгівлі;

· проводиться офіційне котирування цін;

· дає цифровий вираз попиту і пропозиції;

· розміщує товари та фінансові інструменти у просторі і часі;

· на ній відбувається встановлення об'єктивних цін та курсів, в основному майбутніх;

· служить закладом страхування цінових та курсових ризиків.

Отже, сприяючи раціональному руху, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн, фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного розвитку. Разом з тим, якщо банки розглядаються як мозковий центр і кровоносна система економіки, то фондові біржі виконують насамперед роль нервової системи. Вони дають змогу вчасно відслідковувати процеси, які характеризують стан економіки та фінансової системи, і приймати відповідні рішення. [5 c. 23]

Розділ 2. Ринок цінних паперів в Україні: загальна характеристика

2.1 Принципи функціонування фондового ринку

Створення ринку цінних паперів України вимагає врахування відомих загальносвітових принципів та стандартів функціонування фондового ринку.

Щоб фондовий ринок України став ефективним механізмом обігу цінних паперів, сприяв економічному розвитку і забезпечував належні умови для розміщення інвестицій та надійний захист інтересів інвесторів, його створення та подальше функціонування має будуватися на таких принципах:

Соціальна справедливість - забезпечення створення рівних можливостей і спрощення умов доступу інвесторів та позичальників до ринку фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку цінних паперів.

Надійність захисту інвесторів - створення необхідних умов для реалізації інтересів суб'єктів фондового ринку та забезпечення їх майнових прав.

Урегульованість - створення гнучкої та ефективної системи регулювання фондового ринку.

Контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку i контролю, запобігання i профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

Ефективність - максимальна реалізація всього потенціалу фондового ринку в мобілізації та розміщенні фінансових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задоволенню життєвих потреб населення.

Правова упорядкованість - створення розвиненої правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує правила поведінки i взаємовідносини його суб'єктів.

Прозорість, відкритість - забезпечення надання інвесторам повної i доступної інформації, що стосується умов випуску i обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення проявів дискримінації суб'єктів фондового ринку.

Конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності емітентів i ринкових посередників, створення умов для змагання за найбільш вигідне залучення вільних фінансових ресурсів та встановлення немонопольних цін на послуги фінансових посередників за умов контролю дотримання правил добросовісної конкуренції учасниками фондового ринку.

Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію i клірингу (розрахунків) за цінними паперами. Принцип цілісності потребує впровадження єдиних основних правил щодо ціноутворення на ринку цінних паперів на всій території України.

Ефективне функціонування фондового ринку та зниження собівартості операцій, що здійснюються на ньому, залежить від досягнення вироблених світовим досвідом орієнтирів у стандартах щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами, їх реєстрації та перереєстрації.

Розвиток системи клірингу та розрахунків за цінними паперами повинен бути спрямований на зниження властивого цим системам ризику шляхом скорочення терміну між укладанням та реалізацією угод по цінних паперах, забезпечення гарантій їх виконання та встановлення принципу одночасного обміну грошей на цінні папери. Ефективність може підвищуватися шляхом відмови від фізичного переміщення цінних паперів, стимулювання їх використання, а також стандартизованих методів зв'язку i суворих часових рамок виконання операцій.

Для забезпечення достатньої прозорості фондового ринку має забезпечуватися широке інформування про доходність операцій з цінними паперами та ризики, пов'язані як з емітентами, так і з діяльністю посередників на фондовому ринку. Ця інформація забезпечуватиметься шляхом встановлення процедур та стандартів розкриття інформації про емісії цінних паперів, емітентів, ціни та обсяги торгівлі цінними паперами. Подавати таку інформацію повинні емітенти, посередники, системи біржової та позабіржової торгівлі, Комісія з цінних паперів через офіційні та спеціальні видання.

Держава має сприяти впровадженню передових технологій, необхідних для підтримки ринку цінних паперів. Для кадрового забезпечення функціонування фондового ринку в Україні створюється система підготовки вітчизняних фахівців. Фондовий ринок України має стати складовою частиною світового ринку фінансових ресурсів, надаючи іноземним інвесторам надійний механізм для здійснення інвестицій в економіку України.

Передумовою для цього має стати створення мережі організацій, які спеціалізуватимуться на роботі з цінними паперами, фондових бірж та систем, Національного депозитарію, пов'язаних з ефективною системою платежів. Національний депозитарій повинен увійти в міжнародну мережу центральних депозитарних установ, торгових систем i міжнародних організацій із стандартизації для забезпечення представництва суб'єктів фондового ринку України на світовому ринку.

Для забезпечення захисту внутрішнього інвестора, слід встановити жорстку процедуру допуску цінних паперів іноземних емітентів на національний фондовий ринок. А для захисту вітчизняних інвесторів під час здійснення операцій з іноземними цінними паперами необхідно розвивати контакти i співробітництво з іноземними регулюючими i контролюючими органами з цінних паперів.

Отже, дотримання усіх зазначених принципів i стандартів функціонування фондового ринку, зокрема, та ринку цінних паперів, загалом, дозволить створити діловий та прозорий ринок, на якому будуть не лише функціонувати різні види цінних паперів, а й відбуватимуться процеси, що справлятимуть позитивний вплив не тільки на фінансовий ринок, а й на розвиток економіки всієї країни.

2.2 Етапи формування фондового ринку України

Фондовий ринок нашої держави лише почав розвиватися. Він покликаний надати можливість підприємствам та іншим комерційним структурам залучати інвестиції на розширення виробництва та надання послуг, збільшення власного капіталу та фінансових активів, а також сприяти прискоренню процесів реформування. Формування фондового ринку в Україні відбувалося в декілька етапів.

Перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів - ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат - виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється ґрунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань - як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори. Більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності - як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестицій нецікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Проте основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи тощо), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

2.3 Сучасний стан фондового ринку в Україні

Упродовж І кварталу 2009 р. індекс ПФТС, що відображає коливання цін на акції найбільш привабливих підприємств зменшився порівняно з початком року на 24,58%. Натомість, починаючи з квітня, коли почали проявлятися певні ознаки стабілізації, основні індикатори фондового ринку України демонстрували позитивну динаміку. За результатами січня - вересня 2009 р. індекс ПФТС збільшився на 251,87 пункту, або на 83,56%.

Водночас загальний обсяг торгів цінними паперами у січні - вересні 2009 р. на усіх торговельних майданчиках України зменшився порівняно з аналогічним періодом 2008 р. на 10 млрд. грн. Разом з тим суттєво активізувався ринок державних цінних паперів.