Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування і Розвитку фондового ринку України

1.1 Передумови створення фондового ринку та ринку цінних паперів

1.2 Основні етапи розвитку сучасного фондового ринку та ринку цінних паперів

1.3 Характеристика інститутів і суб'єктів фондового ринку

1.4 Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України

Розділ 2. Роль комерційних банків у розбудові фондового ринку України

2.1 Роль і місце банківської системи на фінансовому ринку

2.2 Комерційні банки у розвитку фондового ринку: висновки та пропозиції

Розділ 3. Дослідження ефективності фондового ринку України

3.1 Методи дослідження ступеня ефективності фондового ринку України

3.2 Інформаційна ефективність ринку

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки.

Україна має всі умови для того, щоб якнайшвидше вийти з економічної кризи і стати у Європі одним з регіонів, що найбільш динамічно розвивається. Цьому сприяє вдале політичне розташування, висококваліфіковані фахівці, родюча земля та багаті природні ресурси.

В останній час до цих передумов приєдналися нові, такі як макроекономічна стабілізація, зменшення темпів інфляції та стабільність національної валюти, прискорення курсу приватизації.

Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів.

Становлення ефективного ринку цінних паперів (РЦП) в Україні повинно розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються.

Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. У зв`язку з цим, розвиток РЦП в Україні, як невід`ємного елемента національної економіки, набуває вирішального значення.

На сьогодні завершується процес формування українського РЦП і розпочинається етап його динамічного розвитку. Каталізатором цього процесу безумовно є масова приватизація, за результатами якої протягом чотирьох років понад 32 млн. громадян України вже стали власниками 50 тис. державних підприємств. В народному господарстві України чітко окреслилась тенденція домінування корпоративної форми власності - найпоширенішої в розвинутих країнах світу.

Сучасний РЦП України - це переважно ринок дрібних пакетів акцій громадян та інвесторів. Це перший етап розвитку РЦП. Ринок, який не орієнтується на великі кошти інвесторів, не може існувати в довготерміновій перспективі. На другому етапі розвитку РЦП, повинна домінувати тенденція до подальшого зосередження акціонерної власності, яка склалася у процесі приватизації, з одночасною концентрацією прав власності та управління у руках інституційних інвесторів на основі масового, прозорого та ліквідного ринку.

В науково-економічній літературі недостатньо висвітлюються теоретичні і практичні аспекти проблеми становлення і розвитку РЦП в Україні. Помітний вплив на розвиток РЦП сьогодні мають засоби масової інформації, які висвітлюють щоденні проблеми учасників РЦП. Серед найбільш впливових друкованих органів масової інформації слід назвати такі періодичні видання, як “Фінансова Україна”, “Бізнес”, “Фондовий ринок”, “Ринок цінних паперів”, “Інвестиційна газета”. Популярними є такі телевізійні- і радіопередачі: “Ринок від А до Я”, “Фінансовий огляд”, “УТН-фінанс” та інші. Але відсутність теоретичних узагальнень призводить до того, що на практиці розвиток фондового ринку (ФР) здійснюється непослідовно, мають місце значні недоліки в регулюванні РЦП, помітним є вплив суб`єктивних факторів.

Для вирішення цих питань в Україні створено єдиний орган, що впроваджує політику держави в сфері розвитку фондового ринку. Це - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Успіх економічної реформи в Україні тісно пов`язується зі створенням ринку цінних паперів. Отже тема курсової роботи є актуальною.

Метою роботи є дослідження процесу становлення і напрямки розвитку ринку цінних паперів в Україні і розробка на цій основі рекомендацій щодо вибору напрямків вдосконалення законодавства і практичної поведінки на фондовому ринку основних його учасників, зокрема, промислових підприємств.

Розділ 1. Теоретичні основи формування і розвитку фондового ринку України

1.1 Передумови створення фондового ринку та ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів в Російській імперії був започаткований на Санкт-Петербурзькій біржі в 20-х роках ХІХ століття. Тоді в обігу були лише іноземні векселі і облігації державних позик. Акції вперше потрапили до котирування у 1827 році.

Повноцінний ринок в імперії склався лише після створення умов для вторинного обігу цінних паперів.

У 1836 році, коли загалом діяло вже 16 акціонерних товариств, було прийнято акціонерне законодавство. Воно поклало початок широкому акціонуванню власності.

Формуванню фондового ринку сприяв і розвиток банківського кредиту. У другій половині ХІХ століття почали діяти Селянський Поземельний банк та Державний земельний банк. Вони випускали позики під нерухомість заставними листами або облігаціями.

Вісімдесяті роки стали якісно новим етапом розвитку всеросійської торгівлі цінними паперами.

В цей період в Росії діяли 269 іноземних підприємств. Зростає в обсягах і обіг облігаційного капіталу: у 1898 році було випущено 28 позик на 36,5 млн. рублів.

Процес вдосконалення біржової справи, який цілеспрямовано вів до створення спеціалізованих фондових бірж, був перерваний у 1914 році з початком першої світової війни. Тому роль фондової біржі відігравала лише Санкт-Петербурзька біржа, де існував фондовий відділ.

Бюлетень, який видавався фондовим відділом, був офіційним документом і вміщував курси державних та акціонерних паперів, валюти, векселів, іпотечних паперів тощо. Петербурзька біржа стала по-справжньому фондовою і за своїми параметрами не поступалась американським та західноєвропейським зразкам.

В Україні Статут Київської біржі був затверджений 5 листопада 1865 року. На прийняття у члени біржі надійшло 39 заяв, і 13 лютого 1869 року виборні від біржової громади у складі 23 осіб обрали керівний орган біржі - Біржовий комітет. Організаційно Київська біржа була асоціативним утворенням (а не акціонерним товариством) і утримувалася за рахунок членських внесків, а також внесків Синдикату цукрозаводчиків, прибутків від магазинів та інших надходжень.

З 1877 розпочали систематично видаватись біржові бюлетені. Згодом вийшла газета “Київська біржа”, в якій, окрім бюлетеня, публікувалися аналітичні статті, інформація про ціни на цукор та інші товари на ринках України та Російської імперії в цілому.

Заснування Київської біржі справило позитивний вплив на розвиток торгівлі, промисловості і фінансового ринку не лише Києва, а й всієї України. Київський біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування біржі - в 1873 році. В перші роки у біржовому обігу знаходились державні папери, паї, акції та облігації акціонерних товариств, зокрема, цукрових та рафінадних заводів. Крім цього, були дисконтовані векселі і перекази, відбувалися операції з золотом і сріблом. На ринку з`являються також заставні листи земельних банків.

Протягом наступних років сума угод з державними паперами подвоїлася, а в 1878 році досягла рекордної для 70-х років відмітки в 2,2 млн. рублів. Заставні листи котирувалися на біржі досить стабільно до 1879 року, коли з відмітки в 1,7 млн. руб. відбулося зниження обсягів до 612 тис. руб.

У 90-ті роки кількість фондових операцій з дивідендними паперами на київському ринку неухильно скорочується, в той час, як товарні угоди починають все більше визначати характер київської біржі торгівлі. Головною причиною було те, що хвиля акціонерного засновництва в Україні (та й в Росії в цілому) поступово спала. В цей період в Російській імперії почалося промислове піднесення. Весь потік паперів загальноросійського значення спрямовується до столиці, а в Києві повільно, але надійно розпочинається формування вторинного ринку паперів цукрово-рафінадних заводів, місцевих промислових товариств і комерційних банків. Стрибок обсягу продажу цінних паперів вгору на Київській біржі прийшовся на 1892 рік, дещо спав у 1893 році, але протримався на тому ж рівні ще до 1899 року, коли промислове зростання в країні закінчилося.

В зв`язку з початком першої світової війни в серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено офіційне котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі. Але через місяць Київська біржа відновлює роботу неофіційно; термінові контракти були укладені навіть на 1916-1917 роки. При сприятливому перебігу подій Київські біржовики могли б прийти до такого фінансового інструменту на ринку цінних паперів, як фінансовий ф`ючерс років на сімдесят раніше, ніж їх чікагські та лондонські колеги. Це була торгівля “правами” на продаж цукру в 1908-1916 роках.

Але події 1917 року перервали діяльність Київської біржі і звели нанівець всі зусилля українських підприємств по розширенню експорту товарів та пошуку нових форм участі України в міжнародній торгівлі.

В СРСР біржова торгівля поновилась в роки НЕПу. Перші за роки радянської влади товарні біржі виникли в 1921 році, а на кінець 1926 року їх вже нараховувалось 105. Постановою ЦВК СРСР від 21 січня 1927 року більша частина бірж ліквідується, а залишаються лише 14 бірж в найкрупніших торгових центрах, зокрема, на Україні - в Харкові, Києві, Одесі. В лютому 1923 року при Московській товарній біржі був створений фондовий відділ. Згодом аналогічні відділи були відкриті на восьми біржах, у тому числі і на Київській.

Фондові відділи спочатку визначали курс червонця і впорядковували валютні операції державних органів та кооперації, але згодом вони почали відігравати певну роль в розміщенні державних позик. Структурно фондові відділи багато в чому нагадували аналогічний відділ Санкт-Петербурзької біржі: відвідувати біржові збори і укладати угоди мали право постійні (“біржова громада”) та разові (“біржова публіка”) відвідувачі, але лише за участю маклера. Органами фондових відділів були загальні збори членів, рада фондового відділу та ревізійна комісія.

Проте, ця аналогія здавалася повною лише на перший погляд. Наркомфін мав великі права і сам встановлював первісний склад фондових відділів, призначав старшого маклера, визначав правила допуску цінних паперів до обігу, мав право скасувати постанови загальних зборів.

Радянський фондовий ринок цілком відповідав загальнодержавній тенденції зменшення питомої ваги приватному капіталу в загальних оборотах фондової торгівлі. Приватна емісія цінних паперів була заборонена, а всі кредитні та валютні операції могла проводити лише держава. Отже, місце фізичної особи на РЦП поступово замінила особа юридична, що зменшило, а згодом і припинило можливість біржової спекуляції.

В 1930 році в результаті радикальної зміни політичного курсу необхідність в біржах (як вказувалося в тогочасних директивних документах) відпала і вони були закриті.

Історія біржових установ підтвердила, що найхарактернішою ознакою будь-якого рівня ринкових відносин є неодмінне виникнення бірж, як універсального інструменту ринкової економіки. Перші ж кроки ринкової реформи в незалежній Україні теж спричинили до появи бірж, спочатку товарних, а згодом і фондових.

1.2 Основні етапи розвитку сучасного фондового ринку та ринку цінних паперів

До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:

політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України “Про господарські товариства”, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України № 446/95 від 11.06.1995р. “Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку”. Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торго-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України № 342/95 (22 вересня 1995р.) “Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України”.

30 січня 1996р. вийшла Постанова Кабінету Міністрів України № 140 “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання”.

Послідовно здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

В 1996р. у м. Києві відбулася Перша виставка-конференція “Фондовий ринок України-96”, яка мала значний успіх. Виставку відвідали понад 3 тис. спеціалістів з 179 національних та іноземних організацій і компаній.

1.3 Характеристика інститутів і суб'єктів фондового ринку

Ринок цінних паперів займає особливе місце в загальній системі ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб'єктів господарювання - приватні господарства, основним учасником яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;

ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;

ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий ринок - це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об'єднує чотири головні складові:

ринок позикового капіталу;

валютний ринок;

ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов'язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами.

Ринок позикового капіталу - це синтез двох ринків платіжних засобів - грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов'язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового капіталу між сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об'єднує частину ринку позикового капіталу (а саме - ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб'єкт економічної системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов'язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Емітент - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших ЦП.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому РЦП є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на РЦП, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на РЦП - це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою ЦП і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу ЦП. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу ЦП, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку.

На мал. 1.3 показано структуру фондового ринку.

Основними інститутами на РЦП виступають:

фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;

депозитарно-клірингова система;

інститут незалежних реєстраторів.

Мал. 1.3 Структура фондового ринку.

Фондові біржі та торговельно-інформаційні системи вже стали невід'ємною частиною РЦП. Ці структури призначені організовувати торгівлю ЦП.

Фондова біржа - спеціалізована організація, яка об'єднує професійних учасників РЦП у одному приміщенні для проведення торгів, створює умови для концентрації попиту й пропозиції та підвищення ліквідності ринку в цілому. Визначальною рисою фондової біржі є некомерційний та безприбутковий характер її діяльності. Біржа виробляє загальні правила проведення торгів і розрахунків після укладання угод, розповсюджує відповідну інформацію та підтримує професіоналізм учасників ринку. а також проводить певний контроль. Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути - юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, що допускається Законом України “Про підприємства в Україні” (фінансові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди), сама ж біржа не є таким. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди.

Учасниками ФР є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати ЦП, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги. Банки охоплюють увесь спектр можливих операцій з ЦП як за власний рахунок, так і за дорученням клієнтів.

На сьогодні в Україні діють чотири фондові біржі: Українська фондова біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ). Крім того, працюють ще 10 регіональних філій та центрів названих бірж.

Фондова біржа виконує три основні функції:

Посередницьку - створює достатні й всебічні умови для торгівлі ЦП емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.

Індикативну - полягає в оцінці вартості й привабливості ЦП.

Регулятивну - організація торгівлі ЦП.

Перші торги відбулися 7 червня 1995 року. Завдяки біржовим торгам визначається реальна ціна державного майна, що приватизується.

Біржові торги, крім залучених коштів, суттєво пожвавлюють фондовий ринок України, стимулюючи розвиток позабіржового обігу акцій за участю професійних учасників фондового ринку - торговців цінними паперами.

Депозитарії та кліринговий банк беруть на себе зобов'язання по переміщенню ЦП і грошових коштів між торговцями ЦП.

Депозитарії призначені для відповідного зберігання ЦП та забезпечення функціонування механізму, який має назву “поставка проти платежу”. Відповідно, клієнтами виступають власники ЦП і їх брокери.

Брокер - зареєстрований посередник (агент) при укладанні угод між покупцями та продавцями товарів, цінних паперів, валют, інших цінностей на фондових і товарних біржах.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків за ЦП, що заснована на врахування банками взаємних вимог і зобов'язань.

Кліринг широко використовується для розрахунків по операціям, які виконуються на фондовій біржі.

Головною метою організації депозитарно-кліринговой системи є гарантія повної безпеки інвесторів, які подають біржові заявки своїм брокерам.

Реєстратором є юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності по веденню реєстру власників іменних ЦП. Реєстратор здійснює такі функції:

складання реєстру власників іменних ЦП і номінальних утримувачів на певну дату;

облік зареєстрованих закладоутримувачів;

ведення рахунків емітента та зареєстрованих осіб;

облік нарахованих і сплачених доходів по іменним ЦП та ін.

1.4 Проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України

Головними тенденціями на міжнародних фондових ринках, що визначатимуть дальший розвиток фондового ринку України, є:

- глобалізація світового ринку капіталу, створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталу;

- технологізація ринків капіталу через зростаюче використання новітніх інформаційних і фінансових технологій; універсалізація діяльності фінансових інститутів, які спроможні надавати своїм клієнтам повний спектр фінансових послуг, включаючи послуги на ринках цінних паперів;

- інституціоналізація або зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного існування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній) у здійсненні фінансових інвестицій;

- інтернаціоналізація та регіоналізація регулювання фондових ринків;

- дерегуляція фінансових ринків як засіб протидії їх переміщення в офшорні зони.

Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні повинно стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення дальшого зростання виробництва.

Ліквідний, надійний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти зміцненню економічного суверенітету шляхом:

- сприяння знаходження інвестицій у реальний сектор економіки;

- створення ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;

- створення сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;

- розбудови сучасної надійної системи виконання угод з цінним паперами та обліку права власності на цінні папери;

- розбудови ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;

- концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;

- створення умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з дальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;

- гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово-кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України.

Удосконалення системи регулювання ринку цінних паперів в Україні потребує:

- визначення пріоритетів державної політики на фондовому ринку та розроблення заходів щодо його дальшого розвитку;

- забезпечення єдиного підходу до регулювання діяльності на фондовому ринку як банківських, так і небанківських фінансових установ;

- розширення повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ;

- оптимізації державного регулювання фондового ринку та розвитку саморегулювання, посилення контролю за дотриманням учасниками фондового ринку регулятивних вимог;

- поступової передачі саморегулівним організаціям (СРО) професійних учасників фондового ринку частини повноважень щодо передліцензійної роботи, проведення моніторингу діяльності своїх членів, перепідготовки та попередньої сертифікації фахівців;

- підвищення вимог до ліцензування професійних учасників фондового ринку;

- розроблення програм оперативних дій щодо регулювання фондового ринку в разі фінансової кризи;

- створення системи контролю та торгівлею цінними паперами за участю кваліфікованих осіб;

- розроблення та запровадження ефективної системи обміну інформацією між державними органами, що здійснюють регулювання і контроль на фондовому ринку;

- створення єдиної бази даних про акціонерні товариства.

Розвиток законодавства України про цінні папери потребує: прийняття Законів України “Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)”, “Про цінні папери та фондовий ринок” (нова редакція), “Про акціонерні товариства”, “Про недержавні пенсійні фонди”, “Про електронний документообіг електронний підпис”.

Розділ 2. Роль комерційних банків у розбудові фондового ринку України

2.1 Роль і місце банківської системи на фінансовому ринку

Комерційний банк -- єдиний у ринковій економіці універсальний інститут посередництва, здатний виконувати все різноманіття операцій на фінансовому ринку країни, в тому числі й на його фондовому сегменті. Водночас у цьому універсалізмі криється певна суперечність. З одного боку, банківська система повинна уособлювати стабільність і непохитність інституційних засад ринкової економіки, а з іншого -- фондові операції мають певний спекулятивний характер і їх здійснення пов'язане з тим чи іншим рівнем ризику, насамперед, систематичного.

Аналізуючи роль і місце банківської системи на фінансовому ринку, вчені виокремлюють дві основні взаємопов'язані функції: забезпечення економіки необхідною кількістю засобів платежу за рахунок ефекту мультиплікатора і трансформація заощаджень в інвестиції. Проте в умовах слабкого розвитку небанківського фінансового сектора, покликаного забезпечувати економіку країни довгостроковими ресурсами через операції на фондовому ринку, банківській системі України доводиться перебирати виконання його функцій на себе.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ комерційні банки можуть здійснювати на фондовому ринку такі операції:

-- емісію власних цінних паперів;

-- організацію купівлі-продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

-- операції на фондовому ринку від свого імені;

-- інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

-- довірче управління цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;

-- депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Для виконання останніх трьох операцій необхідно отримати письмовий дозвіл Національного банку України, а торгівля цінними паперами, депозитарна діяльність, діяльність з ведення реєстрів власників цінних паперів та управління активами підлягає також обов'язковому ліцензуванню в Державній комісії із цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

На фондовому ринку можна виділити три умовні напрями діяльності комерційного банку: як емітента, як інвестора, як професійного його учасника.

Щодо емісійної діяльності банків, то вона пов'язана передусім зі зростанням нормативу адекватності регулятивного капіталу в 2004 році -- з 8 до 10%, що спонукало більшість банків, особливо системних, суттєво збільшити свої статутні фонди. Так, на 01.01.2005 р. статутний капітал банків України становив 1 500.75 млн. євро, що на 393.09 млн. євро, або на 35.49% більше, ніж на початок 2004 року. Водночас лише за одинадцять місяців 2004 року загальний обсяг випусків акцій, зареєстрованих ДКЦПФР, становив 20 171.12 млн. грн.

Емісійну активність банків повинно стимулювати й чинне законодавство, адже з професійних учасників фондового ринку, які мають право здійснювати торгівлю цінними паперами, лише банки уповноважені торгувати цінними паперами власного випуску.

Інвестиційна діяльність банків на фондовому ринку жорстко обмежена. Так, за нормативами НБУ, загальний розмір прямих інвестицій не повинен перевищувати 60% від регулятивного капіталу банку, в тому числі не більше 15% за кожним емітентом. Виходячи з нормативу адекватності регулятивного капіталу банку на рівні 10%, частка прямих інвестицій в активах банку не повинна перевищувати 6%. На 01.01.2005 р. інвестиційний портфель комерційних банків України становив лише 6.2% від загальних чистих активів, а частка їх прямих інвестицій у статутних фондах акціонерних товариств -- близько 9.6%, що значно менше частки у статутних фондах інших груп власників. Ця норма не відповідає реальним потребам економіки. Значущість банків у формуванні статутного капіталу підприємств має бути більшою.

На інвестиційну активність банків на фондовому ринку негативно впливає сектор державних боргових зобов'язань, відволікаючи ресурси з реального сектору економіки країни. Так, облігації внутрішньої державної позики для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість викликали високу зацікавленість учасників ринку, адже дисконт за цими цінними паперами становив 19--25%, тобто їх дохідність суттєво перевищувала дохідність операцій на кредитному ринку. В результаті значну частину емісії так званих "ПДВ-облігацій" викупили банки, а обсяги торгів цим інструментом у Першій фондовій торговельній системі (ПФТС) протягом 2004 року, за попередніми даними, перевищили 58% від загального обсягу торгів державними цінними паперами. З іншого боку, активізація на ринку державних цінних паперів сприяє їх використанню Національним банком України для підтримки ліквідності банківської системи.

Як професійний учасник фондового ринку комерційний банк може здійснювати операції:

· щодо випуску та обігу цінних паперів, тобто провадити комерційну (за власний рахунок і від свого імені), комісійну (від свого імені і за рахунок клієнта) діяльність та діяльність з випуску цінних паперів (від імені та за рахунок клієнта);

· щодо управління активами недержавних пенсійних фондів та інститутів спільного інвестування;

· щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів і депозитарну діяльність зберігача.

Залежно від обраних напрямів роботи на фондовому ринку банк формує певний портфель цінних паперів, зокрема: торговий портфель; портфель цінних паперів на продаж; портфель цінних паперів, що утримуються до погашення; портфель інвестицій в асоційовані та дочірні компанії.

За даними на 01.10.2004 р., комерційні банки представляли 135 із 887 торговців цінними паперами України (порівняльні дані за обсягами виконаних договорів різними видами торговців цінними паперами наведено у таблиці 2.1).

Таблиця 2.1. Порівняльні дані за обсягами виконаних договорів торговцями цінними паперами

Млн.грн., відсотки
Вид торговців цінними паперами	IV квартал 2003 р.	І квартал 2004 р.	II квартал 2004 р.	III квартал 2004 р.
"Чисті торговці"	61 332.48 76.4%	52 742.43 72%	43 425.86 63.78%	54 788.84 66.57%
Інвестиційні компанії	6 971.87 8.6%	7 568.97 10%	8 944.77 13.14%	9 116.78 11.07%
Комерційні банки	12 064.78 15%	12 794.97 18%	15 716.98 23.08%	18 385.72 22.34%

На відміну від більшості торговців, банки є економічно незалежними учасниками фондового ринку, самостійно приймаючи рішення щодо інвестування коштів. Передусім це стосується операцій із векселями та придбання корпоративних облігацій провідних емітентів, щодо яких гарантований дохід та під заставу яких можна отримати відносно дешеве фондування у великих системних банках. Такі банки мають надлишок ліквідності, проте готові інвестувати кошти в короткострокові високоліквідні активи (строком від двох тижнів до одного-двох місяців).

Як засвідчила практика, одним із найперспективніших напрямів діяльності банків на фондовому ринку є організація випусків цінних паперів, особливо корпоративних облігацій. На відміну від більшості акцій, облігації приносять підприємствам реальні ресурси, котрі можна використати як для поповнення обігових коштів, так і для реструктуризації виробництва. Емітуючи облігації, банківські установи мають безумовну перевагу -- вони можуть повною мірою виконувати функції андерайтера, адже, володіючи значними кредитними ресурсами, в змозі викупити непогашену частину випуску облігацій із наступним їх розміщенням на вторинному ринку.

Завдяки розгалуженій мережі філій та відділень системні банки мають більші можливості щодо обслуговування клієнтів. Це сприяє їх становленню як складової фондового ринку країни, що забезпечує облік прав власності на цінні папери в документарній та бездокументарній формах. У цьому аспекті банки становлять значну конкуренцію реєстраторам, для яких цей вид діяльності є виключним і не може поєднуватися з іншою професійною діяльністю на фондовому ринку. Порівняльні дані щодо обсягів провадження реєстраторської діяльності найбільшими банками України подано в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2 Показники діяльності найбільших банків з надання реєстраторських послуг на 01.10.2004 р.

Реєстратор	Кількість реєстрів емітентів	Частка, %	Кількість власників цінних паперів	Частка, %
АКБ "Приватбанк"	1423	7.62	701 592	4.46
АКПІБ "Промінвестбанк"	807	4.32	410 479	2.61
АКБ "Укрсоцбанк"	486	2.60	127 811	0.81
Інші реєстратори	15 954	85.46	14 493 767	92.12
Разом	18 670	100.00	15 733 649	100.00

Тільки три найбільші банки, що надають послуги реєстратора, охоплюють 14.54% всіх акціонерних товариств, котрі користуються послугами реєстраторів. Однак їх частка у кількості відкритих для власників цінних паперів рахунків значно нижча -- 7.88%. Це зумовлено тим, що банки не спроможні повною мірою обслуговувати власників цінних паперів великих підприємств, де постійно відбуваються динамічні зміни, які в цьому питанні надають перевагу спеціалізованим компаніям. Попри те, що державна політика спрямована на поступове об'єднання функцій реєстраторів і зберігачів цінних паперів, інститут реєстратора безумовно потрібний. Це пов'язано передусім із великою кількістю міноритарних акціонерів, які з'явилися унаслідок широкомасштабної приватизації державного майна. Незважаючи на проблеми, зумовлені існуванням подвійних реєстрів підприємств (чого можна було уникнути за бездокументарної форми емісії цінних паперів), наявність сертифікатів цінних паперів як документів, що підтверджують право власності суб'єктів на цінні папери, певною мірою все ж гарантує дотримання права приватної власності.

Стосовно депозитарної діяльності зберігання цінних паперів, то тут банки є безумовними лідерами, адже її можуть провадити лише банківські установи й торговці цінними паперами. Так, за даними ДКЦПФР, на 30.09.2004 р. діяльність зберігача цінних паперів здійснювали 138 суб'єктів, серед них -- 76 банків. Водночас банки дещо поступаються торговцям цінними паперами, що мають ліцензію зберігача, як за обсягами проведених операцій, так і за кількістю відкритих рахунків зберігачам цінних паперів (див. таблицю 2.3). Це пояснюється тим, що банки обслуговують інтереси переважно певних фінансово-промислових груп, а отже, є номінальним утримувачем цінних паперів.

Таблиця 2.3 Кількість і номінальна вартість операцій з переказу цінних паперів між зберігачами у 2003 році

Назва зберігача	Кількість операцій	Назва зберігача	Номінальна вартість операцій, млн. грн.
АТЗТ "Обрій Капітал"	4 010	АТЗТ "Обрій Капітал"	6 702.09
ТО В "ЗЦПКБ"	2 570	ВАТ "Кредитпромбанк"	4 408.50
ВАТ "Кредитпромбанк"	1762	ТОВ "ЗЦПКБ"	2 465.44
ЗАТ "Банк НРБ-Україна"	1 322	АБ "ІНГ банк Україна"	1 636.83
АБ "ІНГ банк Україна"	1 314	ЗАТ "Донгорбанк"	1 361.72
ЗАТ "Альтера фінанс"	1 191	ТОВ"Індустрія цінних паперів"	1 277.27
АКБ "Інтеграл-банк"	959	ЗАТ "Альтера фінанс"	1 258.25
ВАТ "Перкомбанк"	862	АБ "ІНГ банк Україна"	908.32
ТОВ "ФК "Славутич-капітал"	794	АКІБ Укрсиббанк"	890.49
ТО В "Укрпромбанк"	694	ВАТ "Перкомбанк"	716.87
Інші	19 428	Інші	14 806.46

Для професійних учасників фондового ринку важливо, щоб зберігачі були здатні проводити якомога більшу кількість операцій, оскільки угоди на організованому фондовому ринку можуть здійснюватися лише зі знерухомленими цінними паперами. Комерційні банки не спроможні забезпечити потрібну оборотність депозитарних активів, а відтак виконують пасивну роль у функціонуванні депозитарної системи. Водночас їм належить значна частка у статутному фонді Міжрегіонального фондового союзу (57.70% -- приватним банкам, 6.80% -- недержавним) -- єдиному депозитарії в Україні, що обслуговує обіг знерухомлених цінних паперів між зберігачами.

2.2. Комерційні банки у розвитку фондового ринку: висновки та пропозиції

Попри те, що комерційні банки відіграють визначальну роль у розвитку фондового ринку країни, в умовах нерозвинутості небанківського фінансового сектору та фондового ринку загалом необхідно вирішити низку питань, зокрема:

· підвищити ефективність діяльності Національної депозитарної системи за рахунок удосконалення законодавства в частині усунення наявних розбіжностей у нормативних документах, уніфікації обліку цінних паперів і централізації системи шляхом створення центрального депозитарію з метою зменшення ризиків у процесі проведення розрахунків за договорами щодо цінних паперів. Подальша централізація Національної депозитарної системи передбачає: забезпечення діяльності за єдиними правилами і в єдиній системі електронного документообігу; надання зберігачам, які не є банками, ліцензій на відкриття та ведення поточних грошових рахунків для нарахування дивідендів; розширення повноважень професійних учасників ринку цінних паперів стосовно можливості надання ними широкого спектра персоніфікованих послуг (управління цінними паперами, грошовими коштами за договорами з клієнтами).

Зниження рівня ризиків під час розрахунків за договорами щодо цінних паперів у ході розвитку системи забезпечуватиметься шляхом упровадження на організованому ринку цінних паперів механізму врегулювання цих договорів за принципом "поставка проти платежу", створення системи гарантійних депозитів для хеджерів на товарному та фондовому ринках, обов'язкового зберігання контрольних копій систем реєстрів власників іменних цінних паперів у їх центральному реєстрі у форматі, що дає змогу поновити систему реєстру в разі його втрати. До того ж необхідно забезпечити інтеграцію національної депозитарної системи у міжнародний ринок цінних паперів, що потребує встановлення кореспондентських відносин між Центральним депозитарієм України, який перебере на себе функції існуючих Національного депозитарію України та Міжрегіонального фондового союзу, і центральними депозитаріями держав -- членів ЄС та інших розвинутих країн;

· створити умови для підвищення рівня капіталізації та ліквідності фондового ринку, зокрема -- встановити жорсткий контроль за дотриманням норм чинного законодавства емітентами та професійними учасниками цього ринку, аби не допустити корпоративні конфлікти і грубе порушення прав міноритарних акціонерів; забезпечити інформаційну прозорість фондового ринку, вдосконалити систему розкриття інформації завдяки запровадженню Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; заохочувати створення публічних компаній, рекомендуючи їм підтримувати певний відсоток акцій у вільному обігу на фондовому ринку (скажімо, не менше 10%);

· поліпшити корпоративне управління шляхом тісної співпраці з Організацією з економічного співробітництва та розвитку, запровадження акціонерними товариствами кодексів корпоративного управління (в яких було б чітко розмежовано відповідальність керівних органів товариства, визначено права та обов'язки акціонерів), дотримання переважного права акціонерів на придбання акцій додаткової емісії, посилення контролю за придбанням та продажем акціонерним товариством власних акцій з метою запобігання збагаченню окремих посадових осіб;

· вирішити проблему обігу векселів на організованому сегменті ринку, що дасть змогу запровадити прозоріший механізм ціноутворення на них, адже вони становлять значну частину операцій банків із цінними паперами;

· переглянути нормативи інвестування комерційними банками коштів у статутні фонди підприємств, що сприятиме підвищенню дохідності розміщених ресурсів банків і спростить перетікання капіталу між технологічно пов'язаними підприємствами;

· розширити перелік видів цінних паперів, під заставу яких можуть рефінансуватися комерційні банки в НБУ, та підвищити граничний відсоток вартості цінних паперів, за яким здійснюється рефінансування банків, для корпоративних (облігацій) та іпотечних цінних паперів. Подальший розвиток іпотечних паперів пов'язаний насамперед зі створенням стандартних умов надання іпотечних кредитів усіма банками України, що сприятиме впровадженню механізмів сек'юритизації їх активів;

· установити граничні нормативи щодо операцій комерційних банків із державними цінними паперами, які відволікають кошти з реального сектору;

· розширити практику надання банківських гарантій під випуск облігацій платоспроможних підприємств, адже багато з них мають значні обсяги діяльності, проте через розмір статутного фонду не можуть залучити достатні ресурси;

· всебічно сприяти діяльності банків стосовно створення корпоративних пенсійних фондів як інституту забезпечення економіки відносно дешевими довгостроковими фінансовими ресурсами;

· проводити комерційними банками дієву політику щодо використання ощадних сертифікатів, що дасть їм змогу здійснювати гнучку політику управління залученими коштами, а населенню -- брати активнішу участь у розвитку фондового ринку України;

· зобов'язати емітентів корпоративних і муніципальних облігацій та цінних паперів, що знаходяться у лістингу організаторів торгівлі, пройти процедуру рейтингу згідно з методикою рейтингової оцінки, розробленою Кабінетом Міністрів України, скориставшись переліком ліцензованих рейтингових агентств, котрі мають право на проведення відповідної діяльності.

Розділ 3. Дослідження ефективності фондового ринку України

3.1 Методи дослідження ступеня ефективності фондового ринку України

Незважаючи на те, що розміри фондового ринку України порівняно з деякими ринками, що формуються (Росія, Китай, Бразилія тощо), ще незначні, проте він має суттєвий потенціал зростання, спостерігається підвищення інтересу міжнародних інвесторів до вітчизняних цінних паперів.

Для дослідження ступеня ефективності фондового ринку України застосовуються методи регресійного аналізу з використанням сучасних економетричних моделей.

Необхідно зазначити, що в більшості досліджень ступеня ефективності ринку зазначається, що лише інформація впливає на ціноутворення. При цьому нівелюється основний закон ринкової економіки -- закон попиту і пропозиції. Це є одним із суттєвих недоліків деяких статистичних методів, що використовувались у дослідженні. Насправді в момент отримання раптової інформації у більшості інвесторів немає в наявності вільних грошових коштів для проведення активних операцій на ринку. Процес встановлення цін на фондові інструменти займає значно більше часу, ніж передбачено деякими статистичними методами, що зазвичай використовуються в аналізі ефективності ринку.

Для аналізу ефективності фондового ринку російські вчені В. Наливайський та І. Іванченко запропонували низку статистичних методів, зокрема метод Ірвіна. Метод Ірвіна належить до етапу попереднього аналізу часових рядів економічних показників і полягає у перевірці однорідності ряду, тобто у виявленні аномальних значень. Під аномальним рівнем розуміють окремі значення рівнів часового ряду, які суттєво впливають на основні часові характеристики ряду динаміки: середній рівень, середній приріст, середній темп зростання, середній темп приросту і т.ін., а також на відповідну трендову модель. Причинами аномальних спостережень можуть бути помилки технічного характеру чи фактори, що мають об'єктивний характер, але можуть діяти рідко, епізодично.

Для дослідження ефективності фондового ринку України використаємо значення індексу ПФТС за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року. У даному випадку наявність аномальних рівнів часових рядів свідчитиме про різке порушення закону попиту та пропозиції на цінні папери, про вплив на об'єктивні закони фондового ринку сторонніх по відношенню до нього сил, наприклад, політичних.

Метод Ірвіна припускає використання такої формули:

де I_t -- значення індексу ПФТС в момент t,

_І -- середнє квадратичне відхилення часового ряду.

Розраховані значення л₂,л₃,... ,л_{n ?1} порівнюються з критичним значенням критерію Ірвіна л_б, і, якщо вони будуть більші за табличне, відповідне значення ряду I_t вважається аномальним.

Дослідження динаміки індексу ПФТС проводилося окремо для кожного року, а також одночасно для всього періоду, що досліджується. Метод Ірвіна дав такі результати: середнє квадратичне відхилення за даними 2001 року дорівнює 5,73, максимальне значення статистики Ірвіна -- 0,58; відповідні значення за даними 2002 року -- 6,74 і 0,53; відповідні значення за даними 2003 року -- 7,25 і 2,14; відповідні значення за даними 2004 року -- 35,88 і 0,61; відповідні значення за даними 2005 року -- 23,21 і 0,64. Єдине значення статистики Ірвіна, яке перевищує одиницю й означає наявність аномального значення, ми отримали в 2003 році (значення статистики Ірвіна дорівнює 2,14). Аномальне значення припадає на 31 грудня 2003 року. Застосувавши статистику Ірвіна для всього періоду (2001 -- 2005 рр.), маємо середнє квадратичне відхилення -- 106,05 і максимальне значення статистики Ірвіна -- 0,26.

Отже, для значень індексу ПФТС можна вважати наявність аномального значення тільки для даних 2003 року, тоді як при дослідженні всієї сукупності спостережень (2001--2005 рр.) аномалій не виявлено.

З групи методів непараметричної статистики, що застосовуються для аналізу ефективності ринків, було використано розрахунок статистики Z. Дослідження проводилися для обчислених щоденних приростів значень індексу ПФТС за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року. Весь період, як і в попередньому дослідженні, було поділено на п'ять підперіодів. Для кожного з них обчислено: n₁ -- кількість додатних приростів індексу ПФТС; n₂ -- кількість від'ємних приростів індексу ПФТС; R -- кількість серій чи груп приростів з однаковими знаками.

Значення статистики Z обчислюється за формулою:

Результати обчислень подано в табл. 3.1.

Таблиця 3.1 Дані для обчислення статистики Z

Показник

Подобные документы

• Державне регулювання фондового ринку України

  Економічна сутність і роль фондового ринку. Цінні папери як один з найбільш дискусійних елементів фондового ринку. Напрямки розвитку ринку цінних паперів України. Структура торгів на фондовому ринку України, динаміка обсягів зареєстрованих випусків акцій.
  
  реферат [218,8 K], добавлен 14.06.2011
  

• Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів в Україні

  Загальна характеристика ринку цінних паперів. Особливості формування інфраструктури фондового ринку України. Теперішній стан інфраструктури ринку цінних паперів України, сучасні тенденції у розвитку. Вдосконалення інфраструктури фондового ринку.
  
  контрольная работа [33,2 K], добавлен 18.06.2011
  

• Аналіз міжнародного фондового ринку та його впливу на український фондовий ринок

  Сутність ринку цінних паперів. Виявлення тенденцій розвитку сучасного світового й вітчизняного фондового ринку. Види цінних паперів та їх функції в економіці. Прогнозування динаміки фондового ринку в умовах посилення невизначеності на фінансових ринках.
  
  реферат [41,0 K], добавлен 30.06.2014
  

• Теоретичні аспекти функціонування організованого ринку цінних паперів

  Сутність, функції і сегменти ринку цінних паперів. Організатори торгівлі як учасники фондового ринку. Механізм біржової торгівлі фінансовими інструментами. Аналіз сучасного стану організованого сегменту фондового ринку (ринку цінних паперів) в Україні.
  
  курсовая работа [1012,4 K], добавлен 15.06.2013
  

• Сучасний стан та тенденції розвитку ринку цінних паперів в Україні

  Аналіз динаміки обсягів випуску цінних паперів в Україні протягом 2002-2010 р. Основні напрями розвитку фондового ринку в найближчій перспективі, необхідність вирішення питання його ефективного функціонування. Державне регулювання ринку цінних паперів.
  
  статья [246,0 K], добавлен 12.10.2012
  

• Розвиток фондового ринку України

  Особливості формування, етапи розвитку і сучасна структура фондового ринку України. Аналіз його діяльності і ознайомлення з динамікою індексу ПФТС. Показники інвестування банків у цінні папери. Актуальність побудови ефективної депозитарної системи.
  
  реферат [951,4 K], добавлен 01.04.2011
  

• Портфельна теорія як метод формування портфеля цінних паперів

  Структура ринку цінних паперів. Поняття та сутність портфельного інвестування. Аналіз математичних моделей формування ринку цінних паперів. Чисельне моделювання оптимізації портфелю. Актуальні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку України.
  
  дипломная работа [927,4 K], добавлен 20.01.2013
  

• Механізм функціонування фондового ринку України на основі розвитку електронної біржової торгівлі

  Визначення стану фондового ринку України на основі розвитку електронної біржової торгівлі. Характеристика ринку цінних паперів, засади активного збільшення обсягів торгів. Напрямки інтернет-трейдингу, особливості і умови розвитку електронної торгівлі.
  
  статья [13,6 K], добавлен 18.02.2014
  

• Фондовий ринок

  Сутність та роль фондового ринку в умовах ринкової економіки. Суб’єкти фондового ринку та особливості механізму фондової біржі. Проблеми та перспективи удосконалення фондового ринку України. Основні показники діяльності української фондової біржі.
  
  курсовая работа [88,6 K], добавлен 21.04.2009
  

• Стратегія банків України на ринку цінних паперів

  Сутність та класифікація учасників фондового ринку України. Стратегія і питома вага операцій з цінними паперами в діяльності банків України. Цінні папери в якості платіжних інструментів. Емісійна та інвестиційна діяльність банків на ринку цінних паперів.
  
  отчет по практике [3,0 M], добавлен 19.09.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам