Оцінка кредитоспроможності позичальника – фізичної особи в системі управління кредитним ризиком

1

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста

Тема роботи:

«Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи в системі управління кредитним ризиком»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності позичальника

1.1 Основні поняття і визначення кредитоспроможності позичальника

1.2 Аналіз кредитоспроможності фізичної особи-позичальника, як основний чинник в системі управління кредитним ризиком

1.3 Зарубіжний досвід аналізу кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

1.4 Кредитні ризики, методи аналізу та управління ними

Розділ 2. Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи в системі кредитного ризику (на матеріалах Конотопського відділення ЗАТ КБ «Приватбанк»)

2.1 Організаційно-економічна характеристика комерційного банку ЗАТ «Приватбанк»

2.2 Методика аналізу кредитоспроможності позичальника - фізичної особи в Конотопському відділенню ЗАТ КБ «Приватбанк»

2.3 Розрахунок кількісних показників ступеня кредитного ризику по споживчих кредитах в Конотопському відділенні «ПриватБанку»

Розділ 3. Удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника - шляхи до мінімізації кредитного ризику

3.1 Впровадження скорингу - швидка та об'єктивна оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

3.2 Страхування, як ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Розвиток кредитування фізичних осіб відбувається паралельно із становленням та розвитком банківської справи, відіграє важливу роль у розвитку цивілізованих відносин на ринку фінансового забезпечення та споживання та виконує свою головну функцію - підвищення купівельної спроможності населення та їх життєвого рівня. Протягом тисячоліть кредитування фізичних осіб динамічно розвивалося. На сьогоднішній день існує велика кількість видів кредитів, в тому числі в залежності від звичок, традицій та розвитку нації. Відтак відбувається постійне впровадження нових видів банківських кредитів та способів їх надання клієнтам.[3]

У кредитуванні споживчих потреб людей беруть участь підприємства, організації, кредитні спілки, ломбарди і банки. Наприклад, у Франції ј споживчого кредиту надається банками і ѕ - спеціалізованими кредитними установами. Але оскільки останні отримують необхідні їм кошти в більшій мірі за рахунок банківських позик, то фактично 90% всієї суми споживчого кредиту надається банками.

Кредит має специфічні риси, які визначають його як певний вид позики. По-перше, кредит передбачає надання кредитною організацією у тимчасове користування фізичній особі не будь-яких речей, а виключно грошових коштів, по-друге, кредитні відносини повинні бути обов'язково оформлені кредитною угодою в письмовій формі. По-третє, кредити надаються лише на платній основі, тоді як позика передбачає повернення такої ж суми коштів або кількості речей тієї ж якості, яку було отримано від позикодавця.[3]

Кредитування з найдавніших часів є ризиковим видом діяльності. Кредитний ризик, що породжується даною діяльністю, та методи його мінімізації цікавлять як практиків, так і теоретиків. Про це свідчить велика кількість наукових публікацій, що з'явились останнім часом. Не дивлячись на той факт, що проблема кредитного ризику надзвичайно актуальна серед науковців, дослідження причин виникнення, особливо в конкретних галузях, та методи мінімізації кредитного ризику не можна вважати повністю вивченими та дослідженими.

Одним з головних етапів процесу кредитування є вивчення кредитоспроможності клієнта й оцінка ризику за позикою, що можливо тільки за умови позитивних результатів попередньої бесіди. Цей етап опирається на існуючі методики оцінки кредитоспроможності як комерційного банку, так і рекомендацій НБУ, викладених у відповідних нормативних актах. Логічним завершенням цього процесу є складання висновку стосовно подальшої співпраці банку з позичальником. Отже, оцінка кредитоспроможності позичальника є найголовнішою в остаточному прийнятті рішення про надання кредиту і мінімізації ризику неповернення позики.

Свідченням того, що дана тема дипломної роботи «Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи в системі управління кредитним ризиком» набуває все більшої актуальності є той факт, що в останній час банківське кредитування фізичних осіб є все більш привабливим для українських банківських установ. Про це свідчить стрімке зростання обсягів різноманітних позик для населення.

Предметом дослідження даної теми дипломної роботи є процес визначення оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичних осіб комерційними банками.

Об'єктом дослідження виступає діяльність ПриватБанку в наданні банківських кредитів приватним особам.

Основною метою роботи є вивчення чинної методології споживчого кредитування, оцінка кредитоспроможності, методи уникнення та шляхи вдосконалення мінімізації кредитних ризиків при наданні кредитів фізичним особам.

Для реалізації мети були поставлені наступні завдання:

1. З'ясувати сутність, значення та класифікацію кредитів;

2. Ознайомитися з законодавчою базою України, що регулює процеси кредитування населення і визначення кредитоспроможності позичальника;

3. Дослідити системи оцінки кредитоспроможності фізичних осіб;

4. Провести аналіз економічного стану об'єкта дослідження;

5. Проаналізувати надання банківського кредиту приватній особі і установах ПриватБанку

6. Надати рекомендації і пропозиції щодо мінімізації кредитного ризику і вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи.

Дипломна робота виконана на матеріалах ЗАТ "ПриватБанк". До розгляду приймалися дані за останні три роки (2003-2005 рр.). У роботі були використані відомості журнальних статей та статистичних збірників. При написанні дипломної роботи також користувалися законами та нормативними актами, постановами та положеннями Верховної Ради України, Кабінету Міністрів, Національного банку України, внутрішніми документами «ПриватБанку», науковими монографіями, підручниками, тощо.

В ході дослідження та розгляду теми даної дипломної роботи застосовувались методи аналізу, синтезу, конкретизації.

При написанні даної роботи було використано: нормативно-правову базу України, підручники, статті, публікації, матеріали опубліковані на сайтах Інтернет українських банків, а також внутрішні документи Приватбанку.

Розділ 1. Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності позичальника

1.1 Основні поняття і визначення кредитоспроможності позичальника

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють спроможність юридичної чи фізичної особи повністю і в зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. У світовій банківській практиці кредитоспроможність клієнта завжди була і лишається одним з основних критеріїв під час визначення доцільності встановлення кредитних стосунків. Кредитоспроможність тлумачиться не лише як можливість повернути основну суму боргу і відсотки за ним, а і як бажання клієнта виконати свої зобов'язання. Тому спроможність до повернення кредиту пов'язується з моральними якостями клієнта, його репутацією, майстерністю і сферою діяльності, ступенем вкладання капіталу в нерухоме майно, можливістю генерувати грошові потоки у процесі виробництва та обігу.

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

- оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

- прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом.

Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.[41]

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невід'ємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. І саме з цих позицій потрібно аналізувати фінансовий стан позичальника. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік. Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг.

Методика оцінювання фінансового стану позичальника, перелік аналітичних показників, їхні нормативні значення та значущість (встановлюється за бальною системою з огляду на вагомість кожного показника серед інших) визначаються окремо для кожної групи позичальників. У загальному випадку виокремлюють такі групи позичальників: юридична особа, банк, фізична особа.

Інформація про позичальника. У процесі аналізу позичальника банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп:

- інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

- внутрішньобанківська інформація;

- зовнішні джерела інформації.

До першої групи належать:

- фінансова звітність;

- документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.;

- документація, пов'язана з кредитним заходом - техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо- і довгострокових кредитів - бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та ін.);

- інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та зростання, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих запитань, на які повинен відповісти клієнт;

- додаткова інформація, яка подається за вимогою банку, - довідки про наявність рахунків в інших банках, витяги з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави.[7]

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері і кредитних, і некредитних стосунків. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше було видано клієнтові, про затримки та порушення під час погашення позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складниками загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні стосунки з будь-яким клієнтом, який упродовж цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною під час одержання нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Це питання зараз знаходиться в стадії розробки. Однак складність цього завдання - і організаційна, і технічна - не дає можливості розраховувати на швидке його вирішення.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:

- від департаменту банківського нагляду;

- інших банків, які обслуговували цього клієнта;

- ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

- засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та ін.);

- статистичних агенцій і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

- відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкуренто-спроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини та ін.

Кожне інформаційне джерело слугує для висвітлення конкретного аспекту діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність. Однак найважливішою є інформація, здобута з ринкових джерел поза межами банку. По-перше, завдяки тому, що існує чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу. По-друге , ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найпершим реагує на зміни в стані підприємства ще до того, як ці зміни знайдуть відображення у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає передусім у перевірці сигналів, які надходять з ринкових джерел інформації, та виявленні причин їх виникнення.

Всебічний і ґрунтовний аналіз усієї інформації дає змогу оцінити кредитний ризик клієнта, який фокусується на п'яти основних аспектах:

- фінансовий аспект, який визначає спроможність позичальника генерувати грошовий потік, достатній для погашення кредиту;

- галузевий аспект, який відображає процеси розвитку галузі та конкурентні позиції клієнта і є складником загального кредитного ризику позичальника;

- управлінський аспект, який оцінює якість менеджменту та ефективність керівництва;

- аспект якості забезпечення кредиту, що визначає рівень контролю банку за заставою та можливості й умови реалізації;

- морально-етичний аспект, який відображає готовність позичальника до повернення кредиту.

1.2 Аналіз кредитоспроможності фізичної особи-позичальника, як основний чинник в системі управління кредитним ризиком

Процес кредитування пов'язаний з діями багаточисельних та різноманітних факторів ризику, які здатні спричинити непогашення кредиту в встановлений термін. Тому надання кредитів банк обумовлює вивченням кредитоспроможності клієнта, тобто вивченням факторів, які можуть спричинити їх непогашення .

Аналіз кредитоспроможності полягає в визначенні здатності позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, ступені ризику, який банк готовий взяти на себе; розмір кредиту, який може бути наданий при даних обставинах і, нарешті, умов його надання.

Метою аналізу кредитоспроможності приватних позичальників є оцінка кредитних ризиків, які дещо відрізняються від ризиків, що присутні при кредитуванні юридичних осіб. Більшість споживчих кредитів невеликі тому банки змушені збільшувати кількість позичальників, які мають різні особисті і фінансові характеристики, щоб покрити власні витрати на кредитування.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи банки встановлюють перелік показників та їх нормативних значень залежно від виду кредиту (на придбання чи будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалого використання, інші потреби), обсягів і строків кредитування, виду забезпечення.[38]

Оцінка кредитоспроможності позичальника - фізичної особи визначається за результатами аналізу кількісних показників (економічна кредитоспроможність) та якісних характеристик (особиста кредитоспроможність), підтверджених відповідними документами і розрахунками. Під час розгляду питання про надання кредиту і надалі в процесі обслуговування боргу банк має обрати для аналізу ті показники, які так чи інакше можуть вплинути на виконання зобов'язань за кредитом. Потрібно також визначити рівень імовірного впливу обраних показників на кредитоспроможність позичальника, встановивши для кожного з них нормативні значення та відповідні бали значущості (вагові коефіцієнти).

До якісних характеристик позичальника належать:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність майна: нерухомості, цінних паперів, банківських вкладів, транспортних засобів та ін.);

- соціальна стабільність (постійна робота, сімейний стан, ділова репутація);

- вік і стан здоров'я клієнта;

- кредитна історія (інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, користування іншими банківськими послугами).

До основних кількісних показників оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи належать:

- сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи, зменшені на сукупні витрати та зобов'язання) та прогноз на майбутнє;

- накопичення на рахунках в банку (інформація надається за бажанням позичальника);

- коефіцієнти, які характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою: співвідношення сукупних доходів і витрат, сукупного чистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом і відсотками за ним;

- забезпечення (застава рухомого та нерухомого майна, наявність страхових полісів, можливість передавання права власності на об'єкт кредитування) та рівень його ліквідності.

Під час оцінювання фінансового стану позичальників - фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, потрібно також враховувати показники, встановлені для аналізу діяльності юридичних осіб:

- менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація та зв'язки в діловому світі, готовність і спроможність відповідати за виконання кредитних зобов'язань);

- чинники ринку (вид галузі, привабливість товарів чи послуг, пропонованих клієнтом на ринку, обсяг такого ринку та рівень конкуренції на ньому, тривалість діяльності клієнта на ринку);

- прогноз руху грошових потоків (співвідношення власного капіталу та суми кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць і суми кредиту).

Кожен банк має формалізувати процедуру оцінювання фінансового стану позичальників і розробити власні критерії та методику аналізу. Одним з підходів до аналізу кредитоспроможності позичальника - фізичної особи є система кредитного скорингу, яка базується на бальній оцінці чинників кредитного ризику. Кредитний скоринг є різновидом загальнішого методу - рейтингових систем оцінювання кредитоспроможності позичальника.[29]

За результатами проведеного аналізу фінансовий стан позичальника визначається точкою у багатовимірному просторі, параметрами якого є перелічені вище (або ще й додатково встановлені банком) показники. Оскільки працювати з такою кількістю оцінок досить складно, то на наступному етапі проводиться агрегування і за певними критеріями визначається належність кожного позичальника до одного з п'яти класів, позначених літерами: А, Б, В, Г, Д. У процесі ідентифікації класу позичальника банк бере до уваги не лише його фактичний фінансовий стан, а й оцінює перспективи (поліпшення, погіршення чи підтримка фінансового стану на тому самому рівні). Крім фінансового стану позичальника (контрагента банку), в процесі визначення ризиковості кредитних операцій банку оцінюються ще два параметри - стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотками (комісії чи інші платежі); рівень та якість забезпечення кредитної операції.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту. Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього - оперативно призупинити кредитування.

Аналіз платоспроможності проводиться як по позичальнику так і по його поручителю. При цьому метод аналізу і документація така ж сама, як і при аналізі самого позичальника. В результаті проведеної роботи визначається можливості клієнта виконувати платежі на погашення основного боргу і відсотків за нього, а поручителя - виконувати їх у випадку неплатоспроможності основного позичальника.

Банк аналізує кредитоспроможність позичальника на основі таких основних документів:

заявки на отримання кредиту;

паспорт, на основі якого працівник банку визначає місце проживання по останній адресі, вік, сімейний стан і наявність дітей;

довідки з місця роботи, де повинно бути вказано: середньомісячна заробітна плата (за останні 6 місяців), сума прибуткового і інших податків які щомісячно сплачує позичальник, стаж роботи на підприємстві, сума обов'язкових щомісячних відрахувань (аліменти, страхові внески);

книжки по розрахункам плати за квартиру і комунальні послуги;

документи які підтверджують прибутки по вкладах в банках і цінним паперам.

Заявка на кредит - це стандартна анкета, зміст і ступінь деталізації якої відповідають вимогам банку тієї чи іншої країни. Звичайно, всі заяви складаються із кількох змістовних частин і спеціальної графи, яка заповнюється банком.

Призначення заявки: офіційний запит клієнта на надання позичкових коштів; включає в себе дані про конкретну позику; отримання інформації про клієнта у відповідності з його анкетними даними.

Логічний підхід полягає в поперемінному виявленню з кредитної заявки найбільш суттєвих факторів і їх оцінці на основі принципів кредитування.

Ключовими факторами аналізу будь-якої заявки на отримання споживчого кредиту є характер позичальника і його кредитоспроможність.

Часто рішення по кредитній заявці приймається на основі практичного досвіду і деякого «інтуїтивного відчуття». Однак, як правило, цей практичний досвід є результатом послідовного застосування принципів раціонального кредитування в повсякденному житті.

На основі досвіду оцінки кредитного ризику споживчого кредитування, який використовується в своїй діяльності банками Франції, Германії, США комерційними банками України була розроблена методика оцінки кредитних ризиків по кредитам приватних осіб. В основі методики знаходиться техніка кредитного «скорингу», яка адаптована до умов країни з перехідною економікою і масштабу цін України.

За допомогою цієї методики проводиться прийняття рішення по наданню споживчого кредиту на основі оцінки ризику приватних позичальників, а також оцінка ризику існуючого споживчого кредитного портфелю. Основним джерелом інформації для аналізу за даною методикою є дані про клієнта, які відображені в заявці на отримання споживчого кредиту.[30]

Алгоритм опрацювання заявки передбачає декілька основних розділів для аналізу:

1. Загальні дані;

2. Фінансові показники;

3. Характеристики кредиту;

4. Моральні якості.

Питома вага кожного з розділів в загальному підсумку складає: 20, 25, 50 та 5% відповідно. Кожному з цих параметрів надається відповідна вага, який визначає його значення. В залежності від варіанту відповіді (який має за собою визначену бальну оцінку) по кожному з параметрів формується бальна оцінка шляхом множення ваги параметра на бальну оцінку варіанту відповіді. Сума усіх бальних оцінок параметрів утворює підсумок розділу. Сума підсумків усіх розділів утворює загальний підсумок роботи алгоритму. Як підсумок по конкретному запиту встановлюється відповідний ризик кредитування. В залежності від суми накопичення балів приймається один з варіантів рекомендацій по прийняттю рішення:

1. Менше 40 балів - надання кредиту недоцільна (ризик більше 60%);

2. Від 40 до 60 балів - інформація потребує додаткового опрацювання (ризик від 40 до 60%);

3. Більше 60 балів - позитивна рекомендація по наданню кредиту (ризик менше 40%).

Розглянемо основні розділи аналізу кредитоспроможності позичальника

Розділ І. Загальні дані. Вік визначає фінансові можливості позичальника, рівень благоустрою, стабільність теперішнього стану, його перспективи, мотивації по використанню позичкових коштів. Найбільш благоприємним є вік позичальника в межах від 30 до 45 років.

Час проживання в даній місцевості характеризує ступінь «осідлості» позичальника, стабільність його зв`язків з зовнішнім світом. Термін проживання більше 10 років є найбільш благоприємний для кредитування.

Місце праці є значним фактором, який визначає фінансовий стан позичальника. Виходячи з поточного стану справ в Україні, праця на державному підприємстві пов`язана з нерегулярністю виплат, тому праця на приватному підприємстві або в фінансовій установі є найбільш прийнятним варіантом.

Посада, яку займає особа відображає поточний рівень прибутків. Чим вище службове становище, яке займає клієнт, ти вище його рейтинг.

Стаж праці на підприємстві знижує ризик преходу або звільнення . Найбільш бажаним є 7-ми річний стаж праці і більше.

Військова зобов`язаність підвищує ризик призиву на службу, або збори, які пов`язані з ліквідацією наслідків катастроф, стихійного лиха, яке може вплинути на виконання обов`язків по кредитній угоді.

Освіта (за ствердженням закордонних джерел) має безпосередній вплив на бажання брати кредити з усвідомленням тієї міри відповідальності, яка лягає на плечі позичальника.

Спеціальність по диплому характеризує рівень спеціальної підготовки працівника. В теперішній час найбільш оплачуваними є спеціалісти по фінансам, юристи та перекладачі.

Сімейний стан є визначаючим моментом в мотивації клієнта. Наявність дітей в сім`ї скріплює відповідальність особи, в тому числі і по зобов`язанням з банком-кредитором.

Розділ ІІ. Фінансові показники. Наявність пластикових карток свідчить про рівень благоустрою і позитивному іміджу власника.

Вид картки якісно доповнює попередній показник.

Наявність рахунків в установі банку дає можливість прослідити депозитну історію клієнта.

Наявність цінних паперів говорить про активність клієнта на фондовому ринку. Наявність ліквідних паперів дає додаткову можливість для збільшення, при умові необхідності, суми забезпечення кредиту.

Кредитна історія є важливим показником при прийнятті рішення про надання кредиту. Відсутність претензій по раніш наданим кредитам свідчить про високий рівень відповідальності і порядності позичальника.

Сальдо платіжного балансу, а також відношення суми щомісячних виплат за кредитом до сальдо платіжного балансу вказує на можливість позичальника погашати заборгованість виходячи з поточних грошових потоків. При від`ємному сальдо платіжного балансу, а також у випадку, якщо сума щомісячних виплат за кредитом перевищує 90% позитивного сальдо сімейного бюджету, кредитування є крайньо небажаним.

Володіння нерухомістю характеризує позичальника з точки зору його забезпеченості та стабільності. Ринкова ціна нерухомості відображує рівень його забезпечення та стабільності.

Володіння автомобілем та його ринкова вартість має значення, аналогічної нерухомості.

Володіння фірмою характеризує позичальника з підприємницької точки зору. Ринкова ціна фірми оціночно відображає рівень досягнень позичальника в підприємництві.

Розрахунок питомої ваги суми кредиту в ринковій вартості майна відображає значимість кредиту в житті позичальника, а, відповідно, і досвід управління такими грошовими потоками.

Розділ ІІІ. Характеристика кредиту. Термін користування кредитом відображує ризик, який пов`язаний з процесами, які можуть впливати на виконання своїх зобов`язань перед банком - позичальником. Чим менше проміжок часу, тим менш ймовірна зміна поточного фінансового стану позичальника.

Сума кредиту, яка запитується відображує в абсолютній величині ризик для банку, який пов`язаний з неповерненням суми кредиту.

Схема погашення характеризує адекватність реального використання кредитів меті, яка закладена в заявці. Для банку з точки зору ризиків найбільш прийнятним є графік щомісячного погашення як відсотків так і суми основного боргу.

Розділ ІV. Моральні якості. Комунікабельність відображає ступінь відкритості клієнта для спілкування. Обов`язковість характеризує потенційного позичальника з точки зору виконання взятих на себе раніше зобов`язань. Практичність свідчить про пристосування до реально існуючих зовнішніх факторів.

За даними заявки на отримання кредиту аналізуються також наступні фактори.

* Маржа. Дуже важливий розмір процентної ставки, під який банк надає кредит, комісійні, які будуть нараховуватися при просрочці.

* Розмір кредиту. Кредитна заявка повинна точно обумовлювати розмір кредиту, який просить клієнт. Хоча це є очевидним, необхідно розглянути декілька важливих аспектів даного питання:

а) працівнику кредитного відділу не слід робити припущень відносно розміру наданого кредиту;

б) працівник кредитного відділу повинен упевнитися в тому, що клієнт не запитує надто багато, тобто більше, ніж йому необхідно для здійснення задуманих заходів.

в) працівник кредитного відділу повинен упевнитися в тому, що клієнт не запитує менше, ніж йому необхідно. В іншому випадку, можливо банку прийдеться надати клієнту додаткові кошти, щоб забезпечити повернення першого виданого авансу.

д) доля власних коштів клієнта повинна бути значною. Але вона залежить також від цінності забезпечення.

* Умови погашення кредиту. Основна умова надання кредиту - висока ймовірність його погашення з відповідними процентами. Банк не надасть позики клієнту, який не має достатніх джерел погашення заборгованості, навіть при умові її доброго забезпечення. Забезпечення є гарантованим засобом, до якого вдаються тільки в тому випадку, якщо клієнт не в змозі розплатитися з банком. Отримання забезпечення - не є метою кредитування. Щоб перевірити здатність клієнта розрахуватися з банком, працівник банку повинен: підрахувати розмір платежу з урахуванням процентів і отримати підтвердження того, що джерело для погашення позики є достатнім.

* Страхування ризику неповернення кредиту. Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Однією із таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній.

* Забезпечення кредиту. Так як забезпечення є обов`язковою умовою надання кредиту зупинимось на цьому питанні детальніше (див рис.1.1).

У якості забезпечення банк розглядає заставу, гарантію, поручительство. Зазначені категорії забезпечення можуть бути використані як усі разом, так і окремо. З метою диверсифікації ризиків пов'язаних із забезпеченням, бажаним є наявність у портфелі банку, як різних категорій забезпечення, так і різних видів застави [31].

у письмовій формі письмовий договір від третьої особи - (цінні папери, рухоме і поручителя нерухоме майно, цінності)

Рис.1.1. Забезпечення кредиту

Забезпечення є ще одним предметом обговорення при розгляді запиту про надання кредиту. Працівник кредитного відділу повинен мати на увазі, що забезпечення має вартість, яка може коливатися (наприклад акції), то існує ймовірність зменшення його ціни за той проміжок часу, на який виданий кредит. Існує безумовне правило, згідно якого вартість забезпечення повинна перевищувати розмір кредиту на стільки, що, якщо його вартість зменшиться, коштів, які залишилися від реалізації, повинно вистачити на погашення заборгованості.

Нерухомість часто розглядається як добре забезпечення, однак ціна на неї також може коливатися. Навіть в умовах стабільного ринку, іноді доводиться зменшувати ціну товару, для того щоб прискорити його продаж. При продажі нерухомості банк несе торгові витрати. Якщо ж продаж забезпечення займе багато часу, це потягне за собою додаткові скриті витрати, оскільки банк не отримує прибуток з тих коштів, які були вкладені в забезпечення.

Застава. Правові основи застави майна визначаються Цивільним Кодексом України.

Застава - це спосіб забезпечення зобов`язань по кредитному договору, в силу яких банк має право в разі невиконання їх, одержати задовільнення з вартості заставленого майна в порядку, визначеному в договорі застави або згідно чинного законодавства. [57]

Предметом застави може бути високоліквідне майно, що належить позичальнику на праві власності, а також майнові права.

Оформлення договору застави проводиться в момент укладання кредитного договору між банком і позичальником (майновим поручителем).

В договорі вказується заставлене майно, його вартість, право володіння або користування, місцезнаходження, строк зобов`язань по кредитному договору.

До договору застави оформлюється оціночний опис заставленого майна де вказується найменування, вартість, кількість, марка, модель, рік випуску, місцезнаходження.

Договір застави повинен бути нотаріально завірений в тих випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або в переробці.

Якщо договір застави на ці види майна не буде нотаріально завірений такий договір не буде мати юридичної сили. Господарчий суд не прийме позов по такому договору.

Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є необов`язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, неустойку), необхідні витрати по утриманню заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпечення заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Реальна вартість заставленого майна не повинна бути меншою ніж розмір кредиту та витрати, пов`язані з виконанням кредитного договору застави. Як правило, загальна заборгованість по кредиту не повинна перевищувати 70% вартості заставленого майна.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням господарського суду, якщо інше не передбачено законом, а також у безперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріальних органів у випадках, коли договір застави посвідчений нотаріально.

Поручительство і гарантія. Правові відносини поручительства і гарантії регулюються Цивільним Кодексу України.

Гарантом або поручителем може виступати юридична або фізична особа. За договором поручительства поручитель зобов`язується перед кредитором і іншою особою відповідати за виконання нею свого зобов`язання в повному обсязі або частині, що визначена в договорі.

Поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поручительства повинен бути укладений в письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору.

Поручительство припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов`язання. Поручительство також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку виконання зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Якщо строк виконання зобов`язання не визначений, то поручительство припиняється через рік з дня укладання договору поручительства.

В разі невиконання зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором поручительства.

При поручительстві кредитор має право вимагати погашення кредиту, як від самого боржника, так і від поручителя разом, або від кожного окремо. Поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поручительства.

Гарантія відрізняється від поручительства тим, що гарантійна відповідальність є додатковою, а не є солідарною. Тобто вимоги до гаранта можуть бути заявлені якщо боржник не спроможний погасити борг.

Гарантія обов`язково повинна мати форму письмового договору між гарантом і банком боржника і містити наступне:

- предмет договору;

- межі відповідальності гаранта;

- реквізити сторін;

- права і обов`язки сторін;

- відповідальність сторін;

- особливі умови (відповідальність гаранта у випадку несвоєчасного виконання гарантійного зобов`язання і інш.);

- порядок розгляду спорів;

- строк дії договору;

- реквізити сторін.

Дія гарантійного договору припиняється:

а) з припиненням забезпеченого ним зобов`язання;

б) якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов`язання не пред`явить позову до гаранта.

У випадках, коли поручитель (гарант) добровільно не виконує зобов`язання погасити кредит, установа банку стягує борг в порядку, передбаченому договором або в претензійно-позовному порядку.

Претензія та позов до поручителя повинні бути заявлені в межах трьохмісячного строку позовної давності.

У випадку, коли цей строк буде пропущено, банк втрачає право звернення до суду з вимогою примусового стягнення гарантованої суми з поручителя (гаранта).

Існування схожих засобів забезпечення зобов`язань по кредитах гарантії та поруки, дає можливість вибору банку на свій розсуд застосувати один із них.

Але порука, на відміну від гарантії, більш детально регламентована ЦК України і надає для кредитора більш широкі можливості для захисту своїх майнових прав.

Тому при існуванні двох схожих видів забезпечення зобов`язання, вибір слід залишати за порукою, а гарантією користуватися в виняткових випадках.

Важливо розуміти, що працівник кредитного відділу при розгляді заявки повинен проявляти такт і гнучкість. Однак це не означає, що він повинен йти на поступки клієнту. Він повинен приймати рішення в інтересах банку, намагатися видобути прибуток для банку. Він є професійним фінансовим радником, найнятим для вирішення комерційних питань, і не повинен приймати половинчастих рішень. Заявку на кредит необхідно розглядати з урахуванням її достоїнств та недоліків. Якщо вона не є припустимою, потрібно пояснити клієнту обставини відмови і що, на думку банку, потрібно зробити для того, щоб банк змінив своє рішення.

На підставі проведеного аналізу кількісних (системи показників в динаміці) та якісних факторів (основний вид діяльності та форма власності) визначається клас надійності позичальника:

Клас А - (стандартний кредит) позичальник має здоровий фінансовий стан та достатні джерела доходів (постійну роботу, доходи від цінних паперів та ін.) для обслуговування боргу протягом терміну дії кредитної угоди; виконуються всі умови кредитного договору та вимоги банку щодо надання фінансової та іншої інформації.

Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Вартість застави дозволяє погасити борг по кредиту та відсотки на умовах примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення), враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас Б - (під контролем) фінансовий стан позичальника добрий або дуже добрий, але немає можливості підтримувати його на цьому рівні протягом тривалого часу (зміна місця роботи позичальника, що привело до зменшення його доходів, зменшення доходів від володіння цінними паперами). Позичальник не завжди відвертий у стосунках з банком щодо пояснення фінансового стану, іноді надається недостовірна інформація. Кредит використаний за цільовим призначенням та виконуються всі умови кредитного договору.

Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Вартість застави покриває основну суму боргу по кредиту і відсотках, в разі примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення) враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас В - (субстандартний кредит) фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення (зміна місця роботи, хвороба позичальника або членів сім`ї та інше). Невиконання умов кредитного договору (несвоєчасна сплата процентів, використання кредитних коштів не за цільовим призначенням, невиконання умов щодо належного зберігання заставленого майна та інше). Позичальник несвоєчасно надає інформацію банку про фінансовий стан, або відмовляється надати її взагалі. Вся документація стосовно застави повна і має позовну силу. Проте вартість застави не може покрити основну суму боргу по кредиту і відсотків в разі примусового продажу (протягом трьох місяців від дати вилучення), враховуючи витрати на вилучення та продаж, нестабільність цін.

Клас Д, Г - (сумнівний, безнадійний кредити) фінансовий стан позичальника незадовільний (втрата місця роботи, відсутні джерела погашення позики, втрата застави). Невиконання умов кредитного договору (припинення сплати відсотків, використання кредиту не за цільовим призначенням, невиконання умов щодо належного зберігання заставленого майна та інше). Позичальник залишив Україну або його місцеперебування невідоме. Застави немає або документи по оформленню застави не мають позовної сили.

Потрібно уникати кредитів наступних видів: бланкові кредити; позик під гарантію; позик, які забезпечені неліквідним майном або майном поручителя, повне право якого викликає сумнів; позик для закупівлі нерухомості з метою її перепродажу.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національним банком України було встановлено порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. [18]

При класифікації за ступенями ризику і віднесенні до груп, за якими розраховується резерв за врахованими векселями, факторингом, гарантіями, враховується тільки строк погашення позичальником простроченої заборгованості, а саме:

стандартна - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами, ще не настав;

сумнівна - заборгованість за опротестованими векселями зі строком прострочки не більше 30 днів; заборгованість за факториноговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконаними (сплаченими) гарантіями банком становить не більше 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами;

безнадійна - заборгованість за опротестованими векселями зі строком прострочки не більше 30 днів; заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом, чи черговим платежем) та за гарантіями, виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов`язань зі строком більше 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами.[41]

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву:

стандартні кредити - рівень резерву складає 2% ;

кредити під контролем - рівень резерву складає 5%;

субстандартні кредити - рівень резерву 20%;

сумнівні кредити - рівень резерву 50%;

безнадійні кредити - рівень резерву 100%

1.3 Зарубіжний досвід аналізу кредитоспроможності позичальника - фізичної особи

У США й інших ринкових країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, що регулюють використання споживчих кредитів. Кредитори не мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників: за расовими, релігійними ознаками, національністю, сімейним станом, статтю (якщо останні задовольняють основні критерії відносно кредитних ризиків). Однак кредит може отримати тільки громадянин даної країни.

Аналіз кредитоспроможності клієнта передує укладенню з ним кредитного договору і дозволяє виявити фактори ризику, які здатні привести до непогашення виданого банком кредиту в обумовлений строк, і оцінити ймовірність своєчасного повернення кредиту. Визначення кредитоспроможності клієнта є невід'ємною частиною роботи банку по визначенню можливості надання кредиту.

Під аналізом кредитоспроможності позичальника розуміється оцінка банком позичальника з точки зору можливості і доцільності надання йому кредиту, визначення ймовірності повернення у відповідності з кредитним договором. аналіз кредитоспроможності клієнта дозволяє банку, своєчасно утрутившись у справи боржника, вберегти його від банкрутства, а при неможливості цього - оперативно призупинити кредитування.

Оцінка кредитоспроможності клієнта проводиться в кредитному відділі банку на основі інформації, яка характеризує здатність клієнта отримувати прибуток, який є достатнім для своєчасного погашення кредиту, наявність у позичальника майна, яке при необхідності може виступити забезпеченням даного кредиту і т.д. Крім того, працівник банку зобов'язаний аналізувати ринкову кон'юнктуру, тенденції її змін, ризики, які випробовують банк і його клієнт. Джерелами інформації про індивідуального позичальника можуть бути відомості з міста роботи, місця проживання і т. п.

Найчастіше вивчення кредитоспроможності індивідуальних позичальників здійснюється за бальною системою оцінки надійності клієнтів. Позичальникові відмовляють у кредиті, якщо він набрав менше 13 балів. При отриманні ним близько 30 балів - розглядають пропозицію про надання кредиту з великим ризиком.

Найвигіднішим є позичальник, який одержує більше 510 балів, а якщо сума балів менша 380 балів - то банк відмовляє позичальнику у видачі кредиту.

Зарубіжні банки, вивчаючи репутацію індивідуальних позичальників, використовують метод кредитного скоринга, пристосовуючи його до особливостей банку і характеру банківського законодавства країни.

Техніка кредитного скоринга була розроблена американським економістом Д. Дюраном на початку 1940-х років і використовує такі коефіцієнти при нарахуванні балів:

Вік: 0,1 бала за кожний рік більше 2 років (максимум 0,30);

Стать: жінка 0,40; чоловік - 0;

Термін проживання: 0,042 за кожний рік проживання в даній місцевості ( максимум - 0,42 бала);

Професія: 0,55 - за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком і 0,16 - для інших професій;

Праця в корпорації: 0,21;

Стаж: 0,059 - за кожний рік праці в даній корпорації ( максимум - 0,59бала);

- 9. Фінансові показники: 0,45 бала - за наявність банківського рахунку; 0,35 - за володіння нерухомістю; 0,19 - при наявності страхового поліса із страхування життя.

Межа, що розділяє «добрих» і «поганих» клієнтів, - 1,25 бала. Клієнт, котрий набрав більше 1,25 бала, вважається кредитоспроможним і - навпаки.

Модель «скоринга» дозволяє провести експрес - аналіз у присутності клієнта за його заявою на кредит.

Техніка «скоринг»-кредитування залежить від попереднього банківського досвіду. Наприклад, якщо встановлено, що ймовірність виконання зобов`язань за кредитом більш висока, якщо в якості клієнта виступає бухгалтер, а не агент по мотоциклам, то бухгалтери отримують більш високі бали, ніж агенти. Значимість кожної відповіді буде залежати від висновків спеціаліста про важливість кожної відповіді. Таким чином, якщо банк, проаналізувавши свої успіхи в області кредитування за перший рік, виявляє, що існує суттєва різниця між клієнтами, які класифікуються по професійним ознакам, а різниці між клієнтами, які класифіковані по сімейному стану, досить невелика, то в перший рік більше значення буде надаватися питанню про професію. Але якщо на другий рік сімейний стан стане важливим індикатором здатності повернення кредиту, тоді підвищена значущість цього нового фактору буде врахована.

«Скоринг»- кредитування є більш простою і більш швидшою формою, ніж ділова бесіда. Потрібно підкреслити, що «скоринг»- кредитування не є безпомилковим, але в плані економії часу такий метод ефективний.

У німецьких банках вихідною інформацією для оцінки кредитоспроможності клієнта є спеціальний розділ заяви на кредит - «Розрахунок місячного доходу».