Методи власне класифікації дуже різноманітні і містять у собі: статистичні методи, засновані на дискримінантному аналізі (лінійна регресія, логістична регресія); різноманітні варіанти лінійного програмування; дерево класифікації або рекурсійно-партиційний алгоритм (РПА); нейронні мережі; генетичний алгоритм; метод найближчих сусід.

Традиційними і найбільше поширеними є регресійні методи, насамперед лінійна багатофакторна регресія:

Р = w_o + w₁x₁ + w₂x₂ + ... + w_nx_n, (3.1)

де р - можливість дефолта,

w - вагові коефіцієнти,

x - характеристики клієнта.

Хиба даної моделі полягає в тому, що в лівій частині рівняння знаходиться можливість, що приймає значення від 0 до 1, а перемінні в правій частині можуть приймати будь-які значення від «-» до «+».

Логістична регресія дозволяє перебороти цю хибу:

log (p/(1-p)) = w_o + w₁x₁ + w₂x₂ + … + w_nx_n. (3.2)

Для застосування логістичної регресії необхідні набагато більш складні розрахунки для одержання вагових коефіцієнтів і, отже, більш потужна комп'ютерна база й удосконалене комп'ютерне забезпечення. Але при сучасному рівні розвитку комп'ютерної техніки це не є проблемою, і в даний час логістична регресія є лідером скоринговых систем.

Перевага логістичної регресії ще й у тому, що вона може підрозділяти клієнтів як на дві групи (0 - поганої, 1 - гарний), так і на декілька груп (1, 2, 3, 4 групи ризику).

Всі регресійні методи чутливі до кореляції між характеристиками, тому в моделі не повинно бути сильно корельованих незалежних перемінних.

Лінійне програмування також призводить до лінійної скорингової моделі. Провести абсолютно точну класифікацію на поганих і гарних клієнтів неможливо, але бажано зводити помилку до мінімуму. Задачу можна сформулювати як пошук вагових коефіцієнтів, для яких помилка і буде мінімальною.

Дерево класифікації і нейронні мережі являють собою систему, що розділяє клієнтів на групи, усередині яких рівень ризику однаковий і максимально відрізняється від рівня ризику інших груп.

Нейронні мережі використовуються головним чином при визначенні кредитоспроможності юридичних осіб, де аналізуються вибірки меншого розміру, чим у споживчому кредиті. Але найбільше успішною областю їхнього застосування стало виявлення шахрайства з кредитними картками, завдяки їхній спроможності виявляти нестандартні ситуації.

Генетичний алгоритм заснований на аналогії з біологічним процесом природного відбору. У сфері кредитування це виглядає в такий спосіб: є набір класифікаційних моделей, що піддаються «мутації», «схрещуються», і в результаті відбирається «сильніша», тобто модель, що дає найбільше точну класифікацію.

При використанні методу найближчих сусід вибирається одиниця виміру для визначення відстані між клієнтами. Всі клієнти у вибірці одержують визначене просторове положення. Кожний новий клієнт класифікується виходячи з того, яких клієнтів - поганих або гарних - більше навколо нього.

На практиці використовується комбінація декількох методів, і компанії бережуть свої скорингові моделі в найсуворішому секреті, тому складно сказати, який метод краще.

У кожного з методів є свої переваги і хиби, крім того, вибір того або іншого методу пов'язаний із стратегією банку і з тим, які вимоги банк вважає пріоритетними при розробці моделей. Регресивні методи показують значимість кожної характеристики для визначення рівня ризику, і тому особливо важливі на етапі розробки анкети, що заповнюють клієнти.

Лінійне програмування може оперувати великою кількістю перемінних і моделювати визначені умови: наприклад, якщо маркетингова стратегія банка спрямована на молодь, можна ввести умову, щоб інтегральний показник молодих людей був вище, чим тих, кому за 60. Нейронні мережі і дерева класифікації виявляють нелінійні зв'язки між перемінними, що можуть призвести до помилки в лінійних моделях.

Точність класифікації перевіряється або методом «ковзного іспиту» для невеличких вибірок (модель будується на усій вибірці за винятком одного клієнта, обраного навмання, потім перевіряється на цьому клієнті, і так перебираються всі клієнти), або при достатньо великій вибірці вона підрозділяється на дві частини: на одній модель будується, на інший - перевіряється.

Але в скорингу існує декілька основних проблем.

По перше, класифікація вибірки провадиться тільки на клієнтах, котрим було надано кредит. Ми ніколи не дізнаємося, як би повелися клієнти, яким у кредиті було відмовлено: цілком можливо, що якась частина виявилася б цілком прийнятними позичальниками.

Але, як правило, відмова в кредиті провадиться на підставі достатньо серйозних причин. Банки фіксують ці причини відмови і зберігають інформацію про «відмовників». Це дозволяє їм відновлювати початкову популяцію клієнтів, що оберталися за кредитом.

По-друге, люди з часом змінюються, змінюються і соціально-економічні умови, що впливають на поведінку людей. Тому скорингові моделі необхідно розробляти на вибірці з найбільше «свіжих» клієнтів, періодично перевіряти якість роботи системи і, коли якість погіршується, розробляти нову модель. На Заході нова модель розробляється в середньому раз у півтора року, період між заміною моделі може варіюватися в залежності від того, наскільки стабільною була економіка в цей час. Для України, мабуть, максимальним періодом буде півроку, та й то за умови, що в цей період не відбудеться ніяких кардинальних потрясінь. В даний час ведуться дослідження того, як уводити соціально-економічні характеристики в модель із тим, щоб вона служила довше.

По-третє, досить складно грамотно врахувати всі ключові ознаки клієнта, тому що багато які з них погано формалізуються.

По-четверте, бальні оцінки ознак, як правило, досить суб'єктивні. Так, чоловік і жінка одержують різні бали при оцінці кредитних ризиків. При цьому кількісні значення цих балів формуються або експертним шляхом, або по дуже суб'єктивних розрахункових схемах. На наш погляд, у подібній ситуації можна було б підвищити об'єктивність бальних оцінок, обчислюючи їх на основі ретроспективної інформації про неповернення клієнтами отриманих кредитів. У цьому випадку бальна оцінка представляла б собою відсоток повернутих кредитів серед чоловіків і жінок. Однак і така процедура не усуває розмитості бальних характеристик, тому що період усереднення ретроспективних даних може бути різним і вибирається суб'єктивно. Тим часом, шукані бали істотно залежать від значення аналізованого періоду.

По-п'яте, використовувані в розрахунках бальні оцінки не є застиглими в часі величинами, оскільки зрушення в соціально-економічних умовах приводять до зміни рівня ризику кожної ознаки. Іншими словами, система балів повинна оперативно обновлятися. При цьому перерахування бальної шкали йде для кожного тимчасового інтервалу з урахуванням специфіки конкретного банку і видаваних їм кредитів (короткостроковий, довгостроковий і т.п.).

По-шосте, критичне значення суми балів, з яким порівнюється її фактична величина, визначається емпірично. Ніяких серйозних теоретичних обґрунтувань цієї величини немає. Очевидно, що в загальному випадку критична межа також є " величиною, що плаває" у часі, і повинна бути диференційована у залежності від виду кредиту. Будь-які помилки і огріхи у визначенні критичної величини суми балів можуть давати принципово невірний результат, особливо коли фактичне значення балів лежить в околиці критичного.

Таким чином, поставити на "конвеєр" видачу кредитів фізичним особам на основі кількісних методик оцінки ризиків дуже непросто. Завжди існує потреба неформального повторного огляду результатів сучасних кількісних тестів.

Особливостями скорингу в Україні повинні стати наступні аспекти:

застосовуватиметься він для фізичних і юридичних осіб. Відмінність бальної системи від скорингової полягає в тому, що в першу значимість того або іншого коефіцієнта або фінансового показника визначається суб'єктивно, а в другий провадиться прив'язка коефіцієнтів до рівня ризику.

В Положенні «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» вказано, що "при здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи мають враховуватися загальний матеріальний стан клієнта (доходи та витрати, майно…)[41], соціальна стабільність клієнта, вік, інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність їх погашення, ділова репутація та інша інформація". Але там же вказано про необхідність віднесення за результатами даного аналізу позичальника до одного з класів (А-Д), потім з врахуванням стану обслуговування боргу за трьома критеріями потрібно буде, як і будь-який інший кредит, віднести його до однієї з груп та сформувати резерв. Тобто вимоги до такої методики в українських банках є більш жорсткими. Але це не стає перепоною для їх впровадження.

Дана методика у банку, що досліджується, є досить простою і формальною. Реальна робота з клієнтом йде на рівні діалогу з робітником кредитного відділу банку. Це є можливим лише за ситуації, що склалася, коли кількість споживчих кредитів невелика (питома вага не більше 10-20%), а масові розстрочки здійснюються лише за умови існування карткового рахунку або іншого джерела контролю за надходженнями клієнта.

Визначення рейтингу клієнта - фізичної особи ускладнюється необхідністю визначення граничних меж віднесення отриманого результату до однієї з груп ризику. Можливий прямий перерахунок балів на коефіцієнти ризику: чим більше балів отримує клієнт, тим менший для нього встановлюється коефіцієнт ризику, але визначення самих параметрів перерахунку теж вимагає побудови певної моделі або рівняння, яке б відображало залежність ризикованості від кількості набраних балів.

На Заході при кредитуванні юридичних осіб скоринг-моделі поширені не настільки широко, як у споживчому кредиті.

Це пов'язано з тим, що для розробки моделі дуже важко набрати достатню кількість компаній, подібних один з одним: компанії сильно відрізняються по розмірі, обороту, секторам економіки. Ніж значне підприємство, тим важче підібрати аналогічні підприємства для порівняння.

У останні роки великі зміни відбулися в розробці скоринг - моделей для малого бізнесу. Застосування скоринга для малого і середнього бізнесу виявилося можливим саме в силу великої кількості подібних між собою підприємств.

Серед переваг скоринговых систем західні банкіри вказують, у першу чергу, зниження рівня неповернення кредиту. Далі відзначається швидкість і неупередженість у прийнятті рішень, можливість ефективного керування кредитним портфелем, відсутність необхідності тривалого навчання персоналу, досить велика віддача при незначних витратах.

Деякі автори вважають, що впровадження скорингу повинно здійснюватися поступово. Для початку можна зробити автоматизовану систему попередньої оцінки позичальників, що буде автоматично відсівати явно «погані» ризики, а на розгляд кредитного комітету пропонувати ризики «гарні» і «прикордонні». Але навіть не вводячи автоматизацію, можна оцінити зв'язок окремих характеристик клієнта з можливістю дефолта як для фізичних, так і для юридичних осіб - знання таких характеристик може послужити істотною підтримкою кредитним інспекторам.

3.2 Страхування, як ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків

Кредитування з найдавніших часів є ризиковим видом діяльності. Кредитний ризик, що породжується даною діяльністю, та методи його мінімізації цікавлять як практиків, так і теоретиків. Про це свідчить велика кількість наукових публікацій, що з'явились останнім часом. Не дивлячись на той факт, що проблема кредитного ризику надзвичайно актуальна серед науковців, дослідження причин виникнення, особливо в конкретних галузях, та методи мінімізації кредитного ризику не можна вважати повністю вивченими та дослідженими.

Перш за все, звернемося до визначення кредитного ризику. Під кредитним ризиком, традиційно розуміють ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать до сплати за користування кредитом у терміни, визначені у кредитній угоді. У взаємовідносинах кредитора та позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов'язані протилежні за своєю суттю ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов'язаний віддати позику, як це вказано у кредитній угоді. Недотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками.

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику.

Однією із таких запобіжних систем є страхування.

Страхування споживчих кредитів здійснюється на випадок настання неплатоспроможності тих позичальників, які отримали банківські чи товарні кредити на споживчі потреби, тобто для невиробничого споживання. Оскільки користувачами споживчих кредитів є фізичні особи, то основні причини виникнення їхньої неплатоспроможності або неплатоспроможності їхніх сімей можуть бути такі: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.[7]

При страхуванні споживчих кредитів страхувальником є, як правило, позичальник - фізична особа. Він же безпосередньо вступає у відносини зі страховиком. Наявність страхового забезпечення є необхідною умовою здійснення кредитної угоди. Оскільки основними ризиками неплатоспроможності є ризики фізичного, біологічного та соціального функціонування особи, то технічно страхування споживчих кредитів будується на тих самих засадах, що й особисте страхування. У разі настання страхового випадку обов'язок повернення кредиту лягає на страховика.

В умовах продажу товарів "у розстрочку" споживчі кредити можуть мати "амортизаційний" характер, який передбачає почастинну сплату отриманого кредиту. Страхування такого кредиту (його залишкової частини) набуває вигляду "термінового" страхування зі змінною (спадною) страховою сумою. Умови надання та повернення такого кредиту є однаково вигідними як для кредитора, так і для позичальника, а тому цей кредит стає вельми популярним на кредитному ринку.

У сучасній практиці кредитно-страхових відносин ініціаторами та безпосередніми учасниками договорів страхування можуть бути банки у випадку надання ними банківських кредитів (на умовах почастинного їх погашення) для придбання споживчих товарів. Схему взаємозв'язків між учасниками таких кредитно-страхових відносин унаочнює рис. 3.1.

Страхові тарифи формуються із врахуванням величини першої виплати покупцем, кількості визначених періодичних, почастинних погашень кредиту (термін його надання) і, безперечно, надійності позичальника, яка може бути досить мінливою. Це спонукає страхові заклади до страхування, а банки - до надання кредитів лише на якомога коротший термін і в невеликих сумах. Бажаної надійності такі кредитні відносини між кредитором і позичальником можуть досягти за умови застосування спеціального способу забезпечення зобов'язань - застави.

1

Рис. 3.1. Схема відносин у разі страхування споживчих кредитів

Розглянемо систему страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній.

Метод самострахування полягає в накопиченні певної кількості фінансових ресурсів, які при необхідності використовуються на покриття можливих втрат при настанні несприятливих обставин. Правлінням НБУ було прийнято Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Згідно з цим Положенням комерційний банк зобов'язаний створювати резерв під кредитні ризики, необхідність створення цього резерву зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. [53] «Кредитні операції - це вид активних операцій, що пов'язані з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо.» [53] Розрахунок резерву під кредитні ризики банки здійснюють, класифікуючи кредитний портфель за кожною кредитною операцією, залежно від стану позичальника, обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кредитної операції:

«стандартна»;

«під контролем»;

«субстандартна»;

«сумнівна»;

«безнадійна».

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. З метою розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення. Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах. Резерв формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість. «Комерційні банки створюють резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів.» Резерв формується за рахунок відрахувань, які відносяться на витрати банку в межах отриманого доходу банку. Перевага даного методу в тому, що самострахування дає змогу оперативно вирішити питання відшкодування збитків, що виникли при невиконанні позичальниками своїх кредитних зобов'язань, це дає змогу комерційному банку не втратити свої фінансові ресурси.

Наступний метод полягає у залученні до системи запобіжних заходів страховиків. Страхування кредитних ризиків - порівняно мало досліджена тема. Тут в основному висвітлені загальні положення, страхування кредитних ризиків знайшло своє відображення у наукових працях Осадця С.С., Базилевича В.Д., Клапкова М. Багато публікацій з'явилося з ініціативи практиків-страховиків, які роблять перші кроки в реалізації такої послуги як страхування кредитних ризиків.

«Об'єктом при кредитному страхуванні виступає відповідальність позичальника, який з певних причин не виконав свої договірні зобов'язання».[53] На сьогодні кредитне страхування представлене двома основними видами: страхування кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, банк перекладає ризик на страховика і є одночасно страхувальником та застрахованим) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора). Кредитне страхування на вітчизняному ринку страхових послуг з'явилось порівняно недавно, на початку 90-х років.

Розглянемо відносини при страхуванні кредитів: банк після укладання кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит. Ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки, що потребують страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким, власне, і є неповернення кредиту. У вітчизняній практиці даний варіант страхування поки не одержав необхідного розвитку.

Головна причина того, що комерційні банки побоюються використовувати страхування кредитів як форму захисту від ризиків банківської діяльності, криється в тому, що без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній виникає сумнів щодо платоспроможності. Прийнята нова редакція Закону України «Про страхування» підвищує вимоги до страховиків щодо їх платоспроможності, це сприятиме зростанню довіри до страхових організацій. З іншого боку, через надмірно високі страхові тарифи підвищуються страхові премії, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням ціни на кредитні ресурси. Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків дуже відповідальної аналітичної роботи, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до боржника, тощо.[17]

Другий вид кредитного страхування - страхування відповідальності за непогашення кредиту, розглядається як різновид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів-позичальників. Для цього банку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи:

- свідоцтво про державну реєстрацію;

- статут і установчі документи;

- ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числі й страхування відповідальності;

правила (умови) страхування, затверджені у передбаченому статутом порядку;

страховий поліс (свідоцтво або сертифікат) за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Проте не завадить конкретно проаналізувати можливості страхової компанії, спираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика:

- власні капітали і резерви, вільні від зобов'язань;

- методологію розрахунку страхових тарифів;

- збалансованість страхового портфеля;

- величину страхових резервів (чи вони адекватні обсягам зобов'язань);

- розміщення страхових резервів (із дотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості);

- можливості перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуванням внесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк разом зі страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких вимог:

- термін дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по них на період, протягом якого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін подачі і розгляду заяви;

- договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;

- строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву може подати банк-кредитор;

- дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним;

- договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником усієї суми страхового платежу (премії).

Недоліком даної форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним опосередковано. Практика показує, що позичальник дуже часто не виконує умов договору або свідомо порушує строки їх виконання, що дає можливість відмовити страховику у виплаті страхового відшкодування банку. Ситуація ускладнюється тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов кредитного страхування, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось в банківську практику і знайшло втілення через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності. Причому, останнє не одержало необхідного розвитку в силу недосконалості страхового ринку, слабкої практики з даних видів страхування та неповної законодавчої бази стосовно кредитного страхування. Але в подальшому страхування кредитних ризиків, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування, але й розширення видів страхування кредитних ризиків, особливо з огляду на розширенням факторингових операцій, операцій лізингу, форфейтингу. Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосереджено значна кількість однотипних ризиків.

Висновки

Підводячи висновки дипломної роботи ще раз доцільно підкреслити актуальність вибраної для дипломної роботи теми.

Більш за всіх в інформації про кредитоспроможність позичальника потребують банки при наданні кредитів: їх прибутковість та ліквідність багато в чому залежать від фінансового стану позичальника. Зниження ризику при здійсненні кредитних операцій можливо досягнути на підставі комплексного вивчення кредитоспроможності клієнтів банка, що одночасно дозволить організувати кредитування з урахуванням меж використання кредиту. Важливість та актуальність проблеми оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи обумовили вибір теми.

У зв'язку з цим в дипломній роботі розглянуті теоретичні аспекти, в яких особлива увага приділяється таким питанням:

Економічна сутність та значення кредитного механізму. Було відмічено, що задачі поліпшення функціонування кредитного механізму висувають необхідність використання економічних методів управління кредитом, орієнтованих на виконання економічних меж кредиту. Це дозволить запобігти невиправданим кредитним вкладенням, забезпечити своєчасне та повне повернення кредитів, знизити ризик неплатежу.

Економічна сутність та значення аналізу кредитоспроможності позичальника. Процес кредитування пов'язаний з дією багаточисельних факторів ризику, спроможних потягти за собою несплату кредиту в обумовлений строк. Надаючи кредити, комерційний банк повинен вивчати фактори, які можуть тягти за собою їх несплату. Таке вивчення називають аналізом кредитоспроможності.

Основна мета такого аналізу визначити спроможність та готовність позичальника повернути запитуємий кредит у відповідності з умовами кредитного договору. Банк повинен в кожному випадку визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, і розмір кредиту, який може бути наданий в даних обставинах.

У кожній кредитній угоді для кредитора наявний елемент ризику, оскільки завжди існує вірогідність неповернення кредиту позичальниками з різних причин, несплати відсотків за позичкою, порушення термінів погашення заборгованості. Наявність ризику залежить від багатьох факторів, перш за все, від умов і результатів діяльності позичальника, що обумовлює вибір банком спеціальних критеріїв, котрі допомагають визначити ступінь надійності потенційного позичальника з точки зору виконання ним своїх зобов'язань, тобто його кредитоспроможність. Отже, високий рівень кредитоспроможності потенційного позичальника є визначальним фактором для прийняття рішення банком про надання кредиту.

Проблема кредитних ризиків та шляхів зниження їх рівнів у процесі активної діяльності комерційних банків, раціонального та безпечного управління кредитним портфелем є найголовнішою для банків, особливо на сучасному етапі економічного реформування в Україні. Успішне її вирішення сприятиме надійному функціонуванню, фінансовій стійкості не тільки самого комерційного банку, але й тієї сфери, в котрій він провадить свою діяльність.

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає самострахування та страхування. Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосереджено значна кількість однотипних ризиків.

В висновках зазначимо: проведений аналіз свідчить, що в цілому процес оцінки кредитоспроможності фізичних осіб в Приватбанку відповідає не тільки стандартам і нормативам встановленими НБУ та українським законодавством, а й навіть заслуговує високої оцінки зі сторони світової банківської еліти. Методика аналізу кредитоспроможності фізичної особи -позичальника, розроблена спеціалістами відділу методології ПриватБанку є ефективною і не гірша за ті, які використовують провідні банки світу.

Запропоновані заходи по поліпшенню оцінки кредитоспроможності позичальника в процесі кредитування, а саме, впровадження скорингу, як швидкої та об'єктивної оцінки кредитоспроможності і застосування системи страхування нададуть можливість комерційному банку поліпшити стан кредитного портфелю та мінімізувати дію кредитних ризиків, що в свою чергу підвищить ефективність здійснення кредитної діяльності та загальної прибутковості банку.

Список використаних джерел

1. Аванесова Ірина «Передумови регулювання кредитної діяльності в Україні: історія і сучасність»//Банківська справа.-2002-№4.

2. Банківські операції: Навчально-методичний посібник / Уклад.: Н.Г. Слов'янська, С.В. Башлай. - Суми: УАБС, 2002. - 680 с.

3. Башлай С.В., Лобода Н.О. Теоретичні аспекти та особливості банківського кредитування фізичних осіб в Україні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 12: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2005.- 234 c.- ІSBN 966-566-281-3

4. Березіна М., Кузнєцов О. Особливості взаємодії банків та страхових компаній при реалізації програм споживчого кредитування // Страхова справа.-2001.-с.84-85.

5. Борисов А.И. Потребительское кредитование, или Жизнь взаймы // Банковское дело (рус.).- 2005.- № 6.- C.47-51

6. Бункана М.К. Деньги. Банки. Валюта. - М.: АО «Дис», 1994. - 174с.

7. Версаль Н.І., Олексієнко С.М. «Кредитні ризики, як важлива складова ризиків банківської діяльності»// Фінанси України-2002-№8.

8. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В., Баранова А.В. «Оцінка кредитоспроможності позичальника та ризику банку»// Фінанси України- 1999-№12.

9. Вітлінський В.В., Пернарівський О.В. Кредитний ризик комерційного банку. За ред. В.В.Вітлінського. - К.: Тов-во «Знання», 2000. - 251с.

10. Воронин А.С. Актуальность потребительского кредитования // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке (рус.).- 2004.- № 4.- C.26-33

11. Галапун Н.Д. Кредитний ризик: вдосконалення методів мінімізації в Україні // Банківська система України: теорія і практика становлення: Збірник наукових праць: В 2 т. Т.2 - Суми., 1999. - с.568-574.

12. Гольцберг М.А., Хасан-Бек Л.М. Кредитование. К.: Торгово-изда-тельское бюро ВНV, 1994. - 362с.

13. Гармидаров П.П. Ризик-менеджмент у банку // Регіональна економіка. -2003.-№4. с. 140-146.

14. Доброскок М.А. Кредитование населения на потребительские нужды // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей: Наукове видання.- Х.: Константа, 2004.- 212 c.- ІSBN 966-342-027-8

15. Едронова В.Н., Хасянова С.Ю. «Модели анализа кредитоспособности заемщиков» //Финансы и кредит - 2002- №6.

16. Демченко Ю., Савчук С. Актуальність ризик-менеджменту в банках // Вісник Національного банку України. - 1999. - № 8. - С. 50-52.

17. Закон України «Про страхування» // Орієнтир № 44,2001р.

18. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121 - ІІІ.

19. Закон України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» від 16.07.1999 р.

20. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679 - XІV.

21. Збірник тез та доповідей міжнародної науково-практичної конференції «Банківська система України: проблеми та перспективи розвитку». Тернопіль "Економічна думка" ,1998. - 86с.

22. Івасів Б., Клапків М. Економічний зміст та форми страхування кредитів // Вісник НБУ.- 1998.-№5. с.51-52.

23. Івасів Б.С. Гроші та кредит: підручник / НБУ - Тернопіль: «Карт-бланш», 2000 р.-510с.

24. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затверджена Постановою Правління НБУ від 17.06.2004 р.№ 280.

25. Карасьова З.М. Перспективи розвитку споживчого кредитування в Україні // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей: Наукове видання.- Х.: Фінарт, 2002.- 466 c.- ІSBN 966-96013-8-Х

26. Карасьова З.М. Місце кредитного моніторингу в процесі кредитування// Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 12: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2005.- 234 c.- ІSBN 966-566-281-3

27. Колесникова В.И., Кроливецкая Л.П. Банковское дело. - М.: "Финансы и статистика", 1998. - 464с.

28. Колесов А.И. Некоторые вопросы развития рынка потребительского кредитования // Деньги и кредит (рус.).- 2005.- № 7.- C.20-23

29. Крупка М.І., Кончаківський І.В., Скаско О.І. Роль системи оцінки ризиків (СОР) у забезпеченні стабільності комерційних банків України. // Фінанси України. - 2004. № 9. с 100-105.

30. Котовська Р.Р., Ричаківська В.М. Операції комерційних банків. Львів.:»Центр Європи», 1997.-312с.

31. Лаврушин О.И. Банковские операции.- М.: ИНФРА-М,1996.-208с.

32. Лагутін В.Д. кредитування: теорія і практика. Навчальний посібник.- К.: Товариство «Знання», КОО, 2000 - 215с.

33. Мороз А.Н. Банковские операции. К.: «Лібра», 1994. - 336с.

34. Методика оцінки фінансового стану позичальника (внутрішній нормативний документ ЗАТ КБ «Приватбанк»)

35. Новицкий В.Е., Бурлакова Л.В. Финансово-кредитная система в странах рыночной экономики. - К.: Урок ИНТЭИ, 1992. - 40с.

36. Папуша Андрій «Правова основа банківського кредитування» //Вісник НБУ- 2001 №5.

37. План рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України, затверджений Постановою Правління НБУ від17.06.2004 р. № 280.

38. Побединська В. Проблеми споживчого кредитування в Україні. // Вісник НБУ. - 1999. - №2. с.42- 43.

39. Полиця М. "Ми будуємо житло не для плану і почестей, ми будуємо для людей". // Фінансова консультація. - 1999. - №25-28. с.16-17.

40. Положення Національного банку України "Про кредитування"

41. Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями» №279 від 6 липня 2000 року

42. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 28.08.01р. №369.

43. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності» від 27 травня 2000 року №844.

44. Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам на селі. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 року № 1597.

45. Правила торгівлі у розстрочку. Затверджено постаною Кабінету міністрів України від 1 липня 1998 року № 997.

46. Прошкина И.С. Практика потребительского кредитования в коммерческом банке // Банковские услуги (рус.).- 2005.- № 10.- C.2-32

47. Прусова Л.Г. Основы рыночной экономики. - К.: РПО «Полиграфкнига», 1993. - 304с.

48. Роуз Питер С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2-го изд. - М.: «Дело Лтд», 1995. - 768с.

49. С.Фабер, Г.Карчева. Фінансовий стан та основні проблеми в діяльності банків у 2004 році. Вісник НБУ, №3/2005, (стр. 9).

50. Савлук М.І. Вступ до банківської справи. - К.: «Лібра», 1998. - 344с.

51. Саутенков В.В. О кредитах населению. // Народный депутат. - 1992.- №12. с.119-123.

52. Річний звіт ЗАТ КБ «ПриватБанк» за 2005 рік

53. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол-ву і наук ред. С.С.Осадець. К.:КНЕУ, 1998.- 528с.

54. Тигіпко С.Л. ДОВГОСТРОКОВЕ КРЕДИТУВАННЯ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДИНАМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ// Банківська справа - 2005, №4/2005, стор. 3 - 9.

55. Фінансово-банківська статистика. Практикум: Навч. посібник/П.Г.Вашкін та інш.-К:Либідь, 2002.-342с.

56. Хоревский Л., Старовойтова О. Потребительское кредитование: достижим ли успех с помощью автоматизации? // Банковские технологии (рус.).- 2004.- № 9.- C.34-38

57. Цівільний кодекс України.

58. Черкасов В.Е. Финансовый анализ в коммерческом банке. - М.: ИНФРА - М, 1995. - 272с.

59. Черкашенко В. Рост потребительского кредитования, кризисы и скоринг // Финансовая консультация (рус.).- 2005.- № 1.- C.20-33

60. Шпрингель В., Павлушина М. Кредитование населения: тенденции и перспективы // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке (рус.).- 2004.- № 4.- C.33-49

61. www.bank.gov.ua (сайт НБУ).