Проблеми розвитку та становлення банківського законодавства
Історія виникнення та етапи становлення банківського законодавства. Проблеми, що виникають при застосуванні окремих положень деяких постанов НБУ. Проблеми, які виникають при застосуванні банківського законодавства про відповідальність за його порушення.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.09.2010 |
| Размер файла | 41,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зміст
ВСТУП
Розділ 1. Історія виникнення та становлення банківського законодавства
1.1 Основні етапи розвитку банківського законодавства.
1.2 Сучасний стан банківського законодавства
Розділ 2. Основні проблеми розвитку банківського законодавства
2.1 Проблеми, що виникають при застосуванні окремих положень деяких постанов НБУ
2.2 Проблеми, які виникають при застосуванні банківського законодавства про відповідальність за його порушення
ВИСНОВКИ
Перелік використаних джерел
ВСТУП
Пізнання кожної галузі права здійснюється через її джерела.
Визначення поняття джерел банківського права передбачає встановлення сукупності джерел права, співвідносних з банківською діяльністю, опис їх змісту та побудову схеми джерел банківського права.
Джерела банківського права -- це правові акти законодавчих та виконавчих органів державної влади та управління, в яких містяться норми банківського права.
Головне джерело банківського права -- Конституція (Основний Закон) України, в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України.
Джерела банківського права неоднакові за своїми правовими властивостями. До них відносяться: закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради України, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, закони та постанови Автономної Республіки Крим, положення та інструкції фінансово-кредитних органів (Міністерства фінансів України, Національного банку України, Державної податкової адміністрації).
До основних, найбільш вагомих джерел банківського права, що мають вищу юридичну силу, можна віднести так Закони України: «Про банки і банківську діяльність», в якому закріплюються правові основи організації банківської діяльності держави в цілому і по окремим її напрямкам; «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., в якому визначені організаційні основи та структура НБУ, його керівні органи, розглядаються питання банківського регулювання та банківського нагляду тощо.
До джерел банківського права можна віднести також локальні акти, що приймаються керівництвом комерційних банків та інших кредитних установ, які обов'язкові для виконання їх працівниками, а в деяких випадках і клієнтами.
Серед джерел банківського права, окрім традиційних нормативних актів, слід назвати і банківське правове мислення, яке базується на економіко-фінансових потребах банківської діяльності та формує оцінку ефективності та об'єктивності правових норм і в значній мірі коригує загальні ділові звичаї країни.
Отже, всі вище перераховані фактори зумовлюють актуальність та проблематичність обраної теми. Крім того, слід зазначити, що обрана тема має не тільки теоретичне, але і практичне значення.
Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступають джерела банківського права, які розглядаються у динаміці їх становлення та розвитку.
Основною метою написання роботи є визначення теоретичних та практичних засад джерел банківського права, а також проблем їх становлення і розвитку.
Відповідно до поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
1. визначити поняття банківського права та його джерел;
2. дати загальну характеристику та назвати основні ознаки законодавчих актів, які регулюють банківську діяльність в Україні;
3. простежити історію становлення і розвитку банківського законодавства;
4. проаналізувати основні проблеми та суперечності банківського законодавства на сучасному етапі його розвитку.
При написанні даної курсової роботи використовувались таки методи, як метод дослідження первинної інформації, логічний та практичний аналіз, порівняльне дослідження тощо.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями її написання та включає в себе два розділи (по три підрозділи в кожному), вступ, висновки, перелік використаних джерел. На мою думку таким чином побудований зміст в найбільшій мірі може розкрити представлену тему.
Розділ 1. Історія виникнення та становлення банківського законодавства
1.1 Основні етапи розвитку банківського законодавства
Слово «банк» походить від італійського «Ьапсо», що означає «лавка міняли», «стіл».
Беручи до уваги історичний аспект, слід зазначити, що історія давніх віків не залишила достатньо повних відомостей стосовно того, коли виникли банки, які операції вони виконували, що стало рушійною силою їх розвитку.
Згідно з історичними даними, ще за 2300 років до н. е. у народності халеїв були торгові компанії, які поряд з виконанням своїх безпосередніх функцій видавали також позики. Згадки про перші відокремлені кредитні операції відносяться до VI ст. до н. е. У Стародавньому Вавилоні практикувалася така операція як прийом вкладів та виплата по них процентів.
Виконавцями цих перших банківських операцій, за свідченнями істориків, були як окремі особи, так і деякі церковні установи, де нагромаджувались значні грошові кошти. В старовинних святилищах нагромаджувались величезні багатства. Храми були надійним місцем для зберігання цінностей. Навіть злодії в той час ставилися з пошаною до вівтарів, не грабували їх. Вклади, недоторканність яких гарантувалася шанобливим ставленням до релігії, зробили знамениті грецькі храми Делоський, Дельфійський, Самоський одночасно і своєрідними банківськими установами.
З роками повага до недоторканності церковного майна була втрачена. Почастішали випадки пограбування храмів, що має місце і в теперішній час.
Зародження банківської справи почалося з діяльності середньовічних мінял Північної Італії. Поняття банку, яке закріпилось в нашій свідомості, ототожнювалось з мінялами та їх особливими столами -- «банко-столами». У Стародавній Греції банкіри називались трапезитами (від грецького «Ігарега», що означає стіл). У Стародавньому Римі існували менсарії (від латинського слова «гпепза» -- стіл), які займалися обміном валют, а також іншими грошовими операціями Паламарчук В О., Бойченко О.К. Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. -- 1998. -- № 3..
Перші банки почали виникати в умовах мануфактурної стадії капіталізму в формі банківських домів, які, на відміну від ростовщиків, надавали кредит промисловим та торговим капіталістам з помірного проценту, а пізніше -- у вигляді акціонерних банків. Перші банкіри з'явились в окремих італійських містах, таких як Венеція та Генуя в XIV--XV ст.
Необхідно підкреслити, що перші банкіри вже тоді зрозуміли, що накопичувані величезні грошові багатства знаходяться без руху, є непродуктивними, хоча від них можна отримувати суттєву користь та вигоду. Банкіри віддавали грошові кошти в тимчасове користування або відкривали самостійні торгові підприємства. Заставою при цьому, як правило, виступали кораблі, товари, що дорого коштували, будинки, коштовні речі і навіть люди (раби).
Підсумовуючи вищевикладене, можна визначити, що банк. -- це такий ступінь розвитку кредитних відносин, при якому кредитні, грошові та розрахункові операції в їх сукупності зосереджуються в єдиному центрі. До ознак банку можна віднести також те, що кредит по суті стає платним. Процент за користування кредитом покриває при цьому не тільки витрати банківського дому, але й обумовлює продуктивне використання позичальником грошових ресурсів, отриманих ним в тимчасове користування на умовах, які пропонує кредитор.
Слід зазначити, що правове положення банків протягом всієї історії розвитку кредитної системи пострадянського періоду неодноразово змінювалось. Так, період з 1917 по 1921 рр. характеризується поступовою ліквідацією банків, функції яких по здійсненню безготівкових розрахунків були передані центральному бюджетно-розрахунковому управлінню. З переходом до непу, у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин, виникла гостра необхідність в організації кредитної системи, яка відповідала б потребам товарного обороту. В результаті з'явилась така кредитна система, в якій Держбанку СРСР відводилась роль органу нагляду та контролю за діяльністю всіх кредитних установ. Інші банки діяли на підставі різних форм власності. Вони були звичайними комерційними підприємствами, які здійснювали банківські операції. Відносини цих банків з клієнтурою регулювались цивільним правом.
Найбільш серйозні зміни в правовому положенні банків відбулися в результаті кредитної реформи 1930--1932 рр., яка мала за мету перетворити банки в органи цінового контролю за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, утворені на недержавній формі власності, були ліквідовані або реформовані. В результаті виникла система державних банків, складовою якої був Держбанк СРСР та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного управління та господарюючими організаціями -- юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.
Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного, центрального банку держави, то після реформи ця його роль стала поступово зменшуватись. У 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їх функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Всесоюзний банк фінансування капітальних вкладень -- Будбанк СРСР. З 1961 р. він став безпосередньо підпорядковуватись Раді Міністрів СРСР, а не Міністерству фінансів, як це було раніше, і з цього моменту правове положення Держбанку СРСР та Будбанку СРСР стало практично однаковим. Різницю між зазначеними банками можна було провести лише з урахуванням їх спеціалізації.
Початок нової банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. № 821, коли на базі трьох державних банків -- Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбанку СРСР було створено шість банків:
-- Держбанк СРСР;
-- Промбудбанк СРСР;
-- Зовнішекономбанк СРСР;
-- Агропромбанк СРСР;
-- Житлсоцбанк СРСР;
-- Ощадний банк СРСР.
На той час всі державні банки були підпорядковані безпосередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної реформи: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю Банківське право: Навчальний посібник - К.: Юрінком Інтер. 2000. - 288 с. - Бібліогр.: с. 260-262.
Вищезгадана постанова містить формулювання, яке підкреслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість перевірок, в тому числі контроль за використанням фонду оплати праці та фінансуванням державних капітальних вкладень. Як юридичні особи, що займаються господарською діяльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативне (владно) розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р, № 280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.
З початком наступного етапу банківської реформи правове положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розвинутою ринковою економікою.
1.2 Сучасний стан банківського законодавства
Сучасне банківське законодавство досить багато чисельне, але разом з тим не є кодифікованим. Це призводить до того, що в положеннях деяких норм законодавчих актів, які регулюють діяльність банківської системи, містяться суперечності.
Основним законодавчим актом, що регулює банківську діяльність є Конституція України. Вона визначає основні принципи і загальні засади здійснення банківської діяльності в Україні Конституція України від 28.06.96 № 254к-96 / Відомості Верховної Ради України - 1996, № 30 - ст. 141. Конституція визначає правовий статус Національного банку України, комерційних банків тощо.
На законодавчому рівні більш повно і глибоко правове положення Національного банку регулюється спеціальним Законом -- «Про Національний банк України».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України», він є центральним банком нашої країни, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус Закон України ”Про Національний банк України” від 8 липня 1991 р. № 1201-XII / Відомості Верховної Ради України - 1991, № 38, ст.. 408, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, вищеназваним законом та іншими законами України.
На сьогодні комерційні банки України разом з іншими фінансово-кредитними установами займають другий рівень банківської системи України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки -- це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим законом.
Комерційний банк з абсолютною впевненістю можна назвати комерційною установою, тому що його діяльність цілком і повністю підпадає під визначення поняття «підприємство», яке містив Закон України «Про підприємства в Україні» (ст. 1): «Підприємство -- це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)».
Основними ознаками підприємства, які, зокрема, також притаманні банку є:
1) наявність майна на праві власності, повного господарського відання, відображеного на самостійному балансі.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має статутний фонд, який відображається на самостійному балансі банку;
2) наявність прав юридичної особи.
Основою формування поняття підприємства є товарне виробництво з його системою товарно-грошових відносин, в яких підприємство може виступати тільки як суб'єкт права. Лише в своїй сукупності економічні та правові властивості характеризують дану господарську структуру як підприємство. В основі визнання підприємства суб'єктом цивільного права лежить його відносне економічне відокремлення, яке закріплене в статусі юридичної особи. Таким чином, наявність прав юридичної особи слід розглядати як одну з основних ознак підприємства.
Стаття 23 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначає, що статут комерційного банку повинен містити запис про те, що банк є юридичною особою;
3) здійснення господарської (підприємницької, комерційної) діяльності, яка має за мету отримання прибутку Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2001 № 2121-ІІІ / Відомості Верховної Ради України - 2001, № 5-6, ст.. 30.
За надання банківських послуг клієнт сплачує банку винагороду, за рахунок якої утворюється його прибуток. Таким чином, банк займається підприємницькою (комерційною) діяльністю, підтвердженням чого є ст. 1 Закону України «Про підприємництво», який на сьогодні вже втратив чинність.
Банки здійснюють діяльність та надають банківські послуги. Однією із таких послуг є розрахункове обслуговування клієнтів.
Правове регулювання договору банківського рахунку здійснюється на підставі значної кількості нормативно-правових актів різного юридичного значення, які належать до різних галузей сучасного законодавства.
Основу правового регулювання банківського рахунку мають складати певні теоретичні положення правової науки, що служать побудові цього правового інституту і які дозволяють оцінювати його оптимальність як з позицій практичних потреб, так і з позицій юридичної чистоти та розробки.
Законодавством визначено, зокрема Законом України «Про банки і банківську діяльність», що на грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що знаходяться у банках, може бути накладено арешт. Арешт банківського рахунку -- це тимчасове припинення будь-яких операцій на рахунку, застосоване без згоди на це клієнта і без розірвання договору банківського рахунку.
Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України господарські та загальні суди, судді, а також прокурори, слідчі органів прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України за порушеними кримінальними справами можуть за заявою сторони, що подала позов, або за своєю ініціативою вжити заходів для забезпечення цивільного позову Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12.1960 / Відомості Верховної Ради України, 1961, № 2, ст. 15.
Одним із таких заходів і є накладення арешту на кошти, що належать юридичній або фізичній особі. Крім того, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України арешт може бути накладений на кошти фізичних осіб для забезпечення можливої конфіскації майна. Залежно від ухвали суду, постанови прокурора, слідчого арешт може бути накладений на всі кошти, що знаходяться на рахунках юридичної або фізичної особи, або на який-небудь конкретний рахунок, на кошти на рахунку в цілому і на конкретно визначену суму.
Заходи щодо здійснення арешту коштів виконуються банками при наявності ухвали суду або постанови прокурора, слідчого про накладення арешту за станом на початок операційного дня. Якщо на кошти юридичних осіб арешт накладає господарський суд, то він, крім винесеної ухвали, має видати також наказ.
Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого надсилається безпосередньо до банку, в якому відкритий рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладено арешт.
У разі накладення арешту на кошти на рахунках юридичної або фізичної особи банком припиняється списання коштів за розпорядженням власника рахунку (в тому числі використання коштів на потреби підприємства та виплату заробітної плати і прирівняних до неї платежів), за винятком платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів.
Правові засади організації безготівкових розрахунків в Україні визначені в Законі України «Про банки і банківську діяльність» та ін. В найбільш повному виді організація безготівкових розрахунків визначена в Інструкції НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженій постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204. Вимоги цієї Інструкції розповсюджуються на підприємства різних форм власності, фізичних осіб, всі банки, розрахункові палати та розрахунково-касові центри. Ця інструкція визначає основні принципи таких розрахунків, зміст і склад яких можуть змінюватися залежно від економічної ситуації в країні.
При здійсненні безготівкових розрахунків в Україні враховуються такі принципи:
1) підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача;
2) момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відвантаження товарів або надання послуг;
3) платежі з рахунку підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості, встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди платника списання коштів з його рахунку допускається лише у випадках, встановлених чинним законодавством;
4) господарюючі суб'єкти мають право вибору форми розрахунків та способу платежу з числа передбачених чинним законодавством;
5) господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків Інструкція НБУ № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженій постановою Правління НБУ від 2 серпня 1996 р. № 204..
Крім того, ця інструкція визначає основні види розрахункових документів, крім векселів.
Законодавством України передбачено використання векселів у таких випадках:
-- для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. „Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;
-- для внесення попереднього імпортного депозиту у випадках, встановлених Указом Президента України від 27 січня 1995 р. «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»;
-- для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».
Простий вексель -- це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.
Переказний вексель (тратта) -- це складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника-векселедавця (трасанта) іншій особі, платнику (трасанту), в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту), або тому, кому він накаже.
Загальний регламент щодо організації міжбанківських розрахунків та їх форми визначаються Положенням НБУ «Про міжбанківські розрахунки в Україні», затвердженим постановою Правління НБУ від 21 березня 1996 р. № 65. Згідно з цим Положенням, міжбанківські розрахунки -- це система здійснення і регулювання платежів за грошовими внесками і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їх діяльності.
Електронні міжбанківські розрахунки -- розрахунки із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, оброблення та захисту інформації. Система електронних платежів (СЕН) -- це комплекс програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських розрахунків між її учасниками.
Міжбанківські безготівкові розрахунки здійснюються через систему кореспондентських рахунків.
Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку -- юридичній особі для здійснення розрахунків, які виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.
Субкореспондентський рахунок -- це рахунок, який відкривається установі комерційного банку (філії, відділенню, управлінню тощо), що не є юридичною особою, для здійснення розрахунків на підставі укладеного кореспондентського договору.
Кореспондентський договір -- це договірні відносини | між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку Положення НБУ «Про міжбанківські розрахунки в Україні», затвердженим постановою Правління НБУ від 21 березня 1996 р. № 65.
Основними законодавчими актами, які регулюють питання банківського кредитування, є Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Положення НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246. Слід також зазначити, що ще в 1996 р. був підготовлений проект Закону України «Про кредит», але до цього часу він так і не був прийнятий.
Отже, кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Вищезгадане Положення НБУ визначає такі види кредитів:
1) за строками користування:
-- короткострокові -- до одного року;
-- середньострокові -- до трьох років;
-- довгострокові -- понад три роки.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігом не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити використовуються для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо;
2) за забезпеченням:
-- забезпечені заставою (майном, майновими цінностями, цінними паперами);
-- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво) страхової організації;
-- незабезпечені (бланкові);
3) за методами надання:
-- у разовому порядку;
-- відповідно до відкритої кредитної лінії;
-- гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);
4) за строками погашення:
-- водночас;
-- у розстрочку;
-- достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
-- з регресією платежів;
-- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Важливим питанням в банківській діяльності є питання про обіг цінних паперів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Цінні папери можуть бути іменними та на пред'явника.
Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено вищеназваним законом або в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи) Закон України ”Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. № 1201-XII / Відомості Верховної Ради України - 1991, № 38, ст.. 508.
Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.
Стаття 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначає, що учасниками ринку цінних паперів є емітенти, інвестори та особи, що проводять професійну діяльність на ринку цінних паперів.
Емітент цінних паперів -- це держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент випускає цінні папери від свого імені.
Всі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, емітент повинен виконувати в строки і в порядку, передбаченому чинним законодавством України, а також рішеннями про випуск цінних паперів.
Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 2 від 9 січня 1997 р. «Про затвердження Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій» визначає, що підставою для порушення справи про правопорушення можуть бути:
-- заяви, скарги або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників органів державної влади або звернення окремих громадян;
-- повідомлення, що опубліковані в пресі;
-- безпосередньо виявлені працівниками Комісії та її територіальних відділень правопорушення при виконанні ними своїх службових обов'язків.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли і достатні дані, які вказують на наявність ознак порушення.
Уповноважена особа ДКЦПФР складає акт про вчинення правопорушення юридичною особою, копія якого надається представнику юридичної особи.
Рішення про застосування санкцій за правопорушення оформляється постановою, яка протягом доби надсилається юридичній особі, щодо якої застосовано санкцію.
Постанова про накладення штрафу надсилається юридичній особі, на яку накладено штраф, та банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї особи.
Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансово-кредитних установ у регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин встановлені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті, а також іншими нормативними актами валютного законодавства, серед яких велика кількість належить Національному банку України.
Зокрема, ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» визначає, що:
-- валюта України -- це грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших фінансово-кредитних установах на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
-- іноземна валюта -- це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу; кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансово-кредитних установ за межами України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах.
Монетарні метали -- золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.
Валютні операції -- діяльність підприємств, банківських та інших фінансово-кредитних установ юридичних та фізичних осіб, пов'язана з купівлею-продажем, розрахунками та наданням в кредит іноземної валюти.
Законодавством чітко визначено, що валютні операції можуть здійснювати тільки уповноважені банки Олейник О. М. Основы банковского права: Курс лекций. -- М.: Юристъ, 1997..
Отже, на сучасному етапі регулювання банківської діяльності здійснюють: Конституція України, закони України „Про банки та банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, „Про цінні папери та фондову біржу” тощо, декрети та постанови Кабінету Міністрів України, постанови Національного банку України та інші нормативно-правові акти.
Розділ 2. Основні проблеми розвитку банківського законодавства
2.1 Проблеми, що виникають при застосуванні окремих положень деяких постанов НБУ
Проблеми тлумачення деяких положень Постанов НБУ виникають при застосуванні їх комерційними банками, а також користувачами банківських послуг, тобто фізичними та юридичними особами.
Так, у зв'язку з запитами банків, з приводу необхідності роз'яснення окремих норм Положення Національного банку України про кредитування затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. N 246 було надано таке роз'яснення.
Згідно з пунктом 9 Положення однією з основних умов кредитних договорів є встановлення цільової направленості використання кредитних коштів. Причому, абзацом четвертим цього ж пункту, встановлюється, що цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.
З цього приводу, необхідно зазначити, що принцип цільового використання позичених коштів може застосовуватись по відношенню до суб'єктів господарської діяльності у разі, коли від цільового використання кредитних коштів залежить спроможність такого суб'єкта повернути отриманий кредит та відсотки за його користування.
Метою споживчого кредиту є використання коштів для задоволення споживчих потреб, а не для отримання економічного ефекту. Тому на спроможність позичальника повернути кошти, отримані в кредит, не впливає визначення конкретного предмета вкладення цих коштів.
У зв'язку з цим цільове використання коштів при споживчому кредиті може зазначатись у договорі у разі бажання однієї із сторін.
Абзацом другим пункту 12 Положення передбачається, що рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і таке інше) більшістю голосів і оформляється протоколом Положення НБУ «Про кредитування», затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246.
З цього приводу необхідно зазначити наступне.
Статтею 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
Згідно з статтею 16 цього ж Закону статут банку обов'язково має містити інформацію, зокрема, про структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень.
Абзацом першим пункту 12 Положення встановлено, що комерційні банки мають право самостійно визначати порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій тощо.
Враховуючи, що Законом та Положенням не наводиться вичерпний перелік органів банку, які мають право приймати рішення про надання кредитів, на наш погляд, банк має право прийняти рішення щодо надання позичальникам кредитів відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.
Необхідно також розглянути роз'яснення, надані Департаментом готівково-грошового обігу Національного банку України на запит Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області з окремих питань, що виникли у зв'язку з введенням в дію змін до Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Стосовно змін до Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України слід зазначити, що згідно з пунктом 4.6 у деяких випадках, згідно з особливостями діяльності підприємств та на підставі наданих ними обґрунтувань, за рішенням керівників установ банків таким підприємствам можливе встановлення ліміту каси в розмірах більших за середньоденні надходження (виручку) або середньоденну видачу готівки. Зазначені вище обґрунтування в письмовій формі разом із заявкою-розрахунком є додатком до договору (додаткової угоди) на розрахунково-касове обслуговування.
Заявка-розрахунок на встановлення ліміту каси підприємству, яка є додатком до договору (додаткової угоди) на розрахунково-касове обслуговування, зберігається разом з договором (додатковою угодою) на розрахунково-касове обслуговування у юридичній справі установи банку.
У разі створення підприємством нового структурного підрозділу, підприємство-юридична особа подає до установи банку заявку-розрахунок на перегляд діючого ліміту каси з урахуванням прогнозів касових оборотів нового структурного підрозділу, яка є додатком до договору на розрахунково-касове обслуговування. При такому перегляді ліміту каси дані про касові обороти підприємством надаються за будь-які три місяці ( із останніх дванадцяти, що передують перегляду ліміту каси, в яких був найбільший обсяг касових операцій, а для новоствореного підрозділу - виходячи із прогнозних розрахунків касових операцій за перші три місяці роботи).
При затвердженні розміру ліміту, установа банку може вимагати від підприємств будь-які документи, що обґрунтовують достовірність даних, наведених у заявці-розрахунку.
Стосовно Додатку N 6 Інструкції, то відповідно до наданих роз'яснень, ліміт каси встановлюється підприємству не на рік, а на період дії договору (додаткової угоди) на розрахунково-касове обслуговування (до моменту перегляду ліміту за ініціативою обох сторін або припинення дії вказаного договору (додаткової угоди), з урахуванням положення пункту 4.4 Інструкції.
Згідно з вимогами статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", комерційні банки з метою попередження злочинів зобов'язані надавати інформацію щодо ідентифікації осіб. Механізм такого інформування розроблений Департаментом платіжних систем і підготовлений до затвердження постановою Правління. До введення в дію цього документа, вказана інформація надається відповідним органам у довільній формі.
Стосовно змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.
Обмеження готівкових розрахунків, зазначених в пункті 2.3. Положення, не поширюються на добровільні пожертвування, благодійну допомогу, які надаються відповідно до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації" підприємствами (підприємцями) незалежно від організаційно-правових форм і форм власності.
У пункті 2.15 передбачений порядок звітування за витрачені кошти на закупівлю сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, перелік якої визначений Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97, затвердженим наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 30.12.97 N 822 (коди 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42). Посилання на Державний класифікатор зроблено у пункті 2.3 Положення Головне управління національного банку України по м. Києву і Київській області Управління готівкового обігу та касових операцій відділ готівкового обігу N 07-115/18710 від 01.11.2001 Керівникам комерційних банків м. Києва і Київської області Про роз'яснення окремих положень постанов НБУ з питань готівкового обігу.
Щодо проведення установами банків готівкових розрахунків, пов'язаних з їх господарською діяльністю, то на такі розрахунки мають поширюватися діючі на сьогодні обмеження.
Розрахунки, пов'язані з отриманням готівки під звіт матеріально відповідальними особами установ банку, не відносяться до банківської діяльності, а вирішують суто внутрішні питання задоволення господарських потреб банку (подібно до суб'єктів господарювання), видача готівки під звіт вищезазначеним особам на закупівлю сільськогосподарської продукції і на господарські потреби, може регулюватися пунктом 2.15 Положення, яким, зокрема, передбачено обов'язкове звітування підзвітних осіб на наступний робочий день після видачі готівки (крім коштів на відрядження та закупівлю сільськогосподарської продукції, максимальний термін звітування за використання яких складає відповідно 3 і 10 днів).
Останнім часом значно збільшилась кількість запитів, які надходять до Національного банку України від філій банків. При цьому, досить часто філії одного і того ж банку порушують однакові питання, що свідчить про певну неврегульованість їх у системі цього банку. Чимало випадків, коли у запитах філій по суті викладена відповідь, але є бажання отримати її письмове підтвердження від Національного банку. Крім того, значна кількість запитів пов'язана з поверхневим вивченням працівниками філій чинного законодавства, нормативно-правових актів та роз'яснень Національного банку України.
2.2 Проблеми, які виникають при застосуванні банківського законодавства про відповідальність за його порушення
Указом Президента України від 12.06.95 N 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" встановлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.
Штрафні санкції, передбачені цим Указом, застосовуються до осіб, зазначених у статті 1 цього Указу, органами державної податкової служби на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань державної контрольно-ревізійної служби, фінансових органів та органів Міністерства внутрішніх справ України в установленому законодавством порядку та в розмірах, чинних на день завершення перевірок або на день одержання органами державної податкової служби зазначених подань Роз'яснення щодо застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення нормативів обов'язкових резервів N 14-011/1180-2818 від 28.04.2000..
Контроль за додержанням особами, зазначеними у статті 1 цього Указу (крім банків), норм з регулювання обігу готівки в національній валюті, що встановлюються Національним банком України, здійснюють органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Міністерства внутрішніх справ України та фінансові органи, а банками - Національний банк України.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України" та у зв'язку з потребою подальшого вдосконалення нормативно-правових актів Національного банку України з регулювання готівкового обігу постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року N 72 затверджене та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 року за N 237/5428 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні".
Вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також на зареєстрованих у встановленому порядку фізичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності без створення юридичної особи, які здійснюють операції з готівкою в національній валюті, та є обов'язковими для виконання ними.
"Порядком взаємного інформування органів державної контрольно-ревізійної служби України та органів державної податкової служби України про факти фінансових порушень та вжиті заходи" затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України та Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2001 року N 143/514 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 січня 2002 року за N 30/6318 визначено, що органи державної податкової служби розглядають матеріали перевірок органів державної контрольно-ревізійної служби та приймають рішення про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та в триденний термін від дня його прийняття інформують контрольно-ревізійну службу із зазначенням номера, дати прийняття рішення та суми застосованих штрафних санкцій.
Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного суду України, у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положень абзаців другого, третього пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України від 27 березня 2002 року N 7-рп/2002, стаття 106 Конституції України закріпила конкретний перелік повноважень Президента України, який на основі та на виконання Конституції і законів України видає обов'язкові до виконання на території України укази і розпорядження. За юридичними ознаками ці акти глави держави можуть мати як нормативно-правовий, так і індивідуально-правовий характер. Виходячи зі змісту статті 106, частини другої статті 147, частини першої статті 150, статті 152 Конституції України укази і розпорядження Президента України є правовими актами.
Таким чином, органи державної податкової служби України за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до суб'єктів підприємницької діяльності правомірно застосовують фінансові санкції У вигляді штрафу, відповідно до Указу Президента України від 12.06.95 за 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".
У зв'язку із запитами щодо застосування до комерційних банків заходів впливу за невиконання встановлених нормативів обов'язкових резервів, Національний банк України роз'яснив наступне.
Дотримання встановлених нормативів обов'язкових резервів є обов'язковою умовою для всіх без винятку комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ Банківське право: Навчальний посібник - К.: Юрінком Інтер. 2000. - 288 с. - Бібліогр.: с. 260-262..
Кожен випадок незабезпечення комерційними банками формування обов'язкових резервів (здійснення несанкціонованої кредитної емісії), класифікується як допущене порушення, незалежно від наявності дозволу Національного банку України на використання комерційним банком чи іншою фінансово-кредитною установою коштів обов'язкових резервів та сплати відповідних процентів.
Кількість порушень із сплатою відповідних відсотків згідно з п.3.5 та п.3.8 діючого Положення про нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою України без застосування до комерційних банків заходів впливу, передбачених ст.62 Закону України "Про Національний банк України" не повинна перевищувати трьох разів на півріччя. Відлік кількості порушень обов'язкових резервів ведеться з моменту допущення першого порушення нормативів обов'язкових резервів починаючи з 01.09.99 і не обмежується завершенням поточного календарного року.
Вибір заходів впливу, адекватних допущеним порушенням, має розглядатись територіальними управліннями Національного банку України відповідно до вимог п.3.5 та п.3.9 вищезазначеного Положення в залежності від причин та розміру недорезервування коштів, періодичності порушення резервних вимог, стану ліквідності комерційного банку, бути виваженим, не носити формального характеру.
До комерційних банків, які допустили порушення встановлених нормативів обов'язкових резервів більше ніж 3 рази на півріччя і знаходяться в загальному режимі діяльності, незважаючи на сплату ними процентів за несанкціоновану кредитну емісію, можуть застосовуватись заходи впливу, передбачені Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 за N 38 (із змінами і доповненнями).
У разі якщо непримусові заходи впливу не змушують комерційний банк, який знаходиться в загальному режимі діяльності, до вжиття ефективних дій щодо виконання нормативних актів Національного банку України із зазначеного питання та підвищення його ліквідної діяльності, або продовжуються порушення як нормативів обов'язкових резервів, так і інших економічних нормативів, застосовуються примусові заходи впливу, передбачені ст.62 Закону України "Про Національний банк України".
Стосовно комерційних банків, які не виконують програми фінансового оздоровлення і не здійснюють заходи щодо виконання нормативів обов'язкових резервів, територіальні управління Національного банку України вносять аргументовані пропозиції відповідним структурним підрозділам банківського нагляду Національного банку України про застосування до них інших заходів впливу, в тому числі пропозиції про їх ліквідацію чи реорганізацію. При цьому сплата процентів за використання коштів обов'язкових резервів не здійснюється у випадку, якщо зазначене призведе до поглиблення кризи фінансового стану банку.
Комерційні банки, що перебувають в загальному режимі діяльності, або в режимі фінансового оздоровлення, яким за відповідними постановами Правління Національного банку України встановлено граційні періоди здійснення заходів щодо приведення обов'язкових резервів до встановленої норми, зобов'язані сплачувати плату за недорезервування коштів на кореспондентському рахунку в залежності від виконання поданого банком та узгодженого з відповідним територіальним управлінням Національного банку України реального графіка здійснення зазначених заходів у чітко визначені строки.
У разі невиконання комерційним банком узгодженого графіка здійснення заходів щодо зменшення суми недорезервування коштів на коррахунку банк зобов'язаний сплачувати плату у розмірі ломбардної ставки Національного банку України від суми невиконання графіка за відповідний період.
Комерційні банки, які відповідно до окремих постанов Правління Національного банку України переведені на щоденний контроль за формуванням обов'язкових резервів (включаючи банки, яким встановлені граційні періоди), зобов'язані сплачувати плату за кожний день недорезервування коштів на коррахунку, або невиконання узгодженого графіка, загальною сумою за всі дні допущених порушень за відповідний звітний період.
При цьому банки, яким встановлені граційні періоди, мають надавати відповідним територіальним управлінням узгоджені графіки щоденного здійснення заходів з мобілізації коштів для забезпечення виконання обов'язкових резервів за визначений звітний період.
Національний банк України звертає вагу керівників територіальних управлінь Національного банку України і на особливий підхід при застосуванні до комерційних банків штрафів за порушення нормативу обов'язкового резервування у розмірі двох ломбардних ставок від суми недорезервування коштів, як одного із примусових заходів впливу, передбачених статтею 62 Закону України "Про Національний банк України", п.4.4 Положення про застосування заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства та Положення про порядок накладення штрафів на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ, затвердженого постановою Правління від 09.03.2000 за N 94. При цьому необхідно враховувати як реальну фінансову можливість сплати комерційним банком накладеного штрафу, так і визначену довготривалу процедуру його стягнення в претензійно-позовному порядку (у разі відмови банку від добровільної сплати штрафу відповідно до пред'явленої претензії).
Якщо комерційний банк через критичний фінансовий стан не спроможний заплатити штраф за назване порушення, або сплата штрафу не стимулюватиме банк до виконання вимог Національного банку з цього питання, то в такому випадку необхідно розглядати питання про застосування інших заходів впливу, адекватних допущеним порушенням.
Необхідно також зауважити, що надіслані окремими територіальними управліннями Національного банку нагадування комерційним банкам про сплату відповідних відсотків за недорезервування коштів на їх коррахунках не можуть бути прирівняні до визначеної процедури пред'явлення банку претензії щодо сплати відповідного штрафу, стягнення якого вирішується в претензійно-позовному порядку, а отже і не може бути підставою для передачі матеріалів до арбітражного суду стосовно стягнення такої плати Фінансове право: Підручник / (Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С. Т. та ін.); Керівник авторського колективу і відповідальний редактор Л. К. Воронова. -- Видання друге, виправлене та доповнене -- X.: Фірма «Консум», 1999. -- 496 с..
Подобные документы
Проведення кодифікації банківського законодавства з метою розробки цілісного фінансового нормативно-правового акта, що забезпечить пряме регулювання відносин у цій сфері. Сутність кодифікаційних етапів роботи над проектом Банківського кодексу України.
реферат [25,7 K], добавлен 26.04.2011Сутність банківського кредитування, його удосконалення. Оцінка і аналіз банківського кредитування у сучасних умовах національної економіки. Проблеми та перспективи розвитку банківського кредитування в Україні. Програми покриття бюджетного дефіциту.
курсовая работа [65,6 K], добавлен 20.09.2012Зміст проведення систематизації банківського законодавства. Проблема визначення обсягу правових актів, які підлягають інкорпорації. Об'єднання норм інкорпорованих збірників та внесення деяких уточнень до таких норм шляхом утворення консолідованого акту.
реферат [34,7 K], добавлен 26.04.2011Історія страхового законодавства в колишньому Радянському Союзі. Основа страхового законодавства України, етапи його становлення. Державний нагляд за страхуванням. Ліцензування страхової діяльності. Правила страхування, системи страхової відповідальності.
реферат [18,1 K], добавлен 11.05.2010Сутність комерційного банку. Поняття банківської діяльності та банківського законодавства. Банківська система та її елементи. Характерні риси та особливості розвитку банківської системи України.
курсовая работа [349,1 K], добавлен 04.09.2007Програма інтеграції України до ЄС у банківській сфері та її реалізація. Правове регулювання в банківській сфері та його вплив на суспільні відносини. Уніфікація банківського законодавства ЄС. Проблеми напрацювання вітчизняної законодавчої бази.
реферат [37,4 K], добавлен 03.02.2008Види та методи банківського регулювання. Особливості банківського нагляду відповідно до законодавства України. Захист інтересів вкладників та створення конкурентного середовища у банківському секторі. Стабільність та надійність банківської системи.
реферат [24,8 K], добавлен 20.02.2013Теоретичні засади дослідження правового статусу Національного банку. Загальна характеристика правової природи і особливості статусу. Основи взаємовідносин з вищими органами держави та юридична відповідальність за порушення банківського законодавства.
курсовая работа [49,0 K], добавлен 18.12.2011Поняття валюти та валютних цінностей згідно законодавства України. Правовий режим і види валютних операцій. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України. Валютний контроль та відповідальність за порушення валютного законодавства.
реферат [36,7 K], добавлен 20.02.2011Тенденції розвитку економічних відносин у сфері кредитування. Сутність банківського кредиту, основні етапи кредитного процесу. Оцінка кредитної діяльності Лебединського відділення ВАТ "Ощадбанк". Удосконалення короткострокового кредитування підприємств.
курсовая работа [164,0 K], добавлен 03.06.2012
