Підвищення ефективності управління банківськими послугами

Нормативне регулювання банківської діяльності здійснюється нормативними актами, які в теорії права носять назву джерел. Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах - офіційних письмових документах компетентного органу держави, в яких встановлюються норми права.

Початок банківської реформи було покладено спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1987 р. №821, коли на базі трьох державних банків - Держбанку СРСР, Зовнішторгбанку СРСР та Будбанку СРСР було створено шість банків:

- Держбанк СРСР;

- Промбудбанк СРСР;

- Зовнішекономбанк СРСР;

- Агропромбанк СРСР;

- Житлсоцбанк СРСР;

- Ощадний банк СРСР.

На той час всі державні банки були підпорядковані безпосередньо Раді Міністрів СРСР. Правове положення цих спецбанків не змінилося після проведення кредитної реформи: вони були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Вищезгадана постанова містила формулювання, яке підкреслює той факт, що банки були органами управління, а республіканські банки користувалися правами міністерств союзних республік. В рамках адміністративно-контрольних повноважень банки здійснювали досить велику кількість перевірок, в тому числі контроль за використанням фонду оплати праці та фінансуванням державних капітальних вкладень. Як юридичні особи, що займаються господарською діяльністю, спецбанки здійснювали різноманітні банківські операції. Спершу вся клієнтура була імперативне (владно) розподілена між цими банками, а потім, у відповідності з постановою Ради Міністрів СРСР від 31 березня 1989 р. №280, було проголошено право клієнта на вибір банку для свого кредитно-розрахункового обслуговування.

З початком наступного етапу банківської реформи правове положення комерційних банків, включаючи державні спецбанки, поступово наближається до банків країн з розвинутою ринковою економікою.

Новий етап банківської реформи в країні розпочався з прийняттям Верховною Радою СРСР у грудня 1990 року Закону «Про Державний банк СРСР» та Закону «Про банки і банківську діяльність в СРСР». Завданнями розпочатої реформи було визначено:

- по-перше, недосконалість існуючої в країні державної системи спеціалізованих банків, а отже, необхідність якісного вдосконалення існуючої банківської системи;

- по-друге, необхідність створення спеціалізованого банківського законодавства.

Проте з відомих причин прийняті нові нормативні акти не встигли реально вплинути на банківську діяльність в країні.

Після прийняття в 1990 році Декларації про державний суверенітет України постало питання про створення власної банківської системи. Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність» власністю України було оголошено: Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбудбанк», український республіканський банк Ощадного банку СРСР, український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР, з їх мережею обчислювальних центрів, усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою, на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його територіальними управліннями.

Кардинальні зміни в банківській системі України та в її правових основах безпосередньо пов'язані із створенням та введенням в дію ряду нормативних актів, таких як: Закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємства в Україні», «Про заставу», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також цілого ряду інших.

Нові нормативні акти, які регулюють організацію та функціонування банківської системи України, внесли кардинальні зміни не лише до її елементарного складу, але й до самих принципів побудови та управління цією системою.

Ліквідація державної монополії на банківську діяльність, скасування, роздержавлення та акціонування державних спеціалізованих банків держави, вихід на арену комерційних банків, а також створення Національного банку України, поява спеціалізованого банківського законодавства призвели до демонтажу жорстко централізованої з вертикальною побудовою системи управління банками і, як наслідок, - до створення дворівневої банківської системи з внутрішньо притаманною їй можливістю самоврядування.

Проте, головним результатом створення спеціального банківського законодавства стали корінні зміни ролі банків у господарстві країни. Банки отримали права, які дозволили їм нарешті приступити до виконання тих завдань, заради яких в 1987 році були реорганізовані діючі та створені нові державні спеціалізовані банки. І хоча сформована банківська система надто погано справлялася із цими завданнями, проте введення в дію спеціального банківського законодавства, сприяло розвитку банківської системи нового типу, а також поглибленню економічної реформи та зміцненню ринкових відносин. Однак, по мірі просування цього процесу все сильніше проявлялися недоліки, які існували в банківській системі та банківському законодавстві.

В Україні йде глибока економічна реформа, яка направлена на вдосконалення ринкової економіки, створення правової держави та громадянського суспільства, які б спиралися на пріоритет прав та свободу громадян, рівність всіх форм власності, свободу підприємництва. В період радикальних економічних перетворень в Україні спостерігається інтенсивна нормотворча діяльність в області банківських відносин. При цьому проходить формування багатьох основних положень банківського законодавства, що об'єктивно обумовлює потребу у вдосконаленні теоретичної бази банківського права, яке розвивається.

До джерел регулювання банківської діяльності належать:

1. Конституція (Основний Закон) України, в якій закріплюються основні засади функціонування банківської системи України (зокрема, ст. 99, 100, а також статті які визначають повноваження Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів щодо можливостей впливу на банківську діяльність в державі).

2. Закони й постанови Верховної Ради України (наприклад. Закони України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», від 22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», від 10 грудня 1997 р. «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», від 5 квітня 2001 р. «Про обіг векселів в Україні», від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та обіг грошей в Україні», від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»), постанови Верховної Ради України «Про впорядкування оплати комерційними банками за здійснення платежів» від 24 грудня 1993 р.; «Про норматив обігу платіжних документів в Україні» від 25 червня 1993 р.).

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам», які мають вищу юридичну силу і охоплюють найбільш важливі питання, що виникають у банківській сфері. Серед діючих виділяються такі два важливі закони, як:

Закон України від 07 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність» (скасував Закон України «Про банки і банківську діяльність від 20 березня 1991 р.), який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків;

Закон України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України».

3. Укази й розпорядження Президента України (наприклад, Укази Президента України від 16 березня 1995 р. «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», від 29 січня 1997 р. «Про Державний інвестиційно-кліринговий комітет», розпорядження Президента України від 25 травня 1995 р. «Про заходи щодо розв'язання кризи платежів і підтримку вітчизняних виробників».

4. Постанови Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України, є обов'язковими до виконання на всій території України (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення системи розрахунків за споживану електричну й теплову енергію» від 21 травня 1997 р., «Про врегулювання окремих питань взаєморозрахунків із належних до бюджетів платежів» від 21 лютого 1997 р., «Про затвердження Порядку накладення арешту на цінні папери» від 22 вересня 1999 р. та ін.).

5. Нормативні акти міністерств, державних комітетів, що стосуються сфери банківської діяльності, а також нормативні акти НБУ. Ці акти приймаються в межах компетенції тієї організації, що їх видає, у формі постанов, положень, наказів, інструкцій, правил тощо. Наприклад, постановою Правління НБУ від 13 жовтня 1997 р. затверджено Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні; постановою Правління НБУ від 18 березня 1999 р. - Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України; наказом Міністерства фінансів та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджений Порядок виписування та погашення простих векселів, що видаються вітчизняними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці заводи нафти суб'єктами підприємницької діяльності - резидентами.

До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення Асоціації комерційних банків та локальні акти - статути комерційних банків, установчі договори, положення про філії, представництва).

У правовому відношенні важливе значення має введення Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні державної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Міністерством юстиції України (стосовно актів, прийнятих центральними органами та управліннями юстиції областей і міст Києва й Севастополя, стосовно актів місцевих органів управління). Це правило поширено і на нормативні акти, що видаються НБУ. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на дотримання принципу верховенства закону та забезпечення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, додержання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.

Слід погодитись з О.А. Костюченком, що серйозним недоліком відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі листів, телеграм, що суперечить поняттю «нормативний акт» і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.

Розвиток міжнародного співробітництва в банківській сфері, інтернаціоналізація банківського бізнесу обумовлює важливу роль у правовому регулюванні таких специфічних джерел банківського права, як міжнародні звичаї та міжнародні договори.

До міжнародних звичаїв, які склалися в міжнародній практиці, слід віднести, наприклад, Уніфіковані правила для документарних акредитивів у редакції 1993 р., Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р.

У ст. 9, Конституції України зазначено, що діючі міжнародні договори, які ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. До числа таких слід віднести Женевські чекові конвенції 1931 р., Оттавську конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. та ін.

Ефективне функціонування банківської системи України багато в чому визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення правового статусу суб'єктів кредитної системи та детального регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення повноцінного банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи України і формування правової держави.

Банківська система України функціонує на підставі цілої системи нормативно-правових актів, яка визначається терміном «банківське законодавство». Загалом його можна визначити як систему нормативних актів, що містять норми, котрі регулюють діяльність банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також їх взаємовідносини з клієнтами (відносини при встановленні структури й функцій кредитно-банківської системи, здійсненні основних банківських операцій, питання правового регулювання розрахункових, кредитних, валютних відносин та операцій із цінними паперами, а також організацію банківського контролю за господарською та фінансовою діяльністю підприємств, організацій).

Банківське законодавство являє собою значний масив різноманітних за юридичною силою, формою і сферою дії нормативних актів, що мають визначену ієрархічну систему. Згідно з цим банківське законодавство має ряд особливостей.

Перша - це міжгалузевий характер банківського законодавства, адже воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Разом із тим багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або за порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств та організацій) та інших галузей права.

Другою особливістю банківського законодавства України є велика кількість підзаконних нормативних актів, а законів, що регулюють різні аспекти і питання, банківської діяльності, дуже мало - лише кілька. В таких країнах, як Великобританія, Німеччина, США, Франція, налічується близько двох десятків законів, що забезпечують функціонування кредитної системи цих країн.

Недостатня кількість законів у цій сфері пояснюється, з одного боку, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншого, - тим, що банківські відносини і надто динамічні Це вимагає постійно вносити зміни, спрямовані на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Отже, має місце перекіс законодавства в бік відомчих нормативних актів.

Відомчі нормативні акти (постанови, інструкції, положення і правила) видаються на виконання і в межах закону і покликані усунути прогалини в правовому регулюванні банківських суспільних відносин.

Третьою особливістю банківського законодавства є те, що основний його масив, як зазначалось, представлений відомчими нормативними актами. При цьому деякі державні органи управління спеціальної компетенції (Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку) наділені функціями нормотворчого характеру і видають підзаконні нормативні акти, які мають міжвідомчий характер і відображають специфічну сферу їх діяльності, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб. Аналіз чинного банківського законодавства свідчить: воно ще на етапі розвитку і становлення і неповною мірою відповідає етапу ринкової економіки.

Як відомо, сучасний нормативний вакуум у сфері банківської діяльності зумовлений зміною соціально-політичного устрою і напрямів економічного розвитку країни. Деякі нормативні акти не завжди узгоджуються між собою, інколи навіть суперечать один одному; слід багато ще зробити для поліпшення правового регулювання банківських відносин і побудови .кредитної системи в Україні.

Серйозним недоліком для регулювання банківських відносин є внесення частих змін до законів невдовзі після їх прийняття, як це мало місце, наприклад, із Законом України «Про банки і банківську діяльність». За 9 років після прийняття до цього Закону було внесено 25 змін і доповнень, що зовсім не сприяє стабільності законодавства і негативно впливає на практику його застосування суб'єктами господарювання.

На стані банківського законодавства негативно позначається і практика неодноразових змін «правил гри», зокрема прийняття за короткий час різних відомчих нормативних актів з одних і тих самих питань. Так, 24 травня 1993. р. Правління Національного банку України своїм рішенням затвердило положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, а 2 серпня 1996 р. постановою Правління НБУ затверджена нова інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України». 17 липня 1992 р. Правління НБУ затверджує Тимчасове положення про порядок створення, реєстрації комерційних банків та здійснення нагляду за їх діяльністю, а 21 липня 1998 р. своєю постановою затверджує нове Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків.

Важливе значення для розвитку банківського законодавства має концепція розвитку банківської системи України, яка повинна містити основні напрями та шляхи вдосконалення банківського законодавства. Зокрема, актуальним як у теоретичному, так і в практичному аспекті є питання його кодифікації. В розробленому творчим колективом НБУ проекті концепції розвитку банківської системи України передбачається створити на «основі всіх діючих законодавчих і нормативних документів систематизований Кодекс нормативних актів щодо банківської діяльності, постійно підтримуючи його в робочому стані та знайомлячи з ним всі банки України.

Зважаючи на виняткове значення проблем удосконалення банківського законодавства, представляється необхідним вирішити ряд питань. У плані законодавчої діяльності Верховної Ради України підготовлено пакет законопроектів з питань банківської справи, які мають бути прийняті найближчим часом. У цьому пакеті закони «Про комерційні банки», «Про кредити», «Про кредитну установу», «Про Ощадний банк», «Про валютне регулювання», «Про банківський нагляд», «Про іпотечний банк», «Про страхування обігу цінних паперів», «Про випуск та використання цінних паперів», «Про Фонд захисту громадян-інвесторів на фондовому ринку», «Про інкасацію», «Про механізм повернення капіталу, вивезеного з України», «Про строкові фінансові інструменти», «Про фінансові операції», «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», «Про обов'язковий продаж валюти експортерам» та ін.

Істотне місце в удосконаленні банківського законодавства займає вирішення на законодавчому рівні таких питань: про банківську таємницю, страхування депозитів та кредитів, про Державну скарбницю України, організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період, про систему державного банківського аудиту, відповідальність банків за незаконні банківські операції, про дочірній банк та інші кредитні установи (фінансові та холдингові компанії), про банкрутство і неспроможність кредитних установ, про механізм реорганізації банків, про захист інтересів вкладників, про правове забезпечення електронних платіжних систем тощо.

Робота щодо вдосконалення банківського законодавства не обмежується прийняттям лише законів, необхідне й нормативне регулювання окремих сфер банківської діяльності та їх відносин із клієнтами (розрахункових, кредитних, валютних та ін.), формування спеціального механізму реалізації тих чи інших положень у банківській сфері (йдеться про формування кредитно-фінансового інституту трастових операцій, про порядок виконання заставних зобов'язань при неповерненні кредитів, про лібералізацію валютних операцій-переказ іноземної валюти за кордон або залучення іноземних інвестицій, упорядкування засад вексельного обігу, врегулювання інституту арешту коштів банків та ін.).

Поряд із безпосередньо вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів.

1. Норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства, що виступають основою концептуального характеру.

2. Відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці.

3. Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері.

4. Обмежити до мінімуму втручання держави в банківську сферу і намагатись ліквідувати монополізацію НБУ в управлінні кредитно-банківською системою.

5. Систематично розробляти й видавати центральним банком методичні вказівки та роз'яснення щодо деталізації застосування банківського законодавства чи регулятивних правил.

6. Створити централізований банк даних, де б накопичувалась інформація про фінансовий стан позичальників, про попередню діяльність суб'єктів господарювання, про міжнародних партнерів, що дозволило б зменшити кредитний ризик комерційних банків.

7. Провести реформування бухгалтерського обліку в поєднанні з удосконаленням аудиторських стандартів та аудиторської практики (зокрема, розробити нормативні документи стосовно реорганізації банківського обліку та звітності в банківській системі).

8. Законодавче врегулювати порядок організації та функціонування електронних платіжних систем, утворити Єдину платіжну систему під захистом Національного банку України.

Отже, чинне банківське національне законодавство в цілому знаходиться на прогресивному напрямі і підпорядковується меті регулювання ринкової системи економіки. Однак найважливішою його проблемою залишається завдання розширення та якісного розвитку правового фундаменту управління банківською системою і банківською діяльністю і відповідності сучасного національного банківського законодавства міжнародним банківським стандартам.

Удосконалення банківського законодавства сприятиме функціонуванню ринкової економіки, прискоренню формування ефективної банківської системи України.

Написавши перший розділ роботи, можна зробити висновок, що банківська діяльність - це один із видів підприємницької діяльності, зайняття яким дозволяється і гарантується державою на рівні з іншими видами підприємницької діяльності. Проте через свою складність, можливості впливу на державу, цим видом підприємницької діяльності держава досить детально управляє. Таке управління на банківську діяльність здійснюється вищими органами держави та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади - Національним банком України. В зв'язку з цим була сформована і формується зараз значна нормативна база, яка регулює банківські правовідносини в країні.

Зважаючи на те, що управління банківською діяльністю входить до сфери регулювання декількох галузей права, то і принципи управління цією діяльністю застосовуються з декількох галузей права.

Відповідно управління банківською діяльністю здійснюється нормативними актами декількох галузей права: конституційного, банківського, адміністративного, господарського та інших.

У зв'язку з тим, що стан банківської системи спричиняє дуже значний плив на економіку держави, то випереджаючий розвиток банківської системи України - необхідна умова успішного розвитку економічної реформи в цілому. Тому в даний час стала очевидною необхідність подальшого вдосконалення і банківської системи, і банківського законодавства України.