Оцінка і управління комерційним ризиком підприємства на прикладі ВАТ КБ "Південкомбанк"

Курсова робота

На тему

Оцінка і управління комерційним ризиком підприємства на прикладі ВАТ КБ "Південкомбанк"

Реферат

Курсова робота містить: 53 сторінки, 9 таблиць, 46 джерел.

Ціль дослідження - розглянути теоретичні основи управління комерційним ризиком банку, загальної стратегії управління комерційним ризиком, визначити рівень ризиків банківської установи, дослідити шляхи їх вдосконалення та мінімізації.

Завдання:

розглянути теоретичні основи управління комерційним ризиком банку;

дослідити організацію управління ризиками банку на прикладі ВАТ КБ “Південкомбанк”;

дослідити шляхи вдосконалення механізмів управління банківськими ризиками та мінімізація ризиків банку.

Об'єктом дослідження є банківська система і ризики в банківській діяльності.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні засади визначення сутності комерційного ризику та методів управління ризиками.

Методи дослідження - статистичний, теоретичний, логічний, порівняльний, структурний, розрахунковий.

Актуальність даної теми полягає в тому, що ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах невизначеності, конфліктності, а особо, яка приймає рішення, зацікавлена в результаті рішення. Отже, ризики, що супроводжують комерційну діяльність, повинні бути мінімізовані при максимізації величини прибутку.

Комерційний ризик, кредитний ризик, валютний ризик, процентний ризик, рівень ризику, Чистий капітал, загальні активи, зобов'язання, норматив ризику, інвестування, делькредерне страхування кредитів, кауційне страхування.

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи управління комерційним ризиком банку.

1.1. Сутність комерційного ризику, особливості його визначення та класифікація ризиків

1.2. Види комерційних ризиків банку.

1.3. Загальна стратегія управління комерційним ризиком банку

2. Організація управління ризиками ВАТ КБ “Південкомбанк”.

2.1. Соціально-економічна характеристика ВАТ КБ “Південкомбанк”

2.2. Характеристика фінансового стану ВАТ КБ “Південкомбанк”.

2.3. Оцінка рівня ризиків банку.

3. Шляхи вдосконалення механізмів управління банківськими ризиками та мінімізація ризиків банку

3.1. Практика мінімізації ризиків банку

3.2. Впровадження та використання механізмів управління банківськими ризиками

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ризик - це характерна ознака діяльності будь-якого виробника, у тому числі банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів, як втрата прибутку або виникнення збитків.

Ризик породжується невизначеністю і конфліктністю, які існують незалежно від того, чи усвідомлюємо ми їх чи ні, ураховують його способи, які приймають рішення, чи ні. Ступінь ризику залежить і від ставлення до невизначеності й конфлікту, до зумовленого ними ризику суб'єкта прийняття рішення: схильності, несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності та зумовленого ними ризику поділяються на об'єктивні та суб'єктивні.

Аналізуючи ризики комерційних банків на сучасному етапі, потрібно враховувати:

- кризовий стан економіки, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, але і знищенням ряду господарських зв'язків; політичною нестійкістю;

- незавершеність формування банківської системи;

- відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

- високий рівень інфляції та ін.

Ризики виникають у зв'язку з рухом фінансових потоків і виявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних, кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.

Метою курсової роботи є розгляд теоретичних основ управління комерційним ризиком банку, загальної стратегії управління комерційним ризиком, визначення рівня ризиків банківської установи, дослідження шляхів їх мінімізації.

Мета і завдання роботи визначили її зміст, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків і пропозицій.

В роботі використані нормативні акти такі як Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. №2121-ІІІ, Постанова Правління Національного банку України від 28.08.2001 року № 368 “Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні”, Методичні вказівки з інспектування банків “Система оцінки ризиків”, схвалені постановою Правління НБУ від 15 березня 2004 р. № 104 тощо. При написанні теоретичної частини курсової роботи використані підручники таких авторів як Алексеєнко М.Д., Береславська О.І., Наконечний О.М., Волошин І.В., Кочетков В.М. та ін.

1. Теоретичні основи управління комерційним ризиком банку

1.1 Сутність комерційного ризику, особливості його визначення та класифікація ризиків

Ризик - це можливе понесення збитку внаслідок заняття комерційною діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але в той же час наявність чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів.

Комерційний ризик виникає як наслідок ризикованої комерційної операції. Крім того, може бути ризик, пов”язаний з діями конкурентів; ризик, пов”язаний зі зміною ціни; ризик, пов”язаний з непередбаченими політичними подіями, що мають важкі наслідки для торгового бізнесу. Крім цього, в практиці торгового бізнесу можуть виникнути:

ризик втрати товару від пожежі та іншого стихійного лиха;

ризик знищення або псування вантажу при транспортуванні;

ризик втрати товару від недбалості працівників підприємства (бій);

ризик від ймовірної нечесності службовців, що може нанести матеріальний збиток фірмі;

ризик невиконання договірних зобов”язань партнера (контрагента), від чого залежить прибуток підприємства;

ризик припинення ділової активності підприємства.

Будь-який економічний процес є функціональною залежністю великої кількості чинників. У зв'язку з цим настання тієї або іншої події в економічному житті цілком передбачуване і залежить лише від з"ясованості взаємодій, що існують. Чим більше прогнозована система, тим більше чинників впливають на неї, тим вужчий горизонт обізнаності і більше помилок у прогнозуванні настання тієї або іншої події. Саме тому оцінка ринкової кон"юнктури як моментної події має ймовірнісний характер.

Ступінь (можливість) настання передбачуваної події прийнято зв"язувати з поняттям ризику. Ризик на ринку визначається непевністю у досягненні результату як наслідку множини малопередбачуваних дій учасників ринку. Ступінь ризику завжди пов"язаний з горизонтом з"ясування досліджуваного економічного процесу і діями, спрямованими на досягнення результату. У підприємця завжди є вибір: не ризикувати і чекати, поки події відбудуться, або ризикнути і випередити конкурентів. У першому випадку прибуток може бути мінімальним або його не буде взагалі, у другому -- прибуток може бути максимальним. Важливо лише визначити ступінь допустимості ризику, за межею якої ризик перетворюється на нерозважливість. Ступінь ризику визначається рівнем ризику. Рівень ризику -- ймовірна, слабовимірювана величина, що визначає можливість настання тієї або іншої події за певної послідовності дій. [7, c.185]

Наприклад, в АКБ "Промінвестбанк" рівень процентних ставок на поточних депозитах становить 3% річних. Цей банк дуже великий, і можливість його банкрутства незначна.

В АКБ "Контакт" рівень процентних ставок на аналогічних внесках становить 6% річних, банк невеликий і характеризується високим ступенем ризику позикових операцій.

Ціни на акції АТ "Інвестнафтопродукти" постійно підвищуються, у середньому на 1,5% щомісяця. Підприємець має вільні засоби -- 25 000 ум. гр. од., і перед ним постає завдання оцінити рівень ризику від короткострокового (до 1 року) прибуткового вкладення цих засобів в АКБ "Промінвестбанк" або в АКБ "Контакт".

У першому випадку прибуток за рік становитиме всього 7750 ум. гр. од (25000 * 0,03), при цьому ризик дуже незначний.

У другому випадку можливий прибуток у два рази більший, ніж у першому -- 1500 ум. гр. од. (25000 * 0,06), проте якщо ризик щодо одержання відсотків на внесок підвищується згодом, то ризик повернення самого внеску достатньо високий через непевність становища банку.

У третьому випадку, якщо тенденція до зростання курсової ціни акції збережеться протягом року, то інвестор тільки за рахунок збільшення ціни одержить прибуток, що у три рази перевищуватиме прибуток за першим варіантом. Проте у випадку несприятливої кон"юнктури він може не тільки не одержати прибутку, а й не продати самі акції.

Отже, кожний із наведених випадків має відповідний рівень інвестиційного ризику, і підприємець має деякий вибір. Така ситуація найбільш характерна для комерційних ризиків на конкурентних ринках. Для монополізованих ринків можливі ситуації з обмеженою кількістю варіантів або альтернативним вибором.

Економічна діяльність дуже різноманітна, і кожен варіант її здійснення має свій ризик реалізації.

В економічній літературі описуються різноманітні варіанти класифікації ризиків. Зупинимося на найважливіших із них з погляду кон"юнктурних досліджень.

За рівнем комерційні ризики прийнято поділяти на припустимі, неминучі, надмірні та неприпустимі. При цьому можливість результату може значно варіювати. Рівень ризику тісно пов"язаний із розмірами втрат при невдалому ході події. Чим менші втрати, тим більше можна ризикувати, і навпаки. Зрештою, рівень втрат визначає можливість або неприпустимість певного ризику.

Залежно від вибору варіантів комерційні ризики можна розділити на різноманітні, альтернативні і пов"язані з єдиним варіантом. В останньому випадку підприємець діє за принципом: "пан або пропав". Альтернативний варіант припускає одержання прибутку у випадку ризику або відмову від проведення операції. Найчастіше у господарській практиці зустрічаються ризики, що припускають будь-які засоби реалізації угоди з різноманітним рівнем втрат і прибутків.

Для кожного суб"єкта ринку існує власний комерційний ризик: для продавця, покупця, інвестора, емітента, посередника фондового ринку та ін.

Комерційні ризики можна класифікувати також за рівнем втрат: ризик повної або часткової втрати від здійснення угоди; ризик збанкру- тувати; інфляційний ризик; фінансовий ризик тощо.

Оскільки в економічному житті усе взаємопов”язане то ризики можуть створювати єдиний ланцюжок: невдача в одній справі може розкрутити спіраль провалів і викликати лавину небезпек.

Водночас, оскільки у більшості випадків комерційні ризики різноманітні, то є й засоби запобігання їм або зниження наслідків. Загальна назва цих методів - страхування ризиків.

До найзагальніших варто віднести такі види страхування:

диверсифікацію ризиків;

страхування подій і їх результатів;

лімітування;

постійне дослідження ринкової кон"юктури накопичення інформації про стан ринку. [41, c.53]

Законодавством встановлено, що комерційна діяльність є ризиковою. Так, багато рішень з підприємництва приймаються в умовах невизначеності, коли напрям дій треба вибирати із декількох можливих варіантів, реалізацію яких важко передбачити.

Основними характеристиками ризику виступають:

ризик наявний завжди на всіх етапах діяльності підприємства;

повне усунення ризику неможливе внаслідок причин як суб"єктивною характеру (наприклад, відсутність нової інформації, постійний розвиток ринків та економіки країни в цілому тощо).

Отже, ризик є об"єктивно неминучий елемент будь-якого господарського рішення внаслідок того, що невизначеність неодмінна риса умов господарювання.

Для розуміння суті комерційного ризику фундаментальне значення має зв”язок ризику і прибутку. Так, підприємець готовий ризикувати в умовах невизначеності, бо поряд з ризиком втрат існує можливість додаткових прибутків. Ще Й. Шумпетер стверджував, що навіть, коли ризики не враховуються в господарському плані, вони все ж стають джерелом, з одного боку, збитків, а іншого-прибутків. Можна також вибрати рішення, які містять менше ризику, але при цьому меншим буде і прибуток, який отримують підприємці. Таким чином, ризик ймовірність (загроза) втрати підприємством частини прибутків у результаті здійснення визначеної виробничої або фінансової діяльності.

Основними причинами, які є джерелом комерційного ризику, виступають:

раптові непередбачувані зміни у зовнішньому середовищі, які сталися і впливають на діяльність підприємства (зміна цін, зміна в податковому законодавстві, коливання валютного курсу тощо);

зміни відносин підприємства з його контрагентами (можливість укласти більш вигідний договір, положення або скорочення строку дії договору, більш привабливі умови діяльності, зміна партнерів по бізнесу та ін.), що тягне за собою зміни досягнутих раніше домовленостей або відмови від них;

зміни, які відбуваються всередині самого підприємства (невідповідність рівня кваліфікації працівників підприємства запланованим завданням, раптовий вихід з ладу основних виробничих фондів та ін.).

Наявність комерційного ризику - це зворотній бік економічної свободи і подальший розвиток ринкових відносин в Україні дедалі посилюватиме невизначеність, що зумовить зростання комерційного ризику.

Ліквідувати невизначеність майбутнього у комерційній діяльності неможливо, бо вона є елементом об"єктивної дійсності. Однак окремі вчені розробляють суб"єктивний підхід до ризику. Оскільки підприємець оцінює ситуацію, формує багато можливих результатів і представляє ймовірність їх здійснення, робить вибір із множини варіантів, то ризик завжди суб"єктивний. Крім цього, сприйняття ризику залежить від кожної конкретної людини. Для одного підприємця дана величина ризику є прийнятною, тоді як для іншого -неприйнятною. Ризикових рішень, звичайно, уникають підприємці консервативного типу. З огляду на дану обставину є дві форми такого підприємництва. По-перше, це комерційні організації, засновані на старих господарських зв"язках, які уникають ризику, пристосовуючись до нових умов господарювання. По-друге, новостворені малі підприємства, які характеризуються розвинутими горизонтальними зв"язками. Такі підприємці ризикують, маневруючи ресурсами, швидко знаходячи нових партнерів.

У прийнятті підприємцем рішення, пов"язаного з ризиком, важливу роль відіграє його поінформованість, досвід, кваліфікація. Принципове рішення про прийняття ризикового проекту для підприємця залежить від його переваг між очікуваною прибутковістю, вкладених у цей проект коштів та їх надійністю (отримання прибутку).

Отже, комерційний ризик - загроза того, що підприємець понесе втрати у вигляді додаткових втрат або отримає доходи нижче того, на які він розраховував.

Комерційний ризик виконує в господарській діяльності чотири типи функцій: інноваційну, регулятивну, захисну та аналітичну. Інноваційну функцію комерційний ризик виконує, стимулюючи пошук нетрадиційних рішень проблем, які постають перед підприємцем. Світовий досвід показує, що більшість підприємств є конкурентоздатними на основі інноваційної економічної діяльності, пов"язаної з ризиком.

Регулятивна функція має суперечливий характер і виступає в двох формах: конструктивна і деструктивна.

Конструктивна форма регулятивної функції ризику полягає в тому, що здатність ризикувати - один із шляхів успішної діяльності підприємця (подолання бар"єрів, які заважають перспективним нововведенням).
Однак ризик може стати проявом авантюризму, суб”єктивізму, коли рішення приймаються в умовах неповної інформації. В цьому випадку ризик виступає дестабілізуючим фактором.

Отже, рішення слід реалізувати на практиці, якщо нони є обгрунтованими.

Захисна функція ризику знаходить вираження в тому, що коли для підприємця ризик - природній стан, то нормальним повинно бути і терпеливе відношення до невдач. Ініціативним, підприємливим господарникам необхідн6ий соціальний захист, правові, економічні гарантії, що стимулюють виправданий ризик.

Аналітична функція комерційного ризику полягає в необхідності вибору одного з можливих варіантів рішень у зв"язку з чим підприємець аналізує всі можливі альтернативи, вибираючи найбільш рентабельні і найменш ризикові.

Аналізуючи функції комерційного ризику, слід підкреслити, що незважаючи на значні втрати, які зумовлює ризик, він є також джерелом потенційного прибутку. Тому основним завданням підприємця є не відмова від ризику взагалі, а вибір рішень, пов"язаних з ризиком на основі об"єктивних критеріїв.

1.2 Види комерційних ризиків банку

За своєю природою банківська справа передбачає необхідність проведення операцій, пов'язаних з широким колом ризиків. Банківський нагляд має розуміти характер цих ризиків і стежити за тим, щоб банки адекватно оцінювали їх і вміли управляти ними.

Нездатність чітко і послідовно подолати ризики в діяльності банків та виправляти відхилення від надійних банківських принципів призводить до швидкої втрати довіри населення і інвесторів до банків.

Якщо розглядати банківську діяльність в цілому, то найбільш значними видами ризиків є:

- кредитний ризик чи ризик неповернення боргу

Кредитування - основний вид діяльності більшості банків. Кредитна діяльність вимагає від них уміння оцінювати кредитоспроможність своїх позичальників. Не у всіх випадках рішення банків виявляється оптимальним і, внаслідок впливу різних чинників, кредитоспроможність позичальника може згодом знизитися.

Кредитний ризик може бути визначений як невпевненість банку в тому, що позичальник має можливість та наміри виповнити свої зобов`язання у відповідності з термінами і умовами кредитної угоди. Такий стан може бути викликаний:

а) нездатністю позичальника створити адекватний майбутній грошовий потік у зв"язку з непередбачуваними несприятливими змінами у діловому, економічному, політичному оточені, в якому він позичальник;

б) невпевненістю у майбутній вартості та якості (ліквідності та можливості продажу на ринку) застави за кредит.

Таким чином, один з основних ризиків, з яким доводиться мати справу банку - це кредитний ризик або нездатність його контрагента виконувати свої контрактні зобов'язання. Він виникає не тільки відносно кредитів, але і по інших балансових і позабалансових позиціях, таких, як гарантії, акцепти і інвестиції в цінні папери. Банки мали і часто мають серйозні проблеми внаслідок того, що не змогли вчасно ідентифікувати ослаблені активи, створити необхідні резерви для їх списання і при необхідності припинити визнання прибутку від процентів за такими активами.

Одна з основних причин виникнення у банків проблем є надання ними великих кредитів окремому позичальнику або групі пов`язаних між собою позичальників. Це призводить до концентрації кредитного ризику. Великі концентрації ризику виникають також по окремих галузях промисловості, економічних секторах, географічних регіонах тощо.

Чимало проблем у банків виникає внаслідок здійснення ними так званого пов`язаного запозичення, тобто надання кредитів особам або фірмам, пов'язаним з банком через структуру власності, і здатним прямо або непрямо впливати на його діяльність. Оскільки в цих випадках визначення кредитоспроможності позичальника не завжди здійснюється банком досить об'єктивно, цей процес залишити без контролю просто неможливо. Пов`язані між собою сторони включають батьківську організацію банку, основних акціонерів, дочірні компанії, установи (філії, представництва, відділення тощо), директорів і менеджерів. Фірми вважаються пов`язаними між собою і в тих випадках, коли вони контролюються однією і тією групою.

- ризик неплатоспроможності суверенної держави і трансфертний ризик.

У доповнення до кредитного ризику міжнародне кредитування включає в себе ризик неплатоспроможності суверенної держави, який, в свою чергу, породжений ризиками, пов'язаними з економічною, соціальною і політичною ситуацією в країні позичальника. Такий "страновий” ризик найбільш наочний при кредитуванні іноземних урядів або їх установ, оскільки подібне кредитування здійснюється, як правило, без надання гарантій, що важливо враховувати при розгляді питання про іноземне кредитування або інвестиції, незалежно від того, чи йде мова про державних або приватних позичальників. “Страновий” ризик іноді дуже значний для деяких банків, прямо чи непрямо зайнятих у зовнішній торгівлі та інвестиціях. [6, c.104] Наприклад, банк, клієнтами якого є корпорації данної країни, що активно експортують більшу частину продукції, повинен, оцінюючи кредитоспроможність клієнтів, прийняти до уваги країновий ризик цих фірм.

Крім того, існує ще один компонент ризику неплатоспроможності незалежної держави, який має назву "трансфертний ризик" і виникає в тих випадках, коли зобов'язання позичальника деномініровано не у місцевій валюті. Незалежно від фінансового стану позичальника, можуть виникнути обставини, коли "валюта зобов'язання" просто виявиться для нього недоступною.

- ринковий ризик

Для банків часто виникає ризик втрат за балансовими і позабалансовими позиціями внаслідок коливання ринкових цін. Як правило, завдяки застосуванню міжнародних принципів бухгалтерського обліку, ці ризики досить чітко відбиваються в діяльності банку - чи йде мова про боргові зобов'язання, чи про акції або ж, нарешті, про валютні чи товарні позиції.

Одним з конкретних елементів ринкового ризику є валютний ризик. Банки виступають на валютній біржі як учасники ринку валюти, постійно котируючи ставки своїх клієнтів і займаючи відкриті позиції у різних валютах. Ризик, пов'язаний з валютними операціями, особливо з відкритими позиціями у іноземній валюті, зростає в період нестабільності валютних курсів.

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на операційні, трансляційні (бухгалтерські), економічні.

Операційний ризик пов`язаний з торгівельними операціями, а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов`язаний з переоцінкою активів і пасивів та прибутків закордоннних філій в національну валюту, а також експортом та імпортом інвестицій. Такий вид ризику впливає на показники балансу, звіту про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Враховувати трансляційний ризик необхідно під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов`язаний з грошовими потоками чи розмірами сум, які сплачуються. Ризик збитків чи зменшення прибутків також виникає під час складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній і філій. Відповідні показники балансів дочірніх компаній, розраховані в різних національних валютах, перетворюються на провідну валюту консолідованого балансу за місцем розташування материнської компанії.

Найбільш показовим прикладом, який яскраво ілюструє виникнення трансляційної валютної експозиції, є переведення чистих інвестицій іноземної дочірньої компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість засобів материнської компанії та різницю між загальними активами дочірньої компанії та її зовнішніми зобов`язаннями ( іншим фірмам, окрім материнської, та іншим компаніям банківської групи). Вартість чистих інвестицій, перерахована в національну грошову одиницю країни розташування материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсу валют.

Економічний ризик пов`язаний з можливістю втрати банком доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів, так і країни, де розташований банк. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність якіх, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

В свою чергу, економічний ризик розподіляється на два види:

- прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

- опосередкований (побічний), який пов`язаний з втратою певної частини конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоді або валютні операції. Після підписання угоди (укладання контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов`язаних із зниженням конкурентоздатності вітчизняних компаній в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв`язку із зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

- процентний?ризик

Ризик відсоткових ставок пов'язаний з уразливістю фінансової позиції банку до негативного впливу процентних ставок і передбачає ймовірність фінансових втрат банку у зв`язку з мінливістю відсоткових ставок на фінансових ринках. Процентний ризик присутній у позичальників, кредиторів, власників цінних паперів. У сучасних умовах мінливості відсоткових ставок на міжнародних фінансових відсотковий ризик став ризиком номер один у світовій банківській практиці. Він впливає на надходження банку, на економічну вартість його активів, на його зобов'язання і позабалансові інструменти. Цей вид ризику впливає на економічну вартість як його активів, так і на зобов'язання банку і позабалансові інструменти.

Основними видами процентного ризику, яким схильні банки, вважають:

Ризик переоцінки виникає внаслідок тимчасової різниці в термінах платежу (для фіксованої ставки) і переоцінки (для плаваючої ставки) банківських активів, зобов'язань і позабалансових позицій.

Ризик кривої прибутковості, який є наслідком змін крутості і форми кривої прибутковості.

Базисний ризик утворюється внаслідок недосконалості процесу коректування ставок, отриманих і виплачених по різних інструментах, що володіють схожими характеристиками переоцінки.

Опциональність виникає внаслідок явних або непрямих опціонів, закладених у числені види активів банку, його зобов'язання і позабалансові портфелі.

Процентний ризик є звичайним аспектом банківської діяльності. Тим більше слід враховувати, що його надмірний рівень може створити чималу загрозу надходженням банку і його капітальній базі. Управління цим видом ризику набуває важливість, насамперед, для високорозвинених фінансових ринків, де безпосередньо клієнти активно управляють своїм процентним ризиком.

- ризик ліквідності

Ризик ліквідності виникає внаслідок нездатності банку справитися із зменшенням обсягів зобов'язань або фінансувати зростання своїх активів. Не володіючи достатньою ліквідністю, банк не спроможний отримати потрібні йому кошти за рахунок нарощування своїх зобов'язань або шляхом швидкої конверсії своїх активів по розумній вартості, що позначається на прибутковості його операцій. У деяких випадках недостача ліквідності може привести до неплатоспроможності банку.

- операційний ризик

Найбільш важливі види операційного ризику пов`язані із збоями у внутрішньому контролі і корпоративному управлінні. Такі збої можуть спричинити фінансові втрати, викликані помилкою, шахрайством, нездатністю вжиття адекватних дій, або як-небудь інакше нанести збитки інтересам банку (наприклад, через ділерів, співробітників, відповідальних за кредитування або внаслідок дії працівників, що перевищують свої службові повноваження або проводять операції неетично). Інші аспекти операційного ризику включають великі аварії обладнання інформаційних систем або такі явища, як пожежі тощо.

- правовий ризик

Банки схильні до різних форм правового ризику. Він може включати ризик того, що внаслідок неадекватних або неправильних правових порад або документації вартість активів може виявитися нижче, а розмір зобов'язань вище очікуваних.

Крім того, може виникнути ситуації, коли:

чинні закони не спроможні врегулювати правові аспекти проблем, які має банк;

судовий розгляд з участю банку може спричинити за собою більш істотні, ніж спочатку ним очікувалося, наслідки для банківських операцій, що може викликати додаткові витрати для нього або для інших банків;

можуть зазнати змін закони, що стосуються діяльності банків.

Банки особливо схильні до правового ризику в той момент, коли вони тільки приступають до нових видів операцій і коли не встановлено юридичне право контрагента їх проводити.

- ризик репутації

Ризик репутації є наслідком операційних прорахунків, нездатності виконувати відповідні закони, положення тощо. Ризик репутації має особливу небезпеку для банків, оскільки сам характер банківських операцій передбачає наявність довіри з боку вкладників, кредиторів і інших учасників фінансового ринку.

- ризик втрати депозитної бази

Основним побоюванням банків є вразливість у разі кризи ліквідності, пов`язаної із значним достроковим зняттям депозитів, оскільки останні становлять найбільш значну частину залучених коштів. Тому банки постійно зобов`язані дбати про свою депозитну базу. Кожний з них здійснює заходи щодо цього, зокрема здійснює диференціацію умов залучення депозитів, надає додаткові послуги, підвищує договірні гарантії для вкладника.

Проте власних заходів банків для досягнення поставленої мети - безпечного для вкладників залучення депозитів - явно недостатньо. Про це з усією очевидністю свідчить той факт, що у структурі грошової маси, яка перебуває нині в обігу в Україні, готівка перевищує обсяги безготівкових коштів, що обліковуються на рахунках банків. Тому в Україні конче необхідно створити надійну, життєздатну систему гарантування депозитів, яка сприятиме вирішенню одночасно кількох проблем:

- значного зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності банками;

- одночасного зняття грошей з банківських депозитів;

- захисту вкладників у разі банкрутства банків;

підвищення ефективності управління банківським сектором економіки і збільшення обсягів кредитних ресурсів банків внаслідок зростання депозитної бази;

поліпшення структури грошової маси.

1.3 Загальна стратегія управління комерційним ризиком банку

Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки.

Рівень ризику, зв'язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками.

Кожен банк повинний думати про мінімізацію своїх ризиків. Це потрібно для його виживання і для здорового розвитку банківської системи країни. Мінімізація ризиків - це боротьба за зниження втрат, інакше називана управлінням ризиками. Цей процес управління містить у собі: передбачення ризиків, визначення їхніх ймовірних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з ними втрат.

Усе це припускає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень таким чином, щоб вчасно і послідовно використовувати всі можливості розвитку банку й одночасно утримувати ризики на прийнятному і керованому рівні.

Цілі і задачі стратегії управління ризиками у великій мірі визначаються постійно змінюючимся зовнішнім економічним середовищем, у якій приходиться працювати банкові. Основними ознаками зміни зовнішнього середовища в банківській справі України в останні роки є: зростання кількості банків і їхніх філій; регулювання умов конкуренції між банками з боку Національного банку й інших державних органів; перерозподіл ризиків між банками при участі Національного банку; розширення грошового і кредитного ринків; поява нових (нетрадиційних) видів банківських послуг; посилення конкуренції між банками, випадки поглинання великими банками дрібних конкурентів; збільшення потреби в кредитних ресурсах у результаті зміни структури росту потреби підприємств в оборотному капіталі і зміни структури фінансування убік зменшення банківської частки власного капіталу клієнтів банку; частішання банкрутств у сфері дрібного і середнього бізнесу з одночасним ухиленням від виконання вимог кредиторів: відсутність діючих гарантій по поверненню кредиту. [10, c.287]

В основу банківського управління ризиками повинні бути покладені наступні принципи:

- прогнозування можливих джерел збитків або ситуацій, здатних принести збитки, їхній кількісний вимір;

- фінансування ризиків, економічне стимулювання їхнього зменшення;

- відповідальність і обов'язок керівників і співробітників, чіткість політики і механізмів управління ризиками;

- скоординований контроль ризиків по всіх підрозділах і службах банку, спостереження за ефективністю процедур управління ризиками.

Завершальний, найважливіший етап процесу управління ризиками - запобігання (попередження) виникнення ризиків або їхня мінімізація. Відповідні способи разом зі способами відшкодування ризиків складають зміст так називаного регулювання ризиків.

Процес управління банківськими ризиками складається з трьох основних етапів:

1-й: усвідомлення наявності ризиків, визначення причин їх виникнення та ризикових сфер;

2-й: обчислення величини ризиків за допомогою кількісних методів;

3-й: мінімізація ризиків шляхом використання відповідних методів.

Найважливішими елементами систем управління ризиками є:

- чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань торговельної політики банку, управління ризиками, організації трудового процесу і використовуваної термінології;

- створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від комерційних підрозділів банку; керівник підрозділу, що відає ринковими ризиками, звітує перед виконавчим директором банку, керівник підрозділу кредитних ризиків - перед директором по кредитах, тобто перед членами вищого керівництва банку;

- установлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх дотриманням, а також об'єднання ризиків по окремим банківським продуктам, контрагентам і регіонам;

- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики. Як правило, така інформація представляється щодня, особливо по ринкових ризиках;

- для всіх типів ризиків створюються спеціальні нечисленні групи по управлінню, не залежні від комерційних підрозділів банку;

- всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку.

Банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку. [1, ст.44]

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів. Відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом із кредитного ризику, несе кредитний відділ. Операційний відділ, відділи цінних паперів, міжнародних кредитів і розрахунків, аналізу банківської діяльності, маркетинговий несуть відповідальність за реалізацію політики, розроблювальної комітетом з управління ризиками, зв'язаними з активами і пасивами.

Ефективне управління рівнем ризику повинне вирішувати цілий ряд проблем - від відстеження (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, зв'язаного з тим або іншою подією, постійно міняється через динамічний характер зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце на ринку, давати оцінку ризику тих або інших подій, переглядати відносини з клієнтами й оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коректувати свою політику в області управління ризиками.

До основних засобів (методик) управління ризиками можна віднести:

- використання принципу зважених ризиків;

- здійснення систематичного аналізу фінансового стану клієнтів банку;

- здійснення систематичного аналізу платоспроможності і кредитоспроможності банку;

- застосування принципу поділу ризиків;

- рефінансування кредитів;

- проведення політики диверсифікації (широкий перерозподіл кредитів у дрібних сумах, наданих великій кількості клієнтів, при збереженні загального обсягу операцій банку);

- страхування кредитів і депозитів;

- застосування застави;

- застосування реальних персональних і “мнимих” гарантій;

- хеджування валютних операцій;

- збільшення спектру здійснюваних операцій (диверсифікація діяльності).

Ризики, пов'язані з банківською діяльністю, повинні банками визнаватися, відстежуватися і контролюватися.

Найважливіша задача в цьому плані поставлена перед банківським наглядом.

У нашій країні з метою створення сприятливих умов для ефективної роботи банків, забезпечення подальшого розвитку, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників банків, підвищення рівня конкуренції серед них банківський нагляд і регулювання діяльності банків відповідно до чинного законодавства здійснює центральний банк держави.

Завдання і функції банківського нагляду визначаються завданнями і функціями Національного банку України стосовно проведення єдиної державної політики у галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організації міжбанківських розрахунків, координації діяльності банківської системи в цілому.

2. Організація управління ризиками ВАТ КБ "Південкомбанк"

2.1 Соціально-економічна характеристика ВАТ КБ "Південкомбанк"

Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк “Південкомбанк” зареєстрований Національним банком України 3 жовтня 1991 року за №12 і є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю під назвою Комерційний інвестиційно-інноваційний банк «Південкомінбанк», що був зареєстрований Державним банком СРСР 23 листопада 1990 р. за №942.

ВАТ КБ “Південкомбанк” за класифікацією НБУ належить до четвертої групи банків («Малі банки»). Наразі, у ренкінгу АУБ станом на 01.10.07р. він посідає 90 місце за розміром чистих активів, а частка його активів у банківській системі складає 0,13%. Загалом, регіональна мережа Банку має низький ступінь розвитку (представлена 5 філіями та 8 відділеннями в шести областях України), проте це є характерним для банку, орієнтованого на корпоративних клієнтів.

ВАТ КБ “Південкомбанк” є членом: фонду гарантування вкладів фізичних осіб (свідоцтво №17 від 15.03.2004 p.), Асоціації Українських Банків з 05.07.1991 p., міжнародної платіжної системи VISA INTERNATIONAL, міжнародної платіжної системи «Юнион Кард», Донецької торгово-промислової палати і Торгово-промислової палати України, платіжної системи «УкрКарт», Української Міжбанківської валютної біржі (УМВБ), Міжрегіонального фондового союзу (МФС), системи переводів «Western Union» и «Анелик».

Відповідно до затверджених установчих та інших внутрішніх документів ВАТ КБ “Південкомбанк” органами управління є Загальні збори акціонерів та Спостережна Рада, виконавчий орган - Правління. Органи контролю - Ревізійна комісія та Служба внутрішнього аудиту. Власниками банку виступають як фізичні, так і юридичні особи. При цьому, трьом власникам, які володіють істотною участю в статутному капіталі, належить близько 73% акцій. Обсяг операцій Банку з інсайдерами незначний.

У Банку розроблено та використовуються внутрішні положення, які регламентують процес управління ризиками. ВАТ КБ “Південкомбанк” використовує досить прості інструменти та процедури ризик-менеджменту, які проте відповідають характеру діяльності Банку та розміру його активів, складності операцій та достатності капіталу. Внутрішньобанківські положення та процедури відображують порядок управління основними видами ризиків. Банк веде регулярний моніторинг кредитних та ринкових ризиків, а також ризику ліквідності та щоденно контролює дотримання нормативів. На більш зрілих етапах розвитку Банку необхідно запровадити та використовувати більш складні інструменти ризик-менеджменту.

Протягом аналізованого періоду діяльність банку регулярно перевірялася контролюючими органами, зокрема, НБУ, фондом гарантування вкладів фізичних осіб, підрозділами Пенсійного фонду України та ФСС з ТВП, та податковими органами. За результатами перевірок були виявлені порушення чинного законодавства та накладені штрафні санкції. При цьому, найбільшими за розмірами були штрафи за недотримання податкового обліку (у березні 2003 року), а саме заниження податку на прибуток та завищення від'ємного значення бази оподаткування.

Протягом аналізованого періоду ВАТ КБ “Південкомбанк” нарощував клієнтську базу за фізичними та юридичними особами. Збільшення кількості клієнтів відбувалося переважно за класичними банківськими послугами: надання кредитів, залучення депозитів та ведення поточних рахунків.

Картковий бізнес ВАТ КБ “Південкомбанк” та мережа його обслуговування мають низький ступінь розвитку, але достатній для обслуговування власних клієнтів.

Протягом аналізованого періоду ВАТ КБ “Південкомбанк” не порушував економічних нормативів, встановлених НБУ. Збільшення обсягу регулятивного капіталу внаслідок додаткової емісії акцій дозволило покращити нормативи, у розрахунку яких використовується останній. Загалом, Банк характеризується як добре капіталізований та має потенціал для подальшого розвитку.

Основою зростання балансового капіталу ВАТ КБ “Південкомбанк” в аналізованому періоді є збільшення обсягу загальних резервів (за рахунок прибутку) та проведення додаткових емісій акцій. Структура капіталу залишається стабільною, а домінування питомої ваги статутного капіталу характеризує прийнятні показники якості капіталу (коефіцієнт фондової капіталізації та захищеності капіталу).

Основу ресурсної бази ВАТ КБ “Південкомбанк” становить власний капітал та кошти клієнтів у пропорції близько 20/59 відповідно. При цьому, основу клієнтських коштів (60%) формують приватні клієнти. Загалом, ресурси Банку характеризуються прийнятним співвідношенням строкових (коротко- й довгострокових) та поточних депозитів. Якість ресурсної бази ВАТ КБ “Південкомбанк” відносно низька - нестабільність залишків на поточних рахунках та висока концентрація ресурсної бази (за 20 найбільшими кредиторами та видами економічної діяльності юридичних осіб) обмежує фінансову гнучкість Банку.

Основним доходним активом AT КБ “Південкомбанк” є кредитний портфель. При цьому, Банк орієнтується переважно на короткострокове кредитування корпоративних клієнтів та переважно надає кредити підприємствам оптової та роздрібної торгівлі (понад 60% кредитного портфеля). З початку аналізованого періоду якість кредитного портфеля покращується і станом на 01.10.07 р. є прийнятною. Зокрема, зменшуються: питома вага прострочених та сумнівних кредитів, кредитів, що класифіковані як «сумнівні» та «безнадійні»; кредитів за врахованими векселями, а також частка незабезпеченої заборгованості. ВАТ КБ “Південкомбанк” має високу залежність якості активів, стабільності доходів та надходження ліквідних коштів від фінансово-господарського стану основних позичальників (станом на 01.10.07р. на 20 найбільших позичальників припадає 77,3% клієнтського кредитного портфеля). З іншого боку, значні ризики на себе приймають акціонери та кредитори банку, оскільки заборгованість 20 найбільших позичальників з початку 2006 року перевищує капітал 1-го рівня у середньому в 3 рази. Разом з тим, Банк має історію суттєвих втрат за виданими кредитами, тому неплатоспроможність хоча б одного позичальника може негативно вплинути на ліквідність та капіталізацію Банку.

Ліквідність ВАТ КБ “Південкомбанк” перебуває на достатньому рівні для нівелювання поточних ризиків. Нормативи ліквідності Банку значно перевищують мінімальні вимоги НБУ та середні значення по системі, що є характерним явищем для малих банків. Питома вага високо ліквідних активів у чистих активах Банку підтримується на достатньому рівні. Залежності від міжбанківського ринку немає, загальна сума відкритих лімітів (до 1 місяця) на Банк становить близько 20% активів. Крім цього, активи та пасиви добре збалансовані за строками до погашення.

Динаміка доходів та витрат ВАТ КБ “Південкомбанк” була позитивною, проте, їхня структура зазнала суттєвих змін. При цьому, до 2006 року значну роль у формуванні прибутку Банку відігравали результати від торгівлі цінними паперами із портфеля на продаж, а у 2003 році перевищували фінансовий результат на 2,1 млн. грн. Наразі, основними доходами Банку виступають процентні доходи від корпоративного бізнесу, а також комісійна винагорода від розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Основні статті витрат - сплачені відсотки за коштами фізичних осіб та загальні адміністративні витрати. Діяльність Банку є прибутковою лише починаючи з 2003 року. При цьому, збиток у 2002 році обумовлений незадовільною якістю кредитного портфеля та, відповідно, значними відрахуваннями у резерви.

Стратегічно ВАТ КБ “Південкомбанк” планує зорієнтуватися на обслуговуванні малого та середнього бізнесу із залученням під це коштів від МБРР. При цьому, для приватних осіб будуть надаватися переважно іпотечні кредити. До кінця 2008 року заплановано наростити валюту балансу до 1,5 млрд. грн.

2.2 Характеристика фінансового стану ВАТ КБ "Південкомбанк"

Проаналізуємо фінансовий стан банківської установи. Основою для аналізу діяльності банку слугує балансовий звіт, у якому активи відображаються ліворуч, а зобов'язання та капітал (пасиви) - праворуч. Існує така рівність: Активи - Зобов'язання = Капітал.

Активи й пасиви подаються у балансовому звіті в порядку зниження їх ліквідності. Щоб спростити аналіз балансу, його перетворюють у консолідований. Основними видами аналізу балансового звіту банку є:

структурний аналіз, який дає змогу оцінювати зміни у структурі активів і пасивів протягом певного часу;

коефіцієнтний аналіз, за допомогою якого можна з'ясу-вати якісні характеристики активів і пасивів (при цьому ви-користовують ряд коефіцієнтів).

Проаналізуємо докладніше структуру і склад капіталу банківської установи на основі фінансової звітності банку (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. - Аналіз структури капіталу ВАТ КБ “Південкомбанк”

Показники	2005 рік	2006 рік	2007 рік
	Сума, тис.грн.	Структура, %	Сума, тис.грн.	Структура, %	Сума, тис.грн.	Структура, %
Статутний капітал	41280	69,41	45380	61,79	85000	67,13
Нерозподілені прибутки	5762	9,69	10686	14,55	14389	11,36
Резерви та інші фонди банку	7904	13,29	12856	17,50	22712	17,94
Резерви переоцінки	4525	7,61	4520	6,15	4520	3,57
Усього капіталу	59471	100	73442	100	126621	100

Як бачимо з наведеної таблиці капітал банку в основному сформовано за рахунок статутного капіталу. У 2006 році в порівнянні з попереднім частка статутного капіталу зменшилася на 7,62%, а у 2007 році збільшилася на 5,34%.

Чистий оборотний капiтал розраховувався як рiзниця мiж оборотними активами пiдприємства та його поточними зобов"язаннями.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. У таблиці 2.2 наведені дані розрахунки.

Таблиця 2.2. - Розрахунок чистого капіталу ВАТ КБ “Південкомбанк”

	2005 рік	2006 рік	2007 рік
Основний капітал, тис.грн.	53711	62761	112232
Додатковий капітал, тис.грн.	5760	10681	14389
Відверненя, тис.грн.	34912	11300	15720
Чистий капітал (р.1+р.2-р.3)	24559	62142	110901

Наявнiсть та величина чистого оборотного капiталу свiдчать про спроможнiсть пiдприємства сплачувати свої поточнi зобов"язання та розширювати подальшу дiяльнiсть. [12, c.301]

Коефіцієнтний метод дозволяє провести аналіз достатності капіталу (див. табл. 2.3).

Таблиця 2.3. - Розрахунок коефіцієнтів достатності капіталу ВАТ КБ “Південкомбанк”

Показник	Формула	Норматив	Значення
			2005 рік	2006 рік	2007 рік
Коефіцієнт К1	капітал / пасиви	рекомендоване значення в межах 0,15-0,20	59471 / 226652 = 0,26	73442 / 445065 = 0,165	126621 / 657443 = 0,19
Коефіцієнт К2	чистий капітал / загальні активи	не менш ніж 0,04	24559 / 226652 = 0,1	62142 / 445065 = 0,14	110901 / 657443 = 0,17
Коефіцієнт К4	чистий капітал / зобов'язання	не менш ніж 0,25-0,3	24559 / 167181 = 0,15	62142 / 371623 = 0,17	110901 / 530821 = 0,21

Коефіцієнт К1 визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів. Рекомендовані його значення - у межах 0,15 - 0,20, як бачимо за 2006-2007 роки період цей показник відповідав нормативному, а за 2005 рік значення перевищує нормативне на 0,06.

Коефіцієнт К2 показує співвідношення чистого капіталу і загальних активів. Значення даного показника повинно бути не меншим 0,04. За аналізований період цей показник відповідає нормативу.

Коефіцієнт К4 показує максималь-ну суму збитків, за яких капіталу, що залишився (чистий нет-то-капітал), вистачить для забезпечення надійності коштів вкладників та інших кредиторів банку. Передбачається, що капітал банку повинен на 25-30% покривати його зобо-в'язання. Як бачимо в аналізованому періоді цей показник є меншим за нормативне значення, проте спостерігається стала тенденція до його збільшення.