Управління валютними операціями комерційних банків

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: "Банківський менеджмент"

на тему: "УПРАВЛІННЯ ВАЛЮТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ"

Керівник, викладач

В.І. Горошко

Студентка факультету

банківської справи, обліку і аудиту

V курсу групи 52-БС

спеціальності 7.050105

"Банківська справа"

М.А .Ксшиніс

Харків-2002

Зміст

Вступ

Розділ 1 Управління валютними операціями комерційних банків на валютному ринку України

1.1 Валютне регулювання - один з напрямків управління валютними операціями

1.2 Основні категорії та сутність валютних операцій

1.3 Поняття та характеристика валютного ризику

Розділ 2 Дослідження ефективності застосування методів управління валютними ресурсами та ризиками комерційних банків

2.1 Механізм управління валютним ресурсами та валютним ризиком

2.2 Управління валютною позицією комерційного банку

2.3 Валютні деривативи. Хеджування валютного ризику

2.4 Шляхи удосконалення управління валютними операціями та валютним ризиком

Висновки

Список використаної літератури.

Вступ

За останні роки українська банківська система помітно модернізувалась, в даний час багато банків надають широкий спектр послуг на світовому рівні, серед яких і валютні операції.

Необхідно помітити, що у зв'язку з інтеграцією України у світове співтовариство, необхідність у проведенні міжнародних розрахунків помітно зросла.

Відбувається процес інтеграції, який торкнувся країн СНД, серед яких і Україна, бо жодна з країн в сучасних умовах невзмозі існувати в економічній і політичній ізоляції. Необхідною умовою для досягнення поставлених цілей є існування розвинутого валютного ринку, на якому мали б місце операції з валютами більшості країн світу. Валютний ринок України існує і є частиною світового валютного ринку, але сучасний його стан, нормативне забезпечення його функціонування ще не відповідають вимогам сучасності. У цьому зв'язку вивчення питань організації операцій комерційних банків України на валютному ринку набуває особливого значення, що зумовлює актуальність даної теми та доцільність вивчення .

Розвиток банківської та фінансово-кредитної системи, поширення і поглиблення економічних реформ, проведення грошової реформи 1996 року сприяли становленню і зміцненню валютного ринку України. Але ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умови міжнародних економічних відносин. Звідси - постійна наявність ризику. Метою банківського менеджменту в таких умовах є постійне управління ризиками не тільки тепер, але й у майбутньому.

Менеджмент покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, виходячи з того, що прибуток - це не причина існування банку, а результат його діяльності. Прибуток створює гарантії для

подальшого функціонування банку, оскільки лише прибуток і його накопичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов'язані з функціонуванням банку. [19, 41]

Об'єктом дослідження є валютні операції та валютний ризик, на який наражається банк під час проведення валютних операцій на валютному ринку та методи управління ним. Суб'єктами є комерційні банки, відповідальні працівники відповідних підрозділів банку, валютні відділи банків, спеціалізовані сектори банку.

З багатьох валютних операцій українські банки програють закордонним і залишаються зі збитками.

Невміння управляти валютними ризиками призводять до дестабілізації фінансових ринків. Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектору, зростання обсягів імпортно-експортних операцій, розширення діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування досить гостро поставили проблеми підвищення рівня ризику операцій з іноземними валютами. Тому виникає проблема, пов'язана з правилами здійснення операцій комерційними банками України на валютному ринку, яка є актуальною і дуже важливою для розвитку банківської діяльності в країні взагалі. Проведення цих операцій може стати значним джерелом отримання доходів комерційними банками, і як наслідок - поповнення бюджету України.

Вітчизняним законодавством передбачено здійснення контролю, регулювання операцій з валютними цінностями. Процес управління валютними операціями та валютними ризиками здійснюється у відповідності з нормативно-правовими актами України, на яких базується методологія управління.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ організації, розкриття діючої практики з операцій комерційних банків України на валютному ринку, вивчення методів управління та запобігання валютним ризикам, а також пошук можливих напрямків удосконалення цієї роботи на основі існуючих пропозицій щодо цього питання, бо ще досить ця тема залишається не досить доопрацьованою і вивченою.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження В.А. Ющенко, В.І. Міщенко, О.В. Васюренко, А.М. Мороза, Р. Коцовської, В. Ричаківської та інших.

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих у роботі, дозволить покращити роботу з організації операцій комерційних банків України на валютному ринку та управління валютними ризиками.

Розділ 1 Управління валютними операціями комерційних банків на валютному ринку України

1.1 Валютне регулювання - один з напрямків управління валютними операціями

Вітчизняним законодавством передбачено здійснення контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того деякі операції підлягають ліцензуванню.

У кожній країні розвиток валютного ринку багато в чому залежить від політики державного регулювання економіки, від ступеня втручання державних органів у валютно-кредитні відносини. Це здійснюється за допомогою валютного курсу і вирівнювання платіжного балансу країни.

Валютне регулювання та валютний контроль є частиною валютної політики країни. Це єдиний комплекс економічних, адміністративних, законодавчих заходів, діяльності уповноважених державних органів валютного регулювання щодо встановлення порядку здійснення валютних операцій, правил користування та розпорядження валютними цінностями.

Політика валютного регулювання реалізується за допомогою механізму валютних обмежень та валютного контролю.

Валютний контроль - складова економічної політики держави, який покликаний сприяти стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцнилась.

Валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком України політики твердої процентної ставки.

Основні цілі валютного контролю - є захист економіки країни від різких коливань грошово-кредитної системи, зменшення обсягу валютних резервів у країни в наслідок руху капіталу та забезпечення національної безпеки.

Головним органом валютного контролю визначено Національний банк України, тобто спеціалізований орган державної влади.

Урядом нашої країни напрацьований пакет нормативно-правових, законодавчих актів, які регламентують діяльність комерційних банків на валютному ринку України.

Процес управління валютними операціями та валютними ризиками здійснюється у відповідності з нормативно-правовими актами України, на яких базується методологія управління:

1. Про Національний банк України: Закон України №679-ХІУ, прийнятий Верховною Радою України 20 травня 1999 р.

2. Про банки і банківську діяльність: Закон України №2121-111, прийнятий Верховною Радою України 7 грудня 2000 р.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993р.

Положення про валютний контроль: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000р. №209/4430

Про схвалення Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків В Україні: Постанова Правління Національного банку України від 28 листопада 2001р. №489

Зміни до Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 17 листопада 2000 року № 452

Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземних валютах, затверджено Постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 року № 527

8. Інструкція Про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 [1 - 8]

1.2 Основні категорії та сутність валютних операцій

Операції комерційних банків на валютному ринку - невід'ємна складова економіки, їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між країнами, юридичними, фізичними особами.[21, 123-152]

Отже, і роль банків в обслуговуванні цих операцій очевидна. Валютний ринок -- це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. Середній щоденний оборот операцій на світовому валютному ринку перевищує 1 млрд. дол. США.

За своєю функціональною діяльністю валютний ринок в Україні не відрізняється від інших міжнародних та національних валютних ринків. Головна його мета полягає в збалансуванні попиту та пропозиції на іноземну валюту та в обслуговуванні платіжного балансу держави.

Ефективна діяльність валютного ринку багато в чому залежить від системи його регулювання. Валютне регулювання в Україні здійснюється на основі Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю". В нашій країні валютна політика спрямована на забезпечення сталості економічного зростання, стримування темпів інфляції, підтримання рівноваги платіжного балансу. [3-9]

На міжнародних ринках поняття торгівлі валютними коштами об'єднує сукупність конверсійних (обмінних) і депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються за ринковим курсом чи процентною ставкою. Основну частку операцій на валютному ринку становлять конверсійні операції. Домінуючою валютою в системі грошових знаків світу є долар США, фінансовий стандарт якого визначається високим положенням американської економіки. Операції купівлі або продажу певної суми одержаної валюти в обмін на іншу за точно визначеною ціною

називається валютним курсом -- проводяться на міжнародних валютних ринках. Депозитно-кредитні угоди укладаються на грошовому ринку. Ці ринки в сукупності утворюють міжнародний валютний ринок, який є найбільшим у світі. Щоденний обсяг валютних операцій досягає 750 800 млрд. дол. США, річний оборот перевищує 100 трильйонів дол. США. Щорічний приріст обсягів міжнародної торгівлі валютами становить 5 -- 7%. Основними учасниками валютного ринку є:

комерційні банки, які здійснюють близько 70% загального обсягу валютних операцій як за рахунок та і на користь клієнтів, так і самостійно за рахунок власних ресурсів;

-- центральні банки, які здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосування валютних обмежень, регулювання рівня процентних ставок за вкладами у національній валюті

зовнішньоторговельні організації, які беруть участь у міжнародній торгівлі, формують попит (як імпортери) та пропозицію (як експортери) іноземної валюти;

міжнародні інвестиційні компані, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем власних активів;

валютні біржі, що функціонують, як правило, у країнах з перехідною економікою і високим рівнем державного регулювання валютних відносин. Основною функцією валютних бірж є здійснення валютообмінних операцій для юридичних осіб та формування валютного курсу.

На сьогодні понад 80% усіх валютних операцій здійснюється на позабіржовому валютному ринку. Головними центрами позабіржового ринку виступають Лондон, Токіо, Нью-Йорк та інші.

Розвиток світового валютного ринку обумовлений дією двох основних факторів: лібералізацією валютних операцій і зростанням ступеня відкритості національних ринків та впровадженням сучасних технологій в операції на валютному ринку.[10, 63-66]

Валютна операція - це операція, яка виражена в іноземній валюті або тягне за собою розрахунок в іноземній валюті. Національний банк України здійснює контроль за валютними операціями комерційних банків. Учасниками валютних операцій можуть бути резиденти та нерезиденти. [1, 2-23] Банки, що отримали ліцензію на право здійснення валютних операцій, називаються уповноваженими банками. [2, 3-46]

На валютному ринку України комерційні банки здійснюють такі операції:

Експортно-імпортні операції.

Неторгівельні операції з валютними цінностями.

Операції з платіжними інструментами.

Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни валютних курсів валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначати найефективніші напрями проведення валютних операцій.

У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналітики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрямки проведення валютних операцій. На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти та укладають угоди. На заключному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками.

Для запобігання валютних ризиків, сприяння більш ефективної роботи комерційні банки використовують аналіз валютних операцій та їх хеджування. [29, 54-57]

Успішне проведення валютних реформ в Україні неможливе без зростання ефективного управління банківською діяльністю. Формування й успішне функціонування банківської системи України, входження вітчизняних фінансово-кредитних інститутів у міжнародний бізнес значною мірою залежить від кваліфікації банківських працівників, їхніх знань і досвід.

Менеджмент - це самостійний вид професійної здійснюваної діяльності, спрямованої на досягнення в ході будь-якої діяльності комерційного банку, що діє в ринкових умовах, певних намічених цілей шляхом раціонального використання наявних матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій та методів економічного механізму менеджменту. Таким чином, менеджмент - де управління в умовах ринкової економіки.

Банківський менеджмент - це управління банком в умовах ринку, що означає:

коригування цілей, завдань і програм банку залежно від кон'юнктури ринку;

постійне прагнення до підвищення ефективності банківської діяльності з метою зменшення витрат і одержання оптимальних результатів;

необхідність використання сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень;

раціональний добір персоналу і його ефективне використання;

орієнтація банку на попит та потреби ринку, на запити клієнтів й організацію таких банківських продуктів і послуг, які користуються попитом і можуть дати банку запланований прибуток.

Під банківською діяльністю у визначенні банківського менеджменту розуміється діяльність банку з метою отримання прибутку. Змістом банківської діяльності є забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами й організація технологічного циклу в цілому.

Банківська сфера потребує такого стилю роботу, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності й одержання максимально можливого результату при мінімальних витратах.

Ефективність проведення комерційними банками валютних операцій на строковому ринку України залежить насамперед від методики аналізу, де визначається економічний зміст діяльності банку. [19, 63-66]

Головну роль у підвищенні ефективності застосування банківських інструментів відіграє аналітична робота. Регулярне проведення комерційними банками аналізу своєї діяльності дозволяє ефективно керувати активними і пасивними операціями для максимілізації прибутку та забезпечення стабільного фінансового становища.

При проведенні комерційними банками операцій з валютними деривативами, як і при здійсненні будь-яких інших валютних операцій внаслідок коливань валютних курсів виникають валютні ризики. Тому для уникнення або мінімізації цих ризиків їх треба прогнозувати, аналізувати та оцінювати вплив валютного ризику на ефективність операцій з валютними деривативами.

Для аналізу валютного ризику можна використовувати методику "Кізк Мепісз", що являє собою набір інструментів, які дозволяють визначити майбутній валютний ризик та ґрунтується на визначенні так званої міри ризику. [31, 123-140]

Аналіз операцій з валютними деривативами у комерційних банках відіграє важливу роль у комплексному фінансовому аналізі, оскільки банківська сфера пов'язана з виробництвом послуг фінансового характеру.

Теоретичні питання аналізу валютних операцій з валютними деривативами у банках ще залишається не достатньо розробленими. Таким чином, дослідження проблеми аналізу операцій з валютними деривативами, його місця та ролі в фінансовому аналізі діяльності комерційних банків в сучасних умовах є актуальними з позиції практичного застосування його в діяльності банку на строковому ринку. [ 18, 38-40]

Проведення аналізу дає можливість визначити склад та питому вагу кожного виду операцій у загальному обсязі операцій з валютними цінностями, визначити структуру доходів, витрат та прибутку від операцій комерційних банків з валютними деривативами на строковому ринку, дозволяє оцінити кожний вид операцій у формуванні загального прибутку.

1.3 Поняття та характеристика валютного ризику

Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій і виробничій діяльності суб'єктів ринкових відносин.

Під ризиком прийнято розуміти ймовірність втрат частини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання доходів, появи додаткових витрат у результаті проведення визначеної фінансової стратегії. Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату від запланованого. Ризик - ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб'єкта ринкових відносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату і можливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).

Успішна діяльність комерційного банк на валютному ринку значною мірою залежить від ефективності управління валютним ризиком. Важливе значення для аналізу валютного ризику має його наукове обгрунтувана класифікація.

Валютний ризик - небезпека валютних збитків, пов'язаних зі зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти. Валютний ризик особливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, що утвориться через розбіжності курсів тих самих валют на різних валютних ринках або різниці курсу валют в різні моменти часу. Валютний ризик можна розділити на курсовий та інфляційний.

Прийняття ризиків - основа банківської справи. Банки мають успіх тоді, коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані і знаходяться в межах їх фінансових можливостей і компетенції. [11,187-194]

Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання більшого прибутку. Воно обмежується можливістю понести збитки. Іншими словами, ризик - це вартісне вираження ймовірної події, що веде до втрат. Ризик утворюється у результаті відхилень дійсних даних від оцінки сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку. Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадку мова йде про шанси одержати прибуток, у другому -- про ризик мати збитки. Зв'язок між прибутковістю операцій банку та його ризиком може бути виражений прямолінійною залежністю.

Рівень ризику збільшується якщо:

проблеми виникають раптово;

визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;

керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри, що може призвести до фінансового збитку;

існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавства заважає прийняттю оптимальних для конкретної ситуації заходів. [13, 163-166]

Основні фактори валютного ризику - коротко- і довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту та пропозиції валюти в на національних і міжнародних ринках.

Короткострокові фактори містять у собі:

незбалансованість окремих ринків;

стан ринкового і конкурентного середовища. Довгострокові фактори містять у собі:

загальну економічну ситуацію в країні;

політичну ситуацію;

рівень відсоткових ставок;

рівень інфляції;

стан платіжного балансу;

системи валютного регулювання.

Дані фактори є зовнішніми стосовно банку.

Банк може мати дуже не значний вплив на формування цих факторів, тому зусилля банку повинні бути спрямовані на управління валютним ризиком усереднені самого банку.

Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставити дійові заходи можуть бути дуже неприємними. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі, важливо враховувати:

кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а й знищення ряду господарських зв'язків;

нестійкість політичного становища;

відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією;

інфляція, тощо. [22, 20-27]

В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінка ризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначення ймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться.

Важливе значення для аналізу валютного ризику має його науково обґрунтована класифікація, згідно з якою валютний ризик поділяють на економічний, фінансовий з відокремленням у структурі останнього операційного і трансляційного ризиків.

Валютний економічний ризик можна визначити як ймовірність несприятливого впливу змін валютних курсів на фінансовий стан банку.

Валютний трансляційний ризик - це ризик, який виникає внаслідок руху обмінного курсу звітної валюти банку щодо курсів валют, у яких банк має незбалансованість між активами і пасивами, вираженими в іноземній валютах. На відмінну від операційного та економічного, трансляційний ризик не пов'язаний із грошовими потоками суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Валютний операційний ризик - це ймовірність грошових втрат за конкретними валютними операціями, які здійснює банк.

Кожний вид валютного ризику має свої особливості, які необхідно враховувати при його аналізі. Водночас на практиці досить важко провести межу між економічними, операційними і трансляційними ризиками, оскільки один вид може трансформуватися в інший.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів страхування.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам застосовувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятий валютний ризик - ризик, ймовірності настання якого є дуже високою. Це пов'язане з тим, що на практиці валютний ризик існує за будь-якої валютної операції, але не всі вони ведуть до збитків, тим більше в обсягах, загрозливих для існування банку.

Основними елементами оцінювання валютного ризику є визначення:

виду іноземної валюти, за якою проводяться розрахунки;

суми валюти;

тривалості періоду дії валютного ризику;

виду валютних розрахунків.

На сьогодні найбільш розповсюдженими методами кількісного аналізу ризику, є:

- статистичний;

- аналіз доцільності витрат;

метод експертних оцінок;

- аналітичний;

використання аналогів.[19, ЗОЇ]

Оскільки уникнути ризику під час проведення комерційними банками валютних операцій практично не можливо, головною метою є зменшення ступеня ризику та обмеження його певними рамками. Суттєвими компонентами у цій діяльності є самострахування через створення резервних фондів під компенсацію потенційних збитків від здійснювання операцій з іноземною валютою.

Дуже важливою є система диверсифікації ризиків за фінансовими інструментами, кодами валют, географічними регіонами, контрагентами. Сама диверсифікація реалізується через упровадження досить складної системи обмежень.

Серед основних методів хеджування валютних ризиків треба назвати такі: структурне збалансування активів, пасивів, зміна термінів платежів, форвардні угоди, операції своп, опціонні угоди, фінансові ф'ючерси, які ми розглянемо далі.[25, 158-173]

Управління валютним ризиком базується переважно на використанні певних інструментів банківської діяльності. Найбільшого поширення у світовій практиці набули термінові валютні операції: форвардні, свопові, опціонні та ф'ючерсні, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, форвардних та опціонних біржах.

На українському валютному ринку розглянуті методи хеджування валютних ризиків тільки починають запроваджуватися. Перепонами на їхньому шляху є низький рівень розвитку валютного ринку та відсутність його сучасної інфраструктури взагалі. [29, 212-225]

Взагалі, слід зазначити, що під час процесу управління ризиками завжди зважують дві вартості: вартість самого ризику і вартість коштів, що витрачаються на його хеджування. Якщо вартість хеджування перевищує вартість самого ризику, хеджування вважається недоцільним або застосовується більш дешевий метод.

Розділ 2 Дослідження ефективності застосування методів управління валютними ресурсами та ризиками комерційних банків

2.1 Механізм управління валютним ресурсами та валютним ризиком

Важливу роль при прийнятті управлінських рішень щодо управління валютним операціями та валютним ризиком відіграє інформаційне забезпечення. Інформація, що використовується при аналізі валютних операцій банку, можна поділити на зовнішню та внутрішню. Зовнішня інформація потрібна для забезпечення відповідальних працівників необхідними даними про стан зовнішнього середовища, в якому функціонує банк.

До джерел внутрішньої інформації належать: нормативно-правові акти, бізнес-плани, плани розвитку тощо, які є основою для проведення комплексного аналізу валютних операцій комерційних банків.

Успішна діяльність банку значною мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління валютними ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризику не можливо.

Система управління валютними ресурсами включає:

об'єкт управління;

суб'єкт управління;

процес управління.

Процес управління валютними ресурсами та валютним ризиком складається з: планування, реалізації, контролю та аналізу. Ці складові змінюються на кожному етапі процесу управління.

У банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок банківського менеджменту. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер, і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків ,а отже створенню відповідних систем управління.

Процес управління валютними операціями та валютним ризиками складається з наступних складових: планування, реалізація, аналіз та контроль.

Стратегія управління валютним ризиком полягає в тому, що банк може обирати між:

повним непокритим валютним ризиком; 100% хеджуванням валютних ризиків;

вибір ними хеджування валютних ризиків. Управління валютним ризиком містить у собі такі етапи:

локалізацію і аналіз ризику, тобто визначення величини і природи відкритої валютної позиції банку;

оцінку ризику, тобто визначення можливих збитків у випадку несприятливої зміни курсу;

визначення припустимого рівня ризику, тобто встановлення відповідних лімітів і нормативів;

розробку заходів для мінімізації ризику, а також вибір методів управління ризиками і підрахунок витрат, пов'язаних з покриттям ризику.

Для визначення допустимого та реального рівня ризиків банки мають створювати відповідні системи оцінки, які б формалізували процес їх вимірювання та розрахунків. Оцінка валютного ризику може здійснюватися менеджером за певною схемою.

Загалом такі системи повинні визначати три компоненти ризику: розмір - величина можливих втрат, ймовірність настання негативної події, тривалість періоду впливу ризику. Оцінкою валютних ризиків повинні займатися лише спеціалісти, які пройшли необхідну підготовку та мають достатній досвід роботи з відповідними активами. В протилежному випадку банк може наражатися на ще більший ризик і нести значні втрати, вважаючи, що фактор ризику знаходиться під контролем.

Шляхи уникнення ризиків або зниження їх негативної дії обираються залежно від ступеня суттєвості ризику. Якщо фактичний ризик не перевищує меж допустимого, можна обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання його рівня. В протилежному разі необхідно обрати відповідний метод управління валютним ризиком, який залежить від можливостей банку.

Методи управління валютним ризиком поділяються на внутрішні і зовнішні.

До зовнішніх методів управління валютним ризиком належить хеджування ризику, які будуть розглянуті далі.

До внутрішніх методів належать:

управління відкритою валютною позицією чи лімітування;

диверсифікованість валютного ризику.

Якщо рівень ризику не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Це досягається шляхом зменшення обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає валютний ризик або скорочення періоду часу, протягом якого банк на нього наражається, що дає можливість знизити ймовірність настання негативної події.

Якщо і цей шлях є неприйнятним, то банк у своїй діяльності може використати тактику уникнення ризику.

Незважаючи на способи мінімізації валютних ризиків, необхідно робити все можливе, щоб вони були підконтрольними банку. Оперативний контроль валютного ризику здійснюють менеджери банків, тоді як стратегічний контроль може бути реалізований лише власниками - акціонерами банку. Якщо власники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ради директорів, то їх шанс на досягнення очікуваних результатів істотно зменшується.

Важливою складовою управління валютними ресурсами та валютним ризиком є аналізу валютних операцій, валютного ризику.

Аналіз фінансових результатів діяльності банку на валютному ринку проводять за напрямками:

аналіз усіх витрат, пов'язаних із генеруванням зазначених доходів;

визначення фінансових результатів і дослідження факторів впливу на прибутковість валютних операцій;

порівняння фінансових результатів банку з результатами інших банків;

оцінка виявлених резервів підвищення ефективності валютних операцій та розробка заходів щодо їх мобілізації.

Розрахунок наступних показників дає можливість проаналізувати ефективність валютних операцій комерційних банків:

рентабельність доходів від валютних операцій;

рентабельність витрат від валютних операцій;

рентабельність валютних активів;

частка прибутку від валютних операцій у загальному прибутку;

дохід від валютних операцій до середніх сукупних активів банку;

чистий спред за валютними операціями;

чиста процентна маржа за валютними операціями;

прибуток від валютних операцій на одного працівника валютного відділу банку;

прибуток від валютних операцій і відношення до витрат на утримання персоналу валютного підрозділу банку.

Розрахунок вищезазначених показників сприяє підвищенню ефективності управління валютними операціями.

Кожний вид валютного ризику має свої особливості, які необхідно враховувати при його аналізі. Водночас на практиці досить важко провести межу між економічним, операційним та трансляційним ризиками, оскільки один вид може трансформуватися в інший. Особливу увагу необхідно приділяти трансляційному та операційному ризикам, аналізуючи зовнішньоекономічну діяльність банку.

Метою аналізу стану валютної позиції , як основного фактору виникнення операційного ризику є:

контроль за дотриманням внутрішніх лімітів відкритої валютної позиції, які встановлюються банком самостійно;

контроль за дотриманням установлених НБУ нормативів відкритої валютної позиції;

оцінка потенційних прибутків і збитків від відкритої валютної позиції. Основними факторами , що впливають на величину потенційних

прибутків (збитків) є: розмір і вид відкритої валютної позиції, зміна у вартості національної валюти щодо іноземних валют, у яких банк проводить операції.

Аналіз стану відкритої валютної позиції дає змогу частково уникнути трансляційного ризику, так як основним фактором його появи є невідповідність між банківськими пасивами та активами, що виражені в іноземній валюті.[23, 29-31]

Важливим етапом здійснення управління валютними ресурсами та валютним ризиком є проведення аналізу валютного ринку України, на основі якого менеджери можуть здійснювати прогнозування коливань курсів іноземних валют.

Оглядаючись на коротке, але бурхливе минуле українського валютного ринку переконуємося, що найкращими для нього були 1996 та 1997 роки. В цей період він функціонував без потрясінь, в умовах відносної стабільності національної валюти. Протягом 1996 року вона знецінилась лише на 5,5%, ТІС.ДК,)

2.2 Управління валютною позицією комерційного банку

Валютна позиція - співвідношення активів і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов'язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.

При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності -відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - зі знаком мінус.

Управління валютною позицією комерційних банків, що мають ліцензію на право проведення операцій з іноземною валютою, здійснюється з метою мінімізації валютних ризиків та недопущення спекулятивного впливу на валютний курс.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов'язань в іноземній валюті за строками і сумами. Ідеться про структурне балансування валютних потоків; зміну строків валютних платежів тощо.

Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій за усіма іноземними валютами, якими оперує банк. Обсяги та терміни проведення зазначених операцій добираються так, щоб це дало змогу закрити валютну позицію або знизити їх розмір до прийнятного рівня. [25, 240-244]

Валютний ризик виникає у випадку невідповідності обсягів активів і зобов'язань банку в іноземній валюті. При цьому виникає відкрита валютна позиція банку - невідповідність між активами і пасивами банку в іноземній валюті.

На розмір відкритої валютної позиції банку, і відповідно на розмір валютного ризику, впливають такі операції:

купівля, продаж наявної і безготівкової іноземної валюти, у тому числі термінові операції, за якими виникають вимоги і зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

нарахування, отримання, сплачення іноземної валюти у вигляді прибутків і витрат;

надходження коштів в іноземній валюті до статутного капіталу;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

формування резервів в іноземній валюті за рахунок витрат;

купівля-продаж основних коштів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

інші обмінні операції з іноземною валютою.

Отже, залежно від того, які зобов'язання враховано, відкрита валютна позиція поділяється на оперативну та стратегічну.

При розрахунку оперативної відкритої валютної позиції враховуються зобов'язання банку перед клієнтами.

При розрахунку стратегічної відкритої валютної позиції зобов'язання обчислюються величиною капіталу банку першого рівня (статутний фонд) плюс нерозподілений прибуток, отриманий банком у неконвертованій валюті.

За тривалістю відкрита валютна позиція поділяється на:

денну відкриту валютну позицію - змінюється протягом дня;

балансову відкриту валютну позицію, що переходить наступного дня і відображається на відповідних рахунках.

Управління валютною позицією комерційного банку здійснюється за встановленими Національним банком України обов'язковими економічними нормативами регулювання банківської діяльності.

Установлення нормативів валютної позиції обмежує валютний ризик, але не дозволяє повністю його уникнути. Перед менеджментом банку постає завдання постійного управління валютним ризиком через регулювання величини та виду позиції за різними іноземними валютами. [25, 240]

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

У сучасних умовах управління співвідношеннями довгих і коротких валютних позицій банку має важливе прикладне значення для підвищення рівня прибутковості валютних операцій та досягнення оптимального рівня валютних ризиків. У цьому зв'язку уповноважені комерційні банки, які активно працюють на валютному ринку, враховують у своїй діяльності такі основні правила:

підвищення курсу іноземної валюти приносить доходи за наявності довгої валютної позиції та завдає збитків при короткій валютній позиції;

зниження курсу іноземної валюти призводить до одержання доходів при наявності короткої валютної позиції та спричиняє збитки при довгій валютній позиції. [ 14, с. 203-208]

Управління відкритою валютною позицією означає, що банк у певних межах допускає для себе валютний ризик. Оцінюючи можливі зміни курсу, визначаючи ліміт можливих збитків (прибутків) у зв'язку з коливанням курсів, встановлюються ліміти оперативної, стратегічної відкритої валютної позиції щодо термінів і операцій.

Банки повинні мати письмово викладену політику, що обумовлює діяльність з іноземною валютою. Мета письмового викладу такої політики полягає в тому, щоб передати сподівання і наміри старшого керівництва і Ради директорів (чи іншого еквівалентного органу) лінійному керівництву та персоналу. Таким чином, політика повинна переглядатися й одержувати схвалення Ради директорів. У цілому політика повинна відображати терпимість Ради і старшого керівництва до різного ступеня ризиків, що виникають як наслідок діяльності з іноземною валютою.

Політика повинна включати формальне затвердження обмежень на операції в іноземній валюті. Зазвичай ці внутрішні ліміти пропонуються керівництвом відділу зовнішньоекономічних зв'язків. Обмеження щодо позицій, відкритих протягом надзвичайно короткого проміжку часу повинні бути встановлені для кожного виду валюти окремо і для усіх валют разом за допомогою прийнятних методів. Мають бути встановлені ліміти одного дня, де це необхідно.

Якщо ліміти ґрунтуються на оцінці потенційних збитків в окремих валютах, потенційний збиток з кожної валюти може бути підданий обмеженню. Якщо обмеження ґрунтуються на розмірах відкритої валютної позиції щодо кожної валюти, - загальну або валову.

Ліміти повинні ґрунтуватися на оцінці потенційної втрати. Взагалі ліміти на більш рухомі за курсом і менш ліквідні види валют мають бути нижчі лімітів на стійкі ліквідні валюти. Якщо позиції відносно малі, можливе використання єдиного ліміту для всієї групи твердих валют. Коли національна валюта піддається ризику значної девальвації, усі короткі позиції в іноземній валюті повинні строго обмежуватися, особливо короткі позиції щодо твердої валюти. Довгі позиції в валюті, що піддається девальвації, чи наявної в обмежених обсягах без можливості виходу на інші обсяги, також повинні строго обмежуватися.

У документі, в якому викладено політику банку, мають бути визначені мінімальні нормативи бухгалтерської звітності і нормативи переоцінки позицій щодо іноземної валюти, включаючи частоту проведення таких переоцінок для цілей управління та цілей обліку.

Диверсифікованість валютного ризику означає розподіл активів за різними валютами.[19, 329-331]

Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій.

Наднормативний розмір позиції за певною валютою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дозволяє приводити валютну позицію у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту.

У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання, який грунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і відповідно довгої позиції - до зниження курсу.

Обмеження розміру валютної позиції також може бути досягнути методами штучного хеджування, які базуються на проведенні позабалансових операцій, таких як строкові валютні угоди, комбіновані операції типу своп, подвійний форвард.

Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов'язання в іноземних валютах. [25, 240-243]

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції банку ( Н13 ) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною валютою.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 відсотків.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше, ніж ЗО відсотків;

загальна коротка відкрита валютна позиція (НІ3-2 ) має бути не більше, ніж 5 відсотків. [5, 42-46]

Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

2.3 Валютні деривативи. Хеджування валютного ризику

Суть основних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютообмінні операції до того, як відбудеться несприятлива зміна курсу, або щоб компенсувати збитки від подібної зміни за рахунок рівнозначних угод з валютами, курс якої змінюється в протилежному напрямку. Тобто хеджування - це створення валютної позиції, коли відбувається компенсація одного валютного ризику (прибутку чи збитку) іншим відповідним ризиком.[19, 331-334]

Перевагою цього прийому є гнучкість та надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Це дозволяє менеджменту оперативно реагувати на відхилення у співвідношеннях активів І пасивів в іноземних валютах, а отже зазначена тактика може успішно застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютних позицій банку. [25, 243-244]

До основних методів хеджування ризику належать: використання "валютної корзини". "Валютна корзина" являє собою набір валют, взятих у певних пропорціях. У "корзину" підбирають валюти з негативною кореляцією зміни курсу. Таким чином, збиток внаслідок несприятливої зміни курсу однієї валюти компенсуються прибутком, отриманим за рахунок сприятливої зміни курсу іншої валюти.

Наступний метод - використання валютних деривативів. Форвардні угоди являють собою операції купівлі-продажу валюти з постачанням у термін, що перевищує два робочі дні з дні укладання угоди. [7, с. 69-83]

Ринок форвардних валютних контрактів є складовою світового валютного ринку від початку вісімдесятих років. Вперше форвардні угоди почали використовуватися лондонськими банками в міжбанківських операціях із євровалютами.

Форвардні зобов'язання є твердими, тобто обов'язковими для виконання. Умови форвардного контракту такі:

- курс фіксується на момент укладання угоди; реальне постачання валюти відбувається через обговорений проміжок часу;

- обсяг контракту не стандартизований.

Для того, щоб підрахувати вартість хеджування за допомогою форвардного контракту, використовується такий спосіб.

Розрахункова річна вартість покриття на термін може бути підрахована з моменту здійснення покриття. Розраховуючи вартість покриття і прогнозуючи зміну валютного курсу, можна визначити, що буде більш вигідним - хеджування ризику чи його прийняття.

Недоліком застосування форвардних контрактів для хеджування валютного ризику є те, що форвардні угоди укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржі. Таким чином, укладаючи форвардну угоду, банк піддається кредитному ризику.

Якщо в банку є довга позиція в одній валюті і коротка - в іншій (на однаковий термін), банк може укласти термінову угоду на купівлю однієї валюти проти продажу іншої.

Використання форвардних угод у чистому вигляді на українському валютному ринку поки що поширення не набули, але фахівцями Національного банку України вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивних матеріалів для впровадження термінових валютних операцій в практику. [28, 12]

Валютним ф'ючерсом називається контракт на купівлю чи продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют і погодженою ціною.

Ф'ючерсні контракти укладаються тільки на біржовому ринку, що підвищує їх надійність і рівень страхування валютних ризиків.

Перша біржа фінансових ф'ючерсів була започаткована в 1972 році в Чикаго. З цього часу світовий ринок фінансових деривативів почав бурхливий і стрімкий процес розвитку, впроваджуючи нові види строкових контрактів.

Перші торги валютними ф'ючерсними контрактами відбулися на Придніпрівській товарній біржі у 1994 році. Ці торги суттєво відрізнялися від установленої в світовій практиці роботи з валютними деривативами. Це був перший механізм поєднання валютних і товарних ф'ючерсів, розроблений біржею для конкретних умов ЇЇ діяльності в 1994 та 1995 роках.

У 1996 та 1997 роках торгівля валютними деривативами була організована на Київській універсальній біржі. У грудні 1997 року почала працювати секція строкової торгівлі на УМВБ, але вже в квітні наступного року учасники втратили інтерес до даного виду діяльності. Але жодна зі спроб не стала настільки успішною, щоб ф'ючерсний ринок перетворився у високоліквідний. Серед причин - домінування спекулятивних мотивів, відсутність па ринку хеджерів, висока ризиковість операцій тощо. А також неефективність чинного законодавства у сфері валютного регулювання, яке пояснюється його застарілістю.

Ціною ф'ючерсного контракту є взаємно погоджений між продавцем і покупцем обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, що увійшла у перелік стандартних валют даної біржі. Основою виникнення прибутку чи збитків є різниця між поточним і ф'ючерсним валютним курсом. Вона називається базисом рівноваги.

Загальним правилом є зіставлення поточної ціни ф'ючерсу та базису рівноваги. Якщо ціна ф'ючерсу більша базису рівноваги, то очікується зниження ринкової ціни ф'ючерсів, збільшення обсягу їх продажу. Якщо ціна ф'ючерсу менша базису рівноваги, то ринкова ціна буде підвищуватися, і збільшуватиметься обсяг купівлі.

Валютний опціон - угода між покупцем опціону та продавцем валют, що надає право покупцеві опціону купувати чи продавати за визначеним курсом суму валюти протягом обумовленого часу за винагороду, що сплачується продавцю.

Валютні опціони застосовуються, якщо покупець опціону прагне застрахувати себе від втрат, пов'язаних зі зміною курсу валюти у визначеному напрямку.

Розрізняють опціони на купівлю валюти (саіі) і опціони на продаж валюти (риі).

З опціоном можна здійснити такі види операцій:

купівлю опціону на купівлю; - продаж опціону на купівлю;

купівлю опціону на продаж; - продаж опіону на продаж. Опціони риі використовуються:

для хеджування короткої валютної позиції;

якщо курс має тенденцію до підвищення;

- для перепродажу з метою отримання прибутку.

Опціони саіі використовуються:

- з метою хеджування довгої валютної позиції;

якщо курс має тенденцію до зниження;

з метою хеджування очікуваних надходжень у валюті і продажу валют. Перевагою використання опціону є те, що його власник може уникнути збитків від різкої зміни валютних курсів, заздалегідь зафіксувавши для себе рівень обмінних курсів. Якщо ж різкої зміни не відбудеться, власник опціону може відмовитися від його виконання, а його максимальні витрати складуть суму, що дорівнює премії, виплаченій за купівлю опціону.

Якщо опціон завершений, прибуток (збиток) визначають як різницю між ціною виконання за поточним курсом валюти мінус премія. [7, с. 336-398]

Доцільність купівлі опціону визначається шляхом зіставлення валютного курсу на момент виконання опціону з ціною виконання. Якщо на день виконання опціону спот-курс буде нижчий ціни виконання, то вигідно здійснити опціон риі, і навпаки, опціон саіі - якщо поточний курс перевищує ціну виконання.

Для аналізу можливих прибутків і збитків при здійсненні опціонів використовуються беззбитковий спот-курс - курс, при якому існують три види опціонів:

"при грошах" - якщо ціна виконання опціону дорівнює поточному обмінному курсу даної валюти;

"без грошей" - якщо ціна виконання опціону при його негайному продажу не має вартості, тобто тоді, коли ціна виконання опціону на купівлю валюти вище поточного обмінного курсу, а для опціонів на продаж валюти ціна виконання вище поточного курсу;

"у грошах" - опціон, що має негайну вартість, ціна виконання опціону на купівлю - нижче поточного обмінного курсу, ціна виконання опціону на продаж - вище поточного курсу.

Менеджер з валютних ресурсів, виходячи з власного прогнозу зміни курсу і встановлених лімітів валютного ризику, повинен зробити вибір між різними видами опціонів.

На українському валютному ринку першу спробу торгівлі валютними опціонами було здійснено Центром термінових контрактів Української фондової біржі наприкінці 1994 року. Але найбільшого поширення набула торгівля валютними опціонами в першій половині 1995 року завдяки активній і цілеспрямованій роботі Української біржі опціонів і ф'ючерсів.

Для українських банків використання деривативів у процесі управління валютною позицією і хеджування валютного ризику ускладнюється внаслідок нерозвиненості строкового ринку, обмежених можливостей проведення біржових операцій з ф'ючерсами та відсутності біржової торгівлі опціонами.