Касові операції банків

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розрахунково-касові операції юридичних та фізичних осіб

1.1 Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

1.2 Ведення розрахунків клієнтів

Розділ 2. Облік касових операцій у банках

2.1 Касові операції банків

2.1.1 Порядок приймання касами готівки

2.1.2 Порядок видачи банками готівки

2.1.3 Здійснення касових операцій банкоматами

2.1.4 Забезпечення касової діяльності банку

2.2 Облік касових операцій юридичних та фізичних осіб

Розділ 3. Шляхи вдосконалення касового обслуговування комерційними банками

3.1 Здійснення касових операцій через банкомати

3.2 Здійснення операцій із застосуванням платіжних карток через касу банку

3.3 Банкомат - інструмент пересилання коштів

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

Ощадний Банк України - найстарший банк країни. Створений у 1841 році як фінансовий інститут для незаможних шарів населення, він і по сьогоднішній день залишається єдиним банком, що обслуговує найменш забезпечені групи фізичних осіб. Це єдиний банк, що зберіг свою структуру після розпаду України.

Але нові економічні вимоги, ринкові реформи почала 90-х років зажадали серйозних змін у роботі Банку і швидкого реагування на ситуацію, що змінюється. Тому головними задачами першого років діяльності Банку в нових умовах стали задачі збереження цілісності системи Банку, утримання позицій на ринку роздрібних банківських послуг і внесків населення, створення матеріально-технічної бази, що забезпечує необхідні умови для обслуговування клієнтів.

До 1996 року період гіперінфляції закінчився, і економічна ситуація в країні істотно змінилася. Основна задача була вирішена: система Ощадбанку України устояла і зберегла основу. Крім того, Банк сформував стабільну ресурсну базу, наростив потенціал відділень і філій. Але тепер перед Банком устала задача ефективного керування приваблюваними ресурсами. Прийнята в 1996 році зборами акціонерів Концепція розвитку Ощадбанку України до 2000 року були націлені на трансформацію Банку в універсальний комерційний банк, головним чином через розвиток банківського обслуговування корпоративних клієнтів. Крім того, Концепція підкреслювала пріоритетність участі Банку в рішенні актуальних задач оздоровлення грошово-кредитних відносин, розвитку вітчизняної економіки, участі у великих державних проектах, що мають важливе соціальне значення.

Правильність визначеного Концепцією напрямку розвитку Банка був підтверджений під час кризи фінансової системи країни в 1998 році. Ощадбанк України не тільки підтвердив репутацію самого надійного банку країни, пройшовши кризу з мінімальним рівнем утрат, але і забезпечив доступ до банківських послуг значній кількості нових клієнтів, у тому числі великих корпоративних клієнтів - юридичних осіб.

Сьогодні Ощадбанк України бачить своїх клієнтів серед усіх груп населення країни, підприємств будь-якої форми власності у всіх галузях народного господарства, кредитних організацій і інших фінансових установ, інститутів державного керування. Банк залишається соціально орієнтованим і враховує це в роботі з клієнтами. З кожним клієнтом Банк прагне до встановлення довгострокових партнерських відносин. З цією метою Банк прогнозує розвиток потреб клієнтів, поява нових напрямків банківського бізнесу, проводить маркетингові дослідження, розробляє і пропонує повний спектр банківських продуктів і послуг.

У липні 2000 року Ощадним Банком була прийнята концепція розвитку банку до 2005 року. Одним із пріоритетних її напрямків є поліпшення якості обслуговування юридичних осіб. Крім того, у Концепції поставлена основна стратегічна мета Банку - «вийти на якісно новий рівень обслуговування клієнтів, зберегти позиції сучасного першокласного конкурентоздатного найбільшого банку Східної Європи». Це припускає створення системи, стійкої до можливих економічних потрясінь у України і за рубежем, шляхом оптимального розподілу пропорцій між трьома основними напрямками діяльності - роботою з фізичними особами, юридичними особами і державою.

Банкові необхідно підсилити роботу з корпоративними клієнтами, тобто залучити і закріпити на довгострокову перспективу максимальна кількість першокласних клієнтів. Для досягнення всього цього Банк повинний ефективно використовувати вже наявні конкурентні переваги, до яких відносяться довіру клієнтів, більш ніж полуторосторічна історія, багаті традиції і досвід обслуговування приватних осіб.

Розділ 1. Розрахунково-касові операції юридичних та фізичних осіб

1.1 Загальні основи операцій банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль в забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків -- і пасивна, і активна, і Надання послуг -- неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже -- розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів, за дорученням яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи по слуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів, м кращі умови створюються в останніх для відтворювального процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану, а в кінцевому підсумку -- для підвищення життєвого рівня населення.

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в роз рахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.

Важлива роль своєчасного здійснення грошових платежів у забезпеченні функціонування економіки кожної країни обумовлює необхідність створення спеціальних платіжних систем, спроможних надати всім економічним агентам (фізичним та юридичним особам) можливість виконати свої платіжні зобов'язання.

Платіжна система в широкому розумінні -- це сукупність ви значених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Встановлення в межах платіжної системи для всіх її учасників визначених законом норм та правил поведінки ставить їх у рівні умови, захищає інтереси кожного з них. Тому створення високоефективної, дієвої та надійної платіжної системи є од ним із ключових економічних завдань держави.

Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій, які, по суті, є ключовим елементом платіжної системи, приводними пасами всього грошового обороту.

В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передача інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання видавання готівки з рахунків клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо).

Інколи до платіжних інструментів відносять також паперові гроші, розмінну монету, безготівкові кошти на банківських рахунках. Це надає їм надто широкого трактування і призводить до стирання межі між платіжними засобами як різними видами грошей та платіжними інструментами, котрі є технічними знаряддями здійснення платежів. Визнаючи реальність такої межі, водночас слід зауважити, що інколи буває важко визначити її на практиці. Так, вексель та чек при їх передаванні по індосаменту використовуються як засоби платежу, тобто як гроші, а при їх інкасації в банку -- як платіжні інструменти, за допомогою яких здійснюється переказування грошей по рахунках чи видача готівки.

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

· економічні агенти (юридичні особи) -- власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівкове) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

· зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках;

· переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема державного бюджету;

· форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;

· строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції;

· відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної ви годи і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень.

Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.

Так, в Україні тривалий час обов'язковим є зберігання юридичними особами своїх грошових коштів на рахунках у банках. До 1998 р. діяла вимога про здійснення розрахунків між господарськими агентами лише шляхом переказування коштів на рахунки в банках, причому підприємство могло мати лише один рахунок у національній валюті і один -- в іноземній. З 1998 р. підприємства мають право мати по два такі рахунки, а з 1999 р. будь-які обмеження щодо кількості рахунків скасовано. Підприємства не можуть самостійно визначати черговість платежів із своїх рахунків, оскільки банки зобов'язані переказувати кошти по них у черговості, визначеній законодавчими актами. Самі підприємства при виборі форм розрахунків віддають перевагу попередній оплаті і майже не застосовують оплату з відстрочкою платежу, тобто комерційний кредит у сфері розрахунків. Водночас широкого застосування набули бартерні відносини, за яких взагалі відпадають розрахункові операції банків.

1.2 Ведення розрахунків клієнтів

Ведення банками рахунків клієнтів є необхідною передумовою та важливою складовою їх розрахунково-касового обслуговування. Весь процес ведення рахунків умовно можна розділити на три ста дії: відкриття, обслуговування, закриття рахунків.

Відкриття рахунків. Для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів операцій банки відкривають своїм клієнтам кілька видів рахунків: поточні, депозитні (вкладні), бюджетні. Перші два види рахунків можуть відкриватися в національній та іноземній валюті, а останній -- тільки в національній.

Банки відкривають рахунки у національній валюті для таких груп клієнтів:

· юридичні особи та фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності (далі -- підприємства) -- резиденти, зареєстровані в установленому порядку;

· філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи підприємств-резидентів, зареєстровані в установленому порядку (далі -- підрозділи підприємств);

· представництва юридичних осіб-нерезидентів, іноземні інвестори;

· фізичні особи (резиденти та нерезиденти).

У веденні рахунків цих чотирьох груп клієнтів є як спільні риси, так і певні відмінності, передбачені чинними нормативними актами Національного банку України. Установи банків та їхні клієнти при веденні рахунків повинні чітко дотримуватися вимог указаних нормативних актів.

Поточні рахунки в національній валюті банки відкривають підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підроз ділам, представництвам фірм-нерезидентів, фізичним особам для приймання і зберігання їхніх власних грошових коштів та для здійснення всіх розрахунково-касових операцій з ними. Ці рахунки най частіше використовуються у банківській практиці, за ними здійснюється переважна частина міжгосподарських платежів, що проходять через банківську систему.

Підприємство, одержавши згоду вибраного банку на розрахунково-касове обслуговування, подає йому такі документи для відкриття рахунку:

1) заяву за встановленою формою, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства (див. додаток 1.);

2) засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

3) засвідчену нотаріально копію зареєстрованого статуту;

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на об лік податковим органом;

5) картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи (див. додаток 2);

6) нотаріально засвідчену копію документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

При відкритті поточних рахунків відокремленим структурним підрозділам підприємства до установ банків додатково подаються ще й такі документи:

· копія положення про відокремлений підрозділ, засвідчена нотаріусом чи органом, який створив цей підрозділ;

· клопотання підприємства (органу), яке створило відокремлений підрозділ, про відкриття рахунку.

У зв'язку із специфікою створення та оподаткування відокрем лені підрозділи підприємств не подають банкам деяких документів, обов'язкових для подання підприємствами: копії статуту, копії документа, що підтверджує взяття на податковий облік. Копії статуту не подають і ті підприємства, в яких наявність статуту не передбачена законом.

Якщо підприємство створене як господарське товариство, колективне підприємство чи громадське об'єднання, то воно зобов'язане подати банку також нотаріально засвідчену копію установчого до говору чи копію протоколу загальних зборів засновників. Орендні підприємства подають також засвідчену нотаріально копію договору оренди, довірчі товариства -- ще й копію ліцензії на право здійснення операцій з приватизаційними паперами.

На етапі створення підприємства у формі господарського товариства йому відкривається тимчасовий рахунок для зарахування коштів, що вносяться засновниками до статутного фонду. Для цього банку подається заява, підписана одним із засновників, уповноваженим вести операції за цим рахунком, копія установчого договору, засвідчена нотаріально, і рішення зборів засновників про призначення уповноваженої особи. Після реєстрації такого підприємства і надання йому статусу юридичної особи для нього відкривається постійний поточний рахунок, для чого банку подаються всі перелічені вище документи.

Фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що працюють без створення юридичної особи, відкривають поточні рахунки на своє ім'я, для чого подають банкам:

· заяву;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію;

· картку із зразком підпису, засвідчену працівником банку, що відкриває рахунок, чи нотаріально;

· документ, що засвідчує особу;

· копії документів про взяття на податковий облік та про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчені нотаріально чи органами, що їх видали. Такі підприємці можуть надавати право іншим особам роз поряджатися своїм рахунком за довіреністю, що завірена нотаріально.

Фізичні особи відкривають поточні рахунки у національній валюті для зберігання вкладів «до запитання» та здійснення розрахунково-касових операцій за ними. Ці рахунки відкриваються для таких категорій фізичних осіб:

· резидентам: громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, що мають посвідку на проживання в Україні;

· нерезидентам: громадянам України, що постійно проживають за межами України; іноземцям та особам без громадянства, що проживають в Україні за відкритою візою строком до одного року та одержують платню за свою працю згідно з трудовою угодою (контрактом) у гривнях, що отримали спадщину в Україні або прибуток від своїх інвестицій в Україні.

Для відкриття поточного рахунку фізична особа подає банку такі документи: заяву за встановленою формою; документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює); картку із зразком підпису, який учиняють у присутності працівника банку, що відкриває рахунок; довідки податкового органу про ідентифікаційний но мер; договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку.

Власник рахунку (резидент) може надавати довіреність іншій особі (резиденту) на здійснення операцій за його рахунком. Така довіреність засвідчується нотаріально чи уповноваженою особою банку.

Фізичні особи (резиденти) за своїми поточними рахунками можуть здійснювати широке коло операцій у готівковій та безготівковій формі:

· зарахування доходів, одержаних у формі оплати праці, виплати пенсій, стипендій, допомог, авторських гонорарів, оплати наукових робіт та винаходів;

· зарахування орендної плати та виторгу від реалізації житла, рухомого і нерухомого майна, іноземної Валюти, сільськогосподарської продукції;

· зарахування страхових виплат, відшкодування збитків, заподіяних унаслідок каліцтва та в разі втрати годувальника;

· видача готівки;

· платежі з рахунків за послуги, одержані від юридичних та фізичних осіб, за куплені товари, цінні папери, іноземну валюту;

· платежі до державного і місцевого бюджетів, до позабюджетних фондів;

· платежі до статутних фондів підприємств, у створенні яких бере участь власник рахунку;

· переказування коштів на інший власний рахунок (поточний чи депозитний) та на рахунки інших фізичних осіб (крім нерезидентів);

· інші платежі, що не суперечать чинному законодавству.

Фізичні особи-нерезиденти за своїми поточними рахунками можуть здійснювати ті самі операції, що й особи-резиденти, а також деякі додаткові операції, зумовлені їх статусом нерезидентів, зокрема:

· зарахування коштів, отриманих унаслідок іноземної інвестиції в Україну;

· переказування на рахунок юридичної особи-резидента реінвестицій відповідно до чинного законодавства України.

Нерезиденти при зарахуванні готівки в гривнях на свої поточні рахунки повинні подати підтвердження джерел її походження.

Депозитні (вкладні) рахунки в національній валюті відкриваються підприємствам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі депозитного договору, укладеного між банком і його клієнтом на певний строк.

Для підприємств та їхніх відокремлених підрозділів такі договори укладаються у формі окремого документа, в якому чітко визначається розмір та строк депозиту, рівень процентної ставки, обов'язки сторін, порядок виплати доходу та повернення коштів при закритті рахунку тощо. На відкритий депозитний рахунок кошти переказуються з поточного рахунку його власника і після закінчення строку повертаються на поточний рахунок, якщо договір не буде продовжений. Переказуванням на поточний рахунок чи зарахуванням на поповнення депозиту виплачуються проценти за депозитними вкладами. За депозитними рахунками забороняється проводити безготівкові розрахункові операції та видавати готівку.

Депозитні рахунки для фізичних осіб прийнято називати вклад ними. Вони відкриваються тим самим категоріям фізичних осіб, що й поточні рахунки. Для осіб-нерезидентів вкладні рахунки відкриваються за умови підтвердження джерел походження готівки в гривнях, що вкладається, чи перерахування коштів з власного поточного рахунку.

Для відкриття вкладного рахунку банк укладає з клієнтом договір з видачею йому вкладного документа. Ним може бути ощадна книжна (іменна чи на пред'явника) або окремий документ, що засвідчує укладення договору. Фізичним особам-нерезидентам видається лише іменна ощадна книжка.

Фізична особа-резидент може відкрити вкладний рахунок для іншої фізичної особи-резидента та нерезидента, а фізична особа не резидент -- для іншої фізичної особи-нерезидента. У цих випадках рахунок відкривається на підставі подання особою, яка відкриває рахунок, документа, що засвідчує особу, та укладання нею договору з банком.

Кошти на вкладні рахунки можуть вкладатися:

· готівкою;

· переказуванням з власного поточного рахунку (в національній чи іноземній валюті);

· переказуванням з власного вкладного рахунку в іншому банку.

Бюджетні рахунки відкриваються підприємствам (їх відокремленим підрозділам), військовим частинам, установам та організаціям, яким виділяються кошти за рахунок державного та місцевих бюджетів для цільового їх використання. Відкриття бюджетних рахунків здійснюється на підставі дозволів, які видаються фінансовими органами -- розпорядниками бюджетних коштів, а також заяви клієнта про відкриття рахунку, картки зі зразками підписів осіб -- розпорядників рахунків та відбитком печатки. Якщо даний клієнт має в цій установі банку поточний рахунок, то бюджетний рахунок йому може бути відкритий лише на підставі заяви без подання інших документів.

У зв'язку із входженням Української держави у світовий політичний та економічний простір у ній створено та функціонує знач на кількість дипломатичних, консульських, торговельних та інших представництв, представництв міжнародних організацій, представництв іноземних юридичних осіб-нерезидентів, включаючи банки, організації та установи, які залучаються до реалізації програм та проектів міжнародної технічної допомоги. Всі ці представництва та установи не здійснюють на території України підприємницької діяльності від свого імені і не мають власних грошових доходів. У подібному становищі перебувають і військові частини Чорноморського флоту Російської Федерації, які утримуються за бюджетні кошти РФ. Тому всім таким клієнтам банки не можуть відкривати звичайні поточні чи бюджетні рахунки, а відкривають дещо специфічні рахунки, що називаються рахунками типу «Н» та типу «П».

Рахунок типу «Н» більше подібний до бюджетного рахунку і відкривається представництвам і установам, які не займаються підприємницькою діяльністю ні від свого імені, ні від імені та за дорученням організації чи фірми, яку вони представляють на території України, та військовим частинам Чорноморського флоту РФ, що дислокуються на території України.

Рахунок типу «П» подібний до поточного рахунку і відкривається для представництв іноземних фірм-нерезидентів, які здійснюють (повністю чи частково) підприємницьку діяльність на території України, фірм, які вони представляють, не будучи юридичними особами.

Для відкриття рахунків типу «Н» та «П» клієнти банків подають такі документи:

· заяву на відкриття рахунку;

· картку із зразками підписів уповноважених осіб та відбитком печатки;

· копію індивідуальної ліцензії на відкриття відповідного рахунку, виданої регіональним управлінням НБУ і засвідченої нотаріально;

· копії документів, що підтверджують акредитацію чи легальність діяльності відповідного представництва в Україні.

За рахунками типу «Н» здійснюються розрахунково-касові операції, пов'язані з надходженням та витрачанням коштів на утримання представництв, військових частин Чорноморського флоту РФ та виконання статутної діяльності юридичних осіб-нерезидентів в Україні, включаючи реалізацію програм та проектів технічної допомоги. Основним джерелом надходження коштів на цей рахунок є виторг від реалізації іноземної валюти, одержаної від відповідної фізичної особи-нерезидента.

За рахунками типу «П» здійснюють ті самі операції і за тими ж правилами, що й за поточними рахунками резидентів України, за винятком купівлі іноземної валюти на валютному ринку України та інвестицій. Оплата купівлі іноземної валюти з цього рахунку дозволяється у таких випадках:

· якщо куплена валюта переказується на рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якого представляє клієнт банку в Україні;

· якщо валюта оплачується за кошти, отримані від продажу товарів (послуг) в Україні, від нарахування процентів за депозитними рахунками та рахунку типу «П»;

· якщо куплена валюта зараховується на власний рахунок в іноземній валюті для використання на власні потреби (оплата праці не резидентів, оплата відрядження тощо).

З указаного рахунку не дозволяється здійснювати інвестиції в Україні, інші операції, заборонені чинним законодавством.

Особливості відкриття рахунків в іноземній валюті. В іноземній валюті відкриваються поточні та депозитні (вкладні) рахунки в уповноважених банках для тих самих категорій клієнтів, що й поточні та депозитні рахунки в національній валюті, включаючи рахунки типу «Н» та «П».

За поточними рахунками в іноземній валюті здійснюються роз рахунково-касові операції, дозволені чинним законодавством. Це, зокрема, розрахунки між юридичними особами (резидентами та не резидентами), пов'язані з зовнішньоекономічною діяльністю, та операції на валютному ринку України; надходження готівки; виплата готівки в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженнями, за переказами з-за кордону та за чеками і пластиковими картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам); виплата авторських гонорарів, оплата праці нерезидентів; перерахування коштів за межі України на проведення виставок, конференцій, за навчання, лікування, членських внесків, пенсій, аліментів, спадщини тощо. Пере лік таких операцій може збільшуватися чи зменшуватися залежно від зміни валютної політики в країні.

Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті для підприємств-резидентів здійснюється на підставі таких самих документів, що й відкриття поточних рахунків у національній валюті. Якщо рахунок в іноземній валюті відкривається в тому самому банку, в якому відкритий рахунок у національній валюті, то клієнт може надати банку тільки заяву та картку зі зразками підписів. Решту документів можна не подавати.

Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті для фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) здійснюється на підставі договору та надання таких самих документів, що й при відкритті поточних рахунків у національній валюті, а також документів, що засвідчують особу клієнта. Тільки для осіб-нерезидентів додатково потрібно подати копію легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття такого рахунку, якщо це передбачено міжбанківськими угодами або законодавством тієї країни.

При відкритті поточних рахунків в іноземній валюті для фізичних осіб-нерезидентів має бути підтвердження джерел походження цієї валюти.

Поточні рахунки в іноземній валюті для представництв та установ іноземних фірм, організацій (нерезидентів), включаючи військові частини Чорноморського флоту РФ, відкриваються на підставі тих самих документів, що й рахунки відповідно типу «Н», «П», крім копій індивідуальної ліцензії регіональної установи НБУ на ведення рахунку.

Поточні рахунки в іноземній валюті для іноземних інвесторів відкриваються на підставі тих самих документів, що і рахунки в національній валюті, а саме: заяви; картки із зразками підписів уповноважених осіб, засвідчених нотаріально; копії легалізованого статуту, засвідченого нотаріально; копія легалізованого документа іноземної держави, що підтверджує реєстрацію юридичної особи, засвідчена нотаріально. Якщо інвестор -- фізична особа, то два останні документи він не подає.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються для тих категорій фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), що й поточні рахунки, на підставі договору між банком та клієнтом і за умови подання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу. З 1995 по 1998 pp. банки мали право відкривати для фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) анонімні депозитні валютні рахунки, які відкривалися без подання документа, що засвідчує особу. В умовах широкої тінізації економіки та доходів анонімні рахунки користувалися популярністю у населення. З 1998 р. вони були скасовані, замість них введені кодовані рахунки, які, власне, є рахунками на пред'явника і втратили анонімність.

Одержавши від клієнта заяву та інші документи на відкриття рахунку будь-якого виду, банківські працівники вивчають їх на предмет відповідності вимогам чинних нормативних актів Національного банку України (щоб не допустити відкриття рахунку фіктивним підприємствам) та відповідності цілям стратегії даного банку. Так, якщо банк у своїй стратегії розвитку орієнтується переважно на обслуговування підприємств великого і середнього бізнесу, то він може обмежувати обслуговування підприємств малого бізнесу і фізичних осіб і відмовляти їм у відкритті рахунків. Працівники банку також звертають увагу на фінансовий стан клієнта. Якщо він постійно порушує платіжну дисципліну, є збитковим, має борги перед бюджетом тощо, банк може відмовити у відкритті рахунку, оскільки у нього будуть виникати додаткові витрати та ускладнення при організації платіжних потоків.

Особливу увагу працівники банків повинні приділяти тим вимогам нормативних актів, що спрямовані на запобігання відкриттю фіктивних підприємств. Зокрема, адреса підприємства, вказана в картці із зразками підписів, має відповідати адресі в статуті та свідоцтві про реєстрацію. Документи на відкриття рахунку банку повинен по дати особисто керівник чи головний бухгалтер, пред'явивши пас порт. Копії перших чотирьох сторінок цього паспорта зберігаються у справі про відкриття рахунку. Підписи на заяві про відкриття рахунку звіряються з підписами у картці із зразками підписів та в паспорті. У разі виявлення підроблених (недостовірних) документів банк мусить повідомити про це органи внутрішніх справ і відмовити у відкритті рахунку.

За відсутності претензій до клієнта керівник банку приймає рішення про відкриття рахунку, про що робиться запис на заяві клієнта з зазначенням номера рахунку та дати відкриття. Протягом трьох робочих днів з дати відкриття рахунку установа банку має повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації клієнта (для підприємств та їх відокремлених підрозділів) чи за місцезнаходженням цього банку (для деяких інших установ). Про відкриття рахунків банк також повідомляє Національний банк України для включення до зведеного електронного реєстру власників рахунку.

Податкові органи, одержавши вказані повідомлення, реєструють власників рахунків, роблять про це відповідний запис на повідом ленні і повертають його банку.

При відкритті кількох рахунків у національній валюті їх власник повинен визначити протягом трьох робочих днів один з них як основ ний і обліковувати на ньому заборгованість, що списується у безспірному порядку. Номер цього рахунку його власник повідомляє податковому органу, в якому він зареєстрований як платник податку, податковому органу за місцем своєї реєстрації та банкам, в яких від криті додаткові поточні рахунки в національній та іноземній валюті. Банки, що відкривають клієнту додаткові рахунки та рахунки в іноземній валюті, мусять повідомити про це протягом трьох робочих днів банк, в якому відкрито основний рахунок, та податковий орган.

З відкриттям рахунків банк укладає з клієнтом договір на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачаються права та зобов'язання сторін, їх відповідальність за порушення умов договору і форми та порядок розрахунків, порядок розгляду спорів тощо.

Обслуговування рахунків. З дати відкриття поточного рахунку, вказаної на заяві клієнта, банк може здійснювати на ньому операції з зарахування коштів у готівковій та безготівковій формі. Видаткові операції, тобто списання грошей з рахунку, банк має право здійсню вати після одержання повідомлення від податкового органу про взяття клієнта на податковий облік.

У разі зміни номера будь-якого рахунку установа банку, в якій відкрито цей рахунок, зобов'язана повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку протягом трьох робочих днів з дати зміни номера рахунку.

Клієнт банку має право змінити свій основний рахунок. Якщо при цьому у нього буде податкова заборгованість, то він зобов'язаний подати в установу банку, котра веде картотеку заборгованості, письмову згоду від податкового органу, в якому він зареєстрований як платник податків, та від установи банку, в якій відкривається новий основний рахунок, на переведення картотеки заборгованості в цей банк.

Грошові кошти, що надійшли на адресу клієнта, банк зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня зарахувати на його рахунок. У разі наявності грошей на рахунку клієнта банк повинен негайно -- протягом операційного дня -- виконати розпорядження клієнта про списання грошей з рахунку для оплати його боргових зобов'язань. Якщо таке розпорядження надійшло в банк після завершення операційного дня, то воно виконується наступного дня.

Усі надходження коштів на поточний рахунок обліковуються в його кредитовій стороні -- виторг від реалізації продукції, наданих послуг та виконаних робіт, виторг від продажу цінних паперів та проценти за ними, виторг від продажу іноземної валюти, одержані банківські позички, кошти з закритих депозитних рахунків тощо. Всі платежі з поточного рахунку обліковуються в його дебетовій стороні -- оплата купленої сировини, матеріалів, інших цінностей, одержаних послуг чи виконаних робіт, одержання готівки для оплати праці, витрат на відрядження, господарських витрат, платежі та збори до бюджету та позабюджетних фондів, погашення кредитів та сплата процентів за ними тощо.

Доручення платника на перерахування коштів приймаються банком у межах коштів, наявних на рахунку на початок робочого дня. Виняток становлять доручення на переказування з основних рахунків до бюджету та позабюджетних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством. Такі доручення приймаються банком і обліковуються окремо за балансом як неоплачені в строк через від сутність коштів у платника. Це так звана картотека неоплачених документів.

Протягом трьох робочих днів платник зобов'язаний переказати залишки коштів з інших поточних рахунків на основний для оплати вказаних документів картотеки або оплатити їх безпосередньо з додаткового поточного рахунку.

У разі відсутності коштів на рахунку банк приймає до виконання документи на безспірне списання (стягнення) коштів. Вони також розміщуються в картотеці неоплачених документів і виконуються згідно із встановленою законодавством черговістю платежів, а якщо вона не встановлена, то за календарною черговістю їх надходження .

Закриття рахунків. Банки закривають поточні рахунки підприємств у національній та іноземній валюті на підставі:

· заяви власника рахунку;

· рішення органу, на який покладено обов'язки щодо ліквідації підприємства;

· рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства;

· інших обставин, передбачених чинним законодавством чи договором між банком та клієнтом.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, а всі додаткові рахунки закриваються.

Якщо на рахунку, що закривається, є залишок коштів, то підприємство повинно платіжним дорученням переказувати їх на інший рахунок, спеціально відкритий для цих цілей. Якщо при цьому у власника рахунку, що закривається, є картотека заборгованості, то вона має бути передана банку, в якому відкривається новий рахунок. Цей банк не може відмовити в прийнятті документів, що містяться в картотеці заборгованості.

Після закриття рахунку клієнта документи (справа), на підставі яких відкривався рахунок, залишаються в установі відповідного банку.

Операцію закриття рахунку слід відрізняти від переоформлення рахунку, яке здійснюється при реорганізації підприємства. Для переоформлення поточного рахунку клієнт зобов'язаний подати в банк ті самі документи, що й при відкритті рахунку. Поточні рахунки фізичних осіб у національній та іноземній валюті закриваються на підставі їх заяви, в разі смерті та в інших випадках, передбачених договором або чинним законодавством. За лишки коштів на рахунку видаються готівкою, або переказуються на інший рахунок за розпорядженням власника чи спадкоємців.

Закриття депозитних (вкладних) рахунків у національній та іноземній валюті юридичних та фізичних осіб здійснюється:

· при закінченні строку депозиту (вкладу), на який був укладений договір;

· при достроковому розірванні договору однією із сторін, якщо така можливість передбачена договором;

· у разі смерті власника (для фізичних осіб).

В обох випадках кошти з депозитних рахунків юридичних осіб разом з процентами переказуються на поточний рахунок власника депозитного рахунку. Видача коштів готівкою юридичній особі при закритті її депозитного рахунку не дозволяється.

З вкладних рахунків фізичних осіб при їх закритті кошти, включаючи проценти, можуть бути видані:

· готівкою;

· переказуванням на інші рахунки за розпорядженням власників або спадкоємців. Якщо закривається вкладний рахунок фізичної особи-нерезидента, то переказування коштів можливе лише на його власний поточний рахунок.

При достроковому закритті депозитного (вкладного) рахунку юридичної та фізичної особи за її ініціативою банк не виплачує про центів взагалі, або ж виплачує на рівні процентів, установленому для поточних рахунків.

Протягом трьох робочих днів після закриття поточних, бюджетних та депозитних рахунків (крім рахунків фізичних осіб та офіційних представництв) банк зобов'язаний повідомити про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку.

Розділ 2. Облік касових операцій у банках

2.1 Касові операції банків

Важливим напрямом діяльності банків є касові операції. Вони полягають у прийманні готівки від клієнтів, зарахуванні її на рахунки, збереженні прийнятих коштів та видачі готівки за вимогами клієнтів. Особливо важливим і відповідальним для банку є своєчасне і повне задоволення вимог клієнтів на видачу готівки. Від цього за лежить довіра клієнтів до банку, їх можливість вільно розпоряджатися своїми коштами, нормально виконувати свої зобов'язання по заробітній платі та інших платежах, що здійснюються готівкою.

Касові операції мають велике значення для самих банків, для їхніх клієнтів і для банківської системи в цілому. Приймаючи готівку від клієнтів - юридичних та фізичних осіб, банки збільшують свої вільні резерви, за рахунок чого розширюють активні операції та забезпечують зростання доходів. Видаючи готівку клієнтам, банки стягують комісійну плату, яка поповнює їхні доходи. В операціях з готівкою банки можуть надавати своїм клієнтам чимало додаткових послуг (з інкасації, самообслуговування тощо), які також дають додаткові доходи.

Клієнти банків через касові операції надають своїм грошовим коштам депозитну форму, що сприяє їх кращому збереженню та використанню, одержанню додаткових доходів від депозитних про центів. Водночас у них зростає ймовірність втрат завдяки ризику неліквідності банків.

Банківська система, регулюючи касові операції, залучає готівку у внутрішньобанківський оборот. Завдяки цьому "вона збільшує свої резерви і скорочує витрати на готівковий обіг, поліпшує структуру грошової маси, підвищує регульованість і прозорість грошового обороту, обмежує використання грошей для обслуговування тіньових доходів.

Важлива роль касових операцій у діяльності банківської системи обумовлює необхідність їх централізованого регулювання. З метою його здійснення НБУ ухвалив три нормативні документи:

· Інструкцію № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України;

· Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні;

· Інструкцію № 4 «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України».

· Вказаними документами визначені основні вимоги до організації банками касового обслуговування клієнтів:

· дотримання норм чинного законодавства та вимог нормативних актів НБУ щодо регулювання обсягів та структури грошової маси;

· прогнозування установами НБУ готівкового обігу на підставі вимог основних напрямів грошово-кредитної політики та контроль за дотриманням прогнозних показників;

· обмеження готівкової емісії відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку;

· своєчасна видача установами банків готівки в межах наявних на рахунках коштів і на цілі, попередньо визначені клієнтами в їх грошових чеках;

· дотримання встановлених правил та порядку здійснення касових операцій, єдиних для всіх банків України.

Для здійснення касових операцій установи банків організовують прибуткові каси, в яких здійснюється приймання готівки від клієнтів, та видаткові каси, в яких здійснюється видача готівки. В банках з невеликими обсягами касових операцій можуть організовуватися об'єднані прибутково-видаткові каси. Якщо установа банку здійснює інкасацію виторгу клієнтів силами інкасаторського апарату, то вона може створити, крім прибуткової каси, ще й касу перерахунку, в якій перераховується вміст інкасаторських сумок. Банки можуть організовувати також вечірні каси для приймання від клієнтів ви торгу, який надходить після закінчення операційного дня банку. Видаткові операції вечірні каси не здійснюють.

Банківські касові операції базуються на організаційних заходах, пов'язаних з регулюванням готівкового обігу. Це передусім скла дання прогнозних розрахунків касових оборотів та організація контролю за виконанням прогнозних показників з надходжень і видач готівки; розроблення календаря видач готівки по днях місяця і по окремих клієнтах; установлення для кожного клієнта ліміту залишку каси; визначення строків та порядку інкасації виторгу для організацій торгівлі та сфери послуг тощо. Згідно з цими заходами кожний клієнт банку для одержання касових послуг повинен попередньо:

· розробити і подати банку прогнозний розрахунок своїх касових оборотів на квартал (якщо банк складає свій прогноз касових оборотів);

· повідомити банку визначений день одержання готівки на ви плату заробітної плати та інші платежі;

· повідомити розрахунок ліміту й одержати встановлений банком ліміт залишку каси;

· подати прізвище особи, відповідальної за одержання і доставку готівки з банку, та спосіб її транспортування.

2.1.1 Порядок приймання касами готівки

Юридичні особи та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банках, згідно з чинним законодавством повинні здавати одержану готівку, не витрачену в той самий день на поточні потре би, в установи банків для зарахування на їхні рахунки. У себе вони мають право тримати готівку тільки в межах ліміту каси, встановленого відповідними установами банків. Підприємства можуть витрачати частину готівкового виторгу на поточні платежі.

Ліміт каси встановлюється індивідуально для кожного підприємства установою банку, яка веде його поточний рахунок. Розмір ліміту визначається банком на підставі заяви-розрахунку, поданої клієнтом, з урахуванням режиму роботи підприємства, його віддаленості від банку, розміру касових оборотів, порядку здавання ви торгу в банк тощо. Підприємствам, які мають постійний готівковий виторг із щоденним здаванням його в банк, ліміт каси встановлюється на рівні, що забезпечить йому нормальну роботу на початку наступного робочого дня. Всім іншим підприємствам ліміт каси може встановлюватися на рівні середньо денного надходження виторгу або середньо денного витрачання виторгу за три попередні місяці. Колективні сільськогосподарські підприємства самостійно визначають ліміт каси, повідомляють його обслуговуючим установам банків. Якщо підприємство має кілька рахунків у різних банках, то ліміт каси встановлюється за місцезнаходженням основного рахунку.

Ліміти каси не встановлюються фермерським господарствам, що займаються виключно виробництвом сільськогосподарської продукції, та індивідуальним підприємцям, а також іноземним офіційним представництвам (посольствам, консульствам тощо), представництвам міжнародних організацій, а також представництвам інших іноземних організацій, якщо вони не займаються підприємницькою діяльністю.

Установи банків та податкові органи здійснюють контроль за до триманням підприємствами лімітів залишку грошей у касах та за своєчасним і повним оприбуткуванням готівки в касах із стягуванням штрафів за виявлені порушення.

Наявна у підприємства готівка понад ліміт каси може бути здана в установу банку, в якій відкрито основний чи додатковий поточний рахунок:

· через прибуткову денну чи вечірню касу;

· через інкасаторів НБУ чи комерційного банку;

· через підприємство зв'язку, якщо установа банку розташована в іншому населеному пункті.

Порядок та частоту здавання готівки в банк підприємство узгоджує з установою банку, яка веде його основний поточний рахунок.

Рис. 2.1.1. Схема документообігу і контролю за прихідними касовими документами

Приймання готівки через прибуткову касу банк здійснює протягом операційного дня на підставі стандартного документа «Об'ява на внесення готівки». У ньому вказуються сума та характер внеску (торговий виторг, плата за транспортні послуги тощо), на який рахунок вноситься готівка та ін. об'яву на внесення готівки спочатку перевіряє операційний працівник каси, який обліковує її в спеціальному журналі, заповнює ордер до Об'яви, виписує квитанцію про прийняття готівки від клієнта. Всі ці прибуткові документи операційний працівник передає касиру, який приймає об'явлену суму від клієнта з поаркушним перерахунком і видає йому квитанцію.

Від фізичних осіб банки приймають готівку для:

· зарахування на їхні рахунки (поточні, ощадні) на підставі стандартного документа «Об'ява на внесення готівки» чи «Прибутковий касовий ордер», із записом суми внеску в ощадній книжці;

· здійснення платежів по зобов'язаннях клієнта на підставі «Повідомлення» та з видачею «Квитанції» про здійснений платіж.

При прийманні готівки касири банку перевіряють банкноти та монети на справжність, виявляють фальшиві та ті, що втратили ознаки платіжності, і вилучають їх з обігу. Решта готівки упаковується в установленому порядку, оприбутковується до операційної каси банку, передається до сховища чи видаткової каси та зараховується на відповідні рахунки клієнтів. Якщо гроші були прийняті вечірньою касою, то на рахунки клієнтів вони будуть зараховані в наступний робочий день. На суму фактично одержаних від представника клієнта грошей, за винятком фальшивих, йому видається квитанція про внесення готівки. Виявлені фальшиві банкноти і монети клієнту не повертаються, а передаються правоохоронним органам. На їх суму представнику клієнта видається довідка про вилучення фальшивих грошей.

Якщо торговельні та інші організації одержують готівковий ви торг регулярно і на значні суми, то здавати їх в установи банків доцільно через спеціалізовану службу інкасації та перевезення цінностей. Ця служба видає кожному клієнту достатню кількість спеціальних сумок, в які їх касири поміщають готівковий виторг і довідку про суму вкладених грошей. За встановленим графіком інкасатори забирають підготовлені сумки з грішми у торговельних організацій і доставляють в установи банків. Передача грошей інкасаторам працівниками торговельних організацій і приймання їх у інкасаторів працівниками банків здійснюється за кількістю сумок без поаркушного перерахування їх вмісту. Тому в інкасації важливо чітко дотримуватися встановлених правил і процедур передавання і приймання сумок.

Доставлені інкасаторами сумки з готівкою передаються спочатку до прибуткових кас банків, де перевіряється їх цілість, правильність пломбування, правильність заповнення супроводжувальних доку ментів і відповідність фактичної кількості сумок указаній у цих документах. Якщо зауважень з цих питань немає, сумки з готівкою передаються в каси перерахунку, де вони розкриваються і перераховується поаркушне вміст кожної сумки. Вся інкасована готівка оприбутковується по оборотній касі, зараховується на рахунок клієнтів і передається до сховища чи до видаткової каси. Важливим моментом приймання готівки касами банків є експертиза банкнот і монет та їх обробка.