Управління активами і пасивами банку

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний інститут економіки і управління

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У БАНКУ»

на тему : «Управління активами і пасивами банку»

(на матеріалах ЗАТ КБ «Альфа-Банк»)

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади управління активами і пасивами банку

1.1 Економічна сутність, основні поняття, види та структура активів і пасивів банку

1.2 Основи організації управління активами і пасивами банку

1.3 Нормативно-правова база управління активами і пасивами

2. Управління активами і пасивами, як основа успішної діяльності банку

2.1 Загальний аналіз структури активів і пасивів банку

2.2 Аналіз, оцінка, складу та структури активів і пасивів КБ на прикладі «Альфа-Банк»

3. Управління активами і пасивами банку, як основа побудови його внутрішньої економіки

3.1 Сучасні моделі управління банківським портфелем

3.2 Управління активами і пасивами в умовах кризи на прикладі КБ «Альфа-Банк»

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Метою курсової роботи є обґрунтування теоретико-методологічних основ і практичних рекомендацій щодо управління, удосконалення та аналізу активів та пасивів комерційного банку в умовах сучасного стану економіки України.

Банківська система - одна з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищуючи загальну ефективність виробництва та сприяючи зростанню продуктивності суспільної праці. Операції банків поділяються на активні та пасивні. При цьому , якщо активні операції забезпечують прибутковість банку, то пасивні операції забезпечують джерела коштів для здійснення активних операцій. Тобто дані операції тісно взаємопов'язані між собою, і між ними має існувати оптимальна структура. Особливо важливим існування такої оптимальної структури є в умовах фінансової та економічної кризи в країні.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

1) розкрити значення, джерела і основні завдання активних і пасивних операцій банку;

2) дати характеристику фінансово-господарської діяльності АКБ «Базис» та підходів щодо організації його активних та пасивних операцій;

3) проаналізувати структуру та динаміку активних та пасивних операцій АКБ «Базис»;

4) на основі проведеного аналізу сформулювати пропозиції щодо удосконалення активних та пасивних операцій АКБ «Базис».

Об'єктом дослідження є процес управління активів та пасивів комерційного банку в умовах кризи.

Предметом дослідження є теоретичні і методичні основи управління та аналізу активів та пасивів комерційного банку в сучасних умовах фінансової кризи в Україні.

Сучасна банківська система - це найважливіша сфера національного господарства будь-якої розвиненої держави. Її практична роль визначається тим, що вона керує в державі системою платежів і розрахунків; більшу частину своїх комерційних справ здійснює через внески, інвестиції і кредитні операції; поряд з іншими фінансовими посередниками банки направляють заощадження населення до фірм і виробничих структур. Комерційні банки, діючи відповідно до грошово-кредитної політики держави, регулюють рух грошових потоків, впливаючи на швидкість їхнього обігу, емісію, загальну масу, включаючи кількість готівки, що перебуває в обігу. Стабілізація ж збільшення грошової маси - це застава зниження темпів інфляції, забезпечення сталості рівня цін, при досягненні якого ринкові відносини впливають на економіку народного господарства найефективнішим образом. Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів. Банки країн СНГ змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов'язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. У своїй курсовій роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку, тобто аналіз діяльності комерційного банку.

1. Теоретичні засади управління активами і пасивами банку

1.1 Економічна сутність, основні поняття, види та структура активів і пасивів банку

Активи банків -- це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку. Активи банку відрізняються за ступенем ліквідності, прибутковості та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення коштів, вирізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації в кошти у готівковій та безготівковій формі, придатні для негайного виконання банком зобов'язань перед вкладниками й іншими кредиторами, а також швидкістю, з якою може бути проведена ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бути негайно використані для видачі депозитів приватним вкладникам, а довгостроковий кредит, наданий для будівництва офіс-центру, не може бути швидко трансформований у кошти на кореспондентському рахунку банку або у готівкові кошти в його касі. Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності активу тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, вирізняються високим ступенем ризику.

Пасиви банків -- частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і врешті-решт допустимий прибуток акціонерів банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банках, облігаційні позики, розміщені на ринку. Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються від 1:10 до 1:100.

Відповідно, особливостями активів банку порівняно з виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів -- основних засобів тощо -- і висока частка активів у грошовій формі. Більшу частину активів комерційного банку складають фінансові вимоги -- різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати. Сутність активів і пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам для чого необхідне: залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок. Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому. Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.

Пасиви комерційних банків -- це ресурси, за рахунок яких здійснюються кредитні, інвестиційні та інші активні операції. Ресурси поділяються на власні, залучені і позичені.

До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію -- страхування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти. Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків. Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку. Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства. Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50 % від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку, які щорічно повинні дорівнювати не менше 5 % від суми отриманого прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, встановленою зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами акціонерів.

Залучені кошти банку -- це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення. Строкові депозити (вклади) -- це кошти, розміщені у банку на певний строк не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку. Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на розрахунковий (поточний) рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний відсоток, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Недепозитні залучені (позичені) кошти банку -- це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кредитів центрального банку (НБУ), операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, а також позик на ринку євродоларів. Ці кошти мають суттєве значення для підтримки поточної банківської ліквідності і тому активно використовуються комерційними банками України. Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках.. Купувати і продавати кредитні ресурси можуть не лише комерційні банки, а й їх відділення та філії.

Активи, або вкладення комерційного банку, класифікуються, виходячи зі ступеня їх ліквідності, тобто швидкості, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку і залучені до неї засоби, придатні для негайного виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами. З цього погляду всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, вторинні резерви, кредити, надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси.

До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. До цієї групи активів належать: * банкноти і монети в касі банку; * платіжні документи в процесі інкасування; * кошти на кореспондентських рахунках у центральному (національному) банку; * кошти на кореспондентських рахунках у комерційних банках; * обов'язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви є малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метою максимізації прибутку прагне до зниження їх частки в структурі активів. Проте це зниження можливе лише до певного рівня, оскільки готівкових коштів у касі банку повинно бути достатньо для розміну грошей, видачі вкладів приватним вкладникам, поповнення операційної каси банків-кореспондентів, з якими укладені відповідні угоди. Необхідний розмір готівкових коштів визначається структурою пасивів даного конкретного банку і часткою в пасивах поточних рахунків фізичних та юридичних осіб, вкладів, терміни виплат за якими настали. Планування руху готівки у касі банку, вибір джерел її поповнення є одним із найважливіших завдань, що його розв'язують при управлінні активами банку. Це потребує організації постійної роботи з клієнтурою щодо інкасування грошового виторгу, укладання договорів з національним і комерційними банками, щодо інкасування коштів з метою забезпечення переведення банківської готівки у безготівкові кошти на його кореспондентських рахунках. Комерційні банки зберігають тимчасово вільні кошти на своїх кореспондентських рахунках у національному (центральному) і комерційних банках. Ці кошти використовуються для виконання платіжних інструкцій клієнтів з переказу коштів з їхніх рахунків у комерційному банку на сплату за товари і послуги, оплату за різними договорами, укладеними клієнтами банку з їх контрагентами, платежі за банківськими зобов'язаннями. Достатність коштів на кореспондентських рахунках банку для виконання ним поточних платежів є наслідком діяльності банку з управління поточною ліквідністю. За правилами, встановленими Національним банком України, комерційні банки зобов'язані зберігати мінімальні резерви на своїх рахунках у НБУ. Робота з відкриття і ведення кореспондентських рахунків в іноземній валюті в комерційних банках є важливою частиною роботи з управління первинними резервами українських комерційних банків, їй передує аналіз грошових потоків клієнтури комерційного банку в іноземній валюті, а також аналіз балансів і фінансового стану банків-кореспондентів. Таких рахунків має бути достатньо для швидкого проведення розрахунків за дорученнями клієнтів банку, а також проведення власне банківських операцій у відповідній валюті. Оскільки відсотки, що виплачуються за залишками на кореспондентських рахунках, як правило, нижчі за відсотки, що пропонуються за міжбанківськими кредитами й депозитами, природним є прагнення керівництва банку до мінімізації залишків на цих рахунках до рівня, достатнього для проведення строкових платежів. Вторинні резерви -- це група активів банку, які в достатньо короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їхнє призначення -- бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати одержання прибутку. До цієї групи активів належать:

* вкладення в державні короткострокові цінні папери;

* вкладення в корпоративні короткострокові ліквідні цінні папери;

* міжбанківські кредити на термін до 7 днів.

Створюючи портфель короткострокових державних цінних паперів та управляючи ними, комерційний банк ставить перед собою такі цілі: одержання прибутку, створення високоліквідного активу, який може бути реалізований на вторинному ринку, придбання інструмента, який може бути заставою. Великого поширення набули операції Національного банку України з надання ломбардних кредитів комерційним банкам під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), операції «репо» (продаж із зобов'язаннями наступного викупу в заздалегідь визначений термін за встановленою ціною) із цими цінними паперами, що їх активно проводять комерційні банки як із Національним банком, так і один з одним. Отже, маючи достатній портфель державних цінних паперів, комерційний банк може досить швидко реалізувати його або одержати рефінансування. Найбільшу частку в активах комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи -- позики та довгострокові інвестиції в цінні папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку. Вкладення в основні засоби -- це найдовгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.

1.2 Основи організації управління активами і пасивами банку

Управління активами і пасивами в банку починається зі створення спеціального комітету при Раді директорів, який називається Комітет з управління активами і пасивами (КУАП). До складу Комітету входять представники управління фінансовими операціями банку,кредитного та інвестиційного підрозділів, підрозділів економічного аналізу та прогнозування, головний бухгалтер, головний економіст, керівники великих філій. Комітет діє не на постійній основі, а збирається із визначеною періодичністю для координації процесу управління в усіх сферах діяльності банку. Така практика дозволяє створити робочий орган, повноважень якого достатньо для реалізації покладених на нього функцій: 1) визначення рівня та меж допустимого ризику; 2) визначення потреб у ліквідних коштах; 3) оцінювання величини та достатності капіталу; 4) прогнозування й аналіз коливань відсоткових ставок; 5) прийняття рішень про хеджування ризиків; 6) оцінювання змін у доходах і витратах; 7) визначення прийнятної структури та якості кредитного й інвестиційного портфелів; 8) калькулювання цін на банківські послуги; 9) додаткові питання з управління активами та пасивами. Прийняті Комітетом управлінські рішення виконуються працівниками казначейства банку та інших структурних підрозділів з відповідних напрямів діяльності. Казначейство комерційного банку -- це організаційна структура, що займається здійсненням фінансових операцій на відкритих фінансових ринках -- валютному, грошовому, фондовому, ринку капіталів, ринку деривативів. Цілями діяльності казначейства є зниження загального рівня ризиків банку, збереження ліквідності, підвищення прибутковості, розширення активно-пасивних операцій банку. Із впровадженням нових форм організації банківської діяльності в банках виокремлюються центри відповідальності, прибутку та витрат. Система трансфертного ціноутворення дозволяє оптимізувати політику банку щодо управління активами та пасивами і разом з тим виявити високорентабельні чи навпаки, збиткові банківські продукти. Впровадження системи трансфертних цін стимулює ефективну діяльність підрозділів банку. Кожен банк очолює Правління або Рада директорів, до складу якої включають фінансового директора, директора з аудиту, виконавчого директора, хоча перелік керівних посад залежно від напрямів діяльності та потреб банку може бути і ширший. Казначейство складається з трьох структурних підрозділів: фронт-офіс, мідл-офіс, та бек-офіс. Так, фронт-офіс займається проведенням операцій на відкритих фінансових ринках і забезпечує виконання основних функцій казначейства банку. Структура фронт-офісу складається з таких відділів: 1) валютних (ділингових) операцій; 2) операцій на грошовому ринку (короткострокові); 3) операцій на ринку капіталів (довгострокові); 4) операцій з деривативами; 5) емісійних операцій; 6) операцій з акціонерним капіталом; 7) власних торгових операцій; 8) управління активами та пасивами. Див. Рис. 1.1

Рис 1.1.Організаційна структура та функції казначейства

комерційного банку

Відділ управління активами та пасивами проводить фінансові операції для зниження ризиків всього банку (а не лише казначейських), а його керівник підпорядковується не казначейству, а фінансовому директору. Цей структурний підрозділ банку забезпечує підтримання ліквідності, проводить операції хеджування ризиків, коригує валютні позиції банку. Мідл-офіс забезпечує дотримання законодавчих вимог та внутрішньобанківських правил і лімітів під час проведення казначейських операцій банку. Основна його функція полягає в проведенні аудиту операцій, здійснених працівниками фронт-офісу, в режимі моніторингу. Всі повідомлення, що надходять з фронт-офісу, фіксуються в комп'ютерній мережі мідл-офісу та контролюються на предмет відповідності лімітам, встановленим як за клієнтськими, так і за власними операціями банку. Також контролюється додержання особистих лімітів дилерами різних рангів. Такий метод управління, як встановлення системи внутрішніх лімітів, дозволяє керівництву банку здійснювати оперативний контроль за поточною діяльністю всіх підрозділів фронт-офісу, а також аналізувати ефективність їх діяльності, порівнюючи фактичні результати з прогнозованими та виявляючи причини відхилень. У стратегічному аспекті встановлення системи лімітів сприяє зниженню ризикованості банку, а в підсумку, і підвищенню ринкової цінності банківської установи. Після реєстрації в мідл-офісі інформація про здійснені фронт-офісом фінансові операції надходить у бек-офіс. Тут всі повідомлення, одержані у вигляді комп'ютерних сліпів (тікетів), перевіряються на наявність необхідних реквізитів та відповідного документального підтвердження. Надалі робляться бухгалтерські проведення, а в деяких банках складається навіть власний баланс казначейства. Отже, бек-офіс виконує функції бухгалтерії казначейства. У великих зарубіжних банках щоденно реєструється близько 1500 повідомлень (сліпів). Хоча бек-офіс організаційно належить до казначейства банку, але його керівник підпорядковується не казначейству, а безпосередньо головному бухгалтерові банку (в зарубіжних банках -- це посада виконавчого директора). Управління активами й пасивами та його результати повинні відповідати певним вимогам. Визначимо найважливіші принципи управління активами й пасивам:

1. Управління активами і пасивами має базуватись на державному підході тобто, необхідно враховувати відповідність державній економічній, соціальній, екологічній, міжнародній політиці та законодавству.

2. Управління має носити науковий характер, тобто враховувати вимоги економічних законів розвитку, використовувати новітні методи економічних досліджень.

3. Управління має бути комплексним. Комплексність управління вимагає охоплення всіх ланок і сторін діяльності банку.

4. Забезпечення системного підходу, коли кожний досліджуваний об'єкт розглядається як складна динамічна система, яка включає ряд елементів певним чином пов'язаних між собою і зовнішнім оточенням.

5. Управління активами і пасивами має бути об'єктивним, конкретним і точним. Воно має будуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а висновки мають бути обґрунтовані точними аналітичними розрахунками.

6. Управління покликане бути дійовим, активно впливати на процес діяльності банку і його результати, своєчасно виявляючи недоліки, прорахунки, упущення в роботі.

7. Управління активами і пасивами має проводитися за планом, систематично, а не час від часу.

8. Єдність стратегічного (перспективного) і тактичного (поточного) планування означає відповідність тактичних планів стратегічним цілям, з метою забезпечення безперервності відповідного процесу.

9. Управління має бути оперативним, тобто це вміння швидко і чітко проводити оцінювання ситуації, приймати управлінські рішення і втілювати їх в життя.

10. Моральне і матеріальне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень всього колективу та кожного його члена зокрема -- умова досягнення високих результатів діяльності банку.

11. Один з принципів управління -- демократизм. Передбачає участь у процесі управління широкого кола співробітників банку, що забезпечує більш повне виявлення передового досвіду і використання ресурсного потенціалу банку.

12. Управління має бути ефективним, тобто витрати на утримання управлінського персоналу мають давати багатократний ефект.

Таким чином, основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність, зацікавленість, демократизм, ефективність. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.

1.3 Нормативно-правова база управління активами і пасивами

Успішне функціонування банківської системи та її структурних підрозділів напряму залежить від рівня розвитку банківського законодавства. Під законодавчими актами розуміють як положення чинного банківського законодавства або регулювання, так і окремі декрети, вказівки, інструкції органів банківського контролю, які являються обов'язковими для всіх комерційних банків. Нормативно-правова база, що регулює здійснення активних та пасивних операцій комерційними банками України являє собою сукупність законів, постанов, інструкцій, внутрішніх положень, які регламентують кредитну діяльність банків, зокрема, питань, що стосуються кредитних ризиків.Банківське законодавство - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері банківської діяльності. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів. Спеціальні акти банківського законодавства - закони "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", у такому плані можна розглядати інші нормативні акти Національного банку України, акти фінансово-кредитних установ. Ці закони, з одного боку, повинні відповідати загальним вимогам правового регулювання господарського обороту і конституційним принципам та гарантіям, а з іншого - запроваджують публічно-правові правила і вимоги, які суттєво відрізняються від правил і вимог приватного правового регулювання. Основні джерела банківського права можна викласти в такій послідовності: Конституція (Основний Закон) України; загальні закони; спеціальні закони; укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України; нормативні акти Національного банку України; локальні акти кредитно-фінансових установ; міжнародні правові акти, звичаї та стандарти; банківські правила та звичаї. Свою дію нормативно-правові акти у сфері банківського права спрямовують на регулювання відносин, одним з учасників яких обов'язкового виступають банківські установи, що є елементом банківської системи країни.

Порядок створення, реєстрації та ліцензування банківських установ визначається Законом України "Про банки і банківську діяльність", а також положеннями НБУ, зокрема Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень; Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні; Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій тощо.

Реєстрація банку - це момент відповідного запису у "Держаній книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ". Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи - банківської установи. Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється "Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків", затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України. Під час проведення операцій з банківськими металами на валютному ринку України слід керуватися Законом України "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18 листопада 1997 р. та Положенням "Про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України", затвердженим Постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 р. Отже, реєстрація банків та ліцензування їх діяльності, банківський нагляд і аудит на основі аналізу звітності та економічних нормативів становлять базу для всебічного регулювання діяльності банківського сектора з боку НБУ. Слід зазначити, що одними з найістотніших рис банківського сектора України є його незначна питома вага в національній економіці та підвищена концентрація капіталу в незначній кількості банків. За умов змішаної економіки, розвитку малого і середнього бізнесу численна мережа банків різних типів є конче необхідною.

2. Управління активами і пасивами, як основа успішної діяльності банку

2.1 Загальний аналіз структури активів і пасивів банку

На нинішньому етапі розвитку банківської системи одним із пріоритетних завдань є забезпечення стабільного функціонування і розвитку комерційних банків та банківської системи в цілому. У зв'язку з цим проблема ефективного управління активами й пасивами як одного з чинників фінансової стійкості банків набуває особливого значення. Управління активами та пасивами - одна з основних складових банківського менеджменту, яка безпосередньо впливає на ефективність роботи фінансової установи та її здатність виживати у конкурентному середовищі. Переважну долю в загальній сумі банківських ресурсів комерційного банку займають залучені кошти. Вони поділяються на депозити та інші. Аналіз залучених коштів починається з проведення порівняльного і якісного аналізу даних по клієнтам та строкам. Використовуються дані синтетичного та аналітичного обліку. Порівняльний аналіз проводиться в динаміці та з підстановкою до структури залучених коштів банків-конкурентів. Потім за допомогою кількісного аналізу структури залучених коштів визначається питома вага кожної підгрупи чи декілька підгруп в загальній сумі коштів. Структуру залучених коштів також треба проаналізувати з точки зору їх розміру. Залучені кошти за ступенем ліквідності поділяються на слідуючи групи: депозити до запитання; строкові депозити; кошти кредиторів; кошти, які є від продажу цінних паперів;

кредити інших банків. Аналіз структури залучених коштів закінчується виявленням темпів збільшення їх загальної суми та окремих її складових частин. Зобов'язання - це вимоги до активів банківської установи, що становлять її зобов'язання сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності. За економічним змістом зобов'язання розподіляються:- кредити отримані від ЦБ - кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити); - кошти клієнтів; - кошти бюджету, позабюджетних фондів;- боргові цінні папери, емітовані банком; та інші зобов'язання. Таким чином, фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщення у його активах. В умовах ринкової економіки аналіз фінансового стану взагалі і пасивів банку, зокрема, є об'єктивною необхідністю ефективного управління формуванням та використанням його фінансових ресурсів. Метою аналізу є оцінка і визначення шляхів оптимізації структури капіталу і зобов'язань та ефективність вкладення фінансових ресурсів в активи банку, а також визначення фінансової стабільності і надійності та узагальнююча оцінка і прогноз майбутнього фінансового потенціалу. Мета аналізу пасивів банку конкретизується у таких завданнях:

> дослідження та оцінка динаміки, складу та структури капіталу і зобов'язань;

> дослідження та оцінка платоспроможності та достатності капіталу;

> дослідження та оцінка кредитів і депозитів;

> дослідження та оцінка обгрунтованості розподілу прибутку;

> узагальнююча оцінка розміру та структури капіталу і зобов'язань та ефективності вкладення фінансових ресурсів в активи банку;

> розробка прогнозу конкурентоспроможності і розвідка фінансового потенціалу банку.

Загальний аналіз пасивів комерційного банку ґрунтується на застосуванні методик горизонтального, вертикального, порівняльного та коефіцієнтного аналізу.

Горизонтальний або трендовий аналіз дає можливість досліджувати динаміку капіталу і зобов'язань в цілому і по окремих видах. Розраховуються темпи росту (приросту) окремих показників за ряд періодів і визначаються загальні тенденції їх зміни (або тренда). Вертикальний (або структурний) аналіз грунтується на структурному дослідженні окремих показників пасивів. Визначається питома вага окремих структурних складових капіталу і зобов'язань. Відображає структуру джерел фінансових ресурсів.

Фінансовий стан банку характеризується розміром і структурою капіталу і зобов'язань та їх розміщення у його активах. Він проявляється у рівні ліквідності, платоспроможності і фінансовій стійкості і визначає діяльність банку у короткостроковій та довгостроковій перспективі. Фінансовий потенціал комерційного банку характеризується розміром та структурою його необоротних активів, що формуються за рахунок готівкових фінансових ресурсів (як власних, так залучених та позикових). Обгрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності і ліквідності банку. Під керуванням активами розуміють шляхи і порядок розміщення власних засобів. Стосовно комерційних банків - це розподіл на готівку, інвестиції, позички й інші активи. Очевидним рішенням проблеми розміщення коштів є “купівля” активів (надання позичок і інвестицій), що можуть принести найвищий прибуток при тому рівні ризику, на який здатно піти керівництво банку. Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури його активних операцій і оцінку економічної діяльності і ризикованості окремих операцій. Аналізуючи напрямки використання засобів, порівнюють отриману інформацію з аналогічними даними інших банків, а також відзначають зміни протягом досліджуваного інтервалу часу. Кількісний аналіз на підставі даних балансу комерційного банку й аналітичного обліку є одним з основних етапів аналізу структури активів. При цьому визначають питому вагу різних статей активу балансу і їхню значимість для банку. Необхідно знати долю виданих позичок у всіх притягнутих банком засобах, щоб правильно оцінити кредитну політику комерційного банку. Одним із важливих етапів аналізу активних операцій є оцінка їхньої ризикованості. Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми зобов'язаннями структура активів комерційного банку повинна відповідати якісним вимогам ліквідності. За цією метою всі активи банку розділяються на групи за ступенем ліквідності, залежно від терміну погашення. Активи банку поділяються на високоліквідні активи (тобто активи, що забезпечують миттєву ліквідність), ліквідні активи, активи довгострокової ліквідності.

Активи виступають у вигляді:- готівки в національній або іноземній валюті в касі банку; - фінансування капітальних вкладів; - вкладення ресурсів в цінні папери; - придбання іноземної валюти; - витрати держбюджету; - кредитні операції; - дебіторська заборгованість; - основні засоби; - господарчі витрати, тощо.

До активів миттєвої ліквідності (високоліквідних) належать: готівка і прирівняні до неї кошти, кошти на рахунках у центральному банку, державні боргові зобов'язання, кошти на коррахунках, вкладення в облігації внутрішньої валютної позики, за відрахуванням коштів, які надходять на оплату валютних акцій, і коштів, які надходять на коррахунки банку від реалізації цінних паперів. Ці кошти належать до ліквідних, оскільки підлягають у разі потреби негайному вилученню з обороту банку.

До складу ліквідних активів належать, окрім перерахованих високоліквідних активів, усі кредити, видані кредитною організацією в національній та в іноземній валютах, із терміном погашення протягом найближчих 30 днів (крім пролонгованих хоча б один раз і знову виданих кредитів на погашення раніше виданих позичок), а також інші платежі на користь кредитної організації, які підлягають перерахуванню протягом найближчих 30 днів (дебітори, а також суми переплати, які підлягають поверненню кредитній організації на звітну дату з фонду обов'язкових резервів).

До активів довгострокової ліквідності належать всі кредити, видані кредитною організацією в національній та іноземній валюті, із залишковим терміном погашення понад рік, а також 50% гарантій і поручництв, виданих банком на термін дії понад рік, кредити прострочені, за відрахуванням позичок, гарантованих урядом, під заставу цінних паперів, під заставу дорогоцінних металів.

Метою аналізу активів банку є, з одного боку оцінка раціональності фактичної структури активів з точки зору забезпечення прибутковості та стабільності роботи банку, а з іншого визначення шляхів її оптимізації і узагальнюючої оцінки, прогнозу майбутніх результатів діяльності і фінансового потенціалу банку.

Мета аналізу активів банку конкретизується у таких завданнях:

> дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів та структури активів; > дослідження та оцінка динаміки складу, обсягів і структури доходних і недоходних активів; > дослідження та оцінка якості активів;> дослідження та оцінка якості “кредитного портфеля” за класифікаційними видами кредитів; > дослідження та оцінка “портфелю цінних паперів”; > дослідження та оцінка іммобілізованих активів в дебіторську заборгованість, капітальні вкладення та інше; > узагальнююча оцінка активів і визначення шляхів оптимізації їх структури.

2.2 Аналіз, оцінка, складу та структури активів і

пасивів КБ на прикладі «Альфа-Банк»

Аналіз динаміки складу і структури активів та пасивів банку дає можливість проаналізувати: тенденцію розвитку банку; приріст чи спад фінансових ресурсів; структуру капіталу банку; темпи мультиплікатора, який в свою чергу свідчить про активність банку на фінансовому ринку; проаналізувати залучені і запозичені кошти банку; зобов`язання; структуру активів. Банк, що має постійні стабільні прибутки, здатний вчасно здійснювати платежі, платити дивіденди акціонерам, містити висококваліфікований персонал, маніпулювати процентними ставками, залучаючи нових клієнтів і нові ресурси. Для забезпечення високих доходів банку необхідно вміло керувати ресурсами, робити ефективне вкладення засобів. У свою чергу, низькі доходи (чистий прибуток) можуть стати причиною низької ліквідності. При недостатнім надходженні готівки банк повинний збільшувати свої зобов'язання просто для того, щоб оплатити адміністративні витрати і відсотки по своїх наявних позиках. Нестабільний чистий прибуток також унеможливлює збільшення капіталу банку.

На прикладі Альфа-Банку ми можемо проаналізувати та прослідкувати за тенденцією змін в структурі активів та пасивів, як наслідок цього прослідкувати за зменшенням чи збільшенням прибутку. А вже в третьому розділі зробимо висновки і побачимо як вплинула криза на «Альфа-Банк». Насамперед проаналізуємо структуру пасивів за допомогою методів вертикального і горизонтального аналізу і зробимо його загальну характеристику (див. табл.. 2.1.):

Таблиця 2.1. Загальна структура пасивів «Альфа-Банку»

Дані таблиці свідчать що загальний приріст фінансових ресурсів 17247924 тис. грн.. або на 114,5 % є наслідком збільшення капіталу на 1751837 або 112,4%.(див. табл.. 2.1.) При одночасному збільшенні зобов'язань на 15496087 або на 114,7% також відбулося збільшення зобов'язань в структурі на 0,1 та відповідне зменшення капіталу на 0,1. Це дозволяє зробити висновок, що КБ проводить обережну фінансову політику, намагається закріпити свою фінансову незалежність та надійність.

Використовуючи дані балансу проведемо аналіз та структуру капіталу банку(див. табл. 2.2.):

Таблиця 2.2. Структура власного капіталу «Альфа-Банку»

Отже, можемо зробити висновок, що якщо банком буде й надалі збільшуватись власний капітал через збільшення статутного капіталу шляхом випуску нових акцій та за рахунок прибутку, банк буде займати не лише одне із лідируючих банків країни, а стане напевно лідером в Україні, одним з найкращих банків, при подальшому розширенні мережі та представництв.

Аналіз складу та структури зобов`язань банку(див. табл.. 2.3.):

Таблиця 2.3. Структура зобов`язань «Альфа-Банку»

Для збільшення обсягів кредитування необхідне залучення великої кількості ресурсів - депозитів, та коштів клієнтів до запитання (поточні рахунки клієнтів), в свою чергу ми бачимо що в порівнянні з 2007 роком кошти клієнтів збільшились на 8675359 тис.грн.(див. таб. 2.3.), а це можливе лише при ефективній роботі депозитного департаменту та департаменту по обліку операцій з клієнтами, а також ефективному управлінні менеджерів усіх рівнів, в цьому велику роль відіграє робота безпосередньо через прямий контакт з клієнтами, створення програм для зацікавленості клієнтів, але існують й інші методи, які є так би мовити двобічні сторони медалі. В свою чергу ми бачимо що в порівнянні з 2007 роком кошти клієнтів в 2008 році збільшились на 8675359 тис.грн. Отже, «Альфа-Банк» веде активну політику та добре тримається на фінансовому ринку, що дає йому можливість розвиватись як структурі, збільшувати та приумножувати свій капітал, а також ми бачимо що банк має гарну довіру зі сторони населення.

Проаналізувавши структуру пасивів, можемо перейти до аналізу структури активів(див. табл.. 2.4.).

Таблиця 2.4. Структура активів «Альфа-Банку»

На основі проведених розрахунків, маємо сказати, що в 2007 році кредити та заборгованість клієнтів складає 11260020 тис.грн., а в 2008 році ця сума становить 26260858 тис.грн. Ми бачимо, що банк став видавати кредитів юридичним та фізичним особам більше ніж у два рази, а саме на 15000835 тис. грн.. Основу банківської діяльності складають активні та пасивні операції КБ, а як ми вже знаємо активи це надані кредити, а пасиви залучені депозити, виходячи з цього можемо сказати що на кінець 2008 року діяльність «Альфа-Банку» покращилась в порівнянні з 2007 роком надані кредити збільшились на 15000838 тис.грн., а залучені депозити збільшились на 8675359 тис.грн.

3. Управління активами і пасивами банку, як основа побудови його внутрішньої економіки

3.1 Сучасні моделі управління банківським портфелем

Балансування між рівнем прибутковості та рівнем ризику, пошук їх оптимального співвідношення є основним завданням управління банківським портфелем. У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зобов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Сутність управління активами і пасивами полягає у координуванні управлінських рішень щодо проведення активних і пасивних банківських операцій так, що це приводить структуру динамічного банківського балансу у відповідність до обраної банком стратегії і тактики. Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками, координувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності інтегроване управління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління фінансовою діяльністю комерційного банку. Перевагою інтегрованого підходу є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому визначенню потреби в ліквідних коштах. Інструментарій управління активами та пасивами включає інформаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценаріїв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти. Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибутку на капітал (RОЕ). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності є процентний прибуток, чиста процентна маржа чи прибуток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

Загальні стратегії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються через систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі гепу, імунізації балансу, валютного метчингу. Необхідною умовою їх ефективного застосування є можливість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напряму, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін.

Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розміщення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний потенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'язань. Завдання керівництва банку -- визначити пріоритетні напрями розміщення активів. Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є простота й доступність його практичного застосування, а головним недоліком -- виникнення проблем з ліквідністю.

Альтернативний підхід до управління структурою активів і пасивів базується на поділі джерел фінансування. Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами таких джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, отримані позики «овернайт», має вкладатися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, залучені з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.