Фінансова діяльність страхових компаній

73

Укоопспілка Львівська комерційна академія

Хмельницький МКЦ

Кафедра фінанси та кредит

Курсова робота

На тему:

«Фінансова діяльність страхових компаній»

Виконала студентка 2 курсу 1 групи

Спеціальності фінанси та кредит

Щерба Анастасія Олексіївна

Львів 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

ГЛАВА І. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РИНКУ

1.1 Основні завдання фінансової діяльності страхових організацій в умовах перехідної ринкової економіки

1.2 Діяльність страховика в умовах ринкової економіки

1.3 Стратегічне та оперативне фінансове планування страхової організації

1.4 Актуальні розрахунки в страховій організації

1.5 Фінансова стійкість страхової організації

ГЛАВА ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Джерела формування прибутків

2.2 Управління ризиками у фінансовій діяльності страхових організацій

2.3 Аналіз грошових потоків страхової організації

2.4 Показники оцінки фінансової діяльності страховика

2.5 Страхові резерви страховика

2.6 Платоспроможність страховика

ГЛАВА ІІІ. АНАЛІЗ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НАСК "ОРАНТА»

3.1 Аналіз динаміки рівня ефективності страхової організації

3.2 Аналіз пропорційності діяльності страхової організації

3.3 Аналіз Інтенсифікації страхової організації

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

До 1988 року в Україні існувала державна монополія у сфері страхування, яка уособлювалася системою Держстраху.

Зародження і розвиток страхового ринку в Україні тісно пов'язані з переходом країни на початку дев'яностих років до ринкової економіки. Для її обслуговування виникла потреба у створенні відповідної до ринкової системи інфраструктури. Поряд із банками, біржами, торговельними корпораціями, інвестиційними компаніями та іншими фінансовими закладами почали масово створюватися альтернативні Держстраху страхові комерційні формування. Починаючи з 1988 року на страховому ринку України виникли перші кооперативи, а з 1990 року - перші страхові компанії.

Більшість страхових компаній в початковому періоді функціонувала за принципом фінансових пірамід.

У 1995 році почався процес банкрутства та ліквідації багатьох страхових компаній. Була потреба посилення надійності страхового захисту ринкових суб'єктів господарювання. Новий етап страхового ринку в Україні розпочався після прийняття у 1996 році Закону "Про страхування", згідно з яким у країні розпочався процес упорядкування, регламентації та державного нагляду за страховою діяльністю. Законодавчо було визначено такі положення: загальні поняття страхування, об'єкти і суб'єкти страхових відносин, види обов'язкового страхування, специфічні ознаки договору страхування, порядок і умови виплати страхових платежів і страхових відшкодувань, умови забезпечення платоспроможності страховиків, порядок формувань, страхових резервів, компетенцій і функції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд) умови, ліцензування страхових компаній.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року №1573 "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" Укрстрахнагляд було ліквідовано, а його функції передано Міністерству фінансів України.

Станом на початок 2000 року на страховому ринку в Україні функціонувало 268 страхових компаній. Успішно функціонують лише 50 компаній. На їх частку припадає 82% зібраних премій, 95, 4% страхових виплат, 69, 9% уставного капіталу і 83, 4% резервних коштів. Провідне місце серед страхових компаній України за обсягом збору страхових платежів посідають Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (м. Київ) та АКВ "Гарант" (м. Київ) За обсягом страхових виплат лідирують страхові компанії "ДАСК" (М. Дніпропетровськ) і "Оранта" (м. Київ)

Незважаючи на відносний динамізм розвитку страхового ринку в Україні, він все ж таки порівняно з країнами Європи має незначну питому вагу. За даними Ліги страхових організацій Європи, на нього припадає лише 0, 05% загального обсягу страхових послуг, які надаються на нашому континенті. У цілому рівень розвитку вітчизняного страхового ринку охоплює не більше 10% ризиків, що є в Україні, у той час як в розвинутих державах цей показник сягає 90-95%.

Особливістю вітчизняного страхового ринку є відсутність транснаціональних страхових компаній або їхніх філій. Українське законодавство не дає змоги їх створювати, що зумовлено захистом страхової системи від конкуренції з боку іноземних компаній і використання вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час іноземні страхові компанії активно проникають в Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього немалі прибутки.

Особливістю сучасного страхового ринку України є те, що уже здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандартних вимог, прийнятих у ЕП; проведена структуризація страхового ринку відбувається інтеграція України з Європейським страховим ринкам. Зокрема, Україна приєдналася до міжнародного страхування відповідальності автовласників у системі "Зелена картка". Відбувається входження України до Всесвітньої організації торгівлі - Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) бо страхові послуги за страхування торговельного товаропотоків посідає перше місце серед усіх видів фінансових послуг.

Отже, страхова система України набуває цілком цивілізованого вигляду і стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку національної економіки.

ГЛАВА 1. ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОЇ. ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО РИНКУ

1.1 Основні завдання фінансової діяльності страхових організацій в умовах перехідної ринкової економіки

Страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя за настання випадкових непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких яких не можна уникнути, випадків з метою розподілу заподіяних окремим громадянам збитків між багатьма іншими членами суспільства, щоб полегшити тягар потерпілих.

Страхування - це система економічних відносин між суб'єктами. Головними суб'єктами у страховій справі виступають страховик та страхувальник. За формою страхування розрізняють на “добровільне” і обов'язкове.”¹¹ Закон України “Про страхування” Розділ І стаття 5 Стаття 6 Закону України "Про страхування" подає перелік видів обов'язкового страхування. До обов'язкового страхування в нашій державі відносяться: медичне страхування, військовослужбовців і військовозобов'язаних призваних на збори, осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ, медичних і фармацевтичних працівників під час виконання службових обов'язків, працівників митних органів, працівників прокуратури, народних депутатів, осіб державної контрольно-ревізійної служби, працівників податкової інспекції, осіб державних органів у справах захисту прав споживачів, працівників пожежної охорони, осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю, спортсменів вищих категорій, працівників державної лісової охорони, спеціалістів ветеринарної медицини, суддів, донорів крові, від нещасних випадків на транспорті, членів екіпажу і аварійного персоналу, працівників замовника авіаційних робіт, ризикових процесів, відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень, транспортних засобів, авіаційних суден.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.

У страховій справі застосовують кілька систем страхування та франшизи. У страхуванні майна найбільш поширеною є система страхування за дійсною вартістю майна, що визначається як фактична на день підписання договору. Страхування за системою пропорційної відповідальності передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків, за системою першого ризику передбачає виплату відшкодування у розмірі збитків, але в межах страхової суми, за системою "дробової частини" передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показною вартістю, за системою відносної вартості.

Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу. Франшиза - звільнення страховика від покриття збитків передбачена підписаним страховим договором. Буває умовна та безумовна франшиза.

Необхідність страхового захисту має кілька аспектів: природний, економічний, юридичний, соціальний, міжнародний.

Міжнародний аспект зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн.

Страховий ринок в умовах ринкової економіки є часткою фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього. Основною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства.

За структурою страховий ринок розрізняють на інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну. Інституційна структура передбачає розмножування приватної, публічної або комбінованої форми власностей. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними державними страховими компаніями. Страховий ринок в територіальному аспекті розділяють на місцевий, національний та світовий. За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування.

Організаційна структура страхового ринку представляє страхове товариство або страхова компанія, асоціації, пули, об'єднання, товариства взаємного страхування, страхові агенти, страхові брокери страхові посередники, перестрахувальні компанії (перестраховики) моторне (транспортне) страхове бюро, комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. На страховий ринок впливають як і внутрішня структура страхового ринку так і зовнішнє середовище страхового ринку яке складається з елементів, якими страховик може управляти (ринковий попит, конкуренція, ноу-хау, (інфраструктура) та з тих, на які він впливати не може (чисельність населення, його вікова та статева структура) Отже страховий ринок - це відкрита система здатна до розширення та звуження, залежна від економічної ситуації в країні і від активності страховика.

1.2 Діяльність страховика в умовах ринкової економіки

Інвестиційна діяльність страховика завжди пов'язана з розміщенням та управлінням страховими резервами. Способи найкращого розміщення цих резервів являють собою інвестиційну стратегію страховика. Згідно з структурою інвестиційних інститутів та розмежуванням відповідальності може виникнути, як мінімум, два різновиди страхування відповідальності:

1) страхування інвестора від помилкових дій інвестиційного консультанта та посередника;

2) страхування інвестиційного консультанта і брокера від власних помилок і пов'язаних з цим претензій до них з боку інвестора та інших осіб.

Страхові компанії, беручи на себе зобов'язання за даним видом страхування, пропонують такі варіанти страхового покриття, тобто страхують:

1) річний доход інвестора на рівні, що забезпечується безризиковим вкладенням капіталу;

2) величина, яка дорівнює різниці між оголошеним розміром дивіденду і фактичним його розміром;

3)ризик втрати капіталу, вкладеного в купівлю акцій, у розмірі номінальної вартості акцій або фактично сплачених сум;

4) втрачений прибуток у розмірі прибутку з безризикового вкладення капіталу або фактичних виплат за попередній рік;

5)доход за 3-5 і більше років, поки фактично отриманий доход інвестора з цінних паперів не досягне 3-5-ти кратного безризикового доходу на власний капітал. Різні варіанти покриття передбачають різну міру відповідальності страховика і впливають на розмір страхової премії; яка визначається як добуток страхової суми на ставку процента за даним видом ризику. Величина ставки процента залежить від: виду цінних паперів, номінальної ціни їх, коригування на момент купівлі, фінансового стану елемента, обсягу перестрахування за даним видом ризику, розміру франшизи.

При страхуванні підприємницьких інвестицій складається угоду, за якою інвестор купує страховий поліс страховика, який не бере участі в даному інвестиційному проекті, такими видами страхування можуть бути: страхування будівництва; страхування поставок будівельних матеріалів під час будівництва; страхування кредитів, що йдуть на забезпечення інвестицій тощо.

Також є ризики, які не можуть бути охоплені страховими компаніями і які пов'язані з нестабільністю всередині політичного життя країни, куди спрямовують інвестиції. “Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний інвестор з погляду своїх інтересів називають інвестиційним кліматом”.¹¹ Базілевич В.О., Базілевич К.С. -“Страхова справа” м. Київ 1997р. інвестиційний клімат складається з багатьох факторів ризику. Всі фактори ризику можна звести в три групи:

1) соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

2) внутрішньо-економічна ситуація та її перспективи;

З) зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

1.3 Стратегічне та оперативне фінансове планування страхової організації

Надзвичайно важливе місце в системі страхування займає планування роботи страхової організації. У нових умовах ринкової економіки основою планування розвитку страхової організації є її стратегічний план, який колектив організації розробляє, виходячи із своїх контрольних завдань, а також з господарських зв'язків, які склалися. Процес планування включає в себе не тільки розробку, але й організацію їх виконання. Стратегічне та оперативне фінансове планування - це свого роду закон життя кожної страхової організації.

При стратегічному фінансовому плануванні страхової організації складають прогноз розвитку на 3 або більше років, де визначені на перший рік поквартальне по видах страхування середні страхові суми окремих об'єктів страхування, середній розмір тарифів, вичислені середньострахові платежі і вичислено кількість зібраних страхових платежів, а також сума страхових виплат, максимальна відповідальність по окремому об'єкту страхування. Всі ці дані зводяться в таблицю.

Стратегічне фінансове планування потребує оцінку платоспроможності і ризиків страхової організації на кінець кожного календарного року і підходи до перестрахування (з розрахунком нормативного запасу платоспроможності і коефіцієнта платоспроможності, коефіцієнта ризику і коефіцієнта ймовірності дефіциту коштів страхової організації)

В стратегічному фінансовому плані на 3 і більше років поквартально на перший рік, а дальше на кожний рік вказані:

- розмір своїх грошових коштів;

- кількість договорів (по особистому страхуванню - кількість застрахованих);

- сума страхових внесків;- сума страхових виплат;

- розмір створених технічних (математичних)резервів;

- витрати на проведення страхової діяльності, в тому числі комісійні винагороди агентам (брокерам) і за перестрахування;

- розмір очікуваного прибутку, в тому числі:

- розмір вільних резервів;

- чистий прибуток.

Базові дані для складання стратегічного фінансового плану зводяться в окрему таблицю.

В окремій таблиці під назвою баланс доходів і витрат страхової організації (не менше чим на 3 роки) заносимо доходи (загальна сума страхових платежів, новий капітал, кредити, доходи від розміщення активів, продажа активів, інші доходи) і витрати (страхові виплати, страхові резерви, в тому числі технічні резерви, комісійні винагороди за розміщення страхових полісів, оренда і утримання будівель, транспорт і зв'язок, сервіс, розрахунки з банками, реклама, заробітна плата, начислення на заробітну плату, податки, дивіденди, придбання або оренда обладнання). В низу таблиці виводиться балансовий показник.

Для повсякденного управління, регулювання з метою забезпечення безумовного виконання річного фінансового плану страхові організації здійснюють оперативне планування. Воно полягає в детальному плануванні роботи всіх підрозділів страхової організації, доведенні основних планових завдань до кожного страхового агента. Оперативні плани розробляються на місяць, декаду, добу, зміну. Основне завдання оперативного планування в тому, щоб забезпечити узгоджену, ритмічну роботу всіх підрозділів і працівників страхової організації.

1.4 Актуарні розрахунки в страховій організації

Страхова діяльність страхових організацій, як і будь-який різновид економічної діяльності, пов'язана з витратами. Визначення витрат, необхідних для страхування даного об'єкта називається актуальними розрахунками, за допомогою яких визначається частка участі кожного страхувальника в створенні страхового фонду, тобто розмір тарифних ставок. Форма, за якою ведеться обрахунок витрат називається актуарною калькуляцією.

За допомогою актуарних калькуляцій визначають “собівартість послуги страховика, страхові платежі, розмір страхового ризику, суму та питому вагу витрат на ведення справи з обслуговуванням договору страхування.”¹¹ Базілевич В.О., Базілевич К.С. -“Страхова справа” м. Київ 1997р.

За допомогою актуарних розрахунків досліджують та групують ризики, визначають математичну ймовірність настання страхового випадку, математичне обґрунтування необхідних витрат на ведення страхової справи, математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика, дослідження норми дохідності капіталу при інвестуванні, визначення залежності між величинами процентної ставки та брутто-ставки.

Актуарні розрахунки класифікують за видами страхування в майновому, особистому страхуванні, страхуванні відповідальності, за часом складання: планові та звітні, за ієрархією: для всієї країни (загальні) для регіону (зональні) для району (територіальні)

Для виконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписаним договором страхування використовують тарифну ставку.

Тарифна ставка - ціна страхового ризику та інших витрат. Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Страхова премія (страховий внесок) має триаспектну форму прояву: математичну, юридичну, економічну. Страховий внесок у математичному смислі виражається як середня величина, тобто як частка, що припадає на один поліс страхового портфеля від усіх зобов'язань страховика. Часто страхова премія встановлюється в певних відсотках від страхової суми. Величина страхової премії залежить від ряду чинників і насамперед від галузевих особливостей особистого та майнового страхування. У майновому страхуванні (Іб) страховий внесок може бути представлений середньою величиною, що являє собою відношення між загальним очікуваним розміром платежів страхування (ЕП) за певний проміжок і загальним числом застрахованих об'єктів (п).

Для визначення страхового внеску за особистим страхуванням важливо передбачити ймовірність смерті чи ймовірність захворювання.

При визначенні страхових премій за майновим страхуванням слід враховувати вірогідність настання страхового випадку, частоту та складність ризику, коефіцієнт комунікації ризику, коефіцієнт збитковості, збитковість страхової суми, норму збитковості, частоту збитків. Частота страхових подій це показник який характеризує кількість страхових подій у розрахунку на один об'єкт страхування.

Коефіцієнт акумуляції (накопичення) ризику показує середнє число об'єктів, що постраждали від страхової події.

Коефіцієнт збитковості показує питому вагу виплаченого страхового відшкодування в страховій сумі усіх об'єктів, що постраждали.

Збитковість страхової суми (ймовірність збитків)показує питому вагу виплаченого страховиком відшкодування збитків у страховій сумі усіх застрахованих об'єктів.

Середня страхова сума на один об'єкт (договір) страхування визначається як відношення загальної страхової суми всіх об'єктів страхування до кількості всіх об'єктів страхування.

Норма збитковості (коефіцієнт виплат)- відношення суми виплаченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових премій, виражена у відсотках. Частота збитків визначається множенням частоти страхових подій на коефіцієнт кумуляції.

Страхові премії бувають наступних видів:

1) за своїм призначенням страхові внески набирають таких форм: ризикова премія, заощаджувальний (нагромаджувальний) внесок, нетто-премія, достатній внесок, брутто-премія;

2) за характером ризиків розділяють на натуральні і постійні;

3) за формою сплати страхових внесків розділяють на одноразові, поточні, річні, розстрочені;

4) за часом сплати премії розділяють на авансові і попередні;

5) від відображення в балансі страховика розділяють на перехідну, ефективну, результативну;

6) за величиною премії розділяють на необхідну, справедливу, конкурентну;

7) від способу нарахування премії розділяють на середні, ступеневі, індивідуальні. Виділяють ще основну премію та додаткову, а також перестрахувальну премію і цільмерівську (резервну) премію.

1.5 Фінансова стійкість страхової організації

Проблемою номер один для будь-якої страхової організації в умовах ринкового середовища є проблема виживання та забезпечення неперервності розвитку. Ця проблема розв'язується різними організаціями по-своєму, але в основі її лежить копітка й трудомістка робота зі створення і реалізації конкретних переваг. Зміст і організацію цієї роботи розкриває концепція стратегічного менеджменту. Суть цієї концепції полягає у відповіді на питання: "Як треба здійснювати управління страховиком в умовах динамічного, змінного і невизначеного середовища?".

Відповідь на це питання включає не лише необхідність проведення аналізу й оцінки - середовище та прогнозування того, як воно змінюватиметься у часі, а й створення такої системи управління, яке б постійно підтримувало відповідність між середовищем, характером та результатами діяльності страхової організації. Ключовим елементом цієї системи є підсистема управління фінансовою стійкістю страхової організації.

Страхова організація діє на певному ринку (страховому) реалізує певний товар (страхову послугу) з певними витратами, що залежить від її потенціалу (науково-технічного, організаційного, економічного). Характер діяльності страхової організації відповідатиме середовищу, коли страховик реалізуватиме потрібну даному ринку послугу і при цьому результат його діяльності відповідатиме сподіванням керівництва. Цей стан забезпечується якісним і своєчасним виконанням усіх управлінських функцій: прогнозування планування, організації, мотивації, координації і контролю, а також відповідним рівнем складових потенціалу: кваліфікації спеціалістів, матеріально-технічної бази, технології страхування тощо.

У разі порушення відповідності сподіваний результат не буде досягатися і, відповідно, страхова організація зазнаватиме збитків як матеріальних, так і у вигляді зниження довіри до неї.

Причини, що зумовлюють невідповідність, можуть бути різноманітними, але всі вони поділяються на дві групи і поточні й стратегічні.

До поточних причин треба віднести всі ті, які впливають на зниження економічності страхової послуги та просування її на ринок (погана організація реклами, недостатнє використання потенціалу, зниження якості внаслідок організаційних проблем тощо)

До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення цілей страхової організацій: помилка у визначенні платоспроможного попиту, помилку у виборі рівня характеристик страхової послуги, помилкове обрання часу виходу страхової послуги на ринок тощо.

Поточні невідповідності усуваються засобами оперативного управління.

Стратегічна невідповідність може бути усунута за допомогою таких дій, як коригування або зміна, цілей страхової організації, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління і т. д.

Чільне місце у системі антикризового управління страховиком належить широкому використанню механізмів фінансової стабілізації. Успішне застосування цих механізмів дає змогу ліквідувати наслідки кризи та прискорити темпи економічного розвитку.

Фінансова стабільність в умовах кризової ситуації включає ряд етапів:

І. Відновлення платоспроможності страховика за рахунок здійснення низки невідкладних фінансових заходів і вияв причин, які генерують неплатоспроможність.

2. Відновлення фінансової стійкості до безпечного рівня та накреслення шляхів її зміцнення за рахунок використання тактичних механізмів фінансової стабілізації.

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання.

Найбільшу увагу у системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення і зміцнення рівня фінансової стійкості страхової організації запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

Розрізняють статичну і динамічну фінансову стійкість страхових організацій.

Першу ототожнюють зі спокоєм, пасивністю, другу - зі стабільним розвитком страховика.

На наш погляд, найвищою формою стійкості є стійкість спротив. Це стан рівноваги, який зберігається попри вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, що виводять страховика зі стану фінансової рівноваги.

Виділяють ще зовнішню, внутрішню та "успадковану" стійкість.

В умовах командно-адміністративної системи господарювання страхові організації звикли до зовнішньої фінансової стійкості, тобто сталості фінансового середовища, що досягнута управлінням із зовні. Для ринкової економіки характерна внутрішня фінансова стійкість страховика, в основі якої лежить управління за принципом зворотного зв'язку, тобто активне реагування управління на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів.

"Успадкована" фінансова стійкість - результат наявності певного запасу міцності страховика, що захищає його від випадковостей і різних змін дестабілізуючих факторів.

У загальному вигляді стратегічне управління фінансовою стійкістю являє собою діяльність, яка полягає у виборі сфери та образу дій щодо досягнення довгострокових цілей страхової організації в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється. Стратегічне управління - ділянка діяльності вищого керівництва страхової організації, головним завданням якого є визначення напрямів і траєкторій розвитку страховика, поставка цілей, розподіл ресурсів і всього того, що дає страховикові конкурентні переваги.

Розглянемо загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою стійкістю страховика, яка дає уявлення про етапи, зміст робіт і логічну послідовність їх виконання. Особливостями цього процесу є:

- складність і неможливість повного описання об'єкту аналізу, внаслідок чого переважають неструктуризовані завдання;

- наявність значної кількості частково керованих або некерованих змінних;

- критерії вирішення завдань, що чітко не встановлені й уточнюються керівництвом у момент їх вирішення.

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою стійкістю страховика подана на рисунку.

Ключовим елементом стратегії управління фінансовою стійкістю страховика є етап діагностування й структуризація проблем, на якому здійснюється перетворення стратегічних цілей у систему довгострокових і короткострокових цілей, через які намагатимуться впливати на рівень ділової активності страховика. Тобто проводиться ланцюгова структуризація цілей: стратегічні цілі управління фінансовою стійкістю страховика - оперативні цілі управління фінансовою стійкістю страховика - тактичні цілі управління фінансовою стійкістю страховика.

Процес управління фінансовою стійкістю страховика є ключовим елементом стратегії управління фінансовою стійкістю страховика є етап діагностування й структуризація проблем, на якому здійснюється перетворення стратегічних цілей у систему довгострокових і короткострокових цілей, через які намагатимуться впливати на рівень ділової активності страховика. Тобто проводиться ланцюгова структуризація цілей: стратегічні цілі управління фінансовою стійкістю страховика - оперативні цілі управління фінансовою стійкістю страховика - тактичні цілі управління фінансовою стійкістю страховика.

Процес управління фінансовою стійкістю страховика ґрунтується на знаходженні та формуванні мети, яка подається як вирішення поточних завдань і довгострокових планів забезпечення стійкості фінансового середовища страхової організації. Цілям притаманні такі якості, як підпорядкованість, розгорнутість, співвідносна важливість.

Ієрархія цілей стратегії управління фінансовою стійкістю страхової організації подається зазвичай у вигляді "дерева цілей", тобто системи цілей.

Мета надає осмисленості будь-яким діям. Загальний ланцюг тут такий: мета - завдання - плани - завдання виконавцям - контроль за виконанням.

Отже, необхідність виділення цілей зумовлена: мета - вихідний момент будь-якої управлінської дії в системі управління фінансовою стійкістю страховика;

мета - основа побудови критеріїв оцінки рівнів фінансової

стійкості страховика;

мета - основа вияву фінансових проблем страховика і вироблення рішень щодо їх подолання.

Правильно сформульовані цілі управління фінансовою стійкістю страховика повинні задовольняти такі вимоги:

1) конкретність - означає, що при вивченні мети управління фінансовою стійкістю страховика необхідна точність відображення її змісту, обсягів і часу;

2) вимірність - означає, що мета управління фінансовою стійкістю страховика має бути представлена кількісно або яким-небудь іншим способом для оцінки ступеня її досягнення;

З) досягненість - означає, що цілі управління фінансовою стійкістю страховика мають бути реальними, не виходити за межі можливостей виконавців;

4) узгодженість - означає, що цілі управління фінансовою стійкістю страховика слід розглядати не ізольовано, а у взаємозв'язку;

5) гнучкість - означає необхідність внесення коригувань відповідно до змін, що відбуваються у фінансовому середовищі страховика.

Взаємозв'язок вимог - складне завдання, бо деякі з них суперечать одна одній (наприклад, конкретність суперечить гнучкості). Протиріччя можна усунути, якщо брати до уваги й аналізувати не лише первинні, а й вторинні фактори.

В умовах формування ринкового середовища перед вітчизняними страховиками стоїть проблема формування ефективної антикризової фінансової політики. Тому в процесі формування стратегії управління фінансовою стійкістю страховика як стратегічна мета виступає проблема зміцнення фінансової стійкості страхової організації.

Пропонуємо таку структуру цілей стратегії управління фінансовою стійкістю страховика.

Вибір альтернативних стратегій управління фінансовою стійкістю страховика передбачає розгляд можливих варіантів, оцінку їх реальної ефективності і розробку на цій основі взаємопов'язаного комплексу заходів. Слід наголосити, що при оцінці ефективності цих заходів необхідно брати до уваги не лише локальний ефект, а й вплив прийнятих рішень на кінцеві результати.

Здійснювати економічний вибір - це обробити серію інформаційних повідомлень для прийняття рішень про дію, яка стане сигналом для інших одиниць під час прийняття рішень. Фундаментальною проблемою прийняття рішень є невизначеність, яка має місце через недосконалу інформацію.

Інформація - ключовий елемент механізму управління фінансовою стійкістю, який формує систему уявлень, необхідних при прийняті рішення.

На цьому етапі дається узагальнююча оцінка впливу всіх факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, виявляються ситуації і стратегічні завдання, можливі (альтернативні) способи їх вирішення.

Супроводження реалізації програми управління дає змогу оперативно оцінювати її виконання і при необхідності вносити відповідні корективи. Цей етап забезпечує зворотний зв'язок у процесі управління і є особливо важливим у зв'язку з виникненням відносно нових проблем, специфічних для перехідного етапу до ринку.

Однією з таких проблем є небезпека прийняття невдалого або малоефективного рішення через відсутність або низьку якість прогнозної інформації про стан мікросередовища, мезосередовища, макросередовища та мегасередовища.

Друга проблема полягає у відтермінуванні або відмові від прийняття ефективних рішень у зв'язку з дефіцитом ресурсів.

Деякі проблеми, що супроводжують поточну діяльність страховика, перетворюються у стратегічні несподіванки. Це означає, що:

- проблема виникає несподівано;

- проблема ставить нові завдання;

- виникає неготовність прийняти оперативні контрзаходи. Найбільші поточні труднощі, викликані несподіванками, виникають при синтезі усіх трьох факторів:

попередні стратегії та плани є неадекватними ситуації; завдання потребують оперативного оновлення; інформація, що вимагає засвоєння і вивчення, надходить потоком, що загрожує страховику інформаційними перевантаженнями.

За рідкісними винятками вітчизняні страховики не володіють і навіть не готують для себе формальних систем управління фінансовою стійкістю в умовах стратегічних несподіванок.

З огляду на це вважаємо за доцільне формування у страхових організаціях систем управлінського контролю за фінансовою стійкістю, який є невід'ємною складовою частиною управління страховиком і являє собою процес перевірки виконання та реалізації усіх управлінських рішень стосовно забезпечення належного рівня фінансової стійкості, а також попередження кризових ситуацій.

У процедурі внутрішнього контролю треба виділяти три основних етапи:

1). Побудова системи стандартів (нормативів) фінансової стійкості.

2). Зіставлення показників фінансової стійкості страховика з чинними стандартами (нормативами).

3). Підготовка необхідних рішень із поточного коригування цілей або стандартів (нормативів) фінансової стійкості страхової організації.

Організація ефективної системи внутрішнього контролю за рівнем фінансової стійкості страхової організації має ґрунтуватися на побудові системи моніторингу діяльності, тобто механізму здійснення постійного нагляду за найважливішими поточними результатами цієї діяльності в умовах динамічного середовища. Основною метою розробки системи моніторингу фінансової стійкості є своєчасний вияв відхилень фактичних показників від передбачуваних, а також причин, які викликають ці відхилення, і розробка пропозицій щодо відповідного коригування окремих напрямів діяльності з метою її нормалізації і підвищення ефективності. Побудова системи моніторингу фінансової стійкості страховика має ґрунтуватися на використанні таких основних методичних принципів:

- вибір для спостереження найважливіших напрямів діяльності

та цільових показників фінансової стійкості. Реалізація цього принципу спирається на раніше сформовані цільові стратегічні нормативи і найважливіші показники, які визначають пріоритетні напрями внутрішнього контролю;

- побудова системи інформативних (первинних) звітних показників;

- розробка системи узагальнюючих оціночних (аналітичних) показників.

У процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих оціночних показників із використанням первинної інформаційної бази контролю;

- встановлення періодичності формування звітної бази даних (інформативних і оціночних показників).

Така періодичність визначається терміновістю реагування, тобто своєчасністю здійснення внутрішнього контролю;

- встановлення розмірів відхилень фактичних показників від передбачуваних. Розміри відхилень слід розраховувати в абсолютних та відносних показниках, а також визначити критерій "критичних відхилень", який може бути диференційованим за періодами здійснення контролю;

- аналіз основних причин, які викликали відхилення фактичних показників від передбачених. У процесі такого аналізу в першу чергу слід виділити ті показники, за якими спостерігаються "критичні відхилення" від цільових нормативів і показників планів;

- визначення системи дій під час встановлення відхилень фактичних результатів від передбачуваних. Принципова система дій полягає в трьох алгоритмах:

а) "Не втручатися" - ця форма реагування передбачається у тих випадках, коли розмір відхилень значно нижчий за встановлений критичний критерій;

б) "ліквідувати відхилення" - така система дій передбачає розробку заходів щодо забезпечення виконання нормативних або планових показників;

в) "змінити систему нормативних або планових показників" - така система дій застосовується у тих випадках, коли виконання встановлених нормативних або планових показників нереальне;

- вияв резервів нормалізації діяльності й підвищення її ефективності.

Процес реалізації цього принципу пов'язаний із використанням алгоритму "ліквідувати відхилення";

- обґрунтування пропозицій щодо зміни окремих цільових нормативів і показників.

Організація контролю має ґрунтуватися на засадах побудови системи моніторингу за повнотою досягнення цілей стратегії управління страховою організацією. Основною метою розробки системи моніторингу є своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від передбачуваних, виявлення причин, які генерують ці відхилення і розробка пропозицій щодо коригування окремих напрямів управління з метою нормалізації показників.

Проведені дослідження дають змогу зробити висновок, що організація управління фінансовою стійкістю у страхових організаціях допоможе зміцнити рівень їхнього фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління страховиком у складних умовах періоду ринкової трансформації економічного механізму України.

ІІ. ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СТРАХОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2.1 Джерела формування прибутків

Основними складниками фінансів страховика являються активи. До них відносяться основні кошти, обігові кошти, інвестиції, нематеріальні активи, акціонерний капітал, капітальні витрати, текучі витрати, прибуток.

Грошовий оборот страховика включає в себе два відносно самостійних грошових потоків, обіг коштів, забезпечуючий страховий захист і обіг коштів, зв'язаний з організацією страхової справи. При цьому перший потік проходить два етапи: на першому етапі формуються і розподіляється фонд страхових резервів; на другому етапі частина коштів страхових резервів інвестується з метою отримання прибутку.

“Страхова організація може мати доходи від страхових операцій, доходи від інвестиційної діяльності, а також і другі нестрахові доходи.”¹¹ Шляхов К.В., Бігдаш В.Д. “Страхование” м. Київ 1998 - 150С.

Доходи від страхових операцій формуються на основі страхових премій, які отримує страховик. Вона представляє собою ціну продажі страхової послуги. Основою обчислення страхової премії являється страховий тариф. Жорстке цільове розходування страхових премій дає можливість забезпечити формування страхових резервів, запасних фондів в достатніх розмірах.

Крім цього згідно Закону України "Про страхування" в склад доходів від проведення страхування включаються:

І) зароблені страхові премії по договорах страхування і перестрахування;

2) комісійні премії за перестрахування;

3) частка від страхових сум і страхових відхилень, заплаченими перестраховщиками;

4) повернення суми із централізованих страхових резервних фондів;

5) повернення суми технічних резервів.

Валовим доходом страховика від страхової діяльності рахується сума отриманих (нарахованих) на протязі звітного періоду (наприклад, календарного року) валових внесків по договорам страхування і, за вирахуванням суми внесків, переданих в перестрахування, суми повернених страхувальникам і премій, одержаних від філіалів не маючих статусу юридичної особи. Доходи від інвестиційної діяльності можуть бути використані як на компенсацію збитків від страхових операцій, так і на розвиток страхової справи, в інвестиційних цілях. Таким чином підтримується нормальна рентабельність діяльності страховика при низькій ціні на страхову послугу. Крім страхових премій і доходів від інвестиційної діяльності, страхова організація може мати також доходи від надання різного роду послуг, зв'язаних перш за все з агентуванням Інших страховиків, з проведенням робіт по риск -- менеджменту, з консультаціями і т. д.

Витрати страховика формуються в процесі розприділення страхового фонду і назначаються на погашення зобов'язань перед страховником і фінансуванням діяльності страхової діяльності. В зв'язку з цим в страховій справі прийнята наступна класифікація витрат: витрати на виплату страхових відшкодувань і страхових сум; відчислення в запасні фонди і резерви внесків, відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства, витрати на ведення страхування та інші витрати. Разом всі ці витрати представляють собою собівартість страхових операцій.

Собівартість у страховій справі - явище особливе, яке має свою специфіку в порівнянні з іншими галузями економіки. Обіг коштів страхової організації має ризиковий характер. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність по даному договору, тільки приблизно знає, в яку суму йому обійдеться надання тієї чи Іншої страхової послуги.

Витрати на ведення справи страхової розділяються на аквізіценні, інкасові, ліквідаційні і управлінські.

Прибуток страхової організації являється основною метою. Однак, страховик не може прагнути до одержання великого прибутку від страхових операцій, оскільки цим би порушився принцип еквівалентності взаємовідношення страховика і страховщика.

Фінансовий результат страхових операцій страховика визначається шляхом різниці його фактичних доходів і витрат. При підведенні підсумків господарської діяльності страховика фінансовий результат визначають за рік.

Фінансовий результат включає два елемента: прибуток (збиток) страховика і приріст (або відтік) резерву внесків.

Прибуток від страхових операцій представляє собою різницю між ціною поданих страхових послуг і їх собівартістю.

Фактичний прибуток від страхових операцій включає:

І) прибуток у тарифах;

2) економію з витрат на ведення страхової справи;

3) економію на управлінських витратах, яка є тоді коли їхні темпи зростання відстають від темпів зростання страхових платежів.

Показником рівня доходності, який визначається як відношення річної суми прибутку до річної суми премій по будь-якому виду страхування або страхових операцій в цілому, називається рентабельністю страхових операцій.

Рівень рентабельності показує, який прибуток отримує страховик з кожної гривні страхових платежів. Цей показник ув'язує розмір прибутку як джерела фінансових ресурсів з обсягом робіт із формування страхового фонду.

2.2 Управління ризиками у фінансовій діяльності страхових організацій

Управління ризиком визначається як ціленаправлений пошук і організацію роботи по зниженню ступеня ризику, одержанню і збільшенню доходу.

Процес управління ризиком можна розділити на такі етапи:

- ідентифікація підтвердженого ризику;

- оцінка ризиків;

- вибір методів управління ризиком і застосування їх.

Рішення задачі ідентифікації ризику розбивається на дві частини:

І) виявлення ризику, тобто виявлення того, що підлягає небезпеки, ризику. Застосовуються наступні методики: організаційна схема, бухгалтерські і інші звіти, схеми потоків, аналіз "вхід-вихід";

2) ідентифікація діючих причин і ризиків, проводячих до подібного результату. Застосовуються методики:

- контрольні списки, при розборці яких необхідно обстежити об'єкт, оскільки тільки на місці можна провірити виконання стандартів технічного обслуговування і зберігання будівель;

- аналіз подій, які можуть визвати проблеми в бізнесі.

Оцінка ризику - це визначення кількісним або якісним способом ступені ризику. На цьому етапі оцінюється можливість збитків від конкретного ризику і аналізується або розраховується відповідний розмір збитку.

Розрізняють якісну і кількісну оцінку ризику і “відносну оцінку ризику”¹¹ Закон України “Про страхування” Розділ І стаття 7 на основі аналізу фінансового стану підприємства.

При якісній оцінці визначають можливі види ризику, а також фактори, впливаючі на рівень ризику при виконанні відповідного виду діяльності. Завжди, якісний аналіз підприємницького ризику приводять на стадії розробки бізнес-плану.

Серед підходів до кількісної оцінки ризику виділяють наступні: статистичний метод оцінки, метод експертних оцінок, використання аналогів.

Відносна оцінка ризику на основі аналізу фінансового стану підприємства - один із самих доступних в даний час методів ризику для підприємницьких структур. Фінансовий стан фірми - це комплексне поняття, характеризуючи системою абсолютних і відносних показників, відображаючи розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз даних показників дозволяє оцінити фінансову стійкість фірми, яка в свою чергу являється критерієм оцінки ризику. Залежність між фінансовою стійкістю підприємства і ризиком прямопропорційна: як тільки підприємство становиться фінансово нестійким - виникає ризик банкрутства. Аналіз фінансового стану підприємства являється одним із елементів попередження банкрутства на самих ранніх стадіях.

Вибір методів управління ризиком і їх застосування проводиться на даних оцінки ризику. Серед способів управління ризиками виділяють дві групи - організаційно-технічні і фінансово-договірні способи.

До організаційно-технічних відносяться способи уникнення ризиків і способи зменшення ризиків. Спосіб уникнення ризиків заключається в обмеженні збитку.

Способи зменшення ризиків націлені на зменшення або неймовірності збитків. З цією метою використовують такі методи:

- організаційні способи (розділення, об'єднання, диверсифікація);

- технічні способи;

- навчання і тренування персоналу;

- комбінований спосіб.

Розділення ризиків, як правило, здійснюється за рахунок розділення активів підприємства. Активи можуть бути розділені шляхом: фізичного розділення самих активів, розділення активів по вартості. При об'єднанні ризику можливий ризик ділиться між декількома суб'єктами економіки.

Диверсифікація - спосіб розділення активів (інвестицій) з послідуючим об'єднанням ризиків. Метод деверсифікації позволяє знизити виробничі, комерційні і інвестиційні ризики.

Технічні способи включають процедурні способи і технічні.

Процедурні способи можуть включати: планування і підготовку дублюючих виробничих потужностей, планування міроприємств на випадок аварії, ліквідацію слабких структурних місць. Необхідність навчання і тренування персоналу обумовлена тим, що людський фактор нерідко повинен появі ризикових ситуацій.

При комбінованому способі здійснюється комплексне одночасне використання всіх або частки із перелічених вище способів. Складається план міроприємств, відповідний часу реалізації діяльності або конкретного проекту.

Друга група способів управління ризиками визначається як фінансово-договірні способи. Вони включають: способи самостійного протиріччя ризику, способи передачі ризику, страхування ризиків.

Способи самостійного протиріччя ризику заключаються у фінансуванні збитків за рахунок своїх коштів. До таких способів відносяться: здійснення спеціального внутрішнього фонду, організація галузевої страхової компанії, фінансування ризику із текучого бюджету.

Передача ризику здійснюється укладенням контрактів таких типів: будівельних (всі ризики, зв'язані з будівництвом, бере на себе будівельна фірма), орендних; контрактів на збереження і перевезення вантажів; контрактів продажі, обслуговування, забезпечення; договорів факторингу; біржових договорів.

Страхування ризиків відносяться до методу передачі ризику з допомогою заключення контракту і найбільше близько відповідає ідеальним умовам. Для організації процесу менеджменту ризиків здійснюється повний управлінський цикл, який включає шість етапів: визначення цілі, ідентифікація (виявлення) ризику, оцінка ризику, вибір метода управління ризиком, застосування вибраного метода, оцінка результатів.

На етапі оцінки результатів аналізується ступінь досягнення поставленої цілі і виясняється кутність відхилення, а також пропонується корекція цілі і повторення циклу управління.

2.3 Аналіз грошових потоків страхової організації

Фінанси, які находяться в розпорядженні і володінні страховика, забезпечують його діяльність по забезпеченню страхового захисту. Страховик формує і використовує кошти страхового резервного фонду (або страхових резервів), покриваючи матеріальний збиток страхівника і свої затрати на організацію страхового захисту.

Крім того, з метою отримання доходу від використання поступивших в його розпорядження фінансів, страховик займається інвестиційною діяльністю, використовує для цього частку коштів страхових резервів і свої кошти.

Внаслідок цього грошовий страховий оборот страховика більш складний, ніж у підприємців, зайнятих в інших сферах бізнесу.

“Грошовий оборот страховика включає в себе два відносно самостійних грошових потоків:

- оборот коштів, забезпечуючий страховий захист;

- оборот коштів, зв'язаний з організацією страхового діла.”¹¹ Шляхов К.В., Бігдай В.Р. “Страхование” м. Київ 1998 - ст. 148

При цьому перший потік проходить два етапи:

- на першому етапі формується і розподіляється фонд страхових резервів;

- на другому етапі частина коштів страхових резервів інвестується з ціллю отримання прибутку.

Дуже важливою особливістю першого потоку коштів страховика являється ризиковий, ймовірний характер проходження фінансів. В основі формування фонду страхових резервів лежить ймовірність збитку, який обчислюється на основі статистичних даних і теорії ймовірності. В основі розподіленні цього фонду лежить сумарний фактичний збиток, причинений страховщикам на заданому інтервалі часу, який може відхилюватись від величини сумарного передбаченого збитку незалежно від діяльності страховика.

2.4 Показники оцінки фінансової діяльності страховика

Аналіз фінансових результатів діяльності страховика починається з підведення результатів основної діяльності. Законом України "Про страхування" використовується показник заробленої премії, який визначається шляхом збільшення суми поступлення страхових премій на протязі звітного періоду на суму незароблених страхових премій на початок звітного періоду і зменшення одержаного результату на суму незароблених премій на кінець звітного періоду. На основі розрахованої таким чином суми заробленої премії Пз, суму фактичних збитків Зф, резерву збитків Рз і сум збитків, які перейшли з минулого року Зп визначаємо коефіцієнт збитку Кз і коефіцієнт збитку-нетто Кнз.