Система заходів для попередження банкрутства кредитних організацій

1. Забезпечення фінансової стійкості банку

Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі.

У процесі своєї діяльності комерційні банки певною мірою ризикують, здійснюючи активні операції. Тому з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників вони формують резерви для покриття можливих втрат від проведення активних операцій [7, c.179].

Одним з таких резервів є резервний фонд комерційного банку. Порядок відрахувань у цей фонд та його використання встановлюється загальними зборами акціонерів банку.

Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не меншим 5 % від прибутку банку і не більшим 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

Наступним видом резервів комерційного банку є резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Порядок формування та нормативи відрахувань до нього встановлює Національний банк України [8, c.147].

Комерційні банки також формують резерви для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості та від операцій з цінними паперами. Порядок формування та використання таких резервів також регламентується Національним банком України.

1.1 Фінансова звітність банку

Звітність як складова методу бухгалтерського обліку є його завершальним етапом. Фінансова звітність являє собою систему взаємопов'язаних узагальнених показників, що відображають фінансовий стан та результати діяльності банку за звітний період. Вона складається за допомогою підрахування, групування і спеціального оброблення даних-поточного бухгалтерського обліку.

Складання фінансової звітності, як і ведення фінансового обліку, регулюється міжнародними стандартами та чинним законодавством України. Фінансова звітність грунтується на даних аналітичного й синтетичного обліку.

До складу фінансової звітності включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки.

Банківський баланс -- це бухгалтерський баланс, який відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на певну дату. Актив і пасив балансу поділяються за окремими статтями балансу. Кожна стаття характеризує окремий вид господарських засобів або джерел їх формування. Статті балансу групуються за економічним змістом і розміщуються згори донизу в міру зниження ліквідності (активні рахунки) і збільшення строків зобов'язань (пасивні рахунки) [2, c.298].

Баланс містить лише залишки (сальдо) рахунків бухгалтерського обліку на певну дату, тому в банківській практиці його називають сальдовим. Крім сальдових та обігово-сальдових балансів (місячний баланс з інформацією про обіги та вихідні залишки за балансовими та позабалансовими рахунками) комерційні банки складають місячний балансовий звіт. Він характеризує фінансовий етап банку, відбиває його активи, зобов'язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату. Усі суми в балансовому звіті розподіляються за ознаками резидентності та виду валюти.

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у квартальній звітності про прибутки та збитки. Інформація про доходи та витрати наводиться у двох колонках: перша деталізує доходи або витрати за звітний квартал поточного року наростаючим підсумком, а друга -- за відповідний період минулого року.

Звіт про прибутки та збитки ґрунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером.

Розподіл прибутку, отриманого за рік, відбувається на зборах акціонерів банку, але, як правило, правління банку для фінансування поточної діяльності банку протягом звітного року використовує отриманий прибуток, а на зборах тільки затверджують фактичний розподіл прибутку. Такий порядок можливий тоді, коли комерційний банк спроможний спрямувати кошти на формування резервного фонду та резервів для покриття можливих втрат від активних операцій. Вимоги НБУ щодо обов'язкового формування банками необхідних розмірів резервів для покриття можливих втрат від активних операцій змушують останніх приділяти їм постійну увагу та скоригувати розмір прибутку у разі невідповідності фактично створених резервів їх розрахунковим сумам.

1.2 Оцінка прибутковості банку

Прибутковість як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат.

У світовій практиці спостерігається постійне зростання як банківських активів, так і рівня дохідності за ними. І хоча збільшується частка доходів, отриманих у вигляді комісійної винагороди від надання банківських послуг, проценти, отримані від кредитних операцій банку, становлять основну частку банківських доходів. Ця тенденція спостерігається і в Україні. При цьому внаслідок слабкого розвитку ринку банківських послуг основна маса банківських доходів одержується у вигляді процентів за користування кредитними коштами, що були надані банком платоспроможним клієнтам [9, c. 248].

Доходи від кредитування складаються з процентів за банківськими позиками, а також з облікових процентів, що одержуються при обліку векселів. Близько 70 % доходів банки отримують саме від надання позик.

Важливе значення для зростання дохідності банків має інвестиційний портфель цінних паперів банку. Обсяги доходу з цього джерела залежать від розміру й структури інвестиційного портфеля, а також дохідності різних видів цінних паперів.

Основну масу доходу від комісійних операцій банки отримують у вигляді комісійної винагороди за розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів. Інші види комісійних доходів становлять незначну частку в загальному обсязі доходів через нерозвиненість ринку таких послуг, як трастові, факторингові, лізингові та ін.

До інших видів доходу від комісійних операцій належать:

комісія за надання гарантій та порук;

плата за акцептні операції банку;

плата за фінансування капітальних вкладень та інші інвестиційні послуги;

комісійні за здійснення валютних операцій;

5) комісійна винагорода за консалтинговими послугами. Найбільшу частку в загальній сумі витрат банку становлять витрати на виплату процентів за залученими банком ресурсами (виплати за депозитами, за рахунками до запитання, за депозитними сертифікатами тощо). Ці виплати набагато перевищують виплати за іншими статтями і становлять більш як половину операційних витрат.

Банківські менеджери повинні здійснювати щомісячний аналіз рівня доходів та витрат банку як у цілому, так і за статтями з метою мінімізування витрат та отримання прибутку.

Банки заінтересовані в збільшенні чистого доходу, і для цього в їхньому розпорядженні є такі можливості:

1.Підвищення рівня дохідності від використання кожної складової активів.

2.Здійснення перерозподілу активів на користь тих, що дають найбільший дохід.

3.Зменшення процентних та непроцентних витрат.

Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є:

прибутковість банківських активів (ROA);

прибутковість акціонерного капіталу банку (RОЕ);

процентна маржа (SPRED).

RОА -- це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів банку. RОА -- показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються із завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

ІRОЕ -- показник, що характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу. Його значення особливо цікавить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розміру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу, тобто рівню дивідендів [7, c.183].

SPRED -- показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є установа банку. Посилення конкуренції зумовлює скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показник визначається за формулою (1.1) :

Процентні доходи Процентні витрати

SPRED = -----------------------------------------------------------------------------

Дохідні активи Пасиви,за якими сплачуються проценти

При аналізі прибутковості банку використовуються також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ).

ЧПМ -- це відношення процентної маржі (SPRED) до активів банку. На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від співвідношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за термінами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду процентних ставок.

Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дає змогу поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Але рівень прибутковості безпосередньо пов'язаний з рівнем ризику.

Вищий рівень ризику відкриває потенційні можливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає можливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати невисокий, але стабільний прибуток. Тому балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення є одним із важливих і складних завдань управління банком.



2. Заходи впливу як один із інструментів запобігання кризам у банківській системі

2.1 Порядок регулювання діяльності банків. Банківський нагляд

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи. Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності. Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад Закон „Про центральний банк країни”,Закон „Про банки і банківську систему”). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов'язковою для всіх комерційних банків [1, c.301].

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), норматив адекватності основного капіталу (НЗ).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 10 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

капітальних вкладень у нематеріальні активи;

збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

збитків поточного року.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Однією з узагальнених характеристик діяльності комерційного банку, що відображають рівень його надійності з погляду можливості вчасно виконувати всі взяті зобов'язання, є ліквідність.

Ліквідність банку -- це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддасться ризику ліквідності -- ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат [10, c. 24].

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх взятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше, ніж 40 відсотків.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність -- наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

З метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

З метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою споріднених (пов'язаних) контрагентів НБУ встановлює норматив великих кредитних ризиків (Н8).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайд ері в призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 40 відсотків.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (наїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н12 не має перевищувати 60 відсотків.

При проведенні комерційними банками зовнішньоторговельних, валютних кредитних операцій, операцій на фондових і товарних біржах виникає валютний ризик у зв'язку з переходом (при розрахунках) від однієї валюти до іншої та зміною курсу національної валюти щодо іноземних валют. З метою зменшення валютного ризику НБУ встановлює певні його нормативи. Серед них: норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н13), норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (НІ3-1), норматив загальної короткої валютної позиції (НІ 3-2).

Валютна позиція -- це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності -- відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань по проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань [14, c. 155].

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення (Н13) має бути не більше 30 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більше 20 %;

загальна коротка відкрита валютна позиція (НІ3-2) має бути не більше 10 %.

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати платежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зобов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотримуватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно формувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій формі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку потрібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. З іншого погляду, за відсутності рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок зменшення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бути не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю -- складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що грунтується на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або придбати взагалі.

Економічні нормативи, що регулюють діяльність банків можна зобразити таблично (див. Додаток А).

За діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків.

В Україні функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально і функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НВУ й побудована за такою структурою:

генеральний департамент банківського нагляду;

комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

-- комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;

-- відділи банківського нагляду регіонального управління НБУ.

Структура Генерального департаменту банківського нагляду затверджена Правлінням Національного банку України (рис. 1.1).

Генеральний департамент банківського нагляду
Управління стратегії, планування та координації		Управління економічного аналізу та звітності		Управління методології		Управління застосування заходів впливу
Департамент реорганізації та ліквідації банків		Департамент реєстрації та ліцензування		Департамент інспектування та моніторингу банків

Рисунок 1.1 - Структура Генерального департаменту банківського нагляду

Генеральний департамент банківського нагляду є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. До його складу входять чотири управління: стратегії, планування та координації; економічного аналізу та звітності; методології; застосування заходів впливу.

Генеральному департаменту функціонально підпорядковані департаменти: інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування; реорганізації та ліквідації банків. Генеральний департамент здійснює функціональне, організаційне й методичне керівництво останніми.

Управління стратегії, планування та координації: бере участь у розробленні законодавчих актів щодо здійснення банківського нагляду й інших питань, які належать до компетенції цього управління; регулює міжнародну діяльність банків; подає пропозиції іншим структурним підрозділам НБУ про удосконалення нормативних актів; визначає стратегію, пріоритетні завдання здійснення ефективного банківського нагляду; розробляє комплексні програми досягнення поставлених цілей банківського нагляду: визначає напрями діяльності банківського нагляду; забезпечує співробітництво з органами банківського нагляду інших країн, із Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, іншими міжнародними фінансовими організаціями з питань банківського нагляду та багато інших функцій, визначених положеннями НБУ.

Управління економічного аналізу та звітності: провадить регулювання й аналіз діяльності банківської системи; забезпечує функціонування автоматизованих інформаційних систем «Досьє банків» та «Реєстр позичальників»; визначає методику складання статистичної звітності; здійснює систематизацію усіх форм звітності та комплексний аналіз фінансового стану кожного банку і системи комерційних банків у цілому й подає ґрунтовні пропозиції щодо підвищення фінансової стабільності системи комерційних банків та вдосконалення форм і методів банківського нагляду; розробляє прогнози фінансового стану банківської системи й аналітичні звіти з метою упередження виникнення кризових ситуацій; визначає перелік відомостей, що підлягають опублікуванню банками, виходячи з чинного законодавства, інші функції.

Управління методології: розробляє та вдосконалює нормативні документи, які регулюють банківську діяльність.

Управління застосування заходів впливу: вживає заходи впливу щодо комерційних банків за порушення чинного законодавства України та нормативно-правових актів НБУ.

Наступним важливим органом, що входить до структури нагляду, є Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, яка є спеціальним органом, котрий створено для проведення скоординованої політики щодо реєстрації, ліцензування банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства й санкцій за порушення валютного законодавства, що сприятиме успішному функціонуванню українських банків, надійному захисту інтересів їхніх вкладників і кредиторів та своєчасному реагуванню на зміни, які відбуваються у банківській системі України [11, c. 209].

Комісію очолює заступник Голови правління НБУ -- куратор служби банківського нагляду. До складу комісії входять: заступник директора Генерального департаменту банківського нагляду, директорії департаментів служби банківського нагляду, Юридичного департаменту, Департаменту бухгалтерського обліку, Департаменту валютного контролю та ліцензування, начальник Головного управління НБУ по Києву та Київській області.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України базується на його адекватній правовій інфраструктурі, до якої входять такі три рівні:

* чинне законодавство -- Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. надає Національному банку України широкі офіційні права у сфері здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків. А саме: а) другий розділ закону вказує на права Національного банку при вирішенні питань та умов створення банків, умов і порядку ліцензування банків, реорганізації чи ліквідації банківських установ; б) у четвертому розділі закону, який безпосередньо присвячений регулюванню банківської діяльності й нагляду, перелічено форми регулювання й нагляду, який здійснюється Національним банком, заходи впливу, які можуть бути використані Національним банком при порушенні банківськими установами норм законодавства. Другим важливим законом, що становить основу правової інфраструктури банківського нагляду, є Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р., який доповнює деякі аспекти банківського нагляду, викладені у законі «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, закон надає НБУ повноваження встановлювати банкам норми обов'язкового резервування (ст. 26); запроваджувати економічні нормативи, які мають забезпечувати контроль за ризиками, притаманними банківській діяльності (ст. 58); роз'яснює сферу та мету банківського нагляду (ст. 55) і багато інших понять, що дає змогу зробити висновок про поступове поліпшення законодавчої бази України щодо питань банківського нагляду;

регулятивні правила -- визначення службою банківського нагляду відповідно до її повноваження регулятивних вимог та обмежень для банків, які затверджуються постановами Правління Національного банку України. Як приклад можна навести такі нормативні акти: Положення «Про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень», затверджене постановою Правління НБУ 31.08.2001 р. № 375; Положення «Про порядок формування обов'язкових резервів для банків України», затверджене постановою Правління НБУ 27.06.2001 р. № 244; Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на здійснення окремих операцій», затверджене постановою Правління НБУ 17.07.2001р. №275.

роз'яснення політики -- викладені окремими нормативними актами методики або регулятивні правила, які використовуються службою банківського нагляду для деталізації своїх дій при виконанні службових повноважень, у формі листів, роз'яснень, телеграм, інструкцій. До роз'яснювальних документів нагляду належать: «Методика розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні», схвалена постановою Правління НБУ 28.11.2001 р. №489; Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» тощо.

Чітка й конкретна правова інфраструктура є необхідною умовою здорової і розвинутої банківської системи, оскільки дає можливість усім комерційним банкам «знати правила гри» і намагатися повністю їх дотримуватися.

На основі аналізу Положення НБУ «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення

банківського законодавства» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна виділити такі етапи банківського нагляду в Україні:

реєстрація та ліцензування банку;

здійснення безвиїзного моніторингу банку;

здійснення комплексного чи тематичного виїзного інспектування банку;

визначення рейтингової оцінки комерційних банків;

застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство.

Розглянемо зазначені етапи банківського нагляду докладніше. До функцій, які виконує Департамент реєстрації та ліцензування банків, належать:

Ш реєстрація банків, представництв банків нерезидентів, які створюються на території України;

Ш ведення Книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ:

Ш ліцензування банків, зареєстрованих НБУ, які діють на території України;

Ш підготовка пропозицій щодо надання, розширення або відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій;

Ш ведення Книги реєстрації наданих ліцензій;

Ш створення банківського об'єднання та порядку його державної реєстрації.

Отже, нагляд починається із появою банку. Створення нової банківської установи чи її філії починається з реєстрації. Реєстрація банку -- це момент відповідного запису у «Реєстрі банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ». Він означає створення, відповідно до чинного законодавства, специфічної юридичної особи -- банківської установи згідно з «Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 31.08.2001 р. Банки можуть бути у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений і не може бути менший (з 09.01.2002 р.): для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, -- 1 млн. євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональні), -- 3 млн. євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональні), -- 5 млн. євро. Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку лише на час створення і реєстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Після реєстрації банку, з метою підвищення надійності й стабільності банківської системи України, забезпечення захисту інтересів кредиторів, вкладників банків, а також згідно з законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та Положенням «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 р., Національний банк України визначає порядок видачі банкам та банківським корпораціям банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на виконання окремих операцій.

Ліцензування -- це порядок видачі комерційним банкам дозволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

При наданні банкам ліцензій на здійснення банківських операцій Національний банк встановлює умови отримання ліцензії, при невиконанні яких Національний банк має право відмовити у наданні ліцензії.

Другий етап банківського нагляду -- безвиїзний моніторинг застосовується органами банківського нагляду із початком діяльності новоствореного банку.

Безвиїзний нагляд -- це дистанційний моніторинг діяльності окремих баків і банківської системи в цілому. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування щодо банків коригувальних заходів ще до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.

У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно оновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну й ліквідну позиції, рентабельність, а також умовно і про якість активів [7, c.201].

В Україні відповідно до Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», що була затверджена постановою Правління Національного банку України 28.08.2001 р., форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні. Через те, що загальна кількість форм банківської звітності становить близько ста, ми не розглядатимемо кожної з них окремо.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різні стандартні показники. Такі звіти дають змогу:

виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;

проводити порівняльний аналіз за групами банків.

До функцій, які виконують управління безвиїзного моніторингу Департаменту інспектування та моніторингу банків належать :

розроблення та впровадження необхідних нормативів і процедур для якісного проведення моніторингу банків, вимог щодо форм звітності й змісту розкриття фінансового стану банків в аудиторських висновках і звітах;

моніторинг оперативної діагностики та раннього реагування на можливе виникнення проблем у діяльності банків;

проведення порівняльного аналізу фінансового стану, ліквідності, платоспроможності, дотримання нормативів та інших показників за групами банків;

дослідження тенденцій у діяльності кожного окремого банку за окремими показниками його діяльності за певний період;

підготовка аналітичних таблиць фінансового стану комерційних банків за звітний період та узагальнення результатів аналізу для інформування правління НБУ.

Перевірка банківської звітності та здійснення інших форм безвиїзного нагляду допомагає запобіганню проблем на ранній стадії, проте сам собою безвиїзний нагляд не може слугувати завершеною системою для ефективного банківського нагляду.

Слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку й звітності і високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Виїзне інспектування банків здійснюється шляхом проведення комплексних і тематичних перевірок банків.

Питання проведення інспекційних перевірок на місцях перебуває у компетенції управління інспектування банків Департаменту інспектування та моніторингу.

До функцій управління інспектування банків належать:

Ш визначення мети, засобів і методів перевірки діяльності банків на місці, а також розроблення та вживання заходів щодо організаційного зміцнення й фінансового оздоровлення цих установ;

Ш проведення інспекційних перевірок банківських установ України та визначення загальної рейтингової оцінки за системою CAMEL;

Ш перевірка стійкості фінансового стану банку;

Ш перевірка дотримання банком законів України;

Ш розгляд кореспонденції, яка надходить до департаменту, і надання керівництву банків консультацій щодо поліпшення діяльності за результатами проведених інспекцій;

Ш здійснення інспектування на консолідованій основі;

Ш перевірка достовірності поданої банком звітності.

Відповідно до функцій, які виконує управління інспектування, можна виділити такі головні завдання інспекторів, котрі мають визначати:

правильність і достовірність складання звітності;

дотримання законів і нормативних актів;

ризики, притаманні банку;

рівень безпеки і стабільності операцій банку;

наявність ефективної системи управління банком;

стійкість фінансового стану банку.

Зазначені завдання зазвичай вирішуються у процесі загальної перевірки, однак можуть бути й тематичні перевірки банку, що стосуються

однієї або двох важливих сфер діяльності, наприклад, вивчення кредитного портфеля, яке здійснюється з метою визначення якості активів та їхнього впливу на якість капіталу.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.

Об'єктами інспекційних перевірок служби банківського нагляду Національного банку є:

банки;

філії банків;

власники істотних активів у банку;

юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки банків на місцях організовуються службою банківського нагляду у порядку, регламентованому ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням «Про планування та порядок проведення інспекційних перевірок», затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276.

Інспекційні перевірки банків та їхніх філій здійснюються відповідно до плану інспекційних перевірок.

Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки, коли є обгрунтовані підстави:

виявлення при здійсненні безвиїзного нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

факти подання Національному банку недостовірної звітності;

письмове звернення органів Прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової служби України, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України.

Підсумовуючи, зазначимо, що за досить невеликий проміжок часу держава в особі НБУ спромоглася створити цілком ефективний механізм банківського нагляду, який успішно вирішує завдання регулювання банківської системи.

2.2 Вживання заходів впливу за фактом порушення банківського законодавства

Завершальним етапом нагляду за банками є контроль за дотриманням ними у визначені строки вказівок органів нагляду щодо усунення виявлених недоліків. Центральний банк може застосовувати санкції до кредитно-фінансових установ за наявності юридичних та фактичних підстав. Юридичною підставою застосування санкцій є здійснення кредитно-фінансовою установою діяння (дії або бездіяльності), що порушує встановлений законами та підзаконними нормативно-правовими актами порядок банківської діяльності в Україні.

Згідно з чинним законодавством у разі порушення суб'єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів, порядку, строків і технології виконання банківських операцій, допущення несанкціонованої емісії, невиконання нормативних актів НБУ, ненадання звітності або надання недостовірної звітності, збиткової діяльності, створення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку, перешкоджання антимонопольним діям або праву клієнта вільно вибирати банк НБУ має право застосовувати до комерційного банку відповідні санкції [8, c. 177].

Особливістю банківського нагляду є можливість безпосереднього застосування штрафних санкцій за порушення банківського законодавства. При цьому норми законодавства потребують проміжних заходів впливу, а не лише анулювання банківської ліцензії й припинення діяльності банку.

У країнах з розвиненою правовою системою існує низка проміжних заходів. До їх складу належать примусові заходи припинення некомпетентного та неправомірного володіння й управління, у тому числі: усунення апарату управління або директора; грошові штрафи, що накладаються на посадових осіб, а також юридичних осіб за злочини або порушення банківського законодавства; грошові штрафи в порядку цивільної відповідальності, що накладаються на фізичних осіб за участь у небезпечних і нездорових банківських операціях; обмеження або припинення виплати дивідендів; ліквідація філії та інших форм розповсюдження; зупинення або припинення діяльності банку; фінансові стягнення з директора (директорату) банку за збитки, спричинені протизаконними діями банку, тощо.

На відміну від будь-яких інших фінансових правовідносин, у банківських правовідносинах представники центробанку (тобто органу, який представляє інтереси держави) наділені правом оперативної самостійності. Залежно від виду порушення фінансової дисципліни, наслідків для банківської системи та суспільства загалом орган банківського нагляду вирішуватиме питання про вживання того чи іншого заходу відповідальності. Цей підхід пояснюється самою суттю нагляду та багаторічною банківською практикою, що доводить її ефективність.

Заходи впливу на банки, які вживає НБУ, мають бути адекватними конкретним порушенням. Вибір адекватних заходів впливу слід здійснювати з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку та рівня достатності капіталу; значимості цього банку на ринку банківських послуг; можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників.

Заходи впливу НБУ має вживати на підставі:

результатів інспекційних (планових і позапланових) перевірок діяльності банків чи їхніх філій;

результатів аналізу дотримання банками вимог банківського законодавства із використанням статистичної звітності, щомісячних і щоденних балансів тощо;

* результатів перевірок діяльності банків аудиторськими організаціями, уповноваженими відповідно до чинного законодавства на їх здійснення.

Додатковими підставами, на яких органи НБУ та його територіальні відділення можуть розглядати питання про можливість вживання заходів впливу за фактом порушення банківського законодавства, є також матеріали правоохоронних органів, місцевих державних податкових адміністрацій (інспекцій) та інших органів, що характеризують дотримання банками та їхніми відокремленими підрозділами законодавчих актів із питань банківської діяльності.

Слід звернути увагу на обмеження кола повноважень НБУ щодо застосування санкцій до банківських установ -- порушників банківського законодавства, які займаються банківською діяльністю в інших державах. Щодо останніх, НБУ має співпрацювати з відповідними органами таких держав, надсилати уповноваженим органам повідомлення, які можна використовувати лише з метою перевірки ліцензії установи на право ведення діяльності або перевірки права на здійснення банківської діяльності.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки НБУ, банківського законодавства, нормативно-правових актів центробанку або здійснення ризикованих операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ, зважаючи на характер порушення, має право вжити заходи впливу.

Процедура застосування санкцій за фактом порушення банківського законодавства врегульована на рівні підзаконних актів, зокрема в Положенні про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства [16].

Відповідно до зазначеного Положення на виконання ст. 73 Закону «Про Національний банк України» центральний банк застосовує до банків заходи впливу, до яких належать:

* письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних виплат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій. У разі невиконання банком вимог щодо усунення хоча б одного зазначеного в письмовому застереженні порушення в установлені строки відповідне територіальне управління НБУ в строк до п'яти робочих днів має подати до відповідного структурного підрозділу банківського нагляду центрального

апарату пропозиції щодо вжиття інших (жорсткіших) заходів впливу;

* скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансового оздоровлення або плану реорганізації банків, які: отримали за результатами інспекційної перевірки загальну рейтингову оцінку чотири за системою CAMEL або є недокапіталізованими чи значно недокапіталізованим й отримали за результатами інспекційної перевірки загальну рейтингову оцінку три за системою CAMEL . Після схвалення програми фінансового оздоровлення Комісія Національного банку укладає з банком письмову угоду строком до 12 місяців (до 18 місяців, якщо нагляд за діяльністю банку безпосередньо здійснює структурний підрозділ банківського нагляду центрального апарату) у визначеному законодавством порядку. За наявності обґрунтованих підстав для успішного завершення фінансового оздоровлення банку цей строк може бути продовжений Правлінням НБУ ще на шість місяців. У разі невиконання банком програми фінансового оздоровлення (плану реорганізації) та (або) погіршення його фінансового стану НБУ розриває з банком письмову угоду та приймає рішення про призначення тимчасової адміністрації або відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора банку;