52

53

Міністерство освіти і науки України

Херсонський національний технічний університет

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

"Банківські операції"

на тему:

АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГОБАНКУ

Херсон 2010



Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади платоспроможності та ліквідності

1.1 Cуть і значення ліквідності та платоспроможності

1.2 Основні показники, що характеризують ліквідність та платоспроможність

1.3 Методи управління ліквідністю банку

Розділ 2. Аналіз ліквідності та платоспроможності комерційного банку

2.1 Мета, завдання та джерела аналізу ліквідності комерційних банків

2.2 Аналіз платоспроможності банку

2.3 Аналіз ліквідності комерційного банку

Розділ 3. Шляхи оптимізації і вдосконалення платоспроможності та ліквідності комерційного банку

3.1 Рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності комерційного банку

Висновок

Список використаних джерел

Додатки



Вступ

Ліквідність та платоспроможність комерційного банку є одним з найважливіших показників, що характеризують фінансову стійкість банківської установи, вони показують достатність власних коштів того чи іншого банку для забезпечення захисту інтересів його вкладників та інших кредиторів, а також характеризують здатність банківської установи забезпечувати своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Лiквiднiсть - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Вона визначається збалансованістю мiж термінами i сумами погашення активів та термінами i сумами виконання зобов'язань банку, а також термінами та сумами інших джерел та напрямів використання коштів типу видачі кредитів та понесених витрат. Платоспроможність - здатність юридичної чи фізичної особи своєчасно i повністю виконати свої платiжнi зобов'язання. Одним із найважливіших завдань управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучати грошові кошти за прийнятною ціною тоді, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен у будь-який час мати змогу задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їхніх рахунків. У сучасній літературі існує два підходи до характеристики ліквідності. Ліквідність можна розуміти як запас чи як потік. Запас характеризує ліквідність банку на визначений момент, його здатність відповісти за своїми поточними зобов'язаннями, особливо за рахунками до запитання. Як потік ліквідність оцінюється за певний період чи на перспективу. При цьому ліквідність з точки зору запасу характеризується як досить вузький підхід. При розгляді ліквідності як потоку більша увага приділяється можливості забезпечення перетворення менш ліквідних активів у більш ліквідні, а також притоку додаткових засобів, включаючи одержання позик. Однією з умов ефективної діяльності комерційних банків є забезпечення високого рівня надійності та мінімального ризику здійснюваних операцій, в основі чого лежить ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати свої зобов'язання перед клієнтами. Специфіка функціонування комерційного банку як інституту кредитної системи полягає у використанні залучених коштів, що належать іншим суб'єктам ринку. Основою ж організації господарювання підприємств нефінансового сектору економіки є власні ресурси. Зрозуміло, що банкрутство такого підприємства безпосередньо загрожує лише його власникам та обмеженому колу контрагентів. А неплатоспроможність банку може дестабілізувати всю грошово-кредитну систему країни через серію фінансових крахів кредитних установ, діяльність яких тісно пов'язана з численними операціями на міжбанківському ринку. Тому до ефективного управління ліквідністю комерційного банку слід ставитись Як до фундаментальної основи фінансового менеджменту в будь-якій кредитній установі. В Україні ця проблема набуває особливої гостроти через загальний спад виробництва, платіжну кризу та незадовільний фінансовий стан багатьох підприємств різних галузей економіки. Неспроможність клієнтів кредитних установ виконувати свої грошові зобов'язання суттєво знижує рівень ліквідності комерційних банків. Знижує його також надмірно ризикова політика останніх, спрямована на забезпечення високих норм прибутку, внаслідок чого виникають структурні диспропорції у банківських активах і пасивах за сумами та строками розміщення. Щоправда, НБУ регулює рівень ліквідності комерційних банків через систему нормативів, виконання яких є обов'язковим. Однак порушення, що регулярно фіксуються у даній сфері, запровадження режимів фінансового оздоровлення і навіть відкликання ліцензій на банківську діяльність свідчать про негаразди в управлінні комерційними банками своїми фінансами.

Метою написання курсової роботі є теоретичне обґрунтування, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення ліквідності та платоспроможності комерційних банків.

Об'єктом дослідження є діяльність комерційних банків, пов'язана з забезпеченням їх стабільного й ефективного існування.

Предметом дослідження є ліквідність та платоспроможність комерційних банків.

Курсова робота представлена трьома розділами, які в свою чергу розбиваються на підрозділи. В першому розділі розглянуто основні поняття, що характеризують сутність, принципи, класифікацію та організацію ліквідності та платоспроможності комерційного банку. Аналіз ліквідності та платоспроможності наводиться у другому розділі. У третьому розділі курсової роботи розглянуто рекомендації по підвищенню ліквідності і платоспроможності комерційного банку.



Розділ 1. Теоретичні засади платоспроможності та ліквідності

1.1 Cуть і значення ліквідності та платоспроможності

Серед авторів підручників по економічному аналізу немає єдиного підходу до визначення понять ліквідності та платоспроможності. Багато дефініцій навіть суперечать одна одній. Загалом, під ліквідністю банку розуміється його здатність розраховуватися за своїми фінансовими зобов'язаннями за рахунок наявних активів, що можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи називаються ліквідними засобами. В свою чергу, платоспроможність це здатність банка сплачувати кошти за своїми зобов'язаннями, що вже настали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей на банківських рахунках або у готівці. Отже, ліквідність поняття більш широке ніж платоспроможність. Ліквідність - це потенційна платоспроможність. Ліквідність банку визначається через співвідношення різних частин активу та пасиву його балансу. Платоспроможність характеризується наявними грошовими коштами. Водночас, необхідно відрізняти від ліквідності балансу ліквідність активів. Рівень ліквідності активів пов'язаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність. Присутня обернена залежність. [14, c. 112].

В умовах ринкової економіки, коли можлива ліквідація банку унаслідок їхнього банкрутства, платоспроможність та ліквідність є одними з головними критеріями для визначення фінансового стану банку. Якщо стан розміщення підприємством власних та залучених фінансових ресурсів відповідає умовам ліквідності, таке підприємство гарантоване від банкрутства. Водночас для підтримання підприємства у платоспроможному стані, необхідна відповідність чисто грошових активів потребам щоденних платежів. Наявність залишку коштів на кінець операційного дня на поточному рахунку а також відсутність прострочених боргових зобов'язань є доброю ознакою з точки зору визначення платоспроможності банка. З іншого боку, надмірна концентрація грошових коштів на поточному рахунку свідчить про нераціональне використання фінансових ресурсів. [14, c. 211]. Цілком достатнім є покриття різниці між кредиторською заборгованістю усіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду, та поточною дебіторською заборгованістю, платежі за якою очікуються у той же період. Незадовільна платіжна готовність банка тягне за собою великі непродуктивні витрати банка у вигляді пені за протермінування платежів.

Визначаючи ліквідність та платоспроможність банка різні користувачі даної інформації мають різні інтереси. Банківсько-кредитні установи цікавить можливість вкладення коштів та отримання їх назад з певним відсотком. Держава вбачає в кожному банку, насамперед, надійного платника податків. Працівники розраховують на своєчасне отримання заробітної плати та перспективи у майбутньому. Аудитори, консультанти або фінансові директори мають на меті вироблення раціональних рекомендацій по покращенню фінансового стану об'єкту, що аналізується.

Низька ліквідність, а отже і платоспроможність банку, спричинюється збитковою діяльністю або низьким рівнем рентабельності, оскільки прибуток є головним джерелом збільшення обсягу фінансових ресурсів, а також нераціональним розміщенням фінансових ресурсів. Все це може призвести до банкрутства та ліквідації банка.

Таким чином, будучи дуже близькими, поняття ліквідності та платоспроможності не є ідентичними. Відображаючи потенційну платоспроможність ліквідність зорієнтована на перспективу, в той час як платоспроможність характеризує поточний стан банка. Чітка визначеність надає можливість різним контрагентам та зацікавленим суб'єктам зосередити свою увагу на тих явищах та процесах, що найбільшою мірою відповідають їхнім інформаційним запитам та надають можливість прийняття раціональних та правильних рішень.

1.2 Основні показники, що характеризують ліквідність та платоспроможність

Коефіцієнти (показники) це співвідношення одних статей (груп статей) балансу до інших. Співвідношення груп активів та пасивів балансу ліквідності утворюють два коефіцієнта ліквідності та один платоспроможності (саме так на думку автора даної роботи найдоцільніше їх класифікувати), які зручно представити у вигляді (табл.1):

Таблиця 1.1

Показники ліквідності та платоспроможності

Показник	Порядок розрахунку	Економічний зміст показника
Коефіцієнт платоспроможності (абсолютної ліквідності)		Показує яку частину короткострокової заборгованості банк може погасити відразу або на протязі двох-трьох днів (реалізація цінних паперів)
Коефіцієнт проміжної ліквідності (швидкої, суворої)		Виражає здатність банка розраховуватись з кредиторами в найближчому майбутньому - близько 1 місяця (повернення дебіторської заборгованості або її реалізація)
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності)		Відображає здатність банка розраховуватись зі своїми кредиторами шляхом перетворення в грошову форму усіх оборотних активів

Коефіцієнт платоспроможності (а не коефіцієнт абсолютної ліквідності, що є також досить вдалою назвою) названий так тому що саме він відображає здатність банка оплачувати свої зобов'язання реальними грошовими коштами, тобто здатність платити. Доречно зауважити, що саме тут виявляється важливість правильного розбиття на групи активів банка. Мається на увазі цінні папери - якщо це, наприклад, акції збиткового та фінансово нестійкого банка, то реалізувати їх практично неможливо і в групу А1 відносити недоцільно. Інші два показники виражають потенційну платоспроможність, тобто ліквідність, тому і названі коефіцієнтами ліквідності. [19, c. 502].

Усім цим показникам надаються так звані нормативні значення які свідчать про те що у банку ліквідність та платоспроможність перебувають у задовільному стані. Дані нормативи суттєво відрізняються у різних авторів (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Нормативи показників ліквідності та платоспроможності

Показник	Нормативне значення
Коефіцієнт платоспроможності (абсолютної ліквідності)	0,2 - 0,25
Коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжної, суворої)	0,7 - 0,8
Коефіцієнт покриття (загальної ліквідності)	2 - 2,5

Вважається, що якщо грошові кошти покривають 20% поточних зобов'язань (причому ця цифра ніяк не обґрунтовується), то банк здатен провадити поточні розрахунки (тобто в межах кількох днів). Зрозуміло, що ймовірність пред'явлення вимог негайної оплати усіма кредиторами відразу малоймовірна (при умові проведення прогнозованої та виваженої політики). Важливо зазначити, що до показника платоспроможності (абсолютної ліквідності) необхідно ставитися з обережністю. Справа в тому, що грошові засоби мають найменші строки обороту які можуть обчислюватися навіть не днями, а годинами і, відповідно, баланс, як моментальний знімок на початок і кінець року, не відображає реального стану справ. В цьому випадку, можна розраховувати усереднені показники залишку грошових коштів в межах, скажімо, одного місяця (на початок і кінець року), що дозволить отримати реальну картину забезпеченості банка найбільш ліквідними засобами.

Високі нормативи коефіцієнту швидкої ліквідності зумовлені природою дебіторської заборгованості - уся вона ніколи не повертається до банка. Ця проблема особливо актуальна для України та інших країн СНД.

Коефіцієнт покриття вказує на раціональне співвідношення між поточними активами та пасивами. А оскільки запаси дуже часто важко перетворити в абсолютно ліквідні активи, то норматив сягає 2.

Мінімальною умовою ліквідності банка є наявність власного оборотний капіталу:

ВОК =ВК - НА ( 1.1.)

де, ВОК - власний оборотний капітал;

ВК - власний капітал (Ф.1, р.380+430+630);

НА - необоротні активи (Ф.1, р.080);

Існують різні підходи до визначення нормативу власного оборотного капіталу. У західній практиці величина мінімально необхідного власного оборотного капіталу визначаться різницею між строками погашення кредиторської та дебіторської заборгованості [13, с 24]. Інший підхід вимагає щоб власний оборотний капітал покривав все що необхідно виробництву (нормативні запаси), неліквідні (неякісні) оборотні засоби (тобто такі, реалізація яких неможлива) а також різницю між балансовою та ринковою вартістю ліквідних оборотних засобів (зрозуміло що балансова та ринкова вартість можуть суттєво відрізнятись). Решта оборотних активів покривається за рахунок поточних зобов'язань. В даному випадку забезпечується рівновага між ліквідними оборотними активами та поточними пасивами, тобто банк ліквідний та фінансово стійкий.

Залежно від конкретних обставин, під час проведення аналізу ліквідності та платоспроможності можливе залучення таких показників як оборотність дебіторської та кредиторської заборгованості, співвідношення короткострокової кредиторської та дебіторської заборгованості та інші які з різних точок зору характеризують фінансовий стан банку.

Загалом кількість показників ліквідності та платоспроможності (а також інших, що характеризують фінансовий стан та фінансові результати) на сьогоднішній день є надмірною (наприклад, у підручнику Поддєрьогін А.М. Фінанси банку показників ліквідності та платоспроможності нараховується 25 [11, с. 300]) і нераціональне їх використання може приховати основні фактори за другорядними деталями. У разі необхідності комплексної та всебічної оцінки фінансового стану банка та результатів діяльності доцільніше використовувати матричні моделі [14, с. 35] та [15, с 3].

Таким чином, використовуючи основні показники, а також, залучаючи, у разі необхідності, додаткові, фінансовий аналітик може всебічно охарактеризувати ліквідність та платоспроможність банка, задовольняючи інформаційні запити зовнішніх та внутрішніх користувачів.

1.3 Методи управління ліквідністю банку

Банківська ліквідність відіграє життєво важливу роль як у діяльності самих банків, так і у фінансовій системі країни. Щоденна робота з підтримки достатнього рівня ліквідності є неодмінною умовою самозбереження та виживання банку. Без ліквідності банк не може виконувати свої функції і проводити операції з обслуговування клієнтів, тому вирішення проблем ліквідності повинно мати найвищий пріоритет у роботі керівництва банку. Фактично банківська діяльність заснована на довірі, і якщо підривається довіра до банку, то все інше руйнується дуже швидко.

У міжнародній банківській практиці під ліквідністю банку розуміють його здатність швидко і в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Найбільший попит на ліквідні засоби виникає у банків з двох основних причин: через зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків та у зв'язку з надходженням кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити. Потреба у грошових коштах підвищується також у разі настання строків погашення заборгованості за позиками банку, термінів платежів до бюджету або виплати дивідендів акціонерам. [4, c. 142].

Отже, проблеми ліквідності можуть виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Ліквідність тісно пов'язана (а іноді і змішується) з поняттям платоспроможності, яке тлумачиться як здатність банку своєчасно і в повному обсязі відповідати за своїми зобов'язаннями. Ліквідність банку значною мірою визначає його платоспроможність, яка залежить і від ряду інших чинників, таких як розмір капіталу, спеціалізація та диверсифікація банківських послуг, загальний рівень ризиковості діяльності, співвідношення власних і залучених коштів.

Сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних засобів призводить до порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і - що найнебезпечніше для банку - до втрати депозитів.

Надмірна ліквідність породжує дилему «ліквідність - прибутковість», адже найбільш ліквідні активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами з погляду не повністю використаних можливостей для отримання прибутку.

Імовірність настання ситуації невідповідності між попитом і пропозицією ліквідних коштів називають ризиком незбалансованої ліквідності. Очевидно, що ризик ліквідності майже завжди супроводжує банківську діяльність. [4, c. 143].

Дослідження показали, що недостатній рівень ліквідності часто стає першою ознакою наявності у банку серйозних фінансових труднощів. У такій ситуації, як правило, починається відплив клієнтів і закриття рахунків, що, у свою чергу, призводить до підвищення потреби в ліквідних засобах і поглиблення кризи ліквідності. Банки змушені шукати джерела поповнення грошових коштів через продаж найбільш ліквідних активів та запозичення на ринку. За таких обставин проведення подібних операцій ускладнюється, адже кредитори дуже неохоче надають позики банку, котрий перебуває на межі банкрутства, вимагаючи додаткового забезпечення і підвищення відсоткових ставок, а продаж активів може здійснюватися за несприятливих ринкових умов. Це призводить до скорочення доходів, додаткових витрат і швидкого наростання фінансових труднощів.

З огляду на винятково важливу роль ліквідності в життєдіяльності банку та підтримці рівноваги банківської системи в цілому в багатьох країнах органами банківського нагляду та законодавством передбачено встановлення норм ліквідності. Банки зобов'язані підтримувати показники ліквідності не нижчими від певного рівня (норми), що визначається з урахуванням нагромадженого досвіду та конкретних економічних умов у країні.

Такий метод спрямований насамперед на здійснення контролюючої функції за станом ліквідності комерційних банків, але іноді спонукає керівництво банків до послаблення уваги до даної проблеми і сприйняття її не як власної, а такої, що може бути вирішена через втручання центрального банку і надання стабілізаційних кредитів. Як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, така позиція є глибоко помилковою і призводить здебільшого до трагічних наслідків, коли банк перестає існувати. Після втрати ліквідності відновити репутацію банку та довіру до нього з боку клієнтів майже неможливо. [13, c. 98].

Централізований підхід до регулювання банківської ліквідності використовується і Національним банком України через встановлення обов'язкових нормативів НБУ обрав шлях поступової децентралізації процесу управління ліквідністю банків. Якщо на етапі формування банківської системи регулювання здійснювалось через встановлення ряду економічних нормативів ліквідності, якими визначались як суми, так і строки залучення та розміщення коштів (до одного місяця, до трьох місяців), то в даний час відповідність строків регулюється банками самостійно, а кількість обов'язкових нормативів ліквідності скоротилась до трьох.

У деяких країнах, наприклад у США, не існує обов'язкових нормативів ліквідності, і банки самостійно вирішують дану проблему. Але органи банківського нагляду постійно здійснюють контроль за станом ліквідності і оцінюють якість управління нею в ході перевірок на місцях за рейтинговою системою «CAMEL», де ліквідність розглядається як один з найважливіших показників діяльності.

З банківською ліквідністю пов'язане широке коло питань, які не можуть бути вирішені лише встановленням мінімальних вимог до рівня ліквідних коштів. Додержання нормативів є необхідною, але не достатньою умовою ефективності процесу управління ліквідністю. Ефективна система управління має постійно забезпечувати достатній рівень ліквідності при мінімальних витратах, тому важливе значення мають методи управління ліквідністю, методи оцінювання потреби в ліквідних коштах та доступність джерел їх поповнення для кожного банку. Вибір найприйнятніших підходів до управління ліквідністю залишається прерогативою керівництва банку і залежить від ряду внутрішніх та зовнішніх чинників. [13, c. 101];

У процесі управління перед менеджментом кожного конкретного банку постають завдання глибокого розуміння сутності проблем ліквідності, пошуку оптимальних методів управління, організації адекватних систем контролю та оцінювання потреб у ліквідних засобах, забезпечення доступних джерел їх поповнення, створення власних систем управління ліквідністю.

Вирішуючи зазначені завдання, необхідно враховувати не лише можливості банку та потреби клієнтури, а й такі чинники, як політична та економічна ситуація в країні, стан грошового ринку, наявність та досконалість законодавства, надійність клієнтів та партнерів, рівень ризиковості банківських операцій, розвиток ринку цінних паперів, компетентність фахівців тощо. Для вітчизняних банків процес створення ефективних систем управління ліквідністю ускладнюється кризовими явищами в економіці, недостатнім рівнем кваліфікації та досвіду банківських кадрів.

Щоб запобігти надмірному підвищенню ризику ліквідності, менеджмент банку має керуватися у своїй діяльності такими принципами:

- пріоритетність ліквідності, у тому числі й при виборі напрямків розміщення коштів;

- постійність аналізу потреб банку в ліквідних засобах з метою уникнути як їх надлишку, так і дефіциту;

- планування та прогнозування дій банку в разі виникнення незбалансованої ліквідності та кризових ситуацій;

- взаємозв'язок ризику ліквідності з іншими сферами діяльності, такими як залучення та розміщення коштів, а також управління ризиком відсоткових ставок. [2, c. 141].

Стан ліквідності комерційного банку здебільшого визначається такими якісними чинниками, як структура та стабільність ресурсної бази і структура та якість портфеля активів.

Хоча ризик ліквідності може виникнути внаслідок проведення активних операцій, але більша частина проблем ліквідності виникає за межами банку і пов'язана з його клієнтами. Ризик ліквідності клієнтів трансформується в ризик ліквідності банку.

Першим етапом процесу управління ліквідністю має бути постійний аналіз ресурсної бази з погляду стабільності та ймовірності зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків. За ступенем стабільності зобов'язання банку поділяються на групи.

1. Зобов'язання за «гарячими грошима» або «летючі» вклади - кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і чутливо реагують на зміни відсоткових ставок на ринку. До даної групи належать міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, кредити «овернайт» тощо.

2. Мінливі зобов'язання - це кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума залишків перебуває на рахунках. Це поточні, розрахункові та бюджетні рахунки клієнтів, коррахунки інших банків, рахунки фізичних осіб, чекові рахунки, кредитори тощо.

3. Стабільні зобов'язання, або основні вклади, - джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозитні сертифікати, строкові вклади, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів. [2, c. 124].

Структура ресурсної бази банку аналізується в динаміці, визначається питома вага основних вкладів у загальній сумі зобов'язань. [13, c. 99].

У практичній діяльності банків вироблено кілька загальних підходів (стратегій) до управління ліквідністю, а саме:

- стратегія трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

- стратегія запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

- стратегія збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви). [13, c. 99].

Кожна зі стратегій має свої переваги і недоліки, а економічна доцільність їх застосування визначається характеристиками банківського портфеля, станом фінансових ринків, особливостями зовнішнього середовища.



Розділ 2. Аналіз ліквідності та платоспроможності комерційного банку

2.1 Мета, завдання та джерела аналізу ліквідності комерційних банків

Ліквідність банку - це його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби у грошових коштах. Банківська ліквідність залежить від багатьох чинників, які поділяються на дві групи: внутрішні та зовнішні. До внутрішніх чинників належать: дисбаланс грошових потоків, викликаний невідповідністю структури вимог та зобов'язань банку; структура та стабільність депозитної бази банку; достатність капіталу; якість активів; фінансовий стан позичальників; репутація банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку; неправильна стратегія управління ліквідністю (наприклад, пріоритетність прибутковості над ліквідністю). До комплексу зовнішніх належать чинники загальноекономічного характеру: грошово-кредитна політика; стан грошового ринку; низька ліквідність окремих сегментів фінансового ринку для конкретних видів активів, що ускладнює їх продаж за прийнятною ціною в короткі строки; можливості запозичення коштів у центральному банку; регулятивні обмеження в країні; загальні кризові явища в економіці, які унеможливлюють безперебійне залучення коштів. [1, c. 103].

У банку потреба в ліквідних коштах може виникнути як під час здійснення пасивних операцій, так і внаслідок проведення активних операцій, якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування (табл. 2.3).



Таблиця 2.3

Джерела формування та напрями використання ліквідних коштів

Операції	Попит	Пропонування
Активні операції	Надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити Вихід на ринок цінних паперів	Настання строків погашення наданих банком кредитів Продаж активів банку Доходи від надання недепозитних банківських послуг
Пасивні операції	Настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком Настання термінів платежів до бюджету Виплата дивідендів акціонерам Зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків	Залучення депозитів від клієнтів Запозичення коштів на грошовому ринку Випуск депозитних сертифікатів Проведення операцій РЕПО

Отже, банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, проводити активні операції та забезпечити поповнення ліквідних коштів у будь-який момент часу через запозичення коштів на ринку за середньою ставкою або реалізацію своїх активів без суттєвої втрати їх вартості. [1, c. 104].

Сутність проблеми банківської ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їх пропонуванню в будь-який момент часу, тому банк постійно має справу або з дефіцитом ліквідних коштів, або з їх надлишком. Дефіцит ліквідних коштів призводить до виникнення ризику втрати ліквідності, порушення нормативних вимог центральних банків, штрафних санкцій і- що найнебезпечніше для банку - до втрати депозитів. І навпаки, невиправдано високий рівень ліквідності породжує дилему «ліквідність - прибутковість», адже найліквідніші активи не генерують доходів. Якщо фактична ліквідність значно перевищує необхідний рівень або встановлені нормативи, то діяльність банку негативно оцінюється акціонерами, адже не використані можливості щодо отримання прибутку призводять до зниження вартості бізнесу.

Метою аналізу банківської ліквідності є оцінювання та прогнозування можливостей банку щодо своєчасного виконання своїх зобов'язань за умови збереження достатнього рівня прибутковості. Банк постійно вирішує завдання пошуку оптимального співвідношення між активами і зобов'язаннями як з погляду забезпечення потреб ліквідності, так і щодо їх дохідності та вартості.

Завдання аналізу ліквідності банку:

- визначення фактичної ліквідності;

- оцінювання відповідності фактичних значень нормативів ліквідності вимогам, які встановлено НБУ;

- виявлення чинників, які викликали відхилення фактичних значень показників ліквідності від нормативних вимог;

- аналіз стабільності ресурсної бази банку;

- прогнозування потреби банку в ліквідних коштах;

- порівняльний аналіз вартості та доступності альтернативних джерел поповнення ліквідних коштів; [2, c. 122].

- аналіз різних напрямів розміщення надлишкових ліквідних коштів;

- інваріантний аналіз ліквідності банку за різних сценаріїв розвитку подій (як правило, оптимістичний, найбільш імовірний та песимістичний).

На практиці існує три основні стратегії управління ліквідністю, які, по суті, є проявом загальних підходів до управління активами і пасивами банку:

- трансформації активів (управління ліквідністю через активи);

- запозичення ліквідних засобів (управління ліквідністю через пасиви);

- збалансованого управління ліквідністю (через активи і пасиви).

Сутність стратегії трансформації активів полягає в нагромадженні високоліквідних активів, які у разі виникнення попиту на ліквідні кошти продаються доти, доки не будуть задоволені потреби. Відтак відбувається перетворення (трансформація) активів у грошову форму. Стратегія трансформації активів є традиційним і найпростішим підходом до управління і здебільшого використовується невеликими банками, які не мають широких можливостей запозичення коштів та доступу на грошові ринки. Вона оцінюється як менш ризикована порівняно з іншими, проте й досить дорога з погляду вартості, адже підтримка значного запасу ліквідних коштів у цілому знижує показники прибутковості банку.

Основними джерелами аналізу ліквідності є щоденний та місячний баланс банку. Використовуючи дані щоденного балансу, НБУ контролює виконання обов'язкових нормативів ліквідності кожним банком окремо.

Оскільки на показники ліквідності банку впливають різноманітні чинники, зокрема такі, як якість активів, структура пасивів, достатність капіталу, фінансовий стан позичальників, то в процесі аналізу, крім балансу, можуть використовуватися й інші доступні інформаційні джерела, які поділяють на:

1) внутрішні;

2) зовнішні: інформація, одержана безпосередньо від клієнтів та контрагентів банку; офіційні повідомлення: рейтинги, статистичні дані, повідомлення засобів масової інформації, інформація про операції банку на відкритих ринках, біржах, у позабіржових системах. [13, c. 98].

Під внутрішніми інформаційними джерелами розуміють внутрішньобанківську інформацію, яка закрита для сторонніх осіб. Внутрішньобанківська інформація: звітність про депозитну діяльність банку, звітність про стан кредитного портфеля банку, звітність про портфель цінних паперів, звітність про формування резервів на покриття ризиків за активними операціями, кредитні договори, інформація про прострочені, пролонговані та реструктуризовані кредити, минула інформація про повернення кредитів позичальниками, дані про рух коштів за рахунками клієнтів.

Зовнішні джерела інформації поділяються на первинні та вторинні. Первинними інформаційними потоками є: офіційні повідомлення та інформація, одержана від клієнтів: фінансові звіти позичальників та емітентів цінних паперів, кредитні заявки, офіційні повідомлення про реструктуризацію цінних паперів, повідомлення клієнтів про наміри дострокового вилучення депозитів, офіційні повідомлення про злиття, реорганізацію чи банкрутство клієнтів чи контрагентів, прохання позичальників про пролонгацію чи реструктуризацію кредитів, попередження про зняття коштів з клієнтських рахунків. Відмітною рисою вторинних джерел інформації є її загальносуспільна доступність. [2, c.122].

Зовнішні джерела інформації мають велике значення в процесі прогнозування ліквідності. Різноманітність цієї інформації (яка часто є неформальною) забезпечує об'єктивність та різнобічність аналітичного процесу. Крім того, інформація, одержана на ринку, є досить оперативною, оскільки ринок реагує на певні зміни ще до того, як ці зміни знайдуть відображення в офіційних матеріалах (фінансовій звітності позичальника, рішеннях суду, офіційних звітах тощо). Об'єктивно і точно прогнозувати потребу в ліквідних коштах на перспективу банк може за допомогою комплексного аналізу всіх інформаційних джерел.

2.2 Аналіз платоспроможності банку

Достатність капіталу - це здатність банку покривати свої витрати.

Платоспроможність банку - це достатність власних коштів для забезпечення захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку. Дотримання банківських норм достатності капіталу дає змогу:

- зменшити кредитний ризик;

- відмовитись від кредитування чи надання послуг у разі, якщо сума банківського капіталу близька до нормативів достатності капіталу ліміти;

- змінити плату за кредит.;

- відмінити кредитні ліміти.

Банку необхідно мати достатній капітал для забезпечення обсягу і характеру своїх комерційних угод. Згідно з Базельською угодою основними показниками достатності капіталу є мінімальний коефіцієнт ризиковості активів і мінімальний коефіцієнт капітального покриття.

При аналізі достатності капіталу , перш за все, визначається виконання економічних нормативів, встановлених НБУ.

Достатність капіталу визначається чотирма показниками:

- мінімальний розмір статутного фонду;

- мінімальний розмір власних коштів банку (капіталу);

- платоспроможність банку;

- достатність капіталу (співвідношення власних і залучених коштів).

Власний капітал банку є амортизатором збитків по робочих активах. Відповідно, адекватність капіталу - це його достатність покривати явні і приховані збитки по активах. [2, c. 141].

Капітал банку вважається достатнім, а банк платоспроможним, якщо він покриває не менше 8% ймовірних збитків по активах, що зважені на величину кредитного ризику.

За Базельською угодою основний і додатковий капітал повинні у рівній долі (не менше 4%) покривати ймовірні збитки по активах.

При недостатності капіталу його нарощення може йти:

- шляхом нарощення власного капіталу;

- шляхом диверсифікації (переструктурування) активів;

- продажу активів і скорочення бази порівняння.

Норматив платоспроможності - це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Співвідношення капіталу банку (К) і активів (Ар) визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.

Норматив платоспроможності (Н3) обчислюється за формулою:

Н3 = К / Ар * 100% (2.2)

Нормативне значення цього показника не може бути нижчим 8%.

Норматив достатності капіталу (Н4)- це співвідношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.

Співвідношення капіталу (К) до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (ЗА), визначає достатність капіталу, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків.

Норматив достатності капіталу (Н4) обчислюють за формулою:

Н4 = ( К / ЗА) * 100% (2.3)

Нормативне значення Н4 повинно бути не менше, ніж 4%.

Достатність капіталу - це співвідношення між власними і залученими коштами незалежно від ризиків по основній діяльності. Цей показник за новою редакцією Інструкції №10 НБУ повинен складати не менше, ніж 1 до 25 або 4%. Це означає, що на 1 гривню власних коштів банк повинен залучати не менше 25 гривень. [13, c. 101];

До залучених коштів відносяться:

- кошти на поточних рахунках суб'єктів господарювання;

- внески і депозити суб'єктів господарювання;

- кошти на рахунках банків-кореспондентів;

- внески і депозити населення;

- кредити, що отримані від інших банків;

- кошти, отримані від інших кредиторів.

За прийнятою термінологією західних банкірів адекватність капіталу характеризує міру покриття власним капіталом ризику по активах і служить оцінкою здатності банку захистити інтереси кредиторів та інвесторів. Співвідношення між власними і залученими коштами визначає межу залучення ресурсів на одиницю власних коштів. До укладення угоди про достатність капіталу сигналізував показник, що характеризував питому вагу власного капіталу в сумарних активах. Його недолік в тому, що він не враховував ризиків по коштах, що вкладені в активи різної доходності. В результаті від нього відмовились і з 1978 р. визначають його відношенням до активів, скоректованих на ступінь ризику.

2.3 Аналіз ліквідності комерційного банку

Першим етапом аналізу ліквідності є виявлення того, наскільки банк дотримується нормативів ліквідності, встановлених Національним банком України (НБУ). Встановлення нормативних вимог щодо ліквідності, обов'язкових для кожної банківської установи, є звичайною практикою центральних банків ряду країн. Це дає змогу здійснювати контроль за ліквідністю банків та підтримувати необхідний рівень ліквідності банківської системи в цілому. Здебільшого з цією метою застосовується метод коефіцієнтів, який дає можливість не тільки оцінити рівень ліквідності окремого банку, але й здійснювати порівняльний аналіз ліквідності різних за розмірами банків.

Метод коефіцієнтів дає змогу виявити кількісний зв'язок між різними рахунками, групами та розділами балансу. У такий спосіб визначають питому вагу окремих балансових рахунків чи груп рахунків у загальному обсязі активів (пасивів) або окремих груп та розділів балансу. Одержані значення порівнюються з нормативними значеннями або аналізуються в динаміці.

Зазвичай у практиці для регулювання та аналізу ліквідності банку центральні банки застосовують кілька коефіцієнтів ліквідності. Очевидним є те, що одним коефіцієнтом простіше керувати як комерційному банку, так і центральному. Проте система багатьох коефіцієнтів дає змогу центральному банку гнучкіше проводити свою політику резервних вимог, наприклад, змінювати рівень вимог для однієї категорії депозитів і залишати його без зміни для іншої. Це посилює ефективність управління ліквідністю банківської системи з боку центрального банку. Також система багатьох коефіцієнтів є більш прийнятною, тому що дає змогу враховувати різні рівні коливання, які притаманні різним категоріям депозитів, і навпаки, передбачає диференціацію ступеня ризику ліквідності для активів. [13, c. 110].

Подібна практика діє і в Україні. НБУ своєю постановою від 28 серпня 2001 р. № 368 затвердив Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків України, якою для банків установлено такі нормативи ліквідності:

- норматив миттєвої ліквідності;

- норматив поточної ліквідності;

- норматив короткострокової ліквідності.

Миттєва ліквідність сигналізує про здатність установи банку покрити коштами в касі та на коррахунку частину залучених коштів в національній валюті. Норматив миттєвої ліквідності розраховується як співвідношення суми коштів на коррахунку (Ккр) та в касі (К) до розрахункових (Рп) і поточних (Пр) зобов'язань:

Н6 = ( Ккр+К ) / ( Рп+Пр ) *100% (2.4)

Поточна ліквідність характеризується відношенням зобов'язань банку незалежно від строку їх виконання до активів незалежно від строку їх надходження. Розраховується цей норматив як співвідношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань банку (З) :

Н7 = А / З * 100% (2.5)

Значення цього нормативу має бути не менше 100%.

Норматив короткострокової ліквідності розраховується як співвідношення високоліквідних активів (Ва) до робочих активів (Ра) банку (Н8) характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується за формулою:

Н8 = Ва / Ра * 100% (2.6)

Нормативне значення показника Н8 має бути не менше 20%.[2, c. 163].

Визначення ступеня ліквідності та віднесення кожної із статей активу до певної групи дає змогу банку оцінити наявні ліквідні кошти та виявити резерви ліквідних активів. З метою уникнення критичних ситуацій та максимально чіткого прогнозування тенденцій у зміні банківської ліквідності застосовують аналіз структури активів банку за ступенем їх ліквідності.

Структура активів банку (зокрема попит на кредити), а також структурні зрушення в ресурсній базі банку формуються під впливом певних чинників. Вплив чинників вивчають, розподіливши їх за такими групами:

1. трендові - показують довгостроковий середній темп зростання кредитів та депозитів, який екстраполюється на майбутнє;

2. циклічні - відтворюють коливання ділової активності в країні протягом одного економічного циклу;

3. структурні - виявляють загальні тенденції зміни в структурі активів та ресурсної бази по групі чи системі банків;

4. сезонні - визначають зміни у стані кредитів та депозитів протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічним; [2, c. 164].

Аналіз динаміки показників у межах одного ділового циклу дає можливість виявити циклічні зміни. Стадія зростання ділової активності характеризується тим, що попит на кредити, як правило, збільшується вищими темпами, ніж депозитна база, тому банк може відчути додаткову потребу в ліквідних коштах. Очевидно, що під дією одночасного підвищеного попиту на грошові ресурси та зниження пропонування відсоткові ставки зростають. А отже, для підтримання ліквідності банк вимушений буде кожного разу залучати кошти під вищу ставку та на короткий термін. Якщо в період економічного піднесення строки розміщення активів банку істотно перевищують строки залучення зобов'язань, банк може зазнати збитків унаслідок підвищення процентного ризику. Залучення банком коштів на триваліші строки (а отже, за нижчою ставкою), а розміщення на коротші дає змогу підвищити прибутки та уникнути проблем з ліквідністю в періоди зростання.

Доцільно проводити такий порівняльний аналіз як у розрізі окремих груп банків, так і за даними банківської системи в цілому. В нашій країні залежно від величини активів виділяють чотири групи банків: найбільші (активи понад 1300 млрд. грн), великі (активи понад 500 млн. грн), середні (активи понад 200 млн. грн), малі (з активами менше 200 млн. грн). У різних групах банків структурні зрушення в активах чи пасивах можуть різнитися. В процесі аналізу доцільно порівнювати структуру показників окремого банку з середніми значеннями аналогічних показників по тій групі банків, до якої він належить. Аналіз дасть змогу банку визначити своє місце та динаміку відносно інших банків та точніше спрогнозувати майбутню потребу в ліквідних коштах. Аналіз структурних зрушень в активах проводять у розрізі основних статей (табл.2.4). [2, c. 165].

Таблиця 2.4

Аналіз динаміки та структури активів Українських банків у розрізі основніх статей, %

Показник	1997 р.	2008 р.	2009 р.	Відхилення від попереднього року
Грошові кошти	3,04	2,85	4,21	-0,19	1,36
Кошти в НБУ	8,77	11,34	5,81	2,57	-5,53
Коштив інших банках	20,95	19,27	10,56	-1,68	-8,71
Цінніпаперина продаж	7,0	4,82	8,20	-2,18	3,38
Інвестиційніцінні папери	0,36	0,38	0,51	0,02	0,13
Кредитний портфель	42,40	47,60	63,23	5,19	15,64
Основні фонди	9,98	8,40	7,14	-1,57	-1,27
Інше	7,51	5,33	1,73	-2,17	-3,6

Кредитний портфель українських банків (табл.2.4) має стійку тенденцію до збільшення, а отже, і потреба в ліквідних коштах зростає. У процесі аналізу кредитного портфеля та депозитної бази кожного окремого банку виявляється вплив на ліквідність сезонних чинників. Залежно від особливостей, притаманних діяльності клієнтів банку, складу клієнтури банку, регіональних особливостей та специфіки ринкової ніші конкретного банку вплив сезонних чинників буде відчутним або ж непомітним. Метою такого аналізу є з'ясування змін та закономірностей у стані кредитів та депозитів банку протягом певного періоду (тижні, місяці) порівняно із середньорічними показниками. [2, c. 166].

Додаткова потреба в кредитах та вилучення депозитів значною мірою залежать від сезонних чинників. Особливо вплив сезонних чинників відчувається, якщо більшість клієнтів банку - сільськогосподарські підприємства. Такий банк відчуває потребу в ліквідних коштах навесні внаслідок зростання попиту на кредити та значне зниження залишків на рахунках клієнтів. Восени, після продажу урожаю, обсяг депозитної бази зростає, а попит на кредити, навпаки, знижується.

Відчутні сезонні коливання в попиті на високоліквідні ресурси та їх пропонування відчувають і ті банки, які працюють з підприємствами харчової та переробної промисловості, будівельними компаніями, туристичними фірмами. Впливу сезонних чинників на ліквідність можна уникнути через галузеву та портфельну диверсифікацію клієнтської бази. За умови існування в банку подібної роду сезонної залежності, пов'язаної з діяльністю одного або кількох типів клієнтів, аналіз сезонних потреб у ліквідних коштах є необхідною умовою успішного функціонування.

Дані ретроспективного аналізу дають можливість банку досить точно визначити вплив сезонних чинників на ліквідність. Під час аналізу обчислюються показники, що характеризують попит на кредити та стабільність ресурсної бази банку в межах певного часового періоду (як правило, кварталу). Порівняння показників, розрахованих за даними різних періодів протягом року, дає змогу банку виявити інтервали пікової потреби в ліквідних коштах та завчасно скласти план дій щодо підтримання ліквідності.

У процесі аналізу ліквідності доцільно оцінювати як структуру і динаміку активів, так і стан зовнішнього середовища: рівень розвитку ринків, на яких обертаються ці активи, законодавчі обмеження. За умови обертання банківського активу на ліквідному, активно діючому ринку та за відсутності або незначної кількості законодавчих обмежень ліквідність банку підвищується. І навпаки, активи, які не можуть бути досить швидко перетворені в гроші через продаж їх на ринку, що спричинено неактивністю та вузькістю ринку (невелика кількість учасників, незначні обсяги, законодавчі обмеження тощо), не варто розглядати як ліквідні засоби.

Особливістю цього виду аналітичної роботи є необхідність здійснення моніторингу (постійного стеження за станом) усіх ринків, на яких обертаються активи банку. Рівень ліквідності активів може змінюватися досить швидко, що прямо пов'язано з динамічністю фінансових ринків, імовірністю виникнення економічної кризи як в окремій країні, так і поширенням паніки на всі світові ринки. Такі фактори суттєво впливають на ліквідність банківських активів і не можуть бути проігноровані банком, хоча і незначною мірою піддаються прогнозуванню. Значення аналізу стану фінансових ринків зростає, коли банк застосовує стратегію примусової трансформації активів і планує задовольнити потребу в ліквідних коштах через продаж активів до настання термінів їх погашення. [2, c. 168].

На рівень ліквідності банку впливає якість активів та рівень ризику, який пов'язується з кожним конкретним видом активів. Метою проведення аналізу є визначення ймовірності вчасного повернення коштів банку. Результати такого аналізу дають змогу оцінити безперебійність автоматичного перетворення активів у ліквідну форму у зв'язку з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати процентів за наданими кредитами, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах та ін.

Аналіз якості кредитного портфеля банку є необхідним етапом оцінювання банківської ліквідності, оскільки найвищий ризик притаманний кредитним операціям банку. На потребу в ліквідних коштах певною мірою впливає надійність позичальників, адже кредити, які вчасно не повертаються і вимагають реструктуризації, погіршують ліквідну позицію банку. Якщо питома вага прострочених, пролонгованих і безнадійних кредитів значна, то, визначаючи потреби ліквідності, необхідно брати до уваги не лише строки повернення коштів, а й імовірність таких надходжень.

Визначаючи реальну вартість ліквідних активів, банк має спиратися на принцип консерватизму та обережності. Особливо це стосується портфеля цінних паперів. Методи оцінювання портфеля цінних паперів з позицій ліквідності значною мірою залежать від виду портфеля. Цінні папери, що входять до інвестиційного портфеля банку, не є засобом підтримання ліквідності. Такі папери купуються банком на весь період дії з метою отримання стабільного доходу у вигляді процента, платежу за купоном чи дивіденду. Вартість цінних паперів, що входять до інвестиційного портфеля, обчислюється за методом дисконтування майбутніх грошових потоків. Цінні папери в портфелі на продаж купуються банком на короткий термін з метою вкладення тимчасово вільних коштів. Вартість цих паперів визначається їх поточною ціною, яка може бути як вищою за ціну купівлі (банк отримує прибуток), так і нижчою (банк зазнає збитків). [16, c. 98].

Нині в комерційних банках України створюється резерв на відшкодування збитків від операцій з цінними паперами (Постанова правління НБУ від 30 грудня 2000 р. № 629). Грошові надходження від цінних паперів мають враховуватися не за їх балансовою оцінкою, а за ринковою ціною (для паперів, які мають активний ринок) або за розрахунковою вартістю (для паперів, які не мають активного ринку). Керуючись принципами консерватизму, банки повинні застосовувати песимістичні оцінки як щодо суми надходжень, так і щодо термінів реалізації цінних паперів чи одержання доходів за ними.