Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація

1.1 Основні види цінних паперів

1.2 Механізм формування курсової вартості цінних паперів та дивідендна політика

Розділ 2. Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення

2.1 Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів

2.2 Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на ринку цінних паперів

2.3 Фондові індекси

2.4 Фондові кризи у ринковій економіці

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в Україні

3.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

3.2 Сучасний стан фондового ринку в Україні

3.3 Проблеми розвитку Національної депозитарної системи

3.4 Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України

Висновки

Література

Додатки

Вступ

На початку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузі відносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватної цим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуванням народногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічне становлення ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень і сприятиме оздоровленню економіки в цілому, інвестуванню її стрижневих галузей і об'єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

Предметом дослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесів в Україні.

Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.

Теоретико-методологічною основою дипломної роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

Ринок цінних паперів є найвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку, розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх його учасників -- інвесторів, емітентів, посередників -- він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально - економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

На ринках цінних паперів формуються вихідні критерії для оцінки ефективності нових вкладень, здійснюється економічний контроль за ефективною діяльністю акціонерних підприємств. Особливо це важливо для "захисту" підприємництва від наслідків комерційного ризику в сучасних умовах, різких змін у структурі світового господарства, стрибків у динаміці товарних цін, відсоткових ставок, валютних курсів.

Ринки цінних паперів (особливо короткострокові) відіграють важливу роль у регулюванні грошового обігу та кредиту. Досвід останніх десятиріч у країнах Заходу свідчить, що існування розгалуженої мережі ринків цінних паперів у багатьох ситуаціях може стримувати розвиток інфляційних процесів. Це пов'язано з тим, що наявність значної кількості різних цінних паперів допомагає зв'язати частину невитрачених грошових ресурсів споживачів, перевести їх з положення незадоволеного поточного попиту в положення, що забезпечує їх збереження. За недостатнього розвитку (або відсутності) ринку цінних паперів може скластися драматична проблема розміщення державних позик, викликана дефіцитністю бюджету.

Успішне функціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкого фондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів держави постає необхідність забезпечити розширене відтворення шляхом залучення та "переливу" коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку цінних паперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведення ринкових реформ.

В даний час у розвинутих країнах ринки цінних паперів належать до числа найбільш динамічно зростаючих елементів фінансової сфери. Оборот на нових ринках цінних паперів зростає в багато разів швидше, ніж обсяг операцій на товарних ринках i на традиційних ринках комерційного та банківського кредиту. Формування ринків цінних паперів означає високий ступінь економічного розвитку. З ускладненням господарського механізму функції ринків цінних паперів стають дедалі різноманітнішими. Система цих ринків створює необхідний i важливий компонент сучасного механізму економічного регулювання. Так, у країнах Заходу рух капіталів, перерозподіл трудових i матеріальних ресурсів між різними галузями виробництва найчастіше опосередковується ринками цінних паперів. В умовах, коли величезні обсяги капіталу виявляються зв'язаними на тривалий період у тій чи іншій продуктивній формі, саме ринки цінних паперів надають економіці тої гнучкості й мобільності, яка забезпечує можливість швидкого переливу ресурсів з одних галузей в інші i здійснення структурної перебудови виробництва. На відміну від інших фінансових ринків тільки ринки цінних паперів є дійовим інструментом розподілу й перерозподілу капіталу корпорацій між галузями.

Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація

Цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид капіталу, визначають відносини юридичної особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь. - 1995. - с. 220

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати іншим особам шляхом передавальних записів, що засвідчують перехід прав на цінний папір до іншої особи. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цінні папери можуть використовуватися для розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів i кредитів. Випускає їх юридична особа, яка зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску цінних паперів.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери - фіктивний капітал другого i третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва i варіанти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони i ф'ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у 1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.

Цінні папери з фіксованим прибутком це боргові зобов'язання, у яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

комунальні облігації і заставні листи (іпотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств);

промислова облігація (боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забезпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

1.1 Основні види цінних паперів

Спочатку розглянемо цінні папери першого порядку. Їх використовують підприємства, державні та муніципальні органи для фінансування своєї діяльності.

Акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь у розподілі майна у випадку ліквідації товариства. Фондовий ринок України. - К.: УФБ, 1994. С. 33-36

Ціноутворення акцій - дуже складний процес. Він залежить від багатьох чинників, як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру. Для цього процесу характерні такі етапи, як:

1. Номінальна вартість.

Усі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. Номінальна вартість практично ніяким чином не пов'язана з реальною вартістю.

2. Балансова вартість.

Вона вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених i розповсюджених акцій.

3. Курсова (ринкова) вартість.

Вона зумовлюється попитом i пропозицією на ринку цінних паперів.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими i звичайними.

Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрацій. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках акціонера.

Щодо акцій на пред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. В окремих країнах Заходу акції на пред'явника складають до 90 % усіх акцій. Останнім часом у всьому світі помітніше окреслюється тенденція до збільшення питомої ваги акцій на пред'явника. Адже уже сьогодні на ринках окремих країн дуже гостро постала проблема, яка полягає у неспроможності швидко i ефективно проводити операції з іменними акціями як того вимагають сучасні стандарти i фінансові вимоги. Найвiрогiднiше, в недалекому майбутньому на ринку залишиться порівняно невелика частка іменних акцій.

Безплатні акції випускають з метою розподілу їх серед акціонерів пропорційно кількості акцій, що їм уже належить.

Сума привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої позбавлений права брати участь в керуванні товариством.

Існують такі види привілейованих акцій:

кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не тільки на поточний, а й на невиплачений раніше дивіденд.

не кумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період у разі, коли рада директорів не оголосила про їх виплату

з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші

конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих

акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється на основі аналізу тенденцій до підвищення чи пониження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів

відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.

Акції "з голубими корінцями" - випускаються найпотужнішими широковідомими корпораціями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та інші), які утримують лідерство у своїх галузях , а головне, протягом всієї своєї історії стабільно виплачують дивіденди акціонерам.

Прибутковими акціями називають акції компаній, які виплачують дивіденди, що перевищують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо, газо, електропостачання.

Акції зростання - це акції корпорацій, доходи i прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати по дивідендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва i можливості його збуту.

Циклічні акції характерні тим, що їхня ціна зростає i падає синхронно із спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки - важкої промисловості, автомобільної, целюлозо-паперової.

Спекулятивні акції - так називають акції корпорацій, які виникли недавно. Такі акції, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на так званих " спекулятивних " біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді).

Друге місце як об'єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Вони є терміновим борговим зобов'язанням з фіксованим процентом, за допомогою якого держава i місцеві органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси. Цінні папери в Україні. - К.: УФБ, 1993. С.57-60 Облігації підприємств мають право випускати підприємства всіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25% величини статутного фонду, i тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права брати участь в управлінні товариством.

Облігації можуть знаходитися у вільному обігу та з обмеженнями. Розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток з процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями:

виходячи iз ступеня безпеки:

гарантовані (безпечні) облігації ; впевненість у погашенні цих облігацій в установлений термін ґрунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондів

незабезпеченні облігації, котрі не підтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення (викупу):

серійні облігації , які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали;

ординарні облігації , що підлягають викупу одночасно, в установлену дату.

виходячи iз можливості дострокового викупу:

облігації з правом дострокового погашення , які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну;

компенсовані облігації , які за бажанням власника можуть у будь - який момент вільно обмінюватись на готівку;

конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери, що випускаються тим же емітентом.

виходячи з механізму виплати процентної ставки:

іменні облігації, процентні виплати за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації.

облігації на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування Котирування - встановлення курсів цінних паперів відповідно до чинних законодавчих норм і усталеної практики.. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р. відображено у додатку № 2.

Також до цінних паперів належать казначейські зобов'язання. Це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їхніми власниками грошових коштів до бюджету й дають право на одержання фінансового доходу. Фондовий ринок України. - К.: УФБ, 1994. С.32-33

Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

довгострокові - від 5 до 10 років

середньострокові - від 1 до 5 років

короткострокові - до одного року

Рішення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету. Виплата доходу від казначейських зобов'язань та їх погашення здійснюються згідно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту Депозити - цінні папери (акції, облігації), внесені на зберігання в кредитні установи й відсотків. Основи ринкової економіки. - К.: Либiдь, 1995. С. 224

Ощадні сертифікати видаються:

строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк)

до запитання

іменні (не підлягають обігу, а їх продаж іншим особам є недійсним)

на пред'явника

Громадяни купують сертифікати за рахунок власних коштів, а підприємства за рахунок коштів, що надходять у їхнє розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит. Доход з ощадних сертифікатів виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковим сертифікатом раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший відсоток, рівень якого визначається на договірних умовах при внесені депозиту.

Також до паперів першого порядку належить вексель - офіційне боргове зобов'язання певної форми, яке надає його власникові право вимагати оплати боржником указаної у векселі суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

явка для засвідчення підпису не потрібна;

при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

утримання векселя точно встановлено законом;

вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, заставою або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого.

Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту Акцепт - згода на оплату або гарантування оплати грошових і товарних документів. і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанту умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі такої прямої боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цінні папери другого i третього порядків. Вони широко розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку скоро з'явиться на фондовому ринку України.

Депозитне свідоцтво - це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному з банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів Активи - все, чим володіє компанія й що їй належить (обіговий капітал, основний капітал, нематеріальні активи) цієї корпорації у випадку її ліквідації. Фондовий ринок України. - К.: УФБ, 1994. С. 30-32 Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субсидії у вигляді депозитних свідоцтв.

Ф'ючерс - також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Цінні папери в Україні. - К.: 1993. С. 69-71

Існує кілька позицій, за якими ф'ючерс відрізняється від опціону:

1. Укладання ф'ючерсного контракту не є актом купівлі-продажу

2. Розрахунки по закінченні терміну ф'ючерсного контракту є обов'язковими.

3. Ризик по ф'ючерсному контракту більш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди - інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До строку виконання угоди в клірингову палату біржі Клірингова палата - біржовий та між біржовий орган, який здійснює розрахунки між учасниками біржових угод на основі заліку взаємних вимог. вноситься невелика сума застави.

Опціон - це угода між партнерами, один з яких виписує i продає опціонний сертифікат, а інший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх. Також.С.32-33,138-139

Існують два різновиди опціонів:

" американський ", який можна реалізувати протягом всього терміну контракту.

" європейський ", котрий реалізовується на певну дату.

Мета опційної торгівлі - уникнути ризику, пов'язаного з торгівлею ф'ючерсними контрактами. Опційна угода - це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції (строку поставки), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію (опціон), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону - це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Можливі три позиції (визначення) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такий прояв внутрішньої вартості опціону, такі: Губський Б.В. Біржові технології ринку. - Київ - 1997. С. 204

Визначення опціону	Опціон покупця	Опціон продавця	Внутрішня ціна
Бути при грошах (виграти)	Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон	Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон	Створюється
Залишитися при своїх грошах (не виграти)	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон	Відсутня
Залишитися без грошей (втратити)	Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон	Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон	Відсутня

Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду. Губський Б.В. Біржові технології ринку. - Київ - 1997. С. 204 Варранти дозволяють акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

1.2 Механізм формування курсової вартості цінних паперів та дивідендна політика

Цінні папери мають номінальну i ринкову вартість, або ціну. Номінальною називають вартість, зазначену на цінному папері. Але купівля - продаж цінних паперів проводиться не за номіналом, а за цінами, що складаються на ринку цінних паперів. Ціна, за якою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою ціною, або курсом цінних паперів.

Курс акції залежить від річного дивіденду, який вона приносить, рівня позичкового процента та співвідношення між пропозицією акцій i попитом на них. Курс акції тим вищий, чим більшим є дивіденд, виплачуваний по ній, i чим нижчим є рівень позичкового процента, оскільки, купуючи акції, власник грошового капіталу завжди порівнює виплачуваний по них дивіденд з тим доходом, який він міг би одержати, поклавши свій капітал у банк, тобто з позичковим процентом. Середній курс акції дорівнює сумі грошового капіталу, яка принесе доход, що дорівнює дивіденду, в разі вкладання цієї суми в банк (чи передачі у позичку).

Курс акції розраховується за формулою:

Д х 100

Ка =

Рп

де Д - сума річного дивіденду по акції

Рп - рівень позичкового процента.

Курс облігації залежить від її номінальної вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового процента, кількості років, що залишилися до погашення облігації, та співвідношення між пропозицією облігації та попитом на них. Курс облігації на ринку цінних паперів, як i акції, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формування попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної, підвищуватись та падати. Середній курс облігації, за яким рівень доходів i рівень позичкового процента однакові, дорівнюватиме номінальній вартості. Якщо ж рівень доходу по облігації нижчий за рівень позичкового процента, то її середній курс буде меншим за номінальну вартість, а при рівні доходу по облігації вищому за рівень позичкового процента - більшим.

Курс облігацій визначається формулою:

(Сн + нД)

Ко =

100 н Рп

де: Сн - номінальна вартість облігації;

н - кількість років, що залишилися до погашення облігації;

Д - сума річного доходу по облігації;

Рп - рівень позичкового процента.

Приклад. Припустимо, що інвестор придбав за номіналом нову п'ятипроцентну облігацію вартістю 1000 $ при рівні позичкового процента 5%. На момент перепродажу облігації рівень позичкового процента піднявся удвічі, тому за номіналом її ніхто не захоче купити. За ті ж гроші, віддавши їх у позичку (поклавши в банк), можна одержати доход у розмірі 10%. Курс облігації за умови, що до її погашення залишається один рік, становитиме 955 $. Витративши цю суму на придбання облігації, її власник одержить 1000 $, заробивши на різниці у цінах 45 $, i, крім того, за рік йому будуть нараховані та виплачені як проценти 50 $. Увесь доход 95 $ - це 10 % вкладеного капіталу. Якщо ж облігація підлягає погашенню через три роки, вона оцінюється у 855 $.

Інший випадок. Рівень позичкового процента на момент перепродажу облігації не підвищився, а зменшився до 3 %. Тоді курс облігації, термін погашення якої настає через рік, дорівнював би 1019 $, а тієї, що підлягає погашенню через три роки - 1055 $.

Курсова вартість цінних паперів постійно коливається залежно від зміни співвідношення між попитом на ті або інші цінні папери та їх пропозицією на ринку. У свою чергу, попит i пропозиція залежать від очікуваної зміни рівня позичкового процента, а за звичайними акціями - i доходів, які визначаються насамперед перспективами розвитку корпорації, що випустила акції, а також станом політичної обстановки, загальною економічною ситуацією в країні. На курс цінних паперів також впливає стан державних фінансів i грошового обігу. Інфляційне знецінення грошей призводить до зменшення попиту на цінні папери з фіксованим доходом, i водночас зростає попит на звичайні акції, облігації, що конвертуються.

Дивіденд -- це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика -- це сукупність заходів, які здійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього АТ.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам -- перший із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти:

позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпшенні добробуту акціонерів;

негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:

політика постійних виплат, згідно з якою АТ платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

політика поступового збільшення дивідендів;

політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.

Дивіденд -- один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 - Ц0) / Ц0 Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. - 2000. - с. 60,

де Да -- дохідність акції;

Д -- отримані за період дивіденди;

ЦІ -- поточна ринкова ціна акції;

ЦО -- ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину АТ та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. - 2000. - с. 60,

де ПДР -- прибуток до розподілу;

РФ -- резервний (страховий) фонд;

ФРВ -- фонд розвитку виробництва;

ФД -- фонд дивідендів;

ФСП -- фонд на соціальні потреби;

ІФ -- інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% -- для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах.

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином:

нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100 Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. - 2000. - Ст.61,

де Сд -- ставка дивіденду;

СК -- статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. // Фінанси України. - №2. - 2000. - Ст.61,

де Дн -- нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ -- номінальна вартість акції;

А -- кількість акцій у акціонера.

Дв = Дн - ППЛозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начмсления дивидендов. // Бизнес. Бухгалтерия. - №34. - 1999. - С. 94,

де Дв -- виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП -- податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн -- для резидентів, Дв = 0,85 Дн -- для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями:

Днт = Дн * Т \ 365 * 100 Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начисления дивидендов. // Бизнес. Бухгалтерия. - №34. - 1999. - С. 94

де Днт -- нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т -- термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК "Укррічфлот" -- 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізький залізорудний комбінат -- 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК "Запоріжжя-обленерго" -- 623 тис. грн., що становить 10% чистого прибутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" -- 600 тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн., або 10% ЧП; ЕК ВАТ "Полтава-обленерго" -- 275 тис. грн., або 0,11 грн. на акцію; ВАТ "Нафтохімія Прикарпаття" -- 196,4 тис. грн., що дорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма "Здоров'я" -- 180 тис. грн.; ВАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" -- 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ "Аваль" -- 135 тис. грн.

Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ "Дружківський метисний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" -- 0,65 грн. на акцію; ВАТ "Спектр" -- 0,06 грн. на акцію; ВАТ "Роменський молочний комбінат" -- 1,00 грн. на акцію; ВАТ "Одеса-газ" -- 1,02 грн. на акцію; ЗАТ ІФ "Олбі-Інвест" -- 1,12 грн. на інвестиційний сертифікат.

За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ "Сумигаз", наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод "Рогань" -- 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" -- 13,2%; ВАТ "Кримський содовий завод" - 25% Инвестиционная газета. Приложение «Финансы и компании». - №41. - 1999.

Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських підприємств, гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним та оптимальним розподіл як дивіденди 5--10% чистого прибутку.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки:

видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місце розташування АТ), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для АТ, так і для акціонерів.

Виходячи з цього можна зробити висновок, що необхідно розробити ґрунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливості функціонування акціонерного товариства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші фактори. Підприємствам, які вже виплачували дивіденди, бажано надалі дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при їх виплаті.

Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики має стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить успішне його функціонування, а також на виплату стабільних, бажано зростаючих дивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого товариства як на вторинному, так і на первинному фондовому ринках, залученню додаткових інвестицій.

Розділ 2. ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення

Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує в економічній сфері:

відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванні державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об'єктивним.

Прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.

Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.

Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв'язування та вилучення із вільного обігу.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях - від хаотичності й роздробленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали невід'ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:

Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забезпечується наявністю єдиної національної фондової біржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних паперів і єдиного Клірингового банку. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є той же Національний банк через фондову біржу.

Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і забезпечується спеціально створеними державними органами.

Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та виключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок

Введення системи електронного обігу цінних паперів - їх дематеріалізованого обігу у формі комп'ютерних записів на рахунках через систему "національна фондова біржа - центральний депозитарій - кліринговий банк".

Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забезпечує високі гарантії для залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно до рекомендацій "Групи Тридцяти" - міжнародної організації незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків.

Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями "Групи Тридцяти" передбачає необхідність:

Широкого використання стандартних кодів (код ISIN) для торгів і доставки цінних паперів

Запровадження вимог суворого лістингу

Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію

Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням принципу рівності інвесторів

Запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює можливості для попиту і пропозиції

Надійності біржового ринку: забезпечення відсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка діє в стандартний період угоди

Дані про виконання рекомендацій "Групи 30" центральними депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.

Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейських співтовариств дістали розповсюдження особливі відкриті інвестиційні фонди ЮКІТС (Undertakings for Collective Investment in Transferable Securities), які створюються для того, щоб надати можливість фонду, який базується в одній із країн - членів ЄС, продавати свої акції в інших країнах союзу.

Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки, біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об'єднані за назвою "Інституціональні інвестори" (страхові компанії, пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.

2.1 Біржовий та позабіржовий ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (крім ринку позичкових капіталів), на якому здійснюється купівля - продаж цінних паперів. В.Я. Бобров. Основи ринкової економіки. - К.: Либiдь, 1995. С.225-227 Різноманітність функцій, які виконують цінні папери, веде до зростаючої диференціації їх ринків. Слід зазначити, що поряд з загальними рисами ринки цінних паперів мають істотні відмінності, між ними існують певні інститутні та юридичні межі.

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед, фінансовий ринок поділяється на первинний i вторинний. В.В.Колесник Рынок ценных бумаг: - К.: ИГП АН Украины, 1993. С.8-13 Первинний фінансовий ринок - формується за рахунок емісії цінних паперів підприємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначний кількості інвесторів. Опосередкований продаж - це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше відбувається реалізація випущених цінних паперів, доход від якої надходить емітенту. Вторинний ринок цінних паперів - це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється на біржовий та позабіржовий (вуличний) Термін "вуличний ринок" зберігся з тих часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи в кафе. ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф'ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі - відкритість і конкуренція при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об'єднання, які виникли раніше (в 12-13 ст.), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 - у Парижі, у 1771 - Відні, у 1760 - Берліні, 1817 - Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. - 11 в Україні.