2

План

1. Поняття, ознаки, форми та сутність кредиту

2. Види кредиту

2.1 Споживчий кредит

2.2 Банківський кредит

2.3. Іпотечний кредит

2.4. Комерційний кредит

2.5. Консорціумний кредит

2.6. Державний кредит

2.7 Міжнародний кредит

2.8 Ломбардний кредит

2.9 Інші види кредитів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

1. Поняття, ознаки, форми та сутність кредиту

Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Слово «кредит» походить від латинського «creditium» , що означає «позика», «борг». Цей термін перекладається ще як «вірю», «довіряю» .А тому категорія кредиту розглядається наукою переважно як довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позику надається певна вартість у грошовій чи товарній формі для тимчасового користування за відповідну плату. Розглядаючи цю економічну категорію, необхідно виділити такі її основні ознаки:

- кредит - специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі сторін цих відносин ;

- економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу ;

- кредитування - акт передачі кредитором певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та сплати.

Отже, сутність категорії кредиту можна визначити так: кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення та оплати.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди беруть участь не менш ніж дві сторони: кредитор - сторона, яка передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит і позичальник - сторона, що зацікавлена в одержанні позики для досягнення своєї певної мети. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності , затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позики, - є об'єктом кредиту.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення і розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних виробників. Позичальники звертались за кредитом переважно через начальні споживчі потреби або для сплати боргів. Крім лихварських товаровиробники надавали один одному кредити під час купівлі-продажу товарів.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам.

Рушійним мотивом кредитних відносин є отримання додаткового прибутку (доходу) кожним із суб'єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у формі відсотку за кошти, надані у позику, а боржник - у вигляді прибутку на запозичені кошти, використані у підприємницькій діяльності, чи на розширення свого власного споживання. Завдяки цьому , кредит справляє важливий стимулюючий вплив на поведінку економічних суб'єктів. Але об'єктивної необхідності кредиту, про яку мова йшла вище, а також його стимулюючих мотивів недостатньо для повноцінної реалізації кредитних відносин. Для цього необхідні також певні економіко-правові умови.

Саме природа кредитної угоди, яка ґрунтується на тимчасовому запозиченні чужої власності, зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань. Це можливо у випадку, коли кругообіг коштів господарюючих суб'єктів відокремлений від кругообігу коштів суспільства і організації, які вступають в кредитні відносини і повинні бути власниками наявного у них майна або (якщо це державні підприємства чи організації) мати право володіння в користуванні майном. Таким чином, учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами і функціонувати на засадах господарського чи комерційного розрахунку. Фізичні особи можуть стати суб'єктами кредитних відносин, якщо вони дієздатні в правовому відношенні і мають гарантовані стабільні джерела доходів.

Другою обов'язковою умовою реалізації кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження конкретних параметрів позики: її забезпечення, строку кредитування, величини проценту тощо, а також наявності альтернативних варіантів фінансування і розширення коштів. Особливого значення ця умова набула при переході до ринкових відносин.

Кредиту в ринковій економіці притаманні ознаки:

- по-перше, позичальниками здебільшого стають суб'єкти господарювання, кредиторами - переважно банки ;

- по-друге, гроші, видані в позику, використовуються позичальниками як капітал ;

- по-третє, джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти ;

- по-четверте, позика використовується як гнучкий механізм «переливання» капіталу з одних галузей суспільного виробництва в інші та вирівнювання норми прибутку.

Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному просторі.

Водночас кредит необхідний для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення за ринкових умов.

Отже, суть кредиту полягає в тому, що це рух вартості на засадах повернення в інтересах реалізації суспільних потреб.

Форма кредиту синтезує зміст і організацію кредитних відносин. Вона визначається за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників (суб'єктів) кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування.

Залежно від об'єкту кредитних відносин виділяють такі форми кредитування:

1. товарна форма;

2. грошова форма.

У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцем і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відтер мінуванням платежу - комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима.

2. Види кредитів

1. Залежно від терміну використання коштів розрізняють наступі позички:

а) cтрокові:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (1-3 роки);

- довгострокові (понад 3 роки);

б) безстрокові (до запитання)

в) прострочені

г) відстрочені (пролонговані, тобто продовжені)

2.Залежно від призначення та характеру використання позичених коштів розрізняють такі кредити:

а) суб'єктам господарської діяльності:

- торговельним, промисловим підприємствам

- сільськогосподарським підприємствам

- приватним підприємцям (фізичним особам)

б) фізичним особам (споживчі кредити)

в) іншим банкам і небанківським фінансово-кредитним установам (міжбанківські кредити)

г) органам влади

д) під нерухомість (іпотечні кредити)

е) під заставу цінних паперів (ломбардні кредити)

є) видані з поточних рахунків

ж) пов'язані з вексельним обігом (облікові кредити)

3.Залежно від наявності й характеру забезпечення кредиту розрізняють:

незабезпечені (бланкові) кредити;

забезпечені позички:

- заставою майна, майнових прав, цінних паперів;

- гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;

- дорученнями, свідоцтвами страхових компаній.

4. За ступенем ризику кредити бувають:

- стандартні (термін погашення яких інде не настав; ті, за якими вчасно і в повному обсязі сплачено основний борг);

- з підвищеним ризиком (нестандартні, сумнівні, небезпечні кредити та безнадійні борги).

5. Банківські кредити розрізняють також за методом надання:

- позички, які надають разово, тобто такі, рішення про надання яких банк ухвалює за кожною окремою заявою позичальника;

- позички, які надають у міру виникнення в них потреби. В цьому випадку банк визначає для позичальника ліміт кредитування, в межах якого той може в разі потреби у будь-який час одержати позичку;

- гарантійні, або резервні позички, суть яких полягає в тому що банк бере на себе забов'язання, у разі виникнення у позичальника потреби в кредиті, видати останньому певного розміру позичку протягом чітко обумовленого періоду (кварталу, року).

6. За характером і способом сплати відсотків розрізняють позички:

- з фіксованою відсотковою ставкою;

- з плаваючою відсотковою ставкою;

- зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів (звичайні кредити);

- зі сплатою відсотків одночасно з одержанням позичених коштів (дисконтні кредити).

2.1 Споживчий кредит

Споживчий кредит кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори, холодильники тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб'єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємства та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов'язання позичальника (непрямі кредити). Серед непрямих кредитів найбільш поширеними є позики, пов'язані купівлею товарів тривалого користування. В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару з наступною виплатою (з розстрочкою). Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків вартості товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий інший варіант, коли на неоплачену частину виписуються векселі із строком, що відповідає строку відстрочки на купівлю товару. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли наступає строк погашення позичальник сплачує векселі і таким чином повертає позику.

У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об'єкти):

інвестиційні кредити на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;

споживчі кредити на придбання споживчих товарів та послуг за викуп;

кредити на розвиток особистого господарства на придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів, саджанців, мінеральних добрив тощо.

Кредити на нагальні потреби;

цільові кредити для окремих соціальних груп це кредити для окремої верстви населення (молоді сім'ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші). Соціальний характер цих кредитів полягає у розв'язанні таких суспільних завдань: зміцнення матеріальної бази молодої сім'ї, надання матеріальної допомоги студентам, закріплення кадрів за місцем роботи тощо. Позики, як правило, видаються на пільгових умовах під заставу гарантій повернення за рахунок підприємств і організацій.

Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що торкаються порядку видачі на погашення кредиту, вирішуються на підставі кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір інвестиційних кредитів визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення та сумою поточних доходів позичальника за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. Причому строк кредиту не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Позика може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій, сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть виступати в даному випадку і треті особи. Банк приймає закладенні цінні папери на збереження. Повернення їх позичальнику проводиться тільки після повного погашення заборгованості по позиці. Якщо заборгованість не погашена вчасно, банк може реалізувати заставленні цінні папери. Тому важливо для банку правильно оцінити ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки якісно і швидко вони будуть реалізовані. В умовах сьогодення банки надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям, які авальовані першокласними банками. До актуального в сьогоднішніх умовах слід віднести такий вид кредитування, як іпотечні кредити. Позики надаються на купівлю квартир чи під заставу нерухомості. В обох випадках важливо провести реальну ринкову оцінку предмету застави, тому в більшості випадків запроваджують нові підрозділи відділи заставних операцій.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектру кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит це одна із форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками для своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на основі відстрочки платежу. Процес кредитування пов'язаний з наявністю поточного рахунку клієнта з використанням овердрафту (з від'ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку. У першому варіанті виплата чеків здійснюється з поточного рахунку клієнта. У випадку відсутності коштів на рахунку банк покриває від'ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує ідентифікацію при їх опрацюванню в банку емітенту. Використання клієнтом чеків призводить до вичерпання ліміту кредитування, а поступлення платежів (внесків) на чековий рахунок відтворюють ліміт.

Кредитна картка одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговує банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка служить гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

Кредитна картка видається клієнту при умові, якщо стан його депозитних і позичкових операцій з баком задовільний. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок , який періодично може змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в банк рахунки за товари продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельна торговельна організація щомісячно надає власнику картки рахунок за куплені на протязі місяця товари. Протягом першого строку рахунок може бути оплачений безпроцентно, а по його закінченні конвертується в позику. Таким чином виникають зобов'язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає просрочка, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт кредитування.

Запровадження кредитних карток вважається найбільшою новинкою у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту і служать засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Окрім цього, вони можуть служити як дебетові картки, тобто їх можна використовувати як засіб доступу до рахунків клієнтів. Наприклад, їх можна використати для отримання готівки цілодобово з допомогою касових автоматів, а також депонування чеків, переказу грошей з поточних рахунків на строкові вклади і погашення позик.

2.2 Банківський кредит

Банківський кредит - форма кредитних відносин, за якої одним з суб'єктів кредитних відносин виступає спеціалізована фінансово-кредитна установа - банк; кредит надається у грошовій формі на певний строк, з умовою сплати визначеного відсотку, забезпеченості та цільового використання.

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Банківські кредити поділяються:

1) за строками користування на:

а) короткострокові - до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;

б) середньострокові - до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові - понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

2) за забезпеченням на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

3) за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

4) за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний проміжок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

5) за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банкові у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів можна лише з дозволу Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або процентів за його користування банк має право видати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Кредит надається тільки після підписання між сторонами кредитного договору у письмовій формі. Кредитний договір - це юридичний документ, що визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредиту. Кредитний договір укладається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Відповідно до такого договору позичальник бере, а кредитодавець надає кредит. Вимоги до договору кредитування містяться, зокрема, в статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" № 2664-ІІІ від 12.07.2001 р.

Договір повинен містити такі реквізити:

1) назву документа;

2) назву, адресу та реквізити суб'єкта підприємницької діяльності;

3) прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, її адресу;

4) найменування місця знаходження юридичної особи;

5) найменування фінансової операції;

6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;

7) строк дії договору;

8) порядок зміни і припинення дії договору;

9) права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

10) інші умови за згодою сторін;

11) підписи сторін.

У кредитному договорі передбачаються: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів, порядок плати за кредит; об'єкти кредитування; обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань за договором клієнтом; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Законодавство України та практика знають такі форми забезпечення виконання зобов'язань із поверненню кредиту: застава, гарантія/порука та страхування ризику неповернення кредиту.

Застава - найбільш поширений спосіб забезпечення виконання зобов'язань. Відповідно до неї банк або інший позикодавець у разі неповернення кредиту має право одержати належну йому суму з вартості майна, яке перебуває у заставі. Іншими словами, якщо позичальник кредиту не поверне його протягом вказаного в кредитному договорі строку, майно боржника, що перебуває у заставі, має бути продане, а одержана сума використовується для погашення заборгованості перед кредитором. Застава виникає тільки у тому разі, якщо між позичальником та позикодавцем було укладено відповідний договір або якщо відповідні положення містяться у кредитному договорі. Законодавство України містить перелік таких форм застави:

- іпотека - застава землі або нерухомості;

- застава товарів в обороті та переробці - застава сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, готової продукції тощо.;

- заклад аналогічний до застави , проте відрізняється тим, що предметом закладу є рухоме майно, яке переходить у володіння позикодавця до повернення заборгованості;

- застава майнових прав - це застава прав вимоги позичальника до третіх осіб;

- застава цінних паперів .

Застава обов'язково оформляється письмовим договором та у визначених законом випадках підлягає реєстрації.

Гарантія полягає у тому, що третя особа - громадянин або суб'єкт господарської діяльності - зобов'язується перед кредитодавцем відповідати за повернення заборгованості, якщо позичальник не поверне кредит у встановлений строк. Гарантія може обмежуватися певною сумою. Гарантія надається у письмовій формі.

Порука є аналогічною до гарантії, проте укладається відносно зобов'язань фізичних осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю. Крім того, при поруці кредитор може звертатися з вимогою про повернення заборгованості як до боржника, так і до поручителя, тобто до того, хто надав поруку.

Страхування ризику неповернення кредиту виникає лише на підставі договору зі страховою організацією. У разі неповернення кредиту страхова організація зобов'язується виплатити суму відповідно до умов договору страхування.

2.3 Іпотечний кредит

Одним з найефективніших способів забезпечення зобов'язань є іпотека - застава нерухомості. Іпотечний кредит - це кредитування під заставу нерухомості. Така форма кредиту зменшує ступінь ризику для обох сторін. Закон України «Про заставу» містить таке визначення: «Іпотекою визначається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи».

При цьому слід зазначити, що у законі «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» подано таке визначення терміну «нерухоме майно»: «Нерухомим майном визнається житловий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»».

У законодавстві європейських країн іпотека визначається як застава нерухомого майна, за рахунок якого заставодержатель (кредитор) має право - переважне щодо інших кредиторів заставодавця (позичальника) - у разі невиконання забезпеченого іпотекою основного зобов'язання задовольнити свої вимоги.

Іпотека є похідною від основного зобов'язання (окремо воно існувати не може) і припиняється з його виконанням.

Важливою передумовою іпотеки є об'єктивна оцінка майна, вартість якого зазначається і в договорі, і в заставній.

Іпотека поширюється як на основну вимогу, так і на додаткові - проценти, нараховані за основним зобов'язанням, витрати, понесені кредитором на утримання і збереження майна в разі недбалого ставлення заставодавця до своїх обов'язків, витрати заставодержателя на страхування заставленого майна, витрати на звернення стягнення на предмет іпотеки при невиконанні позичальником основного зобов'язання тощо.

За статистикою, понад 80% зобов'язань, що обертаються на ринку капіталів, це зобов'язання, забезпечені іпотекою, більше половини всіх кредитів, що видаються країнами Європейського союзу - це іпотечні кредити. Обсяг портфелів іпотечних кредитів в країнах Європейського союзу складає біля 400 млрд. євро, що дорівнює 40% ВВП Об'єднаної Європи. Статистика дає можливість стверджувати, що в основі сучасного фінансового ринку мають зобов'язання, забезпечені іпотекою. Специфіка забезпечення нерухомістю, яка дає кредиту впевненість у тому, що його зобов'язання будуть погашені. Нерухомість є віссю, на якій будуються відносини кредитора і боржника.

Позитивна сторона іпотечної фінансової системи - дешеві довгострокові кредити, зростаючі обсяги житлового будівництва, задоволення попиту на житло.

Сьогодні на іпотечному ринку України склалась така ситуація, при якій швидкими темпами зростають вклади населення в банках на депозитних рахунках (з початку року на 40%), збільшуються активи банків (на 50%), зростання ВВП складає більше 5%. Це говорить про те, що ступінь довіри населення до банків зростає.

У розвинутих країнах з 50% кредитів населення 40% припадає на іпотечні кредити. В нашій країні цей показник знаходиться на рівні 6% . це свідчить про те, що всі кошти, що надходять на банківські депозити, направляються на корпоративне кредитування, на ринок, де існують зовсім інші правила гри, інші ризики.

Сьогодні в Україні склалися такі умови, як відкритість економіки, залежність від зовнішніх ринків, дуже високий ступінь заполітизованості, вони дуже сильно загострюють ризики банків.

На даний час спостерігається тенденція зростання частки іпотечних кредитів в портфелях банків, щорічно цей показник збільшується в два рази.

Іпотечні кредити, що видаються сьогодні банками, номінуються в доларах, як і весь ринок нерухомості в Україні, тобто практично всі кредити видаються у валюті. Слід звернути увагу на те, що при наданні кредитів у валюті банки беруть на себе ризики, пов'язані з довгостроковими активами, оскільки активи, по суті, формуються залишками на рахунках експортерів і вкладами населення. В даному контексті дуже значним є валютний ризик, оскільки важко спрогнозувати, як поведе себе гривня в довгостроковій перспективі. Якщо національна валюта є стабільною, то експортерам також вигідно тримати залишки на рахунках в цій валюті, тому що депозитні ставки в гривні вищі, ніж у валюті. Це може певним чином вплинути на валютну ліквідність банків. Адже сьогодні клієнти банків, користуючись валютним

З 1 січня 2004 року набрали чинності основні для розвитку системи іпотечного кредитування законодавчі акти (Цивільний кодекс України, закони України «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування», «Операції з консолідованим іпотечним боргом і іпотечними сертифікатами»). Завдяки цьому створено законодавче підґрунтя для нових іпотечних цінних паперів.

Одними з перших банків, які активно і системно почали прогнозувати послуги іпотечного кредитування на ринку нерухомості, були АКБ «Правексбанк» та КБ «Приватбанк».

Схеми іпотечного кредитування у різних банках принципово не відрізняються, хоча є певні відмінності, що стосуються самої процедури отримання кредиту чи вартості послуг. Крім того різні банки по-різному співпрацюють (чи не співпрацюють) з агентствами нерухомості .

Як правило, банки нараховують проценти на залишок кредиту, тому місячні платежі позичальника протягом першого року. Деякі банки, наприклад, розраховують місячні платежі позичальника за іншою схемою, яка прийнята в основному російськими банками. Суть її полягає в тому, що клієнт-позичальник сплачує банку щомісячно одну і ту ж суму протягом усього терміну дії кредитного договору. Клієнт завжди знає, що кожного місяця треба заплатити банку одну і ту саму суму, яку він вносить в будь-який зручний для нього час у найближче відділення банку .

Також ще існує аграрна (земельна) і промислова іпотека.

Отже, формування системи іпотечного кредиту в Україні відкриває нові фінансові перспективи для розвитку національної економіки: забезпечується підвищення рівня капіталізації інвестиційних ресурсів, започатковується новий механізм більш ефективного розподілу капіталу між сферами і галузями економіки, виникає новий імпульс для суттєвого розширення фондового ринку на основі появи нових іпотечних цінних паперів.

2.4 Комерційний кредит

Комерційний кредит це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об'єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб'єктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець кредитором, а покупець позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Призначення комерційного кредиту прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.

В основі комерційного кредиту знаходяться договірні зобов'язання та господарчі зв'язки між контрагентами, які визначають умови кредитування. Наприклад, якщо покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець прагне реалізувати свій товар, то зобов'язання згідно договору між контрагентами можуть бути виконані при умові, що товар буде проданий під боргові зобов'язання тобто з відстрочкою платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально оформляються у вигляді комерційних векселів зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний вексель, як правило, виступає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником на основі реальної товарної операції.

Кредитні відносини перш за все ґрунтуються на засадах особистого довір'я між кредитором і позичальником та їх репутації на ринку. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту обігових коштів і, з іншого, - від кредитоспроможності позичальника тобто здатності погасити заборгованість за векселем. За цих обставин комерційний кредит вважається особливо ризиковим для кредитора.

Комерційний кредит обслуговує тільки процес обігу товарів і представляє собою кредит для завершення цього процесу, а тому сфера його функціонування обмежена. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів і зменшує час перебування капіталу в товарній формі.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року), оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон'юнктури ринку.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

- сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;

- передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

- переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.

Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні обумовлена активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва, встановлення прямих зв'язків між суб'єктами господарської діяльності на основі договірних (ринкових) цін, комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон'юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами і оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.

Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, так як відстрочка платежу одним або декількома продавцями дозволяє платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів викликає появу в господарському обороті додаткових платіжних засобів. Комерційний кредит дає змогу прискорити розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.

До переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між суб'єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом - векселем.

Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу шляхом відновлення товарного забезпечення грошової маси. Даний висновок ґрунтується на класичному законі товарного грошового обігу.

2.5 Консорціумний кредит

У ринковій економіці виникає необхідність об'єднання діяльності банків у різних секторах ринку, особливо в сфері кредитних відносин. У межах такого об'єднання ризик, пов'язаний з довгостроковим кредитуванням, розподіляється між учасниками, що дозволяє банкам-членам підтримувати свої ліквідні резерви на більш низькому рівні. Особливе місце в таких об'єднаннях належить банківським консорціумам. Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику при кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.

Банківський консорціум - це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

Банківський консорціум утворюється банками на паритетних засадах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштабних лізингових чи факторингових операцій на ринках позичкових капіталу. Банківські консорціуми можуть формуватися з метою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Координує дії учасників головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його витрати.

Надання консорціумного кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, що й інші види банківського кредиту, з дотриманням банками-учасниками економічних нормативів, що регулюють їх діяльність.

Кожний член консорціуму самостійно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант здійснення кредитування проекту. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність перед позичальниками. Взаємовідносини між учасниками консорціуму та позичальниками регулюються кредитним договором, який підписується всіма учасниками консорціуму та позичальником.

Цей договір має містити такі основні статті:

перелік учасників консорціумної угоди;

сума та термін кредиту;

періодичність і порядок надання кредитів;

процентна ставка, порядок нарахування та сплати процентів;

умови дострокового погашення;

порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;

санкції за порушення умов договору;

підписи та печатки всіх учасників угоди;

інше.

Після укладання кредитної угоди головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальника. Кредит може надаватись таким чином:

за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;

шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру виникнення потреби у позичці;

шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

У разі настання строків погашення зобов'язань позичальник повертає кредиторам не тільки суму позички та проценти за кредит, але й відшкодовує всі витрати по організації та здійсненню кредитних операцій. Повернення кредиту, сплата відсотків і комісійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорційно їх ролі та частці участі, передбачених консорціумною угодою.

Деяку схожість з консорціумним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кожний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата процентів здійснюються позичальником кожному банку-кредитору окремо.

Формами консорціумного кредиту також можуть бути спільні гарантії або поручительства банків за зобов'язанням сплатити борг. При цьому оформляється угода зі стягненням плати залежно від виду вимоги, строку та суми кредиту.

2.6 Державний кредит

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед юридичних та фізичних осіб.

Державні позики поділяються:

1)в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні чи місцеві органи влади) на:

централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями міністерство фінансів);

децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

2)в залежності від місця одержання на:

внутрішні (розміщуються в середині країни);

зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

3)в залежності від строку погашення на:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (понад 5 років);

4)в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:

облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);

безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов'язання або шляхом прямого кредитування центральним банком державного бюджету).

Державні позики безпосередньо реалізуються шляхом розміщення державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов'язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов'язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу, держава може вдатись до конверсії позик - зміна раніше встановлених умов державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник облігації має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму позики назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові; факультативною, коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни умов позики.

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. Для прикладу , в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до зростання темпів інфляції. Уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом емісії облігацій внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування і регулювання державного боргу.

2.7 Міжнародний кредит

Міжнародний кредит -- це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками).

Суб'єктами міжнародного кредиту виступають приватні фірми, акціонерні комерційні банки, інколи брокери, посередники, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту:

· міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту,

· банківський кредит у міжнародній торгівлі,

· брокерський кредит як проміжна форма між фірмовими та банківськими кредитами,

· міждержавні (міжурядові) кредити, включаючи змішані (надання допомоги у вигляді урядових субсидій),

· кредити регіональних банків розвитку,

· кредити міжнародних кредитних та валютно-фінансових організацій.

Об'єктом кредитування є передані кредитором у тимчасове розпорядження позичальника товарні і валютні ресурси.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з наданням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та виплати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження і перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширення відтворення з метою отримання максимальних прибутків.

Роль міжнародного кредиту:

- сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну ;

- сприяє зміцненню міжнародних економічних зв'язків ;

- підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює зростання світового товарообороту ;

- забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює міжнародний оборот коштів ;

- є методом регулювання платіжних балансів ;

- посилює конкуренцію між країнами, оскільки використовуються економічні знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту

2.8 Ломбардний кредит

Під ломбардом розуміють заставу (заклад) майна, що легко реалізується, або певних фінансових (грошових) вимог. Така застава складає економічно-правову основу ломбардного кредиту.

Ломбардний кредит - це короткотерміновий кредит, фіксований за розміром, який забезпечується рухомим майном або фінансовими правами. При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не за повною вартістю заставленого майна на день укладення кредитної угоди, а враховує залежно від виду рухомого майна тільки частину його вартості. Це спричинено ризиками, які виникають при реалізації застави.

Основними видами ломбардного кредиту є:

- ломбардний кредит під заставу цінних паперів;

- ломбардний кредит під заставу товарів;

- ломбардний кредит під заставу дорогоцінних металів;

- ломбардний кредит під заставу фінансових вимог.

Ломбардний кредит під заставу цінних паперів - це найбільш важлива форма ломбардного кредиту, оскільки в його основі знаходиться досить проста операція з прийому в заставу та оцінки цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави мінімальні. Вартісна оцінка заставленого майна теж не є складною через те, що визначення вартості цінних паперів регулярно здійснюється на фондових біржах. Таким чином, банк визначає заставну вартість цінних паперів дещо нижчою від їх біржової вартості аби захистити себе від можливого небажаного коливання курсу. Як правило, заставна вартість цінних паперів не повинна бути нижчою 50% їх ринкової вартості, а за державними цінними паперами - 75-80%.

При ломбардному кредитуванні під заставу товарів в якості застави виступають певні товари з відносно стійкою ціною. Залежно від виду товарів їх заставна ціна коливається в межах 50-70% ринкової ціни.

Товари передані в заставу переходять у власність банку і відвантажуються на його ім'я. Розповсюдженою практикою є прийняття в заставу "товарів в дорозі" (тобто таких, що оплачені і відвантажені покупцеві /одержувачу/), особливо при морських перевезеннях. При цьому в якості закладного документа використовується коносамент - документ, що засвідчує право власності на "товар у дорозі".

Отримавши коносамент у заставу банк стає власником товару. При використанні відвантаженого товару під заставу важливим для банку є належне оформлення страхових документів на вантаж.

При ломбардному кредитуванні під заставу дорогоцінних металів їх заставна вартість оцінюється у 90-95% їх ринкової. ціни. При кредитуванні під заставу фінансових вимог у якості застави виступають депозити, ощадні вклади, вимоги за страховими договорами, пенсійні поліси тощо.

Плата за ломбардний кредит обчислюється із двох складових: процентів за користування позикою та комісійних платежів і зборів, пов'язаних із витратами на оформлення, зберігання та реалізацію застави прийнятої у забезпечення ломбардного кредиту.

2.9 Інші види кредитів

Бланкові кредити (довірчі, партнерські)

У відповідності до нормативно-правових актів Національного банку України комерційні банки мають право надавати клієнтам так званий бланковий кредит тільки в межах наявних у них власних ресурсів без застави майна чи інших видів забезпечення кредиту. Надається такий кредит надійним позичальникам, які протягом тривалого часу мають стійкий фінансовий стан, стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

Мета такого кредиту - надання тимчасової фінансової допомоги стабільно працюючим позичальникам, які протягом останніх 2-3 років надійно та гарантовано виконували свої зобов'язання перед банком, чітко дотримувались кредитної дисципліни.

Надається такий кредит на договірній основі без попередньої перевірки його забезпечення й причин тимчасових фінансових труднощів у позичальника. Для одержання кредиту позичальник подає в банк лише клопотання, в якому зазначаються розмір кредиту, його конкретна ціль, термін користування позичкою.

Термін користування кредитом - не більше 90 днів. Погашається кредит на підставі строкових зобов'язань позичальника. Цільове використання такого кредиту банком не перевіряється.

Контокорентний кредит

Клієнтам, з якими банк має тривалі та міцні відносини і які відчувають регулярну потребу у банківському кредитуванні, може надаватися контокорентний кредит.