Главная Коллекция "Otherreferats" Банковское, биржевое дело и страхование Ризики в банківській діяльності та методи управління

Ризики в банківській діяльності та методи управління

Головні чинники виникнення та розвиток банківських ризиків. Аналіз ризиків у системах масових електронних платежів. Визначення рейтингу комерційних банків на основі оцінки банківських ризиків. Комплексна методика кількісної оцінки кредитних ризиків.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.01.2010
Размер файла 73,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Гроші і кредит»

на тему: «РИЗИКИ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ»

Керівник роботи

д.е.н., доцент

Виконав

студент факультету банківської справи,

обліку і фінансів

ІІІ курсу, групи 33-БС

Попов О. Є.

Корчмаря А.В.

Харків - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ РИЗИКІВ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ РИЗИКУ

1.1 Головні чинники виникнення та розвиток банківських ризиків.

1.2 Оцінка ризиків в сучасній банківській діяльності.

1.3 Процес управління банківськими ризиками

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ВИДІВ РИЗИКІВ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Кредитні ризики. Комплексна методика кількісної оцінки кредитних ризиків

2.2 Поняття, класифікація та особливості управління валютними ризиками.

2.3. Аналіз ризиків у системах масових електронних платежів.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СУЧАСНІЙ БАНКІВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ

3.1 Зарубіжний досвід в управлінні ризиками

3.2 Визначення рейтингу комерційних банків на основі оцінки банківських ризиків

3.3 Пропозиції щодо зменшення ризиків у банківській діяльності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Останніми роками в Україні був здійснений перехід до принципово нових економічних відносин, який зумовив необхідність кардинальних перетворень у банківській сфері. Сутність цих перетворень полягає у застосуванні комплексу заходів щодо відповідності діяльності банків ринковим умовам, тобто у здійсненні нової банківської політики.

Метою даної курсової роботи є теоретичне обґрунтування основних понять організації, розкриття діючої практики зі створення системи управління банківськими ризиками та методів їх мінімізації.

Об'єктом дослідження даної роботи є банківські ризики та їх види.

Ця тема зараз є надзвичайно актуальною. Вивчення видів ризиків, причин їх виникнення та методів управління є вкрай необхідним для банківської системи. Адже саме від ступеня ризику залежить розмір прибутку банку та його ліквідність. Вибір правильної методики оцінки ризиків багато в чому допомагає банку зменшити витрати на непередбачувані ситуації.

В даній курсовій роботі в першому розділі розглядаються основні поняття теорії ризиків, механізми їх оцінки, способи класифікації та основні методи управління банківськими ризиками. що визначає Інструкція Національного банку України „Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” та низка Декретів Кабінету Міністрів України .

У другому розділі моєї роботи розглянуто окремі види ризиків: кредитний, валютний та ризики у системах масових електронних платежів, наведено способи їх оцінки та мінімізації.

Третій розділ присвячений пропозиціям щодо зменшення ризиків у банківській діяльності, наведено приклад зарубіжних країн в управлінні ризиками та розглянуто методику визначення рейтингу комерційних банків на основі оцінки комерційних ризиків.

Потрібно сказати, що методи управління ризиками постійно розвиваються і вдосконалюються, з'являються нові види. Тому ця тема може потребувати доопрацювань у майбутньому.

Завданням було дослідити методи мінімізації ризиків, які застосовуються як у сучасній вітчизняній, так і у зарубіжній практиці, і на основі цих досліджень запропонувати свої пропозиції щодо зменшення банківських ризиків.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ РИЗИКІВ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ РИЗИКУ

1.1 Головні чинники виникнення та розвиток банківських ризиків

В економіці діють багато законів і закономірностей, які необхідно сприймати як аксіоми. Поряд з ними, внаслідок дії великої кількості неврахованих факторів, ми стикаємось з непередбачуваністю економічних явищ, які за своєю сутністю призводять до певного ризику. Велика кількість випадкових факторів, які зумовлюють економічний ризик, хоча певною мірою прогнозовані й контрольовані, однак від них позбутися неможливо. Отже, навіть, з першого погляду, дуже ефективні вирішення цих проблем зумовлюють дуже великі витрати, коли не враховують ризик.

Ризиком у бізнесі та банківській діяльності зокрема є дії суб'єкта господарювання за непрозорих, невизначених обставин. Уникнути економічного ризику неможливо, адже він залежить від об'єктивних, притаманних економіці конфліктних ситуацій, відсутності необхідного інформаційного забезпечення, що спричиняє недостатню обґрунтованість прогнозних рішень керівництва банку у виборі клієнтів із метою надання кредитів, придбання й реалізації цінних паперів, маркетингових послуг, рівня інфляції, вибору ринку капіталів, недооцінки можливостей конкурентів тощо. Ризик є вартісним виразом імовірної події, яка може призвести до збитків, тобто до відхилення фактичних показників від передбачуваних. Отримання прогнозованого прибутку можливе лише тоді, коли ризик врахований на стадії прийняття рішень щодо виконання певної програми та заздалегідь передбачені заходи для підстрахування ризику.

На рівні теорії проблема ризику почала розроблятися у рамках класичних ідей Мілля і Сеніора. Вони визначали в структурі прибутку підприємця відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста і плату за ризик як відшкодування можливих збитків, що пов'язані з підприємницькою діяльністю.

Подальшого розвитку теорія ризиків набула у неокласиків. Альфред Маршалл розклав прибуток, подібно до класиків, на заробітну плату управлінцям, відсоток на капітал і плату за ризик. У його розумінні ризик -- підприємницька заслуга, він не розглядається лише як імовірність втрат.

На відміну від неокласиків, Джон Мейнард Кейнс стверджував, що ризиком є частина вартості, пов'язана з можливими витратами, викликаними непередбаченими змінами ринкових цін, надмірною спрацьованістю обладнання або ризиком унаслідок катастроф [12, с.311-312]. Особливістю теорії Кейнса є те, що він виділяє саме фінансові ризики.

Принципово нове трактування ризику запропонував американський економіст Френк Найт. На його думку, ризик -- не просто матеріальні збитки, а наслідок невизначеності прибутку. Концепція Френка Найта стала першим кроком до розроблення сучасної теорії фінансового ризику, головна мета якої оптимізація функції ризику.

Сучасна теорія ризику була запропонована відомими західними економістами Г. Маркевичем і В. Шарпе 16, с. 248. Ідея Г. Маркевича полягає у тому, що учасники фінансового ринку мають дві мети: по-перше, підвищення рівня очікуваного доходу; по-друге, зниження рівня ризику ступенем невизначеності доходу. Розв'язання цих двох завдань можливе лише за умови створення ефективного інвестиційного портфеля для даного фондового ринку у єдиному варіанті. Саме Г. Маркевич запропонував вважати показником рівня ризику відхилення очікуваного значення випадкової змінної (прибутку) від її середнього значення -- варіацію і стандартне відхилення.

Далі розробляв теорію Г. Маркевича В. Шарпе. Усередині 60-х років минулого століття він оприлюднив свою модель цін ринку капіталів (САРМ). Принциповим внеском Шарпе у теорію ризиків був розподіл загального ризику на дві умовні частини: систематичний ризик як наслідок загальноекономічних зрушень і специфічний -- як результат господарської діяльності окремого підприємства.

Вивчення ризиків вітчизняною наукою розпочалося порівняно недавно, бо за радянських часів ризик набув статусу буржуазного явища, яке несумісне з плановою економікою, і на сьогодні пропонується розглядати ризик у двох площинах: як історичну і як економічну категорії 3, с.7. Як історична категорія ризик пов'язаний із будь-якою діяльністю людей, і виникнення його зумовлене страхом людей перед невідомим. Таким чином, можна сказати, що поняття ризику пов'язане з невпевненістю у майбутньому, з невизначеністю. Та для повного розуміння ризику як невід'ємного елемента сучасного економічного життя людства учені поділяють ризик на два рівні: економічний та формально-математичний. У першому випадку необхідно розглядати ризик як економічну категорію, у другому - необхідно звернути увагу на можливості виміру рівня ризику.

На мою думку, ризик у широкому розумінні необхідно розглядати як невизначеність відносно настання тієї чи іншої події у майбутньому, причому ризик в економічному контексті є як негативним, так і позитивним явищем.

Актуальним залишається питання визначення загальних причин виникнення ризику в банківській діяльності, до яких, на нашу думку, можна віднести такі:

невизначеність цілей (цілі банківських установ досить розмаїті, й у таких ситуаціях, безумовно, виникає проблема визначення їх пріоритетності Головною проблемою у цьому разі є те, що цілі іноді суперечать одна одній. Яскравий приклад -- магічний трикутник цілей банку: висока прибутковість, можлива лише за високого рівня ризику, що, у свою чергу, зумовлює виникнення проблеми ліквідності банку);

наявність асиметричної (неповної) інформації, яку необхідно розглядати принаймні з двох точок зору: по-перше, ризику не було б, якби банкіри могли зі стовідсотковою упевненістю знати, яким буде майбутнє; по-друге, ризик можна було б звести до нульової позначки, якби банкіри були ознайом лені зі справами кожної людини, яка звертається до банку;

елемент випадковості;

брак часу для раціональної оцінки ситуації.

Проте однозначного визначення змісту економічного ризику немає, що приводить до різноманітних рекомендацій стосовно управління ризиками, попередження їх виникнення. Ризик як економічна категорія -- це подія, що може відбутися або ні. У разі настання такої події можливі три економічних результати: негативний (програш, збиток), нульовий і позитивний (виграш, вигода, прибуток).

Отже, ризик - це суб'єктивно-об'єктивна категорія, яка пов'язана з прийняттям рішення в ситуації невизначеності та конфліктності. Вона відображає міру досягнення очікуваного результату і відхилення від мети з урахуванням дії контрольованих і неконтрольованих факторів при наявності прямих та обернених зв'язків. Ризик слід розуміти як комплексне поняття, як невизначеність, що несе потенційну можливість як втрат, так і отримання прибутку. Визначимо елементи ризику8, с. 127-128.

Об'єктом ризику будемо називати економічну систему, умови функціонування якої наперед є зовсім невідомі.

Суб'єктом ризику є індивід чи колектив, які зацікавлені в управлінні об'єктом ризику. Крім цього, вони мають право приймати рішення стосовно об'єкта ризику.

Джерело ризику - фактори, які зумовлюють невизначеність результатів або їх конфліктність.

Об'єктивність ризику полягає в тому, що він існує внаслідок об'єктивних, властивих економіці категорій невизначеності, конфліктності, розмитості даних, відсутності повної інформації на момент прийняття відповідного рішення.

Суб'єктивність ризику зумовлена дією реальних людей із властивими їм досвідом, інтересами, психологією, морально-етичними нормами поведінки.

Ризик виникає тоді, коли керована економічна система (об'єкт) функціонує в умовах певної невизначеності (присутні джерела ризику), а суб'єкти приймають рішення з кількох альтернативних варіантів і зацікавлені в його кінцевому результаті.

Економічний ризик зумовлений багатьма причинами, які можна поділити на такі групи:

процеси, пов'язані з економікою, є не детермінованими. Це - науково-технічний прогрес, хід якого спрогнозувати точно практично неможливо. Дуже важко передбачає різні природні явища, зміну атмосферного клімату, розвиток уподобань споживачів продукції та послуг;

неповнота економічної інформації. До цієї групи можна віднести і неповноту інформації, зумовлену обмеженими можливостями щодо її опрацювання, а також неточності, які виникають із наближених методів оцінки даних;

існує асиметрія інформації, яка виникає внаслідок того, що деякі особи замовчують частину інформації в силу своїх морально-етичних переконань.

Зазначимо, що однією з причин появи ризику є невизначеність та відсутність повної вичерпної інформації, яка зумовлює неможливість адекватного прогнозу економічного явища. Причиною ризику є також конфліктність ситуації. Ризик виникає в тому разі, коли необхідно прийняти рішення із кількох альтернативних варіантів, а це зумовлює невпевненість у тому , що саме прийнятий варіант призведе до найкращого результату.

Деякі автори наводять такі причини ризиків -- невизначеність, випадковість і протидія, які взаємодіють між собою.

Невизначеність -- результат необізнаності, недостатності знань законів діяльності галузі (банківської діяльності), що не дає змоги ефективно управляти нею.

Випадковість -- неможливість передбачати, що відбуватиметься у подібних умовах.

Протидія -- вияв невизначеності у забезпеченні підприємства (банку) ресурсами, порушення договірних зобов'язань, недосконалість державних регуляторів.

Також причини, які викликають ризик, поділяють на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх відносяться види системи управління та вади в організації діяльності (технологічний ризик, ризик впроваджень).

До зовнішніх причин належать поведінка контрагентів, певні зрушення в економічних параметрах, помилки у визначенні попиту, кон'юнктура ринку, погодні умови.

1.2 Оцінка ризиків в сучасній банківській діяльності

Будь-який вид діяльності завжди пов'язаний з ризиком, який може привести до збитків. Тому в умовах сучасної ринкової економіки посилюється значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк при здійсненні різних операцій.

Управління ризиками завжди потребує класифікації та правильної їх оцінки, щоб визначитись із методом управління, який як найкраще підійде до даного виду ризиків. Існує багато методів та категорій оцінки ризику та засобів його вираження.

За типами ризики поділяються на виправдані й невиправдані, тобто такі, що залежать від суб'єкта діяльності, або такі, що виникли у результаті інфляційних явищ, спаду економіки, екологічних катастроф, тобто властиві країні в цілому.

Класифікують ризики також за суб'єктивними ознаками.

Ризики, властиві країні в цілому, можуть бути пов'язані з погіршенням соціально-політичної ситуації: зростання інфляції; проблема неплатежів; недотримання законності; недосконалість законодавства.

Рис.1.1. Характеристика і класифікація економічних ризиків.

Ризики, пов'язані з акціонуванням і приватизацією підприємства, -- відсутність вступного балансу; викривлення даних, пов'язаних із формуванням статутного фонду; невідповідність капіталу власників засновницьким документам або невідповідність повністю сплаченого капіталу інформації, відображеній у головній книзі бухгалтерського обліку; неправильне й неповне ведення реєстру акціонерів (засновників банку); зміна форм власності.

Ризики неефективності внутрішнього контролю полягають у тому, що суб'єкт за певної політики контролю і здійснення відповідних процедур не виявляє суттєвих помилок у системі обліку господарських операцій. Оцінка неефективності внутрішнього контролю ґрунтується на вивченні його структури і докладно розглядається у всій системі менеджменту й маркетингу. Особливо це важливо при наданні банківських послуг в операційній діяльності підприємствам.

Фінансові ризики -- це дії за непрозорих, невизначених обставин, пов'язані з грошово-фінансовою сферою. Фінансові ризики можуть бути ускладнені багатоступінчастою структурою управління. У банківській системі це буває при кредитуванні великомасштабних проектів будівництва, наданні позичок суб'єктам господарювання, розташованим у вільних економічних зонах, тощо.

Інвестиційні ризики виникають унаслідок неякісного техніко-економічного обґрунтування проектів, помилок у розрахунках бізнес-плану; зростання вартості проекту тощо. Такі ризики трапляються у банках, які фінансують проекти нового будівництва і реконструкції, спорудження зрошувальних систем, вугільних розрізів і шахт.

Ризики неефективності системи обліку бізнесової діяльності пов'язані з помилками при обліку операцій клієнтом, характеристикою фінансового стану клієнта за даними недостовірного обліку. Ризик неефективності обліку тісно пов'язаний з концепцією відносного ризику, що стосується умов, за яких збільшується або зменшується ефективність обліку. Для попередження ризику комерційні банки при обслуговуванні клієнтів нерідко вдаються до послуг зовнішнього аудиту їхнього фінансового стану.

Ризики внутрішньогосподарських розрахунків виникають тоді, коли одне підприємство є юридичною особою, має свої філії, підрозділи, які не є юридичними особами, але мають господарський розрахунок і звітність, що входить до консолідованої звітності головного підприємства. Це стосується переважно великих банків, котрі мають у своєму складі обласні відділення, районні філії тощо.

Ризики неплатоспроможності дебіторів виникають унаслідок відвантаження товарів, надання маркетингових послуг або прийняття до виконання замовлень клієнта без попередньої їх оплати. Значущість цього ризику прямо пропорційна вартості замовлення товарів і послуг. Величина ризику залежить від того, наскільки надійний партнер або клієнт. За будь-яких обставин, укладаючи солідні угоди, слід для запобігання ризику здійснювати аудит фінансового стану за даними балансу. Такі ризики нерідко виникають у банків із клієнтурою, яку вони обслуговують.

Технологічні й екологічні ризики пов'язані з кредитуванням банками нових видів виробництва, очисних споруд, атомних станцій, ліквідації екологічних катастроф тощо.

Отже, класифікація економічних ризиків необхідна для прогнозної оцінки інвестиційних проектів, надання комерційними банками кредитів підприємцям, страхування кредитів, депозитів та інших фінансових вкладень, застави майна, оцінки бізнес-планів тощо.

Кількісний аналіз ризику. Аналіз ризику на якісному рівні є важливим і необхідним, але ще більш важливою проблемою є оцінка його в певному кількісному співвідношенні.

При достатньо високому ступені ризику в альтернативних стратегіях часто приймають те рішення, яке є менш ефективним, але володіє шансом на своєчасну та успішну його реалізацію.

Ступінь допустимого ризику визначають за такими величинами: обсяг основних фондів, власний капітал, рівень рентабельності, фінансовий стан, ліквідність і так далі. При кількісній оцінці ризику необхідно розрізняти розміри реальної вартості, яка з ним пов'язана, та величину сподіваних прибутків або збитків.

У момент прийняття рішення перший показник є відомий, а другий - випадковий і тому його оцінюють за рівнем невизначеності. Що адекватнішими моделі дослідження ризику, то меншим є сам чинник невизначеності.

Кількісну оцінку ризику проводять на основі теоретико-ймовірнисних та статистичних розрахунків ще на попередній стадії. При прийнятті рішення слід враховувати ймовірність послідовного виконання кількох обставин (подій) і визначити при цьому абсолютну величину збитку (втрат).

Кількісні значення ризику обчислюють у відносних або абсолютних величинах, які є характеристикою міри невизначеності під час реалізації прийнятого рішення. Ступінь ризику в момент прийняття економічних рішень оцінюється можливими втратами, спричиненими даним рішенням, та ймовірністю їх появи. Якщо ймовірність появи несприятливих подій є малою, тоді вважають ризик малим. Малим ризик буде й у тому разі, коли ймовірність появи втрат велика, а самі втрати є малими.

Ймовірність появи події обчислюють на основі емпіричних спостережень або з певних припущень. Об'єктивний метод визначення ймовірності події А обчислюється як границя відносних частот (згідно з властивістю стійкості відносних частот):

де Vn(A) - частота події А;

n - число спостережень.

Суб'єктивний метод ґрунтується на використанні суб'єктивних оцінок, критеріїв та різних припущень. До припущень відносяться власний досвід, оцінка експерта, думка консультанта.

Щоразу під час прийняття рішень в умовах невизначеності враховують ризик та намагаються звести його до розумних меж, що зробить дані рішення більш обґрунтованими.

Абсолютний вираз ризику. Оскільки причиною появи ризику є невизначеність до кінця негативних ситуацій, тоді очікувана величина можливих збитків, якщо їх можна піддати такому вимірові, є, очевидно, випадковою величиною Х. На практиці, при оцінці ризику, використовують один або кілька найбільш важливих узагальнених показників.

Існує проста методика визначення коефіцієнта ризику короткотермінового прогнозу.

Нехай імовірність появи прогнозу А є Р(А) = р, тоді ймовірність того, що прогноз А не справдиться дорівнюватиме Р()=1-Р(А)=1-р. Відповідно, коефіцієнт ризику становить (1-р).

Так, наприклад, якщо р=0,97, або 97%, тоді коефіцієнт ризику дорівнює 1-р=0,03, або 3%.

Відносні параметри ризику. У відносних величинах ризик визначають як відношення величини можливих збитків до деякої базової величини (це може бути майно, загальні витрати ресурсів, очікуваний прибуток, вартість основних фондів та оборотних засобів, сумарні затрати на даний вид діяльності).

Одним із відносних показників є коефіцієнт ризику

W=,

де Х - максимально можливий обсяг збитків;

К - обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень коштів.

Системні показники ризику.

Зоною допустимого ризику називають межі, в яких підприємницька діяльність зберігає економічну доцільність, тобто випадкові втрати менші за очікуваний прибуток. У даному разі інвестору загрожує лише недоодержання запланованого прибутку. Верхня межа зони допустимого ризику вказує на рівень можливих збитків, який дорівнює розрахунковому прибутку.

Зоною критичного ризику називають випадкові збитки, що перевищують величину очікуваного прибутку аж до розмірів повної розрахункової величини, очікуваного виторгу від економічної діяльності. Вони є сумою затрат і прибутку, або невідшкодованої втрати всіх засобів, які вкладені в справу. У даному разі інвестор і підприємець зазнають збитків усіх безплідних затрат.

Зоною катастрофічного ризику називають область випадкових збитків, які за величиною збігаються з майновою вартістю підприємця. Катастрофічний ризик може призвести до повного банкрутства, який загрожує розпродажем майна. До зон катастрофічного ризику відносять також ризик, який пов'язаний з прямою загрозою життю людей, виникненням економічних катастроф.

При оцінці економічного ризику дуже важливу роль відіграє фактор часу. Дійсно ризик тісно пов'язаний з тривалістю здійснення справи. Тому разом з оцінкою ризику за весь термін здійснення економічної діяльності слід також визначати його на більш коротких відрізках часу. Ймовірність збитків (міра ризику) в основному змінюється з часом, що призводить до необхідності розрізняти проектний та побіжний ризики.

Перед тим, як оцінювати ризик, що зумовлений дією випадкових факторів, вкрай необхідно виявити систематичну складову збитків та відокремити її від випадкових збитків.

1.3 Процес управління банківськими ризиками

Масштаби ризиків на світових фінансових ринках постійно зростають, збільшуючи значимість ризик-менеджменту для банківської сфери. Особливість українського фінансового ринку, який характеризується високим рівнем політичних, законодавчих, правових ризиків, значними коливаннями цін, кризовими явищами, також переконує в потребі управління ризиками.

В Україні практика управління ризиками поки що не набула широкого застосування у фінансових установах. Серпнева криза 1998 року у певному сенсі відіграла позитивну роль в усвідомленні того, що сучасний фінансовий інститут не може успішно розвиватися без комплексного управління ризиками. Отже, кожна банківська установа, що претендує на стійкий розвиток, повинна мати у своєму арсеналі систему управління ризиками.

Головним завданням системи управління ризиками в банківській установі є підвищення фінансової стійкості (адже основна небезпека фінансових ризиків у нестійкості грошових потоків у часі) й удосконалення механізмів управління.

Розглядаємо такі питання, що водночас є етапами процесу побудови системи управління ризиками:

Визначення об'єкта управління. Побудова карти ризиків.

Вивчення підходів до управління ризиками. Розроблення й опис процедур управління.

Визначення форми й змісту інформації, що є джерелом підтримки прийняття рішень для керівництва. Визначення звітних форм.

Розподіл і закріплення відповідальності та повноважень.

Побудова системи внутрішнього контролю.

Створення інфраструктури ризик-менеджменту унеможливлене без усвідомлення вищим керівництвом наявних ризиків і необхідності їхнього раціонального прийняття. Відображенням ставлення топ-менеджменту до ризиків керованого бізнесу слугує загально організаційна політика управління ризиками комерційного банку.

Політика управління ризиками має чітко визначати коло свідомо прийнятих банком ризиків. У сучасній літературі часто дискутується питання класифікації ризиків. Автори пропонують досить різноманітні варіанти класифікації ризиків, що супроводжують діяльність на фінансовому ринку, але дотепер у галузі не дійшли єдиної думки з цього питання.

З погляду процесу управління банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні, які, в свою чергу, діляться ще на низку підвидів. Серед ризиків, що асоціюються з окремими активами, виділяють кредитний, валютний, інвестиційний та інші види ризиків. Багато дослідників поділяють ризики на три категорії: фінансові, функціональні та інші зовнішні ризики.

Управління ризиками - складний багатоступеневий процес ідентифікації, оцінки, управління, моніторингу й контролю за ризиками.

Останніми роками в галузі було розроблено спеціальні механізми управління ризиками. Проведений аналіз дав змогу об'єднати підходи до управління ними в чотири групи і виділити в рамках кожної із груп інструменти ризик-менеджменту (див. табл. 1.1).

Таблиця.1.1. Підходи до управління ризиками

Підходи до управління ризиками

Уникнення

Локалізація

Дисипація

Компенсація

Відмова від ризикових проектів, інвестицій, ненадійних клієнтів

Система лімітів, встановлення "апетиту" щодо ризику

Диверсифікація напрямів діяльності, розподіл ризику у часі, диверсифікація зон господарювання та клієнтури, розподіл відповідальності між учасниками операцій

Аналітична робота, страхування, резервування, хеджування, система контролю і моніторингу ризиків

Об'єкти управління

Фондовий ризик Валютний ризик Прямий кредитний ризик

Ризик концентрації

Ризик індивідуальної ліквідності

Валютний ризик Процентний ризик Фондовий ризик Кредитний ризик

Найпоширенішим інструментом управління ризиками є система обмежень (лімітів), що дає змогу істотно підвищити рівень фінансової безпеки. Сутність лімітування полягає в обмеженні схильності свідомо прийнятого ризику певної величини. Якщо йдеться, припустімо, про управління власною позицією з портфеля фінансових інструментів, то в цьому разі ймовірне запровадження лімітів на обсяг портфеля та його структуру в розрізі ринків, інструментів, емітентів, максимальних розмірів збитків (точка закриття позиції) як щодо портфеля в цілому, так і за окремими видами паперів тощо 9, 85-93.

Іншим інструментом управління ризиками є диверсифікація як засіб зменшення сукупної схильності ризику за рахунок розподілу коштів між різними активами, ціни яких не корельовані або слабко корельовані між собою. Диверсифікація дає змогу знизити максимально можливі втрати за одну подію, однак при цьому зростає кількість видів ризику, котрі треба контролювати. Звісно, диверсифікацію треба розуміти в широкому значенні -- як стратегічний підхід до управління бізнесом у цілому, що означає диверсифікацію напрямів діяльності, ринків, клієнтської бази тощо.

Аналітична робота як базовий інструмент мінімізації ризиків дає змогу знизити ступінь непевності, що завжди супроводжує прийняття рішення в ринковому середовищі. Прийняття рішень за наявності повнішої й точнішої моделі процесів, що відбуваються, буде більш зваженим і грамотнішим, а отже, найменш ризиковим.

По суті страхування є формою попереднього резервування ресурсів, призначених для компенсації збитку від очікуваного вияву різних ризиків. Економічна сутність страхування полягає у створенні резервного (страхового) фонду, відрахування до якого для окремого страхувальника встановлюються на рівні, значно меншому, ніж суми очікуваного збитку і, як наслідок, страхового відшкодування. Отже, відбувається передача більшої частини ризику від страхувальника до страховика.

Для зменшення наслідків вияву ризику застосовується резервування фінансових ресурсів на випадок несприятливих змін у діяльності комерційного банку. Створення резерву на покриття непередбачених витрат є одним із засобів управління ризиками, які передбачають установлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість активів, і розміром коштів, необхідних для ліквідації наслідків вияву ризиків.

Страхування або резервування не мають на меті зменшення вірогідності вияву ризиків, а націлене переважно на відшкодування матеріального збитку від цього. Таким чином, страхування ґрунтується на детерміністському підході до можливих ризиків, які розглядаються як явище, котрим дуже складно, якщо взагалі можливо, управляти. Цей підхід покладено в основу регулювання ризиків банківської діяльності з боку держави. Водночас страхування ризиків обов'язково припускає проведення певних заходів щодо зниження ймовірності настання страхових подій, які не завжди досягають бажаної мети.

Найскладнішим інструментом ризик-менеджменту є хеджування. Воно призначене для управління ризиками з метою усунення непевності майбутніх грошових потоків, що дає змогу отримати дані про величину майбутніх надходжень унаслідок операційної діяльності.

Зауважимо: побудова компанією ефективної системи управління ризиками можлива тільки із застосуванням усіх зазначених інструментів.

Є також низка неформалізованих методів мінімізації ризиків як процесів, що побічно впливають на якість організації ризик-менеджменту й управління компанією в цілому 5, с. 24-25. До таких методів належать:

підвищення ефективності використання кадрового потенціалу. Людський чинник багато в чому визначає успішність компанії на ринку. Ефективність використання кадрів залежить від якості персоналу, інтенсивності навчання та освіченості співробітників, відпрацьованості механізму мотивації;

оптимізація організаційної структури. Гнучкість оргструктури та її відповідність специфіці компанії визначає професіоналізм керівництва й значно підвищує стійкість і адаптованість компанії до мінливих зовнішніх умов;

ступінь інноваційності установи. Сучасний бізнес пропонує величезну кількість нових технік управління всіма аспектами роботи банку, нехтування якими призводить до втрати конкурентних переваг і поступового занепаду установи. Це не означає потреби сліпого наслідування будь-яких нових методик, проте процеси удосконалення й підвищення якості управління повинні відбуватися постійно;

розвиток і підтримка зв'язків (у тому числі й неформальних) з інфраструктурними організаціями й іншими учасниками ринку.

Отже, для ефективної організації роботи з управління ризиками треба чітко визначитись з об'єктом управління, на основі цього провести оцінку ризиків та розробити політику управління ними. Кожен суб'єкт економіки, з огляду на особливості свого функціонування, повинен виробити власні підходи до управління ризиками.

Дуже складним питанням при побудові системи управління ризиками є створення її організаційної структури, розподіл та закріплення відповідальності й повноважень.

Важливе місце посідає також розроблення вхідних та вихідних інформаційних потоків, на основі яких приймаються управлінські рішення, і побудова системи внутрішнього контролю.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ВИДІВ РИЗИКІВ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

З'ясування сутності, а також причин виникнення ризиків потребує розгляду конкретних видів ризиків, притаманних банківській діяльності. Безперечно, існує безліч класифікацій ризиків, пов'язаних із банківською діяльністю, однак більшості з них властивий підхід, згідно з яким у банківській діяльності виокремлюють дві великі групи ризиків: внутрішні й зовнішні.

Внутрішні ризики - це такі групи ризиків, які за умови раціональної внутрішньої організації у банку можуть взагалі не виникнути, а у разі настання такого ризику банк досить швидко може самостійно усунути його (як правило, такі ризики розглядаються банком лише як негативні), це ризики, зумовлені діяльністю банку. Зовнішні ризики - це ризики, які виникають незалежно від банківських інститутів і відповідно не можуть бути ними усунуті. Такі ризики можна лише передбачити і використати їх як шанс або ж ухилитися від їх негативного впливу завдяки завчасним діям банку.

У свою чергу, внутрішні ризики необхідно також розділити на дві групи: ризики фінансового характеру, пов'язані зі здійсненням банківських операцій (дехто з авторів називає такі ризики портфельними), й ризики технічно-організаційного характеру, або технічно-організаційні ризики, пов'язані з організацією діяльності банку (їх іще називають операційними або функціональними ризиками). Структура зовнішніх ризиків залишається незмінною: політичні, економічні, соціальні й форс-мажорні.

2.1 Кредитні ризики. Комплексна методика кількісної оцінки кредитних ризиків

Останніми роками в Україні був здійснений перехід до принципово нових економічних відносин, який зумовив необхідність кардинальних перетворень у банківській сфері. Сутність цих перетворень полягає у застосуванні комплексу заходів щодо забезпечення відповідності діяльності банків ринковим умовам, тобто у здійсненні нової банківської, у тому числі кредитної політики.

Поміж усієї сукупності ризиків, притаманних банківській діяльності, виділимо насамперед кредитний ризик, який на думку багатьох учених, є визначальним у діяльності банків, бо це найхарактерніший ризик для банківської діяльності.

У науковій літературі не розрізняють таких понять, як кредитний ризик і ризики кредитної діяльності банків. На мою думку, це неправомірно, оскільки ризики кредитної діяльності банків значно ширше поняття, ніж кредитний ризик. Це пов'язано з тим, що:

1. Кредитної діяльності банку не можна розглядати окремо від діяльності щодо залучення і запозичення коштів. Незбалансованість між активними і пасивними операціями банку (за строками, сумами, валютами тощо) - найпоширеніша причина банкрутства банківських установ.

2. Кредитний ризик -- складова ризиків кредитної діяльності ще й тому, що, як уже зазначалося, це ризик, пов'язаний із неповерненням кредиту і плати за нього, причому в цьому разі головний наголос робиться на неспроможності повернути кредит позичальником.

У зв'язку з тим, що управління ризиками кредитної діяльності банку у такому тлумаченні надзвичайно широкий предмет дослідження, вважаю за доцільне зупинитися лише на розгляді кредитного ризику і відповідно на питаннях управління саме кредитним ризиком.

Виявлення джерел кредитного ризику -- передумова ефективного управління ризиками, тому й структуру кредитного ризику можна подати саме з точки зору причин його виникнення (див. рис. 2.1).

Основою поданої структури кредитного ризику є відповідь на запитання, чому кредит не може бути повернутим. На мою думку, існує дві відповіді на це запитання, а саме: по-перше, проблеми у діяльності позичальника; по-друге, проблеми у діяльності банківської установи. На жаль, економічна ситуація в країні така, що позичальниками є у переважній більшості юридичні особи. Тому не дивно, що у науковій літературі фактично відсутні згадування про ще одного важливого позичальника - фізичну особу.

Рис. 2.1. Структура кредитного ризику.

Управління кредитним ризиком має на меті урівноваження таких цілей комерційного банку, як прибутковість, ризик, ліквідність. При цьому вважається, що для кредитної діяльності банку найрелевантнішими цілями є прибутковість і ризик.

Управління кредитним ризиком вважається ефективним та раціональним за таких умов:

при визначеному рівні прибутковості неможливо сформувати кредитний портфель із нижчим ризиком;

при однаковому ризику неможливо сформувати кредитний портфель із вищою прибутковістю.

У цілому управління кредитним ризиком будемо вважати процесом, який складається з аналізу внутрішнього й зовнішнього середовища банку, з урахуванням вимог центрального банку, ідентифікації і визначення рівня ризику, вибору стратегії і методів управління ризиком із метою збалансування цілей прибутковості, ризику і ліквідності.

Дослідження методів управління кредитними ризиками потрібно почати із загальних методів, під яким маються на увазі методи управління будь-якими ризиками банку, тоді як конкретні методи стосуються певних ризиків.

До загальних методів управління будь-якими ризиками, у тому числі кредитними, що притаманні банківській діяльності, більшість учених зараховує такі методи:

уникнення ризику - ухилення від діяльності, що породжує ризик;

утримання (поглинання) ризику - прийняття ризику у повному обсязі банком;

передача ризику - банківська установа частину ризику перекладає на інших учасників ринку, перш за все на страхові організації;

зниження ризику - скорочення або мінімізація ризиків шляхом застосування відповідних методів.

Структуру загальних методів управління кредитним ризиком можна подати схематично (див. Рис.2.2).

Рис.2.2. Структура загальних методів управління кредитними ризиками.

Метод ухилення від кредитного ризику може використовуватися як комерційними банками, так і НБУ. Національний банк України згідно із законодавством не може втручатися у внутрішню діяльність банківських установ, однак не слід забувати, що НБУ здійснює регулювання банківської діяльності і насамперед за допомогою економічних нормативів. Так. існує норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), згідно з яким одна особа може отримати кредитів на суму, що не перевищує 25% регулятивного капіталу. Таким чином, якщо до комерційного банку звертається позичальник, що вже отримав кредитів на суму, яка становить 25% регулятивного капіталу банку, комерційний банк має відмовити йому у видачі кредиту, тобто відбудеться ухилення від кредитного ризику, але це ухилення матиме характер примусового, оскільки рішення банк приймає на основі правил, встановлених НБУ.

Наступний метод - метод поглинання кредитного ризику. Доцільність використання цього методу має дискусійний характер. Банк у повному обсязі бере на себе ризик, причому зовсім не намагається захиститися від нього. Якщо втрати від надання такого роду кредиту (кредитів) можуть бути покриті банком за рахунок власного капіталу, то цей ризик можна виправдати. Проте може виникнути ситуація, коли поглинання кредитного ризику не буде виправданим, тоді виникає проблема банкрутства банківської установи.

Метод перекладання ризиків, або страхування кредитних ризиків, уперше був застосований у 1911 році у США. Мета страхування кредитних ризиків -- зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Страхування кредитних ризиків можна розглядати принаймні у двох площинах: страхування від власне ризику неповернення кредиту, або страхування відповідальності перед банком за непогашення кредиту і несплати відсотків за користування ним (не набуло широкого застосування у вітчизняній практиці), й страхування застави, якщо застава має насамперед речовий характер (досить активно використовується комерційними банками, особливо при здійсненні лізингових операцій та наданні іпотечних кредитів).

Метод розкладання ризиків полягає у тому, що банківська установа частину ризику віддає іншій фінансово-кредитній установі. Фактично йдеться про так звані метакредити та консорціуми! кредити, тобто кредити, які надаються кількома банками, що утворюють певне банківське об'єднання, одному клієнту. Прикладом розкладання кредитного ризику може бути й посередництво у кредиті: ініціатором кредитування в цьому разі можуть бути органи державної влади, міжнародні фінансово-кредитні установи, які мають на меті запровадження певних кредитних програм і потребують для цього допомоги банків. Безумовно, у переважній більшості комерційні банки насправді є тільки посередниками, однак можливі ситуації, коли частину коштів для здійснення кредитних програм надаватиме саме банк-посередник, тобто частину кредитного ризику він братиме на себе.

Метод диверсифікації ризиків -- це метод мінімізації ризиків кредитного портфеля. Сутність методу диверсифікації ризиків полягає у тому, що кредитний портфель має формуватися з кредитів, які: по-перше, надаються позичальникам, що працюють у різних галузях економіки (галузева диверсифікація); по-друге, надаються позичальникам, котрі працюють у різних регіонах (регіональна або географічна диверсифікація); по-третє, надаються позичальникам, які різняться за формою власності; по-четверте, надаються позичальникам, що різняться за розміром капіталу, тощо.

Загальні методи управління кредитними ризиками, як уже зазначалося, можуть використовуватися і в управлінні іншими групами банківських ризиків. Тому доцільно зупинитися на спеціальних, чи часткових, методах управління кредитними ризиками.

Спеціальними методами управління кредитними ризиками можна вважати:

раціональну організацію кредитного процесу (аналіз платоспроможності позичальника, аналіз і оцінка кредиту, аналіз і оцінка форм забезпечення поверненості кредитів, структурування позики, документування кредитних операцій, контроль за наданим кредитом і станом застави);

розподіл повноважень у процесі прийняття рішень про надання кредиту;

підвищення кваліфікації банківських службовців, розробка й упровадження власних систем виявлення і визначення розміру ризиків, розробка власних систем кредит-скорингу;

налагодження служби безпеки банку;

створення резервів на відшкодування збитків за кредитними операціями;

встановлення граничних норм економічних нормативів;

раціонування кредитів тощо.

Таким чином, підходячи до вирішення питання побудови загальної системи методів управління кредитними ризиками, по-перше, розглянемо і проаналізуємо методи управління кредитними ризиками на двох рівнях: на рівні Національного банку України й на рівні комерційних банків; по-друге, систему методів управління кредитними ризиками подамо у безпосередньому зв'язку зі структурою кредитного ризику, що була нами запропонована; по-третє, зробимо застереження, пов'язане з тим, що у структурі кредитного ризику нами були виділені ризики зовнішнього середовища, якими, однак, майже неможливо управляти (їх можна лише передбачати й використовувати по можливості з користю для банку), тому у дослідженні ми зупинилися лише на методах управління ризиками внутрішнього середовища як позичальників, так і комерційного банку.

2.2 Поняття, класифікація та особливості управління валютними ризиками

Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці вперше постала наприкінці 70-х років XX століття, після підписання країнами -- членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка, 1976 р.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота, скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнародну розрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення), яка мала стати основою визначення валютних курсів національних валют, і введено режим вільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів - флоатинг.

Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти на національних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому - збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношення відіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть мати суттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.

Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусім необхідно виокремити такі:

загальна економічна ситуація в країні;

політична ситуація;

рівень відсоткових ставок;

рівень інфляції;

стан платіжного балансу;

система валютного регулювання та ін.

Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденних коливань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту. Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних, постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валютному ринку, можуть потерпати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких має вже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків і запобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків.

Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктів валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Класифікація валютних ризиків

За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на:

операційні;

трансляційні (бухгалтерські);

економічні.

Операційний ризик пов'язаний з торговельними операціями, -а також із грошовими угодами з фінансового інвестування та дивідендних платежів. Цей ризик може виникати під час підписання угод на здійснення платежів або на отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому.

Трансляційний (бухгалтерський) ризик пов'язаний з переоцінюванням активів і пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту, а також може виникати за експорту чи імпорту інвестицій. Він впливає на показники балансу, що відображають звіт про одержані прибутки та збитки після перерахунків сум інвестицій у національну грошову одиницю. Врахувати трансляційний ризик можна під час складання бухгалтерської та фінансової звітності. На відміну від операційного, трансляційний ризик не пов'язаний з грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення прибутків виникає за складання консолідованих звітів міжнаціональних корпорацій та їхніх іноземних дочірніх компаній чи філій.

Економічний валютний ризик пов'язаний з можливістю отримання доходів за майбутніми контрактами через зміну загального економічного стану як країн-партнерів так і країни, де розташована компанія. Насамперед, він обумовлений необхідністю здійснення постійних розрахунків за експортними та імпортними операціями, інтенсивність яких, у свою чергу, може залежати від коливань валютних курсів.

Економічний валютний ризик підрозділяють на два види:

прямий, коли передбачається зменшення прибутку за майбутніми операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют;

опосередкований (побічний), пов'язаний з утратою певної частини конкурентноздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними.

Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є майбутні експортно-імпортні угоди або валютні операції. Після підписання угоди (укладення контракту) і до настання терміну сплати за угодою економічний валютний ризик трансформується в операційний.

Опосередкований ризик характеризує можливість виникнення збитків, пов'язаних зі зниженням конкурентноздатності компанії в порівнянні з іноземними товаровиробниками та експортерами у зв'язку зі зміною валютних курсів, високою валютною собівартістю та відносно низькими цінами на виготовлену продукцію.

Основою управління валютним ризиком є чітке визначення його кількісних характеристик, що дає змогу банкам і корпораціям застосовувати селективне управління, тобто страхувати тільки неприйнятний валютний ризик - ризик, імовірність настання якого є дуже високою.

В економічній практиці окремі види валютного ризику дуже часто переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик.

Особливості управління валютними ризиками

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Оцінка ризику передбачає визначення тривалості періоду ризику, суми коштів, що знаходяться під ризиком, та обсягу збитків за відповідними зобов'язаннями, що можуть виникнути в майбутньому. Управління валютним ризиком базується на виборі відповідної стратегії менеджменту ризику, що містить у собі такі основні елементи:

використання всіх можливих засобів уникнення ризику, який призводить до значних збитків;

контроль ризику та мінімізація сум імовірних збитків, якщо немає можливості уникнути його повністю;

страхування валютного ризику в разі неможливості його уникнення.

У світовій практиці страхування валютних ризиків називають хеджуванням. Головна мета використання відповідних методів хеджування полягає в тому, щоб здійснити валютно-обмінні операції своєчасно - ще до того як відбудеться небажана зміна курсів, або ж компенсувати збитки від такої зміни за рахунок паралельних операцій з валютою, курс якої змінюється в протилежному напрямку 14, с. 17-30.

Співвідношення довгої та короткої валютних позицій має особливе значення для управління валютними ризиками комерційних банків, а тому з метою зменшення валютних ризиків національні банки можуть вводити нормативи валютної позиції банків. Так, згідно з Інструкцією № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», затвердженою 1998 р., Національний банк України запровадив нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку, що розраховуються як відношення відповідного показника до капіталу банку 2, с. 3-9:

1) норматив загальної відкритої валютної позиції (Н15 - до 40%);

2) норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (Н 16 - до 20%);

3) норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій віл юті (Н 17 - до 10%);

4) норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в усіх банківських металах (Н 18 - до 10%). Дотримання таких нормативів, безперечно, сприятиме зниженню валютних ризиків комерційних банків.

З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены