Ризики в банківській діяльності та методи управління
Головні чинники виникнення та розвиток банківських ризиків. Аналіз ризиків у системах масових електронних платежів. Визначення рейтингу комерційних банків на основі оцінки банківських ризиків. Комплексна методика кількісної оцінки кредитних ризиків.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.01.2010 |
| Размер файла | 73,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Структурне збалансування активів, пасивів, кредиторської та дебіторської заборгованості.
Зміна термінів платежів.
Форвардні угоди.
Операції «своп».
Опціонні угоди.
Фінансові ф'ючерси.
Кредитування та інвестування в іноземній валюті.
Реструктуризація валютної заборгованості.
Паралельні позички.
Лізинг.
Дисконтування вимог в іноземній валюті (форфетування).
Використання валютних коштів.
Здійснення платежів за допомогою зростаючої валюти.
Самострахування.
Через недостатню розвиненість фінансово-кредитної та банківської систем, відсутність ринкової інфраструктури, недосконалість вітчизняного законодавства для українських підприємців та банків спектр методів страхування поки що обмежений, і головними серед них є: правильний вибір валюти розрахунків, регулювання валютної позиції, валютні застереження, конверсійні та арбітражні операції 10, с. 36-38. Але слід зазначити, що з плином часу коло використовуваних методів розширюється. Останнім часом помічено спроби використання на вітчизняному фінансовому ринку опціонів, фінансових ф'ючерсів, набувають поширення лізингові угоди тощо.
У практичній діяльності вітчизняних підприємств найбільш поширено використання валютних застережень, своєрідну форму яких ми спостерігаємо дуже часто у вигляді визначення, всупереч законодавству, ціни товарів в умовних одиницях, що практично означає встановлення її в доларах США.
Валютне застереження - це умова, за якої сума платежу повинна переглядатися в тій же пропорції, що й зміна курсу валюти платежу відносно валюти застереження. Валютне застереження рівного ризику підвищує стелю коливань валютних курсів, а тому й період розрахунків може бути тривалішим. Розрізняють застереження прямі, мультивалютні, опосередковані, на базі СДР або ЕКЮ .
Пряме валютне застереження застосовується в тому разі, коли валюта ціни й валюта платежу збігаються, але сума платежу, обумовлена в контракті, залежить від зміни курсу валюти розрахунків щодо іншої, стабільнішої валюти, так званої валюти застереження.
Опосередковане валютне застереження застосовується в тому разі, коли ціна товару (контракту) зафіксована в стійкій найбільш поширеній у міжнародних розрахунках валюті (долар, марка, фунт, франк), а платіж здійснюється в іншій валюті, зазвичай -- у національній.
Мультивалютні застереження базуються на корекції суми платежу пропорційно зміні курсу валюти платежу, але не до однієї валюти, а до певним чином підібраного «кошика» валют, курс яких розраховується за певною методикою як середньозважена величина: наприклад, на основі середньоарифметичного відсотка відхилень курсів кожної з валют «кошика» від базового рівня або на основі зміни розрахункового середньоарифметичного курсу визначеного заздалегідь набору валют. Фактично мультивалютні («кошикові») валютні застереження були основою формування досконаліших застережень на базі СДР та ЕКЮ, які зараз на практиці використовуються значно частіше.
Використання широкого спектра методів самострахування дозволяє уникнути можливих утрат від валютних спекуляцій та організувати дієву систему менеджменту валютного ризику на конкретному підприємстві. Застосування зовнішніх методів управління валютним ризиком базується переважно на використанні певних інструментів банківської діяльності. Найбільшого поширення у світовій практиці набули термінові валютні операції: форвардні, опціонні та ф'ючерсні, що широко використовуються на міжбанківському ринку, валютних, фондових і опціонних біржах. На українському валютному й фінансовому ринках такі методи страхування валютних ризиків тільки починають запроваджуватися, тому вони і будуть розглянуті в першу чергу.
2.3 Аналіз ризиків у системах масових електронних платежів
Платіжний механізм є одним із найважливіших базових інструментів ринкової економіки. Стійка, надійна, швидкодіюча система платежів і розрахунків - необхідна передумова функціонування всього господарського механізму.
Ефективна платіжна система полегшує банкам активне управління ліквідними коштами, зменшуючи необхідність зберігання великих і часто різних за обсягом надлишкових резервів, що сприяє можливості фінансового програмування, прискорює та посилює вплив заходів щодо грошово-кредитної політики на економіку.
Якщо платіжна система діє неефективно і ненадійно, виконання платежу може тривати навіть не дні, а тижні. До того ж, іноді неможливо передбачити цю тривалість. Результатом є не лише незручності для користувачів, а й негативний вплив на економіку в цілому. Гроші, що зв'язані у платіжній системі, не можуть використовуватись з більш корисною метою, а суб'єкти економіки, не знаючи, коли саме отримають кошти, не можуть ефективно та економно планувати свої дії.
Лише ті платіжні системи, які використовують найсучасніші досягнення техніки та технологій, можуть задовольнити поставлені вимоги.
Платіжна система (payment system) - набір платіжних інструментів, банківських процедур і міжбанківських систем переказів коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та технологій.
Платіж (payment) - переказ грошової вимоги, що здійснюється платником на особу, прийнятну для одержувача.
Платіжні інструменти (payment instruments) - це інструменти, які забезпечують переміщення вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами.
Виходячи з того, яку роль відіграють платіжні системи відповідно до характеру здійснюваних платежів, слід розрізняти:
системи міжбанківських розрахунків;
внутрішньобанківські платіжні системи;
системи „клієнт-банк”;
системи масових платежів (у тому числі і електронних).
Під системами масових електронних платежів слід розуміти платіжні системи, що базуються на застосуванні платіжних карток як засобу, за допомогою здійснюються платежі та одержується готівка.
З метою ефективного впровадження та поширення ринк платіжних систем доцільно проаналізувати ризики, що виникають при роботі платіжних систем, та фактори, що впливають на величину цих ризиків, а також орати та розробити заходи щодо зменшення цих ризиків.
Загальна класифікація видів ризиків, що виникають у карткових платіжних системах, дуже велика, тому вона буде подана якомога коротко. Найважливішим є ризик взаєморозрахунків між учасниками платіжних систем, що виникають у зв'язку з можливою неплатоспроможністю учасників розрахунків: банків-емітентів та банків-еквайрів.
Невиконання членами платіжної системи своїх зобов'язань викликає порушення діяльності ринку карток, що впливає на інших членів платіжної системи, які діють на ринку цієї держави або регіону.
Для захисту своїх членів платіжна система (точніше платіжна організація) здійснює оцінку наступних виді ризиків: ризик держави члена платіжної системи; ризик члена платіжної системи; ризик вид карток платіжної системи; ризик торгової марки та ризик клірингу і взаєморозрахунків.
Ризик держави оцінюється за допомогою системи рейтингових оцінок потенційного ризику держави-члена платіжної системи. Ризик членів системи оцінюється за допомогою платіжної системи для нових членів, які одержують основну ліцензію, або у випадку зміни статусу асоційованого члена на основного.
Платіжна організація визначає можливість невиконання членом розрахунків на підставі оцінки фінансового стану банку-члена платіжної системи, його функціональних можливостей. Для такої оцінки використовують наступні головні фактори впливу на ризики:
|
1. Фінансовий стан банку. |
Базується на поточних фінансових звітах, які пройшли аудит. |
||
|
2. Рейтинг банку див. розділ 3, пункт 3.3 |
Здійснюється незалежними агенціями, компаніями, банківськими службами нагляду. |
||
|
3. моніторинг практики фінансового керування банком. |
Здійснюється з метою підтвердження якості організаційного і фінансового управління діяльністю банку, виконання нормативів та наявності шахрайств. |
||
|
4. Аналіз роботи банку по картковим програмам. |
Зростання обсягів коштів за картками, рівень обсягів повернених коштів при виконанні функцій еквайра та щодобові розрахунки. |
Ризик члена оцінюється, як правило, для основних банків-членів, тому що вони несуть відповідальність, як фінансові спонсори.
Ризики видів платіжних карток залежать від різноманітних дебетових та кредитних платіжних інструментів, які використовує член платіжної системи. З кожним видом та підвидом карток пов'язаний свій набір ризиків. Найважливішими видами впливу на різні види карток є:
термін виконання розрахунків для кожного виду карток;
стратегія в галузі нормативів щодо обслуговування карток, яка пов'язана з дисципліною обслуговування схеми лімітів та операцій, схеми гарантованого забезпечення розрахунків власних карток;
програмні, технічні та організаційні засоби зменшення шахрайства, включаючи застосування чіп-карток.
Основні фактори впливу на ризики залежно від виду карток наведені на. рис.2.3.
Рис.2.3. Фактори впливу на ризики, що пов'язані з типом карток.
Ризики клірингу і розрахунків між банками-членами платіжної системи оцінюється згідно з обраною технологією розрахунків. Кліринг та розрахунки можуть виконуватись центральним процессингом платіжної системи без розподілу на внутрішній (національний) та міжнародний кліринги та міжбанківські розрахунки, або з розподілом на кліринг та розрахунки за міжнародними та за внутрішніми трансакціями.
Для зменшення ризиків розрахунків у платіжній системі та проведення розрахунковим банком системи кінцевих міжбанківських розрахунків за кліринговою схемою слід сформувати та підтримувати страхові фонди як для міжбанківських розрахунків за міжнародними трансакціями, так і за внутрішніми.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В СУЧАСНІЙ БАНКІВСЬКІЙ ПРАКТИЦІ
3.1 Зарубіжний досвід в управлінні ризиками
В цій роботі були розглянуті лише теоретичні аспекти управління ризиками, але як цей процес відбувається у реальному житті роздивимось в цьому розділі. Повістю ця тема зайняла б не одну книгу, тому наведу приклад тих методів, які західні спеціалісти використовують на протязі останніх трьох років.
З тієї причини, що в нашій країні дана дисципліна тільки починає розвиватись, доцільніше буде розглянути приклад країн з розвинутою економікою.
Одним з найбільш важких періодів у корпоративному секторі країн Заходу став 2008 рік, коли був зафіксований рекордний рівень дефолтів - як по кількості компаній, що оголосили про їх, так і в загальному обсязі неповернених кредитів. За даними Standard & Poor's, торік 234 міжнародні компанії оголосили дефолт по кредитних зобов'язаннях на загальну суму в $178 млрд., більш ніж у чотири рази перевершивши аналогічний показник 2007 року.
Жертвами зростаючого числа корпоративних дефолтів стають, в основному, компанії, що підтримують які-небудь ділові відносини з банкрутами. Утім, кількість банків, дуже постраждавших від кредитних утрат, залишається на відносно невисокому рівні. Звичайно, криза ринку кредитування не могла зовсім не торкнутися фінансових інститутів. Так, особливо серйозно постраждали європейські страхові компанії, а також ряд банків, що були втягнуті у великі корпоративні банкрутства (як JP Morgan Chase у випадку з Enron). Але основній масі фінансових інститутів як і раніше вдається уникати значних кредитних утрат.
На думку фахівців, така ситуація пов'язана з тим, що більшість банкірів здобули правильні уроки з досвіду криз минулих років. У першу чергу, керівництво фінансових інститутів усвідомило, що ахіллесова п'ята банківського сектора - його надмірна схильність кредитним ризикам. Так, банк, що надає кредит якої-небудь компанії, починає залежати і від коливань рівня процентних ставок, і від динаміки прибутковості облігацій, і від балансу попиту та пропозиції на ринку, і загального стану економіки. Ці фактори разом і складають кредитні ризики для фінансових інститутів.
Масштаби загрози, що кредитні ризики несуть для фінансових інститутів, банкіри оцінили давно. Тому ще з кінця 80-х років кращі фахівці банківського сектору по обох сторін Атлантики почали шукати шляхи зниження рівня кредитних ризиків і підвищення ефективності керування ними. Одним з результатів досліджень у цьому напрямку стало формування ринку кредитних деривативів (по суті, вони являють собою страховку від дефолта по кредитах; докладніше про цей інструмент можна прочитати в № 9 за 2001 рік), обсяг якого істотно розширився за останні кілька років.
Як відзначають фахівці, застосування кредитних деривативів дає фінансовим інститутам можливість зменшити ризики за рахунок рівномірного їхнього розподілу як усередині самої банківської системи, так і за її межами (насамперед , мова йде про хедж-фонди, що, звичайно і здобувають кредитні деривативи). За допомогою цих інструментів банки можуть вільно трансформувати свої кредитні продукти. Так, згруповані пакети корпоративних кредитів можуть бути розділені відповідно до рівня ризику за допомогою секьюритизації. Отримані в результаті нові типи цінних паперів потім продаються широкому спектру інвесторів, у тому числі і страховим компаніям, хедж-фондам і портфельним інвесторам.
Звертання до кредитних деривативів дає банкірам можливість з мінімальним збитком для свого бізнесу переживати "кредитні потрясіння" (тобто події в корпоративній чи геополітичній сферах, що помітно впливають на обстановку на ринках кредитування; за 2007-2008 роки фахівці виділяють три найбільш значимі події такого роду - банкрутства Enron і Swіssaіr, а також державний дефолт Аргентини, який став найбільшим у світовій історії).
В індивідуальному плані банкрутство Enron нанесло найбільшу втрату банку JP Morgan Chase, а крах Swіssaіr повалив у значні збитки швейцарські фінансові інститути. У той же час, дефолт, оголошений Аргентиною, мав мізерні негативні наслідки для бізнесу фінансових інститутів, тому що велика частина аргентинських боргів була до моменту початку кризи "застрахована" у хедж-фондах.
Швидкий ріст ринку кредитних деривативів свідчить про те, що ефективне керування ризиками поступово стає одним з головних пріоритетів банківського сектора. За даними Асоціації британських банкірів, якщо в 2001 році обсяг операцій на ринку кредитних деривативів складав $ 1189 млрд., то в 2002 році вже зріс до $1952 млрд., а в 2008 році може досягти $4800 млрд. Настільки істотний ріст виявляється, крім іншого, більш широким звертанням компаній до ринків капіталу для одержання фінансування, а також тими обставинами, що західні банки останнім часом помітно звузили обсяги самостійного (на свій страх і ризик) кредитування компаній, надаючи перевагу тому, щоб розділяти ризик з іншими учасниками фінансового ринку.
3.2 Визначення рейтингу комерційних банків на основі оцінки банківських ризиків
Аналіз структури об'єкта управління та методів оцінки банківських ризиків свідчить про те, що для побудови формалізованої моделі визначення рейтингу банків доцільно скористатися запропонованим Т.Л. Сааті методом аналізу ієрархій (МАІ). Доведено, що МАІ - ефективний метод оцінки фінансових ризиків, у тому числі й тоді, коли ризики та їх чинники потрібно спочатку структурувати, а кількісних показників, які характеризували б їх прояви, немає.
Процедура визначення рейтингу банків складатиметься з двох етапів. На першому за допомогою МАІ визначимо критерії оцінки їх сукупного ризику (як результат поетапної оцінки впливу множини параметрів кожної групи нормативів на відповідні локальні ризики (пріоритети) і синтез загального пріоритету). Отримані оцінки сукупного ризику покладемо в основу визначення рейтингу банків. При цьому можливі кілька інтерпретацій поняття рейтингу:
рейтинг банків визначається як величина, тотожна сукупному ризику, а найвищий рейтинг присвоюється банку з найбільшим значенням критерію сукупного ризику;
рейтинг визначається як величина, пропорційна сукупному ризику (за коефіцієнт пропорційності можна використати, скажімо, максимальне чи мінімальне значення критерію сукупного ризику групи банків);рейтинг визначається як своєрідний індекс надійності банку, що є величиною, оберненою до значення критерію сукупного ризику (з використанням певних коефіцієнтів пропорційності чи без них).
Отже, загальна схема запропонованої нами методики визначення рейтингу банків на основі оцінки ризиків за допомогою алгоритму МАІ полягає у послідовному виконанні кількох аналітичних і розрахункових кроків7, с.22-27.
Побудова дерева ієрархій.
Розробка шкали відносної важливості вибраних класів ризиків - елементів кожного рівня дерева ієрархій.
3. Побудова матриць якісних попар них порівнянь елементів на кожному рівні ієрархії.
Визначення множини локальних пріоритетів, які характеризуватимуть відносний вплив кожного з елементів певної групи на елемент вищого рівня ієрархії.
Перевірка адекватності отриманих оцінок і ступеня узгодженості експертних суджень та уточнення висновків експертів (у разі необхідності).
6. Синтез сукупних оцінок для кожного типу ризиків та інтегрованих показників ризику банків-представників.
7. Визначення рейтингу банків. Щоб розробити шкалу відносної важливості ризиків, необхідно провести структурний аналіз дерева ієрархій (структуру дерева, побудованого для досліджуваних нами типів фінансових ризиків банків, зображено на схемі) й оцінити міру важливості та взаємовпливу всіх його елементів.
Очевидно, що для побудови матриці порівнянь достатньо визначити вагові коефіцієнти, розміщені вище головної діагоналі матриці, а симетричним елементам присвоїти обернені значення.
Використовуючи ці матриці, знайдемо множину локальних пріоритетів Pn, кожен із яких характеризує відносний вплив відповідної множини елементів на елемент вищого (сусіднього) рівня ієрархії. Щоб визначити відносну цінність кожного об'єкта (у нашому випадку - певного нормативу або одного з типів ризику), необхідно знайти множину власних векторів для кожної матриці.
Щоб прийняти рішення про адекватність отриманих оцінок, необхідно визначити ступінь чисельної і транзитивної (порядкової) узгодженості експертних суджень.
Відомо, що допустиме значення рівня узгодженості, як правило, не повинно перевищувати 10% (у деяких випадках -- 20%). Інакше отримані оцінки не вважаються адекватними системі і, отже, необхідно проводити її додаткові дослідження, перевіряти міркування та оцінки експертів.
Для більшої наочності рейтинг кожного банку визначається як величина, обернено пропорційна до значення його сукупного критерію ризику та нормована на максимальне значення сукупного ризику в групі. Цю величину можна інтерпретувати як певний індекс надійності. Тобто найвищий рейтинг присвоюється банку, значення індексу надійності якого становить 1, а найнижчий - банку з найменшим індексом надійності.
Я вважаю, що проблема регулярного визначення об'єктивних рейтингів комерційних банків на основі реальних економічних показників, що характеризують їх діяльність, є досить актуальною, її вирішення не лише підніме рівень прозорості банківської системи (причому без розголошення конфіденційної інформації), а й слугуватиме підвищенню їх конкурентоспроможності та капіталізації, сприятиме розширенню клієнтської та акціонерної бази банків.
3.3 Пропозиції щодо зменшення ризиків у банківській діяльності
В процесі написання цієї роботи я мав змогу вивчити методи управління ризиками, які застосовуються сучасними компаніями і тому можу внести деякі пропозиції щодо зменшення кредитних ризиків у банківській діяльності Зменшення ризиків може досягатися за допомогою різноманітних способів. Серед них: уникнення, створення резервів, передавання (страхування), диверсифікація і зниження ступеня ризику.
Уникнення ризиків означає просте ухилення від планованої ризикованої послуги, наприклад відмова позичальнику в кредитуванні, за умови, якщо банк не задовольнила попередня оцінка платоспроможності клієнта. У вітчизняній практиці уникнення є провідним методом. Адже через те, що економіка України тільки недавно почала розвиватись у потрібному напрямку, підприємства всіх рівнів не здобули потрібного їм іміджу. Тому я вважаю доцільним створити систему реєстрації позичальників і дати змогу всім фінансово-кредитним установам (не тільки банкам) користуватись цією системою та доповнювати її.
Також застосування методу передавання ризику - тобто передавання відповідальності за несприятливий результат банківської послуги іншому суб'єкту, як правило, страховій компанії або банку-гаранту, дозволить банку обслуговувати більший спектр клієнтів, а ризик будуть брати на себе ті організації, для яких він є основним видом діяльності.
Що стосується методу диверсифікації, то ще вікінги зрозуміли його переваги, коли у військовому поході брати повинні були пливти на різних човнах. Банк не повинен надавати великі позики підприємствам, які працюють в одній галузі, або в одному регіоні. В більшості західних країн встановлюються спеціальні ліміти, через які банк не може надати одній особі кредит, сума якого перевищує цей ліміт (в різних країнах він складає від 25 до 60%) 5, с. 24-25.
Також, важливим кроком до зменшення ризиків можна зазначити підвищення кваліфікації банківських службовців, розробка і впровадження власних систем виявлення і визначення ризиків. На сьогоднішній день більшість працівників банків не мають спеціальної освіти, яка б знадобилась в їхній роботі, і тому вони мають здобувати потрібну їм кваліфікацію. Отримавши необхідні знання, співробітники банків зможуть робити власні пропозиції щодо покращення умов діяльності банка, в якому вони працюють.
Відомо, що кожен банк має свої відмінності, тому для кожного з них потрібно розробляти свою карту ризиків, необхідно визначити ті ризики, з якими стикається у своїй роботі саме цей банк. Існує багато підходів до управління ризиків одного типу, і тому необхідно визначити, який саме доцільніше використовувати в своїй діяльності.
Найбільш актуальним методом мінімізації ризиків при кредитуванні (однієї з найважливіших сфер діяльності банків) є розширення системи внутрішнього контролю. Рішення про надання кредитів в рамках цього процесу повинні приймати спеціальні кредитні комітети відповідного рівня; різноманітні контрольні служби повинні проводити незалежну одна від одної попередню оцінку платоспроможності клієнтів; на протязі всього строку дії кредиту потрібно проводити інспекторські перевірки діяльності позичальника.
Також я вважаю доцільним брати приклад в управлінні ризиками у західних компаній. Адже західна економіка вже пройшла ті етапи, якими вітчизняній економіці ще потрібно пройти. Не обов'язково вчитись на своїх помилках.
А взагалі, хто не ризикує, той не п'є шампанське. Тут мається на увазі все той же „магічний” трикутник: прибутковість, ризик та ліквідність - без ризику жоден банк не збільшить свій капітал.
ВИСНОВКИ
В даній курсовій роботі були розглянуті питання, що стосуються банківських ризиків, як об'єкта управління.
Проаналізовано світовий досвід у методах мінімізації ризиків у банківській діяльності. З цього приводу можу сказати, що помилкою вітчизняних банків та інших підприємств є те, що вони застосовують на практиці приклад інших країн, хоча дуже активно його вивчають.
Також було визначено поняття економічного ризику, розглянуто історичні етапи розвитку теорії ризиків, проаналізовано декілька класифікацій ризиків різних авторів. Так як кожне підприємство, у тому числі і банки мають свої специфічні риси та відмінності, то для кожного банку потрібно розробляти свою власну політику управління ризиками. Основою системи управління ризиками у сучасній банківській діяльності є правильна оцінка ризику, визначення причин його виникнення та вибору методу управління, який як найкраще підходить до даного типу ризиків. Важливим етапом в оцінці ризику є також визначення можливих втрат або отримання прибутку.
Проаналізовано роль Національного банку України у забезпеченні та розвитку заходів для вирішення цієї проблеми. Розглянуто декілька засобів впливу на комерційні банки щодо цієї проблеми.
В курсовій роботі викладено матеріал, який був задіяний в практичній частині курсової роботи, де наведено приклад пропозиції щодо вирішення деяких питань з приводу мінімізації банківських ризиків.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Інструкція „Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” в редакції, затвердженій постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.09.2001 р., №841/6032.
2. Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. №15-93 // Урядовий кур'єр. - №9. - С. 3-9.
3. Іващук І.. Оконська О. Кількісна оцінка банківських ризиків // Банківська справа. -- 2000. - №5.- С. 7.
4. Версаль Н. І., Олексієнко С.М. Кредитні ризики як важлива складова ризиків банківської діяльності // Фінанси України. - 2002. - №8. - С.86-95.
5. Коршикова Т. Контроль та управління ризиками в кредитній діяльності банків // Вісник НБУ. - №1. - 2003р. - С. 24-25.
6. Коротюк В., Кірєєв О., Карчева Г. Фінансовий стан банків України у першому півріччі 2002 року та шляхи підвищення ефективності їхньої діяльності // Вісник НБУ. - №9. - 2002. - С. 3 - 9.
7. Карчева Г., Камінський А., Юрчук О. Рейтингові оцінки надійності банків та їх роль у підвищенні капіталізації банківської системи // Вісник НБУ. - №2. - 2003. - С. 22 - 27.
8. Романенко Л., Коротеєва А. Ризики у банківській діяльності // Фінанси України. - №5. - 2003. - С. 121-127.
9. Бондаренко Л. Побудова системи ризик-менеджменту в комерційному банку // Фінанси України. - №9. - 2003. - С. 85-93.
10. Макренко О. Валютний контроль як інструмент стабілізації валютного ринку в Україні // Вісник НБУ. - 2002. - №11. - С. 36-38.
11. Єлейко Я. Інвестиції, ризик, прогноз. - Навчальний посібник - ЛБІ НБУ. - 2000. - С. 34-55.
12. Єпіфанов А., Міщенко В., Савченко. А. Управління ризиками в платіжних системах. - Підручник. - Суми-Ініціатива. - 2001. - 70 - 83.
13. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей: Реферат-дайджест. - К.: АУБ. - 1999. - С. 311 - 312.
14. Ющенко В., Міщенко В. Управління валютними ризиками. - Київ - Знання. - 1998. - С. 17 - 30.
15. Васюренко О. Механизм осуществления банковских операций с иностранной валютой. - Харьков: Гриф. - 1997. - С. 176.
16. Ястремський О. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник. - Київ: АртЕк. - 1997р. - С. 248.
Подобные документы
Класифікація методів управління банківськими ризиками. Методи уникнення банківських ризиків. Характеристика методів прийняття банківських ризиків: зниження банківських ризиків, самостійного протистояння банківським ризикам, передання банківських ризиків.
реферат [18,1 K], добавлен 10.03.2010Сутність та основні види банківських ризиків, причини їх виникнення та методи оцінки. Аналіз кредитоспроможності клієнта за показниками ліквідності, заборгованості та рентабельності. Шляхи удосконалення та оптимізації кредитних ризиків комерційного банку.
дипломная работа [689,1 K], добавлен 15.06.2012Характеристика факторингової діяльності банківських структур. Сутність та види ризиків, причини їх виникнення, способи зниження ризиків або компенсації. Застосування якісного і кількісного аналізу можливих ризиків факторингової діяльності банку.
курсовая работа [316,8 K], добавлен 23.07.2010Теоретичні засади ризиків у банківській діяльності. Аналіз, оцінка, контроль, облік економічних ризиків. Фінансова криза та забезпечення стабільної діяльності банківської системи України. Методи управління економічними ризиками та шляхи їх вдосконалення.
дипломная работа [118,0 K], добавлен 10.02.2011Поняття і класифікація банківських ризиків. Процес управління ризиками банку. Практика толерантності і лімітування банківських ризиків в АКБ "Укрсиббанк". Основні чинники і організаційно-технічні заходи мінімізації техногенних загроз в діяльності банку.
контрольная работа [191,6 K], добавлен 15.07.2010Поняття і головні чинники винекнення валютних ризиків. Особливості управління валютними ризиками. Страхування від валютних ризиків. Захистит від непередбачувальних та неконтрольованих ринкових змін. Маніпулювання валютними ризиками.
реферат [18,9 K], добавлен 19.02.2003Загальна характеристика інструментів для органів банківського нагляду. Аналіз способів використання бінарних показників. Знайомство з методикою експрес-оцінки ризиків використання банку для відмивання кримінальних доходів на основі бінарних показників.
презентация [96,8 K], добавлен 10.10.2013Аналіз економічних нормативів банківської системи України. Особливості управління фінансовою стійкістю комерційних банків, методи її оцінювання. Заходи мінімізації ризиків і підтримка стійкості банківських установ для їх функціонування в сучасних умовах.
статья [29,9 K], добавлен 13.11.2017Дослідження сутності та видів ризиків у банківській діяльності. Види фінансових ризиків та їх значення. Курсовий ризик на ринку цінних паперів. Систематизація ризиків і загроз та заходи щодо їх запобігання. Відсотковий, валютний та операційний ризик.
отчет по практике [37,7 K], добавлен 15.06.2013Сутність та класифікація банківських ризиків. Сутність, складові та етапи ризик-менеджменту комерційного банку. Моделі та методи управління ризиками банку. Моніторинг та контролінг ризиків. Шляхи удосконалення системи ризик-менджменту в банках України.
курсовая работа [885,8 K], добавлен 26.02.2014
