Банківське право

30

Варіант № 6

Теоретичні питання

1. Правове регулювання безготівкових рахунків

2. Міжбанківські розрахунки на території України

Практичні завдання

Література

1.Правове регулювання безготівкових рахунків

Відкриття банківського рахунку є передумовою здійснення банківських операцій. Безготівкові розрахункові операції проводяться за поточними рахунками. Більшість операцій за розрахунками юридичних осіб і частина операцій за розрахунками фізичних осіб проводяться у безготівковій формі. Така форма розрахунків дає змогу забезпечити значне скорочення терміну проходження платежів, захист від розкрадання, підвищує надійність і ефективність розрахунків. Порівняно з готівковою формою вона зменшує витрати на проведення розрахунків, прискорює обіг грошей, дає змогу банкам використовувати залишки коштів на рахунках для кредитування та здійснення інвестицій в економіку України.

З січня 1994 р. в Україні запроваджена високоефективна міжбанківська система електронних платежів (СЕП).

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національний банк України» правила і форми розрахунків встановлюються Національним банком України. Виходячи з цього, Національним банком України розроблені правила здійснення безготівкових розрахунків. Основні принципи організації безготівкових розрахунків у національній валюті України, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу регулюються Інструкцією № 7. про безготівкові розрахунки в господарському обороті України, затвердженою постановою Правління Національного банку України за № 204 від 2 серпня 1996 р. з подальшими змінами та доповненнями.

Інструкція поширюється на підприємства, організації та установи всіх форм власності, на фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності (далі -- підприємства), на банки та їх установи, фізичних осіб та обов'язкова для виконання ними.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів.

Банки списують кошти з рахунків підприємств тільки за розпорядженнями їх власників, крім випадків, за яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів.

Доручення підприємства на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками, незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

За відсутності коштів на основному рахунку підприємства такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів банк приймає і обліковує їх на позабалансовому рахунку № 9803 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у платників» (так звана картотека), виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, такі документи виконуються банками у календарній черговості їх надходження.

Форми. Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових рахункових документів:

-- платіжні вимоги-доручення;

-- чеки;

-- акредитиви;

-- векселі;

-- платіжні вимоги;

-- інкасові доручення (розпорядження).

Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися також за допомогою банківських платіжних карток.

Платіжна картка -- це іменний грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, що видається вкладникам банків для безготівкової оплати придбаних ними товарів чи одержаних послуг.

Платіжні картки нині широко застосовуються у світовій практиці. Є багато видів цих карток. В Україні платіжні картки поки що не набули належного розповсюдження. Нині проводиться робота щодо створення відповідних економічних, організаційних, технічних умов і опрацювання правової бази, необхідної для широкого запровадження такого сучасного, прогресивного виду безготівкових розрахунків. На сьогодні в Україні діє лише Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки, затверджене постановою Правління Національного банку України за № 37 від 24 лютого 1997 р. Проте цей документ регулює тільки питання, пов'язані з використанням в Україні карток міжнародних систем. Що стосується розрахунків у гривнях за допомогою платіжних карток внутрішніх платіжних систем, то в Україні готується впровадження інтегрованої платіжної системи масових електронних платежів населення з використанням пластикових карток, тобто внутрішньої (національної) системи, відкритої для взаємодії з іншими платіжними системами. В стадії підготовки і нормативні акти з цього питання.

За загальним правилом підприємства самостійно обирають форми розрахунків, але лише з тих, які передбачені Інструкцією № 7. Нею докладно регламентуються вимоги щодо оформлення розрахункових документів клієнтами, обов'язки банків при прийнятті розрахункових документів, їх обліку і проведенні операцій за ними.

У межах чинного законодавства форми безготівкових розрахунків обумовлюються в господарських договорах між суб'єктами підприємницької діяльності та в договорі на розрахунково-касове обслуговування, що укладається між банком і клієнтом. Проте це не стосується форм, пов'язаних з використанням платіжних вимог та інкасових доручень (розпоряджень). Якщо при застосуванні інших форм розрахункових документів ініціатором платежу є власник рахунку, операція здійснюється за його волевиявленням, ним заповнюються бланки розрахункових документів, то за платіжними вимогами і інкасовим дорученням (розпорядженням) стягуються кошти без згоди, а часто і всупереч бажанню власника коштів, іншими підприємствами і організаціями, яким таке право надано за законами України. Більш докладно про це буде сказано в наступних параграфах.

Інструкція № 7 встановлює вимоги, загальні для всіх форм розрахункових документів.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати залежно від їх форми такі реквізити:

-- назву документа;

-- номер документа, число, місяць, рік його виписки.

Число та рік зазначаються цифрами, місяць -- літерами. На розрахункових документах, які заповнюються за допомогою технічних засобів, допускається зазначення місяця цифрами:

-- назви платника та одержувача коштів, які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств і організацій України, у фізичних осіб -- платників податків -- ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;

-- назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код банку);

-- суму платежу цифрами та літерами;

-- призначення платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ та інше), із зазначенням його номера і дати, назви і відповідної статті закону, якою передбачено безспірне списання (стягнення) коштів тощо.

Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне) позначення. Якщо платник або одержувач платежу (або вони разом) є особами, які відповідно до чинного законодавства України визнаються нерезидентами, реквізит «Призначення платежу» обов'язково має додатково вміщувати дані про зміст операції, за якою здійснюється рух коштів, а також код країни, в якій одержувач платежу зареєстрований як юридична особа (для фізичних осіб -- країна постійного проживання);

-- на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) -- відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача коштів;

-- підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);

-- суму податку на додану вартість (цифрами) або напис «без податку на додану вартість».

Якщо хоча б один із вищезазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно, банк такий документ до виконання не приймає.

Використання факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються. Банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових документах, за винятком випадків, обумовлених нормативними актами Національного банку України. У разі відмови прийняти від клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотній стороні напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера і виконавця, завіреними штампом банку) та повернути його клієнтові.

Розрахункові документи за операціями, що здійснюються:

-- суб'єктами підприємницької діяльності -- юридичними особами, повинні мати відбиток печатки та підписи відповідальних осіб, яким відповідно до чинного законодавства України та установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці із зразками підписів та відбитком печатки;

-- відділеннями, філіями, представництвами від імені юридичної особи, підписуються особами, які уповноважені цією юридичною особою, і завіряються відбитком печатки, що відповідає вміщеним до картки зразкам підписів та відбитка печатки;

-- підприємцями без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою, зразок підпису якої зазначений у картці зразків підписів, та завіряються відбитком печатки (за її наявності);

-- фізичними особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання за наявністю на документі підпису, що відповідає зразку вміщеного до картки рахунку.

Нині при проведенні платежів великого значення набувають нові прогресивні системи проведення розрахунків з використанням електронних засобів.

Враховуючи зазначене, Інструкція № 7 передбачає можливість здійснення платежів не лише в паперовій формі, а й із застосуванням системи електронних платежів «клієнт -- банк». Ця система забезпечує передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту. Вимога сертифікації засобів захисту означає, що клієнт банку може включатися до системи електронних платежів лише тоді, коли його програмне забезпечення буде перевірене Національним банком України з точки зору забезпечення її захисту від доступу сторонніх осіб, щоб уникнути можливості викрадення коштів, а також відповідності такої системи технології банківських тронних платежів має здійснюватись на підставі окремого договору між ним і банком. Електронні документи, що подаються клієнтом до банку, повинні відповідати формату розрахункових документів системи електронних платежів Національного банку України із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установленими документами надане право підпису.

Після отримання від банку виписки з рахунку клієнт складає Реєстр розрахункових документів, які відправлені в банк каналами зв'язку і прийняті банком до оплати. Такий же реєстр за кожним клієнтом складається в банку після друкування балансу операційного дня. Реєстр електронних платежів з повним переліком реквізитів розрахункових документів підшивається банком до документів дня як первинний документ, що надійшов від клієнта в банк для оплати.

Реєстр має обов'язково містити відомості про дату і час подання розрахункових документів власником рахунку до виконання.

Інструкція № 7 докладно регулює проведення розрахунків за кожною формою розрахункових документів. Найпоширенішими з них є платіжні доручення.

Платіжне доручення -- документ, який являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку. Доручення складаються за формою, визначеною Інструкцією.

Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках.

Якщо на основному рахунку платника коштів немає, такі доручення обліковуються банком на спеціальному позабалансовому рахунку. При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення зазначеної заборгованості або погасити її безпосередньо з додаткового рахунку.

За браком коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформляється меморіальним ордером. Перший примірник меморіального ордера поміщається в документи дня банку, другий -- видається платникові як підтвердження про часткову оплату, а доручення з відміткою банку про часткову оплату поміщається в картотеку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

-- за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

-- в порядку попередньої оплати;

-- для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

-- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, дивіденди тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

-- в інших випадках за угодою сторін.

При розрахунках за фактично відвантажену, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги) в дорученні в рядку «Призначення платежу» зазначається назва відвантаженої, проданої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження, продаж продукції (виконання робіт, надання послуг).

Платіжними дорученнями дозволяється здійснювати попередню оплату, якщо це обумовлено в договорі між платником і одержувачем коштів або чинним законодавством. У платіжному дорученні має бути посилання на попередню оплату і на відповідний договір.

Якщо одержувач коштів не має рахунку в установі банку або розрахунки безпосередньо з одержувачем коштів платіжними дорученнями неможливі, підприємство може здійснювати перерахування коштів гарантованими платіжними дорученнями через підприємства зв'язку. За допомогою цих доручень підприємство може здійснювати без обмеження суми переказ коштів:

-- на ім'я окремих громадян -- коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

-- підприємствам -- на видатки для виплати заробітної плати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.

До всіх примірників доручення додається належно оформлений список одержувачів переказів із зазначенням тих, хто одержує гроші та на які цілі.

Платіжна вимога-доручення

Платіжна вимога-доручення -- це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

-- верхня -- вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

-- нижня -- доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму.

Верхня частина вимоги-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

За згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20 календарних днів з дня виписки. Банк приймає до оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

Якщо платник відмовляється сплатити вимогу-доручення, він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Розрахунковий чек -- це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

В Інструкції встановлено, що чекодавцем може бути юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека і підписує його.

Чекодержатель -- підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Чекодавець -- підприємство або фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека і підписує його.

Банк-емітент -- банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чекові книжки є бланками суворої звітності і можуть складатися з 10, 20, 25 окремих аркушів-чеків. Фізичній особі можуть бути надані один або кілька окремих розрахункових чеків на визначену банком суму, яка не може перевищувати суми коштів, що знаходяться на її рахунку або суми, внесеної готівкою.

Строк дії чекової книжки -- один рік, а розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, -- три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Інструкцією № 7 передбачено такі обов'язкові реквізити чеків:

-- назва «розрахунковий чек»;

-- назва (для фізичних осіб -- прізвище, ім'я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки та номер його рахунку;

-- назва банку-емітента і його номер МФО;

-- ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб -- ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

-- назва чекодержателя;

-- доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;

-- призначення платежу;

-- число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;

-- підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Вимоги щодо доручення чекодавця і призначення платежу не стосуються окремого чека, виданого фізичною особою.

Чек, на якому немає хоча б одного із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.

Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів.

Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписано документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих послуг.

Забороняється передавання чекової книжки (розрахункового чека) її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека (чекодавцем). Видача розрахункових чеків на пред'явника не дозволяється.

Чекові книжки (чеки) видаються банком-емітентом, в якому відкрито рахунок чекодавця ( щодо фізичних осіб -- також у разі внесення готівки), на підставі заяви клієнта встановленого зразка.

Якщо втрачено чекову книжку (розрахунковий чек), чекодавець має подати до банку-емітента заяву із зазначенням номерів невикористаних чеків. Банк у реєстраційній картці, яка ведеться для обліку чеків, робить відмітку про номери загублених чеків. Кошти в сумі невикористаного ліміту чекової книжки повертаються клієнту на підставі його доручення (фізичній особі -- заяви або ордера) не раніше ніж через 10 днів після отримання заяви про втрату чекової книжки. У разі загублення розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, кошти повертаються їй не раніше ніж через 10 днів після закінчення строку дії чека.

Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворились у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також через зловживання з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова книжка (розрахунковий чек). У разі порушення клієнтом порядку розрахунків чеками банк може позбавити його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору на розрахунково-касове обслуговування.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані йому послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту (тобто залишок від суми, на яку видана чекова книжка).

Чеки підписуються особою, яка має право підписувати розрахункові документи, та повинні мати відбиток печатки чекодавця (крім фізичних осіб). Якщо чек підписується службовою особою чекодавця за дорученням керівника підприємства, право підпису чеків обумовлюється в цьому дорученні. У цьому разі в чеку перед підписом обов'язково робиться посилання на це доручення.

При прийнятті чека до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги) чекодержатель має перевірити правильність заповнення чека і дотримання вимог Інструкції № 7 та упевнитися в особі пред'явника чека. Якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя.

Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя зобов'язаний прийняти чек з реєстром та переслати їх спецзв'язком до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховуються тільки після отримання їх із банку-емітента.

Невикористані чеки після закінчення строку дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони мають бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання.

Якщо клієнтом припинено подальші розрахунки чеками та є невикористаний ліміт за чековою книжкою до закінчення строку її дії, чекодавець подає її в банк разом з дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого депонувалися кошти.

Банк-емітент може відмовитись від оплати чека у випадках, якщо чек або реєстри чеків заповнені з порушенням вимоги Інструкції або мають виправлення і підчистки, факсиміле замість підпису. Якщо банк-емітент відмовляється сплатити чек, чекодержатель має право пред'явити до чекодавця у встановленому порядку претензію, а якщо той її повністю або частково відхиляє, -- позов до суду.

Розрахунки за акредитивами -- це форма безготівкових розрахунків, згідно з якою оплату товарів і послуг провадять за місцем перебування постачальника (продавця) товарів із коштів покупця, заброньованих для цього в банку на спеціальному рахунку -- акредитиві.

Така форма розрахунків більш вигідна для постачальника (продавця), оскільки оплата за його товари гарантується ще до моменту поставки (продажу), відвантаження товарів тощо. Водночас для покупця така форма розрахунків не дуже бажана, оскільки відволікає його кошти, які мають бути заброньовані на певний час до одержання товару на окремому рахунку. Ця форма розрахунків застосовується тоді, коли в договорі між постачальником (продавцем) і покупцем прямо передбачена оплата за акредитивом.

У минулому нормативними актами передбачалась можливість переведення на акредитивну форму розрахунків як засіб впливу на ненадійного контрагента за договором, який постійно порушує строк оплати за придбані товари (послуги тощо).

Така форма розрахунків має актуальне значення і в умовах платіжної кризи, оскільки забезпечує гарантовану оплату за господарськими договорами. Акредитиви широко використовуються при укладенні зовнішньоекономічних угод.

Відповідно до Інструкції № 7 акредитив -- це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

— виконати платіж третій особі за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;

-- надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива -- платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Банк-емітент -- банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові.

Бенефіціар -- юридична особа, на користь якої виставлено акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо).

Виконуючий банк -- банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком-емітентом на виконуючий банк, він може виступати авізуючим або банком-платником. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

-- покритий акредитив -- коли завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

-- непокритий акредитив -- оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. На кожному акредитиві має бути зазначено, є він відзивним чи безвідзивним. Якщо таке не зазначено, акредитив вважається безвідзивним.

Відзивний акредитив -- акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).

Безвідзивний акредитив -- акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива, якщо таке передбачено його умовами. Із своїми пропозиціями про зміну умов акредитива бенефіціар має звернутися до заявника акредитива, а заявник, у разі згоди, вносить зміни

-- до акредитива через банк-емітент, який надсилає потрібне повідомлення виконуючому банку.

Акредитиви в іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися:

-- депоновані -- списанням коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами»;

-- гарантовані -- наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Без зазначення всіх цих реквізитів акредитив не відкривається.

Акредитив повинен мати такі умови, які можуть бути документально перевірені банком і забезпечувати інтереси платника і бенефіціара.

Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін проходження документів спецзв'язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжувати строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній -- бенефіціара.

Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

Один примірник заяви про відкриття акредитива надсилається спецзв'язком банком-емітентом виконуючому банку. Останній про відкриття і умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив).

Після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бе-нефіціар подає документи, що підтверджують цей факт, оформлені відповідно до умов акредитива разом з реєстром цих документів. Виконуючий банк перевіряє дотримання всіх умов акредитива і в разі їх відповідності за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснює виплату бенефіціару. При цьому два примірники реєстру разом з документами, передбаченими умовами акредитива, відправляються банку-емітенту, а той у свою чергу видає документи і один примірник реєстру заявнику акредитива.

Зазначені документи після їх перевірки відповідності умовам акредитива надсилаються і в разі використання акредитива, депонованого у банку-емітенті. Але тоді платіж здійснюється виконуючим банком не відразу, а після перевірки виконання всіх умов акредитива його перераховує на рахунок бенефіціара банк-емітент. Цей вид акредитива за своїм механізмом дещо нагадує розрахунки чеками, тільки платіж здійснюється не за умови пред'явлення належно оформлених чеків, а при пред'явленні всіх документів, передбачених у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива та визначених у заяві про його відкриття.

Виплата бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, відрізняється від оплати за чеком ще й тим, що у цьому разі перерахування коштів їх одержувачу (бенефіціару) здійснюється банком бенефіціара, а не банком-емітентом. Зарахування коштів бенефіціару за непокритим гарантованим акредитивом здійснюється виконуючим банком після перевірки отриманого реєстру документів за акредитивом та інших документів, що передбачені умовами акредитива, списанням коштів з кореспондентського рахунку банку-емітента.

У свою чергу банк-емітент відшкодовує кошти за рахунок заявника акредитива в порядку, встановленому для повернення кредитів згідно з договором.

Варто зауважити, що у разі, якщо виконуючий банк при перевірці пред'явлених бенефіціаром документів виявить хоча б одне порушення умов акредитива, він виплати не здійснює, а надсилає банку-емітенту повідомлення для підтвердження і згоди на виконання акредитива, поінформувавши про це бенефіціара.

Якщо підтвердження не надійде, всі документи мають бути повернені виконуючим банком бенефіціару з відміткою про причини їх невиконання.

Слід зазначити, що умовами акредитива може бути передбачений акцепт заявника акредитива. У такому випадку виконуючому банку мають бути надані уповноваженою особою заявника документи, що підтверджують її особу, завірений заявником акредитива зразок підпису цієї особи та документи щодо її повноважень, видані заявником акредитива. На документах, визначених умовами акредитива, такою особою робиться напис про акцептування за рахунок акредитива.

Якщо акредитив не використано та закінчився строк його дії, він закривається, а депоновані кошти повертаються на рахунок заявника. Акредитив може закриватися за ініціативою заявника або банку-емітента при відзивному акредитиві чи в зв'язку з розірванням договору між заявником акредитива і бенефіціаром.

Вексель

Особливістю векселя є те, що він одночасно є і розрахунковим документом і цінним папером. Вексель застосовується як засіб розрахунку дуже давно.

Нині порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням про переказний і простий вексель, прийнятим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України за № 528 від 10 вересня 1992 р. Постановою Правління Національного банку України за № 258 від 28 травня 1999 р. було також затверджено Положення про операції банків з векселями.

6 липня 1999 р. Верховна Рада України прийняла три закони, які безпосередньо стосуються питання правового регулювання вексельного обігу: «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» та «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів».

Ці закони набирають чинності через три місяці після вручення повідомлення про ратифікацію депозитарію конвенції. Приєднання до зазначених конвенцій зумовлює необхідність внесення змін до чинних нормативних актів України з цього питання.

Докладно питання правового регулювання застосування векселів викладені у розділі «Правове регулювання ринку цінних паперів в Україні».

2. Міжбанківські розрахунки на території України

Міжбанківські розрахунки -- система безготівкових розрахунків за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами чи їх клієнтами в процесі їх діяльності.

Законодавчою базою для здійснення міжбанківських розрахунків в Україні є закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про Національний банк України».

В Україні функціонує система електронних міжбанківських розрахунків (система електронних платежів -- далі СЕП), тобто комплекс програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських розрахунків їх учасниками із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, обробки та захисту інформації. Для здійснення міжбанківських розрахунків банки відкривають кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок -- рахунок, який відкривається комерційному банку (філії) для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеного кореспондентського договору.

Особливістю кореспондентського рахунку є те, що на ньому обліковуються не лише кошти самого банку, а й кошти його клієнтів. Цим зумовлюються і певні особливості функціонування кореспондентських рахунків.

Система міжбанківських розрахунків забезпечує проведення розрахунків не тільки між установами Національного банку України, комерційними банками, а й опосередковано -- між клієнтами банків, якщо платник і одержувач коштів обслуговуються не в одній установі банку.

При проведенні міжбанківських розрахунків застосовуються норми Інструкції № 7, яка визначає загальні принципи і форми безготівкових розрахунків, у тому числі міжбанківських, визначає вимоги до розрахункових документів тощо. Проте основним нормативним документом, який регулює питання міжбанківських розрахунків, їх особливості є Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні, затверджена постановою Правління Національного банку України за № 621 від 27 грудня 1999 р. з подальшими змінами і доповненнями.

Взаємовідносини між територіальними управліннями Національного банку України та комерційними банками регламентуються договорами про встановлення кореспондентських відносин.

Національний банк України відіграє визначальну роль у впровадженні і функціонуванні системи електронних міжбанківських розрахунків. Усі такі розрахунки здійснюються за участю установ Національного банку України. Національний банк України забезпечує функціонування СЕП шляхом надання всім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів СЕП, захисту інформації, гарантує надійність, безпеку СЕП, відповідає за нагляд за платіжною системою. СЕП є власністю Національного банку України.

Нині усі комерційні банки України (їх філії, управління тощо) об'єднані в єдину платіжну систему. Комерційні банки та їх установи відкривають кореспондентські рахунки в територіальних управліннях Національного банку України. Безпосередньо технічне забезпечення проведення розрахунків здійснюється через підрозділи територіальних управлінь Національного банку України -- регіональні розрахункові палати (РРП), які обслуговують банки-учасники СЕП відповідного регіону. Центральна розрахункова палата (ЦРП) організовує функціонування СЕП у цілому, а також обслуговує банки-учасники СЕП Києва та Київської області, для яких не існує окремої регіональної розрахункової палати, і обслуговує інші віртуальні банківські регіони.

Робота Центральної та регіональних розрахункових палат забезпечується працівниками відповідних підрозділів Національного банку України.

Для відкриття кореспондентського рахунку комерційний банк має надати територіальному управлінню практично такі ж документи, які вимагаються для відкриття поточних рахунків клієнтам банків:

-- заяву встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером комерційного банку;

-- копію належним чином зареєстрованого статуту, засвідчену реєструючим органом або нотаріально;

-- картку із зразками підписів та відбитком печатки встановленого зразка, засвідчену нотаріально. (Правила оформлення карток із зразками підписів в основному аналогічні передбаченим у Інструкції про відкриття рахунків);

-- копію документа, що підтверджує взяття комерційного банку на податковий облік, засвідчену нотаріально;

-- копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально;

-- копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку.

Додатково вимагається подання копії банківської ліцензії, засвідченої нотаріально.

Для відкриття кореспондентського рахунку установа (філія) комерційного банку подає до територіального управління Національного банку України такі документи:

-- заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером філії;

-- копію положення про філію, засвідчену нотаріально чи банком, що створив філію;

-- копію дозволу комерційного банку на здійснення банківських операцій, засвідчену нотаріально;

-- копії документів про взяття філії на податковий облік та реєстрацію в органах Пенсійного фонду;

-- копію довідки органу державної статистики про включення до Державного реєстру, завірену цим органом або нотаріально;

-- клопотання комерційного банку про відкриття кореспондентського рахунку філії із зазначенням свого місцезнаходження, ідентифікаційного коду, номера кореспондентського рахунку та територіального управління Національного банку України, в якому він відкритий, і податкового органу, в якому банк стоїть на обліку;

-- картку із зразками підписів та відбитком печатки, встановленого зразка, засвідчену нотаріально.

Зазначені документи для відкриття кореспондентського рахунку банку або установи банку подаються особисто керівником і головним бухгалтером банку (філії).

Кореспондентський рахунок відкривається на підставі укладеного договору та відповідного напису на заяві про відкриття рахунку керівника або уповноваженої ним особи територіального управління Національного банку України.

У разі переоформлення кореспондентського рахунку в зв'язку з реорганізацією (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділення) подаються такі самі документи.

Кореспондентський рахунок комерційного банку закривається:

-- за рішенням Національного банку України про ліквідацію комерційного банку;

-- за рішенням арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку чи визнання його банкрутом;

-- за рішенням вищого органу управління комерційного банку про реорганізацію чи ліквідацію, на інших підставах, передбачених чинним законодавством.

Кореспондентський рахунок філії комерційного банку закривається за рішенням вищого органу управління комерційного банку, якому відповідно до чинного законодавства та установчих документів банку надано таке право.

Сторона, яка вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Зміна чи розірвання договору здійснюється за узгодженням сторін, а у разі недосягнення згоди -- в порядку, встановленому чинним законодавством.

При відкритті і закритті кореспондентських рахунків комерційному банку (філії) діють такі ж правила щодо повідомлення про це податкового органу, як і при відкритті поточних та інших рахунків клієнтів банку, тобто територіальне управління Національного банку України зобов'язане в триденний строк, включаючи день відкриття (закриття), надіслати відповідне повідомлення податковому органу за місцем обліку власника рахунку, а щодо філії -- ще й додатково за місцем обліку комерційного банку -- юридичної особи, а також територіальному управлінню Національного банку України, де обслуговується комерційний банк цієї філії.

Активні операції комерційні банки та їх установи здійснюють за умови наявності коштів на кореспондентських рахунках.

Усі операції, виконані протягом операційного дня за кореспондентським рахунком комерційного банку (філії), мають бути відображені того ж дня як у балансі самого банку, так і у балансі територіального управління Національного банку, де відкритий такий рахунок.

У СЕП виконується адекватне ведення і взаємна звірка стану кореспондентських рахунків банків (філій) у територіальному управлінні Національного банку і стану їх технічних рахунків у відповідній РРП.

Системи електронних міжбанківських розрахунків можуть використовувати один з двох підходів до обслуговування рахунків учасників:

-- усі абоненти і рахунки в системі рівноправні і їх дії ніяк не коригуються між собою;

-- у розрахунках безпосередньо беруть участь лише головні банки, а банківські філії виконують розрахунки через головні банки.

Кореспондентський рахунок, на якому об'єднані кошти кількох банківських установ одного банку із наданням можливостей спільного їх використання, дістав назву «консолідований кореспондентський рахунок». Залежно від способів взаємодії головного банку з його філіями при виконанні міжбанківських розрахунків через СЕП розрізняють різні варіанти або моделі обслуговування кореспондентського рахунку комерційного банку [12, 354]. В одному випадку всі кошти об'єднуються на одному консолідованому рахунку, через який здійснюються розрахунки всіх його установ. У іншому -- в ролі головного банку виступає установа (філія) банку (наприклад, обласне управління) і на консолідованому рахунку, який відкривається в територіальному управлінні Національного банку України, об'єднуються кошти установ цього адміністративного регіону (області). Установи цього регіону (наприклад, районні відділення) не мають окремих кореспондентських рахунків у Національному банку України.

Інструкція про міжбанківські розрахунки на сьогодні передбачає 7 різних моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку у СЕП, які різняться між собою способом розподілу системних ризиків, відповідальності та загальносистемних витрат між учасниками розрахунків, а також інформаційну модель (модель О), яка полягає лише в наданні комерційному банку додаткової інформації про роботу його філій у СЕП без злиття їх кореспондентських рахунків. Банки обирають найбільш прийнятну для них модель, виходячи із особливостей своєї внутрішньої структури, конкретних умов діяльності, сьогоденних потреб і перспектив розвитку. Консолідований кореспондентський рахунок дає змогу ефективніше використовувати спільні кошти групою установ банків, сприяє економії кредитних ресурсів групи банків, підвищенню ступеня керованості філіями в межах системи розрахунків, а тому вже більшість банківських установ працюють за тією чи іншою моделлю консолідованого кореспондентського рахунку [12, 353--368].

Переважно потреби банківської системи в проведенні розрахунків забезпечуються функціонуванням СЕП. Проте в деяких випадках (наприклад, при розрахунках між клієнтами банків за операціями, що мають постійний характер, при здійсненні операцій, пов'язаних із купівлею-продажем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі), комерційні банки укладають між собою прямі кореспондентські відносини -- договірні відносини, метою встановлення яких є здійснення платежів і розрахунків за дорученням один одного.

Кореспондентські відносини можуть бути як односторонні, так і двосторонні.

Комерційні банки, які встановили міме собою прямі кореспондентські відносини -- це банки-кореспонденти.

Розрізняють кореспондентські рахунки «лоро» і «ностро».

Рахунок «лоро» -- кореспондентський рахунок, відкритий банком-кореспондентом комерційному банку та за яким банк-кореспондент здійснює операції з перерахування і зарахування коштів згідно з укладеним договором.

Цей рахунок є кореспондентським рахунком «ностро» у комерційному банку.

Порядок відкриття та режим функціонування кореспондентського рахунку одного комерційного банку в іншому визначається договором між ними, умови якого повинні відповідати чинному законодавству. Для встановлення прямих кореспондентських рахунків потрібна ліцензія Національного банку України.

Крім зазначеної ліцензії для відкриття рахунку «лоро» комерційний банк подає банку-кореспонденту такі документи:

-- заяву на відкриття рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером банку;

-- нотаріально завірені копії статуту та ліцензії на здійснення банківських операцій;

-- картку із зразками підписів та відбитком печатки.

Особливості кореспондентського рахунку банку, призначеного для проведення міжбанківських розрахунків банку з іншими банками як за платежами клієнтів, так і операціями самого банку, визначають і деякі особливості виконання заходів щодо здійснення арешту коштів на кореспондентському рахунку та безспірного стягнення коштів з кореспондентських рахунків комерційних банків. Ці питання регулюються відповідно розділом 10 (п.п. 10.1--10.10) та розділом 9 (п.п. 9.1--9.5) Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні.

У цілому правові підстави здійснення безспірного стягнення коштів з кореспондентських рахунків банків і накладення арешту на них та механізм застосування таких заходів аналогічні викладеним вище стосовно коштів клієнтів банків. Особливості ж їх застосування до кореспондентських рахунків полягають у тому, що стягнення коштів у безспірному порядку та виконання ухвал про накладення арешту здійснюється територіальним управлінням Національного банку України, в якому відкрито такий рахунок банку. Проте Інструкцією про міжбанківські розрахунки в Україні (зокрема пунктом 9.4) також встановлено, що при стягненні коштів у безспірному порядку на кореспондентському рахунку комерційного банку мають залишатися кошти в розмірі встановлених Національним банком обов'язкових резервів та 10 % від суми залишку коштів на початок операційного дня, зменшеного на суму обов'язкових резервів для забезпечення потреб клієнтів. Таке ж положення міститься і у пункті 10.4.3 щодо порядку накладення арешту на кошти на кореспондентському рахунку банку.

Якщо після застосування вищезазначених заходів розрахунковий документ не буде повністю виконаний, а отже, і картотека не буде сплачена (розрахункові документи на безспірне стягнення приймаються територіальним управлінням Національного банку України в картотеку за позабалансовим рахунком № 9804 «Розрахункові документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у банку»), за рішенням начальника або уповноваженої ним особи територіального управління здійснюється стягнення коштів з боржника з урахуванням поточних надходжень на кореспондентський рахунок протягом операційного дня. Механізм цього стягнення полягає в тому, що кожного дня вираховується сума утримання, яка визначається як відсоток від надходжень на кореспондентський рахунок банку за останній робочий день, у який було надходження. Розмір відсотка дорівнює показнику платоспроможності цього банку на останню звітну дату, але не нижче його нормативного значення і не вище 50 %.

Норматив платоспроможності банку (НЗ) -- це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику. Це співвідношення визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахування ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності. Цей показник розраховується окремо для кожного банку, але нормативне значення його не може бути нижче ніж 8 %. Порядок визначення нормативу платоспроможності регулюється розділом 3 Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затвердженої постановою Правління Національного банку України за № 141 від 14 квітня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 18 травня 1999 р. за № 238.

Кошти, накопичені з поточних надходжень у розмірі, визначеному за цим розрахунком, спрямовуються на оплату розрахункових документів на безспірне стягнення, які враховуються в картотеці.

Запровадження зазначеної норми щодо обмеження стягнення з кореспондентського рахунку банку (10 % від суми залишку коштів і показник платоспроможності не вище 50 %) зумовлено тим, що у разі стягнення всіх коштів (перерахування їх на накопичувальний рахунок для здійснення арешту), неможливо буде здійснювати розрахунки клієнтів, кошти яких знаходяться на рахунках, відкритих у цьому банку, тобто постраждають треті особи, які не мають ніякого відношення до обставин, що стали підставою для стягнення коштів (накладення арешту). У свою чергу банк, якщо не вистачає коштів на кореспондентському рахунку, для здійснення доручень клієнтів на проведення платежів зобов'язаний ужити заходів для вивільнення коштів за рахунок високоліквідних активів, їх надходження на рахунок і забезпечення нормального здійснення розрахунків.

Варто нагадати, що ще однією особливістю здійснення безспірного стягнення коштів з кореспондентського рахунку банку є право стягувача у разі стягнення з банку, в якому він обслуговується, надавати або надсилати розрахункові та виконавчі документи безпосередньо до територіального управління Національного банку України, в якому відкрито кореспондентський рахунок банку-платника.