3

2

Національний банк України

Українська академія банківської справи

Харківська філія

ДИПЛОМНА РОБОТА

Організаційно-економічні аспекти банківського кредитування в сучасних умовах

Керівник роботи, к.е.н.,

доцент В.П. Український

Виконала студентка

факультету банківської справи, обліку і фінансів V курсу групи 53 - БСЗ

спеціальності 7.050105

„Банківська справа” Л.Л. Миронова

Харків - 2009



Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні та правові засади дослідження організаційно економічних аспектів банківського кредитування
• 1.1 Теоретичні та правові засади банківського кредитування
• 1.2 Кредит сутність принципи та види
• 1.3 Організація кредитування в банківській установі
• 1.4 Техніко-економічна характеристика ТОВ „КласикБанк”
• Розділ 2. Аналіз кредитної діяльності банків України
• 2.1 Кредитна політика комерційного банку
• 2.2 Вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій
• 2.3 Особливості кредитної політики та аналіз виконання кредитної діяльності ТОВ „КласикБанк”
• Розділ 3 Кредитна політика як основний інструмент досягнення стратегічних цілей комерційного банку
• 3.1 Аналіз прибутків комерційного банку від кредитної діяльності. Шляхи збільшення доходів банку та зниження втрат
• 3.2 Основні етапи процесу аналізу кредиту: збір даних, джерел інформація, оформлення заявки, аналіз галузі у яких працює фірма
• 3.3 методика визначення групи кредитного ризику
• Розділ 4. Інформаційні технології та їх застосування в сфері кредитних операцій банку
• 4.1 Використання комп'ютерної техніки в рішенні задачі оцінки кредитоспроможності позичальника
• 4.2 Автоматизація ведення кредитних угод
• 4.3 Захист банківській інформації
• Розділ 5. Правові соціально-економічні, організаційно-технічні питання охорони праці в банківській установі
• 5.1 Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в кредитному відділі “КласикБанку”
• 5.2 Техніка безпеки та протипожежна профілактика
• 5.3 Розрахунок - аналіз природного освітлення в приміщенні
• Висновки
• Список використаних джерел
• Додатки


Вступ

Кредитні відносини і ринок кредитних ресурсів є органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В командній економіці колишнього СРСР через банки здійснювався розподіл виділених державою кредитів на основі централізованого плану. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Важливим стимулом для банків є конкурентна боротьба за залучення кредитних коштів на ринку кредитних ресурсів. Комерційні банки є самостійними і незалежними в проведенні кредитної політики. Слід зазначити, що на відміну від грошового обороту (безготівкового і готівкового) в сфері кредитування відсутні детальні, централізовано розроблені Національним банком України (НБУ) інструкції [31].

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як поточного господарського обороту, так і розширене відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об'єктів.

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні перевищувати певну критичну межу, за якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати стимулювання розвитку національного виробництва.

- Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин, серед яких найважливішими є:

- величина позичкового відсотка;

- умови доступності позики для вітчизняних господарських суб'єктів;

- рівень кредитного ризику, та його зменшення;

- термін надання позики тощо [47].

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Необхідність кредитних відносин пов'язана з об'єктивною розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту: в одних сферах господарства здійснюється вивільнення коштів, в інших -- виникає потреба в них. Зняти таку розбіжність (суперечність) і дозволяє кредит.

Потреба в кредиті виникає через різницю у величині і термінах повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку із необхідністю одночасної інвестиції великих грошових коштів для розширення виробничого процесу. Традиційно виникнення потреби в кредиті пов'язують із сезонністю виробництва. У цьому плані, наприклад, сільське господарство не може не спиратися на використання кредитів.

Поряд з необхідністю кредитних відносин, внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується й можливість кредиту. Розвинуті кредитні відносини пов'язані зі створенням відповідного інституціонального середовища -- мережі спеціальних кредитних інституцій, які спеціалізуються на здійсненні кредитних операцій. Кредитні установи організовують й обслуговують рух позичкового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери народного господарства, де виникає дефіцит коштів.

Треба зазначити, що банківська система держави, як і інші сфери економічної діяльності України, перебувають в умовах, які суттєво відрізняються від умов у переважній більшості розвинутих країн своєю складністю. Це зумовлено дією різноманітних факторів: затяжною економічною кризою, незавершеністю нормативно-правової бази, відсутністю стабільних господарських зв'язків, що в свою чергу лише покращує грунт для загострення ризиків.

Особливістю, і одночасно недоліком, сучасної банківської системи в Україні є те, що значна частина банків через нездатність вірно оцінити ризик та оптимізувати його, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. Це в окремих випадках приводить не лише до погіршення фінансового стану, а й до повного краху. А якщо прийняти до уваги, що банківська система - певна цілісність, в якій кожний елемент пов`язаний з оточуючими, то стає зрозумілим до яких наслідків може привести такий “ефект доміно”.

Отже визначення ступеня допустимості та виправданості кредитного ризику і прийняття практичного рішення, спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків, є дуже актуальним для банківської системи України.

Тому дана тема була обрана для написання даної роботи, в якій на основі вітчизняного досвіду будуть розглянуті теоретичні та практичні проблеми проведення кредитних операцій, та їх вплив на діяльність банку та шляхи подолання перешкод, що при цьому виникають.



Розділ 1. Теоретичні та правові засади дослідження організаційно економічних аспектів банківського кредитування

1.1Теоретичні та правові засади банківського кредитування

В економічній науці розглядаються дві основні теорії кредиту. Натуралістична теорія трактує кредит як спосіб перерозподілу наявних капіталів. Найвідомішими представниками цієї теорії були А. Сміт (1723--1790), Д. Рікардо (1772--1823), К. Маркс (1818--1883). Ці видатні економісти виводили сутність кредиту з особливостей процесу виробництва. Об'єктом кредитування при цьому вважалися засоби виробництва і засоби існування робітників. Капіталотворча теорія виходить з того, що кредит створює капітал і є двигуном розширеного відтворення капіталу. Основоположником цієї теорії вважається англійський економіст Дж. Ло (1671--1729). Ідея його фінансової системи полягала в тому, щоб за допомогою кредиту підтримувати постійне процвітання в економіці. Розширюючи обсяги кредитування і випускаючи гроші, банки створюють капітал і тим самим збільшують капітал і зайнятість. Обсяги кредитування визначаються при цьому капіталотворчими можливостями банків.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України. Банківська система, надаючи кредити, організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає його дефіцит.

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширені вони між банками з одного боку, і підприємствами -- з другого.

Нині широкого розвитку набувають кредитні відносини між підприємствами та господарськими товариствами, що пов'язано з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Кредитні відносини можуть виникнути між банками і державою (наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики). Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями з одного боку, та населенням -- з другого, набувають важливого значення.

Правова природа кредитних правовідносин закладена у нормах законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», Положення Національного банку України «Про кредитування», Цивільного кодексу України (ст.ст. 380--385) та інших нормативних актах.

Для того щоб виникли кредитні правовідносини, необхідно укласти кредитний договір. Кредитний договір -- згода сторін, на підставі якої кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором, а позичальник зобов'язується повернути його у строк з відповідною платою за користування [31].

Відповідно до Положення Національного банку України «Про кредитування»існує декілька форм кредиту (Рис. 1.1).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усі форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість повернення, строковість, платоспроможність та цільова направленість.

Рис. 1.1 Форми кредиту

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від не повернення боргу через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначний у кредитному договорі строк з відповідною платою за користування ним.

Цільовий характер використання передбачає спрямування позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Кредити в іноземній валюті можуть одержувати тільки юридичні особи-резиденти України для проведення діяльності, передбаченої їх статутними документами.

Рішення про надання кредиту позичальникам, незалежно від його розміру, приймається колегіальне (Правлінням банку, Кредитним департаментом) більшістю голосів і оформляється протоколом.

При наданні позичальнику кредиту, Розмір якого перевищує 10 % власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок національному банку. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Для захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників. Існує згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. На сьогоднішньому етапі одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

Кредит (від лат. creditum -- позика, борг) -- одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого -- такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості.

Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин -- тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

З одного боку, сама природа кредитної угоди зумовлює необхідність майнової відповідальності її учасників за виконання прийнятих на себе зобов'язань. З іншого, обов'язкова умова виникнення кредитних відносин -- це збіг інтересів кредитора і позичальника. Вирішальне значення при цьому має узгодження таких характеристик, як забезпеченість позики, термін кредитування, рівень процентної ставки, наявність альтернативних варіантів фінансування та розміщення коштів.

Таким чином, як економічна категорія кредит -- це сукупність відповідних економічних відносин між кредитором та позичальником з приводу поворотного руху вартості.

Суб'єктами кредитної угоди можуть виступати будь-які юридично самостійні господарюючі одиниці, що вступають у відносини тимчасового запозичення вартості в грошовій або товарній формі.

Об'єкт кредитної угоди -- позикова вартість, відокремлення якої пов'язано з характером руху від кредитора до позичальника та від позичальника до кредитора.

Необхідність повернення позикової вартості позичальником зумовлюється збереженням права власності на неї кредитора, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позикової вартості в господарській діяльності позичальника.

При цьому основними стимулюючими мотивами кредитних угод з боку кредитора є одержання доходу у вигляді позичкового процента, а з боку позичальника -- покриття нестачі власних ресурсів і отримання доходу в результаті використання позикової вартості [25] (Додаток А).

1.2 Кредит сутність принципи та види

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу. Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування до умов постійного дефіциту капіталу -- грошових і матеріальних ресурсів.

Кредит -- це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

Кредитування -- це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Об'єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку. Ще з часів командної економіки виділяються два об'єкти і відповідно методи кредитування: 1) за оборотом; 2) за залишком. У процесі кредитування за оборотом позичка надається для оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, і витрат, які ним проводяться. При кредитуванні за залишком позички надаються на покриття тимчасових залишків матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат. У першому випадку об'єктом кредитних відносин є обіг вартості (матеріальних цінностей і витрат, які кредитуються), у другому -- залишок вартості на певну дату [23].

Економічна роль кредиту полягає у перерозподілі вартості на засадах платоспроможності, строковості, забезпечення і повернення. Особливістю кредитного перерозподілу є його тимчасовий характер. Перерозподіл вартості здійснюється тут у межах розриву часу між віддаванням товарів (грошей) у позичку і зворотнім їх надходженням до кредитора. За рахунок тимчасово вільних коштів одних господарських суб'єктів задовольняються тимчасові потреби в коштах інших суб'єктів.

Функції кредиту розвиваються у зв'язку із розширенням масштабів ринкової економіки і посиленням кредитної природи грошей.

Перерозподільна функція кредиту випливає із самої сутності і ролі кредитних відносин. Внаслідок кредитного перерозподілу прискорюється залучення нових грошових коштів у сферу господарювання. При реалізації цієї функції кредиту перерозподіляються як грошові кошти, так і товарні ресурси.

Функція заміщення грошей кредитними інструментами пов'язана з антиципаційною властивістю кредиту, тобто його здатністю випереджати в часі процес нагромадження в товарній і грошовій формах.

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики.

Виділимо і розглянемо такі форми кредиту: комерційний кредит; банківський кредит; державний кредит; споживчий кредит; іпотечний кредит; лізинговий кредит; міжнародний кредит (Додаток Б).

Комерційний кредит -- це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Комерційний кредит надається продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).

Суб'єктами комерційного кредиту є:

підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за свій товар;

підприємство-покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.

Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у товарній формі - специфічна риса комерційного кредиту.

Мета комерційного кредиту -- прискорити реалізацію товарів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.

Економічні межі комерційного кредиту обумовлені, насамперед, фінансовим станом його суб'єктів: постачальник (кредитор) повинен мати відповідні фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстрочкою платежу, а платник (позичальник), отримавши товар, розраховує через певний строк нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розплатитися з кредитором. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його обсяги залежать від розмірів фінансових ресурсів учасників торговельних угод.

Банківський кредит -- це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал [15].

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями й ознаками:

терміном використання;

забезпеченням;

ступенем ризику;

методом надання;

способом повернення;

строком повернення;

характером визначення процента;

способом сплати процента;

кількістю кредиторів;

призначенням.

Існують також банківські послуги кредитного характеру.

За терміном використання розрізняють кредити:

короткострокові;

середньострокові;

довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові -- понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими і довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо, хоча в країнах Заходу існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо - і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують: одноразово; перманентно; гарантовано.

Одноразові позички -- це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документального їх оформлення:

гарантовані позички бувають двох видів:

а) з попередньо обумовленою датою видачі;

б) з видачею у міру виникнення в ній потреби.

за строком повернення банківські позички поділяються на:

а) строкові;

б) до запитання;

в) прострочені;

г) відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками -- учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах. Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного та об'єктного призначення:

до кредитів суб'єктного призначення належать позички:

а) торговельно-промисловим підприємцям;

б) сільськогосподарським підприємцям;

в) міжбанківські;

г) небанківським фінансово-кредитним установам;

д) органам влади.

серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

а) іпотечний;

б) споживчий;

в) контокорентний;

г) під цінні папери;

д) пов'язані з вексельним обігом.

до банківських послуг, що мають кредитний характер, належать:

а) акцептний кредит;

б) авальний кредит;

в) обліковий кредит;

г) факторинг;

д) форфейтинг.

Кредитна політика - система кредитних заходів, спрямованих на забезпечення економічних інтересів держави. Цими засобами, як правило, виступають різні пільги при наданні кредитів або введення жорстких заходів щодо їх видачі.

Методи проведення кредитної політики: 1) підвищення або зниження облікових ставок; 2)обмеження розмірів кредитів; 3) регулювання кредитних лімітів за біржовими операціями; 4) збільшення або зменшення долі споживчого кредиту [32].

1.3 Організація кредитування в банківській установі

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступає основою фінансової стабільності, ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власного кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банка, та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю банку. Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний департамент, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку.

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти:

організація кредитної діяльності;

управління кредитним портфелем;

контроль над кредитним процесом;

ліміти з окремих напрямків кредитування;

механізм супроводження кредитних угод (кредитний

моніторинг);

формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:

стандарти кредитування;

кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування -- визначити практичні дії з реалізації кредитної політики [36].

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;

правила організації кредитного процесу;

порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

вимоги щодо оформлення кредитної документації;

зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в них містяться такі важливі моменти:

опис системи кредитних повноважень працівників банку;

перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;

назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;

процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;

порядок видачі позик працівникам банку тощо.

Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції.

Кредитна інструкція - це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з вистежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Розробка кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний департамент банку.

Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.

Спираючись на механізми реалізації кредитної політики, практичне виконання яких є основним завданням кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного департаменту банку може бути подана у вигляді схеми (Додаток В).

Що стосується кадрової проблеми, то до роботи на визначальних напрямках у відповідних підрозділах повинні залучатись висококваліфіковані фахівці, які мають досвід фінансово-аналітичної роботи, добре інформовані з існуючим механізмом правового регулювання кредитних відносин, мають необхідні знання в галузі ринкової кон'юнктури, спроможні прогнозувати та відстежувати тенденції розвитку відповідних сфер господарювання, мають практичні навички управління ризиками кредитної діяльності комерційних банків.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він подає до банку установчі документи з зазначенням юридичної адреси, завірену банком картку із зразками підписів та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками. Розмір відсоткових ставок та порядок оплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та постачальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, як і на міжнародних ринках капіталів. Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату міжнародних - матеріальних цінностей у межах чинного законодавства, контрактами, угодами, подає до банку копії цих контрактів і угод, та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається до банку для отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, подає до банку проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші необхідні для кредитування документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт).

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки потреби в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту (Додаток Г).

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

забезпеченість владними коштами не менш як на 50 % усіх його видатків;

репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію; характер послуг, які надаються (конкурентно - здатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яку отримав банк при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надання кредитів на:

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств;

придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може прийняти на себе, залежить від правового статусу товариства, у формі якого створена страхова організація. Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися трьохстороння угода: банк -- гарант (поручитель, страхова організація) -- позичальник.

Надання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України «Про банки і банківську діяльність», Цивільним кодексом України, нормативними актами Національного банку України, статутами комерційних банків та кредитними договорами. Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах, шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та зобов'язання сторін з належним оформленням справ за банківськими кредитами. Надання міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків, порядок відкриття яких передбачений відповідними планами рахунків бухгалтерського обліку банків України. Спірні питання за міжбанківськими кредитами вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством України, або за взаємною згодою комерційних банків через третейський суд. Комерційні банки, як економічно самостійні і незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади у своїх рішеннях, пов'язаних з оперативною діяльністю, мають право самостійно встановлювати рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозицій на міжбанківському ринку та рівні облікової ставки. Загальний розмір отримання комерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку. Забороняється їх надання та отримання банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи [39].

Національний банк України, враховуючи фінансовий стан комерційного банку, має право встановлювати інші обмеження загальної суми залучення та надання комерційними банками міжбанківських кредитів. Таким чином, банківські кредитні правовідносини -- це урегульовані нормами банківського права відносини між банком позичальником, в силу яких останній зобов'язується використати наданий йому кредит на зазначені у договорі цілі та повернути його у встановлений термін з відсотками банку.

Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій.

Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:

– отримання та розгляд кредитної заявки;

– безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;

– оцінка кредитоспроможності;

– підготовка до складання кредитного договору;

– кредитна угода;

– моніторинг і контроль якості виданих кредитів.

Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

– копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

– копії установчих документів;

– фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні 3 роки. Баланс показує структуру активів, зобов'язань і власного капіталу в динаміці. Звіт про фінансові результати повідомляє про доходи та витрати в структурному та по елементному розрізі, а також містить показники прибутковості цінних паперів власного боргу підприємства. Звіт про рух грошових коштів показує обсяги надходжень та видатків грошових ресурсів щодо окремих видів господарської діяльності;

– матеріали аудиторських перевірок за попередні 3 роки;

– бізнес-план.

Цей документ повинен містити відомості про цілі проекту, методи ведення операцій та має включати, зокрема:

детальний опис товарів або послуг, які планується впровадити за допомогою кредиту;

галузевий та ринковий прогнози (опис ринків, інших компаній, що пропонують аналогічні товари та послуги, державне регулювання у відповідній галузі, переваги й слабкі сторони конкурентів);

план маркетингу (потреби споживачів, реклама, засоби просування товарів і послуг на ринок тощо);

план виробництва (потреба у виробничих потужностях та робочій силі, наявність обладнання, структура виробничого процесу, обсяги продукції);

план менеджменту (структура організації, керівні органи, штат консультантів тощо);

фінансовий план (прогноз інвестиційного та операційного бюджетів, прогноз руху грошових потоків, перспективний баланс на наступні періоди);

– відомості про раніше отримані кредити та наявність (відсутність) заборгованості за ними;

– документ про відсутність заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами;

– документація на предмет застави, гарантії або поручительства;

– належним чином оформлені договори на постачання та реалізацію відповідних товарів (послуг).

Кредитна заявка разом з пакетом супровідних документів надходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд. Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми, ступінь реалістичності оцінок ним стану та перспектив розвитку підприємства.

У ході співбесіди кредитний працівник концентрує свою увагу на базових, ключових для банку питаннях, які можуть бути розподілені за такими групами.

Загальні відомості про позичальника:

форма власності та організаційна побудова підприємства;

термін активної діяльності підприємства;

основна продукція;

хто є власником;

рівень досвіду та кваліфікації менеджерів;

рівень доходності господарської діяльності;

хто є основним постачальником та споживачем продукції підприємства.

Питання щодо кредиту:

яку суму фірма планує отримати у позику;

на що і як буде витрачена ця сума;

чи вірно складено прогноз фінансових потреб;

чи враховано термін служби активів, що фінансуються за рахунок позики.

Питання, пов'язані з погашенням кредиту:

які вхідні грошові потоки отримує фірма в ході операційного циклу;

які джерела надходження готівки фірма планує використати для погашення кредиту;

чи є особи, готові надати гарантію або поручительство, та який їх фінансовий стан.

Питання щодо забезпечення кредиту:

яке забезпечення може бути передано у заставу;

хто є власником забезпечення;

де воно зберігається;

чи знаходиться забезпечення під повним контролем позичальника;

як була зроблена оцінка майна, що пропонується як забезпечення;

які витрати на зберігання забезпечення.

Питання щодо зв'язків клієнта з іншими банками:

з якими банками співпрацює клієнт;

чи отримував він кредити від інших банків;

чи є непогашені позики та який їх характер.

Після співбесіди кредитний працівник повинен прийняти дуже важливе рішення: продовжувати роботу з кредитною заявкою цього клієнта або вже на цьому етапі відмовити у видачі кредиту.

Якщо пропозиції клієнта не відповідають в якихось аспектах принципам політики та стратегії банку в галузі кредитних операцій, то кредитна заявка має бути відхилена. При цьому необхідно пояснити заявнику, з яких причин кредит не може бути наданий. Якщо ж за результатами співбесіди кредитний працівник приймає рішення щодо продовження роботи з клієнтом, він заповнює відповідний кредитний формуляр та передає його разом з кредитною заявкою та пакетом супровідних документів до підрозділу кредитного аналізу для оцінки кредитоспроможності позичальника [24].

1.4 Техніко - економічна характеристика ТОВ „КласикБанк”

„КласикБанк”

Повна назва Товариство Обмеженою Відповідальністю „КласикБанк”

Поштова адреса 49044, Дніпропетровська обл.

Дніпропетровськ пр. К. Маркса, 39а

МФО 306704

Телефон 0562463212

URL сайту http://www.classicbank.com.ua/

E-mail адреса classic@a-teleport.com

ТОВ «КласикБанк»зареєстрований Національним банком України в жовтні 1995 року. Статутний капітал банку 1 70000 тис. грн. 

Має ліцензії на наступні види банківської діяльності:

Відкриття і ведення поточних рахунків юридичних осіб.

Відкриття і ведення поточних рахунків фізичних осіб.

Відкриття і ведення кореспондентських (лоро) рахунків банків - резидентів України.

Залучення внесків (депозитів) юридичних осіб.

Залучення внесків (депозитів) фізичних осіб.

Розміщення притягнутих засобів.

Відкриття і ведення кореспондентських (ностро) рахунків у валюті в уповноважених банках України.

Неторгові операції з валютними цінностями;

Випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з їхнім використанням.

Видача гарантій і поручительств з їхнім виконанням у грошовій формі.

Факторинг.

Лізинг.

Відповідальне збереження і здача в оренду банківських сейфів.

Випуск, покупка, продаж і обслуговування чеків, векселів і оборотних платіжних документів.

Операції на ринку цінних паперів, включаючи андеррайтинг.

Операції з доручення клієнтів або від свого імені з інструментами, що базуються на обмінних курсах і відсотках, з фінансовими ф'ючерсами й опціонами.

Консультативні й інформаційні послуги, що стосуються банківських операцій.

На даному етапі пріоритетними для банку є наступні напрямки:

Диференційована, консервативна кредитна політика, що зводить до мінімуму ризики втрат, створення резервів під кредитні операції, заохочення клієнтури, що має бездоганну кредитну історію.

Твердий контроль за дотриманням економічних нормативів діяльності банку.

Приступність і відкритість інформації про банк.

Упровадження прогресивних електронних технологій у банківських операціях.

Кадровий, управлінський і фінансовий потенціал дозволяє підтримувати якісний і кількісний ріст.

До складові банкові входять такі основні підрозділи:

- управління активно-пасивними операціями, до якого входять такі основні відділи:

а) кредитний;

б) відділ ЦП;

в) валютний;

г) відділ по роботі з населенням, який містить сектор по роботі з пластиковими картками.

- управління бух обліку, звітності та касових операцій. Відділи:

а) операційний;

б) відділ касових операцій;

в) відділ зведеної звітності та економічного аналізу;

г) бухгалтерія;

д) відділ обліку валютних операцій.

Цей підрозділ банку відповідає за бухгалтерське відображення всіх банківських операцій

- адміністративно-господарське управління. Відділи:

а) відділ автоматизації та інформаційно-технічного забезпечення;

б) юридичний;

в) служба безпеки, до якої входять сектор інкасації і перевезення цінностей;

г) відділ кадрів;

д) відділ розвитку роботи з клієнтами (маркетингова служба);

є) господарський відділ.

Крім основних підрозділів існують інші підрозділи банкові:

Кредитний комітет - складається з усіх членів правління банку та начальників кредитного, юридичного та відділу служби безпеки. Кредитний комітет існує для колективного розгляду усіх факторів «за»і “проти” відносно прийняття рішення стосовно того чи іншого клієнта.

Кадрова комісія - це консультативний орган при Правлінні банку. Завдання комісії - проведення конкурсів на заміщення вакансій та проведення атестації співробітників банку один раз на рік. Її висновки мають лише рекомендаційний характер.

Сектор аудиту - це основний контрольний підрозділ банка, що виконує такі функції:

контроль відповідності всіх банківських операцій чинному законодавству;

координація відносин банка з податковими органами;

розв'язання усіх бухгалтерських та юридичних дискусій у межах банку;

перевірка достовірності інформації, що надається керівництву банку;

управління ризиками;

Правління банку і Кредитний комітет приймають рішення в рамках повноважень, затверджених Радою акціонерів.

Клієнтська база

В 2008 році „КласикБанк”, підтверджуючи свою універсальність, обслуговував підприємства всіх галузей народного господарства країни.

Банк орієнтується на роботу із широким колом клієнтів: великими промисловими підприємствами і багато галузевими корпораціями, дрібними і середніми корпоративними клієнтами з виробничої сфери, сфери обслуговування і торгівлі (Додаток Д). Основну частину корпоративних клієнтів, що обслуговуються банком, складають підприємства малого і середнього бізнесу. При цьому значну частку споживання банківських продуктів забезпечують великі фінансові і промислові корпорації. За підсумками 2008 року кількість рахунків юридичних осіб виросло до 91562. Кількість рахунків приватних підприємців виросло до 32100. Особлива увага протягом року приділялося персональному банківському обслуговуванню корпоративних VIP клієнтів. За станом на 31.12.2008 року в системі „КласикБанку” обслуговувалося 149 корпоративних VIP клієнтів.

Одними з найбільш великих підприємств, що знаходяться на персональному банківському обслуговуванні в 2008 році є:

ГП ПО «ЮМЗ ім. А.М.Макарова»;

ПО «Азов»;

Новокраматорський машинобудівний завод;

ПИИ «ТНК Україна»,

Марганецький ГОК;

Орджоникидзевський ГОК;

Південний ГОК;

ВАТ «ДніпроАзот»,

ЗАТ «Київстар GSM».

Послуги

«КласикБанк» пропонує своїм корпоративним клієнтам повний спектр якісних банківських послуг, що є присутнім на українському фінансовому ринку. Концепція обслуговування корпоративних клієнтів у „КласикБанку” припускає скоріше надання комплексу послуг, а не окремої послуги, що дозволяє клієнтові повною мірою використовувати технологічні, комерційні і фінансові досягнення банку для ефективного розвитку свого бізнесу.

Кредитування

Сприяння розвитку вітчизняної економіки є також стратегічною задачею розвитку банку. На сьогоднішній день банк пропонує своїм клієнтам широкий перелік кредитних продуктів, що враховують реальні потреби клієнта. Зокрема, банк здійснює короткострокове кредитування клієнта на покриття платіжних розривів у поточній діяльності, термінове кредитування, надання кредитних ліній, а також операції по інвестиційному кредитуванню і фінансовому лізингові.

У залежності від цілей використання кредиту і форми його погашення банк надає:

– овердрафт;

– термінові кредити;

– кредитні лінії (поновлювані і не поновлювані);

– кредити по лініях ЕБРР і НУФ;

– авальный кредит (кредит на домициляції векселів);

– факторинг;

– форфейтинг;

– лізинговий кредит;

– надання банківських гарантій.

Кредитування, зокрема малого і середнього бізнесу, є для „КласикБанку” одним із самих пріоритетних напрямків діяльності. У банку створені і відпрацьовані кредитні технології, що дозволяють мінімізувати витрати на обслуговування кредитів цьому секторові економіки, що найближчим часом приведе до збільшення обсягу кредитів, наданих банком малим і середнім підприємствам. «КласикБанк» активно розвиває Програму підтримки малого і середнього бізнесу в Україні (мікрокредитування)як за рахунок власних коштів, так і за рахунок засобів ЄБРР (лінія SME 1)і НУФ (Немецько український фонд (Додаток Е)). «КласикБанк» починає активні дії в наданні клієнтам послуг по кредитуванню на придбання нерухомості, автомобілів, товарів народного споживання в кредит у рамках програми «Розстрочка ».