Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку).

Ці документи повинні подаватися на вимогу вповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності резервів під кредитні ризики. Відсутність чи неподання цих документів для ознайомлення уповноваженим працівникам Національного банку вважається підставою для негативних висновків щодо якості активів та управління банку.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

– оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку (Крім контрагентів за факторинговими операціями);

– стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

– рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.

Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо. Клас позичальника (контрагента банку) за результатами оцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) Показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

– платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

– фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

– обсяг реалізації;

– обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

– склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

– собівартість продукції (у динаміці);

– прибутки та збитки (у динаміці);

– рентабельність (у динаміці);

– кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

– інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

– аналізу якості активів і пасивів;

– аналізу прибутків і збитків;

– інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;

– інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;

– щорічного аудиторського висновку.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану (додаток В) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас "А" - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди [78]; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності.

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю.

Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявністьі ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою.

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника-контрагента банку практично відсутня.

У разі відсутності достовірно фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".

Критерії прийняття забезпечення за кредитними операціями при розрахунку резервів

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

– Кабінету Міністрів України;

– банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас 11»

– Предмети застави (майно та майнові права позичальника чи третіх осіб майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

– майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

– майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

– дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконня позичальником зобов'язань за кредитом;

– державні цінні папери недержавні цінні папери - акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

– зареєстроване нерухоме майно.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Таблиця 2.1 - Розрахунок резервів під кредитні ризики

Стандартна	100%	100%	100%	100%	100%	100%	50%
Під контролем	100%	100%	100%	100%	100%	80%	40%
Субстандартна	50%	100%	100%	100%	100%	50%	20%
Сумнівна	20%	20%	20%	20%	100%	20%	10%
Безнадійна	0%	0%	0%	0%	0%	0%	0%

Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України "Про заставу". Для розрахунку резерву суму заборгованості, що обліковується за рахунком гарантійних депозитів та грошового покриття в інших банках (№ 1511), слід зменшувати на суму покриття за відповідним акредитивом, що обліковується за рахунком "Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності" (№ 2602), за умови, що заявник акредитива бере на себе ризики, пов'язані з вибором банків, які беруть участь у розрахунках за акредитивом, та гарантійні депозити відповідають за строками і сумами відповідному акредитиву і обліковуються на окремих аналітичних рахунках.

Сума валового кредитного ризику за консорціумним кредитом зменшується в провідному банку на суму кредитних ресурсів, залучених від банків - учасників банківського консорціуму. За кредитами, класифікованими як "безнадійні", банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави. Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банкам рекомендується щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість. Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики. На підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятного забезпечення банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування:

Таблиця 2.2 - Розрахунок коефіцієнту резервування під кредитний ризик

Категорія кредитної операції	Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику)
«Стандартна» «Під контролем» «Субстанбартна» «Сумнівна» «Безнадійна»	2% 5% 20% 50% 100%

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній. Банки, у яких відкрито кореспондентський рахунок, поділяються за групами відповідно до рейтингу країни. Розмір резерву визначається шляхом зваження суми коштів, що обліковується на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування (табл.. 2.3)

До групи 8 відносяться банки (резиденти і нерезиденти), що визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки, що зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1-2, вважаються "стандартними", а віднесені до груп 3-8 - "нестандартними".

Таблиця 2.3 - Коефіцієнт резервування на кореспондентському рахунку окремого банку

№ групи	Коефіцієнт резервування (%)
1 2 3 4 5 6 7 8	0 2 10 20 30 40 50 100

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його філіями. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк.

Таким чином, критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, мають відображатися у відповідних документах банку, що визначають його кредитну політику.

Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх використання, що складається за формами № 302 "Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності", № 604 "Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків", № 601 "Звіт про списану безнадійну заборгованість", подається: філіями - головному банку і територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням філії, а головним банком - територіальному управлінню Національного банку за місцезнаходженням головного банку щомісяця в порядку, установленому Національним банком щодо подання статистичної звітності. Для щомісячного розрахунку резервів банки здійснюють класифікацію кредитних операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати аналізу якості кредитного портфеля мають фіксуватися документально за встановленою банком формою. Ця форма має вестися і в електронному вигляді. При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця. Форма заповнюється на підставі робочих документів щодо кожної кредитної операції, що ведуться кредитним інспектором, за кожним позичальником (контрагентом) окремо.

Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником (контрагентом) в обов'язковому порядку мають містити:

– назву клієнта, його місцезнаходження (місце проживання);

– номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

– письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;

– кредитну угоду та зміни до неї;

– угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;

– дату видачі та погашення кредиту (за угодою);

– початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти (у разі видачі кредиту в іноземній валюті);

– відсоткову ставку, про всі її зміни та на звітну дату;

– фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора;

– інформацію про результати оцінки фінансового стану позичальника (контрагента), встановлені цим Положенням та внутрішньобанківським положенням про кредитування і методикою проведення оцінки фінансового стану (на час здійснення кредитної операції та всі наступні дати проведення оцінки, у тому числі на дату зарахування заборгованості на рахунки пролонгованої, простроченої, сумнівної заборгованості або визнання її безнадійною);

– документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми);

– дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку;

– інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;

– залишкову суму кредитної заборгованості на звітну дату (у гривнях та гривневому еквіваленті в разі видачі валютного кредиту), номер рахунку, на якому обліковується заборгованість на звітну дату;

– вид та суму забезпечення за угодою;

– документи, що свідчать про стан забезпечення за кредитною угодою;

– суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву;

– клас позичальника на кожну звітну дату та документи, що його підтверджують;

– категорію ризику ("стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна", "безнадійна") за кредитною операцією;

– розрахункову суму чистого ризику за кредитною операцією;

– інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

Робочі документи заповнюються після подання потенційним позичальником (контрагентом) заявки на одержання кредиту та є обов'язковими для розгляду кредитним комітетом для прийняття рішення про здійснення кредитної операції. Надалі, якщо відбуваються зміни щодо фінансового стану позичальника чи забезпечення кредиту, кредитний інспектор заповнює нові бланки робочих документів, на підставі яких класифікується кредитна операція та розраховується резерв. Робочі документи зберігаються у кредитних справах позичальників (контрагентів).

На перше число кожного місяця інформація групується в один документ у розрізі кожного позичальника та за кожною кредитною операцією, із зазначенням проміжних і консолідованих підсумків там, де це можливо. Загальна інформація за результатами класифікації кредитного портфеля включає всі кредитні операції банку, що підлягають класифікації та резервуванню коштів. Банк зобов'язаний подавати кредитні справи уповноваженим працівникам Національного банку на їх вимогу.

Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву. У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та за потреби скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час інспектування.

У разі порушення банком порядку створення і використання резерву під кредитні ризики до нього застосовуються заходи впливу згідно зі статтею 62 Закону України "Про Національний банк України" та Положенням про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку від 26.05.2000 № 215.

2.2 Аналіз розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами

Банк зобов'язаний створювати резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у разі погіршення фінансового стану емітента цінного папера, зниження ринкової ціни цінного папера внаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Державні цінні папери вважаються такими, що не мають ризику погіршення фінансового стану емітента, проте можуть знецінюватися внаслідок зміни ринкової норми дохідності і тому банк має право створювати резерв у розмір перевищення балансової вартості цих цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю.

При цьому для достовірного відображення в балансі реальної вартості всіх активних операцій банк зобов'язаний здійснювати оцінку ризику, що пов'язаний з проведенням операцій з державними цінними паперами, (Постановою Нацбанку № 446 від 13.11.2000; в редакції Постанови Нацбанку № 151 в д 05.04.2001)

У разі віднесення цих цінних паперів до портфеля на інвестиції відсутності активного ринку щодо них банки здійснюють визначення їх ринкової вартості за відповідним розрахунком без урахування фактора ризику емітента. (Постанова Нацбанку № 446 від 13.11.2000)

Банк може зазнати збитків від операцій з цінними паперами внаслідок:

1. Погіршення фінансового стану емітента цінного папера. Погіршення фінансового стану емітента ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі в установлені строки та сплатити суму нарахованих процентів (якщо такі нараховуються), а також спроможність повернути власникові пайового цінного папера частку капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інш зобов'язання за цінним папером.

2. Зниження ринкової вартості цінних паперів внаслідок зміни ринкової норми дохідності. Зміна ринкової норми дохідності зміню рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладень.

Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі зниження ринкової вартості групи цінних паперів (для цінних паперів на інвестиції - всього портфеля цінних паперів) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) цінних паперів. Факт перевищення ринкової вартості групи цінних паперів (портфеля цінних паперів) над балансовою вартістю цієї групи (портфеля) цінних паперів у фінансовому обліку не визнається при визначенні оціночної суми резерву до розрахунку не приймається.

Балансовий портфель цінних паперів банку може включати цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України. Деривативи цінних паперів (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом тому не включаються в суму балансового портфеля цінних паперів. Такі фондові інструменти не виступають об'єктами резервування згідно з цим Положенням. Потреба резервування за ними може вимагатися за іншим нормативним актом Національного банку.

Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що перебувають у портфелях банку: на продаж - 15 і більше календарних днів, на інвестиції - за станом на 1 січня наступного за звітним періодом.

За групою цінних паперів, що зараховані до портфеля на інвестиції протягом грудня звітного року, банк може доформувати резерв до дати подання річного балансу. (Постанови Нацбанку № 446).

Згідно з вимогами, резервуванню не підлягають:

- цінні папери власної емісії (пайові та боргові);

- цінні папери, про продаж яких укладено договір і отримана передоплата;

- векселі, враховані банком, що виступають об'єктом резервування як складова частина кредитного портфеля. Ті векселі, що придбані з метою перепродажу чи з метою пред'явлення їх до платежу, виступають об'єктами резервування як складова частина балансового портфеля цінних паперів;

- вкладення коштів до статутних капіталів дочірніх та асоційованих компаній. Але в раз примусового переведення цінних паперів, що засвідчують так вкладення, з портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають

- резервуванню, як звичайні пайові цінні папери.

- вкладення у пайові цінні папери установ, де метою банку можливість реалізації інших прав, а не одержання економічного доходу (акції бірж, депозитаріїв).

З метою розрахунку резерву в портфелі цінних паперів банку виділяються такі категорії цінних паперів:

Категорія 1. Цінні папери в портфелі на продаж, що мають активний ринок.

Категорія 2. Цінні папери в портфелі на продаж, що не мають активного ринку.

Категорія 3. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.

Категорія 4. Цінні папери в портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.

За нормальних умов ведення банківської діяльності в банку взагалі не повинно бути цінних паперів, які відносилися б до категорії 2, оскільки відсутність активного ринку цінних паперів ускладнюють можливість отримання торговельного доходу від їх продажу.

Внаслідок виникнення надзвичайних умов, в банку може виникнути потреба віднесення деяких груп цінних паперів до цієї категорії.

Залежно від категорії цінного папера застосовується різна методика визначення ринкової вартості. Для деяких категорій цінних паперів передбачено кілька альтернативних варіантів визначення ринкової вартості. Банк має право самостійно обрати одну зі запропонованих методик.

Методика визначення ринкової вартості цінних паперів банку затверджується за внутрішньобанківським положенням про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

Відповідно до принципу послідовності облікової політики зміна методики, як правило, не допускається. Зважаючи на поточну ситуацію на фондовому ринку України, банк може, як виняток, змінювати методику визначення ринкової вартості групи цінних паперів, про що має прийматися рішення відповідним органом банку.

Рішення про зміну методики має в обов'язковому порядку містити таку інформацію:

- назву та кількість цінних паперів, з яких складається група, та їх основні характеристики (назву емітента, порядковий номер емісії, загальну суму й кількість цінних паперів, що знаходяться у власності банку);

- класифікацію цінного папера (категорія 1- 4);

- балансову вартість цінного папера (з урахуванням сформованого резерву);

- причини зміни методики визначення поточної ринкової вартості (поява чи зникнення активного ринку цінних паперів, інші причини).

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на продаж проводиться щомісячно, за станом на 1-ше число місяця, наступного за звітним.

За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати надання місячного балансу.

Планова переоцінка портфеля цінних паперів на інвестиції проводиться за станом на 1 січня року, наступного за звітним.

За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за грудень попереднього року.

Портфель цінних паперів на інвестиції підлягає обов'язковій позаплановій переоцінці, якщо при первісному віднесенні цінних паперів до відповідного портфеля банку за категоріями були порушення вимоги, що виявлені фактами продажу або переведення груп цінних паперів до портфеля на продаж.

Позапланова переоцінка проводиться за станом на 1 число місяця, наступного за звітним. За результатами переоцінки банк зобов'язаний здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного

балансу.

За результатами річних звітів, що отримані від емітентів, банк має право провести позапланову переоцінку портфеля на інвестиції та здійснити коригування суми сформованого резерву відповідно до розрахункової суми до дати подання місячного балансу за квітень.

Методика визначення ринкової вартості груп цінних паперів в портфелі банку на продаж (категорії 1 та 2).

Для цінних паперів категорії 1 ринковою вартістю одне з таких значень:

1) Середні котирування цінного папера протягом місяця на організаційно оформленому біржовому ринку (за умови, що було проведено не менше 4 торг в).

2) Середні котирування кількох бірж (не менше трьох) на день переоцінки (на день останніх торгів місяця за умови, що вони відбулися на різних біржах з розривом у часі не більше 5 робочих днів).

3) Середні котирування купівлі цінного папера на організаційно оформленому позабіржовому ринку цінних паперів за останній тиждень місяця.

4) Середня вартість купівлі цінного папера на вторинному неорганізованому ринку за останній тиждень місяця, що підтверджується не менш як 4 угодами купівлі-продажу цінних паперів.

У разі неможливості використання для окремої групи цінних паперів жодного з наведених у цьому пункті визначень ринкової ціни внаслідок:

- відсутності цінного папера в лістингу бірж, на якій його було придбано;

- проведення менше 4 торгів на місяць;

- розриву в часі між торгами на кількох біржах більше 5 робочих днів;

- відсутності цінного папера в лістингу організаційно оформленого позабіржового ринку цінних паперів тощо - ця група цінних паперів вважається такою, що не має активного ринку, її вартість повинна визначатися згідно з методикою для категорії 2.

Для цінних паперів категорії 2 ринковою вартістю вважається вартість, що визначається п.2 Методики визначення розрахункової ринкової вартості цінних паперів.

Методика визначення класу емітента та оцінки фінансового стану емітента

Розрахункову ринкову вартість слід додатково відкоригувати (скоротити) на фактор ризику емітента (табл. 2.4.)

Таблиця 2.4 - Додатковий процент коригування розрахункової ринкової вартості груп цінних паперів

Клас емітента	Процент коригування
Клас А Клас Б Клас В Клас Г Клас Д	0% 5% 20% 50% 100%

Клас емітента визначається на підставі результатів проведеного аналізу якісних та кількісних факторів оцінки емітента, що можливо лише за наявності в банку регулярної фінансової (податкової) звітності емітента. Відсутність такої звітності не дає змоги банку визначити достовірну фінансову оцінку емітента підставою для автоматичного віднесення такого емітента до класу Д.

Емітент не може бути віднесений до будь-якого класу, якщо показники його діяльності не відповідають, принаймні, половині перелічених показників відповідного класу.

Класи емітентів визначаються за такими показниками:

Клас А

- Не менше 5 рок в з часу державної реєстрації

- Не менше 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в складі засновників чи керівництва

- Наявність повністю позитивних аудиторських висновків за останні 3 роки діяльності

- Наявність перспективного бізнес-плану

- Відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями та користування кредитами

- Прибуткова діяльність протягом останніх 3 років

- Розмір власного капіталу перевищує суму статутного та резервного фондів

До цього класу відносяться емітенти, щодо яких нема жодних сумнівів з питань своєчасності та повноти погашення боргових цінних паперів сплати процентів за ними, а також щодо стабільності дохідності пайових цінних паперів.

Клас Б

- Не менше 3 рок в з часу державної реєстрації

- Не менше 1 року з часу останньої структурної реорганізації зміни в складі засновник в чи керівництва

- Наявність повністю позитивних аудиторських висновків за попередній рік діяльності

- Наявність бізнес-плану

- Відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями

- Прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулими роками зменшується

- Сума капіталу перевищу суму статутного фонду

До цього класу відносяться емітенти, щодо здатності яких до своєчасного та повного погашення боргових цінних паперів, сплати процентів, а також до стабільності доходів від пайових цінних паперів на час класифікації офіційних претензій нема , але певні внутрішні (передбачена реорганізація, зміна профілю діяльності, регіону роботи тощо) чи зовнішні фактори (загальний стан галузі основної діяльності тощо) не дозволяють віднести їх до вищого класу.

Клас В

- Менше 3 рок в з часу державної реєстрації

- Менше 1 року з часу останньої структурної реорганізації, зміни в склад засновників чи керівництва

- Наявність повністю позитивного (чи позитивного) аудиторського висновку за останній рік діяльності

- Наявність бізнес-плану чи проекту бізнес-плану

- Наявність фактів періодичного затримання сплати відсотків за борговими зобов'язаннями чи оголошених дивідендів

- Сума капіталу позитивна, але менша статутного фонду

До цього класу відносяться емітенти, до яких претензії щодо своєчасного та повного погашення боргових та пайових цінних паперів, затримки сплати процентів, а також значного скорочення рівня дохідності пайових цінних паперів.

Клас Г

- Менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі засновників чи керівництва

- Наявність частково негативного (чи негативного) аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку

- Відсутність бізнес-плану

- Наявність фактів непогашення або несвоєчасного погашення боргових цінних паперів

- Наявність фактів несплати або несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями

- Збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати поточного року

- Нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значення показників погіршуються

- Чітка тенденція до від'ємного розміру власного капіталу на звітні дати

До цього класу відносяться емітенти, як не зможуть у строк погасити боргові цінні папери, а також емітенти, щодо яких банк не може розраховувати на повернення суми внеску до статутного капіталу в разі їх реорганізації.

Клас Д

- Менше 1 року з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі засновників чи керівництва

- Наявність негативного аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку

- Відсутність бізнес-плану

- Наявність фактів непогашення або несвоєчасного погашення боргових цінних паперів

- Наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахованих процентів за борговими зобов'язаннями

- Емітента визнано банкрутом або проти нього порушено справу про банкрутство чи кримінальну справу

- Збиткова діяльність протягом останніх 3 років, негативні фінансові результати протягом поточного року

- Стабільно від'ємний розмір власного капіталу

До цього класу відносяться емітенти, подальше інвестування яких неприпустиме, а придбані боргові цінні папери практично неможливо погасити на час проведення класифікації (однак можна буде погасити за рішенням арбітражного суду або після санації), а також ті емітенти пайових цінних паперів, за якими банк може не тільки не повернути свою частку в статутному капіталі, але й виступити правонаступником деяких боргових зобов'язань.

2.3 Методика розрахунку норми обов'язкового резервування засобів на коррахунку в «Приватбанку»

Перелік нормативних документів за якими відбувається формування резервів:

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України 283/97-ВР від 22.05.1997 р. із змінами і доповненнями внесеними Законами України,

2. Постанова Правління НБУ 268 від 11.07.2001р. «Про затвердження правил бухгалтерського обліку формування і використання резервів в банках України».

Сума привернутих коштів, що приймається для розрахунку суми

обов'язкових резервів, визначається таким чином:

1) Визначаємо суму привернутих коштів окремо по операціях в національній валюті і по операціях в решті видів валют, шляхом підсумовування пасивних залишків по наступних балансових рахівницях:

- засоби до запитання:

2600 (2601-2606), 2602, 2603, 2604, 2605, 2620 (2621-2626), 2622, 2625

- засоби інших банків:

(1600-1500) (1610-1510) (1612-1512) (1615-1515)

- засоби для забезпечення зобов'язань:

[(1611+2612-1511]

- засоби юр. осіб по операціях репо

2611

- засоби бюджетних організацій

2100, 2105, 2110, 2115, 2512, 2513, 2514, 2520, 2523, 2525, 2526, 2530, 2531, 2540, 2541, 2542, 2543, 2544, 2545, 2546, 2550, 2551, 2552, 2553, 2554, 2555, 2560, 2561, 2562, 2565, 2570

- цінні папери:

(3300+3301+3305)-3306, 3307

- депозитні сертифікати:

3320-3326, 3327

- засоби в розрахунках з акціонерами:

3630, 3631

- дебітори і кредитори:

[(2900+2901+2902+2903+2909) (2800+2801+2809+2889) (3720-3710), 3739 1819,3705

2) Від підсумкової суми залишків вказаних балансових рахунків визначаємо суму обов'язкового резерву:

по операціях в національній валюті - 10%

по операціях в іноземній валюті - 12%.

3) Депозити фізичних осіб резервуються залежно від їх терміновості і виду валюти:

a. залишки на балансовому рахунку 2630 в національній валюті - у розмірі 2%;

b. залишки на балансовому рахунку 2635 в національній валюті - у розмірі 0%;

c. залишки на балансових рахівницях 2630 в інвалюті - у розмірі 10%

d. залишки на балансових рахівницях 2635 в інвалюті - у розмірі 8%.

3) Депозити юридичних осіб резервуються залежно від їх терміновості і виду валюти довгострокових (б/рах 2615) засобів:

a. залишки на балансовому рахунку 2610 в національній валюті - у розмірі 6%;

b. залишки на балансовому рахунку 2610 в іноземній валюті - у розмірі 10%;

c. залишки на балансовому рахунку 2615 в національній валюті - у розмірі 0%;

d. залишки на балансовому рахунку 2615 в іноземній валюті - у розмірі 8%.

5) Засоби виборчих фундацій (залишки на балансових рахівницях 2640, 2641, 2642, 2643) резервуються у розмірі 100%.

6) Відповідно до наказів по банку № 143 від 18.02.1998г. і № 166 від 26.02.1998г. регіональні підрозділи (далі РП) повинні резервувати 10% від суми відкритої валютної позиції в Головному офісі (далі ГО), відбиваної на лицьових рахівницях шаблона 3902 - 320.

7) Відповідно до наказів по банку № 1117 від 08.10.1999г. № 868 від 28.08.2000г. і № 961 від 23.08.2001г. при розрахунку норми обов'язкового резерву привернуті засоби РП зменшуються на суму засобів, переданих в ГО через схеми перерозподілу ресурсів по депозитах юридичних осіб шляхом віддзеркалення на лицьових рахівницях шаблонів: 3902 - 475, 3902 - 459, 3902 - 466 (у балансі РП); 3903k0040KF275, 3903k0040KF259, 3903k0040KF266 (в балансі ГО).

Згідно наказу по банку № 961 від 23.08.2001г. сума коштів, переданих по схемі "філіал-філіал" через ресурсні рахунки по операціях в національній валюті 3902 суф. 304, 3903 суф. 104, для інвалюти - 3902 суф. 413, 3903 суф. 213, враховується при перерозподілі норми резерву між РП.

8) Відповідно до наказів по банку № 129 від 10.02.2000г. № 331 від 03.04.2000г. № 505 від 07.05.2001г. і № 1365 від 27.11.02г. при розрахунку норми обов'язкового резерву привернуті засоби РП зменшуються на суму засобів, переданих в ГО через схеми перерозподілу ресурсів по депозитах фізичних осіб шляхом віддзеркалення на рахівницях шаблонів: 3903k0040KF137, 3903k0040KF139, 3903k0040KF156, 3903k0040KF167, 3903k0040KF198 (в балансі РП - 3902 - 337, 3902 - 339, 3902 - 356, 3902 - 367, 3902 - 398).

9) Передані через вказані схеми в ГО ресурси підрозділяються на довгострокові і короткострокові пропорційно об'єму залишків засобів в національній і іноземній валютах на рахівницях 2610 і 2615, 2630 і 2635 балансу передаючого депозити підрозділу. Сума обов'язкових резервів по переданих ресурсах обчислюється залежно від їх терміновості і виду валюти аналогічно алгоритму, описаному в пунктах 3, 4.

10) Відповідно до наказів по банку № 584 від 31.05.2001г. і № 939 від 20.08.2001г. привернуті засоби, що підлягають обов'язковому резервуванню, збільшуються для РП (зменшуються для ГО) на суму засобів по операціях з векселями клієнтів, відбиваних на рахівницях шаблона 3903 - 294 (по балансу ГО - 3902k0040KF494).

Норма резервування по перерозподілених по цій схемі ресурсах розраховується залежно від типу операції в ІДС: RVV, RDV або RAV - аналогічно як по ресурсах на рахівницях 3300, 2901 або 2612.

11) У зв'язку з віддзеркаленням привернутих засобів РП на балансі ГО на лицьових рахівницях шаблонів 2900k0040KF110, 2900k0040KF111, 2900k0040KF112, 2900k0040KF113, 2900k0040KF001, 29012004002100 враховувати їх при розрахунку норми обов'язкового резервування РП у складі суми залишків відповідних груп балансових рахунків.

12) Привернуті засоби, що підлягають обов'язковому резервуванню, збільшуються для РП (зменшуються для ГО) на суму засобів, одержаних від ГО для компенсаційних виплат остарбайтерам і відбиваних на рахівницях шаблона 3903 - 199 (по балансу ГО - 3902k0040KF399).

Сума обов'язкового резерву по перерозподілених по цій схемі ресурсах розраховується по алгоритму аналогічному для ресурсів на рахунку 2909.

Обчислена по вищевикладеній методиці сума є нормою обов'язкового резервування привернутих засобів.

Банку України, як юридичній особі, дозволено враховувати в покриття обов'язкових резервів 50% касової готівки, що враховується на балансових рахівницях 1001, 1002, 1003 і 1004.

В цілях забезпечення безперебійного проведення клієнтських платежів РП і в цілому системою банку, збереження і підтримки достатнього рівня ліквідності, а також оптимізації об'єму касової готівки для регіональних підрозділів системи Приватбанк встановлений наступний алгоритм розрахунку норми обов'язкового резервування засобів на коррахунку:

- для РП, мають об'єм касової готівки більший, ніж величина норми резерву, норма обов'язкового для підтримки на коррахунку залишку засобів рівна 50% від норми резерву;

- для РП, мають об'єм касової готівки менший, ніж величина норми резерву, норма обов'язкового для підтримки на коррахунку залишку засобів рівна нормі резерву за мінусом 50% касової готівки.

По філіалах, що входять в регіональні управління, одержане по вищенаведеному алгоритму значення норми обов'язкового залишку засобів на коррахунку коректується з урахуванням норми, розрахованої в цілому по РУ:

, (2.1.)

Для РП фактичним залишком засобів на коррахунку є сума гривневих залишків наступних рахунків: лицьових рахунків РП в ГО 3900A і 3901П (окрім схем по пластикових картах і інших операціях); рахунків 1200 (по РП, коррахунку, що має, в територіальних управліннях НБУ); лицьових рахунків РП в ГО з шаблонами 3929k0040KF333 і 2900k0040KF001.

Сума привернутих коштів, що приймаються для розрахунку обов'язкових резервів, а також залишки засобів на коррахунку за вихідні і святкові дні визначаються на рівні залишків засобів за той робочий день банку, який передував вихідним і святковим дням.

Норма обов'язкового для підтримки на коррахунку залишку засобів повинна виконуватися в середньому за календарний місяць.

Відхилення - це різниця між фактичним і необхідним залишком засобів на коррахунку. Якщо фактичний залишок менше необхідного (тобто має місце недорезерв), то відхилення матиме негативне значення.

За невиконання нормативу обов'язкового резервування регіональним підрозділом сплачується штраф. У разі порушення регіональним підрозділом вимог обов'язкового резервування за підсумками двох і більш звітних періодів, дане РП переводиться на режим обов'язкового щоденного виконання норми резерву у вигляді незнижуваного залишку на окремому рахунку в ГО.

Штрафні санкції в цьому випадку застосовуються за кожний день порушення (відповідно до наказу по банку № 1048 від 28.09.1999г.). Головним офісом не проводяться коректування розрахунку виконання нормативу обов'язкового резервування. (окрім випадків невірного проведення платежів по коррахунку РП в ГО, за умови письмового підтвердження даного факту Головним бухгалтером банку або Головним бухгалтером міжбанківського бізнесу).

Забороняється проводити перепродаж позитивного відхилення між регіональними підрозділами. Сума платні за невиконання вимог (штраф) розраховується шляхом множення сумарного відхилення за звітний період на потрійну одноденну ломбардну ставку (відповідно до наказу по банку № 973 від 16.09.1999г.), яка розраховується як середньоарифметична величина за поточний період звітності.

Для активно-пасивних рахунків або різностей між залишками пасивних і активних рахунків розраховується «пасивне сальдо».

- якщо актив більше пасиву або рівний йому, то в розрахунок приймається нульовий остаток;

- якщо ж актив менш пасиву, то в розрахунок приймається різниця «пасив відняти актив».

Якщо по балансу регіонального управління пасивне сальдо рівне нулю, то при розрахунку обов'язкового резерву на коррахунку по усім вхідним в таке управління філіалом пасивне сальдо приймається також рівним нулю. Позитивне пасивне сальдо філіалу вхідного в ті регіональні управління, по балансам якого пасивне сальдо більше нуля, також коректується з врахуванням знижающогося коефіцієнта.

Розділ 3. Шляхи вирішення проблем пов'язаних з формуванням резервів комерційними банками України на сучасному етапі розвитку банківської системи

3.1 Розрахунок резервів за допомогою коефіцієнтного аналізу

Визначення оптимального розміру резервів значною мірою залежить від оцінки загального фінансового стану банку-кредитору, навіть призвести до втрати ним власного капіталу.

За кордоном кредитні рейтинги, як правило, встановлюють незалежні рейтингові агентства. Оскільки національних рейтингових агентств в Україні поки що немає, то цю роботу зазвичай виконують аналітичні підрозділи банків.

Формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитною діяльністю є одним із визнаних та ефективних методів банківського управління кредитними ризиками.

Розглянемо послідовність розв'язання проблеми оцінки фінансового стану банку за допомогою коефіцієнтного аналізу, зосередившись на тих аспектах аналізу, які не мають чіткого (тобто кількісного) економічного підґрунтя, що, в свою чергу, може призвести до формування банком резервів у обсягах, недостатніх для відшкодування втрат за кредитною діяльністю. Кількість і набір фінансових коефіцієнтів.

Головна проблема коефіцієнтного аналізу полягає у виборі найбільш важливих, найбільш інформативних фінансових коефіцієнтів. Зі зміною економічних умов змінюється і значущість фінансових коефіцієнтів, а отже, й "оптимальність" їх набору.

На практиці найчастіше застосовують парні коефіцієнти, які є співвідношенням двох різних статей балансу.

Певний фінансовий коефіцієнт відображає лише один напрямок діяльності банку.

Так, співвідношення капіталу банку і загальних активів характеризує достатність капіталу; відношення загальних активів до загальних зобов'язань - загальну ліквідність, співвідношення простроченої заборгованості та кредитного портфеля -- якість кредитного портфеля і т. д.

Отож для повного аналізу фінансового стану банку необхідно мати велику кількість різноманітних коефіцієнтів.

Узагалі кількість коефіцієнтів, які можна використовувати для аналізу, залежить від рівня деталізації або, навпаки, від агрегатування балансу. Для балансу, що містить у собі 6 статей, теоретично можна скласти 10 парних коефіцієнтів; для балансу із 7 статей -- уже 15.

Із посиленням деталізації балансу (збільшенням кількості статей у ньому) кількість можливих парних коефіцієнтів починає катастрофічне зростати.

Зрозуміло, повний набір можливих парних коефіцієнтів є надмірним і опрацювати його аналітик практично не в змозі.

При агрегатуванні балансу, а отже, при зменшенні кількості використаних фінансових коефіцієнтів виникає інша проблема -- втрачається частина інформації, яка характеризує концентраційні ризики і диверсифікацію діяльності банку. Щоб уникнути цього, слід аналізувати максимально деталізований баланс. Для банків -- аутсайдерів це баланс за рахунками ІV порядку, для інсайдерів -- баланс за аналітичними рахунками.

Учасники семінару Світового банку "Банківське управління ризиком", що відбувся цього року в Києві, дійшли висновку: незважаючи нате, що фінансові коефіцієнти є вкрай важливими, вони, власне, не слугують адекватним індикатором сукупності ризиків або профілю ризиків конкретного банку, стабільності його фінансового стану чи перспектив майбутнього розвитку.

Пошук синтетичного коефіцієнта, що характеризує фінансовий стан банку в цілому. Коефіцієнтний аналіз пов'язаний ще з однією проблемою. У процесі аналізу фінансового стану банку часто трапляється так, що одні коефіцієнти свідчать про його задовільний стан, а інші -- про негаразди.

Як же оцінити фінансовий стан банку на основі суперечливої інформації, одержаної в результаті коефіцієнтного аналізу?

Більшість банків країн СНД у такому разі застосовують метод синтетичного коефіцієнта 5С. Він є сумою фінансових коефіцієнтів Кі (надійності, ліквідності тощо), помножених на нагоні коефіцієнти аі.

Проте така модель прийнятна лише у разі незначних змін фінансових коефіцієнтів. А у більшості банків країн СНД межі значень фінансових коефіцієнтів у часі дуже широкі.

Зазвичай вибір вагових коефіцієнтів проводиться шляхом опитування групи експертів, їх думки ґрунтуються на суб'єктивних оцінках, інтуїції, професійних знаннях і досвіді роботи.

Правда, існують і альтернативні підходи, коли вагові коефіцієнти добирають статистичними методами, наприклад, за допомогою лінійного дискримінантного аналізу.

Цей метод дає змогу сформувати набір коефіцієнтів, за допомогою якого можна точніше класифікувати банки, але лише на дві групи -- потенційних банкрутів та успішно діючих фінансово-кредитних установ. Показовим прикладом такого підходу є Z-модель Е. Альтмапа. Нині метод дискримінантного аналізу успішно використовується у Bayerіsche Vereі№ba№k, Deutsche Bu№desba№k та в інших банках. Проте його застосування можливе лише за наявності достатньої бази емпіричних даних про діяльність банків. Синтетичний коефіцієнт є інструментом для відносного ранжирування фінансового стану банків за принципом "кращий - гірший". Він не може дати абсолютної оцінки фінансового стану банківської установи, оскільки фінансові коефіцієнти для аналізу добираються довільно, оцінка вагових коефіцієнтів є здебільшого суб'єктивною тощо [54].

Використання синтетичного коефіцієнта для визначення розміру відрахувань у резерв для відшкодування можливих втрат.

Синтетичний коефіцієнт здебільшого розглядається як кредитний рейтинг.

Одержаний таким способом кредитний рейтинг не дає змоги безпосередньо визначити обсяг відрахувань до резерву для відшкодування можливих збитків за кредитними операціями [36].

З цією метою доводиться знову звернутися до застосовування експертного підходу.

Згідно з рекомендаціями Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (зі змінами і доповненнями до нього), затвердженого постановою Правління Національного банку України №122 від 27.03.1998 р.

До результатів аналізу фінансового стану банку-позичальника (у нашому випадку -- коефіцієнтного) слід додавати дані суб'єктивного характеру (щодо ефективності управління, ринкової позиції, професіоналізму керівництва) та оцінку якості погашення кредитної заборгованості банком за основним боргом і відсотків за нею.

Відповідно до фінансового стану банку-позичальника та якості погашення ним кредитної заборгованості кредити класифікують за ступенями ризику. Кожній групі присвоюється певний рівень резерву.(див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1 - Класифікація позик за ступенями ризику та відсоток відрахування у резерв

Групи кредитів (ступінь ризику)	Рівень резерву,%
Стандартні кредити	2
Кредити під контролем	5
Субстандартні кредити	20
Сумнівні кредити	50
Безнадійні кредити	100

Після класифікації кредитів визначають розмір відрахувань у резерв за формулою:

CP = Exsposure x H, (3.1.)

де СР -- резерв для відшкодування можливих втрат за кредитами або рівень припустимих втрат;

Ехsроsurе -- обсяг наданих кредитів;

Н-- рівень резерву.

Отже, цей підхід до визначення відрахувань у резерв в основному спирається на експертні оцінки, які великою мірою залежать від суб'єктивного фактора, а отже, не можуть дати об'єктивної оцінки кредитним ризикам. Кредитний ризик, визначений таким способом, може бути як надмірно завищеним, так і надмірно заниженим. Альтернативним підходом по оцінки загального фінансового стану банку є застосування повної моделі його функціонування. Ця модель враховує всі операції, які банк проводить з активами, зобов'язаннями і капіталом. Основна ідея моделі базується на визнанні існування необхідної для успішної діяльності банку (за певної ринкової кон'юнктури) середньої структури активів і пасивів. Ця структура балансу відповідає сталій практиці здійснення операцій певним банком, його місцю на фінансових ринках. При цьому діяльність банку розглядається як чітко спрямована на підтримку необхідної структури активів і пасивів. Необхідна структура балансу реалізується за рахунок планових грошових потоків, що породжуються укладеними угодами, та випадкових грошових потоків, які виникають під дією змін ринкових та правових умов [55].