2

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ

УНІВЕРСИТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему:

«ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ»

Студент факультету

“Банківська справа” М.В. Притула

ВСТУП

За останні роки в економіці і банківський системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності і переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Не змінилося те, що надання кредитів є одною з основних економічних функцій банків. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічне становище як клієнтів, так і самого банку.

Під час проведення кредитних операцій банки формують кредитні портфелі, які покликані забезпечити приплив процентних доходів в майбутньому. Але в той же час із структурою і якістю сформованого портфеля пов'язані основні ризики. Якість і структура сформованого ними кредитного портфеля істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. На кредитні підрозділи банку покладається важливі, особливо за умов економічної ситуації, що склалася сьогодні в Україні, функції - ретельний добір позичальників, аналіз умов видачі кредитів, постійний контроль за фінансовим станом позичальника, його спроможністю і готовністю погасити кредит. Організаційна функція в кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури.

У цьому зв'язку дослідження питань організації роботи з готівкового обігу та порядку ведення касових операцій установами банків України набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є кредитні відносини між юридичним особами і банками.

Предмет дослідження - форми й методи організації кредитних відносин.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ організації, розкриття діючої практики, з'ясування особливостей організації кредитування юридичних осіб в банках України , а також пошук напрямків удосконалення цієї роботи на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання:

досліджено основні аспекти кредитування юридичних осіб;

наведено практику процесу дослідження аналізу кредитоспроможності підприємства;

запропоновано напрямки щодо вдосконалення банківського кредитування на сучасному етапі розвитку банківської системи.

Вказаному питанню приділяється значна увага Національного банку України та комерційних банків, що знайшло своє відображення у законах „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України”, „Про заставу”, „Про кредитування”.

На вирішення цієї проблеми спрямовані дослідження таких економістів, як А.М.Мороза, М.І. Савлука, О.В. Васюренка, Д.М. Гриджука та багатьох інших.

Впровадження пропозиції та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу кредитних підрозділів установ банків. Це надасть можливість організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління, досягти максимального результату у роботі комерційних банків, що надасть можливість кращого функціонування економіки нашої країни та її подальшого зростання.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВНІ АСПЕКТИ КРЕДИТУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

1.1 Потреба в кредитуванні юридичних осіб та види кредитів, що надаються юридичним особам банками України

Кредит є невід'ємною складовою успішного бізнесу будь-якої фізичної особи, його потребу відчувають як великі так і малі підприємства та організації. Його значимість не можна переоцінити: без нього не можливе ефективне функціонування економіки країни в цілому і в той же час він допомагає домогосподарствам купувати техніку, автомобілі і квартири у кредит і ефективно розподіляти свій бюджет.

Кредитні операції банку є основою банківського бізнесу, оскільки вони є головною статтею доходів. Положення Національного банку України "Про кредитування" визначає:

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками з відповідним відображенням у балансах кредитора й позичальника.

Кредитор - суб`єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб`єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник - суб`єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу ( в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства - споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообороті оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності усіх форм власності. Виділяють кредити в поточну діяльність і кредити в інвестиційну діяльність.

Кредити в поточну діяльність - кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах для придбання поточних активів у разі розриву між часом надходження коштів та здійснення витрат. Кредити в поточну діяльність включають усі кредити, надані на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати та інші цілі. До кредитів у поточну діяльність відносять: розрахунки за овердрафтом, врахування векселів, факторингові операції, кредити за внутрішніми торговельними операціями, кредити за експортно-імпортними операціями, інші кредити в поточну діяльність.

Кредити в інвестиційну діяльність - кредити, надані позичальникам на задоволення тимчасової потреби в коштах при здійсненні ними інвестиційних вкладень. До них відносять: кредити на будівництво та освоєння землі, кредити на купівлю будівель, споруд, обладнання та землі тощо.

Банківські кредити можна класифікувати по-різному. Згідно з Положенням НБУ "Про кредитування" кредити класифікуються за такими критеріями й ознаками :

- за строками користування;

- за забезпеченням;

- за ступенем ризику;

- за методами надання;

- за строками погашення.

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування юридична особа виступає тільки в ролі позичальника. Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

Цільова направленість.

Термін кредиту.

Вид відсоткової ставки.

Валюта кредиту.

Види обслуговування.

Залежно від мети кредит може надаватися на:

- фінансування оборотного капіталу;

- фінансування основного капіталу;

- викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий кредити.

Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів юридична особа повинно мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуги кредитного характеру.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем у кінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надати кредит протягом певного періоду часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені у кредитній угоді, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії юридична особа може будь-коли одержати позику без додаткових переговорів з банком та інших формальностей.

Нині комерційні банки України відкривають кредитні лінії, як правило, сільськогосподарським підприємствам і підприємствам переробних галузей народного господарства.

Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

Для підприємства у комерційному банку може відкриватись спеціальний позичковий рахунок - контокорент (італ. conto соrrente - поточний рахунок) - єдиний рахунок, на якому враховуються всі операції підприємства. На контокорентному рахунку відображуються, з одного боку, погашення кредиту банку та інші платежі з доручення підприємства, з іншого - кошти, які надходять на користь підприємства (виручка від реалізації продукції, наданий кредит та інші надходження). Контокорент - це поєднання позикового рахунка з поточним, і він може мати дебетове та кредитове сальдо.

За дебетового сальдо контокорентного рахунка банк за використані ним кошти сплачує підприємству відсотки, як правило, у розмірі ставки на вклади до запитання. За кредитового сальдо навпаки, юридична особа сплачує банку відсотки в розмірі, передбаченому кредитною угодою.

Кредит під облік векселів (обліковий кредит) - це короткостроковий кредит, який банківська установа надає пред'явнику векселів, обліковуючи (скуповуючи) їх до настання строку виконання зобов'язань за ними і сплачуючи пред'явнику номінальну вартість векселів за мінусом дисконту.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками, належать:

- акцептний кредит;

- авальний кредит.

Акцептний кредит - це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником тратти за умови, що юридична особа надає у розпорядження банку вексель до строку його оплати.

Авальний кредит - це позика, коли банк бере на себе відповідальність за зобов'язаннями підприємства у формі поручительства або гарантії. Юридична особа - одержувач платежу, як і за акцептного кредиту, отримує від банку-гаранта (аваліста) умовне платіжне зобов'язання. Якщо власник векселя вносить протест у зв'язку з несплатою векселя, банк-аваліст погашає всю суму векселя за платника.

За авальний кредит банк одержує комісійні, розмір яких залежить від виду вимог, що випливають з гарантії, а також терміну дії гарантії. Крім того, за наданий кредит стягується відсоток за діючими ставками.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої юридична особа - постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

В основу факторингової операції покладено принцип придбання банком рахунків-фактур підприємства-постачальника за відвантажену продукцію, тобто передачу банку постачальником права вимагати платежі з покупця продукції.

1.2 Економічне і правове підґрунтя процесу кредитування в Україні

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України. Так, згідно з Положенням НБУ «Про кредитування», затвердженим постановою Правління НБУ № 246 від 28 вересня 1995 р., кредит -- це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Банківський кредит - позичковий капітал у грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб'єктами кредитування: кредитором - банком, який надає кредити, і позичальником - суб'єктом кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування кредитні кошти. Позичальниками можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу у кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Банківський кредит також тісно пов'язаний з емісією грошей в обіг. Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням власного кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування має бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, на зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Національний банк України регулює кредитну діяльність банків та встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошувального кредиту, повинно прийматись колегіально - Правлінням банку, Кредитним комітетом, Кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності. До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

Максимальний розмір ризику на одного позичальника.

Цей норматив обмежує максимальний розмір банківських ресурсів та гарантій, що можуть бути надані одному позичальнику. Він не повинен перевищувати 25%.

2.Норматив «великих» кредитних ризиків.

Встановлюється як співвідношення сукупно розміру «великих» кредитів та капіталу банку. Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 8-кратний розмір капіталу банку.

Максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру.

Максимальне значення нормативу не має перевищувати 5%.

Максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам.

Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 40%.

Максимальний розмір наданих міжбанківських позик.

Цей норматив обмежує максимальний розмір всіх міжбанківських кредитів, які можуть бути надані банком іншим комерційним банкам. Максимальне значення нормативу не повинно перевищувати 200%.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість повернення, цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла нагальна потреба в коштах.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Принцип платності кредиту полягає у тому, що у процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процента за користування нею.

Кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, що є в розпорядженні банку. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України.

Загальний розмір кредитів, наданих банком, стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Рішення про надання кредиту приймаються колегіальне (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених політикою банку. Кредити надаються тільки на комерційних засадах з додержанням таких умов:

оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:

стандарти кредитування;

кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, за якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування України.

Кредитна інструкція -- це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

1.3 Процес кредитування як важливий стимул економічного розвитку країни

Радикальні економічні перетворення, що відбуваються в країні, викликають необхідність переосмислити зміст багатьох економічних категорій, їхня роль у діяльності суб'єктів, що хазяюють, і, на цій основі, розширити можливості керування факторами, що впливають на ефективність функціонування підприємств.

Наукові розробки вчених, що займаються питаннями кредитного звертання, були спрямовані на дослідження різних сторін сутності кредиту як системи економічних відносин у планомірному перерозподілі тимчасово вільних засобів бюджету і населення на умовах зворотності і терміновості або в особливій формі перерозподілу вартості у виді планомірного руху позичкового фонду держави. Обґрунтування ролі кредиту в економіці вироблялося лише на макрорівні, тобто з погляду його впливу на ефективність суспільного виробництва в цілому: найбільш правильному формуванні оборотних і частково основних фондів, здійсненні мобілізації дрібних і значних сум, що тимчасово звільняються в суспільному господарстві, прискоренні оборотності оборотних коштів народного господарства в цілому, скороченні суспільних витрат.

Розвиток ринкових початків в економіці країни, досвід закордонної системи господарювання визначають очевидність залежності результатів функціонування підприємств від ефективного керування процесом формування і використання їхніх фінансових ресурсів. У цьому зв'язку дослідження сутності кредитних ресурсів як важливого джерела покриття фінансових потреб підприємства і фактора підвищення ефективності його функціонування здобуває особливу актуальність.

У період державно-монополістичного регулювання економіки кредитні ресурси Державного банку країни формувалися, в основному, за рахунок практично безкоштовного збереження засобів підприємств і організацій ( не можна ж вважати платою 0,5% річних по внесках ) і були об'єктом винятково державної власності. В умовах банк виконував лише роль посередника, що директивно розподіляє мобілізовані державою засоби.

З розвитком у нашій країні ринкових відносин, появою підприємств різних форм власності (як приватної, так і державної, суспільної) особливого значення набуває проблема чіткого правового регулювання фінансово-кредитних відношенні суб'єктів підприємницької діяльності.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит харчує підприємства додатковими ресурсами. Однак існує і негативний вплив в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні засобів, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для звертання.

Кредитні відносини зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки.

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну.

Кредиту в ринковій економіці притаманні такі ознаки:

1) позичальниками здебільш стають суб'єкти господарювання, кредиторами - переважно банки;

2) гроші, видані в позику, використовуються позичальником як капітал;

3) джерелом позичкового процента є прибуток на позичені кошти;

4) позика використовується як гнучкий механізм “переливання” капіталу з одних галузей суспільного виробництва в нші та вирівнювання норм прибутку.

Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позичковий капітал, спрямовуючи вільні кошти на позичковий капітал, спрямовуючи його переважно у сферу підприємницької діяльності, банки створили підгрунтя для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварській (споживчий) кредит остаточно трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

РОЗДІЛ 2

ПРОЦЕС АНАЛІЗУ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

2.1 Стадії кредитного процесу

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом - досягається головна мета позичкових операцій - їх надійність і прибутковість для банку. Операцію кредитування можна подати у вигляді загальної схеми основних етапів кредитування (див. рис. 2.1)

Проведенню певної кредитної операції передує глибокий і детальний аналіз ринку банківських послуг. В ході цього аналізу досліджуються основні характеристики ринку, оцінюються потенційні можливості ринку; аналізується розподіл часток ринку між банками; аналізується збут, вивчаються тенденції ділової активності; досліджуються послуги конкурентів, політика цін тощо. За результатами цього дослідження банк формує певну стратегію подальшої роботи з потенційними позичальниками.

Наступним етапом процесу кредитування є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються визначені документи. У сукупності це має назву “кредитна заявка”. У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів стосовно об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір застави, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. 

Рис. 2.1 Загальна схема основних етапів кредитування

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації: матеріали, одержані безпосередньо від позичальника; відомості про клієнта, що містяться в архіві банку; інформація про клієнта, одержана за межами даного банку.

Наступний етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінки кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Далі йде етап вибору застави. Банки обирають забезпечення таким чином, щоб воно зберігало свою цінність протягом всього циклу ділової активності. У сучасній економічній ситуації для банківських установ формою забезпечення повернення позики є застава, причому перевага віддається заставі товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів, правам вимоги.

Загальні вимоги до якісної визначеності предметів застави, незалежно від їх матеріально-речового змісту, зводяться до того, що вони повинні належати позичальнику чи знаходитися в його повному господарчому веденні, мати грошову оцінку, бути ліквідними.

Загальною вимогою до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості майна, що передається в заставу у порівнянні з основним обов'язком, який має заставодавець по відношенню до заставодержателя.

Специфічні вимоги і до якісної, і до кількісної визначеності предметів застави та ступеню ризику, який супроводжує відповідні заставні операції - придатність товарно-матеріальних цінностей для застави. Це визначається двома факторами: якістю цінностей і можливістю кредитора проводити контроль за їх збереженням. Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей є: швидкість реалізації, відносна стабільність цін, можливість страхування, довго тривалість збереження [13].

Надання і повернення кредиту може здійснюватись різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним із елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту рівними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання й оформлення. При визначенні процентної ставки необхідно врахувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її місцю і часу [6]. Чинники, що впливають на розмір процентної ставки за кредити, логічно розподілити на макро- і мікроекономічні.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

1. Попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Зрозуміло, що підвищений попит на кредити має наслідком підвищення процентної ставки.

2. Стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку.

3. Облікова ставка центрального банку. В Україні з її дворівневою банківською системою базисною процентною ставкою є ставка рефінансування центрального банку, яка використовується при кредитуванні комерційних банків.

Серед мікроекономічний чинників впливу на розмір процентної ставки виділяють такі:

1. Мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлено короткостроковим характером їх використання.

2. Розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов'язані з кредитною послугою, не залежать від розміру кредиту, а тому, надаючи великі кредити, банки несуть відносно менші витрати.

3. Термін користування кредитом. Рівень процентної ставки повинен знаходитись в прямій залежності від строку позики. Чим довший строк, тим вища процентна ставка.

4. Рівень ризику. При видачі позик комерційні банки наражаються на два основних види ризику - кредитний і процентний. Кредитний ризик пов'язаний з втратами від неповернення основної суми боргу в зв'язку з банкрутством позичальника, а процентний - з втратами від невиплати процентів за користування позикою. Позики з вищим рівнем ризику надаються під вищий процент, щоб компенсувати кредитору можливі збитки від ризикованого розміщення коштів [11].

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про надання позички. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило, є процентна ставка, розмір комісії тощо [6].

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої кредитної угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд Кредитного комітету. У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використання кредиту, підтримує ділові контакти з позичальником, зобов`язаний проводити перевірку стану збереження заставного майна, що повинно бути передбачено кредитним договором.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником із поточного рахунку. Інколи у клієнта можуть виникнути труднощі з погашенням кредиту та відсотків за ним. У цьому випадку банк проводить додаткове узгодження з клієнтом і визначає особливий порядок погашення заборгованості, а саме [10]:

- Розірвання кредитного договору з позичальником і пред`явлення санкцій (застосовується при значному погіршенні кредитоспроможності позичальника та значних порушеннях кредитного договору);

- Пролонгація кредиту (при виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об`єктивних причин, пролонгація оформляється додатковою угодою до кредитного договору);

- Пред`явлення вимог до позичальника (найжорсткіший захід, пов`язаний з реалізацією через суд майна, а також здійсненням судової процедури банкрутства неплатоспроможного позичальника).

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту [4].

Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальникам такі позичкові рахунки.

- Простий (окремий) позичковий рахунок;

- Спеціальний позичковий з правом на овердрафт.

Простий позичковий рахунок використовується в банківській практиці для відображення кредитних операцій як при видачі разової позички на цільову потребу, так і при наданні позик траншами в межах кредитної лінії. Погашення позики здійснюється з поточного рахунку позичальника за його власні кошти. Клієнту може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків.

2.2 Вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника

У процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного поверненні позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

- розміру позички;

- терміну позички;

- результатів минулої діяльності позичальника;

- забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

- взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 № 520).

Згідно з цими документами НБУ виділяє три групи позичальників:

- юридичні особи, крім комерційних банків;

- комерційні банки;

- фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

. [2.1]

Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана протягом 12 місяців з дати балансу.

Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності. Нормативне значення не менше 2,0 - 2,5.

Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно:

[2.2]

Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу. Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності. Нормативне значення не менше 0,2 - 0,25.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

. [2.3]

Нормативне значенняне більше 1,0

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

[2.4]

Нормативне значення не менше 0,2.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

[2.5]

Нормативне значення не менше 0,5.

При здійсненні оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Якщо позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

- наявність реальної застави;

- вік та здоров'я клієнта;

- загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

- інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

- зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

2.3 Аналіз кредитування юридичних осіб банками України

У 2009 році динаміка темпів зростання заборгованості за кредитами свідчить про стійку тенденцію до нарощування комерційними банками обсягів кредитування (див. рис. 2.2)

Рис. 2.2 Динаміка обсягів банківського кредитування в Україні в 2004-2009 роках

Особливої уваги, на мій погляд, потребує розгляд динаміки обсягів кредитування в розрізі валют (див. рис. 2.3)



Рис 2.3 Динамік змін в обсягах кредитування в розрізі валют в Україні у 1998-2003 роках

Якщо розглянути динаміку змін обсягів кредитування в розрізі валют (див. рис. 2.2), то можна помітити, що обсяги кредитування в іноземній валюті зростають значно більшими темпами, ніж кредитування в національній валюті України. Починаючи з 2007 року обсяги кредитування в іноземній валюті перевищили суми надання кредитів в національній валюті. У 2008 році ситуація дещо змінилася: при перевищенні обсягів кредитування в іноземній валюті над обсягами кредитування в національній валюті на 2 302 млн. грн., темпи зростання суми кредитів в національній валюті склали 148% проти 131% в іноземній.

Аналіз динаміки структури залишків заборгованості за періодом надання представлений у табл. 2.1

Таблиця 2.1

Динаміка структури залишків заборгованості за кредитами в Україні у 2008-2009 роках

Залишки заборгованості за кредитами	За 2008 рік	За 2009 рік	Відхилення
	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	у процентах
Короткострокові кредити	9138	77,55	15700	82,11	+ 6562	+ 71,81
Довгострокові кредити	2645	22,45	3421	17,89	+ 776	+ 29,34
Усього кредитів	11783	100,00	19121	100,00	+ 7338	+ 62,28

Як показує аналітична табл. 2.1 залишки заборгованості за кредитами в економіку України на 1.01.2009 року становлять 19 121 млн. грн., що на 7 338 млн. грн. або на 62,28% більше даних попереднього року - 11 783 млн. грн. Як і в попередньому році, кредитна діяльність комерційних банків була зорієнтована в основному на короткострокове кредитування. У 2007 році збереглася стійка тенденція до зростання заборгованості за короткостроковими позиками: на 1.01.2009 року - 9 138 млн. грн., на 1.01.2008 року - 15 700 млн. грн. Загальний приріст залишків заборгованості за ними становить 6562 млн. грн., або 71,81%. На початок 2009 року питома вага короткострокових кредитів в загальній їх сумі склала 82,11%, що на 4,56 процентних пункти більше їх частки у 2008році - 77,55%.

У 2007 році відбувалося поступове збільшення обсягів довгострокового кредитування, заборгованості за якими на 1.01.2009 рік становить 3 421 млн. грн., що на 776 млн. грн. або на 29,34% більше даних на 1.01.2007 рік - 2 645 млн. грн. Але поряд зі збільшенням його абсолютної суми, питома вага знизилась на 4,56%: з 22,45% у 2008році до 17,89% у 2009 році.

Діаграми кредитної заборгованості (див. рис. 2.1 рис. 2.2) наочно ілюструють, що у 2009році частка короткострокових кредитів у національній валюті збільшилася на 7 процентних пункти і становить 46%, частка довгострокового кредитування в іноземній валюті зменшилася на 5 процентних пункти і становить 9% проти 14% у 2008 році.

Таблиця 2.2. Динаміка структури залишків заборгованості за кредитами в Україні у 2008-2009 роках за цільовими вкладеннями

Залишки заборгованості за кредитами	За 2008 рік	За 2009 рік	Відхилення
	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	у процентах
В поточну діяльність	10739	91,14	18048	94,39	+ 7309	+ 68,06
В інвестиційну діяльність	1044	8,86	1073	5,61	+ 29	+ 2,78
Усього	11783	100,00	19121	100,00	+ 7338	+ 62,28

Аналізуючи зміни в структурі заборгованості за видами наданих кредитів (див. табл. 2.2) не можна не помітити, що найбільшу питому вагу продовжують займати кредити в поточну діяльність - 94,39% від їх загальної суми. Тобто їх частка проти 2008року зросла на 3,25%.

Незважаючи на те, що абсолютна сума кредитів в інвестиційну діяльність зросла на 29 млн. грн. або на 2,78%, їх питома вага скоротилася на 3,25% з 8,86% у 1999 році до 5,61% на 1.01.2009 року.

Комерційними банками постійно надавалася відповідна кредитна підтримка субґєктам господарської діяльності. У 2009 році частка наданих кредитів становить 60,27% (18163 : 30138).

Розглянемо структуру заборгованості за галузями народного господарства.

Таблиця 2.3. Структура кредитування за галузями економіки в Україні станом на 1 січня 2009 року

Галузі економіки	Разом	Короткострокові	Довгострокові
	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	питома вага
Промисловість	7282	40,09	6121	84,06	1161	15,94
Сільське господарство	793	4,37	603	76,04	190	23,96
Транспорт	585	3,22	405	69,23	180	30,77
Зв'язок	253	1,39	211	83,40	42	16,60
Будівництво	421	2,32	335	79,57	86	20,43
Торгівля та громадське харчування	6642	36,57	5687	85,62	955	14,38
Матеріально-технічне забезпечення та збут	351	1,93	300	85,47	51	14,53
Загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку	261	1,44	218	83,52	43	16,48
Житлово-комунальне господарство	84	0,46	72	85,71	13	15,48
Охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення	77	0,42	50	64,94	26	33,77
Культура і мистецтво	73	0,40	36	49,32	37	50,68
Наука і наукове обслуговування	76	0,42	63	82,89	13	17,11
Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення	352	1,94	311	88,35	41	11,65
Інші	913	5,03	764	83,68	149	16,32
Усього	18163	100,00	15176	83,55	2987	16,45

У структурі заборгованості за галузями народного господарства у 2007 році істотних змін не відбулося (див. табл. 2.3)

Як видно із табл. 2.3 найбільша частка кредитів у 2008 році була направлена комерційними банками на розвиток промисловості - 40,09% від їх загального обсягу, торгівлю і громадське харчування - 36,57%. Незначною є частка кредитів, що направляються на у сільське господарство - 4,37%, транспорт - 3,22% та інші галузі народного господарства.

Причому в основному народне господарство кредитується на короткі терміни. Зокрема, кредитування промисловості на 84,06% включає короткострокове кредитування і на 15,94% - довгострокове. Підприємства торгівлі і громадського харчування 85,62% кредитів отримують на короткі терміни і лише на 14,38% на довгий період.

Як видно із табл. 2.3 галузі культури і мистецтва кредитуються на 50,68% на довгостроковій основі; охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення на 33,77%; транспорт на 30,77%; сільське господарство на 23,96% і будівництво на 20,43%.

Отже, у банків залишається невикористаними резерви збільшення довгострокового кредитування для розвитку промисловості, що на сьогодні є актуальною проблемою розвитку економіки України.

Необхідно зауважити, що із загальної суми кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності:

- Короткострокових у національній валюті 8 233 млн.грн. або 45,33%;

- Короткострокових в іноземній валюті - 6 943 млн.грн. або 38,23%;

- Довгострокових у національній валюті 1 175 млн.грн. або 6,47%;

- Довгострокових в іноземній валюті 1 812 млн.грн. або 9,98%.

Тобто станом на 1.01.2009 року короткострокове кредитування народного господарства здійснюється в основному у національній валюті, а довгострокове - в іноземній.

Детальний аналіз змін у структурі кредитування за видами наданих позик наведено в табл. 2.4

Таблиця 2.4. Динаміка структури залишків заборгованості за кредитами в Україні у 2008-2009 роках за видами кредитів

Залишки заборгованості за кредитами	За 2008 рік	За 2009 рік	Відхилення
	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	питома вага	млн. грн.	у процентах
Овердрафт	109	0,98	311	1,71	+ 202	+ 185,32
За операціями репо	11	0,10	58	0,32	+ 47	+ 427,27
За врахованими векселями	355	3,20	588	3,24	+ 233	+ 65,63
За факторинговими операціями	12	0,11	22	0,12	+ 10	+ 83,33
За внутрішніми торгівельними операціями	1307	11,77	2303	12,68	+ 996	+ 76,21
За експортно-імпортними операціями	3836	34,56	5121	28,20	+ 1285	+ 33,50
Інші кредити в поточну діяльність	4612	41,55	8900	49,00	+ 4288	+ 92,97
Кредити в інвестиційну діяльність	859	7,74	859	4,73	0,00	0,00
Усього	11101	100,00	18162	100,00	+ 7061	+ 63,61

Дані табл. 2.4 свідчать, що абсолютні суми кредитів майже за всіма видами операцій зросли. Лише обсяг кредитування інвестиційної діяльності підприємств не змінився і в обох періодах становить 859 млн.грн. Це може свідчити про те, що протягом 2008 року кредити в інвестиційну діяльність майже не надавалися.

Найбільшу питому вагу займають кредити в поточну діяльність - 49%, порівняно з 2007 роком їх частка зросла на 7,45 процентних пункти. Не зважаючи на зростання суми наданих кредитів за експортно-імпортними операціями на 1 285 млн. грн. або на 33,50%, їх питома вага скоротилася на 6,36%, хоча залишається достатньо високою - 28,20%. Збільшилася питома вага кредитів за внутрішніми торгівельними операціями і на 1.01.2009 року склала 12,68%.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ В УКРАЇНІ

3.1 Аналіз грошових потоків, як інструмент визначення доцільності та ефективності кредитування юридичних осіб

Одним з ефективних і перспективних на сьогоднішній день методів оцінки кредитоспроможності клієнта є аналіз грошового потоку. При цьому порівнюється відтік і приток коштів у позичальника за період, що відповідає строку кредиту. При наданні позики на рік аналіз грошового потоку виконується в річному розрізі, на строк до 90 днів - в квартальному і т.д.

Елементами притоку коштів за період є:

- Прибуток, одержаний в даному періоді;

- Амортизація, нарахована за період;

- Вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів;

- Збільшення кредиторської заборгованості;

- Збільшення інших пасивів;

- Збільшення акціонерного капіталу;

- Надання нових позик;

- В якості елементів відтоку коштів можна виділити:

- Сплату податків, процентів, дивідендів, штрафів й пені;

- Додаткові вкладення коштів в запаси , дебіторську заборгованість, основні фонди, інші активи;

- Скорочення кредиторської заборгованості;

- Зменшення інших пасивів;

- Відтік акціонерного капіталу;

- Погашення позик.

Різниця між притоком і відтоком коштів визначає величину загального грошового потоку. Зміна розмірів запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів, основних фондів по-різному впливає на загальний грошовий потік. Для визначення цього впливу порівнюються залишки по статтях запасів, дебіторів, кредиторів і т.д. на початок і кінець періоду. Зростання залишку запасів, дебіторів та інших активів протягом періоду означає відток коштів і відображається при розрахунках зі знаком “-“, а зменшення залишку - приток коштів і фіксується зі знаком “+”. Зростання кредиторів та інших пасивів розглядається як приток коштів (“+”), а зниження - як відток (“-“).

При визначенні притоку і відтоку коштів у зв'язку із зміною основних фондів враховується не тільки зростання або зниження вартості їх залишку за період, але й результати реалізації частини основних фондів протягом періоду. Перевищення ціни реалізації над балансовою оцінкою розглядається як приток коштів, а перевищення балансової оцінки над ціною реалізації як відток. Приток (відток) коштів у зв'язку із зміною вартості основних фондів дорівнює вартості основних фондів на кінець періоду за відрахуванням вартості основних фондів на початок періоду із додаванням результатів реалізації основних фондів протягом періоду.

Модель аналізу грошового потоку побудована на групуванні елементів притоку і відтоку коштів за сферами управління підприємством. Цим сферам в моделі аналізу грошового потоку можуть відповідати такі блоки:

Управління прибутком;

Управління запасами і розрахунками;

Управління фінансовими зобов'язаннями;

Управління податками та інвестиціями;

Управління співвідношенням власного капіталу і кредитів.

В цьому випадку модель може мати таку форму (див.табл. 3.1)

Таблиця 3.1. Загальна схема аналізу грошового потоку

№ п/п	Складові грошового потоку	Приток	Відток
І. Кошти, одержані від прибуткових операцій
1	Прибуток від виробничої діяльності (операційний прибуток)	+
2	Амортизація	+
3	Резерв на покриття майбутніх витрат і платежів	+
4	Валовий операційний грошовий потік (1+2+3)	+
ІІ. Надходження (витрати) за поточними операціями
5	Збільшення дебіторської заборгованості по відношенню до попереднього періоду		-
6	Зменшення дебіторської заборгованості по відношенню до попереднього періоду	+
7	Зменшення запасів і витрат порівняно з минулим періодом	+	-
8	Чистий операційний потік (4+5+6+7+8)
ІІІ. Фінансові зобов'язання
9	Витрати із спеціальних фондів за рахунок прибутку поточного періоду		-
10	Витрати по виплаті процентів		-
11	Дивіденди		-
12	Грошові кошти після сплати боргу і дивідендів (9+10+11+12)
IV. Інші вкладення коштів
13	Податки		-
14	Збільшення по інших короткострокових і довгострокових активах	+	-
15	Збільшення по інших поточних і довгострокових пасивах		-
16	Зменшення по інших поточних і довгострокових пасивах	+
17	Збільшення нематеріальних активів		-
18	Зменшення нематеріальних активів	+
19	Інші доходи	+
20	Інші витрати		-
21	Загальна потреба у фінансуванні (13+14+15+16+17+18+19+20+21+22)
V. Вимоги по фінансуванню
22	Зменшення короткострокових кредитів порівняно з минулим періодом	+	-
23	Зменшення середньострокових та довгострокових кредитів порівняно з минулим періодом		-
24	Збільшення середньострокових та довгострокових кредитів порівняно з минулим періодом	+
25	Збільшення статного фонду	+
26	Зменшення статного фонду		-

Для аналізу грошового потоку беруться дані як мінімум за три минулі роки. Коливання величини загального грошового потоку, короткотермінове перевищення відтоку над притиком говорить про більш низький клас кредитоспроможності клієнта. Отже, систематичне перевищення відтоку над притиком коштів характеризує клієнта як некредитоспроможного.

Отримана середня додатна величина загального грошового потоку (перевищення притоку над відтоком коштів) може використовуватися і як межа видачі нових позичок. Вказане перевищення показує, в якому розмірі клієнт може погашати боргові зобов'язання. На основі співвідношення величини обсягу грошового потоку і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності. Нормативні рівні цього співвідношення: І клас - 0,75; ІІ клас - 0,30; ІІІ клас - 0,25; ІV клас - 0,2; V клас - 0,2; VІ клас - 0,15.