Перспективи розвитку комерційних кредитів та вексельного обігу в Україні

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського славістичного університету

Кафедра економіки та банківської справи

Курсова робота

з дисципліни«Банківські операції»

на тему:

«Перспективи розвитку комерційних кредитів та вексельного обігу в Україні»

Студента 3 курсу групи БС-062

Факультету міжнародних економічних

відносин та бізнесу

спеціальності банківська справа

Лець Ілля Іванович

Науковий керівник

Симончук Ю.В

Рівне 2009

Вступ

Актуальність теми. Обіг векселів є складовою цивільного обороту в цілому і обороту цінних паперів зокрема, що є однією з умов дієвості ринку товарних та фінансових ресурсів. Стримування його розвитку нерозвиненістю вексельних відносин, заборона біржового обігу векселів негативно впливають на рівень запровадження цього способу платежу і, як наслідок, на стан фінансової активності учасників ринкових відносин. Проблема вексельного обігу не знайшла й належного розроблення в науці цивільного права, де бракує фундаментальних досліджень з цього питання. Вексель піддавався всебічному дослідженню ще до радянських часів у працях С.М. Бараца, Н.Й. Нерсесова, П.П. Цитовича, Я. Браве, А.І. Камінки, А.Е. Вормса, В.Д. Каткова, Д.І. Мейера, А.Ф. Федорова, Г.Ф. Шершеневича та інших відомих цивілістів. Зі зникненням векселя з цивільних відносин у радянські часи відповідна проблематика фактично не порушувалася, крім хіба що у працях В.М. Гордона та Б.Б. Черепахіна. Відновлення векселя як цінного паперу порушило і наукові розроблення щодо його застосування у цивільних правовідносинах, чому присвятили власні дослідження вітчизняні науковці С.М. Бервено, В.В. Воловик, І.Ф. Сидоров, В.Л. Яроцький та російські вчені В.А. Бєлов, Л.Г. Єфімова, О. Виговський, В.В. Грачьов, Л.Ю. Добриніна, Д.Л. Іванов, Є.О. Крашенінніков, Н.А. Крутицький, Ю.М. Мороз, Л.А. Новосьолова, І. Рукавішнікова та ін. Між тим українські науковці передусім зосередили свої дослідження на аналізі таких аспектів цієї тематики, як розуміння векселя як об'єкта цивільних прав та виконання вексельних зобов'язань. Що стосується вексельного обігу, то фактично аспект аналізу зводився до його передання за індосаментом із розгляданням правової природи останнього. При цьому недостатньо уваги приділялося питанням комплексного бачення вексельного обігу як розвинутої системи вексельних правовідносин, їхньої правової природи та й у цілому віднесення цих відносин до сфери регулювання вексельного права з визначенням поняття останнього. Це й зумовило необхідність поглиблення дослідження цих питань у комплексі.

Крім праць зазначених науковців, для розроблення теми курсової роботи було використано праці М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Д.В. Мурзіна, І.Р. Назарчука, І.Б. Новицького, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Л.В. Панової, Ф.К. Савін ї, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Я.М. Шевченко та ін. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України «Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України».

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є з'ясування правових засад вексельного обігу з виявленням юридичної природи вексельних правовідносин та розроблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, до сфери регулювання якого належать ці питання. Основними завданнями дослідження стали: з'ясування понять вексельного права та вексельних правовідносин; установлення підстав їх виникнення та юридичної природи; комплексний аналіз зв язків між учасниками вексельних правовідносин; характеристика їх суб єктного складу та змісту; виявлення етапів вексельних правовідносин; визначення вексельного обігу в позабіржовій та біржовій сферах; формулювання наукових висновків та пропозицій щодо внесення змін до законодавства України.

Об'єкт дослідження -- цивільно-правові відносини, що складаються при передачі векселів - у вексельному обігу як складової банківського обороту.

Предмет дослідження -- нормативно-правові акти (вітчизняні, міжнародні та іноземні), практика їх застосування, доктрини, теорії та наукові позиції щодо вексельного обігу.

Методи дослідження, що використовувалися в процесі написання курсової роботи: історико-правовий та порівняльний, за допомогою яких простежено послідовність розвитку вексельних відносин у сучасному українському середовищі на ґрунті тих теоретичних надбань і практичних механізмів, які випрацьовувалися в інші часи та в інших країнах; структурно-функціональний, який надав можливості побудувати структуру зв язків при системному баченні вексельних правовідносин; логіко-догматичний та герменевтичний методи сприяли аналізу та тлумаченню норм вексельного права; метод прогнозування застосовано для виявлення шляхів подальшого розвитку вексельного обігу та його нормативно-правового регулювання. Шляхом проведення аналізу та синтезу виявлялися істотні засади побудови відносин між учасниками вексельного обігу. В процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні нового комплексного дослідження відносин, що складаються у сфері цивільного обігу векселів в Україні, формуванні таких висновків, що виносяться на захист.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі і,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації, причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників.

Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації.

Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні починається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості спеціальної економічної доктрини.

1. Теоретичні засади комерційного кредиту та вексельного обігу в Україні

1.1 Комерційний кредит,його сутність та роль у функціонуванні економіки

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, що надається продавцями для покупців у вигляді відстрочки платежу за продані товари, надані послуги.

Об'єктом комерційного кредиту слугує товарний капітал, а його суб'ктами виступають агенти товарної угоди (контракту): продавець - кредитором, а покупець - позичальником. Комерційний кредит може мати місце не тільки між продавцем та покупцем. Він широко застосовується і у взаємовідносинах підприємств-сумісників.

Призначення комерційного кредиту - прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позичкового відсотка, який включено в ціну проданих товарів. В цьому привабливість комерційного кредиту для фірми-продавця. У фірми-покупця завдяки комерційному кредиту досягається тимчасова економія грошових коштів, скорочується потреба в банківському кредиті.

В основі комерційного кредиту знаходяться договірні зобов'язання та господарчі зв'язки між контрагентами, які визначають умови кредитування. Наприклад, якщо покупець тимчасово неспроможний здійснити покупку за рахунок власних коштів, а продавець прагне реалізувати свій товар, то зобов'язання згідно договору між контрагентами можуть бути виконані при умові, що товар буде проданий під боргові зобов'язання тобто з відстрочкою платежу. Кредитні відносини між контрагентами документально оформляються у вигляді комерційних векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Комерційний вексель, як правило, виступає гарантією оплати товарів і свідоцтвом про надання комерційного кредиту. Тобто вексель є документом, який формалізує фінансово-господарські відносини між кредитором та боржником на основі реальної товарної операції.

Кредитні відносини перш за все грунтуються на засадах особистого довір'я між кредитором і позичальником та їх репутації на ринку. Визначальним фактором проведення кредитної операції є фінансовий стан контрагентів, оскільки розмір комерційного кредиту, з одного боку, залежить від фінансових можливостей кредитора та можливостей рефінансування тимчасово вилучених з господарського обороту обігових коштів і, з іншого, - від кредитоспроможності позичальника тобто здатності погасити заборгованість за векселем. За цих обставин комерційний кредит вважається особливо ризиковим для кредитора.

Комерційний кредит обслуговує тільки процес обігу товарів і представляє собою кредит для завершення цього процесу, а тому сфера його функціонування обмежена. Водночас комерційний кредит стимулює і прискорює збут товарів і зменшує час перебування капіталу в товарній формі.

Комерційний кредит має короткостроковий характер (до 1-го року), оскільки він виступає атрибутом товарообміну. Конкретні строки і розмір кредиту залежать від виду та вартості товару, фінансового стану контрагентів та кон'юнктури ринку.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шляхом:

* сплати позичальником боргу за векселем тобто інкасації векселів;

* передачі векселя іншій особі за допомогою індосаменту;

* переоформлення комерційного кредиту на банківський (дисконт векселів), що означає перетворення товарної форми кредиту в грошову.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем кредитор (власник векселя) продає вексель до протесту.

Відродження та легалізація комерційного кредиту в Україні обумовлена активізацією формування ринкових відносин, демонополізацією банківської справи. В умовах розвитку приватного і акціонерного підприємництва, встановлення прямих зв'язків між суб'єктами господарської діяльності на основі договірних (ринкових) цін, комерційний кредит найбільш адекватний ринковій кон'юнктурі. Він дає можливість резидентам ринку самостійно розпоряджатись тимчасово вільними матеріально-фінансовими ресурсами і оперативно визначати необхідний вид платіжних засобів.

Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, так як відстрочка платежу одним або декількома продавцями дозволяє платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів викликає появу в господарському обороті додаткових платіжних засобів. Комерційний кредит дає змогу прискорити розрахунки і зменшити обсяг неплатежів між підприємцями.

До переваг комерційного кредиту можна віднести його оперативність, технічну простоту оформлення. Він активізує механізм мобілізації фінансових активів, зменшує обсяги прямого банківського кредитування і відповідно, масу безготівкових грошей. Підвищується взаємоконтроль і взаємозалежність між суб'єктами комерційного кредиту. Доцільність використання комерційного кредиту аргументується ще і тим, що кредиторська та дебіторська заборгованості між суб'єктами виноситься в рамки договірних відносин і оформляється офіційним юридичним документом - векселем.

Розширення сфери комерційного кредитування сприяє стабілізації грошового обігу шляхом відновлення товарного забезпечення грошової маси. Даний висновок грунтуеться на класичному законі товарного грошового обігу.

Споживчий кредит

Споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній валюті для фізичних осіб - резидентів на придбання споживчих товарів та послуг і який повертається в розстрочку.

Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання. Призначення споживчого кредиту - засіб задоволення споживчих потреб широких верств населення. Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з другого боку, прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.

У країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення надається для закупівлі предметів особистого користування, головним чином, для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, меблі, телевізори, холодильники тощо. Однак, за умови економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі відсотки, що не дає змоги широким верствам населення ним користуватися.

Суб'єктами кредитних відносин виступають фізичні особи в якості позичальників, а в ролі кредиторів виступають комерційні банки, пара банки (ломбарди, кредитові спілки, кооперативи), підприємства та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгові організації.

Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позикою (прямі кредити), або через посередників (торгова фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов'язання позичальника (непрямі кредити). Серед непрямих кредитів найбільш поширеними є позики, пов'язані купівлею товарів тривалого користування. В даному випадку обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торговельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару з наступною виплатою (з розстрочкою). Клієнт (покупець товару спочатку оплачує до 30-40 відсотків вартості товару, а під неоплачену частину товару банк надає клієнту позику і перераховує торговій фірмі, залишаючи собі суму початкового внеску клієнта в забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок клієнта перераховується на рахунок торговельної фірми.

Можливий інший варіант, коли на неоплачену частину виписуються векселі із строком, що відповідає строку відстрочки на купівлю товару. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торговельній фірмі. Коли наступає строк погашення позичальник сплачує векселі і таким чином повертає позику.

У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об'єкти):

- інвестиційні кредити - на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;

- споживчі кредити - на придбання споживчих товарів та послуг за викуп;

кредити на розвиток особистого господарства - на придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів, саженців, мінеральних добрив тощо.

- кредити на нагальні потреби;

- цільові кредити для окремих соціальних груп - це кредити для окремої верстви населення (молоді сім'ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші). Соціальний характер цих кредитів полягає у розв'язанні таких суспільних завдань: зміцнення матеріальної бази молодої сім'ї, надання матеріальної допомоги студентам, закріплення кадрів за місцем роботи тощо. Позики, як правило, видаються на пільгових умовах під заставу гарантій повернення за рахунок підприємств і організацій.

Кредитні відносини між банком і позичальником, тобто питання, що торкаються порядку видачі на погашення кредиту, вирішуються на підставі кредитних договорів. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються, виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір інвестиційних кредитів визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення та сумою поточних доходів позичальника за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років. Строк кредиту встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника. Причому строк кредиту не повинен перевищувати 10 років з дня його надання.

Позика може видаватись під заставу цінних паперів: облігацій, акцій, сертифікатів чи депозитів. Заставодавцем можуть виступати в даному випадку і треті особи. Банк приймає закладенні цінні папери на збереження. Повернення їх позичальнику проводиться тільки після повного погашення заборгованості по позиці. Якщо заборгованість не погашена вчасно, банк може реалізувати заставленні цінні папери. Тому важливо для банку правильно оцінити ліквідність цінних паперів, тобто те, наскільки якісно і швидко вони будуть реалізовані. В умовах сьогодення банки надають перевагу облігаціям внутрішньої державної позики та векселям, які авальовані першокласними банками. До актуального в сьогоднішніх умовах слід віднести такий вид кредитування, як іпотечні кредити. Позики надаються на купівлю квартир чи під заставу нерухомості. В обох випадках важливо провести реальну ринкову оцінку предмету застави, тому в більшості випадків запроваджують нові підрозділи - відділи заставних операцій.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів через банк з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Комерційні банки постійно намагаються надавати нові послуги з метою розширення спектру кредитних операцій та залучення нових клієнтів. До нових видів споживчого кредиту відносяться чековий кредит і кредитні картки.

Чековий кредит - це одна із форм споживчого кредиту, що надається комерційними банками для своїх клієнтів згідно їх запиту і переважно на основі відстрочки платежу. Процес кредитування пов'язаний з наявністю поточного рахунку клієнта з використанням овердрафту (з від'ємним сальдо на поточному рахунку) або з відкриттям спеціального чекового рахунку. У першому варіанті виплата чеків здійснюється з поточного рахунку клієнта. У випадку відсутності коштів на рахунку банк покриває від'ємне (дебетове) сальдо кредитом у межах визначеного ліміту. Погашення кредиту здійснюється за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків.

В іншому варіанті банки використовують спеціальні чекові рахунки, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певної вартості. Такі чеки можуть мати особливу форму і код, який забезпечує ідентифікацію при їх опрацюванню в банку - емітенту. Використання клієнтом чеків призводить до вичерпання ліміту кредитування, а поступлення платежів (внесків) на чековий рахунок відтворюють ліміт.

Кредитна картка - одна із форм споживчого кредиту. Власника кредитної картки обслуговує. Банк, котрий її видав, та торговельна організація. Для останньої кредитна картка служить гарантією відкриття покупцю кредиту в банку.

Кредитна картка видається клієнту при умові, якщо стан його депозитних і позичкових операцій з банком задовільний. На кожну картку встановлюється ліміт кредитування у вигляді ліміту покупок , який періодично може змінюватись залежно від кредитоспроможності клієнта. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають в банк рахунки за товари продані власникам карток. Банк їх оплачує, тобто переказує гроші на поточний рахунок торговельної організації. Паралельна торговельна організація щомісячно надає власнику картки рахунок за куплені на протязі місяця товари. Протягом першого строку рахунок може бути оплачений безпроцентно, а по його закінченні - конвертується в позику. Таким чином виникають зобов'язання власника кредитної картки перед банком. Кредит періодично погашається клієнтом і тим самим відновлюється ліміт кредитування. Якщо погашення боргу відбувається неакуратно і виникає прострочка, банк може вилучити кредитну картку або зменшити ліміт кредитування.

Запровадження кредитних карток вважається найбільшою новинкою у банківській справі. Вони забезпечують надання споживчого кредиту і служать засобом обігу і скорочують потребу в готівці. Окрім цього, вони можуть служити як дебетові картки, тобто їх можна використовувати як засіб доступу до рахунків клієнтів. Наприклад, їх можна використати для отримання готівки цілодобово з допомогою касових автоматів, а також депонування чеків, переказу грошей з поточних рахунків на строкові вклади і погашення позик.

Ломбарди - кредитні установи, що позичають гроші під заставу рухомого майна. Вони дають можливість населенню збереження предметів особистого користування і домашнього вжитку, а також отримання позички під заставу цих предметів. Страхування прийнятого майна відбувається за рахунок заставодавця. Розмір і строки позики визначаються згідно договору в залежності від виду і суми оцінки закладених речей. Вартість застави, як правило перевищує суму кредиту. Оцінка предметів, що передаються на зберігання чи під заставу для отримання позики, встановлюється за домовленістю сторін. Якщо кредит не буде повернений в строк, право власності на заставлене майно переходить до кредитора. Після того, як мине пільговий строк, кредитор має право реалізувати майно і відшкодувати з виручки суму боргу разом з нарахованими відсотками.

Державний кредит

Специфічним різновидом кредитних відносин є державний кредит, при якому позичальником виступає держава, а кредиторами - юридичні та фізичні особи. У сфері міжнародного кредиту держава може бути як позичальником, так і кредитором.

Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. Для кредиторів державний кредит слугує формою заощадження або інвестування коштів у цінні папери, що приносить їм додатковий гарантований дохід.

Державний кредит функціонує у вигляді випуску державних позик, які реалізуються, в основному, через фінансово-кредитні-установи, серед юридичних та фізичних осіб.

Державні позики поділяються:

1) в залежності від того, хто виступає у ролі позичальника (центральні чи місцеві органи влади) на:

* централізовані (позичальником виступає уряд за його повноваженнями міністерство фінансів);

* децентралізовані (позичальником виступають місцеві органи влади);

2) в залежності від місця одержання на:

* внутрішні (розміщуються в середині країни);

* зовнішні надаються МВФ, МБРР та іншими міжнародними і державними кредитними установами США, Німеччини, Канади та інших країн);

3) в залежності від строку погашення на:

* короткострокові (до 1 року);

* середньострокові (понад 5 років);

4) в залежності від порядку оформлення кредитних відносин на:

* облігаційні (передбачають розміщення державних облігацій);

* безоблігаційні (розміщуються під скарбницькі зобов'язання або шляхом прямого кредитування центральним банком державного бюджету).

Державні позики безпосередньо реалізуються шляхом розміщення державних цінних паперів: облігацій, скарбницьких зобов'язань, ощадних сертифікатів. Державні цінні папери можуть випускати як центральний уряд так і місцеві органи влади на основі спеціального рішення, в якому визначається емітент, умови випуску, порядок розміщення цінних паперів та порядок погашення боргових зобов'язань (державного боргу).

В окремих випадках, коли має місце хронічний зріст державного боргу,держава може вдатись до конверсії позик (від латинського " " що означає перетворення) - зміна раніше встановлених умов державних позик (відсотка, терміну погашення, валюти позики) на нові. Конверсія державних позик може бути: добровільно, коли власник облігації має право погодитись на нові умови позики, або забрати суму позики назад; примусово, коли старі позики обмінюються на нові; факультативною, коли кредитор може погодитись чи відмовитись від зміни умов позики.

За сучасних обставин в Україні державний кредит, як правило, має цільове спрямування на покриття дефіциту бюджету, який хронічно зростає внаслідок розладнання економіки та різкого спаду виробництва. До 1996 року в Україні дефіцит державного бюджету перевищував допустимі межі (5-8 відсотків від обсягу ВВП) і покривався переважно за рахунок прямих кредитів Національного банку, тобто емісії грошей, що призводило, до зростання темпів інфляції. У 1995 році уряд України змінив політику щодо вибору джерел покриття дефіциту бюджету шляхом місії облігацій внутрішньої державної позики. Надалі урядом передбачено покривати дефіцит державного бюджету виключно за рахунок внутрішніх та зовнішніх державних позик, тобто в Україні запроваджено ринкові методи формування і регулювання державного боргу.

1.2 Сутність і види векселів

Вексель -- можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста -- Генуя, Венеція, Флоренція -- перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних нововедень, в тому числі -- утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри -- міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, -- векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель -- перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа -- платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням.

Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа (пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя) визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя). Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань, пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті, що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення зобов'язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались векселями. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) -- XVII ст. - або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загально-цивільним законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди, яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах.

Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин.

Поняття цінних паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які виконують в торгово-грошовому обігу юридичні документи. Останні являють собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обігу різні функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення відповідних правовідносин. Рівною мірою матеріально-правові функції належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя), їх пред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи, що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є їх власником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більш широкого використання "без паперових" цінних паперів замість "паперових". Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття "документ" в умовах зміни його форми з паперової на без паперову. Коли мова йде про цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих аспекти. Перший - "документальний" характер цінного паперу; другий - матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто поняття "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія, на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона, що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред'явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому права має подвійне значення. По-перше, пред'явлення цінного папера для кредитора є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером. Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

“Таким чином легітимація держателя цінного папера як суб'єкта відповідного права має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважує виступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобов'язаної особи, яка, виконавши свій обов'язок пред'явнику, звільняє себе від відповідальності перед дійсним суб'єктом права, якщо держатель таким не був”.

При аналізі поняття "цінний папір" важливо відмітити, що не кожний фінансовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм, відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку категорії цінних паперів. У зв'язку з цим потрібно підкреслити, що у багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів, що мають юридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесені законодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути цінними паперами.

Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу" (встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два види векселів:

а) переказний (тратта);

б) простий.

Переказний вексель являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ або пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до іншої особи (платника), сплатити відповідну суму певній особі або за його наказом у встановлений термін або на вимогу. На відміну від переказного векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку однієї особи (векселедавця) сплатити визначену суму певній особі (векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

- Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

- Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного (комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою (наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або - переважно - грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично нікчемне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи, надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи, причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою - ошукати кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, що дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто зобов'язаних платити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад, акцепт або аваль векселя.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується згода платника на оплату векселя. Відповідно, акцептантом є особа, що підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив аваль векселя, приймає на себе відповідальність за виконання зобов'язань зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або індосантом).

Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також несе відповідальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест векселя, що дає право векселедержателю пред'явити індосантам, авалістам, акцептантам і векселедавцеві регресивний позов.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на зміцнення грошової дисципліни.

1.3 Cутнicть та класифiкацiя активних операцiй банків з векселями

У вексельному обігу виключно важливу роль вiдiграють комерційні банки ( далі КБ ) та їхні вексельнi операцiї. В умовах загальної недовiри до державних цiнних паперiв намiр пожвавити ринок векселiв здатний не лише пiднести значення i роль банківської системи, а й зробити її авторитетнішим гарантом. Саме КБ спроможнi дати вирішальний поштовх започаткуванню вексельного обігу, й за певних умов для КБ на сучасному етапi відкривається широка сфера діяльності в цiй галузi фiнансового ринку.

Розглянемо бiльш детально операції якi можуть здійснювати КБ в сфері вексельного обiгу згiдно дiючого законодавства.

До активних банкiвських операцiй з векселями вiдносять:

1. Кредитнi операцiй

а) врахування векселiв

б) видача позичок до запитання пiд забезпечення векселiв

в) рефiнансування вексельних операцiй

2.Комiсiйнi операцiй:

а)прийняття векселiв для одержання платежiв i для оплати векселiв у строк.

б)зобов'язати оплатити вексель за платежем

в)гарантування оплати векселя

Врахування векселів

Мал.2.1 Врахування векселів

1. Видача (емісія) векселя

2. Представлення документів для розгляду питань про облік векселя

3. Видача в розписці отримання векселя

4.Юридична і економічна експертиза документів

5. Повернення векселя, якщо прийнято рішення про відмову в обліку

6. Заключення договора про облік векселя

7. Оформлення індосамента векселя

8. Подписання акта прийому -передачі векселя

9. Оплата облікової вартості векселя

10. Оформлення поручительства по векселю

11. Оплата комісійного винагородження банку за проведені операції з векселями

12. Регістрація векселя в Книзі обліку облікових векселів

13. Передача векселя в касу на зберігання

14. Предява векселя до платежу

15. Підписання Акта предяви векселя к платежу

16. Оплата вексельної суми ( і процентів, якщо вони передбачені)

17. Перечислення платежу по векселю

18. Повернення векселя з відміткою про погашення

19. Видача кредиту

Операцiя врахування векселів, що здійснюється банками, полягає в тому, що банк надає векселедержателю кредит шляхом купiвлi у нього векселя до настання термiну платежу, але по цiнні яка є меншою за вказану на векселi на величину дисконту (тобто це є певна винагорода за достроковий платіж або плата за користування кредитом), тобто економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський. При цьому розмiр дисконту розраховується на пiдставi вiдсоткової ставки врахування векселiв i встановлюється за узгодженням з векселедержателем. За іногородними векселями додатково враховується до суми дисконту поштово-телеграфнi витрати, а також комiссiя банку за інкасування iногородних векселiв.

Процес врахування векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Тому він, не чекаючи настання строку платежу за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов'язання (зокрема банк).

Враховуючи вексель, банки мають звертати увагу на правильнiсть оформлення i вiдповiдність усiх реквiзитiв векселя. Окрiм цього до векселя виставляється вимога наявностi не менш нiж 2 пiдписiв, тобто векселедавця й першого векселеотримувача. Кiлькicть передавальних пiдписiв є свiдоцтвом надiйностi векселя. Але ж тут в обов'язковому порядку треба перевірити неперервнiсть індосаментiв та законність володiння векселем. Що стосується термінів погашення, то перевага віддається короткостроковим векселям. Не приймаються на врахування векселі, наданi юридичними особами, векселі яких пред'являлися до протесту протягом останнiх 6 мiсяцiв. Окрiм цих обов'язкових вимог банки при обмінних операцiях додержуються якісної та кількісної полiтики врахування.

При цьому пiд кiлькicною полiтикою обмiну розуміється та найбільша сума, на яку банк може враховувати вексель кожного окремого клієнта. Тобто це є так званою метою вiдповiдальностi клієнта перед банком по вексельним зобов'язанням.

Пiд якiсною стороною обмiну розумiють вексельний матеріал якостi, який банк приймає до обмiну в роздрiб його походження ( мiсцевi, внутрiшнi й iноземнi векселi), рiзновидiв (комерцiйний, фiнансовий та інші), а також iнших вимог. В якiснiй полiтицi банки поперед усього намагаються мати справу з:

-векселями, що виникли на пiдставi реальних торговельних угод, затверджених товарними документами;-векселями , виданими на солiднi промисловi, торговi й банківські фiрми;

-векселями з платежем в банкiвському пунктi.

В якiснiй полiтицi обмiну важливу роль грає також полiтика банку вiдносно структури кредитного портфелю й галузей кредитування народного господарства.В умовах ринкової економіки врахування векселів - дуже поширена фінансова операція. Це пояснюється досить широким різноманітним використанням розрахунків і міжфірмового кредитування за допомогою векселів.

Стосовно банків це пояснюється наступним:

-векселю властива висока ліквідність;

-встановлений строк погашення боргового зобов'язання;

-обліковий кредит банку є короткостроковим;

-за певних умов вексель є більш стабільним видом активів, ніж акції, та несе менший ступінь ризику;

-може бути легко реалізований (насамперед шляхом переврахування в НБУ).

Позики по спецiальним позичковим розрахункам, забезпеченi векселями (ломбардна операцiя).

Є доцiльними для підприємств ,які інтенсивно використовують векселi в розрахунках. Їх сутність полягає в тому, що банки можуть вiдкривати клієнтам за їх заявою спецiальний позичковий рахунок й відображувати на ньому суму наданої позички пiд забезпечення прийнятих векселiв. При цьому до надійності векселiв, що приймаються пiд забезпечення пред'являються тi самі вимоги, що й до врахування векселiв. Векселя пiд забезпечення спеціального позичкового рахунку приймаються не на їхню повну вартiсть, а на 60-90% їхньої номінальної вартості. Позички оформляються без зазначення строку або до настання строку погашення векселiв, що приймаються пiд заставу. Оформлення такої позички може бути у виглядi чекової книжки. Погашення позички за спецiальним рахунком пiд векселi робить саме той, хто користується кредитом (при здійсненні операції по врахуванню векселів той, хто кредитується і той, хто погашає позичку - це рiзнi особи, де платником по кредиту є платник по векселю), пiсля чого йому повертається iз забезпечення вексель на суму, вiдносну до внесеної на погашення боргу. Спец. позичковий рахунок є рахунком до запитання i це надає банку право у будь-який момент вимагати вiд клієнта повного або часткового погашення позики або внесення додаткового забезпечення векселями. Це повинно бути визначено в кредитній угодi. При наданi кредиту пiд вексельну заставу позичальник дає банку зобов'язання, виконати яке є обов'язковою умовою для користування кредитом. У них визначається:

1. Лiмiт кредиту.

2. Граничне спiввiдношення мiж забезпеченням i можливою заборгованістю.

3. Розмiр вiдсоткiв за кредит i комiсiю на користь банку.

4. Право банку підвищувати на свiй розсуд, але за попередженням клієнта розмiр вiдсоткiв i комісії.

5. Право банку закрити рахунок і вимагати у будь-який час повного або часткового погашення заборгованостi, або надання додаткового забезпечення.

6. Право банку обертати та погашати боргову суму, що надходить до оплати прийнятих в заставу векселiв.

7. Право банку погашати заборгованiсть клієнта iз суми, що належить клієнту (знаходиться у банку на його рахунку).

8. Право банку дозволити клієнту за його iнiцiативою замінити одні векселі до строку їх оплати iншими.

Вдаються до ломбардної операції головним чином особи, що мають в своєму активi значний вексельний портфель й бажаючі користуватися властнiстю цього виду займа - кредитні ресурси по ньому доступнi практичного у будь-який момент, а проценти сплачуються тiльки за тi днi, протягом яких суми дiйсно були позичені.

За умов же простого врахування розрахунок отримати в даний момент певну суму знаходиться в деякій залежності від попередньої оцінки векселів в облікових комітетах. Врахування часто виявляється не тільки менш зручною , але й менш вигідною формою кредиту, оскільки відсотки утримуються наперед до настання строків погашення векселів, причому особа ,що користується кредитом ,інколи сплачує відсотки за терміни ,що перевищують термін дійсної потреби в ресурсах. Однак по ломбардній операції банки назначають відсотки в середньому на 1% вищий ніж по врахуванню векселів. На практиці ломбардний кредит, забезпечений одними векселями, зустрічається рідно, частіше - додатково закладаються інші цінні папери та документи на право власності (закладні).

Комiсiйно-кредитні операції. Інкасування векселiв

Їх сутнiсть полягає в виконанні банком доручення векселедержателiв щодо пред'явлення векселiв у строк платежу й одержання належних платежiв. У разi непогашення платежу вексель повертається векселедержателю, але з опротестуванням неплатежу.

Таким чином, банк вiдповідає за наслiдки, які з'явилися б через невчинення протесту. Інкасуючи векселі банк приймає на себе лише доручення одержання належного за векселем платежу у визначений термiн i передання його власнику векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкції клієнта. Банк ,як правило принимє вексель на iнкасо тiльки в разi, якщо в мiсцi платежу у них чи власнi агенти, чи вiддiлення, чи кореспондентні.

Мал.2.2 Інкасування векселів

1. Видача векселя

2. Надання документів для розгляду питання про інкасування векселя

3. Видача розписки в здобутті векселя

4. Юридична і економічна експертиза документів

5. Возврат векселів для оформлення індосамента або в разі ухвалення рішення про відмову в інкасуванні

6. Заключення договору про прийняття векселя на інкасо