Перспективи розвитку комерційних кредитів та вексельного обігу в Україні

7. Оформлення перепоручительного індосамента на векселі

8. Підписання Акту прийому-передачі векселя

9. Оплата вартості векселя

10. Оформлення поручительства по векселю

11. Оплата комісійної винагороди

12. Реєстрація векселя в Книзі обліку інкасованих векселів

13. Передача векселів в касу на зберігання

14. Пред'явлення векселя до платежу

15. Підписання Акту пред'явлення векселя до платежу

16. Оплата векселедавцем(платником) вексельних сум (і відсотків, якщо вони передбачені)

17. Несплата або часткова несплата векселедавцем (платником) вексельних сум (і відсотків, якщо вони передбачені)

18. Оплата вексельних сум в порядку поручительства

19. Перечислення платежу по векселю

20. Возврат векселів з відміткою про погашення

21. Здійснення протесту в неплатежі по векселю

22. Пред'явлення вимоги в порядку регресу про платіж по векселю

23. Погашення суми, зв'язаною з обовязком по простроченому векселю

24. Видача кредиту

25. Неповернення кредиту і (або) відсотків по ньому

26. Звернення стягнення на закладені векселі (через судові органи)

За виконання доручення щодо iнкасування векселiв банк має право на:

а) вiдшкодування витрати за вiдправку та отримання векселiв i одержання платежу, коли платіж за векселем необхiдно одержати в iншому мiсцi;

б)винагороду за виконання доручення.

Перевага інкасової операції полягає в тому , що при врахуванні векселів банк бере на себе ризик, кредитуючи клієнта й мобілізуючи власний капітал, між тим як при інкасо він приймає на себе зобов'язання отримання платежу згідно з інструкціями клієнта. Банк не бере на себе інших зобов'язань ні за наслідки , які можуть виникнути внаслідок помилок в тексті документів , ні за несвоєчасне пред'явлення документів особі , що вказана поручителем , ні за невиконання інструкцій клієнта. Однак в інтересах розвитку даного виду операцій , банк приймає всі заходи , щоб йому не були поставлені в провину будь-які недоліки.

Інкасова операція досягає великих розмірів в тих банках, які мають багаточисельні відділення. Бо вони можуть надати своїм клієнтам більш пільгові умови чим ті, що вимушені звертатися до кореспондентів для виконання доручень.

Банки розвивають інкасову операцію ще й тому , що вона не тільки дає їм досить великий прибуток у вигляді комісії, але й дає доступ до підчас величезних капіталів, значення яких для банків є рівнозначним значенню векселів на поточних рахунках(це пояснюється тим , що з моменту отримання авізо й кредитування рахунка клієнта проходить певний проміжок часу , що надає банкам можливість безпроцентно тимчасово користуватися коштами клієнтів ).

Інкасо векселів буває:

- чисте - при інкасуванні простих векселів ,що не супроводжується комерційними документами;

- документарне - при інкасуванні простих та переказних векселів, супроводжується комерційними документами.

Чисте інкасо проводиться з метою отримання акцепту чи платежу, документарне - надання комерційних документів платнику (акцентанту) проти платежу чи акценту, в залежності від випадку.

Домiцiляцiя векселiв

Домiцiляцiя - прийняття банком вiд iменi поручителя векселя до сплати та його оплати за рахунок поручителя, який може бути векселедавцем чи акцентантом. Метою проведення подібної операцiї є отримання банком доходу у вигляді комісії за надання клієнту додаткових послуг.

Дана операцiя дещо протилежна що до операції iнкасування векселiв, бо банк в даному випадку є не одержувачем платежу, а стає платником.

Вступаючи як домiцiлiант , банк не ризикує, бо вiн оплачує вексель лише у випадку наявностi певної суму коштiв, вiдповiдно внесених платником, або за умови їх наявностi на поточному рахунку. При цьому платник має уповноважити банк на списання з його рахунку суми, необхiдної для оплати векселя.

У випадку нестачi коштiв на рахунку платника банк відмовляє у платежi i вексель опротестовується у визначальному порядку проти векселедавця.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

- по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв ( якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi чекають їх місцями, то це велике благо);

- по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку, оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, а вiдповiдно з'являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи, можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у даному напрямку вже зробленi.

1.4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1) національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України;

2) положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу"[21]. І,хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне - створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341[22]

Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України"[23]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обігу.

Спеціальним листом Національного банку України від 25.02.93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року[24]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевського Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25.02.93 р., який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу[25]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17.05.93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”[26].

Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах"[27].

Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року[28]. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.94 р. №18/5[29].(На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 93298 від 23.08.98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України"[30]. Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22.09.94 р. № 193[31], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме:

1) оформлення і облік платіжних документів;

2) проведення заліку взаємної заборгованості;

3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;

4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з'ясовано, і Національний банк України 30.09.94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями"[32].

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комерційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведення рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14.10.94 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів"[33].

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані "Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі"[34] телеграмою Національного банку України від 22.02.95 р. N 15010/48.

Указ Президента України від 14.09.94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями"[35] було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємозаліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.12.95 р. № 960 "Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями"[36] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04.12.95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322[37]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передбачає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12.06.1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році”[38], відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані “податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України[39], податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.1996 року № 689 “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства”[40]. Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами);

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні"[41] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу”[42], регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п.4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”[43], де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року[44], забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року[45], передбачали заповнення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів"[46], що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки"[47] вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01.12.93 р. № 22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів"[48] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0,3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська конвенція 1930 року за № 358, якою впроваджений у дію Одноманітний закон про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція 1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазначено відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2 Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України, як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, виникає необхідність внесення істотних змін у вексельне законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998 року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання випуску та обігу векселів в Україні :

Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)

Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;

Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;

Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти України.

Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено уніфікований закон про переказні та прості векселі”.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Украіні ведеться і маємо надію, що вже найближчим часом вищезгадані закони будуть прийняті.

Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.

2. Дослідження вексельного обігу та комерційного кредиту ВАТ банку «Фінанси та Кредит»

2.1 Загальна характеристика банку « Фінанси та Кредит»

Банк "Фінанси та Кредит" зареєстровано 30 жовтня 1991 року як Комерційний Банк "Український комерційний банк ділової співпраці", з 13 жовтня 1995 року перереєстровано як Комерційний Банк "Фінанси та Кредит". У грудні 2002 року згідно з Законом "Про банки і банківську діяльність" до Статуту Банку було внесено зміни: Банк зареєстровано як Банк "Фінанси та Кредит", ТОВ. У 2007 році Банк «Фінанси та Кредит» було реорганізовано з Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) у Відкрите акціонерне товариство (ВАТ).

Аудитор Банку - KPMG

Членство у міжбанківських об'єднаннях, біржах, асоціаціях і міжнародних організаціях:

- Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ)

- Українська Фондова Біржа (УФБ)

- Асоціація Українських Банків (АУБ)

- Перша Фондова Торгівельна Система (ПФТС)

- Київський Банківський Союз (КБС)

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

- VISA International (Принциповий член)

- MasterCard International (Принциповий член)

- Western Union (Прямий агент компанії)

- МБРР (Банк-агент з обслуговування кредитних ліній, гарантованих Кабінетом Міністрів України)

- Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД)

Кореспондентський рахунок у грн. № 32001170801 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області

Кореспондентський рахунок у дол. США - Citibank, New York

Кореспондентський рахунок у євро - Сitibank, Frankfurt/Main

МФО: 300131

Код ЄГПОУ: 09807856

Ліцензії та дозволи, які має Банк:

Банківська ліцензія № 28 від 17.07.2007 р.

Ліцензія ДКЦПФР АБ № 113408 от 27.10.2004 р. на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів

Ліцензія ДКЦПФР АБ № 113408 от 27.10.2004 р. на право виконання професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів

Банківські операції, які Банк має право здійснювати на підставі банківської ліцензії НБУ:

* залучення вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

* відкриття та супровід поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, в тому числі перерахування коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів і зарахування коштів на них;

* розміщення залучених коштів від власного імені, на власних умовах і на власний ризик;

* надання гарантій, поручництв та інших зобов'язань від третіх осіб, які мають намір виконати їх у грошовій формі;

* придбання права вимоги виконання зобов'язань у грошовій формі за доставлені товари або отримані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийому платежів (факторинг);

* лізинг;

* послуги відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання коштовностей і документів;

* випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних і платіжних інструментів;

* випуск банківських платіжних карток і виконання операцій з використанням цих карток;

* надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій;

* операції з валютними коштовностями;

* супровід рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) у іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у національній валюті України;

* супровід кореспондентських рахунків банків (резидентів-нерезидентів) у іноземній валюті;

* супровід кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у національній валюті України;

* відкриття кореспондентських рахунків у іноземній валюті в уповноважених банках України і здійснення операцій за ними;

* відкриття кореспондентських рахунків у іноземній валюті у банках (нерезидентах) і здійснення операцій за ними;

* залучення і розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

* залучення і розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

* операції з банківськими металами на валютному ринку України;

* операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

емісія власних цінних паперів;

* операції купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

* здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (в тому числі андеррайтинг);

* здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

* перевезення валютних цінностей та інкасація коштів;

* операції за дорученням клієнтів або від власного імені;

* операції з інструментами грошового ринку;

* операції з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;

* операції з фінансовими ф'ючерсами і опціонами;

* довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними і фізичними особами;

* депозитарна діяльність і діяльність супроводження реєстровласників іменних цінних паперів;

* депозитарна діяльність зберігача цінних паперів;

Учасники Банку

- Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

- ЗАТ "F&C Realty"

- ТОВ "Асканія"

2.2 Аналіз боргових цінних паперів банку «Фінанси та кредит»

Малодослідженою є й сфера обігу боргових зобов'язань, що, на наш погляд, і спричинило боргову кризу у 1998 р., коли збудована державними фінансистами фінансова піраміда короткострокових державних облігацій ОВДП зруйнувала і без того слабку банківську систему в Україні. Лише з 2001 р. поступово цей ринок починає відновлюватися.

В західних країнах ринок боргових зобов'язань, особливо державних, складає основну частину фондового ринку. Боргові інструменти є головними складовими інвестиційних портфелів портфельних інвесторів, у той час, коли частка акцій, як ризикових цінних паперів є незначною.

До боргових цінних паперів належать:

O облігації (державні та корпоративні);

O казначейські зобов'язання та векселі;

O депозитні сертифікати банків;

O векселі.

Боргові цінні папери історично виникають першими. Згадки про векселі датуються XII ст., облігаційні позики королів різних європейських держав дозволяли знаходити кошти для ведення воєн, колоніальних завоювань тощо. Боргові цінні папери класифікують за різними ознаками. До основних ознак належать:

1) терміни існування боргового зобов'язання;

2) характер отриманого доходу;

3) забезпеченість повернення суми боргу тощо.

За першою ознакою боргові цінні папери поділяються на:

O короткострокові (термін існування до одного року);

O середньострокові (від одного року до п'яти);

O довгострокові (від п'яти років до двадцяти, тридцяти й далі).

За другою ознакою богові цінні папери поділяються на процентні, коли дохід нараховується у твердо-фіксованих відсотках на суму номінального боргу і виплачуються у терміни та розмірах, передбачених умовами емісії та дисконтні, коли дохід одержується у вигляді різниці між ринковою ціною боргового зобов'язання та номінальною сумою боргу. За третьою ознакою боргові цінні папери поділяються на забезпечені іншими ліквідними активами та незабезпечені.

Дамо короткі визначення облігації, векселя та депозитного сертифікату банків.

Облігація - це цінний, папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього паперу у передбачені строки з виплатою фіксованого проценту. Облігації бувають державними та корпоративними. Облігації належать до процентних цінних паперів.

Вексель - встановлена законом форма боргового зобов'язання про безумовне повернення боргу. Векселі бувають прості та переказні (соло-векселі та тратти). Векселі належать до дисконтних цінних паперів.

Депозитний сертифікат - письмове свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих. відсотків доходу, нарахованих на номінал. Ці цінні папери широко застосовують у біржовій торгівлі, причому, як вказувалося вище, в основному торгівлі проводиться значними кількостями та крупними номіналами.

Третю, четверту та п'яту групу фінансових інструментів в Україні майже не вивчають, хоча спроби впровадження форвардних та ф'ючерсних контрактів час від часу трапляються. Більше того, у вітчизняних наукових публікаціях такої класифікації не дається. У кращому випадку можна зустріти лише третю групу, яку різні автори називають або спеціальними або похідними цінними паперами. Саме вивчення суті цих інструментів, особливо біржових, поставлено у якості основного завдання даного підручника.

Лише ліквідні фінансові інструменти є об'єктами біржової торгівлі, причому для запровадження нових контрактів для них також проводиться своєрідна біржова експертиза. Для таких цінних паперів як акції на фондових біржах проводиться процедура лістингу, включення їх до котирувального списку біржі. Ця процедура передбачає виконання компанією - емітентом ряду вимог щодо вартості основних активів, прибутку, одержаного впродовж останніх років, розкриття інформації про діяльність. Обов'язковою у цьому випадку є проведення аудиторської перевірки, причому аудитором, який співпрацює з біржею. Все це робиться для того, щоб на біржі котирувалися надійні масові фінансові інструменти.



Рядок	Найменування статті	2008 рік	2007 рік
1	2	3	4
1	Боргові цінні папери	788 519	99
2	Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком	602 390	235 804
3	Усього	1 390 909	235 903

Станом на кінець дня 31 грудня 2008 року цінні папери в торговому портфелі Банку на продаж не використовувались в якості застави або для операцій РЕПО.

Рядок	Найменування статті	2008 рік	2007 рік
1	2	3	3
1	Боргові цінні папери	14 146	17 249
2	Акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком	71 900	59 097
3	Всього	86 046	76 346
4	Резерви під знецінення цінних паперів у портфелі банку на продаж	(166)	(516)
5	Усього цінних паперів у портфелі банку на продаж за вирахуванням резервів	85 880	75 830

Станом на кінець дня 31 грудня 2008 року цінні папери в портфелі Банку на продаж не використовувались в якості застави або для операцій РЕПО.

2.3 Оцінка акцій та облігацій та їх показники

Показники, що використовуються для оцінки акцій та облігації

Показники, то характеризують якість акцій.

1. Дивідендна віддача акції, яка встановлює зв'язок між величиною дивіденду і ціною акції:

Дивідендна віддача акції = Дивіденд х 100% / Ціна акції

Цей коефіцієнт с основним статистичним індикатором, який дозволяє порівняні ступінь. дохідності акцій різних корпорацій, а також акцій з інтими альтернативними видами збережень.

Коефіцієнт буде завжди вищим через день після об'яви дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється тим, що нанаступний день після виплати дивідендів біржова ціпа акції, яка знаходиться в знаменнику формули, буде завжди менша за величину дивіденду порівняно із ціною попереднього дня. Тому для розрахунку дохідності акції краще використовувати наступну модифікацію формули:

Дивідендна віддача акції = Дивіденд X 100% / (Ціна акції) -(Дивіденд х Кількість днів від виплати дивіденду /360)

2. Коефіцієнт ціна-дохід, який встановлює зв'язок між ціною акції та величиною чистого доходу корпорації, що припадає на одну акцію:

Коефіцієнт ціна-дохід = Дохід па одну акцію /Ціна акції

Чим нижча величина цього коефіцієнта, тим вища оцінка акції та корпорації.

Показник капіталізованої вартості акцій, який визначає ринкову вартість усіх акцій корпорації:

Капіталізована вартість акцій = Кількість акцій х Курс однієї акції

3. Показники віддачі (рентабельності) акціонерного капіталу за чистим доходом і за об'ємом реалізацій (продажу) представляють собою відношення, в першому випадку, величини чистого доходу корпорації за досліджуваний період часу, а в другому- об'єму реалізації до величини капіталізованої вартості акцій.

Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за чистим доходом = Чистий дохід / Капіталізована вартість акцій

Коефіцієнт рентабельності акціонерного капіталу за об'ємом реалізації = Об'єм реалізації / Капіталізована вартість акцій

Перший з наведених коефіцієнтів за змістом є оберненим до коефіцієнта ціна-дохід. Чим менша величина коефіцієнтів рентабельності, тим вищий рівень капіталоемкості виробництва і нижча віддача акціонерного капіталу.

4. Показник вартості акцій за балансом показує, яка величина акціонерного капіталу і резервного (страхового) фонду припадає на одну випущену акцію:

Вартість акцій за балансом = (Акціонерний капітал +Резервний фонд) / Число акцій

5. Показник дійсної вартості акції показує, яка величина всіх капітальних ресурсів корпорації припадає па одну випущену акцію. Цей показник дуже важливий при економічному аналізі у зв'язку з придбанням контрольного пакета акцій чи ліквідацією корпорації:

Дійсна вартість акції = Капітальні ресурси, включаючи, необ'явлені резерви /Кількість акцій

6. Показник повного доходу від капіталу, який узагальнює всі доходи та збитки, що принесені акціями:

Повний дохід від капіталу = (Дивіденд + Ціна на кінець року - - Ціна па початок року) /Ціна на початок року х 100%

7. Показник середньої ціни акції характеризує середню величину вартості однієї акції пакету, що формується протягом певного періоду часу, так як часто клієнт регулярно перераховує гроші дія придбання акцій за вигідною ціною брокерській чи ди лерськім конторі:

Середня ціпа акції = Сума регулярних перерахувань х Період/Кількість куплених акцій

Показники, що характеризують якість облігацій.

1. Прямий дохід від облігації, який встановлює в процентному виразі залежність між величиною доходу за облігацією та її ціною. Якщо ціна облігації вища від її номінальної вартості, то величина прямого доходу буде нижчою від норми процента. Як що ж ціна нижча номінальної вартості, то прямий дохід вищий за процентну ставку.

Прямий дохід за облігацією = Норма процента х Номінальну вартість облігації/Ціна облігації

2. Дохід за облігацією на дату погашення визначає фактичний процентний дохід інвестора на цей момент. Як відомо, в день погашення виплачується номінальна вартість облігації (100%), а ринкова ціна в день покупки може бути вищою номінальної вартості (перевищувати 100°”) чи бути нижчою (менше 100%).

Дохід за облігацією на дату погашення =((Норма процента + (Сума погашення - Ціна в день покупки) /Період) /((Ціна в день покупки + Сума погашення) /2) х 100%

Рядок	Найменування статті	2008 рік	2007 рік
1	2	3	4
1	Дивіденди на початок року	0	0
2	Дивіденди, що оголошені протягом року	1 000	400
3	Дивіденди, що спрямовані на придбання акцій нової емісії
4	Дивіденди, що спрямовані на поповнення статутного капіталу протягом року
5	Дивіденди, що сплачені протягом року	(1 000)	(400)
6	Дивіденди на кінець року

Дані статті "Дивіденди, що сплачені протягом року" відповідають рядку 13 додатку 20 "Звіт про власний капітал" та рядку 32 Додатку 12 "Звіт про рух грошових коштів".

Рядок	Найменування статті	2007 рік	2006 рік
1	2	3	3
1	Цінні папери в торговому портфелі банку	0	0
2	Цінні папери в портфелі банку на продаж	1 255	881
3	Усього	1 255	881

Сума доходу у вигляді дивідендів ("Усього") відповідає рядку 5 додатку 12 "Звіт про рух грошових коштів" та рядку 4 додатку 8 " Звіт про фінансові результати".

Розрахунок чистого та скоригованого чистого прибутку (збитку) на одну просту акцію

Рядок	Найменування статті	Розрахунок статті (рахунки)
1	2	3
1	Чистий прибуток (збиток) за вирахуванням дивідендів на привілейовані акції за звітний рік (грн.)	279 554 066
2	Середньорічна кількість простих акцій в обігу (шт.)	602 441 148
3	Чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію (грн.)	0,46
4	Коригування	0
5	Дивіденди, що визнані у звітному періоді, на розбавляючі потенційні прості акції (грн.)	0
6	Витрати на відсотки, які пов'язані з розбавляючими потенційними простими акціями, що визнані у звітному році (грн.)	0
7	Поточний та відстрочений податок на прибуток, який пов'язаний з витратами на відсотки (грн.)	0
8	Скоригований чистий прибуток (збиток) за звітний рік (грн.)	279 554 066
9	Кількість розбавляючих потенційних простих акцій (шт.)	0
10	Скоригована середньорічна кількість простих акцій (шт.)	602 441 148
11	Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію	0,46

Сума статті "Скоригований чистий прибуток (збиток) за 2007 рік (грн.)" відповідає рядку 19 Додатку 8 "Звіт про фінансові результати".

Розрахунок середньорічної кількості простих акцій в обігу

Рядок	Дата	Найменування статті	Випущені акції	Власні акції, що викуплені банком	Продаж раніше викуплених власних акцій	Акції в обігу	Середньозважена кількість простих акцій, які перебувають в обігу (кол. 7 х кол. 8)
1	2	3	4	5	6	7
1	01.01.2007	Кількість акцій на початок звітного року	0	0	0	0	0
2.1	02.08.2007	Випуск нових акцій	1 038 000 125	0	0	1 038 000 125	315665791
2.2	21.11.2007	Випуск нових акцій	1 515 000 000	0	0	2 553 000 125	286775357
3		Придбання власних акцій	0	0	0	0	0
4		Коригування:	0	0	0	0	0
5		сплата дивідендів простими акціями	0	0	0	0	0
6		випуск прав на придбання простих акцій, призначених для існуючих акціонерів за ціною нижчою, ніж справедлива вартість простих акцій	0	0	0	0	0
7		зменшення номінальної вартості акцій (дроблення акцій)	0	0	0	0	0
8		збільшення номінальної вартості акцій (консолідація акцій)	0	0	0	0	0
9	31.12.2007	Кількість акцій на кінець звітного року	2 553 000 125	0	0	2 553 000 125	602441148
10	Середньорічна кількість простих акцій в обігу	602 441 148

Сума статті "Скоригований чистий прибуток (збиток) на одну просту акцію" відповідає рядку 21 Додатку 8 "Звіт про фінансові результати".

У звітному році відбулася реорганізація Банку "Фінанси та Кредит", ТОВ шляхом перетворення з товаристсва з обмеженою відповідальністю у відкрите акціонерне товариство - ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит". В результаті перетворення було здійснено обмін часток учасників Банку "Фінанси та Кредит", ТОВ на прості іменні акції банку. У рядку 2.1 за колонкою 4 зазначено прості іменні акції ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" номіналом 0.50 грн., обмін яких було здійснено та випуск яких був зареєстрований Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 02 серпня 2007 року (свідоцтво про реєстрацію випуску акцій на підставі рішення від 02.08.2007 №347/1/07). У рядку 2.2 за колонкою 4 включені прості акції номіналом 0.50 грн., які випущені та зареєстровані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 21 листопада 2007 року (свідоцтво про реєстрацію випуску акцій на підставі рішення від 21.11.2007 №391/1/07).

3. Напрями вдосконалення механізму вексельного обігу в Україні

3.1 Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого покращання

У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля по вдосконаленню єдино образного вексельного законодавства і у 1988 р. Організація об'єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р. Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід'ємною складовою частиною у господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

За оцінками німецької консультаційної групи з питань економіки, яка працює при уряді України,частка взаємної заборгованості підприємств України у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом 1995 р. складала: дебіторська --25%, кредиторська -- 34%. Група вважає, що показники в цілому знаходяться на рівні промислово розвинених країн, а також європейських країн з економікою, що трансформується -- Угорщина, Чехія, Польща, де сума комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги підприємств) знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього продукту. На жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі неплатежі -- це гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні та соціальні причини неплатежів відомі, але керівники підприємств - боржників по інерції впевнені, що кошти для погашення боргових зобов'язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент врятує їх або просто спише борги.

Досвід інших країн показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час, а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як “захід” не може бути ефективним. Лікування повинне бути системним, комплексним з використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації, банкрутства боржників.

Основний напрямок вирішення проблеми відомий -- інтенсифікація ринку цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє державі почуватися вільніше навіть при проведенні реструкційної політики. Але для цього необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку. У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних паперів -- “німецько - японська”, при якій визначаючими суб'єктами є банки, та “англо - американська”, яка дозволяє іншим фінансово - кредитним інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку. В останньому випадку державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш жорстким. Це особливо важливо у процесі становлення ринкових відносин в Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків. Їх дії повністю підконтрольні Національному банку України та іншим владним структурам (Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова інспекція).

Взагалі, другий шлях більш прийнятний для держави. Інтенсивний розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних паперів, серед яких провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.

Спеціалізованих організацій, створених для обслуговування та розвитку операцій з векселями недостатньо. Тільки у 1995 р. в Україні почала створюватись мережа таких спеціалізованих фінансових організацій.

Провідне місце серед них посідає асоціація “Український вексельний центр” (надалі -- “Укрвексель”), створена з метою сприяння розвитку в Україні ринку цінних паперів, відродження національного вексельного обігу як випробуваного платіжного засобу, інструменту зниження темпів інфляції та залучення інвестицій, а також для розв'язання методичних, організаційних та практичних питань , що виникають при здійсненні господарських та фінансових операцій з використанням векселів.

Засновниками Укрвекселя виступили: Академія підприємництва та менеджменту України, Українська фондова біржа, Асоціація консультаційних фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія “Стрілець”, Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.

За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з питань фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель провів ряд заходів, консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго, Мінпрому, Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум неплатежів. Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про подальший розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та Укрвексель уклали 1 вересня 1995 р.

З метою розв'язання кризи неплатежів Укрвексель розробив та узгодив з міністерствами - учасниками Генеральної угоди “Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей народного господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання “бронзових”, “дружніх” та аналогічних векселів випадків, шахрайства на торгах УФБ продавцем векселів виступає уповноважена Укрвекселем спеціалізована брокерська контора “Стрілець - вексель”, яка здійснює відповідну експертизу цінних паперів, вексельних ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. Крім того, виходячи з новітнього характеру операцій з векселями, за домовленістю з Укрвекселем Українська фондова біржа, постановила, що у разі, якщо векселі виставлено спеціалізованою вексельною брокерською конторою, сплачувана сторонами біржового контракту вартість котировки цінних паперів та розмір збору за послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню вексельного обігу в країні.

Для здійснення вексельних операцій за участю Укрвекселя створено Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до встановленого порядку може здійснювати комерційні та комісійні операції з цінними паперами. Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання, уступку вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу, координує діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як особа з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на Українській фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують питання про необхідність створення диспетчерських вексельних пунктів. Так у Мінпромі два таких пункти створюються у Дніпропетровську та Києві на базі існуючих галузевих інформаційно - обчислювальних центрів.

Існуюча практика безакцептного списання боргів на користь бюджету не сприяє підвищенню ділової активності підприємств, особливо тих, які за виконані держзамовлення не отримують від споживачів кошти за вироблену продукцію і вимушені ставати боржниками перед державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні підприємствам, що поставляють паливно - енергетичні ресурси та найважливішу промислову сировину за держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з бюджетом. Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти, Міненерго, Мінпрому.

Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців, акцептантів, індосантів тощо. У країнах з розвинутою правовою базою ринкової економіки протягом десятиріч як один з інструментів такого механізму захисту використовуються переліки неакцептованих та неоплачених векселів.

Передбачається, що аналіз і систематизацію поточної вексельної інформації, як і її економічну і юридичну експертизу, здійснюватимуть фахівці Центральної вексельної палати. Для реалізації цих функцій Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та сучасну комп'ютерну техніку. Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій основі із зацікавленими підприємствами - учасниками вексельного обігу.

На першому етапі впровадження інформаційної системи передбачається використовувати існуючі в міністерствах канали зв'язку з підвідомчими підприємствами. Поточний збір, контроль та зберігання інформації про наявну на підприємствах заборгованість та подальше подання цієї інформації на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити як створюваним диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно - обчислювальним центрам.

Серед принципово нових положень, які передбачається впровадити у порядку експерименту, можна виділити створення органів, що координують вексельний обіг. Доцільно зупинитись на можливості функціонування Міжвідомчого Вексельного Комітету. У своїй діяльності Комітет має виходити з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи неплатежів, покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного функціонування векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників Генеральної угоди.

Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН “Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р.) не може бути здійснене найближчим часом.