Аналіз результативності фінансово-господарської діяльності комерційного банку

По-перше, капітал служить для захисту від банкрутства (гроші на чорний день), компенсуючи поточні втрати до рішення виникаючих проблем. По-друге, капітал забезпечує засоби, необхідні для створення, організації й функціонування банку до залучення достатньої кількості депозитів. Новому банку потрібні засоби ще до його відкриття. По-третє, капітал підтримує довіра клієнтів до банку й переконує кредиторів у його фінансовій силі. Капітал повинен бути досить великий для забезпечення впевненості позичальників у тім, що банк здатний задовольнити їхньої потреби в кредитах, навіть якщо економіка переживає спад. По-четверте, капітал забезпечує засоби для організаційного росту, надання нових послуг, виконання нових програм і закупівлі встаткування. У період росту банк має потребу в додатковому капіталі для підтримки й захисту від ризику, пов'язаного з наданням нових послуг і розвитком банку (у тому числі створенням філій).

Крім того, капітал є основою для встановлення регулювальними органами нормативів, що визначають контрольовані показники його діяльності.

Основою власних засобів банку є статутний фонд. Умови роботи на фінансовому ринку жадають від комерційних банків постійного його нарощування. На це ж спрямовано політику НБУ.

При визначенні необхідного розміру капіталу банку треба в першу чергу враховувати мінімально припустимий розмір його капіталу й нормативи, установлені регулювальними органами, при розрахунку яких використається величина власних засобів (капіталу) банку. Один з таких нормативів, обумовлений як відношення капіталу банку до суми його ризикових активів, є основним нормативом достатності капіталу не тільки для української банківської практики, але й в усім світі.

Якість активів оцінюється c точки зору їхньої зворотності (для кредитного портфеля) і здатності вчасно й без втрат звертатися в платіжні засоби (для цінних паперів й основних засобів).

Тому що видача позичок становить основу активних операцій банку, то вони (у міру повернення) є й основним джерелом для погашення зобов'язань перед клієнтами. Тому утруднення при поверненні засобів банку можуть викликати найбільш серйозні збої в його роботі. Таким чином, надійність банку багато в чому буде визначатися двома величинами - розміром кредитного портфеля (як основного джерела ризику) і обсягом простроченої заборгованості (загублені активи).

Ліквідність оцінюється на основі здатності перетворювати свої активи в кошти або інші платіжні засоби для оплати пропонованих зобов'язань у випадку, якщо наявних у наявності платіжних засобів для цього не вистачає.

Керування ліквідністю банку містить у собі проведення як активних, так і пасивних операцій, маючи на увазі наявність доступних ресурсів для швидкого збільшення ліквідності. Основними джерелами таких ресурсів традиційно є міжбанківський ринок.

Метою керування активами й зобов'язаннями як складової частини керування фінансами банку є одержання прибутку при одночасному забезпеченні ліквідності вкладених у банк засобів вкладників і кредиторів і виконанні нормативів, установлених регулювальними органами.

Прибутковість банку. Ефективність банку виражається в рівні його прибутковості й відбиває позитивний сукупний результат роботи банку у всіх сферах його господарсько-фінансової й комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються всі його операційні витрати, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якої визначає рівень дивідендів, збільшення власних засобів і розвиток пасивних й активних операцій.

Прибуток - це головний показник результативності роботи банку. Кількісна і якісна оцінка прибутковості провадиться з метою з'ясовування фінансової стійкості банку. Система цієї оцінки ґрунтується на прийнятої у світовій банківської практиці моделі формування чистого прибутку. Ця модель побудована таким чином, що доходи і витрати групуються на основі якісних критеріїв, що дозволяє дати не тільки кількісну, але і якісну оцінку рівня прибутковості банку.

Саме така характеристика блоків формування чистого прибутку банку лежить в основі кількісного і якісного аналізу її рівня. Одним із підходів до оцінки рівня прибутковості банка є виявлення сформованої тенденції зростання прибутку банку.

Особливістю функціонування банків є те, що велика доля їхніх збитків покривається поточними доходами. Тому в банках, на відміну від підприємств, платоспроможність забезпечується лише частиною власного капіталу. Банк вважається платоспроможним, доки залишається недоторканим його акціонерний (пайовий) капітал, тобто вартість активів банка дорівнює сумі його забезпечених зобов'язань плюс акціонерний (пайовий) капітал.

Для того щоб оцінити ефективність діяльності комерційного банка порівняно з іншими суб'єктами економіки, доцільно використовувати такий показник, як відношення чистого прибутку до розміру оплаченого статутного фонду комерційного банку. Він характеризує ефективність і доцільність вкладень коштів у той або інший банк, ступінь «віддачі» статутного фонду.

По ВАТ «Банк Столиця» цей показник буде розраховуватися таким чином:

Пк = 25873,00/254000,00=1,018622%

Проте статутний фонд банку, як і багато інших показників його діяльності (наприклад, розмір власних і притягнутих коштів, розмір кредитних вкладень і т.д.), має протягом року значні коливання. Тому більш правильним є їхнє застосування не на визначену дату, а використання середніх за період значень.

Іншим загальновизнаним показником, що характеризує ефективність як активних операцій, так і всієї діяльності комерційного банки, є співвідношення валового прибутку й активів комерційного банку. Для розрахунку ефективності активних операцій комерційного банки варто використовувати не моментальне, а середнє значення розміру активів комерційного банку.

По даним ВАТ «Банк Столиця» - це буде дорівнювати:

Пк2 = 25873,00 /439361,50 =0,0588877%

Існують і інші показники, що характеризують прибутковість діяльності комерційного банки. До їхнього числа відноситься співвідношення доходу і суми прибутків комерційного банку. Цей показник відбиває питому вагу прибутку в загальній сумі прибутків комерційного банки. Іншими словами, він показує, яка частина доходів комерційного банку йде на формування прибутку.

Аналізові процентних витрат передує розрахунок відносних показників, що дають змогу оцінити середній рівень дохідності кредитних операцій у цілому і кожної окремої групи кредитів. (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1 - Рівень дохідності кредитних операцій

Процентні доходи (валові) / середні залишки за всіма позичковими рахунками
Одержані проценти за короткостроковими позиками / середні залишки за досліджуваною групою кредитів
Проценти, одержані за довгостроковими позиками / середні залишки за довгостроковими позиками
Проценти, одержані за факторингом / середні залишки за факторингом

Динаміка показників у таблиці дає змогу оцінити, за рахунок яких кредитних операцій досягнуте зростання процентних доходів. Тут доцільно зосередити увагу на найдохідніших кредитах, але не на шкоду ліквідності свого балансу. При розрахунку дохідності всіх кредитних операцій банк може орієнтуватися на рівень 12-13%, прийнятий в американській практиці. Здійснений аналіз процентних доходів показано на рис. 1.

Рис. 1. Структура процентних доходів банку

В умовах високої інфляції можливості зростання доходів обмежені за рахунок процентів за наданими кредитами. Наскільки банк активно використовує інші джерела одержання доходів, показує аналіз структури непроцентних доходів у динаміці.

Формування валових доходів банків можна виразити у вигляді залежності, зображеної на рисунку 2.

Рис.2. Формування валових доходів банку

Узагальнюючим показником дохідності комерційного банку є середня величина доходу на одного працівника, що розраховується шляхом ділення валового доходу на фактичну чисельність банківських працівників.

3.1.2 Розрахунок показників, що характеризують фінансову діяльність

Фінансовий аналіз в комерційному банку як складова управління його операціями включає:

Ш визначення значень показників, які визначають виконання нормативів діяльності комерційних банків, які встановлюються регулюючими органами;

Ш визначення і аналіз показників ефективності процесу управління капіталом (власними засобами) банку;

Ш визначення і аналіз показників, які характеризують процес управління активами і зобов'язаннями банку в цілому і управління окремими видами його активних операцій з врахуванням забезпечення ліквідності вкладених в нього засобів;

Ш проведення розрахунків, пов'язаних з визначенням доходності різних активних операцій банку, як на етапі їх планування, так і при поточному управлінні.

Показники, які характеризують результати управління активами і зобов'язаннями банку, залежать від різних факторів. Тому при фінансовому аналізі слід розглядати провідні внутрішні фактори. Зовнішні чинники, які безпосередньо не залежать від банку, можуть використовуватись шляхом дослідження їх можливих (прогнозованих) значень - мінімальних, максимальних, найбільш ймовірних і ін.

Основним показником при аналізі результатів діяльності банку є одержаний прибуток за звітний період. Він визначається як різниця між отриманими доходами і витратами. Узагальнюючими факторами, які впливають на його суму, є сума доходів і сума витрат.

Таблиця 3.2 - Аналіз балансу банку

Види операцій	Зміст операцій	Методи аналізу, які використовуються
Структурування	І. Попередній етап 1. Попереднє групування статей активу і пасиву	Метод групування
Контроль	2. Перевірка відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями	Метод порівняння
Калькуляція	3. Розрахунок оціночних і нормативних абсолютних і відносних показників	Метод коефіцієнтів, економіко-математичні і статистичні методи
Аналіз	ІІ. Аналітичний етап. Опис одержаних показників.
Експертна оцінка	ІІІ. Заключний етап. Викладення результатів аналітичного етапу, надання рекомендацій.

Дані про це даються в звітах банку. В літературі з питань управління банківськими операціями наводиться така схема прибутків і збитків банку:

ЗВІТ

Процентний доход

- Процентні витрати

--------------------------

Чистий процентний доход

+/- Інші процентні доходи (втрати)

--------------------------------------------

Валовий операційний доход (втрати)

- Операційні витрати

-------------------------------------------------

Чистий операційний доход (втрати)

- Витрати на створення резервів на покриття втрат по кредитах

----------------------------------------------------------------------------------------

Доходи (втрати) від непередбачених обставин

+/- Прибутки (збитки) від непередбачених обставин

--------------------------------------------------------------------

Чистий доход (втрати) від сплати податків

- Податок на прибуток

-----------------------------------------------------------

Чистий прибуток

-----------------------------

Розподіл прибутку

------------------------

Для оцінки фінансового стану згідно інструкції №10 НБУ для ВАТ «Банк Столиця» розраховуються тільки показники ліквідності: миттєвої ліквідності, загальної ліквідності й відношення високоліквідних активів до робочих активів банку. Показники цієї групи дозволяють описати здатність банку відповідати за своїми обов'язками. Дані нормативи розраховуються на основі балансового звіту, однак, тому що даний звіт не був доступний для використання (з метою комерційної таємниці банку), те вони розраховані за даними, які були надані із пропорційним перекручуванням значень, необхідним для розрахунку даних показників.

1. Норматив миттєвої ліквідності (Н5)

Розраховується як відношення суми засобів на кореспондентському рахунку (Ккр) і в касі (Ка) до поточних рахунків (Пр) по формулі:

Н5= Ккр+Ка Пр х 100%.

Нормативне значення не менше 40% і становить 217%.

Норматив Н5 виконується.

2. Норматив загальної ліквідності (Н6)

Розраховується як відношення загальних активів (А) до загальних зобов'язань банку (З) по формулі:

Н6= АЗ х 100 %.

Нормативне значення повинне бути не менше 20% і становить 116%.

Норматив Н6 виконується.

3. Норматив відносини високоліквідних активів до робочих активів банку (Н7)

Він характеризує питому вагу високоліквідних активів (Ва) у робочих активах (Ра) і розраховується по формулі:

Н7 = Вару х 100 %.

Норматив Н7 не повинен бути більше 25% і становить 24.4%.

Норматив Н7 виконується

4. Коефіцієнти прибутковості комерційного банку

Двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку є показники доходу на активи й доходу на капітал.

Доход на активи (%) = Прибуток після оподатковування/Середні загальні активи х 100%.

Цей коефіцієнт може використатися як коефіцієнт для оцінки діяльності управління банку.

Доход на активи (%) = 6 484/ 162330 х 100% = 4%

Доход на капітал (%) = Прибуток після сплати податку/середній капітал х 100%.

Доход на капітал (%) = 6484/ 79910 х 100% = 8.11%

5. Коефіцієнти ефективності діяльності комерційного банку

Чистий спред (%) = Відсотки отримані/Кредити х100% - Відсотки сплачені/Підвідсотковий депозити х100%.

Цей коефіцієнт повинен ураховувати тільки активи й пасиви, до яких застосовуються процентні ставки. Саме в такий спосіб вплив безпроцентних депозитів до запитання, капіталу й невиконаних вимог резервування на чисті отримані відсотки й - звідси - на прибуток банку. Це ізолює вплив процентної з на прибуток банку й цим самої дає більше глибоке роз'яснення джерел прибутку ВАТ «Банк Столиця».

Чистий спред (%) = 27516.5/94910 х 100% - 7 685,7/66100 х 100% = 29% - 11.62% = 17,38%.

Чиста процентна маржа (%) = (Доходи від відсотків - Витрати на відсоток)/Середні загальні активи х 100%.

Цей коефіцієнт показує здатність ВАТ «Банк Столиця» приносити прибуток у вигляді його доходу від процентної різниці як відсоток до середніх загальних активів.

Чиста процентна маржа (%) = (27 516,5 - 7 685,7)/ 162330 х 100% = 12.21%.

Чистий операційний доход до загальних активів (%) =

= Чистий процентний доход + Інші операційні доходи/Середні загальні активи х100%.

Цей коефіцієнт відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних витрат, оплачених податків і непередбаченого доходу або збитку.

Чистий операційний доход до загальних активів (%) = 30 095,6/162330 х 100% = 18.54%.

Таким чином, по проведеному аналізі можна сказати, що головне керування ВАТ «Банк Столиця» мало деякі проблеми з ліквідністю (всі нормативи ліквідності не дуже високі). З метою підвищення ліквідності керівництву варто було б почати ряд мір для підвищення надійності й стійкості. Зокрема :

1. Необхідно для керування ліквідністю планувати відтоки й припливи готівки, розробити графік майбутніх платежів.

2. Вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості й нарахованих відсотків за користування кредитами, тобто поліпшити стан кредитного портфеля банку.

3. Збільшити кількість засобів на коррахунку банку.

3.2 Аналіз джерел формування капіталу

Основною метою проведення фінансового аналізу джерел формування капіталу є оцінка фінансових ризиків, які виникають в процесі використання та формування капіталу.

Основними завданнями фінансового аналізу джерел формування капіталу є оцінка та вивчення: оцінка складу капіталу; видів капіталу за різноманітними класифікаційними ознаками; структури капіталу та раціональності джерел їх формування; «ціни» капіталу; показників ринкової стійкості; рівня самофінансування.

Існує така класифікація капіталу:

І. за формою власності (за правовим статусом):

- власний капітал: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, нерозподілений капітал, резервний капітал, вилучений капітал, неоплачений капітал.

- позиковий капітал;

ІІ. за тривалістю використання капіталу:

– довгостроковий капітал (перманентний капітал);

– короткостроковий капітал.

ІІІ. за формою наповнення:

– грошовий капітал;

– майнові вкладення.

Фінансова стабільність визначається в першу чергу рівнем самофінансування. Основний показник рівня самофінансування - це коефіцієнт самофінансування.

де А - амортизаційні відрахування;

Ф_н - фонд нагромадження;

Ф_р - резервний фонд;

Ф_п.о - фонд поповнення оборотного капіталу;

I - загальна сума інвестування.

При виборі зовнішніх джерел фінансування необхідно аналізувати вартість залученого капіталу.

Вартість залученого капіталу визначається на підставі середніх даних про суму витрат по залучених коштах і про суму загального боргу в цілому.

Вартість короткострокових кредитів

(Вк), % = Вк * 100 / Мк,

де Вк - загальна сума сплачених відсотків по кредиту (грн.)

Мк - сума мобілізованих коштів за рахунок отриманого кредиту.

При аналізі джерел формування капіталу необхідно звернути увагу на такі питання: - які кошти (власні або позикові) є основним джерелом формування сукупних активів? Як змінилася частка власного капіталу за аналізований період? - як за аналізований період змінилася структура власного капіталу? На які складові елементи припадає його найбільша питома вага? - які зобов'язання переважають в структурі позикового капіталу? Як змінилися довгострокові зобов'язання за аналізований період? - як змінилася сума кредиторської заборгованості та її термін погашення?

Показники оцінки фінансових результатів діяльності комерційного банку.

1. Основні методики оцінки доходів.

Для оцінки доходів та видатків, необхідно спочатку визначити питому вагу груп доходів та видатків в загальній сумі доходів та видатків. Для цього ми розносимо доходи та видатки по вищезазначених групах та визначаємо їх питому вагу в валових доходах та витратах.

Зростання процентних доходів переважно може відбуватися внаслідок двох факторів:

· збільшення середніх залишків за виданими кредитами;

· підвищення середнього рівня застосовуваної процентної ставки за кредит.

Вплив першого фактору на одержання банком доходу може бути визначений формулою:

DVP = (V1 - V2)*r1,

в якій V2 - середні залишки за виданими кредитами в періоді, що аналізується;

V1 - те ж саме в попередньому періоді;

r1 - середній рівень процентної ставки в попередньому періоді.

Так, для доходів ВАТ «Банк Столиця» станом на 01.01.2008р, можна зробити наступні розрахунки:

V1 = 855,920

V2 = 840.6

r1= 0.55

DVP = 15.32 * 0.55 = 8.426

Виміряти вплив зміни середнього рівня процентної ставки на дохід банку можна згідно із формулою:

DRr=(r2 - r1 )*V1,

в якій r2 - середній розмір процентної ставки, що береться за користування кредитом у періоді, який аналізується;

r1 - середній розмір процентної ставки, що є платою за користування кредитом у попередньому періоді;

V1 - середні залишки за виданими кредитами в попередньому періоді.

Для ВАТ «Банк Столиця» розрахунки будуть мати такий вигляд:

DRr=(0,6 - 0,55 )* 855,920 = 42,796

Вплив обох факторів на динаміку банківського доходу можна виразити за допомогою формули:

DP=DPV*DRr.

Для ВАТ «Банк Столиця»:

DP = 8.426*42,796=360,59

Наступний етап аналізу - якісний. Він дає змогу з'ясувати причини, що викликають зміни вказаних факторів. Збільшення середніх залишків за виданими кредитами зумовлено такими факторами:

1. Загальним зростанням позичкових активів у періоді, що аналізується порівняно з відповідним періодом минулого року чи попереднім періодом. Темп зростання (Т) дорівнює: позичкові активи цього періоду поділені на активи минулого періоду.

У ВАТ «Банк Столиця» цей показник дорівнює 1,02.

Якщо Т > 1, то можна вважати, що діяльність комерційного банку була позитивною, якщо Т < 1, то негативною. Сповільнення темпів зростання означає для банку втрата його позицій і витіснення його з ринку внаслідок зниження фінансової стійкості.

2. Збільшенням питомої ваги позичкових активів, що приносять дохід у вигляді процентів, сукупних активів.

А - позичкові активи, поділені на загальну суму активів. Якщо буде одержаний результат, за яким А > 0,80, то можна зробити висновок щодо позитивної оцінки діяльності банку, якщо А < 0,80, то банку необхідно поліпшити структуру активів у бік зростання позичкових активів.

(132,400 + 855,920)/ 1614,262 = 0,612243,

тобто ВАТ «Банк Столиця» необхідно поліпшити структуру активів.

Одержаний показник доцільно зіставити з аналогічним показником попереднього періоду. В ВАТ «Банк Столиця» цей показник за попередній рік дорівнював 0,7824, тобто структура активів в порівнянні з попереднім роком погіршилася.

Зростання середнього рівня процентної ставки за кредитними операціями може бути зумовлене підвищенням загального рівня процентної ставки на кредитному ринку; структурою кредитного портфеля; збільшенням прострочених кредитів, за якими клієнти платять проценти, що істотно перевищують базовий (середній) рівень.

Зростання середнього рівня позичкового процента, зумовлене підвищенням частки високоризикових кредитів і простроченою заборгованістю, потребує поглибленого додаткового аналізу з метою забезпечення ліквідності балансу й фінансової стійкості банку.

Наступний етап аналізу процентних доходів полягає в дослідженні їхньої структури. В цілому серед українських банків останніми роками спостерігається тенденція зниження частки процентних доходів в їхньому загальному обсязі.

Показники, які характеризують структуру та ефективність використання капіталу:

ь коефіцієнт фінансової незалежності (коефіцієнт автономії) (повинен бути не менше 0,6 або не менше 60%)

Кн. = ВК / ВБ



де ВК - власний капітал,

ВБ - валюта балансу (сукупний капітал)

ь коефіцієнт фінансової залежності (повинен бути не менше 0,4 або не менше 40%)

Кфз = ПК / ВБ * 100%

де ПК - позиковий капітал

ь коефіцієнт фінансової стабільності

Кф.ст. = ВК + ДПК / ВБ * 100%

де ВК - власний капітал

ДПК - довгостроковий позиковий капітал

Цей коефіцієнт відображає питому вагу тих джерел фінансування, які можуть використовуватися протягом тривалого проміжку часу.

ь коефіцієнт фінансування (повинен бути більше 1 або більше 100%)

Кф. = ВК / ПК * 100%

Цей коефіцієнт відображає частку власного та позикового капіталів у загальній структурі капіталу.

ь коефіцієнт співвідношення між величиною позикового та власного капіталу (коефіцієнт фінансового ризику, плече фінансового важелю) (оптимальне значення від 0,3 до 0,5)



Кф.р. = ПК / ВК * 100%

Цей коефіцієнт відображає скільки позикових коштів залучає 1 грн. власного капіталу

ь коефіцієнт довгострокового залучення позикового капіталу(повинен бути 0,4 і менше)

Кдзпк = ДПК / (ВК + ДПК) * 100%

ь коефіцієнт незалежності капіталізованих джерел (повинен бути 0,6 і більше)

Кнкд = ВК / (ВК + ДПК) * 100%

До показників ринкової стійкості відносять: коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт фінансової незалежності (автономії), коефіцієнт фінансування, коефіцієнт фінансового ризику.

Основними завданнями фінансового аналізу власного капіталу є:

– визначення та оцінка достатності власного капіталу;

– аналіз динаміки та структури власного капіталу;

– виявлення причин, які призвели до певних змін окремих його складових елементів і наслідків цих змін для поточної та перспективної діяльності.

Показники, які характеризують стан та структуру власного капіталу:

Ш коефіцієнт капітального покриття (коефіцієнт фінансової незалежності)

Кф.н. = ВК / ВБ



Ш коефіцієнт участі акціонерного (статутного) капіталу у загальній сумі джерел фінансування діяльності підприємства

Кст.к. = Ст К / ВБ

де Ст К - сума статутного капіталу;

ВБ - валюта балансу.

Ш коефіцієнт оголошених дивідендів на 1 акцію

Ког.див. = ? оголошених дивідендів / ? простих акцій

де ? оголошених дивідендів - загальна сума оголошених дивідендів

? простих акцій - загальна кількість випущених простих акцій

Ш коефіцієнт чистого прибутку на 1 акцію

Кчист. пр. = ? Прч / ? простих акцій

де ? Прч - сума чистого прибутку.

Ш коефіцієнт “ціна мінус прибуток”

К “ц-пр” = Ринкова ціна за 1 акцію / чистий прибуток на 1 акцію

Цей коефіцієнт розглядається як один з найважливіших показників оцінки ефективності використання акціонерного капіталу.



3.3 Фінансові результати діяльності

Прибуток є найважливішим узагальнюючим показником, що характеризує кінцевий результат діяльності любого підприємства в тому числі і комерційного банку. Від розміру прибутку залежить формування оборотних активів, виконання зобов'язань перед бюджетом, платоспроможність, доходи акціонерів і т.д.

Одна з основних цілей комерційних банків - одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку і т.д. Прибуток банку являє собою різницю між його валовими доходом і витратами, тобто це - фінансові результати діяльності комерційного банку, які відображаються в звіті про фінансові результати комерційного банку.

Аналіз прибутку проводиться методом порівняння фактичних даних за звітний період з фактичними даними за попередній період. В ході аналізу необхідно дати оцінку темпів зростання прибутку в цілому і окремо по кожній її частині; вивчити і розрахувати фактори, що впливають на зміну прибутку і визначити рівень його впливу; виявити резерви збільшення прибутку; дати оцінку рівня рентабельності.

На формування чистого прибутку впливають фінансові результати, отримані після здійснення операційної, інвестиційної ,фінансової діяльності і фінансові результати, отримані в результаті надзвичайних подій. Така класифікація фінансових результатів відіграє важливу роль при розрахунку показників прибутковості (рентабельності).

Існує безліч коефіцієнтів рентабельності, використання кожного з яких залежить від характеру оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності. Від цього насамперед залежить вибір оціночного показника (прибутку), що використовується в розрахунках.

Загальноприйнятих значень рентабельності, на які можна орієнтуватися при аналізі, не існує. Тому зростання усіх показників рентабельності в динаміці за періоди звітності розглядається як позитивна тенденція.

Прибутковість банківських послуг. Вартість банківських послуг визначається договором між клієнтом і комерційним банком, з урахуванням розвитку ринку аналогічних послуг у регіоні й одержання відповідного прибутку. Нині особливо цінуються послуги за своєчасними розрахунками між покупцем і постачальником, а також послуги, пов'язані з упровадженням нових платіжних засобів (кредитних і інших пластикових карт, векселів, чеків тощо).

Найважливішими напрямками розвитку послуг і збільшення прибутковості роботи комерційних банків є послуги що забезпечують поліпшення розрахунково-касового обслуговування клієнтів, задоволення потреби в наявних коштах і інших платіжних засобах тощо. Доходи від цих послуг менші порівняно з доходами від основних операцій, однак їх надання підвищує престиж банку та його привабливість.

Залежно від того, з чим порівнюється показник прибутку, виділяють дві групи коефіцієнтів рентабельності:

рентабельність інвестицій (капіталу);

рентабельність продажів.

Рентабельність інвестицій (капіталу).

У цій групі коефіцієнтів рентабельності розраховуються два основних коефіцієнти: рентабельність сукупного капіталу (або активів) і рентабельність власного капіталу.

1. Рентабельність сукупного капіталу (або активів) (Рд):

Прибуток до оподаткування ряд. 170 ф.2 - Сукупний капітал ряд. 640 ф. 1



або

Чистий прибуток ряд. 220 ф. 2 - Сукупний капітал ряд. 640 ф. 1

Цей коефіцієнт показує, наскільки ефективно підприємство використовує свої активи для одержання прибутку, тобто який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи.

2. Рентабельність власного капіталу (Р_вк).

Цей показник цікавить насамперед інвесторів і характеризує, наскільки ефективно підприємство використовує власний капітал. Рентабельність Р_вк визначають за формулою:

Р_кв. = Чистий прибуток/ власний капітал

Динаміка цього показника впливає на рівень котирування акцій на фондових біржах. Щоб проаналізувати причини зміни коефіцієнта рентабельності власного капіталу доцільно застосувати рівняння Дюпона:

RОЕ = RОА * (Активи: Власний капітал),

де RОЕ -- рентабельність власного капіталу;

RОА -- рентабельність активів.

Тут коефіцієнт RОЕ розкладений на дві складові: рентабельність активів і коефіцієнт фінансового лівериджу. Рівняння показує, що рентабельність власного капіталу залежить від прибутковості активів і фінансового лівериджу:



Варто звернути увагу на той факт, що збільшення фінансового лівериджу пов'язане зі збільшенням частки позикового капіталу. Тому існує визначений ризик у залученні позикового капіталу, що виправдовується тільки тоді, коли прибуток, отриманий від ефективного використання активів, перевищує процентні ставки по отриманих кредитах.



4. Основні напрямки вдосконалення діяльності банку

4.1 Рекомендації з підвищення ліквідності й платоспроможності банку

Як підсумки всього вищевикладеного хочу надати рекомендації, що сприяють підвищенню ліквідності й платоспроможності банку, у якого існують проблеми з ліквідністю, а це можливо через помилки в його політику, недооцінки ринку, недоліків в аналітичній роботі й інших причинах, і який змушений прибігати до термінових мір.

По-перше, банку з хитким положенням можна порадити поліпшити організаційну структуру банку, тобто приділити увага розвитку менеджменту, зокрема , створити, наприклад, службу внутрішнього аудита, що дозволило б знизити зловживання усередині банку.

По-друге, банку необхідно оцінювати ліквідність балансу шляхом розрахунку коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність можуть бути виявлені відхилення убік як зниження мінімально припустимих значень, так й їхнього істотного перевищення. У першому випадку комерційним банкам потрібно в місячний строк привести показники ліквідності у відповідність із нормативними значеннями. Це можливо за рахунок скорочення насамперед міжбанківських кредитів, кредиторської заборгованості й інших видів притягнутих ресурсів, а також за рахунок збільшення власних засобів банку. Однак варто мати на увазі, що залучення додаткового капіталу у формі випуску нових акцій викличе скорочення дивідендів і несхвалення пайовиків.

З іншого боку, для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виявляється набагато більше, ніж установлене мінімально припустиме, то діяльність такого банку буде негативно оцінюватися його пайовиками, з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. У цьому зв'язку варто помітити, що аналіз ліквідності балансу повинен проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутки, коли функціонують на грані мінімально припустимих значень нормативів ліквідності, тобто повністю використають надавані їм права по залученню коштів як кредитні ресурси.

У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні засобів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банка мінімальна. Максимізація прибутку вимагає не зберігання засобів, а їхнього використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку й залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під погрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, істота банківського керування ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності й прибутковості. Цільова функція керування ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлюваним й обумовлених НБУ й самим банком економічних нормативів.

По-третє, банк повинен визначати потреба в ліквідних засобах хоча б на короткострокову перспективу. Як ми вже відзначали, прогнозування цієї потреби може здійснюватися двома методами. Один з них припускає аналіз потреб у кредиті й очікуваному рівні внесків кожного із провідних клієнтів, а іншої - прогнозування обсягу позичок і внесків. Обоє розглянутих методу мають недолік: вони опираються на середній, а не граничний рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи в цілому, але воно не підкаже керівництву окремого банку, яка повинна бути його касова готівка на наступному тижні, щоб покрити вилучення внесків і заявки на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволять йому визначити потреби в готівці на даний момент.

У рішенні цього завдання допоможе також попереднє вивчення господарських і фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі, відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу й т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни в грошово-кредитній політиці, у законодавстві й т.д. Вивчення всього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну частку ліквідних засобів в активі банку. При цьому банк повинен опиратися на свій досвід. Виходячи зі прогнозованої величини необхідних ліквідних засобів банку потрібно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликано зміною стану грошового ринку, фінансового становища клієнта або банка партнера.

По-четверте, підтримка ліквідності на необхідному рівні здійснюється за допомогою проведення певної політики банку в області пасивних й активних операцій, вироблюваної з урахуванням конкретних умов грошового ринку й особливостей виконуваних операцій. Тобто банк повинен розробити грамотну політику керування активними й пасивними операціями.

При цьому в керуванні активами банку варто звернути увагу на наступні моменти:

1. Керування готівкою повинне бути більше ефективним, тобто необхідно планувати припливи й відтоки готівки й розробити графіки платежів.

2. Строки, на які банк розміщає засобу, повинні відповідати строкам притягнутих ресурсів. Не припустиме перевищення коштів на рахунках активу над коштами на рахунках пасиву.

3. Акцентувати увагу на підвищенні рентабельності роботи в цілому й на прибутковості окремих операцій зокрема . Так у керуванні кредитним портфелем необхідно: контролювати розміщення кредитних вкладень по ступені їхнього ризику, форм забезпечення повернення позичок, рівню прибутковості. Кредитні вкладення банку можна класифікувати з урахуванням ряду критеріїв (рівень кредитоспроможності клієнта, форма забезпечення повернення кредиту, можливість страхування позичок, оцінка надійності кредиту економістом банку й ін.). Частка кожної групи кредитів у загальній сумі кредитних вкладень комерційного банку і її зміну є основою для прогнозування рівня коефіцієнта ліквідності, показують можливості продовження колишньої кредитної політики банку або необхідність її зміни. Угруповання позичок по окремих позичальниках, здійснюване за допомогою обчислювальної техніки, дозволяє щодня контролювати рівень коефіцієнтів ліквідності й аналізувати можливості подальшої видачі великих кредитів самостійно банком або шляхом участі в банківських консорціумах; аналіз розміщення кредитів по строках їхнього погашення, здійснюваний шляхом угруповання залишків заборгованості по позичкових рахунках з урахуванням термінових зобов'язань або оборотності кредитів на шість груп (до 1 мес.; від 1 до 3 мес.; від 3 до 6 мес.; від 6 до 12 мес.; від 1 до 3 років: понад 3 років), що є основою для прогнозування рівня поточної ліквідності балансу банку, розкриття "вузьких" місць у його кредитній політиці; аналізувати розміщення кредитів по строках на основі бази даних. Зокрема , розроблений метод аналізу майбутнього погашення й майбутньої видачі кредитів у найближчі 30 днів по окремих клієнтах і видам позичок (на основі кредитних договорів й оборотності кредитів), що дозволяє контролювати вивільнення ресурсів або виникнення потреби в них. Такий аналіз можна робити щодня, а також з обліком даних кредитних договорів, що перебувають на стадії пророблення. Результати аналізу можуть використатися комерційними банками для оперативного рішення питань по покупці або продажу ресурсів. Такий аналіз розкриває глибинні, сховані процеси, виявляє ті тенденції, які при інших незмінних обставинах можуть викликати падіння рівня ліквідності й платоспроможності комерційного банку, дає можливість попередити ці наслідки шляхом внесення корективів у політику банку; ретельніше вивчати кредитоспроможність позичальників; обмежити розмір кредиту, надаваного одному позичальникові частиною власних засобів; видавати кредити можливо більшому числу клієнтів при збереженні загального обсягу кредитування; підвищити зворотність кредитів, у тому числі за рахунок більше надійного забезпечення; вжити заходів по стягненню простроченої позичкової заборгованості й нарахованих відсотків за користування кредитами;

4. Застосовувати методи аналізу групи розрахункових рахунків клієнтів й інтенсивності платіжного обороту по кореспондентському рахунку банку. Результати такого аналізу є основою для аргументованого перегрупування активів балансу банку.

5. Змінити структуру активів, тобто збільшити частку ліквідних активів за рахунок достатнього погашення кредитів, розчищення балансу шляхом виділення на самостійний баланс окремих видів діяльності, збільшення власних засобів, одержання позик в інших банків і т.п.

6. Працювати над зниженням ризику операцій. При цьому необхідно пам'ятати, що термінові міри, що вживають кредитними інститутами для підтримки своєї ліквідності й платоспроможності, як правило, пов'язані з ростом витрат банку й скороченням їхнього прибутку. Керування ризиками незбалансованості балансу й неплатоспроможності банку знижує можливі збитки банків, створює міцну основу для їхньої діяльності в майбутньому. Система керування ризиками незбалансованості балансу й неплатоспроможності банку орієнтується на вимоги Національного банку країни про дотримання комерційними банками встановлених норм ліквідності й платоспроможності. Для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу й неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем наведених вище показників ліквідності, аналізу факторів, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. Як джерела для формування бази даних розглядаються укладені й проблемні кредитні й депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про потребі в кредиті під товари відвантажені, строк оплати яких не наступив, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість залишків по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п.

У керуванні пасивами банку можна порекомендувати:

1. Застосовувати метод аналізу розміщення пасивів по їхніх строках, що дозволяє управляти зобов'язаннями банку, прогнозувати й міняти їхню структуру залежно від рівня коефіцієнтів ліквідності, проводити зважену політику в області акумуляції ресурсів, впливати на платоспроможність.

2. Розробити політикові керування капіталом, фондами спеціального призначення й резервами.

3. Стежити за співвідношенням власного капіталу до притягнутого.

4. Проаналізувати депозитну базу банку:

- звернути увагу на структуру депозитів: термінові й ощадні депозити більш ліквідні , чим депозити до запитання;

- визначити стратегію підтримки стійкості депозитів.

Частиною такої стратегії виступає маркетинг - підвищення якість обслуговування клієнтів, для того, щоб вони залишалися вірними банку й під час кризових ситуацій. Підвищення строку ощадних депозитів, їхньої середньої суми також зм'якшує коливання депозитів під час криз; ураховувати не тільки стабільність, але й джерело депозитів, тобто депозити фізичних осіб більше надійні, чим депозити юридичних осіб, у силу розходжень у розмірах внесків; привести у відповідність облік кредитних ресурсів; оцінювати надійність депозитів і позик, отриманих від інших кредитних установ; скоротити зобов'язання до запитання за допомогою перегрупування пасивів по їхніх строках.

У цілому ж, для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу й неплатоспроможності комерційного банку потрібне створення спеціальної системи щоденного контролю за рівнем показників, аналізу факторів, що впливають на їхню зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяє оперативно одержувати всю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку. Як джерела для формування бази даних банком можуть розглядатися укладені й проробля кредитні й депозитні договори, договори про позики в інших банків, відомості про планову потребу в кредиті, щоденне зведення оборотів залишків по балансових рахунках, щоденна відомість по особових рахунках, відомості по позабалансових рахунках, відомості про оборотність кредитів і т.п. На основі бази даних банком щодня повинні розкриватися значення показників платоспроможності й ліквідності й проводитися аналіз перспектив розвитку операцій банку з урахуванням норм платоспроможності й ліквідності. Це дозволяє одержати взаємозв'язок між рішенням питань по розміщенню засобів, залученню ресурсів, збільшенню власних засобів банку, розширенню участі банку в інших підприємствах і банках, по пошуку джерел додаткових доходів і розвитку нових операцій комерційного банку з вимогами дотримання його ліквідності й платоспроможності. Розглянутий аналіз дає можливість передбачати різні зміни рівня ліквідності й платоспроможності комерційного банку й вчасно вжити необхідних заходів по їхній стабілізації.

У міжнародній практиці менеджери по управлінню ліквідності банків розробили ряд практичних рекомендацій з поліпшення цього виду діяльності. Перша з них полягає в тому, що менеджери по керуванню ліквідністю повинні контролювати діяльність всіх відділів банку, відповідальних за використання й залучення засобів, і координувати свою діяльність із роботою цих відділів.

Друга рекомендація полягає в тім, що менеджери по керуванню ліквідністю повинні передбачати коли найбільш великі вкладники й користувачі кредитів банку планують зняти засобу з рахунку або збільшити внески. Це дозволяє керуючим планувати свої дії у випадку виникнення дефіциту або надлишку ліквідних засобів.

Відповідно до третьої рекомендації, менеджери по керуванню ліквідністю в співробітництві з вищим керівництвом і керівниками відділів повинні бути впевнені, що пріоритети й мети керування ліквідними засобами очевидні. У недавнім минулому при розміщенні засобів ліквідність банка часто мала вищий пріоритет. Сьогодні керуванню ліквідними засобами, загалом , приділяється роль допоміжного механізму в порівнянні із пріоритетом банку №1 - наданням позик всім категоріям клієнтів. Банк повинен надавати будь-які вигідні позики, ставлячи перед керуючими ліквідними засобами завдання вишукування достатніх коштів для забезпечення кредитів.

Суть четвертої рекомендації полягає в наступному: потреби банку в ліквідних засобах і рішення щодо їхнього розміщення повинні постійно аналізуватися з метою запобігання й надлишку, і дефіциту ліквідних засобів. Зайві ліквідні засоби, які не реинвестируются в той же день, ведуть до втрат доходів банку, у той час як їхній дефіцит повинен бути швидко ліквідований щоб уникнути несприятливих наслідків поспішних позик або продажів активів, також ведучих до втрат доходів.

Таким чином, кожен комерційний банк повинен самостійно забезпечувати підтримку своєї ліквідності на заданому рівні на основі як аналізу її стану, що складається на конкретні періоди часу, так і прогнозування результатів діяльності й проведення надалі науково обґрунтованої економічної політики в області формування статутного капіталу, фондів спеціального призначення й резервів, залучення позикових засобів сторонніх організацій, здійснення активних кредитних операцій.

Прогноз зміни показників у випадку проведення заходу.

З аналізу нормативів і показників фінансового становища, можна сказати, що найбільш важлива проблема складається в недостатній питомій вазі високоліквідних активів у сумі загальних робочих активів. Це може викликати небажану ситуацію, коли в певний момент з'явиться дефіцит у засобах для видачі позичок, кредитів і готівки з рахунків клієнтів.

Для одержання задовільного значення нормативу відносини високоліквідних активів до загальних активів банку (Н7), що не був виконаний, і, відповідно, поліпшення фінансово-економічного стану банку потрібно збільшити засоби банку на кореспондентських рахунках у касі або зменшити загальну суму активів. Я міг би запропонувати підвищення ефективності реалізації мало ліквідних активів стороннім фізичним й юридичним особам, особливо активів отриманих як застава по прострочених позичках і кредитам.

У цей час, на мою думку, дана діяльність здійснюється не особливо активно, а можна навіть сказати пасивно. Практично єдине місце, де можна довідатися про реалізації закладеного майна по прострочених позичках і кредитам - це непоказний на вид, стенд, у куті приміщення ощадної каси. Я вважаю, що варто було б підвищити інформованість потенційних покупців, у число яких входить велике число як юридичних, так і фізичних осіб. Це можна зробити при невеликих витратах, наприклад за допомогою оголошень у газетах. У крайньому випадку, при недоліку засобів від продажу закладеного майна, для збільшення питомої ваги високоліквідних активів можна продати яке-небудь не необхідне майно приналежному самому банку.



4.2 Стратегічні цілі щодо розвитку комерційного банку

Стратегічна мета ВАТ «Банк Столиця» - вийти на якісно новий рівень обслуговування клієнтів, зберегти позиції сучасного першокласного конкурентоспроможного найбільшого банку Європи. Це припускає створення системи, стійкої до можливих економічних потрясінь в країні й закордоном , шляхом оптимального розподілу пропорцій між трьома основними напрямками діяльності - роботою з фізичними особами, юридичними особами й державою.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання: Впровадити нову ідеологію роботи із клієнтом, засновану на сполученні стандартних технологій з індивідуальним підходом до кожного клієнта. Забезпечити впровадження ефективних методів роботи із клієнтами й підвищення якості їхнього обслуговування; зберегти лідируючу роль на роздрібному ринку країни. Збільшити частку на ринку кредитування населення до 30%, при цьому обсяги кредитування фізичних осіб повинні вирости не менш чим в 2 рази; підсилити роботу з корпоративними клієнтами. Залучити в Банк і закріпити на довгострокову перспективу максимальна кількість першокласних клієнтів. Збільшити питому вагу засобів корпоративних клієнтів у притягнутих засобах до 25%, частку кредитів і боргових зобов'язань корпоративних клієнтів в активах немає-те до 45%; забезпечити максимальну допомогу державі в реалізації державних інвестиційних програм і програм підтримки вітчизняного експорту; опираючись на широку клієнтську базу, забезпечити збалансований стан структури активів і пасивів, впровадити сучасні методи керування ними ;підвищити питома вага непроцентних доходів у структурі загальних доходів Банку за рахунок розвитку послуг, надаваних клієнтам. Забезпечити частку комісійних доходів у чистому операційному доході не менш 15%; досягти росту капіталу, що дозволяє розширити інвестиції Банку в економіку. Забезпечити відношення прибутку до капіталу не менш 20%; впровадити в Банку повнофункціональну систему керування ризиками; створити гнучку, адекватну швидкозмінній обстановці систему управління Банком, засновану на економічних важелях керування й оптимальній системі розподілу повноважень. Підвищити керованість Банком шляхом розширення самостійності територіальних банків й вдосконалювати технології прийняття рішень; оптимізувати філіальну мережу Банку з обліком як економічних, так і соціальних факторів.

4.3 Організація реклами

Банк розробить системні підходи до рекламної політики, зробить її ефективним інструментом формування клієнтської бази. Кожна конкурентна перевага Банку, кожен новий продукт, пропонований до продажу, повинні бути зрозумілі клієнтам, легко порівняні й вигідно відрізнятися від пропозицій конкурентів. Реалізуючи принцип прозорості, Банк буде розширювати співробітництво із засобами масової інформації по поширенню достовірної інформації про Банк. Істотно зросте обсяг представляє інформації, що, в Інтернеті, покращиться інформування клієнтів про стандарти фірмового обслуговування, умовах пропонованих продуктів і послуг, технологічних можливостях Банку. Увійдуть у практику клієнтські семінари й конференції, цільові рекламні акції, орієнтовані на конкретну групу клієнтів, одержить розвиток система адресної реклами.



Висновки

Під час проходження практики в ВАТ «Банк Столиця» відбулось ознайомлення зі структурою банківської установи, організацією, методами та правовими забезпеченнями його функціонування, набула навичок аналізу банківської діяльності.

Метою моєї практики було ознайомлення із роботою комерційного банку, закріплення і поглиблення теоретичних знань, поглиблення та придбання практичних навичок, вміння застосувати знання та навички при вирішення конкретних економічних та виробничих питань.

В процесі проходження практики я отримала необхідний обсяг знань, вмінь. Основними завданнями практики було: поглиблення та закріплення теоретичних знань, одержаних в процесі навчання; вивчення методичних, інструктивних, нормативних матеріалів; вивчення досвіду і методів організації фінансового та економічного аналізу; збір та обробка необхідних матеріалів для написання роботи.