Організація безготівкових розрахунків в Україні

Безготівковий грошовий обіг -- це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержанням товарів та оплатою їх.

Безготівкові розрахунки -- розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, --коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо -- це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив -- це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги [27].

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це, по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Жодна система безготівкових розрахунків не може функціонувати без заздалегідь визначених принципів її роботи. В нашому випадку необхідно розрізняти принципи організації саме системи безготівкових розрахунків та безпосередньо безготівкових розрахунків, оскільки перші визначають як ефективно організувати сукупність елементів системи, а останні - як упорядкувати дії контрагентів в даній системі, причому як вже зазначалося принципи безготівкових розрахунків є складовою системи і тому більш вузьким поняттям ніж принципи побудови самої системи.

Тому власне принципи побудови системи безготівкових розрахунків:

1. оперативність і передбачуваність безготівкових розрахунків;

2. висока надійність та безпека організації переказів;

3. економічна ефективність та широкий спектр форм та інструментів розрахунку.

Що ж до принципів безготівкових розрахунків то українське законодавство виділяє наступні:

1. грошові кошти всіх господарських суб'єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків;

2. грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюються через установи банків, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків;

3. максимальне наближення моменту проведення платежу до терміну відпуску товарів - необхідна умова забезпечення економічності безготівкових платежів;

4. платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов;

5. безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного);

6. зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника;

7. постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду.

Механізм безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообіг визначає Інструкція Національного банку України «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Ця Інструкція дозволяє суб'єктам підприємницької діяльності вільно обирати форми розрахунків, попередньо закріпивши їх договорами. Але, у свою чергу, банки повинні вивчати стан розрахунків і пропонувати клієнтам використовувати найбільш доцільні форми, враховуючи специфіку їх діяльності й організації взаємних відносин.

Основою безготівкового обороту є те, що платежі здійснюються банками на доручення клієнта шляхом списання коштів з його рахунку і зарахування їх на рахунок одержувача, вказаного клієнтом. Коли рахунки відкриті в різних банках, міжбанківські розрахунки проводяться з допомогою системи кореспондентських відносин. Отже, у платіжному обороті діють не тільки рахунки платника й одержувача коштів, а й рахунки банків, що їх обслуговують. До початку 90-х років у нашій країні основним видом безготівкових розрахунків була акцептна форма за допомогою платіжних вимог. За цією формою увесь розрахунковий механізм був пристосований до:

1. несвоєчасного проведення платежів у зв'язку з відсутністю коштів на рахунках підприємств-платників;

2. зберігання, у зв'язку з цим, неоплачених документів у картотеці;

3. нарахування і стягування пені за несвоєчасну оплату;

4. надання кредитів для завершення розрахунків.

Якщо порівняти зі світовою практикою, для якої характерне відтермінування платежів векселями за товари і послуги безпосередньо з боку кредитора, то в нашій країні таке відтермінування регламентувалося платіжними вимогами. У свою чергу, з цієї причини банки «несли» обов'язки із прийому-пересилання платіжних вимог, нарахування пені, контролю за оплатою проведення кінцевих розрахунків. Перераховані операції, за винятком платежів, не характерні для банків. Принаймні за кордоном офіційно не практикують ведення банками картотек розрахункових документів, які пред'явлені для оплати.

Потрібно зазначити, що Законом «Про підприємства в Україні», який прийнято 1991 року, вперше суб'єктам господарювання було дозволено використовувати для розрахунків векселі. Національним банком України розроблено низку нормативних документів щодо регламентації операцій банків з векселями, але з певних причин вексельний обіг в Україні ще недостатньо розвинутий. У 1991-1992 роках чинна система міжгосподарських розрахунків ускладнила взаємовідносини між сторонами, які брали в них участь. Відповідно, виникли додаткові перешкоди в освоєнні нової електронної системи міжбанківських розрахунків.

З 1993 року розрахунки платіжними вимогами в Україні було практично відмінено. Слід звернути увагу, що облік і контроль за взаємними платежами юридичних осіб з того часу в більшості випадків здійснювалися за такими формами розрахункових документів, як платіжне доручення і платіжна вимога-доручення.

1.2 Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика

Необхідно зазначити що дуже важливим елементом системи безготівкових розрахунків є поняття форм та інструментів. Більшість авторів стверджують що кожен інструмент безготівкових розрахунків передбачає собою окрему форму безготівкових розрахунків, а це зовсім не так. Суть поняття форми в тому, що вона передбачає в себе включення певної сукупності інструментів згрупованих за окремою суттєвою ознакою: деякі автори виділяють дебетову і кредитову форму розрахунків в залежності від того хто є її ініціатором, в залежності від черговості оплати та отримання товару виділяють акцептно-інкасову, коли поставка передує оплаті, та акредитивну, коли оплата передує відправленню продукції. Все залежить від вибору суттєвої ознаки. А от з інструментами все досить строго визначено:

1. вимога;

2. доручення;

3. вимога-доручення;

4. чек;

5. вексель;

6. акредитив;

7. інкасо.

Платіжні інструменти строго уніфіковані, мають єдину для всієї країни стандартну форму, визначений набір реквізитів. Значна частина реквізитів є спільною і обов'язковою для всіх інструментів.

До обов'язкових реквізитів належать:

1. назва документа;

2. номер, число, місяць та рік виписки документа;

3. повна та скорочена назва платника і одержувача грошей, номери їхніх рахунків та ідентифікаційних кодів; якщо платник є нерезидентом, то вказується країна його реєстрації;

4. назва та місцезнаходження банків платника й одержувача, умовні номери за МФО (коди банків);

5. сума платежу (словами та цифрами);

6. призначення платежу для перерахування чи одержання грошей;

7. підписи керівника та головного бухгалтера платника (чи одержувача) та відбиток печатки;

8. сума податку на додану вартість або напис “без податку на додану вартість”.

Правильному оформленню платіжних інструментів банківські установи приділяють велику увагу, щоб захистити інтереси учасників платіжних відносин. Чинним положенням про безготівкові розрахунки визначені основні вимоги до оформлення платіжних інструментів:

1. мають бути заповнені всі реквізити кожного документа;

2. кількість виписаних документів має відповідати (дорівнювати) числу учасників розрахунково-платіжного процесу;

3. жодні виправлення і підчистки, факсимільні підписи не допускаються;

4. в даті документа число і рік проставляються цифрами, а місяць -- словами;

5. назва платника повинна точно збігатися з указаною в його зареєстрованому статуті;

6. платіжний документ повинні підписувати особи, яким надано таке право статутом і підписи яких є в картці зразків, поданій банку при відкритті рахунку.

Порушення будь-якої з цих вимог може свідчити про недостовірність платіжного документа і незаконність платіжної операції, що дає банку підстави не приймати такі документи до виконання.

За кожною формою безготівкових розрахунків можуть застосовуватися декілька способів платежу. Кожний з них визначається порядком та умовами виконання підприємствами взаємних грошових зобов'язань. За цим критерієм розрізняють такі способи платежів: негайний, коли кожна поставка товарів оплачується негайно, і з відстрочкою платежу, коли товар продається в кредит; за рахунок власних коштів платника з його поточного рахунку чи за рахунок банківського кредиту; попередній, коли кошти перераховуються одержувачу до відвантаження товарів; за кожною окремою поставкою чи за сукупністю поставок за певний час відповідно до договору (плановий платіж); пряме перерахування коштів чи залікзаємних вимог.

1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх розрахунках.

Дорученнями можуть проводитися:

1. розрахунки за отримані товари та надані послуги;

2. авансові платежі;

3. розрахунки по нетоварних операціях;

4. попередня оплата товарів і послуг та інші.

Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:

1. при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати, авторського гонорару;

2. при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у населення тощо;

3. при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Приймаючи платіжне доручення від клієнта, працівник банку повинен звернути особливу увагу на такі моменти:

1. чи заповнені всі реквізити;

2. чи відповідають назва платника назві в реєстраційних документах, а підписи осіб -- зразкам підписів у картці;

3. чи правильно вказано призначення платежу та посилання на документ -- підставу для платежу.

Якщо платник та одержувач коштів є учасниками системи електронних міжбанківських розрахунків, то платіжні документи між їхніми банками пересилаються по каналах електронної пошти; якщо ж вони не є учасниками цієї системи, то платіжні документи між їхніми банками доставляються кур'єрською поштою. Якщо банк одержав документи клієнта в межах операційного дня, то він зобов'язаний їх обробити і відправити в банк одержувача електронною чи кур'єрською поштою в день надходження. Якщо документи надійшли після операційного дня -- то наступного дня.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста: банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через коррахунки.

Рисунок 1.1 Схема документообороту за рахунок платіжних доручень

2. Розрахунки вимогами-дорученнями.

Ці розрахунки використовуються як у місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і відвантажувальних документів вартість поставленої за договором продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки, передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

1. постачальник пред'явив вимогу за незамовлені, не передбачені

договором товари та послуги;

2. товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди покупця;

3. до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої сортності;

4. товари оплачені раніше та інше [13].

У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність, понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару за якістю платник зобов'язаний вислати постачальнику не пізніше дня заявлення відмови від акцепту.

Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення. Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.

Рисунок 1.2 Схема документообороту за допомогою платіжної вимоги-доручення приведена

3. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек - це письмове доручення банку провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

1. чеки для розрахунків між юридичними особами;

2. чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки - 10 днів, не враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого фізичній особі для розрахунків з юридичною, - три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється отримувати чекодателем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека. Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжки - це максимальна сума, на яку платник може виписати чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки". Депоновану суму банк списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після граничного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику. Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони були задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки", і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на підставі першого примірника, тобто оригінала реєстру, прибутковує суму чеків на позабалансовому рахунку "Реєстри чеків, що очікують оплату", а самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де вони задепоновані на рахунку "Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки". В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника тільки після надходження їх від банку покупця. Останній примірник реєстру (четвертий) повертається постачальнику з відміткою банку про інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику [14].

Схема документообігу за допомогою чекової форми розрахунків приведена на рисунку 1.3.

Рисунок 1.3. Схема документообігу при чековій формі розрахунків.

4. Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги. Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку. Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів спецзв'язком між банками. У зв'язку зі змінами умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10 днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони бувають таких видів:

1. покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

2. відкличні і безвідзивні.

Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок "Акредитиви", що відкривається в банку постачальника або покупця.

Непокриті акредитиви - це акредитиви, які виставлені без депонування коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності кореспондентських відносин між банками. При непокритому акредитиві кошти платника попередньо не бронюються, платежі здійснюються з його поточного рахунку під гарантію банку-емітента, що в разі відсутності коштів на цьому рахунку банк надасть позичку для здійснення платежів за акредитивом. Тому цей вид акредитиву називають ще гарантованим. Такий акредитив дуже зручний і вигідний для платника.

Відзивний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву). Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній - самого постачальника.

Безвідкличний акредитив може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він відкритий.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий:

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок "Акредитиви". В банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива депонується в банку платника на рахунку "Акредитиви", а прийняті до оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому рахунку "Акредитиви до оплати".

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник, відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші, передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках. Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і для відображення операцій по рахунку "Акредитиви до оплати" (третій примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця на рахунку "Акредитиви", то розрахунки проводяться таким чином. По мірі відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків (у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива. Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а перший та другий - разом з документами направляються спецзв'язком банку покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку "Акредитиви" і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з іншими документами передається платнику. Банк постачальника після отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку "Акредитиви до сплати".

Схема документообігу при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника приведена на рисунку 1.4.

Рисунок 1.4. Схема документообігу при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника.

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком". Якщо такий акредитив виставлений в банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми списувати зі свого коррахунку [13].

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому) акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному акредитиву банк постачальника направляє спецзв'язком банку покупця, де перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку постачальника витрати, пов'язані з виконанням акредитива. Ці витрати відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок "Суми нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і організаціям". Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів проводиться списання з рахунку "Гарантії і поручительства, видані банком".

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

При розрахунках акредитивами важливе значення має встановлення строку їх дії. Оскільки цей показник прямо впливає на розмір відволікання коштів з обороту платника, останньому надається право встановлювати строк дії акредитива, проте не більше ніж 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативний термін пересилання документів між банками. У разі необхідності, за поданням платника керівник банку-емітента може продовжити строк дії акредитива ще на 10 днів. Установлений строк вказується в заяві на акредитив, а зміна його додатково повідомляється виконуючому банку і бенефіціару.

У день, указаний на акредитиві, виконуючий банк здійснює останні платежі за розрахунковими документами бенефіціара і наприкінці цього дня закриває акредитив. При цьому залишок коштів на рахунку “Розрахунки акредитивами”, якщо він відкритий у виконуючому банку, списуються і пересилаються в банк-емітент, де вони зараховуються на рахунок платника. Якщо покритий акредитив відкритий у банку-емітенті, то цей останній стежить за дотриманням строку його дії і закриває наприкінці дня, вказаного в заяві на акредитив, плюс термін пересилання документів між банками, списавши залишок коштів з рахунку “Розрахунки акредитивами” на поточний рахунок платника. Про закриття акредитива він повідомляє виконуючому банку.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця, якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

5. Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При цьому банки здійснюють такі операції:

1. інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

2. доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя - це виконання банком доручення векселедержателя на стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про інкасування векселя [19].

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту. Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред'явлення векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселедержателю на його вимогу.

Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку. Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя відповідним написом [25].

Схема доміциляції векселя приведена на рисунку 1.5.

Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, довіра суб'єктів один одному та високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені достатньою мірою.

Рисунок 1.5. Схема доміціляції векселів.

1.3 Вимоги до банків при здійсненні безготівкових розрахунків

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Операції, визначені пунктами 1 - 3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

Національний банк України видає ліцензію функціонуючим банкам, на розширення їхньої діяльності, якщо ними дотримуються такі обов'язкові умови:

1. статутний капітал банку зареєстрований і фактично сплачений у розмірі, не меншому від установленого Національним банком України;

2. формування резервного фонду банку відповідає вимогам чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України, статуту банку;

3. формування резерву на покриття можливих витрат за кредитами відповідає вимогам чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України. Внутрішні документи банку про порядок формування таких резервів не повинні суперечити вимогам Національного банку України;

4. банком дотримуються економічні нормативи, які встановлені Національним банком України протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку України;

5. забезпечується стабільна беззбиткова діяльність банку протягом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку України щодо надання ліцензії;

6. стан кредитного портфеля банку не загрожує інтересам його кредиторів та вкладників (сума безнадійних до повернення кредитів не перевищує розмірів фактично сформованих резервного та страхового фондів банку);

7. формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідає чинному законодавству України та нормативним актам НБУ;

8. позитивним є висновок зовнішнього аудитора про діяльність банку за звітний рік, що передує зверненню банку до НБУ;

9. банківські операції, які ліцензуються НБУ, не можуть негативно вплинути на діяльність банку;

10. відсутні порушення банком вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ і внутрішніх документів банку.

Висновки до розділу 1

Проаналізувавши теоретичні основи безготівкових розрахунків та всі можливі способи їх виконання можемо дійти висновку, що існує досить багато варіантів їх виконання, в залежності від обставин. Можна автоматизувати виплати при отриманні товару за допомогою акредитиву чи відстрочити виплату за допомогою векселя. Але вибір інструмента та форми розрахунків - це єдиний елемент розрахунків, який залежить від осіб, що саме намагаються здійснити ці розрахунки. Усе інше виконує їх посередник - банк. Як ми бачимо, безготівкові розрахунки є базовою операцією і можуть виконуватись відразу після отримання банком ліцензії на банківську діяльність. Для банку, в свою чергу, важливо бути спроможнім проводити розрахунки з якомога більшою кількістю інших банків, тобто бути членом систем електронних платежів, але ці аспекти діяльності банків ми розглянемо дещо згодом.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТА МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ