Організація безготівкових розрахунків в Україні

5. міжнародні організації,

6. клієнтів та їх ділових партнерів;

7. візити представників іноземних банків;

8. візити іноземних банків;

9. річні звіти банків.

Таким чином створюється уявлення про банки тієї чи іншої держави.

Другий етап. Встановлення зв'язку з обраним банком

До банку надсилається лист із пропозицією встановити кореспондентські відносини. До листа додаються звіт про діяльність, статут та копія ліцензії Національного банку на проведення банківських операцій.

Важливо зазначити таке. Число банків-кореспондентів може бути достатньо високим. Проте число банківських кореспондентських відносин, супроводжуваних відкриттям кореспондентських рахунків, повинно бути дуже обмеженим, інакше це може зумовити певні ризики. Так, залишки на рахунках в інвалюті схильні до ризику знецінення в результаті змін валютного курсу. Ведення численних рахунків із невеличкими залишками потребує великих витрат на персонал. Можливі втрати в результаті зміни позичкового процента. Угоди про кореспондентські відносини укладаються на тривалі терміни. Тому число банків-кореспондентів повинно відповідати обсягам комерційної діяльності банку.

Третій етап. Укладення кореспондентської угоди

Кореспондентська угода -- договір про встановлення кореспондентських відносин і відкриття кореспондентських рахунків лоро та ностро, в якому фіксується термін дії договору, розмір комісійних зборів, порядок відкриття і режим функціонування корес­пондентських рахунків (субрахунків) та інші зобов'язання сторін.

Четвертий етап. Відкриття кореспондентського рахунку

Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку -- юридичній особі для здійснення розрахунків, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку на підставі укладеної кореспондентської угоди; спеціальний рахунок, що відкривається банківськими установами і тільки банківським установам.

Види кореспондентських рахунків:

1. рахунки ностро -- рахунок банку А у банку Б; рахунок у банку-

кореспонденті, який веде кореспондуючий рахунок («наш рахунок у вас»);

2. рахунок лоро -- рахунок банку Б у банку А; рахунок в обслуговуючому банку («ваш рахунок у нас»).

Ці рахунки можуть бути відкриті як в іноземній, так і національній валюті України (за умови одержання ліцензії Національного банку України).

Для відкриття рахунку банк-кореспондент надає такі документи:

1. дозвіл регіонального управління Національного банку на встановлення прямих кореспондентських відносин;

2. заяву на відкриття рахунку;

3. нотаріально завірені копії статуту та банківські ліцензії;

4. картку із зразками підписів та відбитком печатки;

5. баланс та довідку про дотримання економічних нормативів на останню звітну дату.

Операції за кореспондентськими рахунками комерційних банків можуть виконуватися в межах наявних коштів; за взаємною домовленістю можливий овердрафт.

Вид зв'язку для передачі інформації банки-кореспонденти обирають самі; обов'язковим при цьому є кодування інформації з метою забезпечення конфіденційності.

Аналогічно встановленню банківських кореспондентських відносин один з партнерів повинен повідомити іншому про своє бажання відкрити в нього рахунок. У своїй політиці відкриття рахунків, наприклад Державний експортно-імпортний банк України, дотримується принципу: зазвичай відкривати рахунки в конкретних валютах у банках тих країн, для яких дана валюта є національною. Проте тут існують винятки. Наприклад, рахунки в доларах США, крім американських банків, відкриті в банках Німеччини, Великобританії, Швейцарії, Угорщини, Австрії, Росії. Для відкриття всіх цих рахунків і використання в розрахунках були вагомі підстави (наприклад, Франкфурт-на-Майні, Лондон, Цюрих є фінансовими центрами світу; доцільність рахунку в Московському Міжнародному банку зумовлений політико-економічними факторами і т. д.).

Найчастіше встановлення кореспондентських відносин супроводжується взаємним відкриттям рахунків. Проте це не є правилом. Заяву про відкриття рахунку можна зробити в усній формі, висловивши її у ході переговорів банку або по телефону. Однак банку, що відкриває рахунок, варто надати слідом за цим підтвердження в письмовій формі.

Трапляються випадки, коли від банків-кореспондентів надходить повідомлення про відкриття вітчизняному банку кореспондентського рахунку. Якщо це не відповідає намірам банку, то він відмовляється від відкриття кореспондентського рахунку і доручає зазначеному банку закрити цей рахунок. У разі, якщо банк-кореспондент відкрив нам рахунок через те, що на ім'я банку надійшов переказ, тоді в дорученні про закриття рахунку необхідно зазначити банк, в який має бути здійснений даний переказ.

П'ятий етап. Обмін контрольними документами

Контрольні документи -- документи, надані банками один одному з метою запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім'ям.

Перелік контрольних документів:

1. річний звіт/баланс;

2. список підписів уповноважених осіб;

3. угода щодо використання кодового ключа, кодів S.W.I.F.T. (кодів, що гарантують істинність);

4. список банків-кореспондентів в інших країнах;

5. якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, довідку про те, що вона надана із зазначенням її номера (залежно від законодавства даної держави).

Рекомендований додатковий перелік документів:

1. список філій усередині країни з їх адресами;

2. ієрархічна таблиця, заповнена іменами посадових осіб банку, що рекомендовані для переговорів з окремих питань;

3. додаткові інформаційні публікації про банк по загальних питаннях.

Шостий етап. Домовленість про контрольні ключі

Досягнення згоди про те, чиї контрольні ключі використовуватимуться при кодуванні важливих повідомлень у майбутньому. При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження цілісності отриманих документів, що містять контрольні ключі. З метою нерозголошення даної надзвичайно важливої інформації банк повинен довіряти свої перевірочні коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри.

Через систему міжфіліальних оборотів (МФО) розраховуються в основному установи НБУ, які мають свій рахунок МФО. Установа банку, що починає МФО, посилає іншій установі доручення на зарахування або списання засобів - авізо. Розрізняють авізо кредитові (гроші перераховуються) і дебетові (гроші списуються). В установі банку, що получили авізо, відбувається відповідний оборот, що підтверджує, що отримане авізо прийнято до виконання. Банки регулярно стежать за збігом початкових і відповідних оборотів, що досягається їхнім звіренням.

Розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Потреба в централізованій установі, що надає розрахункові послуги практично всім учасникам банківської системи, може бути задоволена через установлення ще однієї функції центрального банку країни, тобто останній може бути централізованою установою, що відкриває кореспондентські рахунки для комерційних банків.

Перелік операцій, здійснюваних за кореспондентськими рахунками, відкритими в установах центробанку, у вітчизняній практиці досить широкий. Це операції:

1. з кредитно-розрахункового, касового та іншого обслуговування клієнтів самого комерційного банку, що передбачає переказування та стягнення коштів, пов'язаних з реалізацією продукції та наданням послуг об'єктами господарювання, розрахунками з бюджетом, позабюджетними фондами, а також із прийманням та видаванням клієнтам готівки для виплати заробітної плати і премій та для деяких адміністративно-господарських витрат;

2. на міжбанківському ринку цінних паперів, міжбанківських кредитів і депозитів та касові операції з емісійним банком;

3. за господарськими угодами самого банку, наприклад за платежами в бюджет та в позабюджетні фонди.

Перевагою рахунків-ностро, які відкриваються комерційними банками в центральному банку, є те, що останній може надавати короткострокові кредити для погашення їхніх зобов'язань за міжбанківськими розрахунками. Платіж із використанням кредиту центрального банку є унікальною формою платежу, бо вимога здійснити такий платіж надсилається установі, яка не може збанкрутувати і яка завдяки своїм повноваженням щодо емісії грошей ніколи не відчуватиме нестачі ліквідних коштів.

Центральний банк, відкриваючи рахунки-лоро для банків і створюючи централізовану систему розрахунків, здійснює витрати і мусить відшкодовувати їх. Тому за цими рахунками:

1. як правило, не сплачуються проценти,

2. у деяких країнах установлюється мінімальний резерв залишків на рахунках,

3. стягуються комісійні за платіжні послуги.

Комерційні банки, що мають рахунки-ностро в центральному банку, можуть бути розділені на дві групи:

1. банки, що мають право на використання кредитів центрального банку,

коли на рахунку-ностро банку-кореспондента недостатньо коштів для всіх термінових платежів. Ця ситуація називається овердрафтом. Банки, що мають право доступу до кредитів центрального банку, обмежуються у свободі користування такими кредитами або за допомогою процента за кредит, або за адміністративним шляхом;

2. банки, що не мають права отримувати короткострокові кредити

центрального банку у такий спосіб дебетового сальдо на кореспондентському рахунку. У деяких країнах певні категорії банківських установ не мають прямого доступу до кредитів центрального банку. Це, наприклад, ощадні банки, які не можуть тримати резерви.

Розрахунки через клірингові установи. З метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхніх ризиків та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному банку вдаються до клірингу, тобто заліку взаємних вимог.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов 'язань фізичних та юридичних осіб.

Система клірингових заліків може використовуватися як для розрахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних розрахунків. Організація міжбанківського заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юридичними особами, чи вони входять до системи того самого банку. У першому випадку банки обмінюються чеками, векселями та іншими борговими зобов'язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком. Це - міжбанківський кліринг. У другому - йдеться про внутрішньобанківський кліринг. Для цього всередині системи банку, в його головній установі, створюється кліринговий відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку.

Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг може бути:

1. локальним - між банками якогось регіону чи між банками певної банківської групи та (або) між філіями одного банку;

2. загальнодержавним - між кредитно-фінансовими установами всієї країни.

У західних країнах кліринг виконується через банки або спеціально створені розрахункові центри - клірингові палати. В останньому випадку банки домовляються не здійснювати негайного розрахунку за кожним окремим платіжним дорученням, а накопичувати свої вимоги і зобов'язання за певний період часу - кліринговий цикл. Після завершення циклу вхідні та вихідні платежі заліковуються, а банки беруть до оплати лише суму своїх чистих зобов'язань. Залік платежу здійснюють на рахунках банку, який виконує розрахунки. Як правило, ним є центральний банк країни. Однак чисті розрахунки можна виконувати також на рахунках ностро в комерційному банку.

Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні операції з визначенням нетто-позиції кожного учасника за допомогою взаємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, чеків і платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.

Практично всі клірингові палати в західних країнах є добровільними асоціаціями фінансових установ. Здебільшого вони утворюються на некомерційній кооперативній основі, частково - під керівництвом адміністрації. Членство обмежується певним географічним регіоном, наприклад містом, графством, адміністративною областю. Однак існують організації і в національному масштабі. Як правило, організаційна структура клірингової палати складається з представників великих фінансових установ, які сплачують основну частку витрат клірингової палати і є учасниками з правом голосу, та дрібних фінансових установ, що не мають права голосу і є асоційованими учасниками. Великі асоціації мають постійний штат працівників для проведення операцій клірингової палати, але більшість клірингових палат виконують свої функції, користуючись послугами співробітників банків-учасників.

Клірингова палата виконує численні функції для полегшення процесу клірингу між банками-учасниками. Регламент клірингової палати визначає термін, до якого мають бути подані платіжні документи, з тим щоб вони були включені до взаєморозрахунків того самого дня. Регламент визначає штрафи та інші покарання за недотримання терміну подання документів. Центральному банку надані всі привілеї щодо пред'явлення документів.

Механізм розрахунків за різними формами безготівкових розрахунків.

Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм.

Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів - від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т. д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком.

Авансовий платіж. Аванс - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс відіграє в даному випадку двояку роль. З одного боку, імпортер з допомогою авансу кредитує експортера, а з другого - забезпечує виконання своїх зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировинних матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі передбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:
коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

1. коли політична і (чи) економічна обстановка в країні покупця

нестабільна;

2. при постачанні дорогого обладнання;

3. при поставці товарів стратегічного призначення;

4. при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети авансу, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлення. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту.

Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в контракті.

Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше - імпортеру. Для імпортера вона являється ризиковою формою розрахунків, тому імпортер наполягає на виставленні на свою користь гарантії першокласного банку (гарантії повернення авансу чи гаранти належного виконання контракту).

В міжнародній практиці авансові платежі, головним чином часткові, одержали достатній розвиток. Однак в даний час, особливо в країнах Західної Європи, вони не користуються широкою популярністю.

Більша кількість угод укладається на умовах розстрочки платежу.

Інкасова форма розрахунків. Використання даної форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами по інкасо", прийнятими Міжнародною торговою палатою в 1978 році (публікація МТП №322).
Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантаженні на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку.
В здійсненні інкасової операції при міжнародних розрахунках приймають участь: імпортер (платник); експортер (довіритель); банк імпортера (інкасуючий чи представницький банк); банк імпортера (банк ремітент).
Інкасова форма розрахунків об'єднується з акцептною формою. Акцепт -згода платника на оплату документів рахунку. При акцептній формі розрахунків товари відвантажуються негайно, не чекаючи оплати покупцем товару. Покупець оплачує товар після одержання розрахункових, документів, на випадок порушення постачальником умов договору, вокупцеві може відмовитися від оплати товару. При порушенні договору постачальник має право застосувати до нього санкції.

Інкасо може бути чистим і документальним. Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів, не супроводжене комерційними документами (переказні й прості векселі, чеки та ін.). Документальне інкасо - це інкасо фінансових документів, супроводжених комерційними документами (рахунки, страхові документи та ін.), а також інкасо тільки комерційних документів.

Документальне інкасо в міжнародній торгівлі являє собою зобов'язання банку одержати за дорученням експортера від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі останнього товарних документів і перерахувати її експортеру.

Експортер відвантажує товари на адресу покупця у відповідності до умов договору.

Експортер підготовляє своєму банку пакет товаросупроводжуючих документів та інкасове доручення.

Банк-ремітент, перевіривши відповідність наданих документів, перерахованих в інкасовому дорученні, відправляє їх разом з інкасовим дорученням банку імпортера.

Банк імпортера віддає одержані документи імпортеру.

Інкасуючий банк одержує платіж від імпортера.

Сума платежу переводиться банком покупця банку продавця.
Банк - ремітент зараховує гроші на рахунок експортера. Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Разом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують переваги в розрахунках по експорту. Одним з таких недоліків являється розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що, звичайно, затримує оборотність коштів експортера.

Акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву.

В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк).

Документальний акредитив являється найбільш вигідною формою розрахунків для експортера, дякуючи надійності платежу і більш швидкому одержанню експортної виручки.

В міжнародній торговій і банківській практиці використовуються єдині стандартизовані процедури і правила використання документальних акредитивів. Ці процедури були сформульовані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих правилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично переглядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).

Експортер відправляє імпортеру товару факс про готовність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив.

Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном.

Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття акредитива і відправляє акредитивний лист, в якому докладно викладені умови акредитива.

Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.

Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.

Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи.

Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку-емітенту.

Банк імпортера також перевіряє документи і тоді перераховує відповідну суму валюти на кореспондентський рахунок виконуючого банку.

Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.

Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі документи разом з акредитивним листом імпортеру.

Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву й відправляє останньому виписку. При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акредитива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Розрізняють такі види акредитива: відзивні і безвідзивні; підтверджені й непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (встановлюючі); покриті й непокриті.

Відкритий рахунок. При розрахунках по відкритому рахунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної заборгованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі проведення.

Особливості даної форми розрахунків:

1. передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи;

2. товаросупроводжуючі документи поступають прямо до

імпортера, мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

3. рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди.

Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого товару, а відсотки за користування кредитом не знімаються.

Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк.

Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, недостачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій фірмі.

Ми вважаємо, що з розширенням зовнішньоекономічної діяльності підприємств, поглибленням теоретичних знань працівників даної сфери прийде й досвід у виборі найбільш оптимальних форм і умов платежу у відповідності до світових стандартів, частково, країн ЄС.

Висновки за розділом 2

Розглянувши дані, наведені у другому розділі моєї курсової роботи, можна дійти наступних висновків:

1. Більшість безготівкових розрахунків між банками здійснюється через систему електронних платежів, котра є національною системою. Її створення значно поліпшило сам процес безготівкових розрахунків та зробила його підконтрольним НБУ.

2. При міжнародних розрахунках банки використовують кореспондентські стосунки з банками - нерезидентами. Для цього вони укладають договір та відкривають кореспондентські рахунки лоро та ностро. Але кількість банків - кореспондентів має бути обмежена та зважена, оскільки кореспондентські відносини несуть за собою певні ризики.

3. Якщо банки не мають кореспондентських рахунків, то вони звертаються за допомогою до третіх осіб, котрі мають кореспондентські відносини з кожним з цих банків. При цьому розрахунки між такими банками можуть бути дуже значними, коли вони діють на основі агентської угоди.

4. Банки також можуть використовувати системи міжнародних розрахунків, такі як SWIFT, але це є вигідним тільки для великих банків, оскільки участь у таких системах є доволі дорогою.

5. Можна розглядати усю систему безготівкових розрахунків розглядаючи виключно банківські операції, обминаючи фізичних та юридичних осіб які можуть виступати лише ініціаторами безготівкових розрахунків.

Системи безготівкових розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1. розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. Їх називають лоро-ностро;

2. розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в

установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто;

3. Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.

РОЗДІЛ 3.

ВИКОРИСТАННЯ КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ

Як було зазначено вище, існує 3 моделі розрахунків між банками: через клірингові установи, через центральні банки країн та через систему кореспондентських відносин між банками за допомогою рахунків лоро та ностро.

Як показує світова практика, банки беззаперечно надають перевагу саме кореспондентським відносинам, хоча банки являються конкурентами на ринку банківських послуг і борються за клієнтську базу, а при відкритті взаємних рахунків вони стають клієнтами однин одного. Але не дивлячись на суперництво, банки вимушені співпрацювати придержуючись професійної етики заради задоволення потреб своїх клієнтів та отримання прибутку у вигляді комісії за операції.

На нашу думку, кореспондентські відносини між банками більш підходять для міжнародних відносин, хоча вони безумовно можуть використовуватися і у межах однієї країни. Це пояснюється тим, що всередині країни простіше прибігнути до допомоги центрального банку або ж системи електронних платежів, оскільки кореспондентські відносини несуть за собою ряд серйозних ризиків. В самий той час участь у міжнародних платіжних системах є доволі дорогою і далеко не кожен банк може собі дозволити участь, наприклад, у системі SWIFT.

Потреба у кореспондентських відносинах між банками виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам, або коли відомо, що банк - конкурент може зробити це якісніше, дешевше та швидше. Дана ситуація виникає при організації безготівкових розрахунків транскордонного характеру. З огляду на це й обирають банки-кореспонденти, які ймовірніше всього будуть нерезедентами. Організація кореспондентських відносин між банками передбачає відкриття рахунків лоро та ностро.

Беззаперечним плюсом цього виду міжбанківських розрахунків є обмеженість кількості учасників та посередників. Як відомо, чим менше посередників та елементів в системі розрахунків, тим швидше та дешевше є самі розрахунки. Також цей спосіб є доволі безпечним та надійним, оскільки банки відкривають кореспондентські рахунки тільки в перевірених партнерах, а кількість документів та ключів, котрі необхідні при переказах, унеможливлюють шахрайство.

Але, безумовно, присутні і мінуси, такі як:

1. доволі високі витрати

2. значна трудомісткість

3. зниження ліквідності банку

4. валютні ризики

Для встановлення кореспондентських відносин з іноземним банком комерційному банку необхідно отримати генеральну ліцензію в центральному банку, що в свою чергу передбачає виконання певних нормативних умов, подання визначених законодавством документів і виходячи з цього можна зробити висновок про трудомісткість даного процесу.

Також банк змушений вибирати серед подоланням всіх цих труднощів, погіршенні ліквідності та несення ризиків і довірою клієнта, котрий звернувся до банку з проханням здійснити подібну операцію.

У складній банківській системі, що об'єднує велику кількість учасників, банкам невигідно встановлювати численні двосторонні зв'язки і мати безліч рахунків-ностро, оскільки відкриваючи кореспондентський рахунок банк розміщує на ньому відповідну суму коштів, яку він в іншому випадку міг направити на проведення активних операцій, дана операція хоч і носить характер активної (тобто банк розміщує кошти), але найчастіше на суму ліквідних коштів розміщених в банку кореспонденті відсотки не нараховуються через те що першочерговим пріоритетом банку власника кореспондентського рахунку є саме ліквідність. А не дохідність коштів розміщених на даному рахунку. Ці рахунки поглинають великі суми ліквідних коштів. Отже, банк може відкрити обмежену кількість рахунків-ностро в банках-кореспондентах, що стимулюватиме конкуренцію між останніми. Щоправда, у країнах з розвинутою економікою великі банки нерідко відкривають значну кількість кореспондентських рахунків, деякі з них і за межами своєї країни - від 300 до 500 і більше. При цьому, звичайно, використовується найновіша комп'ютерна та організаційна техніка.

Що ж до дороговизни даних рахунків то вона криється у вартості альтернативного використання банківських ресурсів розміщених на кореспондентських рахунках в країнах в яких вони необхідні але досить рідко використовуються

Вивчивши це питання ми дійшли висновку, що найголовнішою проблемою таких розрахунків є втрата ліквідності та альтернативного доходу від грошей, котрі банк вимушений тримати на кореспондентських рахунках. Весь дохід від цих грошей є комісією, яку стягує з клієнтів за переказ коштів, що не є оптимальнішим варіантом для банку. Використання рахунків лоро-ностро для банків є дорогим, але дуже зручним способом проведення розрахунків. Тому банки вимушені вибирати серед двох стратегій:

1. мати розгалужену систему кореспондентських рахунків і мати авторитет і можливість організації міжнародних розрахунків своїх клієнтів, і нести при цьому всі ризики та втрати, пов'язані з такою діяльністю

2. не мати прямих кореспондентських відносин з іншими банками але і не ризикувати ліквідністю і мати достатньо коштів для проведення активних операцій.

У країнах, де банківська система не є стабільною та збалансованою, зазначені незручності двосторонніх розрахунків посилюються зі збільшенням мережі розрахунків даного комерційного банку, оскільки неспроможність одного з банку - кореспондента в такій країні призведе до банківської кризи і неспроможності інших банків виконати свої зобов'язання. Їх можна подолати установленням численних кореспондентських відносин між банками країни, але з єдиною централізованою установою.

Потреба в централізованій установі, що надає розрахункові послуги практично всім учасникам банківської системи, може бути задоволена через установлення ще однієї функції центрального банку країни, тобто останній може бути централізованою установою, що відкриває кореспондентські рахунки для комерційних банків, але власне цього не достатньо оскільки в даному випадку через досить велику кількість платежів що будуть здійснюватись через установи центральних банків виникне проблема часового лагу між відправкою розрахункових документів та зарахуванням коштів на відповідні кор. рахунки. Саме тому виникає думка про об'єднання риси двох попередніх підсистем: системи електронних платежів, що використовуються багатьма центральними банками країн. Дані системи здійснювала перекази у файловому режимі та режими реального часу. Основною відмінністю цих платежів є те, що кошти зараховуються на кореспондентський рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника, тоді як у файловому режимі зарахування коштів утримувачу здійснюється тільки після того, як він підтвердить отримання файла платежів відповідним документом (більш безпечна форма розрахунку), але і це не займає значного часу, як було розкрито у попередніх розділах.

Слід зазначити, що дана система нового покоління повинна включати в себе повний набір апаратних і програмних засобів, а також організаційних заходів (надійність файлової системи та оперативність системи реального часу), які у сукупності повинні забезпечити виконання наступних функцій:

1. виконання міжбанківського переказу за допомогою обміну файлами електронних розрахункових документів та відповідною технологічною інформацією з користувачами в файловому режимі із зарахуванням коштів на технічний кореспондентський рахунок утримувача після отримання підтвердження від нього про прийняття розрахункових документів;

2. виконання міжбанківського переказу за допомогою обміну електронними розрахунковими документами та технологічною інформацією з користувачами в режимі реального часу з негайним відображенням коштів за прийнятими до системи розрахунковими документами за технічним кореспондентським рахунком отримувача;

3. забезпечення можливості для отримувача прийняти платіж в режимі offline, який був відправлений в режимі online і відображений за кореспондентським рахунком.

Перелік операцій, здійснюваних за кореспондентськими рахунками, відкритими в установах центробанку, досить широкий. Це операції:

1. з кредитно-розрахункового, касового та іншого обслуговування клієнтів самого комерційного банку, що передбачає переказування та стягнення коштів, пов'язаних з реалізацією продукції та наданням послуг об'єктами господарювання, розрахунками з бюджетом, позабюджетними фондами, а також із прийманням та видаванням клієнтам готівки для виплати заробітної плати і премій та для деяких адміністративно-господарських витрат;

2. на міжбанківському ринку цінних паперів, міжбанківських кредитів і депозитів та касові операції з емісійним банком;

3. за господарськими угодами самого банку, наприклад за платежами в бюджет та в позабюджетні фонди.

Перевагою рахунків ностро, які відкриваються комерційними банками в центральному банку, є те, що останній може надавати короткострокові кредити для погашення їхніх зобов'язань за міжбанківськими розрахунками. Платіж із використанням кредиту центрального банку є унікальною формою платежу, бо вимога здійснити такий платіж надсилається установі, яка не може збанкрутувати і яка завдяки своїм повноваженням щодо емісії грошей ніколи не відчуватиме нестачі ліквідних коштів [26, 34].

Введення наступних змін дає змогу зекономити ліквідні кошти, котрі потрібні на відкриття кореспондентських рахунків та зберегти функціональність та спроможність банку забезпечити потреби його клієнтів та отримати за це комісійний дохід. Це, звичайно, приводить до де яких втрат у часі, але за допомогою новітніх інформаційних та комп'ютерних технологій ці втрати зводяться до мінімуму. Ця система не дозволяє лише позбутися ризиків, які несе банк при девальвації національної валюти, котра зараз характерна для української гривні.

Висновки за розділом 3

Проаналізувавши всю інформацію, наведену нами в 3 розділі курсової роботи, можна дійти висновку, що кореспондентські відносини між банками, особливо між банками нерезидентами, є важливим, але не одностайним елементом діяльності банків. З одного боку, банк надає додаткові послуги клієнтам, що покращує його конкурентноздатність, з іншого - банк при цьому бере на себе значні ризики, пов'язані з ліквідністю, змінами валютного курсу, тощо. Тому банкам треба підходити до кореспондентських відносин дуже виважено.

Нами була запропонована технологія, що може спростити для банку ведення кореспондентських рахунків. Ця система знизить ризики, пов'язані з втратою ліквідних коштів, при цьому зберігши дохід від розрахункових операцій.

ВИСНОВКИ

Організація безготівкових розрахунків в Україні регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", нормативно-правовими актами НБУ, у тому числі Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова та переказна форма розрахунків.

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня.

До платіжних інструментів, що використовуються при безготівкових розрахунках, чинне законодавство відносить: платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; меморіальні ордери; акредитиви. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Надзвичайно важливим елементом системи безготівкових розрахунків є створення кореспондентських відносин між банками та платіжних систем, котрі полегшують переказ коштів між банками.

Системи безготівкових розрахунків і платіжні системи в розвинутих країнах з ринковою економікою функціонують відповідно до загальних моделей, що базуються на трьох основних видах міжбанківських розрахунків:

1. розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками. Їх називають лоро-ностро;

2. розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах Центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі. їх можна характеризувати, як платежі брутто;

3. Розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі нетто.

У курсовій роботі було детально розглянуто найбільш популярну систему безготівкових розрахунків - розрахунки за допомогою кореспондентських рахунків між банками. Були зазначені плюси та мінуси цієї системи і була запропонована технологія запобігання втрат ліквідності при одночасному збереженні здатності на кореспондентські розрахунки.

Підсумовуючи весь матеріал, якій був наведеній в даній курсовій роботі, можна зазначити, що існує значна різноманітність серед форм, інструментів та систем безготівкових розрахунків, які можуть використовувати банки або обирати клієнти. Всі вони відрізняються між собою порядком перерахування грошей, документообігом, зв'язком між контрагентами. Кожна має свої плюси та мінуси. Тому надзвичайно важливо для банків обирати серед систем безготівкових розрахунків зважаючи на дохід та можливість покриття присутніх при цьому ризиків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Банківська діяльність (вітчизняний та зарубіжний досвід) / С.М. Лаптєв, М.П. Денисенко. -- К., 2004. -- 320 с.

2. Банківські операції: Підруч. - 2-е вид., випр. і доп. / За ред. А.М. Мороза. К.: КНЕУ, - 2002.

3. Банківські операції: Підручник / Ред. Міщенко В.І.; Слав`янська Н.Г.- К.: Знання, 2006.- 727 c.

4. Банківська справа. Навчальний посібник / За ред. проф. Р.І. Тиркала. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001.

5. Бердніков В. НСМЕП: огляд розвитку у 2006 році // Вісник НБУ. - 2007. №2. - С. 23-25

6. Быстров Л. Пластиковые карты в розничной торговле и сфере услуг // Маркетинг і реклама.- 2002.- №7-8.- С. 41-49.

7. Галиць О. Особливості здійснення транскордонних переказів в

Європейському Союзі // Вісник НБУ. -2004. -№2. -С.24-27.

8. Даниленко А., Шелудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ. - 2006 - №5 - С. 36-39

9. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник. -К.: Алерта, 2004. - 478 с.

10. Дубілет О. Перспективи розвитку карткових продуктів // Вісник НБУ. - 2003. -№9 -С.11-13.

11. Євтух О. Розвиток банківської системи в умовах нової економіки // Вісник НБУ. -2003. -№7.

12. Єрьоміна Н. В. Банківські інформаційні системи.. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 220 с.

13. Єрохіна Н.А. Електронні гроші в платіжній системі держави // Фінанси України.- 2002.- №3.- С. 134-139.

14. Журков А. Національна система масових електронних платежів: огляд розвитку у четвертому кварталі 2007 року // Вісник НБУ. - №2. - 2008.

15. Закон України ”Про банки і банківську діяльність” від 07. 12. 2000 № 2121-ІІІ (зі змінами і доповненнями).

16. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР (зі змінами і доповненнями).

17. Закон України від 05.04.2001 № 2346 “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

18. Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 р. № 851-IV.

19. Закон України “Про Національний банк України” (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України за станом на 10 січня 2002 року № 2922--ІІІ).

20. Енциклопедія банківської справи України. / Редкол.: В.С. Стельмах (голова) та ін.-К.: Молодь, Ін Юре, 2001.-680 с.:іл.+вкл.88с.

21. Інструкція НБУ № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті" від 27.05.1996 р.

22. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 (зі змінами і доповненнями).

23. Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 320 від 16.08.2006.

24. Капран В.І., Кравченко М.С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. Банківські операції. Навчальний посібник -К: Центр начальної літератури, 2006.-208 с.

25. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

26. Коробкіна С. Безготівкові розрахунки та шляхи вдосконалення їх // Банківська справа. - 2000. - №1. - с.49-52.

27. Кравець В. Місце та раль НСМП на картковому ринку України // Вісник НБУ. - 2007. - №3. - С. 14-17

28. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. - 3-тє вид. - К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. - 500 с.

29. Павлишин, О. П. Банківські операції: практикум : навчально-методичний посібник для вузів / О.П. Павлишин, В.І. Ричаківська. - К. : Алерта, 2005. - 158 с.

30. Патрікац Л,. Крохмалюк Д. Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України. // Вісник НБУ. -2004. -№1. -С.38-43

31. Пахомов В.І., Стрільчук Л.В. Гроші та кредит. - К.: МАУП. - 2004.

32. Петрук О.М. Банківська справа.- К.: Кондор, 2004.- 461 c.

33. Положення про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки // Бухгалтерія. - 2001.- №11.- С.43-46.

34. Полищук С.А. Платежные системы: структурно-качественный анализ // Банковские услуги.- 2006.- № 11.- C.2-9

35. Постанова Правління НБУ „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” від 29 березня 2001 р. N 135 (В редакції Постанови Правління Національного банку України від 4 червня 2003 р. N 227).

36. Рогач І. Ф., Сендзюк М. А., Антонюк В. А. Інформаційні системи у фінансово - кредитних установах: Навч. посібник. - 2 - ге вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 239 с.

37. Татьянін В. Універсальна смарт-картка «УкрКОС» // Вісник НБУ. - 2007. №3.- С. 18-19

38. Харченко В. Нове у використанні платіжних карток // Вісник НБУ. -2003. -№11 -С.69-71.

39. Харченко В. Підсумки діяльності банків України на ринку платіжних карток у 2005 році // Вісник НБУ. - 2006. - №4.- С. 8-16

40. Шевченко Р.І. Банківські операції : Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - Київ : КНЕУ, 2003. - 276 с.

41. Шевченко Р. І. Кредитування і контроль: Навч. - метод. посіб. - К.: КНЕІ, 2002.

42. Щибиволок З. І. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

43. www.bank.gov.ua

44. www.finance.ua

45. www.aub.gov.ua