Формування, склад та резерви збільшення прибутку комерційного банку

67

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ

ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему "ФОРМУВАННЯ, СКЛАД ТА РЕЗЕРВИ ЗБІЛЬШЕННЯ ПРИБУТКУ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

(на матеріалах КАБ “ДЕМАРК” )

^(об'^{єкт дослідження)}

Студент: Пасічник Юрій Петрович

Факультет : Заочної та післядипломної освіти

Спеціальність: Фінанси

Кафедра: Фінансів

Науковий керівник: Гаркавий Іван Васильович

^{(П.І.П., науковий ступінь, вчене звання)}_______________ (підпис)

Робота допущена до захисту перед Державною екзаменаційною комісію

рішенням кафедри від "____" _______________ 200 _ р.

Завідуючий кафедрою __________________________ (підпис)

Чернігів2002

З М І С Т

Вступ

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВИХ

РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Форми організації комерційних банків в України

1.2 Методологія оцінки прибутковості комерційного банку

1.3 Методика аналізу фінансових результатів

1.4 Нормативно - правове забезпечення оцінки фінансового стану комерційних банків

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КАБ “ДЕМАРК”

2.1 Техніко-економічна характеристика комерційного банку “Демарк” Аналіз фінансових результатів діяльності банку “Демарк”

3 ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ КАБ “ДЕМАРК”

3.1 Пропозиції щодо підвищення ефективності діяльності банку

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

В С Т У П

Україна переживає нелегкий час перехiдного перiоду до регульованої ринкової економiки, що зумовлює появу нових економiчних явищ, вiдносин, iнституцiй, типових для країн з розвинутою економiкою. Стержнем такої економiчної iнфраструктури є банкiвська система, становлення i бурхливий розвиток якої ми нинi спостерiгаємо.

Складова частина банкiвської системи представлена мережею комерцiйних банкiв i квазiбанкiвських установ, яка покликана задовольняти потреби населення, держави та народного господарства у банківських послугах i створити умови для стабiлiзацiї та поступового зростання економiки.

Розвиток банківської системи у 2001 році відбувався в умовах економічного зростання, стабільності грошової одиниці України, зниження процентних ставок за наданими кредитами.

У 2001 році порівняно з 2000 роком реальний валовий внутрішній продукт становив 109%, об'єм промислового виробництва - 114,2%, сільського господарства -109,9%. Приросту продукції досягнуто в усіх регіонах країни та за всіма промисловими видами діяльності.

Піднесення економіки та сповільнення темпів інфляції сприяли підвищенню рівня доходів населення, передусім заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги.

Важливим здобутком монетарної політики НБУ в 2001 році став безпрецедентно низький рівень інфляції на фоні значного економічного зростання. Протягом року зберігалась тенденція зростання обсягів реальних грошей, тобто економічно обгрунтовані темпи збільшення грошової маси не провокували надмірного підвищення цін. Минулий рік був роком курсової стабільності.

Валютно-курсова політика НБУ протягом 2001 року здійснювалася з урахуванням інтересів як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і держави в цілому, сприяла мінімізації виплат за зовнішнім державним боргом, поповненню золотовалютних ресурсів НБУ, залученню іноземного капіталу, нарощуванню обсягів реального ВВП, підвищенню життєвого рівня населення.

Міжбанківський валютний ринок діяв продуктивно - обсяг операцій на ньому значно зріс порівняно з 2000 роком, що сприяло зовнішньоекономічній діяльності та економічному зростанню.

Водночас обсяг операцій на готівковому валютному ринку за 2001 рік дещо скоротився, що свідчить про поступ дедоларизації економіки та про зміцнення довіри до гривні.

Ситуація, що склалася на грошово-кредитному ринку впродовж 2001 року, дала змогу Національному банку України шість разів знижувати рівень облікової ставки - з 27 % до 12,5% річних. Виходячи з цього знижувались процентні ставки комерційних банків по кредитах, наданих у національній валюті з 37,4% річних до 30,2% . Також зменшились процентні ставки і за депозитами.

Враховуючи важливiсть та актуальнiсть цього питання метою дипломної роботи є аналіз фінансової діяльності банківської системи .

Завданням дипломної роботи є розкриття змiсту на основi теорiї та нормативних актiв такої категорії, як “аналіз фінансових результатів”, а також видiлення головних джерел утворення банківських ресурсів та аналiз результатiв дiяльностi комерцiйного банку.

Перехiд до ринкової економiки, децентралiзацiя прийняття економiчних рiшень породжує невизначеність та ризик у пiдприємницькiй дiяльностi. В таких умовах потрiбно мати надiйну iнформацiю, яку може дати тiльки бухгалтерський облiк та бухгалтерська i фiнансова звiтнiсть.

Об'єктом аналiзу в роботi вибрана комерцiйна дiяльнiсть КАБ “Демарк”. Основна мета роботи -- це досягнення оптимальної структури активних i пасивних операцiй з метою отримання максимального прибутку. Аналiз звiтностi дає можливість визначити фiнансову стабільність i надiйнiсть банку, доцiльнiсть i перспективи подальшої його дiяльностi.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

1.1 Форми організації комерцiйних банкiв в Українi

Банки -- це фінансові установи, функцiєю яких є кредитування суб'єктiв господарської дiяльностi та громадян за рахунок залучених коштiв пiдприємств, установ, органiзацiй, населення та iнших кредитних ресурсiв, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та iнших банкiвських операцiй .

Банки є юридичними особами . Вони є економiчно самостiйними i повнiстю незалежними вiд виконавчих та розпорядчих органiв державної влади в рiшеннях, пов'язаних з їх оперативною дiяльнiстю, а також щодо вимог i вказiвок, якi не вiдповiдають чинному законодавству. Банки в своїй дiяльностi керуються законом “Про банки та банкiвську дiяльнiсть”, законодавством України про акцiонернi товариства та iншi види господарських товариств, iншими законодавчими актами України, нормативними актами НБУ i своїми статутами.

Комерцiйнi банки рiзних видiв та форм власностi утворюються на акцiонерних та пайових основах. Це може бути акцiонерне товариство або пайовий банк у виглядi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю. Серед 191 банкiв, зареєстрованих на 1 березня 2002 року -- 169 були у виглядi АТ ( 115 -- вiдкритого типу , 48 -- закритого типу ), 23 -- у виглядi ТОВ. В Україні також функцiонує 26 банкiв з участю iноземного капіталу, в тому числi 6 банків на 100% сформовані з iноземного капiталу. Найбільш розповсюдженою формою є банки у виглядi АТ. Акцiонерним називається товариство, яке має статутний фонд, розподiлений на визначену кiлькiсть акцiй рівної номінальної вартостi та несе вiдповiдальнiсть по зобов'язанням тiльки майном товариства (Закон України “Про господарськi товариства”).

Формування капiталу такого товариства звичайно зв'язують з випуском акцiй.

Акцiя - цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує дольову участь у статутному фондi акцiонерного товариства, пiдтверджує членство в акцiонерному товариствi та право на участь в управлiннi ним, дає право його власниковi на одержання частини прибутку у виглядi дивiдендiв, а також на участь у розподiлi майна при ліквідації акцiонерного товариства .

На порядок утворення власного капiталу значний вплив чинить вид випускаємих акцiй, якi в залежностi вiд порядку виплати дивiдендiв i права участi в управлінні розподiляються на простi i привiлейованi.

Проста акцiя - такий цiнний папiр, де розмiр дивiдендiв не фiксується - вiн залежить вiд фiнансового стану банку.

Розмiр дивiдендiв визначається щоквартально правлiнням банку i уточнюється загальним збором акцiонерiв по пiдсумкам фiнансового року.

Привiлейованi акцiї можуть випускатися з фiксованим у вiдсотках до їх номінальної вартостi щорiчно виплачуваними дивiдендами. Виплата дивiдендiв проводиться у розмірі, зазначеному в акцiї, незалежно вiд розмiру одержаного товариством прибутку у вiдповiдному роцi. У тому разi, коли прибуток вiдповiдного року є недостатнiм, виплата дивiдендiв по привiлейованих акцiях проводиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмiр дивiдендiв, що виплачують акцiонерам по простих акцiях перевищує розмір дивiдендiв по привiлейованих акцiях, то власникам останнiх за рiшенням загального збору акцiонерiв провадиться доплата до розмiру дивiдендiв, виплачених iншим акцiонерам.

Акцiонери приймають участь в управлiннi банком. Це вони можуть робити особисто чи через своїх представникiв, яким вони видають доручення, яке оформляється в банку або нотарiально. Один представник має право надавати не бiльше 35 % голосiв. Право на один голос звичайно мають 10 простих акцiй ( але буває i iнакше). Власник привiлейованих акцiй право голосу не має. Проте, якщо дивiденди по ним не виплачують декiлька раз пiдряд, то власники таких акцiй можуть отримати право голосу.

В залежностi вiд характеру розповсюдження, акції можуть бути iменними i на пред'явника. Обiг іменної акцiї фiксується у книзi реєстрацiї акцiй, що ведеться товариством. Власники простих іменних акцiй мають право їх самостiйно продавати, передавати, дарувати.

Передача акцiй здiйснюється шляхом індосаменту. Угода на передачу повинна бути юридично оформлена у банку в 10-денний термін з дня її збійснення.

Акції на пред'явника випускаються без зазначення власника (слiд вiдмiтити, що в Українi комерцiйнi банки такi акцiї не випускають). Акції комерційного банку можуть продаватися як фізичним так і юридичним особам. В усіх випадках в організації бухгалтерського обліку вони повинні виходити Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996 - ХІV, а також особливо з “Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків” затвердженого постановою Правління НБУ №281 від 21 липня 1998р. Як відомо, заявлений та фактично сплачений розмір статутного капіталу новостворюваного банку на дату його реєстрації повинен бути не меншим, ніж розмір, встановлений для діючих банків законом України “Про банки і банківську діяльність”.

Для банку варто вiрно визначити, якi акцiї вiн буде випускати. Новий випуск простих акцiй, звичайно веде до зниження отриманих акцiонерами дивiдендiв. Навiть , якщо обсяг прибутку збiльшився, доля на акцiю може виявитися нижчою, оскільки прибуток розповсюджується мiж великою кiлькiстю акцiй. Збiльшення кiлькостi простих акцiй веде до розширення складу акцiонерiв, що перешкоджає здiйсненню контролю за дiяльнiстю комерцiйного банка . В деяких випадках, ця причина спонукає їх блокувати новi випуски простих акцiй, незважаючи на те, що в умовах нової емiсiї, попереднiм акцiонерам надається першочергове право покупки акцiй. Якщо попереднi акцiонери комерцiйного банку не будуть вважати необхiдним для себе розширити число спiввласникiв i збiльшувати власнi внески в статутний фонд, то може бути прийняте рiшення про випуск привiлейованих акцiй. Кiлькiсть акцiй, якi належать акцiонерам, має велике значення, оскiльки так реалiзуються їхні права -- право на дохід i на управлiння банком.

До акцiонерних товариств відносяться вiдкрите акцiонерне товариство, акцiї якого можуть розповсюджуватися шляхом вiдкритої пiдписки та купiвлi-продажу на бiржах; закрите акцiонерне товариство , акцiї якого розподiляються мiж засновниками i не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки, купуватися та продаватися на бiржi.

Закрите акцiонерне товариство може бути реорганiзовано у вiдкрите акцiонерне товариство шляхом реєстрацiї його акцiй у порядку, передбаченому законодавством про цiннi папери та фондову бiржу, i внесенням змiн до статуту товариства. Засновниками акцiонерного товариства можуть бути юридичнi та фiзичнi особи. Засновники акцiонерного товариства укладають мiж собою договiр, що визначає порядок здiйснення ними спiльної дiяльностi по створенню акцiонерного товариства, вiдповiдальнiсть перед особами, що пiдписалися на акцiї, i третiми особами. Засновники несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов'язаннями, що виникли до реєстрацiї акцiонерного товариства. Для створення акцiонерного товариства засновники повиннi зробити повiдомлення про намiр створити акцiонерне товариство, здiйснити пiдписку на акцiї, провести установчi збори i державну реєстрацiю акцiонерного товариства. Акцiї купуються учасниками при створеннi акцiонерного товариства на пiдставi договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцiй у зв'язку iз збiльшенням статутного фонду -- з товариством. При створеннi акцiонерного товариства акцiї можуть бути розповсюдженi шляхом вiдкритої пiдписки на них (у вiдкритих акцiонерних товариствах) або розподiлу всiх акцiй мiж засновниками (у закритих акцiонерних товариствах). Вiдкрита пiдписка на акцiї при створеннi акцiонерного товариства органiзується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язанi бути держателями акцiй на суму не менше 25 % статутного фонду i строком не менше 2-х рокiв (Закон України “Про господарськi товариства”). Засновники акцiонерного товариства публiкують повiдомлення про наступну вiдкриту пiдписку. Строк вiдкритої пiдписки не може перевищувати 6 мiсяцiв (Закон України “ Про господарськi товариства”).

Проте, знов створений банк ще не має необхiдної репутацiї серед юридичних та фiзичних осiб, тому важко знайти попит з їх сторони. I якщо на протязi 6 мiсяцiв пiдписка не здiйсниться (необхiдно, щоб пiдпискою було покрито 60 % акцiй), банк не буде зареєстровано. Тому новi банки утворюються в виглядi акцiонерного товариства закритого типу або товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю.

В тому разi, якщо банк утворюється у виглядi акцiонерного товариства закритого типу -- акцiї розповсюджуються мiж засновниками i не можуть розповсюджуватися шляхом пiдписки. При цьому необхiдно мати на увазi, що в першi два роки iснування банку у виглядi акцiонерного товариства, його засновники повиннi бути держателями акцiй на суму 25 % статутного фонду. Якщо ця вимога не буде виконана засновниками, банк на протязi вказаного перiоду не буде мати право нарощувати свiй статутний фонд. Тому, з однiєї сторони, дiючи банки швидко нарощують статутнi фонди з метою розширення своїх кредитних ресурсiв, укрiплення лiквiдностi та конкурентноспроможностi. Бiльш гнучкою формою є форма комерцiйного банку у виглядi товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю.

Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю називається товариство, що має статутний фонд, розподiлений на частки, розмiр яких визначається установчими документами (Закон України ”Про господарськi товариства” стаття 50). Учасники товариства несуть вiдповiдальнiсть в межах їх вкладiв. У випадках, передбачених установчими документами, учасники, якi не повнiстю внесли вклади, вiдповiдають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. У товариствi з обмеженою вiдповiдальнiстю створюється статутний фонд, розмiр якого повинен становити не менше суми, еквiвалентної 625 мiнiмальним заробiтним платам, виходячи iз ставки мінімальної заробітної плати, дiючої на момент створення товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю (слiд, однак, вiдмiтити, що Нацiональний банк України вимагає мiнiмальний статутний фонд для місцевих кооперативних банків - 1 мільйона євро; для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, - 3 мільйонів євро; для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, - 5 мільйонів євро).

До моменту реєстрацiї товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю кожен з учасникiв зобов'язаний внести не менше 30 % вказаного в установчих документах вкладу. Учасник зобов'язаний повнiстю внести свiй вклад не пiзнiше року пiсля реєстрацiї товариства. У разi невиконання цього зобов'язання у визначений строк, учасник, якщо iнше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 % рiчних з недовнесеної суми. Учаснику товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю, який повнiстю внiс вклад, видається свiдоцтво товариства.

Засновники банку (незалежно вiд того, у виглядi якого товариства вiн органiзований) повиннi укладати мiж собою договiр, який визначає порядок здiйснення ними спiльної дiяльностi, вiдповiдальностi перед акцiонерами i третiми особами.

1.2 Методологія оцінки прибутковості комерційного банку

Дуже великий інтерес викликає розроблена Національним банком України методологія оцінки діяльності комерційних банків викладена в Інструкції “Про порядок регулювання діяльності комерційних банків”. Перш за все, цікава методологія оцінки доходностi та прибутковості діяльності комерційних банків. Інструкцією передбачено, що основним об'єктом аналізу є діяльність комерційного банку. Водночас суб'єктами аналізу можуть виступати також контрагенти комерційних банків, інші кредитні установи, аудиторські фірми, реальні та потенційні клієнти, кореспонденти, інші зацікавлені юридичні та фізичні особи. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності банків в Україні.” №368 від 28 серпня 2001 року. була введена для посилення контрольних функцій Національного банку України у ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової надійності, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів. Інструкція "Про порядок регулювання діяльності комерційних банків" № 368 від 28 серпня 2001 року була розроблена у відповідності до Закону України "Про банки i банківську діяльність", згідно з чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України. Дія цієї Інструкції поширюється на установи Національного банку України та всі комерційні банки України, незалежно від форм власності.

Згідно до цієї інструкції дамо визначення окремим термінам, які використовувалися при написанні цієї роботи:

Доходи банку - наявність господарських операцій, крім операцій з реалізації додаткової кількості акцій банку, які призводять:

або до збільшення суми активів банківської установи без відповідного збільшення суми її зобов'язань;

або до зменшення суми зобов'язань банківської установи без відповідного зменшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати дохід, а збільшувати безпосередньо суму капіталу).

Витрати банку - наявність господарських операцій банку, крім операцій щодо розподілу капіталу, які призводять:

або до скорочення суми активів банківської установи без відповідного скорочення суми її зобов'язань;

або до збільшення суми зобов'язань банківської установи без відповідного збільшення суми її активів. (У деяких випадках положення ведення обліку вимагають у разі виникнення господарських операцій такого типу не відображати витрати, а скорочувати безпосередньо суму капіталу).

Капітал - різниця між загальними сумами активів та зобов'язань банківської установи. У фінансовій звітності капітал становить нефіксовану, неконтрактну частину вимог (претензій) до активів банку. Такі вимоги виникають у момент надання акціонерами (пайовиками, засновниками) коштів банкові шляхом придбання акцій. Крім того, до капіталу входять не тільки сума випущених акцій, але і фонди банку, загальні резерви, нерозподілений фінансовий результат минулих років, фонд переоцінки основних засобів та результат поточного року.

Маржа банківська - різниця між середньозваженою ставкою доходу, що банківська установа отримує від підпроцентних активів, та середньозваженою ставкою витрат, що банківська установа виплачує за своїми підпроцентними зобов'язаннями.

Прибуток до оподаткування - різниця між сумами доходів та витрат банківської установи до виплати нею платежів до бюджету та інших обов'язкових платежів.

Прибуток після оподаткування - сума прибутку до оподаткування мінус сума платежів до бюджету та інших обов'язкових платежів.

Аналіз прибутковості, ліквідності і достатності капіталу банку дає змогу оцінити ефективність управління і таким чином визначити здатність банку конкурувати на ринку банківських послуг, а також оцінити вплив макрофінансової політики на діяльність банківської системи. При аналізі застосовуються квартальні або річні дані щодо прибутків та збитків, підраховуються середні показники ключових категорій балансового звіту за період, що покривається цими даними, та обчислюються:

Стан надходжень - через прибуток:

на середні активи;

на капітал.

Цей підхід поєднує дані балансового звіту та звіту про фінансові результати для вироблення ключових індикаторів (коефіцієнтів) діяльності, що не залежать від розміру банку і, таким чином, можуть прямо порівнюватися з іншими банками та між собою впродовж певного періоду часу. Оскільки доходи та видатки аналізуються стосовно середніх активів та зобов'язань за період звіту про фінансові результати, то можуть порівнюватися періоди часу із різною тривалістю. Звісно, таке порівняння може бути зроблене лише в тому разі, якщо установа не зазнає сезонних змін, як це відбувається з банками, які обслуговують сільськогосподарські підприємства.

Для встановлення прибутковості банків і прийняття на цій основі правильних фінансових рішень застосовується кілька методів, кожний з яких має свої переваги й недоліки. Досить ефективний метод порівняння обсягу прибутку із загальною сумою активів банку. Цей показник дає важливу інформацію для порівняння при-бутковості одного банку з іншими або у всій системі комерційних банків.

Економісти банку мають враховувати, що низька норма прибутку може бути результатом консервативної позичкової та інвестиційної політики або надмірних операційних витрат. Якщо частка строкових і ощадних вкладів у загальному обсязі залучених коштів непропорційно велика, витрати на виплату процентів на них можуть перевищити середньогалузевий рівень. Банки можуть, звичайно, спробувати компенсувати це збільшенням доходів за рахунок активнішої позичково-інвестиційної політики. Високе відношення прибутку до активів може бути результатом ефективної діяльності банку, незначної частки строкових та ощадних вкладів у загальних обсягах депозитів або високих ставок доходу від активів. В останньому випадку банку, можливо, загрожує значний ризик, тому що здебільшого чим вищі доходи від активів, тим вищий ризик вони зумовлюють. Це не обов'язково слід вважати негативним явищем, можливо, що банк вдало розпоряджається своїми активами, хоча при цьому не виключені потенційні значні витрати.

Приймаючи фінансове рішення, слід виходити з того, що відношення прибутку до загальних активів ще не є свідченням того, якою мірою діяльність банку задовольняє інтереси його власників. Тому банкіри й акціонери банків уважно стежать за показниками доходу на одну акцію. Це ефективний спосіб виявити досягнуті результати порівняно з попередніми роками чи очікуваннями керівництва. До-ход на акцію, віднесений до показника балансової вартості з розрахунку, на одну акцію показує норму прибутку на акціонерний капітал, тобто наскільки ефективно використовувались засоби власників протягом року. Однак порівнювати доходи на акцію окремих банків досить важливо, оскільки можливі розбіжності між рівнями сплачуваного дивіденду. Якщо в одному банку він високий, а в іншому низький, то при інших рівних умовах темп його приросту у першому буде нижчий, ніж у другому. Це означає, що у попередньому році у першому банку приріст капіталу був нижчий.

Інший недолік методу порівняння прибутковості банків на основі доходу на акцію виявляється у тих випадках, коли активно зростаючий банк, щоб забезпечити необхідну капітальну базу, змушений здійснювати нові емісії цінних паперів. Це призводить до зниження доходу на акцію, отже, протягом кількох років після емісії й розміщення нового випуску акцій доход на них не може розцінюватись як надійний індикатор прибутковості функціонування банку.

Третім поширеним показником прибутковості є норма прибутку на капітал, що розраховується шляхом ділення чистого доходу на суму капіталу. Цей показник збігається з нормою прибутку на акціонерний капітал, якщо капітал банку повністю належить власникам, тобто складається з таких елементів: прості акції, привілійовані акції, нерозподілений прибуток і акціонерний капітал. У багатьох крупних банках частка капіталу утворюється за рахунок продажу незабезпечених векселів і облігацій, тому в них норма прибутку на весь капітал дещо відрізнятиметься від норми прибутку на акціонерний капітал. Фінансовий менеджер має враховувати, що в окремого банку відношення прибутку до сукупних активів може бути відносно невисоким, а норма прибутку на капітал -- досить значною. У такого банку висока частка депозитів і низька частка власного капіталу. Цей банк, можливо, ставить під загрозу надійність депозитів і ризикує попасти під особливу увагу НБУ, хоча з точки зору його власників він функціонує ефективно, бо забезпечує високу норму прибутку на капітал.

Показник виплати дивідендів в окремих банків неоднаковий але майже всі прибуткові, зростаючі банки явно віддають перевагу нерозподіленому прибутку у випадку необхідності поповнення свого капіталу, а не емісії нових акцій. Пояснюється це тим, що при випуску нових акцій доход на них знижується. Ефект такого зниження у банківській сфері значно сильніший, ніж у більшості інших галузей господарства, тому що акціонерний капітал представляє лише невелику частку банківських активів. Враховуючи, що у прибуткових банках відношення чистого доходу до загальної суми активів набагато нижче, ніж його відношення до акціонерного капіталу, активи, що фінансуються за рахунок випуску нових акцій, не здатні забезпечити одержання чистого доходу у такому обсязі, який був би достатнім для збереження норми прибутку на акціонерний капітал, досягнутої до нової емісії. Вплив зниження розміру дивідендів на привабливість для інвесторів акцій залежить від низки факторів, у тому числі від різниці між фактичним курсом реалізації нових акцій і балансовою вартістю раніше випущених акцій, а також від заходів керівництва банку щодо послаблення цього впливу. Разом з тим акціонери банку здебільшого не схвалюють випуску нових акцій. Основна функція акціонерного капіталу банку -- забезпечити надійність вкладів, а не приріст активів. Однак коли новий випуск акцій забезпечує швидше зростання активів, ніж це можна було б очікувати у протилежному випадку, зниження доходу сприймається не так гостро.

Щоб максимізувати прибуток, банківський фінансовий менеджмент має спиратись на чітко розроблену аналітичну базу. В американських комерційних банках аналіз банківської діяльності передбачає чотири етапи:

Звичайне порівняння діяльності банку за певний період з базовим періодом.

Оцінка питомої ваги кожної активної й пасивної статті балансу у загальному обсязі відповідно активів і пасивів банку, а також аналіз питомої ваги обсягу доходу, одержаного від кожного виду діяльності, у загальній сумі доходів.

3. Аналіз змін за основними банківськими рахунками за допомогою індексного методу.

Аналіз діяльності за допомогою коефіцієнтів, в тому числі коефіцієнтів ліквідності.

Дослідження банківської діяльності виходить за межі одного банку: одержані результати порівнюються з даними інших аналогічних закладів і лише після цього формулюються остаточні висновки.

Розглянемо основні характеристики кожного з чотирьох етапів фінансового аналізу прибутку.

На першому етапі здійснюється загальний огляд змін, що відбу-вся на рахунках в абсолютних величинах, тобто порівнюються залишки на певну дату з аналогічними даними за попередній період. Дається лише загальна картина банківських операцій з позиції їхньої прибутковості, але не показуються ні причини, ні глибина змін, що відбуваються.

На другому етапі конкретизуються зміни за активними і пасивними рахунками з точки зору Їхньої питомої ваги у загальному обсязі активів і пасивів банку. Наприклад, з'ясовується, яку частку в процентах займають депозитні рахунки до запитання у загальній сумі пасивів або від якого виду діяльності банк одержує найбільший прибуток. Подібний аналіз допомагає визначити пропорції між. рахунками, виявити тенденції в їх зміні і, нарешті, простежити, як і якою мірою ці зміни вплинуть на загальний обсяг прибутку банку. Мета даного етапу -- звузити чисельні об'єкти аналізу до основних, які найбільше впливають на прибуток, щоб у подальшому ці об'єкти проаналізувати докладніше.

Третій етап аналізу із використанням індексного методу забезпечує уважніший розгляд змін за кожною статтею балансу, а також доходності за видами банківських операцій. Для цього фактичні дані слід віднести до планових чи очікуваних результатів. Відхилення виражаються у процентах. Рахунки, на яких виявлені значні відхилення від планових чи очікуваних результатів, необхідно проаналізувати докладніше. Якщо другий етап -- це аналіз прибутковості банку по вертикалі, то на третьому етапі здійснюється дослідження по горизонталі.

На четвертому етапі аналізу деталізуються зміни, що відбуваються на балансових рахунках, розкриваються причини, які впливають на прибутковість банківської діяльності. З цією метою розрахуються спеціальні коефіцієнти. Мета завершального етапу аналізу -- з'ясувати, які фактори справляють найбільший вплив на уза-конюючий показник, що характеризує результативність ("рентабельність") банківської діяльності, насамперед на відношення прибутку банку до акціонерного капіталу, тобто, який очікуваний прибуток на одну грошову одиницю вкладеного капіталу.

Фінансовий менеджер при цьому може спиратись на розрахунок багаточисленних коефіцієнтів і показників, що характеризують той чи інший напрямок діяльності банку.

На результати діяльності впливає стан капіталу банківської установи, що характеризується його розміром, структурою (відносними долями його складових) і темпами росту як капіталу в цілому, так і окремих його складових.

У світовій практиці для аналізу прибутковості комерційних банків використовуються коефіцієнти, в яких фактори, що впливають на доходи банку, співвідносять з активами. Щоб визначити вплив цих факторів, здійснюють розрахунки, які показують, наскільки прибуткові активні операції.

До цих показників належать:

К1 = одержані проценти, поділені на середні залишки на активах;

К2 = проценти виплачені, поділені на середні залишки на активах;

КЗ = проценти одержані мінус проценти виплачені, поділені на середні залишки на активах;

К4 = втрати від списання кредитів поділені на середні за-лишки на активах;

К5 = інші доходи, поділені на середні залишки на активах;

К6 = витрати на утримання персоналу, поділені на середні залишки на активах;

К7 = господарські витрати банку, поділені на середні залишки на активах;

К8 = інші витрати, поділені на середні залишки на активах,

К9 = доходи (збитки) від цінних паперів, поділені на середні залишки на активах;

К10 = прибуток банку, поділений на середні залишки на активах.

Одним з важливих коефіцієнтів, які починають розраховувати в Україні, є маржа. Одержані доходи і витрати співвідносяться з активами, що приносять доходи.

За світовими стандартами, коефіцієнт (маржа) на рівні 3% свідчить про те, що банк переважно обслуговує компанії різних галузей; 6% інформують про те, що банк більше уваги приділяє кінце-вому споживачеві (дорожчому споживчому кредиту).

Крім того, нижча маржа може показувати, що банк, залучаючи дорогі депозити, бере участь в операціях з низькою прибутковістю і незначним ризиком. Навпаки, якщо маржа підвищена, то це наслідком або великої питомої ваги дешевих депозитів, або залучення активів у високоприбуткові операції. Порядок розрахунку коефіцієнтів такий:

М1 = проценти одержані, поділені на середні залишки на активних рахунках, що приносять доходи;

М2 = проценти виплачені, поділені на середні залишки на активних рахунках, що приносять доходи;

МЗ = проценти одержані мінус проценти виплачені, поділені , на середні залишки на активних рахунках, що приносять доходи.

Ще одним коефіцієнтом, який характеризує прибутковість банківської діяльності, є рентабельність, яка відображає "віддачу" власного капіталу банку.

К1 = прибуток банку, поділений на середній рівень власного капіталу.

За світовими стандартами рівень рентабельності у 13--16% вважається нормальним.

Враховуючи втрати банків від неповернення кредитів для ефективного менеджменту банківською прибутковістю слід розрахувати такий коефіцієнт, як збитки від списання кредитів. Коефіцієнти показують норму допустимих втрат на кредити, а також якість кредитного портфеля. Їх розрахунок здійснюється за формулами:

W1 = засоби для відшкодування збитків від списання кредитів, поділені на заборгованість за позиками (на кінець року);

W2 = фактично списані кредити, поділені на середню заборгованість за позиками.

Кожного інвестора цікавлять дивідендні виплати. Тому доцільно розраховувати коефіцієнт дивідендного покриття, який показує, яка частина прибутку банку йде на виплату дивідендів на акції. Рівень 30-40% за світовими стандартами вважається типовим для банків.

Д = дивіденди виплачені, поділені на прибуток банку.

Дивідендна політика завжди реалізується у суперечках між акціонерами й управлінським персоналом банку. Якщо акціонери намагаються одержати більші дивіденди, то управлінський персонал - забезпечити за рахунок нерозподіленого прибутку розвиток Із раніше поданого набору показників фінансові менеджери, можуть вивести деякі залежності й взаємозв'язки. Так, основний показник прибутковості банку можна виразити таким чином:

Прибуток Прибуток х Всі активи

Всі активи Всі активи х Акціонерний капітал

Це означає, що рентабельність банківської діяльності прямо залежить від "працездатності" активів, від їх прибутковості і перебуває в оберненій залежності від коефіцієнта достатності капіталу, (акціонерний капітал, поділений на активи). Іншими словами, банку вигідно функціонувати на грані ризику, тобто з найменшим забезпеченням активів власним капіталом.

В свою чергу на доходність активів впливає маржа.

Прибуток Прибуток х Валовий доход банку

Всі активи Валовий доход банку х Всі активи

Її величина показує, яка частка валового доходу залишається у розпорядженні банку. Цей результат залежить від низки факторів: процентів, одержаних і виплачених за банківськими операціями; податку з прибутку, перерахованого в бюджет; поточних втрат тощо. Всі ці фактори, їх величина і тенденції динаміки мають перебувати під пильною увагою фінансових менеджерів, бо вони дають відповідь на головне питання: як підвищити прибутковість банківської діяльності.

У фінансовому менеджменті доцільно використовувати детальну методику аналізу результативності банківських операцій, яка починається з аналізу доходів і витрат та закінчується дослідженням факторів прибутковості.

Аналіз проводиться на основі даних рахунків, згрупованих у розділі балансу "Доходи і витрати банків", а також форми звітності №2 "Звіт про доходи і витрати". В процесі аналізу використовуються такі прийоми й методи:

економічно обгрунтоване групування прибуткових і витрат-них аналітичних рахунків балансу банку;

структурний аналіз;

оцінка динамічних рядів показників за кварталами й роками;

виявлення ступеня залежності показників від окремих факторів;

економічна оцінка якісного впливу окремих факторів та їх змісту;

порівняння одержаних показників з тим рекомендованим рівнем, який наводиться у вітчизняній та зарубіжній літературі.

Мета аналізу - виявлення резервів зростання прибутковості банківської діяльності і на цій основі формулювання необхідних рекомендацій для вдосконалення фінансового менеджменту прибутковості банків.

1.3 Методика аналізу фінансових результатів

Аналіз фінансових результатів діяльності банку є одним з найважливіших напрямів економічної роботи. У цьому аспекті велике значення має правильна організація роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так i на макрорівні (загалом по всій банківській системі України).

На рівні оцінки діяльності банку методика аналізу балансу полягає у досягненні оптимізації структури активних i пасивних операцій з метою максимiзацiї прибутку.

Аналіз звітності визначає фінансову стабільність та надійність банку, доцільність i перспективи подальшої його діяльності.

Аналіз прибутковості банку з використанням системи фінансових коефіцієнтів дозволяє проаналізувати тенденції зміни рівня показників доходностi, для чого фактичні рівні порівнюються з середньостатистичними (або зі значенням цих коефіцієнтів у попередньому періоді). Існують, наприклад, такі показники:

Валовий прибуток по відношенню до активів банку (П1);

Чистий прибуток по відношенню до активів банку (П2);

Чистий прибуток по відношенню до власного капіталу (П3);

Чистий прибуток по відношенню до статутного фонду (П4);

Таким чином, технологія аналізу показників прибутку містить в собі розрахунок фактичного значення коефіцієнтів на основі даних балансу i інших форм звітності:

порівняльна оцінка коефіцієнтів в попередні роки

виявлення основної тенденції (зростання або зниження)

виявлення факторів, які впливають на тенденцію

розробка рекомендацій по збільшенню прибутку банку.

В цілому аналіз фактичного рівня прибутку по методиці, яка розглянута вище свідчить про ефективність даних форм організації аналізу результатів діяльності комерційного банку.

Велику увагу слід приділяти методиці аналізу діяльності комерційного банку, яка викладена в Інструкції “Про регулювання діяльності банків в Україні” №368” від 28 серпня 2001 року. На жаль, поки ще ця методика (в частині аналізу результатів діяльності комерційного банку) не викладена детально. Розглянемо, а по можливості i спробуємо, розкрити та доповнити цю методику.

На першому етапі розглянемо доходи банку.

Валові доходи банку можна подати в наступному вигляді:

Валовий дохід = Процентні доходи + Комісійні доходи + Прибуток (збиток) від торговельних операцій + Інші банківські операційні доходи + Непередбачені доходи

Слід відмітити, що величина процентних та комісійних доходів залежить від вартості послуг банку. Згідно до Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків, затверджені Постановою Правління НБУ від 25.09.1997 р. №316 доходи бувають:

Процентні доходи:

процентні доходи за коштами, розміщеними в НБУ;

процентні доходи за коштами, розміщеними в банківському секторі;

процентні доходи за кредитами клієнтів;

процентні доходи за цінними паперами.

Комісійні доходи:

комісійні доходи за операціями з банками;

комісійні доходи за операціями з клієнтами;

інші комісійні доходи.

Прибуток (збиток) від торгівельних операцій:

прибуток (збиток) від торгівлі цінних паперів;

прибуток (збиток) від торгівлі іноземною валютою.

Інші банківські операційні доходи:

дивідендний дохід;

штрафи що отримані за господарськими операціями.

Інші небанківські операційні доходи:

доходи від продажу основних засобів;

штрафи, що отримані за господарськими операціями.

Повернення списаних активів.

Непередбачені доходи.

Кількісний аналіз структури доходів банку полягає у визначенні питомої ваги окремих статей доходів в їх загальній сумі. Так використовується такий показник як питома вага процентних доходів в загальних доходах:

Динаміка доходних статей вивчається за допомогою горизонтального аналізу. Ритмічність темпів росту процентних, комісійних та торгівельних доходів банку свідчить про кваліфіковане управління діяльністю банка. А ось значне збільшення долі небанківських доходів (при чому, якщо воно має постійний або схильний до постійного характер) говорить про нераціональне управління активами банку. Важливу роль грає показник, характеризуючий суму процентних доходів які були отримані на 1 грн. кредитів.

Процентні доходи

Сума виданих кредитів

Іншими важливими показниками є відношення валового доходу (суми усіх отриманих доходів) до обсягу загальних активів, або ж до робочих активів, або ж до неробочих активів:

Валовий дохід банку

Загальні активи (валюта балансу)

Валовий дохід банку

Робочі активи

Валовий дохід банку

Неробочі активи

Узагальнений кількісний аналіз структури доходів полягає в порівнянні структури кількох банків (але таку можливість мають лише працівники НБУ) або фактичних i планових (прогнозованих) показників одного банку.

Стабільними доходами банку вважаються ті доходи, які залишаються практично постійними на протязі досить великого проміжку часу і можуть відносно легко прогнозуватися на перспективу. Більша стабільність притаманна перш за все доходам від основної діяльності. Відсутність стабільності говорить про ризиковість банківського бізнесу. Чим більше нестабільність, тим гірша якість доходів. Для визначення стабільності доходів використовують ряд розрахункових показників: середньоквадратичне відхилення в доходах, низьке значення якого вказує на високу якість доходів; коефіцієнт варіації, високий рівень якого вказує на підвищений ризик, нестабільність доходів; а також індекс нестабільності доходів, який визначається за наступною формулою:

(у - у_t )²

n

де у_t підраховується з допомогою методу аналітичного сглажування:

у_t = a + bt (1.4)

де а - міхи, викликані зміною курсу валюти; b - розмір змін; t - часовий період.

Індекс нестабільності відбиває варіацію між дійсними і можливими доходами. При цьому, слід знати, що високе значення індексу вказує на низьку якість доходів.

Тепер розглянемо витрати банку.

Існують наступнi види витрат:

Процентні витрати:

процентні витрати за коштами, одержаними від НБУ;

процентні витрати за коштами, одержаними від інших банків;

процентні витрати за коштами клієнтів банку;

процентні витрати за цінними паперами власного боргу;

інші процентні витрати.

Комісійні витрати:

комісійні витрати за операціями з банками;

комісійні витрати за операціями з клієнтами;

інші комісійні витрати.

Інші банківські операційні витрати:

штрафи, що сплачені за банківськими операціями.

Небанківські операційні витрати

витрати на утримання персоналу;

сплата податків (крім податку на прибуток);

витрати на утримання основних засобів;

інші експлуатаційні витрати.

Інші небанківські операційні витрати.

Відрахування в резерви та списання сумнівних активів.

Списання безнадійних активів.

Непередбачені витрати.

Таким чином, аналіз витрат банку в основному проводиться за рахунками 7-го класу.

Аналіз витрат здiйснюється за тiєю ж методикою, що i аналіз доходів банку. Порiвнюють, наприклад, загальну суму фактичних витрат [для того, щоб знайти дiйсний обсяг витрат за мiсяць, слід вiднiмати від величини витрат на перше число кожного кварталу величину витрат на перше число попереднього кварталу (тобто накопичених до аналiзуємого перiоду)- так ми позбавляємося впливу метода накопичення, згідно з яким з 01.01.00 року банки облiковують доходи i витрати] за звiтний перiод з сумою фактичних витрат за минулий перiод (або за планом). При цьому оцiнюють динамiку витрат (беруться данi як мінімум за три звiтнi дати).

1.4 Нормативно-правове забезпечення оцінки фінансового стану комерційних банків

Банківське право - окрема комплексна галузь права, що регулює суспільно-економічні відносини в процесі організації банківської системи та здійснення банківських операцій. Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають в процесі організації та діяльності банківської системи, спрямованих на забезпечення господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності і обслуговування інших організацій та громадян.

Банківська система України спирається на принципи та правовий порядок функціонування всієї грошово-кредитної та фінансової сфери країни. Головні її принципи закріплені в Конституції України прийнятій 28 червня 1996 року. З прийняттям Конституції вперше за всі роки існування незалежної держави з'явилась модель законодавчих засад функціонування Національного банку, який є органом держави, що здійснює управління банківською системою. Конституційні принципи створили організаційно-правові засади функціонування банківської системи, яка включає дворівневу структуру банківських інститутів, умови їх функціонування, правові межі регулювання державою банківської діяльності, їх функціональну природу та правовий статус національної грошової системи.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. №2121-ІІІ визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні та правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Згідно статті 2 цього Закону банк це юридична особа, яка має право на підставі ліцензії Національного банку України (НБУ) здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

Інструкція “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні ” від 28.08.2001р. №368 дає визначення таким поняттям: робочі активи, ліквідність, валютна позиція банку, великий кредит, депозит, дивіденд, доходи банку, інвестиційний портфель, капітал, кредитний портфель, кредитоспроможність, платоспроможність, розподіл капіталу. В ній описано як правильно розрахувати обов'язкові нормативи регулювання діяльності комерційних банків: нормативи капіталу комерційному банку, нормативи ліквідності, нормативи ризику, нормативи відкритої та зваженої валютної позиції уповноваженого банку. В інструкції викладені основні аспекти економічного аналізу діяльності комерційних банків та визначені форми щоденної та щомісячної звітності.

Порядок організації та ведення бухгалтерського обліку в банках, складання і подання бухгалтерської звітності закріплено в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996 - ХІV. План рахунків бухгалтерського обліку в банках складається з 9 класів, якими чітко розмежовані міжбанківські операції, операції з клієнтами, а також операції з цінними паперами, матеріальними цінностями, капітал, доходи та видатки, він був затверджений 12.11.1997р. постановою НБУ № 493. Додатково роз'ясняються принципи побудови, особливості, структура Плану рахунків, характеристика як всього класу так і окремих рахунків в Інструкції “Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України” від 21.11.1997р. за № 338.

Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат банків (зі змінами і доповненнями) від 25.09.1997р. за № 316 визначають поняття процентних доходів і витрат, комісійних доходів і витрат, дисконту, премії та касового методу. В них розглядаються рахунки, які використовуються для обліку процентних і комісійних доходів і витрат, облік дивідендів, відстроченого податку.

Вимоги до форм статистичної звітності, табель форм банківської статистичної звітності, що надаються Національному банку України, табель форм звітності для складання платіжного балансу України що надаються Національному банку України, а також зразки форм банківської статистичної звітності та інструкції щодо їх заповнення закріплені у Правилах організації бухгалтерської та статистичної звітності в банках України ( зі змінами і доповненнями ) від 29 березня 1996 року за № 80.

Банківська система України складається з НБУ та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Правовий статус банку поєднує в собі правовий статус приватної юридичної особи та правовий статус суб'єкта, який бере участь у грошовому процесі держави. Банк покликаний обслуговувати цей процес, використовуючи дозволені законом фінансові інструменти, розрахунки у готівковій і безготівковій формах. За своїм юридичним статусом банки економічно самостійні та повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю.

З метою підвищення надійності банків та стабільного розвитку банківської системи України, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків відповідно до Конституції України, Закону України “Про банки і банківську діяльність”, Закону України “Про Національний банк” та “Положення про порядок видачі банкам ліцензій на здійснення банківських операцій” НБУ здійснює регулювання банківської діяльності, банківський нагляд, державну реєстрацію банків та надає ліцензії на здійснення банківських операцій.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Для здійснення комплексного обслуговування клієнтів комерційним банкам необхідно одержати ліцензію НБУ на здійснення наступних операцій:

касове обслуговування клієнтів;

перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація грошових коштів;

відповідальне зберігання цінностей клієнтів банку;

ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій одиниці України;

проведення операцій з касового виконання Державного бюджету України, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів;

проведення операцій з касового виконання місцевого бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків місцевих позабюджетних фондів;

кредитування юридичних і фізичних осіб та фінансовий лізинг;

факторинг;

залучення депозитів юридичних осіб;

залучення депозитів фізичних осіб;

ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

неторговельні операції з валютними цінностями;

залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

валютні операції на міжнародних ринках;

операції з банківськими металами на валютному ринку України;

операції з банківськими металами на міжнародних ринках;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

видача поручительств, гарантій, та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

купівля, продаж цінних паперів та операції з ними;

управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів.

Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ КАБ “ДЕМАРК”

2.1 Техніко-економічна характеристика комерційного банку “Демарк”

КАБ “Демарк” був заснований 10 липня 1992 року. Статут банку зареєстрований в Національному банку України 10 липня 1992 року під № 122 як закрите акціонерне товариство. 19 липня 1993 року банк був реорганізований у відкрите акціонерне товариство.