Банк та види банківської діяльності

Поняття банківської системи України: коротка історія розвитку, будова та функції. Створення і діяльність комерційних, інвестиційних, ощадних та іпотечних установ, операціїї, що вони проводять. Сучасний стан та перспективи розвитку банків в Україні.

Рубрика Банковское, биржевое дело и страхование
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 18.06.2009
Размер файла 708,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

46

Зміст

Вступ

1 Банківська система України

1.1 Історія розвитку банківської системи.

1.2 Поняття «банківська система», її будова та функції9

2. Банки та види банківської діяльності

2.1 Види банків

2.2 Створення і діяльність комерційних банків

2.3 Банківська діяльність

2.4 Основні операції банків

3. Сучасний стан та перспективи розвитку банків України

Список використаної літератури

Вступ

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забезпеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Банківська система України сьогодні - один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв'язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

Незважаючи на політичну нестабільність, в Україні в 2007 році спостерігалися позитивні тенденції розвитку банківського сектору. Так, темпи приросту більшості його показників були найвищими за останні роки і їх відношення до ВВП збільшилося. Зросла значимість банківського сектору для економіки країни.

1. Банківська система України

1.1 Історія розвитку банківської системи

Історія не залишила досить повних відомостей про те, коли виникли банки, які операції вони виконують, що впливало на їхній розвиток. Сьогодні ми більше знаємо про перші гроші давніх народів. Сучасна історія зібрала чимало інформації про грошовий обіг за давніх часів. Але роль кредитних установ у цьому процесі не знайшла свого відображення. Більш того, роздуми в економічній літературі про процес виникнення банків настільки суперечливі, що залишаються незрозумілими їхня дійсна природа й початкове функціонування.

На думку ряду авторів, банк як особлива інституція товарного господарства, виник не у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх стадіях товарного господарства, а тільки в той період, коли з'явилася потреба в мережі спеціальних установ, які регулювали б заплутаний грошовий обіг і проводили в більше широких масштабах кредитні операції. Отже, можна припустити, що банк, відповідно до позиції цих авторів, виник аж на тій стадії розвитку кредиту, коли без його ділової допомоги неможливо було функціонування капіталістичних підприємств, а саме в період розвитку мануфактурного виробництва.

Інші автори вказують на більше ранні строки виникнення банків. На їхню думку, вони вперше з'являються ще в античні й феодальні господарства, коли виникла потреба в посередниках при здійсненні платежів.

Етимологія слова «банк» досягає французького слова «banque» та італійського «banca». Ці слова відповідно означають «скринька» і «крамниця» і описують дві основні функції, які виконували банки. По свідченнях істориків, перші банківські операції виконували як окремі особи, так і деякі церковні установи, які концентрували більші гроші. Перші банкіри незабаром зрозуміли, що накопичені ними величезні грошові багатства лежать без руху, у той час як від них можна було б одержувати користь, віддаючи їх у тимчасове чи користування відкриваючи самостійні торговельні або ремісничі підприємства. Заставою при цьому звичайно минулому кораблі й товари, а в окремих випадках - будинку, дорогоцінні камені й навіть раби. Надання кредиту супроводжувалося стягненням відсотків, рівень яких доходив до 36% річних.

Разом із кредитними операціями давніх банків поступово знайшли розвиток і розрахунки з обслуговуванням вкладників. Розрахунки проводилися за допомогою так називаного «трансферту», тобто переносу грошей з однієї таблиці на іншу. Кожний вкладник банку мав свою таблицю з позначенням його імені (тобто рахунок у сучасному розумінні). Гроші з таблиці одного вкладника переносились у таблицю іншого, створюючи найпростіші форми безготівкового розрахунку. При цьому спочатку було необхідним особисте усне розпорядження клієнта про перерахування засобів, але пізніше з'явилися письмові накази, які спрощували й прискорювали взаємні платежі.

Зручності, створювані банками, не могли не привернути увагу ділових людей. Поступово банківська клієнтура розширювалася. Банки, у свою чергу, сталі виконувати функції довірителів в угоді договорів між клієнтами, стали виступати посередниками в торговельних угодах. Для полегшення розрахунків старожитні банки випускали навіть банківські квитки, які були в обороті нарівні з повноцінними грішми.

Все це свідчить про те, що перші банки виникли задовго до мануфактурної стадії капіталізму.

Починаючи з першої половини XIX століття, в Україні стали здійснюватися банківські операції й використатися широкі форми кредитування, що, насамперед, було пов'язане з розвитком ярмаркової торгівлі. Значним банківським центром, що здійснював операції на ярмарках, став Бердичів. Через свої 8 банківських будинків він мав зв'язки з банківськими будинками Петербурга, Москви, Варшави, Одеси. Основні операції Бердичівські банкіри здійснювали на Контрактовий ярмарок у Києві. В 1835-1844 р. вони завезли туди 500-600 тис. карб. сріблом, а в 1845-1849 р. - понад 1 млн. карб.

Кредитно-розрахункові установи поступово ставали невід'ємною частиною господарським життям України. Їхнє основне призначення в дореформений період (1861 р.) полягало в підтримці поміщицьких господарств. Дворянський банк і інші кредитні установи («зберігальні скарбниці», «накази суспільного піклування») давали позики під заставу майна. Іншою важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала у своїх руках монополію на використання грошових нагромаджень. Все це не відповідало інтересам індустріального розвитку країни. Тому із припиненням видачі позик під заставу майна (1859р.) почалася ліквідація кредитних установ. Але, створюючи нову банківську систему, царський уряд не хотіло втратити керуючих позицій у кредитно-банківській справі. Державному банку, заснованому в 1860 р., були дані крім права здійснювати звичайні комерційні операції, і інші важливі функції. Це привело до того, що разом з Міністерством фінансів Державний банк із цілою мережею своїх контор і відділень на периферії мав рішучий вплив на діяльність інших банків.

Створення індустріальної БС в Україні почалося саме з підстави кін-тор Державного банку Російської імперії.

В 1896р. Кредитно-банківська мережа в українських губерніях виглядала так: Держбанк мав три контори (Київ, Одеса й Харків) і 14 відділень (Чернігів, Ромни, Полтава, Кременчук, Катеринослав, Юзовка, Бердянськ, Феодосія, Севастополь, Херсон, Миколаїв, Кам'янець - Подільський, Житомир і тимчасове відділення в Ялті, що працювало з 25 травня до 1 листопада кожного року).

При казначействах і відділеннях держбанку діяли 66 зберігальних кас. Тривав процес розгортання заємно - ощадних кас і при поштово-телеграфних конторах.

Ощадкаси відігравали важливу роль у мобілізації дрібних заощаджень населення. На 1897р. 8 відділень ощадкаси при Київській конторі Держбанку, які приймали внески на суми від 25 копійок, мали 30 278 вкладників і 6,3 млн. рублів внесків. В ощадкасах при поштово-телеграфних установах м. Києва значилося 7 284 вкладника, на рахунках яких було 0,84 млн. рублів.

Таким чином, до революції кредитно-банківські системи на території українських губерній в 1897-1917 року характеризувалися:

1) стабільністю мережі відділень Держбанку Дворянського земельного й Селянського поземельного банків;

2) незначним збільшенням кількості відділень Держбанку;

3) потужною експансією великоросійських комерційних акціонерних банків (у першу чергу, петербурзьких);

4) розширенням приватної банківської справи й витисненням її із самих важливих економічних центрів;

5) стрімким розвитком кредитної кооперації й товариств взаємного кредиту;

6) інтеграцією української низової кредитної кооперації у всеросійську кооперативну систему із центром у Москві.

У цілому в 1913р. На території України налічувалося: 3 контори, 18 від-розподілів і одне агентство Держбанку; 6 відділень Дворянського земельного й 9-се-лянского поземельного банків; близько 90 казначейств; 113 відділень; 28 агентств і 12 комісіонерства акціонерних комерційних банків; 3 «українських» акціонерних комерційних будинків (включаючи їхні контори й відділення); 57 місцевих суспільних банків; Товариство взаємного кредиту; 47 спеціалізованих товариств взаємного кредиту й 606 заємо - ощадних товариств; сільський банк графині А. Браницкой у Білій Церкві; Земській банк Херсонської губернії.

У цілому, на території України на передодні революції 1917 - 1921 р. була створена широка мережа кредитно-банківських установ з багаторівневою структурою, що охоплювала всі галузі аграрно - індустріальної економіки регіону і була міцно інтегрована в загальноімперську грошово-кредитну систему, а через неї й у європейську. Вона забезпечувала нормальний рух товарів, грошей і кредитних ресурсів, хоча по своїй моці значно уступала аналогічним системам індустріальних і індустріально - аграрних країн Західної Європи.

До середини 1920-х років кредитно - банківська мережа України зложилася кількісно і якісно. Український кредитний капітал, як і раніше, зосереджувався в системі сільськогосподарської, промислової та споживчої кооперації. В Україні, як і в цілому по СРСР, державні банки головним чином обслуговували державний сектор і частково кооперацією, до-оперативні кредитні установи - кооперацію й меншу міру державний сектор. Середня й дрібна буржуазія міста могла розраховувати лише на свої власні сили. Тільки в міських банках частина підприємців могла розраховувати на певну підтримку. У Київському банку на їхню частину доводилося 3,52% обліково-позовних (в основному облікові) операцій, в Одеському - 7,4%, у Харківському - тільки 0,2%.

Реальна ліквідація залишків автономії української кредитної справи почалася на межі 20-30-х років, коли внаслідок заборони підприємництва в промисловості, транспорті й торгівлі перестали існувати товариства взаємного кредиту.

До другої половини 60-х років Україна не мала у своєму розпорядженні автономної кредитно-банківської системи. Отут діяли філія Держбанку СРСР, Будбанка СРСР і трудові ощадкаси.

Мережа установ Держбанку в Україні розширювалася до 1975р. В 1970р. Отут було 652 філії, в 1975р.-678. Потім почалося скорочення. И в 1980р. функціонувало вже 663 установи Держбанку.

Із січня 1989 р. в республіці починається створення комерційних і кооперативних банків.

На 20 червня 1990р. в республіці було офіційно зареєстроване 25 банків (17 акціонерних комерційних і 8 кооперативних). [4,18]

1.2 Поняття «банківська система», її будова та функції

Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і управління. Нагляд за комерційними банками і регулювання їхньої діяльності переслідує головним чином дві мети: забезпечення стійкості і запобігання банкрутства банків; обмеження концентрації капіталу в руках деяких банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком.

Банківська система - форма організації функціонування в країні спеціалізованих кредитних установ, що склалося історично і закріплена законами. В Україні діяльність банків і банківської системи в цілому закріплена законом України “Про банки й банківської діяльність”.[1,10]

Як грошова й фінансова системи, банківська система несе на собі значні національні риси, вона формується й перетвориться під впливом цілого комплексу факторів, характерних для даного регіону: природні та географічні особливості, клімат, національний склад населення, його заняття та ремесла, контакти із сусідами, торговельні шляхи й ін.

В історії розвитку банків різних країн відомо певні види банківської системи:

· дворівнева БС (Центральний банк і система комерційних банків);

· централізована монобанківська система;

· унікальна децентралізована БС- Федеральна резервна система США.

У країнах з розвитий ринковою економікою склалися дворівневі банківські системи.

Елементами БС є банки, спеціальні фінансові інститути, що виконують банківські операції, але не мають статусу банку, а також деякі додаткові установи, що утворять банківську інфраструктуру і які забезпечують життєдіяльність кредитних інститутів.

Сучасна БС України представлена двома рівнями. Верхній рівень системи представлений центральним (емісійним) банком. На нижньому рівні діють комерційні банки, що підрозділяються на універсальні та спеціалізовані банки (інвестиційні, ощадні, іпотечні банки), і небанківські кредитно-фінансові інститути (інвестиційні фонди, страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди й ін.). (Рис.1.1)

Банківська система в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської системи:

1) Трансформаційна - зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

2) Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3) Функція забезпечення сталості банків та грошового ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

* у прийнятті ряду законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

* у створенні дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність існування банківської системи визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків Із загальносуспільними інтересами - забезпечення сталості грошей і стабільності роботи всіх банків;

2) забезпечення збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку і в кожному з його секторів. Банки при цьому повинні керуватися не тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

Центральним поняттям всієї банківської системи є «банк».

На побутовому рівні поняття «банки» найчастіше асоціюються зі сховищем грошей, однак більше широкий підхід припускає вивчення різноманітних точок зору на це поняття. Зокрема, банки розглядаються як посередницька організація, торговельне підприємство, господарський суб'єкт, установи, організаційна структура, власність, володіння, суб'єкт фінансового ринку, об'єкт нагляду й регулювання. І нарешті, банки є носіями комплексу специфічних функцій, таких, як перерозподільної, контрольна, економії витрат обігу, але насамперед акумуляції засобів, посередницька функція регулювання грошового обігу.

Банк - фінансова установа, що акумулює грошові заощадження та інші нагромадження (золоті запаси, папери й ін.), надає кредити, здійснює грошові розрахунки, випускає в обіг гроші і цінні папери, операції із золотом і ін.

Сучасні банки здійснюють професійне керування грошовими ресурсами суспільства й виконують різноманітні регулюючі функції в економіці щодо чинного законодавства під юрисдикцією влади. [7,216]

Вони пропонують клієнтам широкий набір послуг, здійснюючи фінансові операції різного типу. До найбільш важливих з них відносяться:

- надання кредиток різного типу;

- керування депозитами й грошовими заощадженнями;

- посередництво в здійсненні платежів і інших грошових розрахунків;

- керування капіталами у формі керування потоками наявних засобів;

- послуги зі страхування власності й ризиків;

- посередництво в емісії цінних паперів;

- трастові послуги, тобто керування капіталом клієнта на користь і в інтересах власника капіталу;

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Центральний банк

Комерційні банки

Спеціалізовані банки

Універсальні банки Іпотечні банки

Ощадні банки Інвестиційні банки

Фінансові фонди та компанії

Страхові Пенсійні Інвестиційні

Ломбарди

Рис.1.1 Схема банківської системи України.

- агентські, у тому числі й брокерські, послуги на фондових біржах;

- консалтинг - надання консультацій по широкого кола проблемам економічної діяльності;

- рішення проблем і завдань інвестиційного аналізу й планування;

- аудиторські послуги й моніторинг із гарантією заощадження конфіденціальної інформації із прийняттям відповідальності за надійність інвестицій перед власника капіталу;

- факторинг - покупка банком грошових вимог постачальника до покупця і їхня інкасація за певну винагороду;

- венчурні операції, пов'язані із кредитуванням і фінансуванням науково-технічних розробок, які характеризуються високим ступенем ризику капіталовкладень по перспективах одержання значного пер-минулого;

- валютний обмін;

- обмін векселів - покупка їх до закінчення строку обігу;

- відповідальне заощадження цінностей;

- організація чекового обороту;

- фінансове забезпечення виробництва у формі ліцензійних угод;

- забезпечення платежів за допомогою системи кредитних карток і забезпечення цілодобового доступу до депозитних розрахунків за допомогою система касових і банківських автоматів;

- відстеження кредитної, інвестиційної й емісійної передісторії суб'єктів ринку, захист ринку від можливих зловживань, зниження ризику інвестицій і т.д. [3,11]

За напрямками банківської діяльності й законодавчими обмеженнями її сфер і рівнем основної клієнтури розрізняють кілька видів банків. Тому термін «банк» вимагає уточнюючого прикметника, що характеризує тип банківських операцій, призначення банку й форму власності.

Розгляд всієї сукупності банків саме як системи припускає дотримання ряду умов, по суті є базовими ознаками самого поняття «система». До них відносяться:

- наповненість, тобто наявність ряду елементів, у цілому утворюючу сукупність, відносно замкнутий комплекс;

- структурованість, угруповання окремих елементів у сегменти, рівні з подібними класифікаційними ознаками;

- цілісність системи як наявність елементів, причому достатнє для стабільного, ефективного функціонування всіх необхідних сегментів, рівнів і всіх елементів, їх що наповнюють;

2. Банки та види банківської діяльності

2.1 Види банків

Розглянемо поняття «банк» з різних аспектів:

1. Банк як установа або організація

Найбільш масовим поданням про банк є його визначення як установи, як організації. "Банківські установи й організації" - досить розхожий термін, що часто зустрічається як у серйозної наукової, так і в навчальній літературі, банківському законодавстві, банківських документах і печатці. Однак слід зазначити, що банк хоча й виконує суспільну місію, проте має слабке відношення до цих понять. Банк як організація, як об'єднання людей, історично скоріше був долею приватної особи й лише згодом, з розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні й дрібні об'єднання.

2. Банк як підприємство

Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, робить і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало в чому різняться й завдання банку як підприємства. Він вирішує питання, пов'язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті й послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності (зрозуміло, якщо вони не суперечать і законам країни , випливають із повноважень Уставу банку). Як і будь-яке інше підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).

3. Банк як торговельне підприємство

Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності полягають у наступному: насамперед, банки, на відміну від підприємств, зайнятих у сфері промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту й зв'язку діють у сфері обміну, а не виробництва. Асоціації банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би "купують" ресурси, "продають" їх, функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Банки мають своїх "продавців", сховища, особливий "товарний запас", їхня діяльність багато в чому залежить від оборотності. На цьому, однак, подібність між банком і сферою торгівлі в основному закінчується .

Але, подібність носить зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом ( наприклад, операції з валютою, коли вона купується або продається за певним курсом, певній ціні ).

Обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, дані операції, особливо в банках, зайнятих обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з покупкою-продажем акцій, облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину банківського прибутку. Разом з тим банківська "торгівля" складається не тільки внаслідок цього, а в результаті "торгівлі" кредитом, коли банки "купують" ресурси, платять за притягнуті засоби, що вкладаються підприємствами, населенням, іншими банками на різні типи рахунків, і "продають" їхнім позичальникам. Відмінність від торгівлі тут істотне: при торгівлі товар міняє свого власника, іде від продавця до покупця, при кредитуванні - власник позичає вартість, що, залишається колишнім.

При торгівлі товарами має місце зустрічний рух вартості: від продавця до покупця йде товар, від покупця до продавця гроші - гроші. При кредиті в момент його надання відбувається однобічний рух вартості: позичає вартість, що, переміщається від кредитора до позичальника, сплата її еквівалента відкладається; вона повертається до своєї вихідної юридичної точки лише при настанні певного строку. Розходження в тім, що в торговельній угоді продавець одержує еквівалент свого товару - гроші, при кредиті кредитору повертається не тільки спочатку позичена вартість, але й надбавка до неї у вигляді позичкового відсотка.

4. Банк як кредитне підприємство

Кредит - це відношення між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху позиченої вартості. У кредитних відносинах, отже, хтось зі сторін кредитор і хтось позичальник. У кожній даній кредитній угоді, узятої окремо, як би сфотографованої в певний момент, завжди дві сторони, причому кредит виражає особливе специфічне відношення між ними. На відміну від кредиту банк - це одна зі сторін відносин, що хоча й може одночасно виступати як кредит і як позичальник, до в кожний даний момент в окремо взятої, знову ж сфотографованої, угоді чи виступає те як кредитор, чи те як позичальник.

Отже, банк - це не саме відношення, а один із суб'єктів відносин , що приймає в кредитній угоді одну з конфронтуючих один одному сторін. Далі, відмінність між банком і кредитом складається й у тім, що кредит - це відношення як у грошової, так і в товарній формі. У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в грошовій формі. При зіставленні банку й кредиту важливо бачити і їхніх історичних корінь. Банк виник тільки тоді, коли виникли гроші, у той час як кредит функціонував і до появи грошей у всіх їхніх функціях. Банк - наслідок розвитку кредиту, що є, у свою чергу, стосовно банку його фундаментом.

5. Банк як агент біржі

Банки є неодмінними учасниками біржі. Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами . Однак це не перетворює банк у частину біржової організації . Приватні банки з'явилися задовго до біржі , до виникнення купівлі-продажу цінних паперів.

Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але далеко не головної. Саме тому, що торгівля цінними паперами досить специфічна й відмінна від власної банківської справи, вона дозволила біржі виділиться як самостійний елемент ринку зі спеціальним апаратом і завданнями.

6. Банк як посередницьке підприємство

Нерідко банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього служить особливий перелив ресурсів, що тимчасово осідають в одних і потребуючих застосувань в інших. Особливість ситуації при цьому полягає в тому, що кредитор, що має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний строк, під відсоток віддати її іншому контрагентові-позичальникові. Інтереси кредитора, однак, повинні збігатися з інтересами позичальника, що зовсім не обов'язково може перебувати в даному регіоні. Звісно, у сучасному грошовому господарстві такий збіг інтересів є випадковим.

Консолідуючою ланкою тут виступає банк - посередник, що забезпечує можливість здійснення угоди з урахуванням попиту й пропозиції. На відміну від індивідуального кредитора ресурси в кишені банку гублять свою первісну особу. Зібравши численні кошти, банк може задовольнити потреби найрізноманітніших позичальників, надати вибір кредиту на будь-який смак - строк, забезпечення, позичковий відсоток . Банк виступає в даному випадку в ролі щасливої звідниці, що влаштовує знайомство двох суб'єктів - кредитора й позичальника.

Відомо, що посередниками виступають самі різні організації й особи. Торгівля, приміром, - це також посередник, тому що вона розташована між потребами виробників (промислових і сільськогосподарських підприємств), що бажають придбати продукт іншого виробника. Торгівля є своєрідним посередником між продавцем і покупцем. Роль посередника в раз-особистих сферах людської діяльності можуть брати на себе всілякі служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але від цього вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, зв'язану не з посередницькою діяльністю як такий, а з особливим родом його діяльності.

Для аналізу важливий тут і інший момент. Якщо вважати, що банк - це посередник між кредитором і позичальником, то як пояснити, що у своїй повсякденній діяльності він одночасно й кредитор, і позичальник, тому що щодня він і віддає свої ресурси й одержує чужі. Якщо додержуватися логіки посередницької інтерпретації банку, його можна було б вважати в одному випадку кредитором, в іншому - позичальником. І це було б ближче до істини, тому що тут повніше позначилася б специфіка його діяльності на відміну від діяльності інших об'єктів господарювання.

Парадокс, однак, полягає в тому, що банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, проте з позиції своєї сутності не є ні тим, ні іншим, ні третім. Банк як кредитор, банк як позичальник, банк як посередник - це лише фрагмент його діяльності й у цьому змісті лише частка його сутності, що не вичерпує специфіки його положення та діяльності в суспільстві. Будь-яке підприємство, будь-яка частка особа може виступати як позикодавець, позикоодержувача, здійснювати посередницькі операції в сфері готівково-грошових і безготівкових платежів, але від цього вони не перетворюються на банки.

Швидше за все, банк - це й кредитор, і позичальник, і посередник між ними, і посередник у грошових розрахунках; проте й у цих своїх якостях він повною мірою розкриває свою суть. Банк - це особливе явище в господарському житті. [9,16]

Розглянемо основні види банків у банківській системі України.

Центральний банк (Національний банк України (НБУ)) - організований в 1991 р. на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних керувань. Він являє собою систему єдиного банку та включає у себе центральний апарат, розташований у м. Києві, Кримське республіканське керування й 24 обласні керування. Керівництво Національного Банка діє від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні правлінню банку. Функціональним підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні й Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом виступає апарат інкасації.

Керівним органом Центрального банку є Правління, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова Правління обирається ВР України по поданню Голови ВР України строком на 4 роки.

Національний банк є банком першого рівня дворівневої банківської системи країни. Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, банком банків і банкіром уряду. НБУ визначає організаційно-технічні принципи здійснення готівково-грошового обороту:

· правила зберігання, перевезення й інкасації готівки;

· правила виконання касових операцій банками й господарюючими суб'єктами;

· створює й управляє резервними фондами банкнот і монети;

· установлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни - НБУ встановлює правила проведення без-наявних розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних кредитно-фінансових установах.

НБУ встановлює правила й проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Крім того, на НБУ покладені операції, пов'язані з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом Міністрів України, установлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.

На НБУ покладене регулювання банківських операцій, пов'язаних з обігом приватизаційних цінних паперів: установленням форм безготівкових депозитів приватизаційних цінних паперів; емісією приватизаційних паперів; встановленням умов їхнього зберігання, обліку й погашення.[6,215]

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На її рішення спрямована створювана їм система грошово-кредитного регулювання.

Основні функції НБУ:

1. Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складеним елементом системи регулювання готівково-грошового обороту, що включає два основних рівні організації: регламентацію касових операцій банків і регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів. Для забезпечення оперативного рішення питань, пов'язаних зі здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що перебувають поза обігом. Резервні фонди створюються також при деяких філіях комерційних банків - як правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків (Банку «Україна» і Укрсоцбанку). Засобами, що перебувають у резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське й обласне керування НБУ.

2. Організація міжбанківських розрахунків. Міжбанківські розрахунки є основним елементом платіжного механізму держави. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності, як правило, не можуть бути завершені в межах одного банку. У ланцюжку платежів суб'єктів, рахунку яких відкриті в різних банках, неминуче виникають міжбанківські розрахунки. Вони являють собою систему здійснення й регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язанням, які виникають між банківськими установами.

3. Кредитні операції. Кредитні операції НБУ об'єктивно не обмежуються сумою акумульованих кредитних ресурсів. Як банк першого рівня він здійснює видачу позичок на емісійній основі незалежно від стану пасивної частини балансу на дату видачі кредиту. Пасиви НБУ автоматично збільшуються в міру надання позичок.

4. Нагляд за діяльністю комерційних банків. Центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філіалів, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, установленими законом. [6,215]

Комерційні банки є основною (базовою) ланкою дворівневої банківської системи України. Сьогодні до групи комерційних банків у різних країнах належить цілий ряд інститутів з різноманітною структурою та різними відносинами власності. Їхня головна відмінність від центральних банків - відсутність права емісії банкнот.

Комерційний банк - багатофункціональний фінансовий інститут, який здійснює широкий спектр послуг кредитного, страхового й платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції щодо будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку. Основними сферами діяльності комерційних банків в Україні є:

- прийняття заощаджень і інших засобів, які підлягають поверненню;

- надання кредитів за рахунок власних і притягнутих засобів;

- здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

- переміщення засобів у рамках платіжної системи України. [4,13]

Комерційні банки мають право на здійснення іншої комерційної діяльності, що не суперечить чинному законодавству. Комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва й торгівлі (крім золота, дорогоцінних металів, монет, цінних паперів), а також діяльність у всіх видах страхування.

Комерційні банки надають клієнтам широкий набір послуг по веденню поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позик і т.д. основними клієнтами комерційних банків є приватні особи й підприємства, які здійснюють поточну продуктивну, торговельну й іншу комерційну діяльність.

Залежно від кількості здійснюваних функцій і операцій комерційний банк здобуває риси спеціалізованого або універсального. Основними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадбанки, іпотечні банки.

Інвестиційний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює ресурси з різних джерел і використає їх для фінансування промислових і інших компаній і підприємств. Ці банки приймають участь у випуску й розміщенні боргових зобов'язань клієнтів, виступають гарантами розміщенні цінних паперів і т.п. Хоча частка інвестиційних банків в активах кредитної системи порівняно невелика, вони завдяки їх інформованості й засновницькими зв'язками грають в економіці найважливішу роль.

Основними характерними рисами для інвестиційних банків є:

- головною виступає діяльність по залученню фінансування за допомогою цінних паперів;

- будучи великою організацією, оперує, насамперед, на оптових фінансових ринках;

- віддає пріоритет середньо - і довгостроковим вкладенням;

- цінні папери є основою його портфеля, при цьому більшість інвестиційних банків найбільшою мірою орієнтуються на недержавні цінні папери. [10,25]

Ощадний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює вільні заощадження населення у формі внесків до вимоги, строкових вкладів або зобов'язань по облігаціях і використовує залучені ресурси для надання короткострокових кредитів і в інших операціях, які забезпечують заощадження певного рівня ліквідності. [3,17]

Іпотечні банки - установи, що надають довгостроковий кредит під заставу нерухомості (землі, будинків, споруджень). Пасивні операції цих банків складаються у випуску іпотечних облігацій. Іпотечний кредит - це довготермінова позичка, видавана іпотечними, комерційними банками, страховими й будівельними суспільствами й іншими фінансово-кредитними установами під заставу землі й будов виробничого й житлового призначення. Іпотечний кредит застосовується головним чином у сільському господарстві, а також у житловому й іншому видах будівництва. У результаті збільшується розмір використовуваного капіталу.

Комерційними банками, фірмами - постачальниками встаткування, фінансовими компаніями надаються кредити промислово-торгівельним корпораціям під заставу машин і устаткування. У цьому випадку сума іпотечного кредиту нижче ринкової вартості встаткування, що закладає, і інших активів корпорацій. Крім того, розміри іпотечного кредиту зменшуються залежно від ступеня зношування встаткування, що закладає.

Процентні ставки по іпотечному кредиті визначаються попитом і пропозицією і диференціюються залежно від фінансового становища позичальника. Іпотечний кредит широко розповсюджений у країнах з ринкової економі-який. Позички виділяються на житлове і виробниче будівництво під високий відсоток (10-20%).

Фінансові фонди й компанії - займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. У їхній діяльності можна виділити одну або дві основні операції, вони домінують у відносно вузьких секторах ринків позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру. До них можна віднести інвестиційні, ощадні, страхові й пенсійні організації.[7,53]

2.2 Створення і діяльність комерційних банків

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів чи пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк - попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в ті часи кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій і заснувань, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо підсилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків. У 1993 році було прийняте рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку - АПБ "Україна" АК, Промбудбанку - Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніш банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило, здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.

Класифікація комерційних банків

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Акції банків, створених у виді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у виді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не усі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).

У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк "Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, що мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території України. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у виді закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки і купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш 25 % статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій у Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а) заява на реєстрацію інформації; б) копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в) проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов'язкової публікації в органах друку Верховної Ради України (газета "Голос України"), Кабінету Міністрів України (газета "Урядовий кур'єр") і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції).

Установчі збори затверджують установчі документи банку (установчий договір і устав), обирає раду і правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибули на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, і представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, що виступають від його імені і діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченим статутом банку.

Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням Національного банку України протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів. Зареєстрованій філії регіональне управління Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку), а якщо він обслуговується однієї і тією ж розрахунковою палатою, що і головний банк, то філія може користатися номером МФО, привласненим банку, з додаванням ще одного знака.

Одна з основних цілей комерційних банків - одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п. Прибуток банку являє собою різниця між його валовим доходом і витратами.

Валовий доход банку залежить, насамперед, від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розмірів процентної ставки по видаваних кредитах, від величини і структури активів банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, стягнуті з позичальників за користування позичками. Це порозумівається тим, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл коштів між тими, у кого вони звільнилися і тими, у кого в них з'явилася тимчасова потреба.

Розмір процентної ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком і позичальником при висновку кредитного договору. Причому відсоток не однаковий у тім же банці стосовно різних клієнтів.

При встановленні розміру процентної ставки також враховується:

- розмір базової процентної ставки, установленої НБУ;

- вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів;

- співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

- ступінь ризику;

- розмір і термін погашення кредиту;

- рівень витрат банку;

- перспективи розвитку економіки і рівень інфляції.

Значні доходи банки одержують від проведення операцій з іноземною валютою. Банки можуть також одержувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки цей ринок не розвитий, то доходи поки незначні. Операції з іноземною валютою і цінними паперами можуть проводити тільки ті банки, у яких маються на це ліцензії, видані НБУ і Мінфіном України.


Подобные документы

  • Історія становлення та розвитку банківської справи. Розвиток банківської діяльності в Україні. Національний банк України: розвиток та функції. Виникнення та функціонування українських комерційних банків. Розвиток банківської системи в розвинутих країнах.

    курсовая работа [177,1 K], добавлен 30.01.2011

  • Базові поняття про банк та банківську систему. Види комерційних банків. Проблеми взаємовідносин Національного банку України та комерційних банків. Функції банківської системи. Проблеми інтеграції банківської системи України в світові фінансові структури.

    научная работа [45,4 K], добавлен 28.02.2010

  • Становлення банківської системи. Загальна характеристика банківської системи. Формування ресурсів банківської системи. Розміщення ресурсів банків України. Фінансові результати діяльності банківської системи. Темпи зростання активно-пасивних операцій.

    курсовая работа [164,9 K], добавлен 13.08.2008

  • Історія розвитку банківської діяльності. Поняття, структура і функції банківської системи. Характеристика банків провідних країн світу (Німеччина, США, Великобританія). Особливості правового статусу банків в умовах переходу України до ринкової економіки.

    курсовая работа [200,2 K], добавлен 15.12.2015

  • Економічна сутність, структура й функції, процес становлення, сучасний стан банківської системи. Виявлення проблем у її функціонуванні, розробка заходів для перспективного розвитку. Правовий статус і діяльність Національного та комерційних банків України.

    курсовая работа [2,2 M], добавлен 27.10.2014

  • Розгляд історії розвитку (банківської системи Русі та СРСР) і характеристики основних елементів банківської системи України. Виникнення і характеристика центральних банків, які є головною ланкою банківської системи, оцінка їх незалежності та функції.

    дипломная работа [42,3 K], добавлен 03.03.2011

  • Суть, будова та функції банківської системи. Банківське регулювання та механізм реалізації банківського нагляду. Сучасний стан банківської системи України. Світовий досвід здійснення банківського нагляду та перспективи його застосування в Україні.

    курсовая работа [56,7 K], добавлен 23.04.2012

  • Сутність та функції банківської системи. Зміна складових зобов'язань банків України за 2009-2011 роки. Особливості побудови банківської системи України. Проблеми її розвитку та недоліки. Перспективи та напрямки розвитку банківської системи України.

    курсовая работа [905,9 K], добавлен 07.11.2012

  • Поняття та принципи стабільного функціонування, сталого розвитку банківської системи перехідного типу, макроекономічні умови становлення та розвитку її в України. Інституційні зміни середовища діяльності комерційних банків. Іноземний капітал в Україні.

    дипломная работа [467,3 K], добавлен 08.02.2014

  • Аналіз методологічних підходів до питання сутності банківської системи перехідного типу. Вивчення грошово-кредитного ринку України. Оцінка умов становлення та розвитку банківської системи України. Інституційні зміни діяльності комерційних банків.

    дипломная работа [551,8 K], добавлен 19.02.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.