Кредит - це відношення між кредитором і позичальником із приводу зворотного руху позиченої вартості. У кредитних відносинах, отже, хтось зі сторін кредитор і хтось позичальник. У кожній даній кредитній угоді, узятої окремо, як би сфотографованої в певний момент, завжди дві сторони, причому кредит виражає особливе специфічне відношення між ними. На відміну від кредиту банк - це одна зі сторін відносин, що хоча й може одночасно виступати як кредит і як позичальник, до в кожний даний момент в окремо взятої, знову ж сфотографованої, угоді чи виступає те як кредитор, чи те як позичальник.

Отже, банк - це не саме відношення, а один із суб'єктів відносин , що приймає в кредитній угоді одну з конфронтуючих один одному сторін. Далі, відмінність між банком і кредитом складається й у тім, що кредит - це відношення як у грошової, так і в товарній формі. У банку сконцентровані й проходять потоки тільки в грошовій формі. При зіставленні банку й кредиту важливо бачити і їхніх історичних корінь. Банк виник тільки тоді, коли виникли гроші, у той час як кредит функціонував і до появи грошей у всіх їхніх функціях. Банк - наслідок розвитку кредиту, що є, у свою чергу, стосовно банку його фундаментом.

5. Банк як агент біржі

Розглянемо основні види банків у банківській системі України.

Центральний банк (Національний банк України (НБУ)) - організований в 1991 р. на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР і її обласних керувань. Він являє собою систему єдиного банку та включає у себе центральний апарат, розташований у м. Києві, Кримське республіканське керування й 24 обласні керування. Керівництво Національного Банка діє від його імені в межах наданих їм повноважень і функцій. Вони підзвітні правлінню банку. Функціональним підрозділам НБУ належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні й Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом виступає апарат інкасації.

Керівним органом Центрального банку є Правління, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова Правління обирається ВР України по поданню Голови ВР України строком на 4 роки.

Національний банк є банком першого рівня дворівневої банківської системи країни. Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, банком банків і банкіром уряду. НБУ визначає організаційно-технічні принципи здійснення готівково-грошового обороту:

· правила зберігання, перевезення й інкасації готівки;

· правила виконання касових операцій банками й господарюючими суб'єктами;

· створює й управляє резервними фондами банкнот і монети;

· установлює ознаки платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни - НБУ встановлює правила проведення без-наявних розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних кредитно-фінансових установах.

НБУ встановлює правила й проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України.

Крім того, на НБУ покладені операції, пов'язані з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом Міністрів України, установлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.

На НБУ покладене регулювання банківських операцій, пов'язаних з обігом приватизаційних цінних паперів: установленням форм безготівкових депозитів приватизаційних цінних паперів; емісією приватизаційних паперів; встановленням умов їхнього зберігання, обліку й погашення.[6,215]

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На її рішення спрямована створювана їм система грошово-кредитного регулювання.

Основні функції НБУ:

1. Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в обіг. Вони є складеним елементом системи регулювання готівково-грошового обороту, що включає два основних рівні організації: регламентацію касових операцій банків і регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів. Для забезпечення оперативного рішення питань, пов'язаних зі здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що перебувають поза обігом. Резервні фонди створюються також при деяких філіях комерційних банків - як правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків (Банку «Україна» і Укрсоцбанку). Засобами, що перебувають у резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське й обласне керування НБУ.

2. Організація міжбанківських розрахунків. Міжбанківські розрахунки є основним елементом платіжного механізму держави. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності, як правило, не можуть бути завершені в межах одного банку. У ланцюжку платежів суб'єктів, рахунку яких відкриті в різних банках, неминуче виникають міжбанківські розрахунки. Вони являють собою систему здійснення й регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язанням, які виникають між банківськими установами.

3. Кредитні операції. Кредитні операції НБУ об'єктивно не обмежуються сумою акумульованих кредитних ресурсів. Як банк першого рівня він здійснює видачу позичок на емісійній основі незалежно від стану пасивної частини балансу на дату видачі кредиту. Пасиви НБУ автоматично збільшуються в міру надання позичок.

4. Нагляд за діяльністю комерційних банків. Центральний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філіалів, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, установленими законом. [6,215]

Комерційні банки є основною (базовою) ланкою дворівневої банківської системи України. Сьогодні до групи комерційних банків у різних країнах належить цілий ряд інститутів з різноманітною структурою та різними відносинами власності. Їхня головна відмінність від центральних банків - відсутність права емісії банкнот.

Комерційний банк - багатофункціональний фінансовий інститут, який здійснює широкий спектр послуг кредитного, страхового й платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції щодо будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку. Основними сферами діяльності комерційних банків в Україні є:

- прийняття заощаджень і інших засобів, які підлягають поверненню;

- надання кредитів за рахунок власних і притягнутих засобів;

- здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

- переміщення засобів у рамках платіжної системи України. [4,13]

Комерційні банки мають право на здійснення іншої комерційної діяльності, що не суперечить чинному законодавству. Комерційним банкам забороняється діяльність у сферах матеріального виробництва й торгівлі (крім золота, дорогоцінних металів, монет, цінних паперів), а також діяльність у всіх видах страхування.

Комерційні банки надають клієнтам широкий набір послуг по веденню поточних рахунків, надання комерційних кредитів, позик і т.д. основними клієнтами комерційних банків є приватні особи й підприємства, які здійснюють поточну продуктивну, торговельну й іншу комерційну діяльність.

Залежно від кількості здійснюваних функцій і операцій комерційний банк здобуває риси спеціалізованого або універсального. Основними видами спеціалізованих банків є інвестиційні, ощадбанки, іпотечні банки.

Інвестиційний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює ресурси з різних джерел і використає їх для фінансування промислових і інших компаній і підприємств. Ці банки приймають участь у випуску й розміщенні боргових зобов'язань клієнтів, виступають гарантами розміщенні цінних паперів і т.п. Хоча частка інвестиційних банків в активах кредитної системи порівняно невелика, вони завдяки їх інформованості й засновницькими зв'язками грають в економіці найважливішу роль.

Основними характерними рисами для інвестиційних банків є:

- головною виступає діяльність по залученню фінансування за допомогою цінних паперів;

- будучи великою організацією, оперує, насамперед, на оптових фінансових ринках;

- віддає пріоритет середньо - і довгостроковим вкладенням;

- цінні папери є основою його портфеля, при цьому більшість інвестиційних банків найбільшою мірою орієнтуються на недержавні цінні папери. [10,25]

Ощадний банк - спеціальний кредитно-фінансовий інститут, який акумулює вільні заощадження населення у формі внесків до вимоги, строкових вкладів або зобов'язань по облігаціях і використовує залучені ресурси для надання короткострокових кредитів і в інших операціях, які забезпечують заощадження певного рівня ліквідності. [3,17]

Іпотечні банки - установи, що надають довгостроковий кредит під заставу нерухомості (землі, будинків, споруджень). Пасивні операції цих банків складаються у випуску іпотечних облігацій. Іпотечний кредит - це довготермінова позичка, видавана іпотечними, комерційними банками, страховими й будівельними суспільствами й іншими фінансово-кредитними установами під заставу землі й будов виробничого й житлового призначення. Іпотечний кредит застосовується головним чином у сільському господарстві, а також у житловому й іншому видах будівництва. У результаті збільшується розмір використовуваного капіталу.

Комерційними банками, фірмами - постачальниками встаткування, фінансовими компаніями надаються кредити промислово-торгівельним корпораціям під заставу машин і устаткування. У цьому випадку сума іпотечного кредиту нижче ринкової вартості встаткування, що закладає, і інших активів корпорацій. Крім того, розміри іпотечного кредиту зменшуються залежно від ступеня зношування встаткування, що закладає.

Процентні ставки по іпотечному кредиті визначаються попитом і пропозицією і диференціюються залежно від фінансового становища позичальника. Іпотечний кредит широко розповсюджений у країнах з ринкової економі-який. Позички виділяються на житлове і виробниче будівництво під високий відсоток (10-20%).

Фінансові фонди й компанії - займаються кредитуванням певних сфер і галузей господарської діяльності. У їхній діяльності можна виділити одну або дві основні операції, вони домінують у відносно вузьких секторах ринків позичкових капіталів і мають специфічну клієнтуру. До них можна віднести інвестиційні, ощадні, страхові й пенсійні організації.[7,53]

2.2 Створення і діяльність комерційних банків

Комерційні банки - основна ланка кредитної системи країни, у яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на засадах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і залучений фінансовий капітал у виді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Причому залучені засоби, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні у 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг (включаючи одержання кредитів), вирішення засновниками за допомогою власного банку своїх групових чи індивідуальних проблем, одержання максимального прибутку для своїх акціонерів чи пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк - попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що в ті часи кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні державних підприємств, організацій і заснувань, а часто і при них. Щоб легше й оперативніше вирішувати питання одержання позичок на свій розвиток, кооперативи стали створювати свої банки.

Надалі акціонерами чи пайовиками комерційних банків усе більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо підсилився після того, як наприкінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків. У 1993 році було прийняте рішення про перерахування належних зазначеним підприємствам дивідендів у доход відповідно підпорядкованості державного чи місцевого бюджету. Кооперативні банки були зрівняні в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Житлосоцбанку був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку - АПБ "Україна" АК, Промбудбанку - Промінвестбанк. Таке роздержавлення зазначених трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення знову організовані банки.

Більш правильним було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які направлялася б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямкам розвитку економіки. Так, у більшості країн така підтримка надається сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніш банки відігравали роль державних контролерів за діяльністю суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило, здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.

Класифікація комерційних банків

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Акції банків, створених у виді акціонерних товариств відкритого типу, поширюються шляхом вільного продажу юридичним і фізичним особам. Акціонерними товариствами закритого типу, а також пайовими банками у виді товариств з обмеженою відповідальністю є переважно комерційні банки в перші роки їхнього існування. Акції банків у виді акціонерних товариств закритого типу викуповуються, як правило, їхніми засновниками. Більш гнучкою структурою є банки у виді товариств з обмеженою відповідальністю. Кількість їхніх пайовиків може поповнюватися з відповідною реєстрацією в Національному банку України.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими. В даний час в Україні всі комерційні банки прагнуть бути універсальними, хоча далеко не усі вони виконують весь спектр банківських операцій. Спеціалізованих банків поки немає. Але окремі банки вже почали створювати спеціалізовані філії (інвестиційні і депозитні).

У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні. Міжнародні банки створюються за участю іноземного капіталу і можуть мати філії в інших країнах. В Україні вони тільки починають з'являтися (Перший український міжнародний банк, Діамена-банк і інші). До республіканських комерційних банок відносяться банк "Україна" АК, Промінвестбанк України, Укрсоцбанк, Ексімбанк України й Ощадбанк України, що мають розгалужену мережу відділень і філій по всій території України. Більшість же комерційних банків є регіональними. Вони обслуговують клієнтів визначеної області, міста, району чи ж регіону. У залежності від організаційної структури, поряд із багатофіліальними банками, існують безфіліальні банки. Багато з них працюють успішно, хоча конкурувати їм з великими банками усе складніше.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і іншими, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські й іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступних категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльністю до закінчення терміну, встановленого вироком суду, особи, що мають судимість за грабіжництво, хабарництво й інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальною й іншою банківською технікою і так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції поширюються шляхом відкритої підписки чи купівлі-продажу на фондових біржах чи у позабіржовому обороті. Акції банку у виді закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватись шляхом підписки і купуватися чи продаватися на біржі чи в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного товариства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне товариство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у виді акціонерного товариства, його засновники зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш 25 % статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у виді якого товариства він організується) повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності, відповідальності перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникло до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у виді акціонерного товариства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій у Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а) заява на реєстрацію інформації; б) копію платіжного доручення на суму держмита в розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій; в) проспект емісії. Крім реєстрації, інформація про випуск акцій підлягає обов'язкової публікації в органах друку Верховної Ради України (газета "Голос України"), Кабінету Міністрів України (газета "Урядовий кур'єр") і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" (не менш ніж за 10 днів до початку підписки на акції).

Установчі збори затверджують установчі документи банку (установчий договір і устав), обирає раду і правління банку, їхніх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частину функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду чи правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників у регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; установчий договір, підписаний засновниками банку і завірений їх печатками (для юридичних осіб) чи нотаріально (для фізичних); устав банку, затверджений установчими зборами і підписаний головою ради; протокол установчих зборів; економічне обґрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибули на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; інформацію про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції зі списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендовано, те і договір оренди на термін не менш 5 років). Зміст кожного з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення нагляду за їхньою діяльністю.

Отриманий від регіонального керування висновок із зазначеними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, що повинна бути здійснена в місячний термін з моменту одержання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їхнього відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, і представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, що виступають від його імені і діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченим статутом банку.

Реєстрація філії виробляється регіональним управлінням Національного банку України протягом місяця з дня одержання всіх необхідних документів. Зареєстрованій філії регіональне управління Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку), а якщо він обслуговується однієї і тією ж розрахунковою палатою, що і головний банк, то філія може користатися номером МФО, привласненим банку, з додаванням ще одного знака.

Одна з основних цілей комерційних банків - одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п. Прибуток банку являє собою різниця між його валовим доходом і витратами.

Валовий доход банку залежить, насамперед, від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розмірів процентної ставки по видаваних кредитах, від величини і структури активів банку.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, стягнуті з позичальників за користування позичками. Це порозумівається тим, що банки є фінансовими посередниками, що здійснюють перерозподіл коштів між тими, у кого вони звільнилися і тими, у кого в них з'явилася тимчасова потреба.

Розмір процентної ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком і позичальником при висновку кредитного договору. Причому відсоток не однаковий у тім же банці стосовно різних клієнтів.

При встановленні розміру процентної ставки також враховується:

- розмір базової процентної ставки, установленої НБУ;

- вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позичкових капіталів;

- співвідношення попиту та пропозиції на кредит;

- ступінь ризику;

- розмір і термін погашення кредиту;

- рівень витрат банку;

- перспективи розвитку економіки і рівень інфляції.

Значні доходи банки одержують від проведення операцій з іноземною валютою. Банки можуть також одержувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки цей ринок не розвитий, то доходи поки незначні. Операції з іноземною валютою і цінними паперами можуть проводити тільки ті банки, у яких маються на це ліцензії, видані НБУ і Мінфіном України.