Багато комерційних банків беруть зі своїх клієнтів плату за здійснення розрахункових операцій - перекладних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрату банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі і плату банку регіональній розрахунковій палаті за проведення електронних платежів.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки і канцелярські приналежності, зміст приміщень, охорони, протипожежної сигналізації й інше.

До перемінних витрат відносяться виплати відсоток по вкладах, депозитам і міжбанківському кредиту, за залишки засобів на розрахункових рахунках, витрати на рекламу командировочні, поштово-телеграфні витрати й інші.

Відповідно до діючого методикою комерційні банки визначають прибуток і збитки від своєї діяльності щокварталу, в останній операційний день кварталу. У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки в державні чи місцеві бюджети з чи прибутку доходів. Після сплати податків і штрафів, що накладаються податковою інспекцією, НБУ й іншими органами з прибутку банку виробляються відрахування в його резервний фонд у розмірі не нижче 5 % прибули, що залишається в розпорядженні банку. Потім виробляються відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні і спонсорські заходи, на виплату винагороди посібнику банку. Якщо і після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути спрямована на індексацію чи акцій же на приріст статутного фонду банку.

Збитки банку за підсумками діяльності банку за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його недостатності - за рахунок зменшення статутного фонду.

Прибуток є найважливішим показником оцінки діяльності комерційних банків. Вона використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на основі їхніх балансів. Нині ні в нас, ні за рубежем поки немає загальноприйнятої методики числення рейтингів комерційних банків. Тому рейтинги, розраховані по різних методиках, можуть істотно розрізнятися, а отже, різними будуть оцінки діяльності банків.

Оскільки кожна методика має свої позитивні і негативні сторони, необхідно відібрати з них такі, котрі найбільше повно характеризують діяльність банків. Для цього, насамперед, варто установити загальну для всіх банків форму балансу. Правильно визначені рейтинги банків дозволять клієнтам обрати ті з них, у яких можна буде без ризику поміщати і вкладати свої капітали.

Основною метою комерційних банків, що стали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне одержання їхніми засновниками і клієнтами широкого спектра банківських послуг.

Статус комерційних одержали колишні державні спеціалізовані банки.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі.

В даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їхніми клієнтами.

Комерційні банки класифікуються по ряду ознак. У залежності від форми власності вони підрозділяються на приватні і державні. За формою організації серед приватних банків переважають акціонерні у виді суспільств відкритого чи закритого типів.

Комерційні банки в залежності від кола виконуваних операцій бувають універсальними і спеціалізованими.

У залежності від території діяльності комерційні банки підрозділяються на міжнародні, республіканські і регіональні.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про аудит", "Про іноземні інвестиції", "Про заставу" і інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрації комерційних банків і здійснення наглядом над їхньою діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання як з боку Національного банку України, так і з боку вищих органів державної влади і керування.

Одна з основних цілей комерційних банків - одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банків, базою підвищення добробуту працівників банку і т.п.

До появи власне комерційних банків подібні з ними функції виконали колоніальні позичкові контори чи приватні асоціації.

Прийняті в 1862 році Національний валютний акт, а в 1864 році - Національний банківський акт - наділили федеральний уряд правом санкціонувати ведення банківських операцій - видавати чартер. З цього часу банки, що одержали чартер від федерального уряду стали називатися національними банками. Банки, що одержали чартер від уряду штатів, одержали назви банків штатів. Співіснування національних банків і банків штатів створило банківську систему подвійного підпорядкування.

Комерційний банк, що звернувся з проханням про прийом до ФРС і допущений до членства в ній, стає банком-членом ФРС.

Дотепер продовжується суперечка про те, який тип банку (що має відділення чи безфіліальний) найбільшою мірою відповідає запитам жителів сільських і приміських районів.

Відповідно до Закону про банківські злиття 1960 року відповідальність за санкціонування банківських злиттів покладається на федеральні органи, що здійснюють регулювання банківської справи.

2.3 Банківська діяльність

Кількісні аспекти організації банківської діяльності в умовах ринку пов'язані з оцінкою достатності числа банків у країні з огляду на їхні можливості повноцінно обслуговувати різні сектори господарства. Критерієм для оптимізації цього параметра має слугувати така кількість банківських установ, яка спроможна:

охопити традиційним кредитно-фінансовим обслуговуванням усі сфери національної економіки й зовнішньоекономічну діяльність;

зайняти усі можливі для банків сегменти грошового ринку і ринку капіталів;

здійснювати увесь спектр операцій, щоб повністю задовольнити попит суб'єктів ринку на банківські послуги.

Однак у реальній дійсності формування кількісного складу банківської системи, особливо при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, далеко не завжди ґрунтується на чітко визначених об'єктивних критеріях потреби у створенні нових банків. Унаслідок цього на початкових етапах перехідного періоду в Україні переважав тільки екстенсивний тип розвитку банківської системи, що на рівні з позитивним моментом розширення традиційних сфер банківських операцій і створення конкурентного середовища містив також певний негатив, який виявився згодом у фінансовій кризі окремих новоутворених банків.

Позитивним моментом у розвитку банківської системи слід вважати докорінну зміну структури власності на банки, що дістало вираження у русі від повної монополізації банківської справи в руках держави до створення системи приватних комерційних банків та перебування у державній власності тільки двох із них. У результаті структура банківської системи за даним критерієм набуває класичних ознак, за яких верхній рівень - центральний банк - перебуває під контролем держави, а ніжній - комерційні банки - належать приватним особам.

Річ у тому, що значним кількісним змінам структури банківської системи України не завжди відповідають позитивні якісні зрушення. Йдеться насамперед про досить низький рівень капіталізації комерційних банків, адже значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність інших банків на початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів.

Суттєво вплинула на кредитно-платіжні відносини з підприємствами криза неплатежів. З одного боку, комерційні банки, бачачи погіршення платоспроможності підприємств, утримувалися від надання їм нових кредитів, що ще більше погіршувало становище підприємств. З іншого боку, підприємства, опинившись у скрутному фінансовому становищі, не могли виконувати свої зобов'язання не тільки перед іншими підприємствами, але й перед банками. Зростання простроченої заборгованості підприємства за банківські кредити створило серйозну загрозу для ліквідності не тільки окремих банків, але й банківської системи в цілому.

Звуження кредитної діяльності комерційних банків з одночасним наростанням неплатежів за простроченими позиками та зростанням резервів ліквідності підірвали прибутковість банків.

Крім того, і деякі інші банківські процеси сприяли активізації кризи банківської діяльності. Найбільш відчутні з них - жорстка монетарна політика Національного банку, недостатня оперативність і ефективність контролю з боку Національного банку за діяльністю комерційних банків та недоліки в діяльності самих банків. Але ці проблеми, так би мовити, лише ускладнюють ситуацію, а першопричина кризи банківської діяльності за межами банківської системи - в нашій економіці. В Україні немає системи страхування ризиків кредитної діяльності і страхування банківських депозитів.

Не маючи інших джерел існування та подальшого розвитку, деякі банки свідомо вдалися до проведення занадто ризикової кредитної політики. При наданні кредитів ними недостатньо приділялась увага вивченню кредитного ризику. Ситуація ускладнювалась тим, що інформація банків про платоспроможність позичальника та стан його господарської діяльності на момент надання кредиту була неповна або недостовірна. Допускалася практика надання кредитів і зовсім без забезпечення, так званих бланкових кредитів, а також кредитів під страхування чи гарантію без належної перевірки статутних документів та фінансового стану фірм-гарантів.

Така тактика роботи банків в умовах загальної економічної кризи призвела до погіршення фінансового стану 25 % комерційних банків.

Не краще склалися справи і на міжбанківському кредитному ринку. За умов браку ліквідних фінансових інструментів банки досить активно проявляли себе на цьому ринку, але надання недостовірної інформації, тобто невчасне віднесення заборгованості на рахунки прострочених кредитів, невідображення прострочених платежів за проценти на кредити і недостатня вимогливість під час вивчення фінансового стану банку позичальника призвели до різкого зростання ризику при наданні міжбанківських кредитів. Саме ці недоліки в кредитній політиці банків посилили кризові явища.

2.4 Основні операції банків

Кредитні операції банків. Види й форми кредитних угод.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позичками й персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, його погашення й т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

- позички для фінансування оборотного капіталу;

- позички для фінансування основного капіталу.

Перша група пов'язана з недостачею в підприємства грошових засобів для покупки елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити строком до одного року. Друга група представлена середньо та довгостроковими кредитами для покупки нерухомості, землі, устаткування й т.д.

До першої групи відносяться:

· кредитна лінія - угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, що останній зможе використати протягом обумовленого строку і з певними умовами. Ця форма використається для покриття сезонних впливів або приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитні запаси або неоплачені рахунки.

· поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо позичальник має тривалу недостачу оборотних коштів для підтримки певного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може отримати нову позичку в межах установленого ліміту й терміну дії договору.

· позички на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов'язаного з одержанням великого замовлення, висновку вигідної угоди й інших надзвичайних обставин.

· перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника. Ці позички часто видають під первісний розвиток справи.

До другої групи відносять:

- термінові позички видаються на строк більше одного року у формі одиничного кредиту або серії послідовних позик і використаються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий строк - 5 років.

- позички під заставну застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий строк (більше 15 років).

- будівельні позички видаються на період будівельного циклу (до 2-х років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позичка переоформляється в заставну й починається виплата основного боргу. Що стосується позичок окремим позичальникам, то вони пов'язані із придбанням нерухомості.

- позички під заставну. Основна форма кредиту під нерухомість - повністю амортизована закладна з фіксованим відсотком. Забезпеченням кредиту служить нерухомість; сума боргу погашається рівними сумами протягом усього терміну дії позички.

- позички з погашенням виплатами застосовуються для купівлі товарів довгого користування. Часто позичка не є повністю амортизованою: вона передбачає великий платіж наприкінці строку й містить умову зворотного викупу. Тобто позичальник за своїм вибором може або погасити позичку повністю, або передати товар банку по залишковій вартості в оплату неоплаченого боргу.

- поновлювані позички. Позичальникові відкривається кредитна лінія із правом отримання кредиту протягом певного строку. Умови погашення визначаються побажаннями позичальника. Відсоток нараховується на реально отриману суму.

- існує також така розповсюджена форма кредиту, як ломбардний кредит. Він має на увазі заставу майна або прав. При наданні ломбардного кредиту застава оцінюється не по повній вартості, а враховується, залежно від виду рухомого майна, тільки частина його вартості. Така оцінка пов'язана з ризиками, що виникають при реалізації застави. Ломбардний кредит надається під заставу: цінних паперів; товарів; дорогоцінних металів; фінансових вимог. Вартість кредиту складається із процентів і комісійних платежів.

Факторинг

Банк-фактор купує вимоги якої-небудь компанії й потім сам одержує платежі по них. При цьому мова йде, як правило, про обертання короткострокових вимог, що виникають із товарних поставок. В операції факторингу є три учасники: фактор, первісний кредитор і боржник, котрий отримує від клієнта товари з відстрочкою платежу. Фактор веде всю бухгалтерію, бере на себе обов'язок по попередженню боржника про платежі, виконує інкасацію вимог, а також несе весь ризик, пов'язаний з повним і своєчасним надходженням платежів. Витрати клієнта складаються із комісійних і факторського збору, що складає з відсотків за наданий аванс і прибутку авансової компанії.

Резерви

За законом банки зобов'язані зберігати резерв у певній пропорції по своїм зобов'язанням по депозитах. Суми на резервному рахунку й касовій готівці служать першим рубежем, що гарантує платоспроможність банку. Це первинний резерв банку. Однак цей резерв не забезпечує загальної потреби банку в ліквідних засобах. У випадку непередбаченого відкликання депозитів банку знадобиться друга лінія резервів, щоб не відзивати позички або продавати цінні папери. До вторинних резервів відносять деякі види короткострокових активів. Це казначейські векселі, цінні папери, банківські акцепти. Резервна норма одна з інструментів фіскальної політики держави.

Операції із цінними паперами

Інвестиційний портфель банку чітко структурується законом. Це означає, що держава встановлює норму відсотка, відповідно до якої певна частина (до 90%) повинна складатися із цінних паперів держави, інша - приватних підприємств. Первинне розміщення всіх видів цінних паперів уряду відбувається в порядку аукціонного продажу, де в першу чергу задовольняються заявки, що пропонують найвищу ціну (ставку). Вторинний обіг відбувається на позабіржовому ринку. Ринок створює група дилерських фірм, що проводять активні операції із купівлі та продажу державних зобов'язань.

Розрізняють два види інвестиційної політики банку: пасивна і агресивна. Пасивна стратегія характеризується рівномірним розподілом інвестицій між випусками різної терміновості. Ця політика банк розподіляє вкладення в короткострокові й довгострокові зобов'язання рівномірно, щоб забезпечити гарну прибутковість і ліквідність. Агресивна стратегія. Цієї політики дотримуються великі банки, що мають великий портфель інвестиційних паперів і прагнучі до одержання максимального доходу від цього портфеля. Цей метод вимагає значних засобів, тому що він пов'язаний з великою активністю на ринку цінних паперів, при якій необхідно використати експертні оцінки та прогнози стану ринку цінних паперів і економіки в цілому. [8,23]

3. Сучасний стан та перспективи розвитку банків на Україні

Що стосується розвитку безпосередньо банківського сектору у 2007 році, то він суттєво поліпшив головні показники своєї діяльності. Більше того, минулого року досягнуто найкращих за останні сім років результатів у зростанні капіталу, активів, зобов'язань, прибутку банків. Темпи приросту основних показників діяльності банків України приведено на діаграмі 3.1.

Так, якщо у 2000-2006 роках середньорічний приріст капіталу банків становив 41%, то за 2007 рік - майже 76%. Завдяки цьому капітал банків щодо ВВП досягнув 10%, тоді як у 2000 році становив лише трохи більше 3% ВВП. Середньорічне нарощування активів українських банків у 2000-2006 роках становило 48,8%. У 2007 році вони збільшилися на 76%. Загалом за підсумками 2007 року активи щодо ВВП досягли 84%. У 2007 році кредитні вкладення банків України збільшилися на 80% (до 68% ВВП), разом з тим у 2000-2006 роках їх середньорічний приріст становив 55,4%. [18, 11]

Зобов'язання банків також зростали найбільшими темпами - на 78% за 2007 рік, до 74% ВВП. До того ж головним чинником зростання зобов'язань став прискорений приріст коштів населення. Якщо впродовж 2000-2007 років кошти суб'єктів господарювання в банках зросли у 8,5 разів, то кошти громадян - майже у 25 разів. У цілому за 2007 рік обсяг коштів населення, які традиційно є за значимістю основною частиною формування ресурсної бази банків, збільшився на 54% - до 163 млрд. грн.. одночасно обсяг коштів суб'єктів господарювання осіб збільшився на 46% - до 112 млрд. грн..

У 2007 році продовжували спостерігатися позитивні тенденції в строковій структурі депозитів. Обсяг довгострокових депозитів збільшився на 61% - до 130 млрд. грн.., а їх питома вага в загальному обсязі депозитів - з 445 до 46%.

У 2007 році призупинилася притаманна для минулого року тенденція до збільшення рівня доларизації економіки.

Це свідчить про збільшення довіри населення до національної валюти, що сприяло більш прискореному зростанню депозитів у гривнях порівняно з вкладеннями в іноземній валюті.

Фінансовий стан українських банків оцінюється більш ніж задовільно. За підсумками 2007 року прибуток банків становив 6,6 млрд. грн., збільшившись понад 1,5 рази порівняно з 2006 роком (4,1 млрд. грн..).

Очевидно, що за наведеними параметрами Україна ще відстає від переважної більшості країн Східної Європи. Але динаміка зростання переконує: розрив невпинно скорочується, отже, Україні вдається поліпшувати не лише кількісні, але й якісні характеристики банківського сектору. Значення банківського сектору в економіці країни з року в рік зростає, він продовжує змінюватись і залишатися вагомим рушієм економічного зростання України. До того ж, за оцінками рейтингового агентства FITCH, основні макропруденційні показники України не демонструють зниження стабільності української банківської системи.

За станом на 1 січня 2008 року ліцензію Національного Банку України на здійснення банківських операцій мали 175 банків, у тому числі 143 банки (81,7% від загальної кількості банків, Які мають ліцензію на здійснення банківських операцій) - акціонерні товариства (з них 101 банк - відкриті акціонерні товариства, 42 банки - закриті акціонерні товариства) та 32 банки (18,3%) - товариства з обмеженою відповідальністю.

Філійна мережа складалася з 1362 філій банків і 73 представництв банків на території України і за кордоном. . [18, 13]

Дані щодо кількості банків приведено на діаграмі 3.2.

Протягом 2007 року зареєстровано 6 банків.

Змінили свою організаційно-правову форму на відкрите акціонерне товариство у звітному періоді 6 банків.

За даними Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за станом на 1 січня 2008 року в Реєстрі банків - учасників фонду зареєстровано 172 банки, з яких 170 банків 0 учасники фонду та 2 банки - тимчасові його учасники.

В Україні функціонують 2 банки, у яких 100% статутного капіталу перебуває у власності держави - ВАТ «Державний ощадний банк України» і ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Упродовж 2007 року кількість діючих банків з іноземним капіталом збільшилась з 35 до 47 банків, з них кількість банків зі 100% іноземним капіталом - з 13 до 17 банків.

За станом на 1 січня 2008 року сума іноземного капіталу становила 15,1 млрд. грн. частка іноземного капіталу в загальному зареєстрованому статутному капіталі діючих банків України за рік збільшилася з 27,6% до 35,0%.

Іноземний капітал в Україні представлений 23 країнами. Найбільшу частку в загальній сумі іноземного капіталу становить капітал Австрії (20,3%), Кіпру (20,3%), Франції (12,5%), Росії (9,7%), Нідерландів (8,2%), Польщі (7,9%), Швеції (6,1%).

Забезпечення прибутковості діяльності - необхідної умови фінансової стійкості та якісного розвитку банків для підвищення їх конкурентоспроможності на фінансових ринках - є одним з основних завдань для банків України в сучасних умовах. Динаміка прибутку та рентабельності наведено в діаграмі 3.3.

Банківська система у 2007 році отримала найбільший за всі роки існування вітчизняної банківської системи обсяг прибутку - 6,6 млрд. грн., що в 1,6 разів більше, ніж за 2006 рік та у 12 разів більше від прибутку 2001 року.

За станом на 1 січня 2008 року рентабельність активів (ROA) становила 1,50%, рентабельність капіталу (ROE) - 12,67%. [18, 22]

У червні-липні 2007 року Спільна місія МВФ та Світового банку у рамках Програми оцінки фінансового сектору України здійснила оцінку виконання Україною Основних принципів ефективного банківського нагляду, розроблених Базельським комітетом з питань банківського нагляду.

Важливо зазначити, що Україна була першою серед країн Східної Європи, у якій проводилася оцінка дотримання Базельських принципів за оновленою версією.

За результатами роботи Місії відзначено, що Національний банк України часу попередньої оцінки (2002 рік) зробив значні кроки в напрямку ефективного впровадження стандартів Базельського комітету та кращої світової практики в наглядову діяльність.

За попередньою оцінкою Місії із 30 принципів Базельського комітету Україною повністю або переважною мірою виконуються 25.

Разом з тим зазначили позитивні зміни в діяльності банківського нагляду за такими напрямами (включаючи й ті, які під час попередньої оцінки за програмою FSAP були оцінені негативно):

- зміцнення нормативно-правового забезпечення пруденційного регулювання, а саме: підвищення нормативу адекватності регулятивного капіталу, встановлення більш жорстких економічних нормативів, що регулюють кредитні операції з пов'язаними особами, більш жорстких вимог до формування резервів за кредитними операціями (принципи 6-170;

- доведення до банків конкретних вимог до системи управління ризиками, а також упровадження системи оцінки ризиків під час здійснення нагляду (принцип 7-16,19,20);

- створення законодавчої та нормативно-правової бази з питань боротьби з відмиванням грошей, одержаних злочинним шляхом та фінансуванням тероризму, яка відповідає міжнародним стандартам ( принцип 18).

Досягнення більш повного дотримання Базельських принципів значною мірою залежить від прийняття верховною Радою України відповідних законопроектів, а також розроблення та прийняття змін до законодавства України, зо дасть змогу, зокрема, урегулювати такі питання:

- забезпечення повноважень Національного банку України щодо відмови у видачі банківської ліцензії або дозволу на придбання істотної участі у банку в разі неможливості визначити структуру власності та реальних власників банку (принцип 3,4);

- установлення на законодавчому рівні вимог до банків щодо систем їх ризик-менеджменту та засад корпоративного управління (принцип 3,7,17,22);

- установлення вимоги до материнських компаній фінансових груп щодо подання звітності на консолідованій основі та про діяльність окремих учасників групи, а також забезпечення ефективного управління ризиками як на рівні групи, так і на рівні окремих її членів (принцип 21,24).

У 2007 році Національний банк України продовжував роботу з удосконалення методологічної та нормативно-правової бази банківського регулювання та нагляду, спрямовану на зниження ризиків у діяльності банків і забезпечення відповідності вимогам Базельських принципів ефективного банківського нагляду і законодавства Європейського Союзу з питань нагляду.

Досягнення зазначених цілей потребує, насамперед, внесення відповідних змін до законодавства України та розроблення нових законопроектів.

Пріоритетні напрями розвитку і регулювання банківської діяльності та нагляду на період до 2010 року розроблені з метою підвищення ефективності регулювання банківської діяльності та банківського нагляду, оптимізації організаційних засад, функцій структурних підрозділів банківського нагляду центрального апарату і територіальних управлінь Національного банку України.

Стрімке зростання обсягів активних операцій, насамперед кредитування, упровадження широкого асортименту нових банківських продуктів, а також поглиблення впливу процесів світового фінансового простору на розвиток вітчизняного банківського сектору, активізація процесів створення банківських об'єднань та промислово-фінансових груп об'єктивно спричинюють зростання ризиків у діяльності банків.

На рівень ризиків у діяльності банків також впливають недостатня концентрація банківського капіталу та його розпорошеність між значною кількістю невеликих банків, певна розбалансованість довгострокових активів та пасивів за строками погашення, відсутність належної прозорості банківського сектору і необхідного рівня корпоративного управління в банках, що тягне за собою наявність недоліків у системах ризик-менеджменту та внутрішнього контролю.

Мінімізація ризиків у діяльності системи банків, забезпечення її поступового розвитку та надійності вимагає на сучасному етапі перегляду методів та підходів щодо здійснення регулювання банківської діяльності та нагляду, що передбачає подальше вдосконалення його правових, методологічних й організаційних засад.

На сьогодні основним принципом удосконалення системи регулювання банківської діяльності й банківського нагляду є подальше впровадження в повсякденну діяльність підходів і методів, які орієнтовані на виявлення проблем у діяльності банку на ранніх стадіях їх виникнення, з метою запобігання цим проблемам та уникнення кризових явищ або пом'якшення їх впливу на економіку. Це передбачає зосередження головної уваги на оцінці ризиків та якості управління ними з позицій їх потенційного впливу на стійкість банку. Нагляд на основі оцінки ризиків вимагає підвищення ролі керівних органів, передусім ради банку, щодо забезпечення адекватної політики управління ризиками і стабільної діяльності банку, передбачає побудову ефективних правових та організаційних засад корпоративного управління, пов'язаних з участю банків у фінансових групах. Саме ці положення є основою нової версії Ключових принципів ефективного банківського нагляду, затверджених Базельським комітетом з питань банківського нагляду в жовтні 2006 року.

Ураховуючи вищес5азане, подальший розвиток і вдосконалення регулювання банківської діяльності та нагляду має концентруватися на таких напрямах:

1. Удосконалення безвиїзного нагляду та інспектування банків;

2. Удосконалення порядку створення та ліцензування банків і банківських об'єднань;

3. Удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків;

4. Зміцнення нагляду у сфері протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом;

5. Забезпечення прозорості банківської системи;

6. Поетапне запровадження порядку оцінки адекватності капіталу відповідно до вимог документа Базельського комітету;

7. Розвиток співробітництва з іншими державними наглядовими органами та органами банківського нагляду зарубіжних країн;

8. Підвищення кваліфікації та матеріальне стимулювання працівників банківського нагляду. [18, 42]

Слід зазначити, що на даний момент існують певні проблеми в діяльності комерційних банків в умовах кримінальної економіки України. Перш за все, це пов'язане з об'єктивними причинами фінансових труднощів у банківській системі, які виникають із загального стану економіки країни, нестачі відповідного досвіду і відповідної підготовки фахівців для функціонування в умовах ринкових реформ. Разом із цим, у значній мірі фінансові проблеми банків пов'язані факторами, у тому числі занадто ризикованою кредитною політикою їхніх керівників у погоні за високими прибутками, не вирахуваними витратами на розвиток фінансів без підйому її потенціальної прибутковості і інше. Ключовим фактором стійкості й конкурентоспроможності банківської системи в ринковій економіці є наявність власного капіталу. Банки, статутні фонди, які формуються в грошовій формі, зазнають максимальних збитків від знецінювання національної валюти. Так у період масового створення нових комбанків (1992р. - 1993р. ) загальний статутний фонд банківської системи виріс в 350 разів тоді, коли в доларовому вирахуванні (за ринковим курсом) ці 2 роки впав: 42.000.000$ - на початок 1992р., 75.000.000$ - нарешті 1992м; 36.500.000$ - на кінець 1993р.

Другим серйозним фактором впливу на ліквідність і платоспроможність банків, є проблема несвоєчасного повернення позик, збільшення бюджетної, кредитної заборгованості. Без введення кардинальних змін, що стосується виправлення даної ситуації з поверненням кредитів, збільшується погроза втрати ліквідності банківської системи України.

Можна виділити два основних напрямки, по яких повинне відбуватися якісне вдосконалення банківської сфери і її діяльності.

Перше - розвиток процесів концентрації в банківській справі. Це пов'язане з тим, що банки повинні зіграти ключову роль у фінансовому забезпеченні підйому економіки, що, у свою чергу, неможливий без істотного підвищення інвестиційної активності. Подібна їхня роль визначена реальним станом різних фінансових інститутів в Україні. Ні пенсійні й страхові фонди, ні фінансові інвестиційні компанії не можуть поки мати досить вагомого значення в підйомі інвестиційної активності: перші не набрали необхідний фінансової моці, діяльність других утруднена тим, що не розвинений ринок цінних паперів, особливо вторинний. Тільки великі банки, що мають традиційні зв'язки із промисловістю, розвинену філіальну мережу в різних регіонах країни, здатні сьогодні задовольняти інвестиційні потреби виробничих структур через довгострокові кредити. З огляду на, що в умовах високої інфляції бажання банків зберегти інвестиційну спрямованість діяльності натрапляє на її економічну невигідність, державу повинне підкріпити його відповідними стимулами. Арсенал їх відомий: насамперед це зниження розміру резервних вимог для таких банків і звільнення від оподатковування доходів банків, одержуваних від довгострокових кредитів. Створення умов для активізації інвестиційної діяльність відповідає державним інтересам України, тому громадськість має право чекати тут від вищих органів влади рішучих дій.

Другий напрямок удосконалювання банківської діяльності - розширення кола послуг, надаваних банками їхнім клієнтам, тобто диверсифікованість банківської діяльності в самому широкому змісті. Необхідність вдосконалення банківської діяльності в цьому напрямку пов'язана з тим, що в ринковій економічній системі потреби господарюючих суб'єктів у фінансових послугах постійно розвиваються. Безумовно, диверсифікованість банківської діяльності стане настійною потребою в самім недалекому майбутньому. Слід зазначити, що вже зараз найбільш далекоглядні банки готуються до того, щоб необхідність широкої диверсифікованості банківської діяльності не застала їх не підготованими, і починають активно розробляти нові банківські продукти. Порівнюючи асортименти банківських послуг, які сьогодні пропонуються клієнтам банку, з тими, що характерні для банків у країнах з розвиненою ринковою економікою, можна уявити яку масштабну роботу треба провести банкам по вдосконаленню їхньої діяльності по міру становлення розвиненого ринку.

Щодо розвитку українських банків варто підкреслити необхідність ліквідації монобанківських структур, розширення кредитних ринків і проведення політики диверсифікованості фінансово-кредитної діяльності. Особлива увага повинне приділятися реструктуризації багатьох банківських установ з метою з'єднання слабких банків, з одного боку, і підтримки ефективних і стійких банків у виході на міжнародний рівень, з іншої. Важливу роль повинне грати розширення ліцензування, що враховувало б статутні капітали кредитних інститутів і їхнє матеріально-технічне положення в цілому. Доречної також є можливість самостійного визначення банками форм і щабля участі в господарській діяльності. Нарешті, необхідно виділити одне з найважливіших завдань - підтримка стійкості та надійності банківської діяльності при одночасному забезпеченні необхідного рівня прибутковості банківських операцій. [2, 15]

Провівши аналіз основних проблем розвитку БС, можна сказати, що для успішного і перспективного розвитку банки повинні приділяти велику увагу своєму якісному розвитку - підвищенню ефективності діяльності, рівня фінансової стійкості та конкурентноздатності на внутрішньому і міжнародному ринках, а також посиленню своєї ролі у фінансуванні реального сектору економіки. [5,58]

Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

Як відомо, в Україні з 1987 року почалася реформа банківської справи, яка завершилася ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний банк країни, головний банківський інститут, який є емісійним центром держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які за умови здорової конкуренції покликані задовольнити населення країни і народне господарство щодо банківських послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення націо­нальної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи:

1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків";

2) кредитно-розрахункове обслуговування держави;

3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківської системи ринкового зразка.

Проблеми банківської системи України.

* нераціональна територіальна структура;

* однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;

* недостатня загальна кількість комерційних банків;

* існування збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

* тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;

* низький рівень капіталізації банків;

* брак досвіду банківського персоналу;

* відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;

* недосконала конкуренція в банківській справі;

* відсутність диверсифікації банківської структури;

* слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

* загальноекономічні проблеми.

У цілому розвиток банківської системи України в умовах кризових явищ, його цілі й обмеження, а також прийняття адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.

Вклади до запитання (депозитні гроші) - це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках “абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб'єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з'явилися й певні недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і пред'являти кожний раз їх в банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило появу нової форми грошей електронної.

Комерційні банки в сучасній Україні почали виникати не так вже й давно, тому за цей короткий історичний відрізок часу зазнали стрімкого розвитку, відображуючи у власній долі як можливості української економіки, великий інтелектуальний і підприємницький потенціал українців, так і труднощі, яких вони зазнали за цей час.

Сьогодні умови роботи українських банків змінюються, стали жорсткішими вимоги Національного банку України: відкрити комерційний банк не так легко, як це було кілька років тому, невиконання розпоряджень центрального банку ведуть до серйозних санкцій із боку останнього та інше. Минули часи, коли достатнім було залучити “короткі” гроші, спрямувати їх на спекулятивні операції та, отримуючи добру маржу, забезпечувати високі фінансові показники, особливо не турбуючись про те, “як вийшло сьогодні та що буде завтра”.

На етапі становлення самої банківської системи України, коли ще не в достатній мірі напрацьовано методологічний апарат, законодавство залишає бажати кращого; навіть найкрупніші банки України за міжнародними мірками дотягують, в кращому випадку, до “середніх” банків, залишаються серйозні проблеми і вади.

Разом з цим, позитивною тенденцією можна вважати той факт, що в сучасній Україні почали приділяти серйозну увагу питанням надійності банківської системи і окремого комерційного банку. Сьогодні вивчаються (з метою приближення до українських норм і стандартів) і публікуються широко відомі західні методики (приклад однієї з них -- рейтингової системи CAMEL), застосовуються і свої напрацювання, наприклад, обов'язкова до подання в Національний Банк загальна фінансова звітність комерційних банків за інструкцією, працюють інформаційно-аналітичний центр “Банк-Інформ” при Асоціації українських банків, Українська фінансова група.

Національний Банк України є банкіром уряду, емісійним центром держави. НБУ встановлює правила й проводить реєстрацію комерційних банків, установлює нагляд за їхньою діяльністю. На сьогоднішній день існує безліч проблем у банківській системі, які усуваються, шляхом введення додаткових законів у банківське середовище.

Велике питання стоїть у відносинах між вкладниками й комерційними банками - це саме "хворобливе місце" у банківських відносинах. Адже не є таємницею те, що ряд комбанків сповнені своїх особистих проблем. Банківська система є перспективним сектором економіки України.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07 грудня 2000 року.

2. Васюренко О.В. “Банківські операції”/ Навч. посібник. - 3-є вид. - “Знання-прес” - Київ.,-2002., -стр.27-28

3. Васюренко О.В. “Банківський менеджмент”/ Навч. посібник. - “Академія” - Київ., -2001., -стр.11-23

4. Гуцал. І. Банківська система України: стан і перспективи // Банківська справа. -- 1998, № 2.

5. Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку Банківського продукту // Вісник НБУ. -- 1999, № 4.

6. Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника // Економіка України. -- 1999, № 6.

7. Заруба О. Банківський менеджмент і аудит. -- К., 1996.

8. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник.К, 1997.

9. Заруба Ю.О. Платоспроможність комерційного банку // Фінанси України. -- 1998, № 7.

10. Зозуля Т.О. Визначення якості активів комерційних банків // Фінанси України.--1998, № 7.

11. Инструкция № 4 “Об организации работы по наличному обращению учреждениями банков Украины”, утвержденная постановлением Правления НБУ от 20.06.95 г. № 149 // Баланс. -- 1998, № 36.

12. Инструкция № 7 “О безналичных расчетах в хозяйственном обороте Украины”, утвержденная постановлением Правления НБУ от 02.08.96 г. № 204 // Баланс. -- 1998, № 50.

13. Інструкція “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземні валюті”, затвердженою постановою Правління НБУ від 18.12.98 р. № 527 // Баланс. -- 1999, № 6.

14. Інструкція № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” -- К., НБУ Департамент банківського огляду, 1998.

15. Иванов В.М. “Деньги и кредит”/ Курс лекций. - МАУП, Киев,2001.

16. Кириченко О.А. “Банківський менеджмент”/ Навч. посібник. - “Знання-прес” - Київ., - 2002.,- стр. 11-18.

17. Пивоваров И.А. „Основы экономической теории в вопросах, ответах и струк-турно - логических схемах”/ Учебно-методическое пособие. Симферополь, 2005.,-стр.52 -53, 216.

18. Річний звіт про діяльність банківського нагляду України у 2007 році. Інформаційні матеріали. Національний банк України. Київ, 2008

19. Садвакасов К.К. Комерційний банк: Управлінський аналіз діяльності. -- М., 1998.

20. Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. “Основні проблеми розвитку банківської системи на регіональному рівні”/Вісник НБУ.,- червень 2003,-стр.5.