Монетарна політика в Україні

Вступ

Однією з найбільш необхідних умов ефективного розвитку народного господарства, являється формування чіткого механізму грошово-кредитного регулювання, який дозволяє ЦБ впливати на ділову активність, контролювати діяльність комерційних банків та досягати стабілізації грошового обігу. Таким чином, головна ціль грошово-кредитної політики визначається в тім, щоб допомогти економіці в досягненні великого об'єму виробництва, який характеризується повною зайнятістю, відсутністю інфляції та економічним зростанням.

На сучасному етапі розвитку багато які держави, також і Україна формують свої власні моделі державного регулювання. Зокрема в Україні цей процес ускладнюється тим, що вона повинна перебудовувати старі формації колишнього СРСР. Дуже важливим є вибір інструментів державного регулювання, тому що саме він значно впливає на демократичний устрій в суспільстві. Одним з інструментів державного регулювання є монетарна політика. Більшість сучасних економістів розглядають монетарну (кредитно-грошову) політику як найбільш прийнятний для демократичного суспільства інструмент державного регулювання національної економіки,який не призводить до надмірного диктату уряду і зменшенню господарської самостійності окремих iндивiдуумів. Найвища кінцева ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВНП. Ця ціль досягається за допомогою заходів в рамках грошово-кредитної політики, що здійснюються досить поволі, розраховані на роки і не є швидкою реакцією на зміни кон'юнктури. В зв'язку з цим поточна монетарна політика орієнтується на конкретні і доступні цілі, чим зазначене вище глобальне завдання, наприклад на фіксацію кількості грошей в обігу, певного рівня банківських резервів чи норми і т. п.

Ця тема є дуже важливою для розвитку національної економіки, як це уже було зазначено вище, і правильний вибір її інструментів впливатиме на покращення або погіршення існуючої ситуації. Тому, обравши, цю тему я намагатимусь висвітлити всі аспекти грошово-кредитного регулювання, адже вона є актуальною в цей час, коли держава являється невід'ємною частиною економіки. Її розумне втручання призведе до зменшення інфляції,та економічного зростання.

Наукова робота включає всі механізми регулювання економіки, а також висвітлює необхідність регулювання грошового ринку, показуючи необхідність державного впливу на пропозицію грошей, а також діяльність банків, як посередників між державою, фірмами та домогосподарствами.

Ця тема є актуальною, особливо зараз, коли економіка України знаходиться на перехідному етапі і вибір правильної грошово-кредитної політики впливатиме на її подальше економічне зростання.

РОЗДІЛ 1.Фінанси і грошово-кредитна політика

Фінанси є важливою складовою економічної системи, засобом функціонування та розвитку останньої. Теорія фінансів не має єдиного погляду на визначення їх ролі в економічній системі держави. Більшість економістів радянської доби трактувало фінанси звужено як засіб розподілу та перерозподілу ВВП у процесі відтворення. Зарубіжна наука розглядає фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками. Фінанси постають як категорія, що випливає з об'єктивних економічних процесів і є невід'ємною частиною ринкової економіки.

У перехідний період реформування економіки фінанси є важливою сполучною ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення соціального добробуту. Форми і методи такого використання потребують постійного удосконалення в напрямах залучення фінансових ресурсів до інвестиційної сфери, запровадження ефективного витрачання коштів бюджету з посиленням його регулюючої ролі, дотримання фінансової дисципліни, оздоровлення фінансового становища в державі та зміцнення грошового обігу через ліквідацію взаємозаліків і бартеризації розрахунків, удосконалення податкової системи та ін. Певна річ, що на перших етапах становлення фондового ринку, гарантом якого виступала держава, цінні папери могли розраховувати на більш високий ступінь довіри населення та юридичних осіб, аніж фондові активи приватних емітентів. Зазначимо, що саме за такою схемою здійснювався процес становлення ринку цінних паперів в Угорщині, де першим кроком стала емісія 1988 р. скарбничих векселів. З середини 1990 р. розпочав випуск власних векселів Національний банк Польщі, фактично започаткувавши цим національний фондовий ринок.[6]

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню - забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.[4]

Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка регулює цю сферу через свої представницькі органи - Центральний банк і відповідні урядові структури - міністерства фінансів чи скарбниці, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, інституції зі страхування депозитів. а також інші установи.

Створення ринкової економіки вимагає переходу до економічних методів управління. Їх важливою складовою є фінансово-кредитні важелі. Ринкова модель економіки передбачає створення розвинутих фінансових ринків. Значно посилюється роль банків, що потребує зміцнення банківської системи та створення ефективного механізму грошово-кредитного регулювання. Узгоджене проведення грошово-кредитної та податкової політик робить ще більш ефективним їх використання як регуляторів у реалізації економічної політики.

В умовах ринкової економіки грошово-кредитна політика постає важливим чинником досягнення економічної стабільності. Регулюючу функцію грошово-кредитна політика виконує шляхом зміни грошової пропорції та використання різних монетарних інструментів.

1.1 Механізми функціонування грошово-кредитної політики

Можливість ефективної реалізації основних завдань, аргументованих монетарною політикою, визначається напрацьованим інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання. Теорія та практика відрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних цілей монетарної політики. Йдеться про інструменти прямого та опосередкованого впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести :

- механізм готівкової емісії;

- встановлення “стелі” кредиту Центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

- пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, стелі на вартість кредитних ресурсів.[1]

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу має найбільше поширення у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередненого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Зауважемо, що при тривалому застосуванні інструментів прямого впливу на основні параметри грошового обігу їхня дієвість знижується.[6]

Система опосередненого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів; по-третє, регулювання облікової ставки відсотка на позики, що надаються Центральним банком. Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування і вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

На початкових етапах реформування перехідних економік, засоби фіскальної та монетарної політики виявляються не дуже ефективними, пріоритетне значення мають адміністративні засоби дерегулювання економіки та інституційна реформа. Але поступово із реформуванням економіки масштаби державного втручання зменшуються, збільшується роль ринкових механізмів, залишаючи фіскальну та монетарну політику головними важелями регулювання економіки держави.

1.2 Операції на відкритому ринку

У структурі фондового ринку, що становить невід'ємний компонент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу. Історичний екскурс засвідчує, що становлення у багатьох країнах Заходу ринків цінних паперів, як, правило, розпочинається з емісії фондових цінностей держави. З опертям на обіг державних цінних паперів відбувався процес формування визначальних елементів інфраструктури фондового ринку, його механізмів; напрацьовувався відповідний психологічний клімат, пов'язаний з формуванням довіри до ринкової форми обігу фінансових цінностей.

Поряд із функцією обслуговування державного боргу ринок державних зобов'язань використовується як один із визначальних важелів монетарної політики. Йдеться про функцію грошово-кредитного регулювання економіки, яка реалізується через здійснення операцій на відкритому ринку.

Слід враховувати, що названі функції не заперечують одна одну. Функція регулювання грошового обігу через операції на відкритому ринку є логічним продовженням функції обслуговування державного боргу. Такі операції потребують досить високого ступеня розвитку ринку державних цінних паперів, досконалого інструментарію і техніки виконання відповідних угод.

Єдність зазначених функцій виявляється в складному питанні, у якому слід розібратися. Йдеться про експертизу першої функції на предмет її інфляційності: чи призводить фінансування державних витрат через механізм емісії фондових паперів до інфляційного знецінення грошей? Якщо це відбувається, то в даному разі реалізація цієї функції заперечує ефект стабілізації, досягненню якого підпорядковується функція регулювання грошового обігу.

Названа проблема не має однозначної відповіді. Все залежить від обставин, і головне - від цілей дефіцитного фінансування. Якщо невиробничі витрати державного бюджету посилюють інфляційні процеси, то дефіцитне фінансування проектів пов'язаних із розвитком виробничого чи, скажімо, експортного потенціалу країни, прискоренням обігу капіталу і т.ін., дають протилежний ефект - виконують дефляційну функцію.

Отже, що являє собою ринок цінних паперів держави, які його механізми?

Офіційним власником державних паперів виступає уряд. За його дорученням емісія їх може здійснюватися як скарбницею, так і іншими урядовими установами.

Державні цінні папери розміщують на національних, іноземних і міжнародних (євровалютному) ринках. Їх покупцями можуть бути індивідуальні і юридичні особи (резиденти і нерезиденти). Держава через своїх уповноважених представників виступає на фондовому ринку не лише як продавець, а й як покупець власних цінних паперів. Право здійснення цих операцій надається Центральному банкові або спеціалізованій установі, яка діє від імені скарбниці.

Сучасною практикою функціонування фондового ринку напрацьовано великий набір різноманітних форм емісії цінних паперів держави та методів їх розміщення. Розмежовуються цінні папери, емісія яких здійснюється на ринкових і неринкових засадах: перші можуть перепродуватися іншим особам, других позбавлено такої можливості. Поряд із цим емісія цінних паперів може здійснюватися як у формі паперових сертифікатів, так і у вигляді книжного запису

Успішне функціонування ринку державних цінних паперів, його авторитет значною мірою визначається гарантіями високого рівня ліквідності фондових цінностей, що перебувають в обігу. Це досягається завдяки реалізації наступних чинників:

- гарантії високого і стабільного відсотка;

застосування інструментарію, що дозволяє надати фондовим паперам держави антиінфляційного імунітету

законодавчі обмеження при затвердженні парламентом бюджету верховної стелі державного боргу;

запровадження податкових пільг, якими користуються фізичні та юридичні особи при інвестуванні своїх фінансових ресурсів у цінні папери держави (у деяких країнах зазначена частка доходів не оподатковується);

високий рівень інформативного забезпечення учасників ринку державних цінних паперів.[6]

Операції на відкритому ринку зводяться, як зазначалося вище, до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ці операції. Вони неоднозначні за своїми наслідками.

Коли Центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними ресурсами. Відкриваючи зазначеними суб'єктами відповідні рахунки, банк здійснює таким чином додаткову грошову емісію. Ясна річ, що в цьому випадку зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв'язку із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків.

А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає інший результат. Купивши на відкритому ринку скарбничі векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же результат при здійсненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки: з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно - кредитоспроможність падають. Як наслідок загальна маса грошей (агрегат М1), що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб'єктів ринку (фізичних та юридичних осіб) знижується.

Отже, здійснення операції з купівлі-продажу скарбничих векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики. Йдеться про таке:

по-перше, бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси - управління на цій основі державним боргом;

по-друге, надання суб'єктам ринкової економіки високонадійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

по-третє, надання можливості Центральному банкові економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів - агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;

по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить - і цінних паперів, що його обслуговують. Визначена ринком ставка відсотку по цінних паперах держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку (ставка відсотка по короткотермінових скарбничих білетах, з огляду на їхню високу надійність, як правило, служить відправним пунктом для порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).

Як зазначалося вище, ефективне використання операцій з купівлі-продажу цінних паперів з метою регулювання грошового обігу і проведення на цих засадах активної монетарної політики потребує досить високого ступеня розвитку ринку фондових цінностей держави. Вплив фондових операцій держави на кількісні параметри грошового обігу спирається на ефект витіснення, коли вільні (касові) залишки грошей населення та юридичних осіб, сформовані завдяки спекулятивному мотивові збережень, переорієнтовуються з приватних ринків цінних паперів на ринки державних зобов'язань. У цьому випадку інвестор, прагнучи отримати максимальний доход від належних йому грошових ресурсів, віддає переваги фондовому ринкові держави. Зрозуміло, що макроекономічні наслідки ефекту витіснення, його реальний вплив на динаміку грошових агрегатів можливі лише за наявності високої частки ринку цінних паперів держави у загальній структурі фондових операцій.[7]

Вказаний механізм досить простий за змістом. Змінюючи норму обов'язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкового резерву, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей. Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходиться у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Необхідність досить обережного використання механізму обов'язкового резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки. Їх ріст негативно позначається на прибутках банків, знижує їх конкурентоспроможність. У зв'язку з цим у багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих норм.

Ефективне поєднання механізмів грошово-кредитної політики дає змогу реалізувати її тактичні цілі. Цим визначенням знову ж таки підкреслюється структурна підпорядкованість усього комплексу цих механізмів макроекономічним завданням. Цільовою же функцією монетарної політики тактичного порядку є забезпечення внутрішньої стабільності грошей. Така стабільність має пріоритетне значення у вирішенні всього комплексу макроекономічних завдань.

1.3 Дієвість монетарної політики

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов'язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключний ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, і треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (більше 3-4% ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів.

6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення -- наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3--12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням.[5]

Інституціоналізм політики, що її проводить держава у сфері грошового обігу та кредитних відносин, зумовлює її загальну підпорядкованість макроекономічному завданню - забезпечення вирішення триєдиної мети: збалансувати економічний розвиток, забезпечити оптимальну зайнятість і стримати інфляцію. Тобто як одна з найважливіших структурних ланок державного регулювання макроекономічними процесами, грошово-кредитна політика спрямовується на реалізацію їх головних завдань.

• РОЗДІЛ 2. Стратегія розвитку грошово-кредитної політики
• Монетарна політика в Україні здійснюється у складних соціальних, економічних і політичних умовах. Геополітичне роздоріжжя; інституційна мозаїка зі "старих", недобудованих "проміжних", імпортованих і нових інститутів, що постійно генерує дисбаланси в різних сферах та вимагає точкових антикризових заходів; слабка владна вертикаль; процеси економічної й особливо фінансової глобалізації, що дедалі більше формують економічне життя країни, не зустрічаючи системних національних обмежень, -- це далеко не повний комплекс проблем, які постають перед Україною. У цьому контексті народжується інституційний запит на формування довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку.
• Спроб розробити таку стратегію в Україні було багато, і попри невдачі, інституційний запит на неї залишається. Свідченням цього є відповідні ініціативи з боку представників великого бізнесу (зокрема, створення фонду "Ефективне управління" та розробка ним Концепції економічного розвитку України). Щодо відповідної діяльності політичних сил, то вже кілька років поспіль стратегічні завдання економічного розвитку ставляться лише в передвиборних політичних програмах і не переходять після перемоги відповідної політичної сили в більш, формалізовану й реалістичну площину.
• У зв'язку зі сказаним постає запитання: чи доцільно в такій ситуації говорити про потребу в середньостроковій монетарній стратегії? Прийняття монетарної стратегії у формі окремого документа не дуже поширене у світовій практиці. У такому вигляді вона існує в Чеській Республіці (там на офіційному сайті центрального банку розміщено 20 різних стратегічних документів), у Польщі. А найвідомішим документом є, звичайно, Стратегія монетарної політики Європейського центрального банку.
• То яке місце в інституційній архітектоніці монетарної сфери займає монетарна стратегія? Ми виділили б дві її функції -- внутрішню й зовнішню. Внутрішню функцію, на нашу думку, виражає визначення категорії "стратегія" російським науковцем В. Полтеровичем: "Під стратегією слід розуміти траєкторію зміни інститутів і економічної політики, що з'єднує поточний стан з бажаним". І у випадку Європейського центрального банку (ЄЦБ), і в Польщі та Чеській Республіці стратегія монетарної політики характеризує зміни, які відбуваються у фундаментальних основах проведення цієї політики. Якщо Стратегія монетарної політики ЄЦБ характеризує принципи прийняття рішень новим органом монетарної влади, то стратегічні документи центральних банків Чеської Республіки й Польщі відображають власне перехідні стани монетарного устрою -- траєкторію зміни такого устрою в їхньому випадку до моменту запровадження євро.
• Зовнішня функція монетарної стратегії як інституту полягає у впливі на суспільні очікування, що, як відомо, є важливим фактором ефективності макроекономічної політики. У сучасній практиці монетарної політики управління суспільними очікуваннями відбувається на двох рівнях:
• 1) надання короткострокових сигналів про майбутні дії монетарної влади та
• 2) формування суспільної оцінки відповідності сукупності окремих дій монетарної влади оголошеним довгостроковим цілям монетарної політики.
• Безперечно, грошові агрегати на практиці відіграють позитивну роль як орієнтири грошової політики держави. При нинішньому стиранні кордонів між готівковим і безготівковим обігом нашій країні варто було б перейти до їх активного використання.(див. Додаток 2).
• На першому рівні економічні агенти оцінюють заяви органів влади та їх представників і намагаються віднайти в них так звані кодові слова, аби передбачити наступні рішення щодо монетарної політики й оптимізувати свою поведінку на короткостроковий період (до ухвалення відповідного рішення органом монетарної влади). Особливе значення такий "пошук кодів" має для фінансових ринків. У короткостроковій комунікації центральний банк балансує між наданням економічним агентам певних сигналів та роз'ясненням суспільству, що монетарна політика здійснюється в умовах невизначеності.
• Другий (середньо- й довгостроковий) рівень управління суспільними очікуваннями забезпечує монетарна стратегія. На цьому рівні економічні агенти роблять висновки про те, як монетарна політика реагує на екзогенні шоки пропозиції й попиту, на підставі яких оптимізують свою поведінку. Як і на короткостроковому рівні комунікації, проблема центрального банку полягає в тому, що визначена законодавчо мета центрального банку далеко не завжди виконується буквально і сфера оптимізації не описується реченням чи абзацом у нормативному або іншому офіційному документі. Тому завданням монетарної стратегії як довгострокової комунікації стає пояснення суспільству меж визначених законом повноважень центрального банку й цілей монетарної політики, формування суспільної оцінки їх оптимальності та позитивних очікувань щодо спроможності центрального банку їх виконувати.
• Отже, інституційна потреба в монетарної стратегії може постати в умовах зміни монетарного устрою, особливо якщо його коригування відбувається поступово, причому поступово не просто в сенсі технічних і організаційних характеристик, а й базових елементів, які впливають на суспільні очікування, таких як номінальний якір.
• Чи може бути монетарна стратегія прийнята й успішно втілена без існування загальної економічної стратегії? Звичайно, якби в нас існувала така загальноекономічна стратегія, то монетарну політику потрібно було б із нею узгодити. Тут ми підходимо до ключових питань монетарної економіки -- нейтральності грошей і доцільності використання монетарної політики для макроекономічного стимулювання. Ці питання по-різному розв'язуються в рамках теорії кейнсіансько-неокласичного синтезу й монетарної політики, націленої на цінову стабільність. А сучасна світова практика є набагато складнішою від теоретичних постулатів. Монетарне регулювання у вигляді державного контролю над кредитами (як у випадку Японії й Південної Кореї) чи підтримки заниженого обмінного курсу національної валюти (як у Китаї) було невід'ємною складовою моделі економічного прориву. Але поки що жодна з країн із перехідною економікою не має надійних національних систем реагування на сучасні виклики, а досвід азійських країн надто специфічний для його копіювання.
• В Україні підтримання досить високих темпів економічного зростання потрібне для розв'язання завдань наближення до рівня високорозвинутих країн. При цьому необхідно здійснити структурну перебудову та підвищити життєвий рівень населення. А через високий рівень інфляції в останні роки й ризик втрати контролю над нею питання цінової стабільності виступають на перший план. За такої ситуації монетарна політика в координації із загальноекономічною політикою повинна орієнтуватися на такий рівень інфляції й такі монетарні механізми, які дали б змогу знайти адекватний стану економіки компроміс між розв'язанням завдань економічного зростання та цінової стабільності.
• Основними завданнями монетарної стратегії в Україні є такі:
• -- визначення траєкторії модифікації чинного монетарного устрою, маючи на меті усунення накопичених у монетарній сфері диспропорцій;
• -- забезпечення розуміння діловими колами й суспільством у цілому траєкторії зміни монетарного устрою;
• -- зменшення так званих вторинних ефектів (у вигляді зростання інфляційних очікувань, розкручування спіралі "зарплата -- ціни", закладення підвищених ризиків у прибутки) від неминучих зовнішніх шоків;
• -- підготовка технології ефективнішого монетарного регулювання в тій частині, що залежить від центрального банку;
• -- забезпечення професійної пропозиції всім політичним силам і органам виконавчої влади щодо шляху забезпечення стабільності в монетарній сфері.
• Середньострокова монетарна стратегія має посилити довіру до економічної влади у країні, стати опорою у прийнятті ділових інвестиційних рішень, сприяти підвищенню фінансової культури населення.
• 2.1 Пошуки оптимального монетарного режиму в Україні
• За відправну точку аналізу візьмемо 1996 рік, коли було покладено початок розбудові незалежної монетарної політики. У Конституції України було визначено основну функцію Національного банку України -- забезпечення стабільності грошової одиниці -- та встановлено новий порядок призначення керівних органів НБУ. Прямий контроль розробки та здійснення монетарної політики з боку Верховної Ради України й уряду замінено делегуванням повноважень колегіальному органу -- Раді НБУ. Хоча ці конституційні норми не конкретизовано в законодавстві до 1999 року, їх було достатньо, щоб центральний банк дістав можливість проводити не завжди популярну, але необхідну політику фінансової стабілізації. Відразу після запровадження національної грошової одиниці почала здійснюватися політика валютних коридорів, яка створювала певні рамки для девальваційних очікувань, але водночас залишала можливість для коригування економічних дисбалансів із допомогою використання обмінного курсу.
• У 1999 році ухвалено Закон "Про Національний банк України", яким було визначено його правовий статус як центрального банку, а також закріплено (відповідно до світової практики) формулювання щодо його підзвітності й незалежності. Згідно із Законом основною функцією Нацбанку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє утриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності. З цього формулювання випливає, що забезпечення стабільності грошової одиниці як мети Національного банку доповнюється питаннями дотримання стабільності банківської системи й цінової стабільності. У Законі дається досить специфічне визначення цінової стабільності: "Цінова стабільність -- утримання системи цін на певному рівні шляхом підтримки стабільного курсу грошової одиниці України". У цьому визначенні не дається оцінки цінової стабільності й акцентується увага лише на одному чиннику інфляції -- курсовому. Зміст даного положення може трактуватися як легітимізація монетарного режиму, побудованого на курсовій прив'язці. Також постає питання про розподіл відповідальності за цінову стабільність між Нацбанком і Кабміном. У Законі України "Про Кабінет Міністрів України", зокрема, зазначається, що уряд "забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України.., забезпечує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення".
• Документом, у якому Національний банк визначає свою політику, є Основні засади грошово-кредитної політики, які повинні передбачати комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що надають йому можливість із допомогою інструментів (засобів і методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання й підтримки високого рівня зайнятості населення. Законодавчо питання розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю їх виконання покладено на Раду НБУ. За визначенням поняття "основні засади грошово-кредитної політики" важко дійти розуміння щодо статусу кількісних параметрів, які мають бути наведені в даному документі: чи є вони цілями, чи прогнозами, чи певними індикативними орієнтирами. У Законі вказується лише вхідна інформація для розробки основних засад грошово-кредитної політики, а саме: вони ґрунтуються на головних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрах економічного й соціального розвитку України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного й торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.
• У лютому 2000 року спільною заявою КМУ та НБУ про курсову політику було де-юре запроваджено режим керованого плавання гривні. Як буде далі проводитися монетарна політика, які стратегічні цілі вона перед собою ставить -- про це не йшлося в жодному офіційному чи інформаційному документі.
• Того ж року була сформована Рада Національного банку України, якою затверджено положення про зміст, порядок розробки Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю їх. виконання, де передбачалося визначення таких показників, що характеризують основні засади грошово-кредитної політики:
• 1) індекс споживчих цін (у відсотках, грудень до грудня попереднього року);
• 2) монетарна база (обсяг і темпи зростання до попереднього року);
• 3) грошова маса (обсяг і темпи зростання до попереднього року);
• 4) обмінний курс гривні до долара США (середній за період).
• В Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік уперше з'являється положення про монетарний устрій, до якого наближатиметься система формування й реалізації монетарної політики в Україні: "Національний банк поступово створюватиме умови, необхідні для переходу в перспективі до визначення інфляції пріоритетним цільовим орієнтиром грошово-кредитної політики, тобто до прямого таргетування інфляції...".
• У 2004 році було сформульовано, яким має бути монетарний режим у країні в контексті стратегічних цілей держави. Це підтримання стабільності гривні як передумова поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі й досягнення довгострокових соціальних, структурних та інституційних цілей. Зазначалося, що забезпечення виконання такого завдання зумовлює необхідність розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці, яке передбачає постійний моніторинг динаміки цін на товари й послуги, обмінного курсу та процентних ставок, їх співвідношення й, за потреби, вплив на них засобами грошово-кредитної політики.
• Водночас у тому періоді вказувалося, що мають створюватися "умови для поступового переходу до таргетування інфляції". Зазначалося, що серед кількісних показників інфляція є цільовим орієнтиром, на який буде спрямована грошово-кредитна політика. У документі визначалася й роль кількісних параметрів монетарної бази і грошової маси: з метою досягнення інфляційного орієнтира підтримуватиметься така динаміка монетарних агрегатів, яка, з одного боку, задовольняла би попит економіки на гроші, а з другого -- не створювала загрози для динаміки споживчих цін. Було окреслено стратегічний і тактичний підходи до обмінного курсу, визначено, що стратегічним орієнтиром валютно-курсової політики виступатиме динаміка реального ефективного обмінного курсу, оцінка якого дає змогу вживати заходи, спрямовані на забезпечення ефективності українського експорту, нарощування міжнародних валютних резервів, створення макроекономічних умов фінансової стабільності.
• Концепція розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці була, з одного боку, осмисленням тогочасної практики проведення монетарної політики, яка в умовах низької монетизації й відновлювального зростання після глибокої кризи пішла шляхом активної демонетизації економіки, усвідомленням необхідності руху до цінової стабільності як головної мети монетарної політики та неможливості відмовитися в тих умовах від валютного курсу як якоря стабільності грошової одиниці. З другого боку, це було оприлюднення середньострокових принципів грошово-кредитної політики. Концепція розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці також пояснювалася й обґрунтовувалася в наукових працях.
• У наступні роки підтверджено стратегічний напрям на таргетування інфляції. Так, у 2005-му було зафіксовано, що Національний банк здійснюватиме роботу щодо формування передумов для переходу до таргетування інфляції, для чого співпрацюватиме з органами державної влади в напрямі створення ефективних інструментів і механізмів впливу на інфляцію та досягнення її цільового значення.
• Політика розгорнутого таргетування стабільності грошової одиниці передбачає оперативний і гнучкий вибір тієї складової стабільності, яка на даний момент часу є найважливішою. У 2005 році виникла загроза спекулятивних атак у очікуванні ревальвації гривні, й у квітні цього року було ухвалено рішення про ревальвацію офіційного курсу гривні з 5,3 до 5,05 грн за 1 дол. США, що було неоднозначно сприйнято в суспільстві й ділових колах. Можливість таких дій відповідала офіційно проголошеному курсовому режиму керованого плавання, але єдиним документом, що давав уявлення про майбутню грошово-кредитну політику, були Основні засади грошово-кредитної політики, в яких на 2005 рік передбачалися інші орієнтовні значення обмінного курсу -- від 5,27 до 5,31 грн за 1 дол. США.
• Утім, головна інституційна проблема полягала у відсутності середньострокової монетарної стратегії: ділові кола не володіли інформацією, в якому напрямі розвиватиметься монетарна політика, за якими принципами вона проводиться у відповідний період часу. Постало питання про необхідність прийняття такої стратегії. В Інституті економіки та прогнозування НАН України було підготовлено наукову доповідь на тему "Середньострокова монетарна стратегія: зарубіжний досвід та основні засади формування в Україні". Сумніви виникали стосовно доцільності такого документа з огляду на розробку центральним банком інших документів концептуального характеру, щодо можливості існування середньострокової монетарної стратегії окремо, без середньострокової стратегії економічного розвитку. Після тривалих дискусій у Основних засадах грошово-кредитної політики на 2006 рік з'явилося положення про можливість і необхідність прийняття монетарної стратегії на три роки: "Досягнутий рівень монетарної зрілості економіки України, особливості етапу переходу до її більш стабільного розвитку, необхідність подальшої «інтеграції у світовий економічний простір» створюють умови для формування основних засад грошово-кредитної політики на підставі середньострокової монетарної стратегії, яку передбачається розробити на 2007--2009 роки". Зазначалося, що в майбутньому фактичний курсовий режим буде змінюватися -- забезпечуватиметься його гнучкість та створення засад для поступового переходу до вільного плавання як однієї з передумов таргетування інфляції. Передбачатиметься, що головним орієнтиром грошово-кредитної політики, який відображає рівень і тенденції стабільності грошової одиниці, є індекс споживчих цін. Регулювання обмінного курсу спрямовуватиметься на підтримання цінової й фінансової стабільності. Показники монетарної бази і грошової маси є проміжними орієнтирами, які використовуються для розв'язання поточних завдань монетарного забезпечення макроекономічної рівноваги. З 2007 року базові положення монетарної стратегії входять до складу основних засад грошово-кредитної політики.
• На початку 2006 року Національним банком затверджується план заходів із підготовки переходу до монетарного устрою, базованого на ціновій стабільності, які націлені на створення умов для успішного запровадження інфляційного таргетування. Такими умовами мають бути законодавчі й інституційні основи забезпечення операційної та політичної незалежності центрального банку; прозорість і підзвітність: удосконалення транспарентності діяльності Національного банку України, системи комунікацій між Національним банком України, банківською системою й суспільством; дієва та функціональна банківська система; добре розвинуті фінансові ринки; ефективні інструменти здійснення монетарної політики; проведення моніторингу, моделювання і прогнозування інфляції, грошово-кредитного ринку й економіки. На сьогоднішній день у напрямі створення передумов для запровадження інфляційного таргетування досягнуто істотного прогресу. У рамках першої групи заходів -- щодо посилення незалежності центрального банку -- підготовлено проект Зеленої книги "Консультації щодо зміцнення ролі НБУ у забезпеченні цінової стабільності". У проекті розглядаються інституційні проблеми, які обмежують вплив НБУ на цінову стабільність:
• 1) відсутність чітко визначеної цілі монетарної політики;
• 2) можливість політичного тиску на керівництво НБУ;
• 3) недостатньо ефективна комунікація НБУ з урядом і суспільством.
• Для розв'язання першої проблеми пропонуються дві альтернативи: встановлення стратегічної мети монетарної політики й меж відповідальності НБУ за її досягнення в Законі "Про Національний банк України" або встановлення інфляційної мети в угоді між Кабміном і Нацбанком та її спільне проголошення. Для розв'язання другої проблеми пропонуються зміни до Закону "Про Національний банк України", спрямовані проти можливості звільнення голови НБУ "за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень" та "внаслідок відставки за власною заявою з політичних причин", а також подовження терміну перебування його на посаді з 5-ти до 7 років. Для розв'язання третьої проблеми пропонується законодавчо закріпити можливість використання центральним банком власних прогнозів при розробці Основних засад грошово-кредитної політики, а також розробити Стратегію комунікації НБУ.
• У рамках другої групи заходів щодо підготовки переходу до монетарного устрою, базованого на ціновій стабільності, -- вдосконалення транспарентності діяльності НБУ -- зроблено такі кроки:
• 1)з І кварталу 2006 року кожні три місяці проводилося опитування щодо ділових очікувань понад 1200 керівників підприємств різних галузей, форм власності, розмірів і регіонів. Це є важливим джерелом інформації про інфляційні очікування й каналом комунікації з бізнесом;
• 2) підготовлено серію публікацій стосовно перспектив і наслідків переходу до інфляційного таргетування;
• 3) проведено низку навчальних семінарів із питань інфляційного таргетування;
• 4) у травні 2008 року вперше випущено Інфляційний звіт;
• 5) розроблено проект роз'яснювального буклета для населення "Інфляційне таргетування: перспективи для України".
• Щодо третьої й четвертої груп заходів, які стосуються розвитку банківської системи й фінансових ринків, за участі Нацбанку підготовлено ряд проектів законодавчих актів із удосконалення механізмів функціонування й регулювання цих сфер.
• У рамках п'ятої групи заходів -- удосконалення інструментів грошово-кредитної політики -- НБУ впроваджено ряд змін щодо операцій на грошовому ринку, націлених на підвищення ефективності регулювання ставок грошового ринку, яке, нагадаємо, є основною складовою операційного механізму інфляційного таргетування, а саме:
• -- замість попередніх механізмів овернайт запроваджено постійно діючу кредитну лінію овернайт та постійно діючу лінію проведення тендерів із розміщення депозитних сертифікатів овернайт. Таким чином, було створено коридор процентних ставок -- один із важливих елементів регулювання грошового ринку;
• -- зроблено крок до запровадження ключового інструмента грошово-кредитної політики -- двотижневого депозитного сертифікату. Національний банк замінив широкий набір депозитних інструментів депозитними сертифікатами овернайт, двотижневими й річними сертифікатами (з моменту запровадження відповідних змін двотижневі сертифікати були домінуючим інструментом серед строкових депозитних сертифікатів);
• -- спрощено механізм проведення різних типів операцій як із рефінансування, так і з поглинання ліквідності. Тепер рефінансування під заставу банк може отримати в день подання заявки. Було подовжено й час проведення операцій банків із НБУ з метою підвищення ефективності функціонування коридору процентних ставок;
• -- значно розширено перелік надійних застав для операцій із рефінансування, в тому числі й за рахунок депозитних сертифікатів НБУ, які в майбутньому можуть стати основним інструментом регулювання грошового ринку в Україні;
• -- з жовтня 2007 року Нацбанк почав проводити позачергові тендери з розміщення депозитних сертифікатів;
• -- введено в дію новий короткостроковий інструмент -- своп (операція, що ґрунтується на двосторонньому договорі між банком і Національним банком щодо обміну іноземної валюти на національну валюту за офіційним курсом на дату здійснення операції на визначений термін та за відповідною процентною ставкою). Цей інструмент сприяє посиленню ролі процентної ставки як інструмента грошово-кредитної політики, переводячи частину операцій із іноземною валютою з валютного ринку на грошово-кредитний.
• У Національному банку також розробляється проект Концепції розвитку валютного регулювання в Україні, яка має визначити послідовність дій щодо переходу від жорсткого контролю відпливу капіталу, що здійснюється згідно з Декретом про систему валютного регулювання і контролю , до цивілізованіших методів валютного регулювання, спрямованих на підвищення привабливості національної валюти.
• Стосовно виконання шостої групи заходів -- проведення моніторингу, моделювання та прогнозування інфляції, грошово-кредитного ринку й економіки, по-перше, розроблено квартальну прогнозну модель, що використовується для моделювання впливу монетарної політики на реальний сектор економіки та дає змогу проаналізувати різні сценарії проведення монетарної політики з метою досягнення проголошених цілей, зокрема щодо інфляції;

- по-друге, щокварталу готується середньостроковий макроекономічний прогноз;

- по-третє, щомісяця розробляється оперативний документ "Макроекономічний огляд";

- по-четверте, робочою групою з представників Держкомстату, НБУ й Мінекономіки підготовлено документ "Методичні положення щодо розрахунку показника базової інфляції", за яким цей показник офіційно розраховувався ще з 2008 року.

Хоча у створенні операційних і технічних передумов для переходу до монетарного устрою, базованого на ціновій стабільності, досягнуто певних результатів, цілий ряд інституційних заходів так і не було впроваджено. Залишалося на порядку денному і ставало дедалі актуальнішим завдання дати бізнесу, фінансовим ринкам і суспільству кількісні та якісні орієнтири щодо того, яким буде монетарний устрій.

2.2 Посилення внутрішньополітичної складової інфляційної динаміки та волатильності

В останні роки дедалі більше вкорінюються соціальні критерії оцінки легітимності державної політики й економічного розвитку, що цілком природно в умовах затяжного трансформаційного процесу зі слабким соціальним ефектом економічних реформ та високого рівня політичної й соціальної напруженості у країні.

В останні роки за пріоритет соціальної політики в Україні було обрано підтримку найбідніших прошарків, малозабезпечених, соціально вразливих, непрацездатних груп населення. Соціальні функції держави звузилися. Механічне збільшення ресурсного забезпечення соціальної сфери підмінило собою зміни, які мали б відбутися в її організації й технологіях соціальних потреб, що підвищило б ефективність соціальних витрат.

Соціальні допомоги та інші трансферти становлять досить значну частину, що може свідчити про зростання економічного навантаження на працююче населення, чи нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів. І перше, і друге є негативним явищем для економіки, оскільки за певних умов можуть стримувати економічне зростання країни. А останні роки свідчать про уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати, що відповідно свідчить і про уповільнення розвитку виплат соціальної допомоги (рис. 1).

Рис.1. Динаміка реальної заробітної плати за 2002-2008 рр.

Продуктивність праці в Україні в 4,2 рази перевищує середню заробітну плату, тоді як у розвинених країнах це співвідношення коливається від 1,2 у Німеччині до 2 разів у Франції. На один долар заробітної плати середньостатистичний працівник України виробляє продукції в 3-3,5 рази більше порівняно з працівниками розвинених країн. Поглиблюється диференціація заробітної плати за видами діяльності, що знову свідчить про істотну міжгалузеву диференціацію оплати праці, яка здебільшого є невиправданою, оскільки вартість робочої сили працівників часто не відповідає ціні.

Економічне зростання створило об'єктивні передумови для підвищення реальних доходів населення, передусім заробітної плати, збільшення її частки у сукупних доходах населення. Проте загальний рівень доходів у країні залишається низьким, насамперед через недосконалі стандарти оплати праці.

В цілому структура доходів, витрат та заощаджень населення України у 2008 році характеризуються такими даними (див. Додаток 1): у січні-грудні 2008 року порівняно з відповідним періодом 2008 року номінальні доходи населення зросли на 38,4 %; середньомісячні сукупні витрати одного домогосподарства у 2008 р. становили 1150 грн, що на 32 % більше, ніж у відповідному періоді минулого року, в середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили 441 грн на місяць.

Сталося заміщення розвитку можливих напрямів соціальної політики постійним розширенням кількості різноманітних видів соціальної допомоги й пільг із низьким рівнем адресності. Так, у експертній доповіді "Україна в 2008 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку" зазначено, що держава має зобов'язання з надання 156 видів соціальних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення; систему пільг регулюють 46 нормативно-правових актів. Право на пільги мають 15 млн. громадян, тобто майже третина населення, вартість задекларованих пільг становить 19--29 млрд. грн на рік, що в декілька разів перевищує обсяг бюджетних коштів, які фактично видаляються на їх фінансування.

Незбалансованість соціально-економічної політики вплинула на споживчу поведінку. У 2006 році темпи приросту заощаджень сповільнилися з 94,4 % до 44,3 %, а у 2007-му й 2008-му заощадження населення зменшувалися (у 2007 році -- на 3,2 %, а у 2008-му -- на 11,7 %). Відношення заощаджень до доходів у 2007 році знизилося до 9,4 % (порівняно з 12 % у 2006-му), а в 2008 році -- до 6,3 % .