Формування кредитного портфеля банку

Вступ

Кредитні операції - сама дохідна стаття банківського бізнесу. За рахунок цього джерела формується основна частина чистого прибутку, що відчисляється в резервні фонди і, що йде на виплату дивідендів акціонерам банку.

Банки надають кредити різним юридичним і фізичним особам із власних і позикових ресурсів. Засоби банку формуються за рахунок клієнтських грошей на розрахункових, поточних, термінових і інших рахунках; міжбанківського кредиту; засобів, мобілізованих банком у тимчасове користування шляхом випуску цінних боргових паперів і т.д.

Ключовими елементами ефективного керування кредитами є добре розвинуті кредитна політика і процедури, гарне керування портфелем, ефективний контроль за кредитами.

Кредитна політика створює основу всього процесу керування кредитами. Вона визначає об'єктивні стандарти, якими повинні керуватися банківські працівники, що відповідають за надання й оформлення позик, і керування ними. Коли кредитна політика сформульована правильно, чітко проводиться зверху і добре розуміється на всіх рівнях банку, вона дозволяє керівництву банку підтримувати правильні стандарти в області кредитів, уникати зайвого ризику і вірно оцінювати можливості розвитку справи.

Розробка кредитної політики є важливим етапом при адаптуванні банку, до складних і постійно мінливих умов економіки

Актуальність теми полягає у дослідженні формування кредитного портфеля з мінімальним ризиком при наданні кредиту. Вміння керувати кредитним ризиком є досить важливим у банківській діяльності, оскільки від правильності визначення ступеня ризику залежать майбутні прибутки банку, тому кожен банк намагається запровадити такі методи ефективного управління ризиком які були б найбільш правильними на даній стадії розвитку вітчизняної економіки.

Метою дипломної роботи є дослідження формування кредитного портфеля у комерційних банках, а зокрема, у ВАТ “Банк Універсальний” та методів уникнення ризиків які виникають при здійснені кредитної діяльності.Реалізація даної мети вимагає постановки і вирішення конкретних завдань, саме:

- визначення загальних умови формування кредитного портфеля;

- аналіз формування кредитного резерву в ВАТ "Банк Універсальний";

- дослідження методів управління кредитним ризиком на прикладі досліджуваного банку;

- визначення основних пріоритетів управління кредитним ризиком у зарубіжних країнах;

- розробка напрямків вдосконалення формування кредитного портфеля та управління кредитними ризиками банку.

Об'єктом дослідження є ВАТ "Банк Універсальний".

Предмет дослідження - є формування кредитного портфеля та методи уникнення ризику який виникає при надані кредиту.

Дослідженням методів формування кредитного портфеля та способів уникнення і мінімізації кредитних ризиків займалися у свій час такі вітчизняні вчені як М.А. Федотова, Г.Г. Кадикова., Р.С. Сайфуліна та зарубіжні вчені Альтман, Чессер, Бівер, Ейлер та інші.

До особистого здобутку при проведенні дослідження даної теми відносяться запропоновані заходи мікро- та макроекономічного характеру які слід врахувати при планування кредитного портфелю банку, а також пропозиції по мінімізації ризику при проведенні кредитної політики.

Методологічною та теоретичною базою написання дипломної роботи є сучасна теорія банківського бізнесу, яка базується на методах фінансових досліджень кредитних ризиків. На системних методах якої побудовані дослідження вітчизнянних та іноземних вчених. Окрім вище згаданих методів теоретична та методологічна база дослідження включає в себе й методи аналізу і синтезу, багатовимірного статистичного аналізу й факторний аналіз.

Інформаційну базу дослідження становлять звітні дані по банку а саме:

1. Посібник по кредитуванню ВАТ "Банк Універсальний".

2. Річні звіти по ВАТ "Банк Універсальний" 2003-2005рр

3. Положення про кредитування у ВАТ "Банк Універсальний" №246 від 28.09.1995р.

4. Положення про кредитування у ВАТ "Банк Універсальний"

протокол №38 від 27.09.2004р

Робота складається з 3 розділів. В першому розділі розглянуто теоретичні засадини та механізм формування кредитного портфеля, поняття кредитного портфеля та характеристика методів уникнення кредитного ризику.

В другому розділі досліджуються процес формування кредитного портфеля в ВАТ "Банк Універсальний", подана коротка характеристика банку та проаналізовані методи уникнення кредитного ризику та можливості мінімізації ризиків при кредитуванні.

В третьому розділі подаються шляхи вдосконалення формування кредитного портфеля банку та методи мінімізації негативних наслідків кредитних ризиків, запропоновані методи макро- та мікроекономічного характеру щодо формування кредитного портфеля.

Розділ 1. Теоретичні засади формування кредитного портфеля банку та методи уникнення кредитного ризику

1.1 Економічна суть та механізми формування кредитного портфеля

Кредит є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Кредит завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва. За його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу.

Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування до умов постійного дефіциту капіталу -- грошових і матеріальних ресурсів.

Кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин. В основі їх лежить рух особливого виду капіталу -- позичкового капіталу.

Кредитні відносини -- це відособлена частина економічних відносин, пов'язана з наданням вартості (коштів) у позику і поверненням її разом із певним відсотком. [7 ст.25]

У сучасному господарстві значно розширюються межі кредитних відносин. Кредит обслуговує все більшу частку товарних потоків, замінюючи традиційні товарно-грошові зв'язки обміну. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.

Кредитні відносини поєднують у собі дві підсистеми:

кредитно-грошові відносини;

кредитно-товарні відносини.

У позичку може надаватися вартість як у грошовій, так і в товарній формі.

Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки. Сучасний кредит і кредитні відносини в Україні носять перехідний характер, вони відображають кризовий стан вітчизняної економічної системи.

Слід розрізняти грошові відносини, фінансові відносини і кредитні відносини. Грошові відносини є найбільш широким утворенням; вони пов'язані, насамперед, із виміром вартості (ціни) різноманітних товарів і послуг, а також із здійсненням оплати за товари і послуги в безготівковій і готівковій формах. У ринковому господарстві гроші опосередковують рух всієї системи економічних відносин, оборот всіх видів капіталу, процес відтворення національного продукту.

Фінансові відносини -- це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням, розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу. Характер і зміст фінансових відносин в основних рисах завжди визначається характером грошових відносин.

Кредитні відносини мають поворотний і відплатний характер. Розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту. Кредитні відносини пов'язані з відтворенням позичкового капіталу.[36 ст.28]

Взаємозв'язок і взаємозалежність між грошовими, фінансовими і кредитними відносинами надзвичайно складні й суперечливі. В економіці колишнього СРСР, по суті, не було чіткого розмежування процесів фінансування і кредитування. В умовах, коли обсяг кредитних ресурсів визначався обсягами кредитних вкладень, необхідних народному господарству ( це встановлювалось у централізованому державному плані), не було контролю за дотриманням ліквідності балансу банків, періодично здійснювалося списання заборгованості підприємств (особливо колгоспів) за позиками, кредит перетворювався у різновидність державних фінансів. Лише в ринковій економіці кредитні ресурси стають повноцінним об'єктом купівлі - продажу, відособлюючись від фінансових ресурсів.

Кредитні відносини виникають і діють між двома суб'єктами: кредитором, який надає позику, і позичальником, який отримує позику. Рушійним мотивом надання позики у тимчасове користування є одержання доходу у формі позичкового відсотка. Метою кредитора є одержання прибутку (відсотка); метою позичальника задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах. З боку кредитора позика є актом комерційного продажу на певний термін грошових коштів.

До групи кредиторів відносять, насамперед, кредитні установи, серед яких головне місце посідають банки. Але крім банків у кредитні відносини вступають і небанківські кредитні установи кредитні кооперативи і спілки, ломбарди, каси взаємодопомоги, пункти прокату тощо.

Кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.[7 ст.17]

Здатність банківської системи створювати гроші базується на умові, відповідно до якої комерційні банки в змозі використовувати свої можливості із створення грошей за допомогою кредитування, а юридичні та фізичні особи готові надавати і позичати гроші, але слід зауважити, що можливість комерційних банків надавати позики циклічно змінюється, і в цьому полягає одна з причин необхідності визначення ресурсного потенціалу банку.

Кредитний портфель являє собою залишок кредитної заборгованості по балансі комерційного банку на визначену дату. У російській економічній літературі кредитний портфель визначається як сукупність вимог банку по кредитах, що класифіковані на основі визначених критеріїв. Одним з таких критеріїв, застосовуваних у закордонній і вітчизняній практиці, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку керувати його позичковими операціями.

У вітчизняній практиці кредитний портфель визначають як сукупність укладених контрактів по угодах кредитного характеру. Сюди відносять, крім безпосередньо позичок, також факторингові операції, лізинг, облік векселів, виконання зобов'язання по виданих банківських гарантіях і поручительствам.

Кредитний портфель це - сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань.

Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів.

Кредитний портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов'язання видати кредит, кредитні лінії, які ще не використані, гарантії та акредитиви, оперативний лізинг.[36 ст.30]

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів ( ефективного формування кредитного портфеля) і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Резерв формується головним банком та його філіями. Резерв під стандартну заборгованість за кредитами обліковується на балансі головно банку, а резерв під нестандартну заборгованість - на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк (юридична особа).

Резерви поділяють на такі:

Ш спеціальні резерви, які створюються для відшкодування можливих збитків за кредитами, дебіторською заборгованістю банків та іншими активами;

Ш загальні резерви створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків.

Такий поділ резервів свідчить, щo комерційні банки в процесі аналізу ефективності здійснюваних активних операцій, можуть формувати резерви на покриття можливих втрат за активами у національній та іноземній валютах, включаючи розміщені депозити, надані кредити, придбані цінні папери, дебіторську заборгованість та інші активи.

У фінансовому обліку спеціальні резерви створюються за всіма видами активів у необхідних сумах.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

З метою недопущення збитків та захисту кредитного портфеля від можливих втрат через неплатоспроможність позичальників оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

ь строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;

ь кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом, за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

ь кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;

ь кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними. Заборгованість за такими кредитами визначається як різниця між номінальною сумою векселя і сумою неамортизованого дисконту;

ь кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

ь сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

ь кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

ь кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;

ь сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

ь сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

ь зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву за бюджетними кредитами, за кредитними операціями між установами в системі одного банку, а також за операціями фінансового лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно.

Бюджетні кредити - бюджетні кошти, які розміщені банком у вигляді кредитів на підставі договору з розпорядником цих коштів, за якими банк не несе кредитного ризику.

Для банків із 100% іноземним капіталом - за кредитними операціями з материнською компанією, якщо ця компанія має кредитний рейтинг не нижчий ніж "інвестиційний клас".

За коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за коштами до запитання в інших банках банки зобов'язані формувати резерв:

1. за коштами, розміщеними в банках-нерезидентах, - з урахуванням ризику країни;

2. за коштами, розміщеними в банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах, на всю суму цих коштів.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні".

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання місячного балансу.

Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними місячного балансу.

Та для успішної роботи комерційного банку важливо знати не лише сукупність наявних коштів, а й оцінити потенційні можливості із залучення необхідних фінансових ресурсів. У сучасних умовах господарювання в Україні економічний світогляд на банківську діяльність змінився, і насамперед на роль збалансованого управління активними та пасивними операціями комерційного банку. Тому питання, пов'язані з визначенням сутності ресурсного потенціалу комерційного банку, із забезпеченням його стабільності за допомогою ефективного управління активами та пасивами, набувають особливої важливості.

Найбільш актуальним є завдання з формування ресурсної бази, ефективного розміщення залучених коштів в умовах зниження рівня інфляції, стабілізації національної валюти та жорстких вимог органів, які регулюють банківську сферу, для регіональних комерційних банків.

Розуміння сутності ресурсного потенціалу комерційного банку нерозривно пов'язане з такими питаннями як:

· позичковий потенціал комерційного банку розмір суми, на яку
окремий комерційний банк може без ризику для себе збільшити надання нових позик громадянам та суб'єктам господарювання (чи придбати
в них цінні папери);

· позичковий потенціал банківської системи розмір суми, на яку
система комерційних банків може без ризику для себе збільшити надання нових позик громадянам та суб'єктам господарювання (чи придбати в них цінні папери).

Розв'язання питання про сутність ресурсного потенціалу комерційного банку також буде сприяти:

o успішній оцінці наявних і потенційних можливостей у сфері надання банківських послуг;

o адекватному аналізу наявності факторів, необхідних для здійснення
повномасштабної банківської діяльності та забезпеченості комерційних
банків певними видами ресурсів (кількості їх, джерел формування й поповнення, можливості використання, доступності та раціональності одержання). [8ст. 46].

1.2 Характеристика методів уникнення кредитного ризику

Серед багатьох банківських ризиків найважливіше значення має кредитний. У спеціальній літературі можна знайти його різні визначення, але, як правило, під кредитним ризиком розуміється «імовірність того, що вартість активів банку, насамперед кредитів, зменшиться в зв'язку з чи нездатністю небажанням клієнта (позичальника) повернути борг чи частину боргу, включаючи належні за договором відсотки»'.

Кредитний ризик, якому піддається комерційний банк, залежить від ряду факторів, що характеризують кредитний портфель і кредитну політику банку. Основними серед них можна назвати наступні:

ступінь диверсифікованості кредитного портфеля по позичальниках, регіонам, галузям (чим вища диверсифікованість, тим нижчий ризик, чим вища концентрація кредитного портфеля, тим ризик вищий):

частка прострочених кредитів у портфелі ;

кредити в нетрадиційні сфери бізнесу;

частка в кредитному портфелі нових позичальників, що не мають кредитної історії;

застава неліквідних і малоліквідних активів;

організація кредитування в банку як технологічного процесу.[15 ст.21]

Очевидно, що по своєму походженню фактори, що впливають на кредитний ризик, розрізняються стосовно банку на зовнішні і внутрішні. На зовнішні фактори (макроекономічні, географічні, фактори, зв'язані з позичальниками) можливо лише пасивний керуючий вплив з боку банку, що полягає у виборі позичальника й у формуванні системи прийняття рішень і переваг при наданні позичок. Внутрішні ж фактори, що характеризують усю технологію кредитування від надання кредиту до його повного погашення, є цілком керованими з боку банківського менеджменту.

Під управлінням кредитним ризиком, розуміється комплекс заходів організаційного і технічного характеру, що дозволяють завчасно передбачати і вирішувати виникаючі питання, пов'язані з кредитним ризиком до того як вони переростуть у серйозну проблему для банку Як будь-який процес, взагалі, управління кредитним ризиком базується на оцінці значення керованого процесу, у даному випадку значення кредитного ризику. Оскільки можливість позичальника виконувати свої зобов'язання перед кредитором по кожному кредитному продукту залежить від безлічі факторів, серед яких суб'єктивні (економічні показники діяльності позичальника) і об'єктивні (макроекономічні процеси в країні й у світі), оцінка зазначеної вище імовірності базується на дослідженні цих факторів. Здійснюється спеціальна класифікаційна ознака кредитного продукту, що визначає імовірність невиконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. На підставі групи ризику визначається необхідна сума резерву, що банк повинний створити під наданий кредит. Для оцінки групи ризику розробляються спеціальні алгоритми і методики. Чим глибший аналіз позичальника і достовірніша оцінка групи ризику наданого кредитного продукту на етапі розгляду заявки, тим менше проблем виникає в банку з видачею кредиту і забезпеченням його повернення. Розглянемо найбільше детально окремі елементи процесу управління кредитним ризиком.

Якість позичальника і зв'язаний з ним кредитний ризик впливають на фінансові показники банку як у момент видачі позички, оскільки банк зобов'язаний формувати резерви для покриття можливих утрат по позичках, так і в момент настання ризикового випадку, коли банку приходиться відносити на збитки неповернену позичкову заборгованість.[17ст.27]

Кожен банк формує резерви для покриття можливих витрат по кредитах. Розмір цих резервів залежить від класифікації позичкової заборгованості по ступені ризику, обумовленої банками на основі принципів, пропонованих національним Банком і власних методик. Останні розробляються виходячи з принципів оцінки ризику неповернення позички, з урахуванням ряду формалізованих і неформалізованих показників,що характеризують позичальника. Заслуговує на увагу, на наш погляд, класифікація моделей оцінки кредитоспроможності позичальників, що найбільше повно відбиває розмаїтість підходів до даного питання

Класифікаційні моделі дозволяють розбити позичальників на групи (класи) і є допоміжним інструментом при визначенні можливості задоволення кредитної заявки. Досить добре освітлені в літературі дві моделі: бальної (рейтингової) оцінки і прогнозування банкрутства.

Рейтингова оцінка підприємства-позичальника розраховується на основі отриманих значень фінансових коефіцієнтів і виражається в балах. Бали обчислюються шляхом множення значення будь-якого показника на його вагу в інтегральному показнику (рейтингу).

Загальний вид рейтингової оцінки наступний:

Ko = Aix Ki; і G [l;n], (1.1)

де До - інтегральний показник (рейтинг);

Ai - питома вага i-ro показника;

Ki - значення i-ro показника;

п - число показників.

Модифікацією рейтингової оцінки є кредитний скоринг (credit scoring) - технічний прийом, запропонований американським економістом Д. Дюраном на початку 40-х років XX століття для добору позичальників по споживчому кредиті. Відмінність кредитного скоринга від рейтингової оцінки полягає в тому, що у формулу рейтингової оцінки замість Ki (значення i-ro показника) підставляється Bi - приватна бальна оцінка i-ro показника. При цьому для кожного показника визначаються кілька інтервалів значень, і кожному інтервалу приписується визначена кількість чи балів визначається клас.

Якщо отриманий позичальником рейтинг (кредитний скоринг) нижче заздалегідь встановленого експертами банку значення, то такому позичальнику в кредиті буде відмовлено. Якщо ж його оцінка задовольняє встановленим нормативам, то його кредитна заявка буде задоволена. При введенні припустимих інтервалів значень оцінки можна одночасно визначити відповідні кожному інтервалу процентну ставку і вид забезпечення.[15ст.39]

Достоїнством рейтингової моделі, на наш погляд, є її простота: досить розрахувати фінансові коефіцієнти і зважити їх, щоб визначити клас позичальника.

Слід пам'ятати, що в розрахунку рейтингу можуть брати участь тільки ті значення, що відповідають установленим нормативам.

Прогнозні моделі використовуються для оцінки якості потенційних позичальників і базуються на статистичних методах, найбільш розповсюдженим з який є множинний дискримінантний аналіз (МДА), відомий також як «кластерний аналіз».

Загальний вид дискримінантної функції наступний:

Z = Ао + Ai х Fi; i [l;n], (1.2)

де Ао, Ai - деякі параметри (коефіцієнти регресії);

Fi - фактори, що характеризують фінансовий стан позичальника (наприклад, фінансові коефіцієнти).

Коефіцієнти регресії розраховуються в результаті статистичної обробки даних по вибірці підприємств, що або збанкрутували, або зуміли вижити протягом деякого періоду.

Графічно дискримінантна функція (індекс Z) представляє пряму лінію, що підрозділяє (у залежності від значень факторів фінансового стану) усі підприємства на дві групи: на ті, кому фінансові труднощі аж до банкрутства в найближчому майбутньому не грозять, і тих, кому це грозить. Якщо Z-оцінка деякого підприємства знаходиться ближче до показника середнього підприємства-банкрута, то за умови триваючого погіршення його положення і неприйняття відповідних мір воно збанкрутує.

Для застосування МДА необхідна досить репрезентативна вибірка підприємств, диференційованих по галузях і розмірам. Труднощі полягають у тім, що усередині галузі не завжди можна знайти достатню кількість збанкрутілих підприємств, щоб розрахувати коефіцієнти регресії.

Найбільш відомими моделями МДА є моделі Альтмана і Чессера.

У 1977 році Альтманом, Хольдерманом і Нарайаной був введений Z-аналіз на підставі наступного рівняння:

Z = 1,2 XI + 1,4X2 + 0,6X3 + 1,0X4 + 3,3X5, (1.3)

де XI - відношення власних оборотних засобів до суми активів;

Х2 - відношення реінвестованого прибутку до суми активів;

ХЗ - відношення ринкової вартості акцій до позикового капіталу;

Х4 - відношення обсягу продажів (виторгу від реалізації) до суми активів;

Х5 - відношення брутто-прибули (прибутку до оподатковування) до суми активів.

Віднесення підприємства до визначеного класу надійності виробляється на основі наступних значень індексу Z:

Z < 1,8 - імовірність банкрутства дуже висока;

1,8 < Z < 2,7 - імовірність банкрутства висока;

2,7 < Z < 3,0 - імовірність банкрутства низька* 3,0 < Z - імовірність банкрутства дуже низька.

П'ятифакторна модель Альтмана, побудована на основі аналізу стану 66 фірм, дозволяє дати досить точний прогноз банкрутства на 2 - 3 роки наперед. Факт банкрутства на один рік можна встановити з точністю до 95% Більш пізні роботи Альтмана і його колег обновили і поліпшили його первісне дослідження. У своїй останній роботі вони докладно вивчили такі фактори, як капіталізовані зобов'язання по оренді, застосували прийом згладжування даних, щоб вирівняти випадкові коливання. З обліком перерахованого, модель стала здатна пророкувати банкрутства з високим ступенем точності на два роки вперед і меншою, але все-таки прийнятною точністю (70%) на п'ять років уперед.[17ст.43]

Модель нагляду за позичками Чессера прогнозує випадки невиконання клієнтом умов договору про кредит. При цьому під «невиконаними умовами» мається на увазі не тільки непогашення кредиту, але і будь-які інші відхилення що роблять позичку менш вигідної для кредитора що було передбачено спочатку.

У модель Чессера входять наступні шість параметрів:

XI - відношення касової готівки і вартості легко реалізованих цінних паперів ь сумі активів;

Х2 - відношення чистої суми продажів (без обліку ПДВ) до суми касової готівки \ вартості легко реалізованих цінних паперів; ХЗ - відношення брутто-доходу (прибутку до оподатковування) до суми активів; Х4 - відношення сукупної заборгованості до суми активів;

Х5 - відношення основного капіталу до чистих активів;Х6 - відношення оборотного капіталу до немає-т-продажів (чистій сумі продажів). Оціночні показники моделі наступні: У = -2,0434 - 5,24X1 + 0,0053X2 - 6,6507X3 + 4,4009X4 - 0,0791X5 - 0,1020X6.

Перемінна У, що являє собою лінійну комбінацію незалежних перемінних, використовується в наступній формулі для оцінки імовірності невиконання умов договору, Z:

Z =1 /(1 + е), (1.4)

де е = 2,71828 (число Эйлера - підстава натуральних логарифмів).

Одержувана оцінка У може розглядатися як показник імовірності невиконання умов кредитного договору. Чим більше значення У, тим вище імовірність невиконання договору для даного позичальника. У моделі Чессера для оцінки імовірності невиконання договори використовуються наступні критерії: якщо Z > 0,50, то позичальника варто віднести до групи, що не виконає умов договору; якщо Z < 0,50, то позичальника можна віднести до групи надійних.

Чессер використовував дані ряду банків по 37 «задовільних» позичках і 37 «незадовільних», причому для розрахунку були узяті показники балансів фірм-позичальників за рік до одержання кредиту. Підставивши розрахункові показники моделі у формулу «імовірності порушення умов договору», Чессер правильно визначив три з кожних чотирьох досліджуваних випадків.

Вітчизняні дискримінантні моделі прогнозування банкрутств представлені двохфакторною моделлю М.А. Федотової і п”ятифакторною моделлю Р.С. Сайфуліна, Г.Г. Кадикова.[17 ст.47]

Модель оцінки імовірності банкрутств М.А. Федотової спирається на коефіцієнт поточної ліквідності (XI) і частку позичкових засобів у валюті балансу (Х2):

Z = -0,3877 - 1,0736X1 + 0,0579X2. При негативному значенні індексу Z імовірно, що підприємство залишиться платоспроможним. Рівняння Р.С. Сайфуліна, Г.Г. Кадикова має вид:

Z = 2X1 + 0,1X2 + 0,08X3 + 0,45X4 + Х5, (1.5)

де XI - коефіцієнт забезпеченості власними засобами (нормативне значення XI > 0,1);

Х2 - коефіцієнт поточної ліквідності (X > 2);

ХЗ - інтенсивність обороту авансованого капіталу, що характеризує обсяг реалізованої продукції, що припадає на 1 гривню засобів, вкладених у діяльність підприємства (ХЗ > 2,5);

Х4 - коефіцієнт менеджменту, що розраховується як відношення прибутку від реалізації до виторгу;

Х5 - рентабельність власного капіталу (Х5 > 0,2).

При повній відповідності значень фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним рівням індекс Z дорівнює 1. Фінансовий стан підприємства з рейтинговим числом меншим за 1 характеризується як незадовільний. Поряд із множинним дискримінантним аналізом для прогнозування імовірності банкрутства позичальника можуть використовуватися і спрощені моделі, засновані на системі визначених показників. Прикладом такого підходу є система показників Бівера, що включає: коефіцієнт Бівера; рентабельність активів; фінансовий лівередж; коефіцієнт покриття активів власним оборотним капіталом; коефіцієнт покриття короткострокових зобов'язань оборотними активами.

Коефіцієнт Бівера визначається по формулі:

(Чистий прибуток - Амортизація) / Довгострокові і короткострокові зобов'язання.

Значення > - 0,15 свідчить про неблагополучний фінансовий стан за рік до банкрутства.[17 ст. 50]

Для класифікації кредитів можна використовувати також модель CART, що розшифровуються як «класифікаційні і регресійні дерева» (Classification and regression trees). Це непараметрична модель, основною перевагою якої є можливість широкого застосування, простота розуміння і легкість обчислень, хоча при побудові таких моделей застосовуються складні статистичні методи. Іноді цю модель називають «рекурсивною розбивкою». Суть «класифікаційного дерева в наступному»: компанії-позичальники розділяються на «галузі» у залежності від значень обраних фінансових коефіцієнтів, кожна «галузь» дерева у свою чергу розділяється на «галузі» відповідно до іншого коефіцієнта. Точність класифікації складає близько 90%. Використовуючи математичні методи при управлінні кредитами, необхідно мати на увазі, що це складний процес, у якому важливі як людські відносини між сторонами, так і розуміння технічних аспектів, математичні ж моделі не враховують ролі між особових відносин. Так, Альтман пропонував використовувати його «кількісну модель» як доповнення до «скоріше якісному й інтуїтивному» підходові інспекторів кредитних відділів банків, відзначаючи, що його модель не дає бальної оцінки кредиту і не здатна замінити оцінки, що пропонують службовці банку. Модель і одержувані через неї Z-оцінки можуть послужити коштовним інструментом визначення загальної кредитоспроможності клієнтів і сигналом раннього попередження про можливість поганого фінансового стану.[17 ст.63]

Недоліками класифікаційних моделей, на нашу думку, є їхня «кількісна субрелевантність» (переоцінка ролі кількісних факторів), довільність вибору системи базових кількісних показників («емпіризм»), висока чутливість до перекручування (невірогідності) вихідних даних (особливо, фінансовій звітності,

Розділити кількісні і якісні характеристики позичальника дозволяють моделі комплексного аналізу: правило «шести Сі», CAMPARI, PARTS, оцінна система аналізу.

Правило «шести Сі» використовується в практиці банків США, що для добору клієнтів застосовують наступні критерії: capacity, character, capital (cash), collateral, conditions, control. Це відповідає українським термінам: здатність запозичати засоби, репутація позичальника, здатність одержувати доход, мати активи (забезпечення), стан економічної кон'юнктури, чутливість позичальника. На жаль, шосте «Сі» - control (контроль), що розуміється як чутливість позичальника до зміни макроекономічних параметрів (податкових ставок, законодавчого забезпечення бізнесу і т.д.) у українській банківській практиці поки не одержало належного відображення.

Переходячи в площину банківської кредитної практики, доцільно торкнутися зазначених факторів в трохи іншому порядку, розбивши на п'ять основних питань, відповіді на який істотні в процесі формування думки кредитного експерта: хто? для чого? скільки? на який термін? проти чого?

На практиці при вирішенні питання «хто є позичальником?» доцільно проводити дослідження в наступних трьох основних напрямках:

- кредитна правоздатність, тобто здатність позичальника укладати кредитні договори, що будуть мати юридичну чинність. У даному випадку необхідна перевірка повноважень на одержання кредиту. Вирішальне значення для кредитної правоздатності мають правові акти і насамперед необхідність ознайомлення зі статутом підприємства, положеннями, що визначають, що право чинність,виступають від його імені;

- особиста кредитоспроможність чи довіра до кредитної установи у відносинах з позичальником. Критеріями особисто кредитоспроможності є: бездоганна репутація, вірогідність одержуваної від позичальника інформації; надійність;

- кваліфікація менеджменту чи здатне керівництво успішно управляти підприємством. Критеріями для перевірки кваліфікації в основному є: особиста біографія, успіхи минулої діяльності; якість системи обліку; актуальність і повнота інформації про підприємство; знання про найважливіші ринки; спостереження за конкурентами, інновації в сфері виробництва,рівень технічної оснащеності, планування.

Питання, для чого буде використовуватися кредит, тобто про цілі використання кредиту відіграє важливу роль у рамках перевірки кредитоздатності позичальника. В основному саме підприємство визначає майбутню потребу в позикових ресурсах на основі свого фінансового плану. Однак на практиці зустрічаються випадки, коли підприємство приховує конкретну мету використання кредиту без надання фінансового плану. Задача банку в даному випадку буде дослідити обґрунтованість зазначеної мети використання і реальність погашення кредиту.

Питання, скільки засобів необхідно позичальнику, означає, що гроші повинні бути представлені в такому обсязі, щоб позичальник зміг успішно здійснити свої плани. У задачу банку входить перевірка обґрунтованості розмірів кредиту на базі наданих позичальником матеріалів, інших джерел, а також на основі особистого досвіду і дотримання нормативних вимог щодо розмірів кредитних ризиків.

Вирішення питання, на який термін буде наданий кредит, передбачає, що інформація про терміни кредиту випливає з результатів перевірки цілей використання необхідних засобів.

Нарешті, питання, під що надається кредит, торкається проблеми забезпечення. В Німеччини, наприклад, на цей рахунок існує приказка, що найкращий кредит, що надається банками, - це кредит без усякого забезпечення. У такому випадку перевірка кредитоздатності зводиться до того, що забезпечення кредиту не потрібне. Як правило, у таких випадках мова йде про довгострокові взаємозв'язки позичальника зі своїм банком або про позичальника чи із гарною кредитоспроможністю і діловою репутацією. Кредити без усякого забезпечення носять в основному короткотерміновий характер. Проте банк вправі вимагати надання забезпечення в будь-який момент після видачі такого кредиту при погіршенні фінансового стану клієнта. В іншому ж діє принцип забезпечення кредитів чи заставою поручительством.

Забезпечення має тільки ту вартість, за якої банк у разі потреби зможе реалізувати його, щоб покрити кредит, усі відсотки і витрати по ньому за рахунок виторгу від продажу. При передачі в заставу спонукуваного і нерухомого майна, товарних запасів важливу роль грає можливість і час їхньої реалізації.

Аналіз кредитоспроможності клієнта відповідно до основних принципів кредитування, що містяться в методиці CAMPARI, полягає в почерговому виділенні з кредитної заявки найбільш істотних факторів, що визначають діяльність клієнта, у їхній оцінці й уточненні після особистої зустрічі з клієнтом. Назва CAMPARI утвориться з початкових букв наступних слів:

С - Character - репутація, характеристика клієнта;

А - Ability - здатність до повернення кредиту;

М - Margin - маржа, прибутковість;

Р - Purpose - цільове призначення кредиту;

А - Amount - розмір кредиту;

R - Repayment - умови погашення кредиту;

I - Insurance - забезпечення, страхування ризику непогашення кредиту.

В Англії ключовим словом, у якому зосереджені вимоги при видачі кредитів позичальникам, є термін PARTS, що включає в себе:

Purpose - призначення, ціль одержання позикових засобів;

Amount - сума, розмір кредиту;

Repayment - оплата, повернення боргу і відсотків;

Term - термін надання кредиту;

Security - забезпечення погашення кредиту.

Для аналізу індивідуальних позичальників може застосовуватися оцінна система, заснована на досвіді і проникливості фахівців банку. Оцінці підлягає характер позичальника, передбачуване використання засобів, джерела погашення кредиту.[17 ст.69]

Характер позичальника може бути визначений з його кредитної історії і ступеня надійності, показуваною тривалістю і сталістю роботи, тривалістю і типом проживання, щирістю й іншими факторами. Фахівець із кредитування повинен бути максимально об'єктивним і не повинен застосовувати суб'єктивні цінності чи власні пристрасті. Вік клієнта може бути розглянутий як фактор, від якого залежать майбутні доходи, він також визначає час, що залишився до пенсії, і очікувану тривалість життя, що може враховуватися при визначенні терміну кредиту. Доход клієнта майже завжди є основним джерелом погашення кредиту і повинен бути адекватним відповідно до боргів і інших зобов'язань позичальника.

По західному стандарту заявку на кредит від фізичної особи оцінюють по 20 характеристикам: наявність рахунка в банку; тривалість кредиту; кредитна історія клієнта; ціль використання кредиту; сума кредиту; сума на рахунках у банку; тривалість роботи на одному місці; часткова сплата від наданої суми; сімейний стан; можливості поручителів; тривалість проживання в одному місці; фінансовий стан; вік клієнта; борги клієнта; характеристика житла; число колишніх кредитів у банку; спеціальність; наявність телефону; резидент чи нерезидент.

Розділ 2. Аналіз кредитоспроможності ТФ ВАТ "Банк Універсальний"

2.1 Діюча практика формування кредитного портфеля

Здатність банківської системи створювати гроші базується на умові, відповідно до якої комерційні банки в змозі використовувати свої можливості із створення грошей за допомогою кредитування, а юридичні та фізичні особи готові надавати і позичати гроші, але слід зауважити, що можливість комерційних банків надавати позики циклічно змінюється, і в цьому полягає одна з причин необхідності визначення ресурсного потенціалу банку.

Кредитний портфель являє собою залишок кредитної заборгованості по балансі комерційного банку на визначену дату. У російській економічній літературі кредитний портфель визначається як сукупність вимог банку по кредитах, що класифіковані на основі визначених критеріїв. Одним з таких критеріїв, застосовуваних у закордонній і вітчизняній практиці, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку керувати його позичковими операціями.

У вітчизняній практиці кредитний портфель визначають як сукупність укладених контрактів по угодах кредитного характеру. Сюди відносять, крім безпосередньо позичок, також факторингові операції, лізинг, облік векселів, виконання зобов'язання по виданих банківських гарантіях і поручительствам.

Кредитний портфель це - сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Банк може видавати кредити безпосередньо, укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитором, шляхом укладення угоди з позичальником. Надання кредиту може відбуватися у формі позик, облігацій, простих векселів, підтверджених авансів, векселів, строк сплати яких уже настав, рахунків факторингу, овердрафтів, короткострокових комерційних векселів, банківських акцептів та інших подібних зобов'язань.

Кредитний портфель включає агреговану балансову вартість усіх кредитів, у т.ч. і прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення кредитів.

Кредитний портфель не включає в себе відсотки нараховані, але ще не сплачені, не профінансовані, зобов'язання видати кредит, кредитні лінії, які ще не використані, гарантії та акредитиви, оперативний лізинг.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів ( ефективного формування кредитного портфеля) і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.Кредитування Позичальників здійснюється з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків і вимог щодо формування обов'язкових страхових та резервних фондів

Загальними зборами акціонерів АБ “Євроцентр” (протокол № 1-2001 від 30.04.2001 р.) прийнято рішення щодо зміни власної назви банку та перейменування його на відкрите акціонерне товариство "Банк Універсальний". З дати внесення відповідного запису до Державного реєстру банків ВАТ "Банк Універсальний" виступає правонаступником АБ "Євроцентр" щодо усіх прав та зобов'язань останнього.

Банк створений та діє у відповідності з вимогами законодавства, що врегульовує порядок здійснення діяльності у банківській сфері, керується при цьому чинним законодавством України, в тому числі Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», «Про Національний банк України», нормативно-правовими актами, що видаються Національним банком України чи іншими уповноваженими державними органами в межах їх компетенції, а також Статутом.

Метою створення та діяльності Банку є комплексне акумулювання і використання грошових ресурсів з метою підтримки та розширення виробництва в Україні, підвищення його ефективності, сприяння зміцненню економіки країни в цілому шляхом надання усім без виключення юридичним та фізичним особам повного спектру банківських послуг.[9 ст.15]

У відповідності із рішенням Спостережної ради Банку (протокол №9/01 від 19 вересня 2001 року) була створена тернопільська філія ВАТ “Банк Універсальний” Метою створення ТФ ВАТ” Банку Універсального” є:

сприяння комплексному економічному і соціальному розвитку регіону;

розвитку товарно-грошових та ринкових відносин у регіоні діяльності Філії, шляхом акумуляції вільних грошових коштів підприємств і організацій, розміщення кредитних ресурсів у найбільш перспективних галузях економіки.

При ТФ ВАТ “Банку Універсальний” діють такі відділи:

- відділ по обслуговуванню корпоративних клієнтів;

- відділ обслуговування індивідуального бізнесу;

- відділ касових операцій;

- відділ організації обліково-операційної роботи;

- відділ бухгалтерського обліку та звітності;

-планово-аналітичний відділ;

- відділ інформаційних технологій;

- відділ матеріально-технічного забезпечення;

- відділ охорони.

ВАТ “Банк Універсальний” пропонує своїм клієнтам такі послуги:

- касове обслуговування клієнтів;

- збереження цінностей клієнтів банку;

- ведення рахунків клієнтів у грошовій одиниці України;

-ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів)в іноземній валюті;

- ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів)у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення кредитів та депозитів на міжбанківському ринку;

- кредитування юридичних та фізичних осіб та фінансовий лізинг;

- вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб;

- залучення депозитів фізичних та юридичних осіб.

Щодо кредитних ресурсів ТФ ВАТ “Банк Універсальний” то вони формуються за рахунок :

- власних коштів Банку ;

- коштів клієнтів(юридичних та фізичних осіб), що знаходяться на рахунках, відкритих для них Банком ;

- коштів, залучених внаслідок випуску та первинного розміщення цінних паперів (облігацій, векселів, ощадних сертифікатів та інше), а також інших платіжних зобов'язань Банку ;

- доходів від послуг, що надаються Банком ;

- нерозподіленого протягом фінансового року прибутку Банку;

- доходів, отриманих від володіння корпоративними правами;

- інших джерел, що не заборонені чинним законодавством.

З метою уникнення кредитних ризиків при оформлення кредиту епредбачено подання клієнтом переліку документів на розгляд Банку і визначення кредитоспроможності позичальника. Перелік документів якийзатвержений в ВАТ”Банк Універсальний” поданов додатках №2 ст.78 та №3 ст.80.

Грошові ресурси Банку зберігаються на відкритих йому кореспондентських рахунках та використовуються ним самостійно з дотриманням вимог чинного законодавства.

Постійне зростання клієнтів Банку свідчить про вірність обраних шляхів реалізації клієнтської політики. Висока довіра до Банку вимагає провеедення постійного моніторингу та вдосконалення існуючої сегментації клієнтів, враховуючи зміни їх потреб. “ Банк Уніврсальний” протягом 2005 року проводив роботу зі структуризації клієнтської бази, з метою пропозиції банківських продуктів, якімаксимально задовільняють потреби кожного сегменту ринку. Постійно проводиться аналіз та моніторинг тарифної політики для забазпечення необхідної гнучкості та конкурентоздатності Банку. З метою забезпечення клієнтів неоюхідним інструментарієм банківських послуг, Банком проведено їх поділ на групи, для яких застосовуються окремі підходи.

Продовжуючи добрі традиції “Банк Універсальний” неухильно втілює пинцип універсальності, що полягає в однаково швидкому та якісному обслуговуванні як крупного, так і малого бізнесу.

Розвиток кредитно- інвестиційної діяльності протягом 2005 року характеризувався зрстанням активних операцій, обсягів кредитування реального сектору економіки. Пріорететним напрямком активних операцій Банку, у даному році, як і в попередні роки, які будуть порівнюватися і на основі яких будемо аналізувати як саме і за рахунок чого формувався кредитний портфель Банку, було нарощування комерційног кредитування клієнтів- юридичних та фізичних осіб, яке базувалось на принципах надійності, прибутковості та зваженої ризиковості.

Кредитна політика Банку протягом звітного періоду була спрямована на інтенсифікацію темпів росту кредитних операцій, як одного із основних джерел формування прибутку Банку, так і на мінімізацію ризику якій пов'язаний з кредитною діяльністю.