Мiжбанкiвський кредитний ринок

Зміст

Вступ

Розділ I. Місце, роль і значення міжбанківського кредитного ринку в системі грошового ринку України

1.1 Поняття, суть, значення та функції грошового ринку

1.2 Міжбанківський кредитний ринок - складова частина грошового ринку України.

1.3 Склад, структура та функції міжбанківського кредитного ринку України.

Розділ ІІ. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів-важливий інструмент проведення центральним банком держави грошово-кредитної політики

2.1 Еволюція кредитних відносин НБУ з комерційними банками

2.2 Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів

2.3 Кредитні аукціони та стабілізаційне кредитування НБУ комерційних банків

Розділ ІІІ. Нові форми рефінансування комерційних банків та вплив НБУ на грошово-кредитну політику держави

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Здійснення ефективних заходів щодо стабілізації економіки України і перехід до ринкових відносин потребують принципово нових підходів до забезпечення джерел фінансування національної економіки, населення та бюджетного дефіциту. Основним механізмом їх реалізації є організація та функціонування системи грошово-кредитного ринку як одного із елементів ринкової моделі економіки.

Сьогодні покращення використання потенційних можливостей системи грошово-кредитного ринку є одним із головних факторів прогресу розвитку економіки, від якого залежить збільшення об'ємів виробництва, підвищення життєвого рівня населення та фінансування державних джерел.

Здійснення заходів щодо організації, функціонування та розвитку системи грошово-кредитного ринку тісно пов'язане із діяльністю на ньому українських банків, які є його головним інституційними учасниками. Це зумовлює необхідність удосконалення методики організації функціонування банків на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, як однієї із головних складових грошово-кредитного ринку країни, та приведення їх діяльності у відповідність до вимог розвинутої системи фінансового ринку зокрема та ринкової інфраструктури в цілому.

Розвитку теорії та практики організації міжбанківського ринку кредитних ресурсів, максимальному наближенню методів та форм функціонування банків до міжнародних стандартів розвитку грошово-кредитного ринку сприяють праці вітчизняних вчених-економістів А.С. Гальчинського, О.В. Дзюблюка, Д.Г. Лук'яненка, Ю.М. Лисенкова, А.М. Мороза, О.М. Мозкового, В.В. Сокальського, М.Ф. Пуховкіної, А.А. Пересади, М.І. Савчука, В.А. Ющенка. Серед російських вчених варто виділити роботи А.І. Басова, В.І. Колесникова, Ю.І. Львова, Я.М. Мізкина, В.С. Торкановського.

Однак ряд проблем організації та розвитку банківської діяльності на міжбанківському ринку кредитних ресурсів в умовах переходу до ринкових відносин та міжнародних стандартів його функціонування потребують подальших досліджень та наукових розробок.

В даній науковій роботі ґрунтовно досліджено еволюцію становлення міжбанківських кредитних відносин. Національного банку України з комерційними банками:

- розглянуто головні аспекти рефінансування комерційних банків;

- використовуючи нормативні та правові акти, досліджено основні засади грошово-кредитної політики держава та роль Національного банку України на міжбанківському ринку кредитних ресурсів.

В процесі дослідження одержано найсуттєвіші наукові результати:

- розкрито теоретичні основи та узагальнене значення міжбанківського кредитного ринку як складової фінансового ринку та ринкової економіки в цілому;

- визначено основні принципи формування грошово-кредитної політики Національного банку України та їх роль на організацію діяльності комерційних банків, а отже і на економічну політики держави;

- досліджено основні форми рефінансування НБУ комерційних банків в Україні та наведено приклади використання міжбанківського кредитування провідних зарубіжних країн;

- обґрунтовано можливості запровадження нових форм міжбанківського кредитування для підвищення ефективності банківської діяльності та ринкової економіки в цілому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що реалізація висновків та пропозицій сприяє підвищенню ролі банків у процесі функціонування грошово-кредитного ринку, розвитку банківської діяльності зокрема та фінансового ринку України в цілому.

Застосування розроблених теоретичних і методологічних положень може знайти подальший розвиток в наукових розробках зазначених проблем.

Результати проведеного дослідження можуть бути використані в процесі подальшого вдосконалення організації і формування грошово-кредитного ринку України та банківської діяльності на ньому.

Розділ I. Місце, роль і значення міжбанківського кредитного ринку в системі грошового ринку України

1.1 Поняття, суть, значення та функції грошового ринку

Розвиток ринкової економіки України на сьогодні не можливий без належного функціонування її грошового ринку.

Грошовий ринок, в свою чергу, є невід'ємною складовою частиною фінансового ринку.

Фінансовий ринок - це складова частина ринку будь-якої країни, іншою складовою якого є товарний ринок.

У цілому місце грошового ринку відображене на рис. 1.1.

Рис 1.1 Місце грошового ринку у фінансовій системі

Основним елементом грошового ринку України, без якого не можливе його існування - є гроші. Розглядаючи сучасні гроші, які виконують функції міри вартості, засобу обігу і засобу нагромадження, ми можемо виділити їх роль загального еквіваленту і визначити як кредитні гроші. Ліквідність грошей є основною умовою, що приводить до їх прагнення до збільшення власного багатства. Крім того, тимчасово вільні грошові кошти є об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку. Купівля (продаж) грошей здійснюється через купівлю-продаж боргових зобов'язань та інших цінних паперів. Так, паперові та металеві гроші є борговим зобов'язанням держави, а чекові та інші види вкладів - борговим зобов'язанням банків і ощадних закладів.

Інструментами грошового ринку виступають скарбницька та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, тощо. В Україні одним із найпоширеніших елементів грошового ринку є облігації внутрішньої державної позики, що почали випускатися з 1995 року Мінфін України в 1998 році випустив облігації внутрішньої ощадної позики (але вони не користувалися попитом і не мали широкого розповсюдження).

Суб'єктами грошового ринку виступають: Національний Банк України, комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють тимчасово вільні грошові кошти держави, підприємств і населення.

Купівля-продаж грошей є операцією з кредитування, оскільки суб'єкт, який купує боргове зобов'язання, що отримує боргову вимогу на емітента зобов'язання, що дає йому право отримувати відсотки від цього. Відсоток, який виплачується з боргового зобов'язання, що продається і купується на ринку, є позичковий відсоток, який і визначає ринкову ціну даного товару. Рівень відсотка на грошовому ринку є борговим для визначення відсотка на всьому ринку позичкових капіталів. Основним регулятором ціни на гроші виступає НБУ, який використовуючи позичковий відсоток, здійснює регулювання грошового ринку.

Ціна на гроші залежить, як і на всякому ринку, від співвідношення між попитом і пропозицією. Пропозиція грошей, перш за все, визначається грошовою емісією, яку здійснює Центральний банк держави. Попит визначається функціональними можливостями, що містить в собі грошова одиниця. На грошовому ринку можна виділити:

- попит на гроші для укладання угод включає в себе потребу людей у грошових знаках як засобу обігу, тобто вони служать зручним засобом за умови купівлі необхідних товарів і послуг. Споживачами грошей можуть виступати підприємці, які використовують гроші для купівлі товарних запасів, оплати праці робітників, тобто роблять витрати, необхідні для виробництва. Існує залежність, відповідно якій попит на гроші для укладання угод змінює прямо пропорційно номінальному ВНП;

- попит на гроші з боку активів витікає з функції грошей як засобу збереження та нагромадження. Населення тримає свої фінансові активи в різних формах - у вигляді державних і приватних цінних паперів або зберігає на депозитних рахунках у комерційних баках. Це зумовлює попит на гроші з боку активів. Кожна людина для себе вирішує, яку частину своїх фінансових активів вкладати у УП, яку використовувати на власні потреби. Співвідношення угод і попитом на гроші з боку активів залежить від економічної ситуації на ринку, від ринкової норми відсотка, та визначає ціну грошей. Ціна грошей на грошовому ринку забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, оскільки як надлишок, так і нестача грошей впливають на розвиток виробництва та можуть викликати кризові явища;

- загальний попит на гроші - Дт - можна визначити шляхом зміщення по горизонтальній осі прямого попиту на гроші з боку активів - Да - на величину рівну попиту на гроші для укладання угод - Дт. Пряма попиту на гроші для укладання угод вертикальна, оскільки передбачається, що вона залежить від номінального ВНП, а не від відсоткової ставки. Попиті на гроші з боку активів змінюється обернено пропорційно ставці відсотку. Поєднання грошової пропозиції - Sm із загальним попитом на гроші - Дт, відображає стан грошового ринку та визначає рівноважну ставку відсотку - Іе (див. Рис. 1.2)

Рис. 1.2. Становлення рівноваги на грошовому ринку

Аналіз грошового ринку на основі поєднання кривих Д і S дає можливість визначити рівноважну ставку %, яка є основним чинником, що виражається як співвідношення. Розглянемо дві протилежні ситуації на рис. 1.3.

Зменшення пропозиції грошей створює тимчасову нестачу грошей на грошовому ринку. Це спонукає населення та підприємців продавати облігації з метою отримання більшої кількості грошей. Збільшення пропозиції облігацій призводить до зниження ціна на них і зростання відсоткової ставки. Як наслідок, вища відсоткова ставка призводить до того, що населення намагається зменшити кількість грошей, якою воно володіє. Відповідно, кількість запропонованих і необхідних грошей знову вирівнюється за більш високої відсоткової ставки. В протилежній ситуації, збільшення пропозиції грошей створює тимчасовий їх надлишок, а в результаті збільшується попит на облігації, а ціна на них зростає. Внаслідок відсоткова ставка зменшується і на грошовому ринку відновлюється рівновага.

Рис. 1.3. Становлення рівноваги на грошовому ринку

Вивчення відновлення рівноваги на грошовому ринку дає можливість визначати певні закономірності:

1) ціна на облігації та відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності;

2) прояви нерівноваги на грошовому ринку викликають зміни в цінах на облігації і через них у відсоткових ставках;

3) зміни відсоткових ставок впливають на наявність готовності населення до збереження грошей;

4) зміни в готовності населення зберігати гроші відновлюють рівновагу на грошовому ринку, рівноважна ставка відсотку вирівнює кількість запропонованих і необхідних грошей.

5)

Вивчення механізму відновлення рівноваги на грошовому ринку дає можливість корегувати окремі економічні показники шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики.

Грошовому ринку притаманний певний ряд функцій, які умовно можна поділити на дві групи: загально ринкові функції, що звичайно притаманні будь-якому іншому ринку, та специфічні функції, що відрізняють його від інших ринків (див. рис. 1.4).

Комерційна функція - це функція одержання прибутку від операцій на фінансовому ринку. Цінова функція передбачає, що ринок забезпечує процес утворення ринкових цін на фінансові ресурси та постійний рух цін під впливом попиту та пропозиції. Інформаційна функція полягає у тому, що грошовий ринок виробляє та доводить до своїх учасників ринкову інформацію про об'єкти торгівлі та самих учасників. Регулятивна функція - це функція, в результаті реалізації якої грошовий ринок створює правила торгівлі та участі у ній, порядок вирішення спорів між учасниками, встановлює пріоритети, органи контролю або навіть управління, тощо.

Серед специфічних функцій грошового ринку найважливіше значення належить перерозподільчій. Вона умовно може бути поділена на три під функції:

- Перерозподіл грошових коштів між галузями та сферами ринкової діяльності.

- Переведення, перш за все заощаджень населення, із невиробничої у виробничу сферу.

- Фінансування дефіциту державного бюджету на без інфляційній основі, тобто без емісії додаткових грошових коштів.

Отже, грошовий ринок - це система організації руху, розподілу та перерозподілу грошових коштів за посередництва фінансових інститутів, що охоплює сукупність усіх грошових ресурсів країни, які знаходяться у постійному русі, та змінюються під впливом співвідношення попиту та пропозиції на дані ресурси зі сторони найрізноманітніших суб'єктів економіки.

Рис. 1.4. Функції фінансового ринку

Грошовий ринок, розвиток якого здійснюється на базі науково-технічного прогресу, прогресивних форм організації суспільного виробництва, з його простором для особистої ініціативи та конкуренції, в змозі забезпечити національне господарство грошовими ресурсами для ефективного економічного зростання та досягнення відповідного рівня життя суспільства. Грошовий ринок розширює та полегшує усім суєтам економіки доступ до отримання необхідних їм грошових ресурсів.

Як будь-який механізм, грошовий ринок ефективно функціонуватиме тільки при чіткій і злагодженій роботі всіх його складових.

В послідуючому розглянемо більш детально один із найважливіших елементів грошового ринку - міжбанківський ринок кредитних ресурсів.

1.2 Міжбанківський кредитний ринок - складова частина грошового ринку України

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів - це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками і Національним Банком України.

Одним із головних учасників ринку міжбанківських кредитів є центральний банк-єдиний касовий центр держави, що організовує і регулює обсяг і структуру готівкової маси в обігу, дотримуючись основного напрямку грошово-кредитної політики та виходячи із показників соціального та економічного розвитку країни. НБУ є основним регулятором ціни на гроші, здійснює регулювання грошового ринку. Отже, щоб зрозуміти, наскільки міжбанківський ринок країни, слід розглянути, за допомогою чого НБУ здійснює свій вплив на грошовий ринок і як це пов'язано із міжбанківським ринком кредитних ресурсів.

В економічній літературі визначено три основних інструменти, за допомогою яких Центральний Банк здійснює свій вплив на Грошовий ринок:

1) здійснення операцій на відкритому ринку;

2) регулювання норми банківських резервів;

3) регулювання норми облікової ставки відсотку на позики, що надаються ЦБ.

Найбільш вагомим методом грошово-кредитної політики є операції на відкритому ринку. Проведення таких операцій, перш за все, зумовлює необхідність існування в країні розвинутого ринку державних цінних паперів. Ринок державних зобов'язань у сучасних умовах виконує водночас дві функції:

1) обслуговує державний борг;

2) використовується як важіль грошово-кредитної політики.

Так, операції, що проводить Центральний Банк на відкритому ринку, сприяють його розвитку та підвищують довіру до державних цінних паперів. Взаємозв'язок між даними функціями виявляється і в тому, що фінансування державних витрат через емісію цінних паперів призводить до збільшення обсягів загальної грошової маси, тобто пропозиції грошей. Цей процес в свою чергу впливає на знецінення грошей та інфляцію. Тому проведення Центральним Банком на відкритому ринку водночас операцій протилежного характеру дозволяє стабілізувати ринок в умовах покриття дефіциту державного бюджету. Операції з купівлі центральним Банком цінних паперів у комерційних банків і населення дозволяє здійснити додаткову грошову емісію за одночасного зростання купівельної спроможності населення та збільшення кредитних ресурсів комерційних банків.

Зворотна операція, в якій Центральний Банк продає цінні папери комерційним банкам і населенню має протилежний результат, що призводить до зменшення загальної доля ліквідності фінансових активів. Якщо комерційних банк купує у держави цінні папери, що впливає на зменшення його надлишкових резервів і відповідно його можливість до надання кредитів падає. Внаслідок цього, маса грошей, що знаходиться в обігу, а також ліквідний потенціал суб'єктів ринку знижується.

Іншим суттєвим чинником, що впливає на грошову масу є норма обов'язкового резерву. Обов'язкові резерви - це частка банківських депозитів та інших пасивів, що акумулюються комерційними банками. Ця частка (на даний момент вона становить 15%), відповідно має зберігається на відповідному рахунку НБУ. Обов'язкові резерви, визначені для комерційний банків створюють своєрідну систему захисту інтересів вкладників банку, вони підвищують ступінь надійності та ліквідності комерційних банків. Зміна норми обов'язкових резервів впливає на надлишкові резерви і відповідно на кредитоспроможність банку. Так, зменшення обов'язкової резервної норми переводить частину обов'язкових резервів у надлишкові, а цим самим збільшує кредитні ресурси банку і створює додаткову грошову масу. Якщо норма резерву підвищується, то частина надлишкових резервів використовується для формування обов'язкових резервів, що призводить до зменшення кредитоспроможності банку. Зміна резервної норми впливає на можливість щодо створення кредитних ресурсів двома способами:

1) впливає на розмір надлишкових резервів;

2) змінює розмір грошового мультиплікатора. Величина грошового мультиплікатора є обернено пропорційною величиною норми обов'язкового відсотка - МR і може бути виражена формулою:

m = 1 : MR * 100

Визначення кредитного мультиплікатора в грошовому вираженні має такий вигляд:

?,

Де ?m - сума нових грошей, що створюються банками на основі даної суми наднормативних резервів Е.

Ще одним важливим інструментом впливу є регулювання облікової ставки відсотка, що формується на базі надання Центральним Банком позик комерційним банком, плата за вказані кредитні ресурси виступає у формі облікової ставки відсотка. Така позика надається комерційним банкам, які мають стійке становище, але зіткнулися з необхідністю термінового отримання додаткових грошових ресурсів. НБУ може надавати міжбанківські кредити тим комерційним банкам, які знаходяться в режими фінансового оздоровлення та мають потребу в додаткових коштах. За отримання позики комерційний банк переводить до ЦБ своє боргове зобов'язання, як правило, державні цінні папери, що гарантуються додатковим забезпеченням.

З позицій комерційних банків облікова ставка, що викликано від отримання певної позики. Відповідно, падіння облікової ставки стимулює комерційні банки до придбання додаткових резервів для отримання позики у Центрального Банку. Кредити комерційним банкам, що збільшуються завдяки цим позикам, збільшують грошову пропозицію і навпаки, зростання облікової ставки знижує інтерес комерційних банків для отримання додаткових резервів при умові позики у Центрального Банку. Тому підвищення облікової ставки призводить до зменшення пропозиції грошей на кредитному ринку.

Розглядаючи масштабність і величину впливу кожного з інструментів, можна зазначити, що найбільший вплив на грошову пропозицію мають операції на відкритому ринку, тоді як зміна облікової ставки та норми резерву не може бути значною і при цьому оперативно ї направлено впливати на зміни на грошово-кредитному ринку.

Отже, основними напрямками політики НБУ на збільшення пропозиції грошей будуть:

- операції Центрального Банку з купівлі цінних паперів на відкритому ринку, що призведе до збільшення резервів комерційних банків і їхніх можливостей у наданні кредитів;

- зменшення облікової ставки стимулюватиме комерційні банки до отримання позик у НБУ на міжбанківському кредитному ринку та використання їх для надання кредитів.

Отже, збільшення грошової пропозиції призведе до того, що кредит стане більш дешевим і доступним, що дозволить збільшити сукупні витрати виробництва та зайнятості.

Але, якщо політика НБУ буде направлена на зменшення пропозиції грошей в обігу зменшення пропозиції грошей в обігу зменшенням резервів комерційних банків, а саме:

- Центральний Банк починає продавати державні облігації на відкритому ринку, зменшуючи цим резерви комерційних банків;

- Збільшення резервної норми призводить до того, що частина надлишкових резервів переходить в обов'язкові, зменшуючи при цьому розмір грошового мультиплікатора;

- Підйом Центральним Банком облікової ставки зменшує зацікавленість комерційних банків у збільшенні своїх резервів способом позики у Центрального Банку на міжбанківському кредитному ринку.

Усе це призведе до зростання відсотку користування позиками та ціни на гроші, відповідно знизиться грошова пропозиція, що скоротить витрати та стримує інфляційні процеси.

1.3 Склад, структура та функції міжбанківського кредитного ринку України

Сучасна ринкова економіка України неможлива без існування кредитних відносин і ринку кредитних ресурсів. В нашій державі ринок кредитних ресурсів фактично розділився на дві частини: внутрібанківський та міжбанківський.

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів, як уже зазначалося вище - це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками та комерційними банками і Національним Банком України. Кредитна діяльність комерційних банків невіддільна від операцій на ринку міжбанківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість поповнювати банківські кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі ресурсів банк купує їх на ринку.

Надання й отримання кредитів комерційними банками на міжбанківському ринку регламентується Законом України “Про банки і банківську діяльність”, Цивільним кодексом України, нормативними актами НБУ, статутами комерційних банків і кредитними договорами.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є НБУ, його регіональні управління, комерційні банки, їх філії та відділення. НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів, виконує функції, які в основному притаманні Центральному Банку більшості країн світу, здійснює емісію грошей і організовує їх обіг, проводить розрахунки між іншими кредитними установами, концентрує кредитні ресурси і передає їх за плату іншим банкам, тобто є своєрідним кредитором останньої інстанції для комерційних банків.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних договорів, які мають передбачати права та обов'язки сторін, з належним оформленням справ за міжбанківських кредитів має супроводжуватися відкриттям рахунків відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України.

Розміщувати і купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку банку вигідно з двох основних причин:

1) Комерційні банки, на відміну від суб'єктів господарської діяльності, відрізняються більш високою надійністю;

2) Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Прийняття банком оптимального рішення щодо продажу та купівлі ресурсів на міжбанківському ринку можливе лише за умов точного володіння ситуацією на ринку кредитних ресурсів і наукового прогнозування динаміки її зміни.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85%).

Комерційні банки як економічно незалежні кредитні інститути самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту та пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ зростатиме. Так, для підтримки необхідної ліквідності банківської системи НБУ здійснює операції з рефінансування комерційних банків: операції РЕПО, ломбардне кредитування, кредитні аукціони, про що ми згадаємо більш детальніше у наступних розділах. НБУ також виділяє значні кошти на рефінансування комерційних банків, що дає можливість останнім збільшити свою кредитоспроможність і вплив на економіку. Так, у лютому 1999 р. НБУ здійснював рефінансування через операції РЕПО та надання кредитів під заставу КОВДП. Рівень середньозважених відсоткових ставок за операціями РЕПО був майже таким, як і рівень облікової ставки - 60,1% річних, а за кредитування під заставу КОВДП - 40% річних. Також, у цей період підвищилися середні відсоткові ставки з кредитами на ринку кредитних ресурсів у національній валюті (рівень середньозваженої відсоткової ставки становив 39,8% річних). У структурі міжбанківського кредитування за термінами переважали кредити “овернайт” (одноденні), частка яких перевищила 70% загальної суми, середньозважена вартість цих кредитів складала 37% річних. Зріс попит на міжбанківському ринку на кредити в іноземній валюті, особливо кредитів “овернайт”. Середньозважена % ставка за кредитами у ВКВ становила 4,6% річних, за кредитами “овернайт” - 4,8% річних.

Але разом з тим, НБУ обмежує розмір надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку. Так, загальний розмір заборгованості за кредитами НБУ не може перевищувати п'ятикратного розміру власного капіталу банку, розрахованого на основі останнього балансу. Забороняється надання позик банківським установам (філіям, відділенням), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. НБУ, враховуючи фінансовий стан окремих комерційних банків, має право встановлювати інші обмеження щодо залучення та надання міжбанківських кредитів. Такі обмеження необхідні, щоб не допустити надмірного кредитованого “самообслуговування” банками один одного поза реальним підключенням до кредитних відносин господарських суб'єктів (товаровиробників). Крім того, ставиться й завдання обмеження можливостей для одержання спекулятивного прибутку на ринку міжбанківських кредитів.

На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

- овердрафт за кореспондентськими рахунками: на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентському рахунку банку на кінець операційного дня;

- кредити “овернайт” (оvernight), які надані (отримані) іншим банкам: вони надаються іншим банком на строк не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

- кошти, які надані (отримані) іншим бакам за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею у них цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо строк операції РЕПО зберігається із строком погашення цінних паперів.

- Викладені вище положення дають підставу зробити висновок, що міжбанківський ринок кредитних ресурсів є невід'ємною складовою грошового ринку країни, який через систему важелів та кредитних інститутів безпосередньо впливає на грошовий оборот і національно-економічний розвиток країни.

- В наступному розділі роботи розглянемо, як на практиці здійснюється процес розподілу грошових ресурсів між комерційними банками, НБУ та комерційними банками, суть та види міжбанківських кредитів, еволюцію їх розвитку.

Розділ ІІ. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів-важливий інструмент проведення центральним банком держави грошово-кредитної політики

2.1 Еволюція кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

У нашій країні кредитором в останній інстанції є Національний банк України. Проводячи-відповідну грошово-кредитну політику, він може кредитувати комерційні банки через: закриті аукціони; операції РЕПО (купівля-продаж державних цінних паперів), і рефінансування інвестиційних операцій (вкладення коштів у векселі та акції суб'єктів підприємницької діяльності).

Економічна сутність кредитів Національного банку на макрорівні полягає в тому, що через кредитування комерційних банків та інших кредитних установ здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для експансії кредитної діяльності банків.

На мікрорівні кредити Національного банку сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитної допомоги своїм клієнтам.

Кредити НБУ, які спрямовуються на цілі рефінансування, за чотири роки (1993 - 1996) набули значного, розвитку. Їх обсяг збільшився зі 112 млн. грн. У 1993 р. до 474 млн. грн. у 1996 р., тобто більш як у 4 рази. Особливо значним було зростання у 1995 р., тобто більш як у 3 рази: проти попереднього 1994 р. обсяг кредитів рефінансування НБУ зріс у 3 рази і досяг 349 млн. грн. проти 105 млн. грн. Але у загальному обсязі кредитної емісії НБУ кредити комерційним банкам (рефінансування) становлять невелику частку. У 1995р. - 7%, 1996 - 6, 1997-1998 - 5%.

Національний банк також використовує свої кредити для розв'язання певних економічних завдань, зокрема для фінансового підтримання окремих галузей, здійснення санаційних заходів щодо деяких підприємств, реструктурування виробництва на користь продукції широкого вжитку тощо.

З початку створення Національного банку України (1991 р.) кредитні відносини між ним і комерційними банками мали не ринковий, а суто адміністративний характер НБУ здійснював кредитні емісії і спрямовував кошти на завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами, на покриття дефіциту державного бюджету, надання кредитної допомоги підприємством окремих галузей державного сектора економіки. Це відбувалося або безпосереднім кредитуванням НБУ окремих суб'єктів (кредити уряду, іншим органам державного управління), або через продаж ресурсів комерційним банкам (кредити на завершення розрахунків шляхом заліку).

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківський установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992р. кредитна емісія становила 1 трлн. крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70% яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, як, були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес знецінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних - емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак - і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО.

Кредити комерційні банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів платоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 році кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі - в економіку. У 1995 році НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

З 1995 року почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 році НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 році.

Отже, НБУ, по суті припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.

2.2 Рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів

З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва - ломбардний кредит) і операції РЕПО. Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здійснюються тільки за умови укладання РЕПО - угод. Згідно з цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. Їх список затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правління НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші папери.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

- працюють на кредитному ринку України не менше одного року;

- отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;

- мають власні високоліквідні активи (цінні папери та інші цінності), які можуть бути прийняті в заставу;

- виконують вимоги щодо дотримання таких нормативів капіталу: капіталу банку (Н1), мінімального розміру статутного капіталу (Н2), платоспроможності (Н3), у тому числі розмір зареєстрованого та сплаченого статутного капіталу не повинен бути менший ніж розмір, що визначений кваліфікаційними вимогами;

- виконують вимоги загальної ліквідності та співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку;

- мають сформований резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;

- здійснюють своєчасне погашення одержаних від Національного банку кредитів;

У виняткових випадках для підтримання ліквідності окремих банків Національний банк може приймати рішення щодо рефінансування банків, які не дотримуються однієї - двох вимог, викладених вище, після детального аналізу платоспроможності банку та якщо:

- прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку не перевищують 10% від суми кредитного портфеля;

- у кредитному портфелі банку кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5%.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

- вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

- строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

У загальний комплекс документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ, одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 85% від балансової вартості державних цінних паперів, наданих для забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як Забезпечення кредиту.

Операції РЕПО - це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через пряме РЕПО - купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та зворотне РЕПО - обов'язків продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банкам у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм “зворотного РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У раз проведення тендера на участь в операціях РЕПО. Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

- нічне РЕПО. Такий кредит надається строком на один робочий день-кредит “овернайт” . Кошти кредиту перераховуються до 16 години в день отримання Національним банком заявки від банку, а повертаються банком до13 години наступного робочого дня. Повернення банком кредиту “овернайт” здійснюється одночасно з процентною платою. Кредит “овернайт” надається в розмірі не більше ніж 85% від балансової вартості наданих під забезпечення кредиту-державних цінних паперів. Національний банк надає кредити “овернайт” за оголошеною процентною ставкою, але не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку Розмір процентної ставки за кредитами “овернайт” оголошується Національним банком електронною поштою банкам щоденно (у робочі дні) до 10 години. Для отримання кредиту “овернайт” крім вищезгаданий умов потрібно укласти щоквартальну генеральну кредитну угоду (додаток 11) з Національним банком про використання банком лінії рефінансування та згду банку (про що зазначається в генеральному договорі) на застосування до нього вимог статті 73 Закону України “Про Національний банк України” у разі непогашення кредиту “овернайт” та процентів за його користування.

У разі застосування Національним банком переважного і безумовного права щодо списання з кореспондентського рахунку банку у безспірному порядку заборгованості за наданим кредитом “овернайт” і процентів за його користування Департамент монетарної політики Національного банку повідомляє відповідне територіальне управління Національного банку, у якому знаходиться кореспондентський рахунок банка-позичальника, про списання коштів з кореспондентського рахунку банку.

Відповідне територіальне управління Національного банку виписує платіжну вимогу, на підставі якої здійснює списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування.

- відкрите РЕПО (термін операції по угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);

- строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:

- термін, сума, ціна державних цінних паперів “прямого РЕПО” та “зворотного РЕПО;

- перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

- зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

- порядок установлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, зо державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ - у першій частині операції РЕПО покупець-отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різних коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

2.3 Кредитні аукціони та стабілізаційне кредитування НБУ комерційних банків

Комерційні банки можуть позичити кошти, тобто одержати кредити у Національному банку України через закриті кредитні аукціони. Загальне керівництво і відповідальність за проведення кредитних аукціонів покладено на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначається і затверджується правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні є НБУ.

Національний банк проводить тендери з короткострокового рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку в першу, другу та третю середу місяця, починаючи з першого повного тижня.

Тендери із середньострокового рефінансування банків проводяться в четверту середу, починаючи з першого повного тижня.

Повідомлення про проведення Національним банком тендера (додаток 1) розсилає Департамент монетарної політики електронною поштою по банківській системі кожного понеділка до 11 години. У повідомленні зазначаються такі умови проведення тендера: тип тендера (кількісний або процентний); строк користування кредитом; загальна сума кредиту, що пропонується Національним банком (або без оголошення такої); перелік забезпечення кредиту тощо.

Умови проведення тендера визначаються залежно від стану грошово-кредитного ринку та ліквідності банківської системи.

Наступного дня у вівторок до 10 години банк, який потребує підтримки своєї ліквідності, надсилає засобами програмного забезпечення “ТЕНДЕР” до Департаменту монетарної політики Національного банку заявку на участь у тендері (додаток 2,3), яка містить перелік державних цінних паперів або врахованих банками векселів. Після перевірки наявності на депозитарному рахунку в банку вільних від зобов'язань державних цінних паперів та строків їх погашення Департамент монетарної політики передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для подальшої перевірки фінансової надійності та юридичної дійсності забезпечення.

Банк може подати на участь у тендері тільки одну заявку.

Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Не дозволяється пропозиція різних видів забезпечення в одній заявці.

Для участі в тендері приймаються заявки банків, які надійшли до 10 години у вівторок. Заявки, які надійшли пізніше зазначеного часу, не розглядаються.

Відповідне територіальне управління Національного банку після розгляду копії заявки на участь у тендері, перевірки запропонованого забезпечення та дотримання вимог банками НБУ для підтримання ліквідності, згаданих вище, до 17 години у вівторок повідомляє Департамент монетарної політики Національного банку (додаток 4) засобами програмного забезпечення “ТЕНДЕР” про можливу участь банку в тендері та надійність запропонованого банком забезпечення.

Національний банк здійснює короткострокове та середньострокове рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку, проводячи кількісний або процентний тендер.

У день проведення тендера (середу) заявки банків на участь у тендері розглядаються Департаментом монетарної політики Національного банку з дотриманням таких вимог:

- один банк не може одержати більше ніж 50 процентів запропонованого на тендері обсягу кредитів;

- сума заборгованості за кредитами Національного банку, у тому числі за кредитами з урахування поданої заявки на тендер, не повинна перевищувати п'ятикратного обсягу капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Розподіл кредитів при проведенні кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за однією тендерною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

У разі проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до 0,1 процентного пункту (наприклад, 35,6%), за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу за облікову.

На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Якщо два або кілька учасників процентного тендера пропонують однакову процентну ставку, а обсяг кредитів, що залишився, не достатній для задоволення всіх заявок банків із однаковою процентною ставкою, то кошти розподіляються пропорційно між цими банками.

Результати проведеного тендера повідомляються банкам у середу до 11 години (додаток 5), які брали участь у проведенні, та територіальним управлінням Національного банку.

Банки, чиї заявки задоволені, повинні укласти кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням НБУ, яке до 15 години в середу, має повідомити засобами програмного забезпечення “ТЕНДЕР” (додаток 6) Департамент монетарної політики про укладання договорів.

У середу на підставі укладених територіальними управліннями НБУ договорів Департамент монетарної політики та банки-позичальники здійснюють блокування державних цінних паперів під забезпечення кредиту в порядку, установленому НБУ.

Після одержання інформації від Депозитарію щодо належного оформлення забезпечення державними цінними паперами, Департамент монетарної політики з 15 до 17 години забезпечує перерахування коштів за наданими кредитами банкам, заявки яких задоволені відповідно до результатів проведеного тендера.

У разі часткового задоволення заявок кількість кожного коду випуску державних цінних паперів, запропонованих під забезпечення кредиту, пропорційно перераховується та кругляється до більшого цілого, про що направляється повідомлення (додаток 7) банку позичальнику та відповідному територіальному управлінню Національного банку.

Банки-позичальники мусять своєчасно повертати кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах. Для контролю за цим між позичальником і кредитором укладається угода про забезпечення повернення отриманих кредитів.

Крикетний договір (додаток 8) і договір застави (додаток 9 і 10) укладаються банком з відповідним територіальним управлінням Національного банку.

Одночасно з укладенням кредитного договору з банками. Які за результатами тендера одержують кредит, відповідно до чинного законодавства України укладається договір застави державних цінних паперів або врахованих банками векселів.

У кредитному договорі як основні умови зазначаються:

- строк дії договору;

- сума, на яку укладається договір;

- процентна ставка та порядок її обрахування (базовою кількістю днів для обрахування процентів за користування кредитом вважається 365 днів);

- застосування штрафних санкцій до банку в разі прострочення погашення кредиту;

- перелік і характеристика цінних паперів, що надані під забезпечення;