Мiжбанкiвський кредитний ринок

- балансова вартість державних цінних паперів;

- номінальна вартість векселів, прийнятих під забезпечення;

- черговість погашення заборгованості за кредитом і процентами за його користування;

- застосування НБУ переважного і безумовного права задовольнити вимогу, за якою настав строк погашення, відповідно до статті 73 закону України “Про Національний банк України”;

- реалізація Національним банком права продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку та задоволення вимог за рахунок доходу від їх продажу.

У кредитному договорі між банком і НБУ передбачається, що в разі недостатності в банків коштів для одночасного погашення заборгованості за кредитом і процентів за його користування в першу чергу погашається заборгованість за кредитом, а потім проценти за користування ним.

Банк повертає кредити, що одержані від НБУ, у строки відповідно до укладеного договору.

Одержані шляхом тендера кредити Національного банку не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню.

Банк може достроково повернути кредит і проценти за його користування повністю або частково, попередньо повідомивши про це відповідне територіальне управління та Департамент монетарної політики Національного банку.

Якщо банк не повертає кошти, які були надані через тендер Національного банку, у строки, що передбачені договором, тобто прострочує виконання зобов'язання, то НБУ відповідно до чинного законодавства України та з урахуванням строку погашення державних цінних паперів або врахованих векселів має право:

здійснити безспірне стягнення заборгованості з кореспондентського рахунку банку відповідно до укладеного кредитного договору, керуючись ст.. 73 Закону України “Про Національний банк України”. У разі неможливості стягнення заборгованості за наданим кредитом і процентів за його користування повністю або частково з кореспондентського рахунку банку в день закінчення строку дії договору Національний банк повинен зарахувати цю заборгованість на рахунок прострочених кредитів і нарахувати пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості до часу появи на кореспондентському рахунку банку відповідної для списання суми коштів, але не більше ніж на 10 днів.

Протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості Національний банк має право також реалізувати предмет застави, а саме:

- здійснити продаж цінних паперів і векселів третім особам та за рахунок отриманих коштів задовольнити свої вимоги й відшкодувати завдані НБУ збитки;

- ужити заходів щодо погашення державних цінних паперів або одержати платіж за векселями і за рахунок цих коштів задовольнити свої вимоги.

У разі застосування НБУ переважного і безумовного права щодо списання у безспірному порядку заборгованості за наданим кредитом шляхом рефінансування і процентів за його користування з кореспондентського рахунку банку Департамент монетарної політики НБУ повідомляє про це відповідне територіальне управління НБУ, у якому знаходиться кореспондентський рахунок банку-позичальника.

Згідно з цим повідомленням відповідне територіальне управління НБУ виписує платіжну вимогу на списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування.

За факт порушення банком строку повернення кредиту, що наданий НБУ шляхом тендера, банк-порушник не допускається до участі в наступних 5 тендерах.

Відповідальність за повернення кредиту і процентів за його користування в зазначений у кредитному договір строк покладається на банки, а контроль за своєчасним поверненням кредитів, що надані шляхом тендера Національного банку, та процентів за їх користування, а також за виконання усіх умов кредитного договору покладається на відповідне територіальне управління Національного банку.

За період 1994-1997 рр. було проведено 54 аукціони, через які розміщено кредитні ресурси на загальну суму 1664,6 млн. грн.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 09.03.1995 р. № 194/95 “Про порядок надання в 1995 році державної кредитної підтримки підприємствам” Національному банку України було рекомендовано спрямувати в 1995 р. до 20% первинної кредитної емісії, визначеної Верховною Радою України. На кредитування комерційних банків через кредитні аукціони для кредитування ними підприємств з метою проведення заходів, пов'язаних із здійсненням програми санації та структурної перебудови підприємств, для нарощування обсягів випуску й реалізації продукції.

Перелік підприємств і розгляд їхніх програм на предмет доцільності кредитування визначався Міністерством економіки України.

Усього було надано таких кредитів на суму 180 млн. грн., із яких за рахунок кредитів Національного банку - 110 млн. грн. Кредит надавався строком на 1 рік і оформлявся через кредитні аукціони за плату на рівні облікової ставки. Більшість кредитів через відсутність реальних заходів, спрямованих на здійснення структурних змін на підприємствах, вчасно не було повернуто і пролонгувалося.

У зв'язку із введенням у дію більш цивілізованих та ефективних інструментів рефінансування комерційних банків із 1998 р. кредитні аукціони практично не проводились. Але свою позитивну роль у регулюванні грошово-кредитного ринку вони все ж таки відіграли.

Поряд із вищенаведеними формами рефінансування НБУ комерційних банків, можна виділити надання їм так званих стабілізаційних кредитів. Тобто кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам на визначений Правлінням Національного банку строк для забезпечення їхньої ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

Національний банк України може розглядати питання про надання стабілізаційного кредиту комерційному банку, переведеному в режим фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання і висновків територіального управління НБУ та Департаменту пруденційного нагляду.

Стабілізаційний кредит може надаватися комерційному банку тільки за умови його забезпечення заставою високоліквідними активами комерційного банку-позичальника (державними цінними паперами, що перебувають у власності комерційного банку, банківськими металами, власними основними фондами та що після проведення експертного оцінювання вартості останніх) або гарантією чи порукою фінансово стабільного комерційного банку або іншої фінансово-кредитної установи.

Наданий Національним банком стабілізаційний кредит може використовуватися тільки на потреби, передбачені заходами комерційного банку на фінансове оздоровлення. Здійснення комерційним банком операцій з надання кредитів за рахунок коштів одержаного стабілізаційного кредиту або інших операцій не допускається.

Для одержання стабілізаційного кредиту комерційний банк надає територіальному управлінню Національного банку клопотання та затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення.

Після аналізу фінансового стану комерційного банку та програми його фінансового оздоровлення територіальне управління Національного банку подає свої пропозиції Департаменту пруденційного нагляду, готує пропозиції Правлінню Національного банку щодо можливості надання комерційному банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Стабілізаційний кредит може надаватися комерційним банком такими шляхами.

1. Кредит надається фінансово стабільному комерційному банку за умови цільового використання й оформлення договору з Національним банком про заставу високоліквідних активів та за плату, не нижчу від облікової ставки Національного банку. Цей комерційний банк за згодою кредиторів банку-боржника повинен оформити договір про переведення боргу комерційного банку-боржника, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення.

2. Кредит надається безпосередньо комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту, під заставу високоліквідних активів та за плату, не нижчу від облікової ставки Національного банку.

3. Кредит надається комерційному банку, який звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту, під гарантію фінансово стабільного комерційного банку або іншої фінансово-кредитної установи, спроможної за своїм фінансовим станом, достатністю капіталу, забезпечити взяті на себе зобов'язання.

У разі прийняття Правлінням Національного банку України позитивного рішення про надання стабілізаційного кредиту структурний підрозділ Національного банку, який здійснює рефінансування комерційних банків. Проводить організаційні заходи щодо укладання з комерційним банком договору про надання кредиту.

Договір укладається за одним із трьох зазначених вище варіантів і має передбачати порядок, строки надання й погашення кредиту, сплату відсотків за користування стабілізаційним кредитом.

Стабілізаційний кредит може надаватися тільки за умови його забезпечення, про що укладається відповідна угода згідно з чинним законодавством.

Рішення про надання стабілізаційного кредиту комерційному банку приймає Правління Національного банку України на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, здійсненої територіальним управлінням Національного банку та пропозицій Департаменту пруденційного нагляду Національного банку. В рішенні визначається термін користування кредитом, порядок його погашення і сплати відсотків за користування кредитом.

Стабілізаційний кредит надається комерційним банком на термін до трьох років, а в разі, якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, він може бути короткостроковий - до одного року.

У разі надання комерційному банку довгострокового стабілізаційного кредиту сплата відсотків починається з наступного року після одержання стабілізаційного кредиту.

Комерційний банк повинен розробити план погашення стабілізаційного кредиту, який має бути узгоджений з більшістю кредиторів банку.

Департамент пруденційного нагляду та Департамент монетарної політики Національного банку України повинні здійснювати контроль за планом погашення стабілізаційного кредиту і відсотків за його користування.

Департамент пруденційного нагляду також повинен щоквартально аналізувати стан виконання заходів, спрямованих на оздоровлення комерційного банку та вчасність погашення заборгованості за стабілізаційним кредитом. У разі невиконання їх Департамент пруденційного нагляду подає пропозиції Правлінню Національного банку для прийняття відповідного рішення.

За період 1995-2000 рр. стабілізаційні кредити надавалися лише трьом банкам на загальну суму 42,3 млн. грн.: банку “Інко” - 20 млн. грн., банку “Відродження” - 2,3 млн. грн., Прем'єр-банку - 20 млн. грн.

Кредити, надані банкам “Інко” та “Відродження”, не сприяли поліпшенню їхньої роботи Заходи, запропоновані цими банками при одержанні стабілізаційних кредитів, не виконано, а кредити своєчасно не погашено.

Лише завдяки відповідним діям Національного банку кредит у сумі 20 млн. грн., одержаний банком “Інко”, повернено Національному банку. Банк “Відродження” забезпечив повернення кредиту в сумі 0,7 млн. грн., а залишкову суму 1,6 млн. грн. було віднесено до категорії сумнівної до повернення, під яку створюється резерв на покриття кредитних ризиків. Прем'єр-банк забезпечує виконання запропонованих заходів із фінансового оздоровлення, а кредит погашається вчасно. Його залишкова заборгованість складає 17,9 млн. грн.

У зв'язку з проведенням реструктуризації комерційних банків імовірніше за все, що стабілізаційні кредити як інструмент грошово-кредитної політики будуть використовуватися Національним банком України і в майбутньому.

Розділ ІІІ. Нові форми рефінансування комерційних банків та вплив НБУ на грошово-кредитну політику держави

Одним із важливих інструментів рефінансування комерційних банків є перерахування векселів, що авальовані комерційним банком.

Під векселем розуміють безумовне грошове зобов'язання, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк. Правовий статус векселя регулюється законодавством про вексельний обіг.

Врахування векселя - це кредитна операція, що полягає у придбанні векселя тільки банкам до настання строку платежу за ним у векселедержателя за грошові кошти з дисконтом, а перерахування векселя - придбання Національним банком авальованих комерційними банками векселів до настання строку платежу за ними.

Національний банк України в разі рефінансування комерційних банків здійснює переврахування тільки тих векселів, які видано в оплату за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги і строк платежу за якими не перевищує трьох місяців.

Для переврахування векселів комерційний банк подає до (територіального) операційного управління Національного банку України разом з оригіналами векселів заявку за формою, встановленою НБУ.

З векселів, які пропонуються до переврахування, знімаються ксерокопії, що використовуються для прийняття рішення про переврахування. Після вивчення авальованих комерційним банком векселів на відповідність вимогам чинного законодавства, оригінали їх повертаються комерційному банку.

До такої заявки на вимогу Національного банку необхідно додавати інші документи, що характеризують фінансовий стан і кредитоспроможність комерційного банку, угоди, на підставі яких враховано векселі, а також векселі складені або ті, що мають написи іноземною мовою, тощо.

Територіальне (операційне) управління Національного банку не пізніше наступного робочого дня повинне надавати керівництву висновок у формі доповідної записки про можливість прийняття авальованих векселів до переврахування. У цьому висновку необхідно відобразити таку інформацію:

- дотримання векселедавцем і авалістом вимог Положення про операцій банків з векселями, затвердженого постановою Правління Національного банку України 28.05.99, №258;

- правильність складання й оформлення векселів;

- фінансовий стан векселедавців і авалістів;

- розрахунок вартості наданих до переврахування векселів на підставі діючої на дату надання векселів до переврахування облікової ставки.

Для перевірки фінансового стану векселедавців і авалістів можуть використовуватися аналітичні матеріали та послуги інших комерційних банків, у яких ведуться основні рахунки всіх відповідальних за врахованими векселями, експертні оцінки аудиторських організацій тощо.

На підставі висновків щодо можливості прийняття векселів до переврахування територіальні (операційне) управління Національного банку зв'язку подати до Департаменту монетарної політики інформацію про обсяги кредитних коштів, необхідних для здійснення рефінансування.

Департамент монетарної політики протягом двох робочих днів розглядає питання про можливість переврахування авальованих комерційним банком векселів і повідомляє електронною поштою чи телефонним зв'язком про прийняття рішення.

У разі одержання від Департаменту монетарної політики дозволу на переврахування векселів у межах встановленого Правлінням Національного банку ліміту та в сумі, що узгоджувалася з територіальним (операційним) управлінням, останні подають реєстри авальованих комерційними банками векселів.

Реєстр врахованих та авальованих комерційними банками векселів має містити таку інформацію:

- дата і місце складання векселя;

- номер бланка векселя;

- найменування векселедавця, його адреса;

- строк платежу;

- кількість днів до платежу за векселем від дня подання комерційним банком зазначеного реєстру;

- номінальна сума векселя;

- дисконт, утриманий банком;

- назва й адреса акцептантів векселя (для переказних векселів).

Векселі у реєстрах необхідно розташовувати в порядку настання строків платежу, починаючи з найближчого.

Операційне управління Національного банку в кожному випадку рефінансування комерційних банків шляхом переврахування векселів веде журнал обліку векселів, прийнятих до переврахування (табл. 3.1). Підставою для здійснення записів у журналі переврахованих векселів є заявка комерційного банку на переврахування векселів та підписаний реєстр врахованих векселів.

Дата перевра-хування	№ векселя	Векселе - давець	Платник	Сума векселя	Дата складання	Місце складання	Місце платежу

Таблиця 3.1. Журнал переврахування векселів

У разі позитивного рішення щодо переврахування векселів Національний банк укладає з комерційним банком договір про переврахування авальованих комерційним банком векселів. У цьому договорі зазначаються відсоткова ставка, за якою Національний банк здійснює переврахування векселів, дата надання векселів на переврахування, номер рахунку, на який перевраховуються Національним банком кошти, строк зворотної купівлі векселів тощо.

Договір на переврахування векселів укладається операційним або територіальним управлінням з обов'язковим узгодженням з юридичною службою Національного банку й оформляється не пізніше наступного робочого дня після одержання дозволу. Днем переврахування векселів вважається день надання комерційним банком векселів.

До переврахування приймаються лише векселі, які відповідають таким вимогам:

- платник за векселем є резидентом України;

- номінальна сума векселя не може бути меншою 100 000 гривень;

- строк платежу за векселем має бути визначено. Векселі зі строками “за пред'явленням” та у “визначений строк від пред'явлення” до переврахування не повинні прийматися;

- вексель має бути авальованих комерційним банком, який здійснив врахування векселя;

- на векселі має бути застереження векселедавця “без протесту”. Будь-які інші обмежувальні примітки та написи не допускаються;

- вексель має бути оригіналом, виданим в одному примірнику;

- переказні векселі мають бути акцептовані.

Векселі, дозволені до переврахування, з оформленим іменним індосаментом передаються комерційним банкам до операційного або територіального управління Національного банку відповідно до реєстру в термін, зазначений у договорі про переврахування векселів. Реєстр складається в двох примірниках по одному кожній із сторін договору.

Структурний підрозділ Операційного або територіального управління Національного банку, який здійснював експертизу векселів і приймав їх до переврахування, і готує розпорядження про перерахування коштів комерційному банку та про оприбуткування векселів банку та про оприбуткування векселів за формою, встановленою НБУ.

На підставі одного розпорядження здійснюється оприбуткування векселів за позабалансовим рахунком № 9819 “Інші цінності та документи”, а на підставі другого розпорядження здійснюється перерахування коштів комерційному банку.

Національний банк здійснює переврахування векселів у межах ліміту, який затверджується Правлінням Національного банку, за вартістю, що розраховується за такою формулою:

де Вп - вартість векселя при його переврахуванні, грн;

Н - сума векселя (номінал), грн;

Т2 - календарна дата платежу за векселем;

Т1 - календарна дата перврахування векселя;

П - ставка переврахування (відсотків річних), яка діє на час укладення договору про переврахування векселів, %;

(Т2-Т1) - фактична кількість днів від дня переврахування векселя до строку платежу за векселем;

365 - фактична кількість днів на рік.

Кошти за переврахованими векселями надходять на рахунки комерційного банку протягом терміну, зазначеного в договорі про переврахування векселів між Національним банком і комерційним банком.

Облік, зберігання, контроль за погашенням та опротестування переврахованих векселів здійснюються операційним або територіальним управлінням Національного банку України разом з юридичною службою Національного банку відповідно до чинного законодавства.

Зворотна купівля векселів, які перевраховані Національним банком, здійснюється комерційним банком у термін, зазначений у договорі про переврахування векселів, на підставі заявки про зворотну купівлю.

Національному банку кошти перераховуються комерційним банком у погодженій з Операційним або територіальним управлінням сумі, яку розраховано за такою формулою:

де Вз - вартість векселя при його зворотній купівлі, грн;

Н - сума векселя (номінал), грн;

Т2 - календарна дата платежу за векселі;

Т1 - календарна дата зворотної купівлі векселя;

П - ставка переврахування (відсотків річних), яка діє на час укладення договору про переврахування векселів, %;

(Т2-Т1) - фактична кількість днів від дня зворотної купівлі векселя до настання строку платежу за векселем;

365 - фактична кількість днів на рік.

Повернення переврахованих векселів комерційним банкам здійснюється на підставі розпорядження відповідного структурного підрозділу операційного або територіального управління Національного банку після надходження коштів від комерційного банку на рахунок Національного банку.

Векселі повертаються Національним банком України уповноваженій особі, комерційного банку на підставі оформленого відповідно до чинного законодавства доручення. Перед поверненням векселів на них на користь комерційного банку здійснюється індосамент такого змісту: “Національний банк України передає своє право за цим векселем__________(назва комерційного банку) без обороту на Національний банк України”.

У разі дострокової зворотної купівлі (раніше зазначеного в договорі строку) комерційним банком переврахованих векселів він подає Національному банку заявку на зворотну купівлю.

Після прийняття Національним банком позитивного рішення щодо дострокової зворотної купівлі комерційним банком переврахованих векселів операційне або територіальне управління Національного банку розраховує суму зворотної купівлі та повідомляє комерційний банк, який на підставі укладеного договору про переврахування векселів перераховує кошти на відповідний рахунок Національного банку. Розрахунок вартості векселя у разі зворотної купівлі здійснюється відповідно до вищенаведеної формули. Датою зворотної купівлі вважається дата перерахування комерційним банком коштів на рахунок Національного банку.

Повернення переврахованих векселів комерційним банкам має здійснюватися на підставі розпорядження відповідного структурного підрозділу операційного або територіального управління Національного банку після надходження коштів від комерційного банку на рахунок Національного банку.

У разі, якщо комерційний банк відповідно до укладеного договору не здійснює зворотної купівлі переврахованих векселів, то Національний банк відповідно до чинного законодавства опротестовує векселі на основі розпорядження.

В нашій країні рідко використовується така форма рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Такі провідні країни світу, як США, Німеччина, Англія, Франція надають короткострокові кредити через свої центральні банки кредитним установам під заставу торгових векселів, державних цінних паперів чи власних боргових зобов'язань банків.

Центральні банки Європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переоблік векселів. У Франції і Німеччині центральний банк установлює квоти на переоблік векселів. У разі перевищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

У США переоблікові операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейський векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов'язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переоблікових кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більший від 3-х місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) й облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит на переоблік векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна - в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотній викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом віддається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Розглянувши більш конкретно становлення відносин НБУ з комерційними банками, можна сміливо заявити, що, незважаючи на такий короткий період існування національного грошово-кредитного ринку, в Україні вдалося створити повноцінні фінансово-економічні механізми, які забезпечують функціонування грошово-кредитного ринку.

У перші роки (1991-1994 рр.) в зв'язку з постійним адміністративним втручанням органів законодавчої та виконавчої влади в процес регулювання грошово-кредитних відносин монетарної політики практично не було, а окремі заходи управління грошовим ринком не могил зупинити різке зростання цін, скорочення виробництва, зростання безробіття та інші негативні наслідки, властиві економіці України в цей період.

Управління грошово-кредитним ринком розглядалося як механізм, за допомогою якого можна отримати найбільше коштів від Національного банку і залагодити проблеми тієї чи іншої галузі господарства або окремого підприємства. При цьому не враховувалась властивість грошей як товару множити собі подібний товар, а також те, що кошти, спрямовані в одну галузь, протягом короткого періоду осідають в інших, найчастіше приватних структурах, а потім шляхом здійснення валютних операцій перекачуються за межі України.

Відсутність протягом цих років реальних структурних реформ, проведення фіскальної політики, зорієнтованої здебільшого у витратному напрямку, без урахування реальних надходжень та джерел для забезпечення цих витрат покладали на Національний банк велике навантаження - забезпечувати відповідну стабільність як на грошово-кредитному ринку, так і національної грошової одиниці.

З метою регулювання грошово-кредитного ринку цивілізованими засобами Національний банк України поступово крок за кроком виступав ініціатором розбудови економіки України на ринкових засадах, застосовуючи в практичній діяльності інструменти регулювання грошово-кредитного ринку, які використовують в світовій банківській практиці.

Багато зусиль було витрачено на роз'яснення того, що гроші, які випускає в обіг Національний банк, мають бути стабільними для всіх суб'єктів ринку. Випуск в обіг платіжних засобів (безготівкова емісія) під конкретні товарно-матеріальні цінності (зерно, вугілля, обладнання та устаткування) не можна розглядати як товарну емісію. Така емісія має покриватися виробництвом відповідного товару. Для грошово-кредитного ринку важливе значення має збалансування грошових потоків із товарними в цілому, а не для конкретних товаровиробників. Це вже компетенція комерційних банків, які надають кредити конкретним позичальникам під наявне забезпечення повернення кредиту.

Практика засвідчила, що надані Національним банком України в 1992-1996 рр. кредити як окремим комерційним банком, так і уряду для забезпечення кредитування окремих галузей господарства та на покриття дефіциту державного бюджету використано неефективно і їх навряд чи буде повернено найближчим часом, що спричиняє негативні тенденції на грошово-кредитному ринку.

Так, кредити, надані уряду протягом 1992-1996 рр. (у національній валюті - 3,4 млрд. грн., в іноземній валюті - 1,2 млрд. дол. США), на сьогодні не повернено. Вони є вилученою із грошового обігу часткою, через яку Національний банк може здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку. Щоправда, в 1997 р. Верховна Рада України прийняла закон, яким передбачено списання заборгованості уряду перед Національним банком у встановлених сумах, але без визначення фіксованих джерел, за допомогою яких можна здійснити таке списання. Тому НБУ виступив ініціатором розробки нового законопроекту “Про реструктуризацію заборгованості Уряду перед Національним банком за кредитами, одержаними в 1992-1996 роках”, яким передбачено конкретні строки, в які уряд має забезпечити повернення кредитів, одержаних від НБУ,

Аналогічна ситуація складалась і на фондовому ринку державних цінних паперів, основним учасником якого в 1998-1999 рр. виступав Національний банк. Сума емісійних коштів, направлених НБУ через первинний ринок державних Цінних паперів, складає 14,8 млрд. грн. Строк повернення їх пролонговано через механізм конверсії ОВДП на період до 2002-2004 рр., тобто ця сума також вилучена з ефективного управління грошово-кредитним ринком.

Основні канали, через які НБУ поповнює грошово-кредитний ринок додатковими коштами і на які може впливати при здійсненні регулювання грошово-кредитного ринку, такі:

- фондовий (участь НБУ на первинному та вторинному ринках);

- кредитний (рефінансування комерційних банків);

- валютний (купівля валюти).

Сума грошової маси, що перебуває в обігу внаслідок випуску її через названі вище канали, на 01.01.2000 р. склала 22.1 млрд. грн., а її структура була такою:

- готівка поза банками - 9,6 млрд. грн.,

- кошти на рахунках усіх суб'єктів ринку 13,5 млрд. грн., із них:

- кошти на рахунках фізичних осіб - 2,2 млрд. грн.

Приріст грошової маси в 1999 році складав 40% і в основному відбувався за рахунок збільшення випуску Національним банком (приріст базових грошей становив 39,2%). Це свідчить про відсутність активної кредитної політики з боку комерційних банків, що, в свою чергу, пов'язано з відсутністю реального позичальника, якому комерційні банки можуть надавати кредити маючи впевненість у їх поверненні, а тому грошовий мультиплікатор, який характеризує зростання пропозиції грошей при зростанні грошової бази, залишається незмінним - 1,84. Аналіз динаміки зростання кредитних вкладень у народне господарство показує, що ейфорія комерційних банків щодо широкого надання кредитів у 1992-1994 рр. змінилася песимізмом, оскільки більшість наданих у національній валюті кредитів віднесено до категорії проблемних.

В умовах, коли економіка переходить на ринкові засади, неможливо адміністративними методами визначати вартість кредитних коштів. Для того, щоб надати пільги на вартість кредитних ресурсів одним, необхідно додатковий фінансовий тягар перекласти на інших. Це взаємопов'язані економічні процеси. Ініціаторам надання дешевих кредитів необхідно знати, що кредит дешевий там, де створено стабільну економіку. А тому при посиланні на західні держави, в яких кредити надаються під 5-6%,необхідно усвідомлювати, що в цих країнах річний рівень інфляції становить 1-1,5%.

Відносної стабільності як в економіці держави в цілому, так і на грошово-кредитному ринку протягом 1996-1997 рр. було досягнуто завдяки тому, що грошово-кредитна політики здійснювалася переважно без адміністративного втручання в ці процеси. Організовано було проведено без конфіскаційну грошову реформу, яка засвідчила довіру суб'єктів ринку до грошово-кредитної політики держави.

У цей період відносно нормально функціонував ринок державних цінних паперів, що давало можливість Національному банку шляхом використання ринкових фінансових інструментів здійснювати регулювання грошово-кредитного ринку (операції на відкритому ринку, рефінансування через ломбардний кредит та операції РЕПО). Як наслідок, такі інструменти регулювання ринку як обов'язкові резерви та відсоткова політика було послаблено.

У подальшому зв'язку з прийняттям урядом непопулярних рішень з примусової конверсії ОВДП, які належали комерційним банкам та Національному банку, довіра інвесторів до фондового ринку майже зникла, а НБУ одержав у своє розпорядження портфель із непривабливих для інших учасників ринку цінних паперів.

Тому протягом 1998-1999 рр. основне навантаження в управлінні грошово-кредитним ринком припадало на обов'язкові резерви, які встановлювалися на високому рівні, та на депозитні сертифікати НБУ, за допомогою яких і до обігу на певний період вилучалася надлишкова грошова маси, і, таким чином, не створювався такий її обсяг, який загрожував би руйнуванням грошово-кредитного ринку.

Якщо робити висновок, чи є в Україні грошово-кредитна політика, то відповідь буде однозначна так, є. І лише завдяки їй при відсутності реальних ринкових реформ на мікро - та макрорівнях, незбалансованості фіскальної політики, яка великим тягарем тисне на вітчизняного товаровиробника, протягом усіх років після 1994 р. вдавалось утримувати стабільність на грошово-кредитному ринку і не допустити фінансової кризи в державі.

Вважаємо, що постійні звинувачення НБУ в жорстокій монетарній політиці безпідставні. Він реалізує таку монетарну політику, яка вона-жорстка, м'яка, виважена - залежить від сприйняття і розуміння її представниками різних політичних та економічних кіл.

Можна констатувати, що НБУ на початок 2000 р. в своєму арсеналі мав усі нормативно забезпечені інструменти управління грошово-кредитним ринком для проведення грошово-кредитної політики, яку використовують центральні банки інших держав. Окремі з них допрацьовуються, вдосконалюються і будуть застосовуватись більш ефективно в подальшому.

Але не завжди є можливість використовувати повною мірою той чи інший інструмент регулювання. Їхнє застосування та рівень використання залежать від характеру економічних та політичних процесів у державі, а також від поточної ситуації на грошово-кредитному ринку та перспектив його подальшого розвитку.

Необхідно зазначити, що значна частина товарообігу обслуговується через заліки та бартер, і таким чином послаблюється роль грошей в управлінні економічними процесами. Слід зауважити також, що лише за допомогою грошово-кредитної політики, її методів та інструментів неможливо воднораз виправити ситуацію і забезпечити економічне зростання держави та добробут населення.

Однак для більшої ефективності грошово-кредитної політики на перспективу необхідно здійснити такі заходи.

1. У сфері грошово-кредитних відносин заборонити розрахунки через заліки та бартерні операції.

2. Відновити функціонування в нормальному режимі фондового ринку державних цінних паперів, особливо короткотермінових, що дасть можливість ефективно використовувати вже наявну в обігу грошову масу.

3. Створити умови для розширення фондового ринку за рахунок залучення до нього корпоративних цінних паперів, чому сприятиме створення Національного депозитарію.

4. Національному банку необхідно брати участь у роботі фондового ринку лише через операції на відкритому ринку, регулюючи таким чином обсяги грошової маси та вартість національних грошей.

5. Оформити всі зобов'язання уряду перед Національним банком за кредитами та цінними паперами на конкретні строки погашення. Це дасть можливість розширити грошово-кредитний ринок, який підлягає регулюванню.

6. Уряду необхідно розрахуватися з комерційними банками за кредити, які було видано під урядові гарантії в 1995-1998 рр. на загальну суму 1,8 млрд. грн. Це дасть можливість відновити кредитні ресурси комерційних банків і започаткувати цивілізовані відносини за урядовими запозиченнями.

7. Припинити всілякий розгляд питань на законодавчому та виконавчому рівнях про використання кредитних ресурсів НБУ для підтримки тієї чи іншої галузі. Полеміка з цих питань, що виникає періодично, негативно впливає на розвиток грошово-кредитного ринку, сприяє посиленню інфляційних очікувань.

8. Національному банку необхідно проводити грошово-кредитну політику методам та інструментами, що відповідають соціально-економічній ситуації, до того часу, доки це не буде загрожувати стабільності національної валюти.

Виконання цих пропозицій, рекомендацій дасть можливість створити реальну економічну платформу для подальшого вдосконалення грошово-кредитної політики та проведення економічних реформ.

Висновки

Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме довго. Це пов'язано з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, вона не стала по-справжньому ринковою.

Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що підвалини банківської системи ринкового типу в Україні побудовані.

Національний банк виконує всі функції притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання, як обов'язкове резервування коштів комерційних банків, кредитну політику і політику рефінансування комерційних банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку та ін.

Процес рефінансування Національним банком України комерційних банків має велике народногосподарське та економічне значення.

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів є невід'ємною складовою грошового ринку країни, який через систему важелів та кредитних інститутів безпосередньо впливає на грошовий оборот і національно-економічний розвиток країни.

За допомогою рефінансування комерційних банків здійснюється забезпечення та перерозподіл кредитних ресурсів, що дозволяє проводити комерційним банкам поповнення обігових коштів підприємств різних галузей економіки.

А це в свою чергу впливає безпосередньо на завантаженість виробничих потужностей, працезабезпечення населення і добробут кожного громадянина зокрема.

Отже, від забезпечення кредитних інститутів фінансовими ресурсами залежатиме процес відтворення народного господарства та економічного розвитку держави в цілому.

Через політику регулювання облікової ставки центральний банк держави регулює процес кредитування галузей народного господарства та інфляційні процеси зокрема.

В подальшому для ефективного функціонування грошово-кредитного ринку України потрібно відновити функціонування в нормальному режимі фондового ринку державних цінних паперів, особливо короткотермінових, що дасть ефективно використовувати механізм міжбанківського кредитування під заставу. ОВДП та переврахування векселів, що авальовані комерційним банком.

Потрібно створити умови для розширення фондового ринку за рахунок залучення до нього корпоративних цінних паперів, чому сприятиме створення Національного депозитарію Національного банку.

Національному банку необхідно брати участь у роботі фондового ринку лише через операції на відкритому ринку, регулюючи таким чином обсяги грошової маси та вартість національних грошей.

Всі зобов'язання уряду перед Національним банком за кредитами та цінними паперами потрібно оформити на конкретні строки погашення.

Це дасть можливість розширити грошово-кредитний ринок, який підлягає регулюванню.

У сфері грошово-кредитних відносин потрібно заборонити розрахунки через заліки та бартерні операції.

Уряду потрібно розрахуватися з комерційними банками за кредитами, які було видано під урядові гарантії в 1995 - 1998 рр. на загальну суму 1,8 млрд. грн. Це дасть можливість відновити кредитні ресурси комерційних банків і започаткувати цивілізовані відносини за урядовими запозиченнями.

В наступному припинити всілякий розгляд питань на законодавчому та виконавчому рівнях про використання кредитних ресурсів Національного банку України для підтримки тієї чи іншої галузі.

Полеміка з цих питань, що виникає періодично, негативно-впливає на розвиток грошово-кредитного ринку, сприяє посиленню інфляційних очікувань.

Національному банку необхідно проводити грошово-кредитну політику методами та інструментами, що відповідають соціально-економічній ситуації, до того часу, доки це не буде загрожувати стабільності національної валюти.

Виконання вищезазначених пропозицій і рекомендацій дозволить не тільки більш якісному функціонуванню грошово-кредитного ринку країни, а і дасть можливість створити реальну економічну платформу для подальшого вдосконалення грошово-кредитної політики та проведення економічних реформ.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 72 с.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Урядовий кур'єр. - 2001. - 16 січня.

3. Закон “Про Національний банк України” // Урядовий кур'єр. - 1999. - №120-121.

4. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної Ради України. - 1991 - №49. - с. 16-42.

5. Закон України “Про заставу” // Баланс. - 1997. - 4 грудня. - № 32. - с. 12-18.

6. Закон України “Про інвестиційну діяльність” // Юридичний вісник України - 1997. - 18-24 вересня. - №48. - с.3-15.

7. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” // Вісник Верховної Ради України. - 1997. - №45. - с. 26-48.

8. Положення про кредитування // Агрокомпас. - 1998. - №8 - с. 4-6.

9. Національний банк України. Положення про порядок створення і реєстрації комерційних банків. - від 21.07.1998р.

10. Положення про механізми рефінансування комерційних банків України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2000 р. № 484 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №2. - с. 3-35.

11. Лист НБУ “Про порядок проведення банками операцій з векселями” від 25.02.93р.

12. Агафонова А.И. Управление активами и пасивами в комерческом банке // Банковское дело. - 1996. - №8, - с. 10-14.

13. Антипова О.Н. Институциональная достаточность банковского капитала // Банковское дело. - 1997. - №7, с. 16-19.

14. Банківська енциклопедія // Під ред. Мороза А.М. - К.: Ельтон, 1993.- 328с.

15. Банковское дело: Учебник / Под ред. О.И. Лаврушина - М.: Финансы и статистика, 1998. - 576с.

16. Батракова Л.Г. Экономический аналіз деятельности коммерческого банка: Учебник. - М.: Логос.- 1998. - 344с.

17. Бюлетень Національного банку України. - 2002. - №3.

18. Висилишин Є.Н. Регулирование деятельности коммерческого банка. - М.: Финстатинформ, 1955-138с.

19. Воронова Л. Проблеми інформаційного забезпечення діяльності банківської системи України // Вісник Національного банку України. - 1998. - №12, - с. 45-49.

20. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник - Відп. ред. М.І. Сачук - К. Лібра, 1998. - 344с.

21. Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. -Тернопіль: В-во “Тернопіль”, 1996 - 140.с.

22. Скушав А. Система управления ресурсами банка // Банковские технологии. - 1998. № 9. - с. 60-65.

23. Залучені кошти комерційних банків: структура і динаміка зростання // Вісник Національного банку України. - 1999. - №1, с. 49-51.

24. Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современого коммерческого банка: Учебное пособие К.: МАУП, 1997-224с.

25. Киселев В.В. Управление банковским капиталом (теория и практика). - М.: ОАО Єкономикс, 1997. - 256с.

26. Львов Ю.И. Банки и финансовый рынок - СПб: Культ Информ Пресс, 1995. - 528с.

27. Макарова Г.Д. Система банковского маркетинга: Учебное пособие. - М.: Финанстатинформ, 1997 - 110с.

28. національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховніної. - К.: КНЕУ, 1999-368с.

29. Озиус Маргарет Е., Тутнам Блуфорд Х. Банковоское дело и финансовое управление рисками / Институт экономического развития Мирового банка - Василингтон, 1992. - 266с.

30. Основы банковского дела / Под ред. А.Н. Мороза - К.: Либра, 1994 - 330с.

31. Портер Робрт С. Введение в регулирование, надзор и аналіз деятельности банков / Ин-т Эеономического развития / Под ред. Уорд Мэри, э Миркина. - М. - Вашингтон, 1992. - 107с.

32. Раєвський К., Домрачев В., Майдан юк О. Деякі аспекти фінансового аналізу діяльності комерційних банків України (в тому числі із залученням іноземного капіталу) // Вісник Національного банку України. - 1997. - №1, - с. - 31-36.

33. Рассказов Е.А. Управление свободными ресурсами банка - М.: Финансы и статистика, 1996. - 248с.

34. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк. - М.: Все для Вас, 1993. - 320