Операції комерційних банків по обслуговуванню безготівкових розрахунків юридичних осіб

1

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Нормативно-правові засади організації безготівкових розрахунків у господарському обороті України.

1.1. Сутність безготівкових розрахунків та принципи їх організації.

1.2. Форми безготівкових розрахунків та їх порівняльна характеристика.

1.3. Правова основа взаємовідносин між банками та їх клієнтами в процесі здійснення безготівкових розрахунків.

Розділ ІІ. Економічна оцінка проведення безготівкових розрахунків в Україні.

2.1. Зміст розрахункових операцій суб'єктів господарської діяльності.

2.2. Розрахунковий документ - основа для проведення розрахункової операції.

2.3. Розрахунки платіжними дорученнями та їх характеристика як основного розрахункового документа.

Розділ ІІІ. Перспективи та тенденції розвитку банківської системи у сфері безготівкових розрахунків.

3.1. Система електронних платежів Національного банку України та напрями розвитку платіжної системи України.

3.2. Нові форми обслуговування клієнтів через систему „клієнт-банк”.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ

У дипломній роботі на тему “Операції комерційних банків по обслуговуванню безготівкових розрахунків юридичних осіб” мною розглянуто теоретичні та практичні аспекти здійснення банками операцій по обслуговуванню безготівкових розрахунків юридичних осіб в Україні, висвітлено нормативно-правові засади організації безготівкових розрахунків у господарському обороті України, проведено економічну оцінку проведення безготівкових розрахунків в Україні та описано перспективи та тенденції розвитку банківської системи у сфері безготівкових розрахунків.

Об'єктом дослідження дипломної роботи були операції комерційних банків у сфері безготівкових розрахунків юридичних осіб в умовах становлення ринкової економіки. Ця сфера взаємовідносин відіграє важливу роль у функціонуванні як економіки нашої країни в цілому, так і окремих суб'єктів господарювання зокрема. Пам'ятаючи недалеку кризу неплатежів, розуміємо, що від швидкості, якості, надійності та безпеки проведення безготівкових розрахунків юридичних осіб залежить функціонування самих господарюючих суб'єктів, які вступають в грошові відносини одне з одним, а також стан цих розрахунків безпосередньо впливає на надійність функціонування економіки держави, адже саме за допомогою безготівкових форм розрахунків здійснюються платежі до місцевих і державних бюджетів, фондів та інше.

Метою моєї дипломної роботи є комплексне теоретичне і практичне вивчення актуальних проблем, пов'язаних із використанням традиційних та впровадженням нових форм безготівкових розрахунків в Україні та розробка на цій основі рекомендацій щодо покращення їх застосування в процесі здійснення міжгосподарських розрахунків в Україні.

У відповідності із поставленою метою визначені наступні завдання дослідження:

визначити суть і значення безготівкових розрахунків;

розкрити механізм використання різних форм безготівкових розрахуків в Україні;

здійснити економічну оцінку проведення безготівкових розрахунків;

розглянути проблеми впровадження системи електронних платежів Національного банку України та тенденції розвитку платіжної системи в Україні.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів у сфері організації безготівкових розрахунків, законодавчі акти України та нормативні матеріали Національного банку України, що регламентують порядок проведення цих розрахунків.

Інформаційною базою для написання дипломної роботи стали Закони України, постанови Кабінету Міністрів України, Національного банку України, інструктивні матеріали комерційних банків, статистичні матеріали, методичні розробки, наукова література, періодичні видання.

Розділ І. Нормативно-правові засади організації безготівкових розрахунків у господарському обороті України

1.1 Сутність безготівкових розрахунків та принципи їх організації

Однією з найважливіших сфер банківської діяльності, від якої залежить ефективність функціонування народного господарства в цілому і кожного суб'єкта підприємницької діяльності зокрема, є організація безготівкових розрахунків в грошовому обороті України.

Організація безготівкових розрахунків має сприяти процесу відтворення, тобто відповідати конкретним вимогам розвитку економіки. Головна з них - забезпечувати своєчасне отримання кожною господарською організацією коштів за поставлену продукцію, виконані роботи чи надані послуги, тим самим прискорюючи обіг коштів під час розрахунків. Водночас організація безготівкових розрахунків має забезпечувати умови для взаємного контролю постачальника товарів та їх покупця за дотриманням господарських угод та банківського контролю за правилами розрахунків згідно з чинним законодавством.

Безготівкові розрахунки - це розрахунки, що проводяться без участі готівкових коштів, тобто в сфері безготівкового грошового обороту. Безготівковий грошовий оборот - це рух грошових коштів без використання готівкових грошей шляхом списання сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

У країнах з розвинутою економікою частка безготівкових коштів становить понад 90 відсотків, а в нашій країні у зв'язку з тим, що ринкові перетворення тільки починаються, безготівкові кошти становлять тільки близько 60 відсотків платіжного обороту України.

В залежності від ознак класифікації, безготівкові розрахунки можна поділити на відповідні групи, які охоплюють наступні категорії:

За суб'єктами розрахунків:

міжгосподарські - ті, що мають на меті здійснювати обслуговування відносин між банками та їхніми клієнтами;

міжбанківські - ті, що обслуговують відносини між банками;

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежів:

розрахунки за товарними операціями - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги, виконані роботи;

розрахунки за нетоварними операціями - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання та повернення позик, страхових сум тощо.

Залежно від місця проведення розрахунків:

внутрішньодержавні (внутрішньоміські і міжміські, міжрегіональні) розрахунки;

міждержавні (між господарюючими суб'єктами, що знаходяться на територіях різних держав) розрахунки.

Від джерел походження коштів:

за власні кошти;

за кредитні кошти;

за рахунок інших коштів.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні види платежу:

перерахування грошових коштів з поточного рахунка клієнта, що безпосередньо не пов'язане з банківським кредитом, на рахунок отримувача коштів

надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей з кредитного рахунка платника на поточний рахунок постачальника чи надавача послуг.

розрахунок шляхом заліку взаємних вимог платників коштів та їх одержувачів, пов'язаних між собою поставкою товарів чи наданням послуг у процесі обміну.

гарантована оплата з попереднім депонуванням коштів на окремих рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і подальшим списанням з цього рахунку і зарахуванням коштів на рахунок отримувача.

Здійснення безготівкових розрахунків базується на певних принципах, які чітко визначені Національним Банком України і викладені в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні № 135 від 29 березня 2001 року з відповідними доповненнями і додатками.

Згідно з Інструкцією, проведення безготівкових розрахунків юридичних осіб повинно здійснюватись на основі таких принципів:

Грошові кошти всіх суб'єктів господарювання повинні обов'язково зберігатись на поточних та інших рахунках в установах банків, за винятком залишків готівки в касах у межах, встановлених банком.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку України та іншими актами чинного законодавства.

Банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, інших нормативно-правових актів.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують тільки за дорученнями власників цих рахунків або за розпорядженнями стягувачів - у випадках, передбачених розділом V Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні.

Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків приймаються банками до виконання виключно в межах наявних на цих рахунках коштів або, якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності чи недостатності коштів на цих рахунках.

Платіжні вимоги на примусове списання, стягнення коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах наявного залишку, а в невиконаній сумі повертають стягувачу.

У разі відсутності чи недостатності коштів на рахунку платника банк не здійснює облік заборгованості платника, не сплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових і виконавчих документів, не оплачених у строк у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

Банк (установа банку), який не може виконати розрахунковий документ на списання чи примусове списання (стягнення) коштів з рахунку клієнта банку в установлений чинним законодавством термін через відсутність чи недостатність коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: взяти розрахунковий документ платникачи стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику чи стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: “Відсутність/недостатність коштів на кореспондентському рахунку банку”; вжити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають передбачені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється уповноваженими державними органами відповідно до законів України і виключно у випадках, передбачених ними. Рішення (розпорядження) про зупинення видаткових операцій уповноважених відповідно до законів України державних органів виконуються негайно та безпосередньо тими банками, у яких відкриті рахунки юридичних осіб. Відновлюються такі операції за рахунками лише органом, який прийняв рішення (розпорядження) про їх зупинення, або за рішенням суду, або в разі закінчення граничного терміну накладення адміністративного арешту, установленого відповідним законом України.

Банк, що обслуговує ініціатора, у разі виникнення обґрунтованої підозри ініціювання переказу без законних підстав має право дати (письмово або в електронному вигляді) вказівку банку, що обслуговує отримувача, зупинити зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, заблокувати на строк до п'яти робочих днів відповідну суму коштів на рахунку отримувача до з'ясування всіх обставин. Вказівка складається за довільною формою та засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку, що обслуговує ініціатора. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний:

виконати вказівку банку, що обслуговує ініціатора, щодо зупинення зарахування суми переказу на рахунок отримувача або, якщо вона вже зарахована, здійснити блокування цієї суми на рахунку отримувача;

зарахувати кошти, переказ яких зупинено відповідно до вказівки, на відповідний балансовий рахунок, на якому кошти обліковуються до отримання від банку, що обслуговує ініціатора, вказівки щодо повернення коштів ініціатору переказу або зарахування суми переказу на рахунок отримувача;

виконати вказівку банку ініціатора щодо повернення ініціатору переказу або зарахувати на рахунок отримувача відповідну суму переказу, зарахування якої було зупинено.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки одержувачів банки здійснюють у термін, установлений чинним законодавством. За несвоєчасне списання/зарахування коштів з рахунків/на рахунки клієнтів банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством та укладеними договорами.

За необґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів, недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, стягувач несе відповідальність згідно з чинним законодавством та відшкодовує збитки, завдані внаслідок безпідставного примусового списання (стягнення) коштів, у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа, оформленого клієнтом, а також за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів та обов'язкових платежів, за винятком випадків, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку. Відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в розрахунковому документі, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду.

Взаємні претензії щодо несвоєчасності чи неповноти розрахунків між платником і одержувачем коштів розглядаються в претензійно-позовному порядку без участі банку.

1.2 Форми безготівкових розрахунків та їх порівняльна характеристика

У процесі провадження суб'єктами господарювання своєї діяльності та ведення між ними розрахунків виникли та існують різні форми безготівкових розрахунків. При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись форми розрахунків з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Проведення банками безготівкових розрахунків між юридичними особами можливе на основі:

платіжного доручення;

платіжної вимоги-доручення;

платіжної вимоги;

акредитива;

векселя;

чека;

заліку взаємної заборгованості.

Розрахункові документи можуть застосовуватись при здійсненні платежів за товарними і нетоварними операціями, а саме:

за фактично відвантажену чи продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого чинним законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів чи державних цільових фондів;

в інших випадках відповідно до чинного законодавства чи укладених договорів.

Платіжне доручення - це документ, який є письмовим наказом клієнта банку (власника рахунка) на списання певної суми зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень базуються на тому, що розрахунковим документом при даному виді є платіжне доручення, форму якого та вимоги до заповнення реквізитів законодавчо встановлено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні (див. дод. А).

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності чи недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який містить в собі дві частини (див. дод. Б):

верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

нижня - доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму за вимогою постачальника.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за формою, яка вказана в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні і згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів тієї ж Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами і подає до банку, що його обслуговує. Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

На рисунку 1.1 показано схему документообороту при розрахунках платіжними вимогами-дорученнями.

Рис.1.1

Схема документообороту при розрахунках платіжними

вимогами-дорученнями [7, с.145].

4

2

1

Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, направляє платникові.

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплатити її, заповнює нижню частину платіжної вимоги-доручення і передає її в банк, що його обслуговує.

Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з рахунка платника.

Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання.

Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок отримувача.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення. В іншому випадку вимога-доручення повертається без виконання.

Якщо платник відмовляється від сплати вимоги-доручення, то він зобов'язаний у порядку і строках, зазначених в договорі, повідомити одержувача коштів про відмову і її мотиви.

Причини несплати платником коштів за вимогою-дорученням з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів без участі банку.

Чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачу зазначену в чеку суму коштів.

Порядок розрахунків чеками регулюється Інструкцією Національного банку про безготівкові розрахунки в Україні.

Слід зазначити, що у безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги) використовуються розрахункові чеки. Розрахункові чеки юридичними особами використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Порядок розрахунків чеками показано на рисунку 1.2.

Рис. 1.2

Схема документообороту при розрахунках чеками [7, с.148].

9

7

6 1 3

5

4

Платник подає заяву до банка-емітента для отримання чекової книжки, а також для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками“ відповідних балансових рахунків у банку-емітенті. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок “Розрахунки чеками“.

Банк-емітент депонує кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками“.

Платник на основі заяви отримує в банку чекову книжку.

Платник, одержавши рахунок постачальника на товар або послугу, виписує і передає постачальникові чек.

Постачальник відвантажує платникові товар.

Постачальник здає в обслуговуючий банк чек разом з трьома примірниками реєстрів.

Банк чекотримача, після перевірки правильності складання чека та своєчасності пред'явлення його до оплати, приймає чек разом із реєстром та разом із другим і третім примірниками реєстру (див. дод. В) інкасує чек до банку-емітента (якщо чекодавець і чекотримач обслуговуються в різних банках). Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи “Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо“.

Банк-емітент, отримавши розрахунковий чек разом з двома примірниками реєстру чеків, перевіряє:

належність чека до цього банку;

відповідність підписів та відбитка печатки чекодавця заявленим банку в картці зі зразками підписів та відбитка печатки або наявність напису “За дорученням від ________“;

чи не перевищує сума чека граничної суми ліміту чекової книжки;

належність номера чека до номерів чеків виданої чекової книжки та дотримання строків дії чекової книжки;

При відповідності всіх реквізитів чека вимогам законодавства, банк-емітент списує суму чека з рахунка покупця, на якому вона була депонована.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок чекотримача.

Банк постачальника зараховує суму, вказану в чеку, на рахунок постачальника.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні, за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки (див. дод. Г) брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику, підписану особами, яким надане право підпису документів для здійснення розрахунково-грошових операцій, та засвідчену відбитком печатки. У заяві та талоні до неї чекодавець ставить номер рахунку, з якого здійснюватиметься оплата чеків. Заява приймається банком протягом 30 календарних днів з дати її складання.

Заповнена клієнтом заява подається до банку-емітента. Відповідальний виконавець установлює особу клієнта за документом, що її засвідчує, перевіряє правильність заповнення заяви, наявність коштів на його рахунку, відповідність підпису і відбитка печатки чекодавця тим, що зазначені в картці із зразками підписів і відбитка печатки, подає заяву на підпис головному бухгалтеру і керівнику установи банку або особам, яким надане право такого підпису, і передає її разом з талоном до каси.

Відповідальний виконавець перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці та на внутрішньому боці обкладинки чекової книжки зазначає: назву чекодавця, номер рахунку, з якого сплачуються чеки, строк дії чекової книжки, ліміт чекової книжки. Потім він уписує в кожний чек такі реквізити:

назву і код (номер) банку-емітента (банк може ставити свій штамп);

назву чекодавця;

номер його рахунку, з якого здійснюється оплата чеків.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками. Строк дії чекової книжки - один рік, при чому день оформлення чекової книжки або розрахункового чека не враховується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються, але строк дії невикористаної чекової книжки можна продовжити за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), яка засвідчується підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.

При видачі банком-емітентом розрахункового чека, банк веде позасистемний облік номерів чеків у спеціальних реєстраційних картках, в яких зазначаються номер рахунку, з якого здійснюватиметься оплата чеків, дата видачі чека, номер чека, для яких розрахунків видається чек.

Якщо підприємству за однією заявою видають кілька чекових книжок, то в картці вони можуть бути зареєстровані одним рядком із зазначенням першого і останнього номерів чеків із книжок, якщо порядковість номерів чеків у цих чекових книжках є незмінною.

Банк-емітент може відмовитися від оплати розрахункового чека, якщо:

чек або реєстр чеків заповнено з порушенням вимог до заповнення чеків або є виправлення;

замість підпису стоїть факсиміле;

чек виписаний чекодавцем на суму, більшу, ніж заброньована на аналітичному рахунку “Розрахунки чеками”.

У разі відмови за цих причин оплатити розрахунковий чек банк-емітент викреслює цей чек з реєстру чеків, виправляє загальний підсумок і не пізніше наступного робочого дня надсилає його до банку чекодержателя. Одночасно банк-емітент повідомляє електронною поштою банк чекодержателя про причини несплати розрахункового чека.

Банк чекодержателя, отримавши розрахунковий чек і повідомлення про причини несплати цього чека, списує суму реєстру чеків з відповідного позабалансового рахунку групи “Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо” та повертає розрахунковий чек чекодержателю із зазначенням причин його несплати.

Акредитив - це умовне грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом за дорученням та з інструкціями клієнта - наказодавця акредитива (та від його імені) або від власного імені, здійснити платіж на користь одержувача коштів чи визначеної ним особи бенефіціара або акцептувати і сплатити виставлені бенефіціаром переказні векселі (тратти), або уповноважити інший банк провести такий платіж, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або надати повноваження іншому банку здійснити негоціацію (купити або врахувати переказні векселі) проти передбачених документів з урахуванням дотримання умов акредитива.

Є такі види акредитива:

безвідкличний акредитив - акредитив, який не може бути змінений або анульований банком-емітентом без згоди підтверджуючого банку (якщо він є) та бенефіціара, тобто це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива

відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення бенефіціару;

експортний акредитив - акредитив, який відкривається іноземним банком-емітентом на користь бенефіціара, розташованого на території України;

імпортний акредитив - акредитив, який відкривається уповноваженим банком-емітентом за дорученням наказодавця акредитива або від власного імені на користь бенефіціара, розташованого за межами України або в межах України за умови відкриття трансферабельного (переказного) акредитива;

покритий акредитив - акредитив, що забезпечений власними грошовими коштами наказодавця акредитива;

непокритий акредитив - акредитив, що не забезпечений власними грошовими коштами наказодавця акредитива.

Для відкриття акредитива наказодавець акредитива подає до уповноваженого банку заяву про відкриття документарного акредитива, зразок якої наведено в Положенні про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами, або за довільною формою із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів.

Заява про відкриття акредитива обов'язково має містити такі реквізити:

код заяви про відкриття акредитива відповідно до Державного класифікатора управлінської документації, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.98 № 1024;

назву документа - “Заява про відкриття документарного акредитива”;

вид акредитива - відкличний, безвідкличний (зазначається конкретний вид акредитива). Якщо не зазначено, що акредитив відкличний, то він уважатиметься безвідкличним;

підтвердження акредитива - зазначається в разі потреби;

дату заяви про відкриття акредитива. Цю дату може проставляти уповноважений банк-емітент;

дату та місце закінчення строку дії акредитива, а саме останню дату приймання документів для оплати акредитива і місце його закінчення

назву наказодавця акредитива, що зазначається згідно з реквізитами зовнішньоекономічного договору, що не суперечить назві, заявленій у картці зі зразками підписів та відбитком печатки, а також його місцезнаходження;

назву бенефіціара - його назву, місцезнаходження та номер рахунку (зазначається за потреби). Ці реквізити мають відповідати реквізитам договору;

назву банку бенефіціара, авізуючого банку та виконуючого банку - його назву та адресу, у тому числі SWIFT-код (або номер телексу), які також мають відповідати реквізитам договору.

суму та назву іноземної валюти - сума заповнюється цифрами Назва іноземної валюти зазначається літерним кодом іноземної валюти відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів,

опис товару, його кількість, а також найменування згідно з договором. Маса, число одиниць товару (можлива різниця за ними), кількість, ціна за одиницю товару зазначаються в разі потреби;

умови поставки - мають відповідати умовам, визначеним чинною редакцією Офіційних правил тлумачення торгових термінів, розроблених Міжнародною торговельною палатою (ІНКОТЕРМС), та договору;

перелік документів - назву документів, проти яких здійснюватиметься платіж за акредитивом, і кількість їх оригіналів або копій;

спосіб виконання акредитива - має зазначатися таке: “платити за пред'явленням документів” або “платити з розстрочкою”, або “акцептувати переказні векселі (тратти) бенефіціара”, або “негоціювати”, або інше;

комісійні винагороди та відшкодування витрат - зазначається, за чий рахунок буде оплачено комісійні винагороди та відшкодування витрат банків;

підписи відповідальних осіб та відбиток печатки.

Відповідальний працівник уповноваженого банку-емітента перевіряє правильність заповнення всіх реквізитів заяви про відкриття акредитива та відповідність їх договору. У разі їх невідповідності або неточності заява про відкриття акредитива негайно повертається наказодавцю акредитива без виконання із зазначенням причини повернення.

Уповноважений банк-емітент відкриває акредитив за умови, що він забезпечений грошовими коштами наказодавця акредитива (покритий акредитив), або на підставі відкритих наказодавцю акредитива уповноваженим банком-емітентом кредитних ліній, або на підставі отриманих у кредит коштів, або на підставі гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банку-емітента тощо (непокритий акредитив). Облік коштів грошового забезпечення акредитива здійснюється в уповноваженому банку-емітенті на рахунку “Кошти в розрахунках суб'єктів господарської діяльності”.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття та умови акредитива (у цьому розділі далі - повідомлення) бенефіціару. Дата виконання платіжних доручень, наданих разом із заявою на акредитив, і дата повідомлення бенефіціару мають збігатися.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення. Заяву або повідомлення банк-емітент надсилає авізуючому банку не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви від клієнта. Повідомлення має містити номер акредитива, усі його умови, спосіб платежу, місце виконання та строк дії акредитива. У повідомленні мають чітко зазначатися повноваження авізуючого банку щодо виду акредитивної операції.

Рис. 1.3

Схема документообороту при розрахунках

на підставі покритого акредитива.[7, с. 150].

Між постачальником і платником укладається договір.

Платник подає банку-емітентові заяву для відкриття акредитива.

Банк-емітент на підставі заяви перераховує кошти з рахунка платника на аналітичний рахунок „Розрахунки акредитивами”.

Банк-емітент повідомляє банк бенефіціара про відкриття акредитива.

Банк бенефіціара повідомляє бенефіціара про відкриття й умови акредитива.

Бенефіціар відвантажує платнику товар, виконує роботи чи надає послуги.

Бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива в обслуговуючий банк.

Банк бенефіціара надсилає спецзв'язком реєстр документів разом з іншими документами за акредитивом до банку-емітента.

Банк-емітент після перевірки виконання всіх умов акредитива на підставі реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунка „Розрахунки акредитивами”.

Банк-емітент перераховує кошти на рахунок бенефіціара.

Банк бенефіціара після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка і зараховує на рахунок бенефіціара.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива і не повинні суперечити чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом. Реєстр документів за акредитивом складається за формою, визначеною інструкції про безготівкові розрахунки та подається в банк, як правило, у чотирьох примірниках.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з умов не проводить виплати за акредитивом, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Зазначене повідомлення має містити повний перелік розбіжностей з умовами акредитива, виявлених під час перевірки. У разі неотримання відповіді протягом семи робочих днів після відправлення повідомлення або надходження негативної відповіді виконуючий банк повертає бенефіціару всі документи за акредитивом, зазначивши на зворотному боці першого примірника реєстру документів за акредитивом причини повернення документів і засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Списання коштів з аналітичного рахунку “Розрахунки за акредитивами” виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з іншими документами, що відповідають умовам акредитива.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом залишається в документах дня виконуючого банку, другий (з потрібними відмітками банку про дату одержання та виконання) - видається бенефіціару, третій та четвертий примірники разом з документами, передбаченими умовами акредитива, надсилаються до банку-емітента, в якому третій примірник використовується для списання суми заяви з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів, а четвертий - видається заявнику акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

Виконуючий банк під час використання акредитива, кошти за яким заброньовано в банку-емітенті, перевіряє за дорученням цього банку виконання всіх умов акредитива за поданим бенефіціаром реєстром документів за акредитивом та іншими документами, що передбачені акредитивом.

Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом списує кошти з аналітичного рахунку “Розрахунки за акредитивами“ і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

Перший примірник реєстру документів за акредитивом банк-емітент зберігає в документах дня банку, а другий (з потрібними відмітками банку про дату одержання та виконання) - видає заявнику акредитива разом з іншими документами за акредитивом.

Вексель - безумовне грошове зобов'язання, за яким одна сторона зобов'язана сплатити іншій визначену суму коштів у певний термін.

В залежності від того, хто видає вексель, розрізняють простий і переказний векселі.

Простий вексель - вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити за ним платіж.

Рис 1.4

Процес обігу простого векселя [7, с. 167].

1

4

Векселедавець (покупець) вручає вексель векселетримачу (продавцеві).

Векселетримач відвантажує товар, продукцію, виконує роботи чи надає послуги замовнику.

Продавець пред'являє вексель до оплати.

Покупець оплачує вексель.

Переказний вексель(тратта) - вексель, виданий векселедавцем (трасантом), у формі безумовної пропозиції боржнику (трасату) здійснити платіж.

Рис 1.5

Процес обігу переказного векселя [7, с. 157].

Векселедавець (трасант) направляє платнику (трасату) товар, а також тратту.

Платник (трасат) повертає акцептований вексель трасанту.

Векселедавець направляє акцептований вексель ремітенту - одержувачу коштів за переказним векселем.

Ремітент направляє вексель трасату до оплати.

Трасат оплачує вексель і одночасно погашає його, роблячи відмітку про погашення на його зворотній стороні.

Після отримання тратти від трасанта, трасат, у разі згоди оплатити вексель, акцептує його, тобто засвідчує підписом свою згоду оплатити вексель у такому вигляді, у якому він пред'явлений до платежу.

У процесі обігу можливий перехід векселя від одного до іншого векселетримача до іншого. Це робиться шляхом передатного надпису - індосаменту. Кожен індосант, як і векселедавець, несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем. Зобов'язання платника, векселедавця й індосанта можуть бути додатково гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов'язана з комісійними операціями з векселями:

інкасування векселів;

доміциляція векселів.

Інкасування векселів - це здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

одержання платежу та (або) акцепту за векселями, або

передавання векселів і комерційних документів проти платежу та (або) акцепту, або

передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється за двома схемами:

чисте інкасо - інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

документарне інкасо - інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Чисте і документарне інкасо векселів банк виконує на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування. За здійснення операцій з інкасування банки можуть утримувати на свою користь комісію. А за іногородніми векселями, крім того, дамно і порто.

Іногородній вексель - вексель, який підлягає оплаті в іншому населеному пункті, ніж місцезнаходження векселетримача.

Дамно - особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові і власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.

Порто - особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Рис. 1.6

Схема документообороту при інкасуванні

банком векселів. [7, с. 169].

Надання документів для розгляду питання про інкасування векселя.

Видача розписки про отримання векселя.

Повернення векселя для оформлення індосаменту або у випадку прийняття рішення про відмову в інкасуванні.

Укладення договору про прийняття векселя на інкасо.

Підписання акту про прийом-передачу векселя.

Реєстрація векселя в книзі обліку інкасованих векселів.

Пред'явлення векселя до оплати.

Підписання акту пред'явлення векселя до платежу.

Погашення векселя.

Перерахування платежу за векселем.

Оплата комісійної винагороди.

Доміциляція векселів - це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій, тобто:

приймання векселів до платежу від законного векселетримача;

здійснення платежу за векселями;

передавання векселів платнику після повної їх оплати.

Рис 1.7

Схема документообігу

при доміциляції банком векселів [7, с. 157].

4

Надання документів для розгляду питання про доміциляцію векселя.

Укладення договору про доміциляцію векселя

Оплата комісійної винагороди.

Видача векселя з відміткою про місце платежу.

Реєстрація векселя в книзі обліку доміцильованих векселів.

Пред'явлення векселя до платежу.

Підписання акту пред'явлення векселя до платежу.

Оплата вексельної суми (і процентів, якщо вони передбачені) за рахунок векселедавця.

Платіжна вимога - це розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунка власника без його згоди, тобто це наказ одержувача коштів про безакцептне переведення йому коштів з рахунка платника.

Безакцептне списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.

Рис. 1.8

Схема документообігу при розрахунках

платіжними вимогами. [7, с. 164].

5

2

1 3

Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу і реєстр платіжних вимог.

Банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника.

Банк платника передає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж.

На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника.

З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача.

Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача коштів.

Примусове списання, стягнення, примусова оплата коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України.

Примусове списання, стягнення коштів банки здійснюють з будь-яких рахунків, відкритих учасникам безготівкових розрахунків відповідно до Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18.12.98 N 527 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.12.98 за N 819/3259. Примусову оплату суми боргового зобов'язання на підставі свого наказу банк здійснює з рахунку позичальника, який відкритий саме в цьому банку.

Примусове списання, стягнення, примусову оплату коштів з рахунків платників, відкритих у банках, відповідно до законів України, ініціюють: державні виконавці, які отримали відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів; банки на підставі своїх наказів про примусову сплату боргового зобов'язання з рахунків клієнтів-боржників, якщо це передбачено кредитними договорами.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.

Якщо платник і стягувач обслуговуються в різних банках, то банк, що обслуговує стягувача, надсилає банку платника не менше ніж два примірники платіжної вимоги на примусове списання, стягнення коштів. Крім того, стягувачу повертається не менше ніж один примірник платіжної вимоги та реєстру платіжних вимог. Перший примірник реєстру платіжних вимог залишається в банку, що обслуговує стягувача.

Банк не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання, стягнення коштів з його рахунку, якщо умова про таке повідомлення передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах наявного залишку коштів, а в невиконаній сумі повертає її не пізніше наступного робочого дня із зазначенням причин повернення.

Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером (див. дод. Д), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролю, та відбитком штампа банку. У реквізиті “Призначення платежу” меморіального ордера банк зазначає номер і дату платіжної вимоги, яку частково сплачено, та повторює текст, що наведений у реквізиті “Призначення платежу” цієї платіжної вимоги. Для підтвердження часткової оплати відповідальний виконавець на всіх поданих у банк примірниках платіжної вимоги окреслює реквізит “Сума” та на зворотному боці примірників зазначає дату, суму часткового платежу та суму, що залишилася до сплати, засвідчуючи це своїм підписом.

До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Ці розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов'язань між двома платниками або групою платників усіх форм власності однієї або різних галузей господарства.

Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені чинним законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

1.3 Правова основа взаємовідносин між банками та їх клієнтами в процесі здійснення безготівкових розрахунків

Правові основи організації відносин безготівкових розрахунків у господарському обороті України регламентуються Законами України “Про Національний банк України“, “Про банки і банківську діяльність“, “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні“, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України виступає як методичний центр щодо розробки форм та засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

Взаємовідносини суб'єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюється Законом України “Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків” та Інструкцією № 3 ”Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті.”

Суб'єкти підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та національний банк протягом трьох робочих днів з дня відкриття рахунку. Форма і зміст такого повідомлення встановлюються центральним податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунку визначає один із них як основний (для обліку заборгованості в безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в національній та іноземній валютах. У свою чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та іноземній валюті, також на протязі трьох робочих днів повідомляють про це банк, у якому відкрито основний рахунок.

Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись вимог законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення належних вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки в національній валюті:

поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти з державного або місцевого бюджету для цільового їх використання;

кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначені для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов договору);

депозитні, що відкриваються на певний строк для отримання вкладником процентного доходу. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення терміну дії кредитної угоди повертаються знову на поточний рахунок. Відсотки на депозити перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту.

контокорентний рахунок поєднує в собі особливості поточного та кредитного рахунків. На цьому рахунку може виникати як кредитове, так і дебетове сальдо, тобто це рахунок, по якому виконуються як розрахункові, так і кредитні операції.

Для того, щоб відкрити поточний рахунок, підприємство повинно подати в банк такі документи:

заяву на відкриття рахунку, підписану керівником та головним бухгалтером;

копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати реєстрацію;

копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації;

копію документа про взяття підприємства на податковий облік;

картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитку печатки підприємства;

копію документа, що реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Взаємовідносини суб'єктів підприємницької діяльності з банками щодо порядку здійснення безготівкових розрахунків регулюються Інструкцією ”Про безготівкові розрахунки в Україні.”

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними.

Рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо) відкриваються підприємствами в банку, що їх обслуговує, лише на підставі заяви про відкриття акредитива, заяви про перерахування коштів тощо.