Операції комерційних банків по обслуговуванню безготівкових розрахунків юридичних осіб

Якщо законами або актами Кабінету Міністрів України встановлено, що розрахунки за рахунками здійснюються за спеціальним режимом, то ця Інструкція застосовується в частині, що не суперечить йому.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку в формі електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком. Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку, за винятком випадків, визначених Інструкцією про безготівкові розрахунки.

Розділ ІІ. Економічна оцінка проведення безготівкових розрахунків в Україні

2.1 Зміст розрахункових операцій суб'єктів господарської діяльності

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, виконання різного роду зобов'язань а також при розподілі та перерозподілі грошових коштів відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Саме сукупність всіх платежів і створює грошовий оборот [28, с. 21], який охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового обороту на підприємстві спричиняють вплив стадії та обсяги виробництва та споживання. Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів, призводить до збільшення платежів, пов'язаних з їх придбанням. Збільшення трудомісткості продукції викликає зростання платежів, пов'язаних з оплатою праці.

Особливе місце розрахунки займають в процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, ресурсів та капіталу. саме цей момент треба враховувати, розглядаючи рух товарів та пов'язаний з ними оборот грошей.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів та послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь у розрахунках, тобто перебувають в обороті, і пасивні гроші, які є потенційним платіжним засобом (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, кошти населення, фонди накопичення, зберігання тощо).

Маса грошей, яка перебуває в обороті, має дві форми: готівкову та безготівкову, яка становить більшу частину (в Україні понад 60%, в розвинутих країнах - понад 90%) грошової маси. Безготівкови1й оборот охоплює всі сфери господарських відносин підприємств та організацій, банківських та фінансових установ, населення.

Грошові розрахунки на кожному підприємства пов'язані з такими напрямками:

забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної плати);

реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

забезпечення спільної діяльності підприємств;

отримання і погашення кредитів, сплата відсотків за користування кредитом.

Таке групування пов'язане з різною економічною сутністю названих розрахунків, документооборотом, видами та методами фінансового і банківського контролю.

Безготівковий оборот повністю здійснюється через банківські установи, в яких відкрито рахунки суб'єктів підприємницької діяльності.

Всі безготівкові розрахунки підприємств слід розглядати як цілісну систему, яка включає в себе:

класифікацію розрахунків;

організацію розрахунків;

форми відповідних документів;

взаємовідносини платників з банками.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти розрахунки за товарними та за нетоварними операціями; місцеві, міжміські та міжнародні розрахунки.

Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунку покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних зобов'язань між постачальником і покупцем продукції.

Розрахунки здійснюються в різних формах, які в свою чергу неможливі без використання різних видів розрахункових документів. Ці документи виконуються постачальником або (і) платником, а в окремих випадках - банком. До розрахункових документів належать: платіжні вимоги, платіжні вимоги-доручення, платіжні доручення, чеки, акредитиви, векселі, інкасові доручення.

Правові основи організації відносин безготівкових розрахунків у господарському обороті України регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр щодо розробки форм та засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

2.2 Розрахунковий документ - основа для проведення розрахункової операції

При здійсненні будь-якої розрахункової операції, пов`язаної з різними формами безготівкових розрахунків, визначається підстава для виконання такої операції. Саме розрахунковий документ є основою для проведення безготівкових розрахунків між суб'єктами господарювання.

Розрахункові документи - це складені за встановленою формою документи, що подаються до банку юридичними особами і містять розпорядження (чи вимогу) про перерахування певної суми грошових коштів у безготівковій формі за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та інші платежі.

Виходячи зі своїх технічних можливостей, клієнт може передавати у банк документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних документів каналами зв'язку.

Залежно від форми розрахунків, документи повинні містити такі реквізити:

Назва документа.

Зазначається назва розрахункового документа або реєстру, передбаченого Інструкцією Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Код розрахункового документа.

Зазначається код розрахункового документа за Державним класифікатором управлінської документації, затвердженим наказом Держстандарту України від 06.11.96 N 472.

N (номер) документа.

Зазначається номер розрахункового документа, що може включати як цифри, так і букви.

Дата складання.

Зазначається дата складання розрахункового документа: число, місяць та рік цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР (за винятком розрахункових чеків) або число - цифрами ДД, місяць - словом, рік - цифрами РРРР.

Дата валютування.

Зазначається дата, починаючи з якої гроші, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача.

Сума словами.

Зазначається з великої букви сума розрахункового документа та слово “гривень” ("гривня”, “гривні” або “грн."), копійки - цифрами та слово “копійка” ("копійки”, “копійок” або “коп."). Якщо сума складається лише з копійок, то перед її зазначенням обов'язковим є написання слів “Нуль гривень”. Якщо сума платежу виражена в цілих гривнях, то зазначається “00 копійок” або “00 коп.”.

Сума.

Зазначається сума цифрами, гривні від копійок відділяються комою, копійки позначаються двома знаками. Якщо сума розрахункового документа виражена в цілих гривнях, то замість копійок проставляється два нулі “00”.

Код платника.

Зазначається ідентифікаційний код платника за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ. Якщо ідентифікаційний код юридичній особі не присвоєний, то ставиться дев'ять нулів

Платник.

Зазначається назва платника, що відповідає назві платника, яка заявлена в банку платника в картці із зразками підписів та відбитка печатки, або його скорочена назва, яка відповідає зареєстрованій в установчих документах.

Рахунок платника.

Зазначається номер рахунку платника в банку.

Банк платника.

Зазначається назва та місцезнаходження (населений пункт) банку платника. Якщо платник обслуговується у відділенні банку, то зазначається назва балансової установи банку.

Код банку платника.

Код банку, зазначеного в пункті 11.

Банк отримувача.

Зазначається назва та місцезнаходження (населений пункт) банку отримувача. Якщо отримувач обслуговується у відділенні банку, то зазначається назва балансової установи банку.

Код банку отримувача.

Код банку, зазначеного в попередньому пункті.

Отримувач.

Зазначається назва отримувача, що відповідає назві отримувача, яка заявлена в банку отримувача в картці із зразками підписів та відбитка печатки, або його скорочена назва, яка відповідає зареєстрованій в установчих документах.

Код отримувача.

Зазначається ідентифікаційний код отримувача за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Якщо платник знає, що ідентифікаційний код юридичній особі не присвоєний, то ставиться дев'ять нулів.

Рахунок отримувача.

Зазначається номер рахунку отримувача в банку.

Код країни нерезидента.

Якщо платник є нерезидентом, то проставляється символ “П” і тризначний код країни платника; якщо отримувач є нерезидентом, то проставляється символ “О” і тризначний код країни отримувача; якщо платник і отримувач є нерезидентами одночасно, то проставляється символ “П” і тризначний код країни платника, далі символ “О” і тризначний код країни отримувача.

Призначення платежу.

Цей реквізит у платіжних дорученнях та платіжних вимогах-дорученнях та у платіжних вимогах у разі договірного списання коштів заповнюється з урахуванням вимог заповнюється з урахуванням вимог, установлених Інструкцією Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 135.

М. П. платника (місце печатки).

Ставиться відбиток печатки, зразок якої заявлений платником банку платника в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Підписи платника.

Ставляться підписи (підпис) відповідальних осіб платника, які вповноважені розпоряджатися рахунком і зразки підписів яких заявлені банку платника в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Підпис банку.

Ставляться підписи відповідального виконавця банку, який оформив меморіальний ордер, та працівника, на якого покладено функції контролера.

М. П. отримувача.

Ставиться відбиток печатки отримувача, зразок якої заявлений банку отримувача в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Підписи отримувача.

Ставляться підписи (підпис) відповідальних осіб отримувача, які вповноважені розпоряджатися рахунком і зразки підписів яких заявлені банку отримувача в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Строк дії чека.

Строк дії чека зазначається так: дата та рік цифрами, місяць словом.

Дата надходження.

Зазначається дата (число, місяць та рік) отримання банком платника розрахункового документа: цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР або число зазначається цифрами ДД, місяць - словом і рік - цифрами РРРР, що засвідчується підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Дата виконання.

Зазначається дата (число, місяць та рік) списання коштів з рахунку платника цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР або число зазначається цифрами ДД, місяць - словами, рік - цифрами РРРР, що засвідчується підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Дата надходження в банк стягувача (отримувача).

Зазначається дата прийняття та перевірки банком стягувача платіжної вимоги, яка підлягає надсиланню в банк платника (банком чи безпосередньо стягувачем) або дата прийняття банком отримувача розрахункового документа (реєстру, заяви на відкриття акредитива) для надсилання в банк платника, яка засвідчується підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Рахунок стягувача (отримувача).

Зазначається номер рахунку стягувача (отримувача) в обслуговуючому банку.

Стягувач (отримувач).

Зазначається назва стягувача (отримувача), що відповідає назві стягувача (отримувача), яка заявлена в банку стягувача (отримувача) в картці із зразками підписів та відбитка печатки, або його скорочена назва, яка відповідає зареєстрованій в установчих документах. Додатково може зазначатися поштова адреса стягувача.

Банк стягувача (отримувача).

Зазначається назва банку, що обслуговує стягувача (отримувача), у який стягувач (отримувач) подав платіжну вимогу. Додатково може зазначатися місцезнаходження цього банку.

М. П. стягувача (отримувача).

Ставиться відбиток печатки стягувача (отримувача), зразок якої заявлений банку стягувача (отримувача) в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Підписи стягувача (отримувача).

Ставлять підписи відповідальні особи стягувача (отримувача), зразки підписів яких заявлені банку стягувача (отримувача) в картці зі зразками підписів та відбитка печатки.

Код стягувача (отримувача).

Зазначається ідентифікаційний код стягувача/отримувача за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Код банку стягувача (отримувача).

Зазначається код банку стягувача (органу державного казначейства, якщо він присвоєний) або отримувача, якому стягувач (отримувач) надав розрахунковий документ.

М. П. банку.

Ставиться відбиток печатки банку в разі перерахування коштів на рахунки клієнтів-отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках.

У випадку, якщо хоча б один із вищевказаних реквізитів не заповнено або заповнено неправильно, банк зобов'язаний не приймати такий документ до виконання.

Паперові розрахункові документи, як правило, виконуються у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств, які обслуговуються в одній установі банку, - в трьох примірниках. Списання коштів з рахунків платників відбувається на основі першого примірника розрахункового документа.

Банк платника приймає документи від клієнта на протязі операційного дня і виконує їх того ж дня. Якщо документи були отримані після закінчення операційного дня, то розрахунки за ними проводяться наступного дня.

2.3 Розрахунки платіжними дорученнями та їх характеристика як основного розрахункового документа

Видана Національним банком Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні значною мірою відповідає вимогам сьогоднішньої економічної ситуації щодо регулювання відносин сторін при розрахункових операціях. Цим документом передбачено використання різних форм безготівкових розрахунків. Однак, як засвідчує практика, суб'єкти господарювання в переважній більшості випадків для розрахунків за платежами товарного і нетоварного характеру, фактично відвантажену продукцію (надані послуги чи виконані роботи), завершенні розрахунків між підприємствами обирають платіжне доручення, незважаючи на можливу несвоєчасність виконання платежів підприємствами, використання коштів не за призначенням та зростання дебіторської заборгованості.

Слід відзначити, що при розрахунках у безготівковій формі за отримані товари , виконані роботи та надані послуги між юридичними особами все ще рідко використовуються чеки, хоча саме їх використання сприяє значному скороченню потреби в готівці. У платіжному обороті кількість чеків становить лише близько 1,5%.

Іншою формою розрахунків, що недостатньо використовується у платіжному обороті України, є акредитив. Хоча ця фома розрахунків є досить надійною, частка використання акредитивів для розрахунків є мізерною - близько 0,1 відсотка від всіх операцій. Я вважаю, що головні фактори, котрі не дозволять цій формі розрахунків досягти належних обсягів - це валютне законодавство та нестабільність економічного та політичного становища України. Аналізуючи перший фактор, можна сказати, що у “Порядку здійснення контролю за надходженням товару за імпортними контрактами” у пункті 1.2 передбачено, що “… уповноважений банк приймає до виконання заявку клієнта на купівлю іноземної валюти … тільки під зареєстровані у цьому банку контракт на імпорт товарів …”. Що стосується другого фактора, то слід відзначити, що коли в країні спостерігається економіко-політична нестабільність, низька культура оплати, тоді для здійснення міжнародних розрахунків рекомендується використовувати саме акредитиви.

Наявність цих двох факторів впливає на зменшення кількісної та вартісної частки банківських переказів і відповідно на збільшення частки акредитивів у міжнародних розрахунках України.

Не досить активно на сьогодні задіяний і вексель. Незначний відсоток розрахунків векселями пояснюється недосконалістю чинного законодавства з питань вексельного обігу.

Надалі для ширшого запровадження різних форм безготівкових розрахунків установи банків повинні ще на стадії укладення з клієнтами договорів на розрахунково-касове обслуговування передбачити в них найпрогресивніші форми форми розрахунків, а в процесі проведення операцій, пов'язаних із безготівковими розрахунками, здійснювати контроль за виконанням умов договорів.

Економічні агенти можуть самостійно вибирати для розрахунків один із засобів платежу, які дозволено використовувати чинним законодавством. Проте цей вибір не можна назвати цілком довільним. Насправді він пов'язаний, насамперед для споживачів, зі згодою одержувача. Також на вибір платіжних інструментів можуть впливати інші чинники, а саме:

вартість використання конкретного платіжного інструменту для платника;

характер стосунків між платником і одержувачем

чи є платіж одноразовим чи повторюється постійно;

чи є платіж місцевим, на далеку відстань чи зарубіжним.

Оскільки більшість платежів здійснюється в межах країни, спостерігається певна періодичність перерахувань коштів та зважаючи на невисоку вартість і зручність у використанні, основним платіжним засобом, який використовується при виконанні безготівкових розрахунків є платіжне доручення.

Механізм розрахунків платіжними дорученнями показано на рисунку 2.1.

Рис. 2.1

Схема документообороту при розрахунках

платіжними дорученнями. [7, с. 140].

4

6 2

1

Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги) і виписує рахунок-фактуру.

Платник, отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, направляє платіжне доручення в банк, що його обслуговує.

Якщо платник і постачальник є клієнтами одного банку, то сума прийнятого банком до виконання доручення списується в дебет рахунка платника і зараховується в кредит рахунка одержувача. Якщо рахунки відкрито в різних банках, то наступні розрахунки проводяться в порядку міжбанківських розрахунків у день подачі платіжного доручення.

Банк платника направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника.

Банк постачальника зараховує відповідну суму коштів на рахунок постачальника.

Банк постачальника передає постачальнику виписку з поточного рахунка про зарахування коштів, до якої додається копія платіжного доручення з відміткою банка платника.

Цей документ оформляється платником за формою, наведеною в Інструкції про безготівкові розрахунки, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в тій же Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення. Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування, а банк, що обслуговує отримувача, зобов'заний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування. Якщо ж дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першого робочого дня, наступного за днем, який визначений датою валютування.

Операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером, у реквізиті “Призначення платежу” якого зазначає номер і дату електронного розрахункового документа, а також повторює текст реквізиту “Призначення платежу” цього електронного розрахункового документа.

Платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Банк отримувача, одержавши цю вказівку, цього самого дня перераховує кошти з відповідного рахунку на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів платником.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо немає чи недостатньо коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:

за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи,надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та (або) обумовлено в договорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого законодавством України;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів чи страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів;

в інших випадках відповідно до укладених договорів та (або) законодавства України.

Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Платник та отримувач у договорах між ними можуть установлювати додаткові вимоги до даних, які потрібно зазначати в реквізиті “Призначення платежу”. Посилання на суму податку на додану вартість платник робить у випадках, передбачених законодавством України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”.

Банк приймає від платника платіжне доручення на перерахування заробітної плати на рахунки працівників підприємств, що відкриті в банках, або грошовий чек на отримання заробітної плати лише за умови одночасного подання платником у строк, установлений законодавством України, платіжних доручень на перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету і зборів чи страхових внесків до державних цільових фондів, або документальне підтвердження їх сплати раніше. У реквізиті “Призначення платежу” такого платіжного доручення зазначається дата виплати заробітної плати, форма її видачі (у натуральній формі, виплати з виручки тощо) і період, за який здійснено виплату. Крім того, можуть зазначатись інші потрібні дані. У цьому реквізиті зазначається, що податки до бюджету та збори чи страхові внески до державних цільових фондів, які утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати праці, перераховуються повністю або (у разі недостатності коштів на рахунку платника для перерахування утриманих сум повністю) - пропорційно сумі виплаченої заробітної плати. Відповідальність за повноту перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників і нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та зборів чи страхових внесків до державних цільових фондів, несе платник.

Документальним підтвердженням про сплату платником утриманих з цієї заробітної плати сум податків і зборів чи страхових внесків є примірники платіжних доручень про їх перерахування, у яких банк платника заповнив реквізит “Дата виконання”, або оригінал документа відповідного органу про звільнення цього платника від сплати податку чи збору чи страхового внеску, або наявність за ним переплати.

Якщо банк не забезпечив одночасно з видачею (перерахуванням) коштів на виплату заробітної плати перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов'зкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, відповідного територіального органу Пенсійного фонду, то він за рахунок власних коштів сплачує відповідному Фонду суму несплачених страхових внесків. У разі несплати самим банком цих сум Фонд здійснює їх стягнення в судовому порядку з банку.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку, то розрахунки з нею платник може здійснювати, перераховуючи кошти за платіжним дорученням на повідомлений цією особою відповідний рахунок у банку, який здійснюватиме виплату цих коштів готівкою. У реквізиті “Призначення платежу” такого платіжного доручення платник обов'язково має зазначати повністю прізвище, ім'я та по батькові цієї фізичної особи, інша інформація надається за бажанням платника. Виплата коштів з цього рахунку здійснюється згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку з питань готівкового обігу. Якщо банк не здійснив виплату готівкою тих коштів, що переказані отримувачу (фізичній особі) на відповідний рахунок, унаслідок його неявки протягом 30 робочих днів з дня надходження цих коштів до банку, то банк отримувача зобов'язаний протягом трьох робочих днів повернути їх платнику (ініціатору). За недотримання цих строків банк отримувача несе відповідальність згідно із законодавством України.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв'язку шляхом перерахування відповідної суми на рахунок з переказних операцій підприємства зв'язку. Через підприємства поштового зв'язку здійснюються перекази:

на ім'я окремих фізичних осіб - коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо);

підприємствам - коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Для перерахування коштів підприємству зв'язку платник подає до обслуговуючого банку платіжне доручення, у якому зазначає реквізити підприємства поштового зв'язку, з рахунку якого сплачуватимуться перекази їх отримувачам, та номери списків отримувачів коштів.

Взаємовідносини між підприємствами зв'язку, платниками та отримувачами, що стосуються здійснення підприємствами зв'язку переказу коштів, регулюються відповідними нормативно-правовими актами Українського державного підприємства поштового зв'язку “Укрпошта”.

Згідно даних звітності банку, у минулому році в системі “Першого Українського Міжнародного Банку” було зафіксовано такі співвідношення між обсягами платежів за допомогою різних формам безготівкових розрахунків:

платіжного доручення - 86 %, платіжної вимоги-доручення - 2,2 %, платіжної вимоги - 0,2 %, акредитива - 8,7 %, векселя - 0,5 %, чека - 2,1 %, заліку взаємної заборгованості - 0,3 %.

Рис. 2.2

Співвідношення різних форм безготівкових розрахунків клієнтів “Першого Українського Міжнародного банку”

Ці дані суттєво відрізняються від узагальнених даних по цілій банківській системі України через те, що цей банк досить велику увагу приділяє роботі з такими видами платіжних документів, як акредитив. Саме завдяки цьому чиннику показники використання інших видів розрахункових документів, особливо платіжного доручення, є дещо нижчими, ніж по всій банківській системі України.

Аналізуючи платіжне дорученя як основний вид розрахункових документів, слід виділити те, що використання цієї форма розрахунку значно переважає всі інші види розрахунків. Суб'єкти господарської діяльності у Рівненській, Запорізькій, Черкаській, Дніпропетровській, Полтавській, Луганській, Кіровоградській, Івано-Франківській областях використовували платіжне доручення у понад 95% випадків здійснення розрахунків. А в цілому по Україні платіжне доручення використовується у 90% випадків.

Розділ ІІІ. Перспективи та тенденції розвитку банківської системи у сфері безготівкових розрахунків

3.1 Система електронних платежів Національного банку України та напрями розвитку платіжної системи України

У разі виконання банком розрахунків за платіжними документами клієнтів можливі два варіанти: обидва клієнти, між якими виконуються розрахунки, є клієнтами одного й того ж банку або ж один з клієнтів (одержувач коштів) є клієнтом іншого банку.

За першим варіантом виконання платежу означає переміщення суми платежу з рахунка платника на рахунок одержувача в одному й тому самому банку зі здійсненням відповідних бухгалтерських проводок. Це внутрібанківська операція, оскільки обидва рахунки перебувають в одному банку і можуть бути виконані безпосередньо.

У другому варіанті рахунок одержувача перебуває в іншому банку, а отже, для здійснення платежу постає потреба взаємодії між банками та виконання міжбанківських платежів: сума з рахунку платника має бути спочатку перерахована на рахунок банку-одержувача, а вже потім - на рахунок самого одержувача.

Загалом в Україні міжбанківські розрахунки можуть виконуватись такими способами:

встановленням прямих кореспондентських відносин між банками;

через систему міжбанківських електронних платежів Національного банку України;

через узгоджені з НБУ мережі систем розрахунків комерційних банків.

До 1992 року комерційні банки України здійснювали розрахунки між собою за допомогою паперових розрахункових документів за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена у СРСР ще у 1933 році. Іноді такі розрахунки займали від двох до шести тижнів, що призводило джо надмірного відволікання у розрахунки коштів підприємств, зростали обсяги неплатежів суб'єктів господарювання, траплялися часті підробки платіжних документів. У 1992 - 93 роках в Україні використовулася модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими у регіональних управліннях НБУчерез розрахункрво-касові центри. Механізм таких розрахунків характеризувався такими негативними рисами, як локальне застосування автоматизованих технологій, відсутність міжбанківських стандартів комп'ютерних технологій у галузі платіжних систем, низька захищеність платіжних документів від фальсифікації, практична неможливість оперативного контролю за станом міжбанківських розрахунків з боку Національного банку а також не передбачав елементів заліку, тобто розрахунки відбувались у повній сумі, застосовувались паперові розрахункові документи, що знижувало дієвість системи розрахунків і ситуація в сфері платежів не поліпшувалась в кращу сторону.

Враховуючи таку ситуацію у платіжній системі України, Національний банк, розробляючи наприкінці 1992 року концепцію електронного грошового обігу в Україні, першочерговим завданням визначив побудову та впровадження системи електронних міжбанківських розрахунків, у якій розрахунки здійснювалися б лише на основі електронних документів.

Система міжбанківських електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) - це загальнодержавна платіжна система , яку створено з метою виконання розрахунків (як за дорученням клієнтів, так і за зобов'язаннями банків один перед одним) між банківськими установами, органами державного казначейства на території України із застосуванням електронних засобів приймання, обробки, передавання та захисту інформації.

До основних завдань СЕП НБУ слід віднести:

задоволення потреб економіки, що реформується та розвивається;

удосконалення грошово-кредитної політики, яку прводить НБУ;

виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових розрахунків;

мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та на обіг грошових коштів;

високий рівень безпеки міжбанківських розрахунків;

надання широкого спектру послуг для кристувачів;

високий рівень внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю.

Серед функцій, які виконує СЕП НБУ, основними можна назвати такі:

здійснення розрахунків між банками України в національній та іноземних валютах;

ефективне використання тимчасово вільних коштів;

надання інформаційних послуг учасникам розрахунків;

забезпечення надійності розрахунків;

багатоступеневий контроль за достовірністю даних на всіх стадіях розрахунків;

багаторівневий захист інформації від несанкціонованого доступу на усіх стадіях обробки.

Сучасна система електронних платежів була створена фахівцями НБУ в 1993 році і за короткий проміжок часу пройшла випробування. Після відповідного доопрацювання та вдосконалення програмно-технічного забезпечення системи 1 жовтня 1993 року почалося її запровадження в промислову експлуатацію. На 1 січня 1994 року практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дозволило відмовитись від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити безпеку і конфіденційність банківської інформації, досягти прискорення виконання розрахунків та обігу коштів, зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами, вивільнення грошової маси, підсилення контролю за станом грошової маси у державі, появи нових можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан, підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів.також вдалося уникнути значних збитків держави та підприємців, які виникали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів.

Для участі в системі електронних платежів комерційний банк встановлює з територіальним управлінням НБУ кореспондентські відносини. На коррахунку відображаються кошти, фактично наявні у комерційногоь банку, для виконання міжбанківських розрахунків через СЕП.

СЕП за будовою є деревоподібною структурою, яка складається з трьох рівнів.

Рис. 3.1

Порядок здійснення міжбанківських розрахунків через СЕП НБУ [20, с. 215].

На нижньому рівні цієї системи розміщені комерційні банки - учасники розрахунків. Середній рівень СЕП представлений мережею регіональних розрахункових палат. Регіональна розрахункова палата (РРП) - це підрозділ регіонального управління НБУ, до функцій якого належить обслуговування СЕП і впровадження нових платіжних технологій в межах відповідного регіону. РРП обслуговують установи комерційних банків, для яких відкриті кореспондентські рахунки - у відповідних територіальних управліннях НБУ. На найвищому рівні знаходиться Центральна розрахункова палата. Центральна розрахункова палата (ЦРП) являє собою підрозділ центрального управління НБУ, який має обслуговувати СЕП на всій території України і зводити міжрегіональний баланс. ЦРП виконує також функції РРП для банківських установ Києва і Київської області.

Програмне забезпечення СЕП складається з програмно-технічних комплексів - автоматизованих робочих місць, що відповідають трьом рівням структури СЕП: Центральна розрахункова палата - АРМ-1, АРМ ІПС; розрахункові палати - АРМ-2; банківські установи - АРМ-НБУ.

Робота СЕП ґрунтується на таких основних принципах.

СЕП функціонує за схемою типу “брутто”, оскільки кожна наступна оплата виконується окремо з урахуванням підсумкового сальдо, отриманого на попередній операції.

Трансакції, тобто банківські операції з переказування грошових коштів, зокрема й за кордон, відображаються в режимі реального часу на технічних кореспондентських рахунках банків у РРП.

Трансакції, які потенційно приводять до стану овердрафту, тобто до стану, коли на рахунку банку виникає дебетове сальдо, блокуються. Отже, початкові платежі від банків приймаються лише в межах, які визначаються розміром поточного залишку на коррахунку.

Ініційована банківською установою трансакція не підлягає відміні.

Ініціатива трансакції належить банкові, який дебетує власний рахунок. Можливість дебетування рахунку іншого учасника СЕП надано лише відповідним підрозділам НБУ для обмеженого переліку типів трансакцій.

Головним режимом роботи системи є передавання електронних платіжних документів та підтвердження їх отримання (квитовка). СЕП виключає необхідність використання паперової технології.

У кожному регіональному управлінні НБУ, точніше в його підрозділі Регіональної розрахункової палати, ведуться транзитні рахунки для відстежування трансакцій, ініційованих, але не закінчених протягом одного банківського дня. Це дає змогу організовувати роботу учасників СЕП з урахуванням специфіки кожного з них, скажімо нестійкої роботи каналів зв'язку та ін.

Граничні суми трансакцій у системі не обумовлені. Неявними межами можуть бути собівартість трансакції (мінімальна) та поточне значення кореспондентського рахунку банку-ініціатора (максимальна).

Банки виконують початкові платежі в СЕП в межах значення свого коррахунку.

СЕП є власністю НБУ і обслуговує комерційні банки на договірній основі.

З метою максимального розширення кола послуг відповідно до потреб учасників СЕП, враховуючи підпорядкованість установ комерційних банків одна одній, НБУ розробив та запровадив різні способи взаємодії головного банку з філіями, що отримали назву “моделі обслуговування консолідованого коррахунку комерційного банку”. Короткий опис цих моделей подано далі.

Модель 1. Консолідований коррахунок обласної дирекції з відкриттям технічних рахунків філіям (див. дод. Ж ).

Головний банк та філії розташовані в одному адміністративному регіоні України.Головний банк та філії є прямими учасниками СЕП. Головний банк керує роботою філій у СЕП за допомогою механізму лімітів. Ця модель є найпростішою. Вона вимагає від банків лише незначного доопрацювання програмно-технічних комплексів ОДБ для головних банків, її найсуттєвішим недоліком є те, що сфера дії обмежена одним адміністративним регіоном України.

Модель 2. Консолідований коррахунок юбласної дирекції без відкриття технічних рахунків філіям (див. дод. З).

Головний банк та філії розташовані в одному регіоні України. Головний банк має внутрішньобанківську платіжну систему для організації обслуговування філій. Ця модель дозволяє головному банку повністю керувати платіжними трансакціями філій у межах регіону. Так само, як і для першої моделі, сфера її дії обмежується одним адміністративним регіоном України. Однак друга модель вимагає наявності власної ВПС, до функцій та умов експлуатації якої НБУ висуває ряд певних вимог.

Модель 3. Консолідований коррахунок комерційного банку без відкриття технічних рахунків філіям (див. дод. И).

Третя модель є територіальним розширенням другої моделі. Сферою її дії є територія всієї України. Основні її переваги -- наявність єдиного коррахунку у межах усієї України та повний (прозорий) контроль головного банку над усіма міжбанківськими розрахунками філій. Однак третя модель вимагає наявності повнофункціональної внутрішньобанківської платіжної системи, до функцій та умов експлуатації якої НБУ висуває досить жорсткі умови.

Модель 4. Консолідований коррахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків філіям (див. дод. К).

Ця модель є територіальним розширенням першої моделі. Сферою її дії є територія всієї України. До основної переваги першої моделі - простоти та зручності експлуатації для банків - додається можливість злиття кореспондентських рахунків усіх філій, незалежно від місця їх розташування, керування філіями в масштабах усієї України. Недоліки цієї моделі -недостатній рівень керування головним банком початковими платежами філій, яке здійснюється лише методом обмеження загальних сум платежів, але не конкретного санкціонування кожної трансакції. Із зростанням кількості філій ускладнюється централізоване керування їх кредитними ресурсами, збільшується час реакції головного банку на інформацію, що надається, та зворотного зв'язку з його боку у вигляді керуючої інформації.

Модель 5. Консолідований коррахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям (див. дод. Л).

Ця модель є поєднанням четвертої та другої. Структура підпорядкованості філій є дворівневою. При цьому на першому рівні діють механізми роботи за четвертою моделлю, а на другому рівні кожне регіональне управління виступає для філій свого регіону (філій другого рівня) у ролі головного банку другої моделі. П'ята модель найбільше відповідає потребам банків, які мають у банківських регіонах розгалужену мережу філій зі своїми ВПС усередині регіонів, але не мають технічних можливостей забезпечити повноцінне функціонування своєї власної ВПС у масштабах усієї України.

Модель 6. Консолідований коррахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків обласним дирекціям та їх філіям (див. дод. М).

Шоста модель є розвитком четвертої моделі, а саме - організацією підпорядкованості філій у вигляді дворівневого дерева. Така модель призначена для комерційних банків, які не можуть або не хочуть розробляти ВПС як у масштабах усієї України, так і в рамках окремих регіонів, але при цьому мають достатньо розгалужену систему філій у декількох регіонах України для того, щоб надавати своїм регіональним управлінням право організовувати роботу філій у регіоні за принципами, аналогічними роботі за першою моделлю.

Модель 7. Консолідований коррахунок комерційного банку з відкриттям технічних рахунків філіям (див. дод. Н).

Сьома модель є розвитком четвертої моделі, з доданням двох принципових відмінностей. Існує механізм обмеження категорій початкових платежів, які дозволяється виконувати філіям (за сумами, за балансовими рахунками тощо). Головний банк засобами спеціальної формалізованої мови управління філіями формулює обмеження (так звані бізнес-правила), які він вважає необхідними встановити для конкретної філії. Програмне забезпечення ОДБ філії веде базу даних обмежень, чинних на поточний момент. Усі початкові платежі, які повинна виконати філія, перевіряються ОДБ філії на відповідність встановленим обмеженням. Головний банк може здійснювати початкові платежі від імені всіх своїх філій (як при обслуговуванні за третьою моделлю). Таким чином досягається можливість контролю головним банком за значними фінансовими операціями філії, з наданням їй певної незалежності щодо розпорядження малими сумами.

Модель 0. Інформаційна модель.

Обслуговування в СЕП за такою моделлю виконується без злиття коррахунків філій комерційного банку і полягає в наданні банку додаткової інформації про роботу його філій в СЕП у межах територіального управління НБУ.

Станом на 01.01.2004 року за тією чи іншою моделлю обслуговування консолідованого коррахунку працюють 56 комерційних банків - юридичних осіб, що становить 35,2% загальної кількості банків. Як правило, це найбільші банки. Питома вага сум їх трансакцій становить понад 70%.

Рис. 3.2

Розподіл комерційних банків - юридичних осіб за моделями роботи в СЕП НБУ.

Найбільшу кількість трансакцій банки виконують за третьою моделлю обслуговування консолідованого рахунку. За цією моделлю працюють банки з розгалуженою мережею філій такі, як Промінвестбанк, Укрсоцбанк та інші великі банки.

Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє потреби економіки України на поточний час. Це, зокрема, підтвердив і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 року, коли у зв'язку з впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2-3 рази і висувалися підвищені вимоги щодо швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала покладені на неї в той час завдання.

Проте ця система розроблена на основі програмного забезпечення, що не відповідає сучасним стандартам для систем подібного класу і в майбутньому СЕП не зможе забезпечити достатню надійність, гнучкість, продуктивність, належний рівень захисту інформації.

Зважаючи на світові тенденції розвитку платіжних систем, НБУ створює систему електронних міжбанківських розрахунків України (СЕМР) - цілісну систему, що призначена для виконання міжбанківських розрахунків у найбільш зручній для певного користувача формі (режим реального часу, кліринг) та для моніторингу коррахунків банківських установ України.

Складовиами СЕМР є:

система моніторингу рахунків - це підсиситема, що призначена для централізованого ведення і моніторингу коррахунків банківських установ у НБУ;

ситема термінових переказів - підсистема для обслуговування платежів великими сумами і термінових платежів у режимі реального часу;

система клірингових розрахунків - підсистема для виконання платежів малими сумами в пакетному режимі.

На даний час НБУ в межах СЕП створив підсистему термінових пероеказів, що працює в режимі “on-line”, тобто, з точки зору користувача, реагує на ініційовану трансакцію практично миттєво.

Користувачі системи термінових переказів отримали такі можливості:

зарахування коштів на коррахунок банку-отримувача здійснюється в момент надсилання банком-відправником трансакцій до системи;

банки можуть виконувати важливі платежі практично миттєво, будучи впевненими у надходженні платежу на коррахунок отримувача.

Впровадження системи переказів коштів у режимі реального часу дозволяє наблизити НБУ до участі в системі міждержавних розрахунків TARGET, оскільки необхідною умовою участі країни в такій системі розрахунків є наявність державної системи міжбанківських розрахунків класу RTGS (Real-Time Gross Settlement) - ситеми розрахунків великими сумами, в якій і обробка інформації, і остаточний розрахунок здійснюються безперервно, в режимі реального часу. Система термінових переказів є власне системою класу RTGS.

3.2 Нові форми обслуговування клієнтів через систему „клієнт-банк”

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс „клієнт банку-банк” (“Bank On-line”). Система “Bank On-line” є програмним комплексом, який забезпечує можливість безпечної віддаленої роботи клієнта з банком і призначена для створення, пересилання (отримання) та обробки електронних розрахункових документів та іншої інформації у формі електронних повідомлень та файлів.

Система „клієнт-банк” в Україні розглядається як складова програм автоматизації банківської діяльності. Вона є джерелом надходження розрахункових документів через системи автоматизації банку до системи електронних платежів Національного банку чи внутрішньої платіжної системи і складається з банківської та клієнтської частин.

Банківська частина системи „клієнт-банк” - це невід'ємна складова частина програм автоматизації банківської діяльності і має забезпечувати безперервний захист клієнтських електронних розрахункових документів під час їх оброблення в системі автоматизації банку.

Основними функціями банківської частини є:

ведення нормативно-довідкової інформації та забезпечення нею програмних комплексів клієнтської частини;

розподіл прав доступу користувачів-клієнтів, реєстрація доступу клієнтів, запобігання несанкціонованого доступу;

обмін платіжними документами з клієнтською частиною;

інформування клієнта про результати приймання до оплати чи відхилення його документів;

обмін платіжними документами з програмним комплексом ОДБ, який власне і виконує розрахунки клієнта за документами, що отримані через систему “клієнт-банк”;

обмін із клієнтською частиною допоміжною технологічною інформацією та бухгалтерськими документами на зразок “виписка з рахунку”, на основі яких клієнт має змогу отримати повну інформцію про стан свого рахунку та рух коштів на ньому;

ведення протоколів роботи, архівів проведених та відхилених операцій.

Клієнтська частина системи „клієнт-банк” є комплексом, що розміщений на підприємстві, яке уклало договір з банком на обслуговування через таку систему і забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі.

Сновними функціями клієнтської частини є:

ведення необхідної нормативно-довідкової інформації;

ведення значення рахунку клієнта, що є відображенням рахунку, який ведеться в банку, з максимальною оперативністю і точністю. Можливе ведення двох варіантів відображення стану рахунку: з урахуванням тільки фактично проведених документів - фактичного, та з урахуванням “коштів у розрахунках” - прогнозованого;

підготовка початкових платіжних документів ;

обмін з банком платіжними документами;

отримання відповідних платіжних документів з банку;

обмін з банком технологічною інформацією та надання клієнту повної інформації про стан виконання розрахунків за кожним з платіжних документів, що проходить як через систему “клієнт-банк”, так і поза цією системою;

ведення протоколів роботи, архівів проведених та відхилених операцій.

Електронні розрахункові документи, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Реквізити електронного розрахункового документа, що використовується в системі „клієнт-банк”, визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них:

назву документа;

номер документа і дату його складання;

назву, ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку;

назву та код банку платника;

назву, ідентифікаційний код (номер) одержувача та номер його рахунку;

назву та код банку одержувача;

суму цифрами;

призначення платежу.

Банківська частина системи „клієнт-банк” забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному електронному розрахунковому документі клієнта та за платіжним файлом. Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи „клієнт-банк” і оброблення банком його електронних розрахункових документів є окремий договір між клієнтом і банком. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо.