Дiяльнiсть комерцiйних банкiв на фондовому ринку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу капіталу

1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

1.2 Характеристика сучасного фондового ринку України

1.3 Вплив банківської системи на фондовий ринок

Розділ 2. Оцінка фондового ринку України та зарубіжний досвід

2.1 Основні операції комерційних банків на ринку цінних паперів

2.2 Фондові біржі України та аналіз зарубіжного досвіду

2.3 Новітні тенденції розвитку міжнародного фондового ринку

Розділ 3. Перспективи комерційних банків в системі фондового ринку

3.1 Проблеми корпоративного управління в діяльності комерційних банков

3.2 Шляхи розвитку ринку державних цінних паперів в Україні

3.3 Основні напрямки використання потенціалу комерційних банків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ринок цінних паперів є важливим елементом ринкової інфраструктури і об'єктом державного регулювання. В Україні він перебуває в стадії формування, якій властивий пошук форм та інструментів, що визначили б норми поведінки основних учасників обміну специфічного товару - цінних паперів.

Великий потенціал активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки значною мірою усувалися від кредитування реального сектора економіки. Більша частина комерційних банків не мають достатнього капіталу для фінансування серйозних і довгострокових проектів у виробничiй сфері. Вони в основному зорiєнтованi на здiйснення операцiй чи кредитування переважно “своїх” невеликих i середніх торговельних пiдприємств, власних фiрм, структур, або придбання цінних паперiв.

Даними питаннями займалися такі вітчизняні вчені як Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сідоров В.М., та зарубіжні автори О'Брайєн Дж., Чарльз М. Хігер, Х'ю К. Паттон.

Незначна ж кiлькiсть провiдних банкiв, здатних здiйснювати весь спектр банкiвських операцiй, переживають великi труднощi. Передусiм це пов'язано із значними обсягами неповернених кредитiв, у результатi чого чимала частка банкiвських активiв виявилася розпорошеною та знецiненою. До того ж, по - сутi вiдсутнiй дiйовий механiзм санації, реструктуризації i банкрутства банкiв, пiдвищення рiвня їх капiталiзації. Тому тривалий час операції з цінними паперами залишались або взагалі поза увагою комерційних банків, або обмежувались їх купівлею - продажем.

Але останнім часом ситуація значно змінилася і на сучасному етапі розвитку ринкових відносин до компетенції українських банків можна віднести широкий спектр операцій з цінними паперами. Ці операції є відносно новими, але надзвичайно перспективними, беручи до уваги активізацію фондового ринку України, основними учасниками якого виступають комерційні банки. Саме тому дана робота присвячена двом актуальним питанням: фондовому ринку та комерційним банкам, а саме їх взаємодії - операціям комерційних банків на фондовому ринку України.

Мета дослідження даної дипломної роботи полягає в комплексному аналізі комерційних банків в системі фондового ринку України, також в розробці практичних рекомендацій, що спрямовані на покращення діяльності і його розвиток для підйому економіки.

Для реалізації даної мети у дипломній роботі було поставлено наступні завдання:

1. Оцінити фондовий ринок України, а також зарубіжний досвід.

2. Проаналізувати операції з цінними паперами в комерційних банках.

3. Визначити напрямки діяльності комерційних банків на фондовому ринку.

4. Обґрунтувати сучасну систему фондового ринку України, а також міжнародний досвід.

5. Вдосконалити основні тенденції розвитку міжнародного фондового ринку і фондового ринку України.

Об'єктом дослідження є діяльність комерційних банків на фондовому ринку.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних та практичних аспектів щодо вдосконалення діяльності комерційних банків на фондовому ринку.

В роботі використані нормативні документи України стосовно фондового ринку та регулювання діяльності комерційних банків в галузі цінних паперів, звіти про діяльність комерційних банків станом на 2002-03 роки, широке коло публікаційних матеріалів, запропоновані практичні рекомендації по вдосконаленню діяльності комерційних банків з цінними паперами.

Новизна дипломної роботи полягає у розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності операцій з цінними паперами:

1. Здійснити торгові операції з векселями, тобто їх купівлю - продаж, тим самим збільшуючи загальний обсяг операцій з цінними паперами і відповідно прибуток.

2. Включити до операцій з цінними паперами операції по інкасуванню та акцептуванню векселів.

3. Залучити до обігу поряд з облігаціями внутрішніх державних позик акції, ощадні сертифікати та інші види цінних паперів.

4. Розширити коло клієнтів, яким надаються реєстраторські та комісійні послуги.

Обґрунтовані рекомендації в даній дипломній роботі можуть знайти своє практичне використання в діяльності комерційних банків для розвитку ринку цінних паперів України.

Структура та обсяг дипломної роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Дипломна робота містить 92 сторінки машинописного тексту, 6 рисунків, 11 додатків. Список використаних джерел складає 63 найменування.

Розділ 1. Фінансовий ринок як механізм перерозподілу капіталу

1.1 Фондовий ринок, як складова частина фінансового ринку

Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та заставодавцями за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців і назад.

Сучасний фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками, фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовими інструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування та управління, як інвестиційними зокрема, так і взагалі економічними процесами.

Фінансовий ринок поділяється на грошовий ринок та ринок капіталів (див. схему 1.).

Рис. 1.1.Структура фінансового ринку

Розглянемо конкретно складові елементи цієї схеми.

Під грошовим ринком розуміється ринок короткострокових кредитних операцій (до одного року). В свою чергу грошовий ринок поділяється на обліковий, міжбанківський та валютний ринки. До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами є казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань (цінні папери). Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - висока ліквідність та мобільність. [59,c.243]

Міжбанківський ринок - це частина ринку позичкових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки.

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'язаний зі сплатою грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб різних країн.

Ринок капіталів охоплює середньо- та довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- та довгострокових) та ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів. На відміну від грошового ринку, який задовольняє в основному короткострокові потреби, ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Задача РЦП - забезпечити найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції по ціні, яка влаштовувала б обидві сторони.

Таким чином, ринок цінних паперів являється тією частиною фінансового ринку яка охоплює, як кредитні відносини так і відносини співвласності. Учасниками ринку цінних паперів є емітенти цінних паперів, інвестори та інвестиційні інститути. [59, c.255]

Емітент цінних паперів - це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. В ролі емітенту може виступати держава, державні органи, підприємства, спільні підприємства та підприємства з іноземним капіталом, зареєстровані на території України.

Інвесторами є юридичні та фізичні особи, які купують цінні папери від свого імені та за власний рахунок з метою отримання прибутку.

Інвестиційними інститутами є юридичні особи які здійснюють діяльність виключно з цінними паперами (наприклад, банки, фінансові посередники, інвестиційні компанії, інвестиційні фонди тощо).

Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично неможливо запровадити щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за найтиповішими ознаками: характеристикою економічної поведінки та різновидами діяльності на ринку цінних паперів (див. схему 2, схему 3). [18,c.22]

Учасники ринку цiнних паперів, з урахуванням їх економiчної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституцiйнi учасники). У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акцiонернi товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб'єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професiйнi учасники працюють на ринку цiнних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. До найпоширеніших видів дiяльностi належать:

- посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперiв;

- депозитарна розрахунково - клірингова діяльнiсть з управління цінними паперами;

- діяльнiсть із ведення реєстру власників іменних цінних паперiв;

- організація торгівлі на ринку цінних паперів тощо.



Рис. 1.2. Класифікація учасників РЦП в Україні за характеристикою економічної поведінки.



Рис 1.3. Класифікація учасників РЦП в Україні за видом діяльності на ринку.

Окремим видом професійної діяльності є торгівля цінними паперами, тобто реалізація цивільно-правових контрактів, пов'язаних із цінними паперами, якими передбачено їх “оплату проти поставки” новому власникові на підставi доручення або на засаді комісії за рахунок клієнтів (брокерська діяльність) чи від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльнiсть).

Випуск та обіг цiнних паперiв в Українi провадиться за посередництвом банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції із цінними паперами є єдиним видом діяльностi.

Інші підвиди професійної діяльності на ринку цiнних паперів пов'язані зі згаданими вищє. Це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання, обслуговування угод із цінними паперами, а також послуги, що безпосередньо сприяють укладенню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

За критеріями, визначеними Державною комісією з цінних паперiв та фондовому ринку України професійною діяльністю на ринку цiнних паперів вважається:

- для фізичних осіб - придбання ними цiнних паперiв від свого імені і за свій рахунок згідно з контрактами та відчуження цих цiнних паперів упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вартості) має перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; [18, c.21]

- для юридичних осіб - придбання за контрактами цінних паперiв і їх похідних та наступне відчуження цих цiнних паперів упродовж року після їх отримання. Загальний оборот з обігу (згідно з номінальною вартістю) за цими контрактами має перевищувати суму, адекватну 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. [18, c.21]

Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний. На первинному ринку цінних паперів відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів з допомогою інвестиційних фірм, банків, брокерських фірм або самим емітентом. Пропозицію цінних паперів на ринку забезпечують компанії, які здійснюють розміщення своїх цінних паперів з метою залучення додаткових грошових коштів для фінансування розширення своєї діяльності, а також держава шляхом емісії облігацій для фінансування державних програм чи покриття дефіциту державного бюджету.

У січні - лютому 2003 року Національний банк України продовжував виконувати операції з обслуговування державного боргу, ^пов'язані з первинним розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними. Проведено 25 аукціонів з первинного розміщення державних цінних паперів, на яких розміщено ОВДП на загальну суму 234 млн. грн., що порівняно з відповідним періодом 2002 року більше в 2.7 раза. За результатами проведених аукціонів, до Державного бюджету залучено кошти в сумі 218.7 млн. грн., або в 1.9 раза більше, ніж у відповідному періоді 2002 року. Середньозважена дохідність розміщених державних облігацій за січень - лютий становила 7.83% річних.

У лютому поточного року на 13 проведених аукціонах із первинного розміщення ОВДП реалізовано державних цінних паперів на загальну суму 129 млн. грн. і до Державного бюджету залучено коштів на суму 125.9 млн. грн.

У структурі розміщених у лютому облігацій найбільшою (70.1%) була питома вага ОВДП з терміном обігу до 3 місяців, середньозважений рівень дохідності яких становив 7.45%. Середньозважена дохідність ОВДП з терміном обігу до 6 місяців становила 7.86%.

Вторинний ринок цінних паперів - це ринок, на якому продаються і купляються раніше випущені цінні папери, тобто відбувається зміна власників цінних паперів.

У січні - лютому 2003 року порівняно з відповідним періодом попереднього року обсяг операцій на вторинному ринку державних цінних паперів зменшився майже наполовину (на 49.3%) і становив 832.3 млн. грн.

На біржових торгах у січні - лютому поточного року укладено угод із купівлі-продажу державних облігацій на суму 0.002 млн. грн.

Обсяг угод з ОВДП на позабіржовому вторинному ринку становив 299.8 млн. грн., що на 7.3% більше, ніж у відповідному періоді 2002 року. Обсяг операцій з надання кредитів під заставу державних цінних паперів, включаючи операції Національного банку України з рефінансування банків, порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшився в 8.4 раза і становив 532.5 млн. грн.

У лютому 2003 року порівняно з попереднім місяцем обсяг операцій на вторинному ринку цінних паперів зменшився на 66.2%, у тому числі на позабіржовому ринку - на 66.6%, з надання кредитів під заставу державних цінних паперів, включаючи операції Національного банку України з рефінансування банків, - на 65%.

Вторинний ринок, з точки зору його організації, поділяється на централізований і децентралізований.

Централізованим ринком цінних паперів є фондова біржа, децентралізованим - ринок, на якому обертається недопущені до обігу на фондові біржі цінні папери (але це не виключає обігу на цьому ринку допущених цінних паперів), і який, як правило, складається з великої кількості брокерсько-ділерських фірм.

Фондова біржа, в залежності від форми організації, може бути публічно правовою, тобто державною, або створюватися як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути торговці цінними паперами, які мають дозвіл на таку діяльність. Основною задачею фондовою біржі є організація біржових операцій на належному рівні та здійснення цілого ряду операцій: прийняття цінних паперів, оформлення угод про їх купівлю-продаж, виконання взаєморозрахунків всередині біржі, проведення валютних аукціонів тощо.

На фондовій біржі обертаються цінні папери, допущені до обігу. Такі ціні папери проходять спеціальну експертизу і включаються в біржовий список.

Ринок цінних паперів може кваліфікуватись виходячи з територій, на яких обертаються цінні папери. Виділяють регіональні, національні, світові (міжнародні) ринки цінних паперів. Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, “цінні папери - це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносин позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів іншим особам”. Цінні папери можуть бути іменними та на пред'явника.

Відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів:

Акції.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

Облігації підприємств.

Казначейські зобов'язання республіки.

Ощадні сертифікати.

Векселі.

Приватизаційні папери.

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого проценту. Випускаються облігації таких видів:

1. Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик.

2. Облігації підприємств. Облігації можуть випускатися іменними та на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власником грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

довгострокові - від 5 до 10 років;

середньострокові - від 1 до 5 років;

короткострокові - до одного року.

Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються прості та переказні векселя.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право на отримання доходу по ньому у вигляді дивіденду, а після закінчення встановленого строку викупається фондом. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника.

Крім вищезгаданих фондових інструментів, існує багато інших, таких як ф'ючерси, опціони, гаранти тощо, які являються похідними цінними паперами.

Існують різні класифікації цінних паперів:

1. За емітентами:

державні (випускаються центральним урядом, місцевими органами влади тощо);

приватні;

міжнародні;

2. За способом виплати доходу:

з фіксованим доходом;

з плаваючим доходом;

3. За способом реєстрації:

іменні;

на пред'явника.

Одним із найголовніших перспективних завдань для українського ринку цінних паперів є створення Національної фондової біржі. До її функцій можуть належати: котирування та обіг цінних паперів підприємств загальнонаціонального значення та державних цiнних паперiв; формування і підтримання курсу українського індексу цiнних паперів на основі котирування акцій 30-50 найбільших компанiй; розробка i встановлення єдиних для України правил біржової торгівлі; розробка й апробація методологічних та методичних підходів до розвитку ринку цiнних паперів, фондових технологій; створення системи підготовки нацiональних кадрiв та системи інформації фондового ринку; формування в Українi єдиної системи електронного обігу цінних паперів; котирування та обiг цiнних паперів іноземних компанiй, які мають відповiднi дозволи Міністерства фінансів України.

1.2 Характеристика сучасного фондового ринку України

Ринок цiнних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних внутрішньої і зовнішньої позик і мунiципальних облігацій, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чекiв, інвестицiйних сертифiкатiв.

Розширюється позабіржовий ринок цінних паперів. Нині в Україні працює більше тисячі фінансових посередників, які займаються фондовими операціями. Це банки, інвестиційні фонди і компанії, довірчі товариства, торговці цінними паперами.

Зростає кількість емітентів цінних паперів та обсяги їхніх емісій. Якщо в 1992-1995 роках цінні папери в основному випускали фінансово - кредитні установи, то 1999 - 2003 роках збільшилася питома вага емітентів - промислових підприємств, що є результатом поглиблення приватизаційних процесів. [31, c.35]

Але, незважаючи на це, сьогодні фондового ринку в загально - визнаному в світі розумiннi в Україні поки що не існує. Це зумовлено багатьма причинами. Зокрема, не вироблено логічно завершеної законодавчої бази і депозитарної системи, окремі елементи вітчизняного фондового ринку не відповідають стандартам Міжнародної організації зі стандартизації (IS0). Не вирішено проблеми перереєстрації і надання гарантій щодо доставки цiнних паперів.

Недоліками ринку цінних паперів України є:

на ринку обертаються, як правило не самі цінні папери, а їх замінники - сертифікати, які видаються акціонерам на загальну суму куплених акцій;

відсутність інформації щодо рентабельності і надійності щойно створених акціонерних товариств;

недостатня кількість цінних паперів промислових підприємств.

Подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів. Найголовнішими серед них є такі:

кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;

відставання існуючої законодавчої та нормативно - правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому (як приклад можна згадати ситуацію, що склалася з трастами та іншими фінансовими посередниками);

недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, незначна кількість операцій із похідними від цінних паперів;

відсутність гарантій по операціях із цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

зубожіння більшої частини населення, його низька купівельна спроможність, що заважає появі масового приватного інвестора;

відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення, в тому числі й у цінних паперах. [31, c.35]

До проблем формування фондового ринку фахівцi відносять також невизначеність правового забезпечення механiзмiв котирування цiнних паперiв, тобто відсутність нормальної системи ціноутворення.

На відміну від розвинутих фондових ринків, угоди з купівлі-продажу в Україні часто укладаються не між торговцями цінними паперами на організованому вторинному ринку (оскільки не створено єдиного центру укладення таких угод), а безпосередньо між емітентом та інвестором або кількома інвесторами. Отож говорити про прозорiсть цього ринку не доводиться. Розвиткові біржової торгівлі цінними паперами перешкоджає курс на реалізацiю акцій великих і середнiх підприємств на комерційних і некомерційних конкурсах під певні зобов'язання. Досить часто мають місце випадки, коли на торгах Української фондової біржі з виставлених на продаж пакетів акцiй кількох емітентів купуються не всi або не купується жоден. Така ситуація виникає через неодноразову пропозицiю Фондом державного майна України неліквідних акцій. Часом не знаходять збуту на УФБ i Київській міжнародній фондовій біржі й векселі, що виставляються на продаж.

Поряд з вищенаведеними факторами на формування вітчизняного ринку цінних паперiв впливають також: рівень інфляції; розмір емісії і погашення цінних паперів; величина платоспроможного попиту інвесторів; значення облікової ставки НБУ; величина прибутковостi окремих інструментів фондового ринку; ступень інтересу нерезидентів до українських цінних паперів; рівень державного контролю за діяльнiстю на нацiональному фондовому ринку вiтчизняних та іноземних інвесторiв; швидкість і легкість переходу прав власності на цінні папери; якість системи розрахунків за угодами із цінними паперами; рівень підготовки професійних учасників фондового ринку; наявність необхідної інфраструктури; надiйність захисту прав інвесторів тощо. [11, c.21]

В той же час позитивним моментом, на думку фахівців Нацiонального банку України, є подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів (вперше випущених в квітні 1995 року), який дає можливість запровадити нові надійні та ліквіднi фiнансовi інструменти регулювання грошово - кредитного ринку. Слід звернути увагу на такі моменти.

По-перше, завдяки використанню державних цінних паперiв залучаються до фiнансування дефіциту державного бюджету неемісійні кошти, значно знижується інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

По-друге, за обсягами цінних паперів, що розміщуються і перебувають в обігу, державні облігації на фондовому ринку України посідають домінуюче становище і є найбільш привабливим інструментом для вкладання коштів юридичними і фiзичними особами, у тому числі нерезидентами. По-трете, набув значного розвитку вторинний ринок державних цінних паперів. При цьому якісно новим і прогресивним етапом у розвитку такого ринку є впровадження в липнi 1996 року спеціалiзованого електронного депозитарiю, з допомогою якого можна здійснювати операції, пов'язані з переведенням облігацій від одного власника до іншого, у режимі реального часу і вести реєстр власників державних цінних паперів. [11, c.21]

По-четверте, становлення фондового ринку державних цінних паперів в Україні стало можливим завдяки проведенню НБУ певної роботи, пов'язаної з підготовкою необхідних нормативно - методичних документів та введенням у дію комп'ютеризованих інформаційних технологій для обслуговування розміщення, обліку, обігу та погашення державних облігацій, а також сплати відсотків.

Позитивною слід вважати можливість використання населенням своїх приватизаційних сертифікатів. Велике значення в становленні фондового ринку належить корпоратизації підприємств. Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства дає можливість виходу їх акцій на ринок капіталів, але власником залишається держава.

До конкурентноздатних сегментів ринку цінних паперів можна віднести ринок казначейських векселів та муніципальні позики.

Необхідність розвитку ринку казначейських векселів визначається їх особливою роллю на грошовому та фінансовому ринках. Випуск казначейських векселів слугує засобом мобілізації короткострокових ресурсів для покриття внутрішніх річних розривів у доходах та видатках держбюджету для обслуговування держборгу. І разом з тим казначейські векселі є найбільш гнучким інструментом кредитної політики центрального банку. Банк України, володіючи портфелем казначейських векселів, може активно впливати економічними методами на ринок міжбанківських кредитів.

В умовах дефіцитності міських бюджетів, поруч з приватизацією муніципальної власності, для залучення додаткових ресурсів на конкретні цілі розвитку міського господарства можуть широко використовуватись муніципальні позики, вони є необхідною складовою частиною приватизаційних заходів. Так, передача у власність населення житлового фонду, приватизація інших об'єктів муніципальної власності вимагають, з метою підтримання та розвитку міського господарства як єдиного комплексу, створення гнучких комерційних структур по ремонту житла та комунікацій, забудові нових районів, благоустрою міської території тощо. Мобільним джерелом фінансування названих проектів є випуск облігацій муніципальних позик. Для підвищення привабливості таких позик для населення міста та інституційних інвесторів, окрім гарантованого доходу, доцільно вводити додаткові пільги держателям досить великих пакетів, наприклад, право на пільгове придбання квоти житла, яка спеціально виділяється при житловій позиці, право на придбання інших матеріальних ресурсів із міського фонду тощо. Муніципальні позики не тільки забезпечують швидку мобілізацію ресурсів, але й гарантують відповідальність місцевої адміністрації за цільове використання коштів.

Окрім боргових зобов'язань уряду та місцевих органів влади, існують також боргові зобов'язання підприємств. У розвинених країнах борговi зобов'язання підприємств, переважно у формі облігаційних позик, здобули широкий розвиток у зв'язку з можливостями акумуляції великих обсягів капіталів та розосередженням кредитних ризиків. По суті ці позики замінили довгостроковий банківський кредит. На фінансовому ринку України облігаційні позики перебувають на стадії первинного розміщення облігацій деяких науково-виробничих фірм та асоціацій.

Основним фактором, що визначає і низьку кон'юнктуру на ринку облігацій, є високі темпи зростання інфляції, які зменшують схильність до довгострокового інвестування. По суті, на ринку корпоративних облігацій діють ті ж тенденції що й на ринку державних цінних паперів.

Сучасний ринок акцій, окрім особливостей структури пропозиції, має ряд додаткових специфічних рис. Передусім, це низька ліквідність даного ринку. Так, по відношенню до загального числа пропозицій кількість укладених угод коливається від 0% до 30-35%. По відношенню до обсягу пропозиції (сукупної ціни продавця) спостерігається ще більш низька ліквідність, сума укладених угод становить 0-15% від обсягу пропозиції. [59, c.371]

Низька ліквідність ринку акцій, окрім малих оборотів, характеризується також значною різницею цін пропозицiї на різних біржах, великими розривами цін продавців та покупців, різкими кон'юнктурними коливаннями курсів акцій бірж. Усе це надає ринку акцій вельми нестійкий характер.

У цілому низька ліквідність організованого ринку акцій визначається відсутністю вторинного ринку як такого, роль якого й повинні відігравати фондові біржі.

В умовах інфляції та загальної економічної нестабільності, починаючи з 1992 року досить стійким є ринок комерційних банків. Серед факторів стійкості даного ринку до негативних економічних впливів можна віднести такі: жорстке регулювання ліквідності комерційних банків з боку центрального банку; широка диверсифікація вкладів, що забезпечує збереження капіталу та отримання середньої норми доходу всіма акціонерами банку; можливість створення активного, тобто біржового, вторинного ринку, оскільки банки створюються в основному як акціонерні товариства відкритого типу. [59, c.371]

Розглянуті фактори, що визначають сталість ринку акцій банків, набувають зовнішнього виразу у формі динаміки курсів даних акцій: для них характерні, як правило, невеликий розрив між ринковим курсом та номінальною вартістю; стійке, хоч і повільне, підвищення ринкового курсу. Таким чином, капіталізована оцінка фінансового капіталу банків у цілому відповідає ефективності позикового капіталу.

У зв'язку з приватизацією, у тому числі у формі акціонування, передбачається більш швидке зростання ринку акцiй виробничих підприємств (підприємств нефінансового сектора). Нинішній первинний ринок акцій цих підприємств невеликий. Розміщення акцій здійснюється в основному самими емітентами без посередництва бірж та банків. Розміщення акцій здiйснюється у формі конкурсу замовлень. У сучасних умовах в Україні розпочався процес формування суб'єктів фондового ринку. За станом на 1 січня 1996 року у Міністерстві фінансів України зареєстровані випуски цінних паперів понад 300 емітентів з обсягом акціонерного капіталу більше 100 млрд. крб. У ролі торговців ланцюговими паперами діють більше 200 структур. [59, c.372]

Проте слід зазначити, що банки розміщують тільки свої цінні папери, будучи торговцями цінними паперами чисто номінально в силу володіння відповідною ліцензією, оскільки для них операції з цінними паперами ще менш прибуткові, ніж кредитування. Більш-менш активно діють на фондовому ринку поки що не більше 20-25 компаній. Емітентів, що колись були державними підприємствами, а зараз розмiщують свої акції у ході приватизації, налічується ще менше. Держава як емітент цінних паперів поки ще не проявляє активності. Розроблені в деяких регіонах так звані пілотнi проекти муніципальних позик просуваються до реалізації дуже повільно через непідготовленість місцевих органів влади. Такі фондові інструменти, як опцiони та ф'ючерси у практиці навіть не згадуються, а вексель, будучи універсальним цінним папером, не застосовується, хоч підприємства відчувають гостру кризу платежів. [59, c.372]

У даний час ринок цінних паперів проявляється в небіржовій торгівлі. У порівнянні з розміщенням цiнних паперiв на первинному ринку, вторинний ринок поки ще перебуває у зародковому стані. Становлення його буде визначатись передусім рівнем приватизації, появою ліквідних цінних паперів та створенням інфраструктури фондового ринку - широкої мережі фінансових посередників, депозитаріїв та клірингових палат.

Процес формування фондового ринку повинен проходити одночасно з процесом приватизації державної власності. Ці процеси тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Отже, активізація процесів приватизації та акціонування підприємств є невід'ємною умовою розвитку фондового ринку. Приватизація є потужним поштовхом до формування фондового ринку через створення відкритих акціонерних товариств на базі середніх та великих промислових підприємств. Проте цей процес поки що не здобув свого розвитку. У той же час досить широкий розвиток здобули орендні стосунки, у результаті реалізації яких колективи підприємств більшу частину майна викуповують за рахунок власних коштів.

Серед інших важливих причин, що стримують процес приватизації та, як наслідок, розвиток ринку цінних паперів, можна назвати такі:

пасивність та прихована протидія верхніх рівнів управління (міністерств, держкомітетів, корпорацій) процесу приватизації;

відсутність законодавства для створення інфраструктури приватизації в особі різних фінансових посередників, зокрема інвестиційних фондів та компаній;

відсутність гнучкої нормативної бази приватизації численних об'єднань, асоціацій, концернів, що включають кілька юридичних осіб, через систему холдінгових компаній і т.ін.

Завданням, яке стоїть перед ФР України, є створення дієздатних механізмів для проведення акціонування державних підприємств. Тому важливим видається знайти найефективніші шляхи розміщення акцій приватизованих підприємств, що сприятимуть розвитку ФР України. Первинне розмiщення акцій підприємств може здійснюватись шляхом підписки, відкритого продажу або аукціону. Як один з варіантів розміщення акцій доцiльно розглянути можливості використання комп'ютерно-комунікаційної мережі АТ “Центральний депозитарій”, створеної групою торговців цінними паперами для проведення аукціонного продажу акцій приватизованих підприємств. За допомогою даної мережі можливе створення єдиного простору для реалізації акцій у межах України, швидкого здійснення операцій по купівлі-продажу цінних паперів, не вдаючись до їх випуску в матеріалізованій формі. Дана система дозволяє також створити основу для обігу акцiй підприємств, що приватизуються, на вторинному ринку.

Необхідною умовою існування ФР є створення вторинного ринку, що забезпечує ліквідність цінних паперів, які випускаються. У формуванні вторинного ринку цінних паперів важливе місце належить позабіржовому ринку.

Одним з напрямків розвитку позабіржового ринку, основою його організаційної структури може стати Центральна торговельна дилерська система (ЦТДС), створена на основі єдиної мережі незалежних локальних депозитаріїв торговців цінними паперами, що забезпечує конфеденційність інформації та її захист від несанкціонованого доступу,

Система повинна включати в себе такі елементи:

систему депозитарного обліку;

розрахункову систему;

торговельну (клірингову) систему.

Для вдосконалення функціонування фондового ринку в Україні слід здійснити ряд заходів:

встановити для всіх фінансових посередників, ВАТ, банків, фондових бірж правила роботи на фондовому ринку (розкриття емітентом інформації про себе та цінні папери не тільки в момент їх випуску і закінчення емісії, а й протягом наступного обігу);

ввести нормативи ліквідності цінних паперів, зменшити мінімальні відрахування до страхових резервів емітента;

обмежити скупку емітентом власних цінних паперів у період їх емісії з метою попередження надмірно ризикових операцій з інвестиціями;

запровадити обов'язкове державне страхування приватизаційних вкладів населення;

створити інститут незалежних реєстраторів;

ввести спеціальні обмеження на суміщення певних видів професійної діяльності на фондовому ринку (брокер або дилер не може бути держателем реєстру) з метою зменшення зловживань на ринку цінних паперів;

розробити і законодавчо закріпити злиття і поглинання комерційних структур, в активах яких є фондові нагромадження;

посилити контроль з боку ДКЦПФР за рівнем професійної підготовки працівників інвестиційних інститутів;

до Закону України “Про акціонерні товариства” ввести положення про те, що повним гарантом прав інвесторів (акціонерів) з належною відповідальністю може виступати спостережна рада АТ;

ввести пільговий порядок оподаткування доходів по цінних паперах.

Крім того необхідно збільшити темпи розвитку уніфікації програмного забезпечення операцій з фондовими цінностями, особливо на позабіржовому ринку, а також прискорити формування єдиних комунікаційних мереж на території України. Комп'ютеризація фондових операцій є найпотужнішим фактором прискорення створення єдиного фінансового ринку України, зміцнення та стандартизації взаємозв'язків з фінансовими ринками інших країн та, у кінцевому підсумку, основою для найшвидшого приєднання України як повноправного партнера до світового ринку позикових капіталів.

Необхідно також значно збільшити обсяги випуску й обігу держаних цінних паперів, відновивши до них довіру з боку населення. Йдеться як про всеукраїнські державні папери - облігації внутрішніх і зовнішніх позик, державні казначейські зобов'язання, - так і про муніципальні облігації загальних та цільових місцевих позик.

Питання обігу в Україні цінних паперів іноземних компаній не вирішено перш за все на законодавчому рівні. Тут повинні бути прийняті державні нормативно - правові акти щодо вирішення принципових питань котирування й обігу в нашій країні іноземних паперів: хто дає на це дозвіл, за якими критеріями тощо. Водночас необхідно визначитися і з суто технічними питаннями: перевезення (чи переведення) цінних паперів через кордони, механізм сплати дивідендів, у якій продаються папери і сплачуються дивіденди, і таке інше.

Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову - таки постають питання законодавчого характеру. Та й є і інші. З них чи не найголовніше - конкурентоспроможність наших цінних паперів.

1.3 Вплив банківської системи на фондовий ринок

Процес організації, формування та розвитку фінансового ринку як важливого елемента системи ринкової моделі економіки спричинив активізацію діяльності банків не тільки в ролі головних депозиторів і кредиторів, а й вимагає якнайширшого та досконалого виконання банками ролі головних професіоналів підсистем фінансових ринків. Необхідність розвитку цього напрямку банківської діяльності спричинено потребами у здійсненні комплексного обслуговування. Проте особливо посилилась необхідність у виконанні ролі професіоналів фінансових ринків банками у зв'язку з формуванням та розвитком ринку цінних паперів в Україні.

За таких умов на сучасному етапі розвитку банківської діяльності особливо важлива роль банків з виконання функцій професіоналів фінансових ринків, що реалізується через здійснення ними посередницької діяльності. Серед фінансових посередників, що виконують роль професіоналів фінансових ринків, банки мають ряд особливостей. Так, зокрема, інвестиційні компанії, фонди, трастові та фінансові компанії, акумулюючи кошти приватних інвесторів, шляхом емісії власних цінних паперів розміщують їх в акції та облігації держави та підприємств. Вони є посередниками між позичальниками та індивідуальними інвесторами, що виражають їхні інтереси, але не мають права контролювати їхню діяльність. Більшість комерційних банків займаються не тільки посередництвом, наприклад з емісії цінних паперів та їх розміщення, але й мають можливість організовувати спеціальні банківські синдикати - гаранти, надають кредити покупцям цінних паперів, сприяють формуванню вторинного ринку тощо. Цей вид діяльності має важливе значення для ефективного функціонування фінансових ринків, оскільки банки опосередковано активно формують первинний ринок цінних паперів, забезпечують ліквідність фінансових інструментів, що призводить до організації та функціонування вторинного ринку, важливої частини фондового ринку. Банки є саме тими фінансовими інститутами, які за допомогою посередницької діяльності найбільш гармонійно поєднують інтереси емітентів та інвесторів з одночасним розв'язанням завдань банку щодо здійснення комерційної діяльності у найрізноманітніших її формах з використанням усіх необхідних сегментів та підсистем фінансових ринків. Отже банки слід вважати саме тими інститутами, що із виконанням ролі професіоналів при наданні посередницьких послуг спроможні забезпечити комплексне обслуговування контрагентів, що демонструє переваги банківських установ та визначає їхнє провідне місце у виконанні ролі професіоналів як на фінансових ринках взагалі, так і на фондовому ринку України зокрема.

Вивчення та аналіз діяльності різноманітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах дає підстави вважати, що роль комерційних банків на ринку цiнних паперів не всюди однакова. Так, у США комерційним банкам узагалі заборонено проводити операції із цінними паперами і бути членами фондових бірж, а в ряді європейських країн (Німеччина, Франція) навпаки: тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із цінними паперами, оскільки вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою задовольняє потреби клієнтів. В Україні започаткувалась третя модель: рівнодоступна участь усіх інвестиційних інститутів на РЦП. Дана модель не обмежує будь-якої діяльності банків на фондовому ринку. [10, c.51]

Банки спроможні надавати найрізноманітніші види та форми посередницьких послуг. На основі аналізу емітента та спільно з його керівництвом комерційний банк визначає оптимальну суму коштів, яку мобілізувати за допомогою емісії на фінансування певного проекту, визначають найкращі види цінних паперів, які необхідно використати, а також способи і терміни їх розміщення, тобто забезпечують технічне виконання проекту фінансування. В сфері трастових операцій банки виступають як професіонали агентських послуг, як правило, стосовно обігу цінних паперів. За своєю структурою банківська система України характеризується переважанням універсальних, а не спеціалізованих установ, найближчим часом саме банки здатні будуть стати основною ланкою між вільними фінансовими коштами та інвестиційними потребами. Вагомий потенціал комерційних банків в активізації інвестиційної діяльності пояснюється можливістю діяти одночасно у двох важливих напрямках - на ринку цінних паперів та кредитному ринку, які відповідають за переливання заощаджень населення в інвестиції. На даному етапі розвитку банківської системи до інвестиційних функцій комерційних банків належать:

емісія цінних паперів;

посередницька діяльність;

формування власного портфеля цінних паперів;

робота з державними цінними паперами;

консалтинг, аналіз ефективності інвестпроектів;

інформаційна функція.

Можна виділити такі напрями надання послуг банками інвесторами:

експертне сприяння інвесторами на всіх стадіях приватизаційного процесу;

брокерські операції. За допомогою банків і іноземні інвестори можуть брати участь в аукціонах, торгувати акціями на фондовій біржі або на позабіржовому ринку, скуповувати акції у населення;

послуги реєстратора і зберігача;

дослідження і консалтинг, допомога зарубіжним інвесторам у виборі та аналізі українських компаній.

Чинний Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» не відповідає реаліям сучасності. Останніми роками кілька разів робилися спроби щодо його вдосконалення, але всі вони так і не мали успіху. Як відомо, проект закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» після другого читання трансформувався в проект закону «Про емісійні цінні папери і фондовий ринок», але був відхилений парламентом. У результаті все починається спочатку. З огляду на потребу фондового ринку роботу з чергового удосконалення закону розпочала ДКЦПФР, узявши за основу чинний Закон. До складу робочої групи увійшли представники всіх учасників ринку, включаючи Асоціацію українських банків. Такий підхід дозволить врахувати інтереси більш широкого кола учасників та обговорити проект з різних точок зору.

Оскільки сьогодні банки є найбільш активними учасниками фондового ринку, що мають до того ж належний імідж і довіру з боку інвесторів, ДКЦПФР звернулась до АУБ із проханням сформулювати основні концептуальні підходи до розвитку фондового ринку і принципи, що повинні бути закладені у відповідні законодавчі акти

Принциповим питанням є вибір моделі розвитку. Так, американська модель базується на системі права, що має прецедентний механізм врегулювання суперечок між учасниками. Базовий закон такої моделі має рамковий характер. За цією моделлю банки виключаються з учасників фондового ринку.

Європейська модель передбачає переважну позицію банків та інституційних інвесторів, а також виключає дрібних торговців (маклерів, брокерів) зі складу учасників неорганізованого позабіржового ринку. Базовий закон такої моделі має бути законодавчим актом прямої дії, а взаємодія учасників ринку повинна мати регламентований характер.

Зважаючи на європейський напрям інтеграції та необхідність приведення вітчизняного законодавства у відповідність до норм континентального права, модель фондового ринку має відповідати таким базовим вимогам:

1. Розширення переліку фондових інструментів відповідно до потреб економіки.

2. Максимальне посилення ролі банків по всіх головних операціях: дилінг, комісійні операції, андерайтинг, управління активами, емісія тощо.

3. Правове та інструментальне забезпечення умов діяльності інституційних інвесторів (інвестиційні фонди і компанії), недержавних пенсійних фондів, страхових компаній.

4. Здійснення дрібними торговцями професійної діяльності на організованому ринку.

5. Реалізація внутрішнього розмежування напрямів діяльності банків на фондовому ринку: операції з цінними паперами, депозитарна та реєстраторська діяльність.

6. Забезпечення прозорості ринку для інвесторів та умов конкуренції для учасників ринку:

* базування діяльності емітентів на принципах відкритості інформації про їх фінансово-господарську діяльність;

* забезпечення максимально можливої дерегуляції діяльності учасників ринку.

7. Визначення принципів діяльності учасників ринку щодо видів фондових ринків (внутрішніх і зовнішніх) та їх сегментів (біржового, позабіржового організованого, позабіржового неорганізованого).

8. Вичерпне визначення у законі повноважень державних регулятивних органів на фондовому ринку.

Щодо структури базового закону, то її визначає обрана модель фондового ринку. Базовий закон має містити в собі:

1) глосарій та вичерпний перелік визначень спеціальних термінів (Розділ І. Загальні положення);

2) класифікацію цінних паперів, визначення кожного виду цінних паперів, принципів їх обігу, без надання вичерпних переліків за кожним окремим видом (з огляду на можливе розширення переліку цінних паперів у майбутньому). Норму щодо визначення у спеціальних законодавчих актах умов, порядку випуску та обігу окремих видів цінних паперів (Розділ II. Види цінних паперів та порядок їх обігу);

3) класифікацію учасників фондового ринку: емітентів, торговців, інституційних інвесторів (інвестиційні фонди та компанії), універсальних та спеціалізованих банків, пенсійних фондів, страхових компаній. Принципи діяльності учасників ринку (Розділ III. Учасники фондового ринку);

4) мету, принципи діяльності, базові правила функціонування внутрішнього фондового ринку та його сегментів: фондових бірж, торговельно-інформаційних систем, неорганізованого позабіржового ринку, а також порядок взаємодії національного та світових фондових ринків (Розділ IV. Ринки цінних паперів);

5) порядок здійснення емітентами випуску (емісії) цінних паперів на внутрішньому фондовому ринку; діяльність іноземних емітентів на українському фондовому ринку; порядок розміщення українськими емітентами цінних паперів на зовнішніх ринках капіталу (Розділ V. Емітенти цінних паперів та порядок емісії цінних паперів);

6) порядок розкриття інформації учасниками фондового ринку, вимоги до обсягу та складу інформації (Розділ VI. Порядок розкриття інформації учасниками фондового ринку. Особлива інформація);

7) діяльність державних регулятивних органів, розмежування повноважень між ними. Діяльність саморегулівних організацій учасників ринку (Розділ VII. Державне регулювання ринку цінних паперів. Саморегулівні організації учасників ринк.

На нашу думку, не слід включати до закону розділ, який має регулювати функціонування ринкової інфраструктури (депозитарної системи, рейтингових агенцій, консалтингових підприємств), діяльність якої має визначатися окремими законодавчими актами, оскільки базовий закон регулює діяльність суб'єктів фондового ринку, а не функціонування його інфраструктури [46, с. 19].

Розділ 2. Аналіз діяльності комерційних банків на фондовому ринку

2.1 Основні операції комерційних банків на ринку цінних паперів

Згідно із Законом України “Про банки і банківську діяльність” комерційним банкам дозволено:

- випускати, купувати, продавати i зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними;

- залучати і розміщувати кошти та управляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі операції);

- надавати консультаційні послуги;

- проводити розрахунки за дорученнями клієнтів (це стосується і операцій із цінними паперами).

Перелічені види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із цінними паперами, оплачувані власними коштами і за дорученнями. Комерційний банк може бути професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційного посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може працювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові. Останнє можливе, якщо відділ банку, який займається операціями із цінними паперами, має окремий баланс, залучає ресурси за рахунок випуску цінних паперів від імені банку, перерозподіляє вказані ресурси для інвестування у цінні папери. Якщо названі передумови мають місце, то для проведення операцій із цінними паперами, безсумнівно, залучаються власні кошти банку.