Дiяльнiсть комерцiйних банкiв на фондовому ринку

Банк також може діяти на ринку цінних паперів як емітент або інвестор. Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу і зробити висновок, що саме банки випускають найбільшу кількість найліквідніших акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні. Наприклад, основними покупцями облігацiй внутрішньої державної позики є саме комерційні банки.

Основними видами операцій, що їх виконують комерційнi банки на ринку цінних паперів є наступні.

До активних насамперед належать операції, пов'язані з інвестуванням у цінні папери, та обліково - позикові операції. До пасивних - випуск комерційними банками цінних паперів, насамперед - акцій для формування статутного капіталу, крім того, акумуляція залучених коштів (див. схему 5). [18,c.22]

Комерційні банки здійснюють також цілу серію позабалансових операцій (див. схему 6). З даної схеми можна побачити, що пересічний український комерційний банк здатен здійснювати практично всі операції на ринку цінних паперів, одночасно виконуючи роль емітента, інвестора, фінансового посередника та консультанта.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком в процесі активних операцій складають його інвестиційний портфель.

Цінні папери можуть бути об'єктом банківських інвестицій, якщо вони:

обертаються на ринку цінних паперів;

є борговими зобов'язаннями.

Основними цілями банків як інвесторів є забезпечення збереження коштів, тобто безпека вкладень, доходність банківських інвестицій, їх ліквідність та ріст.

У банківській справі інвестиції - кошти, вкладені в цінні папери підприємств і державних установ на відносно тривалий проміжок часу.

Інвестиції комерційних банків відрізняються від кредитних позичок по ряду положень:

1. Кредитні позики передбачають використання коштів на протязі порівняно невеликого періоду часу, при умові їх повернення у встановлений термін з виплатою позичкового проценту. Інвестиції передбачають надходження коштів на протязі відносно тривалого часу, до того як вкладені кошти банку повернуться до свого власника.

2. При банківському кредитуванні ініціатором угоди виступає позичальник, а при інвестуванні - комерційний банк, який прагне купити активи на ринку цінних паперів.

3. В кредитних угодах банк - один із головних кредиторів і в той же час - інвестор коштів в цінні папери підприємств і установ.

4. Банківське кредитування напряму пов'язане з особистими відносинами банка і позичальника, інвестування - знеособлена через різні види цінних паперів багатьох підприємств і установ діяльність комерційного банку.

Основні фактори, які визначають мету проведення інвестиційної діяльності комерційного банку - потреба в отриманні доходу і забезпечення ліквідності певної групи своїх активів, тобто практична можливість перетворювати цінні папери в наявні кошти з мінімальною затримкою по часу і невеликим ризиком втрат.

Емісійні операції кредитних організацій включають в себе операції по реалізації акцій і облігацій, що випускаються з метою залучення ресурсів і збільшення капіталу.



Рис 2.1. Балансові операції комерційних банків на фондовому ринку.



Рис 2.2. Позабалансові операції комерційних банків на фондовому ринку.

Реалізація цінних паперів може здійснюватись шляхом:

Прийому від інвесторів внесків в капітал кредитних організацій належними інвесторам матеріальними активами, які можуть використовуватися в діяльності організації.

Продажу акцій за гривні та валюту.

Переоформлення внесених раніше паїв в акції.

Капіталізації інших власних коштів з розподілом відповідної кількості акцій серед акціонерів або працівників комерційного банку за рахунок:

коштів резервного фонду;

коштів, отриманих банком від продажу акцій їх першим власником понад номінальної вартості;

коштів, отриманих в результаті переоцінки основних засобів комерційних банків;

залишків фондів економічного стимулювання за підсумками року;

основних засобів;

коштів від переоцінки валютної частини власних коштів в розмірі 50% кредитного залишку на кінець звітного року;

дивідендів, нарахованих, але не виплачених акціонерам банку. Ці кошти використовуються на капіталізацію за згодою акціонерів після сплати податків в бюджет;

нерозподіленого прибутку за підсумками попереднього року;

Заміни на раніше випущені банком конвертовані облігації та інші цінні папери - згідно з умовами їх випуску та діючим законодавством. [5, c.242]

До торгових операцій з цінними паперами відносять операції по купівлі-продажу цінних паперів від імені або за дорученням клієнта, а також за рахунок комерційного банку з метою подальшого перепродажу.

До трастових операцій комерційних банків з цінними паперами належать:

розпорядження спадщиною: отримати рішення суду, зібрати і зробити безпечними активи спадщини, сплачувати адміністративні витрати, розраховуватися за боргами, сплачувати податки, розділити майно, яке залишилося, особові послуги членам сім'ї;

операції по довіреності і в зв'язку з опікою: володіння і розпорядження майном в інтересах довірителя.

До агентських послуг можна віднести: збереження активів, управління власністю і юридичне обслуговування (без передачі права власності).

Згідно вимог пункту 3.1.1 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами комерційних банків загальний балансовий портфель цінних паперів повинен розбиватися на портфель цінних паперів на продаж та портфель цінних паперів на інвестиції. Віднесення тієї чи іншої групи цінних паперів до відповідного портфелю є дуже важливим для банківського нагляду і залежить від ряду факторів. Одним з цих факторів є намір банку щодо групи цінних паперів. Намір - це первісне бажання банку в момент придбання цінних паперів щодо напрямів їх подальшого використання. Відповідно до цього фактору портфель банку на продаж повинен включати ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою подальшого перепродажу і отримання торгівельного (спекулятивного, або арбітражного) доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі. Під час знаходження таких груп цінних паперів в портфелі на продаж вони можуть принести дивідендний або процентний дохід, який повинен вважатися додатковим. З іншого боку, портфель банку на інвестиції повинен включати ті групи цінних паперів, що були придбані банком з метою утримання до настання строку їх погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отримання дивідендного або процентного доходу.

Іншим фактором є здатність банку дотримуватися свого первісного наміру щодо групи цінних паперів. Здатність - це наявність в банку реальної можливості виконувати свій намір. На здатність банку впливають такі фактори як наявність ліквідних коштів, рівень достатності капіталу та платоспроможності, наявність ринку для цінного паперу тощо. При класифікації груп цінних паперів здатність банку повинна виступати основним фактором, тобто у разі наявності в банківській установі наміру щодо цінного паперу, але відсутності реальної здатності до здійснення такого наміру, цінний папір повинен класифікуватися виходячи із здатності банку.

Керівництво комерційного банку за зміни внутрішніх чи зовнішніх умов господарювання може змінити свій намір щодо групи цінних паперів та перевести цінні папери із портфелю на інвестиції до портфелю на продаж.

До переліку таких умов відносяться:

наявність фактів значного погіршення стану кредитоспроможності емітенту;

зміна режиму оподаткування торгівельного, процентного або дивідендного доходів;

значна структурна реорганізація банку (придбання іншого банку, злиття з іншим банком чи виділення самостійного банку);

застосування або зміна вимог нормативних актів щодо заборони або обмеження максимальної суми інвестицій комерційних банків в певні види цінних паперів;

значне збільшення нормативних значень коефіцієнтів платоспроможності і достатності капталу, що спричиняє необхідність скорочення суми активів банку;

значне збільшення значень коефіцієнтів ризику, що використовуються щодо видів цінних паперів при розрахунку суми активів, зважених на ризик.

У відповідності до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” загальний балансовий портфель цінних паперів комерційного банку може включати такі цінні папери, що емітовані резидентами та нерезидентами України і допущені до обігу на фондовому ринку України:

Акції дочірніх компаній.

Акції асоційованих компаній.

Частки участі в господарських товариствах, що оформлені цінними паперами (крім акціонерних товариств).

Привілейовані акції акціонерних товариств закритого типу.

Прості акції акціонерних товариств закритого типу.

Привілейовані акції акціонерних товариств відкритого типу.

Прості акції акціонерних товариств відкритого типу.

Облігації дочірніх компаній.

Облігації асоційованих компаній.

Облігації підприємств (суб'єктів господарської діяльності).

Ощадні сертифікати.

Облігації внутрішньої державної позики.

Облігації внутрішніх місцевих позик.

Цінні папери, що рефінансуються Національним банком України.

Векселі суб'єктів господарської діяльності.

Власні прості та привілейовані акції.

Розглянемо детальніше деякі з операцій комерційних банків з цінними паперами.

З метою стимулювання розвитку ринку державних цінних паперів, підтримки необхідної ліквідності комерційних банків Національний банк України може надавати комерційним банкам кредит під забезпечення державних цінних паперів (ломбардний кредит).

Ломбардний кредит - це кредит Національного банку України, який надається комерційному банку під забезпечення державних цінних паперів.

Ломбардний кредит надається під забезпечення державних цінних паперів, випущених Міністерством фінансів України, список яких затверджується (а у разі потреби може змінюватися) Правлінням Національного банку України і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматися й інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається за ломбардною відсотковою ставкою, яку встановлює Правління Національного банку України в залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку на строк до 10-ти днів. В окремих випадках цей термін може бути продовжений за рішенням Правління Національного банку України.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, що:

- отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, занесені в Республіканську книгу реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, які працюють не менше одного року;

- дотримуються встановлених Національним банком України економічних нормативів. При цьому загальна сума заборгованості за отриманими ломбардними кредитами також має бути в межах відповідних нормативів;

- дотримуються встановлених для комерційних банків нормативів обов'язкових резервів та правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі надають звітність регіональному управлінню Національного банку України;

- не мають простроченої заборгованості за кредитами Національного банку України та за відсотками за ними на момент надання кредиту. Регіональні управління Національного банку України приймають як забезпечення ломбардного кредиту цінні папери, що відповідають таким вимогам:

- державні цінні папери, що занесені до ломбардного списку Національного банку України;

- державні цінні папери, що рахуються на балансі комерційного банку і до яких немає претензій;

- строк погашення державних цінних паперів не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35 днів з моменту переведення їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в Національному банку України). У забезпечення ломбардного кредиту можуть прийматись облігації місцевих позик у разі, якщо Кримське республіканське, обласні та по м. Києву і Київській області управління Національного банку України виступають агентами з розміщення і здійснюють їх депозитарний облік в електронному вигляді за умови, що:

- емісія облігацій місцевих позик здійснена на підставі відповідного розпорядження органу виконавчої влади;

- терміном погашення облігацій місцевих позик є поточний фінансовий рік;

- у доходній та видатковій частині бюджетів (Автономної республіки Крим, мм. Києва та Севастополя, областей) передбачені кошти на погашення випущених облігацій місцевих позик та сплата відсотків за ними.

Наступним видом операцій з цінними паперами є операції РЕПО.

Операція РЕПО - це операція із цінними паперами, яка складається з двох частин і при якій укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком України та комерційними банками) про продаж/ купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного купівлі - продажу у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною. За своєю економічною суттю операція РЕПО - це кредитна операція, в якій цінні папери використовуються як забезпечення. Використання Національним банком України державних цінних паперів, що є в його портфелі для операцій РЕПО, здійснюється через “пряме РЕПО” - купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та “зворотне РЕПО”- обов'язковий продаж державних цінних паперів.

В ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, Національний банк України здійснює операції “прямого РЕПО” і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк.

У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, Національний банк України може продати комерційним банкам через механізм “зворотного РЕПО” державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Місце проведення операції РЕПО - позабіржовий ринок.

Учасниками операції РЕПО при цьому можуть бути Національний банк України та комерційні банки, які мають ліцензію на здійснення операцій з державними цінними паперами.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій:

- нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);

- відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

- строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Із метою забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів Національний банк України отримує гарантійний внесок, виходячи із ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Гарантійний внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

Широко розповсюджені операції комерційних банків з векселями. Усю сукупність даних операцій можна поділити на:

1. Кредитні - операції, що супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів або під забезпечення векселів.

1.1. Активні:

врахування векселів;

надання кредитів під заставу векселів.

1.2. Пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і розрахункових операцій):

переврахування придбаних векселів;

одержання кредитів під заставу

2. Торговельні - операції з вкладення або залучення грошових коштів під векселі.

2.1 Активні - купівля векселів.

2.2 Пасивні (рефінансування кредитних активних, гарантійних і розрахункових операцій) - продаж придбаних векселів.

3. Гарантійні - операції, що супроводжуються взяттям банку на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою відкладення, тобто оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк.

авалювання векселів.

видача гарантій під забезпечення оплати векселів.

4. Розрахункові:

операції з оформлення заборгованості векселями;

операції з розрахунків з використанням векселів.

5. Комісійні та довірчі:

інкасування векселів;

оплата векселів, у яких банк виступає особливим платником (доміциліатом);

зберігання векселів;

купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Комерційний банк може зазнати збитки від операцій з цінними паперами внаслідок:

погіршення фінансового стану емітенту цінного паперу;

зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової норми дохідності.

Погіршення фінансового стану емітенту ставить під сумнів його здатність погасити борговий цінний папір в повному обсязі у встановлені строки і сплатити суми нарахованих процентів (якщо такі нараховуються), а також його здатність повернути власникові капітального цінного паперу частку капіталу та належного такому інвесторові нерозподіленого прибутку. У разі наявності в комерційного банку цінних паперів емітентів, фінансовий стан яких погіршується, при інших незмінних умовах (тобто при сталості рівня ринкової норми дохідності), реальна балансова вартість таких паперів (розрахована як сума дисконтованих платежів, або як поточна ринкова ціна) зменшуватиметься. Таке зменшення суми активів банку фактично є його збитками. Таким чином, перша категорія збитків комерційних банків від операцій з цінними паперами - це реальні збитки внаслідок неповернення частини або повної суми інвестиційного вкладення.

Зміна поточної ринкової норми дохідності змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладень. При наявності в банку цінного паперу з фіксованою сумою доходу у разі збільшення ринкової норми дохідності вище рівня фіксованої ставки за таким папером, при інших незмінних умовах (тобто при стабільності фінансового стану емітенту), реальна балансова вартість паперу зменшуватиметься, оскільки одна грошова одиниця інвестиційного вкладення при старій нормі приносить інвесторові стільки доходу, скільки буде приносити менша сума грошових коштів при новій, вищій нормі. Таким чином, друга категорія збитків комерційних банків від операцій з цінними паперами - це збитки втрачених можливостей, що можуть виникнути навіть за цінними паперами найбільш надійних емітентів.

Охарактеризуємо підсумки діяльності державну реєстрацію прав на нерухоме комерційних банків у І кварталі. І квартал для банківської системи -- завжди непростий період. Адже саме в ньому, як правило, відбуваються річні збори акціонерів банків.

Нинішнього року обійшлося без сенсацій. Та й міжнародні ';~ аудитори не виявили негативу в банківській діяльності.

У І кварталі приріст ВВП склав 7% (у 2002 році -- 3,8%), приріст обсягів промислової продукції становив 10,7% (3,1%). Інфляція з початку року склала 3,7%, а в минулому році дефляція -- 1,1%. Національна валюта девальвувала за квартал на 0,04%, а валютні резерви Національного банку досягли вже 4,63 млрд. грн. Іншими словами, макроекономічні умови минулого року сприяли діяльності банківської системи.

В Україні зареєстровано 183 банки. Протягом кварталу з реєстру було виключено КБ «АМАСКО». У стадії ліквідації перебувають ще 23 банки, з них десять ліквідуються згідно з рішенням НБУ, 12 -- за рішеннями судів, один -- за рішенням акціонерів. У І кварталі зареєстровано два банки: «Універсальний комерційний банк «Лідер» та КБ «Соцкомбанк». Ліцензію НБУ на здійснення бамівських операцій мають 157 комерційних банків.

На 1 квітня 2003 року обсяг активів банківської системи становив 70 718,9 млн. грн., за квартал він зріс на 10,4%, в основному за рахунок зростання обсягу кредитних операцій, частка яких в активах дорівнювала 67,7%.

Загальна сума зобов'язань складала 53 943,3 млн. грн., що на 6 342 млн. грн. (11,8%) більше, ніж на 1 січня 2003 року. Зростання відбулося за рахунок коштів фізичних осіб -- на 2 314 млн. грн. (12,1%), та суб'єктів господарювання -- на 3 902 млн. грн. (19,8%).

Балансовий капітал банківської системи склав 10 433,3 млн. грн., що на 4,5%, або на 383,6 млн. грн., більше, ніж на початок року. В основному він зріс за рахунок збільшення обсягу статутного капіталу та фінансового результату минулого та поточного років. За квартал банки отримали 216,1 млн. грн. прибутку (у 2002 році -- 113,4 млн.).

Для аналізу показників роботи банків АУБ використала баланси 133 банків. Загальний обсяг їх «чистих» активів дорівнював 56,9 млрд. грн. В індикативній групі, до якої увійшли 120 банків, «чисті» активи за квартал зросли на 2 824 млн. грн., або на 5,6%. Особливо активне зростання зафіксовано у березні. Структура «чистих» активів індикативної групи протягом кварталу зазнала певних змін: зросла питома вага залишків на коррахунках -- з 11,6 до 12,5%, зменшилася частка депозитів та кредитів в інших банках -- з 8,1 до 7%, зросла питома вага готівки -- з 3,1 до 3,9%. У структурі чистих активів на кредитний портфель та лізинг припадало 61,5%, на державні цінні папери та вкладання в акції інших підприємств -- 5,2%.

Фінансовий результат 133 банків у І кварталі становив майже 140 млн. грн. Середня прибутковість «чистих» активів складала 0,25%, а прибутковість статутного капіталу-- 2,6%, що трохи більше, ніж у минулому році. Від цінних паперів банки отримали 3,3% доходу.

Продовжують зростати вклади населення, які посідають друге місце у пасивах банків після вкладів суб'єктів підприємництва. Населення віддає перевагу вкладам у національній валюті, зростає кількість довгострокових вкладів. Основна маса вкладів -- до 2,5 тис. грн., серед вкладників багато пенсіонерів, чимало вкладів розміром до 5 тис. грн., більш забезпечені вкладники мають на своїх рахунках до кількох тисяч доларів.

Досить перспективним банки вважають розвиток кредитування малого підприємництва та населення. Але це -- доволі копітка справа, яка вимагає від банків чимало витрат, адже легше розібратися з фінансовим станом корпоративної структури, аніж із численними підприємцями.

Нині НБУ розгорнув серйозну роботу щодо удосконалення нормативних документів, які регулюють банківську діяльність. Асоціація проаналізувала їх і подала свої пропозиції, більшість з яких було враховано: у документи внесено відповідні зміни, приміром щодо порядку формування резервів, спрощення оцінки фінансового стану позичальника, скорочення класифікації заборгованості як безнадійної.

Разом із НБУ Асоціацією створено кілька робочих груп для вирішення проблем банківського нагляду, капіталізації, порядку регулювання діяльності банків, ліцензування, застосування штрафних санкцій, розвитку фондового ринку, кредитування фізичних осіб. Незабаром НБУ перевірятиме, як банки борються з відмиванням «брудних» грошей. Досягнення попередньої домовленості з Нацбанком про необхідність виключення для працівників банку можливості зупиняти фінансову операцію у випадку певної підозри клієнта. Адже якщо підозра не підтвердиться, клієнт може вдатися до серйозних санкцій. Вирішено також, що при заповненні в банку анкети основну відповідальність за свій підпис несе клієнт, банки не зобов'язані займатися слідчо-пошуковою роботою, а мають орієнтуватись на надані клієнтом документи. Банк має право відмовити клієнту в обслуговуванні, якщо не надано необхідних документів. У свою чергу, клієнт має знати, коли банк може відмовити йому в обслуговуванні. Банки зацікавлені у створенні кредитного бюро, в якому було б зібрано дані про кредитні історії позичальників. Таке бюро стане у пригоді і самим чесним позичальникам, працівникам комунальної сфери, мобільного зв'язку, кредитних спілок, небанківських фінансових закладів.

Аналітики та учасники міжнародного фондового ринку вже звикли до бурхливих процесів інтеграції у Європейському союзі. На Європейському континенті стали вже досить звичними злиття та поглинання компаній, банків з утворенням міцних фінансових груп, дедалі менше стає прикладів плідної кооперації між фінансовими структурами.

Але 2001 року дві з найбільших банківських груп Франції -- BNP Paribas та Credit Agricole -- об'єднали свої зусилля на

операціях з обслуговування руху цінних паперів. Обидва банки підписали протокол про наміри щодо створення спільної комп'ютерної платформи. За планом авторів проекту, платформа повинна взяти на себе функції кастодіанів. Основним завданням нового утворення стане обслуговування операцій фізичних осіб на ринку цінних паперів. Юридичним втіленням платформи стане дочірня компанія, власниками якої будуть обидва банки.

У прес-релізі банків зазначено, що проект є не тільки економічно прибутковим, а й стратегічно важливим для європейського ринку. Аналітики надають велику вагу проекту, оскільки їх до цього спонукає привілейований статус двох банків на Європейському континенті.

BNP Paribas - один з найкрупніших європейських банків, створений у Франції у 2000 році. Сьогодні він займає другу сходинку за обсягом капіталу серед банків Європи (після Deutsche Bank AG). Метою злиття французьких BNP та Paribas у нову групу 23 травня 2000 року було проголошено створення «Банку майбутнього», який би не просто задовольняв потреби акціонерів і працівників, а й суттєво впливав на міжнародний фінансовий ринок.

Втім, обидва банки, що об'єднались, мають досить багату історію і голландське коріння. Дата створення BNP -- 1848 рік, Paribas -- 1869 рік. При цьому до складу останнього увійшов Banque de Credit et de Depot des Pays-Bas, заснований у 1863 році в Амстердамі. Сьогодні BNP Paribas -- провідний банк Франції, гордість французької національної банківської системи. Банки, що увійшли до його складу, більш ніж за 150 років існування пережили і націоналізацію 1982 року, і приватизацію 1993 року. Саме ці процеси і наближають досвід керування подібними структурами до української практики. Основні фінансові показники банку за 2000 рік свідчать, що банк по праву зайняв другу сходинку в об'єднаній Європі. Так, доходи банку складали 16 млрд. євро, його капітал на початок 2001 року становив майже 21 млрд. євро.

Credit Agricole має не менш багату історію. Фактично створений у 1875 році, він має корпоративну культуру, наповнену традиціями, і прагне до розвитку електронного бізнесу. За останні п'ять років роботи активи банку зросли майже вдвічі -- до 153 млрд. євро. Цікаво, що банк проголошує одним із пріоритетніших напрямів -- інвестиційний бізнес, головною ланкою якого вважає інвестиційну банківську справу. Як і BNP Paribas, банк має систему представництв і філій, виявляє особливий інтерес до ринків, що розвиваються, оскільки має філії практично в усіх колишніх колоніях Франції. На додаток потрібно відзначити вдалу експансію на ринок США та Германії, а також на ринки країн Центральної Європи.

Отже, два велетня з майже 200-річною історією створили впливовий центр на ринку цінних паперів. Передбачається, що новітня платформа буде виконувати такі функції:

* адміністрування рахунків клієнтів у цінних паперах (передбачається ведення загальних клієнтських рахунків із забезпеченням купонних виплат);

* приймання до виконання наказів французьких та закордонних брокерів;

* широкі можливості щодо переказу цінних паперів на рахунки і з рахунків в інших країнах.

Передбачається, що платформа охопить весь ринок цінних паперів -- від ринку акцій до ринку похідних цінних паперів, а облік на рахунках буде проводитись у євро, назавжди замінивши французький франк, який був відносно нестабільним.

Втім, незважаючи на розрекламовану акцію, обидва банки залишатимуться конкурентами, оскільки передбачається, що на новоствореному майданчику працюватимуть окремо два бек-офіси двох банків. Сенс з створення компанії з обслуговування клієнтів полягає в ефекті масштабу, тому що, об'єднавши своїх клієнтів під єдиним дахом, обидва банки отримають під свій контроль міцний елемент інфраструктури, здатний конкурувати з будь-якими фінансовими центрами. Так, у прес-релізі обох банків зазначається, що при об'єднанні клієнтської бази нове утворення буде вести приблизно 6,5 млн. рахунків у цінних паперах клієнтів практично з усього світу, загальна сума яких перевищить 450 млрд. євро.

Водночас потрібно зазначити, що банки підписали лише протокол про наміри, остаточні умови стануть відомими тільки у жовтні 2001 року, а сам проект стартує на початку 2002 року. Проте вже сьогодні відомо, що остаточне об'єднання клієнтських рахунків під дахом нової платформи відбудеться у 2004 році.

Наслідки такого об'єднання є дуже спірними. Але представники самих банків говорять про можливість побудови амбіційних планів щодо дій на Європейському континенті після того, як в їхніх руках буде доступ до одного з найбільших у Європі кастодіанів. Фактично обидва банки отримають можливість швидко розміщувати нові емісії цінних паперів серед великого кола інвесторів. Потрібно зауважити, що розмови навколо пріоритетів комерції на ринку цінних паперів у Європі точаться вже давно, але аналітики різних видань дійшли згоди: кроки BNP Paribas та Credit Agricole у напрямі електронного бізнесу можна вважати дійсно серйозними.

Таким чином, можна говорити про перспективи створення у Європі нового центру впливу на операції на ринку цінних паперів. При цьому кроки BNP Paribas та Credit Agricole не можна розцінювати як намагання захиститися від впливу операторів ринку з інших країн, оскільки новий проект явно орієнтований на міжнародний фондовий ринок. На ринках, що розвиваються, проект може стати корисним як для урядів, так і для приватних інвесторів, оскільки обидва банки мають розгалужену філіальну мережу практично в усіх країнах, в тому числі й у Росії [62, с. 13].

В Україні, де є усі передумови для перетворення комерційних банків на найактивніших учасників фондового ринку, освоєння і постійне застосування кредитними закладами операцій із цінними паперами має особливу перспективу.

2.2 Аналіз сучасного стану фондового ринку України

Сьогодні, коли спостерігаються ознаки стабілізації економіки країни, і відповідно, можна казати про те, що перед ринком капіталів відкриваються нові перспективи, слід проаналізувати розвиток фондового ринку України -- що зроблено і що потрібно зробити для того, щоб ефективно реалізовувати економічний потенціал нашої держави у цій сфері.

Сучасний стан розвитку фондового ринку України можна охарактеризувати таким чином. Кількість акціонерних товариств, які є основною категорією емітентів корпоративних цінних паперів, становить 35.3 тис., з них: 66.4% -- закриті акціонерні товариства, 33.6% -- відкриті акціонерні товариства. На початок року обсяг зареєстрованих емісій цінних паперів становив 31.682 млрд. грн., а за І півріччя поточного року тільки у центральному апараті Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано 250 емісій акцій на загальну суму 5.4 млрд. грн. і 119 інформацій про випуск акцій на суму 1.5 млрд, грн. Однак, як і в попередні роки, обсяг залучення інвестицій до реального сектора економіки шляхом додаткового випуску цінних паперів становить не більше 20% загального обсягу зареєстрованих емісій.

Професійну діяльність на ринку цінних паперів в Україні здійснюють 863 торговці цінними паперами, 403 реєстратори. 75 зберігачів та 2 депозитарії. Створено 10 саморегульованих організацій, які об'єднують професійних учасників фондового ринку за видами діяльності.

Обсяг торгів на фондовому ринку України в минулому році становив 16.8 млрд. грн. Спостерігається стійка тенденція щодо зростання обсягу торгів: у 1999 році порівняно з 1998 роком зафіксовано зростання в 1.6 рази. У 2000 році ця тенденція посилилася: лише в першому кварталі обсяг торгів на фондовому ринку становив 9.5 млрд. грн.

Організований ринок представленні! 6 фондовими біржами (але із них реально працюють тільки Українська фондова біржа. Українська міжбанківська валютна біржа і Київська міжнародна фондова біржа) та 2 торговельно-інформаційними системами. Сьогодні діяльність фондових бірж відбувається стихійно, йде постійна боротьба за можливість торгувати певними пакетами акцій (насамперед державними), котра, однак, не призводить до зниження ціни на послуги біржі, а виражається саме в рівні лобіювання інтересів конкретної біржі в державних установах. Частка організованого ринку в загальному обсязі торгів зростає: в 1999 році вона становила 11.3% порівняно з 5% у 1998 році. За І півріччя поточного року на організованому фондовому ринку України було укладено угод з купівлі-продажу цінних паперів на суму 1.3 млрд. грн.

Щодо тенденцій розвитку світового фондового ринку, то вони є такими. Капіталізація світового фондового ринку досягла в 1999 році рекордного рівня -- 25 трлн. дол. (в 1990 році вона складала 9.3 трлн. дол.). Ріст обсягу капіталізації відбувається за рахунок ринків розвинутих держав. Саме на них в 1999 році припадало 92% всього обсягу світової капіталізації (в 1996 році -- 86%). На першому місці стоїть ринок США -- 50% капіталізації світового ринку (в 1990 році -- 30%), на ринки західноєвропейських країн припадає 31%, на ринок Японії -- 11%. США, по суті, перетворилися в світовий центр фінансової активності і в значній мірі визначають динаміку та структуру операцій в інших країнах.

Зростання капіталізації світового фондового ринку на протязі 90-х років обумовлюється структурними змінами в попиті, пропозиції, а також торгівлі цінними паперами (змінами в капіталізації ринка).

Рухомою силою Інфраструктурних змін на світовому фондовому ринку виступають споживачі послуг ринка -- Інвестори та емітенти. Між інститутами ринку іде жорстка боротьба за клієнта. Про не свідчить ріст кількості професійних учасників ринку, перш за все. торговельних майданчиків. Наприклад, в США працюють 18 електронних комунікаційних систем. Вони збирають, об'являють, а потім автоматично задовольняють заявки клієнтів, конкуруючи з біржами та позабіржовими торгівельно-інформаційними системами. В 1999 році вони здійснювали близько 30% операцій з цінними паперами, що котируються в американській торговельній системі NASDAQ, і близько 10% -- на Нью-Йоркській фондовій біржі. В Західній Європі на них припадає близько 5% обсягу операцій з акціями.

Під впливом конкуренції біржі модернізуються. Із закритих клубів вони стають відкритими акціонерними товариствами. Тенденція до комерціалізації отримує глобальний характер. Завдяки цьому біржі залучають додатковий капітал, впроваджують сучасні електронні технології, підвищують рівень менеджменту. Так, наприклад, відкритими акціонерними товариствами стати Стокгольмська фондова біржа (1993 p.), біржа Копенгагена (1996 p.), Амстердамська фондова біржа (1997 p.), Австралійська фондова біржа (1998 р.) та Лондонська фондова біржа (2000 p.). До 1999 року всі найбільші біржі в Західній Європі стали повністю електронними, створивши свої електронні платформи -- Xetra на Франкфуртській біржі, NSC -- на Паризькій, Sets -- на Лондонській. Це дозволило збільшити кількість учасників торгів та знизити торговельні витрати.

В той час, коли західноєвропейські біржі та торговельні системи намагаються створити загальноєвропейський торговельний простір, провідні американські торговельні майданчики роблять перші кроки до створення глобального фондового ринка. Активно діє в цьому напрямку позабіржова торговельна система NASDAQ, яка увійшла в десятку найбільш успішних ринків 1999 року. Проект NASDAQ полягає в тому, щоб створити торговельні майданчики в Європі та Японії, аналогічні тим, які існують у США. В 1999 році NASDAQ розпочала реалізацію своїх планів. Так, отримала офіційну підтримку фінансових кіл Англії ідея створення NASDAQ-Europe. Це є викликом європейськім біржам, брокерськім компаніям і електронним комунікаційним мережам в створенні панєвропейського фондового ринку.

Таким чином, можливо підкреслити той факт, що бурхливий розвиток світового фондового ринку базується на досягненнях та інтеграційних процесах фондових ринків розвинутих країн. Перспективи ж створення фондових ринків в країнах, що розвиваються, до яких без заперечень можна віднести й Україну, пов'язані не тільки з впровадженням сучасних технологій і консолідації фінансового ринку, а й із досягненням макроекономічної і валютно-фінансової стабілізації.

Незважаючи на певні позитивні зрушення, що намітились на вітчизняному фондовому ринку, починаючи з минулою року, сучасний фондовий

ринок ще не став ефективним механізмом залучення інвестиційних ресурсів до реального сектора економіки. На сьогодні можна визначити основні причини, що перешкоджають приходу інвесторів в Україну:

-- недосконале та нестабільне законодавство, яке не забезпечує достатній рівень правового захисту інвестицій;

-- недостатність надійних фінансових інструментів;

-- недостатній розвиток інститутів спільного інвестування;

-- низький рівень інформаційної прозорості фондового ринку;

-- недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури.

Саме у розв'язанні цих проблем, які перешкоджають наповненню фондового ринку України фінансовими ресурсами, полягає основне завдання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також інших органів державної влади та управління на сучасному етапі.

Щодо перспектив подальшого розвитку фондового ринку в Україні, то є кілька концепцій його розвитку, розроблених як державними, так і приватними інституціями. Але жодна з них не може претендувати на адаптовану до реальних умов і теоретично обґрунтовану стратегію. Очевидним є факт, шо український фондовий ринок досягнув певних висот у своєму розвитку. Про це свідчать кількість учасників фондового ринку, розвиток біржових установ, процеси приватизації та деяке збільшення капіталізації фондового ринку. Але фондовому ринку потрібно прогресувати.

Ефективно діючих моделей фондового ринку дуже багато. Розрізняють поліцентричні, моноцентричні моделі та моделі змішаного типу. Приведемо приклади кожної з них, які існують в світовій практиці функціонування фондових ринків.

Прагнення власників однакових цінних паперів зійтися в одному місці випливає з характеру акцій і облігацій як товарів, біржових за походженням. Так, акціонерні товариства, хоч і виникали як великі для свого часу підприємства, не могли претендувати на охоплення своєю діяльністю всієї території країни. Отже, й свої акції вони могли збувати в основному там, де базувались і були відомі. Тому фондові біржі організуються в центрах великих економічних районів. Це загальна закономірність. У подальшому ж шляхи розвитку можуть бути різними. Найбільш логічне висування на передній план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, які довели масштаби своїх операцій до загальнонаціональних. Діяльність же провінційних бірж поступово згасає. Так складається моноцентрична біржова система. У найбільш закінченому вигляді

вона склалася в Англії. Власне, серед офіційних біржових назв уже немає Лондонської біржі, однієї з найстаріших у світі. З нещодавніх пір вона називається Міжнародною фондовою біржею, оскільки ввібрала в себе всі біржі не тільки Великобританії, а й Ірландії. Моноцентричними є також біржові системи Японії, Франції. Проте в країнах, влаштованих за федеративним зразком, більш логічним є формування поліцентричної біржової системи, за якою приблизно рівноправні декілька центрів фондової торгівлі. Так відбулося в Канаді, де лідерство утримують біржі Монреаля і Торонто, в Австралії -- біржі Сіднея і Мельбурна. Фондовий ринок США в цьому плані більш специфічний: він настільки просторий, що на ньому знайшлося місце і для загальновизнаного лідера -- Нью-Йоркської фондової біржі, і для ще однієї великої біржі, також розташованої в Нью-Йорку, головному фінансовому центрі, -- Американської фондової біржі, і для провінційних бірж. Кількість останніх за післявоєнні роки зменшилась, але ті, що залишилися, ще досить міцно тримають свої позиції. Тому біржову систему США потрібно класифікувати як побудовану за змішаним типом. Світовий досвід свідчить, що можливі варіанти щодо кількості бірж у країні. У Швеції, Франції, Англії всього по одній фондовій біржі на країну. На нашу думку, Україні в сучасних умовах доцільно мати моноцентричну біржову систему. Найбільш раціональною системою має бути єдина загальнонаціональна фондова біржа, розташована в фінансовому центрі країни (Київ). Вона може мати філії в інших фінансове розвинутих містах (Харків, Дніпропетровськ, Львів, Сімферополь), з'єднані з головною конторою комп'ютерною мережею, що працює в режимі реального часу. На користь цієї системи свідчать такі аргументи:

-- -- капіталізація сьогоднішнього фондового ринку в Україні є настільки незначною, що комісійної винагороди (біржових зборів) не вистачає на нормальне існування навіть однієї біржі;

-- концентрація попиту й пропозиції в одній системі дасть змогу підвищити ліквідність ринку та його інформативну відкритість:

-- наявність однієї біржі значно зменшить фінансові та людські витрати торговців цінними паперами на членство в біржових системах;

-- за рахунок обсягів вартість послуг біржі в перспективі може бути знижена (хоча на перших етапах за діяльністю біржі та її ціновою політикою має здійснюватись ретельний нагляд з боку державних установі:

-- за цієї системи можливим стає використання в біржовій торгівлі єдиного клірингового та депозитарного центру

Таким чином, моноцентризація біржової системи України на сьогодні є найважливішим завданням для подальшого розвитку національного фондового ринку. За умов практичної реалізації цієї стратегії слід із діючих на сьогодні фондових бірж обрати ту, на базі якої може бути створено національну фондову біржу. Вибір можна провести на тендерних засадах, причому основними критеріями відбору можуть бути такі:

-- наявність мережі філій;

-- наявність клірингово-депозитарної установи (як дочірнього підприємства або такої, що може виступити в концерні з біржею);

-- наявність технології торгів;

-- забезпеченість сучасними інформаційними технологіями;

-- кваліфікація персоналу біржі;

-- інші критерії.

2.3 Новітні тенденції розвитку міжнародного фондового ринку

Підйом економіки в Європі (не будемо забувати, що відносна слабкість євро пояснюється не поганим станом справ у країнах ЄС, а тим, що в США вони просто йдуть ще ліпше) призвів до того, що за допомогою традиційних джерел уже не можна задовольнити потреби в капіталі великих західноєвропейських корпорацій. Тому такі компанії не бажають більше задовольнятися послугами національних банківських систем: адже багато корпорацій мають кредитні рейтинги, що дають змогу залучати дешевші фінансові ресурси за допомогою емісії цінних паперів. І природно, що вони спрямовують свій погляд на ліквідніші ринки капіталу та цікавляться скороченням витрат при здійсненні подібних операцій. Нові можливості для фондового ринку, зумовлені зростанням попиту з боку емітентів і збільшенням пропозиції за рахунок інтеграції національних ринків країн ЄС, одночасно з наявністю конкуренції у результаті відкритості та глобалізації додали значного імпульсу його розвитку. При цьому характерним є не лише кількісне зростання обсягів операцій, що укладаються, а й якісні зміни їх структури. На зміну домінуванню інвестицій у державні та корпоративні облігації (які наприкінці 1999 р. становили 55% від усіх вкладень) приходять вкладення в корпоративні акції. Причому це тенденція окремих національних і світового ринків. Уже в 1999 р. на глобальному ринку акцій обсяги вторинної торгівлі збільшилися на 48%. Міжнародні емісії акцій в Європі також збільшилися за цей рік на 66%, досягнувши майже 83 млрд. дол., тобто більше за половину світової емісії. Одинадцять країн ЄС нині взаємно обмінюються урядовими облігаціями і, таким чином, їх оборот утворить другий за розмірами ринок державних цінних паперів (після ринку облігацій Казначейства США). Тепер чітко накреслюється тенденція до створення чогось подібного і на ринку європейських акцій, і саме в руслі цієї тенденції потрібно розглядати план об'єднання окремих фондових бірж. Насамперед йдеться про дві найважливіші з них: у Лондоні та Франкфурті. І якщо Лондонська фондова біржа, розташована в серці Сіті, є найбільшою в Європі, то вважають, що Німецька біржа найпрогресивніше розвивається.

Активізація «роздрібних інвесторів», які почувають себе ще недостатньо впевнено в новій ролі і віддають перевагу таким значно захищеним формам інвестицій, як вкладення у спільні фонди або конвертовані акції, має своїм результатом ще одне явище. Якісний розвиток фондового ринку значно зумовлюється розширенням обсягів і спектра операцій з «похідними інструментами» - деривативами (derivatives), до яких часто вдаються різні інвестиційні фонди та компанії з метою диверсифікації своїх ризиків. Істотним фактором, що вплинув на це, став також бум високотехнологічних компаній, що докотився зі США до Західної Європи. Вкладення в їх корпоративні папери однак є справою не лише прибутковою, а й доволі ризикованою. Тому багато хто з інвесторів став страхувати ці вкладення за допомогою різних деривативів, чому сприяє широке використання при емісії акцій таких компаній випуску цінних паперів із «замороженим» терміном їх перепродажу.

Постійно діючий чинник розвитку європейського фондового ринку - це дедалі настирливіша присутність заокеанських конкурентів, які масово переходять від принципу «мислити локально, діяти глобально» (think local, act global) вже й до глобального мислення. В умовах, коли американські інвестиційні банки і компанії функціонують, охоплюючи своїми операціями відразу всю Європу, з ними дуже важко конкурувати європейцям, які, як і раніше, концентрують свою увагу переважно на внутрішніх ринках. Так, Deutsche Bank у червні 1999 р. виплатив 10 млрд. доларів за нью-йоркський Bankers Trust, що контролює міжбанківський ринок інвестиційних операцій. Трохи пізніше було оголошено про намір об'єднання з трьома інвестиційними будинками групи Lazard для глобалізації своїх операцій. Credit Suisse First Boston - CSFB, що раніше вийшов на інвестиційний ринок за рахунок придбання відомого бостонського банку, придбав у минулому році в США брокерську компанію Donaldson, Lufkin & Jenrette. Інший швейцарський банк - Union Bank of Switzerland UBS, що раніше прикупив інвестиційний британський банк Warburg, влітку 2000 р. підтвердив свої наміри інвестиційної спеціалізації придбанням однієї з найбільших американських інвестиційних компаній Paine Webber.

Багато банків, серед яких слід згадати німецький Dresdner Bank і французький Societe Generale, вважають, що слід не тільки нарощувати розміри (цілком обгрунтовано вважаючи, що американців все-одно вже не наздогнати), а й шукати нову стратегію своєї поведінки на ринку. Наприклад, спеціалізуватися на обслуговуванні не лише великих корпорацій, а й багатьох середніх сімейних компаній, характерних для Європи. Інвестиційні менеджери (банки та спеціалізовані компанії) дедалі частіше звертають професійну увагу на інвесторів з ліквідними коштами в межах 100-500 тис. дол., робота з якими ще донедавна вважалася нерентабельною. Особливий інтерес до них виявив тандем інвестиційної компанії Merrill Lynch спільно з Гонконго-Шанхайською банківською корпорацією (HSBC).

Усі основні європейські фондові біржі хотіли б мати акції провідних європейських компаній в своєму лістингу. Розуміння того, що в цій боротьбі буде набагато більше тих, які програли, аніж переможців, змушує задуматися не лише над посиленням конкуренції, й навпаки, над консолідацією зусиль.

Для подібних розрахунків використовують одну з трьох найпоширеніших у світі моделей.

Головний елемент моделі 1 - передача інструкцій як щодо переказу цінних паперів (ЦП), так і грошей на основі інформації про кожну операцію (trade-by-trade gross basis) і кінцевий переказ ЦП, що здійснюється одночасно з переказом грошей.

Модель 2 передбачає передачу інструкцій про переказ ЦП за кожною операцією, але самі перекази ЦП від продавця до покупця здійснюються лише в кінці циклу, коли відбувається і переказ грошей на умовах «нетто».

Модель 3 полягає в тому, що інструкції про переказ ЦП і грошей передають на основі інформації «нетто» (тобто з обліком можливих контругод, які скорочують розмір переказів), а кінцеві перекази здійснюються наприкінці циклу.

Із урахуванням передбачених вказаними моделями стандартних вимог процес клірингу та розрахунків за операціями з ЦП виглядає наступним чином.

Досягнення угоди про купівлю-продаж, яку можна здійснювати на біржах або в електронних позабіржових системах торгівлі.

Порівняння інформації про ціну, обсяг угоди, терміни тощо, яку отримують окремо від покупця і продавця (trade matching or comparison).

Якщо сторони угоди діють від імені та за дорученням своїх клієнтів, то заздалегідь необхідно отримати від них підтвердження щодо деталей угоди (trade confirmation).

Після отримання підтвердження і позитивних результатів порівняння інформації проводять кліринг (clearance), тобто процес підрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди, що супроводжується часто двостороннім або багатостороннім заліком (netting).

Після цього учасники угоди відповідно готують інструкції про переказ ЦП і грошей.

Переказ грошей здійснюють через уповноважені банки, а цінних паперів - шляхом фізичного переміщення самих ЦП або сертифікатів, або ж за допомогою записів на рахунках клієнтів (охоронців) у центральних депозитаріях цінних паперів (ЦДЦП) (central securities depositories CSDs), які здійснили так звану «дематеріалізацію» (dematerialisation) ЦП.

Певна громіздкість використовуваних систем розрахунків призводить до того, що в багатьох європейських країнах, як і в США, досі розрахунки за придбані цінні папери завершуються лише на третій день від моменту укладення угоди (Т+3). Тому протягом кількох останніх років одне з головних завдань центральних депозитаріїв - це прискорення розрахунків із постачанням ЦП, а не платежу (delivery versus payment). Розв'язання цієї проблеми стає дедалі актуальнішим в міру інтернаціоналізації та глобалізації операцій з цінними паперами, адже, за оцінкою експертів, близько 15% транскордонних (cross-border) угод з ЦП не укладають через невиконання своїх зобов'язань однієї зі сторін.

Тривалий час європейський ринок влаштовувало те, що внутрішні розрахунки за операціями з цінними паперами забезпечували переважно національні центральні депозитарії, а на міжнародному рівні - Люксембурзький кліринговий банк Cedel International і Бельгійська клірингова компанія Euroclear.

Рис. 3.1. Система європейських фондових бірж

Таким чином, резюмуючи короткий огляд новітніх тенденцій на фондовому ринку Європи, можна визначити найважливіші з них:

сек'юретизація фінансових операцій з акцентом на розвиток корпоративних фінансових інструментів (передусім, акцій і їх похідних);