Аудит банкiвської дiяльностi
Аудит і його значення в банківській діяльності, повноваження та обов’язки аудиторів. Нормативна правова база проведення аудиту. Функції внутрішнього аудиту, риси зовнішнього аудиту. Основні стандарти, оформлення результатів аудиторської перевірки.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.05.2009 |
| Размер файла | 416,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2) Вивчення й оцінка інформації.
На другому етапі перевірки аудитор повинен проаналізувати, пояснити та задокументувати всю зібрану ним інформацію. При цьому він застосовує аналітичні процедури проведення аудиту, які є раціональним та ефективним засобом оцінки інформації.
Аналітичні процедури проведення аудиту здійснюються шляхом порівняння взаємозалежності фінансової і не фінансової інформації. Вони можуть включати в себе:
- порівняння поточної інформації з подібною інформацією в попередні періоди;
- порівняння поточної інформації з кошторисом витрат чи прогнозами;
- вивчення взаємозв'язку фінансової інформації з відповідною не фінансовою інформацією (наприклад облічені витрати на видачу зарплати порівнюються із змінами в середній кількості службовців);
- вивчення взаємозв'язку елементів інформації (наприклад коливання в облічених витратах на виплату відсотків порівнюються з відповідними залишками непогашеної заборгованості);
- порівняння інформації з аналогічною інформацією інших підрозділів організації.
Аналітичні процедури аудиту можуть виконуватись з використанням грошових сум, матеріальних величин, коефіцієнтів чи відсотків. Виявлені розходження інформації свідчать про наявність певних суперечливих умов, як-от: незвичайні чи неповторювані угоди чи події; бухгалтерські, організаційні, виробничі, технологічні зміни; неефективність, нерентабельність; помилки, відхилення від норми чи незаконні дії.
При встановленні за допомогою аналітичних процедур несподіваних результатів чи взаємозв'язків аудитори обов'язково повинні вивчити їх і дати їм оцінку, адже будь-які нестандартні ситуації можуть свідчити про наявність можливої помилки, порушення чи незаконної дії. Встановлені за допомогою аналітичних процедур аудиту результати і взаємозв'язки, які не отримали достатнього пояснення, повинні бути доведені до відома керівників відповідних рівнів.
При роботі аудитора з фінансовою інформацією постійно існує ризик її неправильної оцінки, або аудиторський ризик. Наприклад, аудитор приходить до висновку, що фінансову звітність складено правильно, і на цій підставі свою думку в аудиторському висновку висловлює без застережень, а в дійсності фінансова звітність може мати суттєві помилки.
Аудитор повинен професіонально визначати аудиторський ризик, а також методи зменшення його до мінімального рівня.
Визначення аудиторського ризику може мати вигляд моделі, як-от:
РА = РН х РК х РВ, де
РА - ризик аудиторський;
РН - ризик невід" ємний;
РК - ризик контролю;
РВ - ризик виявлення.
Розглянемо докладніше компоненти цієї моделі.
Ризик аудиторський - це ризик того, що аудитор неправильно оцінює фінансову звітність, яка містить неточні або неправильні дані. Нульовий ризик означав би повну впевненість у тому, що фінансова звітність не має суттєвих похибок. Але аудитор не може гарантувати повної відсутності помилок. Стовідсотковий ризик означав би повну невпевненість щодо достовірності фінансової звітності. Величина аудиторського ризику, що не може негативно вплинути на роботу банку, становить менше 10%.
Ризик невід'ємний - міра очікування аудитором того, що існує помилка у сегменті і що вона може перевищувати допустиму величину помилки до перевірки системи внутрішнього контролю. Оцінюючи цей ризик, аудитор повинен враховувати такі фактори, як:
- характер бізнесу;
- чесність керівництва;
- висновки попереднього аудиту;
- не традиційність операції;
- професіоналізм працівників.
За найбільш сприятливих обставин встановлений рівень невід'ємного ризику значно вищий від 50%, а при очікуванні суттєвих помилок він може доходити до 100%. Ризик невід'ємний ніколи не може дорівнювати нулю.
Ризик контролю, або ризик недостатності контрольних процедур, - це міра очікування аудитором того, що у сегменті, де перевищена допустима величина, процедурами контролю не буде знайдено та усунено помилку.
Ризик контролю є зворотно пропорційним до ризику виявлення. Коли система контролю є ефективною (ризик контролю відповідно - низьким), аудитор може підвищити рівень ризику виявлення. Максимальний рівень ризику контролю -- 100%. Перед встановленням цього рівня нижче максимального аудиторові треба добре вивчити систему внутрішнього контролю, зробити тестування контрольних моментів. Оцінка попередніх значень невід'ємного ризику та ризику контролю для банку може здійснюватись за допомогою матриць аналізу ризику.
При оцінці ступеню ризику системи внутрішнього контролю банку аудиторам рекомендується використовувати анкету(див. додаток 5).
Ризик виявлення - міра готовності аудитора визнати, що аудиторські свідоцтва за тим чи іншим сегментом не дозволять знайти помилку, яка перевищує допустиму величину, якщо така помилка існує.
Ризик виявлення визначається кількістю свідчень, які аудитор планує зібрати. Якщо аудитор готовий взяти на себе великий ризик, то свідчень потрібно багато, і навпаки: при невеликій кількості свідчень аудитор не погоджується взяти на себе великий ризик виявлення помилок. Спеціальним методом оцінки ризику виявлення є метод статистичної вибірки. Ризик виявлення помилок присутній завжди, навіть якщо перевіряються усі господарські операції. Отже, він не може дорівнювати нулю.
Ризик виявлення може залежати від вибірки. Якщо аудиторський висновок відрізняється від висновків, які було б зроблено щодо всієї сукупності даних, то ми маємо приклад впливу вибірки на ризик виявлення. Неправильні висновки аудиторів можуть бути не пов'язані з тим, як зроблено вибірку.
Оцінюючи ризик невід'ємний та ризик контролю, аудитори не можуть впливати на них, тому ці ризики називають ризиком суттєвого викривлення звітності. Ризик виявлення є ризиком якості виконання роботи аудитора.
Аудитори зацікавлені у найнижчих значеннях аудиторського ризику (РА --> 0). Тому чим вищим є невід'ємний ризик (РН --» 1) та ризик контролю (РК --» 0), тим нижчим повинен бути ризик виявлення помилок (РН--> 0).
Застосування моделі аудиторського ризику дозволяє лише приблизно відобразити реальність, тому що оцінки аудиторського ризику, невід'ємного ризику, ризику контролю є значною мірою суб'єктивними. Більшої адекватності висновків можна досягти за умови врахування залежності між рівнем ризику та кількістю свідчень:
Таблиця 2. Залежність між рівнем ризику та обсягом свідчень.[27;20].
|
Ситуація |
Ауди-торський ризик |
Невід'ємний ризик |
Ризик контролю |
Ризик виявлення |
Кількість необхідних свідчень |
|
|
1 |
Високий |
Низький |
Низький |
Високий |
Низька |
|
|
2 |
Низький |
Низький |
Низький |
Середній |
Середня |
|
|
3 |
Низький |
Високий |
Високий |
Низький |
Висока |
|
|
4 |
Середній |
Середній |
Середній |
Середній |
Середня |
|
|
5 |
Високий |
Низький |
Середній |
Середній |
Середня |
Розглянемо конкретні ситуації, відображені у таблиці. У першій ситуації аудитор вирішив прийняти для даного сегмента високий рівень аудиторського ризику. Він прийшов до висновку, що ризик наявності помилки у звітності є низьким, а системи внутрішньогосподарського контролю відзначаються ефективністю. Тому ризик виявлення повинен бути високим. Із цього випливає, що потрібна невелика кількість свідчень. Третя ситуація є прямо протилежною. Якщо і невід'ємний ризик, і ризик контролю високі, але аудитор хоче встановити низький рівень аудиторського ризику, то необхідна велика кількість свідчень. Три інших ситуації є проміжними між цими двома граничними випадками.
Аудиторський ризик та його компоненти оцінюють стосовно всієї звітності, а також стосовно її сегментів, як правило, рахунків чи класу рахунків у бухгалтерському обліку. У першому випадку ризик називається загальним, у другому -- індивідуальним.
Аудитор повинен чітко уявляти, що саме зробить фінансову звітність суттєво викривленою. Планувати аудит потрібно так, щоб утримувати аудиторський ризик на прийнятне низькому рівні. Між суттєвістю та аудиторським ризиком існує зворотно-пропорційне відношення. Якщо зростає допустимий рівень суттєвості, то зменшується аудиторський ризик, і навпаки. Це обов'язково враховується при визначенні характеру, розкладу та масштабу аудиторських процедур.
Наприклад, якщо при розробці плану конкретних аудиторсь-ких процедур аудитор виявляє, що допустимий рівень суттєвості нижчий від встановленого, то зростає аудиторський ризик. Зменшити аудиторський ризик можна шляхом:
- збільшення масштабів аудиторських процедур;
- обрання більш ефективних аудиторських процедур;
- виконання деяких аудиторських процедур ближче до дати балансу.
Під час проведення аудиту розмір суттєвості та розмір аудиторського ризику можуть змінюватись.
Отримана інформація, проведений аналіз, висновки та рекомендації фіксуються аудитором у робочій документації. Керівник відділу внутрішнього аудиту контролює хід документування і перевіряє його якість.
Ведення робочих документів - це підґрунтя для достатньої впевненості керівників та аудиторів у тому, що аудит проводиться згідно із загальноприйнятими стандартами.
Аудитор в ході перевірки визначає необхідність документування того чи іншого питання, тому обсяг робочих документів значною мірою залежить від його професійної думки.
У робочу документацію аудиту можуть бути включені:
- документи про планування аудиторських перевірок;
- програми проведення аудиторських перевірок;
- контрольні анкети, блок-схеми, контрольні опитувальні листки, описи хроніки подій;
- записи і доповідні записки, підготовлені в результаті проведення опитувань;
- фактичні відомості про організацію (схеми організаційної структури, посадові інструкції тощо);
- копії важливих договорів та угод;
- інформація про виробничу і фінансову політику;
- результати контрольних оцінок;
- результати аналітичних процедур проведення аудиторської перевірки;
- аудиторський висновок і відповіді керівників;
- аудиторське листування у тому випадку, якщо воно документально підтверджує зроблені аудитором висновки.
Існують вимоги не лише до змісту робочих документів аудиту, а й до їхньої форми. Основними правилами оформлення документів є такі:
- у кожному робочому документі повинен бути заголовок. Як правило, він складається з назви відділу (підрозділу) чи виду діяльності, які перевіряються, назви чи опису змісту робочого документа, дати чи строку аудиторської перевірки;
- кожний робочий документ повинен бути підписаний і датований внутрішнім аудитором;
- на кожному робочому документі повинен бути проставлений порядковий номер чи номер для посилання. Щоб необхідні робочі документи було легко знайти, в нумерації застосовується єдина та зрозуміла для всіх система індексів. Якщо одна й та сама інформація зустрічається в різних робочих документах, то її не потрібно кожного разу детально викладати, можна просто послатися на конкретний робочий документ. Знак посилання звичайно ставлять праворуч або нижче від суми або іншої інформації, на яку робиться посилання (для перевірки і подальшого об'єднання в файли);
- усі помітки пояснюються в нижній частині документа;
- джерела даних повинні бути точно ідентифіковані;
- робочі документи повинні зберігатися у банку доти, поки вони не застаріють, не будуть замінені іншими або визнані непотрібними. Усі робочі документи, які, на думку начальника відділу внутрішнього аудиту, містять корисну для подальших перевірок інформацію, мають зберігатися тривалий час. Робочі документи можуть зберігатися в архіві банку або в приміщенні відділу внутрішнього аудиту.
3)Повідомлення результатів.
Внутрішній аудитор зобов'язаний скласти звіт про результати перевірки. Звичайно підведення підсумків аудиту здійснюється після опрацювання документації. Проте не виключена можливість інформування керівництва про певні висновки ще у ході перевірки, наприклад, якщо аудитор отримав інформацію, яка вимагає швидкого реагування, якщо виникла потреба змінити обсяг чи термін проведення аудиту тощо. Використання проміжних звітів не виключає необхідності остаточного звіту, в якому відображається цілісна інформація про результати аудиту.
До складання остаточного звіту аудитор зобов'язаний обговорити свої висновки та рекомендації з керівниками відповідних рангів. В обговореннях повинні брати участь особи, добре обізнані з деталями операцій, а також ті, хто може санкціонувати початок виправних заходів. Аудитор має запропонувати керівникам об'єкта перевірки переглянути проект аудиторських висновків і висловити свою думку щодо певних виявлених в результаті перевірки фактів, висновків, рекомендацій. Такі обговорення забезпечують більшу об'єктивність висновків, гарантують відсутність неправильного розуміння чи викривленого тлумачення фактів, в чому, без сумніву, зацікавлені обидві сторони.
Розпочинаючи роботу над звітом, аудитор повинен бути впевнений у достатності накопичених свідчень для висловлення остаточної думки щодо перевірки. Зрозуміло, що чим біль-шим є обсяг зібраних свідчень, тим вищим буде рівень впевненості щодо об'єктивності аудиторського висновку.
Але конкретних вимог до обсягу свідчень немає.
Рис. 4. Співвідношення між обсягом накопичених свідчень і рівнем
впевненості [31].
При визначенні достатності зібраних свідчень аудитор може спиратися на контрольні листки за зобов'язаннями (див. додаток 6), що фіксують всі аспекти аудиторської діяльності, які обов'язково повинні знайти своє відображення в остаточних висновках.
Найбільш важливі усні свідчення повинні підтверджуватись документально.
Аудитор також має враховувати зв'язок між незалежністю джерел аудиторських свідчень та довірою до них (див.табл.3).
Таблиця 3. Зв'язок між незалежністю джерел аудиторських свідчень та довірою до них [27;25].
|
Довіра до свідчень |
ВИДИ СВІДЧЕНЬ |
Незалежність джерел інформації |
||
|
Максимальна |
5 |
Свідчення, отримані безпосередньо Аудитором |
Максимальна |
|
|
4 |
Документальні підтвердження третіх Сторін |
|||
|
3 |
Внутрішня документація установи |
|||
|
2 |
Письмові пояснення керівництва відділу установи |
|||
|
1 |
Усні пояснення |
|||
|
Мінімальна |
0 |
Випадково почута інформація |
Мінімальна |
Формат і зміст аудиторських звітів можуть мінятися залежно від організації чи типу аудиторської перевірки, але в них обов'язково повинні зазначатися:
- мета аудиту;
- обсяг аудиту;
Зміст, форма, термін подання та особи, яким надається даний звіт, мають бути офіційно затвердженими та відповідати процедурам банку.
При документальному оформленні результатів аудиторської перевірки аудитор має викласти суть проблеми стисло, чітко та зрозуміло в декількох розділах.
Основні розділи аудиторського звіту включають:
1.Викладення фактів (Фактичний стан речей!)
2.Критерії (Як має бути!)
3.Наслідки (До чого це призводить?)
4.Причини (Чому це сталося?)
5.Рекомендації (Що необхідно зробити?)
Характеристики добре складеного аудиторського висновку :
1. Викладення фактів про стан речей
В цьому розділі визначається характер та обсяги незадовільного стану установи. В ньому дається відповідь на питання: “Які виявлено порушення?” Чітку та повну картину про стан речей можна отримати з аудиторського висновку про перевірку, проведену згідно належних критеріїв оцінки.
2. Критерії
В цьому розділі встановлюється законність результатів перевірки шляхом визначення критеріїв оцінки та дається відповідь на питання: “За якими стандартами проводилась оцінка?” У фінансовому аудиті та аудиті на відповідність вимогам систем внутрішнього контролю критеріями можуть виступати: точність, суттєвість, стабільність чи відповідність загальноприйнятим принципам бухгалтерського обліку та вимогам, встановленим законодавством та нормативними актами. При проведенні аудиторської перевірки ефективності та економічності діяльності, а також аудиту досягнення запланованих результатів, критерії можуть бути визначені в положеннях про місію, діяльність чи функції відділу, що перевіряється; в стандартах виконання роботи, продуктивності праці та витрат; у договірних контрактах; у встановлених цілях діяльності установи; в політиці та процедурах та інших інструкціях установи; а також у зовнішніх джерелах, які встановлюють загальноприйняті критерії.
3. Наслідки
Цей розділ визначає фактичний або потенційний вплив незадовільного стану на діяльність установи та дає відповідь на питання: “До чого це призводить така негативна ситуація?”
Значущість будь-якого ситуації звичайно оцінюється за її наслідками. При проведенні операційного аудиту зниження ефективності або економічності діяльності, або не досягнення запланованих результатів є достатніми критеріями для оцінки наслідків. Вони звичайно виражаються у кількісних показниках, наприклад, в доларах, кількості персоналу, одиницях продукції, кількості матеріалу, кількості операцій або кількості витраченого часу. Якщо фактичні наслідки не можливо з'ясувати, то інколи може бути корисним визначити потенційні (можливі) чи нематеріальні наслідки для того, щоб показати важливість такого ситуації.
4. Причини
Четвертий розділ визначає причини, які призвели до незадовільного стану та відповідає на питання: “Чому це сталося?”
Якщо незадовільний стан спостерігається протягом довгого періоду часу або якщо він погіршується, необхідно також викласти причини виникнення такої ситуації.
Визначення причин незадовільного стану є необхідною передумовою для того, щоб рекомендації, щодо заходів для виправлення ситуації, були дійсно корисними. Причини можуть бути досить явними або їх можна з'ясувати шляхом логічних міркувань з метою надання рекомендацій із зазначенням особливих та практичних шляхів для виправлення незадовільного стану. Однак, неможливість з'ясувати причини такого стану може також означати обмеженість чи недоліки аудиторської роботи, або причини було не визначено навмисно з метою уникнути прямої конфронтації з відповідальними особами.
5. Рекомендації
Цей останній розділ містить пропозиції щодо усунення недоліків та дає відповідь на питання: “Що необхідно зробити?”
Зв'язок між рекомендаціями аудитора та причинами, які викликали такий стан, має бути чітко та логічно викладений. Якщо такий зв'язок існує, то є велика ймовірність того, що запропоновані дії будуть впроваджені та належним чином керовані. Рекомендації в аудиторському звіті повинні чітко показувати, що саме необхідно змінити або виправити. За процес впровадження цих змін відповідає керівник відділу, в якому проводилась аудиторська перевірка. Такі загальні рекомендації, як наприклад, “приділити більшу увагу”, “переглянути системи контролю”, “вивчити проблему”, “обговорити питання”, не можна використовувати в аудиторському звіті, але іноді вони є доречними у підсумкових звітах для того, щоб звернути увагу вищого керівництва на схожі проблеми, виявлені у декількох сферах діяльності.
Якщо переваги впровадження запропонованих дій не є очевидними, вони мають бути викладені в рекомендаціях. Вартість впровадження запропонованих дій необхідно завжди порівнювати з величиною ризику.
Рекомендації треба направляти особі, яка має повноваження вжити заходів.
Аудиторський висновок звичайно складається у такій формі:
Перша сторінка - супроводжувальний лист, який містить наступну інформацію:
Дата складання висновку, кому адресовано звіт, назва об'єкту аудиту.
Стислий виклад завдання аудиторської перевірки із зазначенням, якщо доречно, охопленого періоду.
Дату проведення підсумкової зустрічі з керівництвом відділу, який перевірявся, для обговорення результатів перевірки та положень проекту аудиторського висновку.
Суть суперечностей з керівництвом відділу, який перевірявся, якщо не було досягнуто домовленості щодо подальших дій для виправлення усіх недоліків чи порушень, виявлених внутрішнім аудитом.
Стислий огляд найбільш важливих зауважень/ коментарів, які висвітлюють результати аудиторської перевірки. Якщо висновок не містить значних зауважень, тоді треба зазначити позитивні результати перевірки. Наприклад: “Проведена аудиторська перевірка та тести дали позитивний результат та підтверджують наявність адекватних систем контролю. Виявлені незначні недоліки можуть бути легко виправлені”.
Висновок має надаватись, виходячи з завдань аудиторської перевірки, щоб дати правильне та повне розуміння проблеми.
Запит на отримання письмового звіту про виконання до встановленої дати подальших кроків, рекомендованих внутрішнім аудитором. Звичайно дата встановлюється шляхом визначення кількості днів, що надаються для виконання рекомендованих подальших кроків, з дати надання аудиторського висновку. Звіт про виконання подальших кроків по кожній з проблем, зазначених в аудиторському висновку, має відображати заходи, які було фактично вжито для виправлення незадовільного стану, або новий графік виконання цих кроків. Невиконання заходів по виправленню незадовільного стану у визначений термін має повідомлятися керівництву наступної ланки управління.
Друга сторінка - “Завдання та обсяги аудиту”, який включає наступну інформацію:
Прізвище аудитора/ аудиторів, що проводив/ проводили перевірку.
Більш детальний виклад завдань аудиту, охоплений період, обсяги аудиторської перевірки та трестовані напрямки діяльності, а також будь-які обмеження при проведенні тестів.
Перелік персоналу, який був присутнім на підсумковій зустрічі.
На другій сторінці аудиторського висновку мають також міститись розділи “Довідкова інформація” та “Результати перевірки та рекомендації”. Довідкова інформація має наводитись у тому випадку, коли аудитор вважає, що деякі адресати аудиторського висновку не мають необхідних знань для його правильної інтерпретації.
Важливі результати перевірки
Важливі результати аудиторської перевірки, які вимагають виправлення незадовільного стану, мають детально обговорюватись з керівниками відділу, що перевіряється, з використанням документального підтвердження виявлених фактів. Дані, які підтверджують кожний результат перевірки, мають констатувати незадовільний стан, включати факти та результати тестів, які підтверджують такий стан, його причини та можливі наслідки, а також рекомендації або пропозиції відповідального персоналу служби внутрішнього аудиту щодо його виправлення.
Менш важливі результати перевірки.
Перелік результатів перевірки та коментарів, які можна характеризувати як менш важливі, має оформлятися окремим документом. В кінці аудиторського висновку необхідно зазначити, що “окремий перелік менш важливих результатів аудиторської перевірки було надано керівництву відповідної ланки для розгляду та виправлення недоліків”. Кожний виявлений такий недолік має бути документально оформлений з позначкою “менш важливий”. Менш важливі результати аудиторської перевірки звичайно не потребують офіційного узгодження з керівником відділу, що перевіряється, для включення цієї інформації до аудиторського висновку. Однак, необхідно надати дані про менш важливі результати перевірки на розгляд керівництву відповідної ланки.
Рішення про включення того чи іншого результату перевірки чи коментарю до аудиторського висновку залежить лише від судження внутрішнього аудитора щодо суттєвості та важливості можливих наслідків виявленого незадовільного стану. Форма документального оформлення кожного результату аудиторської перевірки сприяє прийняттю правильного рішення. Подальша перевірка та оцінка судження аудитора здійснюється керівником групи аудиторів.
Аудиторський висновок надає аудитору можливість привернути повну увагу керівництва. Аудиторський висновок надається керівництву вищої ланки управління. Він також є важливим інструментом, що використовується не лише для оцінки ефективності діяльності відділу, що перевірявся, а також для оцінки роботи самого внутрішнього аудитора. Хоча добре продуманий та оформлений аудиторський висновок не зможе компенсувати недоліки в роботі аудиторів, бездоганний аудиторський висновок завжди висвітлить досягнення аудиторів при виконанні завдань. З іншого боку, кваліфіковані та творчі зусилля аудитора, та якісно виконана робота може бути зведена нанівець через погано складений аудиторський висновок.
Кожний аудиторський висновок повинен мати наступні сім характеристик:
Достовірність. Аудиторський висновок має підтверджуватися фактами. Надзвичайно важливо, щоб ступінь довіри до служби внутрішнього аудиту та до кожного аудитора була найвищою завдяки інформативним неупередженим та об'єктивним аудиторським висновкам.
Зрозумілість. Аудиторський висновок має бути зрозумілим та прозорим. Дуже важливо, щоб ваш висновок не потребував додаткових усних пояснень або коментарів. Аудиторський висновок має бути окремим самостійним документом.
Кількісні характеристики. Усі коментарі мають максимально супроводжуватись кількісними даними з метою підкреслення серйозності можливих наслідків. Прикладом кількісних даних можуть бути: суми в гривнах, обсяг аудиту, кількість винятків з аудиторських тестів.
Стислий виклад. Аудиторський висновок має бути стислим та доречним, але це не обов'язково означає, що він має бути коротким.
Неупередженість. Аудиторський висновок має зберігати дипломатичну зваженість, з огляду на сприйнятливість адресатів цього висновку. Наголос треба робити на необхідності вдосконалень, а не критикувати діяльність службовців або минулі події.
Своєчасність. Аудиторський висновок треба надавати незадовго після закінчення перевірки, бажано - протягом двох тижнів.
Вирішення проблеми. Аудиторський висновок має вказувати, хто, як і коли буде впроваджувати зміни, необхідні для виправлення ситуації. Ефективність втрачається без отримання конкретних відповідей та без призначення відповідальних осіб.
Якщо аудиторський висновок є достовірним, зрозумілим, стислим, неупередженим, своєчасним та зазначає конкретні дії для вирішення проблеми, він буде добре сприйнятий своїми адресатами.
Відповідальний внутрішній аудитор повинен підготувати проект аудиторського висновку, включаючи супроводжувальний лист, до того, як керівник групи аудиторів закінчить перевірку робочих документів. Звичайно, проект аудиторського висновку надається керівнику відділу, що перевірявся до дати проведення підсумкової зустрічі. На кожному варіанті аудиторського висновку має зазначатись дата його складання, та всі учасники підсумкової зустрічі повинні мати однаковий варіант. Перед проведення підсумкової зустрічі копію проекту аудиторського висновку, що належить відповідальному внутрішньому аудитору, необхідно звірити з відповідними робочими документами аудиторської перевірки, на які є посилання. Остаточний аудиторський висновок надається керівникам відповідного рівня, які несуть безпосередню відповідальність за напрямок діяльності банку, відділ, чи обладнання, що перевірялось службою внутрішнього аудиту.
Висновки внутрішнього аудиту є конфіденційними та не можуть розповсюджуватись за межами банку або надаватись іншим структурним одиницям банку без дозволу начальника служби внутрішнього аудиту.
Оформлені належним чином звіти щодо кожного виявленого факту незадовільного стану в процесі аудиторської перевірки, полегшать аудитору процес складання проекту аудиторського висновку. Треба пам'ятати, що кожний, хто читатиме ваш висновок, буде мати таку саму уяву про напрямок діяльності банку, що перевірявся, що і ви. Отже, аудиторський висновок має бути складений таким чином, щоб не потребувати додаткових усних пояснень чи коментарів.
Одним з першочергових обов'язків служби внутрішнього аудиту є пересвідчитись, що відділ, в якому проводилась аудиторська перевірка, вжив необхідних заходів для виправлення незадовільного стану згідно рекомендацій аудиторів. Це відноситься до всіх випадків крім тих, коли “вище керівництво або Правління банку взяло на себе ризик не запроваджувати рекомендовані внутрішніми аудиторами зміни для виправлення виявлених недоліків”.
Оскільки перевірка вжитих заходів є невід'ємною частиною процесу внутрішнього аудиту, її треба також включати до графіку проведення аудиторських перевірок, як і інші заплановані перевірки. Однак, кожна окрема перевірка вжитих заходів залежить від результатів аудиторської перевірки. Вона може проводитись в той час, коли проект аудиторського висновку ще обговорюється з керівниками відділу, що перевірявся, або після затвердження остаточного аудиторського висновку.
Робота по перевірці вжитих заходів, спрямованих на виправлення незадовільного стану, може бути трьох типів:
Звичайна перевірка - є самою простою формою перевірки вжитих заходів. Аудитор може обмежитись перевіркою порядку діяльності відділу, в якому проводився аудит, або з'ясувати це шляхом неофіційної телефонної розмови чи листування з відповідальними особами. Така форма звичайно застосовується до менш важливих результатів внутрішнього аудиту.
Часткова перевірка - як правило, передбачає більш активну діяльність аудитора. Вона може включати практичну перевірку порядку діяльності та проведення операцій. В більшості випадків аудитор не обмежується лише телефонними розмовами та листуванням з відповідальними особами.
Повна перевірка - звичайно потребує багато часу та може включати проведення детального тестування. При виконанні повної перевірки вжитих заходів аудитор може перевіряти процедури діяльності та відслідковувати операції, а також звіряти залишки на рахунках та перевіряти електронні облікові документи. Звичайно, повної перевірки вжитих заходів вимагають області, в яких виявлено найбільш суттєві порушення. Приклад форми звіту про перевірку вжитих заходів керівництвом підрозділу банку, в якому проводився аудит наведено в додатку (див. додаток 7).
Отже, добре викладені результати аудиторської перевірки включають: суть виявлених порушень; критерії, які використовувались для виявлення порушень; причини незадовільного стану; важливість наслідків такого стану; а також що, на думку аудитора, необхідно зробити ля виправлення ситуації. Повністю оформлені результати аудиторської перевірки, які складаються з п'яти наведених вище розділів, мають бути простими для розуміння та розкривати відповідним керівним особам установи наслідки та значущість виявлених порушень.
Незважаючи на те, що аудиторський висновок - основа довіри до фінансової звітності, для користувача він не може бути достатньою підставою для складення оцінки економічної стабільності підприємства в найближчому майбутньому або ефективності роботи його керівництва. Інформація конфіденційного характеру викладається в окремому висновку. Якщо вона стосується керівників банку, то аудиторський висновок обов'язкова надається Раді банку з повідомленням Національного банку України.
Висновки
Отже, аудит є перевіркою офіційної бухгалтерської звітності та обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству. Розрізняють зовнішній і внутрішній аудит. Зовнішній аудит здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, переважно з ініціативи господарських суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий обовязковий). Зокрема, прове-дення аудиту обов'язкове для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників тощо. Внутрішній аудит є однією з форм внутрішнього фінансового контролю. Його здійснюють призначені внутрішні аудитори з метою інформування керівництва підприємства чи його засновників про ефективність фінансової діяльності загалом або окремих її сторін. Внутрішній аудит може охоплювати не тільки фінанси, але й інші напрями діяльності комерційних банків (організаційний, технологічний, маркетинговий тощо ).
Було б помилково вважати, що зовнішній аудит виконують винятково сторонні фірми, а внутрішній - проводять свої, штатні працівники банку. Конкретні завдання і функції незалежних і внутрішніх аудиторів можуть перетинатися, навіть бути тотожними.
Стосовно відмінностей, то вони передусім такі.
Зовнішній аудит - це елемент інфраструктури ринку, який поєднує користувачів інформації та її емітентів, встановлює довіру між ними, сприяє прозорості ринку і розширенню ділових контактів. Тобто зовнішній аудит працює на “зовнішньому полі” банку.
Головною ж метою внутрішнього аудиту є контроль за оптимальним функціонуванням усіх структурних підрозділів установи, за їх адекватною поведінкою в конкретних умовах макросередовища. Отже, внутрішній аудит працює на “внутрішньому полі” банку.
Аудитори згідно Законів України “Про банки і банківську діяльність”, “Про аудиторську діяльність” та Положення НБУ “Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” мають багато прав та обов'язків, але головним привілеєм аудиторів є вільний доступ до конфіденційної інформації банку яку вони не повинні використовувати на власну користь та в будь-який інший спосіб, що міг би призвести до порушення закону або зашкодити становищу банку.
Ідеальним варіантом аудиту у банківській сфері є взаємодія внутрішніх і зовнішніх аудиторів. Така взаємодія є цілком реальною, адже як перші, так і другі працюють для одного і того ж банку, мають спільну мету - з'ясування достовірності фінансової звітності, мінімізація ризиків, прогнозування подальшої діяльності та надання відповідних рекомендацій для покращання та вдосконалення діяльності банку. Спільними завданнями внутрішніх та зовнішніх аудиторів є охорона активів, тестування внутрішнього контролю, визначення керованості банку та інші.
В своїй професійній діяльності аудитори керуються певними стандартами які діють у межах кожної країни, які визначають послідовність методів перевірки фінансової інформації і мають законодавчий характер або встановлюються відповідними установами цієї країни. Згідно з цими стандартами аудитори і проводять аудит. В загальному процес проведення аудиту можна поділити на чотири етапи: планування аудиту, вивчення та оцінка інформації, складання аудиторського висновку, контроль після перевірки.
Кожна аудиторська перевірка повинна бути ретельно спланована аудитором. Необхідно розуміти, що планування аудиторської перевірки не є одномоментною дією. Це серйозна, послідовна робота, яка включає багато компонентів. На етапі планування складається програма проведення аудиторської перевірки, яка визначає подальші кроки аудитора.
На другому етапі перевірки аудитор повинен проаналізувати, пояснити та задокументувати всю зібрану ним інформацію. При цьому він застосовує аналітичні процедури проведення аудиту, які є раціональним та ефективним засобом оцінки інформації. При встановленні за допомогою аналітичних процедур несподіваних результатів чи взаємозв'язків аудитори обов'язково повинні вивчити їх і дати їм оцінку, адже будь-які нестандартні ситуації можуть свідчити про наявність можливої помилки, порушення чи незаконної дії. Встановлені за допомогою аналітичних процедур аудиту результати і взаємозв'язки, які не отримали достатнього пояснення, повинні бути доведені до відома керівників відповідних рівнів.
Після завершення аудиторської перевірки внутрішні аудитори складають висновок і підписують його. У висновку повинні зазначатися мета, обсяг та результати аудиту, а також резюме аудитора. Внутрішній аудитор, уповноважений підписати аудиторський висновок, повинен призначатися керівником підрозділу внутрішнього аудиту. До складання остаточного письмового аудиторського висновку внутрішні аудитори зобов'язані попередньо опрацьовувати весь наявний матеріал із керівниками відповідних рівнів. Аудиторський висновок містить основну інформацію та резюме. У висновок також можуть бути включені факти виявлених порушень, рекомендації з попередніх аудиторських перевірок, а також інформація про характер здійсненої перевірки (планова; на запит). Аудиторський висновок подається тим співробітникам банку, які можуть прийняти заходи щодо виправлення виявлених недоліків або гарантувати прийняття таких заходів. Остаточний аудиторський висновок обов'язково надається керівникам підрозділу, що перевіряється. Керівництву банку надається тільки резюме. Аудиторський висновок може надаватися іншим зацікавленим особам або тим, чиї інтереси були порушені в результаті проведення перевірки.
Таким чином, аудит у своєму розвитку пройшов кілька етапів: від збирання свідчень і підтвердження фінансової звітності - до управління ризиками та визначення шляхів підвищення ефективності.
Список використаної літератури
Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000р.
Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р.
Закон України “Про заставу” від 02.10.1992р.
Закон України “Про власність”від 07.02.1991р.
Положення НБУ "Про порядок проведення зовнішнього аудиту юридичних осіб - акціонерів (учасників) комерційних банків у процесі перевірки правильності формування статутних фондів комерційних банків” від 15.03.1989р.
Положення НБУ "Про порядок створення і реєстрації комерційних банків” від 21.07.1998р.
Положення НБУ "Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України ” від 15.03.1999р.
Положення НБУ "Про кредитування” від 28.09.1995р.
Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06.07.2000р.
Положення НБУ "Про сертифікацію аудиторів банківських установ” від 27.05. 2001р.
Постанова Правління НБУ “Про заходи щодо подальшого розвитку банківського аудиту” від 14.06.1989р.
Постанова Правління НБУ “Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України” від 20.07.1989р.
Постанова Правління НБУ “Про посилення контролю за операціями з готівкою” від 24.05.1999р.
Постанова Правління НБУ “Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат” від 25.09.1997р.
Інструкція НБУ “Про відкриття банками рахунків в національній та іноземній валюті” від18.12.1998р.
Інструкція НБУ “Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України ” затверджено постановою НБУ від 19.02.2001р.
Інструкція НБУ “Про безготівкові розрахунки в національній валюті” від 29.03.2001р.
Кодекс професійної етики аудиторів України затверджений рішенням Аудиторської палати України №73 від 18.12.1998р.
Аудиторская деятельность в Украине. Сборник нормативных документов - Харьков: “Конус”,2001 - 192с.
Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент - М.: “Финансы и статистика”,1994 - 222с.
Білокінь Г. Роль аудиту в діяльності комерційних банків. // Вісник НБУ - 2001 - №9 - с.60-61.
Богомазов М. Система внутрішнього контролю в комерційних банках України: організаційний аспект. // Вісник НБУ - 2000 - №4 - с.36-38.
Богомазов М. Зовнішній та внутрішній аудит: взаємозв'язок і розподіл функцій.// Вісник НБУ - 2001 - №7 - с.60-62.
Губенко С.М. Мозгова О.П. Посібник для внутрішніх аудиторів банківських установ України. - Харків: “Молодіжний консультаційний центр”, 2001 - 159с.
Гудницький В.С. Внутрішній аудит: методологія, організація - Тернопіль: “Економічна думка”, 2000 - 105с.
Грязнова А.Г. Вартольд С.В. Банковский аудит и его роль в снижении банковских рисков.// Деньги и кредит - 1997 - №10 - с.20-28.
Дорош Н. Український норматив №14 “Аудиторські докази.”// Банківська справа - 2000 - №14 - с.15-19.
Зубілевич С.У. Запровадження регулювання внутрішнього аудиту в комерційних банках України.// Бухгалтерський облік та аудит - 1998 - №8 - с.8-14.
Кіндратська Л.М. Бухгалтерський облік у комерційних банках України: Навчальний посібник. - К.:КНЕУ, 1999 - 432с.
Колін Сазерленд, Джон Бедді Посібник з внутрішнього аудиту для комерційних банків України. - Харків: “Молодіжний консультаційний центр”, 2001 - 222с.
Компанієць С. Внутрішній аудит у банках.// Вісник НБУ - 1998 - №9 - с.58-59.
Облік та аудит в комерційних банках (за ред. д.е.н., проф. А.М. Герасимовича). - Львів: ”Фенікс”, 1999 - 512с.
Ольхова Р. Система внутриннего контроля комерческого банка. // Бизнес и банки - 2000 - №31 - с.4-5.
Паламарчук В. Банківський менеджмент та аудит як інститути управління. // Банківська справа - 1997 - №3 - с.62.
Прокофева О.К. Актуальные проблемы развития банковского аудита в странах с переходной економыкой. // Весник бухгалтерии и аудитора Украины - 1998 - №23-24 - с.37-40.
Рахахм Мухамед Організація внутрішньобанківського контролю в комерційних банках.// фінанси України - 1999 - №7 - с.95-100.
Редька А.В. Проблемы и пути становления украинского независимого аудитора. // Весник бухгалтерии и аудитора Украины - 1998 - №2(9) - с. 4-7.
Сусіденко Р.Г. Внутрішньобанківський контроль у системі кредитного ризик-менеджменту.// Фінанси України - 1998 - №6 - с.114.
Шпаковська Т. експертне опитування і політика аудиту.// Вісник НБУ - 1999 - №10 - с.54.
Шульга Н. Пєнєтаєва О. Застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України: концептуальні основи.// Банківська справа - 1999 - №3 - с.50-52.
Подобные документы
Сутність і необхідність внутрішнього аудиту в комерційних банках. Основні функції і завдання служби внутрішнього аудиту комерційного банку. Повноваження і обов'язки служби внутрішнього аудиту. Порядок проведення аудиту і оформлення результатів перевірки.
реферат [26,8 K], добавлен 13.07.2011Сутність і види аудиту. Поняття аудиторського ризику, напрямки та особливості страхування, типи: внутрішній та зовнішній, мета та функції. Повноваження, обов’язки та структура служби внутрішнього аудиту, аналіз і оцінка її основних завдань та функцій.
контрольная работа [44,4 K], добавлен 11.10.2014Економічна сутність та класифікація депозитів. Аналіз нормативно-правової бази з обліку та аудиту депозитних операцій. Характеристика основних показників діяльності ПАТ КБ "ПриватБанк", організація обліку і аудиту депозитних операцій, використання ПЕОМ.
дипломная работа [547,2 K], добавлен 27.01.2014Фінансово-економічна діяльність ПАТ "Промінвестбанк". Напрямки розвитку діяльності банку. Виконання економічних нормативів, управління банківськими ризиками і проведення внутрішнього аудиту і контролю. Формування та управління кредитним портфелем.
курсовая работа [132,8 K], добавлен 11.10.2010Організація і ведення внутрішньобанківських операцій та аудиту діяльності банку. Процедури депозитних операцій, надання кредиту, розрахункового та касового обслуговування поточних рахунків клієнтів, платіжних карток. Здійснення валютно-обмінних операцій.
отчет по практике [291,1 K], добавлен 21.02.2013Призначення, статус, структура і керівні органи Національного банку України, його функції; роль та значення як організатора грошового обігу в країні. Аналіз діяльності НБУ в період 2005-2009 рр. Шляхи вдосконалення проведення грошово-кредитної політики.
курсовая работа [117,8 K], добавлен 12.12.2010Сутність, права, основні та допоміжні функції товарної біржі. Призначення та обов’язки виконавчої дирекції. Функції арбітражної, котирувальної комісії, розрахункової палати, маклеріату та інформаційно-довідкового відділу. Регулювання біржової діяльності.
реферат [20,5 K], добавлен 13.06.2010Сучасний стан розвитку кредитування в банківській системі. Розгляд існуючої системи обліку операцій з овердрафту в АКБ "Європейський". Організація формування резервів під кредитні ризики та їх аудит. Аналіз ефективності кредитної діяльності банку.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 17.09.2011Поняття і аналіз банківської діяльності, оцінка його ролі та значення в процесі управління даною фінансовою установою. Загальна характеристика ПАТ КБ "ПриватБанк", визначення його рейтингового місця у банківській системі України та оцінка діяльності.
курсовая работа [604,2 K], добавлен 17.11.2013Поняття про соціальне страхування від нещасних випадків, його основні принципи та оцінка значення, суб'єкти і об'єкти. Обов'язки, права та відповідальність Фонду соціального страхування від нещасних випадків, нормативне регулювання його діяльності.
курсовая работа [60,4 K], добавлен 14.04.2010
