Як відомо, капітал має три функціональні форми: грошову, виробничу і товарну. Процес кругообігу капіталу відкриває грошова форма. Для того, щоб розширити виробництво, підприємець повинен знайти додаткові грошові кошти, тобто інвестиційний капітал. Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємства (нерозподілений прибуток і амортизація) і чужих заощаджень (тимчасово вільних грошових коштів інших підприємств, урядів, населення). Заощадження перетворюються в інвестиції, як тільки вони попадають в руки тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва. Таке перетворення може бути прямим і опосередкованим. Наприклад, підприємство вкладає свій нерозподілений прибуток у нові потужності - це пряме перетворення заощаджень у інвестиції. Зрозуміло, що прямо перетворюватись у інвестиції можуть лише власні заощадження. Чужі повинні -здійснити опосередкований шлях. Цей шлях лежить через фінансовий ринок.

На фінансовому ринку здійснюється розподіл грошових засобів між учасниками економічних відносин. В залежності від форм в яких грошові ресурси обертаються на цьому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів включає як кредитні відносини, так і відносини власності, які виражаються через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватись, купуватись і погашатись.

В розвинутих економічних країнах виділяють три основних види фондових інструментів:

1) акції приватних, змішаних і державних корпорацій;

2) облігації приватних компаній і корпорацій;

3) державні облігації, які випускаються центральними урядами і місцевими органами влади.

Акція - це цінний папір, який засвідчує участь її власника у статутному фонді, дає йому право на участь в управлінні справами емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. Емітент не несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність власником акції.

Акції служать трьом основним цілям:

по-перше, їх випуск необхідний під час організації акціонерного товариства, щоб забезпечити новому підприємству стартовий капітал для розгортання господарської діяльності;

по-друге, це залучення додаткових грошових ресурсів вже в ході господарської діяльності;

по-третє, випуск акцій використовується для обміну з метою злиття з іншою компанією.

На початку відкритої підписки на акції товариства його засновники мають вказати кількість і вид акцій, які вони пропонують.

Номінальна вартість акцій встановлюється довільно при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Всі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. В деяких країнах, наприклад в США, акції можуть випускатись без номінальної вартості. В такому випадку для того, щоб відобразити цінні папери в обліку, використовують об'явлену вартість акцій, яка відображається в проспекті емісії.

Балансова вартість акції вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій.

Ринкова вартість акцій являє собою ціну, за якою вони можуть купуватись чи продаватись на ринку. Вона е визначальною для інвестора. Між всіма видами цін, як правило, ніякого зв'язку не спостерігається.

Акції можуть бути іменними і на пред'явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). В окремих країнах акції на пред'явника складають до 90% усіх акцій. ;Це пов'язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема, електронного, при яких набагато ефективніше здійснити операції саме з акціями на пред'явника.

Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, яким вже належить певна кількість акцій.

Сума випуску префакцій обмежена 10% всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці цінні папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має право голосу), якщо інше не передбачено статутом. Щорічний прибуток за префакціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Якщо за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дозволяє виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за префакціями можуть виплачуватись із резервного фонду. У разі, коли розмір дивідендів на прості акції більший, ніж фіксований обсяг процента привілейованих, власники останніх можуть одержати відповідну доплату. Як свідчить світова практика, існують такі види префакцій:

1) кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не тільки на поточні, а й на невиплачені раніше з тих чи інших причин дивіденди (виплата відбувається до розподілу прибутку між власниками простих акцій);

2) некумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди, за будь-який період в разі, коли рада директорів не оголосила про їхню виплату;

3) з пайовою участю, які дають власнику право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші;

4) конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих;

5) акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенденцій до підвищення чи пониження процентних ставок на державні цінні папери або на основі інших індикаторів ринку фінансових ресурсів;

6) відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

Якщо акціонерне товариство випускає кілька класів префакцій, їм присвоюються літери А і В. При цьому акції класу А надають власникам більше привілеїв, ніж класу В (часто акції класу А дають право на участь в управлінні).

Прості акції-це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою. Власники простих акцій мають пріоритетне право на придбання акцій нових емісій, за умови, звичайно, коли таке право закріплене статутом акціонерного товариства. Таким чином, власники цих акцій захищені від розмивання їхнього паю в акціонерному капіталі товариства. Це право має особливо важливе значення для осіб, котрі володіють контрольними і великими пакетами акцій. За умови його реалізації власники великих пакетів мають змогу підтримувати свій пай в акціонерному капіталі на сталому рівні. Крім того, купівля акцій з "перших рук" завжди вигідна, адже акціонер має змогу придбати їх за номінальною вартістю, а продати за ринковим курсом, котрий майже завжди вищий.

Акції "з голубими корінцями" - випускаються найпотужнішими широковідомими корпораціями (у США, наприклад ІВМ, General Motors та інші), які утримують лідерство у своїх галузях, а головне, протягом всієї своєї історії стабільно виплачують дивіденди акціонерам. У ці акції вельми безпечно вкладати заощадження, тому приваблюють консервативних інвесторів, які не бажають ризикувати.

Прибутковими акціями називають акції компанії, які виплачують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо-, газо-, електропостачання, а також інші. Високий рівень дивідендів пояснюється тим, що прибутки цих компаній в меншій мірі залежать від коливання ринкової кон'юнктури, адже вони потрібні завжди: і в період спадів, і в період підйомів. Отже, в умовах нормальних ринкових відносин працюють майже завжди стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Попит на ці акції високий, адже інвестори впевнені, що їхня ціна буде підвищуватись.

Акції зростання - це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати дивідендів по акціям, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва і можливості його збуту. Тому, незважаючи на невисокі поточні дивіденди, багато інвесторів віддають перевагу саме цим акціям, сподіваючись, що компанії, які їх випустили, досягнуть значного успіху, а відтак ринкова ціна придбаного паю з часом зростатиме.

Циклічні акції характеризуються тим, що ціна зростає і падає синхронно зі спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки - важкої промисловості, автомобільної, целюлозно-паперової тощо.

Інвестори, як правило, намагаються придбати циклічні акції під час, коли окреслюється тенденція до підйому виробництва, з тим, щоб продати їх за вигідною ціною під час піку.

Звичайно, правильний прогноз кон'юнктури вдається зробити далеко не всім, а тому операції з цими акціями на біржі пов'язані з ризиком. Успішна діяльність з циклічними акціями великою мірою залежить від наявності достовірної інформації і її аналітичного опрацювання.

Спекулятивні акції-так називають акції "молодих" корпорацій, або корпорацій, що не можуть пред'явити курс цінних паперів за останні 5-6 років. Такі акції продаються, звичайно, "з прилавка" і, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на спеціальних, так званих спекулятивних біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді). Вони, зрозуміло, коштують значно менше ніж акції відомих корпорацій, однак, купляючи їх, інвестор повинен пам'ятати: невисока ціна - високий ризик.

Крім акцій, з метою залучення грошових коштів на фондовому ринку комерційні організації випускають боргові цінні папери. Найбільш розповсюдженою формою приватних боргових зобов'язань е облігації.

Згідно із законодавством України, облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випускати на суму, що не перевищує 25% величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій. Власники облігацій не е власниками акціонерного товариства, як власники акцій. Але особи, які мають на руках облігації, мають деякі переваги над акціонерами. До того, як акціонерне товариство нараховує дивіденди по акціям, воно повинно забезпечити виплату % по облігаціям, які включаються у витрати. Якщо акціонерне товариство терпить банкрутство, то в першу чергу погашаються його зобов'язання перед власниками облігацій та іншими кредиторами, а потім тільки активи, які залишаються, розподіляються між акціонерами.

Приватні боргові цінні папери в залежності від інвесторів, на яких вони розраховані, мають різну номінальну вартість. Наприклад, в США найчастіше комерційні облігації випускаються за номінальною вартістю 1 тис. дол. Але зустрічаються також облігації номіналом 10 тис. дол., 500 дол. і навіть 100 дол. Банки, як правило, віддають перевагу облігаціям з великим номіналом, тому що по них зручніше платить проценти. [1. 352]

Курс облігації на ринку цінних паперів, як і акцій, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції е доходність даної облігації, рівень позикового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної чи нижчою.

Котировка облігацій подається в процентах від їх номінальної вартості. Наприклад, якщо облігація вартістю в 1000 дол. продається за 985 дол. то кажуть, що її котировка складає 98 Ѕ %. [2,160] При цьому дробове вираження долі процента традиційно застосовується для того, щоб полегшити усну передачу інформації про вартість цінних паперів.

Як і акції, облігації можуть бути іменними і на пред'явника, знаходитись у вільному обігу та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігацій повертається власникові на дату погашення облігації.

Приватні облігації, як правило, випускаються на строк від 10 до 40 років. Найбільш розповсюджені облігації періодом обертання від 20 до ЗО років. Облігації, терміном зберігання до 5 років вважаються короткостроковими. [6,480]

Власники облігацій одержують по них проценти, які виплачуються два рази в рік. Величина процентів по облігаціям залежить від різних факторів. Однією із основних причин, які зумовлюють рівень дохідності боргових зобов'язань, е тривалість періоду їх обертання. Як правило, в нормальній економічній ситуації облігації, які випускаються на тривалі строки, приносять підвищені проценти, в порівнянні з короткостроковими облігаціями. Причому, різниця між рівнями доходності по довгостроковим облігаціям е меншою ніж розрив в доходності по короткостроковим облігаціям. Тому лінія доходності по короткостроковим облігаціям має вигляд випуклої, зростаючої кривої, яка асимптотичне наближається до горизонтальної лінії, як це відображено на графіку (рис. 1)

Рис. 1. Лінія дохідності облігацій в умовах нормальної економічної ситуації.

Прибуток по облігаціям цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари.

Як видно із світового досвіду, корпорації, що випустили облігації, часто встановлюють певні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для потенційних інвесторів.

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями:

- виходячи із ступеня безпеки - гарантовані (безпечні) облігації, впевненість у погашенні цих облігацій в установлений термін ґрунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондів, або ж небезпечні облігації, котрі не підтверджуються заставою;

- виходячи із умов викупу (погашень) - серійні облігації, які погашаються послідовно, за серіями, через певні проміжки часу і одинарні облігації, що підлягають викупу одночасно в установлену дату;

- виходячи із можливості довгострокового викупу - облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну;

компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь-який момент вільно обмінюватись на готівку;

конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватись на інші цінні папери, що випускаються цим же емітентом;

- виходячи з механізму виплати процентної ставки - іменні облігації, процентні виплати, за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику. При цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації, облігації на пред'явника, до яких, додаються купони для одержання виплат на кожну встановлену дату. Коли ця дата настає, власник відрізає відповідний купон і пред'являє його до оплати.

Серед інструментів ринку цінних паперів важливе місце займають державні боргові зобов'язання, їх емітентами е центральні уряди, органи влади на місцях, установи і організації, які користуються державною підтримкою.

Державні цінні папери випускаються для:

фінансування поточного бюджетного дефіциту;

погашення раніше розміщених позик;

забезпечення касового виконання державного бюджету;

забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;

фінансування цільових програм, що проводяться місцевими органами влади;

підтримки установ і організацій, які мають соціальне значення.

Випуск державних цінних паперів е найефективнішим методом фінансування бюджетного дефіциту в порівнянні з практикою залучення коштів в центрального банку чи від емісії грошей.

Тому випуск державних цінних паперів е одним із основних джерел фінансування внутрішнього боргу ,що підтверджують дані табл.1

Таблиця 1. Доля державних цінних паперів в процентах до неоплаченого внутрішнього боргу [1,13]

Первинне розміщення державних цінних паперів, як правило, здійснюється при посередництві багатьох суб'єктів. Серед них найважливіше місце займають центральні банки, які організовують роботу по розміщенню позик, залучають інвесторів, а в ряді винадив купують великі пакети державних боргових зобов'язань. В деяких країнах вказані функції вико-нує міністерство фінансів, а також підрозділи по управлінню державним боргом. В багатьох країнах допускається участь в якості посередників при первинному розміщенні державних цінних паперів приватних фінансове - кредитних установ (комерційних та інвестиційних банків, фінансових компаній та ін.) В той же час в деяких країнах забороняється участь комерційних банків в подібній діяльності.

Найбільш розповсюдженим типом державних фондових інструментів е ринкові цінні папери, які можуть вільно обертатись на ринку. Класичним прикладом ринкових цінних паперів е казначейські векселя, які випускаються на строк не більше одного року, в основному, з метою касового виконання бюджету. До ринкових цінних паперів відносять різні середньострокові інструменти (ноти); довгострокові - облігації.

Неринкові державні боргові інструменти не можуть вільно переходити від одного власника до іншого. Вони розміщуються, як правило, серед населення. Через розміщення на ринку таких боргових зобов'язань уряди інколи намагаються регулювати діяльність комерційних банків, тому що купівля населенням неринкових цінних паперів скорочує можливості розміщення коштів в банківські депозити.

Первинне розміщення державних цінних паперів може здійснюватись шляхом аукціону, відкритого продажу або індивідуально. При проведенні аукціону потенційні покупці направляють його організаторам заявки, в яких вказується об'єм цінних паперів, які вони могли б купити у випадку, якщо продаж буде здійснюватись по вказаній в заявці ціні або з виплатою відображених у ній процентів. Відкритий продаж державних цінних паперів проходить на протязі тривалого періоду, під час якого цінні папери продаються усім бажаючим на однакових умовах, які заздалегідь об'являються. Під час проведення відкритого продажу його умови можуть здійснюватись з урахуванням ринкової кон'юнктури.

При індивідуальному розміщенні цінних паперів уряди (в особі міністерства фінансів) безпосередньо або через посередників проводять переговори з одним або декількома великими інвесторами, в ході яких обговорюються умови одержання державою кредиту під випуск боргових зобов'язань (об'єм випуску, процентна ставка, строки і порядок погашення, ціна продажі та ін).

Світовій практиці відомі декілька способів виплати доходів по державним цінним паперам, а саме:

встановлення фіксованого процентного платежу;

застосування ступеневої процентної ставки;

використання плаваючої ставки процентного доходу;

індексація номінальної вартості цінних паперів;

реалізація боргових зобов'язань із скидкою (дисконтом) проти їх номінальної ціни;

проведення виграшних позик.

Встановлення фіксованого процентного платежу е розповсюдженою і найбільш простою формою виплати доходу по державним борговим зобов'язанням. Але в умовах інфляції і швидкої зміни кон'юнктури ринку незмінний в часі доход втрачає свою привабливість. В подібних ситуаціях використовують складніші механізми виплати процентів, які підвищують конкурентоспроможність державних цінних паперів на фондовому ринку. Застосування ступеневої процентної ставки дозволяє стимулювати збереження державних цінних паперів на руках у їх власників. При цьому встановлюється декілька дат, коли власники цінних паперів можуть або погасити їх, або залишити їх до наступної дати. В кожний наступний період ставка процента зростає. Ставка процента по державним цінним паперам може бути плаваючою, тобто змінюватись у відповідності з динамікою облікової ставки або рівнем доходності державних цінних паперів, які розміщуються шляхом аукціонного продажу.

Крім акцій та облігацій в 70-80-ті роки на ринку цінних паперів західних країн з'явились нові види цінних паперів. Як правило, ці папери носять вторинний характер по відношенню до діючих на ринку акцій та облігацій. До таких цінних паперів відносяться перш за все конвертовані облігації та акції, варранти, ф'ючерси, опціони.

Конвертовані облігації - це похідні цінні папери з трьома варіантами конвертованості: облігація може бути обміняною на акцію, облігація обмінюється за додаткову плату, власник не може продати право на купівлю акцій по зазначеній ціні окремо від облігації.

Конвертована облігація для обміну на акції найбільш розповсюджена в Японії, що знайшло відображення також в операціях на світовому ринку цінних паперів. В другій половині 80-х років 2/3 ринку припадало на облігації японських компаній, які обмінювались на акції. Це пояснюється тим, що курс акцій японських компаній, які обмінювались на облігації, виявився найвищим в порівнянні з акціями інших країн.

Фінансові ф'ючерси - це стандартний строковий контракт, який заключається між емітентом (продавцем) і покупцем (інвестором) з метою купівлі і продажу в майбутньому цінних паперів за раніше зафіксованою ціною. Як правило, такі угоди здійснюються на фондовій біржі. Угода передбачає внесення страхового депозиту в залежності від руху на ринку тих паперів та інструментів, право на здійснення операцій з якими має покупець контракту.

Особливість ф'ючерса полягає в тому, що продавець не має цінних паперів або фінансових інструментів на момент заключення контракту. Тому, угода базується на різниці між фіксованою ціною і ціною на дату виконання угоди. При цьому ф'ючерсні контракти можуть багато разів перепродаватись так само, як це проходить на валютних біржах.

Ф'ючерсними угодами активно користуються корпорації, банки, а також інші кредитне - фінансові установи для регулювання своїх активів і пасивів з метою підтримки прибутковості під впливом ринкової кон'юнктури.

Опціон також являє собою строковий контракт на цінні папери, який одержує покупець опціону з умовою продажу права на проведення тої чи іншої операції. Суть опціону полягає в тому, щоб обмежити негативний вплив ринкової кон'юнктури на активи і пасиви покупця сумою, виплаченою за контракт. У випадку сприятливих обставин на ринку одержує при цьому додатковий прибуток. Опціони, як правило, заключаються на акції. В розвинутих країнах існує багато різновидів як ф'ючерсних, так і опціонних контрактів. Крім того, зустрічаються комбінації угод цих двох видів.

Варанти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями і дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи префакціях, бо надає можливість інвестору одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку їх зростання порівняно з обумовленою у варранті.

Депозитний сертифікат являє собою грошовий документ, який свідчить про внесення в банк коштів на визначений час, має фіксовану ставку процента і випущений, як правило, на пред'явника. Вкладені в банк кошти можуть бути випечені тільки після пред'явлення правильно оформлених сертифікатів.

За кордоном строки депозитних сертифікатів коливаються в широких межах-від 10 днів до 8 років, а їх сума-від 500 до 5 млн. дол. Процентні ставки залежать від розміру і строку депозиту. Випущені на пред'явника депозитні сертифікати мають можливість обертатись на вторинному ринку. [4, 741]

Випускаючи строкові сертифікати, банк може передбачити можливість довгострокового пред'явлення їх до оплати. Під час дострокової оплати банк виплачує власнику сертифіката його суму, проценти, але по заниженій ставці, встановленій банком заздалегідь, при видачі сертифікатів.

1.2 Будова фондового ринку