Розвиток споживчого кредитування в Україні

59

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ

1.1 Історія розвитку споживчого кредитування

1.2 Місце і роль банків у системі ринкової інфраструктури

1.3 Нормативно-правова база кредитування в Україні

Розділ ІІ. СПОЖИВЧЕ КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Суть, види та умови споживчого кредитування

2.2 Особливості кредитування фізичних осіб

2.3 Порядок оформлення та видачі споживчого кредиту

2.4 Пролонгація, відстрочення та погашення кредитного договору

2.5 Споживче кредитування в Україні

Розділ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

3.1 Споживче кредитування сьогодення та майбутнього

ЗАКЛЮЧЕННЯ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. В останній час споживче кредитування набуває все більшої актуальності. Повязано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства, а саме всіх його категорій (верст населення).

Сьогодні в Україні більшість населення не може собі дозволити купувати товари тривалого користування за рахунок поточних доходів. Майже половина працездатного населення має доходи, які не перевищують прожиткового мінімуму. Для цих категорій людей, а також пенсіонерів, інвалідів та інших малозабезпечених громадян придбання товарів тривалого користування стає неможливим.

У цих умовах актуальність набуває вироблення концепції розвитку споживчого кредитування в Україні в умовах ринкової економіки. Ці проблеми розробляли вчені-економісти в минулому для умов функціонування планової економіки. Модель споживчого кредиту, яка склалася раніше в Україні, виявилась не пристосованою для умов ринкової економіки, а це вимагає логічного обґрунтування, теоретичного опрацювання проблеми розвитку споживчого кредиту.

Орієнтація на ринкові відносини передбачає нове розуміння споживчого кредиту, різноманітну економічну роль партнерів у процесі кредитування, зміни схеми їх стосунків. Новим у системі взаємин є участь товаровиробників, будівельних фірм у відтворюючому процесі, охоплюючи процес реалізації товарів. Споживчий кредит повинен пом`якшити кризу неплатежів у народному господарстві.

Вивчення системи кредитування фізичних осіб є необхідним, перш за все, стосовно завдань, які стоять перед комерційними банками. Активна робота комерційних банків у галузі обслуговування приватних осіб є необхідною умовою зміцнення ресурсної бази, розширення ринків їх успішної конкурентної боротьби з небанківськими фінансово-кредитними закладами. При цьому мова повинна йти не тільки про вдосконалення техніки кредитування і розширення видів кредитних послуг, але і про вироблення цілого комплексу нових принципів стосунків банків з фізичними особами. Тому особливо актуальним є вивчення закордонного досвіду і його творче використання стосовно умов вітчизняної економіки, що матиме позитивну роль і допоможе уникнути істотних помилок у побудові моделі економічного механізму стосунків партнерів у процесі кредитування.

Мета і завдання дослідження. Мета даної роботи - проаналізувати стан сучасного споживчого кредитування, виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме розвитку кредитування населення України, зниженню процентних ставок за кредитами, але при цьому не підвищувати рівень кредитного ризику кредитної установи. У цілому мета дослідження полягає в розумінні значення банківського споживчого кредитування та кредитування населення небанківськими кредитно-фінансовиими установами як невід'ємних кредитних відносин між економічними суб'єктами України.

Методи дослідження. До основних методів аналізу, що використовується в роботі, відносяться статистичний метод, метод експертних оцінок, аналітичний метод.

Практичне значення отриманих результатів. Тема дослідження має дуже важливе теоретичне значення. Від того, наскільки раціонально організована система споживчого кредитування в Україні, наскільки вона відповідає економічній політиці держави, етапу розвитку економіки, залежить ефективність руху фінансових ресурсів і, в свою чергу, розвиток економіки.

Структура роботи. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячено дослідженню історії виникнення та розвитку споживчого кредитування. Розглянуто: дореволюційні кредитні відносини в суспільстві Російської імперії, місце та роль банків у системі ринкової інфраструктури, нормативно-правова база кредитування в Україні. Другий розділ присвячений розгляду процедури оформлення споживчого кредиту та сучасні умови надання таких послуг. В третьому розділі міститься стан споживчого кредитування в розвинених країнах, пропозиції і рекомендації щодо кредитування населення України.

Характеристика об?єкту дослідження. Банк Аваль є одним із найбільших банків у нашій країні. Він посідає перше місце серед усіх банків України за розміром статутного капіталу, а також займає провідні позиції на ринку фінансових послуг.

Послугами Банку користуються більш ніж 3,2 млн. приватних клієнтів та понад 211 тис. корпоративних клієнтів. Серед них такі відомі в Україні та за кордоном підприємства як ВАТ «Алчевський металургійний комбінат», ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат»,СП "UMC", ВАТ «Укртелеком», ВАТ «Галактон», НАЕК «Енергоатом», ДП «Суднобудівний завод ім. 61 комунара», ЗАТ «Росинка» тощо.

Загальнонаціональна мережа Банку Аваль включає 1400 структурних підрозділів, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування та окремих селах у всіх регіонах України. Переважна більшість із них є повнофункціональними відділеннями, що надають приватним та корпоративним клієнтам повний перелік стандартних та новітніх банківських послуг на найвищому рівні.

Високоякісне оперативне обслуговування клієнтів по всій Україні забезпечується власними мережами наземного цифрового та супутникового зв'язку, системою електронного обігу, використанням передових банківських та інформаційних технологій у бізнес-процесах Банку.

Огляд джерел, що використані в роботі. . При дослідженні цієї теми були використані законодавчі акти Верховної Ради України, спеціальні банківські документи, а також періодика і спеціальна література, що стосується даної тематики.

І. СУТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ

1.1 Історія розвитку споживчого кредитування

До переломного 1917 року перші кооперативні заклади дрібного кредиту в Росії були створені в 60 - х роках ХІХ ст. - позико - збережні товариства. Вступний внесок в подібне об'єднання був встановлений на рівні 1 крб., а пайовий - 50 крб. Максимальний розмір позики був можливий до 80 крб. терміном на 6 місяців. Однак при нестандартних обставинах позика могла бути продовжена ще на три місяці. Позико - збережні товариства виручали селян, що не могли розплатитися з розтовщиками, допомагали знижувати та ліквідовувати недостачі, перешкоджали тенденції до розорення села. При видачі кредиту в позико - збережних товариствах враховувалась працездатність позичальника, його належність, нравові переваги і т. ін. В якості забезпечення кредиту в заставу допускався придбанний інвертар, надлишки сільськогосподарської продукції та домашня худоба.

До початку ХХ ст. в народному господарстві Росії (територія України входила до складу Росії) були створені умови для успішного розвитку кооперативної організації невеликих сум кредиту, але вже не у формі позико - збережних товариств, що потребуваливідсвоїх членів пайові внески, а кредитних, що не потребують паїв. Підйом в розвитку кредитної кооперації, що почався після 1905 року, досяг кульмінації у 1912 року.

Кредитні товариства видавали позики, як короткострокові - на один рік, так і довгострокові - терміном на п'ять років з 12% річних. Призначення позик, що видавалися кредитними товариствами, було сільськогосподарським: купівля землі, її оренда, обробіток та удобрення, купівля сільськогосподарських знарядь, худоби, насіння, кормів для худоби та т. ін. Крім того, кредитні товариства могли видавати, так звані, кустарно - ремісницькі позики на купівлю знарядь кустарно - ремісницького виробництва; могли бути й "виробничі позики загального призначення": найм робочої сили, здійснення господарських будівель, спорядження для промислів, які передбачали тимчасове залишення місця постійного проживання. Наглядно, що кредитні товариства ризикували видавати й невиробничі позики: на купівлю товарів для продажу,сплати боргів, особисті витрати та жилі будівлі. Тільки при повній наявності інформації про клієнта можна було дозволити собі кредитування такого великого кола інтересів позичальника.

Розмір відкритого кредиту визначався заможністю двору, що вимірювалася цінністю основного капіталу (земля, будівлі, худоба, інвентар). В деяких господарствах кредит по відношенню до капіталу складав всього 4-5%.

Іпотечний кредит виник ще в рабовласницькому суспільстві, де він являв собою різновид ростовщицького капіталу, отримав розвиток при феодалізмі, але особливо розповсюдився при капіталізмі. Цей кредит дозволяє підприємцям збільшувати розмір виробничого використання вільного капіталу, землевласникам - фінансувати купівлю оддаткових ділянок землі,дає можливість придбати машини, обладнання та інші засоби виробництва, тобто сприяє розвитку та зміцненню ринкових відносин. Кредит видається, як правило, на термін більше п'яти років.

Для іпотечного кредиту, крім довгостроковості , характерно залишення заставленого майна в руках боржника,який продовжує його експлуатувати. В цьому випадку залогодержатель має право перевіряти за документами та фактичну наявність, розмір та умови зберігання заставленого майна.

Припускається повторна застава з отриманням додаткового кредиту, якщо цінність майна не вичерпувала попередніми заставами і якщо боржник має економічну можливість сплачувати відсотки та гасити основний борг по кредиту.

При заставі нерухомого майна боржник лише номінально зберігає право власника. Фактично в цьому випадку земельна рента, що виступає економічною формою реалізації земельної власності, присвоюється кредитором.

Надають іпотечний кредит, як правило, банки, що спеціалізуються на видачі довгострокових кредитів під заставу нерухомості. До них відносяться також і земельні банки, що видають довгострокові кредити в основному під заставу землі.

Історія створення земельних банків в Росії, де вони відігравали велику роль в розвитку кредитної системи, тісно пов'язана зі своїм соціально-економічним та політичним життям країни другої половини ХІХ - початку ХХ століть. На початку 70 - х років минулого століття були створені одинадцять акціонерних іпотечних (земельних) банків. Значну роль в проведенні аграрної політики в дореволюційній Росії грали державні банки: Державний селянський поземельний банк (заснований в 1882) та Державний дворянський земельний банк (1885 р.) (Рис.1.1.).

Рис. 1.1. Державні банки

На державний селянський поземельний банк була покладена задача видавати кошти селянам на купівлю землі поміщиків. Банк видав селянам довгострокові позики теміном на 34,5 року. За 1883 - 1895 рр. банк видав 15 тис.грн. позик на загальну суму 82 млн.крб. За його участю було придбано та куплено 2,4 млн. десятин землі, головним чином поміщицької.

В наступні роки масштаби придбаної банком землі, а також видачі позик, за рахунок яких селяни купували землю, значно виросли.

Задачею Державного дворянського земельного банку поміщицького землеволодіння шляхом видачі дворянам іпотечних позик до 66 років в розмірі 60% вартості дворянських маєтків. Дворянський банк надав поміщикам велику фінансову підтримку - до кінця 1890 р. заборгованість позичальників по позикам складала 267 млн.крб.

Деякий застій поземельного кредиту був пов'язаний зі спадом економіки в 1905 - 1907 рр. Відродив та прискорив розвиток цього кредиту економічний підйом 1909 - 1913 рр. Однак перша світова війна привела до скорочення діяльності іпотечних банків, а потім і її припинення.

Так як іпотечний кредит передбачає наявність приватної власності, перед усім на землю, то саме з причини її відміни на території Росії та України після 1917 року іпотечні банки були закриті, оскільки не стало основи для здійснення операцій по заставі

Діяльність українських комерційних банків нині зосереджена переважно на роботі з юридичними особами . Це явище тимчасове. У процесі подальшого розвитку ринкових відносин питома вага операцій із фізичними особами неодмінно зростатиме, тож фінансово-кредитні установи нашої держави мають це враховувати. Як свідчить світовий досвід, банківські операції з фізичними особами становлять близько третини загального обсягу всіх операцій, які проводять фінансово-кредитні установи країн із ринковою економікою. Серед цих банків чимало спеціалізованих, які працюють лише з фізичними особами.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надають суб`єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості ( Наприклад. Акцій, облігацій тощо).

По-друге, на відміну від інших видів кредиту, якими користуються переважно суб`єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.

По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ ( товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва тощо.

По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем - підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низьким та середніми доходами ), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно. У нашій країні це виражається у тому, що споживчі позики зазвичай надаються на пільгових умовах.

Отже, взагалі для населення споживчий кредит носить тільки позитивний характер, так він прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг ), які вони могли б мати ( одержати ) тільки в майбутньому - при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших.

Надання споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує його життєвий рівень, а з другого боку прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів. В процесі погашення споживчих позик у населення зменшується на відповідну суму платоспроможний попит, що необхідно враховувати при визначенні обсягу та структури товарообігу, платних послуг, динаміки доходів та витрат населення, грошової маси в обігу. Таким чином розмір кредитів тісно повзаний з формуванням купівельного фонду населення та його відповідності обсягу до структури товарного фонду та попит.

1.2 Місце і роль банків у системі ринкової інфраструктури

Банк - це особливий вид капіталотворчого підприємства, яке мобілізує вільні ресурси клієнтів та інші грошові кошти, розподіляє їх відповідно до потреб між суб'єктами ринкових відносин, а також надає інші послуги.

Банки і банківська система - це економічні структури, які становлять один із типів фінансових посередників у системі ринкової інфраструктури загалом.

У ринковій економіці вартість посередницького капіталу є однією із функцій ринкових сил, яка відображає, поряд з іншими явищами, попит і пропозицію, фінансові цілі даного типу посередника, а також потенційний ризик як кінцевого споживача капіталу, так і посередника, який забезпечує цей капітал.

Банківська система України сформувалася у 1991 р. і складається з двох рівнів. Така побудова пов'язана з різними особливостями, насамперед, - наглядом держави та перевагою роботи у грошовій сфері.

Банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:

- забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;

- здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;

- проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;

- сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

Банки - це особливі інституції ринку, які в своїй діяльності керуються вимогами закону. Отже, банківська діяльність - набір посередницьких операцій на грошовому ринку, виконання яких дозволене законом тільки під особливим наглядом держави. Хоча, як юридичні особи, банки економічно самостійні і повністю не залежать від виконавчих і законодавчих органів влади в рішеннях, які пов'язані з їх оперативною внутрішньою діяльністю.

Щодо правового впливу на банківську діяльність, то його можна розділити на зовнішній і внутрішній.

Головним джерелом регламентації роботи банків є Закон України "Про банки і банківську діяльність" (березень 1991 р.), в якому чітко розмежовуються функції Національного банку України (НБУ) та комерційних банків (КБ), порядок створення, капітал, відповідальність, контроль та інші моменти. НБУ, як керівний орган діяльності банківської системи України, працює відповідно до Закону України "Про національний банк України" (червень 1999 р.), в якому регламентується його законодавче право здійснювати вплив на роботу банків з допомогою видачі їм ліцензій, постанов, положень, рекомендацій тощо. У зв'язку з тим, що банківські установи обслуговують юридичних та фізичних осіб незалежно від форми власності та організаційної будови, вони повинні спиратися на ті законодавчі акти, які регламентують діяльність клієнтів для визначення специфіки їх обслуговування. Особливості ринкової інфраструктури в цілому та сегментів ринку зокрема (валютний, фінансовий, кредитний та ін.) зумовлюють вплив на законодавчу базу банку всіх загальноекономічних нормативних актів. Причому комерційні банки залишаються підзвітними, в кінцевому результаті, Національному банкові України.

Аналіз історії і сьогодення банківської справи та механізму функціонування грошового ринку визначає, що банківська діяльність складається з трьох основних посередницьких функцій:

1. Мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів.

2. Надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів.

3. Здійснення розрахунків між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку - як центрального, так і комерційного.

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку. Як показує практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти).

Операції банку з формування капіталу і банківських зобов'язань називаються пасивними. Весь банківський капітал можна розділити на три основні частини. Можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не повинно перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, в різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням -від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20.

Розміщення мобілізованих ресурсів банку з метою отримання прибутку і забезпечення ліквідності визначає склад його активів або зміст операцій із формування вимог. Найбільш розповсюдженими активними операціями комерційних банків є:

- кредитування (у всіх його формах);

- інвестування;

- інші операції.

Специфіка роботи банківських установ має певні особливості, які носять двосторонній характер: з одного боку, вони - позичальники (боржники), з іншого, - кредитори. Відповідно до цього на банки лягає велика відповідальність у формі кредитного ризику, тому що:

1. Банк приймає на себе ризик із перерозподілу коштів між суб'єктами паралельно з передачею ризику.

2. Видача кредиту є трансформація банками строків вкладання кредитних ресурсів. Тому банки, як посередники, маневруючи операціями з формування капіталу та вимог, забезпечують економічне узгодження між різними клієнтами, бажаннями вкладників щодо строків зведення клієнтів.

3. Банки узгоджують різні величини коштів клієнтів один до одного. Тому завдяки посередницьким операціям є можливість за рахунок великої кількості малих позик забезпечити декілька великих і навпаки.

4. Банки створюють умови для безперебійного грошового обороту й обороту капіталів. Такі послуги є специфічними і їх характерною особливістю є те, що вони не можуть бути надані наперед, тобто носять миттєвий характер.

Під впливом посилення міжбанківської конкуренції на банківському ринку України проявляється тенденція до розширення продуктового ряду послуг. Адже кожен банк не залишається байдужим до можливості збільшення власних прибутків, мобілізації додаткових ресурсів та розширення бази клієнтів банку, підвищення власного рейтингу на ринку. Саме тому сучасні банкіри вибирають політику розширення продуктового ряду банківських послуг.

Рис. 1.2. Найбільш перспективні банківські послуги

Банківські послуги об'єднують широкий ряд операцій, в тому числі і тих, які нехарактерні банківській сфері. До найбільш перспективних послуг можна віднести наступні (Рис. 1.2.):

1. Трастові (довірчі) послуги:

а) для фізичних осіб:

- розпорядження спадщиною;

- управління власністю;

- опікунство і забезпечення збереження майна та ін.

б) для юридичних осіб:

- розпорядження активами;

- агентські послуги;

- операції, пов'язані з ліквідацією майна клієнтів та ін.

2. Послуги зі збереження цінностей з наданням клієнтам у розпорядження сейфа та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу.

3. Консультаційні та інформаційні послуги зі створенням певної міжбанківської бази даних.

4. Гарантійні та посередницькі послуги.

5. Факторингові та лізингові операції, форфейтинг та ін.

1.3 Нормативно-правова база кредитування в Україні

Положення Національного банку України про кредитування визначає правові основи надання, використання і повернення кредитів та регулювання взаємовідносин між суб'єктами, що виникають у процесі кредитування.

У першій частині визначаються терміни.

Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Платоспроможність - це здатність позичальника своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов'язань господарської діяльності.

Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

У другій частині містяться загальні положення., а саме: система кредитних органів, форми кредиту, кредитні відносини комерційного банку з позичальниками, укладення кредитних договорів, види кредиту.

Суб'єкти господарської діяльності, а також фізичні особи можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, споживчий тощо (рис. 1.3.).

Кредити, які надаються банками, поділяються за наступними ознаками.

За строками користування:

а) короткострокові - до 1 року,

б) середньострокові - до 3 років,

в) довгострокові - понад 3 років



Рис. 1.3. Форми кредиту

Кредити класифікують за ознаками, що представлені в рис. 1.4.

Рис. 1.4. Класифікаційні ознаки кредиту

За забезпеченням кредити поділяються на :

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

За строками погашення:

а) водночас;

б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними із них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Щодо питання використання застави у практичній банківській діяльності необхідно керуватися таким: видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк - гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

В Положенні зазначуєьбся, що споживчий кредит - кредит, який надається фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів. Строк повернення кредиту визначається кредитором і позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

ІІ. СПОЖИВЧЕ КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1 Суть, види та умови споживчого кредитування

Споживчий кредит - кошти, які надаються комерційними банками громадянам України під процент у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Класифікація споживчих кредитів здійснюється:

- за об'єктами кредитування;

- за строками кредитування;

- за способом надання;

- за видами забезпечення;

- за методами погашення;

- за методом стягнення процентів;

- за характером кругообороту коштів.

За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види:

- на споживчі цілі та на нагальні потреби;

- на затрати капітального характеру.

За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:

- короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року);

- довгострокові (строком понад 1 рік).

За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).

За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).

За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одночасно, й кредити з розстрочкою платежу.

За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання; позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком).

За характером кругообороту коштів кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.

Суть револьверного кредиту за кредитною карткою можна розглядати за такою схемой (рис. 2.1.):

Рис. 2.1. Кредит за кредитною карткою

Установи комерційних банків надають кредити повнолітнім дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу. Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються:

- об'єкти кредитування;

- максимальні розміри кредитів;

- мінімальні процентні ставки за кредитами;

- строки користування кредитом.

Установи комерційних банків здійснюють видачу кредитів населенню в межах кредитних ресурсів.

Всі кредити громадянам надаються у національній валюті України. Обов'язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою (закладом) майна або цінних паперів та доходів за ними.

Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;

2) платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й встановлений строк повернути отриманий кредит;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпеченні повернення кредиту з урахуванням виду застави.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються вартістю товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими фізичною особою банкові для забезпечення, та суми її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10-ти років. Строк кредиту встановлюється залежно від цілей об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10-ти років із дня його надання.

Надання кредитів здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з установою банку за місцем проживання, за винятком кредитів на будівництво або купівлю індивідуальних житлових будинків (квартир), які надаються за місцем забудови або знаходження індивідуального житлового будинку (квартири).

Розмір процентної ставки за користування кредитом встановлюється установою банку самостійно залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоби сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку.

Протягом часу дії кредитного договору банк має право змінювати рівень процентної ставки за кредит залежно від зміни процентної політики банку та державних органів, в компетенцію яких входить вирішення цих питань, від попиту та пропозицій на кредитні ресурси з оформленням цих змін додатковою угодою. Порядок зміни процентної ставки обумовлюється в кредитному договорі.

У разі відмови позичальника укласти додаткову угоду про зміну процентної ставки кредитний договір розривається банком в односторонньому порядку, а позичальник зобов'язаний повністю розрахуватись за одержаним кредитом.

Рішення про надання кредиту приймається кредитним комітетом установи банку на підставі загального висновку кредитного підрозділу, який повинен враховувати висновки з цього питання служби безпеки, юридичної служби та підрозділу з управління ресурсами. Кредит надається, переважно, в безготівковій формі, розрахункового чека, в окремих випадках - готівкою.
Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів із поточного рахунка, вкладного (депозитного) рахунка, переказами через пошту або готівкою.

Новий кредит надається лише при умові повної сплати заборгованості за раніше одержаними кредитами або при наявності додаткового ліквідного майна та реальних можливостей щодо своєчасного погашення кредиту й сплати процентів.

2.2 Особливості кредитування фізичних осіб

Короткострокові кредити громадянам надаються на споживчі цілі (придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів) та на нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо) строком до 1-го року.

Для одержання кредиту позичальник укладає з банком кредитний Договір, у якому визначаються умови видачі та порядок погашення кредиту, права, обов'язки і відповідальність кожної зі сторін. Одночасно укладається договір застави (закладу) з позичальником або майновим поручителем - фізичною або юридичною особою.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах. В окремих випадках банк може встановлювати порядок сплати відсотків з регресом платежу (тобто сума відсотків за, користування кредитом розподіляється і сплачується рівними частинами протягом дії кредитного договору).

В разі зміни процентної ставки за кредитом, пролонгації кредиту, зміни будь-якого пункту кредитного договору або появи/ліквідації пунктів у кредитному договорі укладається додаткова угода, що є невід'ємною частиною кредитного договору. При необхідності укладаються додатки до договору застави (закладу), які є необхідними частинами договору.

Довгострокові кредити громадянам надаються на такі цілі:

- будівництво індивідуальних житлових будинків із надвірним будівлями;

- будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу, для благоустрою садових ділянок;

- будівництво надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літньої кухні, теплиці, майстерні, навісу тощо;

- будівництво гаражів;

- купівля індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями;

- купівля квартир у житлових будинках;

- купівля будинків дачного типу та будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- купівля гаражів;

- реконструкція та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

- реконструкція та ремонт квартир;

- реконструкція та капітальний ремонт будинків дачного типу будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- поточні потреби (придбання товарів тривалого користування меблі, транспортні засоби, побутова техніка та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру кредиту та фінансового стану позичальника. При цьому строк користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю житла, не повинен перевищувати 10-ти років, а за іншими видами кредитів - 5-ти років.

Відсоткова ставка за кредит визначається на загальних підставах. Обов'язковою умовою надання довгострокового кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Копія страхового договору подається банкові позичальником у строки, передбачені кредитним договором.

Видача кредиту позичальникам здійснюється у безготівковій формі шляхом:

- оплати розрахункових документів на матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

- перерахування коштів на поточний рахунок позичальника (у разі здійснення будівництва власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

- перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

У виняткових випадках установа комерційного банку може видавати кредит готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

2.3 Порядок оформлення та видачі споживчого кредиту

Для отримання кредиту й оформлення кредитного договору позичальник подає до установи банку такі документи:

- заяву на одержання кредиту (Додаток 1);

- паспорт;

- довідку про присвоєння ідентифікаційного коду;

- анкету позичальника (Додаток 2);

- довідку з місця постійної роботи позичальника із зазначенням посади та отримуваного доходу (середньомісячного заробітку) і розміру відрахувань із нього. Індивідуальний підприємець подає декларацію про доходи, завірену податковою адміністрацією. Пенсіонери подають довідку про розмір пенсії з органу, що призначив пенсію;

- документи, що підтверджують інші доходи для визначення платоспроможності позичальника;

- документи, що підтверджують право власності на майно позичальника або майнового поручителя;

- письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування).

В разі отримання довгострокового кредиту на вищезазначені цілі позичальник, крім названих, додатково подає такі документи:

- на будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями - витяг із рішення місцевої ради народних депутатів про виділення земельної ділянки під забудову будинку, акт про відведення . земельної ділянки в натурі, узгоджений з архітектурою проект будівлі, кошторис. Якщо виділення земельної ділянки відбулося 3 (три) і більше років тому, необхідно вимагати надання письмового підтвердження дозволу на здійснення (продовження) будівництва;

- на будівництво надвірних будівель - довідку з місцевої ради народних депутатів про те, що позичальник є власником будинку і не має названих будівель, довідку про кошторисну вартість забудови, а також паспорт із постійною пропискою в цьому будинку;

- на реконструкцію та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, приєднання їх до інженерних мереж, на придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку - документ, який засвідчує право власності на житловий будинок; перелік і вартість запланованих робіт, завірений органами місцевої влади;

- на купівлю індивідуальних житлових будинків із надвірними будівлями (будинок купується як основне житло) - довідку з бюро технічної інвентаризації (БТІ) про балансову (залишкову) вартість будови, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

- на купівлю квартир - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість квартири, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на надання послуг з оцінки нерухомості;

- на реконструкцію та ремонт приватизованих квартир - документи, що засвідчують право власності позичальника на квартиру, й кошторис робіт;

- на будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт садово-дачних будиночків і благоустрій садових ділянок - довідку правління садівницького товариства (із зазначенням номера та дати рішення виконкому і реєстрації статуту садівницького товариства) про те, що позичальник є членом-садівницького товариства, з переліком вартості робіт, які належить виконати;

- на будівництво будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, - довідку з виконкому місцевої ради народних депутатів про виділення ділянки з переліком робіт на будівництво;

- на купівлю садово-дачних будиночків та будинків у сільській місцевості не для постійного проживання - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість будови, або акт про оціночну вартість будинку, або інший документ, що підтверджує її вартість;

- на реконструкцію та капітальний ремонт будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, - документ із місцевого органу влади, який засвідчує право власності на цей будинок, із переліком та вартістю робіт, які належить виконати;

- на будівництво та купівлю гаража - довідку з гаражно-будівельного кооперативу або районної державної адміністрації із зазначенням кошторисної вартості робіт, що належить виконати; при купівлі приватизованого гаража - довідку з БТІ про балансову (залишкову) вартість будови, а при необхідності - довідку організації, яка має ліцензію на проведення таких операцій; при купівлі гаража через торговельну мережу - рахунок-фактуру або інший документ, що підтверджує його вартість.

Позичальник подає оригінали та копії перелічених документів. Рішення про видачу кредиту (надання відстрочки погашення платежів, пролонгацію строку дії кредитного договору, відстрочку освоєння кредиту, надання додаткової частини до максимально можливого кредиту) незалежно від його розміру приймається колегіальне на засіданні кредитного комітету, згідно з положенням про нього, й оформляється протоколом.

2.4 Пролонгація ,відстрочення та погашення кредитного договору

Протягом дії кредитного договору установи комерційних банків можуть надавати позичальникові відстрочку та/або розстрочку погашення окремих (часткових) платежів за кредитом у межах строку користування кредитом, визначеного кредитним договором, а також пролонгацію строку погашення кредиту зі зміною кінцевого строку погашення.

При наявності у позичальника тимчасових фінансових труднощів, що виникли з об'єктивних причин, та неможливості погашення заборгованості за кредитом у строк, встановлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальникові відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту при умові, що позичальник не має заборгованості за нарахованими процентами. Пролонгація строку погашення кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору. Питання про пролонгацію кредиту вирішується з урахуванням положення НБУ про порядок формування і використання резерву Для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків. При цьому обов'язково враховуються: наявність кредитних ресурсів, їх вартість, а також відповідність за строками повернення. Пролонгація строку погашення кредиту здійснюється на підставі клопотання позичальника.

Строк, на який установа комерційного банку може пролонгувати погашення кредиту, визначається установою комерційного банку, що надала кредит, але не більше 6-ти місяців - за довгостроковими кредитами та не більше 3-х місяців - за короткостроковими кредитами. Пролонгація кредиту на вказані строки не повинна відноситися всією сумою на кінець строку, а переважно розподілятися частинами протягом строку пролонгації.

Заборгованість за таким кредитом відноситься на окремий рахунок для обліку пролонгованої заборгованості за кредитами. Установа комерційного банку при вирішенні питання про пролонгацію може переглядати рівень процентної ставки за користування кредитом. Рішення про пролонгацію строку погашення кредиту зі зміною кінцевого строку погашення, передбаченого кредитним договором, приймається кредитним комітетом установи комерційного банку.

Якщо позичальник здійснює платежі за короткостроковим кредитом у розстрочку і протягом дії кредитного договору у нього виникли тимчасові труднощі, внаслідок чого він не може погасити окремі (часткові) платежі за кредитом у строки, передбачені кредитним договором чи графіком, банк може перенести строки погашення окремих платежів, які не забезпечуються своєчасним поверненням, на більш пізній строк, але не пізніше кінцевого строку погашення боргу, передбаченого кредитним договором. Можлива розстрочка такого платежу в межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором. При цьому сума платежу, яка не забезпечується поверненням у строк, розподіляється рівномірно на решту строків.

Відстрочка та розстрочка окремих платежів за довгостроковим кредитом можуть здійснюватися з погашенням відстроченої або розстроченої суми протягом 12-ти місяців із дня надання відстрочки або розстрочки, але не пізніше кінцевого строку, визначеного кредитним договором.

При наданні відстрочки або розстрочки окремих платежів за кредитом без зміни кінцевого строку його повернення, передбаченого кредитним договором, установи банку повинні враховувати можливості клієнта мобілізувати кошти для погашення боргу в нові строки та у збільшених розмірах. Зміни строків та розмірів платежів не повинні спричинювати підвищення ступеня ризику неповернення боргу. Така заборгованість враховується на тих самих рахунках (не переноситься на окремі рахунки пролонгованих позичок).

Проценти нараховуються з дня виникнення заборгованості за кредитом і стягуються щомісячно у строки і в розмірах, що передбачені кредитним договором.

Погашення кредиту здійснюється в строки, передбачені кредитним договором.

Банк може дозволити позичальникові сплачувати платежі за основним боргом нерівними частинами. У цьому випадку до кредитного договору складається графік погашення кредиту, який підписується позичальником і погоджується з банком. Графік є невід'ємною частиною кредитного договору.

Позичальник може здійснювати дострокове погашення всієї заборгованості за кредитом або внесення окремих платежів у погашення заборгованості за кредитом наперед, попередивши про це банк за два тижні.

Погашення заборгованості за кредитами і сплата процентів за ними може здійснюватись позичальниками через установи банку готівкою, переказами через підприємства зв'язку або перерахуванням з вкладних рахунків, а також шляхом утримання коштів із заробітної плати, пенсії та перерахування їх у погашення боргу на підставі доручення позичальника бухгалтерії за місцем роботи або органу, Що призначив пенсію. Але потенційний позичальник повинен знати, а кредитний працівник - пояснити, що строк внесення чергового платежу обчислюється з дня надходження останнього в касу установи комерційного банку, що надала кредит, або на її рахунок.

У разі порушення строків платежів за кредитом чи процентів та виникнення простроченої заборгованості установа комерційного банку застосовує до позичальника санкції, обумовлені кредитним договором: нарахування пені, припинення кредитних відносин, пред'явлення всієї заборгованості до дострокового стягнення та ін. На час виникнення простроченої заборгованості банк нараховує пеню, розмір якої обумовлюється кредитним договором, але не вищу від встановленої НБУ. Стягнення простроченого боргу за кредитом, нарахованими процентами та пені з фізичних осіб здійснюється на підставі нотаріальних написів та виконавчих документів.

У разі прострочення позичальником платежу за нарахованими процентами кредитний комітет установи комерційного банку може визнати цю заборгованість сумнівною. Рішення кредитного комітету про визнання заборгованості сумнівною оформляється протоколом.

Банк призупиняє нарахування відсотків за простроченими кредитами відповідно до чинного законодавства у разі:

- рішення суду про примусове стягнення;

- вчинення нотаріального напису про примусове стягнення всієї суми боргу.

У процесі кредитування банк здійснює контроль за цільовим використанням позичальниками наданих кредитів шляхом перевірки документів, представлених для оформлення кредиту, звітів про використання коштів та інших документів, передбачених кредитним договором, а також шляхом перевірок на місцях у відповідних установах, організаціях, фірмах тощо.

Відповідно до строків, встановлених довгостроковими кредитними договорами, індивідуальні позичальники надають банкові документи, що підтверджують витрати та цільове використання кредиту:

- з будівництва, а також капітального ремонту і реконструкції індивідуальних житлових будинків та садових будиночків - акти приймальних комісій або довідки БТІ про реєстрацію будівель із зазначенням оціночної (кошторисної) вартості, або звіт про використання коштів за кредитом із пред'явленням виправдних документів (рахунки, квитанції, чеки торговельних організацій тощо). Акти складаються та підписуються: щодо індивідуальних будинків - представником місцевих органів влади та позичальником; по садово-дачних будиночків - головою садівницького товариства та позичальником. Крім того, за кредитами на будівництво (купівлю) індивідуальних житлових будинків подається документ, який підтверджує постійну прописку у забудованому (придбаному) за участю банківського кредиту будинку;

- на купівлю об'єктів - договори купівлі-продажу та документи, що підтверджують право власності на придбаний об'єкт;